Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Кт^о се'и прише'дыи эT е^дема, чрьвле'ны ры'ꙁы е^го эT восо'ра. се'и кра'сенъ въ ё^творе'нїи ѕњ'ло съ крњпостїю. а^зъ гл~яи пра'вдђ, и^ сђд# спsнїа.
1
Хто це йде від Едома, у червлених ризах від Восора, настільки величний у Своєму одязі, Який виступає у повноті сили Своєї? «Я — Який проголошує правду, сильний, щоб спасати».
2
почто` чрьвлены ры'зы твоя`, и^ ѓ^де'жда твоа` ја%ко и^ꙁ#гнеTшаго в# ти'сцњ,
2
Від чого ж одіяння Твоє червоне, і ризи у Тебе, як у того, хто топтав у точилі?
3
и^спо'лнена гнетњнїя. и^ эT ја^ꙁы'къ нњсть мђ'жа со мно'ю, и^ попрахъ я& ја%ростїю, и^ сътро'хъ я& ја%ко пр'ьсть и^ сведо'хъ кровь и^хъ въ землю”
3
«Я топтав точило один, і з народів нікого не було зі Мною; і Я топтав їх у гніві Моєму і давив їх у люті Моїй; кров їх бризкала на ризи Мої, і Я заплямував усе одіяння Своє;
4
дн~ь б^о эTданїя прїиде на ни'хъ, и^ лњто и^ꙁбавленїя пристђпи'ло е^сть.
4
бо день помсти — у серці Моєму, і рік Моїх відкуплених настав.
5
възрњх#, и^ не бы'сть ни е^ді'ного же помоuника. и^ помы'слихъ, и^ никто'же не поDя. і^ и^зба'ви я& мы'ш#ца моя`, и^ ја%росᲄь моа` настђпи` на' ня.
5
Я дивився, і не було помічника; дивувався, що не було того, хто підтримує; але допомогла Мені правиця Моя, і лють Моя — вона підтримала Мене:
6
и^ попраX я& гнњ'вомъ мои^мъ, и^ сведо'хъ кро'вь иX въ ꙁе'млю”
6
і потоптав Я народи у гніві Моєму, і скрушив їх у люті Моїй, і вилив на землю кров їх».
7
млsть гн~ю помянђхъ и^ нра'вы гн~я въ всемъ, в них# же г~ь намъ эTда'етъ” Гь~ сђдїи бл~гъ до'мђ і^и^л~евђ. эTда'етъ намᲆ по млsти свое'и, и^ по мно'жествђ пра'вды е^го.
7
Пом’яну милості Господні і славу Господню за все, що Господь дарував нам, і велику благість Його до дому Ізраїлевого, яку вчинив Він йому за милосердям Своїм і за множеством щедрот Своїх.
8
и^ рече, ё^бо лю'дїе мои` ча'да не бђдTђ эTвръжени. и^ бы'сть и^мъ на сп~се'нїе эT вся'коя печа'ли”
8
Він сказав: «дійсно вони народ Мій, діти, які не скажуть неправди», і Він був для них Спасителем.
9
Ни ходата'и н^и а^гг~лъ, н^о саM г~ь сп~се я&. зане` лю'биT и^хъ и^ щади'тъ иX. то'и я& е^сть и^ꙁба'вилъ, и^ поDја%лъ я&, и^ въꙁнеслъ я& въ вся` дн~и вњка.
9
У всякій скорботі їх Він не залишав їх, і ангел лиця Його спасав їх; з любови Своєї і благосердя Свого Він відкупив їх, узяв і носив їх в усі дні давні.
10
тїи же не покори'шаs и^ раꙁгнᲇ'ваша дх~ъ ст~ыи е^го. и^ ѓ^брати'ся и^мъ на враждђ, то'и вое^ва на' ня.
10
Але вони збурилися і засмутили Святого Духа Його; тому Він обернувся на ворога їх: Сам воював проти них.
11
и^ помянђ дни` вᲇчныя” Възведыи эT ꙁемля` пасты'ря ѓ%вцаM своиM” гдњ е^сть в#ложи'выи в ниX дх~ъ ст~ыи,
11
Тоді народ Його згадав давні дні, Мойсеєві: де Той, Який вивів їх з моря з пастирем овець Своїх? де Той, Який уклав у серце його Святого Духа Свого,
12
и^ вᲆꙁведы'и десни'цею мољ=сїа, мы'ш#цею сла'вы е^го. ё^крњпњ вода` эT лицA е^мђ, сътворити е^мђ и%мя вᲇчно.
12
Який вів Мойсея за праву руку величною правицею Своєю, розділив перед ними води, щоб зробити Собі вічне ім’я,
13
и^ проведе иX с#квоѕњ безнDђ, ја%ко коня` с#квоѕᲇ пђсты'ня, и^ ё^ не трђди'шаs,
13
Який вів їх через безодні, як коня по степу, і вони не спотикалися?
14
и^ ја%ко скоты по' полю. сниде дх~ъ эT г~а и^ настави и^хъ. та'ко проведе люd своя` сᲆтвори'ти тебњ` само'мђ и%мя сла'вно”
14
Як стадо сходить у долину, Дух Господній вів їх до спокою. Так вів Ти народ Твій, щоб зробити Собі славне ім’я.
15
Э$брати'ся эT нб~си, и^ ви'жDь эT до'мђ ст~го свое^го и^ сла'вы. гдњ` е^сᲄь ре'вность твоя`, и^ крњ'пость твоя`. гдњ` е^сть мно'жество млsти твое'я, и^ щедротъ твои^хъ, ја%ко претръпњ намъ.
15
Споглянь з небес і подивися з оселі святині Твоєї і слави Твоєї: де ревність Твоя і могутність Твоя? — благосердя Твоє і милості Твої до мене утримані.
16
ты` б^о е^си эTц~ъ на'ш#, а^врааM не ё^вњдњ на'съ, і^и^л~ь не поꙁна` наs. н^о ты` г~и эTц~ъ наj и^спе'рва, і^ и%мя твое на на'съ е^сть”
16
Тільки Ти — Отець наш; бо Авраам не впізнає нас, і Ізраїль не визнає нас своїми; Ти, Господи, Отець наш, від віку ім’я Твоє: «Відкупитель наш».
17
чт^о ё^клони'лᲆ е^си на'съ г~и эT пђти твое^го, и^ ѓ^жести'лъ е^си срDца на'ша ја%ко не боя'тися тебе” Э$брати'ся ра'бъ твоиX ради, и^ племенᲆ достоа'нїя твое^го.
17
Для чого, Господи, Ти попустив нам звестися зі шляхів Твоїх, озлобитися серцю нашому, щоб не боятися Тебе? обернися заради рабів Твоїх, заради колін спадщини Твоєї.
18
да поне ма'ло наслњ'димъ горы ст~ыя твое'я. проти'вницы на'ши попра'шA ст~ыню твою.
18
Короткий час володів ним народ святині Твоєї: вороги наші потоптали святилище Твоє.
19
быхомъ ја%ко и^спе'рва е^гда` не владᲇ на'ми, ни'же б^њ наречен#но и%мя твое на на'съ”
19
Ми зробилися такими, над якими Ти ніби ніколи не володарював і над якими не іменувалося ім’я Твоє.