Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
Глаго́лаше же і при́тчу к ним, ка́ко подоба́єть всегда́ моли́тися і не стужа́ти (сі),
1
Гл҃аше же и҆ при́тчꙋ къ ни̑мъ, ка́кѡ подоба́етъ всегда̀ моли́тисѧ и҆ не стꙋжа́ти (сѝ),
2
глаго́ля: (Зач. 88) судія́ бі ні́кий в ні́коєм гра́ді, Бо́га не боя́ся і челові́к не срамля́яся.
2
гл҃ѧ: (Заⷱ҇ п҃и҃.) сꙋдїѧ̀ бѣ̀ нѣ́кїй въ нѣ́коемъ гра́дѣ, бг҃а не боѧ́сѧ и҆ человѣ̑къ не срамлѧ́ѧсѧ.
3
Вдова́ же ні́кая бі во гра́ді том; і прихожда́ше к нему́, глаго́лющи: отмсти́ мене́ от сопе́рника моєго́.
3
Вдова́ же нѣ́каѧ бѣ̀ во гра́дѣ то́мъ: и҆ прихожда́ше къ немꙋ̀, глаго́лющи: ѿмстѝ менє̀ ѿ сопе́рника моегѡ̀.
4
І не хотя́ше на до́лзі вре́мені. Посліди́ же рече́ в себі́: а́ще і Бо́га не бою́ся, і челові́к не срамля́юся,
4
И҆ не хотѧ́ше на до́лзѣ вре́мени. Послѣди́ же речѐ въ себѣ̀: а҆́ще и҆ бг҃а не бою́сѧ, и҆ человѣ̑къ не срамлѧ́юсѧ:
5
но зане́ твори́ть мі труди́ вдови́ця сія́, отмщу́ єя́, да не до конця́ приходя́щи застої́ть [труди́ть] мене́.
5
но занѐ твори́тъ мѝ трꙋды̀ вдови́ца сїѧ̀, ѿмщꙋ̀ є҆ѧ̀: да не до конца̀ приходѧ́щи застои́тъ [трꙋди́тъ] менѐ.
6
Рече́ же Госпо́дь: сли́шите, что судія́ непра́вди глаго́леть?
6
Рече́ же гдⷭ҇ь: слы́шите, что̀ сꙋдїѧ̀ непра́вды глаго́летъ;
7
Бог же не і́мать ли сотвори́ти отмще́ніє ізбра́нних Свої́х, вопію́щих к Нему́ день і нощ, і долготерп'я́ о них?
7
Бг҃ъ же не и҆́мать ли сотвори́ти ѿмще́нїе и҆збра́нныхъ свои́хъ, вопїю́щихъ къ немꙋ̀ де́нь и҆ но́щь, и҆ долготерпѧ̀ ѡ҆ ни́хъ;
8
Глаго́лю вам, я́ко сотвори́ть отмще́ніє їх вско́рі. Оба́че Син Челові́чеський прише́д у́бо обря́щеть ли (сі) ві́ру на землі́?
8
гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ сотвори́тъ ѿмще́нїе и҆́хъ вско́рѣ. Ѻ҆ба́че сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй прише́дъ оу҆́бѡ ѡ҆брѧ́щетъ ли (сѝ) вѣ́рꙋ на землѝ;
9
Рече́ же і ко други́м упова́ющим собо́ю, я́ко суть пра́ведници, і унічижа́ющим про́чих, при́тчу сію́:
9
Рече́ же и҆ ко дрꙋги̑мъ оу҆пова́ющымъ собо́ю, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть пра́вєдницы, и҆ оу҆ничижа́ющымъ про́чихъ, при́тчꙋ сїю̀:
10
(Зач. 89) челові́ка два внидо́ста в це́рков помоли́тися: єди́н фарисе́й, а други́й мита́р.
10
(Заⷱ҇ п҃ѳ҃.) человѣ̑ка два̀ внидо́ста въ це́рковь помоли́тисѧ: є҆ди́нъ фарїсе́й, а҆ дрꙋгі́й мыта́рь.
11
Фарисе́й же став, си́це в себі́ моля́шеся: Бо́же, хвалу́ Тебі́ воздаю́, я́ко нісьм я́коже про́чії челові́ци, хи́щници, непра́ведници, прелюбоді́є, іли́ я́коже сей мита́р;
11
Фарїсе́й же ста́въ, си́це въ себѣ̀ молѧ́шесѧ: бж҃е, хвалꙋ̀ тебѣ̀ воздаю̀, ꙗ҆́кѡ нѣ́смь ꙗ҆́коже про́чїи человѣ́цы, хи́щницы, непра́вєдницы, прелюбодѣ́є, и҆лѝ ꙗ҆́коже се́й мыта́рь:
12
пощу́ся двакра́ти в субо́ту, десяти́ну даю́ всего́ єли́ко притяжу́.
12
пощꙋ́сѧ двакра́ты въ сꙋббѡ́тꙋ, десѧти́нꙋ даю̀ всегѡ̀ є҆ли́кѡ притѧжꙋ̀.
13
Мита́р же іздале́ча стоя́, не хотя́ше ні о́чію возвести́ на не́бо; но, бія́ше пе́рси своя́, глаго́ля: Бо́же, ми́лостив бу́ди мні, грі́шнику!
13
Мыта́рь же и҆здале́ча стоѧ̀, не хотѧ́ше ни ѻ҆́чїю возвестѝ на не́бо: но бїѧ́ше пє́рси своѧ̑, глаго́лѧ: бж҃е, ми́лостивъ бꙋ́ди мнѣ̀ грѣ́шникꙋ.
14
Глаго́лю вам, я́ко сни́де сей оправда́н в дом свой па́че о́наго: я́ко всяк вознося́йся смири́ться, смиря́яй же себе́ вознесе́ться.
14
Глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ сни́де се́й ѡ҆правда́нъ въ до́мъ сво́й па́че ѻ҆́нагѡ: ꙗ҆́кѡ всѧ́къ возносѧ́йсѧ смири́тсѧ, смирѧ́ѧй же себѐ вознесе́тсѧ.
15
(Зач. 90) Приноша́ху же к Нему́ і младе́нці, да їх ко́снеться; ви́дівше же ученици́ запрети́ша їм.
15
(Заⷱ҇ ч҃.) Приноша́хꙋ же къ немꙋ̀ и҆ младе́нцы, да и҆́хъ ко́снетсѧ: ви́дѣвше же оу҆чн҃цы̀ запрети́ша и҆̀мъ.
16
Ісу́с же призва́в їх, глаго́ла: оста́віте діте́й приходи́ти ко Мні і не брані́те їм; такови́х бо єсть Ца́рствіє Бо́жиє.
16
І҆и҃съ же призва́въ и҆̀хъ, глаго́ла: ѡ҆ста́вите дѣте́й приходи́ти ко мнѣ̀ и҆ не брани́те и҆̀мъ: таковы́хъ бо є҆́сть црⷭ҇твїе бж҃їе.
17
Амі́нь бо глаго́лю вам: і́же а́ще не при́йметь Ца́рствія Бо́жия, я́ко отроча́, не і́мать вни́ти в не.
17
А҆ми́нь бо глаго́лю ва́мъ: и҆́же а҆́ще не прїи́метъ црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆троча̀, не и҆́мать вни́ти въ нѐ.
18
(Зач. 91) І вопроси́ Єго́ ні́кий князь, глаго́ля: Учи́телю благи́й, что сотвори́в, живо́т ві́чний наслі́дствую?
18
(Заⷱ҇ ч҃а҃.) И҆ вопросѝ є҆го̀ нѣ́кїй кнѧ́зь, глаго́лѧ: оу҆чт҃лю бл҃гі́й, что̀ сотвори́въ, живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дствꙋю;
19
Рече́ же єму́ Ісу́с: что М'я глаго́леши бла́га, нікто́же благ, то́кмо єди́н Бог.
19
Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: что́ мѧ глаго́леши бл҃га, никто́же бл҃гъ, то́кмѡ є҆ди́нъ бг҃ъ.
20
За́повіді ві́си: не прелю́би твори́, не уби́й, не укради́, не лжесвиді́тельствуй, чти отця́ твоєго́ і ма́тер твою́.
20
За́пѡвѣди вѣ́си: не прелю́бы творѝ: не оу҆бі́й: не оу҆крадѝ: не лжесвидѣ́телствꙋй: чтѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь твою̀.
21
Он же рече́: вся сія́ сохрани́х от ю́ности моєя́.
21
Ѻ҆́нъ же речѐ: всѧ̑ сїѧ̑ сохрани́хъ ѿ ю҆́ности моеѧ̀.
22
Сли́шав же сія́, Ісу́с рече́ єму́: єще́ єди́наго не доконча́л єси́: вся, єли́ка і́маши, прода́ждь і разда́й ни́щим, і імі́ти і́маши сокро́вище на небесі́; і гряди́ вослі́д Мене́.
22
Слы́шавъ же сїѧ̑, і҆и҃съ речѐ є҆мꙋ̀: є҆щѐ є҆ди́нагѡ не доконча́лъ є҆сѝ: всѧ̑, є҆ли́ка и҆́маши, прода́ждь, и҆ разда́й ни́щымъ: и҆ и҆мѣ́ти и҆́маши сокро́вище на нб҃сѝ: и҆ грѧдѝ вослѣ́дъ менє̀.
23
Он же сли́шав сіє́, приско́рбен бисть, бі бо бога́т зіло́.
23
Ѻ҆́нъ же слы́шавъ сїѐ, приско́рбенъ бы́сть: бѣ́ бо бога́тъ ѕѣлѡ̀.
24
Ви́дів же єго́ Ісу́с приско́рбна би́вша, рече́: ка́ко не удо́б іму́щії бога́тство в Ца́рствіє Бо́жиє вни́дуть;
24
Ви́дѣвъ же є҆го̀ і҆и҃съ приско́рбна бы́вша, речѐ: ка́кѡ не оу҆до́бь и҆мꙋ́щїи бога́тство въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́дꙋтъ:
25
удо́біє бо єсть вельбу́ду сквозі́ іглині́ у́ші пройти́, не́же бога́ту в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти.
25
оу҆до́бѣе бо є҆́сть велбꙋ́дꙋ сквозѣ̀ и҆глинѣ̑ оу҆́шы проитѝ, не́же бога́тꙋ въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́ти.
26
Рі́ша же сли́шавшії: то кто мо́жеть спасе́н би́ти?
26
Рѣ́ша же слы́шавшїи: то̀ кто̀ мо́жетъ сп҃се́нъ бы́ти;
27
Он же рече́: невозмо́жная у челові́к возмо́жна суть у Бо́га.
27
Ѻ҆́нъ же речѐ: невозмѡ́жнаѧ оу҆ человѣ̑къ возмѡ́жна сꙋ́ть оу҆ бг҃а.
28
Рече́ же Петр: се ми оста́вихом вся і по Тебі́ ідо́хом.
28
Рече́ же пе́тръ: сѐ мы̀ ѡ҆ста́вихомъ всѧ̑ и҆ по тебѣ̀ и҆до́хомъ.
29
Он же рече́ їм: амі́нь глаго́лю вам, я́ко нікто́же єсть, і́же оста́вить дом, іли́ роди́телі, іли́ бра́тію, іли́ се́стри, іли́ жену́, іли́ ча́да, Ца́рствія ра́ди Бо́жия,
29
Ѻ҆́нъ же речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь глаго́лю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ никто́же є҆́сть, и҆́же ѡ҆ста́витъ до́мъ, и҆лѝ роди́тєли, и҆лѝ бра́тїю, и҆лѝ сє́стры, и҆лѝ женꙋ̀, и҆лѝ ча́да, црⷭ҇твїѧ ра́ди бж҃їѧ,
30
і́же не при́йметь мно́жицею во вре́м'я сіє́, і в вік гряду́щий живо́т ві́чний.
30
и҆́же не прїи́метъ мно́жицею во вре́мѧ сїѐ, и҆ въ вѣ́къ грѧдꙋ́щїй живо́тъ вѣ́чный.
31
(Зач. 92) Поє́м же обана́десяте ученики́ Своя́, рече́ к ним: се восхо́дим во Ієрусали́м, і сконча́ються вся пи́санная проро́ки о Си́ні Челові́честі;
31
(Заⷱ҇ ч҃в҃.) Пое́мь же ѻ҆бана́десѧте оу҆чн҃кѝ своѧ̑, речѐ къ ни̑мъ; сѐ восхо́димъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ сконча́ютсѧ всѧ̑ пи̑саннаѧ прⷪ҇рѡ́ки ѡ҆ сн҃ѣ чл҃вѣ́честѣ:
32
предадя́ть бо Єго́ язи́ком, і поруга́ються Єму́, і укоря́ть Єго́, і оплюю́ть Єго́,
32
предадѧ́тъ бо є҆го̀ ꙗ҆зы́кѡмъ, и҆ порꙋга́ютсѧ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆корѧ́тъ є҆го̀, и҆ ѡ҆плюю́тъ є҆го̀,
33
і би́вше убію́ть Єго́; і в тре́тій день воскре́снеть.
33
и҆ би́вше оу҆бїю́тъ є҆го̀: и҆ въ тре́тїй де́нь воскре́снетъ.
34
І ті́ї нічесо́же от сих разумі́ша; і бі глаго́л сей сокрове́н от них, і не разуміва́ху глаго́лемих.
34
И҆ ті́и ничесѡ́же ѿ си́хъ разꙋмѣ́ша: и҆ бѣ̀ глаго́лъ се́й сокрове́нъ ѿ ни́хъ, и҆ не разꙋмѣва́хꙋ глаго́лемыхъ.
35
(Зач. 93) Бисть же єгда́ прибли́жишася во Ієрихо́н, сліпе́ць ні́кий сідя́ше при путі́ прося́;
35
(Заⷱ҇ ч҃г҃.) Бы́сть же є҆гда̀ прибли́жишасѧ во і҆ерїхѡ́нъ, слѣпе́цъ нѣ́кїй сѣдѧ́ше при пꙋтѝ просѧ̀:
36
сли́шав же наро́д мимоходя́щь, вопроша́ше: что у́бо єсть се?
36
слы́шавъ же наро́дъ мимоходѧ́щь, вопроша́ше: что̀ оу҆́бѡ є҆́сть сѐ;
37
Пові́даша же єму́, я́ко Ісу́с Назаряни́н мимохо́дить.
37
Повѣ́даша же є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ назарѧни́нъ мимохо́дитъ.
38
І возопи́, глаго́ля: Ісу́се Си́не Дави́дов, поми́луй м'я.
38
И҆ возопѝ, глаго́лѧ: і҆и҃се сн҃е дв҃довъ, поми́лꙋй мѧ̀.
39
І предиду́щії преща́ху єму́, да умолчи́ть; он же па́че мно́жає вопія́ше: Си́не Дави́дов, поми́луй м'я.
39
И҆ пред̾идꙋ́щїи преща́хꙋ є҆мꙋ̀, да оу҆молчи́тъ: ѻ҆́нъ же па́че мно́жае вопїѧ́ше: сн҃е дв҃довъ, поми́лꙋй мѧ̀.
40
Став же Ісу́с повелі́ привести́ єго́ к Себі́; прибли́жшуся же єму́ к Нему́, вопроси́ єго́,
40
Ста́въ же і҆и҃съ повелѣ̀ привестѝ є҆го̀ къ себѣ̀: прибли́жшꙋсѧ же є҆мꙋ̀ къ немꙋ̀, вопросѝ є҆го̀,
41
глаго́ля: что хо́щеши, да ті сотворю́? Он же рече́: Го́споди, да прозрю́.
41
глаго́лѧ: что̀ хо́щеши, да тѝ сотворю̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: гдⷭ҇и, да прозрю̀.
42
Ісу́с же рече́ єму́: прозри́; ві́ра твоя́ спасе́ тя.
42
І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: прозрѝ: вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ.
43
І а́біє прозрі́, і вслід Єго́ ідя́ше, сла́в'я Бо́га. І всі лю́діє ви́дівше возда́ша хвалу́ Бо́гові.
43
И҆ а҆́бїе прозрѣ̀, и҆ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆дѧ́ше, сла́вѧ бг҃а. И҆ всѝ лю́дїе ви́дѣвше возда́ша хвалꙋ̀ бг҃ови.