Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава 19
Церковнослов'янською (гром. шрифт)
Українською (п. Філарета)
1
Бы́сть же внегда́ бы́ти Аполло́су въ Корі́нѳѣ, Па́велъ, проше́дъ вы́шнія страны́, пріи́де во Єфе́съ, и обрѣ́тъ нѣ́кія ученики́,
1
Під час перебування Аполлоса в Коринфі, Павло, пройшовши верхні країни, прибув до Ефеса і, знайшовши там деяких учеників,
сказав їм: «Чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши?» Вони ж сказали йому: «Ми навіть і не чули, чи є Дух Святий».
3
Рече́ же къ ни́мъ: во что́ у́бо крести́стеся? Они́ же реко́ша: во Іоа́нново креще́ніє.
3
Він сказав їм: «У що ж ви хрестились?» Вони відповідали: «В Іоанове хрещення».
4
Рече́ же Па́велъ: Іоа́ннъ у́бо крести́ креще́ніємъ покая́нія, лю́демъ глаго́ля, да во Гряду́щаго по не́мъ вѣ́руютъ, си́рѣчь во Христа́ Іису́са.
4
Павло сказав: «Іоан хрестив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вірували у Грядущого за ним, тобто у Христа Ісуса».
5
Слы́шавше же крести́шася во и́мя Го́спода Іису́са,
5
Почувши це, вони хрестилися в ім’я Господа Ісуса,
6
и возло́жшу Па́влу на ня́ ру́цѣ, пріи́де Ду́хъ Святы́й на ня́, глаго́лаху же язы́ки и проро́чествоваху.
6
і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони стали говорити іншими мовами і пророкувати.
7
Бя́ше же всѣ́хъ муже́й я́ко двана́десять.
7
Усіх же їх було чоловік близько дванадцяти.
8
Вше́дъ же въ со́нмище, дерза́ше, не обину́яся три́ ме́сяцы бесѣ́дуя и увѣря́я, я́же о Ца́рствіи Бо́жіи.
8
Прийшовши до синагоги, він безбоязно проповідував три місяці, навчаючи та переконуючи про Царство Боже.
9
И єгда́ нѣ́цыи ожесточа́хуся и пря́хуся, злосло́вяще пу́ть Госпо́день предъ наро́домъ, отсту́пль от ни́хъ отлучи́ ученики́, по вся́ дни́ стяза́яся во учи́лищи мучи́теля {власти́теля} нѣ́коєго.
9
Але оскільки деякі розлютилися і не вірили, злословлячи шлях Господній перед народом, то він, залишивши їх, відділив учеників і щоденно проповідував в училищі якогось Тирана.
10
Сіє́ же бы́сть два́ лѣ́та, я́ко всѣ́мъ живу́щымъ во Асі́и слы́шати сло́во Го́спода Іису́са, Жидо́мъ же и Є́ллиномъ.
10
Це тривало майже два роки, так що всі жителі Асії слухали проповідь про Господа Ісуса: як юдеї, так і елліни.
11
Си́лы же не про́сты творя́ше Бо́гъ рука́ма Па́вловыма,
11
Бог же творив немало чудес руками Павла,
12
я́ко и на неду́жныя наноси́ти от [по́та] тѣ́ла єго́ главотя́жы и убру́сцы, и исцѣли́тися и́мъ от неду́гъ, и духо́мъ лука́вымъ исходи́ти от ни́хъ.
12
так що на хворих клали хустки і пояси з його тіла, і вони зцілялися від хвороби, і злі духи виходили з них.
Навіть деякі з мандрівних юдейських заклинателів почали призивати ім’я Господа Ісуса над тими, що мали злих духів, говорячи: «Заклинаємо вас Ісусом, Котрого Павло проповідує».
Це робили якісь семеро синів юдейського первосвященика Скеви.
15
Отвѣща́въ же ду́хъ лука́вый рече́: Іису́са зна́ю и Па́вла свѣ́мъ, вы́ же кто́ єсте́?
15
Але злий дух сказав у відповідь: «Ісуса знаю, і Павло мені відомий, а ви хто такі?»
16
И скачя́ на ни́хъ человѣ́къ, въ не́мже бѣ́ ду́хъ лука́вый, и одолѣ́въ и́мъ, укрѣпи́ся на ни́хъ, я́коже наги́мъ и ура́ненымъ избѣжа́ти от хра́ма о́наго.
16
І кинувся на них чоловік, у якому перебував злий дух, і, подолавши їх, узяв над ними таку силу, що вони нагими й зраненими втекли з дому того.
17
Сіє́ же бы́сть разу́мно всѣ́мъ живу́щымъ во Єфе́сѣ Іуде́ємъ же и Є́ллиномъ, и нападе́ стра́хъ на всѣ́хъ и́хъ, и велича́шеся и́мя Го́спода Іису́са:
17
Це стало відоме всім юдеям і еллінам, що проживали в Ефесі, і напав страх на всіх них, і звеличувалося ім’я Господа Ісуса.
18
мно́зи же от вѣ́ровавшихъ прихожда́ху, исповѣ́дающе и сказу́юще дѣла́ своя́:
18
Багато з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діла свої.
19
дово́лни же от сотво́ршихъ чародѣя́нія, собра́вше кни́ги своя́, сожига́ху предъ всѣ́ми: и сложи́ша цѣ́ны и́хъ и обрѣто́ша сребра́ пя́ть те́мъ.
19
А досить багато з тих, що займалися чародійством, зібравши свої книги, спалили перед усіма, і склали ціну їх, і виявилось їх на п’ятдесят тисяч драхм.
20
Си́це крѣ́пко сло́во Госпо́дне растя́ше и крѣпля́шеся.
20
З такою силою зростало і міцніло слово Господнє.
21
И я́коже сконча́шася сія́, положи́ Па́велъ въ ду́сѣ, проше́дъ Македо́нію и Аха́ію, ити́ во Ієрусали́мъ, ре́къ, я́ко бы́вшу ми́ та́мо, подоба́єтъ ми́ и Ри́мъ ви́дѣти.
21
Коли ж це скінчилося, Павло задумав, пройшовши Македонію і Ахаю, йти до Єрусалима, сказавши: «Коли буду там, то я маю побачити і Рим».
22
Посла́въ же въ Македо́нію два́ от служа́щихъ єму́, Тімоѳє́а и Єра́ста, са́мъ же пребы́сть вре́мя во Асі́и.
22
І‚ пославши в Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія та Ераста, сам залишився на деякий час в Асії.
23
Бы́сть же во вре́мя о́но молва́ не ма́ла о пути́ Госпо́дни:
23
Того часу стався чималий заколот проти путі Господньої,
24
Дими́трій бо нѣ́кто и́менемъ, среброкова́чь, творя́й хра́мы сре́бряны Артемі́дѣ, подая́ше хитреце́мъ дѣ́ланіє {стяжа́ніє} не ма́ло,
24
бо один срібляник, на ім’я Димитрій, який робив срібні храми Артеміди і давав митцям чималий заробіток,
25
и́хже собра́въ и и́ны сицевы́хъ веще́й дѣ́латели, рече́: му́жіє, вѣ́сте, я́ко от сего́ дѣ́ланія дово́лство житію́ на́шему є́сть:
25
зібравши їх та інших ремісників, сказав: «Друзі! Ви знаєте, що від цього ремесла залежить наш добробут;
26
и ви́дите и слы́шите, я́ко не то́кмо Єфе́съ, но ма́ло не всю́ Асі́ю Па́велъ се́й препрѣ́въ, обрати́ мно́гъ наро́дъ, глаго́ля, я́ко не су́ть бо́зи, и́же рука́ми человѣ́ческими быва́ютъ:
26
проте ви бачите і чуєте, що не тільки в Ефесі, а майже по всій Асії цей Павло своїми переконаннями відвернув немало людей, говорячи, що те, що зроблене руками людськими, не є боги.
27
не то́кмо же сія́ бѣду́ пріє́млетъ на́ша ча́сть, є́же бы во обличе́ніє не пріити́, но дабы́ и вели́кія боги́ни Артемі́ды хра́мъ ни во что́же не вмѣни́лся, и́мать же разори́тися и вели́чество єя́, ю́же вся́ Асі́а и вселе́нная почита́єтъ.
27
Але це нам загрожує тим, що не тільки наше ремесло зазнає зневаги, але й храм великої богині Артеміди не вартий буде нічого, і знищиться велич тієї, котру шанує вся Асія і всесвіт».
28
Слы́шавше же и бы́вше испо́лнени я́рости, вопія́ху глаго́люще: вели́ка Артемі́да Єфе́сская.
28
Вислухавши це, вони розлютилися і почали кричати, говорячи: «Велика Артеміда Ефеська!»
29
И испо́лнися гра́дъ ве́сь мяте́жа: устреми́шася же єдиноду́шно на позо́рище, восхи́щше Га́іа и Аріста́рха Македо́няны, дру́ги {сопу́тники} Па́вловы.
29
У всьому місті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая і Аристарха, супутників Павлових, вони однодушно кинулися на видовище.
30
Па́влу же хотя́щу вни́ти въ наро́дъ, не оставля́ху єго́ ученицы́:
30
Коли ж Павло хотів увійти в народ, ученики не допустили його.
31
нѣ́цыи же от Асі́йскихъ нача́лникъ, су́ще єму́ дру́зи, посла́вше къ нему́, моля́ху не вда́ти себе́ въ позо́ръ.
31
Також і деякі з асійських начальників, що були його друзями, пославши до нього, просили не з’являтися на видовищі.
32
Друзі́и же у́бо и́но нѣ́что вопія́ху: бѣ́ бо собра́ніє смуще́но, и мно́жайшіи от ни́хъ не вѣ́дяху, чесо́ ра́ди собра́шася.
32
А тим часом одні кричали одне, а інші — друге, бо збори були безладні, і більша частина тих, що зійшлися, не знали, для чого вони зібралися.
33
От наро́да же избра́ша Алекса́ндра, изве́дшымъ єго́ Іуде́ємъ. Алекса́ндръ же, помаа́въ руко́ю, хотя́ше отвѣща́ти наро́ду.
33
За пропозицією юдеїв, з народу був обраний Олександр. Подавши знак рукою, Олександр хотів говорити до народу.
34
Разумѣ́вше же, я́ко Іуде́анинъ є́сть, гла́съ бы́сть єди́нъ от всѣ́хъ, я́ко на два́ часа́ вопію́щихъ: вели́ка Артемі́да Єфе́сская.
34
Довідавшись, що він юдей, усі закричали в один голос і близько двох годин викрикували: «Велика Артеміда Ефеська!»
35
Ути́шивъ же кни́жникъ наро́дъ, рече́: му́жіє Єфе́сстіи, кто́ бо є́сть человѣ́къ, и́же не вѣ́сть, я́ко Єфе́сскій гра́дъ служи́тель є́сть вели́кія боги́ни Артемі́ды и Діопе́та?
35
Охоронець порядку, втихомиривши народ, сказав: «Мужі ефеські! Який чоловік не знає, що місто Ефес — служитель великої богині Артеміди і Діопета?
Якщо ж у цьому немає суперечок, то треба нам бути спокійними і нічого не робити необачно.
37
приведо́сте бо муже́й си́хъ, ни хра́мъ [Артемі́динъ] окра́дшихъ, ниже́ боги́ню ва́шу ху́лящихъ:
37
А ви привели цих мужів, які ні храму Артеміди не обікрали, ні богині нашої не ганили.
38
а́ще у́бо Дими́трій и и́же съ ни́мъ худо́жницы и́мутъ къ кому́ сло́во, суды́ су́ть и анѳипа́ти су́ть: да поє́млютъ дру́гъ на дру́га:
38
Якщо ж Димитрій та інші з ним митці мають скаргу на когось, то є суди і є проконсули і нехай скаржаться один на одного.
39
а́ще ли же что́ о ины́хъ и́щете, въ зако́ннѣмъ собра́ніи разрѣши́тся:
39
А коли ви домагаєтесь чогось іншого, то це буде вирішено на законному зібранні;
40
и́бо бѣ́дствуємъ порица́єми бы́ти о крамолѣ́ дне́шней, ни єди́нѣй винѣ́ су́щей, о не́йже возмо́жемъ возда́ти сло́во стремле́нія сего́. И сія́ ре́къ распусти́ собра́вшійся наро́дъ.
40
бо ми перебуваємо в небезпеці; за те, що сталося нині, нас звинуватять у заколоті, оскільки нема ніякої причини, якою ми змогли б виправдати таке зборище». Сказавши це, він розпустив зібрання.