0

Псало́м Дави́ду, 140.

Псалом Давида.

¹

Го́споди, воззва́х к Тебі́, усли́ши м'я; воньми́ гла́су моле́нія моєго́, внегда́ воззва́ти мі к Тебі́.

¹

Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене. Почуй голос моління мого, коли взиваю до Тебе.

²

Да іспра́виться моли́тва моя́, я́ко кади́ло пред Тобо́ю; воздія́ніє руку́ моє́ю — же́ртва вече́рняя.

²

Нехай стане молитва моя як кадило перед Тобою; піднесення рук моїх — як жертва вечірня.

³

Положи́, Го́споди, хране́ніє усто́м мої́м і двер огражде́нія о устна́х мої́х.

³

Постав, Господи, охорону устам моїм і двері огорожі в устах моїх.

⁴

Не уклони́ се́рдце моє́ в словеса́ лука́вствія — непщева́ти вини́ о грісі́х с челові́ки, ді́лающими беззако́ніє; і не сочту́ся со ізбра́нними їх.

⁴

Не відхили серця мого до слів лукавих — виправдовувати мої гріхи, разом з людьми, що чинять беззаконня, щоб не став я спільником пристрастей їхніх.

⁵

Нака́жеть м'я пра́ведник ми́лостію і обличи́ть м'я, єле́й же грі́шнаго да не нама́стить глави́ моєя́; я́ко єще́ і моли́тва моя́ во благоволе́ніїх їх.

⁵

Нехай навчає мене праведник милістю, нехай і викриває мене; єлей же слів грішника нехай не намастить голови моєї.

⁶

Поже́рти би́ша при ка́мені судії́ їх; усли́шаться глаго́ли мої́, я́ко возмого́ша [услади́шася].

⁶

І молитва моя проти злодіянь їхніх. Пожерла земля в безодні суддів їхніх.

⁷

Я́ко то́лща землі́ просі́деся на землі́, расточи́шася ко́сті їх при а́ді.

⁷

Почуті ж були слова мої як переможні; як груддя землі розметалися вони по землі; так розсипалися кості їхні над пеклом.

⁸

Я́ко к Тебі́, Го́споди, Го́споди, о́чі мої́; на Тя упова́х, не отими́ ду́шу мою́;

⁸

На Тебе ж, Господи, Господи, звернені очі мої; на Тебе надія моя, не відкинь душі моєї.

⁹

сохрани́ м'я от сі́ті, ю́же соста́виша мі, і от собла́зн ді́лающих беззако́ніє.

⁹

Охорони мене від сіті, що її поставили на мене, і від спокус, що їх наставили беззаконні.

¹⁰

Паду́ть во мре́жу свою́ грі́шници; єди́н єсьм аз, до́ндеже прейду́.

¹⁰

У сіть свою впадуть грішники, а я з Тобою її перейду.