¹

(За? н7.) Їaкwвъ, бGу и3 гDу ї}су хrтY рaбъ, nбэманaдесzте колёнома, и5же въ разсёzніи, рaдоватисz.

¹

Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся.

²

Всsку рaдость и3мёйте, брaтіе мо‰, є3гдA во и3скушє1ніz впaдаете разли6чна,

²

З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам,

³

вёдzще, ћкw и3скушeніе вaшеz вёры содёловаетъ терпёніе:

³

знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння;

⁴

терпёніе же дёло совершeнно да и4мать, ћкw да бyдете совершeнни и3 всецёли, ни въ чeмже лишeни.

⁴

терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку.

⁵

Ѓще же кто2 t вaсъ лишeнъ є4сть премyдрости, да пр0ситъ t даю1щагw бGа всBмъ нелицепріeмнэ и3 не поношaющагw, и3 дaстсz є3мY.

⁵

Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому.

⁶

Да пр0ситъ же вёрою, ничт0же сумнsсz: сумнsйсz бо ўпод0бисz волнeнію морск0му, вBтры возметaему и3 развэвaему.

⁶

Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває.

⁷

Да не мни1тъ бо человёкъ w4нъ, ћкw пріи1метъ что2 t бGа.

⁷

Нехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа.

⁸

Мyжъ двоедyшенъ неустр0енъ во всёхъ путeхъ свои1хъ.

⁸

Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх.

⁹

Да хвaлитсz же брaтъ смирeнный въ высотЁ своeй,

⁹

Нехай хвалиться брат смиренний своєю висотою,

¹⁰

богaтый же во смирeніи своeмъ, занE ћкоже цвётъ трaвный мимои1детъ:

¹⁰

а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний.

¹¹

возсіs бо с0лнце со зн0емъ, и3 и3зсуши2 травY, и3 цвётъ є3S tпадE, и3 благолёпіе лицA є3S поги1бе: си1це и3 богaтый въ хождeніи своeмъ ўвzдaетъ.

¹¹

Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах.

¹²

Бlжeнъ мyжъ, и4же претерпи1тъ и3скушeніе: занE и3скyсенъ бhвъ, пріи1метъ вэнeцъ жи1зни, є3г0же њбэщA бGъ лю1бzщымъ є3го2.

¹²

Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його.

¹³

Никт0же и3скушaемь да глаг0летъ, ћкw t бGа и3скушaемь є4смь: бGъ бо нёсть и3скуси1тель ѕлы6мъ [и3скушaемь ѕлhми], не и3скушaетъ же т0й никог0же,

¹³

У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого,

¹⁴

кjйждо же и3скушaетсz, t своеS п0хоти влек0мь и3 прельщaемь:

¹⁴

але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю;

¹⁵

тaже п0хоть зачeнши раждaетъ грёхъ, грёхъ же содёzнъ раждaетъ смeрть.

¹⁵

похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.

¹⁶

Не льсти1тесz, брaтіе мо‰ возлю1бленнаz:

¹⁶

Не обманюйтесь, браття мої улюблені.

¹⁷

всsко даsніе бlго и3 всsкъ дaръ совершeнъ свhше є4сть, сходsй t nц7A свётwвъ, ў негHже нёсть премэнeніе, и3ли2 преложeніz стёнь.

¹⁷

Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни.

¹⁸

Восхотёвъ бо породи2 нaсъ сл0вомъ и4стины, во є4же бhти нaмъ начaтокъ нёкій создaніємъ є3гw2.

¹⁸

Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь.

¹⁹

(За? н7№.) Тёмже, брaтіе мо‰ возлю1бленнаz, да бyдетъ всsкъ человёкъ ск0ръ ўслhшати (и3) к0сенъ глаг0лати, к0сенъ во гнёвъ,

¹⁹

Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів,

²⁰

гнёвъ бо мyжа, прaвды б9іz не содёловаетъ.

²⁰

бо гнів людини не творить правди Божої.

²¹

Сегw2 рaди tл0жше всsку сквeрну и3 и3збhтокъ ѕл0бы, въ кр0тости пріими1те всаждeнное сл0во, могyщее спcти2 дyшы вaшz.

²¹

Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі.

²²

Бывaйте же творцы2 сл0ва, ґ не т0чію слhшатєли, прельщaюще себE самёхъ.

²²

Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють.

²³

ЗанE ѓще кто2 є4сть слhшатель сл0ва, ґ не творeцъ, таковhй ўпод0бисz мyжу смотрsющу лицE бытіS своегw2 въ зерцaлэ:

²³

Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі:

²⁴

ўсмотри1 бо себE и3 tи1де, и3 ѓбіе забы2, как0въ бЁ.

²⁴

вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона.

²⁵

Прини1кій же въ зак0нъ совершeнъ своб0ды, и3 пребhвъ, сeй не слhшатель забhтливъ бhвъ, но творeцъ дёла, сeй бlжeнъ въ дёланіи своeмъ бyдетъ.

²⁵

Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності.

²⁶

Ѓще кто2 мни1тсz вёренъ бhти въ вaсъ, и3 не њбуздовaетъ љзhка своегw2, но льсти1тъ сeрдце своE, сегw2 сyетна (є4сть) вёра.

²⁶

Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста.

²⁷

Вёра бо чтcA и3 несквeрна пред8 бGомъ и3 nц7eмъ сіS є4сть, є4же посэщaти си1рыхъ и3 вдови1цъ въ ск0рбехъ и4хъ, (и3) несквeрна себE блюсти2 t мjра.

²⁷

Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу.