¹

Мyжіе брaтіе и3 nтцы2, ўслhшите м0й къ вaмъ нн7э tвётъ.

¹

«Мужі, браття і отці! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами».

²

Слhшавше же, ћкw є3врeйскимъ љзhкомъ возгласи2 къ ни6мъ, пaче приложи1ша безм0лвіе. И# речE:

²

Почувши ж, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони ще більше стихли. Він сказав:

³

ѓзъ ќбw є4смь мyжъ їудeанинъ, роди1всz въ тaрсэ кілікjйстэмъ, воспитaнъ же во грaдэ сeмъ при ногY гамаліи1лwву, накaзанъ и3звёстнw nтeческому зак0ну, ревни1тель сhй б9ій, ћкоже вси2 вы2 є3стE днeсь:

³

«Я — юдеянин, народився у Тарсі киликійському, вихований у цьому місті при ногах Гамаліїла, ретельно навчений у батьківському законі, ревнитель у Бозі, як і всі ви нині.

⁴

и4же сeй пyть гони1хъ дaже до смeрти, вzжS и3 предаS въ темни1цу мyжы же и3 жєны2,

⁴

Я гнав послідовників цього вчення навіть до смерті, зв’язуючи і віддаючи до в’язниці і чоловіків, і жінок,

⁵

ћкоже и3 ґрхіерeй свидётелствуетъ ми2 и3 вси2 стaрцы: t ни1хже и3 посл†ніz пріeмь къ живyщымъ въ дамaсцэ брaтіzмъ, и3дsхъ привести2 сyщыz тaмw св‰заны во їеrли1мъ, да мyчатсz.

⁵

як засвідчать про мене первосвященик і всі старійшини, від котрих, узявши листи до братії, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Єрусалима на катування.

⁶

Бhсть же ми2 и3дyщу и3 приближaющусz къ дамaску въ полyдне, внезaпу съ небесE њблистA свётъ мн0гъ w4крестъ менє2.

⁶

І коли я був у дорозі і наближався до Дамаска, близько полудня несподівано осяяло мене велике світло з неба.

⁷

Пад0хъ же на зeмлю и3 слhшахъ глaсъ гlющь ми2: сavле, сavле, чт0 мz г0ниши;

⁷

Я впав на землю і почув голос, що говорив мені: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?»

⁸

Ѓзъ же tвэщaхъ: кто2 є3си2, гDи; речe же ко мнЁ: ѓзъ є4смь ї}съ назwрeй, є3г0же ты2 г0ниши.

⁸

Я відповів: «Хто Ти, Господи?» Він сказав мені: «Я Ісус Назорей, Якого ти гониш».

⁹

Со мн0ю же сyщіи свётъ ќбw ви1дэша и3 пристрaшни бhша, глaса же не слhшаша гlющагw ко мнЁ.

⁹

Ті, що були зі мною, бачили світло і злякалися, але голосу Того, Хто говорив мені, не чули.

¹⁰

Рек0хъ же: что2 сотворю2, гDи; ГDь же речE ко мнЁ: востaвъ и3ди2 въ дамaскъ, и3 тaмw речeтсz ти2 њ всёхъ, ±же вчинeно ти2 є4сть твори1ти.

¹⁰

Тоді я сказав: «Господи! Що мені робити?» Господь же сказав мені: «Устань та йди в Дамаск, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі робити».

¹¹

И# ћкоже не ви1дэхъ t слaвы свёта џнагw, за рyку вед0мь t сyщихъ со мн0ю, внид0хъ въ дамaскъ.

¹¹

А оскільки я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаска.

¹²

Ґнaніа же нёкій, мyжъ благоговёинъ по зак0ну, свидётелствованъ t всёхъ живyщихъ въ дамaсцэ їудє1й,

¹²

Один Ананія, чоловік благочестивий за законом, про що свідчать усі юдеї, що живуть у Дамаску,

¹³

пришeдъ ко мнЁ и3 стaвъ речe ми: сavле брaте, прозри2. И# ѓзъ въ т0й чaсъ воззрёхъ нaнь.

¹³

прийшов до мене і, підійшовши, сказав мені: «Савле‚ брате! Прозри». І я негайно побачив його.

¹⁴

Џнъ же речe ми: бGъ nтє1цъ нaшихъ и3зв0ли [пред8избрA] тS разумёти хотёніе є3гw2, и3 ви1дэти првdника, и3 слhшати глaсъ t ќстъ є3гw2:

¹⁴

Він же сказав мені: «Бог отців наших наперед обрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, побачив Праведника і почув голос з уст Його,

¹⁵

ћкw бyдеши є3мY свидётель ў всёхъ человёкwвъ њ си1хъ, ±же ви1дэлъ є3си2 и3 слhшалъ:

¹⁵

бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми у тому, що бачив і чув.

¹⁶

и3 нн7э что2 мeдлиши; востaвъ крести1сz и3 њмhй грэхи2 тво‰, призвaвъ и4мz гDа ї}са.

¹⁶

Отже, чого ж ти зволікаєш? Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Ісуса».

¹⁷

Бhсть же возврати1вшумисz во їеrли1мъ и3 молsщумисz въ цeркви, бhти во и3зступлeніи

¹⁷

Коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, не тямлячи себе,

¹⁸

и3 ви1дэти є3го2 глаг0люща ми2: потщи1сz и3 и3зhди ск0рw и3з8 їеrли1ма, занE не пріи1мутъ свидётелства твоегw2, є4же њ мнЁ.

¹⁸

я побачив Його‚ і Він сказав мені: «Поспіши і скоріше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про Мене».

¹⁹

И# ѓзъ рёхъ: гDи, сaми вёдzтъ, ћкw ѓзъ бёхъ всаждaz въ темни1цу и3 біS по с0нмищихъ вёрующыz въ тS,

¹⁹

Я сказав: «Господи, їм відомо, що я тих, хто вірував у Тебе, ув’язнював у темниці і бив у синагогах,

²⁰

и3 є3гдA и3зливaшесz кр0вь стефaна свидётелz твоегw2, и3 сaмъ бёхъ стоS и3 соизволsz ўбіeнію є3гw2 и3 стрегjй ри1зъ ўбивaющихъ є3го2.

²⁰

і коли проливалася кров Стефана, свідка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, і стеріг одежу тих, хто вбивав його».

²¹

И# речE ко мнЁ: и3ди2, ћкw ѓзъ во kзhки далeче послю1 тz.

²¹

І Він сказав мені: «Йди; Я пошлю тебе далеко до язичників».

²²

Послyшаху же є3гw2 дaже до сегw2 словесE и3 воздвиг0ша глaсъ св0й, глаг0люще: возми2 t земли2 таковaго, не подобaетъ бо є3мY жи1ти.

²²

До цього слова слухали його; а потім підняли крик, гукаючи: «Знищ із землі такого! Бо йому не слід жити».

²³

Вопію1щымъ же и5мъ и3 мeщущымъ ри6зы и3 прaхъ возметaющымъ на воздyхъ,

²³

Поки вони кричали, кидали одяг і порох у повітря,

²⁴

повелЁ тhсzщникъ tвести2 є3го2 въ п0лкъ, рeкъ рaнами и3стzзaти є3го2, да разумёетъ, за кyю винY тaкw вопіsху нaнь.

²⁴

тисяцький звелів увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довідатися: з якої причини так кричали проти нього.

²⁵

И# ћкоже протzг0ша є3го2 вервьми2, речE къ стоsщему с0тнику пavелъ: человёка ри1млzнина и3 неwсуждeна лёть ли є4сть вaмъ би1ти;

²⁵

Але коли розтягли його ремінням, Павло сказав сотникові, що стояв: «Хіба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»

²⁶

Слhшавъ же с0тникъ, приступи2 къ тhсzщнику, сказA, глаг0лz: ви1ждь, что2 х0щеши сотвори1ти; человёкъ бо сeй ри1млzнинъ є4сть.

²⁶

Почувши ж це, сотник пішов і доповів тисяцькому, говорячи: «Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловік — римський громадянин».

²⁷

Пристyпль же тhсzщникъ речE є3мY: глаг0ли ми2, ри1млzнинъ ли є3си2 ты2; Џнъ же речE: є4й.

²⁷

Тоді тисяцький, підійшовши до нього, сказав: «Скажи мені, ти римський громадянин?» Він сказав: «Так».

²⁸

Tвэщa же тhсzщникъ: ѓзъ мн0гою цэн0ю нарэчeніе жи1телства сегw2 стzжaхъ. Пavелъ же речE: ѓзъ же и3 роди1хсz въ нeмъ.

²⁸

Тисяцький на те відповів: «Я за великі гроші придбав це громадянство». Павло ж сказав: «А я і народився в ньому».

²⁹

Ѓбіе u5бо tступи1ша t негw2 хотsщіи є3го2 и3стzзaти, и3 тhсzщникъ же ўбоsсz, разумёвъ, ћкw ри1млzнинъ є4сть, и3 ћкw бЁ є3го2 свzзaлъ.

²⁹

Тоді відразу відступили від нього ті, хто хотів катувати його, а тисяцький, дізнавшись, що він римський громадянин, злякався, що зв’язав його.

³⁰

На ќтріе же, хотS разумёти и4стину, чесw2 рaди њклеветaетсz t їудє1й, разрэши2 є3го2 t ќзъ и3 повелЁ пріити2 ґрхіерeємъ и3 всемY соб0ру и4хъ: и3 свeдъ пavла, постaви (є3го2) пред8 ни1ми.

³⁰

Другого дня, бажаючи достовірно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звільнив його від кайданів, і звелів зібратися первосвященикам і всьому синедріону та, вивівши Павла, поставив його перед ними.