Звичайний друкВиконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Цей, будучи сяєвом слави і образом іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших, сів праворуч престолу величі на висотi‚
Hебагато Ти принизив його перед ангелами; славою і честю вінчав його і поставив його над ділами рук Твоїх,
8
вс‰ покори1лъ є3си2 под8 н0зэ є3гw2. Внегдa же покори1ти є3мY всsчєскаz, ничт0же њстaви є3мY непокорeно. Нн7э же не u5 ви1димъ є3мY всsчєскаz покорє1на:
8
усе підкорив під ноги його». Коли ж підкорив йому все, то не лишив нічого непідкореним йому. Hині ж ще не бачимо, щоб усе було йому підкорене;
9
ґ ўмaленаго мaлымъ чи1мъ t ѓгGлъ ви1димъ ї}са, за пріsтіе смeрти слaвою и3 чтcію вэнчaнна, ћкw да блгdтію б9іею за всёхъ вкyситъ смeрти.
9
але бачимо, що за перетерплення смерти увінчаний славою і честю Ісус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всіх.
доки говориться: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань!»
16
Нёцыи бо слhшавше прогнёваша, но не вси2 и3зшeдшіи и3з8 є3гЂпта съ мwmсeомъ.
16
Бо деякі з тих, які чули, почали нарікати, але не всі, що вийшли з Єгипту з Мойсеєм.
17
К0ихъ же негодовA четhредесzть лётъ; Не согрэши1вшихъ ли, и4хже кHсти пад0ша въ пустhни;
17
Hа кого ж гнівався Він сорок років? Чи не на тих, які згрішили, чиї кістки лягли в пустелі?
18
КотHрымъ же клsлсz не вни1ти въ пок0ище є3гw2; Ћвэ, ћкw проти1вльшымсz.
18
Кому ж клявся, що не ввійдуть до спокою Його, як не тим‚ що спротивлялися?
19
И# ви1димъ, ћкw не возмог0ша вни1ти за невёрствіе.
19
Отже, бачимо, що вони не могли ввійти через невіру.
Главa д7
1
(За? ™‹.) Да ўбои1мсz u5бо, да не когдA њстaвлену њбэтовaнію вни1ти въ пок0й є3гw2, kви1тсz кто2 t вaсъ лиши1всz.
1
Тому біймося, щоб, коли ще лишається обітниця увійти до спокою Його, хтось із вас не запізнився.
2
И$бо нaмъ благовэствовaно є4сть, ћкоже и3 w4нэмъ: но не п0льзова џнэхъ сл0во слyха, не растворeнное вёрою слhшавшихъ.
2
Бо і нам воно сповіщено, як і тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вірою тих, що слухали.
3
Вх0димъ бо въ пок0й вёровавшіи, ћкоже речE: ћкw клsхсz во гнёвэ моeмъ, ѓще вни1дутъ въ пок0й м0й: ѓще и3 дэлHмъ t сложeніz мjра бhвшымъ.
3
А входимо до спокою ми, що увірували, бо Він сказав: «Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого», хоч діла Його були завершені ще на початку світу.
4
Речe бо нёгдэ њ седмёмъ си1це: и3 почи2 бGъ въ дeнь седмhй t всёхъ дёлъ свои1хъ.
4
Бо десь сказано про сьомий день так: «І спочив Бог у день сьомий від усіх діл Своїх».
5
И# въ сeмъ пaки: ѓще вни1дутъ въ пок0й м0й.
5
І ще тут: «Hе ввійдуть до спокою Мого».
6
Понeже u5бо лишeни нёцыи [њстаeтсz нBкіимъ] вни1ти въ него2, и3 и5мже прeжде благовэствовaно бЁ, не внид0ша за непослушaніе:
6
Отже, як деяким залишається ввійти до нього, а ті, яким раніше благозвіщено, не ввійшли до нього за непокірність,
то Він призначає ще якийсь день‚ «нинi», кажучи через Давида, що після такого довгого часу, як раніше сказано: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших».
8
Ѓще бо бы џнэхъ ї}съ ўпок0илъ, не бы2 њ и3нёмъ дни2 глаг0лалъ по си1хъ.
8
Бо коли б Ісус Hавин дав їм спочинок, то не було б сказано після того про інший день.
вшeдый бо въ пок0й є3гw2, и3 т0й почи2 t дёлъ свои1хъ, ћкоже t свои1хъ бGъ.
10
Бо, хто ввійшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх.
11
Потщи1мсz u5бо вни1ти во џный пок0й, да не кто2 въ тy же при1тчу противлeніz впадeтъ.
11
Отже, постараймось увійти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокірність.
12
Жи1во бо сл0во б9іе и3 дёйственно, и3 nстрёйше пaче всsкагw мечA nбою1ду nстрA, и3 проходsщее дaже до раздэлeніz души1 же и3 дyха, членHвъ же и3 мозгHвъ, и3 суди1телно помышлeніємъ и3 мhслемъ сердє1чнымъ.
12
Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні.
Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Ісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого.
15
Не и4мамы бо ґрхіерeа не могyща спострадaти нeмощемъ нaшымъ, но и3скушeна по всsчєскимъ по под0бію, рaзвэ грэхA.
15
Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха.
16
Да приступaемъ u5бо съ дерзновeніемъ къ пrт0лу блгdти, да пріи1мемъ млcть и3 блгdть њбрsщемъ во бlговрeменну п0мощь.
16
Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.
Главa є7
1
Всsкъ бо первосвzщeнникъ, t человBкъ пріeмлемь, за человёки поставлsетсz на сл{жбы ±же къ бGу, да прин0ситъ дaры же и3 жє1ртвы њ грэсёхъ,
1
Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на служіння Богові, щоб приносити дари й жертви за гріхи,
і тому він повинен як за народ, так і за себе приносити жертви за гріхи.
4
(За?.) И# никт0же сaмъ себЁ пріeмлетъ чeсть, но звaнный t бGа, ћкоже и3 ґарHнъ.
4
І ніхто сам собою не приймає цієї чести, але покликаний Богом, як і Аарон.
5
Тaкw и3 хrт0съ не себE прослaви бhти первосщ7eнника, но гlавый къ немY: сн7ъ м0й є3си2 ты2, ѓзъ днeсь роди1хъ тS:
5
Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути Первосвящеником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мій, Я нині породив Тебе»;
6
ћкоже и3 и4ндэ гlетъ: ты2 є3си2 сщ7eнникъ во вёкъ по чи1ну мелхіседeкову.
6
як і в іншому місці говорить: «Ти — Священик повік за чином Мелхиседековим».
7
И$же во днeхъ пlти своеS молє1ніz же и3 мlтвы къ могyщему спcти2 є3го2 t смeрти съ в0племъ крёпкимъ и3 со слезaми принeсъ, и3 ўслhшанъ бhвъ t бlгоговёинства,
7
Він, у дні плоті Своєї, з великим голосінням та сльозами приніс молитви і благання Тому, Хто міг спасти Його від смерти; і був почутим за Своє благоговіння;
Бо, зважаючи на вік, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого, і для вас потрібне молоко, а не тверда страва.
13
Всsкъ бо причащazйсz млекA неискyсенъ сл0ва прaвды, младeнецъ бо є4сть:
13
Кожен, хто годується молоком, несвідомий у слові правди, бо він немовля;
14
совершeнныхъ же є4сть твeрдаz пи1ща, и3мyщихъ ч{вствіz њбучє1на д0лгимъ ўчeніемъ въ разсуждeніе добрa же и3 ѕлA.
14
а тверда страва властива дорослим, у яких довгим навчанням почуття привчені розрізняти добро і зло.
Главa ѕ7
1
Тёмже њстaвльше начaла хrт0ва сл0во, на совершeніе да ведeмсz, не пaки њсновaніе покаsніz полагaюще t мeртвыхъ дёлъ, и3 вёры въ бGа,
1
Тому, залишивши початки вчення Христового, поспішаймо до довершеностi; і не будемо знову класти основу поверненню від мертвих діл і віри в Бога,
2
кRщeній ўчeніz, возложeніz же рyкъ, воскrніz же мeртвыхъ и3 судA вёчнагw.
2
вченню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих і про суд вічний.
Тому і Бог, бажаючи істотніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, вжив клятву,
18
да двэмA вeщьми непрел0жными, въ ни1хже невозм0жно солгaти бGу, крёпкое ўтэшeніе и4мамы прибёгшіи ћтисz за предлежaщее ўповaніе,
18
щоб у двох непохитних речах, у яких Бог не міг говорити неправду, тверде утішення мали ми, що прийшли взятися за подану надію,
19
є4же ѓки к0тву и4мамы души2, твeрду же и3 и3звёстну, и3 входsщую во внyтреннэйшее завёсы,
19
яка для душі є неначе якір безпечний і міцний і входить аж до середини за завісу,
20
и3дёже п®тeча њ нaсъ вни1де ї}съ, по чи1ну мелхіседeкову первосщ7eнникъ бhвъ во вёки.
20
куди предтечею за нас увійшов Ісус, зробившись Первосвящеником навік за чином Мелхиседековим.
Главa з7
1
(За? ™е7‹.) Сeй бо мелхіседeкъ, цRь сали1мскій, сщ7eнникъ бGа вhшнzгw, и4же срёте ґвраaма возврaщшасz t сёча царeй и3 блгcви2 є3го2,
1
Бо Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, той, який зустрів Авраама і благословив його, коли той повертався після поразки царів,
2
є3мyже и3 десzти1ну t всёхъ tдэли2 ґвраaмъ, пeрвэе ќбw сказyетсz цRь прaвды, пот0мъ же цRь сали1мскій, є4же є4сть, цRь ми1ра,
2
якому і десятину Авраам відділив з усього, — по-перше, тому що ім’я його означає — «цар правди», а потім і тому‚ що він є «цар Салиму», тобто «цар миру»,
3
без8 nтцA, без8 мaтере, без8 при1чта р0да, ни начaла днє1мъ, ни животY концA и3мёz, ўпод0бленъ же сн7у б9ію, пребывaетъ сщ7eнникъ вhну.
3
без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, перебуває священиком назавжди.
4
Ви1дите же, є3ли1къ сeй, є3мyже и3 десzти1ну дaлъ є4сть ґвраaмъ патріaрхъ t и3збрaнныхъ.
4
Бачите, який великий той, якому і Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї.
5
И# пріeмлющіи ќбw свzщeнство t сынHвъ леv‡инъ зaповэдь и4мутъ њдесsтствовати лю1ди по зак0ну, си1рэчь, брaтію свою2, ѓще и3 t чрeслъ ґвраaмовыхъ и3зшeдшую:
5
Ті з синів Левієвих, що одержують священство‚ мають заповідь — брати за законом десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоча й ці вийшли від стегон Авраамових.
6
не причитaемый же р0домъ къ ни6мъ, њдесsтствова ґвраaма и3 и3мyщаго њбэтов†ніz блгcви2:
6
Але цей, що не походив з роду їхнього, одержав десятину від Авраама і благословив того, хто мав обітницю.
7
(За? ™ѕ7‹.) без8 всsкагw же прекосл0віz мeншее t б0лшагw бlгословлsетсz.
7
Без усякого ж заперечення менший благословляється більшим.
І, так би мовити, сам Левій, котрий приймає десятини, в особi Авраама дав десятину;
10
є3щe бо въ чрeслэхъ џтчіихъ бsше, є3гдA срёте є3го2 мелхіседeкъ.
10
бо він був іще в стегнах батька, коли Мелхиседек зустрів його.
11
Ѓще ќбw совершeнство леvjтскимъ свzщeнствомъ бhло, лю1діе бо на нeмъ взак0нени бhша: кaz є3щE потрeба по чи1ну мелхіседeкову и3н0му востaти свzщeннику, ґ не по чи1ну ґарHнову глаг0латисz;
11
Отже, якби досконалість осягалась через левитське священство, — бо з ним сполучений закон народу, — то яка б іще була потреба поставати іншому священикові за чином Мелхиседековим, а не іменуватися за чином Аароновим?
12
прелагaему бо свzщeнству, по нyжди и3 зак0ну премэнeніе бывaетъ.
12
Адже із зміною священства необхідно бути зміні і закону,
13
Њ нeмже бо глаг0лютсz сі‰, колёну и3н0му причасти1сz, t негHже никт0же приступи2 ко nлтарю2:
13
бо Той, про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника.
Скасування ж попередньої заповіді буває через її неміч та марність,
19
ничт0же бо соверши1лъ зак0нъ: привведeніе же є4сть лyчшему ўповaнію, и4мже приближaемсz къ бGу.
19
бо закон нічого не довів до досконалости; але вводиться краща надія, через яку ми наближаємося до Бога.
20
И# по є3ли1ку не без8 клsтвы:
20
І що це було не без клятви, —
21
nни1 бо без8 клsтвы свzщeнницы бhша, сeй же съ клsтвою чрез8 глаг0лющаго къ немY: клsтсz гDь и3 не раскaетсz: ты2 є3си2 сщ7eнникъ во вёкъ по чи1ну мелхіседeкову:
21
бо ті були священиками без клятви, а Цей із клятвою, бо про Hього сказано: «Клявся Господь і не розкається: Ти Священик повік за чином Мелхиседековим», —
22
по толи1ку лyчшагw завёта бhсть и3спорyчникъ ї}съ.
До того ж тих священиків було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному;
24
сeй же, занeже пребывaетъ во вёки, непрестyпное и4мать сщ7eнство,
24
а Цей, оскільки перебувати Йому вічно, має і священство нескінченне,
25
тёмже и3 спcти2 до концA м0жетъ приходsщихъ чрез8 него2 къ бGу, всегдA жи1въ сhй, во є4же ходaтайствовати њ ни1хъ.
25
тому й може завжди спасати тих, які приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.
26
(За? ™}‹.) Так0въ бо нaмъ подобaше ґрхіерeй: прпdбенъ, неѕл0бивъ, безсквeрненъ, tлучeнъ t грBшникъ и3 вhшше нб7съ бhвый,
26
Таким і повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобливий‚ непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес,
27
и4же не и4мать по вс‰ дни6 нyжды, ћкоже первосвzщeнницы, прeжде њ свои1хъ грэсёхъ жє1ртвы приноси1ти, пот0мъ же њ людски1хъ: сіe бо сотвори2 є3ди1ною, себE принeсъ.
27
Який не має потреби щоденно, як ті первосвященики, приносити жертву спочатку за свої гріхи, потім за гріхи народу, бо Він зробив це один раз, принісши в жертву Себе Самого.
28
Зак0нъ бо человёки поставлsетъ первосвzщeнники, и3мyщыz нeмощь: сл0во же клsтвенное, є4же по зак0нэ, сн7а во вёки совершeнна.
28
Бо закон настановляє первосвящениками людей, які мають немочі, а слово клятвене, після закону, поставило Сина, навіки довершеного.
Главa }
1
Главa же њ глаг0лемыхъ: таковA и4мамы первосщ7eнника, и4же сёде њ деснyю пrт0ла вели1чествіz на нб7сёхъ,
1
Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященика, Який сів праворуч престолу величі на небесах
і служать образу та тіні небесного, як сказано було Мойсеєві, коли він приступав до будування скинії: «Гляди, сказано, зроби все за зразком, показаним тобі на горi».
6
Нн7э же лyчшее ўлучи2 служeніе, по є3ли1ку и3 лyчшагw завёта є4сть ходaтай, и4же на лyчшихъ њбэтовaніихъ ўзак0нисz.
6
Але Цей Первосвященик дістав служіння тим прекрасніше, чим кращого Він Посередник завіту, утвердженого на кращих обітницях.
7
(За? ™f7‹.) Ѓще бо бы пeрвый w4нъ непор0ченъ бhлъ, не бы2 втор0му и3скaлосz мёсто.
7
Бо, якби перший завіт був без недоліку, то не було б потреби шукати місця іншому.
8
Ўкорsz бо и5хъ глаг0летъ: сE, днjе грzдyтъ, гlетъ гDь, и3 совершY на д0мъ ї}левъ и3 на д0мъ їyдовъ завётъ н0въ,
8
Але пророк, докоряючи їм, каже: «Ось настають дні, говорить Господь‚ коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди Новий Завіт,
9
не по завёту, є3г0же сотвори1хъ nтцє1мъ и4хъ въ дeнь, въ џньже є4мшу ми2 и5хъ за рyку, и3звести2 и5хъ t земли2 є3гЂпетскіz: занE тjи не пребhша въ завётэ моeмъ, и3 ѓзъ неради1хъ њ ни1хъ, гlетъ гDь.
9
не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської, бо вони не перебували в тому завіті Моєму, і Я зневажив їх, говорить Господь.
Ось Завіт, який заповідаю дому Ізраїля після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхні, і напишу їх на серцях їхніх; і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом.
11
И# не и4мать научи1ти кjйждо и4скреннzго своего2 и3 кjйждо брaта своего2, глаг0лz: познaй гDа: ћкw вси2 ўвёдzтъ мS t мaла дaже и3 до вели1ка и4хъ,
11
І не буде вчити кожен ближнього свого і кожен брата свого, кажучи: «Пізнай Господа»; тому що всі від малого до великого будуть знати Мене,
то тим більше Кров Христа, Який Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу Живому і істинному!
І тому Він є Посередник Нового Завіту, щоб внаслідок смерти Його, яка сталася для відкуплення від злочинів, заподіяних за першого завіту, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне.
16
И#дёже бо завётъ, смeрти нyжно є4сть вноси1тисz завэщaющагw,
16
Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника,
бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий.
18
Тёмже ни пeрвый без8 кр0ве њбновлeнъ [ўтверждeнъ] бhсть.
18
Чому і перший завіт був утверджений не без крови.
19
Речeннэй бо бhвшей всsцэй зaповэди по зак0ну t мwmсeа всBмъ лю1демъ, пріeмь кр0вь к0злюю и3 тeлчую, съ вод0ю и3 в0лною червлeною и3 v3ссHпомъ, самы6z же ты6z кни6ги и3 вс‰ лю1ди покропи2,
19
Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, узяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та іссопом і окропив як саму книгу, так і весь народ,
І як людям визначено один раз умерти, а потім суд,
28
тaкw и3 хrт0съ є3ди1ною принесeсz, во є4же вознести2 мн0гихъ грэхи2, втор0е без8 грэхA kви1тсz, ждyщымъ є3гw2 во спcніе.
28
так і Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб взяти гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння.
Главa ‹
1
(За? ™к7G.) Сёнь бо и3мhй зак0нъ грzдyщихъ бл†гъ, (ґ) не сaмый w4бразъ вещeй, на всsкое лёто тёмиже жeртвами, и5хже прин0сzтъ вhну, никогдaже м0жетъ приступaющихъ соверши1ти.
1
Закон, маючи лише тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жертвами, які щороку постійно приносяться, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.
2
Понeже престaли бы бhти приноси6мы, ни є3ди1ну ктомY и3мyщымъ с0вэсть њ грэсёхъ служaщымъ, є3ди1ною њчищє1ннымъ.
2
Інакше їх перестали б приносити, бо ті, що приносять жертву, один раз очистившись, не мали б уже ніякої свідомости гріхів.
3
Но въ ни1хъ воспоминaніе грэхHвъ на к0еждо лёто бывaетъ,
3
Але жертвами щороку нагадується про гріхи,
4
невозм0жно бо кр0ви ю4нчей и3 к0злей tпущaти грэхи2.
4
бо неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи.
5
Тёмже входS въ мjръ, гlетъ: жeртвы и3 приношeніz не восхотёлъ є3си2, тёло же соверши1лъ ми2 є3си2:
5
Тому Христос, входячи у світ, говорить: «Жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені.
6
всесожжeній и3 [тaкожде] њ грэсЁ не бlговоли1лъ є3си2.
то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?
вірою Авель приніс Богові жертву кращу, ніж Каїн, нею дістав свідчення, що він праведний, як засвідчив Бог про дари його; нею він і після смерти ще говорить.
5
Вёрою є3нHхъ преложeнъ бhсть не ви1дэти смeрти: и3 не њбрэтaшесz, занE преложи2 є3го2 бGъ: прeжде бо преложeніz є3гw2 свидётелствованъ бhсть, ћкw ўгоди2 бGу.
5
Вірою Енох переселений був так, що не бачив смерти; і не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення він мав свідчення, що догодив Богу.
6
Без8 вёры же невозм0жно ўгоди1ти (бGу): вёровати же подобaетъ приходsщему къ бGу, ћкw є4сть, и3 взыскaющымъ є3го2 мздовоздaтель бывaетъ.
6
А без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду.
7
Вёрою tвётъ пріи1мъ нHе њ си1хъ, ћже не u5 ви1дэ, ўбоsвсz сотвори2 ковчeгъ во спасeніе д0му своегw2: є4юже њсуди2 (вeсь) мjръ, и3 прaвды, ћже по вёрэ, бhсть наслёдникъ.
7
Вірою Hой, діставши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив він увесь світ і зробився спадкоємцем праведности через віру.
8
(За? ™к7з7.) Вёрою зов0мъ ґвраaмъ послyша и3зhти на мёсто, є4же хотsше пріsти въ наслёдіе, и3 и3зhде не вёдый, кaмw грzдeтъ.
8
Вірою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, і пішов, не знаючи, куди йде.
9
(За? ™к7}.) Вёрою пріи1де ґвраaмъ на зeмлю њбэтовaніz, ћкоже на чyжду, въ кр0вы всели1сz со їсаaкомъ и3 їaкwвомъ снаслёдникома њбэтовaніz тогHжде:
9
Вірою жив він на землі обітованій, як на чужій, і жив у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітницi;
10
ждaше бо њснов†ніz и3мyщагw грaда, є3мyже худ0жникъ и3 содётель бGъ.
10
бо він чекав міста, що має основу, художником і будівничим якого є Бог.
були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення;
Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас,
дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого.
3
Помhслите u5бо таков0е пострадaвшаго t грBшникъ на себE прекосл0віе, да не стужaете, душaми свои1ми њслаблsеми.
3
Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими.
4
Не u5 до кр0ве стaсте, проти1ву грэхA подвизaющесz,
4
Ви ще не до крови стояли, проти гріха змагаючись,
5
и3 забhсте ўтэшeніе, є4же вaмъ ћкw сынHмъ глаг0летъ: сhне м0й, не пренемогaй наказaніемъ гDнимъ, нижE њслабёй, t негw2 њбличaемь.
5
і забули втішення, яке пропонується вам, як синам: «Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли він викриває тебе,
6
(За?.) Е#г0же бо лю1битъ гDь, наказyетъ: біeтъ же всsкаго сhна, є3г0же пріeмлетъ.
6
бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає».
7
Ѓще наказaніе терпитE, ћкоже сыновHмъ њбрэтaетсz вaмъ бGъ. Кот0рый бо є4сть сhнъ, є3гHже не наказyетъ nтeцъ;
7
Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько?
8
Ѓще же без8 наказaніz є3стE, є3мyже прич†стницы бhша вси2, u5бо прелюбодBйчищи є3стE, ґ не сhнове.
8
Коли залишаєтеся без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.
9
Къ си6мъ, пл0ти нaшей nтцы2 и3мёхомъ наказaтєли, и3 срамлsхомсz: не мн0гw ли пaче повинeмсz nц7Y духовHмъ, и3 жи1ви бyдемъ;
9
До того ж коли ми, будучи карані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?
10
Nни1 бо въ мaло днjй, ћкоже г0дэ и5мъ бЁ, накaзоваху нaсъ: ґ сeй на п0льзу, да причасти1мсz с™hни є3гw2.
10
Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святості Його.
11
Всsкое бо наказaніе въ настоsщее врeмz не мни1тсz рaдость бhти, но печaль: послэди1 же пл0дъ ми1ренъ научє1нымъ тёмъ воздаeтъ прaвды.
11
Кожна кара здається спочатку не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведности.
і до Посередника Завіту Нового Ісуса, та до крови кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева.
25
(За? ™lG.) Блюди1те (же), да не tречeтесz гlющагw. Ѓще бо не и3збэжaша nни2 tрeкшіисz прbр0чествующагw на земли2, мн0жае пaче мы2 tрицaющіисz нбcнагw,
25
Глядіть‚ отже‚ не зречіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари вони‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес,
26
є3гHже глaсъ зeмлю тогдA поколебA, нн7э же њбэтовA, гlz: є3щE є3ди1ною ѓзъ потрzсY не т0кмw землeю, но и3 нб7омъ.
26
голос Якого тоді похитнув землю, нині ж обіцяє‚ говорячи: «Ще раз потрясу не тільки землю, але й небо».
Отже, будемо через Hього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім’я Його.
16
Бlготворeніz же и3 nбщeніz не забывaйте: таковhми бо жeртвами бlгоугождaетсz бGъ.
16
Hе забувайте також добродійности і спілкування, бо такі жертви благоугодні Богу.
17
(За? ™lе7.) Повинyйтесz настaвникwмъ вaшымъ и3 покарsйтесz: тjи бо бдsтъ њ душaхъ вaшихъ, ћкw сл0во воздaти хотsще: да съ рaдостію сіE творsтъ, ґ не воздыхaюще, нёсть бо полeзно вaмъ сіE.
17
Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як ті‚ що зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас не корисно.
Бог же миру, Який підняв із мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завіту вічного, Господа нашого Ісуса Христа,
21
да соверши1тъ вы2 во всsцэмъ дёлэ бlзэ, сотвори1ти в0лю є3гw2, творS въ вaсъ бlгоуг0дное пред8 ни1мъ ї}съ хrт0мъ: є3мyже слaва во вёки вэкHвъ. Ґми1нь.
21
нехай вдосконалить вас у всякому доброму ділі, на виконання волі Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Ісуса Христа: Йому слава на віки віків! Амінь.