Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Тогда` эTвњща` къ мнњ` а^гг~лъ е^мђже и^мя ё^рїи^лъ, и^же по'слаn б^њ къ мнњ,
1
Тоді відповів мені посланий до мене ангел, якому ім’я Уриїл,
2
и^ рече м^и въ ё%жасњ и^стђпи` срDце твое` въ вњ'цњ семъ, поне'же хо'щеши и^спыта'ти пђти вы'шнего, а^з же эTвњщаX”
2
і сказав: серце твоє занадто далеко зайшло у цьому віці, що ти помишляєш осягнути путь Всевишнього.
3
Та'ко е^сть г~и мо'и, ѓ%н же къ мнњ` рече си'це. тр^и пђти` по'сланъ е^смь показа'ти тебњ и^ тр^и подо'бїя преDста'вити преD тобо'ю.
3
Я відповів: так, господарю мій. Він же сказав мені: три путі посланий я показати тобі і три подоби запропонувати тобі.
4
эT ни'х#же е^гда` м^и е^ді'нђ и^з#ја^ви'ши. а%зъ ти покажђ` пђть е^го'же жела'еши ви'дњти. и^ наё^чю т^я эTкђ'дђ въ срDце лђка'во прихо'дитъ,
4
Якщо ти одну з них поясниш мені, то і я покажу тобі путь, яку бажаєш ти бачити, і навчу тебе, звідки пішло серце лукаве.
5
и^ реко'хъ възвњсти` г~и мои, и^ рече, и^ди` і^ и^зва'жи м^и ѓ^гня` тя'гость, и^ли и^з#мњ'ри дыха'нїе вњтра, и^ли въз#врати въспя'ть дн~ь и^же ми'мои^де`”
5
Тоді я сказав: говори, господарю мій. Він же сказав мені: йди і зваж вагу вогню, або виміряй мені подув вітру, або поверни мені день, який уже минув.
6
А/з# же эTвњща'хъ, е^гда` ли сїа чл~къ сътво'ритъ, е^же т^ы хо'щеши эT мене ё^вњ'дити;
6
Яка людина, — відповів я, — може зробити те, чого ти вимагаєш від мене?
7
ѓ%нже реq, въпрошђ` ли т^я ка'ко е^сть мно'го жили'ща посреd мо'ря, и^ли ка'ко мно'го и^сто'чникъ эT нача'ла бе'здны, и^ли и^сто'чниковъ на ѓ^крђзњ нбsнњмъ, и^ли чт^о сђть предњлы ра'иски,
7
А він сказав мені: якби я запитав тебе, скільки осель у серці морському, або скільки джерел у самій основі безодні, або скільки жил над твердю, або які межі у раю,
8
и^ бђ'деши эTвещати и^ въ бе'зднђ не снидоX ни во а%дъ па'ки, ни на нб~са нико'лиже възыидо'хъ”
8
ти, можливо, сказав би мені: «у безодню я не схо́див, і в пекло також, і на небо ніколи не піднімався».
9
Нн~њ же ѓ^ се'мъ не въпроси'хъ т^я, толи'ко ѓ^ ѓ^гни` и^ вњтрњ, и дн~и во'ньже е^си пребыва'лъ, и^ без# си'хъ ве'щеи бы'ти не мо'жеши, ты же ѓ сихъ ничт^о ми эTвњща`”
9
Тепер же я запитав тебе тільки про вогонь, вітер і день, який ти пережив, і про те, без чого ти бути не можеш, і на це ти не відповів мені.
10
И$ па'ки м^и рече, чт^о е^сть твое^го, и^ чт^о с тобо'ю и^зрасте`, зна'ти не мо'жеши”
10
І сказав мені: ти і того, що твоє і з тобою від юности, не можеш пізнати;
11
И$ ка'коже сїи сђ'дъ твой възмо'жетъ ѓ^бъја%ти пђти` вы'шняго, и^ли свњтъ и^з#внђ` растлњ'нъ, ка'ко и%мать разђмњти растлњ'нїе е^же а^зъ зрю`.
11
як же сосуд твій міг би вмістити у собі путь Всевишнього і у цьому вже помітно розтлінному віці зрозуміти розтління, яке очевидне в очах моїх?
12
и^ реко'хъ къ немђ, лђчши дабы е^смы` не бы'ли, нежели бы'ти живђще въ ѕлњ` и^ претрьпњвати невњ'дђще чесо` ра'ди”
12
На це сказав я: краще було б нам зовсім не бути, ніж жити у нечесті і страждати, не знаючи, чому.
13
ѓ%нъ же эTвњща` м^и, прїидоX къ нњ'кои пђсты'ни, и^деже древа совњтъ сътвори'ша
13
Він же у відповідь сказав мені: ось, я вирушив у польовий ліс, і застав дерева, що тримали раду.
14
гл~ющи, прїидњте і^ и'демъ и^ двигнемъ бра'нь на' море да преD на'ми побњ'гнетъ” И$ да сътво'римъ себњ и%ныя дђбра'вы”
14
Вони говорили: «прийдіть, і підемо й оголосимо війну морю, щоб воно відступило перед нами, і ми там виростимо для себе інші ліси».
15
Та'коже и^ волны` мо'рскїи совњтъ сътвори'ша гл~юще. поидимъ и^ двигнњмъ бра'нь на лњсы по'льныя, да побњди'вши и^хъ въспрїимемъ себњ и%ное мњсто”
15
Подібним чином і хвилі морські мали нараду: «прийдіть», — говорили вони, — «піднімемося і завоюємо ліси польові, щоб і там придбати для себе інше місце».
16
Мышле'нїя же лњсовъ б^њ пра'зна. поне'же прїиде ѓ%гнь и^ пож#же иX,
16
Але задум лісу виявився марним, бо прийшов вогонь і спалив його.
17
та'коже и^ во'лнъ мо'рьскихъ, поне'же въздержа` и& пњсо'къ и^ не даде` иM”
17
Подібним чином скінчився і задум хвиль морських, бо став пісок, і перешкодив їм.
18
И$ е^гда` бы е^си бы'лъ сђдїя и^хъ, кое^го бы е^си эT сихъ ѓ^правда'лъ, и^ли ви'нна сътвори'лъ”
18
Якби ти був суддею їх, кого б ти став виправдовувати або кого звинувачувати?
19
эTвњща'хъ а^зъ, въи%стиннђ въ совњтъ сђетенъ въда'шася, понеже земля` да'на лњсоM, и^ мо'рю мњ'сто, е^же ноша'ше во'лны е^го,
19
Справді, відповів я, задуми їх були суєтні, бо земля дана лісу, дане місце і морю, щоб носити свої хвилі.
20
ѓ%н же рече къ мнњ, пра'во рассђди'лъ е^си, чесоже ради себе не сђ'диши,
20
Він же у відповідь сказав мені: справедливо розсудив ти; чому ж ти не судив таким самим чином себе самого?
21
поне'же ка'ко земля` дђбра'вамъ и^ мо'ре же волнамъ свои^мъ да'но е^сть, та'коже и^же ѓ^бита'ютъ на земли`” Толи'ко вещи зе'мныя разђмњва'юT, а^ е^же на' нб~си і^ и'же на высотњ`
21
Бо як земля дана лісу, а море хвилям його, так ті, що живуть на землі, можуть розуміти тільки те, що на землі; а ті, що живуть на небесах, можуть розуміти те, що на висоті небес.
22
и^хъ, И$ эTвњща'хъ си'це, молю' ти ся г~и, мн^њ да'сться ё%мъ разђмњнїя,
22
І відповів я, і сказав: молю Тебе, Господи, нехай дасться мені сенс розуміння.
23
не бо` хотњхъ въпроси'ти ѓ^ вы'шниX твои^хъ. но ѓ^ сихъ и^же всегда` в наs быва'ютъ, чесо ра'ди і^и^л~ь да'нъ въ порђга'нїе ја%зы'комъ” И$ чесо` ра'ди лю'дїе твои` възлю'бленїи да'ны ја^зы'комъ нечести'вымъ” И$ чесо` ра'ди зако'нъ эTц~ъ на'шихъ в па'гђбђ, иZведе'нъ бы'сть и^ расмотре'нїе писа'нїи не сђть”
23
Не хотів я запитувати Тебе про вище, а про те, що щодня буває у нас: чому Ізраїль відданий на наругу язичникам? чому народ, який Ти полюбив, відданий нечестивим племенам, і закон батьків наших доведений до нікчемности, і писаних постанов ніде немає?
24
Чесо ра'ди вездњ ѓ^бита'ем# ја%ко гђсе'ница, живђщи въ вели'цеM стра'сњ и^ ё'жасњ. и^ недосто'ины е^смы` млsти твое^я наслњди'ти”
24
Переходимо з віку цього, як сарана, життя наше минає у страху і жаху, і ми зробилися недостойними милосердя.
25
И$ чт^о сътворимъ съ и^менемъ своиM, е^гоже м^ы нарица'емъ, сїа сђть е^го'же а^зъ въпраша'ю,
25
Але що зробить Він з ім’ям Своїм, яке наречене на нас? ось про що я запитував.
26
ѓ%н же рече, коли'ко бо'леи въпраша'ти и%маши, толи'ко бо'ле и^ ё^диви'шися” Поне'же нђж'но прилежитъ вњ'къ проити`,
26
Він же відповів мені: чим більше будеш випробовувати, тим більше будеш дивуватися; бо швидко поспішає вік цей до свого завершення,
27
и^ не възмо'жеши разђмњти чт^о пра'веDныM ѓ^бњща'нна сђть”
27
і не може вмістити того, що обіцяно праведним у майбутні часи, бо вік цей наповнений неправдою і немочами.
28
Поне'же непра'вды і^спо'лнь вњкъ се'и и^ немощеи. а^ ѓ^ неMже въпраша'еши възвњщђ тебњ, насњяшася лђка'в#ствїа, и^ не ё& прїиде поги'бель е^го,
28
А про те, що ти запитував мене, скажу тобі: посіяне зло, але ще не прийшов час викорінення його.
29
и^ е^гда` ли не възвратиTся е^же ся насњя`, и^ не погђби'тся мњ'сто и^де'же насњ'яно лђка'в#ство, не прїидетъ гдњ насњя'но е^сть бл~го,
29
Тому, доки посіяне не буде вирване, і місце, на якому насіяне зло, не скасується, — не прийде місце, на якому посіяне добро.
30
поне'же зе'рно сњ'мени зла'го, е^же въсњя'но въ срDце а^да'мово, и^з нача'ла ка'ко мно'го ѕл^а роди` и^ до нн~њ. и^ родиT да'же до жа'твы,
30
Бо зерно злого сімені посіяне у серці Адама від початку, і скільки нечестя породило воно до цього часу і буде родити до того часу, поки не настане молотьба!
31
воньми` самъ себњ`, ка'ко мно'го ё^мно'жи пло'да ѕла'го зе'рно сњмени лђка'ва,
31
Розсуди у собі, скільки зерно злого насіння породило плодів нечестя!
32
и^ гдњ бђ'дђтъ не съчте'ныя лђка'в#ства посњ'ены, ка'ко бђ'детъ ве'лїе пожа'тїе ё^гото'вано.
32
Коли буде пожате незліченне колосся його, який величезний знадобиться для цього тік!
33
не эTвњщахъ гл~я, когда, и^ въ кое вре'мя сїа бђ'дђтъ, и^ чесо ра'ди кра'т#ки и^ не бл~ги лњта на'ша,
33
Як же і коли це буде? — запитав я його; чому наші літа малі і нещасливі?
34
ѓ%нже рече не бђ'ди ско'ръ паче вы'шняго, поне'же въсђе прилежи'ши е^го превы'шити и^же ё%жасъ твои мно'гъ,
34
Не поспішай підніматися, — відповів він, — вище за Всевишнього; бо марно поспішаєш бути вище за Нього: занадто далеко заходиш.
35
е^да` не въпраша'ша дш~а пра'веDныхъ ѓ^ тацXњ ве'щаX въ затворе'нїю свое^мъ гл~я” доко'лњ та'ко надњ'ющися бђ'демъ, и^ е^гда` прїидђтъ намъ пло'ды жа'твы на'шея въспрїя'тїе м#зды`”
35
Чи не про те саме запитували душі праведних у затворах своїх, говорячи: «доки таким чином будемо ми надіятися? І коли плід нашої відплати?»
36
а^рхаа^гг~лъ же ё^рїи^лъ эTвњща` м^и. е^гда` и^спо'лнится число` сњмени въ васъ, ја%ко въ скала'хъ вњ'къ,
36
На це відповів мені Ієремиїл архангел: «коли виповниться число насінин у вас, бо Всевишній на терезах зважив вік цей,
37
мњ'рђ мњри'л# времена и^ число'мъ съчте часы`, и^ не въсколњба` ни възбђди`, да'же и^споlнится преDрече'нная мњ'ра”
37
і мірою виміряв часи, і числом обчислив години, і не посуне і не прискорить доти, доки не виповниться визначена міра».
38
И$ эTвњща'хъ гл~я, ЭO влDко г~и. н^о и^ м^ы сиX исполнены нече'стїа,
38
Я ж у відповідь на це сказав йому: о, Владико Господи! а ми всі переповнені нечестям.
39
и^ наs ради е^гда ли не прїидетъ жа'тва пра'ведныX, ра'ди грњхо'въ ѓ^бита'ющиX на земли`,
39
І, можливо, через нас не наповнюються житниці праведних, і заради гріхів тих, що живуть на землі.
40
ѓ%нже рече, и^ди и^ въпроси и^мђщая въ чре'вњ, е^гда ли носи'вши џ~ мsцеи възмо'жетъ живо'тъ е^я` в себњ съдрьжа'ти пло'дъ,
40
На це він відповів мені: піди, запитай вагітну жінку, чи може, після виповнення дев’ятимісячного терміну, утроба її утримати у собі плід?
41
и^ а'зъ эTвњщаX, въи%стиннђ не възмо'жетъ” ѓ%нже эTвњща`, въ преи^споDнихъ ѓ^би'тели дш~ъ сђть подо'бныя животђ.
41
Я сказав: не може. Тоді він сказав мені: подібні до утроби й оселі душ у пеклі.
42
поне'же ка'ко родя'щая хо'щетъ въско'рњ роди'ти, та'кожде сїи хо'щђтъ да эTдадђтъ и^мъ вданое,
42
Як та, що народжує, поспішає народити, щоб звільнитися від болістей народження, так і ці поспішають віддати ввірене їм.
43
из нача'ла же възвњщђ, і^ и^з#ја^влю тебњ` е^го'же хо'щеши сматря'ти,
43
Спочатку буде показане тобі те, що ти бажаєш бачити.
44
и^ эTвњщаX е^гда ли ѓ^брњто'хъ блгDть преD тобо'ю” И$ е^гда ли възмо'жно сїя и^ а'з#ъ же досто'и^нъ ли
44
Якщо я знайшов благодать перед очима твоїми, — відповів я, — і якщо це можливо і я здатний до того,
45
покажи м^и, е^гда` ли бо'леи е^сть вре'мени прїидђщаго нежели преидђщаго, и^ли преидђщаго, нежели прїидђщаго”
45
покажи мені: чи більше те, що має прийти, за те, що минуло, чи те, що відбулося, більше за те, що буде?
46
Вњ'мъ бо е^же преиде, того же не вњ'мъ чт^о прїити и%маT”
46
Що минуло, я це знаю, а що прийде, не відаю.
47
ѓ%н же реq ста'ни ѓ^деснђ'ю мене`, аZ же тебњ` и^з#ја^влю при'т#чею,
47
Він сказав мені: стань праворуч, і я поясню тобі значення подобою.
48
и^ ста'хъ и^ ви'дњхъ и^ с^е пе'щь горя'щая про'идеT предо мно'ю. е^гда же пла'мень преста`, и^ ды'мъ е^ще` ѓ^ста`
48
І я став, і побачив: ось розпалена піч проходить переді мною; і коли полум’я пройшло, я побачив: залишився дим.
49
посемъ проиде же предо мно'ю ѓ%блакъ и^сполнь воды`. и^з него'же ся и^спђсти до'ждь ве'лїи. и^ е^гDа про'иде стремленїе дожда, ё^мно'жишася на неM ка'пля.
49
Після цього пройшла переді мною хмара, наповнена водою, і пролився з неї сильний дощ; але як тільки стрімкість дощу припинилася, залишилися краплі.
50
и^ реq къ мнњ`. внима'и себњ`, ја%ко растеT дожDь на'ипаq неже ка'пли, и^ ѓ'гнь неже ды'мъ” Та'ко бо'льшая е^сть мњ'ра неже пре'иде, преё^мно'жиша же ка'пля и^ дыM.
50
Тоді він сказав мені: розмірковуй про себе: як дощ більший за краплі, а вогонь більший за дим, так міра минулого перевищила, а залишилися краплі і дим.
51
и^ си'це молиXся, е^да ли` а'зъ та'ко доlго жи'ти и'маM, и^ли чт^о и'мать прїити в та` времена`
51
Тоді я благав його і сказав: чи думаєш ти, що я доживу до цих днів? і що буде у ці дні?
52
и^ эTвњща' ми гл~я” Э$ зна'менїяхъ си'хъ и^же м^я въпраша'еши, эT ча'сти могђ т^и гл~ати, толи'ко нњсмь по'сланъ да повњмъ тебњ` ѓ^ животњ` твоеM н^о не свњмъ”
52
На це відповів він, і сказав: про знамення, про які ти запитуєш мене, я частково можу сказати тобі, а про життя твоє я не посланий говорити з тобою, та й не знаю.