¹

Въ коне́цъ, о заступле́ніи у́треннемъ, псало́мъ Дави́ду.

¹

Начальнику хору. При сході зорі. Псалом Давида. (Пророцтво про страждання Ісуса Христа).

²

Бо́же, Бо́же мо́й, вонми́ ми, вску́ю оста́вилъ мя́ єси́? Дале́че от спасе́нія моєго́ словеса́ грѣхопаде́ній мои́хъ.

²

Боже, Боже мій! [Зглянься на мене!] Нащо Ти покинув мене? Далекі від спасіння мого слова плачу мого.

³

Бо́же мо́й, воззову́ во дни́, и не услы́шиши, и въ нощи́, и не въ безу́міє мнѣ́.

³

Боже мій, взиваю вдень — і Ти не чуєш; вночі — і нема мені спокою.

⁴

Ты́ же во Святѣ́мъ живе́ши, хвало́ Ізра́илева.

⁴

Ти ж у святині живеш, хвало Ізраїля.

⁵

На Тя́ упова́ша отцы́ на́ши: упова́ша, и изба́вилъ єси́ я́:

⁵

На Тебе надіялися батьки наші, надіялись, і Ти визволив їх.

⁶

къ Тебѣ́ воззва́ша, и спасо́шася: на Тя́ упова́ша, и не постыдѣ́шася.

⁶

До Тебе звертались і були спасенні, на Тебе надію покладали і не осоромились.

⁷

А́зъ же є́смь че́рвь, а не человѣ́къ, поноше́ніє человѣ́ковъ и уничиже́ніє люді́й.

⁷

А я черв, а не людина, приниження в людей і зневага в народів.

⁸

Вси́ ви́дящіи мя́ поруга́шамися, глаго́лаша устна́ми, покива́ша главо́ю:

⁸

Всі, хто дивиться на мене, насміхаються з мене, зневажають устами, киваючи головою:

⁹

упова́ на Го́спода, да изба́витъ єго́, да спасе́тъ єго́, я́ко хо́щетъ єго́.

⁹

«Він надіявся на Бога, нехай же спасе його, нехай визволить його, коли він угодний Йому».

¹⁰

Я́ко Ты́ єси́ исто́ргій мя́ изъ чре́ва, упова́ніє моє́ от сосцу́ ма́тере моєя́.

¹⁰

Але Ти ж вивів мене з утроби, дав мені надію на Тебе від грудей матері моєї.

¹¹

Къ Тебѣ́ приве́рженъ є́смь от ложе́снъ, от чре́ва ма́тере моєя́ Бо́гъ мо́й єси́ Ты́.

¹¹

На Тебе покинутий я від утроби. Від грудей матері моєї Ти — Бог мій.

¹²

Да не отсту́пиши от мене́, я́ко ско́рбь бли́зъ, я́ко нѣ́сть помога́яй ми́.

¹²

Не віддаляйся ж від мене, бо скорбота близько, а заступника нема.

¹³

Обыдо́ша мя́ телцы́ мно́зи, юнцы́ ту́чніи одержа́ша мя́:

¹³

Бики роз’ярені обступили мене, страшні васанські — оточили мене.

¹⁴

отверзо́ша на мя́ уста́ своя́, я́ко ле́въ восхища́яй и рыка́яй.

¹⁴

Розкрили на мене пащі свої, як лев, що шукає поживи й рикає.

¹⁵

Я́ко вода́ излія́хся, и разсы́пашася вся́ ко́сти моя́: бы́сть се́рдце моє́ я́ко во́скъ та́яй посредѣ́ чре́ва моєго́.

¹⁵

Я розлився, як вода, розслабли всі кості мої, і серце моє, як віск, розтопилося в грудях моїх.

¹⁶

И́зсше я́ко скуде́ль крѣ́пость моя́, и язы́къ мо́й прильпе́ горта́ни моєму́, и въ пе́рсть сме́рти све́лъ мя́ єси́.

¹⁶

Висохла, як черепок, сила моя, і язик мій прилип до піднебіння мого. В порох смерти Ти звів мене.

¹⁷

Я́ко обыдо́ша мя́ пси́ мно́зи, со́нмъ лука́выхъ одержа́ша мя́: ископа́ша ру́цѣ мои́ и но́зѣ мои́.

¹⁷

Бо пси оточили мене, зграя злих обступила мене. Пробили руки й ноги мої.

¹⁸

Исчето́ша вся́ ко́сти моя́: ті́и же смотри́ша и презрѣ́ша мя́.

¹⁸

Можна перелічити всі кості мої, а вони дивляться та зневажають мене.

¹⁹

Раздѣли́ша ри́зы моя́ себѣ́, и о оде́жди моє́й мета́ша жре́бій.

¹⁹

Розділили ризи мої собі і за одежу мою кидали жереб.

²⁰

Ты́ же, Го́споди, не удали́ по́мощь Твою́ от мене́: на заступле́ніє моє́ вонми́.

²⁰

Ти ж, Господи, не віддаляйся від мене. Сило моя, на поміч мені прийди!

²¹

Изба́ви от ору́жія ду́шу мою́, и изъ руки́ пе́сіи єдиноро́дную мою́.

²¹

Визволи від смерти душу мою і від псів самотню мою.

²²

Спаси́ мя от у́стъ льво́выхъ, и от ро́гъ єдиноро́жь смире́ніє моє́.

²²

Почуй і спаси мене від пащі лева і від рогів єдинорогів визволи мене.

²³

Повѣ́мъ и́мя Твоє́ бра́тіи моє́й, посредѣ́ це́ркве воспою́ Тя́.

²³

Я ж сповіщатиму ім’я Твоє браттям моїм, посеред церкви вірних у піснях хвалитиму Тебе.

²⁴

Боя́щіися Го́спода, восхвали́те Єго́, все́ сѣ́мя Іа́ковле, просла́вите Єго́, да убои́тся же от Него́ все́ сѣ́мя Ізра́илево:

²⁴

Всі, хто боїться Господа, прославляйте Його. Всі нащадки Якова, хваліть Його; нехай же бояться Його всі покоління Ізраїля!

²⁵

я́ко не уничижи́, ниже́ негодова́ моли́твы ни́щаго, ниже́ отврати́ лице́ Своє́ от мене́, и єгда́ воззва́хъ къ Нему́, услы́ша мя́.

²⁵

Бо Він не зневажив і не покинув бідного в біді його і не сховав від мене лиця Свого, а почув мене, коли благав Його.

²⁶

От Тебе́ похвала́ моя́, въ це́ркви вели́цѣй исповѣ́мся Тебѣ́: моли́твы моя́ возда́мъ предъ боя́щимися Єго́.

²⁶

Буду хвалитися Тобою у зібранні великому, буду визнавати Тебе, обітниці мої сповню перед тими, що бояться Його.

²⁷

Ядя́тъ убо́зіи, и насы́тятся, и восхва́лятъ Го́спода взыска́ющіи Єго́: жива́ бу́дутъ сердца́ и́хъ въ вѣ́къ вѣ́ка.

²⁷

Будуть їсти убогі й насичуватися, і хвалитимуть Господа ті, що шукають Його, щоб жили серця ваші повіки.

²⁸

Помяну́тся и обратя́тся ко Го́споду вси́ концы́ земли́, и покло́нятся предъ Ни́мъ вся́ оте́чествія язы́къ:

²⁸

Згадають і повернуться до Господа всі краї землі і поклоняться перед Ним усі племена народів.

²⁹

я́ко Госпо́дне є́сть ца́рствіє, и То́й облада́єтъ язы́ки.

²⁹

Бо Господнє є Царство, і Він царює над народами.

³⁰

Ядо́ша и поклони́шася вси́ ту́чніи земли́: предъ Ни́мъ припаду́тъ вси́ низходя́щіи въ зе́млю: и душа́ моя́ Тому́ живе́тъ.

³⁰

Будуть споживати й поклоняться Йому всі сильні землі; поклоняться Йому всі, що сходять у землю, і душа моя для Нього живе.

³¹

И сѣ́мя моє́ порабо́таєтъ Єму́: возвѣсти́тъ Го́сподеви ро́дъ гряду́щій:

³¹

Нащадки [мої] будуть служити Йому і будуть зватися Господніми повіки.

³²

и возвѣстя́тъ пра́вду Єго́ лю́демъ ро́ждшымся {роди́тися иму́щымъ}, я́же сотвори́ Госпо́дь.

³²

Прийдуть вони і будуть сповіщати правду Його родові майбутньому, про все, що створив Господь.