¹

Отвњща же і%ѓвᲆ и^ рече.

¹

І відповів Іов і сказав:

²

а^ще кто вњ'дыи поста'виᲄъ ми гнњтъ, бо'лњꙁни же моя вᲆꙁе'млеT на мњрила вᲆкђпᲇ,

²

о, якби правильно були зважені волання мої, і разом з ними поклали на терези страждання моє!

³

и^ пњска` мо'рскаготяжча'иша бђдђтъ. н^о ја^коже словеса` моа хђ'лена сђть,

³

Воно, напевно, перетягнуло б пісок морів! Від того слова мої несамовиті.

⁴

стрњ'лы б^о гн~я въ тњлњ мое^мъ сђть, и%хже ја%рость и^спива'етъ ми кро'вь, е^гда` начнђ` гл~ати бодђтъ м^я.

⁴

Бо стріли Вседержителя у мені; отрута їх п’є дух мій; жахи Божі ополчилися проти мене.

⁵

что` б^о е^гда во'т#ще возреве'тъ ді'вїи ѓ^се'лъ, н^о бра'шна прося`. а%ще ли же и^ воꙁревеT во'лъ въ ја%слехъ и^мњ'я бра'шно.

⁵

Чи реве дикий осел на траві? чи мичить бик біля місива свого?

⁶

ја%сть ли ся хлњбъ безъ со'ли, и^л^и е^сть въкђше'нїе т#щи'ми словесы`.

⁶

Чи їдять несмачне без соли, і чи є смак в яєчному білку?

⁷

не мо'жетъ б^о м^и преста'ти дш~а, смра'дъ б^о зрю`. и^ бра'шно свое во'ню льво'вђ,

⁷

До чого не хотіла торкнутися душа моя, те складає огидну їжу мою.

⁸

а^ще б^о да'сть, и^ прїидеT ми проше'нїе, и^ наде'ждђ мою да'сть г~ь

⁸

О, коли б збулося бажання моє й уповання моє виконав Бог!

⁹

наче'нъ г~ь да ё^ја^зви'тъ, до концаy да не ё^бїетъ м^я”

⁹

О, якби благоволив Бог розтрощити мене, простяг руку Свою й уразив мене!

¹⁰

Бђ'ди же ми граD гро'бъ на не'мже на забра'лехъ скакаX, на не'мъ не постыжђся не солгаX б^о слове'съ ст~ыхъ б~ђ мое^мђ”

¹⁰

Це було б ще відрадою мені, і я кріпився б у моїй нещадній хворобі, бо я не відмовився від слів Святого.

¹¹

Ка'я б^о крњпость моя ја%коᲄер#плю` и^л^и кое ми время, ја^ко не сте'рпитъ м^и дш~а.

¹¹

Що за сила у мене, щоб мати надію мені? і який кінець, щоб продовжити мені життя моє?

¹²

е^да` крњпости ка'менїя крњпость моа, и^л^и пло'ти моа сђть мњдяны

¹²

Чи твердість каменів — твердість моя? і чи мідь — плоть моя?

¹³

и^л^и не ё^пова'хъ к немђ” По'мощ# же эT мене эTстђпи`,

¹³

Чи є в мені допомога для мене, і чи є для мене яка опора?

¹⁴

эTврь'же мя млsть посњще'нїе же гн~е призрњ м^я,

¹⁴

До страдника повинне бути співчуття від друга його, якщо тільки він не покинув страху до Вседержителя.

¹⁵

и^ не възрњша на' мя бли'жнїи мои`. ја%коy пото'къ пресњца'я, и^л^и ја%ко влъны преи^до'ша м^я,

¹⁵

Але брати мої невірні, як потік, як швидкоплинні струмки,

¹⁶

и^же ся мене` бл~го боя'хђ. нн~њ нападо'ша м^и,

¹⁶

які чорні від льоду і в яких ховається сніг.

¹⁷

ја^коже снњ'гъ и^ ле'дъ сме'рꙁъся. ја%коже и^ста'етъ теплотњ` бы'вши, не позна'ся е^же бњ`,

¹⁷

Коли стає тепло, вони зменшуються, а під час спеки зникають з місць своїх.

¹⁸

та'коже и^ а'ꙁъ ѓ^ста'вленъ бы'хъ всњми`, погибо'хъ же и^ беꙁдо'мокъ бы'хъ”

¹⁸

Вони змінюють напрямок шляхів своїх, заходять у пустелю і губляться:

¹⁹

Ви'дите пђти` џема'нъскїя, гостинница савоня призрященїи.

¹⁹

дивляться на них дороги фемайські, сподіваються на них шляхи савейські,

²⁰

стђда длъжни бђдTђ ѓ^ градXњ и^ ѓ^ и^мњ'нїиX надњ'ющїися.

²⁰

але залишаються посоромленими у своїй надії; приходять туди і від сорому червоніють.

²¹

и^ вы' же ё%бо наи^до'сте мн^њ беꙁъми'лосᲄивно, ја%коy видњвши мои стрђпᲆ ё^боя'стеся.

²¹

Так і ви тепер ніщо: побачили страшне і злякалися.

²²

что` б^о, е^гда чт^о ё^ ва'съ проси'хъ. и^л^и ва'шея крњпости ᲄребђ'ю,

²²

Чи говорив я: дайте мені, або від достатку вашого заплатіть за мене;

²³

ја%ко спsти м^я эT рђки` вра'гъ. и^л^и и^з рђки` си'лныхъ и^ꙁба'вите м^я.

²³

і визволіть мене від руки ворога, і від руки мучителів викупіть мене?

²⁴

наё^чи'те м^я, а^ꙁ же ё^млъчю`” А$ще чт^о прельсти'хся скажи'те м^и.

²⁴

Навчіть мене, і я замовкну; покажіть, у чому я погрішив.

²⁵

н^о ја%коже подо'бно е^сть злђ` и%стин#наго гл~и. не эT ва'съ б^о крњпости прошђ`.

²⁵

Які сильні слова правди! Але що доводять викриття ваші?

²⁶

ниже ѓ^бличе'нїе жела'ше, словесы` м^я ё^ста'витъ. ниже вњща'нїя вашего словеs трьплю`

²⁶

Ви придумуєте слова для викриття? На вітер пускаєте слова ваші.

²⁷

ра'ꙁвњ ја%ко на си'ра наска'чете, напада'ете же на дрђга ва'шего”

²⁷

Ви нападаєте на сироту і риєте яму другові вашому.

²⁸

Нн~њ же въꙁрњвъ на лица` ваша не солжђ`.

²⁸

Але прошу вас, гляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим?

²⁹

ся'дњте же и^ не бђдетъ непра'ведно,

²⁹

Перегляньте, чи є неправда? переглянете, — правда моя.

³⁰

и^ горта'нь мои не раꙁђмђ л^и поё^ча'ется”

³⁰

Чи є на язику моєму неправда? Невже гортань моя не може розрізнити гіркоти?