Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
И собра́ ца́рь Соломо́нъ вся́ старѣ́йшины Ізра́илевы, вся́ нача́ла колѣ́нъ, старѣ́йшины оте́чествъ сыно́въ Ізра́илевыхъ къ себѣ́ во Сіо́нъ, є́же пренести́ ківо́тъ завѣ́та Госпо́дня от гра́да Даві́дова: то́й є́сть Сіо́нъ.
1
Тоді скликав Соломон старійшин Ізраїлевих і всіх начальників колін, глав поколінь синів Ізраїлевих, до царя Соломона в Єрусалим, щоб перенести ковчег завіту Господнього з міста Давидового, тобто Сиона.
2
И собра́шася ко царю́ Соломо́ну вси́ лю́діє Ізра́илевы въ ме́сяцъ Аѳані́мъ въ пра́здникъ: се́й є́сть ме́сяцъ седмы́й.
2
І зібралися до царя Соломона на свято всі ізраїльтяни в місяці Афанимі, який є сьомий місяць.
3
И пріидо́ша вси́ старѣ́йшины Ізра́илевы, и взя́ша ієре́є ківо́тъ,
3
І прийшли усі старійшини Ізраїлеві; і підняли священики ковчег,
4
и вознесо́ша ківо́тъ Госпо́день, и ски́нію свидѣ́нія, и вся́ сосу́ды святы́я я́же во ски́ніи свидѣ́нія: и вознесо́ша я́ ієре́є и леві́ти.
4
і понесли ковчег Господній і скинію зібрання і всі священні речі, що були в скинії; і несли їх священики і левити.
5
Ца́рь же Соломо́нъ и ве́сь собо́ръ Ізра́илскій, собра́вшеся къ нему́, съ ни́мъ предъ ківо́томъ жря́ху волы́ и о́вцы несочте́нны, безчи́сленны от мно́жества.
5
А цар Соломон і з ним уся громада Ізраїлева, яка зібралася до нього, йшли перед ковчегом, приносячи жертви з дрібної і великої худоби, яких неможливо порахувати і визначити, через велику кількість їх.
6
И внесо́ша ієре́є ківо́тъ завѣ́та Госпо́дня на мѣ́сто єго́ во даві́ръ хра́ма, во свята́я святы́хъ, подъ кри́ла херуві́мовъ.
6
І внесли священики ковчег завіту Господнього на місце його, у давир храму, у Святе Святих, під крила херувимів.
7
Херуві́ми бо бѣ́ша распросте́рше крилѣ́ надъ мѣ́стомъ ківо́та: и окрыва́ху херуві́ми надъ ківо́томъ и надъ святы́ми єго́ сверху́.
7
Бо херувими простягали крила над місцем ковчега, і покривали херувими зверху ковчег і жердини його.
8
И обдержа́ста освяще́ная: и зря́хуся главы́ освяще́нныхъ от святы́хъ къ лицу́ даві́ра, и не явля́хуся внѣ́.
8
І висунулися жердини так, що головки жердини видні були зі святилища перед давиром, але не виходили назовні; вони там і до цього дня.
9
Не бѣ́ въ ківо́тѣ то́кмо двѣ́ скрижа́ли ка́менны, скрижа́ли завѣ́та, и́хже положи́ Моисе́й въ Хори́вѣ, я́же завѣща́ Госпо́дь со сына́ми Ізра́илевыми, внегда́ исходи́ти и́мъ от земли́ Єги́петскія.
9
В ковчезі нічого не було, крім двох кам’яних скрижалей, які поклав туди Мойсей на Хориві, коли Господь уклав завіт із синами Ізраїлевими, після виходу їх із землі Єгипетської.
10
И бы́сть єгда́ изыдо́ша ієре́є изъ святи́лища, и о́блакъ испо́лни хра́мъ Госпо́день,
10
Коли священики вийшли зі святилища, хмара наповнила дім Господній;
11
и не можа́ху ієре́є ста́ти служи́ти от лица́ о́блака, я́ко испо́лни сла́ва Госпо́дня хра́мъ.
11
і не могли священики стояти на служінні, через хмару, бо слава Господня наповнила храм Господній.
12
Тогда́ рече́ Соломо́нъ: Госпо́дь рече́ є́же обита́ти во мглѣ́,
12
Тоді сказав Соломон: Господь сказав, що Він благоволить жити в імлі;
13
а́зъ же созда́хъ до́мъ и́мени Твоєму́ свя́тъ Тебѣ́ и гото́въ, и престо́лу твоєму́, є́же обита́ти Тебѣ́ въ не́мъ во вѣ́ки.
13
я побудував храм на оселю Твою, місце, щоб перебувати Тобі повіки.
14
И обрати́ ца́рь лице́ своє́ и благослови́ ца́рь всего́ Ізра́иля: ве́сь же собо́ръ Ізра́илевъ стоя́ше.
14
І повернувся цар лицем своїм, і благословив усе зібрання ізраїльтян; все зібрання ізраїльтян стояло, —
15
И рече́ (ца́рь): благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ дне́сь, и́же глаго́ла усты́ Свои́ми о Даві́дѣ отцѣ́ моє́мъ и рука́ма Свои́ма испо́лни, глаго́ля:
15
і сказав: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який сказав Своїми вустами Давиду, батькові моєму, і нині виконав рукою Своєю! Він говорив:
16
от дне́ въ о́ньже изведо́хъ лю́ди Моя́ Ізра́иля изъ Єги́пта, не избра́хъ гра́да от всѣ́хъ племе́нъ Ізра́илевыхъ на созда́ніє хра́му, є́же бы́ти и́мени Моєму́ та́мо: но избра́хъ во Ієрусали́мѣ бы́ти и́мени Моєму́ та́мо: и избра́хъ Даві́да бы́ти єму́ властели́ну надъ людьми́ Мои́ми Ізра́илемъ:
16
«з того дня, як Я вивів народ Мій Ізраїля з Єгипту, Я не обрав міста в жодному з колін Ізраїлевих, щоб побудований був дім, у якому перебувало б ім’я Моє; [але обрав Єрусалим для перебування в ньому імені Мого] й обрав Давида, щоб бути йому над народом Моїм Ізраїлем».
17
и бы́сть на се́рдцы отцу́ моєму́ Даві́ду, є́же созда́ти хра́мъ и́мени Го́спода Бо́га Ізра́илева,
17
У Давида, батька мого, було на серці побудувати храм імені Господа Бога Ізраїлевого;
18
и рече́ Госпо́дь къ Даві́ду отцу́ моєму́: поне́же взы́де на се́рдце твоє́ є́же созда́ти хра́мъ и́мени Моєму́, до́брѣ сотвори́лъ єси́, я́ко бы́сть на се́рдцы твоє́мъ:
18
але Господь сказав Давиду, батькові моєму: «у тебе є на серці побудувати храм імені Моєму; добре, що це в тебе лежить на серці;
19
оба́че ты́ не сози́ждеши хра́ма, но ра́звѣ сы́нъ тво́й, и́же изы́де изъ чре́слъ твои́хъ, то́й сози́ждетъ хра́мъ и́мени Моєму́:
19
однак не ти побудуєш храм, а син твій, який вийшов із стегон твоїх, він побудує храм імені Моєму».
20
и возста́ви Госпо́дь глаго́лъ Сво́й єго́же глаго́ла: и воста́хъ вмѣ́сто Даві́да отца́ моєго́, и сѣдо́хъ на престо́лѣ Ізра́илевѣ, я́коже глаго́ла Госпо́дь, и созда́хъ хра́мъ и́мени Го́спода Бо́га Ізра́илева,
20
І виконав Господь слово Своє, яке промовив. Я вступив на місце батька мого Давида і сів на престолі Ізраїлевім, як сказав Господь, і побудував храм імені Господа Бога Ізраїлевого;
21
и поста́вихъ та́мо мѣ́сто ківо́ту, въ не́мже є́сть та́мо завѣ́тъ Госпо́день, єго́же завѣща́ Госпо́дь со отцы́ на́шими во извожде́ніи и́хъ изъ земли́ Єги́петскія.
21
і приготував там місце для ковчега, в якому завіт Господа, укладений Ним з батьками нашими, коли Він вивів їх із землі Єгипетської.
22
И ста́ Соломо́нъ предъ лице́мъ олтаря́ Госпо́дня предъ всѣ́мъ собо́ромъ Ізра́илевымъ и воздви́же ру́цѣ свои́ на не́бо,
22
І став Соломон перед жертовником Господнім перед усім зібранням ізраїльтян, і підняв руки свої до неба,
23
и рече́: Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, нѣ́сть я́коже ты́ Бо́гъ на небеси́ горѣ́ и на земли́ ни́зу, храня́й завѣ́тъ и ми́лость рабу́ твоєму́ ходя́щему предъ Тобо́ю всѣ́мъ се́рдцемъ свои́мъ,
23
і сказав: Господи Боже Ізраїлів! немає подібного до Тебе Бога на небесах вгорі і на землі внизу; Ти зберігаєш завіт і милість до рабів Твоїх, які ходять перед Тобою всім серцем своїм.
24
я́же сохрани́лъ єси́ рабу́ Твоєму́ Даві́ду отцу́ моєму́: и́бо глаго́лалъ єси́ усты́ Твои́ми и рука́ма Твои́ма соверши́лъ єси́, я́коже де́нь се́й:
24
Ти виконав рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що говорив йому; що промовив Ти вустами Твоїми, те в цей день звершив рукою Твоєю.
25
и ны́нѣ, Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, сохрани́ рабу́ Твоєму́ Даві́ду отцу́ моєму́, я́же ре́клъ єси́ єму́, глаго́ля: не оскудѣ́єтъ му́жъ от лица́ Моєго́ сѣдя́й на престо́лѣ Ізра́илевѣ, то́кмо а́ще сохраня́тъ ча́да твоя́ пути́ своя́, є́же ходи́ти предо Мно́ю, я́коже ходи́лъ єси́ предо Мно́ю:
25
І нині, Господи Боже Ізраїлів, виконай рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що говорив Ти йому, сказавши: «не припиниться у тебе перед лицем Моїм той, хто сидить на престолі Ізраїлевім, якщо тільки сини твої будуть триматися путі своєї, ходячи переді Мною так, як ти ходив переді Мною».
26
и ны́нѣ, Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, да увѣ́рится глаго́лъ Тво́й, єго́же ре́клъ єси́ Даві́ду отцу́ моєму́:
26
І нині, Боже Ізраїлів, нехай буде вірне слово Твоє, яке Ти промовив рабу Твоєму Давиду, батькові моєму!
27
я́ко а́ще и́стинно всели́тся Бо́гъ съ человѣ́ки на земли́? а́ще небо и небо небесе́ не довлѣ́ютъ Ти́, кольми́ па́че хра́мъ се́й, єго́же созда́хъ и́мени Твоєму́?
27
Воістину, чи Богові жити на землі? Небо і небо небес не вміщають Тебе, тим менше цей храм, який я побудував [імені Твоєму];
28
и да при́зриши на моли́тву мою́, Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, послу́шати моли́твы, є́юже мо́лится ра́бъ Тво́й предъ Тобо́ю къ Тебѣ́ дне́сь,
28
але зглянься на молитву раба Твого і на прохання його, Господи Боже мій; почуй благання і молитву, якою раб Твій благає Тебе нині.
29
да бу́дутъ о́чи Твои́ отве́рсты на хра́мъ се́й де́нь и но́щь, на мѣ́сто о не́мже ре́клъ єси́: бу́детъ и́мя Моє́ та́мо на услы́шаніє моли́твы, є́юже мо́лится ра́бъ тво́й на мѣ́стѣ се́мъ де́нь и но́щь:
29
Нехай будуть очі Твої відкриті на храм цей день і ніч, на це місце, про яке Ти сказав: «Моє ім’я буде там»; почуй молитву, якою буде молитися раб Твій на місці цім.
30
и услы́шиши моли́тву раба́ Твоєго́ и люді́й Твои́хъ Ізра́иля, о ни́хже помо́лятся на мѣ́стѣ се́мъ: и Ты́ услы́шиши на мѣ́стѣ обита́лища Твоєго́ на небеси́, и сотвори́ши и поми́луєши:
30
Почуй моління раба Твого і народу Твого Ізраїля, коли вони будуть молитися на місці цьому; почуй на місці перебування Твого, на небесах, почуй і помилуй.
31
єли́ка а́ще согрѣши́тъ кі́йждо ко и́скреннему своєму́, и а́ще пріи́метъ на него́ кля́тву є́же кля́ти єго́, и пріи́детъ, и исповѣ́сть предъ лице́мъ олтаря́ Твоєго́ въ хра́мѣ се́мъ:
31
Коли хто згрішить проти ближнього свого, і вимагатиме від нього клятви, щоб він поклявся, і для клятви прийдуть до жертовника Твого у храм цей,
32
и Ты́ услы́шиши от небесе́, и сотвори́ши су́дъ лю́демъ Твои́мъ Ізра́илю: осуди́ти беззако́ннаго, да́ти пу́ть єго́ на главу́ єго́, и оправди́ти пра́веднаго, да́ти єму́ по пра́вдѣ єго́:
32
тоді Ти почуй з неба і вчини суд над рабами Твоїми, звинувать винного, поклавши вчинок його на голову його, і виправдай правого, воздавши йому за правдою його.
33
єгда́ паду́тъ лю́діє Твои́ Ізра́иль предъ враги́, я́ко согрѣша́тъ Ти́, и обратя́тся къ Тебѣ́, и исповѣ́дятся и́мени Твоєму́, и помо́лятся и возглаго́лютъ моли́тву къ Тебѣ́ въ хра́мѣ се́мъ:
33
Коли народ Твій Ізраїль буде вражений ворогом за те, що згрішив перед Тобою, і коли вони звернуться до Тебе, і сповíдають ім’я Твоє, і будуть просити і благати Тебе в цьому храмі,
34
и Ты́ услы́шиши съ небесе́, и ми́лостивъ бу́деши о согрѣше́ніихъ люді́й Свои́хъ Ізра́иля, и возврати́ши я́ въ зе́млю, ю́же да́лъ єси́ отце́мъ и́хъ:
34
тоді Ти почуй з неба і прости гріх народу Твого Ізраїля, і поверни їх у землю, яку Ти дав батькам їхнім.
35
внегда́ заключи́тися небеси́ и не бы́ти дождю́, я́ко согрѣша́тъ Ти́, и помо́лятся на мѣ́стѣ се́мъ, и исповѣ́дятся и́мени Твоєму́, и от грѣ́хъ свои́хъ обратя́тся, єгда́ смири́ши и́хъ:
35
Коли закриється небо і не буде дощу за те, що вони згрішили перед Тобою, і коли помоляться на місці цьому і сповідають ім’я Твоє і навернуться від гріха свого, бо Ти смирив їх,
36
и услы́шиши съ небесе́, и ми́лостивъ бу́деши о грѣсѣ́хъ раба́ Твоєго́ и люді́й Твои́хъ Ізра́иля: я́ко яви́ши и́мъ пу́ть благі́й ходи́ти по нему́, и да́си до́ждь на зе́млю, ю́же да́лъ єси́ лю́демъ Твои́мъ въ достоя́ніє:
36
тоді почуй з неба і прости гріх рабів Твоїх і народу Твого Ізраїля, указавши їм добру путь, по якій іти, і пошли дощ на землю Твою, яку Ти дав народу Твоєму в спадщину.
37
гла́дъ а́ще бу́детъ, сме́рть а́ще бу́детъ, єгда́ бу́детъ возжже́ніє, гу́сеницы, ржа́ а́ще бу́детъ, и а́ще оскорбя́тъ я́ врази́ и́хъ въ єди́нѣмъ от градо́въ и́хъ: все́ проти́вноє, вся́ка болѣ́знь,
37
Чи буде на землі голод, чи буде моровиця, чи буде палючий вітер, іржа, сарана, черва, чи ворог буде тіснити його на землі його, чи буде яка біда, яка хвороба, —
38
вся́ка моли́тва, вся́ко моле́ніє а́ще бу́детъ вся́кому человѣ́ку от люді́й Ізра́илевыхъ, єгда́ позна́єтъ кі́йждо болѣ́знь се́рдца своєго́, и воздви́гнетъ ру́цѣ свои́ въ хра́мѣ се́мъ:
38
всяку молитву, всяке прохання, яке буде від якої-небудь людини у всьому народі Твоєму Ізраїлі, коли вони відчують біду в серці своєму і простягнуть руки свої до храму цього,
39
и Ты́ услы́шиши от небесе́, от гото́ваго жили́ща твоєго́, и ми́лостивъ бу́деши, и сотвори́ши, и да́си коєму́ждо по путе́мъ єго́, я́коже увѣ́си се́рдце єго́, я́ко Ты́ єди́нъ то́кмо вѣ́си всѣ́хъ сердца́ сыно́въ человѣ́ческихъ:
39
Ти почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і помилуй; сотвори і воздай кожному за путями його, бо Ти знаєш серце його, тому що Ти один знаєш серця всіх синів людських:
40
да боя́тся тебе́ вся́ дни́, въ ня́же поживу́тъ на земли́, ю́же да́лъ єси́ отце́мъ на́шымъ:
40
щоб вони боялися Тебе в усі дні, доки живуть на землі, яку Ти дав батькам нашим.
41
и чужде́му, и́же нѣ́сть от люді́й твои́хъ Ізра́иля, то́й а́ще пріи́детъ от земли́ издале́ча ра́ди и́мене твоєго́, зане́ услы́шатъ и́мя твоє́ вели́ко, и ру́ку твою́ крѣ́пкую, и мы́шцу твою́ высо́кую,
41
Якщо й іноплемінник, що не від Твого народу Ізраїля, прийде з землі далекої заради імені Твого, —
42
и пріи́детъ, и помо́лится на мѣ́стѣ се́мъ:
42
бо і вони почують про Твоє ім’я велике і про Твою руку кріпку і про Твою силу простерту, — і прийде він і помолиться біля храму цього,
43
и ты́ услы́шиши съ небесе́ от гото́ваго жили́ща твоєго́, и сотвори́ши по всѣ́мъ, въ єли́кихъ а́ще призове́тъ тя́ чужді́й, я́ко да уразумѣ́ютъ вси́ лю́діє земні́и и́мя твоє́ и убоя́тся тебе́, я́коже лю́діє твои́ Ізра́иль, и разумѣ́ютъ, я́ко и́мя твоє́ нарече́ся на хра́мѣ се́мъ, єго́же созда́хъ:
43
почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і зроби все, про що буде взивати до Тебе іноплемінник, щоб усі народи землі знали ім’я Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій Ізраїль, щоб знали, що ім’ям Твоїм називається храм цей, який я побудував.
44
єгда́ изы́дутъ лю́діє твои́ на бра́нь на враги́ своя́, путе́мъ и́мже возврати́ши я́, и помо́лятся и́менемъ Госпо́днимъ путе́мъ гра́да, єго́же избра́лъ єси́ себѣ́, и ко хра́му, єго́же а́зъ созда́хъ и́мени твоєму́:
44
Коли вийде народ Твій на війну проти ворога свого дорогою, якою Ти пошлеш його, і буде молитися Господу, обернувшись до міста, яке Ти обрав, і до храму, який я побудував імені Твоєму,
45
и ты́ услы́шиши съ небесе́ моли́тву и́хъ и моле́нія и́хъ, и сотвори́ши оправда́ніє и́мъ:
45
тоді почуй з неба молитву їхню і прохання їхнє і зроби, що потрібно для них.
46
я́ко согрѣша́тъ ти́, я́ко нѣ́сть человѣ́къ, и́же не согрѣши́тъ, и разгнѣ́ваєшися на ня́, и преда́си я́ предъ враги́, и поплѣня́тъ и́хъ плѣня́щіи въ зе́млю дале́че, или́ бли́зъ,
46
Коли вони згрішать перед Тобою, — бо немає людини, яка не грішила б, — і Ти прогніваєшся на них і віддаси їх ворогам, і ті, що полонили їх, відведуть їх у ворожу землю, далеку або близьку;
47
и обратя́тъ сердца́ своя́ въ земли́, а́може пресели́шася, и обратя́тся, и помо́лятся тебѣ́ въ земли́ преселе́нія своєго́, глаго́люще: согрѣши́хомъ, беззако́нновахомъ, непра́вдовахомъ:
47
і коли вони в землі, в якій будуть знаходитися в полоні, ввійдуть у себе і звернуться і будуть молитися Тобі в землі тих, хто полонив їх, промовляючи: «ми згрішили, вчинили беззаконня, ми винні»;
48
и обратя́тся ко тебѣ́ всѣ́мъ се́рдцемъ свои́мъ и все́ю душе́ю своє́ю въ земли́ вра́гъ свои́хъ, а́може преве́лъ єси́ и́хъ, и помо́лятся къ тебѣ́ по пути́ земли́ своєя́, ю́же да́лъ єси́ отце́мъ и́хъ, и ко гра́ду, єго́же избра́лъ єси́, и ко хра́му, єго́же созда́хъ и́мени твоєму́:
48
і коли звернуться до Тебе всім серцем своїм і всією душею своєю в землі ворогів, які полонили їх, і будуть молитися Тобі, звернувшись до землі своєї, яку Ти дав батькам їхнім, до міста, яке Ти обрав, і до храму, який я побудував імені Твоєму,
49
и услы́шиши от небесе́, от гото́ваго жили́ща твоєго́ моли́тву и́хъ и моле́ніє и́хъ, и сотвори́ши оправда́ніє и́мъ,
49
тоді почуй з неба, з місця оселі Твоєї, молитву і прохання їхні і вчини, що потрібно для них;
50
и ми́лостивъ бу́деши непра́вдамъ и́хъ, и́миже согрѣши́ша ти́, и по всѣ́мъ отмета́ніємъ и́хъ, и́миже отверго́шася тебе́, да да́си и́хъ въ щедро́ты предъ плѣни́вшими и́хъ, и уще́дрятъ я́:
50
і прости народу Твоєму, в чому він згрішив перед Тобою, і всі провини його, які він зробив перед Тобою, і пробуди співстраждання до них у тих, хто полонив їх, щоб вони були милостиві до них:
51
я́ко лю́діє твои́ и наслѣ́діє твоє́ су́ть, и́хже изве́лъ єси́ изъ земли́ Єги́петскія от среды́ пе́щи желѣ́зныя:
51
бо вони Твій народ і Твій наділ, який Ти вивів з Єгипту, із залізної печі.
52
и да бу́дутъ у́ши твои́ и о́чи твои́ отве́рсты на моли́тву раба́ твоєго́ и къ моле́нію люді́й твои́хъ Ізра́иля, послу́шати и́хъ о всѣ́хъ, о ни́хже призову́тъ тя́,
52
Нехай будуть [вуха Твої і] очі Твої відкриті на молитву раба Твого і на молитву народу Твого Ізраїля, щоб чути їх завжди, коли вони будуть закликати Тебе,
53
я́ко ты́ избра́лъ єси́ я́ себѣ́ въ наслѣ́діє от всѣ́хъ люді́й земли́, я́коже глаго́лалъ єси́ руко́ю раба́ твоєго́ Моисе́а, внегда́ извести́ тебѣ́ отцы́ на́шя изъ земли́ Єги́петскія, Го́споди Го́споди. Тогда́ глаго́ла Соломо́нъ о хра́мѣ, єгда́ соверши́ созида́ти єго́: со́лнце позна́но сотвори́ на небеси́: Госпо́дь рече́ пребыва́ти во мглѣ́: сози́жди хра́мъ мо́й, хра́мъ благолѣ́пный себѣ́, є́же пребыва́ти въ но́вости: не сіє́ ли пи́сано въ кни́гахъ пѣ́сни?
53
бо Ти відокремив їх Собі в наділ з усіх народів землі, як Ти вирік через Мойсея, раба Твого, коли вивів батьків наших з Єгипту, Владико Господи!
54
И бы́сть єгда́ сконча́ Соломо́нъ моля́ся ко Го́споду все́ю моли́твою и моле́ніємъ си́мъ, и воста́ от лица́ олтаря́ Госпо́дня припа́дъ на колѣ́на своя́, и ру́цѣ свои́ воздѣ́ на не́бо,
54
Коли Соломон промовив усі ці моління і прохання до Господа, тоді встав з колін від жертовника Господнього, руки ж його були підняті до неба.
55
и ста́, и благослови́ ве́сь собо́ръ Ізра́илевъ, гла́сомъ ве́ліимъ глаго́ля:
55
І стоячи благословив усе зібрання ізраїльтян, гучним голосом промовляючи:
56
благослове́нъ Госпо́дь [Бо́гъ] дне́сь, и́же даде́ поко́й лю́демъ свои́мъ Ізра́илю, по всѣ́мъ єли́ка глаго́ла: не премѣни́ся сло́во ни єди́но во всѣ́хъ словесѣ́хъ єго́ благи́хъ, и́миже глаго́ла руко́ю Моисе́а раба́ своєго́:
56
благословенний Господь [Бог], Який дав спокій народу Своєму Ізраїлю, як говорив! не залишилося невиконаним жодне слово з усіх благих слів Його, які Він вирік через раба Свого Мойсея;
57
да бу́детъ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ съ на́ми, я́коже бѣ́ со отцы́ на́шими: да не оста́витъ на́съ, ниже́ да отврати́тъ на́съ,
57
нехай буде з нами Господь Бог наш, як був Він з батьками нашими, нехай не залишить нас, нехай не покине нас,
58
преклони́ти сердца́ на́ша къ нему́, є́же ходи́ти во всѣ́хъ путе́хъ єго́ и храни́ти вся́ за́повѣди єго́ и повелѣ́нія єго́ и оправда́нія єго́, я́же заповѣ́да отце́мъ на́шымъ:
58
схиляючи до Себе серця наші, щоб ми ходили всіма путями Його і дотримувалися заповідей Його й уставів Його і законів Його, які Він заповів батькам нашим;
59
и да бу́дутъ словеса́ сія́, и́миже моли́хся предъ Го́сподемъ Бо́гомъ на́шимъ дне́сь, приближа́ющеся Го́споду Бо́гу на́шему де́нь и но́щь, є́же твори́ти оправда́нія рабу́ твоєму́ и оправда́нія лю́демъ твои́мъ Ізра́илю во вся́ дни́:
59
і нехай будуть слова ці, якими я молився [нині] перед Господом, близькі до Господа Бога нашого день і ніч, щоб Він робив, що потрібно для раба Свого, і що потрібно для народу Свого Ізраїля, з дня у день,
60
я́ко да разумѣ́ютъ вси́ лю́діє земли́, я́ко Госпо́дь Бо́гъ то́й са́мъ Бо́гъ, и нѣ́сть ина́го,
60
щоб усі народи пізнали, що Господь є Бог і немає, крім Нього;
61
и да бу́дутъ сердца́ на́ша соверше́нна ко Го́споду Бо́гу на́шему преподо́бно ходи́ти въ повелѣ́ніихъ єго́ и храни́ти за́повѣди єго́, я́коже де́нь се́й.
61
нехай буде серце ваше цілком віддане Господу Богу нашому, щоб ходити за уставами Його і дотримуватися заповідей Його, як нині.
62
И ца́рь и вси́ сы́нове Ізра́илевы пожро́ша же́ртву предъ Го́сподемъ.
62
І цар і всі ізраїльтяни з ним принесли жертву Господу.
63
И пожре́ ца́рь Соломо́нъ же́ртвы ми́рныя, я́же пожре́ Го́споду, воло́въ два́десять двѣ́ ты́сящы и ове́цъ сто́ и два́десять ты́сящъ. И обнови́ ца́рь хра́мъ Госпо́день и вси́ сы́нове Ізра́илевы.
63
І приніс Соломон у мирну жертву, яку приніс він Господу, двадцять дві тисячі великої худоби і сто двадцять тисяч дрібної худоби. Так освятили храм Господу цар і всі сини Ізраїлеві.
64
Въ то́й де́нь освяти́ ца́рь [соломо́нъ] среди́ну двора́, я́же предъ лице́мъ хра́ма Госпо́дня: я́ко сотвори́ та́мо всесожже́ніє и да́ры, и же́ртвы и ту́чная ми́рныхъ, я́ко олта́рь мѣ́дяный, и́же предъ Го́сподемъ, ма́лъ бѣ́, є́же не возмощи́ вмѣсти́ти всесожже́нія даро́въ и же́ртвы ми́рныхъ.
64
У той же день освятив цар середню частину двору, що перед храмом Господнім, зробивши там всепалення і хлібне приношення і вознісши жир мирних жертв, тому що мідний жертовник, який перед Господом, був малий для розміщення всепалення і хлібного приношення і жиру мирних жертв.
65
И сотвори́ Соломо́нъ пра́здникъ въ то́й де́нь, и ве́сь Ізра́иль съ ни́мъ, собо́ръ ве́лій, от вхо́да Єма́ѳа да́же до рѣки́ Єги́пта, предъ Го́сподемъ Бо́гомъ на́шимъ, у хра́ма, єго́же созда́, яды́й и пія́ и веселя́ся предъ Го́сподемъ Бо́гомъ на́шимъ се́дмь дні́й,
65
І зробив Соломон у цей час свято, і весь Ізраїль з ним, — велике зібрання, яке зійшлося від входу в Емаф до ріки Єгипетської перед Господом Богом нашим; [і їли, і пили, і молилися перед Господом Богом нашим біля побудованого храму] — сім днів і ще сім днів, чотирнадцять днів.
66
и во осмы́й де́нь распусти́ лю́ди. И благослови́ша царя́, и идо́ша кі́йждо въ до́мы своя́, ра́дующеся весе́лымъ се́рдцемъ о благи́хъ, я́же сотвори́ Госпо́дь даві́ду рабу́ своєму́ и Ізра́илю лю́демъ свои́мъ.
66
У восьмий день Соломон відпустив народ. І благословили царя і пішли в намети свої, радіючи і веселячись у серці за все добро, яке зробив Господь рабові Своєму Давиду і народові Своєму Ізраїлю.