¹

(За? н7д7.) Не мн0зи ўчи1тєліе бывaйте, брaтіе мо‰, вёдzще, ћкw б0лшее њсуждeніе пріи1мемъ,

¹

Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадемо під більший осуд,

²

мн0гw бо согрэшaемъ вси2. Ѓще кто2 въ сл0вэ не согрэшaетъ, сeй совершeнъ мyжъ, си1ленъ њбуздaти и3 всE тёло.

²

бо всі ми багато грішимо. Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло.

³

Сe (бо и3) к0нємъ ўзды6 во ўстA влагaемъ, да повинyютсz нaмъ, и3 всE тёло и4хъ њбращaемъ:

³

Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім тілом їхнім.

⁴

сE, и3 корабли6 вели1цы сyще и3 t жeстокихъ вётрwвъ заточaеми, њбращaютсz мaлымъ корми1лцемъ, ѓможе стремлeніе прaвzщагw х0щетъ:

⁴

Ось і кораблі, хоч які вони великі і як не носяться сильними вітрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич;

⁵

тaкожде же и3 љзhкъ мaлъ ќдъ є4сть, и3 вельми2 хвaлитсz. СE, мaлъ џгнь, (и3) к0ль вели6ки вє1щи сожигaетъ.

⁵

так само і язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює!

⁶

И# љзhкъ џгнь, лёпота непрaвды: си1це и3 љзhкъ водворsетсz во ќдэхъ нaшихъ, сквернS всE тёло, и3 палS к0ло рождeніz нaшегw, и3 њпалszсz t геeнны:

⁶

І язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло і запалює круг життя, будучи сам запалюваний від геєни.

⁷

всsко бо є3стество2 ѕвэрeй же и3 пти1цъ, г†дъ же и3 рhбъ, ўкрощaетсz и3 ўкроти1тсz є3стеств0мъ человёческимъ,

⁷

Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством,

⁸

љзhка же никт0же м0жетъ t человBкъ ўкроти1ти: не ўдержи1мо (бо) ѕло2, и3сп0лнь ћда смертон0сна.

⁸

а язика приборкати ніхто з людей не може: це — невтримне зло; він повний отрути смертоносної.

⁹

Тёмъ благословлsемъ бGа и3 nц7A, и3 тёмъ кленeмъ человёки бhвшыz по под0бію б9ію:

⁹

Ним благословляємо Бога і Отця, і ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою.

¹⁰

t тёхже ќстъ и3сх0дитъ благословeніе и3 клsтва. Не подобaетъ, брaтіе мо‰ возлю1бленнаz, си6мъ тaкw бывaти.

¹⁰

З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було.

¹¹

(За? н7е7.) Е#дa ли и3ст0чникъ t є3ди1нагw ќстіz и3сточaетъ слaдкое и3 г0рькое;

¹¹

Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода?

¹²

Е#дA м0жетъ, брaтіе мо‰, смок0вница м†слины твори1ти, и3ли2 віногрaднаz лозA смHквы; тaкожде ни є3ди1нъ и3ст0чникъ слaну и3 слaдку твори1тъ в0ду.

¹²

Не може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза — смокви. Також і з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода.

¹³

Кто2 премyдръ и3 худ0гъ въ вaсъ, да покaжетъ t д0брагw житіS дэлA сво‰ въ кр0тости и3 премyдрости.

¹³

Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю.

¹⁴

Ѓще же зaвисть г0рьку и4мате и3 рвeніе въ сердцaхъ вaшихъ, не хвали1тесz, ни лжи1те на и4стину:

¹⁴

Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини.

¹⁵

нёсть сіS премyдрость свhше низходsщи, но зeмна, душeвна, бэс0вска:

¹⁵

Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська,

¹⁶

и3дёже бо зaвисть и3 рвeніе, тY нестроeніе и3 всsка ѕлA вeщь.

¹⁶

бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе.

¹⁷

Ґ ћже свhше премdрость, пeрвэе ќбw чтcA є4сть, пот0мъ же ми1рна, кроткA, бlгопокорли1ва, и3сп0лнь ми1лости и3 плодHвъ бlги1хъ, несумённа и3 нелицемёрна.

¹⁷

А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна.

¹⁸

Пл0дъ же прaвды въ ми1рэ сёетсz творsщымъ ми1ръ.

¹⁸

Плід же правди сіється у мирі тими, які зберігають мир.