¹

Ви́дите, ка́ко пра́ведный поги́бе, и никто́же не пріє́млетъ се́рдцемъ, и му́жіє пра́ведніи взе́млются, и никто́же разумѣ́єтъ: от лица́ бо непра́вды взя́ся пра́ведный.

¹

Праведник помирає, і ніхто не приймає цього до серця; і мужі благочестиві підносяться від землі, і ніхто не помислить, що праведник підноситься від зла.

²

Бу́детъ съ ми́ромъ погребе́ніє єго́, взя́ся от среды́.

²

Він відходить до миру; ті, що ходять прямими путями, будуть спочивати на ложах своїх.

³

Вы́ же пріиди́те сѣ́мо, сы́нове беззако́нніи, сѣ́мя прелюбодѣ́євъ и блудни́цы:

³

Але наблизьтеся сюди ви, сини чаклунки, сíм’я перелюбника і блудниці!

⁴

въ че́мъ услажда́стеся и на кого́ отверзо́сте уста́ ва́ша? и на кого́ изсу́нусте язы́къ ва́шъ? не вы́ ли єсте́ ча́да па́губы, сѣ́мя беззако́нно,

⁴

З кого ви глузуєте? проти кого розширюєте рот, висуваєте язик? чи ви не діти злочину, сíм’я неправди,

⁵

моля́щіися кумі́ромъ подъ дре́віємъ ча́стымъ, закала́юще ча́да своя́ въ де́брехъ посредѣ́ ка́менія?

⁵

розпалені похіттю до ідолів під кожним гіллястим деревом, ті, що заколюєте дітей біля струмків, між розщелинами скель?

⁶

То́ твоя́ ча́сть, се́й тво́й жре́бій, и тѣ́мъ пролія́лъ єси́ возлія́нія, и тѣ́мъ прине́слъ єси́ же́ртвы: от си́хъ у́бо не разгнѣ́ваюся ли?

⁶

У гладеньких каменях струмків доля твоя; вони, вони жереб твій; їм ти робиш узливання і приносиш жертви: чи можу Я бути задоволений цим?

⁷

На горѣ́ высо́цѣ и превознесе́ннѣ, та́мо твоє́ ло́же, и та́мо возне́слъ єси́ тре́бы твоя́:

⁷

На високій і видатній горі ти ставиш ложе твоє і туди піднімаєшся приносити жертву.

⁸

и за подво́ями две́рій твои́хъ положи́лъ єси́ па́мять твою́: мы́слилъ єси́, я́ко а́ще от мене́ отступи́ши, бо́лѣє нѣ́что возъимѣ́єши: возлюби́лъ єси́ спя́щыя съ тобо́ю,

⁸

За дверима також і за одвірками ставиш пам’яті твої; бо, відвернувшись від Мене, ти оголюєшся і сходиш; розширюєш постіль твою і домовляєшся з тими з них, з якими любиш лежати, видивляєшся місце.

⁹

и умно́жилъ єси́ блуже́ніє твоє́ съ ни́ми, и мно́ги сотвори́лъ, и́же дале́че от тебе́, и посла́лъ єси́ послы́ за предѣ́лы твоя́, и смири́лся єси́ да́же до а́да.

⁹

Ти ходила також до царя із запашною мастю і примножила масті твої, і далеко посилала послів твоїх, і принижувалася до пекла.

¹⁰

Мно́гими путьми́ твои́ми труди́лся єси́, и не ре́клъ єси́: преста́ну крѣпя́щься, я́ко сотвори́лъ єси́ сія́, сего́ ра́ди не помоли́лся ми́ єси́ ты́.

¹⁰

Від довгого шляху твого стомлювалася, але не говорила: «надія загублена!»; усе ще знаходила жвавість у руці твоїй, і тому не відчувала ослаблення.

¹¹

Кого́ благопоче́тъ убоя́лся єси́, и солга́лъ ми́, и не помяну́лъ єси́ мене́, ниже́ прія́лъ мя́ єси́ во у́мъ, ниже́ въ се́рдце твоє́? и а́зъ тя́ ви́дя, презира́ю, и не убоя́лся єси́ мене́.

¹¹

Кого ж ти злякалася й устрашилася, що зробилася невірною і Мене перестала пам’ятати і зберігати у твоєму серці? чи не від того, що Я мовчав, і притому довго, ти перестала боятися Мене?

¹²

И а́зъ возвѣщу́ пра́вду твою́ и зло́бы твоя́, я́же не успѣ́ютъ тебѣ́:

¹²

Я покажу правду твою і діла твої, — і вони будуть не на користь тобі.

¹³

єгда́ возопіє́ши, да изба́вятъ тя́ во печа́лехъ твои́хъ: сія́ бо вся́ вѣ́тръ во́зметъ, и отнесе́тъ бу́ря: а держа́щіися мене́ стя́жутъ зе́млю и наслѣ́дятъ го́ру святу́ю мою́.

¹³

Коли ти будеш волати, чи спасе тебе збіговисько твоє? — усіх їх віднесе вітер, розвіє подув; а той, хто надіється на Мене, успадкує землю і буде володіти святою горою Моєю.

¹⁴

И реку́тъ: очи́стите предъ лице́мъ єго́ пути́ и отими́те претыка́нія от пути́ люді́й мои́хъ.

¹⁴

І сказав: піднімайте, піднімайте, рівняйте шлях, прибирайте перешкоду зі шляху народу Мого.

¹⁵

Сія́ глаго́летъ Госпо́дь вы́шній, и́же живе́тъ во высо́кихъ во вѣ́къ, святы́й во святы́хъ и́мя єму́, вы́шній, во святы́хъ почива́яй, и малоду́шнымъ дая́й долготерпѣ́ніє и дая́й живо́тъ сокруше́нымъ се́рдцемъ:

¹⁵

Бо так говорить Вишній і Звеличений, Який вічно живе, — Святий ім’я Його: Я живу на висоті небес і у святилищі, й також із упокореними і смиренними духом, щоб оживляти дух смиренних і оживляти серця упокорених.

¹⁶

не во вѣ́къ отмщу́ ва́мъ, ни всегда́ гнѣ́ватися бу́ду на вы́: Ду́хъ бо от мене́ изы́детъ, и вся́коє дыха́ніє а́зъ сотвори́хъ.

¹⁶

Бо не вічно буду Я судитися і не до кінця гніватися; інакше знеможе переді Мною дух і все, що дише, що Мною створене.

¹⁷

За грѣ́хъ ма́ло что́ опеча́лихъ єго́ и порази́хъ єго́ и отврати́хъ лице́ моє́ от него́: и опеча́лися и по́йде дря́хлъ во путе́хъ свои́хъ.

¹⁷

За гріх користолюбства його Я гнівався й уражав його, ховав лице і обурювався; але він, відвернувшись, пішов шляхом свого серця.

¹⁸

Пути́ єго́ ви́дѣхъ и исцѣли́хъ єго́, и утѣ́шихъ єго́ и да́хъ єму́ утѣше́ніє и́стинно,

¹⁸

Я бачив шляхи його, і зцілю його, і буду водити його й утішати його і засмучених його.

¹⁹

ми́ръ на ми́ръ дале́че и бли́зъ су́щымъ: и рече́ Госпо́дь: исцѣлю́ я́.

¹⁹

Я виконаю слово: мир, мир далекому і ближньому, — говорить Господь, — і зцілю його.

²⁰

Непра́ведніи же возволну́ются и почи́ти не возмо́гутъ.

²⁰

А нечестиві — як море схвильоване, яке не може заспокоїтися, і во́ди якого викидають мул і бруд.

²¹

Нѣ́сть ра́доватися нечести́вымъ, рече́ Госпо́дь Бо́гъ.

²¹

Немає миру нечестивим, — говорить Бог мій.