¹

Нн7э же поругaшамисz малёйшіи: нн7э ўчaтъ мS t чaсти, и4хже nтцє1въ ўничтожaхъ, и4хже не вмэнsхъ дост0йными псHвъ мои1хъ стaдъ.

¹

А нині сміються з мене молодші за мене літами, ті, батьків яких я не погодився б помістити з псами стад моїх.

²

Крёпость же рyкъ и4хъ во что2 мнЁ бhсть; ў ни1хъ погибaше скончaніе.

²

І сила рук їх до чого мені? Над ними вже минув час.

³

Въ скyдости и3 глaдэ безпл0денъ: и5же бэжaху въ безв0дное вчерA сотэснeніе и3 бёдность:

³

Бідністю і голодом виснажені, вони тікають у степ безводний, похмурий і спустошений;

⁴

и5же њбхождaху бhліе въ дeбрехъ, и5мже бhліе бsше брaшно, безчeстніи же и3 похулeнніи, скyдни всsкагw блaга, и5же и3 корeніе древeсъ жвaху t глaда вели1кагw.

⁴

щипають зелень біля кущів, і ягоди ялівцю — хліб їх.

⁵

Востaша на мS тaтіе,

⁵

Із суспільства виганяють їх, кричать на них, як на злодіїв,

⁶

и4хже д0мове бёша пещє1ры кaмєнны:

⁶

щоб жили вони у вибоїнах потоків, в ущелинах землі і скелях.

⁷

t среды2 доброглaсныхъ возопію1тъ, и5же под8 хврaстіемъ ди1віимъ живsху:

⁷

Ревуть між кущами, туляться під терням.

⁸

безyмныхъ сhнове и3 безчeстныхъ, и4мz и3 слaва ўгашeна на земли2.

⁸

Люди знедолені, люди без імені, непотріб землі!

⁹

Нн7э же гyсли є4смь ѓзъ и5мъ, и3 менE въ при1тчу и4мутъ:

⁹

Їх-то зробився я нині піснею і їжею розмов їхніх.

¹⁰

возгнушaлисz же мн0ю tступи1вше далeче, ни лицA моегw2 пощадёша t плюновeніz.

¹⁰

Вони гребують мною, віддаляються від мене і не утримуються плювати перед лицем моїм.

¹¹

Tвeрзъ бо тyлъ св0й ўzзви1 мz, и3 ўздY ўстaмъ мои6мъ наложи2.

¹¹

Оскільки Він розв’язав повід мій і вразив мене, то вони скинули з себе вузду перед лицем моїм.

¹²

На деснyю tрaсли востaша, н0зэ свои2 простр0ша и3 путесотвори1ша на мS стєзи2 пaгубы своеS.

¹²

З правого боку встає цей непотріб, збиває мене з ніг, направляє згубні свої шляхи до мене.

¹³

Сотр0шасz стєзи2 мо‰, совлек0ша бо ми2 nдeжду.

¹³

А мою стежку зіпсували: все встигли зробити для моєї погибелі, не маючи помічника.

¹⁴

Стрэлaми свои1ми ўстрэли1 мz: сотвори1 ми, ћкоже восхотЁ: въ болёзнехъ скис0хсz, њбращaютсz же ми2 скHрби.

¹⁴

Вони прийшли до мене, як крізь широкий пролом; з шумом кинулися на мене.

¹⁵

Tи1де ми2 надeжда ћкоже вётръ, и3 ћкоже w4блакъ спасeніе моE.

¹⁵

Жахи напали на мене; як вітер, розвіялася велич моя, і щастя моє зникло, як хмара.

¹⁶

И# нн7э на мS и3зліeтсz душA моS: и3 њдержaтъ мS днjе печaлей:

¹⁶

І нині знемагає душа моя в мені: дні скорботи огорнули мене.

¹⁷

н0щію же кHсти мо‰ смzт0шасz, жи6лы же мо‰ разслабёша.

¹⁷

Уночі ниють у мені кістки мої, і жили мої не мають спокою.

¹⁸

Мн0гою крёпостію ћтсz за ри1зу мою2: ћкоже њжерeліе ри1зы моеS њб8s мz.

¹⁸

Насилу знімається з мене одяг мій; краї хітона мого тиснуть мене.

¹⁹

Вмэнsеши же мS рaвна брeнію, въ земли2 и3 пeпелэ чaсть моS.

¹⁹

Він кинув мене у бруд, і я став, як порох і попіл.

²⁰

Возопи1хъ же къ тебЁ, и3 не ўслhшалъ мS є3си2: стaша же и3 смотри1ша на мS.

²⁰

Я взиваю до Тебе, і Ти не слухаєш мене, — стою, а Ти тільки дивишся на мене.

²¹

Наид0ша же на мS без8 ми1лости, рук0ю крёпкою ўzзви1лъ мS є3си2:

²¹

Ти зробився жорстоким до мене, кріпкою рукою ворогуєш проти мене.

²²

вчини1лъ же мS є3си2 въ болёзнехъ и3 tвeрглъ є3си2 мS t спасeніz.

²²

Ти підняв мене і змусив мене літати з вітром і розтрощуєш мене.

²³

Вёмъ бо, ћкw смeрть мS сотрeтъ: д0мъ бо всsкому смeртну землS.

²³

Так, я знаю, що Ти приведеш мене до смерти й у дім зібрання усіх, хто живе.

²⁴

Ѓще бы возм0жно бhло, сaмъ бhхъ себE ўби1лъ, и3ли2 моли1лъ бhхъ и3н0го, дабы2 ми2 то2 сотвори1лъ.

²⁴

Певно, Він не простягне руки Своєї на дім кісток: чи будуть вони кричати під час свого руйнування?

²⁵

Ѓзъ же њ всsцэмъ немощнёмъ восплaкахсz, воздохнyхъ же ви1дэвъ мyжа въ бэдaхъ.

²⁵

Чи не плакав я про того, хто був у горі? чи не уболівала душа моя за бідних?

²⁶

Ѓзъ же ждaхъ благи1хъ, и3 сE, срэт0ша мS пaче днjе ѕHлъ.

²⁶

Коли я сподівався добра, прийшло зло; коли очікував світла, прийшла пітьма.

²⁷

Чрeво моE воскипЁ и3 не ўмолчи1тъ: предвари1ша мS днjе нищеты2.

²⁷

Мої нутрощі киплять і не перестають; зустріли мене дні печалі.

²⁸

СтенS ходи1хъ без8 њбуздaніz, стоsхъ же въ соб0рэ вопіS.

²⁸

Я ходжу почорнілий, але не від сонця; встаю у зібранні і кричу.

²⁹

Брaтъ бhхъ сjринамъ, дрyгъ же пти1чій.

²⁹

Я став братом шакалам і другом страусам.

³⁰

К0жа же моS помрачи1сz вельми2, и3 кHсти мо‰ сгорёша t зн0z.

³⁰

Моя шкіра почорніла на мені, кістки мої обгоріли від спеки.

³¹

Њбрати1шасz же въ плaчь гyсли мо‰, пёснь же моS въ рыдaніе мнЁ.

³¹

І цитра моя зробилася сумною, і сопілка моя ридає.