¹

Не и3скушeніе ли житіE человёку на земли2, и3 ћкоже наeмника повседнeвнагw жи1знь є3гw2;

¹

Чи не визначено людині час на землі, і дні її чи не такі самі, як і дні найманця?

²

и3ли2 ћкоже рaбъ боsйсz гDа своегw2 и3 ўлучи1въ сёнь; и3ли2 ћкоже наeмникъ ждhй мзды2 своеS;

²

Як раб жадає тіні, і як найманець чекає закінчення роботи своєї,

³

тaкожде и3 ѓзъ ждaхъ мцcы тщы2, нHщи же болёзней даны2 ми2 сyть.

³

так я одержав у наділ місяці суєтні, і ночі гіркі відраховані мені.

⁴

Ѓще ўснY, глаг0лю: когдA дeнь; є3гдa же востaну, пaки: когдA вeчеръ; и3сп0лненъ же бывaю болёзней t вeчера до ќтра.

⁴

Коли лягаю, то говорю: «колись встану?», а вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку.

⁵

Мёситсz же моE тёло въ гнои2 червeй, њбливaю же грyдіе земли2, гн0й стружA.

⁵

Тіло моє одягнене червою і запорошеними струпами; шкіра моя тріскається і гноїться.

⁶

Житіe же моE є4сть скорsе бесёды, поги1бе же во тщeй надeжди.

⁶

Дні мої біжать скоріше за човника і закінчуються без надії.

⁷

Помzни2 u5бо, ћкw дyхъ м0й жив0тъ, и3 ктомY не возврати1тсz џко моE ви1дэти благ†z.

⁷

Згадай, що життя моє подув, що око моє не повернеться, щоб бачити добре.

⁸

Не ќзритъ менE џко ви1дzщагw мS: џчи твои2 на мнЁ, и3 ктомY нёсмь,

⁸

Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої на мене, — і немає мене.

⁹

ћкоже w4блакъ њчищeнъ t небесE: ѓще бо человёкъ сни1детъ во ѓдъ, ктомY не взhдетъ,

⁹

Рідіє хмара й зникає; так той, хто зійшов у пекло, не вийде,

¹⁰

ни возврати1тсz во св0й д0мъ, нижE и4мать є3го2 познaти ктомY мёсто є3гw2.

¹⁰

не повернеться більше у дім свій, і місце його вже не буде знати його.

¹¹

Ќбw нижE ѓзъ пощажY ќстъ мои1хъ, возглаг0лю въ нyжди сhй, tвeрзу ўстA мо‰ г0рестію души2 моеS сотэснeнъ.

¹¹

Не буду ж я стримувати вуст моїх; буду говорити у пригніченні духу мого; буду скаржитися в печалі душі моєї.

¹²

Е#дA м0ре є4смь, и3ли2 ѕмjй, ћкw ўчини1лъ є3си2 на мS хранeніе;

¹²

Хіба я море або морське чудовисько, що Ти поставив наді мною сторожу?

¹³

Рек0хъ, ћкw ўтёшитъ мS џдръ м0й, произнесy же ко мнЁ на є3ди1нэ сл0во на л0жи моeмъ:

¹³

Коли подумаю: втішить мене постіль моя, забере горе моє ложе моє,

¹⁴

ўстрашaеши мS с0ніzми и3 видёніzми ўжасaеши мS:

¹⁴

ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене;

¹⁵

свободи1ши t дyха моегw2 дyшу мою2, t смeрти же кHсти мо‰.

¹⁵

і душа моя бажає краще припинення дихання, краще смерти, ніж збереження кісток моїх.

¹⁶

Не поживy бо во вёкъ, да долготерплю2: tступи2 t менє2, тщe бо житіE моE.

¹⁶

Огидним стало для мене життя. Не вічно жити мені. Відступи від мене, тому що дні мої суєта.

¹⁷

Чт0 бо є4сть человёкъ, ћкw возвели1чилъ є3си2 є3го2; и3ли2 ћкw внимaеши ўм0мъ къ немY;

¹⁷

Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу Твою,

¹⁸

и3ли2 посэщeніе твори1ши є3мY по всsко ќтро и3 въ пок0и суди1ти є3го2 и4маши;

¹⁸

відвідуєш її кожного ранку, кожну мить випробовуєш її?

¹⁹

Док0лэ не њстaвиши менE, нижE tпускaеши мS, д0ндеже поглощY сли6ны мо‰ въ болёзни;

¹⁹

Доки ж Ти не залишиш, доки не відійдеш від мене, доки не даси мені проковтнути слину мою?

²⁰

Ѓще ѓзъ согрэши1хъ, что2 тебЁ возмогY содёлати, свёдый ќмъ человёчь; почт0 мz є3си2 положи1лъ прекосл0вна тебЁ, и3 є4смь тебЁ брeменемъ;

²⁰

Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, страж людей! Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар?

²¹

почто2 нёси сотвори1лъ беззак0нію моемY забвeніz, и3 њчищeніz грэхA моегw2; нн7э же въ зeмлю tидY, ќтренюzй же нёсмь ктомY.

²¹

І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого? бо, ось, я ляжу в порох; завтра шукатимеш мене, і мене немає.