Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
(Зач. 99) И бы́сть во єди́нъ от дні́й о́нѣхъ, уча́щу Єму́ лю́ди въ це́ркви и благовѣству́ющу, пріидо́ша свяще́нницы и кни́жницы со ста́рцы
1
І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами.
2
и рѣ́ша къ Нему́, глаго́люще: рцы́ на́мъ, ко́єю о́бластію сія́ твори́ши, или́ кто́ є́сть да́вый Тебѣ́ вла́сть сію́?
2
І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу?
3
Отвѣща́въ же рече́ къ ни́мъ: вопрошу́ вы и А́зъ єди́наго словесе́, и рцы́те Ми́:
3
Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені —
4
креще́ніє Іоа́нново съ небесе́ ли бѣ́, или́ от человѣ́къ?
4
хрещення Іоанове було з небес чи від людей?
5
Они́ же помышля́ху въ себѣ́, глаго́люще, я́ко а́ще рече́мъ: съ небесе́, рече́тъ: почто́ у́бо не вѣ́ровасте єму́?
5
Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому?
6
А́ще ли же рече́мъ: от человѣ́къ, вси́ лю́діє ка́меніємъ побію́тъ ны́: извѣ́стно бо бѣ́ о Іоа́ннѣ, я́ко проро́къ бѣ́.
6
А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк.
7
И отвѣща́ша: не вѣ́мы отку́ду.
7
І відповіли: не знаємо, звідки.
8
Іису́съ же рече́ и́мъ: ни А́зъ глаго́лю ва́мъ, ко́єю о́бластію сія́ творю́.
8
Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю.
9
(Зач. 100) Нача́тъ же къ лю́демъ глаго́лати при́тчу сію́: человѣ́къ нѣ́кій насади́ віногра́дъ, и вдаде́ єго́ дѣ́лателемъ, и отъи́де на лѣ́та мно́га.
9
І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час.
10
И во вре́мя посла́ къ дѣ́лателемъ раба́, да от плода́ віногра́да даду́тъ єму́: дѣ́латели же би́вше єго́, посла́ша тща́.
10
І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим.
11
И приложи́ посла́ти друга́го раба́: они́ же и того́ би́вше и досади́вше єму́, посла́ша тща́.
11
Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим.
12
И приложи́ посла́ти тре́тіяго: они́ же и того́ уя́звльше изгна́ша.
12
І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали.
13
Рече́ же господи́нъ віногра́да: что́ сотворю́? Послю́ сы́на моєго́ возлю́бленнаго, єда́ ка́ко, єго́ ви́дѣвше, усрамя́тся.
13
Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться.
14
Ви́дѣвше же єго́ дѣ́лателе, мы́шляху въ себѣ́, глаго́люще: се́й є́сть наслѣ́дникъ: пріиди́те, убіє́мъ єго́, да на́ше бу́детъ достоя́ніє.
14
А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою.
15
И изве́дше єго́ во́нъ изъ віногра́да, уби́ша. Что́ у́бо сотвори́тъ и́мъ господи́нъ віногра́да?
15
І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника?
16
Пріи́детъ и погуби́тъ дѣ́латели сія́, и вда́стъ віногра́дъ инѣ́мъ. Слы́шавше же реко́ша: да не бу́детъ.
16
Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так!
17
О́нъ же воззрѣ́въ на ни́хъ, рече́: что́ у́бо пи́саноє сіє́: ка́мень, єго́же небрего́ша зи́ждущіи, се́й бы́сть во главу́ у́гла?
17
А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем?
18
Вся́къ пады́й на ка́мени то́мъ, сокруши́тся: а на не́мже паде́тъ, стры́єтъ єго́.
18
Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить.
19
(Зач. 101) И взыска́ша архієре́є и книжни́цы возложи́ти На́нь ру́цѣ въ то́й ча́съ, и убоя́шася наро́да: разумѣ́ша бо, я́ко къ ни́мъ при́тчу сію́ рече́.
19
І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу.
20
И наблю́дше посла́ша ла́ятели [навѣ́тниковъ], притворя́ющихъ себе́ пра́ведники бы́ти: да и́мутъ Єго́ въ словеси́, во є́же преда́ти Єго́ нача́лству и о́бласти иге́моновѣ.
20
І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя.
21
И вопроси́ша Єго́, глаго́люще: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко пра́во глаго́леши и учи́ши, и не на лица́ зри́ши, но вои́стинну пути́ Бо́жію учи́ши:
21
І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш;
22
досто́итъ ли на́мъ ке́сареви да́нь дая́ти, или́ ни́?
22
чи належить нам давати податок кесареві, чи ні?
23
Разумѣ́въ же и́хъ лука́вство, рече́ къ ни́мъ: что́ Мя искуша́єте?
23
Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте?
24
Покажи́те Ми́ ца́ту [дина́рій]: чі́й и́мать о́бразъ и надписа́ніє? Отвѣща́вше же реко́ша: ке́саревъ.
24
Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве.
25
О́нъ же рече́ и́мъ: воздади́те у́бо, я́же ке́сарева, ке́сареви, и я́же Бо́жія, Бо́гови.
25
Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
26
И не мого́ша зазрѣ́ти глаго́ла Єго́ предъ людьми́: и диви́шася о отвѣ́тѣ Єго́, и умолча́ша.
26
І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли.
27
(Зач. 102) Приступи́ша же нѣ́цыи от саддуке́й, глаго́лющіи воскресе́нію не бы́ти, вопроша́ху Єго́,
27
Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його:
28
глаго́люще: Учи́телю, Моисе́й написа́ на́мъ: а́ще кому́ бра́тъ у́мретъ имы́й жену́, и то́й безча́денъ у́мретъ, да бра́тъ єго́ по́йметъ жену́ и возста́витъ сѣ́мя бра́ту своєму́.
28
Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму.
29
Се́дмь у́бо бра́тій бѣ́: и пе́рвый поя́тъ жену́, у́мре безча́денъ:
29
Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним;
30
и поя́тъ вторы́й жену́, и то́й у́мре безча́денъ:
30
узяв ту жінку другий, і той помер бездітним;
31
и тре́тій поя́тъ ю́: та́кожде же и вси́ се́дмь: и не оста́виша ча́дъ, и умро́ша:
31
узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли.
32
по́слѣжде же всѣ́хъ у́мре и жена́:
32
Після всіх померла і жінка.
33
въ воскресе́ніє у́бо, кото́раго и́хъ бу́детъ жена́? Се́дмь бо имѣ́ша ю́ жену́.
33
Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину.
34
И отвѣща́въ рече́ и́мъ Іису́съ: сы́нове вѣ́ка сего́ же́нятся и посяга́ютъ:
34
Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж;
35
а сподо́бльшіися вѣ́къ о́нъ улучи́ти и воскресе́ніє, є́же от ме́ртвыхъ, ни же́нятся, ни посяга́ютъ:
35
а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж.
36
ни умре́ти бо ктому́ мо́гутъ: ра́вни бо су́ть А́нгеломъ, и сы́нове су́ть Бо́жіи, воскресе́нія сы́нове су́ще.
36
І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння.
37
А я́ко востаю́тъ ме́ртвіи, и Моисе́й сказа́ при купинѣ́, я́коже глаго́летъ Го́спода Бо́га Авраа́мля и Бо́га Ісаа́кова и Бо́га Іа́ковля.
37
А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова.
38
Бо́гъ же нѣ́сть ме́ртвыхъ, но живы́хъ: вси́ бо Тому́ жи́ви су́ть.
38
Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі.
39
Отвѣща́вше же нѣ́цый от кни́жникъ реко́ша: Учи́телю, до́брѣ ре́клъ єси́.
39
На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав.
40
Ктому́же не смѣ́яху Єго́ вопроси́ти ничесо́же. Рече́ же къ ни́мъ:
40
І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм:
41
ка́ко глаго́лютъ Христа́ Сы́на Дави́дова бы́ти?
41
як це кажуть, що Христос є сином Давидовим,
42
Са́мъ бо Дави́дъ глаго́летъ въ кни́зѣ псало́мстѣй: рече́ Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ о десну́ю Мене́,
42
А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене,
43
до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твои́ма.
43
доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх?
44
Дави́дъ у́бо Го́спода Єго́ нарица́єтъ, и ка́ко Сы́нъ єму́ є́сть?
44
Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому?
45
(Зач. 103) Слы́шащымъ же всѣ́мъ лю́демъ, рече́ ученико́мъ Свои́мъ:
45
І коли увесь народ слухав, Він сказав ученикам Своїм:
46
внемли́те себѣ́ от кни́жникъ, хотя́щихъ ходи́ти во оде́ждахъ, и лю́бящихъ цѣлова́нія на то́ржищихъ и предсѣда́нія на со́нмищихъ, и преждевозлежа́нія на ве́черяхъ:
46
стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять, щоб їх вітали на народних зібраннях, мати перші місця в синагогах і перші місця на вечерях,
47
и́же снѣда́ютъ до́мы вдови́цъ, и вино́ю дале́че мо́лятся [и лицемѣ́рно на до́лзѣ мо́лятся]: сі́и пріи́мутъ ли́шше осужде́ніє.
47
які з’їдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження.