Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
І сказав Бог: нехай збереться вода, що під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суша. І стало так. [І зібралася вода під небом у свої місця, і з’явилася суша.]
І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями. І побачив Бог, що це добре.
11
И# речE бGъ: да прорасти1тъ землS бhліе травн0е, сёющее сёмz по р0ду и3 по под0бію, и3 дрeво плодови1тое творsщее пл0дъ, є3мyже сёмz є3гw2 въ нeмъ, по р0ду на земли2. И# бhсть тaкw.
11
І сказав Бог: нехай вирощує земля зелень, траву, що сіє насіння за [родом і за подобою своєю, і] дерево плідне, що приносить за родом своїм плід, у якому насіння його на землі. І стало так.
12
И# и3знесE землS бhліе травн0е, сёющее сёмz по р0ду и3 по под0бію, и3 дрeво плодови1тое творsщее пл0дъ, є3мyже сёмz є3гw2 въ нeмъ, по р0ду на земли2. И# ви1дэ бGъ, ћкw добро2.
12
І виростила земля зелень, траву, що сіє насіння за родом [і за подобою] її, і дерево [плідне], що приносить плід, у якому насіння його за родом його [на землі]. І побачив Бог, що це добре.
13
И# бhсть вeчеръ, и3 бhсть ќтро, дeнь трeтій.
13
І був вечір, і був ранок: день третій.
14
И# речE бGъ: да бyдутъ свэти6ла на твeрди небeснэй, њсвэщaти зeмлю и3 разлучaти междY днeмъ и3 междY н0щію: и3 да бyдутъ въ знaмєніz и3 во временA, и3 во дни6 и3 въ лBта,
14
І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років;
15
и3 да бyдутъ въ просвэщeніе на твeрди небeснэй, ћкw свэти1ти по земли2. И# бhсть тaкw.
15
і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так.
І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода, за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре.
22
И# блгcви2 | бGъ, гlz: расти1тесz и3 мн0житесz, и3 нап0лните в0ды, ±же въ морsхъ, и3 пти6цы да ўмн0жатсz на земли2.
22
І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі.
23
И# бhсть вeчеръ, и3 бhсть ќтро, дeнь пsтый.
23
І був вечір, і був ранок: день п’ятий.
24
И# речE бGъ: да и3зведeтъ землS дyшу жи1ву по р0ду, четверонHгаz и3 гaды, и3 ѕвBри земли2 по р0ду. И# бhсть тaкw.
24
І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом її, тварин і плазунів, і звірів земних за родом їх. І стало так.
25
И# сотвори2 бGъ ѕвBри земли2 по р0ду, и3 скоты2 по р0ду и4хъ, и3 вс‰ гaды земли2 по р0ду и4хъ. И# ви1дэ бGъ, ћкw дwбрA.
25
І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре.
26
И# речE бGъ: сотвори1мъ человёка по w4бразу нaшему и3 по под0бію, и3 да њбладaетъ рhбами морски1ми, и3 пти1цами небeсными, (и3 ѕвэрьми2) и3 скотaми, и3 всeю землeю, и3 всёми г†ды пресмыкaющимисz по земли2.
26
І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі.
І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими [і над звірами,] і над птахами небесними, [і над усякою худобою, і над усією землею,] і над усякою твариною, що плазує по землі.
Ось походження неба і землі, при створенні їх, у той час, коли Господь Бог створив землю і небо,
5
и3 всsкій ѕлaкъ сeлный, прeжде дaже бhти на земли2, и3 всsкую травY сeлную, прeжде дaже прозsбнути: не бо2 њдожди2 гDь бGъ на зeмлю, и3 человёкъ не бsше дёлати ю5:
5
і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробки землі,
6
и3ст0чникъ же и3схождaше и3з8 земли2 и3 напаsше всE лицE земли2.
6
але пара піднімалася з землі й зрошувала усе лице землі.
Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів [їх] до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй.
І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв.
І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого;
Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою.
Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого;
І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх.
22
И# речE бGъ: сE, ґдaмъ бhсть ћкw є3ди1нъ t нaсъ, є4же разумёти д0брое и3 лукaвое: и3 нн7э да не когдA прострeтъ рyку свою2 и3 в0зметъ t дрeва жи1зни и3 снёстъ, и3 жи1въ бyдетъ во вёкъ.
22
І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно.
І сказав Каїн Господу [Богу]: покарання моє більше, ніж можна знести;
14
ѓще и3зг0ниши мS днeсь t лицA земли2, и3 t лицA твоегw2 скрhюсz, и3 бyду стенS и3 трzсhйсz на земли2, и3 бyдетъ, всsкъ њбрэтazй мS ўбіeтъ мS.
14
ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь, і буду вигнанцем і мандрівцем на землі; і всякий, хто зустрінеться зі мною, уб’є мене.
15
И# речE є3мY гDь бGъ: не тaкw: всsкъ ўби1вый кaіна седми1жды tмсти1тсz. И# положи2 гDь бGъ знaменіе на кaінэ, є4же не ўби1ти є3гw2 всsкому њбрэтaющему є3го2.
15
І сказав йому Господь [Бог]: за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься всемеро. І зробив Господь [Бог] Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його.
І сказав Ламех дружинам своїм: Ада і Цилла! послухайте голосу мого, дружини Ламехові! слухайте слова мої: я убив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі;
24
ћкw седми1цею tмсти1сz t кaіна, t ламeха же сeдмьдесzтъ седми1цею.
24
якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро.
І пізнав Адам ще [Єву,] дружину свою, і вона народила сина, і нарекла йому ім’я: Сиф, тому що, [говорила вона,] Бог поклав мені інше сім’я, замість Авеля, якого убив Каїн.
Коли люди почали примножуватися на землі і народилися у них дочки,
2
ви1дэвше же сhнове б9іи дщє1ри человBчи, ћкw добры6 сyть, поsша себЁ жєны2 t всёхъ, ±же и3збрaша.
2
тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, і брали їх собі за дружин, яку хто обрав.
3
И# речE гDь бGъ: не и4мать д¦ъ м0й пребывaти въ человёцэхъ си1хъ во вёкъ, занE сyть пл0ть: бyдутъ же днjе и4хъ лётъ сто2 двaдесzть.
3
І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років.
4
И#споли1ни же бsху на земли2 во дни6 w4ны: и3 пот0мъ, є3гдA вхождaху сhнове б9іи къ дщeремъ человёчєскимъ, и3 раждaху себЁ: тjи бsху и3споли1ни, и5же t вёка, человёцы и3мени1тіи.
4
У той час були на землі велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди.
5
Ви1дэвъ же гDь бGъ, ћкw ўмн0жишасz ѕлHбы человёкwвъ на земли2: и3 всsкъ помышлsетъ въ сeрдцы своeмъ прилёжнw на ѕл†z во вс‰ дни6:
5
І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно;
6
и3 помhсли бGъ, ћкw сотвори2 человёка на земли2, и3 размhсли.
6
і розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму.
7
И# речE бGъ: потреблю2 человёка, є3г0же сотвори1хъ, t лицA земли2, t человёка дaже до скотA, и3 t г†дъ дaже до пти1цъ небeсныхъ: занE размhслихъ, ћкw сотвори1хъ |.
7
І сказав Господь: знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до худоби, і плазунів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх.
8
НHе же њбрёте блгdть пред8 гDемъ бGомъ.
8
Ной же придбав благодать перед очима Господа [Бога].
Але з тобою Я укладу завіт Мій, і ввійдеш у ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою.
19
И# t всёхъ скотHвъ и3 t всёхъ г†дъ, и3 t всёхъ ѕвэрeй, и3 t всsкіz пл0ти, двA двA t всёхъ введeши въ ковчeгъ, да питaеши съ соб0ю: мyжескій п0лъ и3 жeнскій бyдутъ.
19
Введи також у ковчег [з усякої худоби, і з усіх плазунів, і] з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть.
20
T всёхъ пти1цъ пернaтыхъ по р0ду, и3 t всёхъ скотHвъ по р0ду, и3 t всёхъ гадHвъ п0лзающихъ по земли2 по р0ду и4хъ, двA двA t всёхъ вни1дутъ къ тебЁ, питaтисz съ тоб0ю, мyжескій п0лъ и3 жeнскій.
20
З [усіх] птахів за родом їх, і з [усієї] худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, з усіх по парі ввійдуть до тебе, щоб залишилися живими [з тобою, чоловічої статі і жіночої].
21
Тh же возми2 себЁ t всёхъ брaшенъ, ±же и4мате ћсти, и3 соберeши къ себЁ, и3 бyдутъ тебЁ и3 w4нымъ брaшно.
21
Ти ж візьми собі всякої їжі, яку споживають, і збери до себе; і буде вона для тебе і для них споживою.
І сказав Господь [Бог] Ною: увійди ти і вся сім’я твоя в ковчег, тому що тебе побачив Я праведним переді Мною в роді цьому;
2
t скотHвъ же чи1стыхъ введи2 къ себЁ сeдмь сeдмь, мyжескій п0лъ и3 жeнскій: t скотHвъ же нечи1стыхъ двA двA, мyжескій п0лъ и3 жeнскій:
2
і всякої худоби чистої візьми по семеро, чоловічої статі і жіночої, а з худоби нечистої по двоє, чоловічої статі і жіночої;
3
и3 t пти1цъ небeсныхъ чи1стыхъ сeдмь сeдмь, мyжескій п0лъ и3 жeнскій: и3 t всёхъ пти1цъ нечи1стыхъ двЁ двЁ, мyжескій п0лъ и3 жeнскій, препитaти сёмz по всeй земли2:
3
також і з птахів небесних [чистих] по сім, чоловічої статі і жіночої, [і з усіх птахів нечистих по двоє, чоловічої статі і жіночої,] щоб зберегти сім’я для всієї землі,
4
є3щe бо днjй сeдмь, ѓзъ наведY д0ждь на зeмлю четhредесzть днjй и3 четhредесzть нощeй: и3 потреблю2 всsкое востaніе, є4же сотвори1хъ, t лицA всеS земли2.
4
тому що через сім днів Я буду лити дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все, що існує, що Я створив, з лиця землі.
В шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця, у цей день відкрилися усі джерела великої безодні, і вікна небесні розчинились;
12
и3 бhсть д0ждь на зeмлю четhредесzть днjй и3 четhредесzть нощeй.
У цей самий день увійшов у ковчег Ной і Сим, Хам і Яфет, сини Ноєві, і дружина Ноєва, і три дружини синів його з ними.
14
И# вси2 ѕвёріе земнjи по р0ду, и3 вси2 ск0ти по р0ду, и3 всsкій гaдъ дви1жущійсz на земли2 по р0ду, и3 всsкаz пти1ца пернaтаz по р0ду своемY,
14
Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають за родом їх, усі птахи, усі крилаті,
і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег] чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог. І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег].
17
И# бhсть пот0пъ четhредесzть днjй и3 четhредесzть нощeй на земли2, и3 ўмн0жисz водA и3 взS ковчeгъ, и3 возвhсисz t земли2:
17
І тривав на землі потоп сорок днів [і сорок ночей], і примножилася вода, і підняла ковчег, і він піднявся над землею;
усе, що мало дихання духа життя в ніздрях своїх на суші, вмерло.
23
И# потреби1сz всsкое востaніе, є4же бsше на лицы2 всеS земли2, t человёка дaже до скотA и3 гадHвъ и3 пти1цъ небeсныхъ, и3 потреби1шасz t земли2: и3 њстA нHе є3ди1нъ, и3 и5же съ ни1мъ въ ковчeзэ.
23
Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі.
І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися.
але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег, тому що вода була ще на поверхні всієї землі; і він простягнув руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.
Шістсот першого року [життя Ноя] до першого [дня] першого місяця припинилася вода на землі; і відкрив Ной покрівлю ковчега і подивився, і ось, обсохла поверхня землі.
вийди з ковчега ти і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою;
17
и3 вс‰ ѕвBри, є3ли1цы сyть съ тоб0ю, и3 всsку пл0ть t пти1цъ дaже до скотHвъ, и3 всsкъ гaдъ дви1жущійсz по земли2 и3зведи2 съ соб0ю: и3 расти1тесz и3 мн0житесz на земли2.
17
виведи із собою всіх тварин, що з тобою, від усякої плоті, з птахів, і худоби, і всіх плазунів, що плазують по землі: нехай розійдуться вони по землі, й нехай плодяться і розмножуються на землі.
усі звірі, й [уся худоба, й] усі плазуни, й усі птахи, все, що рухається по землі, за родами своїми, вийшли з ковчега.
20
И# создA нHе жeртвенникъ гDеви: и3 взS t всёхъ скотHвъ чи1стыхъ и3 t всёхъ пти1цъ чи1стыхъ и3 вознесE во всесожжeніе на жeртвенникъ.
20
І влаштував Ной жертовник Господу; і взяв із усякої худоби чистої і з усіх птахів чистих і приніс у всепалення на жертовнику.
21
И# њбонS гDь воню2 благоухaніz. И# речE гDь бGъ размhсливъ: не приложY ктомY проклsти зeмлю за дэлA человёчєскаz, занE прилежи1тъ помышлeніе человёку прилёжнw на ѕл†z t ю4ности є3гw2: не приложY u5бо ктомY порази1ти всsкую пл0ть живyщую, ћкоже сотвори1хъ:
21
І відчув Господь приємні пахощі, і сказав Господь [Бог] у серці Своєму: не буду більше проклинати землю за людину, тому що помисли серця людського — зло від юности його; і не буду більше знищувати усе живе, як Я зробив:
22
во вс‰ дни6 земли2 сёzтва и3 жaтва, зимA и3 зн0й, лёто и3 веснA, дeнь и3 н0щь не престaнутъ.
22
надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.
І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, [і володійте нею];
2
и3 стрaхъ и3 трeпетъ вaшъ бyдетъ на всёхъ ѕвэрeхъ земнhхъ (и3 на всёхъ скотёхъ земнhхъ), на всёхъ пти1цахъ небeсныхъ и3 на всёхъ дви1жущихсz по земли2 и3 на всёхъ рhбахъ морски1хъ: въ рyцэ вaшы вдaхъ (|).
2
нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони;
ось, Я укладу завіт Мій з вами і з нащадками вашими після вас,
10
и3 всsкой души2 живyщей съ вaми t пти1цъ и3 t скHтъ и3 всBмъ ѕвэрє1мъ зємнhмъ, є3ли6ка съ вaми (сyть) t всёхъ и3зшeдшихъ и3з8 ковчeга:
10
і з усякою душею живою, що з вами, із птахами і з худобою, і з усіма звірами земними, які у вас, з усіма, що вийшли з ковчега, з усіма тваринами земними;
11
и3 постaвлю завётъ м0й съ вaми: и3 не ќмретъ всsка пл0ть ктомY t воды2 пот0пныz, и3 ктомY не бyдетъ пот0пъ воднhй, є4же и3стли1ти всю2 зeмлю.
11
укладу завіт Мій з вами, що не буде більше знищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі.
Сим же і Яфет взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задом і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого.
24
И#стрезви1сz же нHе t вінA, и3 разумЁ є3ли6ка сотвори2 є3мY сhнъ є3гw2 ю3нёйшій,
24
Ной витверезів від вина свого і довідався, що вчинив над ним менший син його,
Арфаксад жив тридцять п’ять [135] років і породив [Каїнана. Після нарождення Каїнана Арфаксад жив триста тридцять років і породив синів і дочок і помер. Каїнан жив сто тридцять років, і породив] Салу.
І взяв Фарра Аврама, сина свого, і Лота, сина Аранового, онука свого, і Сару, невістку свою, дружину Аврама, сина свого, і вийшов з ними з Ура халдейського, щоб іти в землю Ханаанську; але, дійшовши до Харрана, вони зупинилися там.
І взяв Аврам з собою Сару, дружину свою, Лота, сина брата свого, і все майно, яке вони придбали, і всіх людей, яких вони мали в Харрані; і вийшли, щоб іти в землю Ханаанську; і прийшли в землю Ханаанську.
6
И# пр0йде ґврaмъ зeмлю въ долготY є3S дaже до мёста сmхeмъ, до дyба выс0кагw: хананeє же тогдA живsху на земли2 (т0й).
6
І пройшов Аврам по землі цій [у довжину її] до місця Сихема, до діброви Море́. У цій землі тоді [жили] хананеї.
Звідти рушив він до гори, на схід від Вефиля; і поставив намет свій так, що від нього Вефиль був на захід, а Гай на схід; і зробив там жертовник Господу і закликав ім’я Господа [Який явився йому].
Лот звів очі свої і побачив усю околицю Йорданську, що вона, перш ніж знищив Господь Содом і Гоморру, вся до Сигора зрошувалася водою, як сад Господній, як земля Єгипетська;
11
и3 и3збрA себЁ лHтъ всю2 њкрeстную странY їoрдaнскую, и3 tи1де лHтъ t вост0ка: и3 разлучи1стасz кjйждо t брaта своегw2.
11
і обрав собі Лот усю околицю Йорданську; і рушив Лот на схід. І відокремилися вони один від одного.
12
Ґврaмъ же всели1сz въ земли2 ханаaнстэй, лHтъ же всели1сz во грaдэ њкрeстныхъ стрaнъ и3 всели1сz въ сод0мэ.
12
Аврам став жити в землі Ханаанській; а Лот став жити у містах околиці і розкинув намети до Содома.
Жителі ж содомські були злі і грішні перед Господом.
14
БGъ же речE ґврaму, повнегдA разлучи1тисz лHту t негw2: воззри2 nчи1ма твои1ма и3 ви1ждь t мёста, и3дёже ты2 нн7э є3си2, къ сёверу, и3 лjвэ [ю4гу], и3 къ вост0ку, и3 м0рю:
14
І сказав Господь Авраму, після того як Лот відокремився від нього: зведи очі твої з місця, на якому ти тепер, подивися на північ і на південь, і на схід і на захід;
пішли вони війною проти Бери, царя Содомського, проти Бирши, царя Гоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя Севоїмського, і проти царя Бели, яка є Сигор.
3
Вси2 сjи совэщaшасz на ю3д0ль слaную: сіE є4сть м0ре слaное.
3
Усі ці з’єдналися в долині Сиддим, де нині море Солоне.
4
Дванaдесzть лётъ тjи раб0таша ходоллогом0ру: трeтіzгw же нaдесzть лёта tступи1ша.
4
Дванадцять років були вони в неволі у Кедорлаомера, а на тринадцятий рік обурилися.
Переможці взяли все майно Содома і Гоморри і весь запас їх і пішли.
12
Взsша же и3 лHта сhна брaта ґврaмова и3 и3мёніе є3гw2, и3 tид0ша: бё бо въ сод0мэхъ живhй.
12
І взяли Лота, племінника Аврамового, який жив у Содомі, і майно його і пішли.
13
Пришeдъ же є3ди1нъ t ўцэлёвшихъ, возвэсти2 ґврaму пришeлцу, и4же живsше ў дyба мамврjйскагw, ґморрeа брaта є3схHлz и3 брaта ґvнaнz, и5же бёша сою6зницы ґврaмwвы.
13
І прийшов один з тих, хто уцілів, і сповістив Аврама єврея, який жив тоді біля діброви Мамре, аморреянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими.
Аврам, почувши, що [Лот] родич його узятий у полон, озброїв рабів своїх, і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана;
Сaра же женA ґврaмлz не раждaше є3мY: бsше же є4й рабA є3гЂптzнынz, є4йже и4мz ѓгарь.
1
Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар.
2
Речe же сaра ко ґврaму: сE, заключи1 мz гDь, є4же не раждaти: вни1ди u5бо къ рабЁ моeй, да ч†да сотворю2 t неS. Послyша же ґврaмъ глaса сaрина.
2
І сказала Сара Авраму: ось, Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї. Аврам послухався слів Сари.
І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Агар, після десяти років перебування Аврамового в землі Ханаанській, і дала її Авраму, чоловіку своєму, за дружину.
4
И# вни1де ко ѓгари, и3 зачaтъ: и3 ви1дэ, ћкw во чрeвэ и4мать, и3 ўкорeна бhсть госпожA (є3S) пред8 нeю.
4
Він увійшов до Агарі, і вона зачала. Побачивши ж, що зачала, вона стала зневажати господиню свою.
5
И# речE сaра ко ґврaму: њби1да ми2 t тебє2: ѓзъ дaхъ рабY мою2 въ нёдро твоE: nнa же ви1дэвши, ћкw во чрeвэ и4мать, ўкорeна бhхъ пред8 нeю: суди2 бGъ междY мн0ю и3 тоб0ю.
5
І сказала Сара Авраму: в обра́зі моїй винен ти; я віддала служницю мою в надра твої; а вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мене; Господь нехай буде суддею між мною і між тобою.
і дуже, дуже розмножу тебе, і народжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе;
7
и3 постaвлю завётъ м0й междY мн0ю и3 междY тоб0ю, и3 междY сёменемъ твои1мъ по тебЁ въ р0ды и4хъ, въ завётъ вёченъ, да бyду тебЁ бGъ и3 сёмени твоемY по тебЁ:
7
і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе;
Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать;
Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі, народжене у домі і куплене за срібло в якого-небудь іноплемінника, який не від твого сімені.
13
И# бyдетъ завётъ м0й на пл0ти вaшей въ завётъ вёченъ.
13
Обов’язково нехай буде обрізаний народжений у домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде завіт Мій на тілі вашому завітом вічним.
14
Неwбрёзаный же мyжескій п0лъ, и4же не њбрёжетъ пл0ти крaйніz своеS въ дeнь nсмhй, погуби1тсz душA тA t р0да своегw2: ћкw завётъ м0й разори2.
14
Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій.
15
И# речE бGъ ґвраaму: сaра женA твоS не наречeтсz и4мz є3S сaра, но сaрра бyдетъ и4мz є4й:
15
І сказав Бог Аврааму: Сару, дружину твою, не називай Сарою, але нехай буде ім’я їй: Сарра;
І упав Авраам на лице своє, і розсміявся, і сказав сам у собі: невже від столітнього буде син? і Сарра, дев’яностолітня, невже народить?
18
Речe же ґвраaмъ къ бGу: їсмaилъ сeй да живeтъ пред8 тоб0ю.
18
І сказав Авраам Богові: о, хоч би Ізмаїл був живим перед лицем Твоїм!
19
Речe же бGъ ко ґвраaму: вои1стинну, сE, сaрра женA твоS роди1тъ тебЁ сhна, и3 наречeши и4мz є3мY їсаaкъ: и3 постaвлю завётъ м0й съ ни1мъ въ завётъ вёченъ, да бyду є3мY въ бGа и3 сёмени є3гw2 по нeмъ.
19
Бог же сказав [Аврааму]: саме Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти наречеш йому ім’я: Ісаак; і укладу завіт Мій з ним завітом вічним [в тому, що Я буду Богом йому і] нащадкам його після нього.
І про Ізмаїла Я почув тебе: ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ.
21
Завётъ же м0й постaвлю со їсаaкомъ, є3г0же роди1тъ тебЁ сaрра, во врeмz сіE, въ лёто втор0е.
21
Але завіт Мій укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра в цей самий час на наступний рік.
22
Скончa же (бGъ) гlz къ немY, и3 взhде бGъ t ґвраaма.
22
І Бог перестав говорити з Авраамом і відійшов від нього.
І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх народжених у домі своїм і всіх куплених за срібло своє, всіх чоловічої статі людей дому Авраамового; і обрізав крайню плоть їх у той самий день, як сказав йому Бог.
І взяв олії і молока і теля приготоване, і поставив перед ними, а сам стояв біля них під деревом. І вони їли.
9
Речe же къ немY: гдЁ сaрра женA твоS; Џнъ же tвэщaвъ, речE: сE, въ сёни.
9
І сказали йому: де Сарра, дружина твоя? Він відповів: тут, у наметі.
10
Речe же: (сE) возвращazсz пріидY къ тебЁ во врeмz сіE въ часы2, и3 роди1тъ сhна сaрра женA твоS. Сaрра же ўслhша пред8 двeрьми сёни сyщи за ни1мъ.
10
І сказав один з них: Я знову буду в тебе у цей же час [у наступному році], і буде син у Сарри, дружини твоєї. А Сарра слухала при вході в намет, позаду його.
11
Ґвраaмъ же и3 сaрра ст†ра (бёста,) заматерBвшаz во днeхъ: и3 престaша сaррэ бывaти жє1нскаz.
11
Авраам же і Сарра були старі й у літах похилих, і звичайне у жінок у Сарри припинилося.
12
Разсмэsсz же сaрра въ себЁ, глаг0лющи: не u5 бhло ми2 ќбw досeлэ, господи1нъ же м0й стaръ.
12
Сарра внутрішньо розсміялася, сказавши: чи мені, коли я постаріла, мати цю втіху? і господар мій старий.
13
И# речE гDь ко ґвраaму: что2 ћкw разсмэsсz сaрра въ себЁ, глаг0лющи: є3дA и4стиннw рождY; ѓзъ же состарёхсz.
13
І сказав Господь Аврааму: чому це [сама в собі] розсміялася Сарра, сказавши: «невже я дійсно можу народити, коли я постаріла»?
Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі,
19
вёмъ бо, ћкw заповёсть сынHмъ свои6мъ и3 д0му своемY по себЁ, и3 сохранsтъ пути6 гDни твори1ти прaвду и3 сyдъ, ћкw да наведeтъ гDь на ґвраaма вс‰, є3ли6ка гlа къ немY.
19
тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд; і здійснить Господь над Авраамом [усе], що сказав про нього.
20
Речe же гDь: в0пль сод0мскій и3 гом0ррскій ўмн0жисz ко мнЁ, и3 грэси2 и4хъ вели1цы ѕэлw2:
20
І сказав Господь: крик содомський і гоморрський, великий він, і гріх їх, дуже тяжкий він;
21
сошeдъ u5бо ўзрю2, ѓще по в0плю и4хъ грzдyщему ко мнЁ совершaютсz: ѓще же ни2, да разумёю.
21
зійду і подивлюся, чи дійсно вони чинять так, яке волання проти них, що доходить до Мене, чи ні; дізнаюся.
І підійшов Авраам і сказав: невже Ти погубиш праведного з нечестивим [і з праведником буде те саме, що з нечестивим]?
24
ѓще бyдутъ пzтьдесsтъ првdницы во грaдэ, погуби1ши ли |; не пощади1ши ли всегw2 мёста пzти1десzти рaди првdныхъ, ѓще бyдутъ въ нeмъ;
24
може, є в цьому місті п’ятдесят праведників? невже Ти погубиш, і не пощадиш [усього] місця цього ради п’ятдесятьох праведників, [якщо вони перебувають] у ньому?
25
никaкоже ты2 сотвори1ши по глаг0лу семY, є4же ўби1ти првdника съ нечести1вымъ, и3 бyдетъ првdникъ ћкw нечести1вый: никaкоже, судsй всeй земли2, не сотвори1ши ли судA;
25
не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим, щоб те саме було з праведником, що з нечестивим; не може бути від Тебе! Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно?
26
Речe же гDь: ѓще бyдутъ въ сод0мэхъ пzтьдесsтъ првdницы во грaдэ, њстaвлю вeсь грaдъ и3 всE мёсто и4хъ рaди.
26
Господь сказав: якщо Я знайду в місті Содомі п’ятдесят праведників, то Я заради них пощаджу [все місто й] усе місце це.
27
И# tвэщaвъ ґвраaмъ, речE: нн7э начaхъ глаг0лати ко гDу моемY, ѓзъ же є4смь землS и3 пeпелъ:
27
Авраам сказав у відповідь: ось, я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл:
28
ѓще же ўмaлzтсz пzтьдесsтъ првdницы въ четhредесzть пsть, погуби1ши ли четhредесzти пzти1хъ рaди вeсь грaдъ; И# речE: не погублю2, ѓще њбрsщу тaмw четhредесzть пsть.
28
можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: не винищу, якщо найду там сорок п’ять.
29
И# приложи2 є3щE глаг0лати къ немY, и3 речE: ѓще же њбрsщутсz тaмw четhредесzть; И# речE: не погублю2 рaди четhредесzти.
29
Авраам продовжував говорити з Ним і сказав: можливо, знайдеться там сорок? Він сказав: не зроблю того і заради сорока.
30
И# речE: что2, гDи, ѓще возглаг0лю; ѓще же њбрsщетсz тaмw три1десzть; И# речE: не погублю2 три1десzтихъ рaди.
30
І сказав Авраам: нехай не прогнівається Владика, що я буду говорити: може, знайдеться там тридцять? Він сказав: не зроблю, якщо знайдеться там тридцять.
31
И# речE: понeже и4мамъ глаг0лати ко гDу: ѓще же њбрsщутсz тaмw двaдесzть; И# речE: не погублю2, ѓще њбрsщутсz тaмw двaдесzть.
31
Авраам сказав: ось, я зважився говорити Владиці: можливо, знайдеться там двадцять? Він сказав: не знищу ради двадцяти.
32
И# речE: что2, гDи, ѓще возглаг0лю є3щE є3ди1ною; ѓще же њбрsщутсz тaмw дeсzть; И# речE: не погублю2 десzти1хъ рaди.
32
Авраам сказав: нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз: можливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти.
33
Tи1де же гDь, ћкw престA гlz ко ґвраaму: и3 ґвраaмъ возврати1сz на мёсто своE.
33
І пішов Господь, припинивши говорити з Авраамом; Авраам же повернувся у своє місто.
Главa f7i
1
Пріид0ста же двA ѓгGла въ сод0мъ въ вeчеръ: лHтъ же сэдsше пред8 враты2 сод0мскими. Ви1дэвъ же лHтъ, востA въ срётеніе и5мъ и3 поклони1сz лицeмъ на зeмлю
1
І прийшли ті два ангели в Содом увечері, коли Лот сидів біля воріт Содома. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і поклонився лицем до землі
і сказав: господарі мої! зайдіть у дім раба вашого і ночуйте, й умийте ноги ваші, і встаньте вранці і підете дорогою своєю. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці.
і викликали Лота і говорили йому: де люди, які прийшли до тебе на ніч? виведи їх до нас; ми пізнаємо їх.
6
И#зhде же лHтъ къ ни6мъ въ преддвeріе, двє1ри же затвори2 за соб0ю.
6
Лот вийшов до них до входу, і замкнув за собою двері,
7
Речe же къ ни6мъ: никaкоже, брaтіе, не дёйте ѕлA:
7
і сказав [їм]: брати мої, не робіть зла;
8
сyть же ми2 двЁ дщє1ри, ±же не познaша мyжа: и3зведY и5хъ къ вaмъ, и3 твори1те и5мъ, ћкоже ўг0дно є4сть вaмъ: т0чію мужє1мъ си6мъ не сотвори1те њби1ды, тогH бо рaди внид0ша под8 кр0въ д0му моегw2.
8
ось у мене дві дочки, що не пізнали чоловіка; краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічого, тому що вони прийшли під дах дому мого.
Але вони сказали [йому]: йди сюди. І сказали: ось прийшлий, і хоче судити? тепер ми гірше вчинимо з тобою, ніж з ними. І дуже приступали до людини цієї, до Лота, і підійшли, щоб виламати двері.
тому що ми винищимо це місце, бо великий крик на жителів його до Господа, і Господь послав нас винищити його.
14
И#зhде же лHтъ и3 глаг0ла къ зsтємъ свои6мъ, пои1мшымъ дщє1ри є3гw2, и3 речE: востaните и3 и3зыди1те t мёста сегw2, ћкw погублsетъ гDь грaдъ. Возмнёсz же и3грaти пред8 зzтьми2 свои1ми.
14
І вийшов Лот, і говорив із зятями своїми, які брали за себе дочок його, і сказав: встаньте, вийдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує.
15
Е#гдa же ќтро бhсть, понуждaху ѓгGли лHта, глаг0люще: востaвъ, поими2 женY твою2 и3 двЁ дщє1ри тво‰, ±же и4маши, и3 и3зhди, да не и3 ты2 поги1бнеши со беззак0нми грaда.
15
Коли зійшла зоря, ангели почали прискорювати Лота, говорячи: встань, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, які в тебе, щоб не загинути тобі за беззаконня міста.
16
И# смути1шасz, и3 взsша ѓгGли за рyку є3го2, и3 за рyку женY є3гw2, и3 за рyки двyхъ дщeрей є3гw2, понeже пощадЁ и5 гDь.
16
І оскільки він барився, то мужі ті [ангели], з милости до нього Господньої, взяли за руку його і дружину його, і двох дочок його, і вивели його і поставили його за містом.
17
И# бhсть є3гдA и3звед0ша | в0нъ, и3 рёша: спасaz спасaй твою2 дyшу: не њзирaйсz вспsть, нижE пост0й во всeмъ предёлэ (сeмъ): въ горЁ спасaйсz, да не когдA кyпнw ћтъ бyдеши.
17
Коли ж вивели їх геть, то один з них сказав: спасай душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся в околиці цій; спасайся на горі, щоб тобі не загинути.
18
Речe же лHтъ къ ни6мъ: молю1сz, гDи,
18
Але Лот сказав їм: ні, Владико!
19
понeже њбрёте рaбъ тв0й млcть пред8 тоб0ю, и3 возвели1чилъ є3си2 прaвду твою2, ю4же твори1ши на мнЁ, є4же жи1ти души2 моeй: ѓзъ же не возмогY спасти1сz въ горЁ, да не когдA пости1гнутъ мS ѕл†z, и3 ўмрY:
19
ось, раб Твій знайшов благовоління перед очима Твоїми, і велика милість Твоя, яку Ти зробив зі мною, що врятував життя моє; але я не можу спасатися на горі, щоб не застигло мене лихо і я не вмер;
На другий день старша сказала молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і в цю ніч; і ти ввійди, спи з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.
35
Ўпои1ша же и3 въ тY н0щь nтцA своего2 він0мъ: и3 вшeдши ю3нёйшаz преспA со nтцeмъ свои1мъ: и3 не поразумЁ џнъ, є3гдA преспA и3 є3гдA востA.
35
І напоїли батька свого вином і в цю ніч; і ввійшла молодша і спала з ним; і він не знав, коли вона лягла і коли встала.
36
И# зачaша џбэ дщє1ри лHтwвы t nтцA своегw2:
36
І зробилися обидві дочки Лотові вагітними від батька свого,
37
и3 роди2 старёйшаz сhна и3 наречE и4мz є3мY мwaвъ, глаг0лющи: t nтцA моегw2. Сeй nтeцъ мwавjтwмъ дaже до нн7эшнzгw днE.
37
і народила старша сина, і нарекла йому ім’я: Моав [говорячи: він від батька мого]. Він батько моавитян донині.
38
Роди1 же ю3нёйшаz сhна и3 наречE и4мz є3мY ґммaнъ, глаг0лющи: сhнъ р0да моегw2. Сeй nтeцъ ґмманjтwмъ до нн7эшнzгw днE.
38
І молодша також народила сина, і нарекла йому ім’я: Бен-Аммі [говорячи: він син роду мого]. Він батько аммонитян донині.
Авраам піднявся звідти на південь і оселився між Кадесом і між Суром; і був тимчасово в Герарі.
2
Речe же ґвраaмъ њ сaррэ женЁ своeй, ћкw сестрa ми є4сть: ўбоsсz бо рещи2, ћкw женa ми є4сть, да не когдA ўбію1тъ є3го2 мyжіе грaдстіи є3S рaди. Послa же ґвімелeхъ цaрь герaрскій и3 взS сaрру.
2
І сказав Авраам про Сарру, дружину свою: вона сестра моя. [Тому що він боявся сказати, що це дружина його, щоб жителі міста того не вбили його за неї.] І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру.
3
И# пріи1де бGъ ко ґвімелeху н0щію во снЁ и3 речE є3мY: сE, ты2 ўмирaеши жены2 рaди сеS, ю4же поsлъ є3си2: сіs же є4сть сожи1телствующаz мyжу.
3
І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні і сказав йому: ось, ти вмреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка.
4
Ґвімелeхъ же не прикоснyсz є4й и3 речE: гDи, kзhкъ невёдущій и3 првdнъ погуби1ши ли;
4
Авимелех же не доторкався до неї і сказав: Владико! невже ти погубиш [того, хто не знав цього] і невинний народ?
5
не сaмъ ли ми2 речE: сестрa ми є4сть; и3 сіs ми речE: брaтъ ми2 є4сть; чи1стымъ сeрдцемъ и3 въ прaвдэ рyкъ сотвори1хъ сіE.
5
Чи не сам він сказав мені: вона сестра моя? І вона сама сказала: він брат мій. Я зробив це у простоті серця мого й у чистоті рук моїх.
6
Речe же є3мY бGъ во снЁ: и3 ѓзъ познaхъ, ћкw чи1стымъ сeрдцемъ сотвори1лъ є3си2 сіE, и3 пощадёхъ тS, да не согрэши1ши ко мнЁ: сегw2 рaди не попусти1хъ ти2 коснyтисz є3S:
6
І сказав йому Бог уві сні: і Я знаю, що ти зробив це у простоті серця твого, і стримав тебе від гріха переді Мною, тому і не допустив тебе доторкнутися до неї;
7
нн7э же tдaждь женY мyжу, ћкw прbр0къ є4сть, и3 пом0литсz њ тебЁ, и3 жи1въ бyдеши: ѓще же не tдaси, вёждь, ћкw ќмреши ты2 и3 вс‰ тво‰.
7
тепер же поверни дружину чоловікові, бо він пророк і помолиться за тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої.
І покликав Авимелех Авраама і сказав йому: що ти з нами зробив? чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти зробив зі мною діла, які не роблять.
коли Бог повів мене подорожувати з дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце, скрізь говори про мене: це брат мій.
І здалося це Аврааму дуже неприємним заради сина його [Ізмаїла].
12
И# речE бGъ ґвраaму: да не бyдетъ жeстоко пред8 тоб0ю њ џтроцэ и3 њ рабhни: вс‰ є3ли6ка ѓще речeтъ тебЁ сaрра, слyшай глaса є3S: ћкw во їсаaцэ наречeтсz тебЁ сёмz:
12
Але Бог сказав Аврааму: не засмучуйся заради отрока і рабині твоєї; в усьому, що скаже тобі Сарра, слухайся голосу її, бо в Ісаакові наречеться тобі сíм’я;
і від сина рабині Я породжу [великий] народ, тому що він сíм’я твоє.
14
Востa же ґвраaмъ заyтра и3 взS хлёбы и3 мёхъ воды2, и3 дадE ѓгари: и3 возложи2 на плещы2 є3S nтрочA и3 tпусти2 ю5. Tшeдши же заблуждaше въ пустhни, ў клaдzзz клsтвеннагw:
14
Авраам встав рано-вранці, й узяв хліба і міх води, і дав Агарі, поклавши їй на плечі, й отрока, і відпустив її. Вона пішла, і заблукала у пустелі Вирсавії;
і не стало води в міху, і вона залишила отрока під одним кущем
16
Tшeдши же сэдsше прsмw є3мY и3здалeче, ћкоже дострэли1ти и3з8 лyка: речe бо: да не ви1жду смeрти дётища моегw2. И# сёде прsмw є3мY и3здалeче. Воскричaвъ же nтрочA, восплaкасz:
16
і пішла, сіла віддалік на відстані одного пострілу з лука. Бо вона сказала: не хочу бачити смерти дитини. І вона сіла [на відстані] навпроти [нього], і підняла крик, і плакала;
17
ўслhша же бGъ глaсъ nтрочaте t мёста, и3дёже бsше: и3 воззвA ѓгGлъ б9ій ѓгарь съ нб7сE и3 речE є4й: чт0 є3сть, ѓгарь; не б0йсz: ўслhша бо бGъ глaсъ џтрочища t мёста, и3дёже є4сть:
17
і почув Бог голос отрока [звідти, де він був]; і ангел Божий з неба воззвав до Агарі і сказав їй: що з тобою, Агар? не бійся; Бог почув голос отрока звідти, де він знаходиться;
Він жив у пустелі Фаран; і мати його взяла із землі Єгипетської.
22
Бhсть же въ то2 врeмz, и3 речE ґвімелeхъ, и3 nхозafъ невэстоводи1тель є3гw2, и3 фіх0лъ воев0да си1лы є3гw2, ко ґвраaму, глаг0лz: бGъ съ тоб0ю во всёхъ, ±же твори1ши:
22
І було в той час, Авимелех з [Ахузафом, що водив наречену, і] Фихолом, воєначальником своїм, сказав Аврааму: з тобою Бог у всьому, що ти не робив би;
23
нн7э u5бо клени1сz ми2 бGомъ, не њби1дэти менE, нижE сёмене моегw2, нижE и4мене моегw2: но по прaвдэ, ю4же сотвори1хъ съ тоб0ю, сотвори1ши со мн0ю и3 земли2, и3дёже ты2 всели1лсz є3си2 на нeй.
23
і тепер поклянися мені тут Богом, що ти не скривдиш ні мене, ні сина мого, ні онука мого; і як я добре чинив з тобою, так і ти будеш чинити зі мною і землею, в якій ти гостюєш.
І було, після цих подій Бог спокушав Авраама і сказав йому: Аврааме! Він сказав: ось я.
2
И# речE: поими2 сhна твоего2 возлю1бленнаго, є3г0же возлюби1лъ є3си2, їсаaка, и3 и3ди2 на зeмлю выс0ку и3 вознеси2 є3го2 тaмw во всесожжeніе, на є3ди1ну t г0ръ, и5хже ти2 рекY.
2
Бог сказав: візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш, Ісаака; і піди в землю Моріа і там принеси його у всепалення на одній з гір, про яку Я скажу тобі.
3
Востaвъ же ґвраaмъ ќтрw, њсэдлA nслS своE: поsтъ же съ соб0ю двA џтрwчища и3 їсаaка сhна своего2: и3 растни1въ дровA во всесожжeніе, востaвъ и4де, и3 пріи1де на мёсто, є4же речE є3мY бGъ, въ трeтій дeнь.
3
Авраам устав рано-вранці, осідлав осла свого, взяв з собою двох слуг своїх та Ісаака, сина свого; наколов дров для всепалення і, вставши, пішов на місце, про яке сказав йому Бог.
На третій день Авраам звів очі свої, і побачив те місце здалеку.
5
И# речE ґвраaмъ nтрокHмъ свои6мъ: сsдите здЁ со nслsтемъ: ѓзъ же и3 дётищь п0йдемъ до џндэ, и3 поклони1вшесz возврати1мсz къ вaмъ.
5
І сказав Авраам слугам своїм: ви залиштеся тут з ослом, а я і син підемо туди і поклонимося, і повернемося до вас.
6
Взs же ґвраaмъ дровA всесожжeніz и3 возложи2 на їсаaка сhна своего2: взs же въ рyки и3 џгнь, и3 н0жь, и3 и3д0ста џба вкyпэ.
6
І взяв Авраам дрова для всепалення, і поклав на Ісаака, сина свого; взяв у руки вогонь і ніж, і пішли обоє разом.
7
Речe же їсаaкъ ко ґвраaму nтцY своемY: џтче. Џнъ же речE: чт0 є3сть, чaдо; Речe же: сE, џгнь и3 дровA, гдё є3сть nвчA є4же во всесожжeніе;
7
І почав Ісаак говорити Аврааму, батькові своєму, і сказав: батьку мій! Він відповів: ось я, сину мій. Він сказав: ось вогонь і дрова, де ж агнець для всепалення?
8
Речe же ґвраaмъ: бGъ ќзритъ себЁ nвчA во всесожжeніе, чaдо. Шє1дша же џба вкyпэ,
8
Авраам сказав: Бог угледить Собі агнця для всепалення, сину мій. І йшли далі обоє разом.
І пройшли на місце, про яке сказав йому Бог; і влаштував там Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши сина свого Ісаака, поклав його на жертовник поверх дров.
Але ангел Господній воззвав до нього з неба і сказав: Аврааме! Аврааме! Він сказав: ось я.
12
И# речE: да не возложи1ши руки2 твоеS на џтрочища, нижE да сотвори1ши є3мY что2: нн7э бо познaхъ, ћкw бои1шисz ты2 бGа, и3 не пощадёлъ є3си2 сhна твоегw2 возлю1бленнагw менє2 рaди.
12
Ангел сказав: не здіймай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого, тому що тепер Я знаю, що боїшся ти Бога і не пожалів сина твого, єдиного твого, для Мене.
І підвів Авраам очі свої і побачив: і ось, позаду баран, що заплутався у гущавині рогами своїми. Авраам пішов, узяв барана і приніс його у всепалення замість [Ісаака], сина свого.
14
И# наречE ґвраaмъ и4мz мёсту томY: гDь ви1дэ: да рекyтъ днeсь: на горЁ гDь kви1сz.
14
І нарік Авраам ім’я місцю тому: Єгова-іре*. Тому і нині говориться: на горі Єгови угледиться.
15
И# воззвA ѓгGлъ гDень ґвраaма втори1цею съ нб7сE,
15
І вдруге воззвав до Авраама ангел Господній з неба
то Я благословляючи благословлю тебе і примножуючи примножу сíм’я твоє, як зірки небесні і як пісок на березі моря; й оволодіє сíм’я твоє містами ворогів своїх;
І відійшов Авраам від померлої своєї, і говорив до синів Хетових, і сказав:
4
пресeлникъ и3 пришлeцъ ѓзъ є4смь ў вaсъ, дади1те ми2 u5бо стzжaніе гр0ба междY вaми, да погребY мертвецA моего2 t менє2.
4
я у вас подорожній і поселенець; дайте мені у власність місце для гробу між вами, щоб мені померлу мою поховати від очей моїх.
5
Tвэщaша же сhнове хеттewвы ко ґвраaму, глаг0люще: ни2, господи1не:
5
Сини Хета відповіли Аврааму і сказали йому:
6
послyшай же нaсъ: цaрь t бGа ты2 є3си2 въ нaсъ: во и3збрaнныхъ гробёхъ нaшихъ погреби2 мертвецA твоего2: никт0же бо t нaсъ возбрани1тъ гр0ба своегw2 t тебє2, є4же погребсти2 мертвецA твоего2 тaмw.
6
послухай нас, господарю наш; ти князь Божий посеред нас; у кращому з наших погребальних місць поховай померлу твою; ніхто з нас не відмовить тобі в погребальному місці, для поховання [в ньому] померлої твоєї.
7
Востaвъ же ґвраaмъ поклони1сz нар0ду земли2, сынHмъ хеттewвымъ,
7
Авраам встав і поклонився народу землі тієї, синам Хетовим;
ні, господарю мій, послухай мене: я даю тобі поле і печеру, що на ньому, даю тобі, перед очима синів народу мого дарую тобі її, поховай померлу твою.
12
И# поклони1сz ґвраaмъ пред8 нар0домъ земли2
12
Авраам поклонився народу землі тієї
13
и3 речE є3фрHну во ўшесA пред8 всёмъ нар0домъ земли2: понeже по мнЁ є3си2, послyшай менE: сребро2 селA возми2 ў менє2, и3 погребY мертвецA моего2 тaмw.
13
і промовив до Ефрона, щоб чув [увесь] народ землі тієї, і сказав: якщо послухаєш, я даю тобі за поле срібло; візьми у мене, і я поховаю там померлу мою.
14
Tвэщa же є3фрHнъ ґвраaму, глаг0лz:
14
Ефрон відповів Аврааму і сказав йому:
15
ни2, господи1не: слhшахъ бо, ћкw землS четhрехъ сHтъ дідрaхмъ сребрA: но что2 бhло бы сіE междY мн0ю и3 тоб0ю; тh же мертвецA твоего2 погреби2.
15
господарю мій! послухай мене: земля коштує чотириста сиклів срібла; для мене і для тебе що це? поховай померлу твою.
Авраам вислухав Ефрона; і відважив Авраам Ефрону срібла, скільки він оголосив так, щоб чули сини Хетові, чотириста сиклів срібла, яке ходить серед купців.
Господь, Бог неба [і Бог землі], Який взяв мене з дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: [тобі і] нащадкам твоїм дам цю землю, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму [Ісааку] звідти;
8
ѓще же не восх0щетъ женA поити2 съ тоб0ю въ зeмлю сію2, чи1стъ бyдеши t заклsтіz моегw2: т0чію сhна моегw2 не возврати2 тaмw.
8
якщо ж не захоче жінка йти з тобою [у землю цю], ти будеш вільний від цієї клятви моєї; тільки сина мого не повертай туди.
І поклав раб руку свою під стегно Авраама, господаря свого, і поклявся йому в цьому.
10
И# взS рaбъ дeсzть велблю6дъ t велблю6дъ господи1на своегw2, и3 t всёхъ бл†гъ господи1на своегw2 съ соб0ю, и3 востaвъ и4де въ месопотaмію во грaдъ нахHровъ:
10
І взяв раб з верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також різні скарби господаря його. Він встав і пішов у Месопотамію, в місто Нахора,
і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, [поки не нап’ються,] — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм [Авраамом].
15
И# бhсть прeжде нeже скончaти є3мY глаг0лющу во ўмЁ своeмъ, и3 сE, ревeкка и3схождaше, ћже роди1сz ваfуи1лу, сhну мeлхи жены2 нахHра, брaта же ґвраaмлz, держaщи водон0съ на рaмэхъ свои1хъ:
15
Ще не перестав він говорити [у розумі своєму], і ось, вийшла Ревекка, яка народилася від Вафуїла, сина Милки, дружини Нахора, брата Авраамового, і глечик її на плечі її;
16
дэви1ца же бsше доброзрaчна ѕэлw2: дёва бЁ, мyжъ не познA є3S. Сошeдши же на клaдzзь, нап0лни водон0съ св0й и3 взhде.
16
дівчина була прекрасна на вигляд, діва, якої не пізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, наповнила глечик свій і пішла нагору.
17
Течe же рaбъ во срётеніе є4й и3 речE: нап0й мS мaлw вод0ю t водон0са твоегw2.
17
І побіг раб назустріч їй і сказав: дай мені напитися трохи із глечика твого.
18
Сіs же речE: пjй, господи1не. И# потщaсz, и3 снS водон0съ на мы6шца сво‰, и3 напои2 є3го2, д0ндеже напи1сz.
18
Вона сказала: пий, господарю мій. І негайно спустила глечик свій на руку свою і напоїла його.
і сказав: благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого милістю Своєю й істиною Своєю! Господь прямою дорогою привів мене до дому брата господаря мого.
І коли він побачив сергу і зап’ястя на руках у сестри своєї і почув слова Ревекки, сестри своєї, яка говорила: так говорив зі мною той чоловік, — то прийшов до чоловіка цього, і ось, він стоїть з верблюдами біля джерела;
31
и3 речE є3мY: грzди2, вни1ди бlгословeнный t гDа, почто2 стои1ши внЁ; ѓзъ же ўгот0вахъ хрaмину и3 мёсто велблю1дwмъ.
31
і сказав [йому]: ввійди, благословенний Господом; чому ти стоїш ззовні? я приготував дім і місце для верблюдів.
Він сказав мені: Господь [Бог], перед лицем Якого я ходжу, пошле з тобою ангела Свого і благовлаштує путь твою, і візьмеш дружину сину моєму з рідних моїх і з дому батька мого;
41
тогдA бyдеши чи1стъ t заклинaніz моегw2: є3гдa бо д0йдеши въ плeмz моE, и3 не дадsтъ ти2, и3 бyдеши чи1стъ t заклинaніz моегw2:
41
тоді будеш ти вільним від клятви моєї, коли сходиш до родичів моїх; і якщо вони не дадуть тобі, то будеш вільним від клятви моєї.
то ось, я стою біля джерела води, [і дочки жителів міста виходять черпати воду,] і дівчина, яка вийде черпати, і якій я скажу: дай мені напитися трохи з глечика твого,
і яка скаже мені: і ти пий, і верблюдам твоїм я начерпаю, ось дружина, яку Господь призначив синові господаря мого [рабу Своєму Ісааку; і з цього дізнаюсь я, що Ти чиниш милість господарю моєму Аврааму].
45
И# бhсть прeжде нeже скончaти мнЁ глаг0лющу во ўмЁ своeмъ, ѓбіе ревeкка и3схождaше держaщи водон0съ на р†му, и3 сни1де на клaдzзь, и3 почерпE воды2: и3 рек0хъ є4й: нап0й мS.
45
Ще не перестав я говорити в розумі моєму, і ось, вийшла Ревекка, і глечик її на плечі її, і зійшла до джерела і зачерпнула [води]; і я сказав їй: напої мене.
Я запитав її і сказав: чия ти дочка? [скажи мені]. Вона сказала: дочка Вафуїла, сина Нахорового, якого народила йому Милка. І дав я серги їй і зап’ястя на руки її.
І схилився я і поклонився Господу, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Який прямою дорогою привів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого за сина його.
49
ѓще ќбw сотворитE вы2 ми1лость и3 прaвду къ господи1ну моемY: ѓще же ни2, повёдите ми2: да њбращyсz и3ли2 на дeсно, и3ли2 на лёво.
49
І нині скажіть мені: чи маєте ви намір зробити милість і правду господарю моєму чи ні? скажіть мені, і я обернуся праворуч, або ліворуч.
50
Tвэщ†вша же лавaнъ и3 ваfуи1лъ, рек0ста: t гDа пріи1де дёло сіE: не возм0жемъ ти2 проти1ву рещи2 ѕло2 и3ли2 блaго:
50
І відповіли Лаван і Вафуїл і сказали: від Господа прийшла ця справа; ми не можемо сказати тобі всупереч ні поганого, ні доброго;
І ввів її Ісаак у шатро Сарри, матері своєї, і взяв Ревекку, і вона стала йому дружиною, і він полюбив її; й утішився Ісаак у печалі за [Саррою,] матір’ю своєю.
Главa к7є
1
Приложи1въ же ґвраaмъ, поS женY, є4йже и4мz хеттyра:
Господь сказав їй: два племені в утробі твоїй, і два різних народи вийдуть з утроби твоєї; один народ стане сильнішим за інший, і більший буде служити меншому.
Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Яків. Ісаак же був шістдесяти років, коли вони народилися [від Ревекки].
27
Возраст0ша же ю4нwши: и3 бhсть и3сavъ человёкъ вёдый лови1ти, сeлный: їaкwвъ же бhсть человёкъ нелукaвъ, живhй въ домY.
27
Діти виросли, і став Ісав людиною вправною у звіроловстві, людиною полів; а Яків людиною лагідною, що живе у наметах.
подорожуй по цій землі, і Я буду з тобою і благословлю тебе, бо тобі і нащадкам твоїм дам усі землі ці і виконаю клятву [Мою], якою Я клявся Аврааму, батькові твоєму;
за те, що Авраам [батько твій] послухався голосу Мого і виконував, що Мною заповідано було виконувати: повеління Мої, постанови Мої і закони Мої.
6
Всели1сz же їсаaкъ въ герaрэхъ.
6
Ісаак оселився в Герарі.
7
Вопроси1ша же мyжіе мёста тогw2 њ ревeкцэ женЁ є3гw2, и3 речE: сестрa ми є4сть. Ўбоsсz бо рещи2, ћкw женa ми є4сть, да не когдA ўбію1тъ є3го2 мyжіе мёста тогw2 ревeкки рaди, понeже бЁ доброзрaчна.
7
Жителі місця того запитали про [Ревекку] дружину його, і він сказав: це сестра моя; тому що боявся сказати: дружина моя, щоб не вбили мене, думав він, жителі місця цього, за Ревекку, тому що вона прекрасна на вигляд.
Але коли вже багато часу він там прожив, Авимелех, цар Филистимський, подивившись у вікно, побачив, що Ісаак грається з Ревеккою, дружиною своєю.
9
Призвa же ґвімелeхъ їсаaка и3 речE є3мY: u5бо женA твоS є4сть; почто2 рeклъ є3си2, ћкw сестрa ми є4сть; Речe же є3мY їсаaкъ: рёхъ бо, да не ўмрY є3S рaди.
9
І покликав Авимелех Ісаака і сказав: ось, це дружина твоя; як же ти сказав: вона сестра моя? Ісаак сказав йому: тому що я думав, не вмерти б мені заради неї.
10
Речe же є3мY ґвімелeхъ: что2 сіE сотвори1лъ є3си2 нaмъ; вмaлэ не бhсть нёкто t р0да моегw2 съ жен0ю твоeю, и3 навeлъ бы є3си2 на ны2 невёдэніе.
10
Але Авимелех сказав [йому]: навіщо ти зробив це з нами? ледве один з народу [мого] не з’єднався з дружиною твоєю, і ти ввів би нас у гріх.
І знову викопав Ісаак колодязі води, що були викопані у дні Авраама, батька його, і які завалили филистимляни після смерти Авраама [батька його]; і назвав їх тими ж іменами, якими назвав їх [Авраам,] батько його.
І сперечалися пастухи герарські з пастухами Ісаака, говорячи: наша вода. І він нарік колодязю ім’я: Есек, тому що сперечалися з ним.
21
Tшeдъ же tтyду їсаaкъ, и3скопA клaдzзь другjй. Прsхусz же и3 њ т0мъ: и3 прозвA и4мz є3мY враждA.
21
[Коли рушив звідти Ісаак,] викопали інший колодязь; сперечалися також і через нього; і він нарік йому ім’я: Ситна.
22
Tшeдъ же tтyду, и3скопA клaдzзь другjй. И# не прsхусz њ т0мъ, и3 прозвA и4мz є3мY прострaнство, глаг0лz: ћкw нн7э распространи2 гDь нaмъ и3 возрасти2 нaсъ на земли2.
22
І він рушив звідти і викопав інший колодязь, про який уже не сперечалися, і нарік йому ім’я: Реховоф, тому що, сказав він, тепер Господь дав нам просторе місце, і ми розмножимося на землі.
І в ту ніч явився йому Господь і сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе і розмножу нащадків твоїх, заради [батька твого] Авраама, раба Мого.
Він підійшов і поцілував його. І відчув Ісаак запах від одягу його і благословив його і сказав: ось, запах від сина мого, як запах від поля [повного], яке благословив Господь;
28
и3 да дaстъ тебЁ бGъ t росы2 небeсныz и3 t тyка земли2, и3 мн0жество пшени1цы и3 вінA:
28
нехай дасть тобі Бог від роси небесної і від багатства землі, і безліч хліба і вина;
29
и3 да пораб0таютъ тебЁ kзhцы, и3 да покл0нzтсz тебЁ кн‰зи, и3 бyди господи1нъ брaту твоемY, и3 покл0нzтсz тебЁ сhнове nтцA твоегw2: проклинazй тS пр0клzтъ, бlгословлszй же тS бlгословeнъ.
29
нехай послужать тобі народи, і нехай поклоняться тобі племена; будь господарем над братами твоїми, і нехай поклоняться тобі сини матері твоєї; ті, що проклинають тебе, — прокляті; ті, що благословляють тебе, — благословенні!
Як тільки Ісаак благословив Якова [сина свого], і як тільки вийшов Яків від лиця Ісаака, батька свого, Ісав, брат його, прийшов з полювання свого.
31
Сотвори1 же и3 т0й снBди и3 принесE nтцY своемY, и3 речE nтцY: да востaнетъ nтeцъ м0й, и3 да ћстъ t л0ва сhна своегw2, ћкw да бlгослови1тъ мS душA твоS.
31
Приготував і він страву, і приніс батькові своєму, і сказав батькові своєму: встань, батьку мій, і поїж дичини сина твого, щоб благословила мене душа твоя.
І затремтів Ісаак дуже великим трепетом, і сказав: хто ж це, що дістав [мені] дичини і приніс мені, і я їв від усього, раніше ніж ти прийшов, і я благословив його? він і буде благословенний.
І сказав [Ісав]: чи не тому дано йому ім’я: Яків, що він запнув мене вже двічі? Він узяв первородство моє, і ось, тепер узяв благословення моє. І ще сказав [Ісав батькові своєму]: невже ти не залишив [і] мені благословення?
Ісаак відповів Ісаву: ось, я поставив його господарем над тобою і всіх братів його віддав йому в раби: обдарував його хлібом і вином; що ж я зроблю для тебе, сину мій?
38
Речe же и3сavъ ко nтцY своемY: є3дA є3ди1но є4сть бlгословeніе ў тебє2, џтче; бlгослови2 ќбw и3 менE, џтче. Ўмили1вшусz же їсаaку, возопи2 глaсомъ вeліимъ и3сavъ и3 восплaкасz.
38
Але Ісав сказав батькові своєму: невже, батьку мій, одне в тебе благословення? благослови і мене, батьку мій! І [оскільки Ісаак мовчав,] підняв Ісав голос свій і заплакав.
39
Tвэщaвъ же їсаaкъ nтeцъ є3гw2, речE є3мY: сE, t тyка земли2 бyдетъ вселeніе твоE, и3 t росы2 небeсныz свhше:
39
І відповів Ісаак, батько його, і сказав йому: ось, від багатства землі буде перебування твоє і від роси небесної звище;
і ти будеш жити мечем твоїм і будеш служити братові твоєму; прийде ж час, коли ти вчиниш опір і скинеш ярмо його з шиї твоєї.
41
И# враждовaше и3сavъ на їaкwва њ бlгословeніи, и4мже бlгослови2 є3го2 nтeцъ є3гw2. Речe же и3сavъ во ўмЁ своeмъ: да прибли1жатсz днjе плaча nтцA моегw2, да бhхъ ўби1лъ їaкwва брaта моего2.
41
І зненавидів Ісав Якова через благословення, яким благословив його батько його; і сказав Ісав у серці своїм: наближаються дні плачу за батьком моїм, і я вб’ю Якова, брата мого.
І переказані були Ревецці слова Ісава, старшого сина її; і вона послала, і покликала молодшого сина свого Якова, і сказала йому: ось, Ісав, брат твій, погрожує убити тебе;
і поживи в нього трохи часу, доки вгамується лють брата твого,
45
и3 забyдетъ ±же є3мY сотвори1лъ є3си2, и3 послaвши приведY тS tтyду, да не когдA безчaдна бyду t nбои1хъ вaсъ въ дeнь є3ди1нъ.
45
доки вгамується гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти зробив йому: тоді я пошлю і візьму тебе звідти; для чого мені в один день позбутися обох вас?
46
Речe же ревeкка ко їсаaку: стужи1хъ си2 жи1знію моeю дщeрей рaди сынHвъ хеттeйскихъ: ѓще п0йметъ їaкwвъ женY t дщeрей земли2 сеS, то2 вскyю ми2 жи1ти;
46
І сказала Ревекка Ісааку: я життю не рада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину з дочок хеттейських, які ці, з дочок цієї землі, то для чого мені і життя?
Главa к7и
1
Призвaвъ же їсаaкъ їaкwва, бlгослови2 є3го2 и3 заповёда є3мY, глаг0лz: да не п0ймеши жены2 t дщeрей хананeйскихъ:
1
І покликав Ісаак Якова і благословив його, і заповідав йому і сказав: не бери собі дружини з дочок ханаанських;
і нехай дасть тобі благословення Авраама [батька мого], тобі і нащадкам твоїм з тобою, щоб тобі успадкувати землю подорожування твого, яку Бог дав Аврааму!
І відпустив Ісаак Якова, і він пішов у Месопотамію до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава.
6
Ви1дэ же и3сavъ, ћкw бlгослови2 їсаaкъ їaкwва и3 послA въ месопотaмію сЂрскую поsти tтyду себЁ женY, є3гдA бlгослови2 є3го2 и3 заповёда є3мY, глаг0лz: да не п0ймеши жены2 t дщeрей хананeйскихъ.
6
Ісав побачив, що Ісаак благословив Якова і благословляючи послав його в Месопотамію, взяти собі дружину звідти, і заповів йому, сказавши: не бери дружини з дочок ханаанських;
і пішов Ісав до Ізмаїла і взяв собі дружину Махалафу, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Наваїофову, зверх інших дружин своїх.
10
И# tи1де їaкwвъ t клaдzзz клsтвеннагw и3 и4де въ харрaнъ,
10
Яків же вийшов із Вирсавії і пішов у Харан,
11
и3 њбрёте мёсто и3 ќспе тaмw, зaйде бо с0лнце: и3 взS t кaменіz мёста (тогw2) и3 положи2 въ возглaвіе себЁ, и3 спA на мёстэ џнэмъ.
11
і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв один із каменів того місця, і поклав собі під голову, і ліг на тому місці.
12
И# с0нъ ви1дэ: и3 сE, лёствица ўтверждeна на земли2, є3sже главA досzзaше до небесE, и3 ѓгGли б9іи восхождaху и3 низхождaху по нeй:
12
І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній.
13
гDь же ўтверждaшесz на нeй и3 речE: ѓзъ є4смь бGъ ґвраaма nтцA твоегw2 и3 бGъ їсаaка, не б0йсz: землS, и3дёже ты2 спи1ши на нeй, тебЁ дaмъ ю5 и3 сёмени твоемY:
13
І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака; [не бійся]. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству;
і буде потомство твоє — як пісок земний; і поширишся ти до моря і на схід, і на північ, і на південь, і благословляться у тобі й у твоєму потомстві всі племена земні;
І встав Яків і пішов у землю синів сходу [до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава].
2
Ўзрё же, и3 сE, клaдzзь на п0ли: и3 бsху тaмw три2 ст†да nвeцъ, почивaюще при нeмъ: t тогH бо клaдzзz напаsхусz стадA. Кaмень же вeлій бsше над8 ќстіемъ клaдzзz.
2
І побачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь.
3
И# собирaхусz тaмw вс‰ стадA: и3 tвалsху кaмень t ќстіz клaдzзz и3 напаsху џвцы: и3 пaки полагaху кaмень на ќстіи клaдzзz на мёстэ своeмъ.
3
Коли збиралися туди всі отари, відвалювали камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя.
4
Речe же и5мъ їaкwвъ: брaтіz, tкyду є3стE вы2; Nни1 же рёша: t харрaна є3смы2.
4
Яків сказав їм [пастухам]: брати мої! звідки ви? Вони сказали: ми з Харрана.
5
Речe же и5мъ: знaете ли лавaна сhна нахHрова; Nни1 же рёша: знaемъ.
5
Він сказав їм: чи знаєте ви Лавана, сина Нахорового? Вони сказали: знаємо.
6
Речe же и5мъ: здрaвствуетъ ли; Nни1 же рёша: здрaвствуетъ. И# сE, рахи1ль дщи2 є3гw2 и3дsше со nвцaми.
6
Він ще сказав їм: чи здоровий він? Вони сказали: здоровий; і ось, Рахиль, дочка його, йде з вівцями.
Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору колодязя і напоїв овець Лавана, брата матері своєї.
Лаван, почувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розповів Лавану про все це.
14
И# речE є3мY лавaнъ: t костeй мои1хъ и3 t пл0ти моеS є3си2 ты2. И# бЁ съ ни1мъ мёсzцъ днjй.
14
Лаван же сказав йому: дійсно ти кость моя і плоть моя. І жив у нього Яків цілий місяць.
15
Речe же лавaнъ їaкwву: понeже брaтъ м0й є3си2 ты2, да не пораб0таеши мнЁ тyне: повёждь ми2, что2 мздA твоS є4сть;
15
І Лаван сказав Якову: невже ти задарма будеш служити мені, тому що ти родич? скажи мені, що заплатити тобі?
16
Ў лавaна же бёстэ двЁ дщє1ри: и4мz старёйшей лjа, и4мz же ю3нёйшей рахи1ль.
16
У Лавана ж було дві дочки; ім’я старшої: Лія; ім’я молодшої: Рахиль.
17
Џчи же л‡ины болёзнєнны: рахи1ль же бЁ добрA ви1домъ и3 краснA вз0ромъ ѕэлw2.
17
Лія була слабка на очі, а Рахиль була красива станом і красива лицем.
18
Возлюби1 же їaкwвъ рахи1ль. И# речE: пораб0таю тебЁ сeдмь лётъ за рахи1ль дщeрь твою2 мeншую.
18
Яків полюбив Рахиль і сказав: я буду служити тобі сім років за Рахиль, молодшу дочку твою.
19
Речe же є3мY лавaнъ: лyчше ми2 тебЁ дaти ю5, нeжели и3н0му tдaти мyжеви: со мн0ю живи2.
19
Лаван сказав [йому]: краще віддати мені її за тебе, ніж віддати її за іншого кого; живи в мене.
[Яків] увійшов і до Рахилі, і любив Рахиль більше, ніж Лію; і служив у нього ще сім років інших.
31
Ви1дэвъ же гDь бGъ, ћкw ненави1дима бsше лjа, tвeрзе ложеснA є3S: рахи1ль же бsше непл0ды.
31
Господь [Бог] побачив, що Лія була нелюбою, і відкрив утробу її, а Рахиль була неплідна.
32
И# зачaтъ лjа и3 роди2 сhна їaкwву: наречe же и4мz є3мY руви1мъ, глаг0лz: ћкw призрЁ гDь на моE смирeніе и3 дадe ми сhна: нн7э u5бо возлю1битъ мS мyжъ м0й.
32
Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій.
І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій.
І сказала Лія: до блага мого, тому що блаженною будуть називати мене жінки. І нарекла йому ім’я: Асир.
14
И$де же руви1мъ въ дeнь жaтвы пшени1цы и3 њбрёте ћблwка мандраг0рwва на п0ли, и3 принесE | къ лjи мaтери своeй. Речe же рахи1ль къ лjи сестрЁ своeй: дaждь ми2 t мандраг0рwвъ сhна твоегw2.
14
Рувим пішов під час жнив пшениці, і знайшов мандрагорові яблука в полі, і приніс їх Лії, матері своїй. І Рахиль сказала Лії [сестрі своїй]: дай мені мандрагорів сина твого.
15
Речe же лjа: не дов0лно ли тебЁ, ћкw взzлA є3си2 мyжа моего2; є3дA и3 мандраг0ры сhна моегw2 в0змеши; Речe же рахи1ль: не тaкw: да бyдетъ сеS н0щи съ тоб0ю за мандраг0ры сhна твоегw2.
15
Але [Лія] сказала їй: невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти домагаєшся і мандрагорів сина мого? Рахиль сказала: так нехай він ляже з тобою в цю ніч, за мандрагори сина твого.
16
Пріи1де же їaкwвъ съ п0лz въ вeчеръ, и3 и3зhде лjа во срётеніе є3мY и3 речE: ко мнЁ вни1деши днeсь: наsла бо тS є4смь за мандраг0ры сhна моегw2. И# бhсть съ нeю тоS н0щи.
16
Яків прийшов з поля ввечері, і Лія вийшла йому назустріч і сказала: увійди до мене [сьогодні], тому що я купила тебе за мандрагори сина мого. І ліг він з нею в ту ніч.
І сказав йому Лаван: о, якби я знайшов благовоління перед очима твоїми! я помічаю, що за тебе Господь благословив мене.
28
раздэли2 мздY свою2 ў менє2, и3 дaмъ ти2.
28
І сказав: признач собі нагороду від мене, і я дам [тобі].
29
Речe же їaкwвъ: ты2 вёси, ±же раб0тахъ тебЁ, и3 коли1кw бЁ скотA твоегw2 ў менє2:
29
І сказав йому [Яків]: ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя при мені;
30
мaлw бо бЁ є3ли1кw твоегw2 ў менє2 и3 возрастE во мн0жество: и3 блгcви1 тz гDь пришeствіемъ мои1мъ: нн7э u5бо когдA сотворю2 и3 ѓзъ себЁ д0мъ;
30
бо мало було у тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з приходом моїм; коли ж я буду працювати для свого дому?
31
И# речE къ немY лавaнъ: чт0 ти дaмъ; Речe же є3мY їaкwвъ: не дaси ми2 ничт0же: ѓще сотвори1ши ми2 глаг0лъ сeй, пaки пасти2 и4мамъ џвцы тво‰, и3 сохраню2:
31
І сказав [йому Лаван]: що дати тобі? Яків сказав [йому]: не давай мені нічого. Якщо тільки зробиш мені, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овець твоїх.
Я пройду сьогодні через усю отару овець твоїх; відокрем з нього всяку худобу з цятками і з плямами, усяку тварину чорну із овець, також із плямами і з цятками з кіз. Така худоба буде нагородою мені [і буде моєю].
33
и3 послyшаетъ менE прaвда моS во ќтрешній дeнь, ћкw є4сть мздA моS пред8 тоб0ю: всE є4же ѓще не бyдетъ пестро2 и3 бэловaтое въ козaхъ, и3 пелeсо во nвцaхъ, за ўкрaденое бyдетъ мн0ю.
33
І буде говорити за мене перед тобою справедливість моя в наступний час, коли прийдеш подивитися нагороду мою. Усяка коза не з цятками і не з плямами, і з овець не чорна, крадене це в мене.
34
Речe же є3мY лавaнъ: бyди по словеси2 твоемY.
34
Лаван сказав [йому]: добре, нехай буде за твоїм словом.
І відокремив у той день козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз із цятками і з плямами, усіх, на яких було трохи білого, і всіх чорних овець, і віддав у руки синам своїм;
І зачинала худоба перед пруттям, і народжувалася худоба строката, і з цятками, і з плямами.
40
Ѓгницы же разлучи2 їaкwвъ и3 постaви прsмw nвцaмъ nвнA бэловaтаго, и3 всsкое пeстрое во ѓгнцахъ: и3 разлучи2 себЁ стадA по себЁ, и3 не смэси2 си1хъ со nвцaми лавaновыми.
40
І відокремлював Яків ягнят і ставив худобу лицем до строкатої і всієї чорної худоби Лаванової; і тримав свої отари окремо і не ставив їх разом з худобою Лавана.
41
Бhсть же во врeмz, въ нeже зачинaху џвцы во чрeвэ пріeмлющz, положи2 їaкwвъ жезлы2 пред8 nвцaми въ корhтэхъ, є4же зачинaти и5мъ по жезлHмъ:
41
Кожного разу, коли зачинала худоба міцна, Яків клав пруття в коритах перед очима худоби, щоб вона зачинала перед пруттям.
42
є3гдa же раждaху џвцы, не полагaше: бhша же неназнамен†ныz лавaнwвы, ґ знамен†ныz ї†кwвли.
42
А коли зачинала худоба слабка, тоді він не клав. І діставалася слабка худоба Лавану, а міцна Якову.
Коли сказав він, що худоба з цятками буде тобі в нагороду, то худоба вся народжувалася з цятками. А коли він сказав: строкаті будуть тобі в нагороду, то вся худоба народжувала строкатих.
9
И# tS бGъ вс‰ скоты2 nтцA вaшегw и3 дадE | мнЁ.
9
І відібрав Бог [усю] худобу у батька вашого і дав [її] мені.
Одного разу в такий час, коли худоба зачинає, я глянув і побачив уві сні, і ось козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і плямами.
11
И# речe ми ѓгGлъ б9ій во снЁ: їaкwве. Ѓзъ же рёхъ: чт0 є3сть;
11
Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: ось я.
Він сказав: зведи очі твої і подивися: усі козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і з плямами, бо Я бачу все, що Лаван робить з тобою;
Я Бог [Який явився тобі] у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ятник і де ти дав Мені обітницю; тепер встань, вийди з землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї [і Я буду з тобою].
і взяв із собою всю худобу свою і все багатство своє, яке надбав, худобу власну його, яку він придбав у Месопотамії, [і все своє,] щоб іти до Ісаака, батька свого, в землю Ханаанську.
19
Лавaнъ же tи1де њстрищи2 џвцы сво‰: ўкрaде же рахи1ль јдwлы nтцA своегw2.
19
І коли Лаван пішов стригти худобу свою, то Рахиль викрала ідолів, що були у батька її.
20
Ўтаи1 же їaкwвъ t лавaна сЂріна, не повёдати є3мY, ћкw ўх0дитъ,
20
Яків же украв серце у Лавана арамеянина, тому що не сповістив його, що відходить.
Але нехай би ти пішов, тому що ти нетерпляче захотів бути у домі батька твого, — навіщо ти украв богів моїх?
31
Tвэщaвъ же їaкwвъ речE къ лавaну: понeже ўбоsхсz: рёхъ бо, да не кaкw tи1меши дщє1ри тво‰ t менє2, и3 вс‰ мо‰.
31
Яків відповів Лавану і сказав: я боявся, тому що я думав, не відняв би ти в мене дочок своїх [і все моє].
32
И# речE їaкwвъ: ў негHже ѓще њбрsщеши б0ги тво‰, да не бyдетъ жи1въ пред8 брaтіею нaшею: ўзнавaй, что2 є4сть твоегw2 ў менє2, и3 возми2. И# не познA ў негw2 ничт0же: не вёдzше же їaкwвъ, ћкw рахи1ль женA є3гw2 ўкрадE |.
32
[І сказав Яків:] у кого знайдеш богів твоїх, той не буде живим; при родичах наших дізнавайся, що [є твого] у мене, і візьми собі. [Але він нічого від нього не дізнався.] Яків не знав, що Рахиль [дружина його] украла їх.
33
Вшeдъ же лавaнъ, њб8искA въ кyщи лjинэ, и3 не њбрёте. И# и3зhде и3з8 кyщи лjины, и3 њб8искA кyщу їaкwвлю и3 въ кyщи двои1хъ рабhнь, и3 не њбрёте. Вни1де же и3 въ кyщу рахи1лину.
33
І ходив Лаван у намет Якова, і в намет Лії, і в намет двох рабинь, [і обшукував,] але не знайшов. І, вийшовши з намету Лії, ввійшов у намет Рахилі.
34
Рахи1ль же взS јдwлы и3 положи2 w4ныz под8 сэдло2 велблю1же и3 сёде на ни1хъ,
34
Рахиль же взяла ідолів, і поклала їх під верблюже сідло і сіла на них. І обшукав Лаван увесь намет; але не знайшов.
35
и3 речE nтцY своемY: не и3мёй себЁ тsжкw, господи1не: не могY востaти пред8 тоб0ю, ћкw nбы6чнаz жє1нскаz ми2 сyть. И#скa же лавaнъ по всeй кyщи, и3 не њбрёте јдwлwвъ.
35
Вона ж сказала батькові своєму: нехай не прогнівається господар мій, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене звичайне жіноче. І [Лаван] шукав [у всьому наметі], але не знайшов ідолів.
ти оглянув у мене усі речі [в домі моєму], що знайшов ти з усіх речей твого дому? покажи тут перед родичами моїми і перед родичами твоїми; нехай вони розсудять між нами обома.
Такі мої двадцять років у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох дочок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою.
Якби не був зі мною Бог батька мого, Бог Авраама і страх Ісаака, ти тепер відпустив би мене ні з чим. Бог побачив недолю мою і працю рук моїх і заступився за мене вчора.
І відповів Лаван і сказав Якову: дочки — мої дочки; діти — мої діти; худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, це моє: чи можу я що зробити тепер з дочками моїми і з дітьми їхніми, які народжені ними?
Тепер укладімо союз я і ти, і це буде свідоцтвом між мною і тобою. [При цьому Яків сказав йому: ось, з нами немає нікого; дивися, Бог свідок між мною і тобою.]
І сказав Яків родичам своїм: наберіть каміння. Вони взяли каміння, і зробили пагорб, і їли [і пили] там на пагорбі. [І сказав йому Лаван: пагорб цей свідок сьогодні між мною і тобою.]
якщо ти будеш чинити лихе з дочками моїми, або якщо візьмеш дружин, крім дочок моїх, то, хоч немає людини між нами, [яка б бачила,] але дивись, Бог свідок між мною і між тобою.
І сказав Лаван Якову: ось пагорб цей і ось пам’ятник, який я поставив між мною і тобою;
52
ѓще бо ѓзъ не прейдY къ тебЁ, нижE ты2 да прeйдеши ко мнЁ холмA сегw2 и3 столпA сегw2 со ѕл0бою:
52
цей пагорб свідок, і цей пам’ятник свідок, що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ні ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей пам’ятник, для зла;
і є в мене воли й осли і дрібна худоба, і раби й рабині; і я послав сповістити про себе добродія мого [Ісава], щоб придбати [рабу твоєму] благовоління перед очима твоїми.
6
И# возврати1шасz послы2 ко їaкwву, глаг0люще: ходи1хомъ ко брaту твоемY и3сavу, и3 сE, сaмъ и4детъ во срётеніе тебЁ, и3 четhриста мужeй съ ни1мъ.
6
І повернулися вісники до Якова і сказали: ми ходили до брата твого Ісава, він іде назустріч тобі, і з ним чотириста чоловік.
І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Боже отця мого Ісаака, Господи [Боже], що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі!
10
довлёетъ ми2 t всеS прaвды и3 t всеS и4стины, ю4же сотвори1лъ є3си2 рабY твоемY: съ жезл0мъ бо си1мъ преид0хъ їoрдaнъ сeй, нн7э же бёхъ въ двA полк†:
10
Недостойний я всіх милостей і всіх благодіянь, що Ти створив рабу Твоєму, тому що я з посохом моїм перейшов цей Йордан, а тепер у мене два стани.
11
и3зми1 мz t руки2 брaта моегw2, t руки2 и3сavа: ћкw бою1сz ѓзъ є3гw2, да не когдA пришeдъ ўбіeтъ мS и3 мaтерь съ чaды:
11
Визволи мене від руки брата мого, від руки Ісава, тому що я боюся його, щоб він, прийшовши, не убив мене [і] матері з дітьми.
12
тh же рeклъ є3си2: блaго тебЁ сотворю2 и3 положY сёмz твоE ћкw пес0къ морскjй, и4же не и3зочтeтсz t мн0жества.
12
Ти сказав: Я буду благодіяти тобі і зроблю нащадків твоїх, як пісок морський, якого не порахувати від безлічі.
і скажіть: ось, і раб твій Яків [іде] за нами. Бо він сказав сам у собі: умилостивлю його дарами, що йдуть переді мною, і потім побачу лице його; можливо, і прийме мене.
Яків сказав: ні, якщо я придбав благовоління в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, тому що я побачив лице твоє, наче хто побачив лице Боже, і ти був доброзичливим до мене;
І приліпилася душа його до Діни, дочки Якова, і він полюбив дівчину і говорив до серця дівочого.
4
Речe же сmхeмъ ко є3ммHру nтцY своемY, глаг0лz: поими2 мнЁ nтрокови1цу сію2 въ женY.
4
І сказав Сихем Еммору, батькові своєму, говорячи: візьми мені цю дівчину за дружину.
5
Їaкwвъ же слhша, ћкw њскверни2 сhнъ є3ммHровъ дjну дщeрь є3гw2: сhнове же є3гw2 бsху со скоты6 є3гw2 на п0ли: премолчa же їaкwвъ, д0ндеже пріити2 и5мъ.
5
Яків чув, що [син Емморів] збезчестив Діну, дочку його, але оскільки сини його були з худобою його в полі, то Яків мовчав, поки не прийшли вони.
6
И#зhде же є3ммHръ nтeцъ сmхeмль ко їaкwву глаг0лати къ немY.
6
І вийшов Еммор, батько Сихемів, до Якова, поговорити з ним.
7
Сhнове же ї†кwвли пріид0ша съ п0лz: є3гдa же ўслhшаша, смути1шасz мyжіе, и3 жaлостно и5мъ бhсть ѕэлw2, ћкw не лёпw сотвори2 во ї}ли, бhвъ со дщeрію їaкwвлею: и3 не бyдетъ си1це.
7
Сини ж Якова прийшли з поля, і коли почули, то засмутилися мужі ті й запалали гнівом, тому що безчестя зробив він Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова, а так не можна робити.
і сказали їм [Симеон і Левій, брати Діни, сини Ліїні]: не можемо цього зробити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний, тому що це безчесно для нас;
І прийшли Еммор і Сихем, син його, до воріт міста свого, і стали говорити жителям міста свого і сказали:
21
человёцы сjи ми1рни сyть, съ нaми да населsтсz на земли2 и3 да кyплю дёютъ на нeй: землs же сE прострaнна пред8 ни1ми: дщє1ри и4хъ да п0ймемъ себЁ въ жєны2, и3 дщє1ри нaшz дади1мъ и5мъ:
21
ці люди мирні з нами; нехай вони селяться на землі і промишляють на ній; земля ж ось простора перед ними. Станемо брати дочок їхніх собі за дружин і наших дочок віддавати за них.
І послухалися Еммора і Сихема, сина його, всі, хто виходив з воріт міста його: і була обрізана вся чоловіча стать, — усі, що виходили з воріт міста його.
На третій день, коли вони хворіли, два сини Якова, Симеон і Левій, брати Діни, взяли кожен свій меч, і сміливо напали на місто, й умертвили всю чоловічу стать;
26
є3ммHра же и3 сmхeма сhна є3гw2 ўсёкнуша џстріемъ мечA, и3 взsша дjну t д0му сmхeмлz и3 и3зыд0ша.
26
і самого Еммора і Сихема, сина його, убили мечем; і взяли Діну з дому Сихемового і вийшли.
і все багатство їх, і всіх дітей їх, і дружин їх взяли в полон, і розграбували усе, що було в [місті, й усе, що було в] домах.
30
Речe же їaкwвъ къ сmмеHну и3 леvjи: ненави1стна мS сотвори1сте, ћкw ѕлY мнЁ бhти всBмъ живyщымъ на земли2, въ хананeахъ и3 ферезeахъ, ѓзъ же мaлъ є4смь числ0мъ: и3 собрaвшесz на мS и3зсэкyтъ мS, и3 и3стреблeнъ бyду ѓзъ и3 д0мъ м0й.
30
І сказав Яків Симеону і Левію: ви обурили мене, зробивши мене ненависним для [усіх] жителів цієї землі, для хананеїв і ферезеїв. У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене, і знищений буду я і дім мій.
31
Nни1 же рек0ша: ѓки блудни1цу ли воз8имёютъ сестрY нaшу;
31
Вони ж сказали: а хіба можна чинити з сестрою нашою, як з блудницею!
Главa lє
1
Речe же бGъ ко їaкwву: востaвъ взhди на мёсто веfи1ль, и3 живи2 тaмw, и3 сотвори2 тaмw жeртвенникъ бGу ћвльшемусz тебЁ, є3гдA бэжaлъ є3си2 t лицA и3сavа брaта твоегw2.
1
Бог сказав Якову: встань, піди у Вефиль і живи там, і зроби там жертовник Богу, Який явився тобі, коли ти тікав від лиця Ісава, брата твого.
І віддали Якову всіх богів чужих, що були в руках їх, і серги, що були у вухах їхніх, і закопав їх Яків під дубом, який поблизу Сихема. [І залишив їх невідомими навіть до нинішнього дня.]
5
И# воздви1жесz ї}ль t сікjмwвъ, и3 бhсть стрaхъ б9ій на градёхъ, и5же w4крестъ и4хъ: и3 не гнaша в8слёдъ сынHвъ ї}левыхъ.
5
І вирушили вони [від Сихема]. І був жах Божий на навколишніх містах, і не переслідували синів Яковових.
і нарік Яків ім’я місцю, на якому Бог говорив йому: Вефиль.
16
(*Востaвъ же (*їaкwвъ) t веfи1лz, и3 постaви кyщу свою2 дaлэе столпA гадeръ.) Бhсть же є3гдA прибли1жисz къ хаврafэ пріити2 до земли2 є3фрafа, роди2 рахи1ль и3 возбёдствова въ рождeніи:
16
І вирушили з Вефиля. [І розкинув він намет свій за вежею Гадер.] І коли ще залишалася деяка відстань землі до Ефрафи, Рахиль народила, і пологи її були тяжкими.
Під час перебування Ізраїля в тій країні, Рувим пішов і переспав з Валлою, наложницею батька свого [Якова]. І почув Ізраїль [і прийняв це зі смутком]. Синів же в Якова було дванадцять.
Сини Зелфи, служниці Ліїної: Гад і Асир. Ці сини Якова, які народилися йому в Месопотамії.
27
Пріи1де же їaкwвъ ко їсаaку nтцY своемY (є3щE жи1ву сyщу є3мY) въ мамврjю, во грaдъ п0льный: сeй є4сть хеврHнъ въ земли2 ханаaнстэй, и3дёже њбитA ґвраaмъ и3 їсаaкъ.
27
І прийшов Яків до Ісаака, батька свого, [бо він був ще живий,] у Мамре, у Кириаф-Арбу, тобто Хеврон [у землі Ханаанській,] де подорожували Авраам та Ісаак.
28
Бhша же днjе їсаaкwвы, ±же поживE, сто2 џсмьдесzтъ лётъ:
28
І було днів [життя] Ісаакового сто вісімдесят років.
І взяв Ісав дружин своїх і синів своїх, і дочок своїх, і всіх людей дому свого, й [усі] отари свої, і всю худобу свою, і все майно своє, яке він придбав у землі Ханаанській, і пішов [Ісав] в іншу землю від лиця Якова, брата свого,
7
бsху бо и3мBніz и4хъ мнHга, є4же жи1ти вкyпэ: и3 не можaше землS њбитaніz и4хъ вмэсти1ти и5хъ, t мн0жества и3мёній и4хъ.
7
тому що майно їх було таке велике, що вони не могли жити разом, і земля подорожування їх не вміщала їх, через безлічі отар їхніх.
8
Всели1сz же и3сavъ на горЁ сиjръ: и3сavъ т0й є4сть є3дHмъ.
8
І оселився Ісав на горі Сеїр, Ісав, він же Едом.
9
Сjи же р0дове и3сavа, nтцA є3дHмлz, на горЁ сиjръ:
9
І ось родовід Ісава, батька ідумеїв, на горі Сеїр.
Ці сини Рагуїла, сина Ісавового: старійшина Нахаф, старійшина Зерах, старійшина Шамма, старійшина Миза. Ці старійшини Рагуїлові в землі Едома; ці сини Васемафи, дружини Ісавової.
старійшина Дишон, старійшина Ецер, старійшина Дишан. Ось старійшини хорреїв, за старшинством їх у землі Сеїр.
31
И# сjи цaріе цaрствовавшіи во є3дHмэ, прeжде цaрствованіz царeй во ї}ли:
31
Ось царі, що царювали в землі Едома, раніше царювання царів у синів Ізраїлевих:
32
и3 цaрствова во є3дHмэ валaкъ, сhнъ веHровъ: и4мz же грaду є3гw2 деннавA.
32
царював у Едомі Бела, син Веорів, а ім’я міста його Дингава.
33
Ќмре же валaкъ, и3 цaрь бhсть по нeмъ їwвaвъ, сhнъ зaринъ t вос0рры.
33
І помер Бела, і зацарював після нього Іовав, син Зераха, з Восори.
34
Ќмре же їwвaвъ, и3 цaрь бhсть по нeмъ ґсHмъ t земли2 fеманHни.
34
Помер Іовав, і зацарював після нього Хушам, із землі феманитян.
35
Ќмре же ґсHмъ, и3 бhсть цaрь по нeмъ ґдaдъ сhнъ варaдовъ, и4же и3зсэчE мадіaма на п0ли мwaвли: и4мz же грaду є3гw2 гетfeмъ.
35
І помер Хушам, і запанував після нього Гадад, син Бедадів, який переміг мадіанитян на полі Моава; ім’я міста його Авиф.
36
Ќмре же ґдaдъ, и3 цaрь бhсть по нeмъ самадA t массеккaса.
36
І помер Гадад, і зацарював після нього Самла з Масреки.
37
Ќмре же самадA, и3 цaрь бhсть по нeмъ саyлъ и3з8 роwвHfа, и4же є4сть бли1з8 рэки2.
37
І помер Самла, і зацарював після нього Саул з Реховофа, що біля річки.
38
Ќмре же саyлъ, и3 цaрь бhсть по нeмъ вааленнHнъ, сhнъ ґховHрь.
38
І помер Саул, і зацарював після нього Баал-Ханан, син Ахбора.
39
Ќмре же вааленнHнъ сhнъ ґховHрь, и3 цaрь бhсть по нeмъ ґрaдъ, сhнъ варaдовъ: и3 и4мz грaду є3гw2 фогHръ, и4мz же женЁ є3гw2 метевеи1ль, дщeрь матраjfа, сhна мезоHвлz.
39
І помер Баал-Ханан, син Ахбора, і зацарював після нього Гадар [син Варадів]; ім’я міста його Пау; ім’я дружини його Мегетавеель, дочка Матреди, сина Мезагава.
Яків жив у землі подорожування батька свого [Ісаака], у землі Ханаанській.
2
Сjи же р0ди ї†кwвли. ЇHсифъ же бsше седминaдесzти лётъ, пасhй џвцы nтцA своегw2 съ брaтіею своeю, ю4нъ сhй, съ сынми2 вaллы и3 съ сынми2 зeлфы, жeнъ nтцA своегw2: нанес0ша же на їHсифа ѕлY клеветY ко ї}лю nтцY своемY.
2
Ось житіє Якова. Йосиф, сімнадцяти років, пас худобу [батька свого] разом із братами своїми, будучи отроком, з синами Валли і з синами Зелфи, дружин батька свого. І доносив Йосиф недобрі про них чутки до [Ізраїля] батька їх.
І бачив він ще інший сон і розповів його [батькові своєму і] братам своїм, говорячи: ось, я бачив ще сон: ось, сонце і місяць і одинадцять зірок поклоняються мені.
І він розповів батькові своєму і братам своїм; і насварив його батько його і сказав йому: що це за сон, який ти бачив? невже я і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі?
11
Позави1дэша же є3мY брaтіz є3гw2: nтeцъ же є3гw2 соблюдE сл0во сіE.
11
Брати його досаджували на нього, а батько його запам’ятав це слово.
12
Tид0ша же брaтіz є3гw2 пасти2 џвцы nтцA своегw2 въ сmхeмъ.
12
Брати його пішли пасти худобу батька свого в Сихем.
13
И# речE ї}ль ко їHсифу: є3дA брaтіz тво‰ не пасyтъ въ сmхeмэ; грzди2, да послю1 тz къ ни6мъ. Речe же є3мY: сE, ѓзъ.
13
І сказав Ізраїль Йосифові: брати твої чи не пасуть у Сихемі? піди, я пошлю тебе до них. Він відповів йому: ось я.
[Ізраїль] сказав йому: піди, подивися, чи здорові брати твої і чи ціла худоба, і принеси мені відповідь. І послав його з долини Хевронської; і він прийшов у Сихем.
15
и3 њбрёте є3го2 человёкъ заблуждaюща на п0ли: вопроси1 же є3го2 человёкъ глаг0лz: чесогw2 и4щеши;
15
І знайшов хтось його, що блукав у полі, і запитав його той чоловік, говорячи: чого ти шукаєш?
16
Џнъ же речE: брaтіи моеS и3щY: повёждь ми2, гдЁ пасyтъ.
16
Він сказав: я шукаю братів моїх; скажи мені, де вони пасуть?
підемо тепер, і вб’ємо його, і кинемо його в який-небудь рів, і скажемо, що хижий звір з’їв його; і побачимо, що буде із його снів.
21
Слhшавъ же руви1мъ, tS є3го2 и3з8 рyкъ и4хъ и3 речE: не ўбіeмъ є3го2 на души2.
21
І почув це Рувим і порятував його від рук їхніх, сказавши: не вб’ємо його.
22
Речe же и5мъ руви1мъ: не пролjйте кр0ве, ввeрзите є3го2 во є3ди1нъ t рвHвъ си1хъ, и5же въ пустhни, руки1 же не возложи1те на него2: (тщaшесz бо) ћкw да и3зhметъ є3го2 t рyкъ и4хъ и3 tдaстъ є3го2 nтцY своемY.
22
І сказав їм Рувим: не проливайте крови; киньте його у рів, що у пустелі, а руки не накладайте на нього. Це говорив він [з тим наміром], щоб урятувати його від рук їхніх і повернути його до батька його.
23
Бhсть же є3гдA пріи1де їHсифъ къ брaтіи своeй, совлек0ша со їHсифа ри1зу пeструю, ћже на нeмъ,
23
Коли Йосиф прийшов до братів своїх, вони зняли з Йосифа одежу його, одежу різнобарвну, яка була на ньому,
24
и3 поeмше є3го2 вверг0ша въ р0въ: р0въ же т0щь, воды2 не и3мsше.
24
і взяли його і кинули його у рів; рів же той був порожнім; води в ньому не було.
І сіли вони їсти хліб, і, глянувши, побачили, ось, іде з Галаада караван ізмаїльтян, і верблюди їхні несуть стираксу, бальзам і ладан: ідуть вони відвезти це в Єгипет.
26
Речe же їyда ко брaтіи своeй: кaz п0льза, ѓще ўбіeмъ брaта нaшего и3 скрhемъ кр0вь є3гw2;
26
І сказав Іуда братам своїм: яка користь, якщо ми вб’ємо брата нашого і сховаємо кров його?
27
грzди1те продади1мъ є3го2 їсмaилтzнwмъ си6мъ: рyцэ же нaши да не бyдутъ на нeмъ, ћкw брaтъ нaшъ и3 пл0ть нaша є4сть. Послyшаша же брaтіz є3гw2.
27
Підемо, продамо його ізмаїльтянам, а руки наші нехай не будуть на ньому, тому що він брат наш, плоть наша. Брати його послухалися
І розідрав Яків одяг свій, і одяг веретище на стегна свої, й оплакував сина свого багато днів.
35
Собрaшасz же вси2 сhнове є3гw2 и3 дщє1ри и3 пріид0ша ўтёшити є3го2: и3 не хотsше ўтёшитисz, глаг0лz: ћкw сни1ду къ сhну моемY сётуz во ѓдъ. И# плaкасz њ нeмъ nтeцъ є3гw2.
35
І зібрались усі сини його і всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів утішитися і сказав: з печаллю зійду до сина мого в пекло. Так оплакував його батько його.
36
Мадіaне же продaша їHсифа во є3гЂпетъ пентефрjю є3vнyху фараHнову, ґрхімагjру.
36
Мадіанитяни ж продали його в Єгипті Потифару, царедворцеві фараона, начальникові охоронців.
Главa lи
1
Бhсть же въ то2 врeмz, tи1де їyда t брaтіи своеS и3 пріи1де къ человёку нёкоему nдолламjтину, є3мyже и4мz їрaсъ:
1
У той час Іуда відійшов від братів своїх і оселився поблизу одного одолламитянина, якому ім’я: Хира.
Злом було перед очима Господа те, що він робив; і Він умертвив його.
11
Речe же їyда fамaри, невёстцэ своeй (по смeрти двY сынHвъ свои1хъ): сэди2 вдов0ю въ домY nтцA твоегw2, д0ндеже вели1къ бyдетъ силHмъ, сhнъ м0й. Речe бо (во ўмЁ си2): да не когдA ќмретъ и3 сeй, ћкоже и3 брaтіz є3гw2. Tшeдши же fамaрь, сэдsше въ домY nтцA своегw2.
11
І сказав Іуда Фамарі, невістці своїй [після смерти двох синів своїх]: живи вдовою в домі батька твого, доки підросте Шела, син мій. Тому що він сказав [у розумі своєму]: не помер би і він подібно до братів його. Фамар пішла і стала жити в домі батька свого.
Минуло багато часу, і померла дочка Шуї, дружина Іудина. Іуда, утішившись, пішов у Фамну до охоронців худоби його, сам і Хира, друг його, одолламитянин.
І повідомили Фамар, говорячи: ось, свекор твій іде у Фамну стригти худобу свою.
14
Nнa же свeргши ри6зы вдовствA съ себє2, њблечeсz въ ри1зу лётнюю и3 ўкраси1сz, и3 сёде пред8 враты2 є3н†ни, ±же сyть на пути2 faмны: вёдzше бо, ћкw вели1къ бhсть силHмъ: сeй же не дадE є3S є3мY въ женY.
14
І зняла вона із себе одяг удівства свого, покрила себе покривалом і, закрившись, сіла біля воріт Енаїма, що на дорозі до Фамни. Бо бачила, що Шела виріс, і вона не дана йому за дружину.
15
И# ви1дэвъ ю5 їyда, возмнЁ ю5 блудни1цу бhти: покрh бо лицE своE, и3 не познA є3S.
15
І побачив її Іуда і прийняв її за блудницю, тому що вона закрила лице своє. [І не впізнав її.]
16
Ўклони1сz же къ нeй путeмъ и3 речE є4й: попусти1 ми вни1ти къ себЁ. Не познa бо, ћкw невёстка є3мY є4сть. Nнa же речE: чт0 ми дaси, ѓще вни1деши ко мнЁ;
16
Він повернув до неї і сказав: я увійду до тебе. Тому що не знав, що це невістка його. Вона сказала: що ти даси мені, якщо ввійдеш до мене?
17
Џнъ же речE: ѓзъ тебЁ послю2 к0злище к0зъ t nвeцъ мои1хъ. Nнa же речE: ѓще дaси ми2 зал0гъ, д0ндеже при1шлеши.
17
Він сказав: я надішлю тобі козеня з отари [моєї]. Вона сказала: чи даси ти мені заставу, поки пришлеш?
18
Џнъ же речE: кjй зал0гъ тебЁ дaмъ; Nнa же речE: пeрстень тв0й и3 гри1вну, и3 жeзлъ и4же въ руцЁ твоeй. И# дадE є4й, и3 вни1де къ нeй, и3 зачA во ўтр0бэ t негw2.
18
Він сказав: яку дати тобі заставу? Вона сказала: печатку твою, і перев’язь твою, і тростину твою, що в руці твоїй. І дав він їй і ввійшов до неї; і вона зачала від нього.
І, вставши, пішла, зняла з себе покривало своє й одяглася в одяг удівства свого.
20
Послa же їyда к0злище t к0зъ рук0ю пaстырz своегw2 nдолламjтина взsти зал0гъ t жены2, и3 не њбрёте є3S.
20
Іуда ж послав козеня через друга свого одолламитянина, щоб взяти заставу з руки жінки, але він не знайшов її.
21
Вопроси1 же мужeй мёста тогw2 и3 речE и5мъ: гдЁ є4сть блудни1ца бhвшаz во є3нaнэ на распyтіи; И# рёша: не бЁ здЁ блудни1ца.
21
І запитав жителів того місця, говорячи: де блудниця, що була в Енаїмі при дорозі? Але вони сказали: тут не було блудниці.
22
И# возврати1сz ко їyдэ и3 речE: не њбрэт0хъ: и3 человёцы мёста тогw2 глаг0лютъ: нёсть здЁ блудни1цы.
22
І повернувся він до Іуди і сказав: я не знайшов її; та й жителі місця того сказали: тут не було блудниці.
23
Речe же їyда: да и4мать т†: но да не когдA посмэю1тсz нaмъ: ѓзъ ќбw послaхъ к0злище сіE, тh же не њбрёлъ є3си2.
23
Іуда сказав: нехай вона візьме собі, аби тільки не стали над нами сміятися; ось, я посилав це козеня, але ти не знайшов її.
24
Бhсть же по трeхъ мцcэхъ, повёдаша їyдэ, глаг0люще: соблуди2 fамaрь невёстка твоS, и3 сE, во ўтр0бэ и4мать t блудA. Речe же їyда: и3зведи1те ю5, и3 да сожгyтъ ю5.
24
Минуло близько трьох місяців, і сказали Іуді, говорячи: Фамар, невістка твоя, впала у блуд, і ось, вона вагітна від блуду. Іуда сказав: виведіть її, і нехай вона буде спалена.
25
Nнa же вед0ма послA къ свeкру своемY, глаг0лющи: t человёка, є3гHже сі‰ сyть, ѓзъ во ўтр0бэ и4мамъ. И# речE: познaй, чjй пeрстень и3 гри1вна и3 жeзлъ сeй.
25
Але коли повели її, вона послала сказати свекру своєму: я вагітна від того, чиї ці речі. І сказала: впізнавай, чия ця печатка і перев’язь і тростина.
26
Познa же їyда и3 речE: њправдaсz fамaрь пaче менє2, ћкw не дaхъ є3S силHму сhну моемY. И# не приложи2 ктомY познaти ю5.
26
Іуда впізнав і сказав: вона правіша за мене, тому що я не дав її Шелі, синові моєму. І не пізнавав її більше.
27
Бhсть же є3гдA раждaше, и3 бёста близнsта во ўтр0бэ є3S.
27
Під час пологів її виявилося, що в утробі у неї близнюки.
28
Бhсть же въ рождeніи є3S, є3ди1нъ произнесE рyку: взeмши же бaба навzзA на рyку є3гw2 чeрвлень, глаг0лющи: сeй и3зhдетъ пeрвый.
28
І під час пологів її з’явилася рука [одного]; і взяла повитуха і нав’язала йому на руку червону нитку, сказавши: цей вийшов першим.
І з того часу, як він поставив його над домом своїм і над усім, що мав, Господь благословив дім єгиптянина заради Йосифа, і було благословення Господнє на всьому, що мав він у домі й у полі [його].
немає більшого за мене в домі цьому; і він не заборонив мені нічого, крім тебе, тому що ти дружина його; як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?
10
Е#гдa же їHсифу глаг0лаше дeнь t днE, и3 не послyшаше є3S є4же спaти и3 бhти съ нeю.
10
Коли вона щодня так говорила Йосифу, а він не слухав її, щоб спати з нею і бути з нею,
покликала домашніх своїх і сказала їм так: подивіться, він привів до нас єврея насміхатися над нами. Він прийшов до мене, щоб лягти зі мною, але я закричала гучним голосом,
Одного разу виночерпію і хлібодару царя Єгипетського, замкненим у в’язниці, бачилися сни, кожному свій сон, обом в одну ніч, кожному сон особливого значення.
через три дні фараон піднесе голову твою і поверне тебе на місце твоє, і ти подаси чашу фараонову в руку його, за колишнім звичаєм, коли ти був у нього виночерпієм;
14
но помzни1 мz тоб0ю, є3гдA блaго ти2 бyдетъ, и3 сотвори1ши надо мн0ю ми1лость, и3 да помzнeши њ мнЁ фараHну, и3 и3зведeши мS t твердhни сеS:
14
згадай же мене, коли добре тобі буде, і зроби мені благодіяння, і скажи про мене фараонові, й виведи мене з цього дому,
На третій день, день народження фараонового, зробив він вечерю для всіх слуг своїх і згадав він про головного виночерпія і головного хлібодара серед слуг своїх;
Уранці засмутився дух його, і послав він, і покликав усіх волхвів Єгипту і всіх мудреців його, і розповів їм фараон сон свій; але не було нікого, хто витлумачив би його фараону.
І нарік фараон Йосифові ім’я: Цафнаф-панеах, і дав йому за дружину Асенефу, дочку Потифера, жерця Іліопольського. І пішов Йосиф по землі Єгипетській.
46
ЇHсифъ же бsше лётъ три1десzти, є3гдA предстA фараHну царю2 є3гЂпетскому. И#зhде же їHсифъ t лицA фараHнz и3 пр0йде всю2 зeмлю є3гЂпетскую.
46
Йосифові було тридцять років від народження, коли він став перед лице фараона, царя Єгипетського. І вийшов Йосиф від лиця фараонового і пройшов по всій землі Єгипетській.
47
И# сотвори2 землS въ седми2 лётэхъ nби1лну жaтву.
47
Земля ж у сім років достатку принесла з одного зерна по жмені.
І зібрав він усякий хліб семи років, які були [родючі] в землі Єгипетській, і поклав хліб у містах; у кожному місті поклав хліб полів, що оточують його.
49
И# собрA їHсифъ пшени1цу ћкw пес0къ морскjй мн0гу ѕэлw2, д0ндеже не можaху и3счести2: без8 числa бо бsше.
49
І зібрав Йосиф хліба дуже багато, як піску морського, так що перестав і рахувати, тому що не стало рахунку.
А другому нарік ім’я: Єфрем, тому що [говорив він] Бог зробив мене плідним у землі страждання мого.
53
Минyша же сeдмь лётъ nби1лныхъ, ±же бhша въ земли2 є3гЂпетстэй,
53
І минули сім років достатку, що був у землі Єгипетській,
54
и3 начaша сeдмь лётъ глaдныхъ приходи1ти, ћкоже речE їHсифъ. И# бhсть глaдъ по всeй земли2: во всeй же земли2 є3гЂпетстэй бhша [пред8 глаг0ломъ си1мъ бhша въ є3ди1нэй ґлеxандрjйстэй не, но и3 то2 во вмэсти1телныхъ] хлёбы.
54
і настали сім років голоду, як сказав Йосиф. І був голод по всіх землях, а в усій землі Єгипетській був хліб.
55
И# взалкA всS землS є3гЂпетскаz: возопи1 же нар0дъ къ фараHну њ хлёбэхъ. Речe же фараHнъ всBмъ є3гЂптzнwмъ: и3ди1те ко їHсифу, и3 є4же речeтъ вaмъ, сотвори1те.
55
Але коли і вся земля Єгипетська почала терпіти голод, то народ почав волати до фараона про хліб. І сказав фараон усім єгиптянам: підіть до Йосифа і робіть, що він вам скаже.
56
И# глaдъ бsше на лицы2 всеS земли2. Tвeрзе же їHсифъ вс‰ жи6тницы, и3 продаsше всBмъ є3гЂптzнwмъ:
56
І був голод по всій землі; і відчинив Йосиф усі житниці, і став продавати хліб єгиптянам. Голод же посилювався в землі Єгипетській.
57
и3 вс‰ страны6 прихождaху во є3гЂпетъ, куповaти ко їHсифу: њбдержaше бо глaдъ всю2 зeмлю.
57
І з усіх країн приходили в Єгипет купувати хліб у Йосифа, тому що голод посилився по всій землі.
Главa м7в
1
Ви1дэвъ же їaкwвъ, ћкw кyплz є4сть (пшени1цы) во є3гЂптэ, речE сынHмъ свои6мъ: почто2 не радитE;
1
І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: що ви дивитеся?
2
сE, слhшахъ, ћкw є4сть пшени1ца во є3гЂптэ: и3ди1те тaмw и3 купи1те нaмъ мaлw пи1щи, да жи1ви бyдемъ и3 не ќмремъ.
2
І сказав: ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти.
3
И#д0ша же брaтіz їHсифwвы дeсzть купи1ти пшени1цы во є3гЂпетъ.
3
Десять братів Йосифових пішли купити хліба в Єгипті,
4
Веніамjна же, брaта їHсифова, не tпусти2 съ брaтіею є3гw2, речe бо: да не когдA случи1тсz (на пути2) є3мY ѕло2.
4
а Веніаміна, брата Йосифового, не послав Яків з братами його, тому що сказав: не трапилося б з ним лиха.
5
Пріид0ша же сhнове ї}лєвы купи1ти съ приходsщими: бsше бо глaдъ въ земли2 ханаaнстэй.
5
І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод.
6
ЇHсифъ же бsше кнsзь земли2: сeй продаsше всBмъ лю1демъ земли2 (тоS). Пришeдше же брaтіz їHсифwвы, поклони1шасz є3мY лицeмъ до земли2.
6
Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі.
7
Ви1дэвъ же їHсифъ брaтію свою2, познA: и3 tчуждaшесz и4хъ, и3 глаг0лаше и5мъ жeстокw, и3 речE и5мъ: tкyду пріид0сте; Nни1 же рёша: t земли2 ханаaнскіz купи1ти пи1щи.
7
І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу.
8
Познa же їHсифъ брaтію свою2: nни1 же не познaша є3гw2.
8
Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.
Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.
пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі.
17
И# дадE | под8 стрaжу на три2 дни6.
17
І віддав їх під варту на три дні.
18
Речe же и5мъ въ дeнь трeтій: сіE сотвори1те, и3 жи1ви бyдете: бGа бо ѓзъ бою1сz:
18
І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога:
19
ѓще ми1рницы є3стE, брaтъ вaшъ да ўдeржитсz є3ди1нъ под8 стрaжею: сaми же и3ди1те и3 tвези1те кyпленую пшени1цу вaшу,
19
якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших;
20
и3 брaта вaшего мeншаго приведи1те ко мнЁ, и3 вBрна бyдутъ словесA в†ша: ѓще же ни2, ќмрете. И# сотвори1ша тaкw.
20
брата ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдалися слова ваші і щоб не померти вам. Так вони і зробили.
21
И# речE кjйждо къ брaту своемY: є4й, во грэсёхъ бо є3смы2 брaта рaди нaшегw, ћкw презрёхомъ скорбёніе души2 є3гw2, є3гдA молsшесz нaмъ, и3 не послyшахомъ є3гw2: и3 сегw2 рaди пріи1де на ны2 скорбёніе сіE.
21
І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це.
22
Tвэщaвъ же руви1мъ, речE и5мъ: не рёхъ ли вaмъ, глаг0лz: не преwби1дите дётища; и3 не послyшасте менE: и3 сE, кр0вь є3гw2 взыскyетсz.
22
Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується.
23
Тjи же не вёдэша, ћкw разумёетъ їHсифъ: толмaчь бо междY и4ми бsше.
23
А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач.
24
Tврати1всz же t ни1хъ, проплaкасz їHсифъ: и3 пaки пріи1де къ ни6мъ и3 речE и5мъ. И# поS сmмеHна t ни1хъ, и3 свzзA є3го2 пред8 ни1ми.
24
І відійшов від них [Йосиф] і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симеона, зв’язав його перед очима їхніми.
25
Повелё же їHсифъ нап0лнити сосyды и4хъ пшени1цы и3 возврати1ти сребро2 и4хъ комyждо во врeтище своE и3 дaти и5мъ брaшно на пyть. И# бhсть и5мъ тaкw.
25
І наказав Йосиф наповнити мішки їхні хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його, і дати їм запасів на дорогу. Так і зроблено з ними.
26
И# возложи1вше пшени1цу на nслы2 сво‰, tид0ша tтyду.
26
Вони поклали хліб свій на ослів своїх, і пішли звідти.
І відкрив один із них мішок свій, щоб дати корму ослові своєму на ночівлі, і побачив срібло своє в отворі мішка його,
28
И# речE брaтіи своeй: возвращен0 ми є4сть сребро2, и3 сE, сіE во врeтищи моeмъ. И# ўжасeсz сeрдце и4хъ: и3 возмzт0шасz, дрyгъ ко дрyгу глаг0люще: что2 сіE сотвори2 бGъ нaмъ;
28
і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в мішку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами?
29
Пріид0ша же ко їaкwву, nтцY своемY, въ зeмлю ханаaню и3 повёдаша є3мY вс‰ случи6вшаzсz и5мъ, глаг0люще:
29
І прийшли до Якова, батька свого, у землю Ханаанську і розповіли йому все, що трапилося з ними, говорячи:
нас дванадцять братів, синів у батька нашого; одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у землі Ханаанській.
33
речe же нaмъ мyжъ господи1нъ земли2 (тоS): по семY ўвёмъ, ћкw ми1рницы є3стE: брaта є3ди1наго њстaвите здЁ ў менє2, ґ кyпленую пшени1цу д0му вaшему взeмше tиди1те
33
І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть,
34
и3 приведи1те ко мнЁ брaта вaшего мeншаго: и3 ўвёмъ, ћкw не соглzд†таи є3стE, но ћкw ми1рницы є3стE: и3 брaта вaшего tдaмъ вaмъ, и3 кyплю твори1те въ земли2.
34
і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі.
Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися.
36
Речe же и5мъ їaкwвъ nтeцъ и4хъ: менE безчaдна сотвори1сте: їHсифа нёсть, сmмеHна нёсть, и3 веніамjна ли п0ймете; на мS бhша сі‰ вс‰.
36
І сказав їм Яків, батько їхній: ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, і Веніаміна взяти хочете, — усе це на мене!
І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі.
38
Џнъ же речE: не п0йдетъ сhнъ м0й съ вaми, ћкw брaтъ є3гw2 ќмре, и3 т0й є3ди1нъ њстA: и3 случи1тсz є3мY ѕло2 на пути2, въ џньже ѓще п0йдете, и3 сведeте стaрость мою2 съ печaлію во ѓдъ.
38
Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.
Вони сказали: розпитував той чоловік про нас і про рід наш, говорячи: чи живий ще батько ваш? чи є у вас брат? Ми і розповіли йому за цими розпитами. Чи могли ми знати, що він скаже: приведіть брата вашого?
8
Речe же їyда ко ї}лю, nтцY своемY: tпусти2 џтрочища со мн0ю: и3 востaвше п0йдемъ, да жи1ви бyдемъ и3 не ќмремъ, и3 мы2 и3 ты2 и3 и3мёніе нaше:
8
Іуда ж сказав Ізраїлю, батькові своєму: відпусти отрока зі мною, і ми встанемо і підемо, і живі будемо і не помрем і ми, і ти, і діти наші;
9
ѓзъ же возмY є3го2: t рукY моє1ю взыщи2 є3го2: ѓще не приведY є3гw2 къ тебЁ, и3 постaвлю є3го2 пред8 тоб0ю, грёшенъ бyду къ тебЁ вс‰ дни6:
9
я відповідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш його; якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то залишусь я винним перед тобою в усі дні життя;
10
ѓще бо бhхомъ не ўмeдлили, ўжE возврати1лисz бы двaжды.
Ізраїль, батько їх, сказав їм: якщо так, то ось що зробіть: візьміть із собою плодів землі цієї і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи бальзаму і трохи меду, стиракси і ладану, фісташок і мигдалевих горіхів;
12
и3 сребро2 сугyбо возми1те въ рyцэ свои2, и3 сребро2 њбрётенное во врeтищахъ вaшихъ возврати1те съ соб0ю, да не кaкw невёдэніе є4сть:
12
візьміть і інше срібло в руки ваші; а срібло, назад покладене в отвори мішків ваших, поверніть руками вашими: можливо, це недогляд;
і брата вашого візьміть і, вставши, підіть знову до чоловіка того;
14
бGъ же м0й да дaстъ вaмъ блгdть пред8 мyжемъ и3 tпyститъ брaта вaшего є3ди1наго, и3 веніамjна: ѓзъ бо ћкоже њбезчaдэхъ, њбезчaдэхъ.
14
Бог же Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у чоловіка того, щоб він відпустив вам і іншого брата вашого і Веніаміна, а мені якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним.
І взяли ті люди дарунки ці, і срібла вдвічі взяли в руки свої, і Веніаміна, і встали, пішли в Єгипет і постали перед лицем Йосифа.
16
Ви1дэ же и5хъ їHсифъ, и3 веніамjна брaта своего2 є3диномaтернz, и3 речE строи1телю д0му своегw2: введи2 мyжы (сі‰) въ д0мъ, и3 заколи2 t скотA, и3 ўгот0вай: со мн0ю бо ћсти и4мутъ мyжіе (сjи) хлёбъ въ полyдне.
16
Йосиф, побачивши між ними Веніаміна [брата свого, сина матері своєї], сказав начальнику дому свого: введи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні.
І зробив чоловік той, як сказав Йосиф, і ввів чоловік той людей цих у дім Йосифів.
18
Ви1дэвше же мyжіе, ћкw введ0ша и5хъ въ д0мъ їHсифовъ, рёша: сребрA рaди возвращeннагw во врeтищахъ нaшихъ пeрвэе, вв0дzтъ ны2, є4же бы њклеветaти нaсъ и3 нанести2 на ны2, да п0ймутъ нaсъ въ рабы6, и3 nслы2 нaшz.
18
І злякалися люди ці, що ввели їх у дім Йосифів, і сказали: це за срібло, повернуте раніше у мішки наші, ввели нас, щоб причепитися до нас і напасти на нас, і взяти нас у рабство, і ослів наших.
19
Приступи1вше же къ человёку сyщему над8 д0момъ їHсифовымъ, рек0ша є3мY при вратёхъ д0му,
19
І підійшли вони до начальника дому Йосифового, і стали говорити йому біля дверей дому,
і сказали: послухай, господарю наш, ми приходили вже раніше купувати їжу,
21
бhсть же є3гдA пріид0хомъ на стaнъ и3 tрэши1хомъ врє1тища сво‰, и3 сE, сребро2 коегHждо во врeтищи є3гw2: т0е сребро2 нaше вёсомъ возврати1хомъ нн7э рукaми нaшими:
21
і трапилося, що, коли прийшли ми на ночівлю і відкрили мішки наші, — ось срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками;
22
и3 сребро2 друг0е принес0хомъ съ соб0ю купи1ти пи1щи: не вёмы, кто2 вложи2 сребро2 во врє1тища н†ша.
22
а для купівлі їжі ми принесли інше срібло в руках наших, ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші.
23
Речe же и5мъ: ми1ръ вaмъ, не б0йтесz: бGъ вaшъ и3 бGъ nтє1цъ вaшихъ дадE вaмъ сокрHвища во врeтищахъ вaшихъ: ґ сребро2 вaше за пріsтое и3мёю. И# и3зведE къ ни6мъ сmмеHна:
23
Він сказав: будьте спокійні, не бійтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; срібло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона.
Вони сказали: здоровий раб твій, батько наш; ще живий. [Він сказав: благословенна людина ця від Бога.] І схилилися вони і поклонилися.
29
Воззрёвъ же nчи1ма свои1ма їHсифъ, ви1дэ веніамjна брaта своего2 є3диномaтернz и3 речE: сeй ли є4сть брaтъ вaшъ ю3нёйшій, є3г0же рек0сте ко мнЁ привести2; И# речE: бGъ да поми1луетъ тS, чaдо.
29
І підняв очі свої [Йосиф], і побачив Веніаміна, брата свого, сина матері своєї, і сказав: це брат ваш менший, про якого ви говорили мені? І сказав: нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!
30
Возмути1сz же їHсифъ: подви1жесz бо ўтр0ба є3гw2 њ брaтэ своeмъ, и3 и3скaше плaкати: вшeдъ же въ л0жницу, плaкасz тaмw.
30
І поспіхом вийшов Йосиф, тому що закипіла любов до брата його, і він готовий був заплакати, і вийшов він у внутрішню кімнату і плакав там.
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
2
и3 чaшу мою2 срeбрzную вложи1те во врeтище мeншагw, и3 цёну пшени1цы є3гw2. Бhсть же по словеси2 їHсифову, ћкоже речE.
2
а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
4
И#зшeдше же nни2 и3з8 грaда, не tид0ша далeче: и3 речE їHсифъ домострои1телю своемY: востaвъ гони2 в8слёдъ мужeй и3 пости1гни и5хъ, и3 рцы2 и5мъ: что2 ћкw воздaсте (*ми2) ѕл†z за благ†z;
4
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
5
вскyю ўкрад0сте чaшу мою2 срeбрzну; не сіs ли є4сть, и3з8 неsже піeтъ господи1нъ м0й; џнъ же и3 волхвовaніемъ волхвyетъ въ нeй: ѕл†z соверши1сте, ±же сотвори1сте.
5
Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
6
Њбрётъ же и5хъ, речE и5мъ по словесeмъ си6мъ.
6
Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
7
Nни1 же рёша є3мY: вскyю глаг0летъ господи1нъ словесA сі‰; не бyди рабHмъ твои6мъ сотвори1ти по словеси2 семY:
7
Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
9
ў негHже ѓще њбрsщеши чaшу t р†бъ твои1хъ, да ќмретъ: и3 мы2 бyдемъ раби2 господи1ну нaшему.
9
У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого.
10
Џнъ же речE: и3 нн7э, ћкоже глаг0лете, тaкw бyдетъ: ў негHже ѓще њбрsщетсz чaша, бyдетъ м0й рaбъ, вh же бyдете чи1сти.
10
Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
17
Речe же їHсифъ: не бyди ми2 сотвори1ти глаг0лъ сeй: мyжъ, ў негHже њбрётесz чaша, т0й бyдетъ ми2 рaбъ: вh же поиди1те въ цёлости ко nтцY своемY.
17
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
18
Приступи1въ же къ немY їyда, речE: молю1 тz, господи1не, да речeтъ рaбъ тв0й сл0во пред8 тоб0ю, и3 не прогнёвайсz на рабA твоего2, ћкw ты2 є3си2 по фараHнэ:
18
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
20
И# рёхомъ господи1ну: є4сть нaмъ nтeцъ стaръ, и3 џтрочищь на стaрость мeншій є3мY, ґ брaтъ є3гw2 ќмре, џнъ же є3ди1нъ њстaсz ў мaтере своеS, nтeцъ же возлюби2 є3го2.
20
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
21
Тh же рeклъ є3си2 рабHмъ твои6мъ: приведи1те є3го2 ко мнЁ, да ви1жду є3го2.
21
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
22
И# рёхомъ господи1ну: не возм0жетъ џтрочищь њстaвити nтцA своего2: ѓще же њстaвитъ nтцA, ќмретъ.
22
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
23
Тh же рeклъ є3си2 рабHмъ твои6мъ: ѓще не пріи1детъ брaтъ вaшъ мeншій съ вaми, не приложитE ктомY ви1дэти лицA моегw2.
23
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
26
Мh же рек0хомъ: не возм0жемъ и3ти2: но ѓще брaтъ нaшъ мeншій и4детъ съ нaми, п0йдемъ: и4бо не возм0жемъ ви1дэти лицE мyжа, брaту нaшему мeншему не сyщу съ нaми.
26
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
28
и3 tи1де є3ди1нъ t менє2, и3 рек0сте, ћкw ѕвёремъ снэдeнъ бhсть, и3 не ви1дэхъ є3гw2 дaже до нн7э:
28
один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
29
ѓще u5бо п0ймете и3 сего2 t лицA моегw2, и3 случи1тсz є3мY ѕло2 на пути2, и3 сведeте стaрость мою2 съ печaлію во ѓдъ.
29
якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
30
Нн7э u5бо ѓще пойдY къ рабY твоемY, nтцy же нaшему, и3 џтрочища не бyдетъ съ нaми: (*душa же є3гw2 свsзана є4сть съ душeю сегw2,)
30
Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
31
и3 бyдетъ є3гдA ўви1дитъ џнъ не сyща џтрочища съ нaми, ќмретъ: и3 сведyтъ раби2 твои2 стaрость рабA твоегw2, nтцa же нaшегw, съ печaлію во ѓдъ:
31
то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
32
рaбъ бо тв0й t nтцA взS џтрочища, глаг0лz: ѓще не приведY є3го2 къ тебЁ и3 постaвлю є3го2 пред8 тоб0ю, грёшенъ бyду ко nтцY вс‰ дни6.
32
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
33
Нн7э u5бо пребyду тебЁ рaбъ вмёстw џтрочища, рaбъ господи1ну: џтрочищь же да и4детъ съ брaтіею своeю:
33
Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
34
кaкw бо пойдY ко nтцY, џтрочищу не сyщу съ нaми; да не ви1жду ѕлhхъ, ±же њбрsщутъ nтцA моего2.
34
бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
Главa м7є
1
И# не можaше їHсифъ ўдержaтисz всBмъ предстоsщымъ є3мY, но речE: њтосли1те всёхъ t менє2. И# не предстоsше ни є3ди1нъ їHсифу, є3гдA познавaшесz брaтіи своeй.
1
Йосиф не міг більш утримуватися при всіх, що стояли біля нього і закричав: виведіть від мене усіх. І не залишалося при Йосифові нікого, коли він відкрився братам своїм.
і візьміть батька вашого і сім’ї ваші і прийдіть до мене; я дам вам краще [місце] в землі Єгипетській, і ви будете їсти плоди землі.
19
тh же заповёждь сі‰: взsти и5мъ колесни6цы t земли2 є3гЂпетскіz, дётемъ и4хъ и3 женaмъ и4хъ: и3 пои1мше nтцA своего2, пріиди1те:
19
Тобі ж повеліваю сказати їм: зробіть це: візьміть собі з землі Єгипетської колісниці для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть батька вашого і прийдіть;
20
и3 не пощади1те nчи1ма сосyдwвъ вaшихъ: вс‰ бо благ†z є3гЂпєтскаz вaмъ бyдутъ.
20
і не шкодуйте речей ваших, бо найкраще з усієї землі Єгипетської дам вам.
21
Сотвори1ша же тaкw сhнове ї}лєвы: дадe же и5мъ їHсифъ колесни6цы по повелёнію фараHна царS (є3гЂпетска), и3 дадE и5мъ брaшно на пyть:
21
Так і зробили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосиф колісниці за наказом фараона, і дав їм запас на дорогу,
також і батькові своєму послав десять ослів, нав’ючених кращими здобутками єгипетськими, і десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і припасами батькові своєму на дорогу.
24
И# tпусти2 брaтію свою2. И# tид0ша. И# речE и5мъ: не гнёвайтесz на пути2.
24
І відпустив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: не сваріться на дорозі.
25
И#зыд0ша же и3з8 є3гЂпта и3 пріид0ша въ зeмлю ханаaню ко їaкwву nтцY своемY
25
І пішли вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого,
і сповістили його, сказавши: Йосиф [син твій] живий і тепер володарює над усією землею Єгипетською. Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм.
27
Глаг0лаша же є3мY вс‰ речє1ннаz t їHсифа, є3ли6ка речE и5мъ. Ўзрёвъ же колесни6цы, ±же послA їHсифъ, є4же взsти є3го2, њживE д¦ъ їaкwва, nтцA и4хъ,
27
Коли ж вони переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм, і коли побачив колісниці, що прислав Йосиф, щоб везти його, тоді ожив дух Якова, батька їх,
і сказав Ізраїль: досить [цього для мене], ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру.
Главa м7ѕ
1
Востaвъ же ї}ль сaмъ и3 вс‰ с{щаz є3гw2, пріи1де ко клaдzзю клsтвенному и3 пожрE жeртву бGу nтцA своегw2 їсаaка.
1
І вирушив Ізраїль з усім, що в нього було, і прийшов у Вирсавію, і приніс жертви Богу батька свого Ісаака.
2
Речe же бGъ ко ї}лю въ видёніи н0щію, гlz: їaкwве, їaкwве. Џнъ же речE: чт0 є3сть;
2
І сказав Бог Ізраїлю у видінні нічному: Якове! Якове! Він сказав: ось я.
3
Џнъ же речE є3мY: ѓзъ є4смь бGъ nтцє1въ твои1хъ, не ўб0йсz и3зhти во є3гЂпетъ: въ kзhкъ бо вeлій сотворю1 тz тaмw:
3
Бог сказав: Я Бог, Бог батька твого; не бійся йти в Єгипет, тому що там породжу від тебе народ великий;
4
и3 ѓзъ сни1ду съ тоб0ю во є3гЂпетъ, и3 ѓзъ возведy тz до концA: и3 їHсифъ возложи1тъ рyки сво‰ на џчи твои2.
4
Я піду з тобою в Єгипет, Я і виведу тебе назад. Йосиф своєю рукою закриє очі твої.
5
Востa же їaкwвъ t клaдzзz клsтвеннагw, и3 взsша сhнове ї}лz nтцA своего2, и3 стzжaніе, и3 жєны2 сво‰ на колесни6цы, ±же послA їHсифъ, взsти є3го2:
5
Яків вирушив з Вирсавії; і повезли сини Ізраїлеві Якова, батька свого, і дітей своїх, і дружин своїх на колісницях, які послав фараон, щоб привезти його.
Це сини Валли, яку дав Лаван дочці своїй Рахилі; вона народила їх Якову всього сім душ.
26
Всёхъ же дyшъ вшeдшихъ со їaкwвомъ во є3гЂпетъ, ±же и3зыд0ша и3з8 чрeслъ є3гw2, кромЁ жeнъ сынHвъ їaкwвлихъ, всёхъ дyшъ шестьдесsтъ шeсть.
26
Усіх душ, що прийшли з Яковом в Єгипет, що пішли зі стегон його, крім дружин синів Яковових, усього шістдесят шість душ.
27
Сhнове же їHсифwвы, и5же бhша є3мY въ земли2 є3гЂпетстэй, дyшъ дeвzть: всёхъ дyшъ д0му їaкwвлz, ±же пріид0ша со їaкwвомъ во є3гЂпетъ, дyшъ сeдмьдесzтъ пsть.
27
Синів Йосифа, які народилися у нього в Єгипті, дві душі. Всіх душ дому Яковового, що прийшли [з Яковом] у Єгипет, сімдесят [п’ять].
28
Їyду же послA пред8 соб0ю ко їHсифу срёсти є3го2 ў и3рHйска грaда въ земли2 рамессjйстэй.
28
Іуду послав він перед собою до Йосифа, щоб він показав шлях у Гесем. І прийшли в землю Гесем.
29
Впрsгъ же їHсифъ колєсни1цы сво‰, и3зhде во срётеніе ї}лю, nтцY своемY, ко и3рwHну грaду: и3 kви1всz є3мY, нападE на вhю є3гw2 и3 плaкасz плaчемъ вели1кимъ.
29
Йосиф запряг колісницю свою і виїхав назустріч Ізраїлю, батькові своєму, в Гесем, і, побачивши його, упав на шию його, і довго плакав на шиї його.
30
И# речE ї}ль ко їHсифу: да ўмрY tнн7э, понeже ви1дэхъ лицE твоE: є3щe бо ты2 є3си2 жи1въ.
30
І сказав Ізраїль Йосифові: помру я тепер, побачивши лице твоє, бо ти ще живий.
31
Речe же їHсифъ ко брaтіи своeй: шeдъ повёмъ фараHну и3 рекY є3мY: брaтіz мо‰ и3 д0мъ nтцA моегw2, и5же бhша въ земли2 ханаaни, пріид0ша ко мнЁ:
31
І сказав Йосиф братам своїм і дому батька свого: я піду, сповіщу фараона і скажу йому: брати мої і дім батька мого, які були в землі Ханаанській, прийшли до мене;
32
nни1 же сyть мyжіе пастуси2, мyжіе бо скотопитaтеліе бhша: и3 скоты2, и3 волы2, и3 вс‰ сво‰ привед0ша:
32
ці люди пастухи овець, бо скотарі вони; і дрібна і велика худоба своя, й усе, що у них, привели вони.
Якщо фараон покличе вас і скаже: яке заняття ваше?
34
рцhте: мyжіе скотопитaтеліе є3смы2, раби2 твои2, и3здётска дaже до нн7э, и3 мы2 и3 nтцы2 нaши: да вселитeсz въ земли2 гесeмъ ґравjйстэй: мeрзость бо є4сть є3гЂптzнwмъ всsкъ пастyхъ џвчій.
34
то ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були від юности нашої донині, і ми і батьки наші, щоб вас оселили в землі Гесем. Тому що мерзота є для єгиптян усякий пастух овець.
І прийшов Йосиф і сповістив фараона і сказав: батько мій і брати мої, із дрібною і великою худобою своєю і з усім, що у них, прийшли з землі Ханаанської; і ось, вони в землі Гесем.
2
T брaтій же свои1хъ поS пsть мужeй и3 постaви и5хъ пред8 фараHномъ.
2
І з братів своїх він узяв п’ять чоловік і представив їх фараону.
І сказав фараон братам його: яке ваше заняття? Вони сказали фараонові: пастухи овець раби твої, і ми і батьки наші.
4
Рек0ша же фараHну: њбитaти въ земли2 пріид0хомъ, нёсть бо пaжити скотHмъ р†бъ твои1хъ: њдолё бо глaдъ на земли2 ханаaни: нн7э u5бо да всели1мсz раби2 твои2 въ земли2 гесeмъ.
4
І сказали вони фараонові: ми прийшли пожити в цій землі, тому що немає пасовищ для худоби рабів твоїх, бо в землі Ханаанській сильний голод; отже, дозволь оселитися рабам твоїм у землі Гесем.
І сказав фараон Йосифові: батько твій і брати твої прийшли до тебе;
6
сE, землS є3гЂпетскаz пред8 тоб0ю є4сть: на лyчшей земли2 посели2 nтцA твоего2 и3 брaтію твою2, да вселsтсz въ земли2 гесeмъ: ѓще же вёси, ћкw сyть въ ни1хъ мyжіе си1льніи, постaви и5хъ старBйшины скотHмъ мои6мъ. (Пріид0ша же во є3гЂпетъ ко їHсифу їaкwвъ и3 сhнове є3гw2: и3 ўслhша фараHнъ цaрь є3гЂпетскій).
6
земля Єгипетська перед тобою; на кращому місці землі осели батька твого і братів твоїх; нехай живуть вони в землі Гесем; і якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою.
Яків сказав фараону: днів подорожування мого сто тридцять років; малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх.
Йосиф зібрав усе срібло, яке було в землі Єгипетській і в землі Ханаанській, за хліб, який купували, і вніс Йосиф срібло в дім фараонів.
15
И# њскудЁ всE сребро2 t земли2 є3гЂпетскіz и3 t земли2 ханаaнскіz: пріид0ша же вси2 є3гЂптzне ко їHсифу, глаг0люще: дaждь нaмъ хлёбы, и3 вскyю ўмирaемъ пред8 тоб0ю; скончaсz бо сребро2 нaше.
15
І срібло вичерпалося в землі Єгипетській і у землі Ханаанській. Усі єгиптяни прийшли до Йосифа і говорили: дай нам хліба; навіщо нам помирати перед тобою, тому що срібло закінчилося у нас?
16
Речe же и5мъ їHсифъ: пригони1те скоты2 вaшz, и3 дaмъ вaмъ хлёбы за скоты2 вaшz, ѓще скончaсz сребро2 вaше.
16
Йосиф сказав: приганяйте худобу вашу, і я буду давати вам [хліб] за худобу вашу, якщо срібло закінчилося у вас.
17
Пригнaша же скоты2 сво‰ ко їHсифу, и3 дадE и5мъ їHсифъ хлёбы за к0ни и3 за џвцы, и3 за волы2 и3 за nслы2, и3 прекорми2 и5хъ хлёбами за вс‰ скоты2 и4хъ въ т0мъ лётэ.
17
І приганяли вони до Йосифа худобу свою; і давав їм Йосиф хліб за коней, і за отари дрібної худоби, і за стада великої худоби, і за ослів; і постачав їм хліб у той рік за всю худобу їхню.
18
Прeйде же то2 лёто, и3 пріид0ша къ немY во втор0е лёто и3 рек0ша є3мY: да не кaкw поги1бнемъ t господи1на нaшегw; ѓще бо скончaсz сребро2 нaше, и3 и3мёніе и3 скоты2 пред8 тоб0ю, господи1не, и3 не њстaсz нaмъ пред8 господи1номъ нaшимъ, т0чію є3ди1но тёло и3 землS нaша:
18
І минув цей рік; і прийшли до нього на другий рік і сказали йому: не приховаємо від господаря нашого, що срібло вичерпалося і стада худоби нашої у господаря нашого; нічого не залишилося у нас перед господарем нашим, крім тіл наших і земель наших;
19
да не ќмремъ u5бо пред8 тоб0ю, и3 землS њпустёетъ, купи2 нaсъ и3 зeмлю нaшу хлёбами: и3 бyдемъ мы2 и3 землS нaша раби2 фараHну: дaждь сёмz, да посёемъ и3 жи1ви бyдемъ, и3 не ќмремъ, и3 землS не њпустёетъ.
19
для чого нам гинути на очах твоїх, і нам і землям нашим? купи нас і землі наші за хліб, і ми з землями нашими будемо рабами фараону, а ти дай нам насіння, щоб нам бути живими і не вмерти, і щоб не спустошилася земля.
І купив Йосиф усю землю Єгипетську для фараона, тому що продали єгиптяни кожен своє поле, бо голод долав їх. І дісталася земля фараону.
21
И# лю1ди пораб0ти є3мY въ рабы6, t крaz предBлъ є3гЂпетскихъ дaже до краeвъ,
21
І зробив він народ рабами від одного кінця Єгипту до іншого.
22
кромЁ земли2 жрeческіz т0кмw, тоs бо не купи2 їHсифъ: даsніемъ бо дадE въ дaръ жерцє1мъ фараHнъ, и3 kдsху даsніе, є4же дадE и5мъ фараHнъ: сегw2 рaди не продaша земли2 своеS.
22
Тільки землі жерців не купив [Йосиф], тому що жерцям від фараона виділена була ділянка, і вони годувалися зі своєї ділянки, яку дав їм фараон; тому і не продали землі своєї.
23
Речe же їHсифъ всBмъ є3гЂптzнwмъ: сE, купи1хъ вaсъ и3 зeмлю вaшу днeсь фараHну: возми1те себЁ сёмена и3 сёйте на земли2:
23
І сказав Йосиф народу: ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте землю;
24
и3 бyдутъ плоды2 є3S, и3 да дaсте пsтую чaсть фараHну, четhри же ч†сти бyдутъ вaмъ самBмъ въ сёмена земли2 и3 на препитaніе вaмъ и3 всBмъ сyщымъ въ домёхъ вaшихъ.
24
коли будуть жнива, віддавайте п’яту частину фараону, а чотири частини залишаться вам на засівання поля, на прогодування вам і тим, хто в домах ваших, і на їжу дітям вашим.
Вони сказали: ти врятував нам життя; нехай знайдемо милість в очах господаря нашого і нехай будемо рабами фараона.
26
И# ўстaви и5мъ їHсифъ зaповэдь дaже до сегw2 днE на земли2 є3гЂпетстэй пsтую чaсть даsти фараHну, кромЁ земли2 жрeческіz: тA т0чію не бsше фараHнz.
26
І поставив Йосиф за закон землі Єгипетській, навіть до цього дня: п’яту частину давати фараонові, за винятком тільки землі жерців, яка не належала фараонові.
27
Всели1сz же ї}ль въ земли2 є3гЂпетстэй, на земли2 гесeмъ, и3 наслёдствоваше ю5: и3 возраст0ша, и3 ўмн0жишасz ѕэлw2.
27
І жив Ізраїль у землі Єгипетській, у землі Гесем, і володіли вони нею, і плодилися, і дуже розмножились.
І жив Яків у землі Єгипетській сімнадцять років; і було днів Якова, років життя його, сто сорок сім років.
29
Прибли1жишасz же днjе ї}лю є4же ўмрeти, и3 призвA сhна своего2 їHсифа и3 речE є3мY: ѓще њбрэт0хъ благодaть пред8 тоб0ю, подложи2 рyку твою2 под8 стегно2 моE и3 сотвори1ши надо мн0ю ми1лость и3 и4стину, є4же не погребсти2 менE во є3гЂптэ,
29
І прийшов час Ізраїлю померти, і покликав він сина свого Йосифа і сказав йому: якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і клянись, що ти зробиш мені милість і правду, не поховаєш мене в Єгипті,
30
но да почjю со nтцы6 мои1ми: и3 и3знесeши мS и3з8 є3гЂпта, и3 погребeши мS во гр0бэ и4хъ. Џнъ же речE: ѓзъ сотворю2 по словеси2 твоемY.
30
щоб мені лягти з батьками моїми; винесеш мене з Єгипту і поховаєш мене в їхній гробниці. Йосиф сказав: зроблю за словом твоїм.
І нині два сини твої, які народилися тобі в землі Єгипетській, до мого прибуття до тебе в Єгипет, мої вони; Єфрем і Манассія, як Рувим і Симеон, будуть мої;
6
сhны же, ±же ѓще роди1ши по си1хъ, бyдутъ тебЁ: во и4мz брaтіи своеS призовyтсz ко жрeбіzмъ џныхъ:
6
діти ж твої, які народяться від тебе після них, будуть твої; вони під ім’ям братів своїх будуть іменуватися в їхньому наслідді.
7
ѓзъ же є3гдA и3дsхъ t месопотaміи сЂрскіz, ќмре рахи1ль мaти твоS въ земли2 ханаaни, приближaющусz ми2 ко їпподр0му хаврafы земли2, є4же пріити2 во є3фрafу: и3 погреб0хъ ю5 на пути2 їпподр0ма: сeй є4сть виfлеeмъ.
7
Коли я йшов з Месопотамії, померла в мене Рахиль [мати твоя] у землі Ханаанській, по дорозі, не дійшовши трохи до Ефрафи, і я поховав її там по дорозі до Ефрафи, що нині Вифлеєм.
8
Ви1дэвъ же ї}ль сhны їHсифwвы, речE: что2 тебЁ сjи;
8
І побачив Ізраїль синів Йосифа і сказав: хто це?
9
Речe же їHсифъ nтцY своемY: сhнове мои2 сyть, ±же дадe ми бGъ здЁ. И# речE їaкwвъ: приведи1 ми |, да благословлю2 и5хъ.
9
І сказав Йосиф батькові своєму: це сини мої, яких Бог дав мені тут. [Яків] сказав: підведи їх до мене, і я благословлю їх.
10
Џчи же ї}лю тsжкw ви1дэста t стaрости, и3 не можaше ви1дэти: и3 прибли1жи и5хъ къ немY, и3 лобзA и5хъ, и3 њб8sтъ |.
10
Очі ж Ізраїлеві притупилися від старости; не міг він бачити ясно. Йосиф підвів їх до нього, і він поцілував їх і обійняв їх.
11
И# речE ї}ль ко їHсифу: сE, лицA твоегw2 не лиши1хсz, и3 сE, показa ми бGъ и3 сёмz твоE.
11
І сказав Ізраїль Йосифу: не сподівався я бачити твоє лице; але ось, Бог показав мені і дітей твоїх.
12
И# tведE и5хъ їHсифъ t колёнъ є3гw2, и3 поклони1шасz є3мY лицeмъ до земли2.
12
І відвів їх Йосиф від колін його і поклонився йому лицем своїм до землі.
І взяв Йосиф обох [синів своїх], Єфрема у праву свою руку навпроти лівої Ізраїля, а Манассію в ліву навпроти правої Ізраїля, і підвів до нього.
14
Простeръ же ї}ль рyку деснyю, возложи2 на главY є3фрeмлю, сeй же бsше мeншій, ґ лёвую на главY манассjину, премэни1въ рyцэ,
14
Але Ізраїль простяг праву руку свою і поклав на голову Єфрема, хоча цей був менший, а ліву на голову Манассії. З наміром поклав він так руки свої, хоча Манассія був первістком.
І благословив Йосифа і сказав: Бог, перед Яким ходили батьки мої Авраам та Ісаак, Бог, Який пасе мене з тих пір, як я існую, до цього дня,
16
ѓгGлъ, и4же мS и3збавлsетъ t всёхъ ѕHлъ, да блгcви1тъ дBтища сі‰, и3 прозовeтсz въ ни1хъ и4мz моE, и3 и4мz nтє1цъ мои1хъ, ґвраaма и3 їсаaка, и3 да ўмн0жатсz во мн0жество мн0гое на земли2.
16
ангел, що визволяє мене від усякого зла, нехай благословить отроків цих; нехай буде на них наречене ім’я моє й ім’я батьків моїх Авраама та Ісаака, і нехай виростуть вони в безліч посеред землі.
17
Ви1дэвъ же їHсифъ, ћкw возложи2 nтeцъ є3гw2 рyку деснyю свою2 на главY є3фрeмлю, тsжко є3мY kви1сz: и3 пріS їHсифъ рyку nтцA своегw2 tsти ю5 t главы2 є3фрeмли на главY манассjину,
17
І побачив Йосиф, що батько його поклав праву руку свою на голову Єфрема; і прикро було йому через це. І взяв він руку батька свого, щоб перекласти її з голови Єфрема на голову Манассії,
18
и3 речE їHсифъ nтцY своемY: не тaкw, џтче: сeй бо (є4сть) пeрвенецъ, возложи2 рyку деснyю твою2 на главY є3гw2.
18
і сказав Йосиф батькові своєму: не так, батьку мій, бо це — первісток; поклади на його голову праву руку твою.
19
И# не хотsше, но речE: вёмъ, чaдо, вёмъ: и3 сeй бyдетъ въ лю1ди, и3 сeй вознесeтсz: но брaтъ є3гw2 мeншій б0лій є3гw2 бyдетъ, и3 сёмz є3гw2 бyдетъ во мн0жество kзhкwвъ.
19
Але батько його не погодився і сказав: знаю, сину мій, знаю; і від нього народиться народ, і він буде великим; але менший його брат буде більшим за нього, і від сімені його народиться численний народ.
І благословив їх у той день, говорячи: тобою буде благословляти Ізраїль, говорячи: Бог нехай вчинить тобі, як Єфрему і Манассії. І поставив Єфрема вище за Манассію.
21
Речe же ї}ль їHсифу: сE, ѓзъ ўмирaю, и3 бyдетъ бGъ съ вaми, и3 возврати1тъ вaсъ t земли2 сеS на зeмлю nтє1цъ вaшихъ:
21
І сказав Ізраїль Йосифові: ось, я вмираю; і Бог буде з вами і поверне вас у землю батьків ваших;
22
ѓзъ же даю1 ти сікjму и3збрaнную свhше брaтіи твоеS, ю4же взsхъ и3з8 руки2 ґморрeйски мечeмъ мои1мъ и3 лyкомъ.
22
я даю тобі, переважно перед братами твоїми, одну ділянку, яку я взяв з рук аморреїв мечем моїм і луком моїм.
Главa м7f
1
Призвa же їaкwвъ сhны сво‰ и3 речE и5мъ: собери1тесz, да возвэщY вaмъ, что2 срsщетъ вaсъ въ послBдніz дни6:
1
І покликав Яків синів своїх і сказав: зберіться, і я сповіщу вам, що буде з вами у грядущі дні;
Рувиме, первістку мій! ти — кріпкість моя і початок сили моєї, верх достоїнства і верх могутности;
4
досади1лъ є3си2 ћкw водA, да не воскипи1ши: возшeлъ бо є3си2 на л0же nтцA твоегw2, тогдA њскверни1лъ є3си2 постeлю, и3дёже возшeлъ є3си2.
4
але ти бушував, як вода, — не будеш мати переваги, бо ти зійшов на ложе батька твого, ти осквернив постіль мою, [на яку] зійшов.
5
СmмеHнъ и3 леvjй брaтіz соверши1ста њби1ду t в0ли своеS:
5
Симеон і Левій брати, знаряддя жорстокости мечі їхні;
6
въ совётъ и4хъ да не пріи1детъ душA моS, и3 къ собрaнію и4хъ да не прилэпsтсz внyтрєннzz мо‰: ћкw во гнёвэ своeмъ и3зби1ста человёки, и3 въ п0хоти своeй прерёзаста жи6лы ю3нцA:
6
в раду їх нехай не ввійде душа моя, і до зібрання їх нехай не прилучиться слава моя, бо вони у гніві своєму убили мужа і з примхи своєї перерізали жили тельця;
7
проклzтA ћрость и4хъ, ћкw ўп0рна, и3 гнёвъ и4хъ, ћкw њжесточи1сz: раздэлю2 и5хъ во їaкwвэ и3 разсёю и5хъ во ї}ли.
7
проклятий гнів їх, бо жорстокий, і розлюченість їх, тому що люта; розділю їх в Якові і розсію їх в Ізраїлі.
від Бога батька твого, Який нехай і допоможе тобі, і від Всемогутнього, Який нехай і благословить тебе благословеннями небесними звище, благословеннями безодні, що лежить долі, благословеннями сосків і утроби,
благословеннями батька твого, які перевищують благословення гір давніх і приємності пагорбів вічних; нехай будуть вони на голові Йосифа і на тімені обраного між братами своїми.
батько мій закляв мене, сказавши: ось, я вмираю; у гробі моєму, який я викопав собі в землі Ханаанській, там поховай мене. І тепер хотів би я піти і поховати батька мого і повернутися. [Слова Йосифа переказали фараонові.]
І бачили жителі землі тієї, хананеї, плач у Горен-гаатаді, і сказали: великий плач цей у єгиптян! Тому наречено ім’я [місцю] тому: плач єгиптян, що при Йордані.
і віднесли його сини його в землю Ханаанську і поховали його в печері на полі Махпела, яку купив Авраам з полем у власність для поховання у Ефрона хеттеянина, перед Мамре.
так скажіть Йосифові: прости братам твоїм провину і гріх їх, оскільки вони зробили тобі зло. І нині прости провини рабів Бога батька твого. Йосиф плакав, коли йому говорили це.
18
И# пришeдше къ немY рек0ша: сE, мы2 тебЁ раби2.
18
Прийшли і самі брати його, і упали перед лицем його, і сказали: ось, ми раби тобі.
19
И# речE къ ни6мъ їHсифъ: не б0йтесz, б9ій бо є4смь ѓзъ:
19
І сказав Йосиф: не бійтеся, тому що я боюся Бога;
20
вы2 совэщaсте на мS ѕл†z, бGъ же совэщA њ мнЁ во бlг†z, дабы2 бhло ћкоже днeсь, и3 препитaлисz бы лю1діе мн0зи.
20
ось, ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великій кількості людей;
21
И# речE и5мъ: не б0йтесz, ѓзъ препитaю вaсъ и3 д0мы вaшz. И# ўтёши и5хъ, и3 глаг0ла и5мъ по сeрдцу и4хъ.
21
отже, не бійтеся: я буду годувати вас і дітей ваших. І заспокоїв їх і говорив по серцю їх.