Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.
1
Єгда же бы'сть ве'черъ тща'шася ѓ%троцы е^го въ станы` воя`, и^ заключи` вага'въ две'ри ло'жница и^ эTи'де” Бя'хђ же вс^и преможе'ни эT вина`.
1
Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.
2
и^ю'диџъ же е^ді'на б^њ в ло'жницњ, и^ ѓ^лофе'рнъ лежа'ше въ посте'ли ѕњ'ло пїя'нъ и^ ё^спе` крњп'ко”
2
У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.
3
Рече же и^ю^ди'џъ ѓ^трокови'цы свое'и, да стои^тъ вн^њ преD ло'жницею и^ стреже'тъ”
3
Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.
4
И$ ста и^ю^ди'џъ преD посте'лею моля'щися съ слеза'ми, и^ дви'жђще ё^стна'ми. въ молча'нїи рекђщи, ё^крњпи м^я г~и б~е і^и^л~евъ, и^ при'зри в сїи ча'съ на дњ'ло рђ'къ моиX,
4
Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,
5
ја%коже ѓ^бњща'лъ е^си і^ерsли'мђ гра'дђ твое^мђ възвели'чити, да съвершђ сїе ја%же ё^мы'слихъ, ё^пова'юще възмо'жно бы'ти тобо'ю семђ”
5
бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас.
6
И$ е^гда` сїе рече, пристђ'пль къ столпђ и^же бы'сть ё^ главы` посте'ли е^го, и^ ме'чь е^го и^же на не'мъ привя'занъ вися'ше и^звлече`”
6
Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його
7
Є$гда же и^звлече ја%тъ за власы главы` е^го и^ рече, ё^крњпи м^я г~и в сїи чаs”
7
і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день.
8
И$ ё^да'ри два'жды въ вы'ю е^го, и^ эTсњче главђ` е^го,
8
І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову
9
и^ взя` завњсђ эT столповъ, и^ ѓ^бви` трђпъ е^го без# главы`” И$ пома'лњ и^зы'иде вн^њ, и^ даде` главђ` ѓ^лофе'рновђ рабы'ни свое'и,
9
і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна,
10
и^ повелњ` вложи'ти ю& в# пїрђ свою`” І$ и^зыидо'ста дво'е по ѓ^бы'чаю свое^мђ вн^њ по'лка ја%ко на мл~твђ, и^ проидо'ста стра'жи до'ломъ ѓ%крsтъ, и^ прїидо'ста къ вра'томъ граDскиM”
10
а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.
11
И$ въпїя'ше и^ю^ди'џъ и^здале'ча къ стра'жемъ стњ'ннымъ гл~юще, эTверзи'те вра'та ја%ко с на'ми е^сть г~ь б~ъ и^же сътвори` си'лђ въ і^и^л~и”
11
Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.
12
И$ бы'сть е^гда` ё^слы'шаша мђ'жи глаs е^я`, и^ възва'ша презви'теръ граDскихъ”
12
Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.
13
И$ притеко'ша к не'и эT ма'ла да'же и^ до вели'ка. ја%ко не ё^пова'хђ ктомђ ви'дњти е^я`” И$ въже'гши свњти'лники ѓ^быидо'ша ю& ѓ^крsтъ вс^и”
13
І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.
14
ѓ^на же въстђпи'вши на вы'ш#шее мњ'сто повелњ` сътвори'ти молча'нїе” Є$гдаy вс^и молча'хђ рече и^ю^ди'џъ, хвали'те г~а б~а на'шего и^же не ѓ^ста'ви ё^пова'ющихъ на'нь, и^ мене` рабђ` свою напоlнилъ млsти свое^я, ю^же ѓ^бњща` до'мђ і^и^л~евђ, и^ закла'лъ рђко'ю мое^ю вра'га людїи свои^хъ в сїю но'щь”
14
Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.
15
І$ и^зя'т# эT пи'ры главђ ѓ^лофе'рновђ и^ показа` и^м#, рекђщи, с^е глава` ѓ^лофе'рнова нача'лника во'и а^сљ=рїискихъ” И$ с^е покрыва'ло е^го поD ни'мже лежа'ше пїя'нъ, и^дњже порази е^го рђко'ю же'ньскою г~ь б~ъ на'шъ”
15
І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.
16
Но жи'въ г~ь б~ъ ја%ко съхрани м^я а^гг~лъ е^го, е^гда` та'мо и^дя'хъ и^ бњ'хъ та'мо, та'коже е^гда` възврати'хся сњ'мо. и^ не попђсти м^я г~ь б~ъ рабђ` свою` ѓ^сквеrни'ти, и^ непови'ннђ грњха` ѓ^брати` м^я к вамъ, ра'дђющђся въ ѓ^долњнїи е^го, и^ въ эTше'ствїи мое^мъ, и^ ѓ^ и^збавле'нїи` ва'шеM”
16
Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.
17
И$сповњда'итеся е^мђ вси ја%ко бл~гъ, ја%ко в# вњ'къ млsть е^го” Вси же поклони'шася гв~и реко'ша к не'и. блsви т^я г~ь б~ъ в си'лњ свое'и и^же тобо'ю нивъчто'же и^зведе враги на'ша”
17
Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!
18
ѓ^сїя же нача'лникъ людїи і^и^л~евъ рече к не'и, бл~жена е^си т^ы дщи гм~ъ бм~ъ вы'шнимъ паче всXњ же'нъ на земли`” Блsвенъ г~ь б~ъ и^же сътвори` нб~о и^ зе'млю, и^же и^справи тебе` въ эTсњче'нїе главы` нача'лника вра'гъ на'шихъ,
18
А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;
19
і^ и'же днеs и^мя твое та'ко възвели'чилъ, да не эTи^детъ хвала` твоя` эT ё%стъ члчsкихъ, да въспомина'ютъ си'лђ гн~ю въ вњ'ки,
19
бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.
20
и^же не пощадњ'ла е^си живота` свое^го, печа'ли ради и^ ско'рбїи ро'да твое^го, н^о въспомогла` е^си паде'нїю преD лицеM г~а б~а на'шего” И$ реко'ша вси лю'дїе бђ'ди т^о бђ'ди т^о”
20
Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!