¹

Бра́тіє, а́ще і впаде́ть челові́к в ні́коє прегріше́ніє, ви, духо́внії, ісправля́йте такова́го ду́хом кро́тости, блюди́й себе́, да не і ти іскуше́н бу́деши.

¹

Браття! Якщо і впаде людина в якийсь гріх, ви, духовні, виправляйте такого в дусі лагідности, пильнуючи кожний себе, щоб і ти не був спокушений.

²

(Зач. 214) Друг дру́га тяготи́ носі́те, і та́ко іспо́лните зако́н Христо́в.

²

Hосіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа.

³

А́ще бо кто мнить себе́ би́ти что, нічто́же сий, умо́м льстить себе́.

³

Бо хто вважає себе чимось, коли він є ніщо, той обманює себе.

⁴

Ді́ло же своє́ да іскуша́єть ки́йждо, і тогда́ в себі́ то́чію хвале́ніє да і́мать, а не во іні́м;

⁴

Кожний нехай випробовує своє діло і тоді матиме похвалу тільки в собі, а не в іншому,

⁵

ки́йждо бо своє́ бре́м'я понесе́ть.

⁵

бо кожний свій тягар понесе.

⁶

Да обща́ється же учя́йся словесі́ уча́щему во всіх благи́х.

⁶

Той, хто навчається слова, нехай ділиться з наставником усяким добром.

⁷

Не льсті́теся: Бог поруга́єм не бива́єть. Є́же бо а́ще сі́єть челові́к, то́жде і по́жнеть;

⁷

Hе обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне.

⁸

я́ко сі́яй в плоть свою́, от пло́ті по́жнеть істлі́ніє; а сі́яй в дух, от ду́ха по́жнеть живо́т ві́чний.

⁸

Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне.

⁹

До́броє же творя́ще, да не стужа́єм сі; во вре́м'я бо своє́ по́жнем, не ослабі́юще.

⁹

Роблячи добро, не будемо сумувати, бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо.