¹

Моли́тва ни́щаго, єгда́ уны́єтъ и предъ Го́сподемъ проліє́тъ моле́ніє своє́.

¹

Молитва скорботного, коли він у печалі виливає перед Богом благання своє.

²

Го́споди, услы́ши моли́тву мою́, и во́пль мо́й къ Тебѣ́ да пріи́детъ.

²

Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій до Тебе нехай дійде.

³

Не отврати́ лица́ Твоєго́ от мене́: въ о́ньже а́ще де́нь скорблю́, приклони́ ко мнѣ́ у́хо Твоє́: въ о́ньже а́ще де́нь призову́ Тя, ско́ро услы́ши мя́.

³

Не відвертай лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, [коли] призву [Тебе]; скоро вислухай мене.

⁴

Я́ко изчезо́ша я́ко ды́мъ дні́є мои́, и ко́сти моя́ я́ко суши́ло сосхо́шася.

⁴

Бо щезають, наче дим, дні мої, і кості мої висохли.

⁵

Уя́звленъ бы́хъ я́ко трава́, и и́зсше се́рдце моє́, я́ко забы́хъ снѣ́сти хлѣ́бъ мо́й.

⁵

Я підкошений, наче трава, і висохло серце моє, бо я вже забув їсти хліб мій.

⁶

От гла́са воздыха́нія моєго́ прильпе́ ко́сть моя́ пло́ти моє́й.

⁶

Від тяжкого зітхання мого присохли кості мої до плоті моєї.

⁷

Уподо́бихся нея́сыти пусты́ннѣй, бы́хъ я́ко нощны́й вра́нъ на ны́рищи {на разва́линѣ}.

⁷

Я став подібний до нічного птаха в пустелі, став як сова на руїнах.

⁸

Бдѣ́хъ и бы́хъ я́ко пти́ца осо́бящаяся на здѣ́ {на кро́вѣ}.

⁸

Не сплю і став наче самотній птах на покрівлі.

⁹

Ве́сь де́нь поноша́ху ми́ врази́ мои́, и хва́лящіи мя́ мно́ю {на мя́} кленя́хуся.

⁹

Кожного дня зневажають мене вороги мої, і ті, що хвалили мене, проклинають мене.

¹⁰

Зане́ пе́пелъ я́ко хлѣ́бъ ядя́хъ и питіє́ моє́ съ пла́чемъ растворя́хъ,

¹⁰

Я вже попіл їм, наче хліб, і пиття моє змішую зі сльозами.

¹¹

от лица́ гнѣ́ва Твоєго́ и я́рости Твоєя́: я́ко возне́съ низве́рглъ мя́ єси́.

¹¹

Від лиця гніву Твого і ярости Твоєї — Ти підніс і кинув мене.

¹²

Дні́є мои́ я́ко сѣ́нь уклони́шася, и а́зъ я́ко сѣ́но изсхо́хъ.

¹²

Дні мої, наче тінь, зникають, і я висох, як та трава.

¹³

Ты́ же, Го́споди, во вѣ́къ пребыва́єши, и па́мять Твоя́ въ ро́дъ и ро́дъ.

¹³

Ти ж, Господи, перебуваєш вічно, і пам’ять про Тебе з роду в рід.

¹⁴

Ты́ воскре́съ уще́дриши Сіо́на: я́ко вре́мя уще́дрити єго́, я́ко пріи́де вре́мя.

¹⁴

Ти встанеш і змилосердишся над Сионом, бо вже час помилувати його, бо вже прийшов призначений час.

¹⁵

Я́ко благоволи́ша раби́ Твои́ ка́меніє {о ка́меніи} єго́, и пе́рсть єго́ уще́дрятъ.

¹⁵

Бо раби Твої полюбили й каміння його, і жаль їм руїн його.

¹⁶

И убоя́тся язы́цы и́мене Госпо́дня, и вси́ ца́ріє зе́мстіи сла́вы Твоєя́:

¹⁶

І будуть народи боятись імені Твого, і всі царі землі — слави Твоєї.

¹⁷

я́ко сози́ждетъ Госпо́дь Сіо́на и яви́тся во сла́вѣ Своє́й.

¹⁷

Бо відбудує Господь Сион і явиться у славі Своїй.

¹⁸

Призрѣ́ на моли́тву смире́нныхъ и не уничижи́ моле́нія и́хъ.

¹⁸

Він зглянеться на молитви смиренних і не відкине благання їх.

¹⁹

Да напи́шется сіє́ въ ро́дъ и́нъ, и лю́діє зи́ждеміи восхва́лятъ Го́спода:

¹⁹

І буде написано про це для поколінь майбутніх, і люди, що народяться, будуть хвалити Господа.

²⁰

я́ко прини́че съ высоты́ святы́я Своєя́, Госпо́дь съ небесе́ на зе́млю призрѣ́,

²⁰

Бо Він прихилився з висоти святої Своєї, поглянув Господь з небес на землю,

²¹

услы́шати воздыха́ніє окова́нныхъ, разрѣши́ти сы́ны умерщвле́нныхъ:

²¹

щоб почути стогін ув’язнених, звільнити синів, на смерть засуджених,

²²

возвѣсти́ти въ Сіо́нѣ и́мя Госпо́дне и хвалу́ Єго́ во Ієрусали́мѣ,

²²

щоб прославляли ім’я Господнє в Сионі і хвалили Його в Єрусалимі,

²³

внегда́ собра́тися лю́демъ вку́пѣ и царе́мъ, є́же рабо́тати Го́сподеви.

²³

коли разом зберуться народи й царства, щоб служити Господу.

²⁴

Отвѣща́ Єму́ на пути́ крѣ́пости Єго́: умале́ніє дні́й мои́хъ возвѣсти́ ми:

²⁴

Ти виснажив у дорозі сили мої, вкоротив дні віку мого.

²⁵

не возведи́ мене́ во преполове́ніє дні́й мои́хъ: въ ро́дѣ родо́въ лѣ́та Твоя́.

²⁵

І я сказав: «Боже мій! Не знищуй мене на половині життя мого, Твої літа в роді родів вічно.

²⁶

Въ нача́лѣхъ Ты́, Го́споди, зе́млю основа́лъ єси́, и дѣла́ руку́ Твоє́ю су́ть небеса́.

²⁶

На початку Ти, [Господи,] землю створив, і небеса — діло рук Твоїх.

²⁷

Та́ поги́бнутъ, Ты́ же пребыва́єши: и вся́ я́ко ри́за обетша́ютъ, и я́ко оде́жду свіє́ши я́, и измѣня́тся.

²⁷

Вони загинуть, Ти ж існуватимеш; вони, наче риза, постаріють; як одежу, переміниш їх, і вони зміняться.

²⁸

Ты́ же то́йжде єси́, и лѣ́та Твоя́ не оскудѣ́ютъ.

²⁸

Ти ж усе Той Самий, і літа Твої не скінчаться.

²⁹

Сы́нове ра́бъ Твои́хъ вселя́тся, и сѣ́мя и́хъ во вѣ́къ испра́вится.

²⁹

Сини рабів Твоїх будуть жити, і насліддя їх утвердиться перед лицем Твоїм повік».