Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Людинолюбний дух — премудрість, але не залишить непокараним того, хто богохульствує вустами, тому що Бог є свідок внутрішніх почуттів його й істинний глядач серця його, і слухач язика його.
нечестиві залучили її і руками і словами, вважали її другом і зачахли, й уклали союз із нею, бо вони гідні бути її жеребом.
Глvа, в~”
1
Реко'ша б^о в себњ помышля'ющїи непра'веDне. маl е^сть и^ с нђждею живо'тъ на'шъ, и^ нњ'сть и^сцњле'нїя в концы чл~честњ, и^ нњ'сть познан# раздрњше'ныи эT а%да.
1
Ті, що неправо розумували, говорили самі в собі: «коротке і скорботне наше життя, і немає людині спасіння від смерти, і не знають, щоб хтось звільнив із пекла.
2
ја^ко ни эT чегоже рожDе'ны е^смы, и^ по сихъ бђ'демъ ја%ко не бы'хомъ. ја%ко ды'мъ дыха'нїе въ но'здрехъ на'шиX, и^ сло'во ја%ко и%скра въ воздвигне'нїе срDца на'шего.
2
Випадково ми народжені, й опісля будемо, як ті, що не були: подих у ніздрях наших — дим, і слово — іскра у русі нашого серця
й ім’я наше забудеться з часом, і ніхто не згадає про діла наші; і життя наше мине, як слід хмари, і розсіється, як туман, розігнаний променями сонця й обтяжений теплотою його.
Ті, що надіються на Нього, пізнають істину, і вірні у любові пребуватимуть у Нього; бо благодать і милість зі святими Його і промисел про обраних Його.
Дружини їхні нерозумні, і діти їхні злі, проклятий рід їх.
13
ЈА/ко бл~жена е^сть непло'ды неѓ^сквръненая, и^же не позна` ло'жа на грњхъ. и%мать плоD въ посњщенїи дш~ъ”
13
Блаженна неплідна неосквернена, яка не пізнала беззаконного ложа; вона одержить плід при воздаянні святих душ.
14
И$ е^внђхъ и^же не съдњла в рђкђ свое'ю беꙁаконїа, н^и помысли'выи на г~а лђкавая” да'сᲄь б^о ся е^мђ вњры блгDть и^збра'нна, и^ жребїи в# хра'мњ бж~їи ё^гоDнњишїи”
14
Блаженний і євнух, який не зробив беззаконня рукою і не помислив лукавого проти Господа, бо дасться йому особлива благодать віри і найприємніший жереб у храмі Господньому.
Коли вона властива, її наслідують, а коли відійде, прагнуть до неї: й у вічності увінчана вона торжествує, як та, що одержала перемогу непорочними подвигами.
3
многопло'дна нечести'выхъ мно'жества неключи'ма бђдTђ, и^ эT прелюбодњя'нїи насажде'нное не да'сть ко'ренїеM глђбинђ, ниже крњ'пко стоя'нїе сътворитъ”
3
А плодюча безліч нечестивих не принесе користи, і перелюбні паростки не дадуть коренів у глибину і не досягнуть непорушної основи;
4
А$ще ё^бо и^ вњтви на вре'мя процвњтђт#, не на крњпкаго вᲆꙁшеDшаго эT вњтрђ пококолᲇблеTся, и^ эT ѕњлныхъ вњтръ и^скорени'тся.
4
і хоча на час позеленіють у гілках, але, не маючи твердости, похитнуться від вітру і поривом вітрів викоріняться;
і після цього будуть вони безчесним трупом і ганьбою між померлими повік, бо Він повалить їх ниць безмовними і зрушить їх з основ, і вони украй запустіють і будуть у скорботі, і пам’ять їх загине;
Як після проходження корабля, що йде по воді, яка хвилюється, неможливо знайти ні сліду, ні стежки дна його у хвилях;
11
и^л^и ја%ко пти'ца прелњта'ющая по а^е'рђ, е^ја%же ни е^ді'но ѓ^брњтеся зна'менїе пђти`. ја%звђ же смђщаяи бїеное, ле'гкїи вњтръ и^ сњкђщи нђжею пђть а^е'ра. движе'нїемъ крыl прелњта'етъ, и^ посе'мъ ни е^ді'но зна'менїе ѓ^брњтеся прохо'дђ в неM”
11
або як від птаха, який пролітає по повітрю, ніякого не залишається знаку його путі, але легке повітря, по якому вдаряють крила і яке розсікається швидкістю руху, пройдене крилами, що рухаються, і після того не залишилося ніякого знаку проходження по ньому;
12
И$л^и ја%ко стрњла` и^спђщена на намњреное мњсто, и^ раздњленыи а^е'ръ внеза'пђ въ себњ само'мъ заключе'н# е^сть, ја%ко да и^ не ви'дњтися прохо'дђ е^го”
12
або як від стріли, пущеної у ціль, розділене повітря миттєво знову сходиться, так що не можна дізнатися, де пройшла вона;
13
Та'ко и^ мы` рожде'ни ѓ^скђдњваеM и^ чти` ё^бо ни е^ді'наго ꙁна'менїя мо'жемъ показа'ти, въ ѕло'бњ же на'шеи скончи'мся”
13
так і ми народилися і померли, і не могли показати ніякого знаку чесноти, але виснажилися у беззаконні нашому».
Бо надія нечестивого зникає, як порох, який відносить вітер, і як тонкий іній, що разноситься бурею, і як дим, що розсіюється вітром, і проходить, як пам’ять про одноденного гостя.
15
Пра'ведници же въ вњки живђтъ. и въ г~њ м#зда` и^хъ, и^ помышле'нїе и^хъ преD вы'шнимъ”
15
А праведники живуть повік; нагорода їх — у Господі, і піклування про них — у Вишнього.
Якщо хто любить праведність, — плоди її є чесноти: вона навчає цнотливости і розважливости, справедливости і мужности, корисніше за які нічого немає для людей у житті.
Якщо хто бажає великої досвідчености, мудрість знає давноминуле і вгадує майбутнє, знає тонкощі слів і відповіді на загадки, дізнається наперед знамення і чудеса і наслідки років і часів.
й у співдружності з нею — благе насолодження, і в трудах рук її — багатство, яке не зменшується, й у співбесіді з нею — розум, і в спілкуванні слів її — добра слава, — я ходив і шукав як би мені взяти її собі.
19
ѓ%трокъ же быхъ разђ'менъ, дш~и же бл~гїя жре'бїи.
19
Я був юнак обдарований і душу одержав добру;
20
паче же бл~гъ сы'и прїидоX въ тњ'ло нескве'рно”
20
притім, будучи добрим, я увійшов і в тіло чисте.
21
Познахъ же ја%ко не и^на'ко бђдђ въздержа'нᲆ, а^ще не б~ъ да'сть” И$ сїе кое^ю мђдростїю вњдњти кое^го е^сть блгDть” И$ прїидо'хъ къ г~ђ и^ моли'хся е^мђ, и^ реко'хъ эT всего срDца мое^го”
21
Пізнавши ж, що інакше не можу оволодіти нею, тільки якщо дарує Бог, — і що вже було справою розуму, щоб пізнати, чий цей дар, — я звернувся до Господа і молився Йому, і говорив від усього серця мого:
Глvа, џ~”
1
Бе~ эTц~ъ и^ г~и млsти твое^я, сътвори'выи вся сло'вомъ твои^мъ.
1
Боже отців і Господи милости, що створив усе словом Твоїм
Ти сказав, щоб я побудував храм на святій горі Твоїй і вівтар у місті перебування Твого, за подобою святої скинії, яку Ти приготував наперед від початку.
від яких на свідчення нечестя залишилася земля, яка була пустою і диміла, та рослини, які не у свій час приносять плоди, і пам’ятником невірної душі — стоячий соляний стовп.
8
Премђдрость б^о ми'моходя'щїи не токмо съгрњши'ша е^же не вњдњти е^я` бл~га, н^о и^ беꙁђмїя свое^го ѓ^ста'виша жи'тїю па'мять, в ни'хже согрњши'ша да не възмо'гђтъ ё^таи^ти.
8
Бо вони, зневаживши премудрість, не тільки пошкодили собі тим, що не пізнали добра, але і залишили живу пам’ять про своє безумство, щоб не могли приховати того, у чому заблукали.
9
премђдрость же слђжа'щиX е'и эT болеꙁнеи и^ꙁба'ви.
Праведного, який утікав від братнього гніву, вона наставляла на праві путі, показала йому царство Боже і дарувала йому пізнання святих, допомагала йому у прикростях і дала велику нагороду за труди його.
зберегла його від ворогів, і убезпечила від підступників проти нього, й у великій боротьбі принесла йому перемогу, щоб він знав, що благочестя сильніше за все.
13
Сїа проданаго правеDнаго не ѓ^ста'ви, н^о и^ эT грњха` и^зба'ви е^го” сни'де же с ниM в ро'въ,
13
Вона не залишила проданого праведника, але спасла його від гріха:
14
и^ въ ё'ꙁахъ не ѓ^ста'ви е^го. дондеже принесе е^мђ скљ'петръ цр~ьствїя, и^ вла'сть на мђча'щиX е^го. и^ л#живыX же покаꙁа` поро'к# сътворшиX на'нь, и^ даде` е^мђ сла'вђ вњчнђю”
14
вона сходила з ним у рів і не залишала його у путах, і потім принесла йому скіпетр царства і владу над тими, які пригнічували його, показала неправдивими тих, хто звинувачував його, і дарувала йому вічну славу.
Кого вони раніше, як відкинутого, зреклися з наругою, Тому внаслідок подій дивувалися, перетерпівши неоднакову з праведними спрагу.
16
за помышле'нїя же безђмныхъ непра'вда и^хъ. в ни'хже блазня'щеся честова'хђ беꙁъслове'сныя пресмыка'ю^щїися, и^ звњреи лю'тых#” Послаl е^си и^мъ мно'жество без#слове'сныхъ животных# въ эTм#ще'нїе,
16
А за нерозумні помисли їх неправди, за якими вони, будучи в омані, служили безсловесним плазунам і огидним чудовиськам, Ти у покарання наслав на них безліч безсловесних тварин,
17
да познаюT ја%ко и%миже сᲆгрњши'ша си'ми же и^ мђчатся”
17
щоб вони пізнали, що, чим хто згрішає, тим і карається.
Та й без цього вони могли загинути від одного подуву, переслідувані правосуддям і розсіювані духом сили Твоєї; але Ти все влаштував мірою, числом і вагою.
Бо хто скаже: «що Ти зробив?» або хто протистане суду Твоєму? і хто звинуватить Тебе у знищенні народів, які Ти створив? Або який захисник прийде до Тебе, із клопотанням за неправедних людей?
13
нњсть б^о и^нъ б~ъ ра'ꙁвњ тебе и^же ради'тъ ѓ^ всњхъ. да пока'жеши ја%ко не непра'во сђди'лъ е^си,
13
Бо, крім Тебе, немає Бога, який має піклування про усіх, щоб доводити Тобі, що Ти несправедливо судив.
то з якою увагою Ти судив синів Твоїх, батькам яких Ти дав клятви і завіти благих обітувань!
22
насъ ё^бо накаꙁђя, враги` наша т#ма'ми бїеши. да бл~госты'ню твою помышля'еM сђдя'щи, сђди'ми же ча'емъ млsти.
22
Отже, напоумлюючи нас, Ти караєш ворогів наших тисячократно, щоб ми, коли судимо, помишляли про Твою благість і, коли буваємо осуджені, очікували помилування.
бо вони дуже далеко ухилилися на путях омани, обманюючись подібно до нерозумних дітей і шануючи за богів тих із тварин, які навіть і у ворогів були зневаженими.
Тому, як нерозумним дітям, на посміяння послав Ти їм і покарання.
26
и^же порђга'ньми ꙁапреще'нїя не наё^чи'шася, досто'ина сђда бж~їя и^скђсяT”
26
Але, не врозумившись викривальним посміянням, вони терпіли заслужений суд Божий.
27
В ниX же б^о сїи страдахђ нђжда'хђся ѓ^ сихъ и^хже мня'хђ боги`. в ни'хᲆ мђчи'ми бњша вњдђще е^гоже прежде эTмњта'хђся ꙁнати
27
Бо те, що вони самі терпіли з досадою, те саме побачивши на тих, яких вважали богами і через яких вони каралися, вони пізнали Бога істинного, Якого раніше відрікалися знати;
Сђе'тниy ё^бо вс^и чл~ци, в ниXже не поDлежиT премђдрость ѓ% бѕ~њ. и^ эT ви'димых# бл~гъ не мого'ша враꙁђмњти сђщаго. н^и дњлахъ вне'млющи познаша хитрьца.
1
Дійсно суєтні за природою усі люди, у яких не було відання про Бога, які через видимі досконалості не могли пізнати Сущого і, дивлячись на діла, не пізнали Винуватця,
а шанували за богів, які правлять світом, або вогонь, або вітер, або повітря, що рухається, або зоряне коло, або бурхливу воду, або небесні світила.
3
иXже красотою ё^слажа'ющеся боги мнњша” да ё^вњдятъ колико сиX влDка лђчши. красоты б^о родонача'лникъ соꙁда я&.
3
Якщо, зачаровуючись їх красою, вони шанували їх за богів, то повинні були б пізнати, наскільки кращий за них Господь, бо Він, Винуватець краси, створив їх.
4
а^щеy си'лњ и^ дња'нїю ё^дивляюTся, да раꙁђмњюT эT ниX колико съᲄворивыи сїя силнњишїи еs.
4
А якщо дивувалися силі і дії їх, то повинні були б пізнати через них, наскільки могутніший Той, Хто створив їх:
Але більш жалюгідні ті, і надії їхні — на бездушних, які називають богами діла рук людських, золото і срібло, витвори мистецтва, зображення тварин, або негідний камінь, діло давньої руки.
Або якийсь деревороб, вирубавши придатне дерево, вправно зняв з нього усю кору і, обробивши красиво, зробив з нього посудину, корисну до вжитку у житті,
12
проданїе же дњ'ла на ё^готова'нїе бра'шна и^ꙁдав# насытиs.
12
а обрізки від роботи вжив на приготування їжі й наситився;
один же з обрізків, ні до чого не придатний, дерево криве і сучкувате, взявши, старанно округлив на дозвіллі і, з досвідченістю знавця обробивши його, уподібнив його образу людини,
Батько, який мучиться гіркою скорботою щодо рано померлого сина, зробивши зображення його, як уже мертвої людини, потім став шанувати його, як бога, і передав підвладним таємниці і жертвоприношення.
Потім цього нечестивого звичаю, що з часом утвердився, дотримувалися, як закону, і за повелінням володарів статую шанували, як божество.
17
и%хже в лице не могђще чествовати чл~цы далняго ради ѓ^бита'нїя, и^ꙁдалеча же ѓ%браꙁъ и^ꙁᲆѓ^браженъ и^ꙁнесенъ е^сть ја^вля'ющи ѓ%браꙁъ цр~евъ е^гоже чествовати сътвори'ша. да эTстоя'щаго ја%ко настоа'щаго чествђ'ютᲆ съ прилежанїемъ.
17
Кого в лице люди не могли шанувати через віддаленість проживання, того віддалене лице вони зображали: робили видимий образ шанованого царя, щоб цією старанністю полестити відсутньому, ніби присутньому.
18
вᲆ повеленїе за'кона и^ не раꙁђмњ'ющиX хђдожника и^ꙁмњняше любочестїе.
18
До посилення ж шанування і від незнавців заохочувала старанність художника,
19
се'и б^о хотя ё^годи'ти дрᲆжателю принђдися хи'тросᲄїю свое'ю да подобїе на'ипаче въѓ^браꙁитъ”
19
бо він, бажаючи, можливо, догодити володарю, подбав, щоб мистецтвом зробити подобу якнайкрасивішою;
20
Мно'жество же чл~кᲆ и^з#влечено блгDти дњланїя ради. въ ма'лњ чесᲄвованаго чл~ка, и^ нн~њ б~а въмњни'ша.
20
а народ, захоплений красою оздоби, того, якого невдовзі перед тим шанували, як людину, визнав тепер божеством.
бо вони або, забавляючись, шаленіють, або провіщають неправду, або живуть беззаконно, або швидко порушують клятву.
29
беꙁдђшныM б^о и%долоM надњ'ются, ѕл^њ кленђщеся
29
Надіючись на бездушних ідолів, вони не думають бути покараними за те, що несправедливо клянуться.
30
во льсᲄи низᲆмђдрђюще преподобїе.
30
Але за те й інше прийде на них осудження, і за те, що нечестиво думали про Бога, звертаючись до ідолів, і за те, що неправдиво клялися, підступно зневажаючи святе.
31
не бо си'ла кленђщихъ, н^о съгрњша'ющимᲆ сђдъ приходитъ вы'нђ за престђпленїе неправеDнымъ”
31
Бо не сила тих, якими вони клянуться, але суд над тими, що грішать, завжди йде за злочином неправедних.
Глvа, е~і”
1
Ты же б~ъ нашъ бл~гъ и^стинеn е^си, долготръпеливъ и^ ми'лостивъ расмотря'я вс^я.
1
Але Ти, Бог наш, благий та істинний, довготерпеливий і управляєш усім милостиво.
І ті, що роблять, і ті, хто має похіть, і хто шанує, є любителі зла, достойні таких надій.
7
И$бо скђделникъ мя'къкїя земля` мнђщи съ трђдомъ дњла'етъ, ко и^зъѓ^билїю насъ кое^гождо. но эT сего же бренїя соꙁда, и^ ја%же чи'стыхᲆ дњлъ слђженїя сосђды и^ съпротивныя же вся` подобне. сиX же и^ на кое^гождо е^сᲄь потреба, сђдїя е^сть бренодњ'латель.
7
Гончар мне м’яку землю, старанно ліпить усякий сосуд на служіння нам; з однієї і тієї самої глини виробляє посуд, потрібний і для чистих діл і для нечистих — усе однаково; але яке для кожного з них вживання, суддя — той самий гончар.
І суєтний трудівник з тієї самої глини ліпить суєтного бога, тоді як сам недавно народився із землі і скоро піде туди ж, звідки він узятий, і стягнеться з нього борг душі його.
9
тяжетно е^сть и^хᲆ прилежа'нїе, не помышля'а ја%ко бђдетᲆ твори'ти” ниже ја%ко крато конечно житїе и%маT, зла'тодњлателемъ и^ сребро`лїятелемъ, и^ мњ'ди зда'телемъ подоби'ся, и^ сла'вђ мнитъ и^же хи'тре дњла'етъ”
9
Але у нього турбота не про те, що він повинен багато трудитися, і не про те, що життя його коротке; але він змагається з художниками золотих і срібних виробів, і наслідує мідників, і ставить собі у славу те, що робить мерзоти.
Найбільше ж нерозумні з усіх і бідніші розумом за самих немовлят — вороги народу Твого, які пригноблюють його,
15
ја%ко вс^я и%долы ја^зы'чески мени'ша бо'ги, и%мже ниже ѓ%чїю бы'ти въ виденїе, ниже но'ꙁдри въ привлеченїе а%е^ра, ниже ё'ши слђшати ниже перᲆсты рђкъ въ ѓ^сяѕа'нїе, и^ но'ги и^хъ пра'ꙁны ко хожDенїю.
15
тому що вони вважають богами усіх ідолів язичницьких, у яких нема ні очей для зору, ні ніздрів для втягування повітря, ні вух для слухання, ні пальців рук для дотику, і ноги яких нездатні для ходіння.
щоб ті, мучимі голодом, через огидний вигляд насланих гадів, відмовлялися і від необхідного позиву до їжі, а ці, короткочасно потерпівши нестачу, спожили незвичайну їжу.
бо їх убивало жаління сарани і мух, і не знайшлося зцілення для душі їх, тому що вони були достойні мучення від цих.
10
сн~овъ же твои^хъ ниже ѕмїевыхъ ꙁђбо'въ ја%ды ѓ^долњша, млsть бо твоа приходя'ще и^сцᲇля'ше и^хъ.
10
А синів Твоїх не здолали і зуби отруйних зміїв, тому що милість Твоя прийшла на допомогу і зцілила їх.
11
въ па'мять б^о словесъ твои^х# ё^секня'хђся, и^ ско'ро и^сцњля'хђся, да не вᲆ глђбинђ в#пада'юще ꙁабве'нїа, эTлђча'тся твое^го бл~годњя'нїя.
11
Хоч вони і були уражувані для нагадування їм про слова Твої, але скоро були і зцілювані, щоб, упавши у глибоке забуття того, не позбулися Твого благодіяння.
12
ниже б^о зе'лїе ниже ѓ^бяꙁа'нїе и^сцњли и^хъ, н^о сло'во твое г~и и^же цњли'тъ вся”
12
Не трава і не пластир лікували їх, але Твоє, Господи, всецілюще слово.
13
Ты б^о животђ и^ смр~ти вла'сть и%машъ, і^ и^ꙁво'диши да'же до вра'т# а%дђ и^ въꙁво'диши.
13
Ти маєш владу життя і смерти і опускаєш до врат пекла і підносиш.
14
чл~кᲆ же ё^биваеT ꙁло'бою свое^ю, и^сшеD же дх~ъ не вᲆꙁврати'тъ, ни приꙁове'тъ дш~ђ и^же въспрїа'та е^сть”
14
Людина зі злоби своєї убиває, але не може повернути духу, який відійшов, і не може прикликати взяту душу.
бо нечестиві, які зреклися пізнавати Тебе, покарані силою Твоєю, будучи переслідувані незвичайними дощами, градами і невідворотними бурями і знищувані вогнем.
Думаючи сховатися у таємних гріхах, вони, під темним покровом забуття, розсіялися, сильно лякані і бентежені примарами,
4
ниже б^о съдръжа'щїи и^хъ покровъ беꙁъ стра'ха съхрани`, шђ'ми же съходя'ще възмђща'хђ. и^ привидњнїя печа'лны ја^вля'ющися. ё'жасъ тњмъ подавахђ.
4
бо і найпотаємніше місце, яке ховало їх, не спасало їх від страху, але страшні звуки навколо їх приводили їх у занепокоєння, і з’являлися люті чудовиська зі страшними лицями.
5
и^ ѓ'гнь б^о ни е^ді'ныя си'лы можаше ᲄњмъ възда'ти ни звњ'зды эT свњтлаго пла'мени просвњти'ти можа'хђ т^ђ но'щъ стра'шнђю.
5
І ніяка сила вогню не могла озорити, ні яскравий блиск зірок не міг осяяти цю похмуру ніч.
6
ја^вля'ше же ся и^мъ токмо скоръ ѓ%гнь стра'ха и^спо'лнъ, и^ стра'хомъ побїени тогда и^же не ви'дњша ѓ^ноя. лица` ча'яхђ го'ршая бы'ти и^хже видя'хђ”
6
Являлися їм тільки багаття, які горіли самі собою, повні жаху, і вони, боячись невидимого — примари, уявляли собі видиме ще гіршим.
бо ті, які обіцяли відігнати від страдницької душі жахи і страхи, самі страждали на ганебну боязнь.
9
и^б^о а^ще и^ни кто' же и^хъ възмђще'не ё^стра'ши и^ четвероно'гихъ прехо'ди, и^ змі'ем# звизда'нїя въздви'гнени стра'шно погиба'хђ. и^ а^е'ра е^гоже никт^о ники'м же пђтеM и^збњжа'ти възмо'же эTмњта'юща себе ви'дњти.
9
І хоч ніякі страхіття не турбували їх, але, переслідувані бродіннями отруйних звірів і свистами плазунів, вони зникали від страху, боячись глянути навіть на повітря, від якого нікуди не можна втекти,
бо усі були зв’язані одними нерозв’язними путами темряви. Чи вітер, що свистить, чи милозвучний голос птахів серед густих гілок, чи сила швидкоплинної води, чи сильний тріск падаючого каміння;
чи невидиме бігання скакаючих тварин, чи голос ревучих диких звірів, чи луна, що віддається з гірських ущелин, усе це, жахаючи їх, повергало у розслаблення.
19
Вся б^о вселе'нная свњтло просвњща'шеся свњтомъ, несмњша'нымъ дњ'ломъ съдержа'шеся.
19
Бо весь світ був освітлюваний ясним світлом і займався безперешкодно ділами;
Бо ті достойні були позбавлення світла й ув’язнення у темряві, тому що тримали в ув’язненні синів Твоїх, через яких мало бути дане світу нетлінне світло закону.
Коли визначили вони побити дітей святих, хоч одного сина, покинутого, і спасли, у покарання за те Ти забрав безліч їхніх дітей і самих усіх погубив у великій воді.
Святі діти праведних таємно звершували жертвоприношення й однодумно постановили божественним законом, щоб святі однаково брали участь у тих самих благах і небезпеках, коли батьки уже співали хвали.
10
ВоZшђмњ же не подо'бно враго'въ во'пль, и^ пла'чь слы'шашеся пла'чющихъ младе'нецъ”
10
З супротивної ж сторони лунав безладний крик ворогів, і розносилося жалібне волання над дітьми, яких оплакували.
усі взагалі мали безліч мерців, померлих одинаковою смертю; і живих не вистачало для поховання, тому що в одну мить знищено було усе найдорожче їхнє покоління.
13
эT всњхъ б^о не вњрђюще ради чародњя'нїя, и^ ради первенецъ и^стребле'нїа и^сповњда'ша лю'ди бж~їя сн~ы бы'ти.
13
І хто не вірив нічому заради чаклунства, під час знищення первістків, визнали, що цей народ є син Божий,
бо непорочний муж поспішив захистити їх; принісши зброю свого служіння, молитву й умилостивлення кадильне, він протистав гніву і поклав кінець біді, показавши тим, що він служитель Твій.
22
ѓ^долњ же наро'ды не въ си'лњ теле'снњи ниже ѓ^рђжїи дњлаными, н^о сло'воM повелњвшаго трђжа'тися. кляᲄвы эTц~ъ и^ ꙁавњты помина'ющи
22
Він переміг знищувача не силою тілесною і не дією зброї, але словом підкорив того, хто карав, згадавши клятви і завіти батьків.
бо, ще маючи у руках печалі і ридаючи над гробами мертвих, вони задумали інший безумний помисел, і тих, кого з благанням висилали, переслідували, як утікачів.
4
Влеча'ше б^о и^хъ къ семђ концђ досто'ина нђжда, и^ приклю'чшихся не въспомянђтїе вложи`” да'же и^ прочая мђкамъ ко и^сполне'нїю мђче'нїя.
4
Тягла ж їх до того кінця доля, якої вони були гідні, і вона навела забуття на те, що трапилося, щоб вони поповнили покарання, якого не вистачало до їхніх мук,
5
лю'ди же ᲄвоя пресла'вное пђтьше'ствїе и^скђси`. ѓ^ни' же стра'ннђ ѓ^бря'щђтъ смр~ть”
5
і щоб народ Твій звершив славну подорож, а вони знайшли собі надзвичайну смерть.
6
Все' бо творе'нїе въ свое'мъ е^мђ родђ` па'ки со выjше преѓ^бразя'шеся, слђжа'щи своиственыM повеле'нїемъ, да ѓ'троцы твои` съхраня'тся неврежде'ни.
6
Бо все творіння знову з висоти перетворилося у своїй природі, підкорюючись особливим повелінням, щоб сини Твої збереглися неушкодженими.
З’явилася хмара, яка осіняла стан, а де стояла колись вода, показалася суха земля, із Червоного моря — безперешкодна путь, і з бурхливої безодні — зелена долина.
Вони паслися, як коні, і грали, як агнці, прославляючи Тебе, Господи, Визволителя їх,
10
Въспомянђся бо е^ще и^мъ, иже въ ѓ^бита'нїю и^хъ. ка'ко ё^бо за рожде'нїе живо'тныхъ и^зведе земля скни'фы, и^ за рыбы эTри'гнђ рњка` мно'жество жа'бъ”
10
бо вони ще пам’ятали про те, що трапилося під час перебування їх там, як земля замість народження інших тварин породила скнипів, і ріка замість риб вивергла безліч жаб.
А опісля вони побачили і новий рід птахів, коли, захопившись побажанням, просили приємної їжі,
12
въ похотњнїю б^о в#зыидо'ша и^мъ эT мо'ря крастели. мђче'нїя грњшнымъ наи^до'ша не безъ быvшихъ зна'менїи, по нђж'ди гро'ма пра'ведне б^о пострада'ша по свои^хъ безако'нїяхъ.
12
бо на утіху їм налетіли з моря перепели, а грішних спіткали покарання не без знамень, які були силою блискавок. Вони справедливо страждали за свою злобу,
13
и^б^о лю'тњишее ненавидњнїе на страннолю'бца насᲄа'вишA и^нїи б^о незна'емыхъ не прїемля'хђ прише'лецъ, сїи же бл~годњтелїю страннолю'бцоM слђжа'хђ,
13
бо вони дуже сильну відчували ненависть до чужоземців: інші не приймали незнайомих подорожніх, а ці поневолювали благодійних прибульців.
14
и^ не тоkмо н^о е^же кое расмотре'нїе бђдеT иX. зане насиляеми въспрїемляхђ чю'ждиX.
14
І мало цього, але ще буде суд на них за те, що ті вороже приймали чужих,
Самі стихії змінилися, як в арфі звуки змінюють свій характер, завжди залишаючись тими ж звуками; це можна побачити через старанне спостереження того, що було.