Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
От Іоа́нна
Церковнослов'янською (гром. шрифт)
Українською (п. Філарета)
Глава 1
1
(Зач. 1) Въ нача́лѣ бѣ́ Сло́во, и Сло́во бѣ́ къ Бо́гу [у Бо́га], и Бо́гъ бѣ́ Сло́во.
1
Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог.
2
Се́й бѣ́ искони́ къ Бо́гу [у Бо́га]:
2
Воно було споконвіку в Бога.
3
вся́ Тѣ́мъ бы́ша, и безъ Него́ ничто́же бы́сть, є́же бы́сть.
3
Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося.
4
Въ То́мъ живо́тъ бѣ́, и живо́тъ бѣ́ свѣ́тъ человѣ́комъ:
4
У Ньому було життя, і життя було світлом людям.
5
и свѣ́тъ во тмѣ́ свѣ́тится, и тма́ єго́ не объя́тъ.
5
І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його.
6
Бы́сть человѣ́къ по́сланъ от Бо́га, и́мя єму́ Іоа́ннъ:
6
Був чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іоан.
7
се́й пріи́де во свидѣ́телство, да свидѣ́телствуєтъ о Свѣ́тѣ, да вси́ вѣ́ру и́мутъ єму́.
7
Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього.
8
Не бѣ́ то́й свѣ́тъ, но да свидѣ́телствуєтъ о Свѣ́тѣ:
8
Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло.
Це сталося у Вифаварі по той бік Йордану, де хрестив Іоан.
29
(Зач. 3) Во у́трій (же) ви́дѣ Іоа́ннъ Іису́са гряду́ща къ себѣ́ и глаго́ла: се́, А́гнецъ Бо́жій, взе́мляй грѣхи́ мі́ра:
29
Наступного дня бачить Іоан Ісуса, Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу.
30
Се́й є́сть, о Не́мже а́зъ рѣ́хъ: по мнѣ́ гряде́тъ Му́жъ, И́же предо мно́ю бы́сть, я́ко пе́рвѣє мене́ бѣ́:
30
Це Той, про Якого я сказав: за мною гряде Муж, Який переді мною був, бо Він був раніше від мене.
31
и а́зъ не вѣ́дѣхъ Єго́: но да яви́тся Ізра́илеви, сего́ ра́ди пріидо́хъ а́зъ водо́ю крестя́.
31
Я не знав Його; але прийшов хрестити водою для того, щоб Він явився Ізраїлеві.
32
И свидѣ́телствова Іоа́ннъ, глаго́ля, я́ко ви́дѣхъ Ду́ха сходя́ща я́ко го́лубя съ небесе́, и пребы́сть на Не́мъ:
32
І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому.
33
и а́зъ не вѣ́дѣхъ Єго́: но Посла́вый мя́ крести́ти водо́ю, То́й мнѣ́ рече́: надъ Него́же у́зриши Ду́ха сходя́ща и пребыва́юща на Не́мъ, То́й є́сть крестя́й Ду́хомъ Святы́мъ:
33
Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим.
34
и а́зъ ви́дѣхъ и свидѣ́телствовахъ, я́ко Се́й є́сть Сы́нъ Бо́жій.
34
І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий.
35
(Зач. 4) Во у́трій (же) па́ки стоя́ше Іоа́ннъ, и от учени́къ єго́ два́.
35
Наступного дня знову стояв Іоан з двома з його учнів.
36
И узрѣ́въ Іису́са гряду́ща, глаго́ла: се́, А́гнецъ Бо́жій.
36
І, побачивши Ісуса, Який ішов, сказав: ось Агнець Божий.
37
И слы́шаста єго́ о́ба ученика́ глаго́лющаго, и по Іису́сѣ идо́ста.
37
Почувши від нього ці слова, обидва учні пішли за Ісусом.
38
Обра́щься же Іису́съ и ви́дѣвъ я́ по Себѣ́ иду́ща, глаго́ла и́ма: чесо́ и́щета? О́на же рѣ́ста Єму́: Равві́, є́же глаго́лется сказа́ємо Учи́телю, гдѣ́ живе́ши?
38
Ісус же, обернувшись і побачивши, що вони йдуть за Ним, говорить їм: чого ви шукаєте? Вони сказали Йому: Равві [що означає: Учителю]! Де Ти живеш?
39
(И) глаго́ла и́ма: пріиди́та и ви́дита. Пріидо́ста и ви́дѣста, гдѣ́ живя́ше, и у Него́ пребы́ста де́нь то́й. Бѣ́ же ча́съ деся́тый.
39
Говорить їм: підіть і побачите. Вони пішли і побачили, де Він живе; і пробули у Нього той день, а було близько десятої години.
40
Бѣ́ (же) Андре́й, бра́тъ Сі́мона Петра́, єди́нъ от обою́ слы́шавшею от Іоа́нна и по Не́мъ ше́дшею.
40
Одним з тих двох, які чули від Іоана про Ісуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона-Петра.
Мати Його говорить слугам: що скаже Він вам, те зробіть.
6
Бѣ́ху же ту́ водоно́си ка́менни ше́сть, лежа́ще по очище́нію Іуде́йску, вмѣстя́щій по двѣма́ или́ тріє́мъ мѣ́рамъ.
6
Було ж тут шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм для очищення юдейського, кожен вміщав по дві чи по три міри.
7
Глаго́ла и́мъ Іису́съ: напо́лните водоно́сы воды́. И напо́лниша и́хъ до верха́.
7
Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху.
8
И глаго́ла и́мъ: почерпи́те ны́нѣ и принеси́те архітриклі́нови. И принесо́ша.
8
І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли.
9
Я́коже вкуси́ архітриклі́нъ віна́ бы́вшаго от воды́, и не вѣ́даше, отку́ду є́сть: слу́ги же вѣ́дяху поче́рпшіи во́ду: пригласи́ жениха́ архітриклі́нъ.
9
Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином [а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду], тоді розпорядник кличе жениха
При цьому ученики Його згадали, що написано: ревність до дому Твого з’їдає Мене.
18
Отвѣща́ша же Іуде́є и рѣ́ша Єму́: ко́є зна́меніє явля́єши на́мъ, я́ко сія́ твори́ши.
18
На це юдеї сказали Йому: яке знамення покажеш нам, що маєш владу так чинити?
19
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: разорите́ це́рковь сію́, и тре́ми де́нми воздви́гну ю́.
19
Ісус сказав їм у відповідь: зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його.
20
Рѣ́ша же Іуде́є: четы́редесять и шестію́ лѣ́тъ создана́ бы́сть це́рковь сія́, и Ты́ ли тре́ми де́нми воздви́гнеши ю́?
20
На це сказали юдеї: сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його?
21
О́нъ же глаго́лаше о це́ркви тѣ́ла Своєго́.
21
Він же говорив про храм тіла Свого.
22
Єгда́ у́бо воста́ от ме́ртвыхъ, помяну́ша ученицы́ Єго́, я́ко се́ глаго́лаше, и вѣ́роваша Писа́нію и словеси́, є́же рече́ Іису́съ.
22
Коли ж Він воскрес з мертвих, то згадали ученики Його, що Він казав їм це, і повірили Писанню і слову, яке сказав Ісус.
23
Єгда́ же бѣ́ въ Ієрусали́мѣхъ въ пра́здникъ Па́схи, мно́зи вѣ́роваша во и́мя Єго́, ви́дяще зна́менія Єго́, я́же творя́ше.
23
І коли Він був у Єрусалимі на святі Пасхи, багато хто увірував в ім’я Його, побачивши чудеса, які Він творив.
24
Са́мъ же Іису́съ не вдая́ше Себе́ въ вѣ́ру и́хъ, зане́ Са́мъ вѣ́дяше вся́,
24
Але Сам Ісус не ввіряв Себе їм, бо знав усіх;
25
и я́ко не тре́боваше, да кто́ свидѣ́телствуєтъ о человѣ́цехъ: Са́мъ бо вѣ́дяше, что́ бѣ́ въ человѣ́цехъ.
25
і не треба було Йому, щоб хтось засвідчив про людину, бо Сам знав, що було в людині.
Глава 3
1
(Зач. 8) Бѣ́ же человѣ́къ от фарісе́й, Нікоди́мъ и́мя єму́, кня́зь Жидо́вскій:
1
Був же чоловік з фарисеїв на ім’я Никодим, начальник юдейський.
2
се́й пріи́де ко Іису́су но́щію, и рече́ Єму́: Равві́, вѣ́мъ, я́ко от Бо́га прише́лъ єси́ Учи́тель: никто́же бо мо́жетъ зна́меній си́хъ твори́ти, я́же Ты́ твори́ши, а́ще не бу́детъ Бо́гъ съ ни́мъ.
2
Він уночі прийшов до Ісуса і сказав Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним.
3
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: а́ще кто́ не роди́тся свы́ше, не мо́жетъ ви́дѣти Ца́рствія Бо́жія.
3
Ісус сказав йому у відповідь: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого.
4
Глаго́ла къ Нему́ Нікоди́мъ: ка́ко мо́жетъ человѣ́къ роди́тися ста́ръ сы́й? Єда́ мо́жетъ второ́є вни́ти во утро́бу ма́тере своєя́ и роди́тися?
4
Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися?
5
Отвѣща́ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: а́ще кто́ не роди́тся водо́ю и Ду́хомъ, не мо́жетъ вни́ти во Ца́рствіє Бо́жіє:
5
Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже.
6
рожде́нноє от пло́ти пло́ть є́сть, и рожде́нноє от Ду́ха ду́хъ є́сть.
6
Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух.
7
Не диви́ся, я́ко рѣ́хъ ти́: подоба́єтъ ва́мъ роди́тися свы́ше.
7
Не дивуйся тому, що Я сказав тобі; треба вам народитися звище.
8
Ду́хъ, идѣ́же хо́щетъ, ды́шетъ, и гла́съ єго́ слы́шиши, но не вѣ́си, отку́ду прихо́дитъ и ка́мо и́детъ: та́ко є́сть вся́къ [человѣ́къ] рожде́нный от Ду́ха.
8
Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа.
9
Отвѣща́ Нікоди́мъ и рече́ Єму́: ка́ко мо́гутъ сія́ бы́ти?
9
Никодим сказав Йому у відповідь: як це може бути?
10
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: ты́ єси́ учи́тель Ізра́илевъ, и си́хъ ли не вѣ́си?
10
Ісус відповів йому і сказав: ти — учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш?
11
Ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко, є́же вѣ́мы, глаго́лемъ, и, є́же ви́дѣхомъ, свидѣ́телствуємъ, и свидѣ́телства На́шего не пріє́млете:
11
Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, а ви свідчення Нашого не приймаєте.
12
а́ще земна́я реко́хъ ва́мъ, и не вѣ́руєте: ка́ко, а́ще реку́ ва́мъ небе́сная, увѣ́руєте?
12
Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне?
13
(Зач. 9) И никто́же взы́де на не́бо, то́кмо сше́дый съ небесе́ Сы́нъ Человѣ́ческій, сы́й на небеси́:
13
Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах.
І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському,
15
да вся́къ вѣ́руяй въ О́нь не поги́бнетъ, но и́мать живо́тъ вѣ́чный.
15
щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне.
16
(Зач. 10) Та́ко бо возлюби́ Бо́гъ мі́ръ, я́ко и Сы́на Своєго́ Єдиноро́днаго да́лъ є́сть, да вся́къ вѣ́руяй въ О́нь не поги́бнетъ, но и́мать живо́тъ вѣ́чный.
16
Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.
17
Не посла́ бо Бо́гъ Сы́на Своєго́ въ мі́ръ, да су́дитъ мі́рови, но да спасе́тся И́мъ мі́ръ.
17
Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього.
18
Вѣ́руяй въ О́нь не бу́детъ осужде́нъ: а не вѣ́руяй уже́ осужде́нъ є́сть, я́ко не вѣ́рова во и́мя Єдиноро́днаго Сы́на Бо́жія.
18
Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого.
19
Се́й же є́сть су́дъ, я́ко свѣ́тъ пріи́де въ мі́ръ, и возлюби́ша человѣ́цы па́че тму́, не́же свѣ́тъ: бѣ́ша бо и́хъ дѣла́ зла́.
19
Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі;
20
Вся́къ бо дѣ́лаяй зла́я ненави́дитъ свѣ́та и не прихо́дитъ къ свѣ́ту, да не облича́тся дѣла́ єго́, я́ко лука́ва су́ть:
20
бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі.
21
творя́й же и́стину гряде́тъ къ свѣ́ту, да я́вятся дѣла́ єго́, я́ко о Бо́зѣ су́ть содѣ́лана.
21
А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі.
22
(Зач. 11) По си́хъ (же) пріи́де Іису́съ и ученицы́ Єго́ въ Жидо́вскую зе́млю: и ту́ живя́ше съ ни́ми, и креща́ше.
22
Після цього прийшов Ісус з учениками Своїми в Юдейську землю, і там жив з ними і хрестив.
23
Бѣ́ же Іоа́ннъ крестя́ во Єно́нѣ бли́зъ Салі́ма, я́ко во́ды мно́ги бя́ху ту́: и прихожда́ху и креща́хуся:
23
Іоан же хрестив в Еноні, поблизу Салима, бо там було багато води; і приходили туди, і хрестилися,
24
не у́ бо бѣ́ всажде́нъ въ темни́цу Іоа́ннъ.
24
бо Іоан ще не був посаджений до в’язниці.
25
Бы́сть же стяза́ніє от учени́къ Іоа́нновыхъ со Іуде́и о очище́ніи:
25
Тоді виникла суперечка учнів Іоанових з юдеями про очищення.
26
и пріидо́ша ко Іоа́нну, и реко́ша єму́: равві́, И́же бѣ́ съ тобо́ю объ о́нъ по́лъ Іорда́на, Єму́же ты́ свидѣ́телствовалъ єси́, се́ Се́й креща́єтъ, и вси́ гряду́тъ къ Нему́.
26
І прийшли до Іоана і сказали йому: учителю! Той, Який був з тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, ось Він хрестить, і всі йдуть до Нього.
27
Отвѣща́ Іоа́ннъ и рече́: не мо́жетъ человѣ́къ пріима́ти ничесо́же, а́ще не бу́детъ дано́ єму́ съ небесе́.
27
Іоан сказав у відповідь: не може людина приймати на себе нічого, якщо не буде дано їй з неба.
Приходить жінка з Самарії набрати води. Ісус говорить їй: дай Мені напитися.
8
Ученицы́ бо Єго́ отшли́ бя́ху во гра́дъ, да бра́шно ку́пятъ.
8
Бо ученики Його пішли до міста, щоб купити їжі.
9
Глаго́ла Єму́ жена́ Самаряны́ня: ка́ко Ты́ Жидови́нъ сы́й от мене́ пи́ти про́сиши, жены́ Самаряны́ни су́щія, не прикаса́ютбося Жи́дове Самаря́номъ.
9
Жінка-самарянка каже Йому: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами.
10
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ є́й: а́ще бы вѣ́дала єси́ да́ръ Бо́жій, и Кто́ є́сть глаго́ляй ти́: да́ждь Ми́ пи́ти: ты́ бы проси́ла у Него́, и да́лъ бы ти́ во́ду жи́ву.
10
Ісус сказав їй у відповідь: якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, — то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої.
11
Глаго́ла Єму́ жена́: Го́споди, ни почерпа́ла има́ши, и студене́цъ є́сть глубо́къ: отку́ду у́бо има́ши во́ду жи́ву,
11
Говорить Йому жінка: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу?
12
єда́ Ты́ бо́ліи єси́ отца́ на́шего Іа́кова, и́же даде́ на́мъ студене́цъ се́й, и то́й изъ него́ пи́тъ, и сы́нове єго́, и ско́ти єго́?
12
Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?
13
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ є́й: вся́къ пія́й от воды́ сея́ вжа́ждется па́ки:
13
Ісус сказав їй у відповідь: всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим.
14
а и́же піє́тъ от воды́, ю́же А́зъ да́мъ єму́, не вжа́ждется во вѣ́ки: но вода́, ю́же (А́зъ) да́мъ єму́, бу́детъ въ не́мъ исто́чникъ воды́ теку́щія въ живо́тъ вѣ́чный.
14
А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне.
15
Глаго́ла къ Нему́ жена́: Го́споди, да́ждь ми́ сію́ во́ду, да ни жа́жду, ни прихожду́ сѣ́мо почерпа́ти.
15
Говорить Йому жінка: Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати.
16
Глаго́ла є́й Іису́съ: иди́, пригласи́ му́жа твоєго́ и пріиди́ сѣ́мо.
16
Ісус говорить їй: іди поклич чоловіка свого і приходь сюди.
17
Отвѣща́ жена́ и рече́ (Єму́): не и́мамъ му́жа. Глаго́ла є́й Іису́съ: до́брѣ рекла́ єси́, я́ко му́жа не и́мамъ:
17
Жінка сказала Йому у відповідь: не маю я чоловіка. Говорить їй Ісус: правду сказала, що чоловіка не маєш,
18
пя́ть бо муже́й имѣ́ла єси́, и ны́нѣ, єго́же и́маши, нѣ́сть ти́ му́жъ: се́ вои́стинну рекла́ єси́.
18
бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала.
У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води,
4
А́нгелъ бо Госпо́день на [вся́ко] лѣ́то схожда́ше въ купѣ́ль и возмуща́ше во́ду: [и] и́же пе́рвѣє вла́зяше по возмуще́ніи воды́, здра́въ быва́ше, яцѣ́мъ же неду́гомъ одержи́мь быва́ше.
4
бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав.
5
Бѣ́ же ту́ нѣ́кій человѣ́къ, три́десять и о́смь лѣ́тъ имы́й въ неду́зѣ [своє́мъ].
5
Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років.
6
Сего́ ви́дѣвъ Іису́съ лежа́ща, и разумѣ́въ, я́ко мно́га лѣ́та уже́ имя́ше [въ неду́зѣ], глаго́ла єму́: хо́щеши ли цѣ́лъ бы́ти?
6
Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим?
7
Отвѣща́ Єму́ неду́жный: є́й, Го́споди, человѣ́ка не и́мамъ, да, єгда́ возмути́тся вода́, вве́ржетъ мя́ въ купѣ́ль: єгда́ же прихожду́ а́зъ, и́нъ пре́жде мене́ сла́зитъ.
7
Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить.
8
Глаго́ла єму́ Іису́съ: воста́ни, возми́ о́дръ тво́й, и ходи́.
8
Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи.
9
И а́біє здра́въ бы́сть человѣ́къ: и взе́мъ о́дръ сво́й, и хожда́ше. Бѣ́ же суббо́та въ то́й де́нь.
9
І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день.
10
Глаго́лаху же Жи́дове исцѣлѣ́вшему: суббо́та є́сть, и не досто́итъ ти́ взя́ти одра́ [твоєго́].
10
Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою.
Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.
16
И сего́ ра́ди гоня́ху Іису́са Іуде́є, и иска́ху Єго́ уби́ти, зане́ сія́ творя́ше въ суббо́ту.
16
І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу.
17
Іису́съ же отвѣща́ваше и́мъ: (Зач. 15) Оте́цъ Мо́й досе́лѣ дѣ́лаєтъ, и А́зъ дѣ́лаю.
17
Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю.
18
И сего́ ра́ди па́че иска́ху Єго́ Іуде́є уби́ти, я́ко не то́кмо разоря́ше суббо́ту, но и Отца́ Своєго́ глаго́лаше Бо́га, ра́венъ Ся́ творя́ Бо́гу.
18
Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога.
19
Отвѣща́ же Іису́съ и рече́ и́мъ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, не мо́жетъ Сы́нъ твори́ти о Себѣ́ ничесо́же, а́ще не є́же ви́дитъ Отца́ творя́ща: я́же бо О́нъ твори́тъ, сія́ и Сы́нъ та́кожде тво́ритъ.
19
На це Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син.
20
Оте́цъ бо лю́битъ Сы́на, и вся́ показу́єтъ Єму́, я́же Са́мъ твори́тъ: и бо́лша си́хъ пока́жетъ Єму́ дѣла́, да вы́ чудите́ся.
20
Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.
21
Я́коже бо Оте́цъ воскреша́єтъ ме́ртвыя и живи́тъ, та́ко и Сы́нъ, и́хже хо́щетъ, живи́тъ.
21
Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче.
22
Оте́цъ бо не су́дитъ ни кому́же, но су́дъ ве́сь даде́ Сы́нови,
22
Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові,
23
да вси́ чту́тъ Сы́на, я́коже чту́тъ Отца́. [А] и́же не чти́тъ Сы́на, не чти́тъ Отца́ посла́вшаго Єго́.
23
щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його.
24
(Зач. 16) Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко слу́шаяй словесе́ Моєго́ и вѣ́руяй Посла́вшему Мя́ и́мать живо́тъ вѣ́чный, и на су́дъ не пріи́детъ, но преи́детъ от сме́рти въ живо́тъ.
24
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя.
25
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко гряде́тъ ча́съ, и ны́нѣ є́сть, єгда́ ме́ртвіи услы́шатъ гла́съ Сы́на Бо́жія, и услы́шавше оживу́тъ.
25
Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть.
26
Я́коже бо Оте́цъ и́мать живо́тъ въ Себѣ́, та́ко даде́ и Сы́нови живо́тъ имѣ́ти въ Себѣ́
26
Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі.
27
и о́бласть даде́ Єму́ и су́дъ твори́ти, я́ко Сы́нъ Человѣ́чь є́сть.
27
І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський.
28
Не диви́теся сему́: я́ко гряде́тъ ча́съ, въ о́ньже вси́ су́щіи во гробѣ́хъ услы́шатъ гла́съ Сы́на Бо́жія,
28
Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого;
29
и изы́дутъ сотво́ршіи блага́я въ воскреше́ніє живота́, а сотво́ршіи зла́я въ воскреше́ніє суда́.
29
і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду.
30
Не могу́ А́зъ о Себѣ́ твори́ти ничесо́же. (Зач. 17) Я́коже слы́шу, сужду́, и су́дъ Мо́й пра́веденъ є́сть, я́ко не ищу́ во́ли Моєя́, но во́ли посла́вшаго Мя́ Отца́.
30
Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене.
31
А́ще А́зъ свидѣ́телствую о Мнѣ́, свидѣ́телство Моє́ нѣ́сть и́стинно:
31
Коли Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне.
32
и́нъ є́сть свидѣ́телствуяй о Мнѣ́, и вѣ́мъ, я́ко и́стинно є́сть свидѣ́телство, є́же свидѣ́телствуєтъ о Мнѣ́:
32
Є інший, який свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене.
33
вы́ посла́сте ко Іоа́нну, и свидѣ́телствова о и́стинѣ.
33
Ви посилали до Іоана, і він засвідчив істину.
34
А́зъ же не от человѣ́ка свидѣ́телства пріє́млю, но сія́ глаго́лю, да вы́ спасе́ни бу́дете.
34
А втім, Я не від людини приймаю свідчення, але говорю це для того, щоб ви спаслися.
35
О́нъ бѣ́ свѣти́лникъ горя́ и свѣтя́: вы́ же восхотѣ́сте возра́доватися въ ча́съ свѣтѣ́нія єго́.
35
Він був світильник, який горів і світив; ви ж хотіли короткий час порадуватися при світлі його.
36
А́зъ же и́мамъ свидѣ́телство бо́лѣє Іоа́ннова: дѣла́ бо, я́же даде́ Мнѣ́ Оте́цъ, да совершу́ я́, та́ дѣла́, я́же А́зъ творю́, свидѣ́телствуютъ о Мнѣ́, я́ко Оте́цъ Мя́ посла́.
36
Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав Мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав.
37
И посла́вый Мя́ Оте́цъ Са́мъ свидѣ́телствова о Мнѣ́. Ни гла́са Єго́ нигдѣ́же слы́шасте, ни видѣ́нія Єго́ ви́дѣсте,
37
І Отець, Який послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його ніколи не бачили;
38
и словесе́ Єго́ не и́мате пребыва́юща въ ва́съ, зане́, Єго́же То́й посла́, Сему́ вы́ вѣ́ры не є́млете.
38
і не маєте слова Його, яке перебувало б у вас; бо ви не віруєте в Того, Кого Він послав.
39
Испыта́йте Писа́ній, я́ко вы́ мните́ въ ни́хъ имѣ́ти живо́тъ вѣ́чный: и та́ су́ть свидѣ́телствующая о Мнѣ́.
39
Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене.
40
И не хо́щете пріити́ ко Мнѣ́, да живо́тъ и́мате.
40
Але ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя.
41
Сла́вы от человѣ́къ не пріє́млю,
41
Не приймаю слави від людей,
42
но разумѣ́хъ вы́, я́ко любве́ Бо́жія не и́мате въ себѣ́.
42
але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога.
43
А́зъ пріидо́хъ во и́мя Отца́ Моєго́, и не пріє́млете Мене́: а́ще и́нъ пріи́детъ во и́мя своє́, того́ пріє́млете.
43
Я прийшов в ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а коли інший прийде в ім’я своє, того приймете.
44
Ка́ко вы́ мо́жете вѣ́ровати, сла́ву дру́гъ от дру́га пріє́млюще, и сла́вы, я́же от Єди́наго Бо́га, не и́щете?
44
Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?
45
Не мни́те, я́ко А́зъ на вы́ реку́ ко Отцу́: є́сть, и́же на вы́ глаго́летъ, Моисе́й, на́ньже вы́ упова́єте.
45
Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є той, хто вас звинувачує, — Мойсей, на якого ви уповаєте.
46
А́ще бо бы́сте вѣ́ровали Моисе́ови, вѣ́ровали бы́сте [у́бо и] Мнѣ́: о Мнѣ́ бо то́й писа́.
46
Бо якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене.
47
А́ще ли того́ Писа́ніємъ не вѣ́руєте, ка́ко Мои́мъ глаго́ломъ вѣ́ру и́мете?
47
Якщо ж його Писанням не вірите, то як повірите Моїм словам?
Глава 6
1
По си́хъ и́де Іису́съ на о́нъ по́лъ мо́ря Галіле́и Тіверіа́дска:
1
Після цього пішов Ісус на той бік Тиверіадського моря в Галилеї.
2
и по Не́мъ идя́ше наро́дъ мно́гъ, я́ко ви́дяху зна́менія Єго́, я́же творя́ше надъ неду́жными.
2
За Ним ішло багато народу, бо бачили чудеса, які Він творив над недужими.
3
Взы́де же на го́ру Іису́съ, и ту́ сѣдя́ше со ученики́ Свои́ми.
3
Ісус зійшов на гору і сидів там з учениками Своїми.
Тоді люди, побачивши, яке чудо сотворив Ісус, сказали: це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ.
15
Іису́съ у́бо разумѣ́въ, я́ко хотя́тъ пріити́, да восхи́тятъ Єго́ и сотворя́тъ Єго́ царя́, отъи́де па́ки въ го́ру єди́нъ.
15
Ісус же, дізнавшись, що хочуть прийти, несподівано взяти Його і зробити царем, знову пішов на гору один.
16
Я́ко по́здѣ бы́сть, снидо́ша ученицы́ Єго́ на мо́ре,
16
Коли ж настав вечір, то ученики Його зійшли до моря.
17
и влѣзо́ша въ кора́бль, и идя́ху на о́нъ по́лъ мо́ря въ Капернау́мъ. И тма́ а́біє бы́сть, и не [у́] бѣ́ прише́лъ къ ни́мъ Іису́съ.
17
І, сівши в човен, попливли на другий бік моря до Капернаума. Було вже темно, а Ісус не приходив до них.
18
Мо́ре же, вѣ́тру ве́лію дыха́ющу, воздвиза́шеся.
18
Дув сильний вітер, і море хвилювалося.
19
Гре́бше же я́ко ста́дій два́десять пя́ть или́ три́десять, узрѣ́ша Іису́са ходя́ща по мо́рю и бли́зъ корабля́ бы́вша, и убоя́шася.
19
Пропливши стадій близько двадцяти п’яти чи тридцяти*, вони побачили Ісуса, Який ішов по морю і вже наближався до човна, і злякались.
20
О́нъ же глаго́ла и́мъ: А́зъ є́смь, не бо́йтеся.
20
Але Він сказав їм: це Я, не бійтеся.
21
Хотя́ху у́бо прія́ти Єго́ въ кора́бль: и а́біє кора́бль бы́сть на земли́, въ ню́же идя́ху.
21
Вони хотіли взяти Його в човен; і у ту ж мить човен пристав до берега, куди пливли.
22
Во у́трій [же] наро́дъ, и́же стоя́ше объ о́нъ по́лъ мо́ря, ви́дѣвъ, я́ко корабля́ ино́го не бѣ́ ту́, то́кмо єди́нъ то́й, въ о́ньже внидо́ша ученицы́ Єго́, и я́ко не вни́де со ученики́ Свои́ми Іису́съ въ кора́бль, но єди́ни ученицы́ Єго́ идо́ша:
22
Наступного дня народ, який стояв по той бік моря, бачив, що іншого човна не було там, крім того, в який увійшли ученики Його, і що Ісус не входив у човен з учениками Своїми, а відпливли одні ученики Його.
23
и и́ни пріидо́ша корабли́ от Тіверіа́ды бли́зъ мѣ́ста, идѣ́же ядо́ша хлѣ́бы, хвалу́ возда́вше Го́сподеви:
23
Тим часом прийшли з Тиверіади інші човни до того місця, де їли хліб за благословенням Господнім.
24
єгда́ же ви́дѣша наро́ди, я́ко Іису́са не бы́сть ту́, ни учени́къ Єго́, влѣзо́ша са́ми въ корабли́, и пріидо́ша въ Капернау́мъ, и́щуще Іису́са,
24
Коли ж люди побачили, що тут немає ні Ісуса, ні учеників Його, то посідали в човни і попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса.
На це сказали Йому: Господи! Завжди давай нам хліб цей.
35
Рече́ же и́мъ Іису́съ: (Зач. 21) А́зъ є́смь хлѣ́бъ живо́тный: гряды́й ко Мнѣ́ не и́мать взалка́тися, и вѣ́руяй въ Мя́ не и́мать вжа́ждатися никогда́же.
35
Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги.
36
Но рѣ́хъ ва́мъ, я́ко и ви́дѣсте Мя́, и не вѣ́руєте.
36
Але Я вам сказав, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте.
37
Все́, є́же дає́тъ Мнѣ́ Оте́цъ, ко Мнѣ́ пріи́детъ, и гряду́щаго ко Мнѣ́ не изжену́ во́нъ:
37
Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть.
38
я́ко снидо́хъ съ небесе́, не да творю́ во́лю Мою́, но во́лю посла́вшаго Мя́ Отца́.
38
Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене.
39
Се́ же є́сть во́ля посла́вшаго Мя́ Отца́, да все́, є́же да́де Ми́, не погублю́ от Него́, но воскрешу́ є́ въ послѣ́дній де́нь.
39
Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день.
40
(Зач. 22) Се́ же є́сть во́ля Посла́вшаго Мя́, да вся́къ ви́дяй Сы́на и вѣ́руяй въ Него́ и́мать живо́тъ вѣ́чный, и воскрешу́ єго́ А́зъ въ послѣ́дній де́нь.
40
Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день.
Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного,
69
и мы́ вѣ́ровахомъ, и позна́хомъ, я́ко Ты́ єси́ Христо́съ, Сы́нъ Бо́га жива́го.
69
і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого.
70
Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: не А́зъ ли ва́съ двана́десяте избра́хъ? И єди́нъ от ва́съ діа́волъ є́сть.
70
Ісус відповів їм: чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол.
71
Глаго́лаше же Іу́ду Сімо́нова Іскаріо́та: се́й бо хотя́ше преда́ти Єго́, єди́нъ сы́й от обоюна́десяте.
71
Це говорив Він про Іуду Симонового Іскаріота, бо той мав зрадити Його, хоч був одним з дванадцятьох.
Глава 7
1
(Зач. 25) И хожда́ше Іису́съ по си́хъ въ Галіле́и: не хотя́ше бо во Іуде́и ходи́ти, я́ко иска́ху Єго́ Іуде́є уби́ти.
1
Після цього Ісус ходив Галилеєю, бо не хотів ходити по Юдеї, тому що шукали юдеї, як вбити Його.
2
Бѣ́ же бли́зъ пра́здникъ Іуде́йскій, потче́ніє сѣ́ни.
2
Наближалося свято юдейське — ставлення кущів.
3
Рѣ́ша у́бо къ Нему́ бра́тія Єго́: прейди́ отсю́ду, и иди́ во Іуде́ю, да и ученицы́ Твои́ ви́дятъ дѣла́ Твоя́, я́же твори́ши:
3
Тоді брати Його сказали Йому: вийди звідси та іди до Юдеї, щоб і ученики Твої бачили діла, які Ти твориш.
4
никто́же бо въ та́йнѣ твори́тъ что́, и и́щетъ са́мъ я́вѣ бы́ти: а́ще сія́ твори́ши, яви́ Себе́ мі́рови.
4
Бо ніхто не робить щось таємно, коли сам домагається бути відомим. Якщо Ти твориш такі діла, яви Себе світові.
5
Ни бра́тія бо Єго́ вѣ́роваху въ Него́.
5
Бо і брати Його не вірували в Нього.
6
Глаго́ла у́бо и́мъ Іису́съ: вре́мя Моє́ не у́ пріи́де: вре́мя же ва́ше всегда́ гото́во є́сть:
6
На це Ісус сказав їм: Мій час ще не настав, час же вам завжди готовий.
7
не мо́жетъ мі́ръ ненави́дѣти ва́съ: Мене́ же ненави́дитъ, я́ко А́зъ свидѣ́телствую о не́мъ, я́ко дѣла́ єго́ зла́ су́ть:
7
Не може світ ненавидіти вас, а Мене ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі.
8
вы́ взы́дите въ пра́здникъ се́й: А́зъ не взы́ду въ пра́здникъ се́й, я́ко вре́мя Моє́ не у́ испо́лнися.
8
Ви йдіть на свято це, а Я ще не піду на це свято, бо час Мій ще не настав.
9
Сія́ ре́къ и́мъ, оста́ въ Галіле́и.
9
Сказавши це їм, залишився в Галилеї.
10
Єгда́ же взыдо́ша бра́тія Єго́ въ пра́здникъ, тогда́ и Са́мъ взы́де, не я́вѣ, но я́ко та́й.
10
Але коли брати Його прийшли на свято, тоді і Він прийшов, та не явно, а ніби таємно.
11
Жи́дове же иска́ху Єго́ въ пра́здникъ, и глаго́лаху: гдѣ́ є́сть О́нъ?
11
Юдеї ж шукали Його на святі і говорили: де Він?
12
И ро́потъ мно́гъ бѣ́ о Не́мъ въ наро́дѣхъ: о́віи глаго́лаху, я́ко бла́гъ є́сть: ині́и же глаго́лаху: ни́, но льсти́тъ наро́ды.
12
І багато було розмов про Нього в народі. Одні говорили, що Він добрий, інші казали, що ні, Він зваблює народ.
13
Никто́же у́бо я́вѣ глаго́лаше о Не́мъ, стра́ха ра́ди Іуде́йскаго.
13
Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялись юдеїв.
14
(Зач. 26) А́біє же въ преполове́ніє пра́здника взы́де Іису́съ во це́рковь, и уча́ше.
14
У переполовення свята Ісус увійшов у храм і навчав.
15
И дивля́хуся Іуде́є, глаго́люще: ка́ко Се́й кни́ги вѣ́сть не учи́вся?
15
І дивувалися юдеї, кажучи: як Він знає Писання, не вчившись?
16
Отвѣща́ [у́бо] и́мъ Іису́съ и рече́: Моє́ уче́ніє нѣ́сть Моє́, но Посла́вшаго Мя́:
16
Ісус сказав їм у відповідь: Моє вчення — не Моє, а Того, Хто послав Мене;
17
а́ще кто́ хо́щетъ во́лю Єго́ тво́рити, разумѣ́єтъ о уче́ніи, ко́є от Бо́га є́сть, или́ А́зъ от Себе́ глаго́лю:
17
хто хоче творити волю Його, той довідається про це вчення, чи воно від Бога, чи Я Сам від Себе кажу.
18
глаго́ляй от себе́, сла́вы своєя́ и́щетъ: а Ищя́й сла́вы Посла́вшаго Єго́, Се́й и́стиненъ є́сть, и нѣ́сть непра́вды въ Не́мъ.
18
Хто говорить сам від себе, той шукає слави собі, а Хто шукає слави Тому, Хто послав Його, Той є істинний, і неправди немає в Ньому.
19
Не Моисе́й ли даде́ ва́мъ зако́нъ? И никто́же от ва́съ твори́тъ зако́на. Что́ Мене́ и́щете уби́ти?
19
Чи не дав вам Мойсей закон? І ніхто з вас не виконує закону. Чого ж шукаєте, як вбити Мене?
20
Отвѣща́ наро́дъ и рече́: бѣ́са ли и́маши? Кто́ Тебе́ и́щетъ уби́ти?
20
Народ сказав у відповідь: чи не біс у Тобі? Хто хоче Тебе вбити?
21
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: єди́но дѣ́ло сотвори́хъ, и вси́ дивите́ся:
21
Ісус далі сказав їм: одне діло зробив Я, і ви всі дивуєтеся.
22
сего́ ра́ди Моисе́й даде́ ва́мъ обрѣ́заніє, не я́ко от Моисе́а є́сть, но от оте́цъ: и въ суббо́ту обрѣ́заєте человѣ́ка:
22
Мойсей дав вам обрізання [хоч воно не від Мойсея, а від отців], і в суботу ви обрізуєте чоловіка.
23
а́ще обрѣ́заніє пріє́млетъ человѣ́къ въ суббо́ту, да не разори́тся зако́нъ Моисе́овъ: на Мя́ ли гнѣ́ваєтеся, я́ко всего́ человѣ́ка здра́ва сотвори́хъ въ суббо́ту?
23
Якщо в суботу приймає чоловік обрізання, щоб не порушити закону Мойсеєвого, — то чому на Мене ремствуєте за те, що Я всього чоловіка зцілив у суботу?
24
Не суди́те на лица́, но пра́ведный су́дъ суди́те.
24
Не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим.
25
Глаго́лаху у́бо нѣ́цыи от Ієрусали́млянъ: не Се́й ли є́сть, Єго́же и́щутъ уби́ти?
25
Тут деякі з єрусалимлян говорили: чи не Той це, Якого хочуть убити?
26
И се́, не обину́яся глаго́летъ, и ничесо́же Єму́ не глаго́лютъ: єда́ ка́ко разумѣ́ша кня́зи, я́ко Се́й є́сть Христо́съ?
26
Ось Він говорить відкрито, і нічого не кажуть Йому; чи не переконалися начальники, що Він справді Христос?
27
Но Сего́ вѣ́мы, отку́ду є́сть: Христо́съ же єгда́ пріи́детъ, никто́же вѣ́сть, отку́ду бу́детъ.
27
Але ж ми знаємо, звідки Він; Христос же, коли прийде, ніхто не знатиме, звідки Він.
28
Воззва́ у́бо въ це́ркви учя́ Іису́съ и глаго́ля: и Мене́ вѣ́сте, и вѣ́сте, отку́ду є́смь: и о Себѣ́ не пріидо́хъ, но є́сть и́стиненъ Посла́вый Мя́, Єго́же вы́ не вѣ́сте:
28
Тоді Ісус, навчаючи, голосно заговорив у храмі: і Мене знаєте, і знаєте звідки Я; і Я прийшов не Сам від Себе, але є істинний Той, Хто послав Мене, Якого ви не знаєте.
29
А́зъ вѣ́мъ Єго́, я́ко от Него́ є́смь, и То́й Мя́ посла́.
29
Я ж знаю Його, бо Я від Нього, і Він послав Мене.
30
Иска́ху у́бо, да и́мутъ Єго́: и никто́же возложи́ На́нь руки́, я́ко не у́ бѣ́ прише́лъ ча́съ Єго́.
30
І хотіли схопити Його, але ніхто не наклав на Нього руки, бо ще не настав час Його.
31
Мно́зи же от наро́да вѣ́роваша въ Него́, и глаго́лаху, я́ко Христо́съ, єгда́ пріи́детъ, єда́ бо́лша зна́менія сотвори́тъ, я́же Се́й твори́тъ?
31
Багато ж з народу увірували в Нього і говорили: коли Христос прийде, невже створить більші чудеса, ніж Цей створив?
32
Слы́шаша фарісе́є наро́дъ ро́пщущь о Не́мъ сія́: и посла́ша фарісе́є и архієре́є слуги́, да и́мутъ Єго́.
32
Фарисеї почули, що таке говорить про Нього народ, і послали фарисеї та первосвященики слуг схопити Його.
Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь.
8
И па́ки до́лу прекло́нься, писа́ше на земли́.
8
І знов, нахилившись додолу, писав на землі.
9
Они́ же слы́шавше и со́вѣстію облича́єми, исхожда́ху єди́нъ по єди́ному, наче́нше от ста́рецъ до послѣ́днихъ: и оста́ єди́нъ Іису́съ, и жена́ посредѣ́ су́щи.
9
Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині.
10
Воскло́нься же Іису́съ, и ни єди́наго ви́дѣвъ, то́чію жену́, рече́ є́й: же́но, гдѣ́ су́ть, и́же важда́ху на тя́? Никі́йже ли тебе́ осуди́?
10
Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив?
11
Она́ же рече́: никто́же, Го́споди. Рече́ же є́й Іису́съ: ни А́зъ тебе́ осужда́ю: иди́, и отсе́лѣ ктому́ не согрѣша́й.
11
Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши.
12
(Зач. 29) Па́ки же и́мъ Іису́съ рече́, глаго́ля: А́зъ є́смь свѣ́тъ мі́ру: ходя́й по Мнѣ́ не и́мать ходи́ти во тмѣ́, но и́мать свѣ́тъ живо́тный.
12
Ісус знову говорив до народу, кажучи: Я — Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя.
Тоді фарисеї сказали Йому: Ти Сам про Себе свідчиш, і свідчення Твоє неправдиве.
14
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: а́ще А́зъ свидѣ́телствую о Себѣ́, и́стинно є́сть свидѣ́телство Моє́: я́ко вѣ́мъ, отку́ду пріидо́хъ и ка́мо иду́: вы́ же не вѣ́сте, отку́ду прихожду́ и ка́мо гряду́:
14
Ісус сказав їм у відповідь: якщо і Сам про Себе свідчу, свідчення Моє правдиве, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду.
15
вы́ по пло́ти су́дите, А́зъ не сужду́ никому́же:
15
Ви судите за плоттю; а Я не суджу нікого.
16
и а́ще сужду́ А́зъ, су́дъ Мо́й и́стиненъ є́сть: я́ко єди́нъ нѣ́смь, но А́зъ и посла́вый Мя́ Оте́цъ:
16
А якщо і суджу Я, то суд Мій праведний, бо Я не один, а Я і Отець, Який Мене послав.
17
и въ зако́нѣ же ва́шемъ пи́сано є́сть, я́ко двою́ человѣ́ку свидѣ́телство и́стинно є́сть:
17
У законі вашому написано, що свідчення двох людей є правдиве.
18
А́зъ є́смь свидѣ́телствуяй о Мнѣ́ Само́мъ, и свидѣ́телствуєтъ о Мнѣ́ посла́вый Мя́ Оте́цъ.
18
Я Сам свідчу про Себе, і свідчить про Мене Отець, Який Мене послав.
19
Глаго́лаху же Єму́: гдѣ́ є́сть Оте́цъ Тво́й? Отвѣща́ Іису́съ: ни Мене́ вѣ́сте, ни Отца́ Моєго́: а́ще Мя́ бы́сте вѣ́дали, и Отца́ Моєго́ вѣ́дали бы́сте.
19
Тоді сказали Йому: де Твій Отець? Ісус відповів: ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого; якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого.
20
Сія́ глаго́лы глаго́ла Іису́съ въ газофилакі́и, учя́ въ це́ркви: и никто́же я́тъ Єго́, я́ко не у́ бѣ́ прише́лъ ча́съ Єго́.
20
Ці слова говорив Ісус біля скарбниці, коли навчав у храмі; і ніхто не взяв Його, бо ще не прийшов час Його.
21
(Зач. 30) Рече́ же и́мъ па́ки Іису́съ: А́зъ иду́, и взы́щете Мене́, и во грѣсѣ́ ва́шемъ у́мрете: а́може А́зъ иду́, вы́ не мо́жете пріити́.
21
Знову сказав їм Ісус: Я відходжу, і будете шукати Мене, і помрете в гріху вашому. Куди Я йду, туди ви не можете прийти.
Сказали Йому у відповідь: отець наш є Авраам. Ісус сказав їм: якби ви були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраамові.
40
ны́нѣ же и́щете Мене́ уби́ти, Человѣ́ка, И́же и́стину ва́мъ глаго́лахъ, ю́же слы́шахъ от Бо́га: сего́ Авраа́мъ нѣ́сть сотвори́лъ:
40
Нині ж шукаєте, як вбити Мене, Чоловіка, Який сповістив вам правду, почуту від Бога; Авраам цього не робив.
41
вы́ творите́ дѣла́ отца́ ва́шего. Рѣ́ша же Єму́: мы́ от любодѣя́нія нѣ́смы рожде́ни: єди́наго Отца́ и́мамы, Бо́га.
41
Ви робите діла отця вашого. На це сказали Йому: ми не від любодійства народжені; маємо одного Отця — Бога.
42
(Зач. 32) Рече́ же и́мъ Іису́съ: а́ще Бо́гъ Оте́цъ ва́шъ [бы] бы́лъ, люби́ли бы́сте [у́бо] Мене́: А́зъ бо от Бо́га изыдо́хъ и пріидо́хъ: не о Себѣ́ бо пріидо́хъ, но То́й Мя́ посла́:
42
Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене.
43
почто́ бесѣ́ды Моєя́ не разумѣ́єте? Я́ко не мо́жете слы́шати словесе́ Моєго́:
43
Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого.
44
вы́ отца́ [ва́шего] діа́вола єсте́, и по́хоти отца́ ва́шего хо́щете твори́ти: о́нъ человѣкоубі́йца бѣ́ искони́, и во и́стинѣ не стои́тъ, я́ко нѣ́сть и́стины въ не́мъ: єгда́ глаго́летъ лжу́, от свои́хъ глаго́летъ: я́ко ло́жь є́сть и оте́цъ лжи́:
44
Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди.
45
А́зъ же зане́ и́стину глаго́лю, не вѣ́руєте Мнѣ́:
45
А коли Я істину говорю, то не вірите Мені.
46
кто́ от ва́съ облича́єтъ Мя́ о грѣсѣ́? А́ще ли и́стину глаго́лю, почто́ вы́ не вѣ́руєте Мнѣ́?
46
Хто з вас викриє Мене у гріху? Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені?
47
И́же є́сть от Бо́га, глаго́ловъ Бо́жіихъ послу́шаєтъ: сего́ ра́ди вы́ не послу́шаєте, я́ко от Бо́га нѣ́сте.
47
Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога.
48
Отвѣща́ша у́бо Іуде́є и рѣ́ша Єму́: не до́брѣ ли мы́ глаго́лемъ, я́ко Самаряни́нъ єси́ Ты́ и бѣ́са и́маши?
48
На це юдеї сказали Йому у відповідь: чи не правду ми говоримо, що Ти самарянин і що біс у Тобі?
49
Отвѣща́ Іису́съ: А́зъ бѣ́са не и́мамъ, но чту́ Отца́ Моєго́, и вы́ не чте́те Мене́:
49
Ісус відповів: у Мені біса нема, але Я шаную Отця Мого, а ви зневажаєте Мене.
50
А́зъ же не ищу́ сла́вы Моєя́: є́сть Ищя́ и Судя́:
50
А втім, Я не шукаю слави Моєї; є Той, Хто шукає і судить.
51
(Зач. 33) ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще кто́ сло́во Моє́ соблюде́тъ, сме́рти не и́мать ви́дѣти во вѣ́ки.
51
Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє збереже, той не побачить смерти повік.
52
Рѣ́ша у́бо Єму́ Жи́дове: ны́нѣ разумѣ́хомъ, я́ко бѣ́са и́маши: Авраа́мъ у́мре и проро́цы, и Ты́ глаго́леши: а́ще кто́ сло́во Моє́ соблюде́тъ, сме́рти не и́мать вкуси́ти во вѣ́ки:
52
Юдеї сказали Йому: тепер ми зрозуміли, що біс у Тобі. Авраам і пророки померли, а Ти кажеш, що хто слово Моє збереже, той не зазнає смерти повік.
Одні говорили, що це той; інші ж — що схожий на нього. Він же сказав: це я.
10
Глаго́лаху же єму́: ка́ко ти́ отверзо́стѣся о́чи?
10
Тоді запитали в нього: як відкрилися в тебе очі?
11
Отвѣща́ о́нъ и рече́: Человѣ́къ нарица́ємый Іису́съ бре́ніє сотвори́, и пома́за о́чи мои́, и рече́ ми: иди́ въ купѣ́ль Сілоа́млю и умы́йся. Ше́дъ же и умы́вся, прозрѣ́хъ.
11
Він казав їм у відповідь: Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.
12
Рѣ́ша у́бо єму́: кто́ То́й є́сть? Глаго́ла: не вѣ́мъ.
12
Тоді сказали йому: де ж Він? Він відповів: не знаю.
Бѣ́ же суббо́та, єгда́ сотвори́ бре́ніє Іису́съ и отве́рзе єму́ о́чи.
14
А була субота, коли Ісус зробив суміш і відкрив йому очі.
15
Па́ки же вопроша́ху єго́ и фарісе́є, ка́ко прозрѣ́. О́нъ же рече́ и́мъ: бре́ніє положи́ мнѣ́ на о́чи, и умы́хся, и ви́жу.
15
Спитали його також фарисеї, як він прозрів. Він же сказав їм: суміш поклав Він на мої очі, і я вмився і бачу.
16
Глаго́лаху у́бо от фарісе́и нѣ́цыи: нѣ́сть Се́й от Бо́га Человѣ́къ, я́ко суббо́ту не храни́тъ. О́віи глаго́лаху: ка́ко мо́жетъ человѣ́къ грѣ́шенъ сицева́ зна́менія твори́ти? И ра́спря бѣ́ въ ни́хъ.
16
Тоді деякі з фарисеїв говорили: Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: як може грішний чоловік такі чудеса творити? І сталася між ними суперечка.
17
Глаго́лаху [у́бо] слѣпцу́ па́ки: ты́ что́ глаго́леши о Не́мъ, я́ко отве́рзе о́чи твои́? О́нъ же рече́, я́ко проро́къ є́сть.
17
Знов говорять сліпому: що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі? Він сказав: це пророк.
18
Не я́ша у́бо вѣ́ры Іуде́є о не́мъ, я́ко слѣ́пъ бѣ́ и прозрѣ́, до́ндеже возгласи́ша роди́теля того́ прозрѣ́вшаго
18
Але юдеї не повірили, що він був сліпим і прозрів, доки не покликали батьків того, хто прозрів,
19
и вопроси́ша я́, глаго́люще: се́й ли є́сть сы́нъ ва́ю, єго́же вы́ глаго́лете, я́ко слѣ́пъ роди́ся? Ка́ко у́бо ны́нѣ ви́дитъ?
19
і запитали, кажучи: чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить?
20
Отвѣща́ста [же] и́мъ роди́теля єго́ и рѣ́ста: вѣ́мы, я́ко се́й є́сть сы́нъ на́ю и я́ко слѣ́пъ роди́ся:
20
Батьки його сказали їм у відповідь: ми знаємо, що він — це син наш і що він сліпим народився,
21
ка́ко же ны́нѣ ви́дитъ, не вѣ́мы: или́ кто́ отве́рзе єму́ о́чи, мы́ не вѣ́мы: са́мъ во́зрастъ и́мать, самого́ вопроси́те, са́мъ о себѣ́ да глаго́летъ.
21
а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий; самого спитайте, нехай сам про себе скаже.
22
Сія́ реко́ста роди́теля єго́, я́ко боя́стася Жидо́въ: уже́ бо бя́ху сложи́лися Жи́дове, да, а́ще кто́ Єго́ исповѣ́сть Христа́, отлуче́нъ от со́нмища бу́детъ:
22
Так відповіли батьки його, тому що боялись юдеїв; бо юдеї вже змовилися, щоб того, хто визнає Його за Христа, відлучити від синагоги.
Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець.
12
а нає́мникъ, и́же нѣ́сть па́стырь, єму́же не су́ть о́вцы своя́, ви́дитъ во́лка гряду́ща, и оставля́єтъ о́вцы, и бѣ́гаєтъ: и во́лкъ расхи́титъ и́хъ, и распу́дитъ о́вцы:
12
А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець.
13
а нає́мникъ бѣжи́тъ, я́ко нає́мникъ є́сть, и неради́тъ о овца́хъ.
13
А наймит тікає, бо він наймит, і не турбується про овець.
14
А́зъ є́смь па́стырь до́брый: и зна́ю Моя́, и зна́ютъ Мя́ Моя́:
14
Я ж Пастир Добрий; і знаю Моїх, і знають Мене Мої.
15
я́коже зна́єтъ Мя́ Оте́цъ, и А́зъ зна́ю Отца́: и ду́шу Мою́ полага́ю за о́вцы.
15
Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця; і душу Мою покладаю за овець.
16
И и́ны о́вцы и́мамъ, я́же не су́ть от двора́ сего́: и ты́я Ми́ подоба́єтъ привести́, и гла́съ Мо́й услы́шатъ: и бу́детъ єди́но ста́до и єди́нъ Па́стырь.
16
Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо і один Пастир.
Вона говорить Йому: так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ.
28
И сія́ ре́кши, и́де и пригласи́ Марі́ю сестру́ свою́ та́й, ре́кши: Учи́тель прише́лъ є́сть, и глаша́єтъ тя́.
28
Сказавши так, пішла і покликала Марію, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.
29
Она́ [же] я́ко услы́ша, воста́ ско́ро и и́де къ Нему́.
29
Вона, як тільки почула, поспішно встала і пішла до Нього.
30
Не уже́ бо бѣ́ прише́лъ Іису́съ въ ве́сь, но бѣ́ на мѣ́стѣ, идѣ́же срѣ́те Єго́ Ма́рѳа.
30
Ісус ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.
31
Іуде́є [же] у́бо су́щіи съ не́ю въ дому́ и утѣша́юще ю́, ви́дѣвше Марі́ю, я́ко ско́ро воста́ и изы́де, по не́й идо́ша, глаго́люще, я́ко и́детъ на гро́бъ, да пла́четъ та́мо.
31
Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспішно встала і вийшла, пішли за нею, гадаючи, що вона пішла до гробу — плакати там.
32
Марі́а же я́ко пріи́де, идѣ́же бѣ́ Іису́съ, ви́дѣвши Єго́, паде́ Єму́ на ногу́, глаго́лющи Єму́: Го́споди, а́ще бы єси́ бы́лъ здѣ́, не бы́ у́мерлъ мо́й бра́тъ.
32
Марія ж, прийшовши туди, де був Ісус, та побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.
33
Іису́съ у́бо, я́ко ви́дѣ ю́ пла́чущуся и прише́дшыя съ не́ю Іуде́и пла́чущя, запрети́ ду́ху, и возмути́ся Са́мъ,
33
Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився.
34
и рече́: гдѣ́ положи́сте єго́? Глаго́лаша Єму́: Го́споди, пріиди́ и ви́ждь.
34
І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись.
Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене.
42
А́зъ же вѣ́дѣхъ, я́ко всегда́ Мя́ послу́шаєши: но наро́да ра́ди стоя́щаго о́крестъ рѣ́хъ, да вѣ́ру и́мутъ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́.
42
Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене.
43
И сія́ ре́къ, гла́сомъ вели́кимъ воззва́: Ла́заре, гряди́ во́нъ.
43
Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть.
44
И изы́де уме́рый, обя́занъ рука́ма и нога́ма укро́ємъ, и лице́ єго́ убру́сомъ обя́зано. Глаго́ла и́мъ Іису́съ: разрѣши́те єго́, и оста́вите ити́.
44
І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде.
45
Мно́зи у́бо от Іуде́й прише́дшіи къ Марі́и и ви́дѣвше, я́же сотвори́ Іису́съ, вѣ́роваша въ Него́:
45
Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього.
46
нѣ́цыи же от ни́хъ идо́ша къ фарісе́омъ и реко́ша и́мъ, я́же сотвори́ Іису́съ.
46
А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Ісус.
47
(Зач. 40) Собра́ша у́бо архієре́є и фарісе́є со́нмъ, и глаго́лаху: что́ сотвори́мъ? Я́ко Человѣ́къ Се́й мно́га зна́менія твори́тъ:
47
Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить.
48
а́ще оста́вимъ Єго́ та́ко, вси́ увѣ́руютъ въ Него́: и пріи́дутъ Ри́мляне, и во́змутъ мѣ́сто и язы́къ на́шъ.
48
Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом.
49
Єди́нъ же нѣ́кто от ни́хъ Каіа́фа, архієре́й сы́й лѣ́ту тому́, рече́ и́мъ: вы́ не вѣ́сте ничесо́же,
49
Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте,
50
ни помышля́єте, я́ко у́не є́сть на́мъ, да єди́нъ человѣ́къ у́мретъ за лю́ди, а не ве́сь язы́къ поги́бнетъ.
50
і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув.
51
Сего́ же о себѣ́ не рече́: но архієре́й сы́й лѣ́ту тому́, прорече́, я́ко хотя́ше Іису́съ умре́ти за лю́ди,
51
Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, —
52
и не то́кмо за лю́ди, но да и ча́да Бо́жія расточе́ная собере́тъ во єди́но.
52
і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино.
53
От того́ у́бо дне́ совѣща́ша, да убію́тъ Єго́.
53
З того дня змовились убити Його.
54
Іису́съ же ктому́ не я́вѣ хожда́ше во Іуде́єхъ, но и́де отту́ду во страну́ бли́зъ пусты́ни, во Єфре́мъ нарица́ємый гра́дъ, и ту́ хожда́ше со ученики́ Свои́ми.
54
І тому Ісус уже не ходив між юдеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфрем, і там залишився з учениками Своїми.
55
Бѣ́ же бли́зъ Па́сха Іуде́йска, и взыдо́ша мно́зи во Ієрусали́мъ от стра́нъ пре́жде Па́схи, да очи́стятся.
55
Наближалася Пасха юдейська, і багато людей з усієї країни прийшло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.
56
Иска́ху у́бо Іису́са, и глаго́лаху къ себѣ́, въ це́ркви стоя́ще: что́ мни́тся ва́мъ, я́ко не и́мать ли пріити́ въ пра́здникъ?
56
Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як вам здається? Чи не прийде Він на свято?
57
Да́ша же архієре́є и фарісе́є за́повѣдь, да а́ще кто́ ощути́тъ [Єго́], гдѣ́ бу́детъ, повѣ́сть, я́ко да и́мутъ Єго́.
57
А первосвященики і фарисеї дали наказ, що, коли хто довідається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.
Глава 12
1
(Зач. 41) Іису́съ же пре́жде шести́ дні́й Па́схи пріи́де въ Виѳа́нію, идѣ́же бѣ́ Ла́зарь уме́рый, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ.
1
Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.
2
Сотвори́ша же Єму́ ве́черю ту́, и Ма́рѳа служа́ше: Ла́зарь же єди́нъ бѣ́ от возлежа́щихъ съ Ни́мъ.
2
Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.
3
Марі́а же пріє́мши лі́тру ми́ра на́рда пісті́ка многоцѣ́нна, пома́за но́зѣ Іису́совѣ, и отре́ власы́ свои́ми но́зѣ Єго́: хра́мина же испо́лнися от вони́ ма́сти [благово́нныя].
3
Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира.
4
Глаго́ла же єди́нъ от учени́къ Єго́, Іу́да Сі́моновъ Іскаріо́тскій, и́же хотя́ше Єго́ преда́ти:
4
Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:
5
чесо́ ра́ди ми́ро сіє́ не про́дано бы́сть на тріє́хъ стѣ́хъ пѣ́нязь и дано́ ни́щымъ?
5
а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?
6
Сіє́ же рече́, не я́ко о ни́щихъ печа́шеся, но я́ко та́ть бѣ́, и ковче́жецъ имѣ́яше, и вмета́ємая ноша́ше.
6
Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.
7
Рече́ же Іису́съ: не дѣ́йте єя́, да въ де́нь погребе́нія Моєго́ соблюде́тъ є́:
7
Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого.
8
ни́щыя бо всегда́ и́мате съ собо́ю, Мене́ же не всегда́ и́мате.
8
Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.
9
Разумѣ́ же наро́дъ мно́гъ от Іуде́й, я́ко ту́ є́сть: и пріидо́ша не Іису́са ра́ди то́кмо, но да и Ла́заря ви́дятъ, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ.
9
Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих.
10
Совѣща́ша же архієре́є, да и Ла́заря убію́тъ,
10
Первосвященики ж змовились убити і Лазаря,
11
я́ко мно́зи єго́ ра́ди идя́ху от Іуде́й и вѣ́роваху во Іису́са.
11
бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.
12
Во у́трій [же] де́нь наро́дъ мно́гъ прише́дый въ пра́здникъ, слы́шавше, я́ко Іису́съ гряде́тъ во Ієрусали́мъ,
12
На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим,
13
прія́ша ва́іа от фі́нікъ, и изыдо́ша въ срѣ́теніє Єму́, и зва́ху [глаго́люще]: оса́нна, благослове́нъ гряды́й во и́мя Госпо́дне, Ца́рь Ізра́илевъ.
13
взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!
14
Обрѣ́тъ же Іису́съ осля́, всѣ́де на не́, я́коже є́сть пи́сано:
14
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15
не бо́йся, дщи́ Сіо́ня: се́ Ца́рь тво́й гряде́тъ, сѣдя́ на жребя́ти о́сли.
15
не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі.
16
Си́хъ же не разумѣ́ша ученицы́ Єго́ пре́жде: но єгда́ просла́вися Іису́съ, тогда́ помяну́ша, я́ко сія́ бы́ша о Не́мъ пи́сана, и сія́ сотвори́ша Єму́.
16
Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.
17
Свидѣ́телствоваше у́бо наро́дъ, и́же бѣ́ [пре́жде] съ Ни́мъ, єгда́ Ла́заря возгласи́ от гро́ба и воскреси́ єго́ от ме́ртвыхъ:
17
Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.
Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський?
35
Рече́ же и́мъ Іису́съ: єще́ ма́ло вре́мя свѣ́тъ въ ва́съ є́сть: ходи́те, до́ндеже свѣ́тъ и́мате, да тма́ ва́съ не и́метъ: и ходя́й во тмѣ́ не вѣ́сть, ка́мо и́детъ:
35
Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.
36
(Зач. 43) до́ндеже свѣ́тъ и́мате, вѣ́руйте во свѣ́тъ, да сы́нове свѣ́та бу́дете. Сія́ глаго́ла Іису́съ, и отше́дъ скры́ся от ни́хъ.
36
Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник.
І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець.
Глава 13
1
(Зач. 44) Пре́жде же пра́здника Па́схи, вѣ́дый Іису́съ, я́ко пріи́де Єму́ ча́съ, да пре́йдетъ от мі́ра сего́ ко Отцу́, возлю́бль Своя́ су́щыя въ мі́рѣ, до конца́ возлюби́ и́хъ.
1
Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що прийшов Його час перейти з цього світу до Отця, показав на ділі, що, полюбивши Своїх, які були в світі, до кінця полюбив їх.
2
И ве́чери бы́вшей, діа́волу уже́ вложи́вшу въ се́рдце Іу́дѣ Сі́монову Іскаріо́тскому, да Єго́ преда́стъ,
2
І під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Іуді Симоновому Іскаріотові видати Його,
3
вѣ́дый Іису́съ, я́ко вся́ даде́ Єму́ Оте́цъ въ ру́цѣ, и я́ко от Бо́га изы́де и къ Бо́гу гряде́тъ:
3
Ісус, знаючи, що Отець усе віддав до рук Його і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить,
4
воста́ от ве́чери, и положи́ ри́зы, и пріє́мъ ле́нтіонъ, препоя́сася:
4
встав від вечері, зняв з Себе верхній одяг і, взявши рушник, підперезався.
5
пото́мъ влія́ во́ду во умыва́лницу, и нача́тъ умыва́ти но́ги ученико́мъ и отира́ти ле́нтіємъ, и́мже бѣ́ препоя́санъ.
5
Потім налив води в умивальницю і почав умивати ноги ученикам, і обтирати рушником, яким був підперезаний.
6
Пріи́де же къ Сі́мону Петру́, и глаго́ла Єму́ то́й: Го́споди, Ты́ ли мои́ умы́єши но́зѣ?
6
Підходить і до Симона-Петра, а той говорить Йому: Господи! Чи Тобі умивати мої ноги?
7
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: є́же А́зъ творю́, ты́ не вѣ́си ны́нѣ, уразумѣ́єши же по си́хъ.
7
Ісус сказав йому у відповідь: що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім.
8
Глаго́ла Єму́ Пе́тръ: не умы́єши но́гу моє́ю во вѣ́ки. Отвѣща́ єму́ Іису́съ: а́ще не умы́ю тебе́, не и́маши ча́сти со Мно́ю.
8
Петро каже Йому: не вмиєш ніг моїх повік. Ісус відповів йому: якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною.
9
Глаго́ла Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, не но́зѣ мои́ то́кмо, но и ру́цѣ и главу́.
9
Симон-Петро каже Йому: Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову.
10
Глаго́ла єму́ Іису́съ: измове́нный не тре́буєтъ, то́кмо но́зѣ умы́ти, є́сть бо ве́сь чи́стъ: и вы́ чи́сти єсте́, но не вси́.
10
Ісус говорить йому: вмитому треба тільки ноги обмити, бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі.
11
Вѣ́дяше бо предаю́щаго Єго́: се́го ра́ди рече́, я́ко не вси́ чи́сти єсте́.
11
Бо знав Він зрадника Свого, тому і сказав, що не всі вони чисті.
З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.
36
Глаго́ла Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, ка́мо и́деши? Отвѣща́ єму́ Іису́съ: а́може [А́зъ] иду́, не мо́жеши ны́нѣ по Мнѣ́ ити́: послѣди́ же по Мнѣ́ и́деши.
36
Симон-Петро сказав Йому: Господи, куди Ти йдеш? Ісус відповів йому: куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною.
37
Глаго́ла Єму́ Пе́тръ: Го́споди, почто́ не могу́ ны́нѣ по Тебѣ́ ити́? Ны́нѣ ду́шу мою́ за Тя́ положу́.
37
Петро сказав Йому: Господи! Чому я не можу йти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе.
38
Отвѣща́ єму́ Іису́съ: ду́шу ли твою́ за Мя́ положи́ши? Ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: не возгласи́тъ але́кторъ, до́ндеже отве́ржешися Мене́ три́щи.
38
Ісус відповів йому: душу твою за Мене покладеш? Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене.
Глава 14
1
(Зач. 47) Да не смуща́єтся се́рдце ва́ше: вѣ́руйте въ Бо́га, и въ Мя́ вѣ́руйте:
1
Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте.
2
въ дому́ Отца́ Моєго́ оби́тели мно́ги су́ть: а́ще ли же ни́, ре́клъ бы́хъ ва́мъ: иду́ угото́вати мѣ́сто ва́мъ:
2
В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам.
3
и а́ще [а́ще пойду́ и] угото́влю мѣ́сто ва́мъ, па́ки пріиду́ и поиму́ вы́ къ Себѣ́, да, идѣ́же є́смь А́зъ и вы́ бу́дете:
3
І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я.
4
и а́може А́зъ иду́, вѣ́сте, и пу́ть вѣ́сте.
4
А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте.
5
Глаго́ла Єму́ Ѳома́: Го́споди, не вѣ́мы, ка́мо и́деши: и ка́ко мо́жемъ пу́ть вѣ́дѣти?
5
Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь?
6
Глаго́ла єму́ Іису́съ: А́зъ є́смь пу́ть и и́стина и живо́тъ: никто́же пріи́детъ ко Отцу́, то́кмо Мно́ю:
6
Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.
7
а́ще Мя́ бы́сте зна́ли, и Отца́ Моєго́ зна́ли бы́сте (у́бо): и отсе́лѣ позна́сте Єго́, и ви́дѣсте Єго́.
7
Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. І віднині знаєте Його і бачили Його.
8
Глаго́ла Єму́ Філі́ппъ: Го́споди, покажи́ на́мъ Отца́, и довлѣ́єтъ на́мъ.
8
Филип сказав Йому: Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить.
9
Глаго́ла єму́ Іису́съ: толи́ко вре́мя съ ва́ми є́смь, и не позна́лъ єси́ Мене́, Філі́ппе? Ви́дѣвый Мене́ ви́дѣ Отца́: и ка́ко ты́ глаго́леши: покажи́ на́мъ Отца́?
9
Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця?
10
Не вѣ́руєши ли, я́ко А́зъ во Отцѣ́, и Оте́цъ во Мнѣ́ є́сть? (Зач. 48) Глаго́лы, я́же А́зъ глаго́лю ва́мъ, о Себѣ́ не глаго́лю: Оте́цъ же во Мнѣ́ пребыва́яй, То́й твори́тъ дѣла́:
10
Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені? Слова, які Я кажу, не від Себе кажу; Отець, Який в Мені перебуває, Він творить діла.
11
вѣ́руйте Мнѣ́, я́ко А́зъ во Отцѣ́, и Оте́цъ во Мнѣ́: а́ще ли же ни́, за та́ дѣла́ вѣ́ру ими́те Ми́.
11
Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами.
12
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: вѣ́руяй въ Мя́, дѣла́, я́же А́зъ творю́, и то́й сотвори́тъ, и бо́лша си́хъ сотвори́тъ: я́ко А́зъ ко Отцу́ Моєму́ гряду́:
12
Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду.
13
и є́же а́ще что́ про́сите [от Отца́] во и́мя Моє́, то́ сотворю́, да просла́вится Оте́цъ въ Сы́нѣ:
13
І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині.
14
[и] а́ще чесо́ про́сите во и́мя Моє́, А́зъ сотворю́.
14
І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю.
15
А́ще лю́бите Мя́, за́повѣди Моя́ соблюди́те,
15
Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей.
16
и А́зъ умолю́ Отца́, и ино́го Утѣ́шителя да́стъ ва́мъ, да бу́детъ съ ва́ми въ вѣ́къ,
16
І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік,
17
Ду́хъ и́стины, Єго́же мі́ръ не мо́жетъ прія́ти, я́ко не ви́дитъ Єго́, ниже́ зна́єтъ Єго́: вы́ же зна́єте Єго́, я́ко въ ва́съ пребыва́єтъ и въ ва́съ бу́детъ.
17
Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде.
18
Не оста́влю ва́съ си́ры: пріиду́ къ ва́мъ:
18
Не залишу вас сиротами; прийду до вас.
19
єще́ ма́ло, и мі́ръ ктому́ не уви́дитъ Мене́, вы́ же уви́дите Мя́, я́ко А́зъ живу́, и вы́ жи́ви бу́дете:
19
Ще трохи, і світ уже не побачить Мене; а ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити.
20
въ то́й де́нь уразумѣ́єте вы́, я́ко А́зъ во Отцѣ́ Моє́мъ, и вы́ во Мнѣ́, и А́зъ въ ва́съ.
20
Того дня дізнаєтесь ви, що Я в Отці Моєму, і ви в Мені, і Я в вас.
21
(Зач.) Имѣ́яй за́повѣди Моя́ и соблюда́яй и́хъ, то́й є́сть любя́й Мя́: а любя́й Мя́ возлю́бленъ бу́детъ Отце́мъ Мои́мъ, и А́зъ возлюблю́ єго́, и явлю́ся єму́ Са́мъ.
21
Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам.
22
Глаго́ла Єму́ Іу́да не Іскаріо́тскій: Го́споди, и что́ бы́сть, я́ко на́мъ хо́щеши яви́тися, а не мі́рови?
22
Іуда, не Іскаріот, говорить Йому: Господи, що це, що Ти хочеш явити Себе нам, а не світові?
23
Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: а́ще кто́ лю́битъ Мя́, сло́во Моє́ соблюде́тъ: и Оте́цъ Мо́й возлю́битъ єго́, и къ нему́ пріи́дема, и оби́тель у него́ сотвори́ма:
23
Ісус сказав йому у відповідь: хто любить Мене, той слово Моє збереже; і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього і оселю сотворимо у нього.
24
не любя́й Мя́ слове́съ Мои́хъ не соблюда́єтъ: и сло́во, є́же слы́шасте, нѣ́сть Моє́, но посла́вшаго Мя́ Отца́.
24
А хто не любить Мене, слів Моїх не береже; слово ж, яке ви чуєте, не Моє, а Отця, Який послав Мене.
25
Сія́ глаго́лахъ ва́мъ въ ва́съ сы́й:
25
Це сказав Я вам, перебуваючи з вами.
26
Утѣ́шитель же, Ду́хъ Святы́й, Єго́же по́слетъ Оте́цъ во и́мя Моє́, То́й вы́ научи́тъ всему́, и воспомяне́тъ ва́мъ вся́, я́же рѣ́хъ ва́мъ.
26
Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам.
27
Ми́ръ оставля́ю ва́мъ, ми́ръ Мо́й даю́ ва́мъ: не я́коже мі́ръ дає́тъ, А́зъ даю́ ва́мъ. (Зач. 49) Да не смуща́єтся се́рдце ва́ше, ни устраша́єтъ.
27
Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається.
Я є істинна виноградна лоза, а Отець Мій — виноградар.
2
вся́ку ро́згу о Мнѣ́ не творя́щую плода́, и́зметъ ю́: и вся́ку творя́щую пло́дъ, отреби́тъ ю́, да мно́жайшій пло́дъ принесе́тъ.
2
Всяку гілку в Мене Він відсікає, що не плодоносить, і всяку, що плодоносить, очищає, щоб більше принесла плоду.
3
Уже́ вы́ чи́сти єсте́ за сло́во, є́же глаго́лахъ ва́мъ.
3
Ви вже очищені через слово, яке Я проповідував вам.
4
Бу́дите во Мнѣ́, и А́зъ въ ва́съ. Я́коже розга́ не мо́жетъ плода́ сотвори́ти о себѣ́, а́ще не бу́детъ на лозѣ́, та́ко и вы́, а́ще во Мнѣ́ не пребу́дете.
4
Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені.
5
А́зъ є́смь лоза́, вы́ [же] ро́ждіє: [и] и́же бу́детъ во Мнѣ́, и А́зъ въ не́мъ, то́й сотвори́тъ пло́дъ мно́гъ, я́ко безъ Мене́ не мо́жете твори́ти ничесо́же:
5
Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого.
6
а́ще кто́ во Мнѣ́ не пребу́детъ, изве́ржется во́нъ, я́коже розга́, и изсы́шетъ: и собира́ютъ ю́ и во о́гнь влага́ютъ, и сгара́єтъ:
6
Хто не буде в Мені, той буде відкинутий геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згоряють.
7
а́ще пребу́дете во Мнѣ́ и глаго́лы Мои́ въ ва́съ пребу́дутъ, єго́же а́ще хо́щете, проси́те, и бу́детъ ва́мъ:
7
Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам.
8
о се́мъ просла́вися Оте́цъ Мо́й, да пло́дъ мно́гъ сотворите́, и бу́дете Мои́ ученицы́.
8
Тим прославиться Отець Мій, якщо ви принесете багато плоду і будете Моїми учениками.
Ви — друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам.
15
не ктому́ ва́съ глаго́лю рабы́, я́ко ра́бъ не вѣ́сть, что́ твори́тъ госпо́дь єго́: ва́съ же реко́хъ дру́ги, я́ко вся́, я́же слы́шахъ от Отца́ Моєго́, сказа́хъ ва́мъ.
15
Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого.
16
Не вы́ Мене́ избра́сте, но А́зъ избра́хъ ва́съ, и положи́хъ ва́съ, да вы́ и́дете и пло́дъ принесе́те, и пло́дъ ва́шъ пребу́детъ, да, єго́же а́ще про́сите от Отца́ во и́мя Моє́, да́стъ ва́мъ.
16
Не ви Мене обрали, але Я вас обрав і настановив вас, щоб ви йшли і приносили плід, і щоб плід ваш залишився, щоб, чого не попросите в Отця в ім’я Моє, Він дав вам.
17
(Зач. 52) Сія́ заповѣ́даю ва́мъ, да лю́бите дру́гъ дру́га.
Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого.
21
но сія́ вся́ творя́тъ ва́мъ за и́мя Моє́, я́ко не вѣ́дятъ Посла́вшаго Мя́.
21
Та все те чинитимуть вам за ім’я Моє, тому що не знають Того, Хто послав Мене.
22
А́ще не бы́хъ прише́лъ и глаго́лалъ и́мъ, грѣха́ не бы́ша имѣ́ли: ны́нѣ же вины́ не и́мутъ о грѣсѣ́ своє́мъ:
22
Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за гріх свій.
23
ненави́дяй Мене́, и Отца́ Моєго́ ненави́дитъ:
23
Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого.
24
а́ще дѣ́лъ не бы́хъ сотвори́лъ въ ни́хъ, и́хже и́нъ никто́же сотвори́, грѣха́ не бы́ша имѣ́ли: ны́нѣ же и ви́дѣша, и возненави́дѣша Мене́ и Отца́ Моєго́:
24
Коли б Я не творив серед них діл, яких ніхто інший не створив, то не мали б гріха; а тепер і бачили, і зненавиділи й Мене, і Отця Мого.
25
но да сбу́дется сло́во, пи́санноє въ зако́нѣ и́хъ, я́ко возненави́дѣша Мя́ ту́не.
25
Але нехай справдиться слово, написане в законі їхньому: зненавиділи Мене даремно.
26
Єгда́ же пріи́детъ Утѣ́шитель, Єго́же А́зъ послю́ ва́мъ от Отца́, Ду́хъ и́стины, И́же от Отца́ исхо́дитъ, То́й свидѣ́телствуєтъ о Мнѣ́:
26
Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене.
27
и вы́ же свидѣ́телствуєте, я́ко искони́ со Мно́ю єсте́.
27
Також і ви будете свідчити, бо ви спочатку зі Мною.
Глава 16
1
Сія́ глаго́лахъ ва́мъ, да не соблазни́теся.
1
Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися.
2
От со́нмищъ иждену́тъ вы́: (Зач. 53) но пріи́детъ ча́съ, да вся́къ, и́же убіє́тъ вы́, возмни́тся слу́жбу приноси́ти Бо́гу:
2
Виженуть вас із синагог; прийде навіть час, коли всякий, хто вбиватиме вас, буде думати, що тим він служить Богові.
3
и сія́ сотворя́тъ, я́ко не позна́ша Отца́, ни Мене́.
3
Так будуть робити, бо не пізнали ні Отця, ні Мене.
4
Но сія́ глаго́лахъ ва́мъ, да, єгда́ пріи́детъ ча́съ, воспомя́нете сія́, я́ко А́зъ рѣ́хъ ва́мъ: си́хъ же ва́мъ испе́рва не рѣ́хъ, я́ко съ ва́ми бѣ́хъ.
4
Але Я сказав це для того, щоб ви, як прийде той час, згадали, що Я казав вам про те. А не говорив вам цього спочатку тому, що був з вами.
5
Ны́нѣ же иду́ къ Посла́вшему Мя́, и никто́же от ва́съ вопроша́єтъ Мене́: ка́мо и́деши?
5
А тепер іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш?
6
Но я́ко сія́ глаго́лахъ ва́мъ, ско́рби испо́лнихъ сердца́ ва́ша.
6
Але від того, що Я сказав вам це, скорботою пройнялися серця ваші.
7
Но А́зъ и́стину ва́мъ глаго́лю: у́не є́сть ва́мъ, да А́зъ иду́: а́ще бо не иду́ А́зъ, Утѣ́шитель не пріи́детъ къ ва́мъ: а́ще [ли] же иду́, послю́ Єго́ къ ва́мъ,
7
Але Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас,
8
и прише́дъ О́нъ обличи́тъ мі́ръ о грѣсѣ́ и о пра́вдѣ и о судѣ́:
8
і коли Він прийде, викриє світ за гріх, і за правду, і за суд.
9
о грѣсѣ́ у́бо, я́ко не вѣ́руютъ въ Мя́:
9
За гріх — тому, що не вірують в Мене.
10
о пра́вдѣ же, я́ко ко Отцу́ Моєму́ иду́, и ктому́ не ви́дите Мене́:
10
За правду — тому, що Я йду до Отця Мого, і вже не побачите Мене.
11
о судѣ́ же, я́ко кня́зь мі́ра сего́ осужде́нъ бы́сть.
11
А за суд, бо князя світу цього осуджено.
12
Єще́ мно́го и́мамъ глаго́лати ва́мъ, но не мо́жете носи́ти ны́нѣ:
12
Ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити.
13
єгда́ же пріи́детъ О́нъ, Ду́хъ и́стины, наста́витъ вы́ на вся́ку и́стину: не от Себе́ бо глаго́лати и́мать, но єли́ка а́ще услы́шитъ, глаго́лати и́мать, и гряду́щая возвѣсти́тъ ва́мъ:
13
Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину; бо не від Себе говоритиме, а буде говорити те, що почує, і майбутнє звістить вам.
14
О́нъ Мя́ просла́витъ, я́ко от Моєго́ пріи́метъ и возвѣсти́тъ ва́мъ.
14
Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам.
15
(Зач. 54) Вся́, єли́ка и́мать Оте́цъ, Моя́ су́ть: сего́ ра́ди рѣ́хъ, я́ко от Моєго́ пріи́метъ и возвѣсти́тъ ва́мъ.
15
Усе, що має Отець, — Моє; тому Я сказав, що від Мого візьме і звістить вам.
16
Вма́лѣ, и [ктому́] не ви́дите Мене́: и па́ки вма́лѣ, и у́зрите Мя́, я́ко иду́ ко Отцу́.
16
Ще трохи, і ви вже не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене, бо Я йду до Отця.
17
Рѣ́ша же от учени́къ Єго́ къ себѣ́: что́ є́сть сіє́, є́же глаго́летъ на́мъ: вма́лѣ, и не ви́дите Мене́: и па́ки вма́лѣ, и у́зрите Мя́: и: я́ко А́зъ иду́ ко Отцу́?
17
Тут деякі з учеників Його сказали один одному: що це Він говорить нам: ще трохи, і ви не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене; і: Я йду до Отця?
Отже, вони говорили: що це говорить Він: ще трохи? Не знаємо, що каже.
19
Разумѣ́ же Іису́съ, я́ко хотя́ху Єго́ вопроша́ти, и рече́ и́мъ: о се́мъ ли стяза́єтеся между́ собо́ю, я́ко рѣ́хъ: вма́лѣ, и не ви́дите Мене́: и па́ки вма́лѣ, и у́зрите Мя́?
19
Ісус, зрозумівши, що хочуть спитати Його, сказав їм: чи про те допитуєтеся між собою, що Я сказав: ще трохи, і не побачите Мене, і знову незабаром побачите Мене?
20
Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко воспла́четеся и возрыда́єте вы́, а мі́ръ возра́дуєтся: вы́ же печа́льни бу́дете, но печа́ль ва́ша въ ра́дость бу́детъ:
20
Істинно, істинно кажу вам: ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде.
21
жена́ єгда́ ражда́єтъ, ско́рбь и́мать, я́ко пріи́де го́дъ єя́: єгда́ же роди́тъ отроча́, ктому́ не по́мнитъ ско́рби за ра́дость, я́ко роди́ся человѣ́къ въ мі́ръ:
21
Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ.
22
и вы́ же печа́ль и́мате у́бо ны́нѣ: па́ки же узрю́ вы, и возра́дуєтся се́рдце ва́ше, и ра́дости ва́шея никто́же во́зметъ от ва́съ:
22
Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас.
23
и въ то́й де́нь Мене́ не воспро́сите ничесо́же. (Зач. 55) Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко єли́ка а́ще [чесо́] про́сите от Отца́ во и́мя Моє́, да́стъ ва́мъ:
23
І в той день ви не спитаєте Мене ні про що. Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в ім’я Моє, дасть вам.
24
досе́лѣ не проси́сте ничесо́же во и́мя Моє́: проси́те, и пріи́мете, да ра́дость ва́ша испо́лнена бу́детъ.
24
Донині ви нічого не просили в ім’я Моє; просіть і одержите, щоб радість ваша була повною.
25
Сія́ въ при́тчахъ глаго́лахъ ва́мъ: но пріи́детъ ча́съ, єгда́ ктому́ въ при́тчахъ не глаго́лю ва́мъ, но я́вѣ о Отцѣ́ возвѣщу́ ва́мъ.
25
Це Я говорив вам притчами; але настає час, коли вже не буду говорити вам притчами, а відкрито сповіщу вам про Отця.
26
Въ то́й де́нь во и́мя Моє́ воспро́сите, и не глаго́лю ва́мъ, я́ко А́зъ умолю́ Отца́ о ва́съ:
26
В той день будете просити в ім’я Моє, і не кажу вам, що Я благатиму Отця за вас:
27
Са́мъ бо Оте́цъ лю́битъ вы́, я́ко вы́ Мене́ возлюби́сте и вѣ́ровасте, я́ко А́зъ от Бо́га изыдо́хъ.
27
бо Сам Отець любить вас, тому що ви полюбили Мене і увірували, що Я зійшов від Бога.
28
Изыдо́хъ от Отца́, и пріидо́хъ въ мі́ръ: [и] па́ки оставля́ю мі́ръ, и иду́ ко Отцу́.
28
Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця.
29
Глаго́лаша Єму́ ученицы́ Єго́: се́, ны́нѣ не обину́яся глаго́леши, а при́тчи ни коєя́же не глаго́леши:
29
Ученики Його сказали Йому: ось тепер Ти говориш просто, і притчі не кажеш ніякої.
30
ны́нѣ вѣ́мы, я́ко вѣ́си вся́ и не тре́буєши, да кто́ Тя́ вопроша́єтъ: о се́мъ вѣ́руємъ, я́ко от Бо́га изше́лъ єси́.
30
Тепер бачимо, що Ти все знаєш і не потребуєш, щоб хто питав Тебе. Тому і віруємо, що Ти від Бога зійшов.
31
Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: ны́нѣ ли вѣ́руєте?
31
Ісус відповів їм: тепер віруєте?
32
Се́, гряде́тъ ча́съ, и ны́нѣ пріи́де, да разы́детеся кі́йждо во своя́ и Мене́ єди́наго оста́вите: и нѣ́смь єди́нъ, я́ко Оте́цъ со Мно́ю є́сть:
32
Ось настає час, і вже настав, коли ви розійдетесь кожний до свого і Мене залишите одного, але Я не один, бо Отець зі Мною.
33
сія́ глаго́лахъ ва́мъ, да во Мнѣ́ ми́ръ и́мате: въ мі́рѣ ско́рбни бу́дете: но дерза́йте, [я́ко] А́зъ побѣди́хъ мі́ръ.
33
Це сказав Я вам, щоб ви мали в Мені мир. У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.
Глава 17
1
(Зач. 56) Сія́ глаго́ла Іису́съ и возведе́ о́чи Свои́ на не́бо и рече́: О́тче, пріи́де ча́съ: просла́ви Сы́на Твоєго́, да и Сы́нъ Тво́й просла́витъ Тя́:
1
Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе;
Нині зрозуміли, що все, що Ти дав Мені, є від Тебе.
8
я́ко глаго́лы, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, да́хъ и́мъ, и ті́и прія́ша, и разумѣ́ша вои́стинну, я́ко от Тебе́ изыдо́хъ, и вѣ́роваша, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́.
8
Бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли воістину, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене.
9
А́зъ о си́хъ молю́: не о [все́мъ] мі́рѣ молю́, но о тѣ́хъ, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, я́ко Твои́ су́ть:
9
Я за них благаю, — не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої.
10
и Моя́ вся́ Твоя́ су́ть, и Твоя́ Моя́: и просла́вихся въ ни́хъ:
10
І все Моє — Твоє, і Твоє — Моє; і Я прославився в них.
11
и ктому́ нѣ́смь въ мі́рѣ, и сі́и въ мі́рѣ су́ть, и А́зъ къ Тебѣ́ гряду́. О́тче Святы́й, соблюди́ и́хъ во и́мя Твоє́, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, да бу́дутъ єди́но, я́коже [и] Мы́.
11
Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми.
12
Єгда́ бѣ́хъ съ ни́ми въ мі́рѣ, А́зъ соблюда́хъ и́хъ во и́мя Твоє́: и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, сохрани́хъ, и никто́же от ни́хъ поги́бе, то́кмо сы́нъ поги́бельный, да сбу́дется Писа́ніє:
12
Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, тільки син погибельний, щоб збулося Писання.
13
ны́нѣ же къ Тебѣ́ гряду́, и сія́ глаго́лю въ мі́рѣ, да и́мутъ ра́дость Мою́ испо́лнену въ себѣ́.
13
Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну.
14
А́зъ да́хъ и́мъ сло́во Твоє́, и мі́ръ возненави́дѣ и́хъ, я́ко не су́ть от мі́ра, я́коже [и] А́зъ от мі́ра нѣ́смь:
14
Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу.
15
не молю́, да во́змеши и́хъ от мі́ра, но да соблюде́ши и́хъ от непрія́зни:
15
Не благаю, щоб Ти взяв їх від світу, але щоб зберіг їх від зла.
16
от мі́ра не су́ть, я́коже [и] А́зъ от мі́ра нѣ́смь:
16
Вони не від світу, як і Я не від світу.
17
святи́ и́хъ во и́стину Твою́: сло́во Твоє́ и́стина є́сть.
Як Ти послав Мене у світ, так і Я послав їх у світ.
19
и за ни́хъ А́зъ свящу́ Себе́, да и ті́и бу́дутъ свяще́ни во и́стину.
19
І за них Я освячую Себе, щоб і вони були освячені істиною.
20
Не о си́хъ же молю́ то́кмо, но и о вѣ́рующихъ словесе́ и́хъ ра́ди въ Мя́,
20
Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім.
21
да вси́ єди́но бу́дутъ: я́коже Ты́, О́тче, во Мнѣ́, и А́зъ въ Тебѣ́, да и ті́и въ На́съ єди́но бу́дутъ: да [и] мі́ръ вѣ́ру и́метъ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́:
21
Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, — щоб увірував світ, що Ти послав Мене.
22
и А́зъ сла́ву, ю́же да́лъ єси́ Мнѣ́, да́хъ и́мъ: да бу́дутъ єди́но, я́коже Мы́ єди́но єсма́:
22
І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине;
23
А́зъ въ ни́хъ, и Ты́ во Мнѣ́: да бу́дутъ соверше́ни во єди́но, и да разумѣ́єтъ мі́ръ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́ и возлюби́лъ єси́ и́хъ, я́коже Мене́ возлюби́лъ єси́.
23
Я в них, і Ти в Мені; щоб вони були звершені в єдності, і щоб зрозумів світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене.
24
О́тче, и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, хощу́, да идѣ́же є́смь А́зъ, и ті́и бу́дутъ со Мно́ю, да ви́дятъ сла́ву Мою́, ю́же да́лъ єси́ Мнѣ́, я́ко возлюби́лъ Мя́ єси́ пре́жде сложе́нія мі́ра.
24
Отче! Ті, кого Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою, яку Ти дав Мені, тому що полюбив Мене раніше від створення світу.
25
О́тче пра́ведный, и мі́ръ Тебе́ не позна́, А́зъ же Тя́ позна́хъ, и сі́и позна́ша, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́:
25
Отче Праведний! І світ Тебе не пізнав; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали, що Ти послав Мене.
26
и сказа́хъ и́мъ и́мя Твоє́, и скажу́, да любы́, є́юже Мя́ єси́ возлюби́лъ, въ ни́хъ бу́детъ, и А́зъ въ ни́хъ.
26
І Я відкрив їм ім’я Твоє і відкрию, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.
Глава 18
1
(Зач. 58) [И] сія́ ре́къ Іису́съ, изы́де со ученики́ Свои́ми на о́нъ по́лъ пото́ка Ке́дрска, идѣ́же бѣ́ вертогра́дъ, въ о́ньже вни́де Са́мъ и ученицы́ Єго́:
1
Сказавши це, Ісус вийшов з учениками Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад, в який увійшов Сам і ученики Його.
2
вѣ́дяше же [и] Іу́да предая́й Єго́ мѣ́сто, я́ко мно́жицею собира́шеся Іису́съ ту́ со ученики́ Свои́ми.
2
Знав же це місце й Іуда, зрадник Його, тому що Ісус часто збирався там з учениками Своїми.
3
Іу́да у́бо пріє́мь спі́ру и от архієре́й и фарісе́й слуги́, пріи́де та́мо со свѣти́лы и свѣща́ми и ору́жіи.
3
Отже, Іуда, взявши загін воїнів та слуг первосвящеників і фарисеїв, приходить туди з ліхтарями і світильниками та зброєю.
Ісус відповів: Я сказав вам, що це Я; отже, якщо Мене шукаєте, залиште цих, нехай ідуть.
9
да сбу́дется сло́во, є́же рече́, я́ко и́хже да́лъ єси́ Мнѣ́, не погуби́хъ от ни́хъ ни кого́же.
9
Щоб збулося сказане слово: з тих, якого Ти дав Мені, Я не погубив нікого.
10
Сі́монъ же Пе́тръ, имы́й но́жъ, извлече́ єго́, и уда́ри архієре́ова раба́, и урѣ́за єму́ у́хо десно́є: бѣ́ же и́мя рабу́ Ма́лхъ.
10
Симон же Петро, маючи меч, витяг його і вдарив раба первосвященика і відсік йому праве вухо. Ім’я раба було Малх.
11
Рече́ у́бо Іису́съ Петро́ви, вонзи́ но́жъ въ но́жницу: ча́шу, ю́же даде́ Мнѣ́ Оте́цъ, не и́мамъ ли пи́ти єя́,
11
Але Ісус сказав Петрові: сховай меч у піхви; невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?
12
спі́ра же и ты́сящникъ и слуги́ Іуде́йстіи я́ша Іису́са и связа́ша Єго́,
12
Тоді воїни, і тисяцький, і слуги юдейські взяли Ісуса і зв’язали Його.
13
и ведо́ша Єго́ ко А́ннѣ пе́рвѣє: бѣ́ бо те́сть Каіа́фѣ, и́же бѣ́ архієре́й лѣ́ту тому́:
13
І відвели Його спершу до Анни, бо він був тестем Каяфи, який був первосвящеником того року.
14
бѣ́ же Каіа́фа да́вый совѣ́тъ Іуде́омъ, я́ко у́не є́сть єди́ному человѣ́ку умре́ти за лю́ди.
14
Це був той Каяфа, який дав пораду юдеям, що краще одному чоловікові вмерти за народ.
15
По Іису́сѣ же идя́ше Сі́монъ Пе́тръ и другі́й учени́къ: учени́къ же то́й бѣ́ зна́ємь архієре́ови, и вни́де со Іису́сомъ во дво́ръ архієре́овъ:
15
Услід за Ісусом ішли Симон-Петро та інший ученик; ученик же той був знайомий первосвященикові і ввійшов з Ісусом у двір первосвященика.
16
Пе́тръ же стоя́ше при две́рехъ внѣ́. Изы́де у́бо учени́къ то́й, и́же бѣ́ зна́ємь архієре́ови, и рече́ две́рницѣ, и введе́ Петра́.
16
А Петро стояв зовні при дверях. Потім ученик, який був знайомий первосвященикові, вийшов і сказав воротарці, і ввів Петра.
17
Глаго́ла же раба́ две́рница Петро́ви: єда́ и ты́ учени́къ єси́ Человѣ́ка Сего́? Глаго́ла о́нъ: нѣ́смь.
17
І ось рабиня-воротарка каже Петрові: чи ти не з учеників Цього Чоловіка? Він сказав: ні.
18
Стоя́ху же раби́ и слуги́ о́гнь сотво́рше, я́ко зима́ бѣ́, и грѣ́яхуся: бѣ́ же съ ни́ми Пе́тръ стоя́ и грѣ́яся.
18
Тим часом раби і слуги, розпаливши вогнище, бо було холодно, стояли і грілися. Петро також стояв з ними і грівся.
19
Архієре́й же вопроси́ Іису́са о ученицѣ́хъ Єго́ и о уче́ніи Єго́.
19
Первосвященик же запитав Ісуса про учеників Його і про вчення Його.
20
Отвѣща́ єму́ Іису́съ: А́зъ не обину́яся глаго́лахъ мі́ру: А́зъ всегда́ уча́хъ на со́нмищахъ и въ це́ркви, идѣ́же всегда́ Іуде́є сне́млются, и та́й не глаго́лахъ ничесо́же:
20
Ісус відповів йому: Я говорив світові відкрито; Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого.
Пилат відповів: хіба я юдей? Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив?
36
Отвѣща́ Іису́съ: Ца́рство Моє́ нѣ́сть от мі́ра сего́: а́ще от мі́ра сего́ бы́ло бы Ца́рство Моє́, слуги́ Мои́ [у́бо] подвиза́лися бы́ша, да не пре́данъ бы́хъ бы́лъ Іуде́омъ: ны́нѣ же Ца́рство Моє́ нѣ́сть отсю́ду.
36
Ісус відповів: Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Царство Моє, то слуги Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси.
37
Рече́ же Єму́ Піла́тъ: у́бо Ца́рь ли єси́ Ты́? Отвѣща́ Іису́съ: ты́ глаго́леши, я́ко Ца́рь є́смь А́зъ: А́зъ на сіє́ роди́хся и на сіє́ пріидо́хъ въ мі́ръ, да свидѣ́телствую и́стину: [и] вся́къ, и́же є́сть от и́стины, послу́шаєтъ гла́са Моєго́.
37
Пилат сказав Йому: отже, Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого.
38
Глаго́ла Єму́ Піла́тъ: что́ є́сть и́стина? И сіє́ ре́къ, па́ки изы́де ко Іуде́омъ, и глаго́ла и́мъ: а́зъ ни єди́ныя вины́ обрѣта́ю въ Не́мъ:
38
Пилат сказав Йому: що є істина? І, сказавши це, знову вийшов до юдеїв і сказав їм: я ніякої провини не знаходжу в Ньому.
39
є́сть же обы́чай ва́мъ, да єди́наго ва́мъ отпущу́ на Па́сху: хо́щете ли у́бо, [да] отпущу́ ва́мъ Царя́ Іуде́йска?
39
Є ж у вас звичай, щоб я одного відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?
40
Возопи́ша же па́ки вси́, глаго́люще: не Сего́, но Вара́вву. Бѣ́ же Вара́вва разбо́йникъ.
40
Тоді знову закричали всі, кажучи: не Його, а Варавву. Варавва ж був розбійник.
Глава 19
1
Тогда́ у́бо Піла́тъ поя́тъ Іису́са, и би́ [Єго́]:
1
Тоді Пилат узяв Ісуса і звелів бити Його.
2
и во́ини спле́тше вѣне́цъ от те́рнія, возложи́ша Єму́ на главу́, и въ ри́зу багря́ну облеко́ша Єго́,
2
І воїни, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і одягли Його в багряницю,
3
и глаго́лаху: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йскій. И бія́ху Єго́ по лани́тома.
3
і говорили: радуйся, Царю Юдейський! І били Його по щоках.
4
Изы́де у́бо па́ки во́нъ Піла́тъ, и глаго́ла и́мъ: се́, извожду́ Єго́ ва́мъ во́нъ, да разумѣ́єте, я́ко въ Не́мъ ни єди́ныя вины́ обрѣта́ю.
4
Пилат знову вийшов і сказав їм: ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини.
5
Изы́де же во́нъ Іису́съ, нося́ терно́венъ вѣне́цъ и багря́ну ри́зу. И глаго́ла и́мъ: се́, Человѣ́къ.
5
Тоді вийшов Ісус у терновому вінці і в багряниці. І сказав їм Пилат: це — Чоловік!
6
Єгда́ же ви́дѣша Єго́ архієре́є и слуги́, возопи́ша глаго́люще: (Зач. 60) распни́, распни́ Єго́. Глаго́ла и́мъ Піла́тъ: поими́те Єго́ вы́, и распни́те, а́зъ бо не обрѣта́ю въ Не́мъ вины́.
6
Коли ж побачили Його первосвященики і слуги, то закричали: розіпни, розіпни Його! Пилат говорить їм: візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини.
7
Отвѣща́ша єму́ Іуде́є: мы́ зако́нъ и́мамы, и по зако́ну на́шему до́лженъ є́сть умре́ти, я́ко Себе́ Сы́на Бо́жія сотвори́.
7
Юдеї відповіли йому: ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим.
З того часу Пилат намагався відпустити Його. Юдеї ж кричали: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві.
13
Піла́тъ у́бо слы́шавъ сіє́ сло́во, изведе́ во́нъ Іису́са и сѣ́де на суди́щи, на мѣ́стѣ глаго́лемѣмъ Ліѳострото́нъ, Євре́йски же Гавва́ѳа.
13
Пилат, почувши це слово, вивів Ісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься Ліфостротон*, а по-єврейськи — Гаввафа.
14
Бѣ́ же пято́къ Па́сцѣ, ча́съ же я́ко шесты́й. И глаго́ла Іуде́омъ: се́, Ца́рь ва́шъ.
14
Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш!
15
Они́ же вопія́ху: возми́, возми́, распни́ Єго́. Глаго́ла и́мъ Піла́тъ: Царя́ ли ва́шего распну́? Отвѣща́ша архієре́є: не и́мамы царя́ то́кмо ке́саря.
15
Вони ж закричали: візьми, візьми і розіпни Його! Пилат говорить їм: чи Царя вашого розіпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря.
16
Тогда́ у́бо предаде́ Єго́ и́мъ, да ра́спнется. Поє́мше же Іису́са и ведо́ша:
16
І тоді він видав Його їм на розп’яття. І взяли Ісуса, і повели.
17
и нося́ кре́стъ Сво́й, изы́де на глаго́лемоє Ло́бноє мѣ́сто, є́же глаго́лется Євре́йски Голго́ѳа,
17
І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, що зветься Лобне, по-єврейськи Голгофа;
18
идѣ́же пропя́ша Єго́, и съ Ни́мъ и́на два́ сю́ду и сю́ду, посредѣ́ же Іису́са.
18
там розіп’яли Його, і з Ним двох інших, з одного і другого боку, а посередині Ісуса.
19
Написа́ же и ті́тла Піла́тъ, и положи́ на крестѣ́. Бѣ́ же напи́сано: Іису́съ Назоряни́нъ, Ца́рь Іуде́йскій.
19
Пилат же написав і напис і виставив на хресті. Написано було: Ісус Назорей, Цар Юдейський.
20
Сего́ же ті́тла мно́зи что́ша от Іуде́й, я́ко бли́зъ бѣ́ мѣ́сто гра́да, идѣ́же пропя́ша Іису́са: и бѣ́ напи́сано Євре́йски, Гре́чески, Ри́мски.
20
Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де був розіп’ятий Ісус, було недалеко від міста, і написано було єврейською, грецькою, римською мовами.
21
Глаго́лаху у́бо Піла́ту архієре́є Іуде́йстіи: не пиши́: Ца́рь Іуде́йскій: но я́ко Са́мъ рече́: Ца́рь є́смь Іуде́йскій.
21
Первосвященики ж юдейські сказали Пилатові: не пиши: Цар Юдейський, але що Він говорив: Я Цар Юдейський.
22
Отвѣща́ Піла́тъ: є́же писа́хъ, писа́хъ.
22
Пилат відповів: що я написав — те написав.
23
Во́ини же, єгда́ пропя́ша Іису́са, прія́ша ри́зы Єго́, и сотвори́ша четы́ри ча́сти, коєму́ждо во́ину ча́сть, и хіто́нъ: бѣ́ же хіто́нъ нешве́нъ, свы́ше истка́нъ ве́сь.
23
Воїни ж, коли розіп’яли Ісуса, взяли одяг Його і розділили на чотири частини, кожному воїнові по частині, і хітон. Хітон же був не зшитий, а весь зітканий згори.
24
Рѣ́ша же къ себѣ́: не предере́мъ єго́, но ме́тнемъ жре́бія о не́мъ, кому́ бу́детъ: да сбу́дется Писа́ніє, глаго́лющеє: раздѣли́ша ри́зы Моя́ себѣ́ и о іматі́смѣ Моє́й мета́ша жре́бія. Во́ини у́бо сія́ сотвори́ша.
24
Вирішили між собою: не будемо роздирати його, а киньмо жереб на нього, кому буде, — щоб збулося сказане в Писанні: розділили ризи Мої між собою, за одяг Мій кидали жереб. Так воїни і зробили.
25
(Зач. 61) Стоя́ху же при крестѣ́ Іису́совѣ Ма́ти Єго́, и сестра́ Ма́тере Єго́, Марі́а Клео́пова, и Марі́а Магдали́на.
25
Біля хреста Ісуса стояли Мати Його і сестра Матері Його, Марія Клеопова, і Марія Магдалина.
26
Іису́съ же ви́дѣвъ Ма́терь и ученика́ стоя́ща, єго́же любля́ше, глаго́ла Ма́тери Своє́й: Же́но, се́, сы́нъ Тво́й.
26
Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це — син Твій.
27
Пото́мъ глаго́ла ученику́: се́, Ма́ти твоя́. И от того́ часа́ поя́тъ Ю́ учени́къ во своя́ си.
27
Потім каже ученикові: це — Мати твоя! І з цього часу ученик взяв Її до себе.
Після того Ісус, знаючи, що вже усе звершилося, щоб справдилося Писання, говорить: пити!
29
Сосу́дъ же стоя́ше по́лнъ о́цта. Они́ же испо́лнивше гу́бу о́цта и на тро́сть во́нзше, придѣ́ша ко усто́мъ Єго́.
29
Стояла тут посудина, повна оцту. Воїни, намочивши оцтом губку і настромивши її на тростину, піднесли до уст Його.
30
Єгда́ же прія́тъ о́цетъ Іису́съ, рече́: соверши́шася. И прекло́нь главу́, предаде́ ду́хъ.
30
Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух.
31
Іуде́є же, поне́же пято́къ бѣ́, да не оста́нутъ на крестѣ́ тѣлеса́ въ суббо́ту, бѣ́ бо вели́къ де́нь тоя́ суббо́ты, моли́ша Піла́та, да пребію́тъ го́лени и́хъ и во́змутъ.
31
А оскільки тоді була п’ятниця, то юдеї, щоб не залишати тіл на хресті в суботу [бо та субота була Великдень], просили Пилата, щоб перебити їхні голінки і зняти їх.
32
Пріидо́ша же во́ини, и пе́рвому у́бо преби́ша го́лени, и друго́му распя́тому съ Ни́мъ:
32
Отже, прийшли воїни і в першого перебили голінки, і в другого, розіп’ятого з Ним.
33
на Іису́са же прише́дше, я́ко ви́дѣша Єго́ уже́ уме́рша, не преби́ша Єму́ го́леній,
33
А коли, підійшовши до Ісуса, побачили, що Він уже помер, то не перебили в Нього голінок.
34
но єди́нъ от во́инъ копіє́мъ ре́бра Єму́ прободе́, и а́біє изы́де кро́вь и вода́.
34
Але один з воїнів списом проколов Йому ребра, і відразу витекли кров і вода.
35
И ви́дѣвый свидѣ́телствова, и и́стинно є́сть свидѣ́телство єго́, и то́й вѣ́сть, я́ко и́стину глаго́летъ, да вы́ вѣ́ру и́мете.
35
І той, що бачив, засвідчив, — і свідчення його правдиве. Він знає, що говорить правду, щоб ви повірили.
36
Бы́ша бо сія́, да сбу́дется Писа́ніє: ко́сть не сокруши́тся от Него́.
36
Бо це сталося, щоб справдилося Писання: кість не розломиться в Нього.
37
И па́ки друго́є Писа́ніє глаго́летъ: воззря́тъ На́нь, Єго́же прободо́ша.
37
Також і в іншому місці Писання говориться: будуть дивитися на Того, Якого прокололи.
38
(Зач. 62) По си́хъ же моли́ Піла́та Іо́сифъ, и́же от Аримаѳе́а, сы́й учени́къ Іису́совъ, потає́нъ же стра́ха ра́ди Іуде́йска, да во́зметъ тѣ́ло Іису́сово: и повелѣ́ Піла́тъ. Пріи́де же и взя́тъ тѣ́ло Іису́сово.
38
Після цього Йосиф з Аримафеї, ученик Ісуса, але таємний — з остраху перед юдеями, просив Пилата, щоб зняти тіло Ісуса; і Пилат дозволив. Він пішов і зняв тіло Ісуса.
39
Пріи́де же и Нікоди́мъ, прише́дый ко Іису́сови но́щію пре́жде, нося́ смѣше́ніє сми́рнено и ало́йно, я́ко лі́тръ сто́.
39
Прийшов також і Никодим, який приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс суміш смирни та алое, близько сотні літрів.
40
Прія́ста же тѣ́ло Іису́сово, и обви́ста є́ ри́зами со арома́ты, я́коже обы́чай є́сть Іуде́омъ погреба́ти.
40
Отже, вони взяли тіло Ісуса і обгорнули пеленами з пахощами, як за звичаєм поховання в юдеїв.
41
Бѣ́ же на мѣ́стѣ, идѣ́же распя́тся, вѣ́ртъ, и въ ве́ртѣ гро́бъ но́въ, въ не́мже николи́же никто́же положе́нъ бѣ́:
41
На тому місці, де Його розіп’яли, був сад, і в саду новий гріб, в якому ще ніхто ніколи не був покладений.
Там і поклали Ісуса ради п’ятниці юдейської, тому що гріб був близько.
Глава 20
1
(Зач. 63) Во єди́ну же от суббо́тъ Марі́а Магдали́на пріи́де зау́тра, єще́ су́щей тмѣ́, на гро́бъ, и ви́дѣ ка́мень взя́тъ от гро́ба:
1
У перший же день після суботи Марія Магдалина приходить до гробу вранці, коли було ще темно, і бачить, що камінь відвалений від гробу.
2
тече́ у́бо и пріи́де къ Сі́мону Петру́ и къ друго́му ученику́, єго́же любля́ше Іису́съ, и глаго́ла и́ма: взя́ша Го́спода от гро́ба, и не вѣ́мъ, гдѣ́ положи́ша Єго́.
2
Отже, біжить і приходить до Симона-Петра та до іншого ученика, якого любив Ісус, і каже їм: узяли Господа з гробу і не знаємо, де поклали Його.
3
Изы́де же Пе́тръ и другі́й учени́къ, и идя́ста ко гро́бу,
3
Негайно ж вийшли Петро та інший ученик і пішли до гробу.
4
теча́ста же о́ба вку́пѣ: и другі́й учени́къ тече́ скорѣ́є Петра́ и пріи́де пре́жде ко гро́бу,
4
Вони бігли обидва разом; але інший ученик біг швидше за Петра і прибув до гробу перший.
5
и прини́къ ви́дѣ ри́зы лежа́щя: оба́че не вни́де.
5
І, нахилившись, побачив, що лежать пелени; але не ввійшов.
6
Пріи́де же Сі́монъ Пе́тръ вслѣ́дъ єго́, и вни́де во гро́бъ, и ви́дѣ ри́зы [єди́ны] лежа́щя
6
Слідом за ним прийшов Симон-Петро, і ввійшов у гріб, і побачив одні лиш пелени, що лежали;
7
и суда́рь, и́же бѣ́ на главѣ́ Єго́, не съ ри́зами лежа́щь, но осо́бь сви́тъ на єди́нѣмъ мѣ́стѣ.
7
а хустина, яка була на голові Його, лежала згорнена не з пеленами, а осторонь, на іншому місці.
8
Тогда́ у́бо вни́де и другі́й учени́къ, прише́дый пре́жде ко гро́бу, и ви́дѣ, и вѣ́рова:
8
Тоді ввійшов і інший ученик, що раніше прийшов до гробу, і побачив, і увірував.
9
не у́ бо вѣ́дяху Писа́нія, я́ко подоба́єтъ Єму́ изъ ме́ртвыхъ воскре́снути.
9
Бо вони ще не знали Писання, що Йому належало воскреснути з мертвих.
10
Идо́ста же па́ки къ себѣ́ ученика́.
10
Тоді ученики знову повернулися до себе.
11
(Зач. 64) Марі́а же стоя́ше у гро́ба внѣ́ пла́чущи: я́коже пла́кашеся, прини́че во гро́бъ
11
Марія стояла зовні біля гробу і плакала; і, коли плакала, нахилилася до гробу,
12
и ви́дѣ два́ А́нгела въ бѣ́лыхъ [ри́захъ] сѣдя́ща, єди́наго у главы́ и єди́наго у ногу́, идѣ́же бѣ́ лежа́ло тѣ́ло Іису́сово.
12
і бачить двох ангелів у білому, що сиділи — один в головах, а другий в ногах, де лежало тіло Ісусове.
13
И глаго́ласта є́й о́на: же́но, что́ пла́чешися? Глаго́ла и́ма: я́ко взя́ша Го́спода моєго́, и не вѣ́мъ, гдѣ́ положи́ша Єго́.
13
І вони кажуть їй: жоно, чого плачеш? Говорить їм: взяли Господа мого, і не знаю, де поклали Його.
14
И сія́ ре́кши обрати́ся вспя́ть и ви́дѣ Іису́са стоя́ща, и не вѣ́дяше, я́ко Іису́съ є́сть.
14
Сказавши це, обернулася назад і побачила Ісуса, Який стояв, але не впізнала, що це Ісус.
Говорить їй Ісус: жоно, чого плачеш? Кого шукаєш? Вона, думаючи, що це садівник, каже Йому: господарю, якщо ти забрав Його, скажи мені, де ти поклав Його, і я візьму Його.
Ісус говорить їй: Маріє! Вона, обернувшись, каже Йому: Раввуні! Що означає: Учителю!
17
Глаго́ла є́й Іису́съ: не прикаса́йся Мнѣ́, не у́ бо взыдо́хъ ко Отцу́ Моєму́: иди́ же ко бра́тіи Моє́й и рцы́ и́мъ: восхожду́ ко Отцу́ Моєму́ и Отцу́ ва́шему, и Бо́гу Моєму́ и Бо́гу ва́шему.
17
Ісус говорить їй: не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого.
Марія Магдалина прийшла і сповістила ученикам, що бачила Господа і що Він це сказав їй.
19
(Зач. 65) Су́щу же по́здѣ въ де́нь то́й во єди́ну от суббо́тъ, и две́ремъ затворе́ннымъ, идѣ́же бя́ху ученицы́ [Єго́] со́брани, стра́ха ра́ди Іуде́йска, пріи́де Іису́съ и ста́ посредѣ́, и глаго́ла и́мъ: ми́ръ ва́мъ.
19
Того ж першого дня після суботи, ввечері, коли двері дому, де зібралися ученики Його, були замкнені з остраху перед юдеями, прийшов Ісус і став посередині, і каже їм: мир вам!
20
И сіє́ ре́къ, показа́ и́мъ ру́цѣ [и но́зѣ] и ре́бра Своя́. Возра́довашася у́бо ученицы́, ви́дѣвше Го́спода.
20
Сказавши це, Він показав їм руки, і ноги, і ребра Свої. Ученики зраділи, побачивши Господа.
21
Рече́ же и́мъ Іису́съ па́ки: ми́ръ ва́мъ: я́коже посла́ Мя Оте́цъ, и А́зъ посыла́ю вы́.
21
Ісус же сказав їм вдруге: мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас.
22
И сіє́ ре́къ, ду́ну и глаго́ла и́мъ: пріими́те Ду́хъ Свя́тъ:
22
Сказавши це, Він дихнув і говорить їм: прийміть Духа Святого.
23
и́мже отпустите́ грѣхи́, отпу́стятся и́мъ: и и́мже держите́, держа́тся.
23
Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться.
24
Ѳома́ же, єди́нъ от обоюна́десяте, глаго́лемый Близне́цъ, не бѣ́ [ту́] съ ни́ми, єгда́ пріи́де Іису́съ.
24
Фома ж, один з дванадцятьох, який звався Близнюком, не був тут з ними, коли приходив Ісус.
25
Глаго́лаху же єму́ друзі́и ученицы́: ви́дѣхомъ Го́спода. О́нъ же рече́ и́мъ: а́ще не ви́жу на руку́ Єго́ я́звы гвозди́нныя, и вложу́ пе́рста моєго́ въ я́звы гвозди́нныя, и вложу́ ру́ку мою́ въ ре́бра Єго́, не и́му вѣ́ры.
25
Інші ученики сказали йому: ми бачили Господа. Він же сказав їм: якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю.
26
И по дне́хъ осми́хъ па́ки бя́ху вну́трь ученицы́ Єго́, и Ѳома́ съ ни́ми. Пріи́де Іису́съ две́ремъ затворе́ннымъ, и ста́ посредѣ́ [и́хъ] и рече́: ми́ръ ва́мъ.
26
Через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам!
27
Пото́мъ глаго́ла Ѳомѣ́: принеси́ пе́рстъ тво́й сѣ́мо, и ви́ждь ру́цѣ Мои́: и принеси́ ру́ку твою́, и вложи́ въ ре́бра Моя́: и не бу́ди невѣ́ренъ, но вѣ́ренъ.
27
Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним.
28
И отвѣща́ Ѳома́ и рече́ Єму́: Госпо́дь мо́й и Бо́гъ мо́й.
28
Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій!
29
Глаго́ла єму́ Іису́съ: я́ко ви́дѣвъ Мя́, вѣ́ровалъ єси́: блаже́ни не ви́дѣвшіи и вѣ́ровавше.
29
Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували.
30
Мно́га же и и́на зна́менія сотвори́ Іису́съ предъ ученики́ Свои́ми, я́же не су́ть пи́сана въ кни́гахъ си́хъ:
30
Багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі.
31
сія́ же пи́сана бы́ша, да вѣ́руєте, я́ко Іису́съ є́сть Христо́съ Сы́нъ Бо́жій, и да вѣ́рующе живо́тъ и́мате во и́мя Єго́.
31
Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його.
Глава 21
1
(Зач. 66) Посе́мъ яви́ся па́ки Іису́съ ученико́мъ [Свои́мъ, воста́въ от ме́ртвыхъ,] на мо́ри Тіверіа́дстѣмъ. Яви́ся же си́це:
1
Після того знову явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні з мертвих біля моря Тиверіадського. Явився ж так:
2
бя́ху вку́пѣ Сі́монъ Пе́тръ, и Ѳома́ нарица́ємый Близне́цъ, и Нафана́илъ, и́же [бѣ́] от Ка́ны Галіле́йскія, и сы́на Зеведе́ова, и и́на от учени́къ Єго́ два́.
2
були разом Симон-Петро, і Фома, званий Близнюком, і Нафанаїл з Кани галилейської, і сини Зеведеєві, і двоє інших з учеників Його.
3
Глаго́ла и́мъ Сі́монъ Пе́тръ: иду́ ры́бы лови́ти. Глаго́лаша єму́: и́демъ и мы́ съ тобо́ю. Изыдо́ша [же] и всѣдо́ша а́біє въ кора́бль, и въ ту́ но́щь не я́ша ничесо́же.
3
Симон-Петро говорить їм: йду ловити рибу. Кажуть йому: йдемо і ми з тобою! Пішли і відразу ввійшли в човен, і не впіймали в ту ніч нічого.
4
У́тру же бы́вшу, ста́ Іису́съ при бре́зѣ: не позна́ша же ученицы́, я́ко Іису́съ є́сть.
4
А коли вже настав ранок, Ісус стояв на березі; але ученики не впізнали, що це Ісус.
Ісус говорить їм: діти, чи є у вас яка їжа? Вони відповіли: ні.
6
О́нъ же рече́ и́мъ: вве́рзите мре́жу о десну́ю страну́ корабля́ и обря́щете. Вверго́ша же, и ктому́ не можа́ху привлещи́ єя́ от мно́жества ры́бъ.
6
Він же сказав їм: закиньте сіті з правого боку човна і впіймаєте. Вони закинули, і вже не могли витягти через велику кількість риби.
7
Глаго́ла же учени́къ то́й, єго́же любля́ше Іису́съ, Петро́ви: Госпо́дь є́сть. Сі́монъ же Пе́тръ слы́шавъ, я́ко Госпо́дь є́сть, єпенди́томъ препоя́сася, бѣ́ бо на́гъ, и вве́ржеся въ мо́ре:
7
Тоді ученик, якого любив Ісус, говорить Петрові: це Господь. Симон же Петро, почувши, що це Господь, оперезався одягом, бо він був нагий, і кинувся в море.
8
а друзі́и ученицы́ кораблеце́мъ пріидо́ша, не бѣ́ша бо дале́че от земли́, но я́ко двѣ́ стѣ́ лакте́й, влеку́ще мре́жу ры́бъ.
8
А інші ученики припливли човном, бо недалеко були від землі, ліктів близько двохсот, і тягли сіть з рибою.
9
Єгда́ у́бо излѣзо́ша на зе́млю, ви́дѣша о́гнь лежа́щь, и ры́бу на не́мъ лежа́щу и хлѣ́бъ.
9
А коли вийшли на землю, бачать розкладене вогнище, і рибу, що на ньому лежала, і хліб.
10
[И] глаго́ла и́мъ Іису́съ: принеси́те от ры́бъ, я́же я́сте ны́нѣ.
10
Ісус говорить їм: принесіть тієї риби, яку ви тепер упіймали.
11
Влѣ́зъ [же] Сі́монъ Пе́тръ, извлече́ мре́жу на зе́млю, по́лну вели́кихъ ры́бъ сто́ [и] пятьдеся́тъ [и] три́: и толи́ко су́щымъ, не прото́ржеся мре́жа.
11
Симон-Петро пішов і витяг на землю сіть, повну великих рибин — сто п’ятдесят три; і від такої кількости риби не прорвалася сіть.
12
Глаго́ла и́мъ Іису́съ: пріиди́те, обѣ́дуйте. Ни єди́нъ же смѣ́яше от учени́къ истяза́ти Єго́: Ты́ кто́ єси́? Вѣ́дяще, я́ко Госпо́дь є́сть.
12
Ісус говорить їм: ідіть обідайте. Ніхто ж з учеників не посмів запитати Його: хто Ти? Бо знали, що це Господь.
13
Пріи́де же Іису́съ, и прія́тъ хлѣ́бъ, и даде́ и́мъ, и ры́бу та́кожде.
13
Ісус підходить, бере хліб і дає їм, також і рибу.
14
Се́ уже́ тре́тіє яви́ся Іису́съ ученико́мъ Свои́мъ, воста́въ от ме́ртвыхъ.
14
Це вже втретє явився Ісус ученикам Своїм по воскресінні Своєму з мертвих.
Коли ж вони обідали, Ісус каже Симону-Петрові: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене більше, ніж вони? Петро каже Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси ягнят Моїх.
Ще говорить йому вдруге: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро говорить Йому: так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої.
Говорить йому втретє: Симоне Іонин! Чи любиш ти Мене? Петро засмутився, що втретє спитав його: чи любиш ти Мене? І сказав Йому: Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе. Ісус говорить йому: паси вівці Мої.
18
Ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: єгда́ бы́лъ єси́ ю́нъ, поя́сался єси́ са́мъ, и ходи́лъ єси́, а́може хотѣ́лъ єси́: єгда́ же состарѣ́єшися, воздѣ́жеши ру́цѣ твои́, и и́нъ тя́ поя́шетъ, и веде́тъ, а́може не хо́щеши.
18
Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, то простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш.
19
Сіє́ же рече́, назна́менуя, ко́єю сме́ртію просла́витъ Бо́га. И сія́ ре́къ, глаго́ла єму́: иди́ по Мнѣ́.
19
Це Він сказав, щоб зрозуміли, якою смертю Петро прославить Бога. І, сказавши це, говорить йому: йди за Мною.
20
Обра́щься же Пе́тръ ви́дѣ ученика́, єго́же любля́ше Іису́съ, вслѣ́дъ иду́ща, и́же и возлеже́ на ве́чери на пе́рси Єго́ и рече́: Го́споди, кто́ є́сть предая́й Тя́?
20
Петро ж, обернувшись, бачить, що йде за ним ученик, якого любив Ісус і який на вечері, припавши до грудей Його, сказав: Господи, хто видасть Тебе?
21
Сего́ ви́дѣвъ Пе́тръ, глаго́ла Іису́сови: Го́споди, се́й же что́?
21
Побачивши його, Петро говорить Ісусові: Господи, а він що?
22
Глаго́ла єму́ Іису́съ: а́ще хощу́, да то́й пребыва́єтъ, до́ндеже пріиду́, что́ къ тебѣ́? Ты́ по Мнѣ́ гряди́.
22
Ісус говорить йому: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною.
23
Изы́де же сло́во се́ въ бра́тію, я́ко учени́къ то́й не у́мретъ. И не рече́ єму́ Іису́съ, я́ко не у́мретъ, но: а́ще хощу́ тому́ пребыва́ти, до́ндеже пріиду́, что́ къ тебѣ́?
23
І рознеслося це слово поміж браттями, що ученик той не помре. Але Ісус не сказав йому, що не помре, але: якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того?
24
Се́й є́сть учени́къ свидѣ́телствуяй о си́хъ, и́же и написа́ сія́: и вѣ́мъ, я́ко и́стинно є́сть свидѣ́телство єго́.
24
Це той ученик, що свідчить про це і написав це; і знаємо, що правдиве свідчення його.
25
Су́ть же и и́на мно́га, я́же сотвори́ Іису́съ, я́же а́ще бы по єди́ному пи́сана бы́ша, ни самому́ мню́ [всему́] мі́ру вмѣсти́ти пи́шемыхъ кни́гъ. Ами́нь. Коне́цъ є́же от Іоа́нна свята́го Єва́нгеліа: и́мать въ себѣ́ гла́въ 21, зача́лъ же церко́вныхъ 67.
25
Багато й іншого сотворив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг. Амінь.