Друк брошуроюВиконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
І сказав Бог: нехай збереться вода, що під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суша. І стало так. [І зібралася вода під небом у свої місця, і з’явилася суша.]
І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями. І побачив Бог, що це добре.
11
И$ рече б~ъ, да прорасти'тъ ꙁемля` бы'лїе травно'е, сњю'ще сњмя по ро'дђ и^ по подобїю, и^ древо плодови'то творя'щее пло'дъ, е^мђже сњмя е^го въ
немъ по ро'дђ на ꙁемли`, и^ бы'сть та'ко”
11
І сказав Бог: нехай вирощує земля зелень, траву, що сіє насіння за [родом і за подобою своєю, і] дерево плідне, що приносить за родом своїм плід, у якому насіння його на землі. І стало так.
12
І$ и^ꙁнесе` ꙁемля` былїе травно'е, сњю'ще сњмя по ро'дђ и^ по подо'бїю и^ дре'во плодови'то ᲄворя'щее плодъ, е^мђже сњмя е^го въ не'мъ по ро'дђ на ꙁемли`, и^ ви'дњ б~ъ ја^ко добро`.
12
І виростила земля зелень, траву, що сіє насіння за родом [і за подобою] її, і дерево [плідне], що приносить плід, у якому насіння його за родом його [на землі]. І побачив Бог, що це добре.
13
и^ бы'сть ве'черᲆ и^ бысть ё%тро дн~ь тре'тїи”
13
І був вечір, і був ранок: день третій.
14
И$ рече б~ъ, да бђдђтъ свњти'ла на тве'рди нбsнњи, ѓ^свњща'ти ꙁе'млю, и раꙁлђча'ти ме'ждђ дн~емъ и^ ме'ждђ
но'щїю” И$ да бђдђтъ въ ꙁна'менїя и^ въ времена`, и^ въ дн~и и^ въ лњта”
14
І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років;
15
И$ да бђдђтъ въ просвњще'нїе на тве'рди нбsнњи, ја^ко свњти'ти по ꙁеMли` и^ бысть та'ко”
15
і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так.
І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода, за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре.
22
И$ блsви я& б~ъ гл~я, расти'теся и^ множи'теся, и^ напо'лните во'ды ја%же
въ мо'рњхъ, и^ пти'цы да ё^мно'жатся на ꙁемли`”
22
І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі.
23
И$ бысть ве'черъ и^ бысть ё%тро дн~ь пя'тыи”
23
І був вечір, і був ранок: день п’ятий.
24
И$ ре'че б~ъ, да и^ꙁведеT ꙁемля` дш~ђ жи'вђ по ро'дђ, четвероно'га и^ га'ды, и^ ѕвњря ꙁемли` по ро'дђ. и^ бы'сть та'ко,
24
І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом її, тварин і плазунів, і звірів земних за родом їх. І стало так.
25
и^ сътвори` б~ъ, ѕвњ'ря ꙁе'мныа по ро'дђ и^ ско'ты по ро'дђ и^хъ, и^ вс^я га'ды ꙁемли` по ро'дђ иX” И$ ви'дњ б~ъ ја^ко добро`.
25
І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре.
26
И$ рече б~ъ, сътвори'мъ чл~ка по ѓ%браꙁђ на'шемђ, и^ по подо'бїю И$ да ѓ^блада'етᲆ ры'бами мор#ски'ми,
и^ пти'цами нбsными, и^ ѕвњ'рми и^ ско'ты, и^ все'ю ꙁемле'ю, и^ всњми га'ды пресмыка'ющимися по ꙁемли`.
26
І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі.
27
И сътвори` б~ъ чл~ка” По ѓ%браꙁђ бж~їю
сътвори` е^го” Мђжа и^ жен`ђ сътвори` и^х#”
27
І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх.
І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими [і над звірами,] і над птахами небесними, [і над усякою худобою, і над усією землею,] і над усякою твариною, що плазує по землі.
Ось походження неба і землі, при створенні їх, у той час, коли Господь Бог створив землю і небо,
5
и^ вся'к% ꙁла'къ се'лныи пре'жDе да'же бы'ти на ꙁемли`, и^ вся'кђ трав`ђ се'льнђ пре'жде да'же проꙁя'бнђти” Ни б^о ѓ^дожди` б~ъ на' ꙁемлю, и^ чл~къ не бя'ше дњ'лати ю&”
5
і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробки землі,
6
И$сто'чникъ же и^схожDа'ше и^зъ ꙁемля`, и^ напая'ше вс^е лице` ꙁемли`”
6
але пара піднімалася з землі й зрошувала усе лице землі.
Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів [їх] до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй.
І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв.
І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого;
Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою.
Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого;
І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно.
ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь, і буду вигнанцем і мандрівцем на землі; і всякий, хто зустрінеться зі мною, уб’є мене.
15
И$ ре'че е^мђ г~ь б~ъ, не та'ко, вся'къ ё^би'выи ка'ина се'дмь эTмще'нїи прїиметъ” И$ положи` г~ь б~ъ, зна'менїе на ка'инњ, е^же не ё^би'ти е^го, вся'комђ ѓ^брњта'ющемђ е^го.
15
І сказав йому Господь [Бог]: за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься всемеро. І зробив Господь [Бог] Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його.
І сказав Ламех дружинам своїм: Ада і Цилла! послухайте голосу мого, дружини Ламехові! слухайте слова мої: я убив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі;
якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро.
25
Поꙁна' же а^да'мъ женђ` свою е%ввђ, и^ ꙁаче'нши роди` сн~а і^ и^менова` и%мя е^мђ си'фъ, гл~ющи, въскsри' бо ми б~ъ сњмя дрђго'е въ мњсто а%веля, е^гоже ё^би` ка'инъ”
25
І пізнав Адам ще [Єву,] дружину свою, і вона народила сина, і нарекла йому ім’я: Сиф, тому що, [говорила вона,] Бог поклав мені інше сім’я, замість Авеля, якого убив Каїн.
І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років.
4
и^споли'ни же бяхђ на ꙁемли` въ дн~и ѓ%ни” И$ потMо ја%коже въхожDахђ сн~ве бж~їи кᲆ дще'реM члчsким#, и рожDахђ себњ сїи, и^ тїи бя'хђ и^споли'ни, и^же эT вњка чл~вцы и^мени'ти”
4
У той час були на землі велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди.
5
Ви'дњвъ же г~ь б~ъ, ја%ко ё^мно'жишася ꙁло'бы чл~вкомъ на ꙁемли`, и вся'къ кто` помышля'етъ въ срDцы своеM прилњжно на ꙁла'я вся` дн~и”
5
І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно;
6
І$ помысли б~ъ ја%ко сътвори` чл~вка на зеMли, и^ размы'сли”
6
і розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму.
7
И$ рече да поᲄреблю` члв~ка е^гоже сътворих# эT земля`, эT члв~ка да'же и^ до ско'та, и^ эT га'дъ да`же и^ до пти'цъ нбsныхъ, ја%ко раꙁмы'слихъ и^же сотвори'хъ
7
І сказав Господь: знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до худоби, і плазунів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх.
8
Но'е же ѓ^брњте блгDть прDе гм~ъ бг~м#.
8
Ной же придбав благодать перед очима Господа [Бога].
Введи також у ковчег [з усякої худоби, і з усіх плазунів, і] з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть.
З [усіх] птахів за родом їх, і з [усієї] худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, з усіх по парі ввійдуть до тебе, щоб залишилися живими [з тобою, чоловічої статі і жіночої].
21
Ты' же възми` себњ` эT всњх# бра'шенᲆ ја^же и%мате ја^сти, и^ събереши къ себњ` и бђ'деT тебњ` и^ ѓ%нњмъ бра'шно.
21
Ти ж візьми собі всякої їжі, яку споживають, і збери до себе; і буде вона для тебе і для них споживою.
і всякої худоби чистої візьми по семеро, чоловічої статі і жіночої, а з худоби нечистої по двоє, чоловічої статі і жіночої;
3
эT пти'цъ же нбsныхᲆ чи'стыX, сеDмь сеDмь мђжескїи полъ и^ же'ньскїи. эT пти'цъ же нечи'стыхъ дво'е дво'е мђжескїи по'лᲆ и^ же'ньскїи, препиᲄа'ти племя` по все'и ꙁемли`”
3
також і з птахів небесних [чистих] по сім, чоловічої статі і жіночої, [і з усіх птахів нечистих по двоє, чоловічої статі і жіночої,] щоб зберегти сім’я для всієї землі,
В шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця, у цей день відкрилися усі джерела великої безодні, і вікна небесні розчинились;
У цей самий день увійшов у ковчег Ной і Сим, Хам і Яфет, сини Ноєві, і дружина Ноєва, і три дружини синів його з ними.
14
І$ всяк# ꙁвњ'рь по ро'дђ и^ всњ ско'ти по ро'дђ, и^ вся'къ гадъ дви'жђщїися на ꙁемли` по ро'дђ. и^ вся'ка пти'ца пер#на'тая по ро'дђ
14
Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають за родом їх, усі птахи, усі крилаті,
і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег] чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог. І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег].
усе, що мало дихання духа життя в ніздрях своїх на суші, вмерло.
23
и^ потреби` вся` движђщая^ся и^же бя'хђ на лицы` всея` земля`. эT чл~ка до ско'та гаD же и^ пти'ць нбsныX, потреби'шася на ꙁемли`. и^ ѓ^ста` е^ді'нъ но'е, и^ сђщїи` съ ни'мъ вᲆ ковче'зњ,
23
Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі.
24
и^ стоя^ше вода` наD ꙁемле'ю рн~ дн~їи”
24
Вода ж прибувала на землі сто п’ятдесят днів.
Глава`, и~”
1
И$ помянђ` б~ъ но'я, и^ вся'къ звњ'рь, и^ вся'къ ско'тъ, и^ вся` пти'ца, и^ вся` га'ды, и^же бя'хђ с ниM въ ковче'зњ. И наведе б~ъ вњтрᲆ на' землю и ё^ста вода`.
1
І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися.
але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег, тому що вода була ще на поверхні всієї землі; і він простягнув руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.
Шістсот першого року [життя Ноя] до першого [дня] першого місяця припинилася вода на землі; і відкрив Ной покрівлю ковчега і подивився, і ось, обсохла поверхня землі.
14
Въ мsцъ же вторы'и, вᲆ кз~ дн~ь мsца исъше земля`”
14
Й у другому місяці, до двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.
15
Ре'че г~ь б~ъ но'еви гл~я,
15
І сказав [Господь] Бог Ною:
16
и^ꙁы'иди и^с ковче'га ты`, и^ сн~ве твои`, жена твоя`, и^ же'ны сн~въ твои%хъ с тобо'ю”
16
вийди з ковчега ти і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою;
17
И$ вся'ка пло'ть эT птицъ и^ до ско'та, и^ вся'къ га'дъ дви'жђщїися по ꙁемли` и^ꙁведи` съ собо'ю, растњтеся и^ множи'теся на земли`”
17
виведи із собою всіх тварин, що з тобою, від усякої плоті, з птахів, і худоби, і всіх плазунів, що плазують по землі: нехай розійдуться вони по землі, й нехай плодяться і розмножуються на землі.
І влаштував Ной жертовник Господу; і взяв із усякої худоби чистої і з усіх птахів чистих і приніс у всепалення на жертовнику.
21
и` ѓ^боня` г~ь воню` бл~гоё^ханїя” И$ ре'че г~ь б~ъ, не приложђ ктомђ` прокля'ти ꙁе'млю ꙁа дњ'ла члчsка. ꙁане` прилежиT помышле'нїе чл~кђ прилњжно на зла'я эT ю%носᲄи е^го и^ того ради не приложђ кᲄомђ` ё^би'ти вся'кїя пло'ти живы'я, ја%же сътвори'хъ
21
І відчув Господь приємні пахощі, і сказав Господь [Бог] у серці Своєму: не буду більше проклинати землю за людину, тому що помисли серця людського — зло від юности його; і не буду більше знищувати усе живе, як Я зробив:
22
вся` дн~и на ꙁемли`” Сњя'тва и^ жа'тва, зима`, и^ ꙁно'и, лњт'о, и^ ѓ%сень, дн~ь и^ но'щь не преста'нђт#”
22
надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.
І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, [і володійте нею];
2
И$ сᲄра'хъ и^ тре'петъ ва'шъ да бђдет# на всњх'ъ звњ'рехъ ꙁе'мныхъ, и^ на всњ'хъ ско'техъ, на всњхъ птицахᲆ нбsныхъ, и^ на всњ'хъ дви'жђщихся по ꙁемли`, и^ на всњ'хъ ры'бахъ мо'рьскихъ, въ рђцњ` ваши въдаX я&”
2
нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони;
і з усякою душею живою, що з вами, із птахами і з худобою, і з усіма звірами земними, які у вас, з усіма, що вийшли з ковчега, з усіма тваринами земними;
11
И$ поставлю ꙁавњтъ мо'и къ ва'мъ, и^ не ё%мретъ вся'ка пло'ть ксемђ` эT воды` пото'пныя, и^ не бђ'детъ потоp ксемђ` на погђбле'нїе все'и` ꙁемли`.
11
укладу завіт Мій з вами, що не буде більше знищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі.
Сим же і Яфет взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задом і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого.
Це сини Симові за племенами їх, за мовами їх, у землях їх, у народах їх.
32
си племена сн~въ но'евыX, по родђ и^хъ, по ја%ꙁы'комᲆ и%хъ, въ се'лехᲆ иX и^ въ стра'наX и^хъ, эT си'хъ разсњя^шася ѓ%строви странъ, на ꙁемли` по пото'пњ”
32
Ось племена синів Ноєвих, за родоводом їх, у народах їх. Від них пішли народи на землі після потопу.
Глава, а~і”
1
И$ бњ` вся земля ё^ста` е^ді'на и^ гла'съ е^ді'нъ всњм#.
після народження Арфаксада Сим жив п’ятсот років і породив синів і дочок [і помер].
12
А$рфаћа'д же жи'тъ лTњ рл~е, и^ роди` каи^на'на,
12
Арфаксад жив тридцять п’ять [135] років і породив [Каїнана. Після нарождення Каїнана Арфаксад жив триста тридцять років і породив синів і дочок і помер. Каїнан жив сто тридцять років, і породив] Салу.
І взяв Фарра Аврама, сина свого, і Лота, сина Аранового, онука свого, і Сару, невістку свою, дружину Аврама, сина свого, і вийшов з ними з Ура халдейського, щоб іти в землю Ханаанську; але, дійшовши до Харрана, вони зупинилися там.
І взяв Аврам з собою Сару, дружину свою, Лота, сина брата свого, і все майно, яке вони придбали, і всіх людей, яких вони мали в Харрані; і вийшли, щоб іти в землю Ханаанську; і прийшли в землю Ханаанську.
6
І$ ѓ^бы'иде а^враM зе'млю всю`, до мњ'ста, сихе'м#ска, къ дђ'бђ высо'комђ, хананеи' же тогда` живя'хђ на зеMли ᲄо'и
6
І пройшов Аврам по землі цій [у довжину її] до місця Сихема, до діброви Море́. У цій землі тоді [жили] хананеї.
Звідти рушив він до гори, на схід від Вефиля; і поставив намет свій так, що від нього Вефиль був на захід, а Гай на схід; і зробив там жертовник Господу і закликав ім’я Господа [Який явився йому].
Лот звів очі свої і побачив усю околицю Йорданську, що вона, перш ніж знищив Господь Содом і Гоморру, вся до Сигора зрошувалася водою, як сад Господній, як земля Єгипетська;
і обрав собі Лот усю околицю Йорданську; і рушив Лот на схід. І відокремилися вони один від одного.
12
А$враM же всели'ся в ꙁе'млю ханаѓ%ньскђ” Лѓ'т# же всели'ся въ грDа предњлескᲆ, и^ всели'ся в содо'мъ”
12
Аврам став жити в землі Ханаанській; а Лот став жити у містах околиці і розкинув намети до Содома.
13
Чл~цы же и^же в содо'мњ зли`, и^ грњшни прDе бм~ъ ѕњло`”
13
Жителі ж содомські були злі і грішні перед Господом.
14
Ре'че же б~ъ кᲆ а^вра'мђ, ја%коже эTлђчи'ся ло'тъ эT него, вᲆꙁдви'гни ѓ%чи свои` и^ ви'ждь, эT мњста и^дњже ты` нн~њ е^си, к сњверђ и^ ко въсто'коM и^ къ мо'рю,
14
І сказав Господь Авраму, після того як Лот відокремився від нього: зведи очі твої з місця, на якому ти тепер, подивися на північ і на південь, і на схід і на захід;
пішли вони війною проти Бери, царя Содомського, проти Бирши, царя Гоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя Севоїмського, і проти царя Бели, яка є Сигор.
3
и^ вс^и совᲇща'шася на де'брь лљ=кїю, с^е е^сть море солиuное в~і лTњ, рабо'таша ходологомо'рю” тре'тїа^го
3
Усі ці з’єдналися в долині Сиддим, де нині море Солоне.
4
же на'десять лњта, эTверъго'шася е^го”
4
Дванадцять років були вони в неволі у Кедорлаомера, а на тринадцятий рік обурилися.
І взяли Лота, племінника Аврамового, який жив у Содомі, і майно його і пішли.
13
пришеD же е^ді'нъ эT и^сцелњвшиX повњда а^вра'мђ прише'лцђ” А$враM же жи'тъ ё^ дђба мам#врїя” А$море'и же бра'та е^схо'ля, и^ бра'та е^ё^на'ня, и^же бњша ро'тницы а^вра'мовы”
13
І прийшов один з тих, хто уцілів, і сповістив Аврама єврея, який жив тоді біля діброви Мамре, аморреянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими.
Аврам, почувши, що [Лот] родич його узятий у полон, озброїв рабів своїх, і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана;
15
и^ нападе` на' ня но'щїю, саM и^ ѓ%троцы е^го с нимъ. и^ пораꙁи` и^хъ и^ гони` и%хъ до сова'ла, ја^же е^сть ѓ^шђюю` дама'ска”
15
і, розділившись, напав на них уночі, сам і раби його, і подолав їх, і переслідував їх до Хови, що ліворуч від Дамаска;
Са'ра же жена` а^вра'мля, не ражда'ше е^мђ” Бя'ше же раба` ё^ нея` е^гљ=птяныни, се'и и%мя а^га'рᲆ,
1
Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар.
2
рече' же са'ра къ а^вра'мђ, с^е ꙁаключи' мя г~ь не ражда'ти, въни'ди ё%бо кᲆ рабњ` мое'и и^ роди'ши эT нея`”`” Послђша' же а^вра'мъ гл~анїя са'рина,
2
І сказала Сара Авраму: ось, Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї. Аврам послухався слів Сари.
І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Агар, після десяти років перебування Аврамового в землі Ханаанській, і дала її Авраму, чоловіку своєму, за дружину.
І сказала Сара Авраму: в обра́зі моїй винен ти; я віддала служницю мою в надра твої; а вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мене; Господь нехай буде суддею між мною і між тобою.
і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе;
Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать;
Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі, народжене у домі і куплене за срібло в якого-небудь іноплемінника, який не від твого сімені.
13
И$ бђдеть ꙁавњтъ мои на плоти ва'шеи въ ꙁавњтъ вњ'ченъ”
13
Обов’язково нехай буде обрізаний народжений у домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде завіт Мій на тілі вашому завітом вічним.
Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій.
15
И$ рече б~ъ а^враа'мђ са'ра жена твоа, не прозовеTся ктомђ сара. н^о са'рра бђ'ди и^мя е^й,
15
І сказав Бог Аврааму: Сару, дружину твою, не називай Сарою, але нехай буде ім’я їй: Сарра;
Бог же сказав [Аврааму]: саме Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти наречеш йому ім’я: Ісаак; і укладу завіт Мій з ним завітом вічним [в тому, що Я буду Богом йому і] нащадкам його після нього.
І про Ізмаїла Я почув тебе: ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ.
І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх народжених у домі своїм і всіх куплених за срібло своє, всіх чоловічої статі людей дому Авраамового; і обрізав крайню плоть їх у той самий день, як сказав йому Бог.
24
А$враа'мђ же быs лњтъ, ч~
24
Авраам був дев’яноста дев’яти років, коли була обрізана крайня плоть його.
25
и^ џ~. е^гда ѓ^брњ'ꙁа плоть коне'чнђю
25
А Ізмаїл, син його, був тринадцяти років, коли була обрізана крайня плоть його.
І побіг Авраам до стада, і взяв теля ніжне і гарне, і дав слузі, і той поспішив приготувати його.
8
И$ взя масло, и^ млеко, и^ телеw, е^же пригото'ва, и^ посᲄави преD ни'ми и^ ја%до'ша, сам же стоя'ше преD ними. поD древомъ” И$ реко'ста къ немђ` гд^њ са'рра жена твоя`, ѓ^н же эTвњщавъ
8
І взяв олії і молока і теля приготоване, і поставив перед ними, а сам стояв біля них під деревом. І вони їли.
9
рече с^е въ хра'минњ”
9
І сказали йому: де Сарра, дружина твоя? Він відповів: тут, у наметі.
10
И рече с^е ѓ^бращᲆся прїидђ к тебњ, ѓ^ вре'мени семъ въ часᲇ, и^ родиT сн~ъ са'рра жена твоа`, са'рра же ёслы'ша преD две'рми храмины сђщи ꙁа нимъ”
10
І сказав один з них: Я знову буду в тебе у цей же час [у наступному році], і буде син у Сарри, дружини твоєї. А Сарра слухала при вході в намет, позаду його.
11
А$враа'м же и^ сар#ра стара бњста, жи'вши дн~и мно'гы, и^ минђ'ла бяше са'рры женская` не'мощъ,
11
Авраам же і Сарра були старі й у літах похилих, і звичайне у жінок у Сарри припинилося.
12
и^ посмњя'ся са'рра гл~ющи в себњ, не ё^бо бы'ло ми доселњ, се мQђ мо= стаr”
12
Сарра внутрішньо розсміялася, сказавши: чи мені, коли я постаріла, мати цю втіху? і господар мій старий.
Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі,
19
вњмъ ё^бо ја^ко скажетъ сн~омъ свои^мъ, и^ домђ свое^мђ по себњ, да сънабдя'тъ за'повњди г~а б~а твори'ти правдђ и^ сDђ” до'ндеже сътвори'тъ г~ь а^враа'мђ вс^е е^ли'ко гл~а к немђ”
19
тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд; і здійснить Господь над Авраамом [усе], що сказав про нього.
І підійшов Авраам і сказав: невже Ти погубиш праведного з нечестивим [і з праведником буде те саме, що з нечестивим]?
24
А$ще е^сть, н~, пра'веDныхъ въ градњ погђби'ши ли я&, не ѓ^ста'виши ли всякомђ градђ. н~. правеDныхъ ради, а^ще сђть в немъ,
24
може, є в цьому місті п’ятдесят праведників? невже Ти погубиш, і не пощадиш [усього] місця цього ради п’ятдесятьох праведників, [якщо вони перебувають] у ньому?
не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим, щоб те саме було з праведником, що з нечестивим; не може бути від Тебе! Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно?
Авраам сказав у відповідь: ось, я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл:
28
да а^ще ё^бђ'детъ, эT н~, правеDныхъ е~. погђбиши л^и, м~е, ради правеDныхъ весь граD” И$ реq не погђблю`, аще ѓ^бря'щђ т^ђ, м~е”
28
можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: не винищу, якщо найду там сорок п’ять.
Авраам продовжував говорити з Ним і сказав: можливо, знайдеться там сорок? Він сказав: не зроблю того і заради сорока.
30
И$ рече не погђблю` л~, ради” и^ рече, да чт^о е^ще гл~ю” г~и, а^ще ѓ^брящTђся иX, к~”
30
І сказав Авраам: нехай не прогнівається Владика, що я буду говорити: може, знайдеться там тридцять? Він сказав: не зроблю, якщо знайдеться там тридцять.
31
И$ реq не погђблю`. к~ ради”
31
Авраам сказав: ось, я зважився говорити Владиці: можливо, знайдеться там двадцять? Він сказав: не знищу ради двадцяти.
Авраам сказав: нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз: можливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти.
33
эTи^де же г~ь, ја%ко сконча гл~я къ а^враа'мђ, и^ а^враа'мъ ѓ^брати'ся на мњсто свое`”
33
І пішов Господь, припинивши говорити з Авраамом; Авраам же повернувся у своє місто.
Глvа, џ~і”
1
Прїйдоста же дв^а а^гг~ла въ содо'мъ вечеръ, ло'тъ же сњдя'ше преD вра'ты содомскыми, и^ е^гда` видњ и^хъ лоT въста` и^ срњте я&, и^ поклони'ся лицеM до ꙁемли`”
1
І прийшли ті два ангели в Содом увечері, коли Лот сидів біля воріт Содома. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і поклонився лицем до землі
2
И$ рече с^е гдsїе ё^клони'теся въ домъ раба ва'шего, да почи'ета и^ ѓ^мы'ета ноѕњ ваши, ѓ^свњтша же и^зы'дета на пђть свой, Рњша же н^и ё^бо на стъгнах#, почи'евњ”
2
і сказав: господарі мої! зайдіть у дім раба вашого і ночуйте, й умийте ноги ваші, і встаньте вранці і підете дорогою своєю. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці.
ось у мене дві дочки, що не пізнали чоловіка; краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічого, тому що вони прийшли під дах дому мого.
9
И$ рњша эTи^ди эTселњ, пришеl е^си сњмо, ё^ наs ѓ^бита'ти, а^ не сђда` сђди'ти” нн~њ б^отя бо'лее ё^бїемъ нежели ѓ^ны” И$ наси'лїе творяхђ лотђ ѕњло, и^ пристђпи'ша да разби'ютъ две'ри”
9
Але вони сказали [йому]: йди сюди. І сказали: ось прийшлий, і хоче судити? тепер ми гірше вчинимо з тобою, ніж з ними. І дуже приступали до людини цієї, до Лота, і підійшли, щоб виламати двері.
І вийшов Лот, і говорив із зятями своїми, які брали за себе дочок його, і сказав: встаньте, вийдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує.
15
ниM. ја^коже ё%тро бысть тща'хђ а^гг~ли лота гл~ще, въстав# пои^ми` женђ твою` и^ двњ дще'ри твои` ја%же и%маши, і^ и^ꙁы'иди да не и^ ты` поги'бнеши въ безако'нїи града,
15
Коли зійшла зоря, ангели почали прискорювати Лота, говорячи: встань, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, які в тебе, щоб не загинути тобі за беззаконня міста.
І оскільки він барився, то мужі ті [ангели], з милости до нього Господньої, взяли за руку його і дружину його, і двох дочок його, і вивели його і поставили його за містом.
17
И$ быs егда` и^зведоша я& вонъ, и^ рњ'ста спасай и^ спс~и дш~ђ твою, не ѓ^ꙁира'ися въспять, н^и посто'и въ всемъ предњлњ семᲆ. н^о въ горњ сп~се'шися, да и тя^ сїе не ѓ^бы'идетъ”
17
Коли ж вивели їх геть, то один з них сказав: спасай душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся в околиці цій; спасайся на горі, щоб тобі не загинути.
18
Рече же лотъ к ни'ма, молю' тя г~и,
18
Але Лот сказав їм: ні, Владико!
19
е^лмаже ѓ^брњ'те рабъ ᲄвои блгDть преD тобо'ю, и^ ёвели'чи правдђ твою ю'же сᲆтвори мнњ, да живетъ дш~а моа” А$ꙁ же не могђ` цњлити до горы` е^гда` пости'гнеT ѕло и^ ё^мрђ, с^е блиZ е^сть
19
ось, раб Твій знайшов благовоління перед очима Твоїми, і велика милість Твоя, яку Ти зробив зі мною, що врятував життя моє; але я не можу спасатися на горі, щоб не застигло мене лихо і я не вмер;
На другий день старша сказала молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і в цю ніч; і ти ввійди, спи з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.
35
Оу^пои'ста же и` вино'мъ, въшеDши ю^нњ'ишая бысть съ эTц~емъ свои^мъ, и^ не раꙁђмњ е^гда` и^стреꙁви'ся и^же бывъ с нею, и^ въста`”
35
І напоїли батька свого вином і в цю ніч; і ввійшла молодша і спала з ним; і він не знав, коли вона лягла і коли встала.
Авраам піднявся звідти на південь і оселився між Кадесом і між Суром; і був тимчасово в Герарі.
2
Рече же а^врааM ѓ^ саррњ женњ свое'й, сестра' ми е^сᲄь. ё^боя' бо ся рещи жена ми е^сть, е^да` побию'тъ и& мђжи гра'днїи е^я` ради” посла же а^вимеле'хъ цр~ь гера'рьскыи и^ вꙁя` са'ррђ,
2
І сказав Авраам про Сарру, дружину свою: вона сестра моя. [Тому що він боявся сказати, що це дружина його, щоб жителі міста того не вбили його за неї.] І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру.
3
и^ прїиде б~ъ кᲆ а^вимеле'хђ нощїю въ снњ и^ рече е^мђ. се^ т^ы ё%мреши жены ради сея`. ю%же поя`, ᲄа бо е^сть жила` съ мђ'жемъ.
3
І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні і сказав йому: ось, ти вмреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка.
4
а^вимелеX же не прикоснђ'ся е'й, И$ рече г~и ја%ꙁыk невњ'дђщїи, и^ пра'веDныи погђби'ши.
4
Авимелех же не доторкався до неї і сказав: Владико! невже ти погубиш [того, хто не знав цього] і невинний народ?
5
са'мъ ми вњща` сестра ми е^сть, и^ сїа ми рече бра'тъ ми е^сть, чи'стымъ срDцемъ и^ правеDною рђко'ю сᲆтворXи с^е”
5
Чи не сам він сказав мені: вона сестра моя? І вона сама сказала: він брат мій. Я зробив це у простоті серця мого й у чистоті рук моїх.
6
Рече же е^мђ б~ъ въ снњ, и^ а'ꙁъ вњмъ ја^ко чи'стымъ срDцемъ сътвори с^е, и^ пощадXњ тя да не съгрњши` къ мнњ. сего` ра'ди не да'хъ ти коснђт'ися е^я`”
6
І сказав йому Бог уві сні: і Я знаю, що ти зробив це у простоті серця твого, і стримав тебе від гріха переді Мною, тому і не допустив тебе доторкнутися до неї;
7
Нн~њ же въꙁврати` женђ` мђж'ђ, ја^ко пррoкъ е^сть, и^ мо'литъ ꙁа тя и^ живе'ши. а%ще ли не въꙁврати'ши, вњжDь ја%ко ё%мреши т^ы, и вс^е твое`”
7
тепер же поверни дружину чоловікові, бо він пророк і помолиться за тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої.
І покликав Авимелех Авраама і сказав йому: що ти з нами зробив? чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти зробив зі мною діла, які не роблять.
І сказав Авимелех Аврааму: що ти мав на увазі, коли чинив цю справу?
11
Рече же а^враа'мъ, рекоX е^да` нњсть боя%ꙁни бж~їя въ мњстњ семъ, да мя ё^бїю'тъ жены` ради моея. Пра'во
11
Авраам сказав: я подумав, що немає на місці цьому страху Божого, й уб’ють мене за дружину мою;
12
Ибо сесᲄра ми е^сть эTц~мъ н^о не мт~рїю, и^ пояхъ ю& себњ въ женђ`”
12
та вона і насправді сестра мені: вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї; і стала моєю дружиною;
13
И$ бысть е^гда и^зведе' мя б~ъ эT до'мђ эTц~а мое^го, и^ рњX ей пра'вдђ сътвори` сᲆ мно'ю сїю`, въ всᲇхъ мњ'стехъ в няже прїидемъ, тамъ рцы бра'тъ ми е^сть”
13
коли Бог повів мене подорожувати з дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце, скрізь говори про мене: це брат мій.
і сказала Аврааму: вижени цю рабиню і сина її, тому що не успадкує син рабині цієї із сином моїм Ісааком.
11
поро'ко же ја%ви` слово с^е ѕњло, преD а^враа'момъ сн~а ра'ди е^го и^ꙁмаила”
11
І здалося це Аврааму дуже неприємним заради сина його [Ізмаїла].
12
И$ рече б~ъ къ а^враамђ, да не бђ'детъ ти поро'чно слово с^е прDњ тобо'ю, ѓ^ ѓ'троцњ, и^ ѓ^ рабњ`. вс^е е^ли'коти рече'тъ са'рра, послђш'аи словесъ е^я`, ја%ко въ і^саа'цњ прозовеT ти ся сᲇмя.
12
Але Бог сказав Аврааму: не засмучуйся заради отрока і рабині твоєї; в усьому, що скаже тобі Сарра, слухайся голосу її, бо в Ісаакові наречеться тобі сíм’я;
Авраам встав рано-вранці, й узяв хліба і міх води, і дав Агарі, поклавши їй на плечі, й отрока, і відпустив її. Вона пішла, і заблукала у пустелі Вирсавії;
15
сконча же ся вода і^ꙁ мњха. и^ пове'рже ѓ^троча пDо е^лїю е^ді'ною
15
і не стало води в міху, і вона залишила отрока під одним кущем
16
ше'дъши же сњ'де пря'мо е^мђ по'дали. ја%коже дострњли'ти ꙁ лђ'ка. и^ рече да не ви'ждђ смр~ти дњтища свое^го, и^ сњ'де пря'мо е^мђ ꙁдале'че. въскрича же ѓ^троча` и^ вᲆсплакася.
16
і пішла, сіла віддалік на відстані одного пострілу з лука. Бо вона сказала: не хочу бачити смерти дитини. І вона сіла [на відстані] навпроти [нього], і підняла крик, і плакала;
і почув Бог голос отрока [звідти, де він був]; і ангел Божий з неба воззвав до Агарі і сказав їй: що з тобою, Агар? не бійся; Бог почув голос отрока звідти, де він знаходиться;
18
въста'ни поими` ѓ^троча, і^ и^ми е^го по рђкђ е^го, въ ја%ꙁы'къ бо вели'къ сътворю`
18
встань, підніми отрока і візьми його за руку, тому що Я породжу від нього великий народ.
Він жив у пустелі Фаран; і мати його взяла із землі Єгипетської.
22
быs же в т^о время, рече авимелехъ, и^ хоꙁафъ дрђгъ е^го, и^ фило'хъ вое^во'да во'и, и^ ѓ%бласти е^го, къ а^враамђ гл~я. б~ъ с тобо'ю е^сть въ всемъ е^же твори'ши.
22
І було в той час, Авимелех з [Ахузафом, що водив наречену, і] Фихолом, воєначальником своїм, сказав Аврааму: з тобою Бог у всьому, що ти не робив би;
23
нн~њ ё^бо клени' ми ся б~гоM, да не вреди'ши мене`, н^и сњме'ни мое^го, н^и и^мени мое^го. н^о по правдњ ю%же сътворихъ с тобо'ю, сътвори`, и^ съ мно'ю, въ ꙁемли`, ю%же т^ы ѓ^бита на не'й”
23
і тепер поклянися мені тут Богом, що ти не скривдиш ні мене, ні сина мого, ні онука мого; і як я добре чинив з тобою, так і ти будеш чинити зі мною і землею, в якій ти гостюєш.
І насадив [Авраам] біля Вирсавії гай і призвав там ім’я Господа, Бога вічного.
34
ѓ^бита же а^враамъ в ꙁемли` филистиMстњи дн~и мно'ги”
34
І жив Авраам у землі Филистимській, як мандрівник, дні довгі.
Глvа, к~в”
1
И$ бысть по гл~анїи се'мᲆ, бг~ъ и^скђшаше а^враама. и^ рече къ немђ`, а^врааме, а^врааме, се'й же рече с^е а^ꙁъ.
1
І було, після цих подій Бог спокушав Авраама і сказав йому: Аврааме! Він сказав: ось я.
2
и^ рече, поими` сн~а свое^го възлю'бленнаго, е^гоy въꙁлюби` и^саака, і^ и^ди` на ꙁемлю высо'кђ, и^ въꙁведи` и& тамо въ тре'бђ, на е^ди'нђ эT го'рᲆ ю'же ти покажђ`”
2
Бог сказав: візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш, Ісаака; і піди в землю Моріа і там принеси його у всепалення на одній з гір, про яку Я скажу тобі.
Авраам устав рано-вранці, осідлав осла свого, взяв з собою двох слуг своїх та Ісаака, сина свого; наколов дров для всепалення і, вставши, пішов на місце, про яке сказав йому Бог.
І почав Ісаак говорити Аврааму, батькові своєму, і сказав: батьку мій! Він відповів: ось я, сину мій. Він сказав: ось вогонь і дрова, де ж агнець для всепалення?
8
и^ рече а^враамъ, б~ъ да ё^ꙁритъ себњ ѓ^вча е^же на тре'бђ чадо. і^ и^до'ша ѓ%ба кђпно,
8
Авраам сказав: Бог угледить Собі агнця для всепалення, сину мій. І йшли далі обоє разом.
9
прїидо'ста на мњ'сто, на не'же бњ е^мђ ре'клъ б~ъ. и^ съꙁда т^ђ а^врааM тре'бникъ, и^ въꙁложи` дрова и^ свяꙁа и^саака сн~а свое^го, и^ въꙁложи` на требникъ, връхђ дро'въ” И$ꙁъся
9
І пройшли на місце, про яке сказав йому Бог; і влаштував там Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши сина свого Ісаака, поклав його на жертовник поверх дров.
10
же' а^враамъ рђкђ свою`, вꙁя'ти но'жь да ꙁако'леT сн~а свое^го.
10
І простяг Авраам руку свою і взяв ніж, щоб заколоти сина свого.
Але ангел Господній воззвав до нього з неба і сказав: Аврааме! Аврааме! Він сказав: ось я.
12
и^ рече не въꙁложи` рђки твое'я на ѓ^тро'чищъ, н^и сᲆтвори` е^мђ ничтоже. нн~њ бо раꙁђмXњ, ја^ко бои'шися т^ы б~а, и^ не пощадњ сн~а свое^го люби'маго мене` ради.
12
Ангел сказав: не здіймай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого, тому що тепер Я знаю, що боїшся ти Бога і не пожалів сина твого, єдиного твого, для Мене.
І підвів Авраам очі свої і побачив: і ось, позаду баран, що заплутався у гущавині рогами своїми. Авраам пішов, узяв барана і приніс його у всепалення замість [Ісаака], сина свого.
14
и^ проꙁва а^враамъ и%мя мњстђ томђ г~ь видњ`, и^ да рекђт'ъ и^ до днsе на горњ г~ь ја%ви'ся”
14
І нарік Авраам ім’я місцю тому: Єгова-іре*. Тому і нині говориться: на горі Єгови угледиться.
то Я благословляючи благословлю тебе і примножуючи примножу сíм’я твоє, як зірки небесні і як пісок на березі моря; й оволодіє сíм’я твоє містами ворогів своїх;
слђшаи насᲆ цр~ем# эT б~а ты е%си в насъ, въ чтsныхъ гро'бехъ нашихъ погреби` мр~твеца` своя`” Никтоже б^о эT насъ воꙁбрани'тъ гро'ба свое^готебњ, погрести` мр~твеца` своя` в не'мъ”
6
послухай нас, господарю наш; ти князь Божий посеред нас; у кращому з наших погребальних місць поховай померлу твою; ніхто з нас не відмовить тобі в погребальному місці, для поховання [в ньому] померлої твоєї.
7
Въста'в же а^враа'мъ поклони'ся народђ се'лномђ, сн~омъ хеTџе'ѓвыM,
7
Авраам встав і поклонився народу землі тієї, синам Хетовим;
и^ рече е^фронђ въ слы'шанїе преD всњ'мъ наро'домъ насе'лнымъ” Є/лма же е^си по мнњ, послђш'аи же мене`, цњ'нђ се'лнђю въꙁми` ё^ мене, и^ погребђ` мр~твеw свои т^ђ.
13
і промовив до Ефрона, щоб чув [увесь] народ землі тієї, і сказав: якщо послухаєш, я даю тобі за поле срібло; візьми у мене, і я поховаю там померлу мою.
господарю мій! послухай мене: земля коштує чотириста сиклів срібла; для мене і для тебе що це? поховай померлу твою.
16
И послђш'а а^врааM, е^фрона и^ даде е^мђ сребро`, е^же гл~а въ слђхъ сн~овъ хеTџеѓ^въ. у~, дидра'гмъ, сребра` чи'сᲄа кђпе'чьска”
16
Авраам вислухав Ефрона; і відважив Авраам Ефрону срібла, скільки він оголосив так, щоб чули сини Хетові, чотириста сиклів срібла, яке ходить серед купців.
і клянися мені Господом, Богом неба і Богом землі, що ти не візьмеш синові моєму [Ісааку] дружини з дочок хананеїв, серед яких я живу,
4
н^о до ꙁемля` и^дyњ а%ꙁъ бњхъ, и%деши до племе'ни мое^го и^ по'и^меши женђ` сн~ђ мое^мђ и^саа'кђ, эTтђ'дњ.
4
але підеш у землю мою, на батьківщину мою [і до племені мого], і візьмеш [звідти] дружину синові моєму Ісааку.
5
речеy рабъ к немђ`, а^ е^гда не восхо'щетъ и^ти` жена въ слњ'дъ со мно'ю на ꙁемлю` сїю`, т^о ѓ^бращђ' ли сн~а твое^го въ ꙁе'млю эT неја%же и^ꙁы'де т^ы”
5
Раб сказав йому: можливо, не захоче жінка йти зі мною в цю землю, чи повинен я повернути сина твого в землю, з якої ти вийшов?
6
Рече' же к немђ а^враа'мъ, блюd са'мъ себе`, да не ѓ^брати'ши сн^а моеh та'мо,
6
Авраам сказав йому: бережися, не повертай сина мого туди;
Господь, Бог неба [і Бог землі], Який взяв мене з дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: [тобі і] нащадкам твоїм дам цю землю, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму [Ісааку] звідти;
8
а^ще же не хо'щетъ прїити` жена` с тобо'ю въ ꙁе'млю сїю`, чи'стъ да бђ'деши эT ꙁакля'тїя сего`, ᲄо'чїю сн~а мое^го не ѓ^брати` тамо”
8
якщо ж не захоче жінка йти з тобою [у землю цю], ти будеш вільний від цієї клятви моєї; тільки сина мого не повертай туди.
І поклав раб руку свою під стегно Авраама, господаря свого, і поклявся йому в цьому.
10
сего`” И$ поя` рабъ, і~, веlблюD эT веlблDю гднsа своего и^ эT всего добра гднsа свое^го вꙁяT сᲆ собо'ю. и^ въстаv и^де въ междорњчїе, вᲆ граD нахо'ровъ.
10
І взяв раб з верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також різні скарби господаря його. Він встав і пішов у Месопотамію, в місто Нахора,
і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама! пошли її сьогодні назустріч мені і вчини милість з господарем моїм Авраамом;
13
се же а%ꙁъ стою` ё^ кла'дяꙁя во'днаго, дще'ри же живђщихъ, въ' градњ, и^зы'дђть почерпати воды`,
13
ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду;
14
да бђдеᲄъ дв~ца, е'й же а^зъ рекђ` прњклони' ми вњдро` твое` да пїю`, и^ реч'ет ми пїи' т^ы и^ вельблю'ды твоя` напою`, до'ндеже напїю'тся, т^ђ ё^готовалъ еси рабђ` твое^мђ` и^саа'кђ, и^ по се'мъ ё^вњмъ, ја%ко сътвориl е^си млsть гн~ђ моемђ а^враа'мђ.
14
і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, [поки не нап’ються,] — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм [Авраамом].
15
И$ бысть даже не конча` гл~я въ ё^мњ с^и, и^ с^е реве'ка и^схождаше, е^я'же роди` ваџђи'лъ сн~ъ ме'лхинъ жены` нахо'ровы, бра'та а^враа'мля, дръжа` вњдро` на рамђ,
15
Ще не перестав він говорити [у розумі своєму], і ось, вийшла Ревекка, яка народилася від Вафуїла, сина Милки, дружини Нахора, брата Авраамового, і глечик її на плечі її;
16
дв~ца же бя'ше доброзра'чна ѕњло, дᲇва же б^њ и^же мђжа не ꙁнаа'ше, сᲆстђпи'вши же на кладяꙁь начерпе` воды` вњдро и^ и'де”
16
дівчина була прекрасна на вигляд, діва, якої не пізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, наповнила глечик свій і пішла нагору.
17
Тек же рабъ противђ е'й и^ рече, напои мя мало воды` эT вᲇдра` твое^го.
17
І побіг раб назустріч їй і сказав: дай мені напитися трохи із глечика твого.
18
си^я' же рече пі'и гднsе и^ потща'вся сня` вњдро на рђцњ свои`, и^ напо'й я& до'ндеже напи'ся.
18
Вона сказала: пий, господарю мій. І негайно спустила глечик свій на руку свою і напоїла його.
І ще сказала йому: у нас багато соломи і корму, і є місце для ночівлі.
26
бл~говоли' же мђжᲆ и^ поклони'ся г~ђ,
26
І схилився чоловік той і поклонився Господу,
27
и^ реq, блsвенᲆ б~ъ гдsна мое^го а^враа'ма. и%же не ѓ^ста'ви пра'вды і^ и'стинны гдsна мое^го а^враа'ма, мене` на пђти` ё^строи` г~ь, и^ въ до'мᲆ брата гдsна моего въведе`”
27
і сказав: благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого милістю Своєю й істиною Своєю! Господь прямою дорогою привів мене до дому брата господаря мого.
І коли він побачив сергу і зап’ястя на руках у сестри своєї і почув слова Ревекки, сестри своєї, яка говорила: так говорив зі мною той чоловік, — то прийшов до чоловіка цього, і ось, він стоїть з верблюдами біля джерела;
Він сказав мені: Господь [Бог], перед лицем Якого я ходжу, пошле з тобою ангела Свого і благовлаштує путь твою, і візьмеш дружину сину моєму з рідних моїх і з дому батька мого;
І прийшов я нині до джерела, і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама! Якщо Ти благовлаштуєш путь, яку я звершую,
43
и^ с^е ста'хъ на кла'дяꙁњ во'днњмъ, дще'ри же гражданъ и^ꙁы'идђть почрпа'ти воды`, и^ да бђдетъ дв~ца е'иже рекђ` напо'и мя воды` ма'ло,
43
то ось, я стою біля джерела води, [і дочки жителів міста виходять черпати воду,] і дівчина, яка вийде черпати, і якій я скажу: дай мені напитися трохи з глечика твого,
і яка скаже мені: і ти пий, і верблюдам твоїм я начерпаю, ось дружина, яку Господь призначив синові господаря мого [рабу Своєму Ісааку; і з цього дізнаюсь я, що Ти чиниш милість господарю моєму Аврааму].
45
И$ бысть даже не конча'хъ въ ё^мњ своемᲆ гл~я вᲆнеꙁа'а^пђ реве'ка и^схожда'ше, дръжа'щи вњдро` на ра'мђ, въстђпи'вши же на кла'дязь, и^ почръпе` вњдро` воды`, и^ реко'хъ е'й напо'и мя,
45
Ще не перестав я говорити в розумі моєму, і ось, вийшла Ревекка, і глечик її на плечі її, і зійшла до джерела і зачерпнула [води]; і я сказав їй: напої мене.
Я запитав її і сказав: чия ти дочка? [скажи мені]. Вона сказала: дочка Вафуїла, сина Нахорового, якого народила йому Милка. І дав я серги їй і зап’ястя на руки її.
І схилився я і поклонився Господу, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Який прямою дорогою привів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого за сина його.
49
А$ще же ё^ботвори'те млsть и^ пра'вдђ гдsнђ моемђ, повᲇ'дите м^и да ся ѓ^бращђ`, и^л^и на' десно, и^л^и на' лњво.
49
І нині скажіть мені: чи маєте ви намір зробити милість і правду господарю моєму чи ні? скажіть мені, і я обернуся праворуч, або ліворуч.
50
эTвњща'в же лава'нъ, и^ ваџђиl реко'ста, эT г~а пришла` ꙁа'повњдь сїа` не мо'жеM ти эTвњща'ти зла'а ꙁа бл~гаа
50
І відповіли Лаван і Вафуїл і сказали: від Господа прийшла ця справа; ми не можемо сказати тобі всупереч ні поганого, ні доброго;
І сказала рабові: хто ця людина, яка йде по полю назустріч нам? Раб сказав: це господар мій. І вона взяла покривало і покрилася.
66
И$сповњ'да раb і^са'акђ словеса', ја%же сᲆтвори
66
Раб же розповів Ісааку усе, що зробив.
67
прїиде же і^саа'кᲆ в домъ мт~ри своея`, и^ поя` реве'кђ, и^ быs е^мђ жена`, и^ възлюби ю`, и^ ё^тᲇшися, і^саа'къ ѓ^ саrрњ, матери свое'и^”
67
І ввів її Ісаак у шатро Сарри, матері своєї, і взяв Ревекку, і вона стала йому дружиною, і він полюбив її; й утішився Ісаак у печалі за [Саррою,] матір’ю своєю.
Господь сказав їй: два племені в утробі твоїй, і два різних народи вийдуть з утроби твоєї; один народ стане сильнішим за інший, і більший буде служити меншому.
Першим вийшов червоний, весь, як шкіра, кошлатий; і нарекли йому ім’я Ісав.
26
И$ по се'мъ и^ꙁы'де братᲆ е^го рђка же е^го придержася пятњ и^савовњ, и^ нарече и^мя е^мђ і^а'ковъ” И$саа'къ же и^мя'ше, ћ~, лњтъ, е^гда роди е^мђ реве'ка,
26
Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Яків. Ісаак же був шістдесяти років, коли вони народилися [від Ревекки].
І дав Яків Ісаву хліби і страви із сочевиці; і він їв і пив, і встав і пішов; і зневажив Ісав первородство.
Глvа, к~ѕ”
1
Бысть же глаD на земли`, по гла'дњ, и^же б^њ прьвње въ лњта а^враа'мля. ѓ'ты'деy і^саа'къ къ а^вимеле'хђ, къ цр~ю филисти'мъскђ, въ гера'рђ”
1
Був голод у землі, більший за колишній голод, що був у дні Авраама; і пішов Ісаак до Авимелеха, царя Филистимського, у Герар.
2
ЈА/ви же ся е^мђ г~ь, и^ ре'че не ходи' въ е^гљ=петъ, всели'ся вᲆ земли, въ не'же ти рекђ`,
2
Господь явився йому і сказав: не ходи в Єгипет; живи в землі, про яку Я скажу тобі,
3
и^ ѓ^битаи въ земли` то'й, и^ бђдђ с тобою. и^ блsвлю т^я” Тебњ б^о и^ сњмени твое^мђ даM, землю сїю, и ё^ста'влю кля'твђ, е^ю'же кля'хся къ авраа'мђ эTц~ђ твое^мђ”
3
подорожуй по цій землі, і Я буду з тобою і благословлю тебе, бо тобі і нащадкам твоїм дам усі землі ці і виконаю клятву [Мою], якою Я клявся Аврааму, батькові твоєму;
за те, що Авраам [батько твій] послухався голосу Мого і виконував, що Мною заповідано було виконувати: повеління Мої, постанови Мої і закони Мої.
6
Всели же ся і^саа'къ въ гера'ры и^
6
Ісаак оселився в Герарі.
7
въпраша'хђ е^го мђ'жи тамо ѓ^бита'ющеи, ѓ^ реве'цᲇ женњ е^го” И$ рече сестра м^и е^сть, ё^боя' бо ся рещи` жена` м^и е^сть, да не ёбїю'тъ е^го мђ'жи ѓ^бита'телнїи, реве'кы ради жены` е^го, поне'же б^њ доброꙁра'чна”
7
Жителі місця того запитали про [Ревекку] дружину його, і він сказав: це сестра моя; тому що боявся сказати: дружина моя, щоб не вбили мене, думав він, жителі місця цього, за Ревекку, тому що вона прекрасна на вигляд.
8
Бысть же мно'га лњта тђ, преклони'в же ся а^вимелехᲆ цр~ь гера'рскїи, ѓ^кно'мъ, ви'дњ і^саа'ка и^гра'юща съ реве'кою женою свое'ю",
8
Але коли вже багато часу він там прожив, Авимелех, цар Филистимський, подивившись у вікно, побачив, що Ісаак грається з Ревеккою, дружиною своєю.
9
възва же а^вимеле'хъ і^саа'ка, и^ рече е^мђ ја%ко жена ти е^сть, почто` рече ја%ко с^естра м^и е^сть” Рече же е^мђ і^саа'къ” Рњхᲆ б^о да не ё^мрђ` ея` ради”
9
І покликав Авимелех Ісаака і сказав: ось, це дружина твоя; як же ти сказав: вона сестра моя? Ісаак сказав йому: тому що я думав, не вмерти б мені заради неї.
10
Рече' же е^мђ а'вимеле'хъ что^ с^е е^си сътвори'лъ нам#, мало, не бы`, нњ'кто эT рода мое^го съ жено'ю ᲄвоею, и^ възложилъ бы на ны събла'ꙁнъ”
10
Але Авимелех сказав [йому]: навіщо ти зробив це з нами? ледве один з народу [мого] не з’єднався з дружиною твоєю, і ти ввів би нас у гріх.
І знову викопав Ісаак колодязі води, що були викопані у дні Авраама, батька його, і які завалили филистимляни після смерти Авраама [батька його]; і назвав їх тими ж іменами, якими назвав їх [Авраам,] батько його.
19
И$скопа'ше же раби` і^саа'кови въ де'бри герарьсᲄњи, и^ ѓ^брњто'ша же т^ђ кла'дяꙁь во'ды жи'вы”
19
І копали раби Ісаакові в долині [Герарській] і знайшли там колодязь води живої.
І сперечалися пастухи герарські з пастухами Ісаака, говорячи: наша вода. І він нарік колодязю ім’я: Есек, тому що сперечалися з ним.
21
И$ въста'вᲆ эTтђ'дђ і^саа'къ, и^скопа` кладязь дрђгі'и, пря'хђ же ся и^ ѓ^ томъ, прозва же и%мя емђ вражда`”
21
[Коли рушив звідти Ісаак,] викопали інший колодязь; сперечалися також і через нього; і він нарік йому ім’я: Ситна.
22
Въстав же эTтђдђ, и^скопа же кладя'зъ дрђгі'и, и^ не пря'хђся ѓ^ томъ, и^ проꙁва и%мя е^мђ пространство гл~я” ЈА$ко нн~њ ё^пространи` г~ь намъ, и^ въста'ви насъ на ꙁемли`”
22
І він рушив звідти і викопав інший колодязь, про який уже не сперечалися, і нарік йому ім’я: Реховоф, тому що, сказав він, тепер Господь дав нам просторе місце, і ми розмножимося на землі.
І в ту ніч явився йому Господь і сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе і розмножу нащадків твоїх, заради [батька твого] Авраама, раба Мого.
Він підійшов і поцілував його. І відчув Ісаак запах від одягу його і благословив його і сказав: ось, запах від сина мого, як запах від поля [повного], яке благословив Господь;
28
да да'сть тебњ г~ь эT росы` нбsныа`, и^ эT вла'гы ꙁемны'я” Мно'жество` пшени'чно и^ ви'нно, и^ да ти`
28
нехай дасть тобі Бог від роси небесної і від багатства землі, і безліч хліба і вина;
29
рабо'таю^ть ја%ꙁы'цы, и^ да покло'нят# ти ся кн~ѕи, и^ бђ'ди гдsнъ братђ твое^мђ, да ти ся покланя'ють сн~ве эTц~а твое^го, проклиная т^я бђ'деT про'кляT, и^ блsвя'й т^я бђ'деть блsвенъ”
29
нехай послужать тобі народи, і нехай поклоняться тобі племена; будь господарем над братами твоїми, і нехай поклоняться тобі сини матері твоєї; ті, що проклинають тебе, — прокляті; ті, що благословляють тебе, — благословенні!
Приготував і він страву, і приніс батькові своєму, і сказав батькові своєму: встань, батьку мій, і поїж дичини сина твого, щоб благословила мене душа твоя.
32
рече же е^мђ і^саа'къ эTц~ъ е^го, кто` е^си т^ы, и^са'въ же рече а%ꙁъ е^смь сн~ъ твой прьве'нецъ и^са'въ”
32
Ісаак же, батько його, сказав йому: хто ти? Він сказав: я син твій, первісток твій, Ісав.
І затремтів Ісаак дуже великим трепетом, і сказав: хто ж це, що дістав [мені] дичини і приніс мені, і я їв від усього, раніше ніж ти прийшов, і я благословив його? він і буде благословенний.
І сказав [Ісав]: чи не тому дано йому ім’я: Яків, що він запнув мене вже двічі? Він узяв первородство моє, і ось, тепер узяв благословення моє. І ще сказав [Ісав батькові своєму]: невже ти не залишив [і] мені благословення?
Ісаак відповів Ісаву: ось, я поставив його господарем над тобою і всіх братів його віддав йому в раби: обдарував його хлібом і вином; що ж я зроблю для тебе, сину мій?
Але Ісав сказав батькові своєму: невже, батьку мій, одне в тебе благословення? благослови і мене, батьку мій! І [оскільки Ісаак мовчав,] підняв Ісав голос свій і заплакав.
39
эTвњща'в же і^саа'къ эTц~ъ е^го рече` е^мђ, се эT вла'ги ꙁемны'я бђ'ди ти вселе'нїе, и^ эT росы` нбsныя` съвы'ше,
39
І відповів Ісаак, батько його, і сказав йому: ось, від багатства землі буде перебування твоє і від роси небесної звище;
і ти будеш жити мечем твоїм і будеш служити братові твоєму; прийде ж час, коли ти вчиниш опір і скинеш ярмо його з шиї твоєї.
41
же ся і^са'въ і^а'ковђ, ѓ^ блsве'нїи` и^же блsви` эTц~ъ е^го, и^ рече і^са'въ въ ё^мњ своеM, а^ще быша приспᲇ'ли дн~їе см~рти эTц~а мое^го. да бы'хъ ё^би'лᲆ і^а'кова брата свое^го”
41
І зненавидів Ісав Якова через благословення, яким благословив його батько його; і сказав Ісав у серці своїм: наближаються дні плачу за батьком моїм, і я вб’ю Якова, брата мого.
І переказані були Ревецці слова Ісава, старшого сина її; і вона послала, і покликала молодшого сина свого Якова, і сказала йому: ось, Ісав, брат твій, погрожує убити тебе;
43
Нн~њ ё^бо ча'до послђшай гла'са мое^го. въста'в же бњжи` в междорњ'чїе, кᲆ лава'нђ браᲄђ мое^мђ въ хара'нъ,
43
і тепер, сину мій, послухайся слів моїх, встань, біжи [у Месопотамію] до Лавана, брата мого, у Харран,
44
и^ бђ'ди с нимъ нњколико дн~їи, до'ндеже минеT лютость и^ гнњ'въ брата твое^го эT тебе`,
44
і поживи в нього трохи часу, доки вгамується лють брата твого,
45
и^ ꙁабђдетъ е^же е^мђ сътвори'лъ е^си, и^ посла'въ приведђ тя эTтђ'дђ, да не когда` бесча'дђ бђ'дђ ѓ^бою` ва'ю въ е^ді'н# дн~ь.
45
доки вгамується гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти зробив йому: тоді я пошлю і візьму тебе звідти; для чого мені в один день позбутися обох вас?
І сказала Ревекка Ісааку: я життю не рада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину з дочок хеттейських, які ці, з дочок цієї землі, то для чого мені і життя?
Глvа, к~и”
1
И$ риꙁва' же і^саа'к# і^а'кова и^ благословї и&, и^ ꙁаповњда е^мђ гл~я, да не по'имеши жены` эT дще'рїи ханаа'нскиX,
1
І покликав Ісаак Якова і благословив його, і заповідав йому і сказав: не бери собі дружини з дочок ханаанських;
і нехай дасть тобі благословення Авраама [батька мого], тобі і нащадкам твоїм з тобою, щоб тобі успадкувати землю подорожування твого, яку Бог дав Аврааму!
5
Посла' же і^саа'къ і^а'кова, и^ ѓ^ты'де вᲆ междорњчїе кᲆ лава'нђ ваџђилевђ си'рии^нђ, къ бра'тђ же ревекы мт~ре і^а'ковля і^ и^савля”
5
І відпустив Ісаак Якова, і він пішов у Месопотамію до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава.
Ісав побачив, що Ісаак благословив Якова і благословляючи послав його в Месопотамію, взяти собі дружину звідти, і заповів йому, сказавши: не бери дружини з дочок ханаанських;
і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв один із каменів того місця, і поклав собі під голову, і ліг на тому місці.
12
со'нъ” И$ с^е лᲇ'ствица ё^тврᲆждена на ꙁемли`, е^яy конеw досяза'ше до нб~си, и^ агг~ли бж~їи въсхожда'хђ, и^ нисхожда'хђ, по не'и,
12
І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній.
13
г~ь же ё^твръжда'шеся на не'й, и^ рече а%зъ б~ъ а^враа'мов# эTц~а твое^го, и^ б~ъ і^саа'ковъ, не бо'ися земля` и^дњже т^ы спиши на не'и, ᲄебњ` да'мъ ю& и^ сњ'мени твое^мђ,
13
І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака; [не бійся]. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству;
14
и^ бђдетъ сњмя твое ја%ко пњсоk ꙁеMныи, и распространи'тся до' моря, и^ до въсто'къ, и^ запаD, и^ до сᲇ'вера” И$ блаhсловя'тся ѓ^ тебњ вс^и ја%зы'ци зем#нїи въ сњ'мени твое^мъ”
14
і буде потомство твоє — як пісок земний; і поширишся ти до моря і на схід, і на північ, і на південь, і благословляться у тобі й у твоєму потомстві всі племена земні;
15
Се же а^ꙁъ с тобою, съхраню' т^я, на всемъ пђти` а%може и'деши, и^ въꙁвращђ` т^я на землю` сїю', ја^ко не ѓ^ста'влю т^я до'ндеже сътворю` вс^е е^же гл~аX тебᲇ”
15
і ось, Я з тобою, і збережу тебе всюди, куди ти не підеш; і поверну тебе в цю землю, бо Я не залишу тебе, доки не виконаю того, що Я сказав тобі.
16
И$ въста'въ і^а'ковъ эT сна` свое^го, и^ рече ја^ко е^сть г~ь въ мњ'стњ се'мъ, а%ꙁ же не вњ'дяхъ. ё^боја%
16
Яків прокинувся від сну свого і сказав: істинно Господь присутній на цьому місці; а я не знав!
І встав Яків і пішов у землю синів сходу [до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава].
2
Оу^^зрњ же и^ с^е кла'дяꙁь на' поли, и^ бяхђ т^ђ три ста'да ѓ^ве'ць почива'юще при немъ, эT того' бо кла'дяꙁя напоја%хђ ста'да” Ка'мень же ве'лїи бя'ше надъ ё%стїеM кла'дяꙁя,
2
І побачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь.
3
и^ събира'хђся т^ђ вс^я ста'да, и^ эTваля'хђ ка'мень, эT ё%стїя кла'дяꙁя`, и напаја%хђ сᲄа'да, и^ па'ки полага'хђ ка'мень на ё%стїи кла'дяꙁя на мᲇстњ своеM”
3
Коли збиралися туди всі отари, відвалювали камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя.
Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору колодязя і напоїв овець Лавана, брата матері своєї.
Лаван, почувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розповів Лавану про все це.
Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій.
І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій.
Рувим пішов під час жнив пшениці, і знайшов мандрагорові яблука в полі, і приніс їх Лії, матері своїй. І Рахиль сказала Лії [сестрі своїй]: дай мені мандрагорів сина твого.
15
рече же лі'а не довлњ' ли т^и ја%ко эTпри'сни мђ'жа мое^го, н^о и^ мандраго'ры сн~а мое^го во'ꙁмеши” Реq же рахи'ль не та'ко н^о да бђдеть сея но'щи с тобо'ю, за маnдраго'ры сн~а твое^го,
15
Але [Лія] сказала їй: невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти домагаєшся і мандрагорів сина мого? Рахиль сказала: так нехай він ляже з тобою в цю ніч, за мандрагори сина твого.
Яків прийшов з поля ввечері, і Лія вийшла йому назустріч і сказала: увійди до мене [сьогодні], тому що я купила тебе за мандрагори сина мого. І ліг він з нею в ту ніч.
бо мало було у тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з приходом моїм; коли ж я буду працювати для свого дому?
31
И$ рече къ немђ` лава'нъ что` ти даM. рече же і^а'ковᲆ не да'ждь ми ничто'же, а%ще сᲆᲄвори'ши с^е сло'во и^ па'ки да пасђ` ѓвца` твоя`, и^ съхраню`.
31
І сказав [йому Лаван]: що дати тобі? Яків сказав [йому]: не давай мені нічого. Якщо тільки зробиш мені, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овець твоїх.
32
ѓ^быди` вс^я ѓ^вца` твоя` нн~њ, и^ раꙁлђчи` эTтђ'дђ вся'кђ ѓ%вцђ пелњ'сђю въ ѓ^вцаX и^ всю` бњ'лђ, и^ пе'строе ё^ ѓ^вна'хъ и^ в коꙁаX да бђ'деть ми м#ꙁда` и^ бђдеть мое`
32
Я пройду сьогодні через усю отару овець твоїх; відокрем з нього всяку худобу з цятками і з плямами, усяку тварину чорну із овець, також із плямами і з цятками з кіз. Така худоба буде нагородою мені [і буде моєю].
33
и^ послђ'шае^тъ мене` пра'вда моя` въ ё%трешнїи дн~ь, ја%ко е^сть м#ꙁда` моя` предъ ᲄобо'ю” И$ все` е^же не пе'стро ни бњ'ло в коꙁа'хъ, и^ не пеле'со въ ѓ^вца'хъ эTлђче'ное, ё^кра'дено да бђдеT мною”
33
І буде говорити за мене перед тобою справедливість моя в наступний час, коли прийдеш подивитися нагороду мою. Усяка коза не з цятками і не з плямами, і з овець не чорна, крадене це в мене.
34
Рече же е^мђ лава'нъ бђ'ди ја%коy гл~еши,
34
Лаван сказав [йому]: добре, нехай буде за твоїм словом.
І відокремив у той день козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз із цятками і з плямами, усіх, на яких було трохи білого, і всіх чорних овець, і віддав у руки синам своїм;
і поклав пруття з нарізкою перед худобою у водопійних коритах, куди худоба приходила пити, і де, приходячи пити, зачинала перед пруттям.
39
въ жезлы`, и^ ражDахђ ѓ^вца` бњ'ло и^ пе'стро”
39
І зачинала худоба перед пруттям, і народжувалася худоба строката, і з цятками, і з плямами.
40
Э/вны же раꙁлђчи` і^а'ковъ, и^ поста'ви прямо ѓ^вцамъ, ѓ^ве'нъ бњлъ, и^ ве'сь пе'стръ въ ѓ^вца'х, и^ раꙁлђчи` стадо к себњ`, и^ не смњси си'хъ съ ѓ^вцами лава'новыми”
40
І відокремлював Яків ягнят і ставив худобу лицем до строкатої і всієї чорної худоби Лаванової; і тримав свої отари окремо і не ставив їх разом з худобою Лавана.
41
Бысть же въ вре'мя въ не'же ѓ^вца ꙁачина'ющи въ' чревњ, положи` і^а'ковъ жеꙁлы` предᲆ ѓ^вцами в коры'техъ, да ꙁачинаю'тᲆ зря'ще въ жеꙁлы`,
41
Кожного разу, коли зачинала худоба міцна, Яків клав пруття в коритах перед очима худоби, щоб вона зачинала перед пруттям.
а батько ваш обманював мене і разів десять переміняв нагороду мою; але Бог не попустив йому зробити мені зло.
8
А/ще ё^ботако речеT пе'сᲄрыя` да бђдеT твоя` мзда` родяT вся ѓ^вца` пе'стра” А/ще ли речетъ та'ко бᲇ'лыя да бђ'деть т^и мзда`. родяT вс^я ѓ^вца` бњ'ло
8
Коли сказав він, що худоба з цятками буде тобі в нагороду, то худоба вся народжувалася з цятками. А коли він сказав: строкаті будуть тобі в нагороду, то вся худоба народжувала строкатих.
9
эTја% б~ъ весь ско'т# эTц~а ва'шего, и^ да'стъ мн^њ е^го”
9
І відібрав Бог [усю] худобу у батька вашого і дав [її] мені.
Одного разу в такий час, коли худоба зачинає, я глянув і побачив уві сні, і ось козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і плямами.
11
И$ рече ми а%гг~лъ бж~їи въ снњ`, і^а'кове а%з же рњхъ чт^о е^сть”
11
Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: ось я.
Він сказав: зведи очі твої і подивися: усі козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і з плямами, бо Я бачу все, що Лаван робить з тобою;
13
б^о е^смь б~ъ тво'и ја%ви'выися тебњ на мњстњ бж~їи, е^же пома'за ти м^и тамо столпᲆ, и^ моли'ся мн^њ тамо мл~твою`” И$ нн~њ ё^бо въста'ни. і^ и^зы'ди эT ꙁемля` се'я, і^ и^ди` в зе'млю рожде'нїа твое^го, и^ бђдђ с то'бою”
13
Я Бог [Який явився тобі] у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ятник і де ти дав Мені обітницю; тепер встань, вийди з землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї [і Я буду з тобою].
14
И$ эTвњща'вши рахи'ль и^ ли'я реко'ста е^мђ. нsњ ли нама еще ча'сти ни прїа'тїя вᲆ домђ` эTц~а нашего
14
Рахиль і Лія сказали йому у відповідь: чи є ще нам частка і спадщина в домі батька нашого?
і взяв із собою всю худобу свою і все багатство своє, яке надбав, худобу власну його, яку він придбав у Месопотамії, [і все своє,] щоб іти до Ісаака, батька свого, в землю Ханаанську.
Але нехай би ти пішов, тому що ти нетерпляче захотів бути у домі батька твого, — навіщо ти украв богів моїх?
31
эTвᲇщаv же і^а'ковъ рече къ лава'нђ, рXњ б^о да не эTи^меши дще'ри своя` эT мене`, и^ вс^я моя`”
31
Яків відповів Лавану і сказав: я боявся, тому що я думав, не відняв би ти в мене дочок своїх [і все моє].
32
И$ рече і^а'ковъ ё^ негоже а%ще ѓ^бря'щеши бо'ги твоя`, да не бђ'детъ т^и живъ преD бра'тїею на'шею`. сеже мое` вс^е и^щи` и^ познава'и, и^ чт^о е^сть твое^го ё^ мене` възми`. и^ не позна ё^ него ничто'же, не вњ'дњ бо і^а'ковъ ја^ко рахи'ль жена е^го ё^краде я&”
32
[І сказав Яків:] у кого знайдеш богів твоїх, той не буде живим; при родичах наших дізнавайся, що [є твого] у мене, і візьми собі. [Але він нічого від нього не дізнався.] Яків не знав, що Рахиль [дружина його] украла їх.
33
Вни'де же лава'нъ въ кђщ'ђ лі'инђ и^зыска` и^мњнїе ея`, и^ не ѓ^брњте. и^зъше'дъ же эT кђщи ли'ины, и^зыска` кђщђ і^а'ковлю. и^ кђщ'ђ ѓ^бою` рабы'ню и^ не ѓ^брњте” Прїиде же въ кђщ'ђ рахи'линђ, рахи'ль
33
І ходив Лаван у намет Якова, і в намет Лії, і в намет двох рабинь, [і обшукував,] але не знайшов. І, вийшовши з намету Лії, ввійшов у намет Рахилі.
Рахиль же взяла ідолів, і поклала їх під верблюже сідло і сіла на них. І обшукав Лаван увесь намет; але не знайшов.
35
Рече эTц~ђ свое^мђ не и^мњ'и с^и тя'жка гдsне не могђ` б^о въста'ти преD тобо'ю ја%ко ве'щъ же'ньска ми е^сть. и^ска же лава'нъ въ все'и кђщи и^ не ѓ^брњте и%долъ”
35
Вона ж сказала батькові своєму: нехай не прогнівається господар мій, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене звичайне жіноче. І [Лаван] шукав [у всьому наметі], але не знайшов ідолів.
36
Разгнњва же ся і^а'коv. и^ свари` лава'нђ” И$ эTвњща'в же і^а'ковъ рече лава'нђ, чт^о ли пра'вда моя, чт^о ли грXњ мои`, ја^ко жене'ши въ слDњ мене`,
36
Яків розсердився і вступив у суперечку з Лаваном. І почав Яків говорити і сказав Лавану: яка провина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене?
ти оглянув у мене усі речі [в домі моєму], що знайшов ти з усіх речей твого дому? покажи тут перед родичами моїми і перед родичами твоїми; нехай вони розсудять між нами обома.
38
с^е, к~, лњтъ а^зъ е^смь с тобо'ю ѓ^вца твоя` и^ ко'зы твоа` не бы'ша бес плода`. ѓ^ве'нъ ᲄвоиX ста'дъ нњсмь и^зъя'лъ,
38
Ось, двадцять років я був у тебе; вівці твої і кози твої не викидали; баранів отари твоєї я не їв;
39
звњроја%дины не принесохъ к тебњ” А/зъ напоlнихъ т^и татьбины' дн~ьныя` и^ нощᲆныя,
39
роздертого звіром я не приносив до тебе, це був мій збиток; ти з мене стягував, чи вдень що пропадало, чи вночі пропадало;
40
быхъ дн~ью` жего'мъ ꙁно'емᲆ, а^ стђденїю в нощи`, и^ эTхожа'ше соn эT ѓ^чїю моею`” Си
40
я знемагав удень від спеки, а вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх.
Такі мої двадцять років у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох дочок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою.
42
а%ще не бы` б~ъ эTц~а мое^го а^враа'ма и^ страхъ і^саа'ковъ не бысть мн^њ, нн~њ ё^ботща бы м^я эTпђсти'лъ, на смире'нїе мое и^ трђдъ рђ'кђ моею` ё^ви'дњвъ б~ъ, и^ наказа м^я вчера`”
42
Якби не був зі мною Бог батька мого, Бог Авраама і страх Ісаака, ти тепер відпустив би мене ні з чим. Бог побачив недолю мою і працю рук моїх і заступився за мене вчора.
І відповів Лаван і сказав Якову: дочки — мої дочки; діти — мої діти; худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, це моє: чи можу я що зробити тепер з дочками моїми і з дітьми їхніми, які народжені ними?
Тепер укладімо союз я і ти, і це буде свідоцтвом між мною і тобою. [При цьому Яків сказав йому: ось, з нами немає нікого; дивися, Бог свідок між мною і тобою.]
45
И$ възе'м же камень і^а'ковᲆ поствї и& въ стол'пъ,
І сказав Яків родичам своїм: наберіть каміння. Вони взяли каміння, і зробили пагорб, і їли [і пили] там на пагорбі. [І сказав йому Лаван: пагорб цей свідок сьогодні між мною і тобою.]
47
и^ прозва` лаваn моги'ла послђш'ная`, і^а'коv же прозва могила послXђ”
47
І назвав його Лаван: Ієгар-Сагадуфа; а Яків назвав його Галаадом.
якщо ти будеш чинити лихе з дочками моїми, або якщо візьмеш дружин, крім дочок моїх, то, хоч немає людини між нами, [яка б бачила,] але дивись, Бог свідок між мною і між тобою.
І сказав Лаван Якову: ось пагорб цей і ось пам’ятник, який я поставив між мною і тобою;
52
а%ще ё^бо а%зъ не минђ к тебњ, т^о и^ ты` не мини` къ мн^њ могилы сея`, и^ стлъпа` съ ꙁло'бою,
52
цей пагорб свідок, і цей пам’ятник свідок, що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ні ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей пам’ятник, для зла;
і є в мене воли й осли і дрібна худоба, і раби й рабині; і я послав сповістити про себе добродія мого [Ісава], щоб придбати [рабу твоєму] благовоління перед очима твоїми.
І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Боже отця мого Ісаака, Господи [Боже], що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі!
10
довлње^тъ ми эT всея' правды`, и^ эT всея` и^стины, ю%же сᲆтвори` рабђ свое^мђ. Съ жеꙁлоM бо симъ преи^дохъ і^ѓ^рданᲆ сїй, нн~њ же бњхъ въ дв^а по'лка,
10
Недостойний я всіх милостей і всіх благодіянь, що Ти створив рабу Твоєму, тому що я з посохом моїм перейшов цей Йордан, а тепер у мене два стани.
11
и^зба'ви мя эT рђкђ брата мое^го і^са'ва ја%ко бою'ся е^го, е^гда пришедъ ё^бие^тъ м^я, и^ мт~ри с чады”
11
Визволи мене від руки брата мого, від руки Ісава, тому що я боюся його, щоб він, прийшовши, не убив мене [і] матері з дітьми.
12
А$ т^ы рече до'брњ бл~га тя сътворю`, и^ поставлю сњмя твое` ја^ко пњсо'къ морскїи и^же ся не и^ꙁо'чтетъ эT мно'жества.
12
Ти сказав: Я буду благодіяти тобі і зроблю нащадків твоїх, як пісок морський, якого не порахувати від безлічі.
Те саме [що першому] наказав він і другому, і третьому, і всім, які йшли за стадами, говорячи: так скажіть Ісаву, коли зустрінете його;
20
гл~ите, се^ рабъ твои і^а'ковъ и^детъ за на'ми, вњща ё^бо ё^крощђ` лице е^го, да'ромъ мои^мъ, преDи^дђщиM е^го и^ по сеM ё^зрю лице е^го и^ да прїиметъ лице мое` лице е^го”
20
і скажіть: ось, і раб твій Яків [іде] за нами. Бо він сказав сам у собі: умилостивлю його дарами, що йдуть переді мною, і потім побачу лице його; можливо, і прийме мене.
Яків сказав: ні, якщо я придбав благовоління в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, тому що я побачив лице твоє, наче хто побачив лице Боже, і ти був доброзичливим до мене;
І сказав Сихем Еммору, батькові своєму, говорячи: візьми мені цю дівчину за дружину.
5
І$а'ков же слышав# ја%ко ѓ^сквеrни` ди'нђ дще'ръ е^го сн~ъ е^м#мо'ровъ, сн~ове же е^го бя'хђ съ ско'ты на' поли, премолча'в же і^а'ковъ до'ндеже прїидTђ сі'и”
5
Яків чув, що [син Емморів] збезчестив Діну, дочку його, але оскільки сини його були з худобою його в полі, то Яків мовчав, поки не прийшли вони.
6
И$зы'де же самъ е^м#мо'ръ эTц~ъ сихе'мль къ і^а'ковђ гл~ати к немђ`”
6
І вийшов Еммор, батько Сихемів, до Якова, поговорити з ним.
7
Сн~ове же і^а'ковли прїидоша с по'ля, и^ ја%коже слы'шаше смђти'шася мђжи, и^ жа'лостно преD ними бысть ѕњло ја%ко не лњ'по сътвори і^ил~ю бы'вши съ дще'рїю і^а'ковлею`, и^ не бђ'детъ сице”
7
Сини ж Якова прийшли з поля, і коли почули, то засмутилися мужі ті й запалали гнівом, тому що безчестя зробив він Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова, а так не можна робити.
порідніться з нами; віддавайте за нас дочок ваших, а наших дочок беріть собі [за синів ваших];
10
и^ ё^ насъ ё^сели'теся, и^ ꙁемля` простра'нна преD вами, ё^селитеся, и^ притяжите на не'и, и^ въздњ'лаите на ней” Сихе'мъ
10
і живіть з нами; земля ця [простора] перед вами, живіть і промишляйте на ній і здобувайте її у володіння.
11
же рече эTц~ђ ея`, и^ браᲄїи ея` гл~я, да ѓ^бря'щђ блгDть преD вами. и^ е^же а^ще речете дадиM.
11
Сихем же сказав батьку її і братам її: тільки б мені знайти благовоління в очах ваших, я дам, що тільки скажете мені;
12
ё^множи'те вњино ѕњло, и^ дади'мъ вам. ја%коже речете, дади'те же ми ѓ^троковицђ сїю` въ женђ`”
12
призначте найбільше віно й дарунки; я дам, що не скажете мені, тільки віддайте мені дівчину за дружину.
13
эTвњщаша сн~ве і^а'ковли сихе'мђ, и^ е^м#мо'рђ эTц~ђ е^го, на лђка'в#ствњ, и^ гл~аша к нимъ ја^ко ѓ^скверъни` ди'нђ сестрђ и^хъ”
13
І відповіли сини Якова Сихему та Еммору, батькові його, з лукавством; а говорили так тому, що він збезчестив Діну, сестру їхню;
14
Рекоста' же и^мъ симеѓ'нъ и^ левїи брата ди'нина сн~ове лі'и. не възмо'жеM сътвори'ти словеси` сего, дати сестрђ свою чл~кђ и^же и%мать коне'чнђ плоть неѓ^брњза'ннђ, е^сть ё^бо ё^кори'зна намъ”
14
і сказали їм [Симеон і Левій, брати Діни, сини Ліїні]: не можемо цього зробити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний, тому що це безчесно для нас;
І сподобалися слова ці Еммору і Сихему, сину Еммора.
19
и^ не премеDли ю%ноша, сътвори'ти словеси` сего, любля'ше б^о дще'ръ і^а'ковлю`. се'й же бяше сла'в#нње всњхъ, и^же в домђ` эTц~а е^го”
19
Юнак не барився зробити це, тому що любив дочку Якова. А його більше за всіх поважали в домі батька його.
20
Прїидоста же е^м#мо'ръ и^ сихе'мъ сн~ъ е^го, преD врата града и^хъ, и^ гл~аста къ мђжеM гра'да свое^го рекђщи`”
20
І прийшли Еммор і Сихем, син його, до воріт міста свого, і стали говорити жителям міста свого і сказали:
21
Чл~ци с^и ми'рни сђть, съ на'ми да ся ё^селятъ на ꙁемли`, и^ да вᲆстяжаT на неи, земля же простра'нна преD ними” И$ дще'рї ихᲆ да по'ймемъ. дщери же наша дади'мъ и^мъ.
21
ці люди мирні з нами; нехай вони селяться на землі і промишляють на ній; земля ж ось простора перед ними. Станемо брати дочок їхніх собі за дружин і наших дочок віддавати за них.
І послухалися Еммора і Сихема, сина його, всі, хто виходив з воріт міста його: і була обрізана вся чоловіча стать, — усі, що виходили з воріт міста його.
25
Бысᲄь же въ тре'тїи дн~ь, е^гда` бњхђ в боле'зни, и^ взя'ста сн~а дв^а і^аковля` симеѓ%нъ, и^ левїи, бра'тїа ди'ны. ко'ждо сво'и меq. и^ въшеDша въ' градᲆ безъ събла'зна, и съсњко'ста весь мђжескъ полъ,
25
На третій день, коли вони хворіли, два сини Якова, Симеон і Левій, брати Діни, взяли кожен свій меч, і сміливо напали на місто, й умертвили всю чоловічу стать;
і все багатство їх, і всіх дітей їх, і дружин їх взяли в полон, і розграбували усе, що було в [місті, й усе, що було в] домах.
30
Рече же і^а'ковъ къ симеѓ'нђ и^ левїи`, не'навистна м^я сътвори'сте, ја%ко злђ` мн^њ. быти всњмъ живђ'щимъ на земли` въ хананеи` и^ въ фе'резе'и” Мене же е^сть мало число'мъ. и^ събра'вшеся погђбяT м^я. и^ поги'бнђ а%зъ и^ до'мъ мои`.
30
І сказав Яків Симеону і Левію: ви обурили мене, зробивши мене ненависним для [усіх] жителів цієї землі, для хананеїв і ферезеїв. У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене, і знищений буду я і дім мій.
31
ѓ^ни' же рекоша, то л^и ја^ко блђ'дницђ и%мђт# сестрђ на'шђ”
31
Вони ж сказали: а хіба можна чинити з сестрою нашою, як з блудницею!
Глvа, л~е”
1
Рече і^а'ковђ б~ъ, въста'въ и^зыиди в мњсто веџїи'лево живи т^ђ, сътвори же ѓ^лᲆта'рь бг~ђ. ја^влъшемђся тебњ, е^гда` бњжа` эT лица бра'та свое^го і^са'ва”
1
Бог сказав Якову: встань, піди у Вефиль і живи там, і зроби там жертовник Богу, Який явився тобі, коли ти тікав від лиця Ісава, брата твого.
2
Рече же і^а'коv до'мђ свое^мђ, и^ всњмъ и^же с ни'мъ, повр'ъзњте в^ы богы чюжда'я, и^же с ва'ми, и^ эT срњды` иX ѓ^чисти'теся, І$ и^змњни'те ризы своя`.
2
І сказав Яків дому своєму і всім, хто був з ним: киньте богів чужих, що знаходяться у вас, і очистіться, і перемініть одяг ваш;
3
и^ въста'вᲆше и^дњте въ веџе'иль, да сотвориM т^ђ ѓ^лта'рь бг~ђ, и^же послђш'а мене` въ дн~ь скръбњ'нїа мое^го, и^же б^њ со мно'ю, и^ снабдњ м^я на пђти` воньже ходих#”
3
встанемо і підемо у Вефиль; там влаштую я жертовник Богу, Який почув мене в день біди моєї і був зі мною [й оберігав мене] в путі, якою я ходив.
І віддали Якову всіх богів чужих, що були в руках їх, і серги, що були у вухах їхніх, і закопав їх Яків під дубом, який поблизу Сихема. [І залишив їх невідомими навіть до нинішнього дня.]
і нарік Яків ім’я місцю, на якому Бог говорив йому: Вефиль.
16
Въста'в же і^а'ковъ эT виџе'иля, и^ постави кђщђ свою` недале'че сто'лпа гаде'ръ” И$ бысть е^гда приближи'ся хара'џњи преити` до ꙁемли` е^фра'џа. роди' же рахи'ль, и^ възбњднова` роDствомъ”
16
І вирушили з Вефиля. [І розкинув він намет свій за вежею Гадер.] І коли ще залишалася деяка відстань землі до Ефрафи, Рахиль народила, і пологи її були тяжкими.
17
И$ бысть е^гда болњꙁнено е'й роди'ти, рече е'й ба'ба не боися се б^отебњ е^сть сн~ъ”
17
Коли ж вона страждала в пологах, повитуха сказала їй: не бійся, бо і це тобі син.
Яків поставив над гробом її пам’ятник. Це надгробний пам’ятник Рахилі до цього дня.
21
и^ꙁы'де же эTтђдђ і^ил~ь. постави кђщ'и ꙁа столпо'мъ гаде'ръ”
21
І вирушив [звідти] Ізраїль і розкинув намет свій за вежею Гадер.
22
И$ бысть е^гда ё^сели'ся і^ил~ь в ꙁемли` то'и, шеD рђвимъ и^ спа` съ ва'ллою`, зало'жницею эTц~а свое^го, слы'ша же і^ил~ь зл^њ ја^ви'ся преD ниM” Бњша же
22
Під час перебування Ізраїля в тій країні, Рувим пішов і переспав з Валлою, наложницею батька свого [Якова]. І почув Ізраїль [і прийняв це зі смутком]. Синів же в Якова було дванадцять.
І прийшов Яків до Ісаака, батька свого, [бо він був ще живий,] у Мамре, у Кириаф-Арбу, тобто Хеврон [у землі Ханаанській,] де подорожували Авраам та Ісаак.
28
Быша же дн~їе і^сааковы, ја%же житъ, р~п, лњтъ,
28
І було днів [життя] Ісаакового сто вісімдесят років.
І взяв Ісав дружин своїх і синів своїх, і дочок своїх, і всіх людей дому свого, й [усі] отари свої, і всю худобу свою, і все майно своє, яке він придбав у землі Ханаанській, і пішов [Ісав] в іншу землю від лиця Якова, брата свого,
Ці сини Рагуїла, сина Ісавового: старійшина Нахаф, старійшина Зерах, старійшина Шамма, старійшина Миза. Ці старійшини Рагуїлові в землі Едома; ці сини Васемафи, дружини Ісавової.
І помер Баал-Ханан, син Ахбора, і зацарював після нього Гадар [син Варадів]; ім’я міста його Пау; ім’я дружини його Мегетавеель, дочка Матреди, сина Мезагава.
Ось житіє Якова. Йосиф, сімнадцяти років, пас худобу [батька свого] разом із братами своїми, будучи отроком, з синами Валли і з синами Зелфи, дружин батька свого. І доносив Йосиф недобрі про них чутки до [Ізраїля] батька їх.
І бачив він ще інший сон і розповів його [батькові своєму і] братам своїм, говорячи: ось, я бачив ще сон: ось, сонце і місяць і одинадцять зірок поклоняються мені.
І він розповів батькові своєму і братам своїм; і насварив його батько його і сказав йому: що це за сон, який ти бачив? невже я і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі?
11
Въꙁревноваша же е^мђ братїя е^го, а^ эTц~ъ е^го сънабдњ` слово с^е”
11
Брати його досаджували на нього, а батько його запам’ятав це слово.
[Ізраїль] сказав йому: піди, подивися, чи здорові брати твої і чи ціла худоба, і принеси мені відповідь. І послав його з долини Хевронської; і він прийшов у Сихем.
15
и^ срњте и& мђжь гл~я. чт^о и'щеши
15
І знайшов хтось його, що блукав у полі, і запитав його той чоловік, говорячи: чого ти шукаєш?
16
се'и же ре^че бра'тїя` свое^я и^щђ`, повњж'дь ми гдњ пасђт'ъ”
16
Він сказав: я шукаю братів моїх; скажи мені, де вони пасуть?
17
Рече же е^мђ мђж'ь эTи^до'ша эTсю'дђ слы'шахъ б^о гл~юща и^хъ. по'идемъ доџаимъ” І$ иде і^ѓ'сифъ въ слDњ' бра'тїа свое^я` и^ ѓ^брᲇте я& в доџаи'мъ”
17
І сказав той чоловік: вони пішли звідси, бо я чув, як вони говорили: підемо в Дофан. І пішов Йосиф за братами своїми і знайшов їх у Дофані.
підемо тепер, і вб’ємо його, і кинемо його в який-небудь рів, і скажемо, що хижий звір з’їв його; і побачимо, що буде із його снів.
21
Слы'шавъ же рђви'мъ хотя` и^ꙁба'вити е^го эT рђкђ иX. и^ рече не ё^бїе'мъ е^го на дш~ђ.
21
І почув це Рувим і порятував його від рук їхніх, сказавши: не вб’ємо його.
22
рече же и^мъ рђви'мъ не пролеите крови. н^о въвр'ъꙁите и& въ ро'въ то'й е^же е'сть вᲆ пђсты'ни. а^ рђкђ не вᲆꙁложиᲄе на'нь. и^ тща'ся ја^ко да и^ꙁба'витъ е^го эT рђкђ` и^хъ. и^ эTпђ'ститᲆ къ эTц~ђ свое^мђ”
22
І сказав їм Рувим: не проливайте крови; киньте його у рів, що у пустелі, а руки не накладайте на нього. Це говорив він [з тим наміром], щоб урятувати його від рук їхніх і повернути його до батька його.
23
Бысть же е^гда` прїиде і^ѓ'сифъ къ братїи свое'и. съвлекоша съ і^ѓ'сифа риꙁђ кра'снђю и^же на не'мъ б^њ.
23
Коли Йосиф прийшов до братів своїх, вони зняли з Йосифа одежу його, одежу різнобарвну, яка була на ньому,
24
и^ поим#ше въвръго'ша и& в ро'въ въ не'мже не бњ вода`
24
і взяли його і кинули його у рів; рів же той був порожнім; води в ньому не було.
І сіли вони їсти хліб, і, глянувши, побачили, ось, іде з Галаада караван ізмаїльтян, і верблюди їхні несуть стираксу, бальзам і ладан: ідуть вони відвезти це в Єгипет.
26
Рече же и^ё'да къ братїи` свое'и чт^о потре'бно а^ще брата нашего ё^бїе'мъ. и^ съкры'емъ кровь е^го. н^о
26
І сказав Іуда братам своїм: яка користь, якщо ми вб’ємо брата нашого і сховаємо кров його?
27
и^дњте и^ эTдади'мъ и& и^ꙁма'и^лтяномъ симъ. а^ рђцњ наши не бђ'дета на немъ. ја%ко бра'тъ нашь и^ пло'ть наша е^сть” Послђш'аша же братїа е^го.
27
Підемо, продамо його ізмаїльтянам, а руки наші нехай не будуть на ньому, тому що він брат наш, плоть наша. Брати його послухалися
І розідрав Яків одяг свій, і одяг веретище на стегна свої, й оплакував сина свого багато днів.
35
Събра'ша же ся вси сн~ове е^го и^ дще'ри е^го прїидо'ша ё^тњш'ити е^го. и^ не хотя'ше ётњш'итися гл~я ја%ко да сни'дђ къ сн~ђ мое^мђ сњтђя въ а'дъ. и^ пла'кася эTц~ъ е^го”
35
І зібрались усі сини його і всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів утішитися і сказав: з печаллю зійду до сина мого в пекло. Так оплакував його батько його.
І сказав Іуда Фамарі, невістці своїй [після смерти двох синів своїх]: живи вдовою в домі батька твого, доки підросте Шела, син мій. Тому що він сказав [у розумі своєму]: не помер би і він подібно до братів його. Фамар пішла і стала жити в домі батька свого.
12
ё^мно'жиша же ся дн~їе. и^ ё^мре` сава` жена` і^ё%дина, ё^тњшив же ся і^ё%да вꙁы'де къ стрыгђщ'им# ѓ^вца` е^го, і^ и^ра'съ пасты'рь ста'дъ е^го, ѓ^делами'тъ въ џа'мнђ с
12
Минуло багато часу, і померла дочка Шуї, дружина Іудина. Іуда, утішившись, пішов у Фамну до охоронців худоби його, сам і Хира, друг його, одолламитянин.
І зняла вона із себе одяг удівства свого, покрила себе покривалом і, закрившись, сіла біля воріт Енаїма, що на дорозі до Фамни. Бо бачила, що Шела виріс, і вона не дана йому за дружину.
15
Ви'дњв же ю& і^ё&да мн^њ ю& ја%ко любодњю' сђща, покры` б^о лице` свое, и^ не поꙁна` ея`, съвратиy
15
І побачив її Іуда і прийняв її за блудницю, тому що вона закрила лице своє. [І не впізнав її.]
Він сказав: яку дати тобі заставу? Вона сказала: печатку твою, і перев’язь твою, і тростину твою, що в руці твоїй. І дав він їй і ввійшов до неї; і вона зачала від нього.
19
Въста'вши же эTи'де, и^ съвр'ъже ризы лњ'потныя съ себе`, и^ ѓ^блечеся в ри'зы вдов#ства` свое^го”
19
І, вставши, пішла, зняла з себе покривало своє й одяглася в одяг удівства свого.
20
Посла' же і^ё^да ко'злищъ эT ко'зъ, рђко'ю пастыря свое^го ѓ^доломи'та, и^ взя'ти зало'гъ эT жены`, и^ не ѓ^брњте е'я`”
20
Іуда ж послав козеня через друга свого одолламитянина, щоб взяти заставу з руки жінки, але він не знайшов її.
21
Въпроша же мђже'и насе'лныхъ, и^ рече и^мъ. гдњ е^сть любодњявшая е^же бяше въ е^на'нњ на распђт'їи`. си' же рњша нњсть здњ` любодњ'и”
21
І запитав жителів того місця, говорячи: де блудниця, що була в Енаїмі при дорозі? Але вони сказали: тут не було блудниці.
22
Възврати'ся къ і^ё^дњ, и^ рече не ѓ'брњтох#, и^ мђж'и насе'лнїи рњша, не быва'ет# зд^њ любодњ'ица”
22
І повернувся він до Іуди і сказав: я не знайшов її; та й жителі місця того сказали: тут не було блудниці.
23
Рече же і^ё^да да и%мать т^о, н^о е^гда` когда посмњю'т ны ся, а%зъ б^о послаX ко'злищ# а^ т^ы не ѓ^брњте”
23
Іуда сказав: нехай вона візьме собі, аби тільки не стали над нами сміятися; ось, я посилав це козеня, але ти не знайшов її.
24
Бысть же тре'тїи мцsь, и^ повњ'даша і^ё^дᲇ г~лющи, сᲆблђди` џамаr невњ'стъка твоа, и^ с^е въ ё^тро'бᲇ и%мать эT блђда'. рече же і^ё^да и^зведи'те ю& да ю` соyгђтъ”
24
Минуло близько трьох місяців, і сказали Іуді, говорячи: Фамар, невістка твоя, впала у блуд, і ось, вона вагітна від блуду. Іуда сказав: виведіть її, і нехай вона буде спалена.
І з того часу, як він поставив його над домом своїм і над усім, що мав, Господь благословив дім єгиптянина заради Йосифа, і було благословення Господнє на всьому, що мав він у домі й у полі [його].
немає більшого за мене в домі цьому; і він не заборонив мені нічого, крім тебе, тому що ти дружина його; як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?
10
Є$гда же гл~аше дн~ь дн~е і^ѓ'сифђ и^ не послђш'аше е^я`, лежа'ти и^ быти с нею`”
10
Коли вона щодня так говорила Йосифу, а він не слухав її, щоб спати з нею і бути з нею,
11
Быs же въ е^ді'нъ нњкїи дн~ь прїиде і^ѓ'сифъ въ доM дњлати дњлесъ свои^хъ, и^ не бя'ше въ домђ`
11
трапилося в один день, що він увійшов у дім робити справу свою, а нікого із домашніх тут у домі не було;
покликала домашніх своїх і сказала їм так: подивіться, він привів до нас єврея насміхатися над нами. Він прийшов до мене, щоб лягти зі мною, але я закричала гучним голосом,
Одного разу виночерпію і хлібодару царя Єгипетського, замкненим у в’язниці, бачилися сни, кожному свій сон, обом в одну ніч, кожному сон особливого значення.
6
Вънїиде же і^ѓ'сифъ к нимᲆ зё^тра. ви'дњ я& и^же бњ'ста смђще'нна,
6
І прийшов до них Йосиф вранці, побачив їх, і ось, вони засмучені.
І запитав він царедворців фараонових, що перебували з ним у домі господаря його під вартою, говорячи: чому у вас сьогодні сумні обличчя?
8
ѓ%на же е^мђ реко'ста со'нъ ви'дњховњ, и^ раꙁђмњва'ющаго нњсть” Рече же и%ма і^ѓ'сифъ е^да` не на б~а належи'тъ проповњ'данїе е^ю`. повњ'дњта ми ё^б^о”
8
Вони сказали йому: ми бачили сни; а витлумачити їх нема кому. Йосиф сказав їм: чи не від Бога тлумачення? розкажіть мені.
через три дні фараон піднесе голову твою і поверне тебе на місце твоє, і ти подаси чашу фараонову в руку його, за колишнім звичаєм, коли ти був у нього виночерпієм;
На третій день, день народження фараонового, зробив він вечерю для всіх слуг своїх і згадав він про головного виночерпія і головного хлібодара серед слуг своїх;
і пожерли худі колоски сім колосків гладеньких і повних. І прокинувся фараон і зрозумів, що це сон.
8
ја^ко быs заё%тра. и^ въꙁмђти'ся дш~а е^го. посла'вши же съзва` вся скаꙁа'теля е^гљ=петъскы, и^ вс^я мђдрыя и'хъ. і^ и^сповњ'да и^мъ фараѓ'нъ со'нъ. н^о не бя'ше никто'же скаꙁа'ти то фараѓ'нђ”
8
Уранці засмутився дух його, і послав він, і покликав усіх волхвів Єгипту і всіх мудреців його, і розповів їм фараон сон свій; але не було нікого, хто витлумачив би його фараону.
І нарік фараон Йосифові ім’я: Цафнаф-панеах, і дав йому за дружину Асенефу, дочку Потифера, жерця Іліопольського. І пішов Йосиф по землі Єгипетській.
46
І$ѓ'сифъ же и^мњ'яше л~, лњтъ. е^гда`прїиде преDфараѓ'на цр~я е^гљ=петъска, эTы'иде же і^ѓ'сифъ эT лица` фараѓ'ня, и^про'иде весь е^гљ=петъ”
46
Йосифові було тридцять років від народження, коли він став перед лице фараона, царя Єгипетського. І вийшов Йосиф від лиця фараонового і пройшов по всій землі Єгипетській.
47
И$ сътвори` ꙁемля` в се'дмь лњтъ ѓ^би'лнђ жатвђ,
47
Земля ж у сім років достатку принесла з одного зерна по жмені.
І зібрав він усякий хліб семи років, які були [родючі] в землі Єгипетській, і поклав хліб у містах; у кожному місті поклав хліб полів, що оточують його.
А другому нарік ім’я: Єфрем, тому що [говорив він] Бог зробив мене плідним у землі страждання мого.
53
Минђ' же се'дмь лњтъ ѓ^би'лныхъ, ја^коже бы'ша въ ꙁемли` е^гљ=петъстњи”
53
І минули сім років достатку, що був у землі Єгипетській,
54
И$ нача'ша сеDмь лњтъ гла'дныхъ приходи'ти, ја%коже рече и^ѓ'сифᲆ” И$ бысть гла'дъ по все'и ꙁемли`, и^ въ все'и же ꙁемли` е^гљ=петъстњи не бя'ше хлњба,
54
і настали сім років голоду, як сказав Йосиф. І був голод по всіх землях, а в усій землі Єгипетській був хліб.
55
и^ въꙁа'лче вс^я ꙁемля` е^гљ=пеTская, въꙁопи же наро'дъ къ фараѓ'нђ ѓ^ хлњбехъ” Рече же фараѓ'нъ всњмъ е^гљ=птяномъ, и^дњте къ і^ѓ'сифђ е^же бо речетъ вамъ сътвори'те,
55
Але коли і вся земля Єгипетська почала терпіти голод, то народ почав волати до фараона про хліб. І сказав фараон усім єгиптянам: підіть до Йосифа і робіть, що він вам скаже.
56
и^ с^е гла'дъ бяше на лицы` всея` ꙁемля`” эTвр'ъꙁе же і^ѓ'сифъ вс^я жи'тница, и^ продая'ше всMњ е^гљ=птяноM,
56
І був голод по всій землі; і відчинив Йосиф усі житниці, і став продавати хліб єгиптянам. Голод же посилювався в землі Єгипетській.
І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод.
6
І$ѓ'сифъ же бя'ше кня'ꙁь все'и ꙁемли`, сїи` продаја%ше всњмъ лю'демъ насе'лнымъ” Прїидоша же бра'тїя і^ѓ'сифовы, и^ поклони'шася е^мђ ни'ць до ꙁемля`,
6
Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі.
7
ви'дњвъ же і^ѓ'сифъ бра'тїю свою`, и^ позна` я& и^ эTмета'шеся и^хъ, и^ гл~аше и^мъ поро'ко” Рече же и^мъ эTкђдђ хо'дите, сїи же рњша эT ꙁемля` ханаан#скїа, кђпити пи'ща”
7
І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу.
8
Позна же і^ѓ'сифъ бра'тїю свою, сїи же не поꙁна'ша е^го.
8
Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.
Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.
пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі.
17
и^ даде` я& поD стра'жђ, г~ дн~и”
17
І віддав їх під варту на три дні.
18
Рече же и^мᲆ въ дн~ь третїи с^е сътвори'те да жи'ви бђдете б~а бо ся а%ꙁъ бою`”
18
І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога:
19
А$ще ми'рницы е^сте братъ вашъ да ся дрьжи'тъ в темни'цы, вы' же шеDше донеси'те кђ'пленђю пшени'цђ
19
якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших;
20
а^ брата ва'ю ме'ншаго приведњте къ мн^њ, и^ вњрна бђдетᲆ рњ'чь ваша, а^ще л^и ни` ᲄо ё%мрете” Съᲄвори'ша же та'ко,
20
брата ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдалися слова ваші і щоб не померти вам. Так вони і зробили.
І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це.
22
эTвњща'в же рђви'мᲆ рече и^мъ, не реко'х ли ва'мъ гл~я. не преѓ^би'дњте дњтища. и^ не послђшасте мене`, и^ с^е кро'вь е^го вᲆꙁыска'е^тся,
22
Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується.
23
сїи же не вњ'дяхђ ја%ко і^ѓ'сифᲆ раꙁђмњ'етᲆ толмача` б^о не бя'ше меж'дђ и%ми”
23
А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач.
і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в мішку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами?
нас дванадцять братів, синів у батька нашого; одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у землі Ханаанській.
33
Рече же намъ мђжъ гн~ь насе'лникъ, по семђ` ё^вњмъ ја%ко ми'рницы е^сте`, брата е^ді'наго ѓ^ста'вите ё^ мене`, а^ цњны ва'ша и^ пшени'цђ въꙁе'мше до до'мђ вашего и^дњте”
33
І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть,
34
Приведњте же брата ва'шего меншаго къ мн^њ, и^ ё^вњмъ ја%ко нњсть прелага'таи`, н^о ми'рницы е^сте`, и^ брата ва'шего вамъ дамъ и^ кђ'плю ᲄвори'те в ꙁемли`”
34
і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі.
Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися.
І сказав їм Яків, батько їхній: ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, і Веніаміна взяти хочете, — усе це на мене!
37
же рече эTц~ђ свое^мђ гл~я. сн~а моя` ѓ'ба ё^бїи, а%ще не приведђ` е^го к тебњ`, да'ждь е^го мн^њ въ рђцњ а%ꙁ же приведђ и& к тебњ”
37
І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі.
38
Се'и же рече не' идетъ сн~ъ мой с вами, ја%ко бра'тъ е^мђ ё^мре. сїи же е^ді'нъ ѓ^ста`, е^гда ся е^мђ лђчи'тъ ꙁл^о на пђти`, на'ньже а^ще пои'дете, и^ прово'дите ста'рость мою` съ печа'лїю въ а^дъ”
38
Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.
І коли вони з’їли хліб, який привезли з Єгипту, тоді батько їхній сказав їм: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
3
И$ рече е^мђ і^ё^да гл~я послђш'аемъ ё^крњпи` наs под кля'твою мђжь гн~ь гл~я, не јави'те ми ся преD лицемъ, а%ще браT вашъ мнїи не прїидетъ с ва'ми
3
І сказав йому Іуда, говорячи: той чоловік рішуче заявив нам, сказавши: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
4
и^ а%ще л^и по'слеши брата нашего с на'ми т^о и%демъ кђпи'ти тебњ` пи'ща
4
Якщо пошлеш з нами брата нашого, то підемо і купимо тобі їжі,
5
а%ще л^и не по'слеши брата нашего с на'ми, т^о не и'деM” Мђжᲆ б^о реq наM гл~я нњсть вамъ ви'дњти лица мое^го, а^ще братъ вашъ мнїи не прїидетъ с ва'ми”
5
а якщо не пошлеш, то не підемо, тому що той чоловік сказав нам: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
Ізраїль сказав: для чого ви зробили мені таке зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є ще брат?
7
сїи же рњша въпраша'я въпроси` насᲆ мQђ и^ рода нашего гл~я, и^ еще` л^и эTц~ъ вашъ жиv е^сть, и^ есть ли вамъ братъ повњдахомъ е^мђ по въпро'сђ семђ`, и^л^и вњдяхомъ ја%ко речетъ намъ приведи'те брата вашего,
7
Вони сказали: розпитував той чоловік про нас і про рід наш, говорячи: чи живий ще батько ваш? чи є у вас брат? Ми і розповіли йому за цими розпитами. Чи могли ми знати, що він скаже: приведіть брата вашого?
8
и^ рече же і^ё%да къ і^и^л~ю эTц~ђ свое^мђ, пђсти` ѓ^тро'чища съ мно'ю и^ въста'вше да и'демъ и^ да живи бђдемъ, а^ не ё%мреM и^ мы` и^ т^ы, и^ вс^е и^мњ'нїе наше
8
Іуда ж сказав Ізраїлю, батькові своєму: відпусти отрока зі мною, і ми встанемо і підемо, і живі будемо і не помрем і ми, і ти, і діти наші;
9
аZ же въꙁмђ` е^го, и^ эT рђкђ` мое'ю възы'щи` е^го” А/ще не приведђ е^го к тебњ`, и^ поставлю и& предᲆ тобо'ю, грњшенᲆ бђдђ к тебњ вс^я дн^и.
9
я відповідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш його; якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то залишусь я винним перед тобою в усі дні життя;
10
а%ще б^о бы'хоM не ё^ме'длили, въꙁврати'лися быхомъ два'жды”
Ізраїль, батько їх, сказав їм: якщо так, то ось що зробіть: візьміть із собою плодів землі цієї і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи бальзаму і трохи меду, стиракси і ладану, фісташок і мигдалевих горіхів;
Бог же Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у чоловіка того, щоб він відпустив вам і іншого брата вашого і Веніаміна, а мені якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним.
І взяли ті люди дарунки ці, і срібла вдвічі взяли в руки свої, і Веніаміна, і встали, пішли в Єгипет і постали перед лицем Йосифа.
16
ви'дњв же я& і^ѓ'сифъ, и^ венїами'на брата свое^го, и^ ре'че строи^телю до'мђ свое^го въвеd мђж'и с^и в до'мъ, и^ ꙁаколи` эT скота` и^ ё^гото'ваи, съ мно'ю бо ја%сти мђжемъ си'мъ хлᲇбъ въ полђдне”
16
Йосиф, побачивши між ними Веніаміна [брата свого, сина матері своєї], сказав начальнику дому свого: введи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні.
І зробив чоловік той, як сказав Йосиф, і ввів чоловік той людей цих у дім Йосифів.
18
Ви'дњвше же мђжи, ја%ко въведо'шаа` в до'мъ і^ѓ'сифовъ, рњша сребра` раd въꙁвраще'ннаго въ вре'тищихъ нашихъ, пръ'вње, въво'дят ны ѓ^бол#га'ти насъ, да ны` по'имђтъ въ рабо'тђ и^ ѓ^слы` наша”
18
І злякалися люди ці, що ввели їх у дім Йосифів, і сказали: це за срібло, повернуте раніше у мішки наші, ввели нас, щоб причепитися до нас і напасти на нас, і взяти нас у рабство, і ослів наших.
і сказали: послухай, господарю наш, ми приходили вже раніше купувати їжу,
21
бысть же е^гда` прїидо'хомъ на ста'нъ, и^ эTрњши'хоM вре'тища своя`, и^ с^е сребро` кое^го'ждо въ вре'тищи е^го. сребро` наше мњрно е^гоже вꙁяхомъ въ рђ'кђ свою въꙁвраща'емъ,
21
і трапилося, що, коли прийшли ми на ночівлю і відкрили мішки наші, — ось срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками;
а для купівлі їжі ми принесли інше срібло в руках наших, ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші.
23
Рече же и^мъ ми'ръ вамъ не бо'итеся б~ъ вашъ, и^ б~ъ эTц~а вашего даде` ваM бога'тъство въ вре'тищихъ вашиX сребра же вашего бл~говолящаго и^маM і^ и^ꙁведе` к нимъ симеѓ'на.
23
Він сказав: будьте спокійні, не бійтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; срібло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона.
Вони сказали: здоровий раб твій, батько наш; ще живий. [Він сказав: благословенна людина ця від Бога.] І схилилися вони і поклонилися.
29
Възрњв же ѓ^чи'ма і^ѓ'сифъ ви'дњ венїа^мина брата свое^го е^дїнома'терня. и^ рече се'и л^и е^сть братъ вашъ ме'ншїи, е^гоже реко'сте къ мн^њ привести`, рече же, б~ъ поми'лђет# т^я ча'до.
29
І підняв очі свої [Йосиф], і побачив Веніаміна, брата свого, сина матері своєї, і сказав: це брат ваш менший, про якого ви говорили мені? І сказав: нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!
30
вᲆꙁмђти' же ся і^ѓ'сифъ, и^ рыда'ше ё^тро'ба е^го брата раd свое^го, і^ и^ска'ше пла'каᲄися, вни'де же въ клњть пла'кася,
30
І поспіхом вийшов Йосиф, тому що закипіла любов до брата його, і він готовий був заплакати, і вийшов він у внутрішню кімнату і плакав там.
І подали йому окремо, і їм окремо, і єгиптянам, які обідали з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти з євреями, тому що це мерзота для єгиптян.
33
Сњде же прямо е^мђ прьвене'цъ по старњ'ишинъствђ свое^мђ, и^ ме'ншїи по ме'ньшествђ свое^мђ, и^ дивля'хђся мђжи къждо къ бра'тђ свое^мђ”
33
І сіли вони перед ним, первородний за первородством його, і молодший за молодістю його, і дивувалися ці люди один перед одним.
34
Вꙁя'ша же часть кᲆ себњ` эT него` вя'щши б^о бысть ча'сть венїа^ми'нова, паче всњхъ ча'стїи, пять кра'тъ съгђ'бњиши ѓ^нњхъ, пи'ша же и^ ё^пи'шася с ни'мъ”
34
І посилалися їм страви від нього, і частка Веніаміна була вп’ятеро більшою за частки кожного з них. І пили, і доволі пили вони з ним.
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
2
и^ чашђ сребрянђю вложи'те въ меnшего вре'тище, и^ цњ'нђ пшени'чнђю” Бы'сть же по словесњхъ і^ѓ'сифовыхњ ја%коже гл~а, ꙁаё%тра
2
а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
3
же на свита'нїи мђжи эTпђсти'шася и^ ѓ^сля'та и^хъ
3
Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
4
і^ и^ꙁшеDшим же и'мъ и%з града, не эTи^до'ша далече” И$ реq і^ѓ'сифъ домосᲄрои'телю свое^мђ гл~я, въста'въ и^ди` въ слњдъ мђжїи, и^ пости'гни я& и^ сᲆ гнᲇвомъ рцы и^мᲆ” Почт^ота'ко ми въꙁда'сте зл^о ꙁа добро`,
4
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
9
ООу^ него'же ѓ^бря'щеTся чаша эT раb твоиX да ё^мреT, а^ мы бђдеM раби` гдsна
9
У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого.
10
твое^го” Се же рече е'й, нн~њ ја%коже гл~ете та'ко бђдетъ, ё^ него'же ся ѓ^бря'щетъ чаша. да бђ'детъ гдsнђ мое^мђ ра'бъ, а^ вы` бђ'дете чи'сти”
10
Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
17
Рече же і^ѓ'сифъ не бђ'ди ми сътвори'ти словеси` сего, мђж'ᲆ ё^ него'же ѓ^брњтеся ча'ша сїя`, то'и да бђ'детъ м^и ра'бъ, а^ в^ы да и'дете в цњ'лости къ эTц~ђ свое^мђ” При
17
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
18
стђпи'въ же і^ё'да, и^ реq молю'ся гдsне да рече'тъ рабъ тво'и преD тобо'ю, и^ не прогнᲇ' ваися на раба` твое^го. ја^коты е^си по фараѓ'нњ властели'нъ
18
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
19
гдsне, т^ы въпроша` ра'бъ твоиX гл~я, не и'мате ли эTц~а и^ брата,
19
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
20
и^ рњхомъ гдsне, е%сть н^ы эTц~ъ ста'ръ. и^ ѓтро'чищъ на ста'рость мнїи е^мђ. бра'тъ же е^мђ ё^мре`, се'и же е^ди'нъ ѓ^ста` ё^ мт~ре свое^я, эTц~ъ же въꙁлюби`
20
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
21
Ти&” Ты же рече рабо'мъ свои^мъ приведњте е^го къ мн^њ да и& ви'ждђ
21
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
22
и^ рњ'хомъ гдsне не мо'жетъ ѓ^ста'виᲄи ѓ^тро'чищъ эTц~а. а^ще ли ѓ^ста'вит# эTц~а, т^о ё%мретъ”
22
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
23
Ты же эTвњща` рабо'мъ свои^мъ, а%ще не приведе'те брата ва'шего ме'ншего сᲇмо, т^о не приложи'те ктомђ` ви'дњти лица` мое^го`”
23
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
25
рњ'чь гдsна” Рече же наM эTц~ъ нашъ. и^дњте па'ки кђпи'те намъ мало пи'ща,
25
І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
26
мы же реко'хомъ не мо'жемъ и^ти. а%ще ли братъ на'ш# мнїи и'детъ с нами. то^ и'демъ, не мо'жемъ бо ви'дњти лица` мђж'ђ. братђ ме'ншемђ не сђщ'ђ с нами”
26
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
32
Ра'бъ ботво'и эTц~ъ нашъ вда` ѓ^тро'ка в рђцњ` мои`. и^ а%ꙁъ реко'хъ аще не приведђ е^го к тебњ. и^ не поста'влю е^го преD тобо'ю грњшенъ бђ'дђ къ эTц~ђ вс^я дн~и”
32
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
Йосиф не міг більш утримуватися при всіх, що стояли біля нього і закричав: виведіть від мене усіх. І не залишалося при Йосифові нікого, коли він відкрився братам своїм.
і візьміть батька вашого і сім’ї ваші і прийдіть до мене; я дам вам краще [місце] в землі Єгипетській, і ви будете їсти плоди землі.
19
Ты^ же ꙁаповњж'дь иM да въ'змђтъ ко'ла эT земля` е^гљ=петъски дњтемъ и^хъ и^ женамъ и^хᲆ. и^ пои'мше эTц~а своего, да и& приведђт#
19
Тобі ж повеліваю сказати їм: зробіть це: візьміть собі з землі Єгипетської колісниці для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть батька вашого і прийдіть;
20
не пощади'те же ѓ^чи'ма съсђ'дъ своиX, все` б^о до'бро е^гљ=пет#ско вамъ бђ'деT”
20
і не шкодуйте речей ваших, бо найкраще з усієї землі Єгипетської дам вам.
21
Сътвори'ша же сн~ове і^и^л~евы та'ко. да'сть же и^мъ і^ѓ'сифъ ко'ла. по повелњ'нїю фараѓ'на цр~я е^гљ=петъска и^ да'стъ и^мъ бра'шно на пђт'ь.
21
Так і зробили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосиф колісниці за наказом фараона, і дав їм запас на дорогу,
також і батькові своєму послав десять ослів, нав’ючених кращими здобутками єгипетськими, і десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і припасами батькові своєму на дорогу.
24
и^ эTпђсти бра'тїю свою`” и^ эTидо'ша. рече же и^мъ не гнњ'ваитеся на пђти`”
24
І відпустив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: не сваріться на дорозі.
25
И$ꙁыдо'ша же и^ꙁъ е^гљ=п#та, и^ прїидо'ша в ꙁе'млю ханаа`ню, къ і^а'ковђ эTц~ђ свое^мђ,
25
І пішли вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого,
і сповістили його, сказавши: Йосиф [син твій] живий і тепер володарює над усією землею Єгипетською. Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм.
27
гл~аша же е^мђ вс^я словеса` с^и, ја%же гл~а и^мъ і^ѓ'сифъ, е^ли'ко же рече и^мъ” Оу^ꙁрњ'въ же ко'ла і^а'ковᲆ ја%же посла` і^ѓсифъ, ја^ко въздви'гнђти и& и^ ѓ^жи` дх~ъ і^а'ковль эTц~а и^хъ”
27
Коли ж вони переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм, і коли побачив колісниці, що прислав Йосиф, щоб везти його, тоді ожив дух Якова, батька їх,
28
И$ рече і^и~ль велико ми е^сть с^е а^ще е^сть і^ѓсифᲆ сн~ъ мои живъ, шедъ да ви'ждђ е^го до'ндеже не ё^мрђ`”
28
і сказав Ізраїль: досить [цього для мене], ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру.
Яків вирушив з Вирсавії; і повезли сини Ізраїлеві Якова, батька свого, і дітей своїх, і дружин своїх на колісницях, які послав фараон, щоб привезти його.
6
и^ възе'мше и^мњнїе свое`, и^ вс^е притя'жанїе е^же притяжа'ша в земли` ханаа'ньстњи” И$ прїиде же і^а'ковъ въ е^гљ=петъ, и^ вс^е сњмя е^го с ни'мъ
6
І взяли вони худобу свою і майно своє, що придбали в землі Ханаанській, і прийшли в Єгипет, — Яків і весь рід його з ним.
І сказав Йосиф братам своїм і дому батька свого: я піду, сповіщу фараона і скажу йому: брати мої і дім батька мого, які були в землі Ханаанській, прийшли до мене;
32
сїи же сђть мђжи пастђси`, скотопита'телницы. ско'тъ же и^ воло'ве и^ вс^е и^хъ е^же и^мњша привели сђть сᲆ собо'ю”
32
ці люди пастухи овець, бо скотарі вони; і дрібна і велика худоба своя, й усе, що у них, привели вони.
то ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були від юности нашої донині, і ми і батьки наші, щоб вас оселили в землі Гесем. Тому що мерзота є для єгиптян усякий пастух овець.
І прийшов Йосиф і сповістив фараона і сказав: батько мій і брати мої, із дрібною і великою худобою своєю і з усім, що у них, прийшли з землі Ханаанської; і ось, вони в землі Гесем.
2
эT братїа же своея` поя`, е~, мђжїи, поста'ви преD фараѓ'ноM”
2
І з братів своїх він узяв п’ять чоловік і представив їх фараону.
І сказав фараон братам його: яке ваше заняття? Вони сказали фараонові: пастухи овець раби твої, і ми і батьки наші.
4
Реко'ша же фараѓ'нђ, ѓ^бита'ти въ землю прїидохомᲆ нњсть б^о па'ствы скотђ ра'бъ твои^хъ, съѓ^долњ б^о глаD на земли` ханаа'ни, нн~њ ё^бо да вᲆселяTся раби твои`, в зе'млю гесе'млю.
4
І сказали вони фараонові: ми прийшли пожити в цій землі, тому що немає пасовищ для худоби рабів твоїх, бо в землі Ханаанській сильний голод; отже, дозволь оселитися рабам твоїм у землі Гесем.
І сказав фараон Йосифові: батько твій і брати твої прийшли до тебе;
6
се же земля е^гљ=пет#ская преD тобо'ю е^сть. на до'брњи же земли` эTц~а твое^го и^ бра'тїю ё^сели`, и^ да живђть вᲆ земли гесе'мли” А/ще ли вњ'си ја%ко сђть мђжи в нихъ си'лнїи, т^о постави я& старњишины ското'мъ мои^мъ” И$ прїидо'ша въ е^гљ=петъ къ і^ѓ'сифђ і^а'ковъ и^ сн~ове е^го, и^ слы'ша фараѓ'нъ цр~ь е^гљ=петъскыи”
6
земля Єгипетська перед тобою; на кращому місці землі осели батька твого і братів твоїх; нехай живуть вони в землі Гесем; і якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою.
Яків сказав фараону: днів подорожування мого сто тридцять років; малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх.
10
И$ блsви і^а'ковᲆ фараѓ'на, и^ эTи^де эT него вонᲆ”
10
І благословив фараона Яків і вийшов від фараона.
11
И$ ё^сели` і^ѓ'сифᲆ эTц~а и^ бра'тїю свою`, и^ дасть иM ѓ^бдръшанїе в земли` е^гљ=пеTстњи, на до'брњи земли`, и^ в ꙁемли` рамесїи'нњ. ја^коже повелњ` фараѓ'нъ”
11
І оселив Йосиф батька свого і братів своїх, і дав їм володіння в землі Єгипетській, у кращій частині землі, у землі Раамсес, як повелів фараон.
І срібло вичерпалося в землі Єгипетській і у землі Ханаанській. Усі єгиптяни прийшли до Йосифа і говорили: дай нам хліба; навіщо нам помирати перед тобою, тому що срібло закінчилося у нас?
16
Рече же иM і^ѓ'сифъ, приженњте ско'тъ свои, да даM вамъ за ско'тъ вашъ хлњбъ, а%ще ся сконча'ло сребро`.
16
Йосиф сказав: приганяйте худобу вашу, і я буду давати вам [хліб] за худобу вашу, якщо срібло закінчилося у вас.
17
пригна'шаy скотъ къ і^ѓ'сифђ, и^ дасть иM і^ѓ'сиf хлњбы за кони' и^ ꙁа ѓ^вца`, и^ за говя'да, и^ за ѓ^слы. и^ прекорми я& хлњбы за скотъ и^хъ в томᲆ лњтњ”
17
І приганяли вони до Йосифа худобу свою; і давав їм Йосиф хліб за коней, і за отари дрібної худоби, і за стада великої худоби, і за ослів; і постачав їм хліб у той рік за всю худобу їхню.
І минув цей рік; і прийшли до нього на другий рік і сказали йому: не приховаємо від господаря нашого, що срібло вичерпалося і стада худоби нашої у господаря нашого; нічого не залишилося у нас перед господарем нашим, крім тіл наших і земель наших;
19
да ё%мремъ предъ тобо'ю, и^ земля` ѓ^пђстњ'етъ, кђпи` наs, и^ зе'млю нашђ хлњбы, и^ да бђ'демъ м^ы и^ земля` наша рабоTна фараѓ'нђ, даждь намъ сњмя, да въсњ'емъ и^ жи'ви бђдемъ, да не ё^мремъ и^ земля` не ѓ^пђстњ'етъ”
19
для чого нам гинути на очах твоїх, і нам і землям нашим? купи нас і землі наші за хліб, і ми з землями нашими будемо рабами фараону, а ти дай нам насіння, щоб нам бути живими і не вмерти, і щоб не спустошилася земля.
І купив Йосиф усю землю Єгипетську для фараона, тому що продали єгиптяни кожен своє поле, бо голод долав їх. І дісталася земля фараону.
21
И$ люди поработи е^мђ в рабы, эT кра'я предњлᲆ е^гљ=петъскъ до кра'я е^я,
21
І зробив він народ рабами від одного кінця Єгипту до іншого.
22
развњ земля` жре'чески, тоя` б^о не кђпи` і^ѓ'сиf да'нь бо дасть жръцемъ фараѓ'нъ. и^ ја%дяхђ дань ю^же дасть и^мъ фараѓn сего` ради не эTдаша земля` своея”
22
Тільки землі жерців не купив [Йосиф], тому що жерцям від фараона виділена була ділянка, і вони годувалися зі своєї ділянки, яку дав їм фараон; тому і не продали землі своєї.
23
Рече же і^ѓ'сифъ всњмъ е^гљ=птњном# се кђпи'хъ васъ и^ вс^ю зе'млю вашђ фараѓ'нђ днsь. въꙁмњте сњмена и^ сњ'ите на ни'вахъ, а^ и^же
23
І сказав Йосиф народу: ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте землю;
24
бђдђтъ жи'та по нихъ, да да'сте пя'тђю часть фараѓ'нђ, четыре части бђдђтъ вамъ, сњмена ни'вамᲆ, и^ на препита'нїе вамъ, и^ всњмъ домо'мъ вашимъ,
24
коли будуть жнива, віддавайте п’яту частину фараону, а чотири частини залишаться вам на засівання поля, на прогодування вам і тим, хто в домах ваших, і на їжу дітям вашим.
Вони сказали: ти врятував нам життя; нехай знайдемо милість в очах господаря нашого і нехай будемо рабами фараона.
26
И$ ё^ста'вї имъ за'повњдь і^ѓ'сифъ, до днешняго дн~е на ꙁемли` е^гљ=пеTстњи, пятђю ча'сть давати фараѓ'нђ, кромњ земля` жре'ческы, та` б^ото'чїю не бя'ше фараѓ'ня”
26
І поставив Йосиф за закон землі Єгипетській, навіть до цього дня: п’яту частину давати фараонові, за винятком тільки землі жерців, яка не належала фараонові.
27
Всели' же ся і^и~ль в земли` е^гљ=пеTстњи, на земли` гесе'мли, и^ прїа'ша ю& и^ расплоди'шася и^ ё^множишася на не'и ѕњло`,
27
І жив Ізраїль у землі Єгипетській, у землі Гесем, і володіли вони нею, і плодилися, і дуже розмножились.
28
живе' же і^а'ковъ в ꙁемли` е^гљ=петъстњи, з~і, лњтъ” Бысᲄь же дн~їи і^а'ковлиX лњтъ жи'ꙁни е^го. р~м~ и^
28
І жив Яків у землі Єгипетській сімнадцять років; і було днів Якова, років життя його, сто сорок сім років.
29
з~” И$ приспњша же дн~їе і^ил~я ё^мрњти. и^ призва` і^ѓ'сифа сн~а свое^го, и^ рече е^мђ. а%ще е^смь ѓ^брњлъ блгDть преD тобо'ю положи рђкђ твою поD стегно мое`, да сътвори'ши со мно'ю млsть, і^ и'стиннђ, да не погребе'ши мене` въ е^гљ=птњ.
29
І прийшов час Ізраїлю померти, і покликав він сина свого Йосифа і сказав йому: якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і клянись, що ти зробиш мені милість і правду, не поховаєш мене в Єгипті,
І нині два сини твої, які народилися тобі в землі Єгипетській, до мого прибуття до тебе в Єгипет, мої вони; Єфрем і Манассія, як Рувим і Симеон, будуть мої;
6
Сн~ы же а^ще роди'ши посемъ бђ'дђтᲆ ти въ и%мя братїа твое^я, и^ прозовђтся къ прича'щенїю
6
діти ж твої, які народяться від тебе після них, будуть твої; вони під ім’ям братів своїх будуть іменуватися в їхньому наслідді.
7
ѓ^нXњ” б^о е^да` и^дяX эT междорњчїа сљ=рьска, ёмре рахи'ль мт~и твоя`, вᲆ земли` ханаа'ни близъ сђщђ ми и^подро'ма, хавра'џа, земля` е^гда вхожда'хъ до ефра'џы, и^ погребохъ ю& на пђти и^подрома, и^ то е^сть вифлеѓ'мъ”
7
Коли я йшов з Месопотамії, померла в мене Рахиль [мати твоя] у землі Ханаанській, по дорозі, не дійшовши трохи до Ефрафи, і я поховав її там по дорозі до Ефрафи, що нині Вифлеєм.
рече же і^ѓ^сифᲆ эTц~ђ свое^мђ сн~а ми е^ста`, ја%же дасть ми б~ъ зд^њ” Рече же і^а'ковъ приведи ми я& и^ блsвлю и^хъ,
9
І сказав Йосиф батькові своєму: це сини мої, яких Бог дав мені тут. [Яків] сказав: підведи їх до мене, і я благословлю їх.
10
ѓ%чи же і^ил~ю неви'дњста эT ста'рости, и^ не можа'ше гляда'ти. приведе же я& к немђ и^ лобза и&, и^ прїяT я&,
10
Очі ж Ізраїлеві притупилися від старости; не міг він бачити ясно. Йосиф підвів їх до нього, і він поцілував їх і обійняв їх.
11
и^ рече і^ил~ь, къ і^ѓ'сифђ с^е лице твое ви'дњхъ, и^ показа ми б~ъ и^ сњмя твое”
11
І сказав Ізраїль Йосифу: не сподівався я бачити твоє лице; але ось, Бог показав мені і дітей твоїх.
12
эTведе' же і^ѓ'сифъ эT колњ'нђ е^го, и^ поклони'ся е^мђ ни'ць до земля`”
12
І відвів їх Йосиф від колін його і поклонився йому лицем своїм до землі.
13
Пои'м# же і^ѓ'сифъ ѓ^б^а сн~а своя е^фрњма въ десни'цђ прямо леви'цы і^ил~я. манасїю же в лњвђю прямо десни'цы і^ил~вы и^ приведе я& к немђ”
13
І взяв Йосиф обох [синів своїх], Єфрема у праву свою руку навпроти лівої Ізраїля, а Манассію в ліву навпроти правої Ізраїля, і підвів до нього.
14
Просте'ръ же і^а'ковъ десни'цђ и^ возложи` на главђ` е^фрњмлю, се'й же бњше мнїи, а^ лњвицђ на главђ манасїинђ премњни'в# рђцњ,
14
Але Ізраїль простяг праву руку свою і поклав на голову Єфрема, хоча цей був менший, а ліву на голову Манассії. З наміром поклав він так руки свої, хоча Манассія був первістком.
І благословив Йосифа і сказав: Бог, перед Яким ходили батьки мої Авраам та Ісаак, Бог, Який пасе мене з тих пір, як я існую, до цього дня,
16
и^ а'гг~лъ и^же мя и^збавля'етъ эT всего ꙁл^а, блsви дњтища сїя” И$ да прозовется и'мя мое, і^ и'мя эTц~ъ мои^хъ. а^враа'ма, і^саа'ка, да ся ё^мно'житᲆ въ мно'жество вели'ко на земли`”
16
ангел, що визволяє мене від усякого зла, нехай благословить отроків цих; нехай буде на них наречене ім’я моє й ім’я батьків моїх Авраама та Ісаака, і нехай виростуть вони в безліч посеред землі.
17
Ви'дᲇв же і^ѓ'сифъ ја%ко вᲆзложи` эTц~ъ е^го десни'цђ свою на главђ` е^фрњмлю, и^ тя'жко е^мђ бысть, и^ прїа'тъ і^ѓ'сифᲆ рђкђ эTц~а свое^го эTя'ти эT главы` е^фрᲇмля на главђ` манасїи'нђ.
17
І побачив Йосиф, що батько його поклав праву руку свою на голову Єфрема; і прикро було йому через це. І взяв він руку батька свого, щоб перекласти її з голови Єфрема на голову Манассії,
18
И$ рече і^ѓ'сифᲆ эTц~ђ свое^мђ, не та'ко эTч~е, се б^о еs пр'ъвенецъ, възложи` рђкђ деснђ'ю на главђ е^го
18
і сказав Йосиф батькові своєму: не так, батьку мій, бо це — первісток; поклади на його голову праву руку твою.
Але батько його не погодився і сказав: знаю, сину мій, знаю; і від нього народиться народ, і він буде великим; але менший його брат буде більшим за нього, і від сімені його народиться численний народ.
І благословив їх у той день, говорячи: тобою буде благословляти Ізраїль, говорячи: Бог нехай вчинить тобі, як Єфрему і Манассії. І поставив Єфрема вище за Манассію.
21
Реq же і^ил~ь і^ѓсифђ. а%зъ ё^мира'ю. бђди же б~ъ с вами, и^ възврати'т# в^ы эT земля сея`, на' землю эTц~ъ ва'шиX,
21
І сказав Ізраїль Йосифові: ось, я вмираю; і Бог буде з вами і поверне вас у землю батьків ваших;
в раду їх нехай не ввійде душа моя, і до зібрання їх нехай не прилучиться слава моя, бо вони у гніві своєму убили мужа і з примхи своєї перерізали жили тельця;
від Бога батька твого, Який нехай і допоможе тобі, і від Всемогутнього, Який нехай і благословить тебе благословеннями небесними звище, благословеннями безодні, що лежить долі, благословеннями сосків і утроби,
благословеннями батька твого, які перевищують благословення гір давніх і приємності пагорбів вічних; нехай будуть вони на голові Йосифа і на тімені обраного між братами своїми.
І повелів Йосиф слугам своїм — лікарям, бальзамувати батька його; і лікарі набальзамували Ізраїля.
3
и^ сконча'ся е^мђ, м~, дн~їи. та'ко бо ё^чита'ются дн~и погреба'лныя. и^ пла'кахђся по не'мъ е^гљ=птяне, ѓ~ дн~їи” дн~и
3
І виповнилося йому сорок днів, бо стільки днів потрібно для бальзамування, і оплакували його єгиптяни сімдесят днів.
4
пла'чђ, рече же і^ѓ'сифᲆ къ велмо'жамъ фараѓ'новњмъ гл~я, а%ще е^смь ѓ^брњлъ блгDть пред ва'ми гл~ите въ ё'ши фараѓ'нђ гл~юще,
4
Коли ж минули дні плачу по ньому, Йосиф сказав придворним фараона, говорячи: якщо я знайшов благовоління в очах ваших, то скажіть фараонові так:
5
эTц~ъ мой ꙁакля` м^я гл~я прежде нежели ё'мре, въ гро'бњ и^же и^скопа` себњ`. въ земли` ханаа'ни, та'мо м^я погреби`. нн~њ ё'бо шеD да погребђ` эTц~а мое^го, и^ пакы же ся ѓ^бращђ` И$ реко'ша фараѓ'нђ по словеси` і^ѓ'сифовњ,
5
батько мій закляв мене, сказавши: ось, я вмираю; у гробі моєму, який я викопав собі в землі Ханаанській, там поховай мене. І тепер хотів би я піти і поховати батька мого і повернутися. [Слова Йосифа переказали фараонові.]
І бачили жителі землі тієї, хананеї, плач у Горен-гаатаді, і сказали: великий плач цей у єгиптян! Тому наречено ім’я [місцю] тому: плач єгиптян, що при Йордані.
и^ вꙁя'ша е^го до ꙁемли` ханаа'ни, и^ погребо'ша и& въ пеще'рњ сђгђ'бњи, е^же прикђпи` а^враа'мъ, на сътворе'нїе гробо'мъ, пеще'рђ ё^ ефро'на хетџе'а^нина, прямо мамврїи”
13
і віднесли його сини його в землю Ханаанську і поховали його в печері на полі Махпела, яку купив Авраам з полем у власність для поховання у Ефрона хеттеянина, перед Мамре.
так скажіть Йосифові: прости братам твоїм провину і гріх їх, оскільки вони зробили тобі зло. І нині прости провини рабів Бога батька твого. Йосиф плакав, коли йому говорили це.
18
и^ реко'ша с^е е^смы твои` раби`,
18
Прийшли і самі брати його, і упали перед лицем його, і сказали: ось, ми раби тобі.
19
рече же к ни'мъ і^ѓ'сифъ, не бо'итеся бж~їи б^о е^смь а%ꙁъ,
19
І сказав Йосиф: не бійтеся, тому що я боюся Бога;
20
в^ы съвњща'сте на' мя ѕла'я. а^ б~ъ претвори` мн^њ на до'брая да бђдетъ а^ки днесь, да ся преко'рмлятъ лю'дїе мно'ѕи,
20
ось, ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великій кількості людей;
21
рече же и^мъ не бо'итеся а^ꙁъ прекор# млю` в^ы и^ до'мы ваша, и^ ё^тњши я&, гл~я иM при'сръдно,
21
отже, не бійтеся: я буду годувати вас і дітей ваших. І заспокоїв їх і говорив по серцю їх.
22
и^ ё^сели'ся і^ѓ'сифъ въ е^гљ=петъ самъ и^ братїа е^го, и^ вс^е и^мњнїе эTц~а его” Живе же і^ѓ'сифъ лњтъ, р~і,
22
І жив Йосиф у Єгипті сам і дім батька його; жив же Йосиф усього сто десять років.