Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
(Зач. 39) Бѣ́ же нѣ́кто боля́ Ла́зарь от Виѳа́ніи, от ве́си Марі́ины и Ма́рѳы сестры́ єя́.
1
Був один недужий — Лазар з Вифанії, села Марії та її сестри Марфи.
2
Бѣ́ же Марі́а пома́завшая Го́спода ми́ромъ и оте́ршая но́зѣ Єго́ власы́ свои́ми, єя́же бра́тъ Ла́зарь боля́ше.
2
Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм.
3
Посла́стѣ у́бо сестрѣ́ къ Нему́, глаго́лющѣ: Го́споди, се́, єго́же лю́биши, боли́тъ.
3
Сестри послали сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає.
4
Слы́шавъ же Іису́съ рече́: сія́ болѣ́знь нѣ́сть къ сме́рти, но о сла́вѣ Бо́жіи, да просла́вится Сы́нъ Бо́жій єя́ ра́ди.
4
Ісус, почувши те, сказав: ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий.
5
Любля́ше же Іису́съ Ма́рѳу и сестру́ єя́ и Ла́заря.
5
Ісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря.
6
Єгда́ же услы́ша, я́ко боли́тъ, тогда́ пребы́сть на не́мже бѣ́ мѣ́стѣ два́ дни́.
6
Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.
7
Пото́мъ же глаго́ла ученико́мъ: и́демъ во Іуде́ю па́ки.
7
Після цього сказав ученикам: підемо знову до Юдеї.
8
Глаго́лаша Єму́ ученицы́: Равві́, ны́нѣ иска́ху Тебе́ ка́меніємъ поби́ти Іуде́є, и па́ки ли и́деши та́мо?
8
Ученики сказали Йому: Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди?
9
Отвѣща́ Іису́съ: не два́ ли на́десяте часа́ єста́ во дни́? А́ще кто́ хо́дитъ во дни́, не по́ткнется, я́ко свѣ́тъ мі́ра сего́ ви́дитъ:
9
Ісус відповів: чи не дванадцять годин є у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього;
10
а́ще же кто́ хо́дитъ въ нощи́, по́ткнется, я́ко нѣ́сть свѣ́та въ не́мъ.
10
а хто ходить уночі, спотикається, бо немає світла з ним.
11
Сія́ рече́, и посе́мъ глаго́ла и́мъ: Ла́зарь дру́гъ на́шъ у́спе: но иду́, да возбужу́ єго́.
11
Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його.
12
Рѣ́ша у́бо ученицы́ Єго́: Го́споди, а́ще у́спе, спасе́нъ бу́детъ.
12
Ученики Його сказали: Господи, якщо заснув, то одужає.
13
Рече́ же Іису́съ о сме́рти єго́: они́ же мнѣ́ша, я́ко о успе́ніи сна́ глаго́летъ.
13
Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон.
14
Тогда́ рече́ и́мъ Іису́съ не обину́яся: Ла́зарь у́мре:
14
Тоді Ісус сказав їм просто: Лазар помер;
15
и ра́дуюся ва́съ ра́ди, да вѣ́руєте, я́ко не бѣ́хъ та́мо: но и́демъ къ нему́.
15
і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього.
16
Рече́ же Ѳома́, глаго́лемый Близне́цъ, ученико́мъ: и́демъ и мы́, да у́мремъ съ Ни́мъ.
16
Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним.
17
Прише́дъ же Іису́съ, обрѣ́те єго́ четы́ри дни́ уже́ иму́ща во гро́бѣ.
17
Прийшовши, Ісус знайшов, що він уже чотири дні у гробі.
18
Бѣ́ же Виѳа́ніа бли́зъ Ієрусали́ма я́ко ста́дій пятьна́десять,
18
Вифанія ж була поблизу Єрусалима, стадій з п’ятнадцять.
19
и мно́зи от Іуде́й бя́ху пришли́ къ Ма́рѳѣ и Марі́и, да утѣ́шатъ и́хъ о бра́тѣ єю́.
19
І багато юдеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім.
20
Ма́рѳа у́бо єгда́ услы́ша, я́ко Іису́съ гряде́тъ, срѣ́те Єго́: Марі́а же до́ма сѣдя́ше.
20
Марфа, почувши, що йде Ісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома.
21
Рече́ же Ма́рѳа ко Іису́су: Го́споди, а́ще бы єси́ здѣ́ бы́лъ, не бы́ бра́тъ мо́й у́мерлъ:
21
Тоді Марфа сказала Ісусові: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
22
но и ны́нѣ вѣ́мъ, я́ко єли́ка а́ще про́сиши от Бо́га, да́стъ Тебѣ́ Бо́гъ.
22
Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
23
Глаго́ла є́й Іису́съ: воскре́снетъ бра́тъ тво́й.
23
Ісус говорить їй: воскресне брат твій.
24
Глаго́ла Єму́ Ма́рѳа: вѣ́мъ, я́ко воскре́снетъ въ воскреше́ніє, въ послѣ́дній де́нь.
24
Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день.
25
Рече́ [же] є́й Іису́съ: А́зъ є́смь воскреше́ніє и живо́тъ: вѣ́руяй въ Мя́, а́ще и у́мретъ, оживе́тъ:
25
Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе.
26
и вся́къ живы́й и вѣ́руяй въ Мя́ не у́мретъ во вѣ́ки. Є́млеши ли вѣ́ру сему́?
26
І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?
27
Глаго́ла Єму́: є́й, Го́споди: а́зъ вѣ́ровахъ, я́ко Ты́ єси́ Христо́съ Сы́нъ Бо́жій, И́же въ мі́ръ гряды́й.
27
Вона говорить Йому: так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ.
28
И сія́ ре́кши, и́де и пригласи́ Марі́ю сестру́ свою́ та́й, ре́кши: Учи́тель прише́лъ є́сть, и глаша́єтъ тя́.
28
Сказавши так, пішла і покликала Марію, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.
29
Она́ [же] я́ко услы́ша, воста́ ско́ро и и́де къ Нему́.
29
Вона, як тільки почула, поспішно встала і пішла до Нього.
30
Не уже́ бо бѣ́ прише́лъ Іису́съ въ ве́сь, но бѣ́ на мѣ́стѣ, идѣ́же срѣ́те Єго́ Ма́рѳа.
30
Ісус ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.
31
Іуде́є [же] у́бо су́щіи съ не́ю въ дому́ и утѣша́юще ю́, ви́дѣвше Марі́ю, я́ко ско́ро воста́ и изы́де, по не́й идо́ша, глаго́люще, я́ко и́детъ на гро́бъ, да пла́четъ та́мо.
31
Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспішно встала і вийшла, пішли за нею, гадаючи, що вона пішла до гробу — плакати там.
32
Марі́а же я́ко пріи́де, идѣ́же бѣ́ Іису́съ, ви́дѣвши Єго́, паде́ Єму́ на ногу́, глаго́лющи Єму́: Го́споди, а́ще бы єси́ бы́лъ здѣ́, не бы́ у́мерлъ мо́й бра́тъ.
32
Марія ж, прийшовши туди, де був Ісус, та побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
33
Іису́съ у́бо, я́ко ви́дѣ ю́ пла́чущуся и прише́дшыя съ не́ю Іуде́и пла́чущя, запрети́ ду́ху, и возмути́ся Са́мъ,
33
Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився.
34
и рече́: гдѣ́ положи́сте єго́? Глаго́лаша Єму́: Го́споди, пріиди́ и ви́ждь.
34
І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись.
35
Прослези́ся Іису́съ.
35
Заплакав Ісус.
36
Глаго́лаху у́бо Жи́дове: ви́ждь, ка́ко любля́ше єго́.
36
Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його.
37
Нѣ́цыи же от ни́хъ рѣ́ша: не можа́ше ли Се́й, отве́рзый о́чи слѣпо́му, сотвори́ти, да и се́й не у́мретъ?
37
А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?
38
Іису́съ же па́ки претя́ въ Себѣ́, пріи́де ко гро́бу. Бѣ́ же пеще́ра, и ка́мень лежа́ше на не́й.
38
Ісус же, знову пройнявшись жалем, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній.
39
Глаго́ла Іису́съ: возми́те ка́мень. Глаго́ла Єму́ сестра́ уме́ршаго Ма́рѳа: Го́споди, уже́ смерди́тъ: четверодне́венъ бо є́сть.
39
Ісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі.
40
Глаго́ла є́й Іису́съ: не рѣ́хъ ли ти́, я́ко а́ще вѣ́руєши, у́зриши сла́ву Бо́жію?
40
Ісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?
41
Взя́ша у́бо ка́мень, идѣ́же бѣ́ уме́рый лежя́. Іису́съ же возведе́ о́чи горѣ́ и рече́: О́тче, хвалу́ Тебѣ́ воздаю́, я́ко услы́шалъ єси́ Мя́:
41
Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене.
42
А́зъ же вѣ́дѣхъ, я́ко всегда́ Мя́ послу́шаєши: но наро́да ра́ди стоя́щаго о́крестъ рѣ́хъ, да вѣ́ру и́мутъ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́.
42
Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене.
43
И сія́ ре́къ, гла́сомъ вели́кимъ воззва́: Ла́заре, гряди́ во́нъ.
43
Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть.
44
И изы́де уме́рый, обя́занъ рука́ма и нога́ма укро́ємъ, и лице́ єго́ убру́сомъ обя́зано. Глаго́ла и́мъ Іису́съ: разрѣши́те єго́, и оста́вите ити́.
44
І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде.
45
Мно́зи у́бо от Іуде́й прише́дшіи къ Марі́и и ви́дѣвше, я́же сотвори́ Іису́съ, вѣ́роваша въ Него́:
45
Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього.
46
нѣ́цыи же от ни́хъ идо́ша къ фарісе́омъ и реко́ша и́мъ, я́же сотвори́ Іису́съ.
46
А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Ісус.
47
(Зач. 40) Собра́ша у́бо архієре́є и фарісе́є со́нмъ, и глаго́лаху: что́ сотвори́мъ? Я́ко Человѣ́къ Се́й мно́га зна́менія твори́тъ:
47
Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить.
48
а́ще оста́вимъ Єго́ та́ко, вси́ увѣ́руютъ въ Него́: и пріи́дутъ Ри́мляне, и во́змутъ мѣ́сто и язы́къ на́шъ.
48
Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом.
49
Єди́нъ же нѣ́кто от ни́хъ Каіа́фа, архієре́й сы́й лѣ́ту тому́, рече́ и́мъ: вы́ не вѣ́сте ничесо́же,
49
Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте,
50
ни помышля́єте, я́ко у́не є́сть на́мъ, да єди́нъ человѣ́къ у́мретъ за лю́ди, а не ве́сь язы́къ поги́бнетъ.
50
і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув.
51
Сего́ же о себѣ́ не рече́: но архієре́й сы́й лѣ́ту тому́, прорече́, я́ко хотя́ше Іису́съ умре́ти за лю́ди,
51
Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, —
52
и не то́кмо за лю́ди, но да и ча́да Бо́жія расточе́ная собере́тъ во єди́но.
52
і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино.
53
От того́ у́бо дне́ совѣща́ша, да убію́тъ Єго́.
53
З того дня змовились убити Його.
54
Іису́съ же ктому́ не я́вѣ хожда́ше во Іуде́єхъ, но и́де отту́ду во страну́ бли́зъ пусты́ни, во Єфре́мъ нарица́ємый гра́дъ, и ту́ хожда́ше со ученики́ Свои́ми.
54
І тому Ісус уже не ходив між юдеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфрем, і там залишився з учениками Своїми.
55
Бѣ́ же бли́зъ Па́сха Іуде́йска, и взыдо́ша мно́зи во Ієрусали́мъ от стра́нъ пре́жде Па́схи, да очи́стятся.
55
Наближалася Пасха юдейська, і багато людей з усієї країни прийшло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.
56
Иска́ху у́бо Іису́са, и глаго́лаху къ себѣ́, въ це́ркви стоя́ще: что́ мни́тся ва́мъ, я́ко не и́мать ли пріити́ въ пра́здникъ?
56
Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як вам здається? Чи не прийде Він на свято?
57
Да́ша же архієре́є и фарісе́є за́повѣдь, да а́ще кто́ ощути́тъ [Єго́], гдѣ́ бу́детъ, повѣ́сть, я́ко да и́мутъ Єго́.
57
А первосвященики і фарисеї дали наказ, що, коли хто довідається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.