¹

Э$брати'ся ѓ^брати'ся сђлами'тино, ѓ^брати'ся и^ ё^ꙁримъ въ тебњ” Кт^о ви'дитъ ё^ сђламиᲄине приходя'щеи ја%ко ли'ки по'лка”

¹

«Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, — і ми подивимося на тебе». Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський?

²

Чт^о красишася стопы твоя въ ѓ^бђтїи твое^мъ дще'ря а^минода'вовы. чи'ны бедрђ твою подо'бни ё^серя'ꙁяM дњ'лъ рђ'къ хђдо'жника”

²

О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника;

³

пђпъ твои ја%ко ча'ша и^сточена, не ᲄребђющїя черпа'нїа” чре'во ᲄвое ја%ко стоh пшени'цы, ꙁатворена въ кри'нахъ.

³

живіт твій — кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя — ворох пшениці, обставлений лілеями;

⁴

дв^а се'сца твоя, ја%ко дв^њ мла'ды блиꙁни'ца се'рнїи.

⁴

два соски твої — як двоє козенят, двійня сарн;

⁵

шїя твоя ја%ко сто'лпъ слоно'въ. ѓ%чи твои ја%ко е^ꙁеро въ е^сево'нњ, въ вра'таX дще'ри мно'гиX. но'ꙁдри твои ја%ко сто'лпъ лива'нескᲆ, смотря'и лице дама'скђ.

⁵

шия твоя — як стовп зі слонової кості; очі твої — озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій — вежа ливанська, повернена до Дамаска;

⁶

глава` твоя на тебњ ја%ко карми'лъ гора, ꙁаплете'нїе главы` ᲄвое^я ја%ко багряница цр~ьска, свяꙁа'на вᲆ прериста'нїиX”

⁶

голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями.

⁷

что ё^краси'ся, и^ чт^о ѓ^слади'ся любы въ пи'щахъ твои^хъ”

⁷

Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю!

⁸

с^е вели'чество твое ё^подоби'ся фини'кђ, и^ се'сца твоя грезноM е^го”

⁸

Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона.

⁹

РекоX вꙁы'идђ на фини'къ, и^ ё^держђ высотђ е^го” И$ бђ'дета се'сца твоя дв^а ја^ко греꙁно'ве виногра'да, и^ во'ня но'зDрїи твоиX ја%ко ја%бло'ка.

⁹

Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук;

¹⁰

и^ горта'нь твои ја%ко вино бл~го” Ходя'и бра'тъ мои ё^ пра'вости, дово'ленъ въ ё^стнђ мое^ю и^ въ ꙁђбњхъ”

¹⁰

уста твої — як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених.

¹¹

А$ꙁъ бра'тђ мое^мђ и^ къ мнњ въꙁвраще'нїе е^го”

¹¹

Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його.

¹²

Прїиди бра'те мои, и^ꙁы'идевњ на село, въдвори'вњся въ селе'хъ”

¹²

Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах;

¹³

ё^рани'вњ въ виногра'дњхъ, видњвњ а^ще процвњте виногра'дъ, и^ въꙁрасте л^и преспњя'нїе, въꙁрасто'ша л^и ши'п#ки. та'мо да'мъ тебњ се'сца моя.

¹³

зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі

¹⁴

ман#драгоре да'ша во'ню е^го при две'рехъ на'ших#. вс^и пло'дове кра'я но'вая до веTхиX бра'те мои съблюдоX т^и”

¹⁴

Мандрагори вже пустили пахощі, й біля дверей наших усякі чудові плоди, нові і старі: це зберегла я для тебе, мій любий!