¹

Бысть же а^ки се'и дн~ь, и^ прїидоша а^гг~ли бж~їи` преDста'ти преD гм~ъ. и^ дїа'волъ прїиде посредњ и^хъ.

¹

Був день, коли прийшли сини Божі стати перед Господом; між ними прийшов і сатана стати перед Господом.

²

и^ рече г~ь дїа'волђ эTкђдђ прїиде” тогда` реq дїа'волъ преD гм~ъ. ѓ^бхожDь вс^ю ꙁе'млю, и^ прохо'ждь поDнбsнђю и^ прїидохъ”

²

І сказав Господь сатані: звідки ти прийшов? І відповів сатана Господу і сказав: я ходив по землі й обійшов її.

³

И$ рече г~ь къ дїа'волђ, помы'слилъ е^си ё^бо на раба` мое^го і%ѓ^ва. ја%ко нњсть такова эT сђщихᲆ на' ꙁемли, чл~ка подо'бна е^мђ неꙁлоби'въ правди'въ и%стиненъ бл~гочестивъ ё^даля'ася эT всякаго ѕл^а, е^ще же и^ неꙁлобїя дръжиTся” Ты же рече, и^мњнїе е^го погђби'ти вътще.

³

І сказав Господь сатані: чи звернув ти увагу твою на раба Мого Іова? бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний, справедливий, богобоязкий і віддаляється від зла, і досі твердий у своїй непорочності; а ти збуджував Мене проти нього, щоб погубити його невинно.

⁴

эTвњща же дїа'волъ гв~и реq. ко'жђ ꙁа ко'жђ и^ вся` е^ли'ка и'мать чл~къ дасть ꙁа дш~ђ свою.

⁴

І відповів сатана Господу і сказав: шкіру за шкіру, а за життя своє віддасть людина усе, що є у неї;

⁵

и^ ника'коy н^о посли` рђкђ свою, и^ косни'ся пло'ти и^ ко'стеи е^го, а^ще ё^бо въ лице т^я блsвитъ”

⁵

але простягни руку Твою і торкнися кістки його і плоті його, — чи благословить він Тебе?

⁶

Рече же г~ь дїа'волђ, с^е предаю т^и е^го, то'кмо дш~ђ е^го съблюди`”

⁶

І сказав Господь сатані: ось, він у руках твоїх, тільки душу його збережи.

⁷

И$ꙁыиде же дїа'волъ эT лица` гн~я и^ пораꙁи і%ѓ^ва гно'емъ лю'тыM, эT главы` и^ до но'гђ.

⁷

І відійшов сатана від лиця Господа й уразив Іова проказою лютою від підошви ноги його по саме тім’я його.

⁸

и^ вꙁя` і%ѓвъ чрепъ да ѓ^стрђга'ет# гно'и свои, и^ сᲇдя'ше на гно'ищи внњ гра'да”

⁸

І взяв він собі черепок, щоб шкребти себе ним, і сів у попіл [поза селищем].

⁹

Времени' же мно'гђ минђвшђ. рече к немђ жена` е^го гл~я доко'лњ тръпи'ши, с^е пожDђ время е^ще` ма'ло ча'я надња^нїя сп~се'нїя мое^го. се б^о потреби'ся эT земля` память твоа. сн~ове твои` и^ дще'ря мое^го чре'ва печа'ли и^ болњꙁни, и%хже воᲄще родиX съ болᲇꙁнїю” Ты же самъ въ гнои` и^ червеX сњди'ши ѓ^бнощъ внњ безъ покро'ва” А/з же преходя'щи рабо'тая, мњсто эT мњста, ѓ^бходя'щи и^ до'мъ эT до'мђ, ча'юще солне'чнаго ꙁахожденїя, да почі'ю эT болњзни и^ трђда и^же м^я нн~њ ѓ^бдержаT. н^о рцы` нњ'кїи гл~ъ кᲆ г~ђ и^ ё'мри.

⁹

І сказала йому дружина його: ти все ще твердий у непорочності твоїй! похули Бога і помри^*.

¹⁰

ѓ%н же въꙁрњвъ на ню` и^ рече, чт^оты` а^ки е^ді'на эT безђмныX же'нъ с^е гл~а. а^ще бл~гая прїя'хом# эT рђки` гн~я, ѕлаго не сътерпиM ли” эT всњхъ си'хᲆ прилђчи'вшихся е^мђ, ничи'мъже съгрњши і%ѓ^въ преD гм~ъ бм~ъ ё^стна'ма и^ не да'сть беꙁђмїа б~ђ”

¹⁰

Але він сказав їй: ти говориш як одна з безумних: невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати? В усьому цьому не згрішив Іов вустами своїми.

¹¹

Слы'шавше же трїе дрђѕи е^го вс^е ѕло'е нашеDшее на'нь, прїидо'ша кождо эT свое'я страны` к немђ. е^лифа'съ џема'ньскїи цр~ь. вельда'дъ савхеискїи мђчи'тель. софарь минᲇискїи цр~ь. и^ прїидо'ша к немђ вᲆкђпњ ё^тњшити и& и^ посњти'ти е^го.

¹¹

І почули троє друзів Іова про всі ці біди, які осягли його, і пішли кожен зі свого місця: Елифаз феманитянин, Вилдад савхеянин і Софар наамитянин, і зійшлися, щоб іти разом тужити з ним і втішати його.

¹²

ви'дњвше же е^го и^ꙁдале'ча и^ не поꙁнашA” И въꙁопи'ша гла'сомъ велїимъ въспла'кашася растерзавше ко'ждо ѓ^деждђ свою`, и^ посы'павше пе'рьсᲄїю главы` своя`.

¹²

І, піднявши очі свої здаля, вони не впізнали його; і піднесли голос свій і заридали; і роздер кожен верхній одяг свій, і кидали порох над головами своїми до неба.

¹³

сњдњша ё^ него сеDмь дн~їи и^ сеDмь но'щїи, и^ никто'же эT ниX воз#гл~а к немђ словесе`. ви'дяхђ б^о ја%звђ лю'тђ сђщђ и^ вели'кђ ѕњло”

¹³

І сиділи з ним на землі сім днів і сім ночей; і ніхто не говорив йому ні слова, тому що бачили, що страждання його дуже великі.