Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
Глvа, а~”
1
гл~ы собо'рника сн~а дв~два цр~я і^и^л~ева въ і^ерsлі'мњ”
1
Слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2
Сђ'ета сђе'тъствїи, реq соборниk сђ'ета сђе'т#ствїи, всяческая сђ'ета.
2
Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт, — усе суєта!
3
чт^о иZѓ^билїе чл~кђ въ всеM трђдњ е^го е^же трђдиTся поD слн~чною”
3
Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем?
4
РоD минђеT и^ ро'дъ прихо'диT, а^ земля` въ вњки стоиT”
4
Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки.
5
И въсходиT сл~нце и^ въ мњсто свое влечетъся, сїе въсїява'етъ
5
Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить.
6
і^ и^де'тъ къ ю'гђ, ѓ^бъхо'дитъ къ сњверђ, и^ ѓ^бхо'дитъ ѓ%крsтъ. и^де'тъ дх~ъ, и^ ѓ'крsтᲆ е^го ѓ^браща'ется дх~ъ”
6
Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої.
7
Вс^и пото'цы и%дђтъ въ мо'ре, и^ море нњсть насыща'яся” Но въ мњсто а'може пото'цы и%дђтъ, и^ та'мо тїи ся въз#вра'ща'ютъ и^ти`”
7
Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти.
8
Вся` словеса` трђдна, не въꙁможеT мђжъ гл~ати и^ не насы'тится ѓ%ко зрњти, ни и^спо'лнится ё%хо слыша'нїя”
8
Усі речі — у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням.
9
Чт^о бы'вшее то'е бђдђщемђ, и^ чт^о сътвореное тое твори'момђ”
9
Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем.
10
И$ нњсть все` но'во поD слнч~ною, и^же възъгл~етъ и^ речетъ. сїе но'во е^сть ё^же` бы'сть въ вњцехъ бы'вшихъ прежде на'съ.
10
Буває щось, про що говорять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас.
11
нњсть па'мять прьвымъ, и^ послњднимъ бы'вшимъ. нњсть и^мъ па'мять съ бђдђщими на послњде.
11
Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля.
12
а^зъ собо'рникъ бы'хъ цр~ь і^и^л~евъ въ і^ерsлі'мњ,
12
Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі;
13
въда'хъ срDце мое въꙁыска'ти, и^ съсњти'ти въ мђдрости, ѓ^ всњхъ быва'ющихъ поD нб~семъ” ЈА/ко попече'нїе лђкаво даде б~ъ сн~омъ члчsкимъ пещи'ся ѓ^ немъ.
13
і віддав я серце моє тому, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що робиться під небом: це важке заняття дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися в ньому.
14
ви'дњхъ всяческа'я сътворе'нїя, сътворе'нная поD нб~семъ. и^ с^е вся` сђть сђ'ет#ства, і^ и^зволе'нїе дх~а”
14
Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем, і ось, усе — суєта і томління духу!
15
Раꙁъвраще'нно не можетъ ёкраситися, и^ лише'нїе не мо'жеT ся съчести`.
15
Криве не може зробитися прямим, і чого нема, того не можна рахувати.
16
гл~ахъ а^ꙁъ въ срDцы моеM, е^же гл~ати се` азъ въꙁвеличихся. приложи'хся мђдрости па'че всњхъ, и^же бы'ша преже мене въ і^ерsли'мњ.
16
Говорив я із серцем моїм так: ось, я звеличився і придбав мудрости більше за всіх, які були раніше мене над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і знання.
17
и^ срDце мое въдаX вњ'дњти премђдроs и^ раꙁђмъ. и^ срDце мое ви'дњ много мђдрости и^ ра'зђма. приTча и^ хи'трости разђмXњ а%зъ, ја%ко и^ се` е^сть и^ꙁволе'нїе дх~а.
17
І віддав я серце моє тому, щоб пізнати мудрість і пізнати безумство і глупоту: дізнався, що і це — томління духу;
18
ја%ко въ мно'жествњ мђдрости мно'жество ра'ꙁђма, и^ приложи'выися ра'ꙁђмђ, приложиT бо'лњꙁнь”
18
тому що у великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу.
Глvа, в~”
1
Рекохъ а^ꙁъ въ срDцы мое^мъ, прїиди ё^бо да тя и^скђшђ въ весе'лїи, и^ ви'ждь вᲆ бл~ѕᲇ и^ се бы'сть сїе сђ'етъство
1
Сказав я у серці моєму: «дай, випробую я тебе веселощами, і насолодися добром»; але і це — суєта!
2
смњхђ рекохъ подвиже'нїе, и^ веселїю чт^о сїе твориши.
2
Про сміх сказав я: «дурість!», а про веселощі: «що вони роблять?»
3
и^ созрњх# да срDце мое ѓ^ста'виᲄъ эT вина` пло'ть мою, и^ срDце мое наста'витъ м^я мђдрости. и^ еже дръжа'ти въ весе'лїи. дондеже ви'жђ кое бл~го сн~омъ члчsкимъ, е^же творятъ поD слн~цеM. число дн~їи живота` и^хъ,
3
Надумав я у серці моєму насолоджувати вином тіло моє і, тим часом, як серце моє керувалося мудрістю, дотримуватися і глупоти, доки не побачу, що добре для синів людських, що повинні вони були б робити під небом у недовгі дні життя свого.
4
и^ въꙁвели'чихъ творе'нїе мое. създа'хъ ми домы, и^ насади'хъ виногра'ды,
4
Я почав великі справи: побудував собі доми, посадив собі виноградники,
5
и^ сътворихъ ѓ^гра'ды и^ сады`. и^ насади'х# в нихъ древесъ вся'кого плода.
5
влаштував собі сади і гаї і насадив у них усякі плодючі дерева;
6
сътворихъ м^и кђпели во'дныя, е^же напаяти эT нихъ проꙁябенїе древеs”
6
зробив собі водойми для зрошення з них гаїв, що вирощують дерева;
7
притяжа'хъ рабъ и^ рабы'ня, и^ домочадци бы'ша м^и” И$ стяжа'нїе скоᲄа` и^ ста'дъ мно'го ми бы'сть, паче всXњ бы'вшихъ преже мене въ і^ерsли'мњ.
7
придбав собі слуг і служниць, і домочадці були у мене; також великої і дрібної худоби було у мене більше, ніж у всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі;
8
и^ събраX же ми злато и^ сребро, і^ и^мњнїя цр~ьска и^ страnска. сътвориX же ми пою^щихъ и^ пою^щая, и^ пи'ща сн~овъ чл~чъ, виночръпца и^ виночръпица.
8
зібрав собі срібла і золота і коштовностей від царів і областей; завів у себе співців і співачок і насолоду синів людських — різні музичні інструменти.
9
и^ въꙁвели'чихся и^ приложи'хся мђдрости паче, всњхъ бы'вшихъ прежде мене въ і^ерsли'мњ. и^ мђдрость моя ё^ста'вимися,
9
І зробився я великим і багатим більше за всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі; і мудрість моя була зі мною.
10
и^ все е^гоже въпроси'ста ѓ%чи мои` и^ не эTя'хъ эT нихъ. и^ не въꙁбрани'хъ срDцђ мое^мђ эT вся'кого весе'лїя. ја%ко срDце мое въꙁвесели'ся въ вся'комъ трђдњ мое^мъ” И$ сїя бы'сть ча'сть моя эT всего ᲄрђдA мое^го,
10
Чого б очі мої не побажали, я не відмовляв їм, не забороняв серцю моєму ніяких веселощів, тому що серце моє раділо в усіх трудах моїх, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх.
11
и^ приꙁрњхъ а^зъ на вся` творе'нїя ја%же сътвори'ста рђцњ мои`, и^ въ трђдњ в немже трђди'хся твориᲄи. и^ се вся` сђета и^зволенїе дх~а. и^ нњсть ѓ^ ѓ^би'лїе поD слн~чною.
11
І оглянувся я на всі діла мої, які зробили руки мої, і на працю, якою трудився я, виконуючи їх: і ось, усе — суєта і томління духу, і немає від них користи під сонцем!
12
и призрњхъ а%ꙁъ ви'дњи мђдрость и^ леs и^ беꙁђмїе, ја%ко кт^о чл~къ и^же по'идеT въ слњдъ совњта, вся е^ли'ка же сътвори` въ немъ.
12
І звернувся я, щоб глянути на мудрість і безумство і глупоту: бо що може зробити людина після царя понад те, що вже зроблено?
13
и^ видњхъ а^ꙁъ ја%коже е^сть и^ꙁъѓ^би'лїе мђдрости паче беꙁђмїя, ја%ко и^зъѓ^би'лїе свњта паче т#мы`”
13
І побачив я, що перевага мудрости над глупотою така сама, як перевага світла над темрявою:
14
Мђдраго ѓ%чи въ главњ е^го, и^ беꙁђмныи въ тмњ` хо'дитъ. и^ ё^ви'дњхъ а'ꙁъ ја%ко слђча'и слђчится всњмъ си'мъ.
14
у мудрого очі його — в голові його, а нерозумний ходить у темряві; але дізнався я, що одна доля осягає їх усіх.
15
и^ рњхъ а^ꙁъ въ срDци мое^мъ, ја%ко слђчаи беꙁђмнаго и^ мнњ слђчиᲄся. и^ въскђю ё^мђдрихся а^зъ, тогда лише гл~ахъ въ срDци мое^мъ. чесо ради беꙁђмныи эT и^ꙁбы'тка гл~етъ, ја^ко и^ се сђета.
15
І сказав я у серці моєму: «і мене осягне та сама доля, як і нерозумного: для чого ж я зробився дуже мудрим?» І сказав я у серці моєму, що і це — суєта;
16
ја%ко нњсть па'мяти мђдраго съ беꙁђмнымъ въ вњки. и^ ја^ко ё^же` въ дни грядђщая вся` ꙁабве'на бы'ша. и^ ка'ко ё%мретъ мђдрыи съ беꙁђмнымъ.
16
тому що мудрого не будуть пам’ятати вічно, як і нерозумного; у грядущі дні все буде забуто, і на жаль! мудрий помирає нарівні з нерозумним.
17
и^ въꙁненави'дњхъ животъ, ја%ко лђка'вно мнᲇ сътворе'нїе сътворено поD слн~цемъ” ја%ко всяческа'а сђеᲄа и^ꙁволенїе дх~а.
17
І зненавидів я життя, тому що противні стали мені діла, які робляться під сонцем; тому що все — суєта і томління духу!
18
и^ въꙁненави'дњхъ аZ всяческая ми'ра и^ трђдъ мои, е^гоже а^ꙁъ трђдихъ поD слн~цемъ. ја%ко ѓ^сᲄавля'ю е^го чл~кђ бђдђщемђ по мнњ,
18
І зненавидів я весь труд мій, яким трудився під сонцем, тому що повинен залишити його людині, яка буде після мене.
19
и^ кт^о вњсть мђдръ ли бђдетъ и^ли безђменъ. и^ ѓ^блада'ти ли и%мать всњмъ трђдомъ моиM. е^же трђди'хся и^ мђдровахъ поD слн~цемъ, и^ се же сђета”
19
І хто знає: чи мудра буде вона, чи нерозумна. А вона буде розпоряджатися всіма трудами моїми, якими я трудився і якими показав себе мудрим під сонцем. І це — суєта!
20
И$ ѓ^братихся а^ꙁъ эTрещися срDцђ мое^мђ ѓ^ всемъ трђдњ, е^же трђдиX поD слн~цеM.
20
І звернувся я, щоб навіяти серцю моєму зректися усіх трудів, якими я трудився під сонцем,
21
ја%ко е^сть чл~къ и^же ᲄрђдᲆ е^го въ мђдрости и^ въ ра'ꙁђмњ и^ въ мђжествњ” И$ чл~къ иже не трђ'дится ѓ^ немъ дасть е^мђ ча'сть е^го, и^ сїе сђ'ета и^ лђка'въство ве'лїе.
21
тому що одна людина трудиться мудро, зі знанням і успіхом, і повинна віддати все людині, яка не трудилася в тому, що є ніби частиною її. І це — суєта і зло велике!
22
ја%ко быва'етъ чл~кђ въ всемъ трђдњ е^го и^ въ и^ꙁволе'нїю срDца е^го, и^же трђжа'е^тся поD слн~цемъ.
22
Бо що буде мати людина від усіх трудів своїх і турботи серця свого, що трудиться вона під сонцем?
23
ЈА/ко вси дн~и е^го болеꙁнїи и^ ја^рости попече'нїи е^мђ, и^бо въ нощи не спи'тъ срDце е^го, и^ сїеy сђ'ета е^сть.
23
Тому що всі дні її — скорботи, і труди її — неспокій; навіть і вночі серце її не знає спокою. І це — суєта!
24
и^ нњсть бл~го чл~кђ н^о то'кмо ја%же ја%сть и^ пїеᲄъ и^ покаꙁа'ти дш~и свое'и бл~го въ трђде своемъ. и^ се же ви'дњхъ а^ꙁъ ја%ко эT рђки бж~їя е^сть.
24
Не підвладне людині і те благо, щоб їсти і пити й насолоджувати душу свою від труда свого. Я побачив, що і це — від руки Божої;
25
ја%ко кт^о ја%сть и^ пїетъ ра'ꙁвᲇ е^го.
25
тому що хто може їсти і хто може насолоджуватися без Нього?
26
ја%ко чл~кђ бл~гђ преD лицемъ е^го дасть мђдрость и^ ра'ꙁђмъ и^ веселїе. и^ съгрњша'ющемђ да'лъ е^сть попече'нїе поити` и^ събра'ти, е^же да'ти бл~гомђ преD лицемъ бж~їимъ, ја%коже и^ се сђ'ета и^зволе'нїе дх~а”
26
Бо людині, яка є доброю перед лицем Його, Він дає мудрість і знання і радість; а грішнику дає турботу збирати і накопичувати, щоб потім віддати тому, хто добрий перед лицем Божим. І це — суєта і томління духу!
Глvа, г~”
1
Всњмъ годъ и^ время вся'кои ве'щи поD слн~чьною.
1
Усьому свій час, і час усякій речі під небом:
2
вре'мя роди'ти, и^ вре'мя ё^мрњти. время сади'ти, и^ время растръѕа'ти сажDеное.
2
час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене;
3
время ё^би'ти, и^ время цњли'ти. и^ время раꙁ#дрђшити, и^ соꙁда'ти.
3
час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати;
4
вре'мя пла'катися, и^ время смњя'тися. время рыда'ти, и^ время ликова'ти.
4
час плакати, і час сміятися; час ремствувати, і час танцювати;
5
время раскида'ти ка'менїе, и^ время събра'ти. время ѓ^дњя'тїя, и^ время тръпњти эT ѓ^скђдњнїя.
5
час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятися від обіймів;
6
время въꙁыска'ти, и^ время погђби'ти. время храни'ти и^ время и^ꙁя'ти.
6
час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати;
7
время раꙁдра'ти и^ время съши'ти. время молча'ти и^ время гл~ати.
7
час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити;
8
время вᲆꙁлюби'ти и^ время ненави'дњти. время бра'ни, и^ время ми'ра”
8
час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру.
9
Чт^о и^ꙁъѓ^билїе творя'щаго в ни'х же спњшиT.
9
Яка користь тому, хто працює, від того, над чим він трудиться?
10
ви'дњхъ попеченїе всяческое е^же да'сть б~ъ сн~омъ чл~ческиM, е^же пещися в нем#,
10
Бачив я цю турботу, яку дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися у тому.
11
всяческая ја%же сътвори до'бры сђть во время е^го” И$б^о всяческая вњковᲆ далъ е^сть въ срDце и^хъ. ја%ко не ѓ^бря'щетъ чл~къ съᲄворенїя ја%же сътвори` б~ъ эT нача'ла и^ до конца”
11
Усе створив Він прекрасним у свій час, і вклав мир у серце їх, хоча людина не може осягнути діл, які Бог чинить, від початку до кінця.
12
РаꙁђмXњ ја%ко нњсть бл~го в ни'хъ, н^о токмо е^же весели'тися, и^ е^же твориᲄи бл~го въ животњ своеM”
12
Пізнав я, що немає для них нічого кращого, як веселитися і чинити добре в житті своєму.
13
И$бо всякъ чл~къ и^же пїеT и^ ја%сть, ви'дитъ бл~гое во всемъ трђдњ своеM, се дая'нїе бж~їе е^сть”
13
І якщо яка людина їсть і п’є, і бачить добре у всякій праці своїй, то це — дар Божий.
14
Раꙁђмњхъ ја%ко вся` е^ли'ка сътвори б~ъ, сїя бђдђтъ въ вњкъ. къ тњмъ нњсть приложи'ти, и^ эT сихъ нњсть ё^таи^ти. и^ б~ъ сътвори да ё^боя'ться эT лица е^го,
14
Пізнав я, що все, що чинить Бог, перебуває повік: до того нічого додавати і від того нічого віднімати, — і Бог робить так, щоб благоговіли перед лицем Його.
15
бы'вше ё^же е^сть. и^ е^ли'коже е^сть быти и^ ё^же быша, и^ б~ъ въꙁы'щетъ гони'маго”
15
Що було, те і тепер є, і що буде, те вже було, — і Бог воззове минуле.
16
И$ е^ще` ви'дњхъ поD слн~цемъ мњсто сђ'дное, т^ђ нечести'выи. и^ мњсто правеDно т^ђ бл~гочестивыи”
16
Ще бачив я під сонцем: де мала б бути правда, там кривда; де мало б бути правосуддя, там беззаконня.
17
И$ рњхъ а^ꙁъ въ срDцы мое^мъ, съ правеDнымъ и^ съ нечести'вымъ сђди'тъ б~ъ. и^ ја%ко время вся'кои ве'щи, и^ на всякомъ сътворе'нїю. т^ђ
17
І сказав я у серці своєму: «праведного і нечестивого буде судити Бог; тому що час для всякої речі і суд над усякою справою там».
18
рњхъ а^зъ въ срDцы мое^мъ ѓ^ гл~анїи сн~овъ чл~ческихъ, ја%ко рассђди'тъ и^хъ б~ъ. и^ е^же показати ја%ко сїи ско'ти сђть,
18
Сказав я у серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини;
19
и^б^о и^ тMњ ја%ко слђчаи сн~овъ чл~ческъ. и^ слђча'и скотьскїи, слђча'и в ниX. ја^ко смр~ть сего, ᲄако и^ смр~ть сего и^ дх~ъ во всXњ. и^ что и^зли'ше и%маT чл~къ паче скоᲄа` ничтоy, ја%ко всяческая сђеᲄа,
19
тому що доля синів людських і доля тварин — доля одна: як ті вмирають, так вмирають і ці, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги над худобою, тому що все — суєта!
20
вс^я и^дTђ въ е^ді'но мњсто. вс^я быша эT перьсти и^ вс^и въ прьсть въꙁвращаюTся.
20
Усе йде в одне місце: все було створено з пороху і все повернеться у порох.
21
и^ кт^о вњсть дх~ъ сн~овъ чл~ческихъ, а^ще въсходи'ти е^мђ го'рњ. и^ дх~ъ ско'тьскїи е^же съходи'ти е^мђ до'лђ въ ꙁемлю.
21
Хто знає: дух синів людських чи сходить угору, і дух тварин чи сходить униз, у землю?
22
и^ ви'дXњ ја%ко нᲇсть бл~го, н^о токмо е^же въꙁвесели'тся чл~къ въ творенїиX е^го, ја%ко сїя ча'сть е^го. ја%ко кто приведеT е^го ви'дњти в ни'хъ, и^же а^ще бђдеT чт^о с ними”
22
Отже, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це — доля її; бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї?
Глvа, д~”
1
И$ ѓ^братихся а^ꙁъ и^ ви'дњхъ вс^я ѓ^клевета'нныя быва'ющая поD слн~цемъ” И$ с^е сле'ꙁы ѓ^клевета'нныхъ, и^ нњсть иM ё^тњша'ющаго. и^ эT рђкъ ѓ^бидя'щиX и^хъ нњсть крњпость.
1
І обернувся я і побачив усякі утиски, які чиняться під сонцем: і ось сльози пригноблених, а утішителя у них немає; і в руках гнобителів їхніх — сила, а утішителя у них немає.
2
и^ похва'лихъ всњхъ ё^мръшихъ, паче живыхъ. е^ли'коже и^хъ живи сђть доселњ.
2
І ублажив я мертвих, які давно померли, більше за живих, які живуть досі;
3
и^ бл~го паче ѓ%бою се'ю, и^же кт^о е^ще не бы'сть і^ и'же не ви'дњ сътворенїа лђка'вого сътвореннаго поD слн~цемъ”
3
а блаженніший за них обох той, хто ще не існував, хто не бачив злих діл, які чиняться під сонцем.
4
И$ видXњ а^ꙁъ весь трђдᲆ. и^ всяко мђж'ество сътворенаго. ја%ко сътворенїя мђжеви эT подрђга свое^го. и^ се сђе^та и^зволенїе дх~а”
4
Бачив я також, що всякий труд і всякий успіх у ділах викликають між людьми взаємну заздрість. І це — суєта і томління духу!
5
Беꙁђмныи ѓ^бъяT рђцњ свои и снњсть плоть свою`.
5
Нерозумний сидить, склавши свої руки, і з’їдає плоть свою.
6
бл~го е^сть и^спол#ненїе горьсᲄи покоя, па'че и^сполненїа двою гор#стїю ᲄрђда, і^ и^зволенїе дх~а”
6
Краще жменя зі спокоєм, ніж пригорщі з трудом і томління духу.
7
И$ ѓ^братиXся а^ꙁъ и^ ви'дњхъ сђет#ство поD слн~цеM.
7
І обернувся я і побачив ще суєту під сонцем;
8
е^сть е^ді'нъ и нњсть вторыи, ни сн~ъ же н^и братъ нњсть е^мђ. и^ нњсть кон#ца всемђ трђдђ е^го. ниже ѓ%ко е^го не насыща'ется богаTства. и^ комђ` аZ трђждаюся, и^ лиша'ю дш~ђ мою эT бл~гостыни. и^ се же сђ'ета и^ попеченїе лђка'вно е^сть.
8
чоловік самотній, і іншого немає; ні сина, ні брата немає у нього; а всім трудам його немає кінця, і око його не насичується багатством. «Для кого ж я працюю і позбавляю душу мою блага?» І це — суєта і недобра справа!
9
бл~га дв^а паче е^ді'наго, и%маже е^сть м#ꙁда бл~га въ трђдњ иX.
9
Двом краще, ніж одному; тому що у них є добра винагорода у праці їх:
10
ја%ко а^ще падется е^ді'нъ ею` въꙁдви'гнеT дрђгїи прича'стника свое^го” и^ го'ре томђ` е^ді'номђ е^гDа ся падеᲄъ, и^ не бђдеT вто'рого въꙁдви'гнђти е^го”
10
тому що коли впаде один, то іншій підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а іншого немає, який підняв би його.
11
И$ а'ще ё^снета дв^а тепло и%ма бђдетъ, а^ е^ді'нъ ка'ко съгрње'тся”
11
Також якщо лежать двоє, то тепло їм; а одному як зігрітися?
12
И$ а'ще ё^крњпится е^ді'нъ, дв^а станета противђ е^мђ`. и^ вервь треплены не скоро растоrгнеTся
12
І якщо стане переборювати хто-небудь одного, то двоє встоять проти нього: і нитка, утроє скручена, не скоро порветься.
13
Бл~гъ рабъ нищъ и^ мђдръ, паq сᲄара цр~я и^ беꙁђмна. и^же не раꙁђмњ вни'мати е^ще`.
13
Краще бідний, але розумний юнак, ніж старий, але нерозумний цар, який не вміє приймати поради;
14
ја%ко и^ꙁ домђ ю%жникъ и^зыидетъ црsтвовати, ја%ко и^ въ црsтвњ е^го родится ни'щъ”
14
бо той з в’язниці вийде на царство, хоча народився у царстві своєму бідним.
15
И$ ви'дњхъ вс^я живђщая, и^ ходя'щая поD слн~це съ ю%нымъ вторы'мъ. и^же въста'нетъ в него мњсто.
15
Бачив я всіх, хто живе, які ходять під сонцем, з цим іншим юнаком, який займе місце того.
16
и^ нњсть попеченїя всњмъ лю'демъ, всњмъ и^же преD ни'ми быша. и^б^о послDњнїи не въꙁвеселится ѓ^ немъ” ја%ко и^ с^е сђе'та і^ и^зволенїе дх~а”
16
Не було числа всьому народу, що був перед ним, хоч пізніші не радітимуть ним. І це — суєта і томління духу!
17
и^ съхрани но'гђ свою е^гда` а^ще и'деши въ до'мъ бж~їи и^ бли'ꙁᲆ ё^слы'шати, паче да'нїи безђмныхъ жрътва твоа” ја%ко не сђть повњда'ющїи твори'ти бл~гое”
17
Спостерігай за ногою твоєю, коли йдеш у дім Божий, і будь готовий більше до слухання, ніж до жертвоприношення; бо вони не думають, що зле чинять.
Глvа, е~”
1
Не потщася ё^сты свои^ми, и^ срDце твое да не ё^скоритъ и^знести сло'во преD лицемъ бж~їимъ” ЈА/ко б~ъ на нб~си го'рњ и^ т^ы на ꙁемли` до'лђ” ѓ^ семъ да бђ'дђтᲆ словеса твоа ма'ла.
1
Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слова твої нехай будуть скупі.
2
ја%ко прихо'дитъ со'нїе въ мно'жествњ и^скђса, и^ гла'съ безђмнаго въ мно'жествњ словесъ” ЈА/коже
2
Бо, як сновидіння бувають при великій кількості турбот, так голос нерозумного пізнається при великій кількості слів.
3
а^ще ѓ^бњща'еши ѓ^бњтъ къ б~ђ, не ё^медли эTда'ти е&” ЈА/ко нњсть хотњ'нїе въ беꙁђмїе. т^ы ё^бо е^ли'ко ѓ^бњщався эTда'жDь,
3
Коли даєш обітницю Богу, то не барися виконати її, тому що Він не благоволить до нерозумних: що обіцяв, виконай.
4
бл~го е^же не ѓ^бњщаватися нежели ѓ^бњща'вшися не эTда'ти”
4
Краще тобі не обіцяти, ніж обіцяти і не виконати.
5
Не да'и же ё^стенъ своиX съгрњши'ти плоти свое^и, да не рече'ши преD лицемᲆ бж~їи^мъ ја%ко неви'дима е^сть” да не прогнњва'ется б~ъ ѓ^ гла'сњ твое^мъ, и^ растлитъ творе'нїя рђ'къ твоиX”
5
Не дозволяй вустам твоїм вводити у гріх плоть твою, і не говори перед ангелом [Божим]: «це — помилка!» Для чого тобі робити, щоб Бог прогнівався на слово твоє і зруйнував справу рук твоїх?
6
ја%коже въ мно'жествњ со'нїи и^ сђетъстви и^ словесъ мно'гъ” Ты ё^бо б~а бо'ися.
6
Бо у безлічі сновидінь, як і в безлічі слів, — багато суєти; але ти бійся Бога.
7
а^ще ѓ^би'дђ ни'щаго и расхище'нїе сђда пра'веDнаго ви'диши вᲆ стра'нњ, не диви'ся ѓ^ вещи. ја%ко высо'кїи наD высо'кимъ съхрани'тся, и^ высится на ни'хъ
7
Якщо ти побачиш у якійсь області пригнічення бідного і порушення суду і правди, то не дивуйся цьому: тому що над високим наглядає вищий, а над ними ще вищий;
8
и^ꙁоѓ^би'лїе ꙁемля`” наD вся'кою страною е^сть цр~ь съдњяn”
8
зверхність же над країною в цілому має цар, який піклується про країну.
9
любя'и сребро` не насыти'тся сребра`. и^ кт^о възлюби въ мно'жествњ и^хъ. пло'ды, и^ се же сђета.
9
Хто любить срібло, той не насититься сріблом, і хто любить багатство, тому немає користи від того. І це — суєта!
10
вᲆ мно'жествњ бл~госᲄы'ня, ё^мно'жишася ја^дђщїи ю&” И$ кое мђжество е^же эT сея ја%ко нача'ло ви'дњти ѓ^чи'ма е^го”
10
Примножується майно, примножуються і ті, що споживають його; і яке благо для того, хто володіє ним: хіба тільки дивитися своїми очима?
11
Со'нъ сла'докъ рабђ а^ще ма'ло и^ли мно'го снњсᲄь, и^ насы'щ#шемђся богатњти. ја%ко нњсть ѓ^ставля'яи е^го поспа'ти”
11
Солодкий сон у того, хто працює, чи мало, чи багато він з’їсть; але пересичення багатого не дає йому заснути.
12
е^сть недђ'гъ е^гоже ви'дњхъ поD слн~цеM. бога'тьство храни'мо эT него въ ꙁло'бђ е^мђ,
12
Є болісна недуга, яку я бачив під сонцем: багатство, яке зберігається володарем його на шкоду йому.
13
и^ поги'бнетъ бога'тьство ѓ%но в попече'нїи лђка'внњ. и^ роди сн~а, и^ нњсть в рђцњ ничтоже”
13
І гине багатство це від нещасних випадків: породив він сина, і нічого немає в руках у нього.
14
ЈА/коже и^ꙁы'иде эT чре'ва мт~ри свое^я на'гъ въꙁвраща'ется и^ти ја%коже и^ прїиде, и^ ничтоже прїиметъ вᲆ трђдњ своеM” да по'идетъ въ рђцњ е^го
14
Як вийшов він нагим з утроби матері своєї, таким і відходить, яким прийшов, і нічого не візьме від праці своєї, що міг би він понести у руці своїй.
15
и^ се же ѕо'лъ недђ'гъ. ја%коже б^о прїидетъ та'ко эTи^детъ, и^ чт^о и^ꙁоѓ^би'лїе е^го, и^же трђдитъ на вњтеръ.
15
І це тяжка недуга: яким прийшов він, таким і відходить. Яка ж користь йому, що він трудився на вітер?
16
и^б^о вс^и дн~и е^го въ тмњ и^ въ пла'чи, и^ въ ја%рости мно'ѕњ и^ в недђꙁњ и^ въ гнњ'вњ”
16
А він у всі дні свої їв у потемках, у великому роздратуванні, у прикрості і досаді.
17
Се ви'дњхъ а^ꙁъ бл~гое е^же е^сть добро е^же ја%сти и^ е^же пи'ти. и^ е^же ви'дњти блгsты'ню въ все'м# трђдњ е^гоже и^ спњши'тъ поD слн~цемъ число` дн~їи живоᲄа` е^го, и^хже да'лъ е^сть е^мђ б~ъ, ја^ко сїа ча'сть е^го е^сть.
17
Ось ще, що я знайшов доброго і приємного: їсти і пити і насолоджуватися добром у всіх трудах своїх, якими хто трудиться під сонцем у всі дні життя свого, які дав йому Бог; тому що це його доля.
18
и^б^о вся'къ чл~къ е^же да'лъ е^сть е^мђ б~ъ бога'тьство и^мњнїе и^ вла'сᲄь на не'мъ и^ ја%сти эT ниX, и^ прїя'ти ча'сть е^го и^ въꙁвесели'тися ѓ^ трђдњ свое^мъ” Сїе дая'нїе бж~їе е^сть
18
І якщо якій людині Бог дав багатство і майно, і дав їй владу користуватися ними і брати свою частку і насолоджуватися від праці своєї, то це дар Божий.
19
ја%ко не мно'ги помянђти дн~и живота свое^го. ја%ко б~ъ печа'ль е^го въ весе'лїи срDца е^го”
19
Недовго будуть у нього в пам’яті дні життя його; тому Бог і винагороджує його радістю серця його.
Глvа, ѕ~”
1
Єсть лђкав#ствїе е^же ви'дXњ поD слн~цемъ, и^ мно'го е^сть эT чл~ка”
1
Є зло, яке бачив я під сонцем, і воно часто буває між людьми:
2
Мђж'ъ и^же да'сᲄь е^мђ б~ъ бога'т#ство і^ и^мњнїе и^ сла'вђ” И$ нњсть лиша'яи дш~и е^го эT всњхъ иXже въжделњетъ” И$ не да'сть е^мђ б~ъ вла'сти эT него ја%сти ја%ко чюQ мђжъ ја%сти и%мать эT него” и^ се же сђета и^ недђгъ ѕо'лъ е^сть.
2
Бог дає людині багатство і майно і славу, і немає для душі її нестачі ні в чому, чого не побажала б вона; але не дає їй Бог користуватися цим, а користується тим чужа людина: це — суєта і тяжка недуга!
3
а^ще пребђдетъ мђжъ, р~, лњтъ, и^ мно'га поживетъ, и^ мно'ѕи бђдTђ дн~їе лњтъ е^го. и^ дш~а е^го не насытиTся эT бл~госты'ня и^ погребе'нїя не быs е^мђ” и^ рњхъ бл~га паче е^го и^ꙁверга,
3
Якби якийсь чоловік породив сто дітей, і прожив багато років, і ще примножилися дні життя його, але душа його не насолоджувалась би добром і не було б йому і погребіння, то я сказав би: викидень щасливіший за нього,
4
ја%ко въ сђетњ прїиде и^ въ тмђ и^деT, и^ въ тмњ и^мя е^го покрыется.
4
тому що він марно прийшов і відійшов у темряву, і його ім’я покрите мороком.
5
и^ слн~ца же не ви'дњ ни'же раꙁђмњ поко'я” Сїе па'че сего
5
Він навіть не бачив і не знав сонця: йому спокійніше, ніж тому.
6
и^ житъ ты'сяща лTњ по всемђ, блгsтынњ не ви'дњ. е^да` не въ е^ді'но л^и мњсто вс^я и^дTђ.
6
А той, хоча б прожив дві тисячі років і не насолоджувався добром, чи не усе піде в одне місце?
7
ве'сь трђдъ чл~чъ въ ё^ста е^го, и^ дш~а же е^го не и^спо'лнится”
7
Усі труди людини — для рота її, а душа її не насичується.
8
ја^коже и^ꙁъѓ^билїе чл~кђ мђдромђ па'че беꙁђмнаго, поне'же нищъ ви'дњ ходи'ти проти'вђ животђ.
8
Яка ж перевага мудрого перед нерозумним, яка — у бідняка, що вміє ходити перед живими?
9
бл~го видᲇнїе ѓ%чїю па'че ходя'щаго дш~ею. и^ с^е сђе^т#ствїе изволенїе дх~а”
9
Краще бачити очима, ніж бродити душею. І це — також суєта і томління духу!
10
И$же чт^о бысть ё^же` и^меновася и^мя е^го, и^ поꙁнася е^же е^сть чл~къ, и^ не воꙁмо'жетъ сђди'тися съ крњпча'ишимъ па'че себе`.
10
Що існує, тому вже наречене ім’я, і відомо, що це — людина, і що вона не може сперечатися з тим, хто сильніший за неї.
11
ја%ко сђть словеса` мно'га ё^множа'юще сђ'етђ” Єже чт^о и^ꙁли'ше чл~кђ,
11
Багато таких речей, які примножують суєту: що ж для людини краще?
12
ја%ко кт^о вњсть чт^о бл~го чл~кђ въ животњ` е^го. число` дн~їи живота` сђ'етьства е^го, и^ сътвори я& въ стњ'нњ. ја^ко кт^о въꙁвњститъ чл~кђ чт^о бђдетъ по немъ поD слн~цеM.
12
Бо хто знає, що добре для людини в житті, у всі дні суєтного життя її, які вона проводить, як тінь? І хто скаже людині, що буде після неї під сонцем?
Глvа, з~”
1
бл~го и^мя па'че е^ле'я бл~га, и^ дн~ь смр~тныи паq дн~я бытїя е^го”
1
Добре ім’я краще за дорогу масть, і день смерти — за день народження.
2
Бл~го ходи'ти въ до'мъ пла'ча нежели ходи'ти въ доM пи'ра, поне'же сїе конецъ вся'комђ чл~кђ, и^ живыи да'сть бл~го въ срDце е^го.
2
Краще ходити у дім плачу за мертвим, ніж ходити у дім бенкету; бо такий кінець усякої людини, і живий прикладе це до свого серця.
3
бл~га ја%рость па'че смњ'ха, ја%ко въ ѕлобњ лица` ё^блажи'тся срDце.
3
Сумування краще за сміх; тому що при печалі лиця серце стає кращим.
4
срDце мђ'дрыхъ в домђ` пла'ча, и^ срDце безђмныхъ въ домђ` веселїя.
4
Серце мудрих — у домі плачу, а серце нерозумних — у домі веселощів.
5
бл~го е^же слы'шати запрещенїе премђдра, па'че мђжа слы'шащаго пњснь безђмныхъ.
5
Краще слухати викривання від мудрого, ніж слухати пісні дурних;
6
ЈА/коже б^о гла'съ тернїя поD котлоM, та'ко смњхъ беꙁђмнаh, и^ с^е же сђета”
6
тому що сміх нерозумних те саме, що тріскотіння тернового хмизу під казаном. І це — суєта!
7
ЈА/коже клевета льститъ мђ'драго, и^ раZслабля'етъ срDце бл~гороDствїя е^го.
7
Утискуючи інших, мудрий стає дурним, і подарунки псують серце.
8
бл~га послDњняя словесъ па'че нача'ла е^го” Бл~гъ тръпели'в#, па'че высокиX дх~оM.
8
Кінець справи краще за початок її; терплячий краще зарозумілого.
9
не тщися въ дђсњ свое^мᲆ ја^ри'тися, ја%ко ја%рость в нњдрехъ безђмныхъ почива'етъ”
9
Не будь духом твоїм поспішним на гнів, тому що гнів гніздиться у серці нерозумних.
10
да не речеши чт^о быs ја%ко дн~їе древнїи бњша бла'ѕи па'че сихъ, ја%ко не въ мђдрости вопросиl е^си ѓ^ сеM”
10
Не говори: «чому це минулі дні були кращими за нинішні?», тому що не від мудрости ти запитуєш про це.
11
Бл~га мђдрость съ раꙁдњленїемъ по жре'бїю, і^ и^зъѓ^билїе ви'дящимъ слн~це.
11
Гарна мудрість зі спадщиною, і особливо для тих, які бачать сонце:
12
ја%ко въ стњнњ ея` мђдрость, ја%ко стњнь сребра`. и^ꙁъѓ^билїе ра'зђмђ премђдрость, премђдрость ѓ^живля'етᲆ и^же ё^ нея`”
12
тому що під сінню її те саме, що під сінню срібла; але перевага знання в тому, що мудрість дає життя тому, хто володіє нею.
13
Ви'ждь сътворенїя бж~їя, ја%ко кт^о мо'жетъ ё^краси'ти е^же а^ще б~ъ разъвратиT.
13
Дивися на дію Божу: бо хто може випрямити те, що Він зробив кривим?
14
въ дн~ь бл~гостыня е^го живи въ бла'ѕњ, и^ ви'жDь въ дн~ь ꙁло'бы. вижDь съ си'мъ съ гласи сихъ е^же сътвори б~ъ ѓ^ гл~њх#. да не ѓ^бря'щетᲆ чл~къ ꙁа не'ю ничто'же.
14
У дні благополуччя користуйся благом, а у дні нещастя розмірковуй: те й інше створив Бог для того, щоб людина нічого не могла сказати проти Нього.
15
всяческая ви'дњхъ во' дн~и сђе'тьствїя мое^го, е^сть пра'веDныи погиба'яи въ свое'и правдњ, и^ е^сть нечьстивыи пребыва'яи въ свое'и ѕло'бњ”
15
Усього надивився я у суєтні дні мої: праведник гине в праведності своїй; нечестивий живе довго у нечесті своєму.
16
Не бђди правди'въ вельми, ни мђдрися и^ꙁъѓ^билне, е^да` когда иZё^мње'шися.
16
Не будь занадто суворим, і не виставляй себе занадто мудрим; навіщо тобі губити себе?
17
и^ не бесчествђи мно'го, и^ не бђ'ди жестоk, да не ё%мреши не въ время свое.
17
Не віддавайся гріху, і не будь безумним: навіщо тобі помирати не у свій час?
18
бл~го т^и е^сть съдръжа'тися ѓ^ сеM, и^ эT сего ё^бо не ѓ^скверни рђки` свое'а, ја%ко боа'щимся б~а и^ꙁыидђтъ вс^я”
18
Добре, якщо ти будеш триматися одного і не віднімати руки від іншого; тому що хто боїться Бога, той уникне всього того.
19
Премђдрость помо'жетъ мђ'дромђ, паче десяти ѓ^блада'ющиX во' градњ.
19
Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, які у місті.
20
ја%ко нњсᲄь чл~къ пра'веденᲆ на ꙁемли`, и^же сътвориT бл~гое и^ не съгрњшиT”
20
Немає людини праведної на землі, яка робила б добро і не грішила б;
21
И$ вся` ё^бо словеса и%хже въꙁгл~ютъ нечетивїи и^ не вложи срDца свое^го, да не ё^слы'шиши раба` свое^го кленђща тебе.
21
тому не на всяке слово, яке говорять, звертай увагу, щоб не почути тобі раба твого, коли він лихословить на тебе;
22
ја%ко многа'жды слђкђ'ют# тобо'ю ѓ^бхожDенїемъ ѓ^ꙁлобиT мно'гиM срDце твое, ја%ко да и^ т^ы клялъ е^си дрђгїя мно'гїя.
22
бо серце твоє знає багато випадків, коли і сам ти лихословив на інших.
23
вс^я сїя и^скђсихъ въ мђдрости, и^ рњхъ ё^мђдрђся и^ сїя ё^дали'ся эT мене.
23
Усе це випробував я мудрістю; я сказав: «буду я мудрим»; але мудрість далека від мене.
24
далече паче нежели бња'ше, и^ бездны глђбинђ кт^о ѓ^бря'щетъ ю&.
24
Далеко те, що було, і глибоке — глибоко: хто осягне його?
25
и^ ѓ^крђжихъ а^ꙁ# и^ срDце мое е^же раꙁђмњти, е^же съсњтити и^ е^же въꙁыска'ти мђдрости и^ ра'ꙁђма. и^ е^же раꙁђмњти нечьстиваго, беꙁђмїе и^ ѓ^жесᲄоченїе и^ лесть.
25
Звернувся я серцем моїм до того, щоб пізнати, дослідити і знайти мудрість і розум, і пізнати нечестя глупоти, неуцтва і безумства,
26
и^ ѓ^брњта'ю а^зъ женђ гор#ча'ишђ паче смр~ти, ја^коже е^сть ловитва, и^ сњти срDца ея` и^ съё'зъ в# рђкђ ея`. бл~гїи преD лицемъ бж~їиM и^ꙁвинеTся эT нея, и^ съгрᲇша'яи ѓ^бъяT бђдетъ эT нея”
26
і знайшов я, що гіркіша за смерть жінка, тому що вона — сіть, і серце її — тенета, руки її — окови; добрий перед Богом спасеться від неї, а грішник буде впійманий нею.
27
Се сїя ѓ^брњтохъ рече соборникъ, е^ді'нђ е^ді'нои и^же ѓ^брњсти по'мыслъ, е^гоже въꙁыска дш~а моа, и^ не ѓ^брњтохъ.
27
Ось це знайшов я, сказав Екклезіаст, випробовуючи одне за іншим.
28
и^ чл~ка е^ді'наго эT тысђщи ѓ^брњтохъ, и^ жены въ всњхъ сихъ не ѓ^брњтоX.
28
Чого ще шукала душа моя, і я не знайшов? — Чоловіка одного з тисячі я знайшов, а жінки між усіма ними не знайшов.
29
ѓ^баче с^е сїе ѓ^брњтохъ, е^же сътвори б~ъ чл~комъ правымᲆ. и^ сїи въꙁыскаша помы'словъ мно'гихъ.
29
Тільки це я знайшов, що Бог створив людину правою, а люди пустилися у безліч помислів.
Глvа, и~”
1
кт^о вњдњ мђдрость, и^ кт^о вњсть раꙁрњшенїе глаго'ла” Мђ'дрость чл~кђ просвњща'ет# лице е^го, и^ беꙁъстђдныи въꙁненави'дњнъ бђ'детъ лицемъ свои^мъ”
1
Хто — як мудрий, і хто розуміє значення речей? Мудрість людини просвітлює лице її, і суворість лиця її змінюється.
2
Оу^ста` цр~я съхрани, и^ ѓ^ словесехᲆ клятвы бж~їя не тщися,
2
Я говорю: слово царське бережи, і це заради клятви перед Богом.
3
эT лица бо е^го по'идеши, не ста'ни въ словесњ лђкавнњ. ја%ко вс^я е^же а'ще вᲆсхо'щеT сътворитъ,
3
Не поспішай відходити від лиця його, і не наполягай у злій справі; тому що він, що захоче, все може зробити.
4
ја^коже цр~ь съвладњ, и^ кт^о речетъ е^мђ чт^о тво'риши.
4
Де слово царя, там влада; і хто скаже йому: «що ти робиш?»
5
храняи ꙁа'повњдь, не ё^вњсть гл~а лђкавна” И$ время сђда вњсть срDце мђдраго.
5
Хто додержується заповіді, той не зазнає ніякого зла: серце мудрого знає і час і устав;
6
јако всякои ве'щи е^сть вре'мя сђ'да, ја^ко ра'ꙁђмъ чл~ка мно'гᲆ е^сть на неM.
6
тому що для всякої речі є свій час і устав; а людині велике зло від того,
7
ја%ко нњсть вњдя'щаго чт^о бђ'дђщее, и^ ја%коже бђдетъ и^ кт^о въꙁвњстиT е&.
7
що вона не знає, що буде; і як це буде — хто скаже їй?
8
нњсть чл~ка владђщаго въ дђсњ воꙁбрани'ти сᲆ дх~оM, и^ нњсть владђщаго въ дн~ь смр~ти. и^ нњсть посла въ дн~ь бра'ни, и^ не сп~сеT беꙁъчестїе сђщаго в не'и.
8
Людина не владна над духом, щоб утримати дух, і немає влади у неї над днем смерти, і немає визволення у цій боротьбі, і не врятує нечестя нечестивого.
9
и^ вс^е сїе ви'дњх#, и^ вᲆдаX срDце мое въ все` сътворенїе еже сътворено е^сть поD слн~цеM. вс^я е^лика ѓ^блада'лъ е^сᲄь чл~къ въ чл~цᲇ е^же ѓ^ꙁлоби'ти е^го”
9
Усе це я бачив, і звертав серце моє на всяку справу, яка чиниться під сонцем. Буває час, коли людина панує над людиною на шкоду їй.
10
И$ тогда` ви'дњх# нечьсти'выя въ гробы несомы, и^ эT ст~ого и^доша и^ похва'лиша въ градᲇ, ја%ко сїе сътвори'ша. и^ се же сђета,
10
Бачив я тоді, що ховали нечестивих, і приходили і відходили від святого місця, і їх забували у місті, де вони так чинили. І це — суєта!
11
ја%ко нњсть и^ꙁбавленїя быва'ющаго эT творя'щихъ лђкавое въскорњ, сего ради ё^вњрися срDце сн~овъ чл~ческихъ в нихъ е^же сътворити лђка'вое.
11
Не швидко звершується суд над злими вчинками; тому і не страшиться серце синів людських чинити зло.
12
и^же съгрњши сътворилъ е^сть лђкавое, эTтолњ и^ эT долготы иX. и^б^о и^ ви'дњхъ а^ꙁъ ја%ко бђдетъ бл~го боа'щиMся б~а, да бояTся эT лица е^го.
12
Хоч грішник сто разів чинить зло і заклякає у ньому, але я знаю, що благо буде тим, хто боїться Бога, хто благоговіє перед лицем Його;
13
и^ не бђдеT бл~го нечьстивомђ, и^ не предолжатъ дн~їи въ сњни, и^же нњсть боя'ися эT лица бж~їя”
13
а нечестивому не буде добра, і, подібно до тіні, недовго протримається той, хто не благоговіє перед Богом.
14
Є$сть сђе'та ја%же сътворена е^сть на ꙁемли`. ја%ко сђть правеDнїи и^ ја^ко достиѕа'етъ на ниX ја^ко сътворенїе нечестивыхъ” и^ сђть нечестивїи ја%ко достиѕа'етᲆ на нихъ ја%ко сътворенїе правеDных#, рњхъ ја%ко и^ с^е сђета.
14
Є і така суєта на землі: праведників осягає те, чого заслуговували б діла нечестивих, а з нечестивими буває те, чого заслуговували б діла праведників. І сказав я: і це — суєта!
15
и^ похвалиX азъ съ веселїемъ, ја%ко нњсть бл~го чл~кђ поD слн~цемъ н^о токмо е^же ја%сти и^ пити и е^же веселитися. и^ т^о прибытокъ е^го трђдови, дн~їе живота` е^го иXже далъ е^сть е^мђ б~ъ поD слн~цеM.
15
І похвалив я веселощі; тому що немає кращого для людини під сонцем, як їсти, пити і веселитися: це супроводжує її у трудах у дні життя її, які дав їй Бог під сонцем.
16
в них же дахъ срDце мое раꙁђмњти мђдрость, и^ е^же вњдњти попеченїе сътвореное на' ꙁемли” И$ во дн~и и^ в но'щи сна во ѓ'чїю свое'ю нњсть видя'и”
16
Коли я звернув серце моє на те, щоб осягнути мудрість і розглянути діла, які чиняться на землі, і серед яких людина ні вдень, ні вночі не знає сну, —
17
и вњдњхъ вс^я сътворенїя бж~їя ја^ко не мо'жетъ чл~къ и^ꙁъѓ^брњсти, съ сотворенїемъ сътворе'номъ подъ слн~цемъ” Є$лико а^ще трђ'дится чл~къ ѓ^брњсти, и^ не ѓ^бря'щетъ. е^ли'коже а^ще речеT мDђрыи раꙁђмᲇти, и^ не воꙁмо'жетъ ѓ^брњсти.
17
тоді я побачив усі діла Божі і знайшов, що людина не може осягнути діла, які чиняться під сонцем. Скільки б людина не трудилася у дослідженні, вона усе-таки не осягне цього; і якби якийсь мудрець сказав, що він знає, він не може осягнути цього.
Глvа, џ~”
1
ја%ко вс^е сїе вдахъ въ срDце мое, и^ срDце мое вс^е сїе вњдњ” ЈАко правеDнїи и^ мђдрїи, и^ дњла'нїя и^хъ въ рђкђ бж~їю. и^ любовъ же и^ нена'висть нњсть чл~къ видя'и вс^я, преD лицемъ и^хъ сђе'та.
1
На все це я звернув серце моє для дослідження, що праведні й мудрі і діяння їхні — у руці Божій, і що людина ні любови, ні ненависти не знає у всьому тому, що перед нею.
2
въ всњхъ слђча'и правеDномђ и^ нечьстивомђ, бл~гомђ и^ ꙁломђ, и^ чи'сᲄомђ и^ нечи'стомђ, и^ жрђщемђ, и^ не жрђщемђ. ја%коже бл~гыи и^ ја%ко съгрњша'яи, и^ ја^коже кленыися и^ ја^коy боя'ися кля'твы”
2
Усьому й усім — одне: одна доля праведнику і нечестивому, доброму і [злому], чистому і нечистому, тому, хто приносить жертву і хто не приносить жертви; як доброчесному, так і грішнику; як тому, хто клянеться, так і тому, хто боїться клятви.
3
Се лђкаво въ всеM твореномъ поD слн~цемъ, ја%ко слђча'и всњхъ. и^ срDце сн~въ чл~ческихъ и^споlнися лђкав#ствїа, и^ гордость и^ лесть въ срDцехъ и^хᲆ и^ въ животњ иX, и^ по нихъ къ мр~твымъ”
3
Це ж бо і погано в усьому, що чиниться під сонцем, що одна доля всім, і серце синів людських сповнене зла, і безумство в серці їх, у житті їх; а після того вони відходять до померлих.
4
ЈА/ко кт^о и^же причаща'ется къ всњмъ живымъ, е^сть надежда. ја%ко песъ живъ сїи бл~гъ паче льва мр~тва.
4
Хто знаходиться між живими, тому є ще надія, оскільки і псу живому краще, ніж мертвому леву.
5
ЈА/ко живїи раꙁђмњюT ја%ко ё'мрђтъ, мр~твїи же не сђть вњдђщеи ничто'же, и^ ктомђ нњсть и^мъ м#ꙁды, ја%ко забвена е^сть память и^хᲆ.
5
Живі знають, що помруть, а мертві нічого не знають, і вже нема їм відплати, тому що і пам’ять про них піддана забуттю,
6
и^ любовь иX и^ не'нависть и^хъ и^ рвенїе иX ё^же` поги'бе, и^ части нњсть и^мъ въ вњки, въ всеM творенїи поD слн~цеM”
6
і любов їх і ненависть їх і ревнощі їх уже зникли, і нема їм більше частки повіки ні в чому, що відбувається під сонцем.
7
Прїиди и^ ја%жъ въ веселїи хлњбᲆ свои, и^ пїи во бла'ѕᲇ срDцы вино` свое, ја^ко ё^же бл~говоли б~ъ творенїя твоа.
7
Отже, йди, їж з веселощами хліб твій, і пий у радості серця вино твоє, коли Бог благоволить до справ твоїх.
8
во всяко время да сђть ризы твоя бњлы, и^ е^ле'и на главњ твое'и да не ли'шится”
8
Нехай буде повсякчас одяг твій світлим, і нехай не зменшується єлей на голові твоїй.
9
Ви'жDь живоT съ жено'ю ю^же воꙁлюбилъ е^си, въ вся` дн~и живота` ю%ности твое'а. да'ннаа т^и поD слн~цеM, вс^я дн~и сђе'тьствїя твое^го. ја%ко с^е часть твоя` въ животњ твоеM, и^ въ трђдњ твоеM и%мже т^ы трђди'ся поD слн~цеM”
9
Насолоджуйся життям із дружиною, яку любиш, у всі дні суєтного життя твого, і яку дав тобі Бог під сонцем на всі суєтні дні твої; тому що це — доля твоя у житті й у трудах твоїх, якими ти трудишся під сонцем.
10
Вс^я е^ли'ка ѓ^бря'щеT рђка` твоа съᲄворити ја%ко си'ла твоя сътвори. ја%ко нњсть сътворенїе и^ помышленїе и^ ра'ꙁђмъ и^ мђдросᲄь во а'дњ, а%може т^ы и^деши тамо”
10
Усе, що може рука твоя робити, за силами роби; тому що у могилі, куди ти підеш, немає ні праці, ні роздумів, ні знання, ні мудрости.
11
И$ ѓ^братиXся и^ ви'дњхъ поD слн~цемъ, ја%ко си'мъ легкимъ теченїе и^ симъ си'лнымъ бра'нь, и^ ё^бо семђ мђдромђ хлњбъ, и^ симъ б^о разђмнымъ бога'тьство, и^ симᲆ б^о вњ'дђщимᲆ блгDть, ја%ко время и^ слђча'и слђчится всњмъ симъ.
11
І обернувся я, і бачив під сонцем, що не прудким дістається успішний біг, не хоробрим — перемога, не мудрим — хліб, і не розумним — багатство, і не майстерним — прихильність, але час і випадок для всіх них.
12
ја%ко ё^бо не раꙁђмњ чл~къ времени своеh, ја%ко ры'бы ё^ловля'емы вᲆ мрежи ѕл^њ и^ ја%ко птица ё^ловля'емы в сњти, и^ ја^ко сїи ё^ловля'емы сн~ы чл~ческїя сђть въ время лђкаво, внегда` нападетъ на' ня внеꙁа'пђ”
12
Бо людина не знає свого часу. Як риби попадаються у пагубну сіть, і як птахи заплутуються у тенетах, так сини людські уловлюються в час біди, коли вона несподівано находить на них.
13
И$ сїю же мђдрость ви'дњхъ поD слн~цемъ, и^ вели'къ е^сть ко мнњ
13
Ось ще яку мудрість бачив я під сонцем, і вона здалася мені важливою:
14
граD ма'лъ и^ мђжїи в немъ мало, прїидетъ на ня цр~ь вели'къ и^ ѓ'крsтъ ѓ^бля'же, и^ съдњла'етъ ѓ^ нем# ѓ^гра'ды ве'лїя.
14
місто невелике, і людей у ньому небагато; до нього підступив великий цар і обложив його і зробив проти нього великі облогові роботи;
15
и^ ѓ^брњте же в немъ мђжа ни'ща и^ мђдра, и^ се'и сп~сетъ граD мђдростїю свое'ю, и^ чл~къ не помянове'нъ е^сть съ мђжеM ни'щимᲆ ѓ^ немъ”
15
але в ньому знайшовся мудрий бідняк, і він урятував своєю мудрістю це місто; й однак же ніхто не згадував про цю бідну людину.
16
И$ рњхъ а^зᲆ бл~га мђдрость паче си'лы. и^ мђдрость ни'щаго ё^ничижена, и^ словеса` е^го не сђть послђша'ема”
16
І сказав я: мудрість краща за силу, й однак же, мудрість бідняка зневажається, і слів його не слухають.
17
Словеса мђдрыX вᲆ покои` слы'шаTся, паче клича ѓ^блада'ющиX въ беꙁђмїи”
17
Слова мудрих, вимовлені спокійно, вислуховуються краще, ніж крик володаря між нерозумними.
18
Бл~га мђдросᲄь паче сосђдъ ратиыX, и^ съгрњша'яи е^ді'нъ погђбиT блгsтыню мно'гђ”
18
Мудрість краща за військову зброю; але один, що згрішив, погубить багато доброго.
Глvа, і~”
1
Мђ'хи ё^мръшїи съгноя'ют# е^ле'я сладость. честнњи ма'ло мђдрости, па'че сла'вы беꙁђмїя вели'ка.
1
Мертві мухи псують і роблять смердючою запашну масть мироварника: те саме робить невелика глупота шанованої людини з її мудрістю і честю.
2
срDце мђ'драго ѓ^деснђ'ю е^го, а^ срDце беꙁђмнаго ѓ^шђ'юю е^го”
2
Серце мудрого — на праву сторону, а серце нерозумного — на ліву.
3
И@ въ пђтьy безђмныи ја%ко и% детъ, срDце е^го лиша'ется и^ ја%же помышля'етъ, вс^я беꙁђмна сђть”
3
Якою б дорогою не йшов нерозумний, у нього завжди бракує глузду, і всякому він висловить, що він нерозумний.
4
А$ще дх~ъ владњю^щаго въꙁыидетъ на' тя, мњста свое^го не ѓ^ста'ви, ја%ко и^сцњленїе ё^ста'витъ грњхи велики”
4
Якщо гнів начальника запалає на тебе, то не залишай місця твого; тому що покірливість покриває і великі провини.
5
Є$сть лђкав#ство е^же ви'дњхъ поD слн~цемъ, е^же невольно и^зыиде эT лица владњю^щаго”
5
Є зло, яке бачив я під сонцем, це — ніби погрішність, яка йде від володаря:
6
данъ беꙁђмныи на высотаX великихъ, и^ богатїи въ смиренныX сядђтъ”
6
невігластво ставиться на велику висоту, а багаті сидять низько.
7
Ви'дњхъ рабы` на конеX, и^ княѕи идђщи ја%ко рабы на ꙁемли`.
7
Бачив я рабів на конях, а князів, які ходять, подібно до рабів, пішки.
8
копа'я ја%мђ впадетъ в ню`, и^ ѓ^требля'ющаго ѓ^градђ ё^грызнетъ и& змїя.
8
Хто копає яму, той упаде у неї, і хто руйнує огорожу, того вжалить змій.
9
і^ и^ꙁима'яи камы поболи'тъ эT ниX, секїи дрова` бњдђ прїемлеT в нихъ.
9
Хто пересуває камені, той може надсадити себе, і хто коле дрова, той може піддати себе небезпеці від них.
10
а^ще спадетъ сњчи'во, и^ саM лицем# смятеся, и^ си'ла эTнеможеT, и^зъѓ^би'лїе же мђж'ђ мђ'дрость”
10
Якщо затупиться сокира, і якщо лезо її не буде загострене, то потрібно буде напружувати сили; мудрість уміє це виправити.
11
А/ще сњкнетъ ꙁмїя не въ шептњ, и нњсть ѓ^билїя ѓ^бава'ющемђ.
11
Якщо змій ужалить без заговорювання, то не кращий за нього і злоязичний.
12
словеса ё^стъ мђдрыX блгDть, ё^стныy беꙁђмнаго потопляюT е^го”
12
Слова з уст мудрого — благодать, а вуста нерозумного гублять його ж:
13
Начало словесъ е^го беꙁђмїе, и^ послDњняя ё^стъ е^го гордость лђка'ва.
13
початок слів з уст його — глупота, а кінець промови з уст його — безумство.
14
беꙁђмныи ё^мно'жит# словеса`” Не раꙁђмњ чл~кᲆ чт^о бывшее, и^ чᲄо бђдђщее чт^о зади е^го и^ кт^о въꙁвњстиT е^мђ.
14
Нерозумний наговорює багато, хоч людина не знає, що буде, і хто скаже йому, що буде після нього?
15
ё^спњхъ беꙁђмныX ё^трђдитъ иX, и^же не разђмњ и^ти въ' граD”
15
Труд нерозумного стомлює його, тому що не знає навіть дороги у місто.
16
Го'ре тебњ гра'де в неMже цр~ь тво'и ю%нъ, и^ кня'ѕи ᲄвои` рано ја^дяT.
16
Горе тобі, земле, коли цар твій отрок, і коли князі твої їдять рано!
17
бл~жена т^ы зе'мле и^же цр~ь тво'и сн~ъ свобоDныя, и^ кня'ѕи твои` въ время ја^дятъ въ силе и^ не постыдяTся”
17
Благо тобі, земле, коли цар у тебе зі шляхетного роду, і князі твої їдять вчасно, для підкріплення, а не для пересичення!
18
Въ лњности смириTся стропъ, и^ въ праꙁнествᲇ рђкђ прока'плетъ храмина.
18
Від лінощів обвисне стеля, і коли опустяться руки, то протече дім.
19
въ смXњ тво'рятъ хлњбъ и^ вино и^ е^ле'и, е%же веселиᲄи живыя. и^ сребра` послђшаюT всяческая.
19
Бенкети влаштовуються для задоволення, і вино веселить життя; а за усе відповідає срібло.
20
въ со'вњсти ё^бо свое'и не клњни цр~я, и^ въ клњти ложницы свое'и не клњни бога'таго, ја%ко птица нбsнаа донесеT глаs тво'и, і^ и^мњ'яи кры'лњ воꙁвњстиT слово твое”
20
Навіть і в думках твоїх не лихослов царя, і у спальній кімнаті твоїй не лихослов багатого; тому що птах небесний може перенести слово твоє, і крилатий — переказати промову твою.
Глvа, а~і”
1
Посли` хлњбъ твои на лице` водњ`, ја%ко въ множествњ днїи ѓ^бря'щеши е^го.
1
Відпускай хліб твій за водою, тому що після багатьох днів знову знайдеш його.
2
дажDь ча'сть седмимъ и^ ѓ^смиM, ја%ко не вњси чт^о бђдетъ лђка'во на земли`”
2
Давай частку семи і навіть восьми, тому що не знаєш, яке лихо буде на землі.
3
А$ще и^сполняTся ѓ%блацы дожда на' ꙁемлю и^ꙁливаюT” И$ а'ще падетъ древо на ю'гъ и^л^и аще на сњверъ, и^дњже падеT та'мо бђдетъ”
3
Коли хмари будуть повні, то вони проллють на землю дощ; і якщо впаде дерево на південь або на північ, то воно там і залишиться, куди впаде.
4
Блюды'и вњтра не сњ'ет#, и^ сматря'и въ ѓ%блакъ не пожнетъ.
4
Хто спостерігає вітер, тому не сіяти; і хто дивиться на хмари, тому не жати.
5
в ни'хже нњсть вњдыи чт^о пђть бђдетъ дх~а, ја%ко ко'сти ражда'ю^щая въ чревњ, та'ко не разђмњ'ет# дњлъ бж~їихъ е^лика же сътвори'тъ всяческая.
5
Як ти не знаєш шляхів вітру і того, як утворюються кістки в утробі вагітної, так не можеш знати діло Бога, Який творить усе.
6
во заё'трїи сњя'и сᲇмя свое, и^ въ дн~ь да не ѓ^ставля'ет# рђка твоя” ЈА$ко не вњси кое ё^лђчиTся с^е л^и и^л^и ѓ'но, и^ а'ще л^и ѓ^бое в#кђпᲇ” Бл~го
6
Ранком сій насіння твоє, і ввечері не давай відпочинку рукам твоїм, тому що ти не знаєш, те або інше буде вдаліше, або те й інше однаково добре буде.
7
и^ сла'дко свњтъ, и^ бл~го ѓ^чи'ма зрњти съ сл~нцемъ.
7
Солодке світло, і приємно для очей бачити сонце.
8
ја^ко а^ще лњта мно'га живе'тъ чл~къ, и^ ѓ^ всњхъ сиX възвесели'тся. помянђтся дн~и т#мы` ја%ко мнози бђдђтъ. вс^е грядђщее сђ'ета”
8
Якщо людина проживе і багато років, то нехай веселиться вона упродовж усіх їх, і нехай пам’ятає про дні темні, яких буде багато: усе, що буде, — суєта!
9
Весели'ся ю^ноᲄо въ ю'ности свое'и, и^ да ё^бл~жиT тя срDце твое въ дн~ь ю'ности твоея” И$ ходи в# пђтеX срDца твое^го непоро'чеn, и не въ видњнїю ѓ%чїю свое'ю” И$ раꙁђмњи ја^ко эT всњхъ си'хъ приведеT тя б~ъ на сђдъ”
9
Веселись, юначе, у юності твоїй, і нехай споживає серце твоє радість у дні юности твоєї, і ходи шляхами серця твого і за видіннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд.
10
И$ ѓ^ста'ви ја%рость эT срDца твоеh и^ преведи` лђкавство эT плоти твоея” ЈА/ко ю'ность и^ безђмїе сђета.
10
І віддаляй печаль від серця твого, і відводь зле від тіла твого, тому що дитинство і юність — суєта.
Глvа, в~і”
1
и^ помяни` сътворшаго т^я въ дн~ь ю'ности твоея, прїидђтъ днїе ѕлобы твоея. и^ приспњ'ютъ лњта в нихже речеши нњсть м^и в нихъ хотњнїя,
1
І пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: «немає мені задоволення в них!»
2
до'ндеже не померъкнетъ слн~це и^ свTњ и^ лђна` и^ звњзды, и^ ѓ^братяTся ѓ^блаци поза'ди дожда.
2
доки не померкли сонце і світло і місяць і зірки, і не найшли нові хмари слідом за дощем.
3
въ дн~ь вънь же подви'жђтся стра'жїе до'мђ, и^ раꙁвратяTся мђжїе си'лы. и^ ё^праꙁнятся ме'лющїи ја%ко и^ꙁнемогоша, и^ помрачаTся гляда'ющая въ сква'жняхъ,
3
У той день, коли затремтять ті, що охороняють дім, і зігнуться мужі сильні; і перестануть молоти ті, що мелють, тому що їх мало залишилося; і затьмаряться ті, що дивляться у вікно;
4
и^ затворяT две'ри на тръжищи, в немощи гласа ме'лющїя” И$ въста'неT на глаs пти'ца, и смиря'тся вся дщеря пњсныя.
4
і будуть зачинятися двері на вулицю; коли замовкне звук жорна, і буде вставати людина за криком півня і замовкнуть дочки співу;
5
и^б^о на высотђ` ё'зрятъ, и^ ё'жасъ на пђти`. и^ процвњтетъ кляпышᲆ и^ ѓ^тол#стњ'етъ ѓ^кри'да, и^ раз#дрђшится всякъ кипари'съ. ја^ко и^деT чл~къ в домъ вњка е^го, и^ ѓ^быидо'ша на тръжищи пла'чющїи.
5
і висоти будуть їм страшні, і на дорозі жахи; і зацвіте мигдаль, і обважніє коник, і розсиплеться каперс. Бо відходить людина у вічний дім свій, і готові оточити його на вулиці плакальниці; —
6
дондеже не преврати'тся ю^же сребра` и^ не сокрђшиTся и^скђса ꙁлаTная. и^ сокрђшаTся водоно'сы ё^ и^сто'чника е^го, и^ сло'миTся ко'ло въ колїи`.
6
доки не порвався срібний ланцюжок, і не розірвалася золота пов’язка, і не розбився глечик біля джерела, і не поламалося колесо над колодязем.
7
и^ въз#вратится прь'сть на' землю ја%коже б^њ, и^ дх~ъ въз#вратится къ б~ђ и^же е^сть далᲆ е^мђ”
7
І повернувся порох у землю, чим він і був; а дух повернувся до Бога, Який дав його.
8
Сђ'ета сђ'етъствїи рече собо'рникъ, всяческа'я сђ'ета,
8
Суєта суєт, сказав Екклезіаст, усе — суєта!
9
и^ ли'ш#шее. ја%ко бы'сть собо'рникъ мDђръ, и^ ја%ко сказа` съ чл~комъ ра'зMђ. и^ ё'хо и^слњдиT красоты` при'точныя,
9
Крім того, що Екклезіаст був мудрий, він учив ще народ знання. Він усе випробовував, досліджував, і склав багато притч.
10
многа възыска` собо'рникъ е^же ѓ^брњсти словеса` хотњнїя, и^ напи'сана пра'востїю словеса` и%стинны”
10
Намагався Екклезіаст знаходити витончені висловлювання, і слова істини написані ним правильно.
11
Словеса` мђдрыхъ ја%ко ѓ^стны воло'выя, и^ ја%ко гвоздїе раждеже'ни, и^же эT сложе'нїя да'ни бы'ша эT па'стыря е^ди'наго
11
Слова мудрих — як голки і як вбиті цвяхи, і укладачі їх — від єдиного пастиря.
12
и^ꙁъѓ^би'лїе вели'ко эT нихъ” Сн~е мои храни кни'ги мно'ги сътворити нњсть б^о конца`, и^ ё^ченїи мно'го трђда плоти”
12
А що понад усе це, сину мій, того бережися: складати багато книг — кінця не буде, і багато читати — втомлює тіло.
13
конецъ же словђ все послђшаи. б~а боися и^ ꙁа'повњди е^го храни`, ја%ко того всякъ чл~къ”
13
Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини;
14
ЈА/ко все сътворе'нїе приведетъ б~ъ на сђдъ, въ всякомъ преꙁренїю а^ще л^и бл~го а^ще л^и лђка'во”
14
бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле.