¹

Псало́м Дави́ду, в воспомина́ніє о субо́ті, 37.

¹

Псалом Давида. На спомин [про суботу].

²

Го́споди, да не я́ростію Твоє́ю обличи́ши мене́, ніже́ гні́вом Твої́м нака́жеши мене́;

²

Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене у гніві Твоїм.

³

я́ко стрі́ли Твоя́ унзо́ша во мні, і утверди́л єси́ на мні ру́ку Твою́.

³

Бо стріли Твої пройняли мене, і утвердив єси на мені руку Твою.

⁴

Ність ізціле́нія в пло́ті моє́й от лиця́ гні́ва Твоєго́, ність ми́ра в косте́х мої́х от лиця́ гріх мої́х.

⁴

Нема зцілення у плоті моїй від лиця гніву Твого, нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх.

⁵

Я́ко беззако́нія моя́ превзидо́ша главу́ мою́, я́ко бре́м'я тя́жкоє отяготі́ша на мні.

⁵

Бо беззаконня мої перевищили голову мою і, як тягар великий, пригнітили мене.

⁶

Возсмерді́ша і согни́ша ра́ни моя́, от лиця́ безу́мія моєго́.

⁶

Засмерділись і загнилися рани мої від лиця безумства мого.

⁷

Пострада́х і сляко́хся до конця́, весь день сі́туя хожда́х;

⁷

Пригноблений я і зовсім поник, весь день сумуючи ходжу.

⁸

я́ко ля́двія моя́ напо́лнишася поруга́ній, і ність ізціле́нія в пло́ті моє́й.

⁸

Бо стегна мої сповнилися запаленням, і нема зцілення у плоті моїй.

⁹

Озло́блен бих і смири́хся до зіла́, рика́х от воздиха́нія се́рдця моєго́.

⁹

Озлоблений був і смирився до кінця; ридаю від болю серця мого.

¹⁰

Го́споди, пред Тобо́ю все жела́ніє моє́, і воздиха́ніє моє́ от Тебе́ не утаї́ся.

¹⁰

Господи, перед Тобою всі бажання мої, і зітхання моє від Тебе не втаїться.

¹¹

Се́рдце моє́ см'яте́ся, оста́ви м'я си́ла моя́, і світ о́чію моє́ю — і той ність со мно́ю.

¹¹

Серце моє стривожене, покинула мене сила моя, і світло очей моїх — і того вже не стало в мене.

¹²

Дру́зі мої́ і і́скреннії мої́ пря́мо мні прибли́жишася і ста́ша.

¹²

Друзі мої і приятелі мої відійшли від мене, і родина моя стала осторонь мене.

¹³

І бли́жнії мої́ отдале́че мене́ ста́ша, і нужда́хуся і́щущії ду́шу мою́; і і́щущії зла́я мні глаго́лаху су́єтная, і льсти́вним весь день поуча́хуся.

¹³

А ті, що шукають душу мою, поставили сіті, і ті, що бажають мені зла, говорять про погибель і весь день замишляють підступи.

¹⁴

Аз же, я́ко глух, не сли́шах, і я́ко нім не отверза́яй уст свої́х;

¹⁴

Я ж, немов глухий, не чую і, як німий, не відкриваю вуст своїх.

¹⁵

і бих я́ко челові́к не сли́шай і не іми́й во усті́х свої́х обличе́нія.

¹⁵

І став я як людина, що не чує і не має в устах своїх виправдання.

¹⁶

Я́ко на Тя, Го́споди, упова́х, Ти усли́шиши, Го́споди, Бо́же мой.

¹⁶

Бо на Тебе, Господи, уповаю я: Ти почуй, Господи, Боже мій.

¹⁷

Я́ко ріх: да не когда́ пора́дуютьміся вразі́ мої́; і внегда́ подвижа́тися нога́м мої́м, на м'я велері́чеваша.

¹⁷

Тому я сказав: нехай ніколи не потішаються [вороги мої]; коли спіткнуться ноги мої, вони звеличуються наді мною.

¹⁸

Я́ко аз на ра́ни гото́в, і болі́знь моя́ предо мно́ю єсть ви́ну.

¹⁸

Я готовий до ран, і недуги мої повсякчас переді мною.

¹⁹

Я́ко беззако́ніє моє́ аз возвіщу́ і попеку́ся о грісі́ моє́м.

¹⁹

Бо беззаконня мої я визнаю і печалюся через гріх мій.

²⁰

Вразі́ же мої́ живу́ть і укріпи́шася па́че мене́, і умно́жишася ненави́дящії м'я без пра́вди;

²⁰

Вороги ж мої живуть і зміцнюються більше за мене, і намножилося тих, що ненавидять мене не по правді.

²¹

воздаю́щії мі зла́я воз блага́я оболга́ху м'я, зане́ гоня́х благости́ню.

²¹

Ті, що відплачують мені злом за добро, обмовляють мене, бо я про благодіяння дбаю.

²²

Не оста́ви мене́, Го́споди Бо́же мой, не отступи́ от мене́;

²²

Не покинь мене, Господи, Боже мій, не відступи від мене.

²³

воньми́ в по́мощ мою́, Го́споди спасе́нія моєго́.

²³

Поспіши на поміч мені, Господи спасіння мого.