Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
И эTвњщавъ і^с~, пакы реq и^мъ в# при'тчахъ гл~я.
1
Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав:
2
оу^подобися црsтвїе нбsное чл~кђ цр~ђ, и^же сътвори бракы сн~ђ свое^мђ.
2
Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму.
3
и^ посла` рабы своя приꙁвати ꙁва'ныя на' бракы, и^ не хотяхђ прїити”
3
І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти.
4
Па'кы посла` и%ны рабы гл~я. рцњте ꙁва'нымъ” Се^ ѓ^бњды мои оу^гото'вахъ. ю'нцы мои` и^ оу^питанная и^сколе'на, и^ вс^я гото'ва, прїидњте на' бракы”
4
Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля.
5
ѓ^ни же небре'гше эTи^до'ша, ѓ%въ оу^бо на село свое`, ѓ%в# же на кђпля своя.
5
Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.
6
про'чїи же е%мше рабы е^го, досади'шя и^мъ, и^ оу^би'шя и^хъ.
6
Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх.
7
и^ слы'шавъ цр~ь то'й, раꙁгнњвася. и^ пославъ воя своя, погђби` оу^бїица ѓ'ны, и^ гра'дъ и^хъ ꙁаж#же”
7
Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє.
8
Тогда гл~а рабомъ свои^мъ, бракъ оу^бо гото'въ е^сть. ѕва'нїи же не бы'ша досто'ини”
8
Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні.
9
И$дњте оу^бо на и^схо'дищя пђтїи, и^ е^ли'цњхъ а^ще ѓ^брящете, приꙁовњте на' бракы”
9
Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля.
10
І$ и^з#шеDше раби ѓ^ни на распђтїя, събра'шя всњхъ, е^ли'цњхъ ѓ^брњто'шя ꙁлы'я же и^ до'брыя. і и^сполнися бра'къ въꙁлежа'щихъ”
10
І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми.
11
ВшDе же цр~ь ви'дњти въꙁлежа'щихъ. видᲇ т^ђ чл~ка не ѓ^болчена въ ѓ^дња'нїе бра'чное”
11
Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг.
12
И$ гл~а е^мђ, дрђ'же, ка'ко вни'де сњмо, не и^мы` ѓ^дња'нїа бра'чна; ѓ%н же оу^мол#че”
12
І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав.
13
Тогда` рече цр~ь слђгамъ. связа'вше е^мђ рђцњ и^ ноѕњ, въꙁмњте е^го и^ в#ве'рѕњте, въ тмђ` кромњшнђю. т^ђ бђ'детъ плачь и^ скрежетъ ꙁђбомъ.
13
Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.
14
мно'ѕи б^о сђть ꙁвани, мало же и^ꙁбра'нныхъ”
14
Бо багато покликаних, та мало обраних.
15
Тогда шDеше фарїсе'е, совњтъ прїе'м#ше, ја%ко да ѓ^больстять е^го словом#.
15
Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові.
16
и^ посылаютъ к немђ оу^чн~кы своа` съ и^родїя'ны, гл~юще. оу^чи'телю, вњмы ја^ко и'стиненъ е^си, и^ пђти бж~їю въи'стинђ оу^чи'ши, и^ не ради'ши ни ѓ^ ком#же. не бо` зри'ши на лице чл~ком#.
16
І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу.
17
рц^и оу^бо намъ, что` ти ся мни'тъ; досто'ино ли е^сть дати кинсо'нь кесаре'ви, и^ли н^и;
17
Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?
18
раꙁђмњвь же і^с~ лђка'в#ство и^хъ, рече. что м^я и^скђшя'ете лицемњ'ри;
18
Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри?
19
покажи'те м^и злати'цђ кинсо'ннђю. ѓ^ни' же принесо'ша е^мђ пњняꙁь.
19
Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій.
20
и^ гл~а и^мъ, чїи ѓ%браꙁᲆ се'й и^ написа'нїе;
20
І говорить їм: чиє це зображення і напис?
21
гл~аша е^мђ, кесарев#” Тогда` гл~а и^мъ. въздади'те оу^бо кесаре'ва кесаре'ви. и^ бж~їа бв~и”
21
Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
22
И$ слы'шавше, диви'шася. і^ ѓ^ста'вльше е^го эTи^до'ша”
22
Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли.
23
В то'й дн~ь пристђпи'шя к немђ сад#дђке'е, и^же гл~юT не бы'ти въскр~се'нїю. и^ въпроси'ша е^го,
23
В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його:
24
гл~юще. оу^чи'телю, мољ=сїи рече. а^ще кт^о оу%мретᲆ не и^мы` чя'дъ, да по'иметъ братъ е^го женђ его, и^ въскр~ситъ сњмя бра'та свое^го.
24
Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого.
25
бњше же в насъ сеDмь братїа, и^ пе'рвыи ѓ^женься оу^мре, и^ не и^мы` сњмене, ѓ^стави женђ свою бра'тђ свое^мђ.
25
Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму.
26
та'кожDе же и^ вторыи, и^ тре'тїи, даже до седмаго”
26
Так само і другий, і третій, навіть до сьомого.
27
Послњди же всњхъ оу^мре и^ жена.
27
А після всіх померла і жінка.
28
в# въскр~шенїе оу^бо, кото'раго эT сеDмихᲆ бђ'детᲆ жена; вси б^о и^мњша ю&”
28
Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її.
29
эTвњщавь же і^с~, рече и^мъ. прельща'етеся, не вњ'дяще писа'нїа, ни си'лы бж~їа.
29
Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої.
30
в# въскр~се'нїе б^о ни же'нятся ни посага'ютъ. н^о ја%ко а%гг~ли бж~їи на нб~си сђть.
30
Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах.
31
ѓ^ въскр~сенїи же мр~твыхъ, нњсте ли чл^и рече'наго вамъ бг~ом#, гл~ющемъ.
31
А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом:
32
а^ꙁъ е^смь б~ъ а^враа'мовъ, и^ б~ъ и^саа'ковъ, и^ б~ъ і^а'ковль; нњсть б~ъ, б~ъ мр~твыхъ, н^о б~ъ живыX”
32
Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих.
33
И$ слы'шавше народи, дивля'хђся ѓ^ оу^ченїи е^го”
33
І, чуючи, народ дивувався вченню Його.
34
Фарисе'е же слы'шавше ја^ко посрами саDдђке'я. събра'шяся в# кђ'пњ”
34
А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом.
35
И$ въпроси е^ді'нъ эT ниX ꙁако'нооу^чи'тель, и^скђша'я е^го, и^ гл~я.
35
І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи:
36
оу^чи'телю, каа` ꙁа'повњдь болши е^сть в# ꙁако'нњ;
36
Учителю, яка заповідь найбільша в законі?
37
і^с~ же рече е^мђ. въꙁлю'биши г~а б~а твое^го всњмъ срDцемъ твои^мъ. и^ всею дш~ею твоею, и^ всею мы'слїю твоею`”
37
Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.
38
Си^ е^сть прьваа и^ болшаа ꙁа'повњдь”
38
Це є перша і найбільша заповідь.
39
Втора'а же подобна е'й. въꙁлю'биши и'скреняготвое^го ја%ко самъ себе.
39
Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе.
40
в сїю ѓ^бою` ꙁа'повњдїю весь ꙁаконъ и^ пррoцы ви'сятъ”
40
На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.
41
Събраном# же фарїсеѓM, въпроси и^хъ і^с~,
41
Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх:
42
гл~я. что ся вамъ мнитъ ѓ^ х~њ, чїи е^сть сн~ъ; гл~аша е^мђ, дввDъ”
42
що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів.
43
Гл~а и^мъ. како оу^бо дв~дъ дх~омᲆ г~а е^го нарицаетъ гл~я.
43
Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи:
44
рече г~ь гв~и мое^мђ, сњди ѓ^деснђю мене, до'ндеже положђ врагы твоя поDно'жїе нога'ма твои'ма”
44
сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх.
45
а^ще оу^бо дв~дъ нарицаеT е^го г~а, и^ ка'ко сн~ь е^мђ е^сᲄь;
45
Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?
46
и^ никтоже можа'ше эTвњщати е^мђ словесе`, ниже смњ'аше кт^о эT того дн~е въпроси'ти е^го ктомђ”
46
І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його.