Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глава 23
Церковнослов'янською (гром. шрифт)
Українською (п. Філарета)
1
Воззрѣ́въ же Па́велъ на со́нмъ, рече́: му́жіє бра́тіє, а́зъ все́ю со́вѣстію благо́ю жи́телствовахъ предъ Бо́гомъ да́же до сего́ дне́.
1
Павло, звівши погляд на синедріон, сказав: «Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня».
2
Архієре́й же Ана́ніа повелѣ́ предстоя́щымъ єму́ би́ти єго́ уста́.
2
Первосвященик же Ананія звелів тим, що стояли перед ним, бити його по устах.
3
Тогда́ Па́велъ рече́ къ нему́: би́ти тя́ и́мать Бо́гъ, стѣно́ пова́пленая: и ты́ сѣди́ши судя́ ми по зако́ну, преступа́я же зако́нъ вели́ши, да бію́тъ мя́.
3
Тоді Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стіно поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, і, супроти закону, велиш бити мене».
4
Предстоя́щіи же рѣ́ша: архієре́ю ли Бо́жію досажда́єши?
4
А ті, що стояли перед ним, сказали: «Первосвященика Божого ганьбиш?»
5
Рече́ же Па́велъ: не вѣ́дахъ, бра́тіє, я́ко архієре́й є́сть: пи́сано бо є́сть: кня́зю люді́й твои́хъ да не рече́ши зла́.
5
Павло сказав: «Я не знав, браття, що він первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов».
6
Разумѣ́въ же Па́велъ, я́ко єди́на ча́сть є́сть саддуке́й, друга́я же фарісе́й, воззва́ въ со́нмищи: му́жіє бра́тіє, а́зъ фарісе́й є́смь, сы́нъ фарісе́овъ: о упова́ніи и о воскресе́ніи ме́ртвыхъ а́зъ су́дъ пріє́млю.
6
Павло, зрозумівши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виголосив у синедріоні: «Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять».
7
Се́ же єму́ ре́кшу, бы́сть ра́спря между́ саддуке́и и фарісе́и, и раздѣли́ся наро́дъ:
7
Коли він це сказав, стався розбрат між фарисеями і саддукеями, і збори розділилися.
8
саддуке́є бо глаго́лютъ не бы́ти воскресе́нія, ни А́нгела, ни ду́ха: фарісе́є же исповѣ́дуютъ обоя́.
8
Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають і те, й інше.
9
Бы́сть же кли́чь вели́къ, и воста́вше кни́жницы ча́сти фарісе́йскія пря́хуся между́ собо́ю, глаго́люще: ни єди́но зло́ обрѣта́ємъ въ человѣ́цѣ се́мъ: а́ще же ду́хъ глаго́ла єму́ или́ А́нгелъ, не проти́вимся Бо́гу.
9
Зчинився великий галас, і книжники фарисейської частини, піднявшись, сперечалися між собою, кажучи: «Нічого лихого не знаходимо ми в цьому чоловікові. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Богові».
10
Мно́зѣ же бы́вшей ра́спри, боя́ся ты́сящникъ, да не растерза́нъ бу́детъ Па́велъ от ни́хъ, повелѣ́ во́иномъ сни́ти и восхи́тити єго́ от среды́ и́хъ и вести́ [єго́] въ по́лкъ.
10
Та як розлад збільшився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелів воїнам зійти, взяти його з-поміж них і відвести у фортецю.
11
Въ наста́вшую же но́щь предста́въ єму́ Госпо́дь, рече́: дерза́й, Па́вле: я́коже бо свидѣ́телствовалъ єси́ я́же о Мнѣ́ во Ієрусали́мѣ, си́це ти́ подоба́єтъ и въ Ри́мѣ свидѣ́телствовати.
11
Наступної ночі Господь, з’явившись йому, сказав: «Дерзай, Павле; бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так належить тобі свідчити і в Римі».
12
Бы́вшу же дню́, сотво́рше нѣ́цыи от Іуде́й совѣ́тъ {навѣ́тъ}, закля́ша себе́, глаго́люще не я́сти ни пи́ти, до́ндеже убію́тъ Па́вла:
12
Коли настав день, деякі юдеї, порадившись, поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють Павла.
13
бя́ху же мно́жає четы́редесятихъ сію́ кля́тву сотво́ршіи,
13
Було їх понад сорок, що поклялися.
14
и́же присту́пльше ко архієре́ємъ и ста́рцемъ, рѣ́ша: кля́твою прокля́хомъ себе́ ничто́же вкуси́ти, до́ндеже убіє́мъ Па́вла:
14
Вони, прийшовши до первосвящеників і старійшин, сказали: «Ми клятвою заприсяглися нічого не їсти, поки не уб’ємо Павла.
15
ны́нѣ у́бо вы́ скажи́те ты́сящнику съ собо́ромъ, я́ко да у́трѣ сведе́тъ єго́ къ ва́мъ, а́ки бы хотя́ще разумѣ́ти извѣ́стнѣє я́же о не́мъ: мы́ же, пре́жде да́же не прибли́житися єму́, гото́ви єсмы́ уби́ти єго́.
15
Отже, нині ви з синедріоном скажіть тисяцькому, щоб завтра вивів його до нас, ніби ви хочете точніше розглянути справу про нього; а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його».
16
Слы́шавъ же сы́нъ сестры́ Па́вловы ко́въ, прише́дъ и вше́дъ въ по́лкъ, сказа́ Па́влу.
16
Почувши про цей замір, син Павлової сестри прийшов і, увійшовши у фортецю, повідомив Павла.
17
Призва́въ же Па́велъ єди́наго от со́тникъ, рече́: ю́ношу сего́ отведи́ къ ты́сящнику: и́мать бо нѣ́что сказа́ти єму́.
17
Павло ж покликав одного з сотників і сказав: «Відведи цього юнака до тисяцького, бо він має дещо сказати йому».
Той, взявши його, привів до тисяцького і сказав: «В’язень Павло покликав мене і просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобі».
19
Пои́мъ же єго́ за ру́ку ты́сящникъ и отше́дъ на єди́нѣ, вопроша́ше єго́: что́ є́сть, є́же и́маши возвѣсти́ти ми́?
19
Тисяцький, взявши його за руку і відійшовши з ним, спитав на самоті: «Що таке маєш звістити мені?»
20
Рече́ же, я́ко Іуде́є совѣща́ша умоли́ти тя́, я́ко да у́трѣ сведе́ши Па́вла къ ни́мъ въ собо́ръ, а́ки бы хотя́щымъ извѣ́стнѣє истяза́ти я́же о не́мъ:
20
Він відповів, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранці вивів Павла до них у синедріон, так ніби вони хочуть точніше дослідити справу про нього.
21
ты́ у́бо не послу́шай и́хъ: ло́вятъ бо єго́ от ни́хъ му́жіє мно́жає четы́редесяти, и́же закля́ша себе́ ни я́сти ни пи́ти, до́ндеже убію́тъ єго́: и ны́нѣ гото́ви су́ть, ча́юще обѣща́нія, є́же от тебе́.
21
Але ти не слухай їх, бо його підстерігають понад сорок чоловік з них, які поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють його; і тепер вони готові, чекаючи твого розпорядження.
22
Ты́сящникъ у́бо отпусти́ ю́ношу, завѣща́въ ни єди́ному же повѣ́дати, я́ко сія́ яви́лъ єси́ мнѣ́.
22
Тоді тисяцький відпустив юнака, сказавши: «Нікому не кажи, що ти повідомив про це мене».
23
И призва́въ два́ нѣ́кія от со́тникъ, рече́: угото́вита [ми́] во́иновъ вооруже́нныхъ двѣ́стѣ, я́ко да и́дутъ до Кесарі́и, и ко́нникъ се́дмьдесятъ, и стрѣле́цъ двѣ́стѣ, от тре́тіяго часа́ но́щи:
23
І, покликавши двох сотників, сказав: «Приготуйте мені двісті озброєних воїнів, і сімдесят кінних, і стрільців двісті, щоб із третьої години ночі ішли до Кесарії.
24
и ско́ты привести́, да всади́вше Па́вла прово́дятъ до Фи́лікса иге́мона.
24
Приготуйте також ослів, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелікса».
Потім, бажаючи з’ясувати, в чому його звинувачують, привів його в їхній синедріон
29
єго́же обрѣто́хъ оглаго́луєма о взыска́ніи зако́на и́хъ, ни єди́но же досто́йно сме́рти или́ у́замъ согрѣше́ніє иму́ща:
29
і знайшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому ніякої немає провини, вартої смерти чи кайданів.
30
ска́зану же бы́вшу ми́ ко́ву хотя́щу бы́ти от Іуде́й на му́жа сего́, а́біє посла́хъ [єго́] къ тебѣ́, завѣща́въ и клеветнико́мъ [єго́] глаго́лати предъ тобо́ю, я́же на́нь: здра́въ бу́ди.
30
А почувши, що юдеї замислили зло на цього чоловіка, я негайно надіслав його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь».
31
Во́ини же у́бо по повелѣ́нному и́мъ, взе́мше Па́вла, ведо́ша объ но́щь во Антіпатрі́ду:
31
Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночі до Антипатриди.
32
во у́тріє же, оста́вльше ко́нники ити́ съ ни́мъ, возврати́шася въ по́лкъ.
32
А другого дня, залишивши кінних іти з ним, повернулися до фортеці.
33
Они́ же прише́дше въ Кесарі́ю и вда́вше посла́ніє иге́мону, предста́виша єму́ и Па́вла.
33
А ті, прийшовши до Кесарії і віддавши листа правителеві, поставили перед ним і Павла.
34
Проче́тъ же иге́монъ посла́ніє и вопро́шь, от ко́єя о́бласти є́сть, и увѣ́дѣвъ, я́ко от Кілікі́и, рече́:
34
Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої він області, і, довідавшись, що із Киликії, сказав:
35
услы́шу о тебѣ́, єгда́ и клеветницы́ твои́ пріи́дутъ. И повелѣ́ въ прето́рѣ И́родовѣ стрещи́ єго́.
35
«Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачі». І звелів йому бути під вартою в Іродовій преторії.