Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому місті Ниневії, — у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах
2
столпы` же е^го поста'ви въ высотђ`, ла'котъ, р~, четвероё^го'лны б^о иX сътвори`. простра'нъство же и^хъ эT мњста до мњ'ста, к~, стђ'пенїи нога'ма.
2
і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів,
а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів:
До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда.
І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я,
і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон,
9
и^ къ всњм# и^же бяхђ въ самарїи` ѓ^бо'нђ странђ` і^ѓ^рда'на, даже и^ до і^ерsли'ма, и^ все'и земли е^се'иско'и.
9
і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській
10
до'ндеже прїидетъ до го'ръ е^џїѓ'пъскихъ.
10
до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії.
Але всі, хто жив у всіх цих землях, знехтували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті.
12
Тогда` раZгнњ'вася навходоносоръ цр~ь на вси` земли тїи. ꙁакля'ся престо'ломъ црsтва свое^го, да м#стиTся эT всњхъ стра'нъ си'хъ”
12
Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто живе в землі Моава, і синів Аммона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.
13
13
І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфаксада, усю кінноту його і усі колісниці його,
14
14
й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу.
15
15
А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його.
16
16
Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, — він і всі союзники його — велика безліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.
У вісімнадцятому році, у двадцять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління — зробити, як він сказав, помсту всій землі.
2
и^ воꙁва` всњхъ старњишинъ и^ вое^водъ и^ꙁбра'нныхᲆ свои^хъ. і^ и^мњ с ни'ми та'инђ совњта свое^го, повњда помышленїе свое` в немъ быти. да повинитъ всю` землю свое^мђ црsтвђ,
2
Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вустами визначив всіляке зло тій землі.
3
и^ речен#ное ё^гоDно бы'сть всњмъ”
3
І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його.
Після закінчення своєї наради, Навуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому:
5
5
так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, — піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, —
і вийдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх.
7
7
І оголосиш їм, щоб вони готували землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування.
8
8
Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться;
9
9
а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі.
10
да не эTпђ'ститъ ѓ%котвое н^и е^ді'номђ црsтвђ,
10
Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх;
11
всякъ же граD ё^тверженъ покори'шъ мн^њ”
11
а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй.
12
12
Бо живий я, — і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою.
13
13
Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я наказав тобі, і не барися з виконанням.
14
Тогда ѓ^лофе'рнᲆ возва вое^во'ды и^ правители людеи си'лы а^сљ=рїискїя.
14
Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського,
І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице землі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю.
20
и^же покры'ша лице земли ја%ко прђѕи”
20
І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку їм.
Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії.
Потім, переправившись через Євфрат, він пройшов Месопотамію і зруйнував усі високі міста біля потоку Аврон до входу в море.
25
и^ ѓ^бья предњлы и^хᲆ эT киликїя даже до конца ја^џетъ и^же сђть къ ю'гђ.
25
Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, пройшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії,
26
и^зведе же всњхъ сн~овъ мадїамль, и^ плњни` вс^е бога'тество и^хᲆ. всXњ же противля'ющиXся е^мђ и^ꙁби` мечеM”
26
обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні.
27
И$ посемъ прїиде на' поле дама'ска въ дн~и жа'твы, и^ поQже сњ'анная вс^я. всњх же древъ и^ винограD повелњ посещи.
27
Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча.
28
и^ нападе страхъ е^го на всњхъ ѓ^бита'ющихъ на' земли”
28
Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, — і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.
Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш.
Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога.
9
проходя'щи же сљ=рїю сова'льскђю и^ вс^ю а^п#памїю, и^ месопотамїю. прїиде къ и^дђме'ѓM в ꙁе'млю гаваѓ'тъскђ,
9
Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської,
10
и^ плени` гра'ды и^хъ, и^ пребысть т^ђ тридесяᲄь дн~їи в ни'х же собра'ти повелњ` вси` во'и си'лы свое'я”
10
він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.
Глvа, д~”
1
Тогда слы'шащи сїя сн~ове і^и^л~еви, и^же ѓ^бита'хђ въ ꙁемли` і^ё'динњ,
1
Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святилища їх і віддав їх на знищення,
2
ё^страшишася ѕњло эT лица` е^го. тре'петъ и^ ё'жасъ нападе` на ниX. да не тоже сътвориT і^ерsлі'мђ и^ цр~кви гн~и. и^же сътвори прочимъ гра'домъ и^ хра'момъ и^хъ.
2
дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого;
3
3
бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквернення сосуди, жертовник і дім Господній.
4
и^ посла'шA по все'и самарїи ѓ%крsтъ даy до е^ри'хона и^
4
Вони послали в усі краї Самарії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рівнину Салимську,
зайняли усі вершини високих гір, відгородили стінами селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок війни, тому що ниви їхні недавно були зжаті,
а великий священик Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Ветомесфема, що лежить навпроти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма,
7
да ѓ^блягђтъ го'ры и%миже пђть бы'ти можа'ше къ і^ерsлі'мђ. и^ тђ` да стрегђтъ гдњ` тњснота` пђть бы'ти можа'ше межDђ го'ръ.
7
щоб вони зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було перешкодити тим, що приходили, тому що тісним був прохід навіть для двох людей.
вони і дружини їхні, і діти їхні, і худоба їхня; і всякий прибулець, і найманець, і куплений за срібло наклали веретища на стегна свої.
11
и^ младе'нцы своя положи'ша на земли` противђ лица` хра'ма гн~я.
11
І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища,
вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу.
А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу.
15
и^ посы'паша пе'пеломъ на главы своя. и^ всњмъ срDцем# своиM моля'хђ г~а б~а, да посети'тъ лю'ди своя і^и^л~я”
15
На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.
Глvа, е~”
1
Възвњще'но же бы'сть ѓ^лофе'рнђ нача'лникђ во'и а^сљ=рїискиX. и^же сн~ове і^и^л~еви ё^гото'вахђся на сђпроᲄивленїе на горах# пђтїе ѓ^блего'ша.
1
Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили стінами кожну вершину високої гори, а на рівнинах влаштували перешкоди.
скажіть мені, сини Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього,
4
чесо ради выше всњхъ и^же ѓ^бъдержа'тъ въсто'къ сїи. погръдњша на'ми и^ не и^ꙁыидо'ша въ срњте'нїе на'мъ да воспрїимђтъ насъ с миромъ”
4
і чому вони більше за усіх, хто живе на заході, уперто не хочуть вийти мені назустріч?
Ахиор, проводир усіх синів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст раба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагірній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого.
6
лю'дїе тїи эT колњна хаlде'искA сђть.
6
Цей народ походить від халдеїв.
7
тїи пре'жде въ месопота'мїи ѓ^бита'ша. ја^ко не хотњша послњдовати бого'мъ эTц~ъ свои^хъ, и^же ѓ^бита'ша в земли` халдњистњи,
7
Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській,
і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, — і вони втекли в Месопотамію і довго там жили.
9
и^же повелњ` и^мъ да и^зы'идђтъ эTтђдђ и^ ѓ^бита'ютъ въ хара'нњ”
9
Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби.
10
Є$гда' же бысть гла'дъ по все'и земли` тои. и^до'ша въ е^гљ=петъ. таможе по четыриста лњтехъ тако ё^мно'жени сђть, и^же множесᲄво иX не можаше сочте'но бы'ти”
10
Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, поки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому.
и^ е^гда же прои^до'ша море чрьмное, и^ внидо'ша въ пђсты'ню горы` сљ=на'и, в ни'хже никогдаже чл~къ ѓ^бита'ти възмо'же. ни сн~ъ чл~ческїи когда тамо почи`. і^ и^сто'чники горкы` ё^слаже'ни сђть и^мъ на пи'тїе, и^ по лњтехъ четыредеся'техъ бра'шно съ нб~си и^мњша.
14
і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі;
Але коли вони ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами.
Нині ж, навернувшись до Бога свого, вони повернулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня.
І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх.
21
А$ще л^и не съгрњши'ша лю'дїе сїи преD гм~ъ бм~ъ свои^мъ, не мо'жемъ проти'витися и^мъ. ја^ко г~ь б~ъ защи'титъ и^хъ, и^ бђдемъ в поноше'нїе всея земли`”
21
А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Господь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, — і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.
Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв навколо намету, почав нарікати, а вельможі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його;
хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх.
3
е^гда` побїемъ и^хᲆ всњхᲆ ја%ко чл~ка е^ді'наго”
3
Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней.
Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами, і не стане стопа ніг їхніх проти нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його.
5
5
А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту.
Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням.
13
Тїи же ё^клоня'ющися на страны горы`, и^ привяꙁа'ша а^хїѓ'ра къ дре'вђ рђка'ма и^ нога'ма, и^ та'ко свя'ꙁана эT ве'рвиць ѓ^ста'виша е^го, и^ ѓ^брати'шася къ господи'нђ свое^мђ”
13
А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря.
якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хаврій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла.
16
посредњ ста'рецъ и^ посредњ всњхъ людїи”
16
Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зібрання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося.
Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля.
Потім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, — і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.
Глvа, з~”
1
Олофе'рнъ же въ дрђгїи дн~ь ꙁаповњ'да во'емъ свои^мъ, да вꙁы'идђтъ проти'вђ веџђлїя”
1
На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих.
І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч.
3
вс^и сїи ё^готова'шася въкђ'пњ къ бра'ни проти'въ сн~овомъ і^и^л~евоM, и^ прїидо'ша по странњ горы` да'же до верха` и^же ꙁри'тъ на дотаи^мъ, эT мњста и^же рече'тся белма да'же до хел#мо'на, и^же е^сть проти'вђ е^ꙁдрелоn”
3
Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.
4
Сн~ове же і^и^л~еви ја%ко ви'дњша мно'жество и^хъ, падо'ша на ꙁемли` посыпа'ющїи пе'пелᲆ на главы` своя`, е^ді'нодђшно моля'щися. да г~ь б~ъ і^и^л~евъ млsть свою` пока'жеT на лю'дехъ своиX”
4
Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.
оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу.
8
Но сн~ове а^м#мо'ни, и^ моа'вли, пристђпи'ша къ ѓ^лофе'рнђ рекђщи,
8
Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали:
9
9
вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.
10
сн~ове і^и^л~еви не в копїи, ни вᲆ стрњлаX ё^пова'ютъ, н^о го'ры ꙁащища'ютъ и^хъ. и^ ё^пасђть и^хъ хо'лми, въ стремле'нїи поста'влени”
10
Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.
11
Сего раd без# брани мо'жеши премощи иX,
11
Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого.
12
поста'ви стра'жи ко кла'дяѕеM да не чр'ъплютъ эT ни'хъ воды`,
12
Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;
13
без# меча` б^о ё^бїеши и^хъ и^бо ё^трђже'ни сђть предадђтъ гра'дъ свои кое^гоже мняT и^же не въꙁможемъ ѓ^долњти, ꙁане` и^же на гора'хъ поста'вленъ”
13
тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста.
14
14
І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого;
15
15
і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром.
Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали.
17
и^ поста'ви ѓ%крестъ со'тницы по всњмъ кла'дяѕеM”
17
І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля.
18
18
А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.
19
19
Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.
Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісниці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,
21
та'ко да не бы'сть внђтри гра'да воды` эTкђ'дђ насыти'тися и^ ни е^ді'нᲆ дн~ь, поне` въ мњ'рђ да'шеся лю'демъ вода` на вся'къ дн~ь”
21
спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою.
22
22
І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили.
Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його,
27
Лђ'че е^сть намᲆ да быхоM сђще живи въ плњне'нїи хвали'ли г~а б~а, неже ё%мремъ, и^ бђ'демъ въ поноше'нїе всњмъ лю'демъ, да не ви'димъ жены на'ша и^ мла'денцы на'ша мр~тви, преD ѓ^чи'ма на'шима”
27
бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.
28
днsе въ свњдњтельство прїемлеM нб~о и^ ꙁе'млю, и^ б~а эTц~ъ на'шиX, и^же м#сᲄиTся намъ по грњхомъ на'шимᲆ, да ё^же преда'ите граD в рђ'кђ во'емъ ѓ^лофе'рновымъ, да бђ'детъ коне'цъ на'шъ кра'токъ въ ё^стахъ меча`, и^же дол#ѕње сътвориTся эT сђхоты жа'жDи”
28
Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.
Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця.
31
А$ще ли же по пяти дн~еX не прїидетъ помощъ, сътвори'мъ сїа словеса` и^же гл~аста”
31
Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами.
32
32
І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.
У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.
тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном.
Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла.
І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка.
9
Сїя б^о е^гда` слы'ша ја%ко ѓ^сїа сщ~енникъ ѓ^бњща` по пяти дн~ехъ преда'ти гра'дъ,
9
Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам,
10
и^ посла` къ преꙁви'теромъ хабри и^ харми.
10
і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.
11
и^ прїидо'ша къ не'и, и^ рече и^мъ, чт^о е^сть с^е и^же и^зво'ли и^ѓ^сїя, да предаs граD а^сирїѓ^мъ, а^ще ли межDђ пяти дн~їи не прїидетъ вамъ по'мощь.
11
Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам.
12
и^ кто е^сте в^ы и^же и^скђша'ете г~а б~а.
12
Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських?
13
13
Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседержителя, але ніколи нічого не довідаєтеся;
тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого!
15
Положи'сте в^ы вре'мя млsти гн~я, и к воли ва'шеи дн~ь поста'вили е^сте е^мђ” Но^ ја%же тръпе'ливъ е^сть г~ь, сего ради пока'емся того. и^ эTпђще'нїя е^го и^ꙁлїя'нїемъ сле'знымъ и^спро'симъ.
15
Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших.
16
не м#сти'тъ г~ь б~ъ та'ко ја%ко чл~кᲆ, ни гнњ'вается ја%ко сн~ъ чл~чь”
16
Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському.
17
И$ сего ра'ди смири'мъ е^мђ` дш~и на'ши, и^ дх~омъ съкрђше'ннымᲆ и^ смире'ннымъ слђжа'ще е^мђ, речеM же съ пла'чемъ г~ђ б~ђ, да по во'ли свое'и сътво'ритᲆ с на'ми млsть свою`. да ја%ко съскорбле'но е^сть срDце на'ше въ го'рдости и^хъ, та'коже да на'шиM смире'нїемъ ё^тњшимся.
17
Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.
Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні,
і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами;
23
и' сътвори'тъ и^хъ безъ чести г~ь б~ъ на'шъ”
23
тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя.
Юдиф сказала їм: послухайте мене, — і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів.
33
Ста'ните в^ы ё^ забра'ла но'щи сея, и^ а'ꙁъ и^ꙁыдђ съ а'брою мое'ю. и^ моли'теся, да ја%ко рекли е^сте, въ дн~и пять да посњтиT г~ь лю'ди своа і^и^л~я”
33
Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою.
34
Вы' же не хо'щђ да пои%щете дња'нїе мое. и^ доколњ не эTвњща'ю ва'мъ ничт^о и%но, сътвори'те то'кмо мл~твђ за' мя кᲆ г~ђ б~ђ на'шемђ”
34
Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити.
35
И$ рече к не'и ѓ^сїя нача'лниk і^ё^де'и. и^ди` въ ми'ре, и^ г~ь бђдетъ с тобо'ю, въ эTм#щенїе вра'гомъ на'шимъ,
35
І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим!
А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:
Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.
3
3
І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,
4
и^ да'лъ е^си же'ны иX въ плњне'нїе. и^ дще'ри и^хъ в пои^ма'нїе. и^ весь плњнъ на раꙁделе'нїе рабо'мъ твоиM и^же ревнова'ли ре'вность твою. помози' ми молю' тя г~и бж~е мои мнᲇ вдови'цњ.
4
і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!
5
ты' бо сътвори'лъ е^си преQняя. і^ и'на потњхъ помы'слилᲆ е^си
5
Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося;
що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.
7
ё'зри на станы` а^сљ=рїискїя нн~њ” ЈА/коже нњкогда при'зрњлъ е^си на плъки е^гљ=пет#скїя е^гда` ꙁа рабы` твои'ми ѓ^рђжнїи теча'хђ. надњю'щися в колесњхъ и^ въ ко'нницњхъ свои^хъ, и^ въ множесᲄвњ брани'телеи. н^о при'зрњлъ е^си на во'я и^хъ. и^ тмы` ё^медли'ша иX, и^ потопи` и^хъ бе'з#дна, и^ во'ды покры'ша и^хъ” Тако да бђдђтъ и^ тїи г~и бж~е. и^же надњ'ются на мно'жество свое`, и^ в колесњхъ свои^хъ. и^ во вса'дницњхъ и^ въ стрњла'хъ своиX и^ в сђлицахъ сла'вятся” И$ невњ'дяT ја%коты` е^си г~ь б~ъ нашъ, и^же сокрђши'ши бра'ни эT нача'ла,
7
Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.
Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.
9
сътвори` г~и да мечемъ и%стовымъ е^го, горды'ня эTсњче'тся,
9
Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я.
10
и^ да ё^ло'вится ѓ^чи'ма свои'ма на' мя. и^ да ё^ја^зви'ши е^го лњ'пыми гл~ъми ё'сᲄъ мои^хъ. да'и же м^и въ срDци дръзнове'нїе, да ё^ничижђ` того си'лђ, и^ ѓ^бращђ` е^го. Бђдетъ б^о сїе въ па'мять и%мени твое^мђ, е^гда рђка же'ньска ё^бїетъ е^го.
10
Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою;
бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.
Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою,
13
въспомяни` г~и на завњтᲆ твои. и^ да'и слово въ ё^ста` моя`, и^ въ срDци мое^мъ совњтъ ё^крњпи`, да до'мъ твои въ ст~ыни пребываеT.
13
зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.
Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.
Глvа, і~”
1
Бы'сть же е^гда преста` въпи'ти къ г~ђ.
1
Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова,
2
въста` эT мњста на не'м#же лежа` просте'р#та къ г~ђ б~ђ възва' же а%брђ свою. и^сходящи въ до'мъ свои
2
то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої.
Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, обмила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся й одягла на голову пов’язку, вдяглася в одяг веселощів своїх, у який вона вбиралася у дні життя чоловіка свого Манассії;
4
и^ на но'ѕњ свои` плесници прїа и^ нараMницђ швенђ цвњтїеM и^ ё^серяꙁи и^ перьстени и^ всњми красоᲄами свои'ми ё^краси'ся е'йже и^ г~ь даде красотђ. и^ ја%ко вс^я сїя сложенїя не эT похо'ти блDђства, н^о эT преподо'бїя” И$ сего ради г~ь съпоспњшествова красотњ ея`. да не то'щною красото'ю всњмъ ѓ^чесемъ ја^ви'тся.
4
взула ноги свої в сандалії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спокусити очі чоловіків, які побачать її.
І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.
Коли вони побачили її і переміну в її обличчі й одязі, дуже дивувалися красі її і сказали їй:
8
н^о пђсти'ша ю& проити рекђщи. б~ъ эTц~ъ на'шихъ да дасть тебњ блгDть. и^ весь совњтъ срDца твое^го, свое'ю си'лою да ё^крᲇпиT и^ да славиTся ѓ^ тебњ і^ерsли'мъ, и^ да бђ'детъ и^мя твое в# числњ прпDбныX и^ пра'веDныхъ” И$ реко'ша вс^и сђщїи` т^ђ е^ді'ногла'сно. бђ'ди т^о бђ'ди.
8
Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу
9
9
і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала.
Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася від їхніх очей.
і взяли її і запитали: чия ти, звідки йдеш і куди вирушаєш? Вона сказала: я дочка євреїв, і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення.
13
и^ мышляX в но'щь сїю сама` въ себњ рекђщи” И$дђ` къ лицђ` кня'зя ѓ^лофе'рна да скажђ е^мђ таиная и^хъ. и^ покажђ е^мђ и%мже прих'одомъ мо'жетъ ѓ^бъја%ти и^хᲆ. та'ко да не поги'бнеT н^и е^ді'нъ эT во'и е^го”
13
Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа.
Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє.
17
Ведо'ша же ея` къ станђ ѓ^лоферновђ.
17
І, вибравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна.
18
и^ е^гда` вни'де преD лице е^го, а%бїе ё^ја^ꙁви'ся ѓ^лофернъ видњнїем#”
18
У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї;
19
Реко'ша же к не'мђ ѓ%троцы е^го, кт^о ё^ничижиT лю'ди е^врњ'иски и^же та'ки кра'сны же'ны и^мњ'ютъ. да ка'ко не воꙁмо'жемъ ѓ^полча'тися проти'вђ иX”
19
і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка, тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю.
20
20
Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет.
Олоферн сказав їй: підбадьорся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився служити Навуходоносору, царю всієї землі.
2
А/ще не бы` лю'дїе твои` ё^ничи'жиша мене`, не въꙁдви'гнђлъ б^ы копїя мое'го на ни'хъ”
2
І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе.
3
Нн~њ же рци м^и кое'я ра'ди вины эTи'де эT ни'хъ, и^ ё^годнотебњ да прїидеши к на'мъ”
3
Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тут порятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після,
4
4
тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора.
Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його.
Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах.
А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі.
10
вњсᲄь б^о г~ь б~ъ на'шъ и^же прогнњва'хомъ и& въ грњсњхъ на'шихъ, и^же гл~аше прoрки свои^ми к лю'демъ, да' предасᲄь и^хъ в рђки врагомъ за грњхи и^хъ”
10
Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сло́ва його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм.
11
и^ ја%ко зна'ютъ сн~ове і^и^л~еви и^же прогнњва'ша г~а б~а свое^го” Сего ради стра'хъ твои на ни'хъ е^сть,
11
Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, — оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід;
12
и^ наипа'че паки гла'дъ тръпя'тъ, и^ за ѓ^скђденїе же воDныа, ради жа'жды съ ме'рътвыми съчета'ютъся” Па'ки и^ сїя совњтђ'ютъ да ё^бїютᲆ ско'ты своя, и^ пїютъ кро'вь и^хъ,
12
тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, — і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу.
13
и^ ст~ая г~а б~а свое^го и^же заповњ'да не ѓ^сяꙁа'ти, пшени'цы вина` і^ еле'я и^ сїя помы'слиша воꙁда'ти, и^ хотяT раꙁдая'ти въ снњдь, и^хже ни рђками бы ся и^мњли ѓ^сяꙁа'ти”
13
Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу.
14
14
Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин.
15
Сего ради ја%ко сїя творитъ, и%стин#но е^сть да в# погђбле'нїе дадђтся.
15
І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на поразку.
Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них,
бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, — і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин.
18
и^ прише'дши възвњщђ` тебњ”
18
Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, — і ніхто з них не протистане тобі.
19
Тако да а'зᲆ приведђ` ᲄебе посредᲇ і^ерsли'ма, і^ и'маши вс^и лю'ди і^и^л~евы ја%ко ѓ%вцы, и^хже нњсть па'стыря. и^ не ла'етъ ни е^діn пе'съ противђ тебе, ја%ко сїя мн^њ речена сђть по провидњнїю бж~їю” И$ ја^ко раꙁгнњ'вася на нихъ г~ь б~ъ иX, сего ради по'слана е^смь въꙁвњсᲄи'ти тебњ”
19
Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, — і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе.
Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили:
21
нњсть та'ка жена` на ꙁемли` на смотрњнїе, и^ въ красоᲄђ и^ в чю'в#ство словесе'мъ”
21
від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами.
22
И$ рече к не'и ѓ^лофе'рнъ, бл~го сътвори б~ъ твои и^же посла` тебе прежде людїи, да даси` и^хъ в рђки на'ша”
22
Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, — загибель.
Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.
Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив.
Олоферн наказав своїм охоронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору.
8
жи'вемъ” И$ ја%ко въсхожDаше моля'ше г~а б~а і^и^л~ева, да и^спра'виT пђть е^я` на и^збавле'нїе лю'демᲆ своиM.
8
І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу.
У четвертий день Олоферн зробив бенкет для одних слуг своїх і не запросив до прислуговування нікого з приставлених до служіння.
11
и^ рече къ вага'вђ е^внђ'хђ свое^мђ, и^ди` и^ моли` е^вре'яныню, да во'лею и^ꙁво'литъ ѓ^бита'ти со мно'ю”
11
І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами:
12
Поно'сно б^о е^сть преD а^сљ=рїаны, а^ще жена посмњ'етъ мђжа недњ'юща, и^ неѓ^сяза'на эT него и^зыидет#”
12
соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її.
13
Тогда вни'де вага'въ къ і^ю^ди'џњ и^ рече, не ё^сра'мися блага'я ѓ^трокови'це вни'ти къ господи'нђ мое^мђ, да прїимеши честь преD лице'мъ е^го, и^ яси` с ни'мъ и^ пїеши вино` въ весе'лїи”
13
Вагой, вийшовши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора.
Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї.
15
и^ въста` ё^краси'ся ѓ^дњја%нїемъ свои^м#,
15
Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них.
Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її.
Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.
2
и^ю'диџъ же е^ді'на б^њ в ло'жницњ, и^ ѓ^лофе'рнъ лежа'ше въ посте'ли ѕњ'ло пїя'нъ и^ ё^спе` крњп'ко”
2
У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.
3
Рече же и^ю^ди'џъ ѓ^трокови'цы свое'и, да стои^тъ вн^њ преD ло'жницею и^ стреже'тъ”
3
Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.
Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,
а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.
Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.
Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.
13
И$ притеко'ша к не'и эT ма'ла да'же и^ до вели'ка. ја%ко не ё^пова'хђ ктомђ ви'дњти е^я`” И$ въже'гши свњти'лники ѓ^быидо'ша ю& ѓ^крsтᲆ вс^и”
13
І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.
14
ѓ^на же въстђпи'вши на вы'ш#шее мњ'сто повелњ` сътвори'ти молча'нїе” Є$гдаy вс^и молча'хђ рече и^ю^ди'џъ, хвали'те г~а б~а на'шего и^же не ѓ^ста'ви ё^пова'ющихъ на'нь, и^ мене` рабђ` свою напоlнилъ млsти свое^я, ю^же ѓ^бњща` до'мђ і^и^л~евђ, и^ закла'лъ рђко'ю мое^ю вра'га людїи свои^хъ в сїю но'щь”
14
Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.
І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.
Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.
17
И$сповњда'иᲄеся е^мђ вси ја%ко бл~гъ, ја%ко в# вњ'къ млsть е^го” Вси же поклони'шася гв~и реко'ша к не'и. блsви т^я г~ь б~ъ в си'лњ свое'и и^же тобо'ю нивъчто'же и^ꙁведе враги на'ша”
17
Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!
А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;
19
і^ и'же днеs и^мя твое та'ко въꙁвели'чилъ, да не эTи^детъ хвала` твоя` эT ё%стъ члчsкихъ, да въспомина'ютъ си'лђ гн~ю въ вњ'ки,
19
бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.
Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!
Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої стіни.
2
ви'дящи же а^хїѓ'ръ главђ` ѓ^лофе'рновђ ё^жасе'ся страхомъ ве'лїемъ, и^ паде лице'м# на ꙁемли` и^ смя те'ся дш~а е^го”
2
Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте.
Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас.
4
Рече же і^ю^ди'џъ къ всњмъ лю'демъ, ё^слы'шите м^я бра'тїе възвњ'сите главђ` сїю на стњна'хъ на'шихъ.
4
А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху.
5
и^ е^гда` въꙁы'идетъ сл~нце, воꙁмњте ко'ждо васъ ѓ^рђжїе свое і^ и^ꙁыидњте внеза'пђ. не ја%ко сходя'ще сᲆ горы` н^о ја%ко вᲆчиня'щеся на ниX.
5
Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.
6
Тогда стра'жїе понђжде'ни бђдђт#, да бњжа'тъ къ нача'лникђ свое^мђ возбђди'ти е^го на ѓ^полъче'нїе. е^гдаy вое^во'ды притекђтъ къ ло'жницы ѓ^лофе'рновњ и^ ѓ^бря'щђтъ е^го беꙁъгла'вна пови'та во кро'вᲇ е^го, нападеT на ни'хъ стра'хъ.
6
І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом.
7
е^гда же поꙁна'ете бњжащихъ и^хъ, и^дњте же по ни'хᲆ дер#зновенно, ја^ко г~ь б~ъ съкрђшит# поD но'ги ва'ша”
7
Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються.
8
8
Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними.
9
9
Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті.
Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.
11
А$бїе же е^гда въꙁы'иде сл~нце і^ и^звњ'сиша на стњна'хъ главђ` ѓ^лофе'рновђ. и^ вꙁя` ко'ждо мђжъ ѓ^рђжїе свое, і^ и^ꙁыидо'ша со велики'м# ꙁвђкомъ и^ во'племъ”
11
Коли настав ранок, повісили голову Олоферна на стіну; кожен чоловік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори.
12
Сїе же ви'дяще стра'жи, притеко'ша къ ло'жницы ѓ^лофе'рновњ” І$ и'же бњхђ въ стане'хъ приходя'щи преD вхоже'нїем# ло'жницы перђщи нога'ми да въꙁбђдятъ е^го, звђкъ хотяще творя'хђ, да не эT тXњ и^же възбђжDа'хђ е^го. но эT шђмя'щихъ въꙁбнеT ѓ^лофернъ ни е^ді'нъ б^о смњя'ше ло'жницђ нача'лника а^сљ=рїискаго эTвръсᲄи, и^л^и вни'ти”
12
Сини Ассура, побачивши їх, послали до своїх начальників, а вони пішли до вождів, до тисячоначальників і до всякого проводиря свого.
13
Но е^гда прїидо'ша вое^во'ды е^го, и^ ты'сящники и вси` большїи старњишины во'и а^сљ=рїискихъ, реко'ша посте'лникомъ, вни'дњте и^ въꙁбђди'те е^го. ја%ко и^зошли` мы'ши и^с пещеr свои^хъ дръꙁнђша поё^сти'ти насъ на ѓ^плъче'нїе”
13
Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними.
Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.
Глvа, е~і”
1
Єгда' же ё^слы'шаша вс^и во'и а^сљ=рїистїи ѓ^лофе'рна ё^сњче'на.
1
Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися,
2
эTи%де ё'мъ и^ совTњ эT ниX, и^ толи'котрепетоM сᲄра'хоM содви'гнени. бњ'гъство в защищенїе прїемлюще. та'ко да ни е^ді'нъ гл~аше съ и%скренимъ своиM, н^о ё^клони'вше главы и^ ѓ^ста'виша вс^я, и^ꙁбњжаᲄи тща'хђся эT е^вре'и, и^хже въѓ^рђже'ныхъ противђ себе прїити` слы'шаша. бњго'ша по пђтеX по'льскихъ и^ стезя'хъ хо'лъм#скихъ.
2
і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни.
І ті, що розташувалися табором у нагірній країні біля Ветилуї, також кинулися тікати. Тоді сини Ізраїля, кожен із них войовничий чоловік, погналися за ними.
4
а^сљ=рїяне же не сое^дине'ни бњжа'хђ стреM гла'въ. сн~ве же і^и^л~еви е^ді'номысльно погоня'щи пораꙁи'ша всњхъ, и^хже постиго'ша.
4
Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх.
Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагірної країни, тому що їм сповіщено було про те, що́ трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Дамаск і за межі його.
6
ѓ^ста'вшїи же въ веџђлїи гра'ди, вᲆꙁыидо'ша на станы` а^сљрїискїя. и^ плњнъ и^ коры'сти бњжа'щихъ во'и вꙁя'ша, и^ ѓ^богати'шася ѕњло.
6
Інші жителі Ветилуї напали на стан ассирійський, розграбували його і дуже збагатилися.
7
ѓ^долњвшїи же ѓ^брати'шася ко веџђлїи, вся' же плњне'наа иX взя'ша съ собо'ю. та'ко ја%ко не бњ числа` ѓ^вца'мᲆ и^ ско'томъ и^ всњмъ дви'жђщимся, эT ма'ла даже и^ до вели'ка вси ѓ^богатњша эT плњне'нїя и^х#.
7
А сини Ізраїля, які повернулися після ураження, оволоділи рештою; і села і селища в нагірній країні і на рівнині одержали велику здобич, тому що її була дуже велика кількість.
Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жили у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її.
Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика слава нашого роду.
10
ты` сътвори'ла е^си ѕњло мђжески, и^ ё^крᲇпле'но е^сть срDце твое. ја^ко чистотђ` въꙁлюбила е^си, и^ по мђжи своеM и%ного не вњси” Того ради и^ рђка` гн~я ё^крњпи` т^я, и^ бђдеши блsвена въ вњки” И$ рече весь по'лкъ, бђди т^о бђди.
10
Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!
11
въ три'десятих же днехъ е^два` со'браны сђть користи во'и а^сљ=рїискихъ, людми` і^и^л~евыми. вся' и^же бяхђ ѓ^лофе'рнова, эT злаᲄа и^ сребра` и^ ѓ^дњя'нїе свњтло и^ ка'менїе драгое и^ вся сосђды и^ строе'нїе, сїя вся эTда'ша лю'дїе і^ю^диџи.
11
Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них.
12
12
І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею,
і поклали на себе оливкові вінки — вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах.
І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його;
Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і безліч їх загатили воду в джерелах, і кіннота їх покрила пагорби.
4
Рече же съжгђ` предњ'лы моя`, и^ ю'ноша моа ё^би'ти мече'мъ, и^ младе'нцы мои` дати въ расхище'нїе, и^ дв~ы въ плњне'нїе”
4
Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить.
5
Но б~ъ всемогїи ꙁапя е^мђ, и^ предалᲆ е^го в рђ'цњ женњ, и^ посрами е^го”
5
Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки.
6
ЈА/ко не паде си'лныи и^хъ эT ю%ноши, а^ни сн~ове крњпча'ишихъ рђ'къ порази'ша е^го, а^ни велицыи гига'нти ста'ша проти'вђ е^мђ. н^о и^ю^ди'џъ дщи мерарина в лњпотњ лица свое^го ё^ја^ꙁви е^го”
6
Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його;
7
Съвлече'ся ѓ^дњя'нїа вдо'въства, и^ ѓ^блече'ся въ ѓ^дњя'нїе весе'лїя, в ра'дость сн~омъ і^и^л~евыM. пома'ꙁа лице свое ма'стїю,
7
тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю,
8
и^ съплете власы главы` свое^я поD ми'трђ на прелще'нїе е^го,
8
прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг.
Заспіваю Господу моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний!
14
тебњ слђжитъ все творе'нїе твое. ја%ко рече и^ бы'ша посла дх~ъ свои и^ създа'шася. и^ нsњ противля'ющагося гла'сђ твое^мђ”
14
Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму.
Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.
Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії.
24
И$ пла'кашася е^я` вси лю'дїе, ꙁ~, дн~їи”
24
Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого.
25
Въ всњхъ же дн~ехъ живота` е^я`, не бысть смђща'ющаго людїи і^и^л~евыхъ” Но и^ по смр~ти е^я лњта многа” дн~ь же пра'зDника сего ѓ^долњ'нїа эT е^вре'и в число` ст~ымъ дн~емъ прие'млется, и^ праꙁнђеᲄся и^ми да'же и^ до днесь”
25
І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.