¹

Въ коне́цъ, ра́зума Дави́ду,

¹

Начальнику хору. Повчання Давида,

²

внегда́ пріити́ Дои́ку Ідуме́йску, и возвѣсти́ти Сау́лу, и рещи́ єму́: пріи́де Дави́дъ въ до́мъ Авімеле́ховъ.

²

після того, як приходив Доїк ідумеянин і доніс Саулу, сказавши йому, що Давид прийшов у дім Авимелеха.

³

Что́ хва́лишися во зло́бѣ, си́льне? Беззако́ніє ве́сь де́нь,

³

Чого хвалишся злодійством, сильний? Зловживаєш милосердям Божим кожен день?

⁴

непра́вду умы́сли язы́къ тво́й: я́ко бри́тву изощре́ну сотвори́лъ єси́ ле́сть.

⁴

Неправду висловлює язик твій, як бритва вигострена — таке твоє лукавство.

⁵

Возлюби́лъ єси́ зло́бу па́че благосты́ни, непра́вду не́же глаго́лати пра́вду:

⁵

Ти полюбив зло більше, ніж добро, більше неправду, ніж говорити правду.

⁶

возлюби́лъ єси́ вся́ глаго́лы пото́пныя, язы́къ льсти́въ.

⁶

Ти полюбив слова погибелі, розмову улесливу.

⁷

Сего́ ра́ди Бо́гъ разруши́тъ тя́ до конца́: восто́ргнетъ тя́, и пресели́тъ тя́ от селе́нія твоєго́ и ко́рень тво́й от земли́ живы́хъ.

⁷

За те знищить тебе Бог до кінця. Викине тебе й виселить тебе з дому [твого], викоренить тебе із землі живих.

⁸

У́зрятъ пра́ведніи и убоя́тся, и о не́мъ возсмѣю́тся и реку́тъ:

⁸

Побачать це праведні і убояться, посміються над тобою [і скажуть]:

⁹

се́, человѣ́къ, и́же не положи́ Бо́га помо́щника себѣ́, но упова́ на мно́жество бога́тства своєго́, и возмо́же суєто́ю своє́ю.

⁹

«Ось чоловік, що не у Бога шукав собі сили, а сподівався на силу багатства свого та зміцнювався злочинством своїм».

¹⁰

А́зъ же я́ко ма́слина плодови́та въ дому́ Бо́жіи: упова́хъ на ми́лость Бо́жію во вѣ́къ и въ вѣ́къ вѣ́ка.

¹⁰

А я, мов оливкове зелене дерево в домі Божім, я уповаю на милість Божу повік.

¹¹

Исповѣ́мся Тебѣ́ въ вѣ́къ, я́ко сотвори́лъ єси́: и терплю́ и́мя Твоє́, я́ко благо предъ преподо́бными Твои́ми.

¹¹

Буду вічно славити Тебе, Боже, за все, що Ти вчинив для мене. Буду надіятися на ім’я Твоє, бо Ти милостивий до праведних Твоїх.