¹

ПрпDбным# же твои^мъ вели'къ б^њ свњтъ, и%хже ё^бо глsа слы'шаще ѓ%браꙁа же не ви'дяще” Зане же ё^бо ѓ^ни того же не страда'хђ блажа'хђ т^я,

¹

А для святих Твоїх було найбільше світло. І ті, чуючи голос їх, а образу не бачачи, називали їх блаженними, тому що вони не страждали.

²

ја%ко не пакосᲄвовани преDѓ^биди'ми бл~годаря'хђ. и^ е'же пронестися блгDтїю моляхђся”

²

А за те, що, бувши раніше скривдженими ними, не мстилися їм, дякували і просили прощення в тому, що змушували переносити їх.

³

Сихъ ра'ди ѓ^гнегоря'щїи столпъ во'жDа имњша невњдо'маго пђти ше'ствїя. слн~ца же беꙁ# па'кости любоче'стнаго стра'н#ничества пода'лъ е^си.

³

Замість того, Ти дав їм дороговказ на незнайомому шляху — вогнесвітлий стовп, а для благополучного подорожування — нешкідливе сонце.

⁴

досто'ини б^о ѓ^ни лиши'тися свњта, и^ снабдњтися въ тмњ. и^же ꙁаключе'ныхъ стрежа'хђ сн~овъ твои^хъ, и%хъ же ради въсхотњ неи^стлњненъ ꙁако'на свњтъ вњкђ да'ти.

⁴

Бо ті достойні були позбавлення світла й ув’язнення у темряві, тому що тримали в ув’язненні синів Твоїх, через яких мало бути дане світу нетлінне світло закону.

⁵

совњтова'вшиX и^хъ прпDбныX ё^бива'ти младенца, и^ е^ді'номђ преложе'нђ ча'дђ и^ сп~сенђ. вᲆ ѓ^бличе'нїе иX вꙁя` мно'жество чаD, и^ е^ді'нодђшно погђби'лъ е^си въ водњ` ѕњлнњи”

⁵

Коли визначили вони побити дітей святих, хоч одного сина, покинутого, і спасли, у покарання за те Ти забрав безліч їхніх дітей і самих усіх погубив у великій воді.

⁶

ѓ^на б^о но'щь провњдњся эTц~емъ на'шимъ, да и%стинно вњдђще и^мже кля'твамъ ё^вњри'ша вожDелњ'ютъ.

⁶

Та ніч була провіщена батькам нашим, щоб вони, твердо знаючи обітування, яким вірили, були благосердими.

⁷

въспрїя'то же бы'сть эT людїи твои^хъ. сп~сенїе б^о пра'веDных# вра'гъ же и^стребле'нїе.

⁷

І народ Твій очікував як спасіння праведних, так і загибелі ворогів,

⁸

ја%ко б^о ѓ^бещестилъ е^си сђпоста'ты на'ша, к семђ насъ приꙁыва'ющи просла'вилъ е^си.

⁸

бо, чим Ти карав ворогів, тим самим звеличував нас, яких Ти прикликав.

⁹

съкрове'но б^о жря'хђ прпDбнїи ѓ^тро'ки бл~гихъ, и^ ꙁако'на бжsтвеннаго въ съи^менова'нїе завњщаша” Та'коже бл~гихъ и^ бњ'дныX въспрїя'ти ст~ыX, эTц~ъ ё'же преDвъспњва'ющиX хва'лђ”

⁹

Святі діти праведних таємно звершували жертвоприношення й однодумно постановили божественним законом, щоб святі однаково брали участь у тих самих благах і небезпеках, коли батьки уже співали хвали.

¹⁰

ВоZшђмњ же не подо'бно враго'въ во'пль, и^ пла'чь слы'шашеся пла'чющихъ младе'нецъ”

¹⁰

З супротивної ж сторони лунав безладний крик ворогів, і розносилося жалібне волання над дітьми, яких оплакували.

¹¹

Сицевою же ме'стїю ра'бъ съ господи'номъ ѓ^ꙁлобле'нъ е^сть, и^ ѓ^полче'ныи чл~къ цр~еви подо'бная пострада”

¹¹

Однаковим судом був покараний раб із господарем, і простолюдин терпів одне і те саме з царем:

¹²

Є$ді'нодђшно же ё^бо вс^и въ е^ді'номᲆ и^мени смр~тноM, мр~твыX и^мњя'хђ без#численыхъ” Ниже б^о въ погребе'нїе живы'хъ довляше, понеже е^ді'нымъ м#гнове'нїемᲆ честьнњ'ишїи ро'дъ и^хъ и^стребле'нъ е^сть.

¹²

усі взагалі мали безліч мерців, померлих одинаковою смертю; і живих не вистачало для поховання, тому що в одну мить знищено було усе найдорожче їхнє покоління.

¹³

эT всњхъ б^о не вњрђюще ради чародњя'нїя, и^ ради первенецъ и^стребле'нїа и^сповњда'ша лю'ди бж~їя сн~ы бы'ти.

¹³

І хто не вірив нічому заради чаклунства, під час знищення первістків, визнали, що цей народ є син Божий,

¹⁴

молча'нїю б^о съдержа'щђ всњхъ, и^ но'щь свое^го тече'нїя по'лъ пђти и^мњше.

¹⁴

бо, коли усе оточувала тиха безмовність, і ніч у своєму плині досягла середини,

¹⁵

всемогђще сло'во твое г~и и^сходя'щи эT нб~си эT прsтлъ црsкихъ, жесто'къ брани'тель посреди и^скорене'нїа и^ ꙁемли преDни'де.

¹⁵

зійшло з небес від царствених престолів на середину погибельної землі всемогутнє слово Твоє, як грізний воїн.

¹⁶

ме'чъ ѓ%стръ нелицемњрнаго повелњ'нїя твое^го нося'и, и^ стоя'щи и^споlни вс^я смр~ти. и^ да'же до нб~си досяꙁа'ше стоя'щи на ꙁемли`”

¹⁶

Воно несло гострий меч — незмінне Твоє повеління і, ставши, наповнило усе смертю: воно торкалося неба і ходило по землі.

¹⁷

Тогда` внеꙁа'пђ привидњнїя сно'въ лю'тњ смђти'ша и^хъ, страхи же наидо'ша ненаде'жны.

¹⁷

Тоді раптово сильно стривожили їх мрії сновидінь, і приступили несподівані жахи;

¹⁸

и^ и'нъ и^на'мо въверженъ е^лњ жи'въ, е^я'же ради вины` смр~тїю и^щеꙁа'хђ”

¹⁸

і будучи уражуваним — один там, інший тут, напівмертвий повідомляв причину, з якої він помирав:

¹⁹

видњ'нїя б^о и^хъ смђти'ша и^хъ. сїе преDё^ча'хђ да не вњдяще е^гоже ради ѕл^а стражђще погибо'ша”

¹⁹

бо сновидіння, які стривожили їх, попередньо показали їм це, щоб вони не загинули, не знаючи того, за що терплять зло.

²⁰

Прикоснђ же ся тогда и^ пра'веDныхъ и^скђше'нїе смр~ти, і^ и^стлњ'нїя въ пђсты бы'сть мно'жество, н^о не до'лго пребы'сть гнњвъ”

²⁰

Хоч спокушення смерти торкнулося і праведних, і багато їх загинуло у пустелі, але недовго тривав цей гнів,

²¹

Потща' бо^ ся мђж'ь непоро'ченъ и^ преDбрашеся, свое^я слђжбы ѓ^рђж'їемъ. моли'твђ и^ џимїя'ма ѓ^цњще'нїе принесъ, съпроти'въ ста гнњвђ. и^ конца наста'вилъ требова'нїя, покаꙁђющи ја%ко твои е^сᲄь ра'бъ.

²¹

бо непорочний муж поспішив захистити їх; принісши зброю свого служіння, молитву й умилостивлення кадильне, він протистав гніву і поклав кінець біді, показавши тим, що він служитель Твій.

²²

ѓ^долњ же наро'ды не въ си'лњ теле'снњи ниже ѓ^рђжїи дњлаными, н^о сло'воM повелњвшаго трђжа'тися. кляᲄвы эTц~ъ и^ ꙁавњты помина'ющи

²²

Він переміг знищувача не силою тілесною і не дією зброї, але словом підкорив того, хто карав, згадавши клятви і завіти батьків.

²³

хо'лми б^о ё^ паDшихъ дрђгъ на' дрђга межDђ мр~твыхъ ста'въ и^ эTсᲇче гнvњ, и^ раꙁдњли ја%же къ живы'мъ пђть.

²³

Бо коли вже купами лежали мертві одні на одних, він, ставши всередині, зупинив гнів і перепинив йому путь до живих.

²⁴

въ ѓ^дежDи б^о подира б^њ весь ми'ръ, и^ эTц~ъ сла'вы на четы'реё^го'лномъ ка'мени и^ꙁвая'нъ, и^ вели'чество твое въ дїади'мњ главы е^го”

²⁴

На подирі його був цілий світ, і славні імена батьків були вирізані на каменях у чотири ряди, і велич Твоя — на діадимі голови його.

²⁵

Сими прїиде и^скореняа, сїя же ё^страши'ша, б^њ бо то'кмо и^скђше'нїе гнњ'ва дово'лно”

²⁵

Цьому поступився винищувач, і цього убоявся, тому що достатньо було одного цього випробування гнівного.