¹

(За? м7f7.) Ґгрjппа же къ пavлу речE: повелэвaетсz ти2 њ себЁ самомY глаг0лати. ТогдA пavелъ простeръ рyку tвэщавaше:

¹

Агриппа сказав Павлові: «Дозволяється тобі говорити за себе». Тоді Павло, простягнувши руку, почав говорити на свій захист.

²

њ всёхъ, њ ни1хже њклеветaемь є4смь t їудє1й, царю2 ґгрjппо, непщyю себE блажeнна бhти, ћкw пред8 тоб0ю tвэщaти днeсь и4мамъ,

²

«Царю Агриппо! Я почуваю себе щасливим, що сьогодні можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї,

³

пaче же вёдца тS сyща свёдый всёхъ їудeйскихъ њбhчаєвъ и3 взыскaній. Тёмже молю1сz ти2 долготерпэли1внw послyшати менє2.

³

тим більше, що ти знаєш усі юдейські звичаї і суперечності. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно.

⁴

ЖитіE ќбw моE є4же t ю4ности, и3спeрва бhвшее во kзhцэ моeмъ во їеrли1мэ, вёдzтъ вси2 їудeє,

⁴

Життя моє від юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимі, знають усі юдеї;

⁵

вёдzще мS и3спeрва, ѓще хотsтъ свидётелствовати, ћкw по и3звёстнэй є4реси нaшеz вёры жи1хъ фарісeй.

⁵

вони здавна знають про мене, якщо захочуть свідчити, що я жив, як фарисей, за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням.

⁶

И# нн7э њ ўповaніи њбэтовaніz, бhвшагw t бGа ко nтцє1мъ нaшымъ, стою2 суди1мь,

⁶

І нині я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом нашим отцям,

⁷

въ нeже nбанaдесzте колBна н†ша безпрестaни дeнь и3 н0щь служaще надёютсz доити2: њ нeмже ўповaніи њклеветaемь є4смь, царю2 ґгрjппо, t їудє1й.

⁷

здійснення якої сподіваються побачити наші дванадцять колін, що старанно служать Богові день і ніч. За цю-то надію, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї.

⁸

Что2; Невёрно ли сyдитсz вaми, ћкw бGъ мє1ртвыz возставлsетъ;

⁸

Що ж? Невже ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?

⁹

Ѓзъ ќбw мнёхъ, ћкw подобaетъ ми2 мнHга сопроти6вна проти1ву и4мене ї}са назwрeа сотвори1ти:

⁹

Щоправда, і я думав, що мені належить багато діяти проти імені Ісуса Назорея.

¹⁰

є4же и3 сотвори1хъ во їеrли1мэ, и3 мнHги t с™hхъ ѓзъ въ темни1цахъ затворsхъ, влaсть t ґрхіерє1й пріeмь: ўбивaємымъ же и5мъ прилагaхъ совётъ:

¹⁰

Це я і робив у Єрусалимі: одержавши владу від первосвящеників, я багатьох святих ув’язнював, і коли вбивали їх, я подавав на те голос;

¹¹

и3 на всёхъ с0нмищихъ мн0жицею мyчz и5хъ, принуждaхъ хyлити: преизли1ха же враждyz на ни1хъ, гонsхъ дaже и3 до внёшнихъ градHвъ.

¹¹

і по всіх синагогах я багаторазово мучив їх, і примушував ганити Ісуса, і, з надмірною лютістю до них, переслідував їх навіть у чужих містах.

¹²

Въ ни1хже и3дhй въ дамaскъ со влaстію и3 повелёніемъ, є4же t ґрхіерє1й,

¹²

Для цього йдучи до Дамаска з владою і дорученням від первосвящеників,

¹³

въ полyдни на пути2 ви1дэхъ, царю2, съ небесE пaче сіsніz с0лнечнагw њсіsвшій мS свётъ и3 со мн0ю и3дyщихъ.

¹³

серед дня на дорозі я, царю, побачив з неба світло, ясніше від сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрі йшли зі мною.

¹⁴

ВсBмъ же пaдшымъ нaмъ на зeмлю, слhшахъ глaсъ гlющь ко мнЁ и3 вэщaющь є3врeйскимъ љзhкомъ: сavле, сavле, чт0 мz г0ниши; жeстоко ти2 є4сть проти1ву рожнA прaти.

¹⁴

Усі ми попадали на землю, і я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна».

¹⁵

Ѓзъ же рёхъ: кто2 є3си2, гDи; Џнъ же речE: ѓзъ є4смь ї}съ, є3г0же ты2 г0ниши:

¹⁵

Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Він сказав: «Я — Ісус, Якого ти гониш.

¹⁶

но востaни и3 стaни на ногY твоє1ю: на сe бо kви1хсz ти2, сотвори1ти тS слугY и3 свидётелz, ±же ви1дэлъ є3си2 и3 ±же kвлю2 тебЁ,

¹⁶

Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкриваю тобі,

¹⁷

и3з8имaz тS t людjй їудeйскихъ и3 t kзы6къ, къ ни6мже ѓзъ тS послю2,

¹⁷

визволяючи тебе від народу юдейського і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе

¹⁸

tвeрсти џчи и4хъ, да њбратsтсz t тмы2 въ свётъ и3 t w4бласти сатанины2 къ бGу, є4же пріsти и5мъ њставлeніе грэхHвъ и3 достоsніе во с™hхъ вёрою, ћже въ мS.

¹⁸

розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і з-під влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене держали прощення гріхів і долю з освяченими».

¹⁹

Тёмже, царю2 ґгрjппо, не бhхъ проти1венъ небeсному видёнію,

¹⁹

Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видінню,

²⁰

но сyщымъ въ дамaсцэ прeжде и3 во їеrли1мэ, и3 во всsцэй странЁ їудeйстэй и3 kзhкwмъ проповёдую покazтисz и3 њбрати1тисz къ бGу, достHйна покаsнію дэлA творsще.

²⁰

а спершу жителям Дамаска і Єрусалима, потім усій землі юдейській і язичникам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, чинячи діла, достойні покаяння.

²¹

Си1хъ рaди мS їудeє є4мше во свzти1лищи хотsху растерзaти.

²¹

За це юдеї схопили мене у храмі і хотіли розтерзати.

²²

П0мощь u5бо ўлучи1въ ћже t бGа, дaже до днE сегw2 стою2, свидётелствуz мaлу же и3 вели1ку, ничт0же вэщaz, рaзвэ ±же прbр0цы рек0ша хот‰щаz бhти и3 мwmсeй,

²²

Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде,

²³

ћкw хrт0съ и3мёzше пострадaти, ћкw пeрвый t воскrніz мeртвыхъ свётъ хотsше проповёдати лю1демъ (їудє1йскимъ) и3 kзhкwмъ.

²³

а саме, що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим із мертвих, проповідати світло юдейському народові і язичникам».

²⁴

Сі‰ же є3мY tвэщавaющу, фи1стъ вeліимъ глaсомъ речE: бэснyешисz ли, пavле; мнHгіz тS кни6ги въ неи1стовство прелагaютъ.

²⁴

Коли він так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість доводить тебе до божевілля».

²⁵

Џнъ же: не бэснyюсz, речE, держaвный фи1сте, но и4стины и3 цэломdріz глаг0лы вэщaю:

²⁵

«Ні, високоповажний Фесте, — сказав він, — я не безумствую, але кажу слова істини і здорового глузду.

²⁶

вёсть бо њ си1хъ цaрь, къ немyже и3 съ дерзновeніемъ глаг0лю: ўтаи1тисz бо є3мY t си1хъ не вёрую ничесомyже, нёсть бо во ќглэ сотворeно сіE:

²⁶

Бо знає про це цар, перед яким і кажу сміливо. Я не вірю, що від нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку відбувалося.

²⁷

вёруеши ли, царю2 ґгрjппо, прbр0кwмъ; вёмъ, ћкw вёруеши.

²⁷

Чи віриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віриш».

²⁸

Ґгрjппа же къ пavлу речE: вмaлэ мS препирaеши хrтіaнина бhти.

²⁸

Агриппа сказав Павлові: «Ти майже переконуєш мене стати християнином».

²⁹

Пavелъ же речE: моли1лъ ќбw бhхъ бGа, и3 вмaлэ и3 во мн0зэ, не т0кмw тебE, но и3 всёхъ слhшащихъ мS днeсь, бhти и5мъ т†цэмъ, kк0въ и3 ѓзъ є4смь, кромЁ ќзъ си1хъ.

²⁹

Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тільки ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, зробились такими, як я, окрім цих кайданів».

³⁰

И# сі‰ рeкшу є3мY, востA цaрь и3 и3гeмwнъ, и3 вернікjа и3 сэдsщіи съ ни1ми,

³⁰

І коли він це сказав, цар і правитель, Вереніка і всі, що сиділи з ними, встали.

³¹

и3 tшeдше бесёдоваху дрyгъ ко дрyгу, глаг0люще, ћкw ничт0же смeрти дост0йно и3ли2 ќзъ твори1тъ человёкъ сeй.

³¹

І, відійшовши вбік, говорили між собою, що цей чоловік нічого, вартого смерті чи кайданів, не робить.

³²

Ґгрjппа же фи1сту речE: tпущeнъ бhти можaше человёкъ сeй, ѓще не бы2 кeсарz нарицaлъ. И# тaкw суди2 и3гeмwнъ послaти є3го2 къ кeсарю.

³²

І сказав Агриппа Фестові: «Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав кесаревого суду». Тому і вирішив правитель відіслати його до кесаря.