¹

Му́хи уме́ршия згноя́ють єле́я сла́дость. Че́стно ма́лоє му́дрости па́че сла́ви вели́кі безу́мія.

²

Се́рдце му́драго одесну́ю єго́, се́рдце же безу́мнаго ошу́юю єго́.

³

І в путь єгда́ безу́мний і́деть, се́рдце єго́ лиша́ється, і я́же помишля́єть, вся безу́міє суть.

⁴

А́ще дух владі́ющаго взи́деть на тя, мі́ста твоєго́ не оста́ви, я́ко ізціле́ніє утоли́ть гріхи́ вели́кі.

⁵

Єсть лука́вство, є́же ви́діх под со́лнцем, а́ки нево́льно ізи́де от лиця́ владі́ющаго.

⁶

Вдан безу́мний в висоти́ вели́кі, а бога́тії во смире́нних ся́дуть.

⁷

ви́діх рабо́в на ко́нех, і князе́й іду́щих я́ко рабо́в на землі́.

⁸

Копа́яй я́му впаде́ть в ню, і разоря́ющаго огра́ду угри́знеть єго́ змій.

⁹

Ізе́мляй ка́меніє поболи́ть от них, разсіца́яй дрова́ біду́ при́йметь в них;

¹⁰

а́ще спаде́ть сі́чиво, і сам лице́м см'яте́ться; і си́ли укріпи́ть, і ізоби́ліє му́жу му́дрость.

¹¹

А́ще угри́знеть змій не в шепті́, і ність ізли́шества обава́ющему.

¹²

Словеса́ уст прему́драго благода́ть, устні́ же безу́мнаго потоп'я́ть єго́;

¹³

нача́ло слове́с уст єго́ безу́міє, і послі́дняя уст єго́ пре́лесть лука́ва.

¹⁴

Безу́мний умножа́єть словеса́; не разумі́ челові́к, что би́вшеє і что бу́дущеє, что созади́ єго́, (і) кто возвісти́ть єму́?

¹⁵

Труд безу́мних озло́бить їх, і́же не разумі́ іти́ во град.

¹⁶

Го́ре тебі́, гра́де, в не́мже цар твой юн, і кня́зі твої́ ра́но ядя́ть.

¹⁷

Блаже́нна ти, земле́, єя́же цар твой син свобо́дних, і кня́зі твої́ во вре́м'я ядя́ть в си́лі і не постидя́ться.

¹⁸

В лі́ностех смири́ться строп, і в пра́зднестві рук прока́плеть хра́мина.

¹⁹

Во сміх творя́ть хліб, і вино́, і єле́й, є́же весели́тися живу́щим; і сребра́ со смире́нієм послу́шають вся́чеськая.

²⁰

І в со́вісті у́бо твоє́й не клени́ царя́, і в клі́ті ло́жниці твоєя́ не клени́ бога́таго; я́ко пти́ця небе́сная донесе́ть глас твой, і імі́яй крилі́ возвісти́ть сло́во твоє́.