Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Після смерти Саула, коли Давид повернувся після поразки амаликитян і пробув у Секелагу два дні,
2
И# бhсть въ трeтій дeнь, и3 сE, мyжъ пріи1де t полкA людjй саyловыхъ, ри6зы же є3гw2 (бsху) раздр†ны, и3 пeрсть на главЁ є3гw2: и3 бhсть є3гдA вни1де къ давjду (џтрокъ), и3 пaдъ на земли2 поклони1сz є3мY.
2
ось, на третій день приходить чоловік зі стану Саулового; одяг на ньому розідраний і порох на голові його. Прийшовши до Давида, він упав на землю і поклонився [йому].
І сказав йому Давид: що відбулося? розкажи мені. І той сказав: народ побіг з битви, і безліч народу впало і померло, і вмерли і Саул і син його Іонафан.
Тоді він сказав мені: підійди до мене й убий мене, бо туга смертна охопила мене, душа моя усе ще в мені.
10
и3 стaхъ над8 ни1мъ, и3 ўби1хъ є3го2: вёдэхъ бо, ћкw не бyдетъ жи1въ по падeніи своeмъ: и3 взsвъ вэнeцъ цaрскій, и4же бЁ на главЁ є3гw2, и3 нарaмницу, ћже бЁ на плєщY є3гw2, и3 принес0хъ сі‰ къ господи1ну моемY сёмw.
10
І я підійшов до нього й убив його, бо знав, що він не буде живий після свого падіння; і взяв я [царський] вінець, який був на голові його, і зап’ястя, яке було на руці його, і приніс їх до господаря мого сюди.
І той убив його, і він помер. І сказав до нього Давид: кров твоя на голові твоїй, бо твої вуста свідчили проти тебе, коли ти говорив: я убив помазаника Господнього.
краса твоя, о Ізраїлю, вражена на висотах твоїх! як упали сильні!
20
не возвэщaйте въ гefэ, нижE повёдайте на и3сх0дищихъ ґскалHнихъ, да не возвеселsтсz дщє1ри и3ноплемє1нничи, ни да возрaдуютсz дщє1ри неwбрёзанныхъ.
20
Не розповідайте в Гефі, не сповіщайте на вулицях Аскалона, щоб не раділи дочки филистимлян, щоб не торжествували дочки необрізаних.
21
Г0ры гелв{йскіz, да не сни1детъ росA нижE д0ждь на вaсъ: и3 сeла начaткwвъ (жи1тныхъ), ћкw тaмw повeрженъ бhсть щи1тъ си1льныхъ: щи1тъ саyловъ не бhти помaзанъ є3лeемъ:
21
Гори Гелвуйські! нехай [не зійде] ні роса, ні дощ на вас, і нехай не буде на вас полів з плодами, бо там уражений щит сильних, щит Саула, ніби не був він помазаний єлеєм.
22
t кр0ве ћзвеныхъ и3 t тyка си1льныхъ лyкъ їwнаfaновъ не возврати1сz т0щь вспsть, и3 мeчь саyловъ не возврати1сz т0щь:
22
Без крови поранених, без жиру сильних лук Іонафана не повертався назад, і меч Саула не повертався марно.
Після цього Давид запитав Господа, говорячи: чи йти мені в яке-небудь місто Іудине? І сказав йому Господь: іди. І сказав Давид: куди йти? І сказав Він: у Хеврон.
І відправив Давид послів до жителів Іависа галаадського, сказати їм: благословенні ви у Господа за те, що зробили цю милість господареві своєму Саулу, [помазаникові Господньому,] і поховали його [та Іонафана, сина його],
І оглянувся Авенир назад і сказав: чи ти це, Асаїл? Той сказав: я.
21
И# речE є3мY ґвени1ръ: ўклони1сz ты2 на дeсно и3ли2 на шyее, и3 возми2 себЁ є3ди1наго t џтрwкъ, и3 возми2 себЁ всE nрyжіе є3гw2. И# не восхотЁ ґсаи1лъ ўклони1тисz t негw2.
21
І сказав йому Авенир: ухилися праворуч або ліворуч, і вибери собі одного зі слуг і візьми собі його озброєння. Але Асаїл не захотів відстати від нього.
22
И# приложи2 є3щE ґвени1ръ глаг0лати ко ґсаи1лу: tступи2 t менє2, да не поражy тz њ зeмлю: и3 кaкw kвлю2 лицE моE ко їwaву;
22
І повторив Авенир ще, говорячи Асаїлу: відстань від мене, щоб я не повалив тебе на землю; тоді з яким лицем з’явлюся я до Іоава, брата твого?
[і де це буває? повернися до брата твого Іоава.] Але той не захотів відстати. Тоді Авенир, повернувши спис, уразив його в живіт; спис пройшов наскрізь його, і він упав там же і помер на місці. Усі, проходячи через те місце, де упав і помер Асаїл, зупинялися.
І переслідували Іоав і Авесса Авенира. Сонце вже зайшло, коли вони прийшли до пагорба Амма, що проти Гиаха, на дорозі до пустелі Гаваонської.
25
И# собрaшасz сhнове веніамjнwвы за ґвени1ромъ и3 бhша въ сни1тіи є3ди1нэмъ, и3 стaша на версЁ холмA є3ди1нагw.
25
І зібралися веніамитяни навколо Авенира і склали одне ополчення, і стали на вершині одного пагорба.
26
И# воззвA ґвени1ръ ко їwaву и3 речE: є3дA въ побёду поsстъ мeчь; и3ли2 не вёси, ћкw гwрькA бyдутъ послBднzz; и3 док0лэ не речeши лю1демъ возврати1тисz созади2 брaтій нaшихъ;
26
І звернувся Авенир до Іоава, і сказав: чи вічно буде пожирати меч? Чи ти не знаєш, що наслідки будуть сумні? І доки ти не скажеш людям, щоб вони перестали переслідувати братів своїх?
27
И# речE їwaвъ: жи1въ гDь, ћкw, ѓще бы не рeклъ є3си2, тогдA t ќтра бы лю1діе мои2 престaли гонsще кjйждо в8слёдъ брaта своегw2.
27
І сказав Іоав: живий Бог! якби ти не говорив інше, то ще ранком перестали б люди переслідувати братів своїх.
28
И# воструби2 їwaвъ труб0ю, и3 стaша вси2 лю1діе, и3 не погнaша в8слёдъ ї}лтzнъ, и3 не приложи1ша ктомY рaтовати.
28
І засурмив Іоав трубою, і зупинився весь народ, і не переслідували більше ізраїльтян; битва припинилася.
Авенир же сильно розгнівався на слова Ієвосфея і сказав: хіба я — собача голова? Я проти Іуди зробив нині милість дому Саула, батька твого, братам його і друзям його, і не видав тебе в руки Давида, а ти звинувачуєш нині мене у гріху через жінку.
І послав Авенир від себе послів до Давида [у Хеврон, де він знаходився], сказати: чия ця земля? І ще сказати: уклади союз зі мною, і рука моя буде з тобою, щоб навернути до тебе весь народ ізраїльський.
І сказав [Давид]: добре, я укладу союз з тобою, тільки прошу тебе про одне, а саме — ти не побачиш лиця мого, якщо не приведеш із собою Мелхоли, дочки Саула, коли прийдеш побачитися зі мною.
14
И# послA давjдъ ко їевосfeю сhну саyлю вёстники, глаг0лz: tдaждь мнЁ женY мою2 мелх0лу, ю4же взsхъ за сто2 неwбрёзаній и3ноплемeнничихъ.
14
І відправив Давид послів до Ієвосфея, сина Саулового, сказати: віддай дружину мою Мелхолу, яку я одержав за сто краєобрізань филистимських.
15
И# послA їевосfeй, и3 взsтъ ю5 t мyжа є3S t фалтіи1ла сhна селли1мова.
15
І послав Ієвосфей і взяв її від чоловіка, від Фалтія, сина Лаїшевого.
І сказав Авенир Давиду: я встану і піду і зберу до господаря мого царя весь народ ізраїльський, і вони вступлять у завіт з тобою, і будеш царювати над усіма, як бажає душа твоя. І відпустив Давид Авенира, і він пішов з миром.
І ось, слуги Давидові з Іоавом прийшли з походу і принесли із собою багато здобичі; але Авенира вже не було з Давидом у Хевроні, бо Давид відпустив його, і він пішов з миром.
Коли Авенир повернувся в Хеврон, то Іоав відвів його усередину воріт, начебто для того, щоб поговорити з ним таємно, і там уразив його в живіт. І помер Авенир за кров Асаїла, брата Іоавового.
28
И# ўслhша давjдъ по си1хъ и3 речE: чи1стъ є4смь ѓзъ и3 цaрство моE t гDа и3 tнн7э и3 до вёка t кр0ве ґвени1ра сhна ни1рова:
28
І почув опісля Давид про це і сказав: невинний я і царство моє повік перед Господом у крові Авенира, сина Нирового;
29
да сни1детъ на главY їwaвлю и3 на вeсь д0мъ nтцA є3гw2, и3 да не њскудёетъ t д0му їwaвлz и3зливazй сёмz, и3 прокажeнный, и3 держaйсz жезлA, и3 пaдаzй nрyжіемъ, и3 ўмaленный хлёбами.
29
нехай упаде вона на голову Іоава і на весь дім батька його; нехай ніколи не залишається дім Іоава без сіменеточивого, або прокаженого, або того, хто спирається на посох, або того, хто падає від меча, або того, хто потребує хліба.
30
Їwaвъ же и3 ґвeсса брaтъ є3гw2 наблюдaху ґвени1ра, понeже ўби2 ґсаи1ла брaта и4хъ въ гаваHнэ на брaни.
30
Іоав же і брат його Авесса убили Авенира за те, що він умертвив брата їхнього Асаїла в битві біля Гаваона.
31
И# речE давjдъ ко їwaву и3 ко всBмъ лю1демъ є3гw2: раздери1те ри6зы вaшz и3 препоsшитесz врeтищы, и3 рыдaйте њ ґвени1рэ. Сaмъ же цaрь давjдъ и3дsше в8слёдъ nдрA.
31
І сказав Давид Іоаву і всім людям, які були з ним: роздеріть одяг ваш й одягніться у волосяницю і плачте над Авениром. І цар Давид ішов за гробом його.
І оплакав цар Авенира, говорячи: чи смертю підлого помирати Авениру?
34
рyцэ твои2 не св‰заны, н0зэ твои2 не во њк0вахъ: не приступи1лъ є3си2 ћкоже навaлъ, пред8 сынми2 непрaвды пaлъ є3си2. И# собрaшасz вси2 лю1діе плaкатисz є3гw2,
34
Руки твої не були зв’язані, і ноги твої не в кайданах, і ти упав, як падають від розбійників. І весь народ став ще більше плакати над ним.
35
и3 пріид0ша вси2 лю1діе предложи1ти давjду ћсти хлёбы є3щE сyщу дни2. И# клsтсz давjдъ, глаг0лz: сі‰ да сотвори1тъ ми2 бGъ и3 сі‰ да приложи1тъ, ћкw ѓще не зaйдетъ с0лнце, не и4мамъ вкуси1ти хлёба ни и3н0гw чегw2.
35
І прийшов весь народ запропонувати Давиду хліба, коли ще тривав день; але Давид поклявся, говорячи: те і те нехай зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо я до заходу сонця споживу хліба або чого-небудь.
І весь народ довідався про це, і сподобалося йому це, як і все, що робив цар, подобалося всьому народові.
37
И# разумёша вси2 лю1діе и3 вeсь ї}ль въ т0й дeнь, ћкw не бhсть t царS ўбjйства ґвени1ру сhну ни1рову.
37
І дізнався весь народ і весь Ізраїль у той день, що не від царя сталося умертвлення Авенира, сина Нирового.
38
И# речE цaрь nтрокHмъ свои6мъ: не вёсте ли, ћкw властели1нъ вели1къ падE въ сeй дeнь во ї}ли;
38
І сказав цар слугам своїм: чи знаєте, що вождь і великий муж упав у цей день в Ізраїлі?
39
и3 ћкw ѓзъ є4смь бли1жній днeсь и3 возстaвленъ въ царS; мyжіе же сjи сhнове сар{ины жесточaйшіи менє2 сyть: да воздaстъ гDь творsщему лук†внаz по ѕл0бэ є3гw2.
39
Я тепер ще слабкий, хоча і помазаний на царство, а ці люди, сини Саруї, сильніші за мене; нехай же віддасть Господь тому, хто чинить зле, за злобою його!
У [Ієвосфея,] сина Саулового, два було начальники війська; ім’я одного — Баана й ім’я другого — Рихав, сини Реммона беерофянина, з нащадків Веніамінових, бо і Беероф зараховувався до Веніаміна.
В Іонафана, сина Саулового, був син кульгавий. П’ять років було йому, коли прийшла звістка про Саула та Іонафана з Ізрееля, і нянька, узявши його, побігла. І коли вона бігла поспішно, то він упав, і зробився кульгавим. Ім’я його Мемфивосфей.
[А воротар дому, який очищав пшеницю, задрімав і заснув] і Рихав і Баана, брат його, ввійшли усередину дому, ніби для того, щоб узяти пшениці; і вразили його в живіт і утекли.
Коли вони ввійшли в дім, [Ієвосфей] лежав на постілі своїй, у спальній кімнаті своїй; і вони вразили його, і умертвили його, і відрубали голову його, і взяли голову його із собою, і йшли безлюдною дорогою всю ніч;
і принесли голову Ієвосфея до Давида в Хеврон і сказали цареві: ось голова Ієвосфея, сина Саула, ворога твого, який шукав душі твоєї; нині Господь помстився за господаря мого царю Саулу, [ворогові твоєму] і нащадкам його.
якщо того, хто приніс мені звістку, сказавши: «ось, помер Саул, [та Іонафан]», і хто вважав себе радісним вісником, я схопив і убив його в Секелагу, замість того, щоб дати йому нагороду,
11
и3 нн7э мyжіе лукaвіи ўби1ша мyжа прaведна въ домY є3гw2 на nдрЁ є3гw2, и3 нн7э взыщY кр0ве є3гw2 t руки2 вaшеz и3 и3скореню2 вaсъ t земли2.
11
то тепер, коли негідні люди убили людину невинну в її домі на постелі її, невже я не стягну крови його від руки вашої і не знищу вас із землі?
І наказав Давид слугам, і вбили їх, і відрубали їм руки і ноги, і повісили їх над ставом у Хевроні. А голову Ієвосфея взяли і поховали в гробі Авенира, у Хевроні.
ще вчора і третього дня, коли Саул царював над нами, ти виводив і вводив Ізраїля; і сказав Господь тобі: «ти будеш пасти народ Мій Ізраїля і ти будеш вождем Ізраїля».
І прийшли усі старійшини Ізраїля до царя в Хеврон, і уклав з ними цар Давид завіт у Хевроні перед Господом; і помазали Давида на царя над [усім] Ізраїлем.
У Хевроні царював над Іудою сім років і шість місяців, і в Єрусалимі царював тридцять три роки над усім Ізраїлем та Іудою.
6
И# п0йде давjдъ и3 вси2 мyжіе є3гw2 во їеrли1мъ ко їевусeю, живyщему на земли2 т0й. И# рёша давjду: не вни1деши сёмw, ћкw востaша хромjи и3 слэпjи глаг0люще: ћкw не вни1детъ давjдъ сёмw.
6
І пішов цар і люди його на Єрусалим проти ієвусеїв, жителів тієї країни; але вони говорили Давиду: «ти не ввійдеш сюди; тебе відженуть сліпі й кульгаві», — це значило: «не ввійде сюди Давид».
І сказав Давид у той день: усякий, убиваючи ієвусеїв, нехай уражує списом і кульгавих і сліпих, які ненавидять душу Давида. Тому і говориться: сліпий і кульгавий не ввійде в дім [Господній].
Коли филистимляни почули, що Давида помазали на царство над Ізраїлем, то піднялися усі филистимляни шукати Давида. І почув Давид і пішов у фортецю.
18
И#ноплемє1нницы же пріид0ша и3 соедини1шасz во ю3д0ли тітaнстэй.
18
А филистимляни прийшли і розташувалися в долині Рефаїм.
19
И# вопроси2 давjдъ гDа, глаг0лz: взhду ли ко и3ноплемeнникwмъ; и3 предaси ли | въ рyцэ мои2; И# речE гDь къ давjду: взhди, ћкw предаS предaмъ и3ноплемeнники въ рyцэ твои2.
19
І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені проти филистимлян? чи віддаси їх у руки мої? І сказав Господь Давиду: йди, бо Я видам филистимлян у руки твої.
І пішов Давид у Ваал-Перацим і вразив їх там, і сказав Давид: Господь розніс ворогів моїх переді мною, як розносить вода. Тому і місцю тому дано ім’я Ваал-Перацим.
І залишили там [филистимляни] ідолів своїх, а Давид з людьми своїми взяв їх [і повелів спалити їх у вогні].
22
И# приложи1ша пaки пріити2 и3ноплемє1нницы и3 собрaшасz на ю3д0ли тітaнстэй.
22
І прийшли знову филистимляни і розташувалися в долині Рефаїм.
23
И# вопроси2 давjдъ гDа: взhду ли ко и3ноплемeнникwмъ; и3 предaси ли и5хъ въ рyцэ мои2; И# речE є3мY гDь: не и3сходи2 на срётеніе и5мъ, но ўклони1сz t ни1хъ, и3 пристyпиши къ ни6мъ бли1з8 дубрaвы плaча:
23
І запитав Давид Господа, [чи йти мені проти филистимлян, і чи віддаси їх у руки мої?] І Він відповів йому: не виходь назустріч їм, а зайди їм з тилу і йди до них з боку шовковичного гаю;
І встав і пішов Давид і весь народ, який був з ним з Ваала Іудиного, щоб перенести звідти ковчег Божий, на якому нарікається ім’я Господа Саваофа, Який сидить на херувимах.
3
и3 возложи1ша ківHтъ гDень на колесни1цу н0ву, и3 tвез0ша є3го2 и3з8 д0му и3 ґмінадaвлz и4же на х0лмэ: nзa же и3 брaтіz є3гw2 сhнове ґмінад†вли везsху колесни1цу съ ківHтомъ (гDнимъ):
3
І поставили ковчег Божий на нову колісницю і вивезли його з дому Аминадава, що на пагорбі. Сини ж Аминадава, Оза й Ахио, вели нову колісницю.
4
и3 брaтіz є3гw2 и3дsху пред8 ківHтомъ (б9іимъ),
4
І повезли її з ковчегом Божим з дому Аминадава, що на пагорбі; і Ахио йшов перед ковчегом [Господнім].
А Давид і всі сини Ізраїлеві грали перед Господом на різних музичних інструментах з кипарисового дерева, і на цитрах, і на псалтирях, і на тимпанах, і на систрах, і на кимвалах.
6
и3 пріид0ша до гумнA нахHрова. И# прострE nзA рyку свою2 на ківHтъ б9ій придержaти є3го2, и3 ћтсz за него2, понeже превращaше є3го2 телeцъ.
6
І коли дійшли до току Нахонового, Оза простяг руку свою до ковчега Божого [щоб притримати його] і взявся за нього, бо воли нахилили його.
7
И# разгнёвасz гнёвомъ гDь на nзY и3 порази2 є3го2 тaмw бGъ, и3 ќмре тaмw ў ківHта гDнz пред8 бGомъ.
7
Але Господь прогнівався на Озу, і вразив його Бог там же за завзятість, і помер він там біля ковчега Божого.
Коли донесли царю Давиду, говорячи: «Господь благословив дім Аведдара й усе, що було в нього, заради ковчега Божого», то пішов Давид і урочисто переніс ковчег Божий з дому Аведдара в місто Давидове.
Коли входив ковчег Господній у місто Давидове, Мелхола, дочка Саула, дивилася у вікно і, побачивши царя Давида, що скакає і танцює перед Господом, принизила його в серці своєму.
І принесли ковчег Господній і поставили його на своєму місці посеред скинії, яку спорудив для нього Давид; і приніс Давид всепалення перед Господом і жертви мирні.
Коли Давид закінчив приношення всепалень і жертв мирних, то благословив він народ ім’ям Господа Саваофа;
19
и3 раздэли2 всBмъ лю1демъ на всю2 си1лу ї}леву t дaна дaже до вирсавjи, и3 t мyжа дaже до жены2, коемyждо по ўкрyху хлёба, и3 по чaсти печeнагw мsса, и3 по сковрадн0му млинY. И# tид0ша вси2 лю1діе, кjйждо въ д0мъ св0й.
19
і роздав усьому народові, усій безлічі ізраїльтян [від Дана навіть до Вирсавії], як чоловікам, так і жінкам, по одному хлібу і по шматку смаженого м’яса і по одному коржу кожному. І пішов весь народ, кожен у дім свій.
Коли Давид повернувся, щоб благословити дім свій, то Мелхола, дочка Саула, вийшла до нього назустріч, [і вітала його] і сказала: як відзначився сьогодні цар Ізраїлів, оголившись сьогодні перед очима рабинь рабів своїх, як оголюється яка-небудь пуста людина!
І сказав Давид Мелхолі: перед Господом [танцювати буду. І благословенний Господь], Який віддав перевагу мені перед батьком твоїм і всім домом його, утвердивши мене вождем народу Господнього, Ізраїля; перед Господом грати і танцювати буду;
йди, скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь: чи ти побудуєш Мені дім для Мого перебування,
6
ћкw не њбитaхъ въ домY, t негHже днE и3звед0хъ сhны ї}лєвы и3з8 земли2 є3гЂпетскіz до днE сегw2, но бёхъ ходS во њбитaлищи и3 въ кyщи,
6
коли Я не жив у домі з того часу, як вивів синів Ізраїлевих з Єгипту, і до цього дня, але переходив у наметі й у скинії?
7
во всёхъ и3дёже хождaхъ во всeмъ ї}ли: ѓще гlz гlахъ ко є3ди1ному колёну ї}леву, є3мyже заповёдахъ пасти2 лю1ди мо‰ ї}лz, гlz: почто2 не создaсте ми2 д0му кeдрова;
7
Де Я не ходив із усіма синами Ізраїля, чи говорив Я хоча слово якому-небудь з колін, якому Я призначив пасти народ Мій Ізраїля: «чому не побудуєте Мені кедрового дому»?
І Я влаштую місце для народу Мого, для Ізраїля, й укоріню його, і буде він спокійно жити на місці своєму, і не буде тривожитися більше, і люди нечестиві не стануть більше тіснити його, як колись,
11
и3 t днjй въ нsже постaвихъ судіи6 въ лю1дехъ мои1хъ во ї}ли: и3 ўпок0ю тS t всёхъ вр†гъ твои1хъ: и3 возвэсти1тъ ти2 гDь, ћкw сози1ждеши д0мъ є3мY:
11
з того часу, як Я поставив суддів над народом Моїм, Ізраїлем; і Я заспокою тебе від усіх ворогів твоїх. І Господь сповіщає тобі, що Він влаштує тобі дім.
12
и3 бyдетъ є3гдA и3сп0лнzтсz днjе твои2, и3 ќснеши со nтцы6 твои1ми, и3 возстaвлю сёмz твоE по тебЁ, и4же бyдетъ t чрeва твоегw2, и3 ўгот0влю цaрство є3гw2:
12
Коли ж сповняться дні твої, і ти спочинеш з батьками твоїми, то Я поставлю після тебе сíм’я твоє, яке народиться від стегон твоїх, і зміцню царство його.
І цього ще мало здалося в очах Твоїх, Господи мій, Господи; але Ти звістив ще про дім раба Твого в майбутньому. Це вже по-людськи. Господи мій, Господи!
І хто подібний до народу Твого, Ізраїля, єдиного народу на Землі, заради якого приходив Бог, щоб придбати його Собі за народ і прославити Своє ім’я і звершити велике і страшне перед народом Твоїм, який Ти придбав Собі від єгиптян, вигнавши народи і богів їхніх?
Оскільки ти, Господи Саваофе, Боже Ізраїлів, відкрив рабові Твоєму, говорячи: «влаштую тобі дім», то раб Твій уготував серце своє, щоб молитися Тобі такою молитвою.
Отже, Господи мій, Господи! Ти Бог, і слова Твої непорушні, і Ти звістив рабові Твоєму таке благо!
29
и3 нн7э начни2 и3 блгcви2 д0мъ рабA твоегw2, є4же бhти є3мY во вёкъ пред8 тоб0ю, ћкw ты2, гDи м0й, гDи, гlалъ є3си2, и3 t блгcвeніz твоегw2 да блгcви1тсz д0мъ рабA твоегw2, є4же бhти во вёкъ пред8 тоб0ю.
29
І нині почни і благослови дім раба Твого, щоб він був вічно перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи мій, Господи, звістив це, і благословенням Твоїм стане дім раба Твого благословенним, [щоб бути йому перед Тобою] повіки.
Главa }
1
И# бhсть по си1хъ, и3 порази2 давjдъ и3ноплемeнники и3 побэди2 и5хъ, и3 взS давjдъ tлучeнное t руки2 и3ноплемeнничи.
1
Після цього Давид уразив филистимлян і упокорив їх, і взяв Давид Мефег-Гаамма з рук филистимлян.
І вразив моавитян і зміряв їх мотузкою, поклавши їх на землю; і відміряв дві мотузки на умертвлення, а одну мотузку на залишення в живих. І зробилися моавитяни у Давида рабами, які платять данину.
і взяв Давид у нього тисячу сімсот вершників* і двадцять тисяч чоловік піших, і підрізав Давид жили у всіх коней колісничних, залишивши [собі] з них для ста колісниць.
І поставив Давид охоронні війська в Сирії Дамаській, і стали сирійці у Давида рабами, які платять данину. І зберігав Господь Давида скрізь, куди тільки він ходив.
7
И# взS давjдъ гри6вны златы6z, ±же бhша на џтроцэхъ ґдраазaра царS сyвска, и3 принесE | во їеrли1мъ: и3 взS и4хъ сусакjмъ цaрь є3гЂпетскъ, є3гдA взhде во їеrли1мъ во дни6 ровоaма сhна соломHнz.
7
І взяв Давид золоті щити, що були у рабів Адраазара, і приніс їх в Єрусалим. [Їх узяв потім Сусаким, цар Єгипетський, під час навали своєї на Єрусалим, у дні Ровоама, сина Соломонового.]
і послав Фой Іорама, сина свого, до царя Давида, вітати його і дякувати йому за те, що він воював з Адраазаром і вразив його; тому що Адраазар вів війни з Фоєм. У руках же Іорама були сосуди срібні, золоті й мідні.
11
и3 сі‰ њсвzти2 цaрь давjдъ гDу со сребр0мъ и3 злaтомъ, є4же њсвzти2 t всёхъ градHвъ, и4миже воз8wбладA,
11
Їх також присвятив цар Давид Господу, разом зі сріблом і золотом, яке присвятив із взятого у всіх підкорених ним народів:
12
t їдумeи и3 t мwaва, и3 t сынHвъ ґммHнихъ и3 t и3ноплемє1нникъ, и3 t ґмали1ка и3 t корhстей ґдраазaра сhна раaва, царS сyвска.
12
у сирійців, і моавитян, і аммонитян, і филистимлян, і амаликитян, і з узятого у Адраазара, сина Реховового, царя Сувського.
І зробив Давид собі ім’я, повертаючись з ураження вісімнадцяти тисяч сирійців у долині Солоній.
14
и3 постaви во їдумeи давjдъ стрaжу, во всeй їдумeи, и3 бhша вси2 їдумeане раби2 царю2 давjду: и3 сп7сE гDь давjда во всёхъ, ѓможе хождaше.
14
І поставив він охоронні війська в Ідумеї; у всій Ідумеї поставив охоронні війська, і всі ідумеяни були рабами Давида. І зберігав Господь Давида скрізь, куди тільки він ходив.
І прийшов Мемфивосфей, син Іонафана, сина Саулового, до Давида, і упав на лице своє, і поклонився [цареві]. І сказав Давид: Мемфивосфею! І сказав той: ось раб твій.
І сказав йому Давид: не бійся; я зроблю тобі милість заради батька твого Іонафана і поверну тобі всі поля Саула, батька твого, і ти завжди будеш їсти хліб за моїм столом.
І покликав цар Сиву, слугу Саула, і сказав йому: усе, що належало Саулу і всьому дому його, я віддаю синові господаря твого;
10
и3 дёлай є3мY зeмлю ты2 и3 сhнове твои2 и3 раби2 твои2, и3 да прин0сиши сhну господи1на твоегw2 хлёбы, да ћстъ: и3 мемфівосfeй сhнъ господи1на твоегw2 да ћстъ хлёбъ всегдA на трапeзэ моeй. Ў сівh же бsху пzтьнaдесzть сынHвъ и3 двaдесzть рабHвъ.
10
отже, обробляй для нього землю ти і сини твої і раби твої, і доставляй плоди її, щоб у сина господаря твого був хліб для їжі; Мемфивосфей же, син господаря твого, завжди буде їсти за моїм столом. У Сиви було п’ятнадцять синів і двадцять рабів.
11
И# речE сівA къ царю2: по всBмъ, є3ли6ка заповёда господи1нъ м0й цaрь рабY своемY, тaкw сотвори1тъ рaбъ тв0й. И# мемфівосfeй kдsше на трапeзэ давjдовэ, ћкоже є3ди1нъ t сынHвъ царeвыхъ.
11
І сказав Сива цареві: усе, що наказує господар мій цар рабові своєму, виконає раб твій. Мемфивосфей їв за столом [Давида], як один із синів царя.
І сказав Давид: зроблю я милість Аннону, синові Наасовому, за благодіяння, які зробив мені батько його. І послав Давид слуг своїх утішити Аннона за батька його. І прийшли слуги Давидові в землю Аммонитську.
3
И# рёша старBйшины сынHвъ ґммHнихъ ко ґннHну господи1ну своемY: є3дA прославлeніz рaди nтцA твоегw2 пред8 тоб0ю послA къ тебЁ давjдъ ўтёшитєли; не да и3спытaютъ ли грaдъ, и3 соглsдаютъ є3го2, є4же разруши1ти є3го2, послA давjдъ рабы6 сво‰ къ тебЁ;
3
Але князі аммонитські сказали Аннону, господареві своєму: невже ти думаєш, що Давид з поваги до батька твого надіслав до тебе утішителів? чи не для того, щоб оглянути місто і виглядіти в ньому і потім зруйнувати його, надіслав Давид слуг своїх до тебе?
Коли донесли про це Давиду, то він послав до них назустріч, бо вони були дуже знечещені. І повелів цар сказати їм: залишайтеся в Єрихоні, поки відростуть бороди ваші, і тодіповернетеся.
І побачили аммонитяни, що вони зробилися ненависними для Давида; і послали аммонитяни найняти сирійців з Беф-Рехова і сирійців Суви двадцять тисяч піших, у царя [Амаликитського] Маахи тисячу чоловік і з Істова дванадцять тисяч чоловік.
І побачив Іоав, що вороже військо було поставлено проти нього і спереду і ззаду, і вибрав воїнів з усіх добірних в Ізраїлі, і вишикував їх проти сирійців;
Коли всі царі, покірні Адраазару, побачили, що вони уражені ізраїльтянами, то уклали мир з ізраїльтянами і підкорилися їм. А сирійці боялися надалі допомагати аммонитянам.
Главa №i
1
И# бhсть по возвращeніи лёта, во врeмz и3схождeніz царeй (на брaнь), и3 послA давjдъ їwaва и3 џтроки сво‰ съ ни1мъ, и3 всего2 ї}лz: и3 расточи1ша сhны ґммw6ни и3 њбсэд0ша w4крестъ раввafа, и3 давjдъ сёде во їеrли1мэ.
1
Через рік, у той час, коли виходять царі в походи, Давид послав Іоава і слуг своїх з ним і всіх ізраїльтян; і вони вразили аммонитян і обложили Равву; Давид же залишався в Єрусалимі.
2
И# бhсть при вeчерэ, и3 востA давjдъ t л0жа своегw2, и3 хождaше на кр0вэ д0му цaрскагw, и3 ўви1дэ женY съ кр0ва мhющуюсz: женa же вз0ромъ добрA велми2:
2
Одного разу надвечір Давид, вставши з постелі, прогулювався на покрівлі царського дому і побачив з покрівлі жінку, яка купається; а та жінка була дуже красива.
3
и3 послA давjдъ, и3 взыскA женY, и3 речE: не сіs ли вирсавjа дщeрь є3ліaвлz, женA ўрjи хеттeанина;
3
І послав Давид розвідати, хто ця жінка? І сказали йому: це Вирсавія, дочка Елиама, дружина Урії хеттеянина.
І сказав Урія Давиду: ковчег [Божий] і Ізраїль й Іуда знаходяться в наметах, і господар мій Іоав і раби господаря мого перебувають у полі, а я ввійшов би в дім свій їсти і пити і спати зі своєю дружиною! Клянуся твоїм життям і життям душі твоєї, цього я не зроблю.
12
И# речE давjдъ ко ўрjи: посэди2 здЁ и3 днeсь, и3 заyтра tпущy тz. И# пребhсть ўрjа во їеrли1мэ въ т0й дeнь и3 во ќтрешній.
12
І сказав Давид Урії: залишся тут і на цей день, а завтра я відпущу тебе. І залишився Урія в Єрусалимі на цей день до завтра.
І запросив його Давид, і їв Урія перед ним і пив, і напоїв його Давид. Але ввечері Урія пішов спати на постіль свою з рабами господаря свого, а у свій дім не пішов.
хто убив Авимелеха, сина Ієроваалового? чи не жінка кинула на нього зі стіни уламок жорна [й уразила його], і він помер у Тевеці? Навіщо ж ви близько підходили до стіни?», тоді ти скажи: і раб твій Урія хеттеянин також [уражений і] помер.
22
И# и4де пос0лъ їwaвль къ царю2 во їеrли1мъ, и3 пріи1де, и3 возвэсти2 давjду вс‰, є3ли6ка глаг0ла є3мY їwaвъ, вс‰ глаг0лы брaни. И# разгнёвасz давjдъ на їwaва и3 речE къ послY: почто2 прибли1жистесz ко грaду би1тисz; не вёдасте ли, ћкw ћзвени бyдете со стэны2; кто2 ўби2 ґвімелeха сhна їероваaлz; не женa ли вeрже нaнь ўл0мокъ жeрнова со стэны2, и3 ќмре въ fамaсэ; почто2 прибли1жистесz къ стэнЁ;
22
І пішов [посланий від Іоава до царя в Єрусалим], і прийшов, і розповів Давиду про все, для чого послав його Іоав, про весь хід битви. [І розгнівався Давид на Іоава і сказав посланому: навіщо ви близько підходили до міста битися? хіба ви не знали, що вас уражати будуть зі стіни? хто убив Авимелеха, сина Ієроваалового? чи не жінка кинула на нього зі стіни уламок жорна, і він помер у Тевеці? Навіщо ви близько підходили до стіни?]
23
И# речE пос0лъ къ давjду: ћкw ўкрэпи1шасz на ны2 мyжіе и3 и3зыд0ша на ны2 на село2, и3 гони1хомъ | до врaтъ грaда:
23
Тоді посланий сказав Давиду: долали нас ті люди і вийшли до нас у поле, і ми переслідували їх до входу у ворота;
24
и3 стрэлsша стрэлцы2 со стэны2 на рабы6 тво‰, и3 ўмр0ша t џтрwкъ цaрскихъ, и3 рaбъ тв0й ўрjа хеттeанинъ ќмре.
24
тоді стріляли стрільці зі стіни на рабів твоїх, і померли деякі з рабів царя; помер також і раб твій Урія хеттеянин.
25
И# речE давjдъ къ послY: си1це да речeши ко їwaву: да не бyдетъ ѕло2 пред8 nчи1ма твои1ма сл0во сіE, ћкw nвогдA ќбw си1це, nвогдa же и3нaкw поzдaетъ мeчь: ўкрэпи2 брaнь твою2 на грaдъ, и3 раскопaй и5: и3 ўкрэпи2 є3го2.
25
Тоді сказав Давид посланому: так скажи Іоаву: «нехай не бентежить тебе ця справа, тому що меч поїдає іноді того, іноді цього; посиль війну твою проти міста і зруйнуй його». Так підбадьор його.
Коли скінчився час плачу, Давид послав, і взяв її в дім свій, і вона стала його дружиною і народила йому сина. І було це діло, яке вчинив Давид, зле в очах Господа.
І послав Господь Нафана [пророка] до Давида, і той прийшов до нього і сказав йому: в одному місті було два чоловіка, один багатий, а другий бідний;
2
и3 ў богaтагw стадA бsху и3 бyйволи мн0зи ѕэлw2,
2
у багатого було дуже багато дрібної і великої худоби,
3
ў ўб0гагw же ничт0же бЁ, но т0кмw ѓгница є3ди1на мaла, ю4же стzжA и3 снабдЁ, и3 вскорми2 ю5, и3 возрастE съ ни1мъ и3 съ сынaми є3гw2 вкyпэ: t хлёба є3гw2 kдsше и3 t чaши є3гw2 піsше, и3 на л0нэ є3гw2 почивaше, и3 бЁ є3мY ћкw дщeрь:
3
а у бідного нічого, крім однієї овечки, яку він купив маленькою і вигодував, і вона виросла в нього разом з дітьми його; від хліба його вона їла, і з його чаші пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як дочка;
4
и3 пріи1де нёкто съ пути2 къ мyжу богaтому, и3 не восхотЁ взsти t стaдъ свои1хъ и3 t бyйволицъ свои1хъ на сотворeніе њбёда пyтнику пришeдшу къ немY: но взS ѓгницу ўб0гагw, и3 ўгот0ва ю5 на њбёдъ мyжу пришeдшу къ немY.
4
і прийшов до багатої людини подорожній, і той пошкодував узяти зі своїх овець або волів, щоб приготувати [обід] для подорожнього, який прийшов до нього, а взяв овечку бідняка і приготував її для чоловіка, який прийшов до нього.
І сказав Нафан Давиду: ти — той чоловік, [який зробив це]. Так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем і Я визволив тебе від руки Саула,
і дав тобі дім господаря твого і дружин господаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів та Іудин, і, якщо цього [для тебе] мало, додав би тобі ще більше;
навіщо ж ти зневажив слово Господа, зробивши зле перед очима Його? Урію хеттеянина ти вразив мечем; дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонитян;
10
и3 нн7э не tстyпитъ мeчь t д0му твоегw2 до вёка: занE ўничижи1лъ мS є3си2 и3 поsлъ є3си2 женY ўрjи хеттeанина въ женY себЁ:
10
отже, не відступить меч від дому твого повіки, за те, що ти зневажив Мене і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною.
Так говорить Господь: ось, Я пошлю на тебе зло з дому твого, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати з дружинами твоїми перед цим сонцем;
На сьомий день дитя померло, і слуги Давидові боялися донести йому, що померло немовля; тому що, говорили вони, коли немовля було ще живе, і ми умовляли його, і він не слухав голосу нашого, як же ми скажемо йому: «померло дитя»? Він зробить що-небудь зле.
І побачив Давид, що слуги його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид слуг своїх: померло дитя? І сказали: померло.
Тоді Давид встав із землі й умився, і помазався, і перемінив одяг свій, і пішов у дім Господній, і молився. Повернувшись додому, повелів, щоб подали йому хліба, і він їв.
І сказали йому слуги його: що означає, що ти так робиш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав [і не спав]; а коли дитя померло, ти встав і їв хліб [і пив]?
І утішив Давид Вирсавію, дружину свою, і ввійшов до неї і спав з нею; і вона [зачала і] народила сина, і нарекла йому ім’я: Соломон. І Господь полюбив його
І взяв Давид вінець царя їх з голови його, — а в ньому було золота талант і дорогоцінний камінь, — і поклав його Давид на свою голову, і здобичі з міста виніс дуже багато.
А людей, які були у ньому, він вивів і поклав їх під пилки, під залізні молотарки, під залізні сокири, і кинув їх у випалювальні печі. Так він учинив з усіма містами аммонитськими. І повернувся після того Давид і весь народ в Єрусалим.
Главa Gi
1
И# бhсть по си1хъ, и3 ў ґвессалHма сhна давjдова бЁ сестрA добрA вз0ромъ ѕэлw2, и4мz же є4й fамaрь, и3 возлюби2 ю5 ґмнHнъ сhнъ давjдовъ:
1
І було після того: в Авессалома, сина Давидового, була сестра красива, на ім’я Фамар, і полюбив її Амнон, син Давида.
І він сказав йому: від чого ти так худнеш з кожним днем, сину царя, — чи не відкриєш мені? І сказав йому Амнон: Фамар, сестру Авессалома, брата мого, люблю я.
5
И# речE є3мY їwнадaвъ: лsзи на постeли твоeй и3 разболи1сz, и3 вни1детъ nтeцъ тв0й ви1дэти тS, и3 речeши къ немY: да пріи1детъ нн7э fамaрь сестрA моS, и3 да ми2 дaстъ ћсти, и3 да сотвори1тъ пред8 nчи1ма мои1ма снёдь, да ўви1жду и3 вкушY t рyкъ є3S.
5
І сказав йому Іонадав: лягай у постіль твою, і прикинься хворим; і коли батько твій прийде відвідати тебе, скажи йому: нехай прийде Фамар, сестра моя, і підкріпить мене їжею, приготувавши страву на моїх очах, щоб я бачив, і їв з рук її.
6
И# лsже ґмнHнъ и3 разболёсz: и3 вни1де цaрь ви1дэти є3го2. И# речE ґмнHнъ къ царю2: да пріи1детъ нн7э fамaрь сестрA моS ко мнЁ и3 да и3спечeтъ двA пр‰жма пред8 nчи1ма мои1ма, и3 и4мамъ ћсти t рукY є3S.
6
І ліг Амнон і прикинувся хворим, і прийшов цар відвідати його; і сказав Амнон царю: нехай прийде Фамар, сестра моя, і спече на моїх очах корж, або два, і я поїм з рук її.
І пішла вона в дім брата свого Амнона; а він лежить. І взяла вона борошна і замісила, і приготувала на очах його і спекла коржі,
9
и3 взS сковрадY и3 и3зложи2 пред8 него2, и3 не восхотЁ ћсти. И# речE ґмнHнъ: и3зжени1те вс‰ мyжы t менє2. И# и3згнaша вс‰ мyжы t негw2.
9
і взяла сковороду і виклала перед ним; але він не хотів їсти. І сказав Амнон: нехай усі вийдуть від мене. І вийшли від нього всі люди,
10
И# речE ґмнHнъ къ fамaрэ: внеси1 ми снёдь во внyтреннюю хрaмину, и3 ћмъ t рукY твоє1ю. И# взS fамaрь пр‰жма, ±же и3спечE, и3 внесE ґмнHну брaту своемY во внyтреннюю хрaмину,
10
і сказав Амнон Фамар: віднеси страву у внутрішню кімнату, і я поїм з рук твоїх. І взяла Фамар коржі, що приготувала, і віднесла Амнону, братові своєму, у внутрішню кімнату.
11
и3 предстaви є3мY да ћстъ. И# ћтъ ю5, и3 речE є4й: грzди2, лsзи со мн0ю, сестро2 моS.
11
І коли вона поставила перед ним, щоб він їв, то він схопив її, і сказав їй: іди, лягай зі мною, сестро моя.
12
И# речE є3мY: ни2, брaте м0й, не њбругaй менE, понeже не сотвори1тсz тaкw во ї}ли, не сотвори2 безyміz сегw2:
12
Але вона сказала: ні, брате мій, не знечещуй мене, тому що не робиться так в Ізраїлі; не роби цього безумства.
13
и3 ѓзъ кaмw скрhю безчeстіе моE; и3 ты2 бyдеши ћкw є3ди1нъ t безyмныхъ во ї}ли: и3 нн7э глаг0ли къ царю2, да не tлучи1тъ менE t тебє2.
13
І я, куди я піду з моїм нечестям? І ти, ти будеш одним із безумних в Ізраїлі. Ти поговори з царем; він не відмовить віддати мене тобі.
Потім зненавидів її Амнон величезною ненавистю, так що ненависть, якою він зненавидів її, була сильнішою за любов, яку мав до неї; і сказав Амнон: встань, іди.
І сказав їй Авессалом, брат її: чи не Амнон, брат твій, був з тобою? — але тепер мовчи, сестро моя; він — брат твій; не тужи серцем твоїм про цю справу. І жила Фамар на самоті в домі Авессалома, брата свого.
І прийшов Авессалом до царя і сказав: ось, нині стриження овець у раба твого; нехай піде цар і слуги його з рабом твоїм.
25
И# речE цaрь ко ґвессалHму: ни2, сhне м0й, да не п0йдемъ вси2 мы2, и3 да не њтzготи1мъ тS. И# нуждaше є3го2: и3 не восхотЁ (цaрь) и3ти2, и3 благослови2 є3го2.
25
Але цар сказав Авессалому: ні, сину мій, ми не підемо всі, щоб не бути тобі за тягар. І сильно просив його Авессалом; але він не захотів іти, і благословив його.
Але Авессалом ублагав його, і він відпустив з ним Амнона і всіх царських синів; [і зробив Авессалом бенкет, як цар робить бенкет].
28
И# заповёда ґвессалHмъ nтрокHмъ свои6мъ, глаг0лz: ви1дите є3гдA возблажaетъ сeрдце ґмнHне t вінA, и3 рекY вaмъ: порази1те ґмнHна, и3 ўмертви1те є3го2: не ўб0йтесz, ћкw не ѓзъ ли є4смь повелэвazй вaмъ; мужaйтесz и3 бyдите въ сhны си1лы.
28
Авессалом же наказав слугам своїм, сказавши: дивіться, як тільки розвеселиться серце Амнона від вина, і я скажу вам: «уразьте Амнона», тоді убийте його, не бійтеся; це я наказую вам, будьте сміливі й мужні.
І встав цар, і роздер одяг свій, і простягнувся на землі, і всі слуги його, які стоять перед ним, роздерли одяг свій.
32
И# речE їwнадaвъ, сhнъ самаA брaта давjдова, и3 речE: да не речeтъ господи1нъ м0й цaрь, ћкw вс‰ џтроки сhны царє1вы ўби2, но ґмнHнъ є4сть є3ди1нъ ўбіeнъ, ћкw т0й и3з8 ќстъ ґвессалHму не и3схождaше, tнeлэже њбругA сестрY є3гw2 fамaру:
32
Але Іонадав, син Самая, брата Давидового, сказав: нехай не думає господар мій [цар], що всіх отроків, царських синів, умертвили; один тільки Амнон помер, тому що в Авессалома був цей задум з того дня, як Амнон знечестив сестру його;
33
и3 нн7э да не полагaетъ господи1нъ м0й цaрь словесE на сeрдцы своeмъ, глаг0лz: вси2 сhнове царє1вы ўмр0ша: ћкw ґмнHнъ є3ди1нъ ќмре.
33
отже, нехай господар мій, цар, не тривожиться думкою про те, начебто померли всі царські сини: помер один тільки Амнон.
І втік Авессалом. І підняв слуга, який стояв на сторожі, очі свої, і побачив: ось, багато народу йде по дорозі на схилі гори. [І прийшов вартовий, і сповістив царю, і сказав: я бачив людей на дорозі Оронській на схилі гори.]
35
И# речE їwнадaвъ ко царю2: сE, сhнове царє1вы прих0дzтъ: по словеси2 рабA твоегw2, тaкw бhсть.
35
Тоді Іонадав сказав цареві: це йдуть царські сини; як говорив раб твій, так і є.
І послав Іоав у Фекою, і взяв звідти розумну жінку і сказав їй: прикинься, що ти плачеш, і одягни печальний одяг, і не намащуйся єлеєм, і представся жінкою, яка багато днів плакала за померлим;
3
и3 вни1деши ко царю2 и3 речeши къ немY по глаг0лу семY. И# положи2 їwaвъ словесA сво‰ во ўстA є3S.
3
і піди до царя і скажи йому так і так. І вклав Іоав у вуста її, що сказати.
4
И# вни1де женA fекwjтzнынz ко царю2 и3 падE на лицы2 своeмъ на зeмлю, и3 поклони1сz є3мY, и3 речE: спаси2, царю2, спаси1 мz.
4
І ввійшла жінка фекоїтянка до царя й упала лицем своїм на землю, і поклонилася і сказала: допоможи, царю, [допоможи]!
5
И# речE є4й цaрь: чт0 ти є4сть; Nнa же речE: и3здaвна вдовA женA ѓзъ є4смь, и3 ќмре мyжъ м0й:
5
І сказав їй цар: що тобі? І сказала вона: я [давно] вдова, чоловік мій помер;
6
и3 рабЁ твоeй двA сы6на, и3 би1стасz џба на селЁ, и3 не бhсть кт0 бы и5хъ разлучи1лъ, и3 нападE є3ди1нъ на брaта своего2, и3 ўмертви2 є3го2:
6
і у раби твоєї було два сини; вони посварилися в полі, і не було кому розняти їх, і вразив один другого й умертвив його.
І ось, повстали всі родичі на рабу твою, і говорять: «віддай убивцю брата свого; ми вб’ємо його за душу брата його, якого він згубив, і знищимо навіть спадкоємця». І так вони погасять останню іскру мою, щоб не залишити чоловікові моєму імені і потомства на лиці землі.
Вона сказала: пом’яни, царю, Господа Бога твого, щоб не примножилися месники за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: живий Господь! не упаде і волосина сина твого на землю.
12
И# речE женA: да глаг0летъ нн7э рабA твоS ко господи1ну моемY царю2 сл0во. Џнъ же речE: глаг0ли.
12
І сказала жінка: дозволь рабі твоїй сказати ще слово господарю моєму царю.
Він сказав: говори. І сказала жінка: чому ти так думаєш проти народу Божого? Цар, сказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнанця свого.
14
ћкw смeртію ќмремъ, и3 ћкw водA низходsщаz на зeмлю, ћже не соберeтсz, и3 пріи1метъ бGъ дyшу, и3 помышлszй спасти2 t негw2 tриновeннаго:
14
Ми помремо і будемо, як вода, вилита на землю, яку не можна зібрати; але Бог не бажає погубити душу і помишляє, як би не відкинути від Себе і відкинутого.
І тепер я прийшла сказати цареві, господарю моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і раба твоя сказала: поговорю я з царем, чи не зробить він за словом раби своєї;
16
ћкw ўслhшитъ цaрь: да и4зметъ рабY свою2 и3з8 рyкъ мужeй и4щущихъ погуби1ти мS и3 сhна моего2 t ўчaстіz б9іz:
16
цар вислухає і визволить рабу свою від руки людей, які хочуть знищити мене разом із сином моїм із насліддя Божого.
І сказала раба твоя: нехай буде слово господаря мого царя в утіху мені, тому що господар мій цар, як ангел Божий, і може вислухати і добре і лихе. І Господь Бог твій буде з тобою.
18
И# tвэщA цaрь и3 речE къ женЁ: никaкоже да ўтаи1ши t менє2 глаг0ла, њ нeмже ѓзъ вопрошy тz. И# речE женA: да глаг0летъ u5бо госп0дь м0й цaрь.
18
І відповів цар і сказав жінці: не втаї від мене, про що я запитаю тебе. І сказала жінка: говори, господарю мій царю.
І сказав цар: чи не рука Іоава у всьому цьому з тобою? І відповіла жінка і сказала: нехай живе душа твоя, господарю мій царю; ні праворуч, ні ліворуч не можна ухилитися від того, що сказав господар мій, цар; справді, раб твій Іоав наказав мені, і він вклав у вуста раби твоєї усі ці слова;
20
за є4же пріити2 лицY глаг0ла сегw2, є4же сотвори2 рaбъ тв0й їwaвъ сл0во сіE: господи1нъ же м0й цaрь мyдръ, ћкоже мyдрость ѓгGла б9іz, є4же разумёти вс‰, ±же на земли2.
20
щоб притчею дати ділу такий вигляд, раб твій Іоав навчив мене; але господар мій [цар] мудрий, як мудрий ангел Божий, щоб знати все, що на землі.
21
И# речE цaрь ко їwaву: сE, нн7э сотвори1хъ ти2 по словеси2 твоемY семY: и3ди2, возврати2 џтрока ґвессалHма.
21
І сказав цар Іоаву: ось, я зробив [за словом твоїм]; піди ж, поверни отрока Авессалома.
Тоді Іоав упав лицем на землю і поклонився, і благословив царя і сказав: тепер знає раб твій, що знайшов благовоління перед очима твоїми, господарю мій царю, тому що цар зробив за словом раба свого.
І встав Іоав, і пішов у Гессур, і привів Авессалома в Єрусалим.
24
И# речE цaрь: да возврати1тсz въ д0мъ св0й, лицA же моегw2 да не ви1дитъ. И# возврати1сz ґвессалHмъ въ д0мъ св0й, лицA же царeва не ви1дэ.
24
І сказав цар: нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Авессалом у свій дім, а лиця царевого не бачив.
25
И# ћкоже ґвессалHмъ не бЁ мyжъ во всeмъ ї}ли хвaленъ ѕэлw2: t пzты2 ноги2 є3гw2 и3 до верхA є3гw2 не бЁ въ нeмъ пор0ка:
25
Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки красивого, як Авессалом, і стільки хвалимого, як він; від підошви ніг до верха голови його не було в нього недоліку.
26
и3 внегдA стрищи2 є3мY главY свою2, и3 бhсть t начaла днjй до днjй въ нsже стрижaшесz, ћкw тsжко бsше є3мY t ни1хъ, и3 стригyщьсz вёсzше власы2 главы2 своеS двёсти сjклей по сjклю цaрскому.
26
Коли він стриг голову свою, — а він стриг її щороку, тому що вона обтяжувала його, — то волосся з голови його важило двісті сиклів за вагою царською.
І народилися в Авессалома три сини й одна дочка, на ім’я Фамар; вона була жінка красива [і стала дружиною Ровоама, сина Соломонового, і народила йому Авию].
28
И# сэдsше ґвессалHмъ во їеrли1мэ двA лBта днjй, и3 лицA царeва не ви1дэ.
28
І залишався Авессалом в Єрусалимі два роки, а лиця царевого не бачив.
29
И# послA ґвессалHмъ ко їwaву, дабы2 послaти є3го2 ко царю2, и3 не восхотЁ пріити2 къ немY: и3 послA втор0е къ немY, и3 не восхотЁ пріити2.
29
І послав Авессалом за Іоавом, щоб послати його до царя, але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге; але той не захотів прийти.
І сказав [Авессалом] слугам своїм: бачите ділянку поля Іоава поряд з моїм, і в нього там ячмінь; підіть, випаліть його вогнем. І випалили слуги Авессалома ту ділянку поля вогнем. [І прийшли слуги Іоава до нього, роздерши одяг свій, і сказали: слуги Авессалома випалили ділянку твою вогнем.]
І встав Іоав, і прийшов до Авессалома в дім, і сказав йому: навіщо слуги твої випалили мою ділянку вогнем?
32
И# речE ґвессалHмъ ко їwaву: сE, посылaхъ къ тебЁ, глаг0лz: и3ди2 сёмw, и3 послю1 тz ко царю2, глаг0лz: почто2 пріид0хъ и3з8 гедсyра; лyчше ми2 бЁ бhти є3щE тaмw: и3 нн7э сE, лицA царeва не ви1дэхъ: ѓще же є4сть во мнЁ непрaвда, то2 ўмертви1 мz.
32
І сказав Авессалом Іоаву: ось, я посилав за тобою, говорячи: прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: навіщо я прийшов з Гессура? Краще було б мені залишатися там. Я хочу побачити лице царя. Якщо ж я винен, то убий мене.
І пішов Іоав до царя і переказав йому це. І покликав цар Авессалома; він прийшов до царя, [поклонився йому] й упав лицем своїм на землю перед царем; і поцілував цар Авессалома.
І вставав Авессалом рано-вранці, і ставав при дорозі біля воріт, і коли хто-небудь, маючи позов, ішов до царя на суд, то Авессалом підкликав його до себе і запитував: з якого міста ти? І коли той відповідав: з такого-то коліна Ізраїлевого раб твій,
3
И# речE къ немY ґвессалHмъ: сE, словесA тво‰ бл†га и3 ўдHбна, но слyшающагw нёсть ти2 t царS.
3
тоді говорив йому Авессалом: ось, справа твоя добра і справедлива, але у царя нема кому вислухати тебе.
Під час жертвоприношення Авессалом послав і прикликав Ахитофела гилонянина, радника Давидового, з його міста Гило. І склалася сильна змова, і народ стікався і збільшувався навколо Авессалома.
І прийшов вісник до Давида і сказав: серце ізраїльтян схилилося на бік Авессалома.
14
И# речE давjдъ всBмъ nтрокHмъ свои6мъ сyщымъ съ ни1мъ во їеrли1мэ: востaните, и3 бэжи1мъ, ћкw нёсть нaмъ спасeніz t лицA ґвессалHмлz: ўскори1те и3ти2, да не ўскори1тъ и3 в0зметъ нaсъ, и3 наведeтъ на нaсъ ѕл0бу, и3 и3збіeтъ грaдъ џстріемъ мечA.
14
І сказав Давид усім слугам своїм, які були при ньому в Єрусалимі: встаньте, втечімо, тому що не буде нам порятунку від Авессалома; поспішайте, щоб нам утекти, щоб він не застиг і не захопив нас, і не навів на нас лиха і не знищив міста мечем.
І всі слуги його йшли по боках його, і всі хелефеї, і всі фелефеї, і всі гефяни до шестисот чоловік, які прийшли разом з ним з Гефа, йшли попереду царя.
вчора ти прийшов, а сьогодні я змушу тебе йти з нами? Я йду, куди трапиться; повернися і поверни братів своїх із собою, [нехай учинить Господь] милість і істину [з тобою]!
І відповів Еффей царю і сказав: живий Господь, і нехай живе господар мій цар: де б не був господар мій цар, чи в житті, а чи у смерті, там буде і раб твій.
Ось і Садок [священик], і всі левити з ним несли ковчег завіту Божого з Вефари і поставили ковчег Божий; Авиафар же стояв на підвищенні, доки весь народ не вийшов з міста.
І сказав цар Садокові: поверни ковчег Божий у місто [і нехай він стоїть на своєму місці]. Якщо я знайду милість перед очима Господа, то Він поверне мене і дасть мені бачити його й оселю його.
26
и3 ѓще тaкw речeтъ: не благоволи1хъ въ тебЁ: сE, ѓзъ є4смь, да сотвори1тъ ми2 по бlг0му пред8 nчи1ма свои1ма.
26
А якщо Він скаже так: «немає Мого благовоління до тебе», то ось я; нехай творить зі мною, що Йому благовгодно.
А Давид пішов на гору Елеонську, йшов і плакав; голова в нього була покрита; він ішов босий, і всі люди, які були з ним, покрили кожен голову свою, йшли і плакали.
Донесли Давиду і сказали: і Ахитофел у числі змовників з Авессаломом. І сказав Давид: Господи [Боже мій!] зруйнуй раду Ахитофела.
32
И# бЁ давjдъ грzдhй дaже до рHса, и3дёже поклони1сz бGу. И# сE, на срётеніе є3мY (и3зhде) хусjй пeрвый дрyгъ давjдовъ, растерзaвъ ри6зы сво‰, и3 пeрсть на главЁ є3гw2.
32
Коли Давид зійшов на вершину гори, де він поклонявся Богу, ось назустріч йому йде Хусій архитянин, друг Давидів; одяг на ньому був розідраний, і порох на голові його.
І сказав йому Давид: якщо ти підеш зі мною, то будеш мені за тягар;
34
ѓще же возврати1шисz во грaдъ и3 речeши ґвессалHму: минyша брaтіz тво‰, и3 цaрь за мн0ю минY nтeцъ тв0й, и3 нн7э рaбъ тв0й є4смь, царю2, пощади1 мz жи1ва бhти: рaбъ бёхъ nтцA твоегw2 тогдA и3 досeлэ, нн7э же ѓзъ тв0й рaбъ: и3 разруши1 ми совётъ ґхітофeлевъ:
34
але якщо повернешся в місто і скажеш Авессалому: «царю, [пройшли мимо брати твої, і цар батько твій пройшов, і нині] я раб твій; [залиш мене в живих;] досі я був рабом батька твого, а тепер я — твій раб»: то ти зруйнуєш для мене раду Ахитофела.
Коли Давид трохи зійшов з вершини гори, ось зустрічається йому Сива, слуга Мемфивосфея, з парою нав’ючених ослів, і на них двісті хлібів, сто зв’язок ізюма, сто зв’язок смокв і міх з вином.
І сказав цар Сиві: для чого це в тебе? І відповів Сива: осли для дому царського, для їзди, а хліб і плоди для їжі слугам, а вино для пиття ослаблим у пустелі.
І сказав цар: де син господаря твого? І відповів Сива цареві: ось, він залишився в Єрусалимі і говорить: тепер дім Ізраїлів поверне мені царство батька мого.
Господь повернув на тебе всю кров дому Саулового, замість якого ти став царем, і віддав Господь царство в руки Авессалома, сина твого; і ось, ти в біді, бо ти — кровожер.
І сказав цар: що мені і вам, сини Саруїни? [залиште його,] нехай він лихословить, тому що Господь повелів йому лихословити Давида. Хто ж може сказати: навіщо ти так робиш?
І сказав Давид Авессі і всім слугам своїм: ось, якщо мій син, який вийшов із стегон моїх, шукає душі моєї, тим більше син веніамитянина; залиште його, нехай лихословить, тому що Господь повелів йому;
12
нeгли при1зритъ гDь на смирeніе моE, и3 возврати1тъ ми2 благ†z вмёстw клsтвы є3гw2 во днeшній дeнь.
12
може бути, Господь зглянеться на приниження моє, і воздасть мені Господь благістю за теперішнє його лихослів’я.
І сказав Ахитофел Авессалому: увійди до наложниць батька твого, яких він залишив охороняти дім свій; і почують усі ізраїльтяни, що ти став ненависним для батька твого, і зміцняться руки всіх, хто з тобою.
Поради ж Ахитофела, які він давав, у той час вважалися, наче якби хто запитував наставляння в Бога. Такою була всяка рада Ахитофела як для Давида, так і для Авессалома.
І продовжував Хусій: ти знаєш твого батька і людей його; вони хоробрі і сильно роздратовані, як ведмедиця в полі, у якої відняли дітей, [і як вепр лютий на полі,] і батько твій — людина войовнича; він не зупиниться ночувати з народом.
9
сE бо, т0й нн7э скрhсz на нёкоторэмъ х0лмэ и3ли2 на нёкоторэмъ мёстэ: и3 бyдетъ внегдA напaсти на ни1хъ въ начaлэ, и3 ўслhшитъ слyшаzй, и3 речeтъ: бhсть сокрушeніе въ лю1дехъ и5же за ґвессалHмомъ:
9
Ось, тепер він ховається в якій-небудь печері, або в іншому місці, і якщо хто впаде при першому нападі на них, і почують і скажуть: «була поразка людей, які пішли за Авессаломом»,
тоді і найхоробріший, у якого серце, як серце левине, впаде духом; тому що всьому Ізраїлю відомо, який хоробрий батько твій і мужні ті, які з ним.
11
тaкw совётуz ѓзъ ўсовётовахъ, и3 собирazсz соберeтсz къ тебЁ вeсь ї}ль t дaна и3 до вирсавjи, ѓки пес0къ и4же при м0ри во мн0жествэ, и3 лицE твоE и3дyщее посредЁ и4хъ:
11
Тому я раджу: нехай збереться до тебе весь Ізраїль, від Дана до Вирсавії, у безлічі, як пісок при морі, і ти сам підеш серед нього;
12
и3 пріи1демъ къ немY на є3ди1но мёсто, и3дёже њбрsщемъ є3го2 тaмw, и3 њполчи1мсz на него2, ћкоже спaдаетъ росA на зeмлю, и3 не њстaвимъ въ нeмъ и3 въ мужeхъ є3гw2 и5же съ ни1мъ ни2 є3ди1нагw:
12
і тоді ми підемо проти нього, в якому б місці він не знаходився, і нападемо на нього, як падає роса на землю; і не залишиться в нього жодної людини з усіх, хто з ним;
13
и3 ѓще во грaдъ соберyтсz, и3 в0зметъ вeсь ї}ль ко грaду томY ќжы, и3 совлечeмъ є3го2 въ пот0къ, д0ндеже не њстaнетсz тaмw нижE кaмень.
13
а якщо він увійде в яке-небудь місто, то весь Ізраїль принесе до того міста мотузки, і ми стягнемо його в ріку, так що не залишиться жодного камінчика.
І сказав Авессалом і весь Ізраїль: порада Хусія архитянина краща за пораду Ахитофела. Так Господь судив зруйнувати кращу пораду Ахитофела, щоб навести Господу біду на Авессалома.
І сказав Хусій Садокові й Авиафарові священикам: так і так радив Ахитофел Авессалому і старійшинам Ізраїлевим, а так і так порадив я.
16
и3 нн7э посли1те ск0рw и3 возвэсти1те давjду, глаг0люще: не пребyди н0щь сію2 во ґравHfэ пустhни, но пойти2 потщи1сz, да не кaкw пожeртъ бyдетъ цaрь и3 вси2 лю1діе и5же съ ни1мъ.
16
І тепер пошліть швидше і скажіть Давиду так: не залишайся в цю ніч на рівнині в пустелі, але швидше перейди, щоб не загинути царю і всім людям, які з ним.
17
И# їwнаfaнъ и3 ґхімаaсъ стоsста на студенцЁ рwги1ли, и3 и4де рабhнz и3 повёда и4ма: и3 тjи и3д0ста и3 возвэсти1ста давjду царю2, ћкw не мог0ста kви1тисz є4же вни1ти во грaдъ.
17
Іонафан і Ахимаас стояли біля джерела Рогель. І пішла служниця і розповіла їм, а вони пішли і сповістили царя Давида; бо вони не могли показатися в місті.
І побачив їх слуга і доніс Авессалому; але вони обидва незабаром пішли і прийшли в Бахурим, у дім одного чоловіка, в якого у дворі був колодязь, і спустилися туди.
19
И# взS женA, и3 положи2 покр0въ на ќстіи р0ва, и3 сyши на нeмъ ґрафHfъ, и3 не познaсz глаг0лъ.
19
А жінка взяла і розтягла над отвором колодязя покривало і насипала на нього крупи, так що не було нічого помітно.
І прийшли раби Авессалома до жінки в дім, і сказали: де Ахимаас та Іонафан? І сказала їм жінка: вони перейшли убрід ріку. І шукали вони, і не знайшли, і повернулися в Єрусалим.
21
Бhсть же по tшeствіи и4хъ, и3 и3злэз0ста и3з8 р0ва, и3 и3д0ста, и3 возвэсти1ста давjду царю2 и3 глаг0ласта є3мY: востaните, и3 прейди1те ск0рw в0ду, ћкw си1це совэщA на вы2 ґхітофeлъ.
21
Коли вони пішли, ті вийшли з колодязя, пішли і сповістили царя Давида і сказали Давиду: встаньте і швидше перейдіть воду; бо так і так радив про вас Ахитофел.
22
И# востA давjдъ и3 вси2 лю1діе и5же съ ни1мъ и3 преид0ша їoрдaнъ до свёта заyтра, и3 ни є3ди1нъ не њстA, и4же бы не прешeлъ їoрдaна.
22
І встав Давид і всі люди, які були з ним, і перейшли Йордан; до світанку не залишилося жодного, який не перейшов би Йордан.
І побачив Ахитофел, що не виконали поради його, і осідлав осла, і зібрався, і пішов у дім свій, у місто своє, і зробив заповіт дому своєму, і повісився, і помер, і був похований у гробі батька свого.
Авессалом поставив Амессая, замість Іоава, над військом. Амессай був сином одного чоловіка, на ім’я Ієфера з Ізрееля, який ввійшов до Авигеї, дочки Нааса, сестри Саруї, матері Іоава.
принесли [десять приготованих] постелей, [десять] блюд і глиняних посудин, і пшениці, і ячменю, і борошна, і пшона, і бобів, і сочевиці, і смажених зерен,
і меду, й олії, і овець, і сиру коров’ячого, принесли Давиду і людям, які були з ним, у їжу; бо говорили вони: народ голодний і стомлений і терпів спрагу в пустелі.
І відправив Давид людей — третю частину під проводом Іоава, третю частину під проводом Авесси, сина Саруїного, брата Іоава, третю частину під проводом Еффея гефянина. І сказав цар людям: я сам піду з вами.
3
И# рёша: не и3зhди, ћкw ѓще бёгствомъ побёгнемъ, не положaтъ на нaсъ сeрдца: и3 ѓще ќмремъ п0лъ нaсъ, не положaтъ на нaсъ сeрдца, понeже ты2 ѓки мы2 дeсzть тhсzщъ: и3 нн7э лyчше, ћкw њстaнеши во грaдэ на п0мощь нaмъ.
3
Але люди відповіли йому: не ходи; бо, якщо ми і побіжимо, то не звернуть уваги на це; якщо і помре половина з нас, також не звернуть уваги; а ти один те саме, що нас десять тисяч; отже, для нас краще, щоб ти допомагав нам з міста.
Битва поширилася по всьому тому краю, і ліс погубив народу більше, ніж скільки знищив меч, у той день.
9
И# набэжA ґвессалHмъ на џтроки давjдwвы: ґвессалHмъ же бЁ сэдsй на мскЁ своeмъ, и3 вбэжA (съ ни1мъ) мeскъ въ чaщу дyба вели1кагw, и3 њбви1шасz власы2 главы2 є3гw2 на дyбэ, и3 пови1сэ междY нeбомъ и3 землeю, мeскъ же под8 ни1мъ пр0йде.
9
І зустрівся Авессалом з рабами Давидовими; він був на мулі. Коли мул вбіг з ним під гілки великого дуба, то Авессалом заплутався волоссям своїм у гілках дуба і повис між небом і землею, а мул, який був під ним, утік.
І відповів той Іоаву: якби поклали в руки мої і тисячу сиклів срібла, і тоді я не підняв би руки на царського сина; бо ми чули, як цар наказував тобі й Авессі та Еффею, говорячи: «збережіть мені отрока Авессалома»;
13
не сотвори1ти души2 є3гw2 непрaвды: и3 всsко сл0во не ўтаи1тсz пред8 царeмъ, тh же стои1ши сопроти1внw.
13
і якби я зробив інакше з небезпекою для життя мого, то це не утаїлося б від царя, і ти ж повстав би проти мене.
І взяли Авессалома, і кинули його в лісі у глибоку яму, і навалили над ним величезну купу каміння. І всі ізраїльтяни розбіглися, кожен у намет свій.
18
ҐвессалHмъ же є3щE жи1въ сhй, взS и3 постaви себЁ ст0лпъ во ю3д0ли цaрстэй, речe бо, ћкw нёсть ми2 сhна на пaмzть и4мене моегw2: и3 наречE ст0лпъ и4менемъ свои1мъ и3 наречE є3го2 рукA ґвессалHмлz, дaже до днeшнzгw днE.
18
Авессалом ще за життя свого взяв і поставив собі пам’ятник у царській долині; бо сказав він: немає в мене сина, щоб збереглася пам’ять імені мого. І назвав пам’ятник своїм ім’ям. І називається він «пам’ятник Авессалома» до цього дня.
19
И# ґхімаaсъ сhнъ садHковъ речE ко їwaву: потекY нн7э и3 возвэщY царю2, ћкw суди2 є3мY гDь t руки2 врагHвъ є3гw2.
19
Ахимаас, син Садоків, сказав Іоаву: побіжу я, сповіщу царя, що Господь судом Своїм визволив його від рук ворогів його.
20
И# речE є3мY їwaвъ: нёси мyжъ ты2 возвэщazй блaго днeсь, но возвэсти1ши въ дeнь другjй: въ днeшній же дeнь не добро2 возвэщeніе, понeже сhнъ царeвъ ќмре.
20
Але Іоав сказав йому: не будеш ти сьогодні добрим вісником; сповістиш в інший день, а не сьогодні, тому що помер син царя.
Але Ахимаас, син Садоків, наполягав і говорив Іоаву: що б не було, але і я побіжу за Хусієм. Іоав же відповів: навіщо бігти тобі, сину мій? не принесеш ти доброї вістки.
І викликнув Ахимаас і сказав цареві: мир. І поклонився цареві лицем своїм до землі і сказав: благословенний Господь Бог твій, що видав людей, які підняли руки свої на господаря мого царя!
І сказав цар: чи благополучний отрок Авессалом? І сказав Ахимаас: я бачив велике хвилювання, коли раб царя Іоав посилав раба твого; але я не знаю, що [там] було.
Ось, прийшов і Хусій [слідом за ним]. І сказав Хусій [царю]: добра звістка господарю моєму цареві! Господь явив тобі нині правду у спасінні від руки всіх, хто повстав проти тебе.
І сказав цар Хусію: чи благополучний отрок Авессалом? І сказав Хусій: нехай буде з ворогами господаря мого царя і з усіма, хто замишляє лихе проти тебе, те саме, що стало з отроком!
І засмутився цар, і пішов у світлицю над воротами, і плакав, і коли йшов, говорив так: сину мій Авессаломе! сину мій, сину мій Авессаломе! о, хто дав би мені померти замість тебе, Авессаломе, сину мій, сину мій!
І прийшов Іоав до царя в дім і сказав: ти в сором привів сьогодні всіх слуг твоїх, які врятували нині життя твоє і життя синів і дочок твоїх, і життя дружин і життя наложниць твоїх;
ти любиш ненависників твоїх і ненавидиш тих, що люблять тебе, бо ти показав сьогодні, що ніщо для тебе і вожді і слуги; сьогодні я довідався, що якби Авессалом залишився живий, а ми усі померли, то тобі було б приємніше;
7
и3 нн7э востaвъ и3зhди и3 глаг0ли въ сердцA рабHвъ твои1хъ, ћкw њ гDэ клsхсz, ћкw ѓще не и3зhдеши днeсь, не њстaнетъ ни2 є3ди1нъ мyжъ съ тоб0ю въ н0щь сію2: и3 разумёй въ себЁ, ћкw ѕло2 ти2 є4сть сіE пaче всёхъ ѕHлъ, ±же пріид0ша на тS t ю4ности твоеS до нн7э.
7
отже, встань, вийди і поговори до серця рабів твоїх, бо клянуся Господом, що, коли ти не вийдеш, у цю ніч не залишиться в тебе жодної людини; і це буде для тебе гірше за всі біди, які находили на тебе від юности твоєї донині.
І встав цар і сів біля воріт, а весь народ сповістили, що цар сидить біля воріт. І прийшов весь народ перед лице царя [до воріт]; ізраїльтяни ж розбіглися по своїх наметах.
9
И# прsхусz вси2 лю1діе во всёхъ колёнахъ ї}левыхъ, глаг0люще: цaрь давjдъ и3збaви ны2 t всёхъ вр†гъ нaшихъ, и3 сE, и3з8S нaсъ t руки2 и3ноплемeнничи, и3 нн7э бэжA t земли2 и3 t цaрства своегw2 и3 t ґвессалHма:
9
І весь народ у всіх колінах Ізраїлевих сперечався і говорив: цар [Давид] визволив нас від рук ворогів наших і звільнив нас від рук филистимлян, а тепер сам утікав із землі цієї [з царства свого] від Авессалома.
10
ґвессалHмъ же, є3г0же помaзахомъ над8 нaми, ќмре на брaни: и3 нн7э что2 вы2 молчи1те, є4же возврати1ти царS; И# глаг0лъ всегw2 ї}лz пріи1де ко царю2.
10
Але Авессалом, якого ми помазали на царя над нами, помер на війні; чому ж тепер ви баритеся повернути царя? [І ці слова всього Ізраїля дійшли до царя.]
І цар Давид послав сказати священикам Садокові й Авиафарові: скажіть старійшинам Іудиним: чому ви хочете бути останніми, щоб повернути царя в дім його, тоді як слова всього Ізраїля дійшли до царя в дім його?
Ви брати мої, кості мої і плоть моя — ви; чому ви хочете бути останніми в поверненні царя в дім його?
13
и3 ґмессaю рцhте: нёси ли к0сть моS и3 пл0ть моS ты2; и3 нн7э сі‰ ми2 да сотвори1тъ бGъ и3 сі‰ да приложи1тъ, ѓще не бyдеши кнsзь си1лы предо мн0ю во вс‰ дни6 вмёстw їwaва.
13
І Амессаю скажіть: чи не кость моя і плоть моя — ти? Нехай те і те зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо ти не будеш воєначальником при мені, замість Іоава, назавжди!
і тисяча чоловік з веніамитян з ним, і Сива, слуга дому Саулового, з п’ятнадцятьма синами своїми і двадцятьма рабами своїми; і перейшли вони Йордан перед лицем царя [і приготували для царя переправу через Йордан].
Коли переправили судно, щоб перевезти дім царя і послужити йому, тоді Семей, син Гери, упав [на лице своє] перед царем, як тільки він перейшов Йордан,
19
и3 речE ко царю2: да не вмэни1тъ господи1нъ м0й беззак0ніz, и3 не помzни2 є3ли6ка непрaвдова рaбъ тв0й въ дeнь w4нъ, въ џньже господи1нъ м0й цaрь и3схождaше и3з8 їеrли1ма, є4же содержaти царю2 въ сeрдцы своeмъ:
19
і сказав цареві: не постав мені, господарю мій, за злочин, і не пом’яни того, чим згрішив раб твій у той день, коли господар мій цар виходив з Єрусалима, і не тримай того, царю, на серці своєму;
І сказав Давид: що мені і вам, сини Саруїни, що ви робитеся нині мені наклепниками? Чи нині умертвляти кого-небудь в Ізраїлі? Чи не бачу я, що нині я — цар над Ізраїлем?
І сказав цар Семею: ти не помреш. І поклявся йому цар.
24
И# сE, мемфівосfeй сhнъ їwнаfaна сhна саyлz сни1де на срётеніе царю2, и3 не њмы2 н0гъ свои1хъ, и3 не њбрёза ногтeй, нижE ўпрaви брады2 своеS, и3 ри1зъ свои1хъ не и3змы2 t днE тогw2, въ џньже и3зhде цaрь, до днE въ џньже т0й возврати1сz съ ми1ромъ.
24
І Мемфивосфей, син [Іонафана, сина] Саулового, вийшов назустріч цареві. Він не омивав ніг своїх, [не обрізував нігтів,] не піклувався про бороду свою і не мив одягу свого з того дня, як вийшов цар, до дня, коли він повернувся з миром.
25
И# бhсть є3гдA вни1де во їеrли1мъ на срётеніе царю2, и3 речE є3мY цaрь: что2 ћкw не пошeлъ є3си2 со мн0ю, мемфівосfeе;
25
Коли він вийшов з Єрусалима назустріч царю, цар сказав йому: чому ти, Мемфивосфею, не пішов зі мною?
Той відповів: господарю мій царю! слуга мій обманув мене; бо я, раб твій, говорив: «осідлаю собі осла і сяду на нього і поїду з царем», оскільки раб твій кульгавий.
хоча весь дім батька мого був повинен умерти перед господарем моїм царем, але ти посадив раба твого між тими, хто їсть за столом твоїм; яке ж маю я право скаржитися ще перед царем?
Мені тепер вісімдесят років; чи відрізню добре від злого? Чи узнає раб твій смак того, що буду їсти, і того, що буду пити? І чи буду у змозі чути голос співаків і співачок? Навіщо ж рабу твоєму бути за тягар господарю моєму царю?
Дозволь рабу твоєму повернутися, щоб померти у своєму місті, біля гробу батька мого і матері моєї. Але ось, раб твій [син мій] Кимгам нехай піде з господарем моїм, царем, і роби з ним, як тобі вгодно.
38
И# речE цaрь: со мн0ю да прeйдетъ хамаaмъ, и3 ѓзъ сотворю2 є3мY благ0е пред8 nчи1ма мои1ма, и3 вс‰ є3ли6ка и3зберeтъ себЁ ў менє2, сотворю2 тебЁ.
38
І сказав цар: нехай іде зі мною Кимгам, і я зроблю для нього, що тобі вгодно; і все, чого б не побажав ти від мене, я зроблю для тебе.
І ось, усі ізраїльтяни прийшли до царя і сказали цареві: навіщо брати наші, мужі Іудині, викрали тебе і провели царя і дім його і всіх людей Давида з ним через Йордан?
І відповіли всі мужі Іудині ізраїльтянам: тому, що цар ближній нам; і через що сердитися вам на це? Хіба ми що-небудь з’їли в царя, або одержали від нього подарунки? [Або від податків звільнив він нас?]
І відповіли ізраїльтяни мужам Іудиним і сказали: ми десять частин у царя, також і в Давида ми більше, ніж ви; [ми первісток, а не ви;] навіщо ж ви принизили нас? Чи не нам належало перше слово про те, щоб повернути нашого царя? Але слово мужів Іудиних було сильнішим, ніж слово ізраїльтян.
Там випадково знаходилася одна негідна людина, на ім’я Савей, син Бихри, веніамитянин; він засурмив трубою і сказав: немає нам частини у Давида, і немає нам частки у сині Ієссеєвому; усі по наметах своїх, ізраїльтяни!
2
И# tступи1ша вси2 мyжіе ї}лєвы t давjда в8слёдъ савeа сhна вох0рова: мyжіе же ї{дины прилэпи1шасz къ царю2 своемY t їoрдaна дaже и3 до їеrли1ма.
2
І відокремилися всі ізраїльтяни від Давида і пішли за Савеєм, сином Бихри; юдеї ж залишилися на боці царя свого, від Йордану до Єрусалима.
І прийшов Давид у свій дім в Єрусалимі, і взяв цар десять дружин наложниць, яких він залишав стерегти дім, і помістив їх в особливий дім під нагляд, і утримував їх, але не ходив до них. І утримувалися вони там до дня смерти своєї, живучи як вдови.
4
И# речE цaрь ко ґмессaю: созови1 ми мyжы ї{дины въ три2 дни6, тh же здЁ стaни.
4
І сказав Давид Амессаю: склич до мене юдеїв протягом трьох днів і сам з’явися сюди.
І пішов Амессай скликати юдеїв, але забарився більше призначеного йому часу.
6
И# речE давjдъ ко ґвeссэ: нн7э ѕло2 сотвори1тъ нaмъ савeй сhнъ вох0рь пaче ґвессалHма: и3 нн7э ты2 поими2 съ соб0ю џтроки господи1на своегw2, и3 пожени2 в8слёдъ є3гw2, да не кaкw њбрsщетъ себЁ грaды твє1рды и3 застэни1тсz t nчeсъ нaшихъ.
6
Тоді Давид сказав Авессі: тепер наробить нам зла Савей, син Бихри, більше, ніж Авессалом; візьми ти слуг господаря твого і переслідуй його, щоб він не знайшов собі укріплених міст і не сховався від очей наших.
І коли вони були поблизу великого каменя, біля Гаваона, то зустрівся з ними Амессай. Іоав був одягнений у військовий одяг свій і оперезаний мечем, що висів при стегні в піхвах і який легко виходив з них і входив.
9
И# речE їwaвъ ґмессaю: здрaвъ ли є3си2, брaте; И# взS їwaвъ рук0ю десн0ю за брадY ґмессaеву лобзaти є3го2:
9
І сказав Іоав Амессаю: чи здоровий ти, брате мій? І взяв Іоав правою рукою Амессая за бороду, щоб поцілувати його.
10
ґмессaй же не побрежeсz мечA, и4же въ руцЁ їwaвли: и3 ўдaри є3го2 їwaвъ мечeмъ въ чрeсла є3гw2, и3 и3зліsсz чрeво є3гw2 на зeмлю, и3 не повтори2 є3мY, и3 ќмре (ґмессaй). Їwaвъ же и3 ґвeсса брaтъ є3гw2 гнaста в8слёдъ савeа сhна вох0рz.
10
Амессай же не остерігався меча, що був у руці Іоава, і той уразив його ним у живіт, так що випали нутрощі його на землю, і не повторив йому удару, і він помер. Іоав і Авесса, брат його, погналися за Савеєм, сином Бихри.
Амессай же [мертвий] лежав у крові серед дороги; і той чоловік, побачивши, що весь народ зупиняється над ним, стягнув Амессая з дороги в поле і накинув на нього одяг, оскільки він бачив, що кожен, хто минав, зупинявся над ним.
А він пройшов через усі коліна Ізраїльські до Авела-Беф-Мааха і через весь Берим; і [всі жителі міст] збиралися і йшли за ним.
15
и3 пріид0ша и3 њполчи1шасz на него2 w4крестъ во ґвeли и3 во веfмaхэ: и3 насhпаша зeмлю ко грaду, и3 стA на предстёніи: и3 вси2 лю1діе и5же со їwaвомъ помышлsху низложи1ти стёну (грaдскую).
15
І прийшли й обложили його в Авелі-Беф-Мааху; і насипали вал перед містом і підступили до стіни, і всі люди, які були з Іоавом, намагалися зруйнувати стіну.
16
И# возопи2 женA мyдраz со стэны2 и3 речE: слhшите, слhшите, рцhте нн7э їwaву, да прибли1житсz до здЁ, и3 возглаг0лю къ немY.
16
Тоді одна розумна жінка закричала зі стіни міста: послухайте, послухайте, скажіть Іоаву, щоб він підійшов сюди, і я поговорю з ним.
Вона сказала: колись говорили: «хто хоче запитати, запитай в Авелі»; і так вирішували справу. [Чи залишилися такі, які вирішили бути вірними ізраїльтянами? Нехай запитають в Авелі: чи залишилися?]
І відповів Іоав і сказав: нехай не буде цього від мене, щоб я знищив або зруйнував!
21
не тaкw сл0во, ћкw мyжъ съ горы2 є3фрeмли, савeй сhнъ вох0рь и4мz є3мY, и3 воздви1же рyку свою2 на царS давjда: дади1те ми2 того2 є3ди1наго, и3 tидY t грaда. И# речE женA ко їwaву: сE, главA є3гw2 свeржетсz къ тебЁ со стэны2.
21
Це не так; але чоловік з гори Єфремової, на ім’я Савей, син Бихри, підняв руку свою на царя Давида; видайте мені його одного, і я відступлю від міста. І сказала жінка Іоаву: ось, голова його буде тобі кинута зі стіни.
22
И# вни1де женA ко всBмъ лю1демъ и3 глаг0ла ко всемY грaду мyдростію своeю, tsти главY савeа сhна вох0рz. И# tсэк0ша главY савeа сhна вох0рz, и3 сверг0ша ю5 ко їwaву. И# їwaвъ воструби2 въ трубY, и3 разыд0шасz мyжіе t грaда вси2 въ селє1ніz сво‰. Їwaвъ же возврати1сz во їеrли1мъ ко царю2.
22
І пішла жінка до всього народу зі своїм розумним словом [і говорила до всього міста, щоб відтяти голову Савею, синові Бихри]; і відтяли голову Савею, синові Бихри, і кинули Іоаву. Тоді [Іоав] засурмив трубою, і розійшлися від міста всі [люди] по своїх наметах; Іоав же повернувся в Єрусалим до царя.
Був голод на землі у дні Давида три роки, рік за роком. І запитав Давид Господа. І сказав Господь: це заради Саула і кровожерливого дому його, за те, що він умертвив гаваонитян.
2
И# призвA цaрь давjдъ гаваwнjты и3 речE къ ни6мъ: и3 гаваwнjтzне не сyть сhнове ї}лєвы, но т0кмw t њстaткwвъ ґморрeйскихъ, и3 сhнове ї}лєвы клsшасz и5мъ: саyлъ же взыскA порази1ти |, внегдA поревновaти є3мY по сынёхъ ї}левыхъ и3 їyдиныхъ.
2
Тоді цар покликав гаваонитян і говорив з ними. Гаваонитяни були не із синів Ізраїлевих, але із залишків аморреїв; ізраїльтяни ж дали їм клятву, але Саул хотів знищити їх через ревність свою за нащадків Ізраїля й Іуди.
3
И# речE давjдъ ко гаваwнjтzнwмъ: что2 сотворю2 вaмъ; и3 чи1мъ ўмолю2, да благослови1те достоsніе гDне;
3
І сказав Давид гаваонитянам: що мені зробити для вас, і чим примирити вас, щоб ви благословили насліддя Господнє?
І сказали йому гаваонитяни: не потрібно нам ні срібла, ні золота від Саула, або від дому його, і не потрібно нам, щоб умертвили когось в Ізраїлі. Він сказав: чого ж ви хочете? я зроблю для вас.
5
И# рёша ко царю2: м{жа, и4же соверши2 над8 нaми и3 погнa ны, и4же ўмhсли потреби1ти ны2, потреби1мъ є3го2, да не бyдетъ во всёхъ предёлэхъ ї}левыхъ:
5
І сказали вони царю: того чоловіка, який губив нас і хотів знищити нас, щоб не було нас у жодному з наділів Ізраїлевих, —
Але пощадив цар Мемфивосфея, сина Іонафана, сина Саулового, заради клятви ім’ям Господнім, яка була між ними, між Давидом та Іонафаном, сином Сауловим.
І взяв цар двох синів Рицпи, дочки Айя, яка народила Саулу Армона і Мемфивосфея, і п’ять синів Мелхоли, дочки Саулової, яких вона народила Адриелу, синові Верзеллія з Мехоли,
9
и3 дадE и5хъ въ рyки гаваwнjтwмъ. И# повёсиша | на с0лнцэ на горЁ пред8 гDемъ, и3 пад0ша тaмw сjи сeдмь вкyпэ: тjи же ўмр0ша во днeхъ жaтвы пeрвыхъ, въ начaлэ жaтвы kчмeнz.
9
і віддав їх у руки гаваонитян, і вони повісили їх [на сонці] на горі перед Господом. І загинули всі сім разом; вони умертвлені в перші дні жнив, на початку жнив ячменю.
10
И# взS ресфA дщи2 ґjина врeтище, и3 потчE є5 себЁ при кaмени, въ начaлэ жaтвы kчмeнz д0ндеже снид0ша на ни1хъ в0ды б9іz съ небесE, и3 не дадE пти1цамъ небє1снымъ днeмъ почи1ти на ни1хъ, нижE ѕвэрє1мъ зємнhмъ н0щію.
10
Тоді Рицпа, дочка Айя, взяла ряднину і розстелила її для себе на тій горі і сиділа від початку жнив до того часу, поки не полилися на них води Божі з неба, і не допускала доторкатися до них птахам небесним вдень і звірам польовим уночі.
І пішов Давид і взяв кістки Саула і кістки Іонафана, сина його, у жителів Іависа галаадського, які таємно взяли їх із площі Беф-Сана, де вони були повішені филистимлянами, коли убили филистимляни Саула на Гелвуї.
І переніс він звідти кістки Саула і кістки Іонафана, сина його; і зібрали кістки повішених [на сонці].
14
и3 погреб0ша кHсти саyли и3 кHсти їwнаfaна сhна є3гw2, и3 кHсти повёшеныхъ на с0лнцэ, въ земли2 веніамjновэ, при краи2 во гр0бэ кjса nтцA є3гw2, и3 сотвори1ша вс‰ є3ли6ка заповёда цaрь. И# послyша бGъ земли2 по си1хъ.
14
І поховали кістки Саула та Іонафана, сина його, [і кістки повішених на сонці] у землі Веніаміновій, у Цела, у гробі Киса, батька його. І зробили все, що повелів цар, і змилостивився Бог над країною після того.
Тоді Ієсвий, один з нащадків рефаїмів, у якого спис був вагою в триста сиклів міді і який був оперезаний новим мечем, хотів уразити Давида.
17
И# пом0же є3мY ґвeсса сhнъ сарyинъ, и3 и3збaви давjда ґвeсса, и3 порази2 и3ноплемeнника, и3 ўмертви2 є3го2. ТогдA клsшасz мyжіе давjдwвы, глаг0люще: не и3зhдеши ктомY съ нaми на брaнь, да не ўгаси1ши свэти1лника ї}лева.
17
Але йому допоміг Авесса, син Саруїн, [і врятував Давида Авесса] і вразив филистимлянина й умертвив його. Тоді люди Давидові поклялися, говорячи: не вийдеш ти більше з нами на війну, щоб не погас світильник Ізраїля.
18
И# бhсть по си1хъ є3щE брaнь въ гefэ со и3ноплемє1нники: тогдA порази2 совохeй и4же t ґс0fы сHбранныz внyки гігaнтwвы.
18
Потім була знову війна з филистимлянами в Гобі; тоді Совохай хушатянин убив Сафута, одного з нащадків рефаїмів.
Була й інша битва у Гобі; тоді убив Елханан, син Ягаре-Оргима вифлеємського, Голіафа гефянина, у якого ратище списа було, як навій у ткачів.
20
И# бhсть пaки брaнь въ гefэ: и3 бЁ мyжъ t мадHна, и3 пeрсты рyкъ є3гw2 и3 пeрсты н0гъ є3гw2 по шести2, числ0мъ двaдесzть четhри: и3 т0й роди1сz t рафы2,
20
Була ще битва біля Гефи; і був там один чоловік високий на зріст, який мав по шість пальців на руках і на ногах, усього двадцять чотири, також з нащадків рефаїмів,
Ось останні слова Давида, висловлювання Давида, сина Ієссеєвого, висловлювання мужа, поставленого високо, помазаника Бога Якова і солодкого співака Ізраїлевого:
2
И# д¦ъ гDень гlа во мнЁ, и3 сл0во є3гw2 на љзhцэ моeмъ.
2
Дух Господній говорить у мені, і слово Його на язиці моєму.
ізраїльтяни вийшли проти них, і він став і вражав филистимлян до того, що рука його стомилася і прилипла до меча. І дарував Господь у той день велику перемогу, і народ пішов за ним тільки для того, щоб оббирати вбитих.
11
И# по нeмъ самаjа сhнъ ѓсы, ґрухeйскій: и3 собрaшасz и3ноплемє1нницы во fирjю: и3 бЁ тaмw чaсть селA и3сп0лнь лsщи: и3 лю1діе бэжaша t лицA и3ноплемeннича:
11
За ним Шамма, син Аги, гараритянин. Коли филистимляни зібралися у Фириї, де було поле, засіяне сочевицею, і народ побіг від филистимлян,
І захотів Давид пити, і сказав: хто напоїть мене водою з колодязя Вифлеємського, що біля воріт?
16
И# расторг0ша тріE си1льніи њполчeніе и3ноплемeнничо, и3 почерп0ша воды2 и3з8 р0ва виfлеeмскагw, и4же при вратёхъ: и3 взsша, и3 пріид0ша ко давjду, и3 не восхотЁ пи1ти є3S: и3 возліS ю5 гDу
16
Тоді троє цих хоробрих пробилися крізь стан филистимський і почерпнули води з колодязя Вифлеємського, що біля воріт, і взяли і принесли Давиду. Але він не захотів пити її і вилив її у славу Господа,
і сказав: збережи мене Господи, щоб я зробив це! чи не кров це людей, які ходили з небезпекою для власного життя? І не захотів пити її. Ось що зробили ці троє хоробрих!
Ванея, син Іодая, чоловіка хороброго, великий за ділами, з Кавцеїла; він уразив двох синів Ариїла моавитського; він же спустився й убив лева у рові в сніжний час;
він же убив одного єгиптянина, людину поважну; у руці єгиптянина був спис, а він пішов до нього з палкою і відняв спис з руки єгиптянина, й убив його власним його списом:
Гнів Господній знову запалав на ізраїльтян, і побудив він проти них Давида сказати: піди, порахуй Ізраїля й Іуду.
2
И# речE цaрь ко їwaву кнsзю си1лы и4же съ ни1мъ: пройди2 нн7э вс‰ кwлёна ї}лєва и3 ї{дина, t дaна дaже и3 до вирсавjи, и3 сочти2 лю1ди, и3 да ўвёмъ число2 лю1демъ.
2
І сказав цар Іоаву воєначальникові, який був при ньому: пройди по всіх колінах Ізраїлевих [і Іудиних] від Дана до Вирсавії, і порахуй народ, щоб знати мені кількість народу.
І сказав Іоав царю: Господь Бог твій нехай примножить стільки народу, скільки є, і ще у сто разів стільки, а очі господаря мого царя нехай побачать це; але для чого господар мій цар бажає цієї справи?
І подав Іоав список народного перепису царю; і виявилося, що ізраїльтян було вісімсот тисяч чоловіків сильних, здатних до війни, а юдеян п’ятсот тисяч.
І здригнулося серце Давидове після того, як він порахував народ. І сказав Давид Господу: тяжко згрішив я, вчинивши так; і нині молю Тебе, Господи, прости гріх раба Твого, бо вкрай нерозумно зробив я.
І прийшов Гад до Давида, і сповістив йому, і сказав йому: обирай собі, чи бути голоду в країні твоїй сім років, чи щоб ти три місяці бігав від ворогів твоїх, і вони переслідували тебе, чи щоб упродовж трьох днів була моровиця в країні твоїй? тепер розсуди і виріши, що мені відповісти Тому, Хто послав мене.
14
И# речE давjдъ ко гaду: тBсна ми2 сyть tвсю1ду ѕэлw2 три2 сі‰: да впадY u5бо въ рyцэ гDни, ћкw мнHги сyть щедрHты є3гw2 ѕэлw2: въ рyцэ же человBчи да не впадY. И# и3збрA себЁ давjдъ смeрть и3 дни6 жaтвєнныz пшени1цы.
14
І сказав Давид Гадові: тяжко мені дуже; але нехай упаду я в руки Господа, бо велике милосердя Його; тільки б у руки людські не впасти мені. [І обрав собі Давид моровицю під час жнив пшениці.]
15
И# дадE гDь смeрть во ї}ли t ќтра до часA њбёднzгw, и3 начaсz ћзва бhти въ лю1дехъ, и3 ўмр0ша t людjй гDнихъ t дaна и3 до вирсавjи сeдмьдесzтъ тhсzщъ мужeй.
15
І послав Господь моровицю на ізраїльтян від ранку до призначеного часу; [і почалася моровиця в народі] і померло з народу, від Дана до Вирсавії, сімдесят тисяч чоловік.
І простяг ангел [Божий] руку свою на Єрусалим, щоб спустошити його; але Господь пожалів про біду і сказав ангелові, який уражав народ: досить, тепер опусти руку твою. Ангел же Господній був тоді біля току Орни ієвусеянина.
17
И# речE давjдъ ко гDу, є3гдA ви1дэ ѓгGла бію1ща лю1ди, и3 речE: сE, ѓзъ є4смь согрэши1вый, ѓзъ є4смь пaстырь ѕло2 сотвори1вый, ґ сjи џвцы что2 сотвори1ша; да бyдетъ нн7э рукA твоS на мнЁ и3 на домY nтцA моегw2.
17
І сказав Давид Господу, коли побачив ангела, який уражав народ, говорячи: ось, я згрішив, я [пастир] вчинив беззаконно; а ці вівці, що зробили вони? нехай же рука Твоя обернеться на мене і на дім батька мого.
І глянув Орна і побачив царя і слуг його, які йшли до нього, і вийшов Орна й уклонився цареві лицем своїм до землі.
21
и3 речE џрна: что2 ћкw пріи1де господи1нъ м0й цaрь къ рабY своемY; И# речE давjдъ: купи1ти ў тебє2 гумно2 (пріид0хъ), на создaніе nлтарS гDнz, и3 престaнетъ ћзва t людjй.
21
І сказав Орна: навіщо прийшов господар мій цар до раба свого? І сказав Давид: купити в тебе тік для спорудження жертовника Господу, щоб припинилось ураження народу.
22
И# речE џрна къ давjду: да пріи1метъ и3 вознесeтъ господи1нъ м0й цaрь гDу (бGу) є4же блaго пред8 nчи1ма є3гw2: сE, вол0ве во всесожжeніе, и3 колeса и3 сосyди волHвъ на дровA.
22
І сказав Орна Давиду: нехай візьме і принесе в жертву, господар мій, цар, що йому вгодно. Ось воли для всепалення і вози й упряж волова на дрова.
Все це, царю, Орна віддає цареві. Ще сказав Орна царю: Господь Бог твій нехай буде милостивим до тебе!
24
И# речE цaрь ко џрнэ: ни2, но т0кмw купyz куплю2 t тебє2 цэн0ю, и3 не вознесY гDу бGу моемY всесожжeніz тyне. И# купи2 давjдъ гумно2 и3 волы2 на пzти1десzти сjклехъ сребрA.
24
Але цар сказав Орні: ні, я заплачу́ тобі, що коштує, і не принесу Господу Богу моєму жертви, взятої задарма. І купив Давид тік і волів за п’ятдесят сиклів срібла.
І спорудив там Давид жертовник Господу і приніс всепалення і мирні жертви. [Потім Соломон розширив жертовник, бо він був малий.] І змилостивився Господь над країною, і припинилось ураження ізраїльтян.