¹

Слhшите сл0во гDне, є4же гlа гDь на вaсъ, д0ме ї}левъ.

¹

Слухайте слово, яке Господь говорить вам, доме Ізраїлів.

²

Сі‰ гlетъ гDь: по путє1мъ kзhкwвъ не ўчи1тесz и3 t знaменій небeсныхъ не страши1тесz, ћкw и4хъ боsтсz kзhцы.

²

Так говорить Господь: не вчіться шляхів язичників і не страшіться знамень небесних, яких язичники страшаться.

³

Понeже зак0ны kзhкwвъ сyетни сyть: дрeво є4сть t лёса и3зсёченое, дёло тект0нское и3 сліsніе:

³

Бо устави народів — порожнеча: зрубують дерево у лісі, обробляють його руками теслі за допомогою сокири,

⁴

сребр0мъ и3 злaтомъ ўкрaшєна сyть, и3 млатaми и3 гвоздьми2 ўтверди1ша |, да не дви1жутсz:

⁴

покривають сріблом і золотом, прикріплюють цвяхами і молотом, щоб не хиталося.

⁵

сребро2 и3звazно є4сть, не глаг0лютъ, носи1ми н0сzтсz, понeже ходи1ти не возм0гутъ: не ўб0йтесz и4хъ, ћкw не сотворsтъ ѕлA, и3 блaга нёсть въ ни1хъ.

⁵

Вони — як обточений стовп, і не говорять; їх носять, тому що ходити не можуть. Не бійтеся їх, тому що вони не можуть заподіяти зла, але і добра робити не в силах.

⁶

Нёсть под0бенъ тебЁ, гDи: вели1къ є3си2 ты2 и3 вели1ко и4мz твоE въ крёпости.

⁶

Немає подібного до Тебе, Господи! Ти великий, і ім’я Твоє велике могутністю.

⁷

Кто2 не ўбои1тсz тебє2, q, цRю2 kзhкwвъ твоs бо чeсть междY всёми премyдрыми kзhкwвъ, и3 во всёхъ цaрствахъ и4хъ ни є3ди1нъ є4сть под0бенъ тебЁ.

⁷

Хто не убоїться Тебе, Царю народів? бо Тобі єдиному належить це; тому що між усіма мудрецями народів і в усіх царствах їх немає подібного до Тебе.

⁸

Кyпнw бyіи и3 безyмніи сyть, ўчeніе сyетныхъ и4хъ дрeво є4сть:

⁸

Усі до одного вони безглузді і дурні; пусте вчення — це дерево.

⁹

сребро2 и3зви1то t fарсjса прих0дитъ, злaто t њфaза, и3 рукA златарeй, дэлA вс‰ худ0жникwвъ: въ синетY и3 багрzни1цу њдёютъ и5хъ, дэлA ўмодёлникwвъ вс‰ сі‰.

⁹

Розбите на листи срібло привезене з Фарсиса, золото — з Уфаза, справа художника і рук плавильника; одяг на них — гіацинт і пурпур: усе це — справа людей майстерних.

¹⁰

ГDь же бGъ и4стиненъ є4сть, т0й бGъ живhй и3 цRь вёчный, t гнёва є3гw2 подви1гнетсz землS, и3 не стерпsтъ kзhцы прещeніz є3гw2.

¹⁰

А Господь Бог є істина; Він є Бог живий і Цар вічний. Від гніву Його тремтить земля, і народи не можуть витримати обурення Його.

¹¹

Тaкw рцhте и5мъ: б0зи, и5же небесE и3 земли2 не сотвори1ша, да поги1бнутъ t земли2 и3 t си1хъ, и5же под8 небесeмъ сyть.

¹¹

Так говоріть їм: боги, які не створили неба і землі, зникнуть з землі і з-під небес.

¹²

ГDь сотвори1вый зeмлю во крёпости своeй, ўстр0ивый вселeнную въ премyдрости своeй, и3 рaзумомъ свои1мъ прострE нeбо.

¹²

Він створив землю силою Своєю, утвердив вселенну мудрістю Своєю і розумом Своїм розпростер небеса.

¹³

Ко глaсу своемY даeтъ мн0жество в0дъ на небеси2: и3 возведE w4блаки t послёднихъ земли2, блист†ніz въ д0ждь сотвори2 и3 и3зведE вётръ t сокр0вищъ свои1хъ.

¹³

За гласом Його шумлять води на небесах, і Він піднімає хмари від країв землі, творить блискавки серед дощу і виводить вітер зі сховищ Своїх.

¹⁴

Бyй сотвори1сz всsкъ человёкъ t ўмA (своегw2), постыдёсz всsкъ златодёлникъ во и3зваsніихъ свои1хъ, ћкw лHжнаz сліS, нёсть дyха въ ни1хъ:

¹⁴

Безумствує усяка людина у своєму знанні, осоромлює себе всякий плавильник ідолом своїм, тому що виплавлене ним є неправда, і немає у ньому духу.

¹⁵

сyєтна сyть дэлA, смёху достHйна, во врeмz посэщeніz своегw2 поги1бнутъ.

¹⁵

Це повна порожнеча, справа омани; під час відвідування їх вони зникнуть.

¹⁶

Нёсть сицевaz чaсть їaкwву, ћкw создaвый вс‰ т0й є4сть, и3 ї}ль жeзлъ достоsніz є3гw2, гDь си1лъ и4мz є3мY.

¹⁶

Не така, як їх, доля Якова; бо Бог його є Творець усього, й Ізраїль є жезл насліддя Його; ім’я Його — Господь Саваоф.

¹⁷

СобрA tвнЁ и3мёніе, њбитaющее во и3збрaнныхъ,

¹⁷

Забирай із землі майно твоє, ти, що маєш сидіти в облозі;

¹⁸

понeже тaкw гlетъ гDь: сE, ѓзъ tвeргу њбитaтєли земли2 сеS въ ск0рби и3 смущY и5хъ, ћкw да њбрsщетсz ћзва твоS.

¹⁸

бо так говорить Господь: ось, Я викину жителів цієї землі цього разу і зажену їх у тісне місце, щоб схопили їх.

¹⁹

Г0ре во сокрушeніи твоeмъ, болёзненна ћзва твоS: ѓзъ же рёхъ: вои1стинну сіS болёзнь моS (є4сть) и3 њб8sтъ мS, жили1ще моE њпустЁ, поги1бе:

¹⁹

Горе мені у моєму скрушенні; болісна рана моя, але я говорю сам у собі: «справді, це моя скорбота, і я буду нести її;

²⁰

ски1ніz моS њпустЁ, поги1бе, и3 вс‰ кHжи мо‰ растерзaшасz: сынHвъ мои1хъ и3 nвeцъ мои1хъ нёсть, нёсть ктомY мёста ски1ніи моeй, мёста к0жамъ мои6мъ:

²⁰

намет мій спустошений, і всі мотузки мої порвані; діти мої пішли від мене, і немає їх: нема кому вже розкинути шатро моє і розвісити килими мої,

²¹

понeже њбуsша пaстыріе и3 гDа не взыскaша, сегw2 рaди не ўразумЁ всE стaдо и3 расточeно бhсть.

²¹

бо пастирі зробилися безглуздими і не шукали Господа, а тому вони і чинили нерозумно, і все стадо їх розсіяне».

²²

Глaсъ слhшаніz, сE, грzдeтъ и3 трyсъ вeлій t земли2 сёверныz, да положи1тъ грaды ї{дины въ запустёніе и3 во њбитaніе ѕміє1мъ [стрyfwмъ].

²²

Несеться чутка: ось вона йде, і великий шум від країни північної, щоб міста Юдеї зробити пустелею, житлом шакалів.

²³

Вёмъ, гDи, ћкw нёсть человёку пyть є3гw2, нижE мyжъ п0йдетъ и3 и3спрaвитъ шeствіе своE.

²³

Знаю, Господи, що не у волі людини путь її, що не у владі того, хто йде, давати напрямок стопам своїм.

²⁴

Накажи2 нaсъ, гDи, nбaче въ судЁ, ґ не въ ћрости, да не ўмaленыхъ нaсъ сотвори1ши.

²⁴

Карай мене, Господи, але за правдою, не у гніві Твоєму, щоб не принизити мене.

²⁵

И#злjй гнёвъ тв0й на kзhки не знaющыz тS и3 на племенA, ±же и4мене твоегw2 не призвaша, ћкw поzд0ша їaкwва и3 потреби1ша є3го2 и3 пaжить є3гw2 њпустоши1ша.

²⁵

Вилий лють Твою на народи, які не знають Тебе, і на племена, які не прикликають імені Твого; бо вони з’їли Якова, пожерли його і знищили його, і житло його спустошили.