¹

Єгда б^о продолжи вре'мя дн~їи товїя бра'ка ради, прискоrбенъ бысть эTц~ъ е^готовїа

¹

Товит, батько його, рахував кожен день. І коли виповнилися дні подорожі, а він не приходив,

²

рекђщи. чесо ради пребываеT сн~ъ мо'и, и^ли въскђю ё^деrжа'нъ е^сть” Мню б^о зане` гаваи'лъ ё%мре. и^ нsњ кто е^мђ` воздаs сребро`”

²

Товит сказав: чи не затримали їх? або чи не помер Гаваїл, і нема кому віддати їм срібло?

³

Нача же скорбњти ѕњ'ло ѓ%нь,

³

І дуже сумував.

⁴

и^ а'нна жена` е^го с ниM. и^ нача'ша ѓ%ба вкђпњ скорбњти, того ради и^же дн~ь ё^ста'влеn и^ не ѓ^брати'ся сн~ъ иX к ниM” И$ пла'каше б^о мт~и е^го неё^тњшными слеза'ми и^ рече”

⁴

Дружина ж його сказала йому: загинув син наш, тому і не приходить. І почала плакати за ним і говорила:

⁵

Оу^вы мн^њ сн~ђ мо'и въскђ'ю тебе` послахомъ пђтьствова'ти дале'че. ЭO свњтлость ѓ%чїю на'шею и^ жезлъ ста'рости на'шея, ё^тњше'нїе живота на'шего, и^ ё^пованїе послњдїя на'шего, вс^я вкђпњ въ тебњ` е^ді'номъ и^мњ'ющи, не и^мњхомъ б^отебе` эTпђсти'ти эT себе`.

⁵

ніщо не займає мене, сину мій, тому що я відпустила тебе, світло очей моїх!

⁶

е%йже гл~аше товїя ё^молчи и^ не скоръби. здра'въ е^сть сн~ъ на'ю,

⁶

Товит говорить їй: мовчи, не тривожся, він здоровий.

⁷

поне'же вњ'ренъ е^сть мђж'ъ то'и с ни'мже послахоM е^го. ѓ^на' же ника'коже не хотя'ше ё^тњшитися, н^о на вся'къ дн~ь и^схожда'ше ѓ%крsтъ зря'ще, и^ ѓ^бхожда'ше пђти вся` по ни'хже ё^пова` възвратитися е^мђ, да поне` и^зъдалеча ё%зритъ е^го грядђща”

⁷

А вона сказала йому: мовчи ти, не обманюй мене; загинуло дитя моє. — І щодня ходила за місто на дорогу, якою вони вирушили; вдень не їла хліба, а ночами не переставала плакати за сином своїм Товією, поки не закінчилися чотирнадцять днів шлюбного бенкету, які Рагуїл закляв його провести там. Тоді Товія сказав Рагуїлу: відпусти мене, тому що батько мій і мати моя не сподіваються вже побачити мене.

⁸

Рагђи'лъ же гл~а к зя'тю свое^мђ пребыва'и здњ`, и^ а'зъ послю посолъ възвњща'ющи ѓ^ здра'вїи твое^мъ къ товїю эTц~ђ твое^мђ,

⁸

Тесть же сказав йому: побудь у мене; я пошлю до батька твого, і сповістять його про тебе.

⁹

къ немђже товїя рече” А/зъ вњмъ и^же эTц~ъ мо'и и^ мт~и моя` нн~њ съчита'ютъ дн~и, и^ смђща'ется дх~ъ и^хъ в ни'хъ. Є$гдаy словесы многими мл~я'ше рагђиl товїю, ѓ%нже ника'ко и^зволи быти семђ`”

⁹

А Товія говорить: ні, відпусти мене до батька мого.

¹⁰

И$ даде е^мђ сарђ, и^ полъ и^мњнїя свое^го, и^ ѓ^тро'ки и^ ѓ^трокови'цы, и^ скоти и^ вельблю'ды, и^ кра'вы, и^ сребренники мно'ги”

¹⁰

І встав Рагуїл і віддав йому Сарру, дружину його, і половину майна, рабів і худоби і срібла,

¹¹

И$ здрава и^ радостна эTпђсти и& эT себе рекђщи. а^гг~лъ гн~ь ст~ъ да бђдеT в пђти` ва'шеM проведетъ же васъ здра'вы и^ крњпки и^ да ѓ^бря'щете вс^я пра'ва въ ро'дњ ва'шемъ, и^ да ви'дятъ ѓ%чи мои` сн~ове ваши преже неже ё^мрђ”

¹¹

і, благословивши їх, відпустив, і сказав: діти! нехай благопоспішить вам Бог Небесний, раніше ніж я помру.

¹²

И$ взя'ша роди'тели дще'рь свою ѓ^блобыза'ша е^я` и^ эTпђстиша да и^деT, наказђ'юще ю& чsтне и^мњти све'кра и^ свекро'вь, и^ люби'ти мђжа свое^го, и^ домоча'дцы стро'ити и^ дръжа'ти до'мъ. и^ себе самђю непови'ннђ храни'ти”

¹²

Потім сказав дочці своїй: шануй твого свекра і свекруху; тепер вони — батьки твої; бажаю чути добру чутку про тебе. І поцілував її. І Една сказала Товії: улюблений брате, нехай восставить тебе Господь Небесний і дарує мені бачити дітей від Сарри, дочки моєї, щоб я зраділа перед Господом. І ось, віддаю тобі дочку мою на збереження; не засмучуй її.

¹³

Єгда' же ѓ^брати'стася и^ дои^до'ша до хара'на. и^же е^сть на полъ пђти`, проти'въ ниневїи, а~і, дн~и.

¹³

Після того вирушив Товія, благословляючи Бога, що Він благовпорядкував путь його, і благословляв Рагуїла й Едну, дружину його. І продовжував шлях, і наблизилися вони до Ниневії.