Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Глvа а~”
1
Да ло'бжетъ м^я эT лобза'нїя ё'стъ свои^хъ, ја%ко бл~га сесца твоя паче вина`,
1
Нехай цілує він мене цілуванням уст своїх! Бо пестощі твої кращі за вино.
2
и^ во'ня ми'ра твое^го паче всњхъ а^рома'тъ. ми'ро и^злїяно и^мя твое, сего ради эTроковица възлюби'ша т^я
2
Від запашности мастей твоїх ім’я твоє — як розлите миро; тому дівчата люблять тебе.
3
и^ привлеко'шA т^я. въ слњдъ тебе въ во'ню ми'ра твое^го тече'мъ” Въведе мя цр~ь въ ло'жницђ свою, възра'дђемся и^ возвесели'мся ѓ^ тебњ, възлюбимъ сесца твоя, ппаче вина` пра'вость възлюби` т^я”
3
Приваблюй мене, ми побіжимо за тобою; — цар увів мене у палаци свої, — будемо захоплюватися і радіти тобою, звеличувати пестощі твої більше, ніж вино; достойно люблять тебе!
4
Черна е^смь аZ и^ добри дщери і^ерsлимъскїя. ја%ко се'ла кедаrска, и^ ја%ко ко'жа саломон#.
4
Дочки єрусалимські! чорна я, але красива, як намети кидарські, як завіси Соломонові.
5
не зри'те мене ја%ко а'зъ е^смь ё^чрьмена, ја^ко при'зрњ мя слн~це” Сн~ове мт~ре моеа сваряхђся ѓ^ мнњ. положи'ша м^я стража ё^ виногра'дњхᲆ, винограда моего не сохранихъ”
5
Не дивіться на мене, що я смуглява, бо сонце обпалило мене: сини матері моєї розгнівалися на мене, поставили мене стерегти виноградники, — мого власного виноградника я не стерегла.
6
Възвњсти` м^и е^гоже възлюби` дш~а моя, гдњ пасе'ши и^ где ѓ^почи^ва'еши въ полђдне`. да не когда бђдђ ја%ко ѓ^блага'ющася по ста'дехъ дрђговъ твоиX.
6
Скажи мені, ти, якого любить душа моя: де пасеш ти? де відпочиваєш опівдні? для чого мені бути блукачкою біля стад товаришів твоїх?
7
А$ще не ё^вњде самђю тебе до'брђ въ жена'хъ, и^зыиди` ты` въ пята'хъ па'ствъ, и^ па'си ко'злища твоя ё^ кђщеи па'стыр#скихъ.
7
Якщо ти не знаєш цього, найкрасивіша з жінок, то йди собі слідами овець і паси козенят твоїх біля наметів пастуших.
8
ко'ни мои` въ колесни'цы фараѓ'новᲇ, ё^подобиX тя близᲆ мене.
8
Кобилиці моїй у колісниці фараоновій я уподібнив тебе, кохано моя.
9
чт^о ё^крашеnни ланиᲄы твои` ја%ко го'рлицы, вы'я твоя ја%ко монисᲄе”
9
Прекрасні щоки твої під підвісками, шия твоя у намистах;
10
Подо'бїе злаᲄа сᲆтвориM ти сᲆ пестротами сребра`”
10
золоті підвіски ми зробимо тобі із срібними блискітками.
11
До'ндеже цр~ь на восклоне'нїи е^го, ма'сть драгая дасть во'ню свою.
11
Доки цар був за столом своїм, нард мій виточував пахощі свої.
12
вяза'нїе стаkти сестры` моея, посреди сесцђ мои^хъ въдвори'тся.
12
Мировий пучок — коханий мій у мене, біля грудей моїх перебуває.
13
грезнъ эT ки'пра сестра` моя мнњ въ виногра'дњ гаDдове”
13
Як гроно киперу, коханий мій у мене у виноградниках енгедських.
14
Се е^си добра` и%скрьняа моя, с^е е^си добрA ѓ%чи твои` голђби'не”
14
О, ти прекрасна, кохана моя, ти прекрасна! очі твої голубині.
15
Се` е^сть добръ братъ мои и^ е^ще красенъ, ѓ%дръ на'шъ съ ѓ^сњне'нїемъ.
15
О, ти прекрасний, коханий мій, і люб’язний! і ложе у нас — зелень;
16
прекла'ди до'мђ на'шего ке'дровыя, и^ столя кипари'сная”
16
покрівлі домів наших — кедри, стелі наші кипариси.
Глvа, в~”
1
Азъ цвњтъ полны'и и^ кри'нᲆ ё^долныи.
1
Я нарцис саронський, лілея долин!
2
ја^ко кри'нъ въ тернїи, та'ко и'скрьняа моя посредᲇ дще'реи”
2
Що лілея між тернами, те кохана моя між дівчатами.
3
ЈА$ко ја%блонь посредњ древесъ лњсныхъ, та'ко бра'тъ мои посредњ сн~овъ” поD сњнь е^го въсхотњхъ и^ сњдо'хъ, и^ плоD е^го сла'докъ въ горъта'ни мое^мъ.
3
Що яблуня між лісовими деревами, те коханий мій між юнаками. У тіні її люблю я сидіти, і плоди її солодкі для гортані моєї.
4
воведњте м^я в домᲆ вина`, вчини'те на мя любовь.
4
Він увів мене у дім бенкету, і знамено його наді мною — любов.
5
ё^тверди'те м^я въ ми'рехъ, положите м^я въ ја^блоцехъ, ја%ко ё^язъвле'нна е^смь любо'вїю а^зъ.
5
Підкріпіть мене вином, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від любови.
6
шђи'ца е^го поD главо'ю м^и, и^ десни'ца е^го ѓ^бы'иметъ м^я”
6
Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.
7
ЗакляX вы` д#щери і^ерsлим#ля, въ си'лахъ и^ крњпостехᲆ села`. а^ще воста'нете и^ въста'виᲄе любо'вь дондеже въсхо'щет#”
7
Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.
8
Гла'съ бра'та мое^го, се` та'ко прїиде скача` на' горы и^ прескача` на хлъмы.
8
Голос любого мого! ось, він іде, скаче по горах, стрибає по пагорбах.
9
подо'бенъ е^сть братъ мои сернњ`, и^л^и мла'дђ е%лени на гора'хъ веџи'льскиX. се` сїи стоя'ше за стњно'ю на'шею, прегляда'я ѓ^ко'нцемъ прогляда'яи сквозе мрежђ.
9
Друг мій схожий на сарну або на молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, заглядає у вікно, мигтить крізь ґрати.
10
эTвњща'етъ бра'т# мои и^ гл~етъ мн^њ” Въста'ни и^ прїиди` ближняя моя до'брая моя голђби'це моя.
10
Любий мій почав говорити мені: встань, кохана моя, прекрасна моя, вийди!
11
ја%ко с^е зима` пре'иде, до'ждъ эTи'де и^ про'иде въ себњ.
11
Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав;
12
цвњти ја^ви'шася на земли`, время эTрњзанїя приспњ. гла'съ го'рлицы слы'шанъ въ земли` на'шеи,
12
квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій;
13
смо'квы и^знесе цвњтъ свои. виногра'ди зрњю^ще даша во'ню” въста'ни и^ прїиди` ближняя моя добрая моя. гряди` и^ прїиди`
13
смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі. Встань, люба моя, прекрасна моя, вийди!
14
ты` голђбице моя въ покро'въ, каменъ близъ преDстњнїя” ја%ви' ми зра'къ ᲄвои, и^ ё^слы'шанъ сътвори м^и глsа твои, ја%ко гла'съ твой сла'докъ и^ ѓ'бразъ твои красе'нъ”
14
Голубице моя в ущелині скелі під покрівлею стрімкої кручі! покажи мені лице твоє, дай мені почути голос твій, тому що голос твій солодкий і лице твоє приємне.
15
И$мњте намъ ли'си малы'я гђбя'щїа виногра'ды. и^ виногра'ди наши призрева'ютъ”
15
Ловіть нам лисиць, лисенят, які псують виноградники, а виноградники наші у цвітінні.
16
Бра'тъ мои мн^њ и^ а'зъ е^мђ. пасы'и въ кри'нахъ,
16
Любий мій належить мені, а я йому; він пасе між лілеями.
17
до'ндеже д#хнетъ дн~ь, дви'гнђтся сњни. ѓ^братися ё^подоби`ся брате мои сернњ и^л^и мла'дђ е%леню, на' горы ѓ%крsт#ныя”
17
Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, повернися, будь подібним до сарни або молодого оленя на розпадинах гір.
Глvа, г~”
1
На ло'жи мое^мᲆ в нощи и^сках# е^гоже възлюби` дш~а моя. и^ска'хъ е^го и^ не ѓ^брњтохъ е^го, възва'хъ е^го и^ не послђша мене”
1
На ложі моєму вночі шукала я того, кого любить душа моя, шукала його і не знайшла його.
2
въста'нђ ё^бо и^ ѓ^быидђ` въ' градњ, и^ на трᲆжищехъ и^ на стогнахъ, пои^щђ` е^гоже възлюви` дш~а моя. пои^ска'хъ е^го и^ не ѓ^брњто'хъ, зва'хъ и& и^ не послђша мене”
2
Встану ж я, піду містом, вулицями і площами, і буду шукати того, кого любить душа моя; шукала я його і не знайшла його.
3
ѓ^брњто'ша м^я стрегђщїи и^ ѓ^бъходя'щїи въ' градњ” Ви'дњсте л^и е^гоже възлюби` дш~а моя”
3
Зустріли мене вартові, які обходять місто: «чи не бачили ви того, кого любить душа моя?»
4
и^ ја%ко ма'ло преидохъ эT ниX и^ ѓ^брњтохъ е^гоже възлюби` дш~а моя. и ё^дръжа'хъ е^го и^ не ѓ^ста'вихъ е^го дондеже въведо'хъ и& въ домъ мт~ре моея, и^ въ клњть заче'ншїя м^я”
4
Та ледь я відійшла від них, як знайшла того, кого любить душа моя, схопилася за нього, і не відпустила його, доки не привела його у дім матері моєї й у внутрішні кімнати матері моєї.
5
Закля'хъ васъ дщери і^ерsлим#скїя въ си'лахъ и^ въ крњпостя'хъ селныхъ, а^ще дви'жете и^ въздви'жете любо'вь доnдеже а^ще хо'щетъ”
5
Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте любої, доки їй угодно.
6
Чт^о сїя въсходя'щїя эT пђсты'ни. ја%ко стебло` ды'мится кадя'щее сми'рна и^ ливан#, и^ эT всњхъ во'нь ми'рова'рца”
6
Хто ця, яка піднімається від пустелі, ніби стовпи диму, яку окурюють мирою і фіміамом, усякими порошками мироварника?
7
Се` ѓ'др# соло'монь. ћ~, си'лныхъ ѓ'крsтъ е^го эT си'лныхъ і^и^л~евъ,
7
Ось одр його — Соломона: шістдесят сильних навколо нього, із сильних Ізраїлевих.
8
вси и^мђщи ѓ^рђжїя наѓ'стрени на' бра'нь, мQђ ѓ^рђжїе е^го на бедрњ е^го эT ё'жаса в нощи”
8
Усі вони тримають мечі, досвідчені у битві; у кожного меч при стегні його заради страху нічного.
9
Носилникъ сотвори` себњ цр~ь соло'монъ эT древесъ лива'ньскъ”
9
Переносний одр зробив собі цар Соломон із дерев ливанських;
10
столпы` е^го сътвори` сребрены, въсклоне'нїе е^го ꙁла'то, въхожде'нїе же е^го багряно внђтръ е^го ка'меное просᲄре'нїе, любо'вь эT дщерїи і^ерsлиMск#”
10
стовпці його зробив зі срібла, підлокітники його з золота, сідалище його з пурпурової тканини; зсередини він прикрашений з любов’ю дочками єрусалимськими.
11
дщеря сїѓ'ня и^ꙁыидњте, и^ ви'дњте въ цр~и соло'монђ въ вᲇнцы в немъже вынча` е^го мт~и въ дн~ь жени'твы е^го, и^ въ дн~ь веселїя срDца е^го”
11
Підіть і подивіться, дочки сионські, на царя Соломона у вінці, яким увінчала його мати його в день одруження його, у день, радісний для серця його.
Глvа, д~”
1
Се` е^си добра` бли'жняя моя се` е^си добра`. ѓ%чи твои` голђби'не, ра'ꙁвњ замлъчанаго твое^го. вла'си твои` ја%ко стада кози'цъ, ја%же эTкры'шася эT галаа'да.
1
О, ти прекрасна, люба моя, ти прекрасна! очі твої блакитні під кучерями твоїми; волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із гори Галаадської;
2
зђбы твоя ја%ко стада` постры'женыя, и^же и^зыдо'ша эT кђ'пели” и^ всњ двоепло'дны, и^ беZродя'щїя нњсть в ниX.
2
зуби твої — як отара вистрижених овець, які виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними;
3
ја%ко врьвь чрьвлена ё^стњ` твои`, и^ бе'сњда ᲄвоа кра'сна. ја%ко ѓ^браще'нїе ши'пка ја%блоко твое, ра'ꙁвњ замлъчанаго твое^го.
3
як стрічка червона губи твої, і вуста твої люб’язні; як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми;
4
ја^ко сто'лпъ дв~двъ шїя твоа, създа'нъ вᲆ џалпиѓ'џᲇ” ты'сяща щи'товъ ви'ситъ на неM, и^ вся стрњлы си'лныхъ.
4
шия твоя — як стовп Давидів, споруджений для зброї, тисяча щитів висить на ньому — усі щити сильних;
5
дв^њ се'сца твоя ја%ко дв^њ мла'ды блиꙁньца` сръны пасо'мїи въ цвњтехъ,
5
два соски твої — як двійні молодої сарни, які пасуться між лілеями.
6
дон#деже д#хнеTтъ дн~ь, и^ подви'гнђтся сњни” Поидђ` къ горњ` сми'рнеи и ко хлъмђ лива'ньскђ”
6
Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, піду я на гору мирову і на пагорб фіміаму.
7
Вся` добра` бли'жняя моя, и^ поро'ка нњсть в тебњ”
7
Уся ти прекрасна, люба моя, і плями немає на тобі!
8
гряди` эT лива'на невњсто гряди` эT лива'на, прїиди` и^ преиди` и^ꙁ нача'ла вњры эT главы` сани'ра и^ е^рмона, эT ѓ^гра'дъ льво'выхъ, и^ эT горъ пардале'ѓ^въ.
8
Зі мною з Ливану, наречена! зі мною йди з Ливану! поспішай з вершини Амани, з вершини Сеніра й Ермона, від лігвищ левових, від гір барсових!
9
ё^сръдны насъ сътвори` се'стро на'ша невњсто, ё^сръдны на'съ рътвори'ла е^си въ еді'ноM эT ѓ'чїю твоею, и^ въ е^ді'номъ мони'стњ шїи` твоея.
9
Полонила ти серце моє, сестро моя, наречена! полонила ти серце моє одним поглядом очей твоїх, одним намистом на шиї твоїй.
10
чт^о ё^добрњста се'сца твоя сесᲄро моя невњсто, чᲄо ё^добрњсᲄа сесца твоя па'че вина`, и^ во'ня ри'зъ твоиX па'че всњхъ а^ромаT”
10
О, які любі пестощі твої, сестро моя, наречена! о, наскільки кращі пестощі твої за вино, і пахощі мастей твоїх кращі за всі пахощі!
11
со'тъ и^скапа'ютъ ё^стнњ` твои` не вњсто, меD и^ мле'ко поD ја^зы'комъ твоиM. и^ бл~гово'нїе ри'зъ твоиX ја%ко бл~гоё^ханїе ли'вана.
11
Стільниковий мед капає з уст твоїх, наречена; мед і молоко під язиком твоїм, і пахощі одягу твого подібні до пахощів Ливану!
12
врьтограD ꙁаключенъ сесᲄро моа невњсто, ѓ^града заключена и^сточникъ запечатлnњ.
12
Замкнений сад — сестро моя, наречена, закладений колодязь, запечатане джерело:
13
посла'нїя твоа са'ди ши'пковъ съ пло'доM. вњтви дђба съзрњнїе со на'рдоM,
13
розсадники твої — сад із гранатовими яблуками, з чудовими плодами, кипери з нардами,
14
на'рда и^ кроко'съ. троть и^ кенамоn, эT всњхъ древъ лива'ньскихᲆ. смиrна и^ а^лои съ всњми прьвыми ми'рами.
14
нард і шафран, аїр і кориця з усякими запашними деревами, мира й алое з усякими кращими ароматами;
15
и^сто'чниk ѓ^гра'ды, и^ кла'дязь воды` живы и^ вкореня'ющися эT лива'на”
15
садове джерело — колодязь живих вод і потоки з Ливану.
16
Вᲆсᲄа'ни сњвере, и^ гряди` ю'же, и^ повњ'и въ ѓ^гра'де моеM, и^ да текTђ а^рома'ты твоа” Да сни'детъ бра'тъ мои въ ѓ^гра'дъ свои, и^ да ја%сть эT пло'да верха дђбо'ваго”
16
Піднімися вітер з півночі і принесися з півдня, повій на сад мій, — і поллються аромати його! — Нехай прийде любий мій у сад свій і споживає солодкі плоди його.
Глvа, е~”
1
Вънидо'хъ въ ѓ^гра'дъ мои сестро моя невњсто, ѓ^бђима ꙁми'рнђ съ а^рома'тами мои^ми. ја^до'хъ хлњ'бъ мои съ ме'домъ моиM, пи'хъ вино мое съ мле'комъ мои^мъ” ЈА/дите бли'жнїи мои и^ пїите, и^ ё^пїиᲄеся бра'тїа”
1
Прийшов я у сад мій, сестро моя, наречена; набрав мири моєї з ароматами моїми, поїв стільників моїх із медом моїм, напився вина мого з молоком моїм. Їжте, друзі, пийте і насичуйтеся, улюблені!
2
А$ꙁъ сплю и^ срDце мое бдиT. глаs бра'та мое^го ё^даряеT въ две'ри, эTверꙁи м^и сестро моя и^ бли'жняя моя голђби'це моя съврьше'ная моя. ја%ко глава моя наполънися росы, и^ вла'сы мои ѓ^кропи'шася но'щїю”
2
Я сплю, а серце моє пильнує; ось, голос мого коханого, який стукає: «відчини мені, сестро моя, люба моя, голубко моя, чиста моя! тому що голова моя вся покрита росою, кучері мої — нічною вологою».
3
СъвлекоXся съ ри'ꙁы моея, и^ ка'ко ѓ^блекђся в ню” ё^мыX но'ѕи мои, и^ ка'ко ѓ^скверню и^хъ”
3
Я скинула хітон мій; як же мені знову надягати його? Я вимила ноги мої; як же мені бруднити їх?
4
Бра'тᲆ мои посла рђ'кђ свою эT сква'жнњ, и^ чре'во мое въстрепета эT него.
4
Любий мій протягнув руку свою крізь шпарину, і нутрощі мої схвилювалися від нього.
5
въстаX а^ꙁъ эTверсти бра'тђ мое^мђ, рђ'цњ мои и^скапа'ша ꙁми'рнђ, и^ прьсᲄы мои зми'рны по'лны на рђкаX ꙁаключе'нїа.
5
Я встала, щоб відчинити любому моєму, і з рук моїх капала мира, і з перстів моїх мира капала на ручки замка.
6
эTвръꙁоX а^ꙁъ бра'тђ мое^мђ, и^ браT мои преиде. дш~а моя и^ꙁы'иде въ слово е^го. въꙁыска'хъ е^го и^ не ѓ^брњтоX е^го, ꙁва'хъ е^го и не послђша мене.
6
Відкрила я любому моєму, а любий мій повернувся і пішов. Душі у мені не стало, коли він говорив; я шукала його і не знаходила його; кликала його, і він не відгукувався мені.
7
ѓ^брњто'ша м^я стра'жеве ѓ^крђжа'ющїи граD, би'ша м^я и^ ја^ꙁви'ша м^я, вꙁя'ша ве'рхнюю ри'ꙁђ эT мене стра'жїе стњ'ннїи.
7
Зустріли мене вартові, які обходять місто, побили мене, зранили мене; зняли з мене покривало ті, що стережуть стіни.
8
ꙁакля'хъ в^ы дще'ри іерsлиMскїя в си'лахъ и^ въ крњ'постеX села” а^ще ѓ^бря'щете бра'та мое^го въꙁвњсти'те е^мђ, ја%ко ё^ја^ꙁвле'нна любо'вїю а^ꙁъ е^смь”
8
Заклинаю вас, дочки єрусалимські: якщо ви зустрінете любого мого, що скажете ви йому? що я знемагаю від любови.
9
Чт^о бра'тъ твои эT бра'та, до'брая вᲆ женаX, чт^о браT твои эT бра'та, ја%ко та'ко ꙁакля` наs”
9
«Чим коханий твій кращий за інших коханих, найпрекрасніша з жінок? Чим любий твій кращий за інших, що ти так заклинаєш нас?»
10
Бра'тъ мои бњлъ и^ красенъ, и^ꙁбра'н# эT те'мъ.
10
Коханий мій білий і рум’яний, кращий за десять тисяч інших:
11
глава е^го ꙁла'та глава`. вла'сы е^го широ'ки и^ че'рны ја%ко вра'нъ.
11
голова його — чисте золото; кучері його хвилясті, чорні, як ворон;
12
ѓ%чи е^го ја%ко голђби'не на и^сполненїе воD, и^ꙁмове'ни въ мле'цњ, сњдя'щїи въ наполне'нїи во'дъ”
12
очі його — як голуби біля потоків вод, які купаються у молоці, сидять у достатку;
13
лани'ты е^го ја%ко фїя'лы а^рома'тъ проꙁяба'ющи бл~гово'нїе” ё^стнњ е^го кри'ны ка'плющїи ꙁми'рны по'лны.
13
щоки його — квітник духмяний, грядки запашних рослин; губи його — лілеї, виточують миру, що тече;
14
рђцњ е^го крђглњ зла'тњ, наполнены де'рꙁости” чре'во е^го бђква слоно'ва на ка'мени сап#фи'рове.
14
руки його — золоті кругляки, обсаджені топазами; живіт його — як статуя зі слонової кістки, обкладена сапфірами;
15
лы'ста е^го стлъпи мармђровы, ѓ^снова'ни на степе'неX ꙁла'тыX. ви'дъ е^го ја%ко лива'нᲆ и^ꙁбра'нъ, и^ ја%ко ке'дрове.
15
гомілки його — мармурові стовпи, поставлені на золотих підніжжях; вигляд його подібний до Ливану, величний, як кедри;
16
горта'нь е^го сла'дость и^ ве'сь въжDелњ'нїя, сїи бра'тъ мои, и^ сїи бли'жнїи мои дще'ри і^ерsлимля”
16
вуста його — солодкість, і весь він — люб’язність. Ось хто любий мій, і ось хто друг мій, дочки єрусалимські!
Глvа, ѕ~”
1
Где эTи^де бра'тъ тво'и до'брая вᲆ женаX ка'мо приꙁрњ бра'тъ твои, и^ въꙁы'щемъ е^го с тобо'ю”
1
«Куди пішов любий твій, найпрекрасніша з жінок? куди обернувся любий твій? ми пошукаємо його з тобою».
2
Бра'тъ мои сни'де въ ѓ^гра'дђ е^го. и^ въ мњ'ста а^рома'т#, па'ствити въ ѓ^гра'дех#, и^ събира'ти кри'ны.
2
Мій любий пішов у сад свій, у квітники духмяні, щоб пасти у садах і збирати лілеї.
3
а^ꙁъ бра'тђ мое^мђ и^ бра'тъ мои мнњ, пасы'и въ кри'нехъ”
3
Я належу коханому моєму, а коханий мій — мені; він пасе між лілеями.
4
до'брая и^ бли'жняя моя ја%ко бл~говоле'нїе, кра'сна ја%ко і^ерsлимъ. ё^жа'стъ ја%ко вчине'не.
4
Прекрасна ти, люба моя, як Фирца, люб’язна, як Єрусалим, грізна, як полки з прапорами.
5
ѓ^брати ѓ%чи твои прямо мнњ ја%ко тїи въскрили'ста м^я. вла'си твои ја%ко ста'дъ ко'ꙁїи^хъ и^же въꙁыидо'ша эT галаа'да.
5
Відведи очі твої від мене, тому що вони хвилюють мене.
6
ꙁђбы твои ја%ко ста'да постриже'ны и^же вꙁыидо'ша эT кђпели, вс^и блиꙁньствђющїи и^ бещаDныя нњсть в ни'хъ. ја%ко вервь червле'на ё^стнњ твои, и^ бесњ'да твоя кра'сна
6
Волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із Галаада; зуби твої — як отара овець, що виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними;
7
ја^ко ѓ^броще'нїе ши'пка ја%блонь твоя, кро'мњ ꙁамолча'наго твое^го.
7
як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми.
8
ћ~, сђть цр~ць, и^ п~, нало'жницъ, и^ ю'ноT и^мже нњсть числа.
8
Є шістдесят цариць і вісімдесят наложниць і дівчат без ліку,
9
е^ді'на е^сть голђби'ца моя, съврьше'ная моя е^сть ма'тери е^я`, и^збра'на роди'вшеи ю&. ви'дњша ю& дще'ри сїѓ^скїя и^ блsвиша ю&. цр~цы и^ нало'жницы въсхвали'ша ю&”
9
але єдина — вона, голубка моя, чиста моя; єдина вона у матері своєї, відзначена у родительки своєї. Побачили її дівчата, і — звеличили її, цариці і наложниці, і — хвалили її.
10
кт^о сїя приника'ющи ја%ко ё%тро, добра ја%ко лђна`, и^ꙁбра'н#на ја%ко слн~це, въ ё%жасти ја%ко вчине'на”
10
Хто ця, яка блищить, немов зоря, прекрасна, як місяць, світла, як сонце, грізна, як полки з прапорами?
11
Въ ѓ^граD ѓ^рњховъ сᲆниде ви'дњти, и въ пло'ды пото'ка. ви'дњти а^ще въсцвњте винограD, и^ въꙁрасто'ша л^и ши'пки.
11
Я зійшла у горіховий сад подивитися на зелень долини, подивитися, чи розпустилася виноградна лоза, чи розцвіли гранатові яблука?
12
та'мо даM сесца моя тебњ” Не раꙁђмњ дш~а моя, положи м^я на колесни'цы а^минода'вли”
12
Не знаю, як душа моя тягла мене до колісниць знатних народу мого.
Глvа. з~”
1
Э$брати'ся ѓ^брати'ся сђлами'тино, ѓ^брати'ся и^ ё^ꙁримъ въ тебњ” Кт^о ви'дитъ ё^ сђламиᲄине приходя'щеи ја%ко ли'ки по'лка”
1
«Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, — і ми подивимося на тебе». Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський?
2
Чт^о красишася стопы твоя въ ѓ^бђтїи твое^мъ дще'ря а^минода'вовы. чи'ны бедрђ твою подо'бни ё^серя'ꙁяM дњ'лъ рђ'къ хђдо'жника”
2
О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника;
3
пђпъ твои ја%ко ча'ша и^сточена, не ᲄребђющїя черпа'нїа” чре'во ᲄвое ја%ко стоh пшени'цы, ꙁатворена въ кри'нахъ.
3
живіт твій — кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя — ворох пшениці, обставлений лілеями;
4
дв^а се'сца твоя, ја%ко дв^њ мла'ды блиꙁни'ца се'рнїи.
4
два соски твої — як двоє козенят, двійня сарн;
5
шїя твоя ја%ко сто'лпъ слоно'въ. ѓ%чи твои ја%ко е^ꙁеро въ е^сево'нњ, въ вра'таX дще'ри мно'гиX. но'ꙁдри твои ја%ко сто'лпъ лива'нескᲆ, смотря'и лице дама'скђ.
5
шия твоя — як стовп зі слонової кості; очі твої — озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій — вежа ливанська, повернена до Дамаска;
6
глава` твоя на тебњ ја%ко карми'лъ гора, ꙁаплете'нїе главы` ᲄвое^я ја%ко багряница цр~ьска, свяꙁа'на вᲆ прериста'нїиX”
6
голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями.
7
что ё^краси'ся, и^ чт^о ѓ^слади'ся любы въ пи'щахъ твои^хъ”
7
Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю!
8
с^е вели'чество твое ё^подоби'ся фини'кђ, и^ се'сца твоя грезноM е^го”
8
Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона.
9
РекоX вꙁы'идђ на фини'къ, и^ ё^держђ высотђ е^го” И$ бђ'дета се'сца твоя дв^а ја^ко греꙁно'ве виногра'да, и^ во'ня но'зDрїи твоиX ја%ко ја%бло'ка.
9
Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук;
10
и^ горта'нь твои ја%ко вино бл~го” Ходя'и бра'тъ мои ё^ пра'вости, дово'ленъ въ ё^стнђ мое^ю и^ въ ꙁђбњхъ”
10
уста твої — як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених.
11
А$ꙁъ бра'тђ мое^мђ и^ къ мнњ въꙁвраще'нїе е^го”
11
Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його.
12
Прїиди бра'те мои, и^ꙁы'идевњ на село, въдвори'вњся въ селе'хъ”
12
Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах;
13
ё^рани'вњ въ виногра'дњхъ, видњвњ а^ще процвњте виногра'дъ, и^ въꙁрасте л^и преспњя'нїе, въꙁрасто'ша л^и ши'п#ки. та'мо да'мъ тебњ се'сца моя.
13
зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі
14
ман#драгоре да'ша во'ню е^го при две'рехъ на'ших#. вс^и пло'дове кра'я но'вая до веTхиX бра'те мои съблюдоX т^и”
14
Мандрагори вже пустили пахощі, й біля дверей наших усякі чудові плоди, нові і старі: це зберегла я для тебе, мій любий!
Глvа, и~”
1
Кт^о да'сть т^и бра'те мои съсђща се'сца мт~ре мое^я” ѓ^брњто'хъ т^я внњ` цњлђю т^я. и^ ктомђ` не ё^ничижаT мене.
1
О, якби ти був мені брат, який ссав груди матері моєї! тоді я, зустрівши тебе на вулиці, цілувала б тебе, і мене не осуджували б.
2
ѓ^быимђ т^я и^ въведђ т^я въ до'мъ мт~ре мое^я, и^ въ ло'жницђ ꙁаче'ншїя м^я. тђ м^я наё^чи'ши, напою т^я вина` съ во'нями строе'наго, и^ пи'тїя пото'ка мое^го”
2
Повела б я тебе, привела б тебе у дім матері моєї. Ти навчав би мене, а я напувала б тебе духмяним вином, соком гранатових яблук моїх.
3
шђи'ца е^го поD главою м^и, и^ десни'ца е^го ѓ^бы'иметъ м^я”
3
Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.
4
КляX в^ы дще'ри і^ерsлимля в си'лахъ и^ въ крњпости села” Чт^о дви'жете и^ възDвиꙁа'ете любо'вь до'ндеже а^ще хо'щеT”
4
Заклинаю вас, дочки єрусалимські, — не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.
5
Кт^о сїя въсходя'щїя ё^бњлена, и^ ё^твержа'ема ѓ^ братњ е^я” эT ѓ%блока въста'вихъ т^я, та'мо поболњ мт~и твоя, та'мо поболњ рожDеиша т^я”
5
Хто це піднімається від пустелі, спираючись на свого любого? Під яблунею розбудила я тебе: там народила тебе мати твоя, там народила тебе родителька твоя.
6
Положи'ша м^я ја%ко печа'ть на срDцы твое^м#, и^ ја^ко печа'ть на мы'ш#цы твое'и. ꙁане` крњ'пка ја%ко смр~ть любы, жесто'ка ја%ко а^дъ ꙁа'висть. кри'ла е^я` ја%ко ѓ%гнь пла'меня ё%глїе ѓ%гнено, пла'мы е^я`.
6
Поклади мене, як печатку, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо міцна, як смерть, любов; люті, як пекло, ревнощі; стріли її — стріли вогненні; вона полум’я дуже сильне.
7
вода` мно'га не мо'жетъ ё^гаси'ти любве, и^ рњ'ки не пото'пятъ е^я. а^ще да'сть мђж'ъ вс^е и^мњ'нїе свое въ любви, ё^ничиже'нїемъ ё^ничижа'тъ е^го”
7
Великі води не можуть погасити любови, і ріки не заллють її. Якби хто давав усе багатство дому свого за любов, то він був би відкинутий із презирством.
8
Сестра на'ша ма'ла и^ се'сцђ не и%мать. чт^о сътво'римъ сестрњ на'шеи въ дн~ь во'н#же а^ще гл~ати бђдетъ е'и”
8
Є у нас сестра, яка ще мала, і сосків немає у неї; що нам робити із сестрою нашою, коли будуть свататися за неї?
9
А$ще стњна е^сть съградиM на неи стрњхи сре'бряныя” а^ще две'ръ е^сть напи'шемъ на не'и дъскђ ке'дровђ”
9
Якби вона була стіна, то ми побудували б на ній палати із срібла; якби вона була двері, то ми обклали б її кедровими дошками.
10
А$ꙁъ стњна и^ се'сца моя ја%ко сто'лпъ. а^ꙁъ бњхъ въ ѓ%чїю е^го, ѓ^брњта'ющи ми'ръ”
10
Я — стіна, і соски у мене, як вежі; тому я буду в очах його, як та, що досягла повноти.
11
Виногра'дъ быхъ соло'монђ въ вее^ламо'нњ, и^ да'сть виногра'дъ свои стрегђщимъ е^го. мђж'ъ принесеT въ пло'дњ е^го ты'сящђ сребрени'кᲆ.
11
Виноградник був у Соломона у Ваал-Гамоні; він віддав цей виноградник сторожам; кожен повинен був доставляти за плоди його тисячу срібників.
12
Виногра'дъ мои предо мно'ю, ты'сяща соло'моня, и^ дв^њстњ стрегђщиX плоD е^го”
12
А мій виноградник у мене при собі. Тисяча нехай тобі, Соломоне, а двісті — тим, що стережуть плоди його.
13
Сњдя'и въ ѓ^гра'дехъ мно'гихъ, и^ дрђгїя въемлющїя, глsа твои ё^слы'ши м^и”
13
Жителько садів! товариші слухають голос твій, дай і мені послухати його.
14
Бњга'и бра'те мои и^ ё^подоби'ся сернњ, и^ли ю%нцемъ ѓ^ле'няM на горы а^рома'т#скиX”
14
Біжи, любий мій; будь подібний до сарни або молодого оленя на горах бальзамічних!