Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
* Перекладена з грецької.
Главa №
1
Лёта вторагwнaдесzть цaрства навуходон0сора, и4же цaрствова над8 ґссmр‡аны въ нінеvjи грaдэ вели1цэмъ, во дни6 ґрфаxaда, и4же цaрствова над8 ми6дzны во є3кватaнэхъ
1
У дванадцятий рік царювання Навуходоносора, який царював над ассиріянами у великому місті Ниневії, — у дні Арфаксада, який царював над мідянами в Екбатанах
2
и3 создA во є3кватaнэхъ w4крестъ стёны t кaменей тeсаныхъ въ широтY лaктей тріeхъ, ґ въ долготY лaктей шести2, и3 сотвори2 высотY стэны2 лaктей седми1десzти, ґ широтY є3S лaктей пzти1десzти:
2
і побудував навколо Екбатан стіни з тесаних каменів, шириною в три лікті, а довжиною в шість ліктів; і зробив висоту стіни в сімдесят, а ширину в п’ятдесят ліктів,
3
и3 столпы2 є3S постaви на вратёхъ є3гw2 лaктей сто2, и3 широтY и4хъ њсновA на лaктей шетьдесsтъ:
3
і поставив над воротами вежі в сто ліктів, які мали в основі до шістдесяти ліктів ширини;
4
и3 сотвори2 вратA є3гw2 вратA воздви1жєна въ высотY лaктей седмьдесzтъ, ґ широтY и4хъ лaктей четhредесzть ко и3сх0ду си1лъ си1льныхъ є3гw2 и3 ўстроeніємъ пэшцє1въ є3гw2:
4
а ворота, побудовані ним для виходу сильних військ його і для строїв піхоти його, піднімалися на висоту на сімдесят ліктів, а у ширину мали сорок ліктів:
5
и3 сотвори2 брaнь во дни6 w4ны цaрь навуходон0соръ на царS ґрфаxaда на п0ли вели1цэмъ, є4же є4сть въ предёлэхъ рагavлихъ.
5
у ті дні цар Навуходоносор почав війну проти царя Арфаксада на великій рівнині, яка у межах Рагава.
6
И# собрaшасz къ немY вси2 живyщіи въ г0рней и3 вси2 њбитaющіи при є3vфрaтэ и3 тjгрэ и3 v3дaспи и3 на п0ли ґріHха царS є3лmмеHнска, и3 собрaшасz kзhцы мн0зи ѕэлw2 на њполчeніе сынHвъ хелеyдихъ.
6
До нього зібралися усі, хто живе в нагірній країні, і всі, хто живе біля Євфрату, Тигру й Ідаспису, і з рівнини Ариох, цар Елимейський, і зійшлося дуже багато народів в ополчення синів Хелеуда.
7
И# послA навуходон0соръ цaрь ґссmрjйскій ко всBмъ њбитaющымъ въ персjдэ и3 ко всBмъ живyщымъ къ зaпадwмъ, њбитaющымъ въ кілікjи и3 дамaсцэ, и3 лівaнэ и3 ґнтілівaнэ, и3 ко всBмъ живyщымъ на лицы2 прим0ріz,
7
І послав Навуходоносор, цар Ассирійський, до всіх, хто живе у Персії, і до усіх, хто живе на заході, до тих, хто живе у Киликії і Дамаску, Ливані й Антиливані, і до всіх, хто живе на передній стороні примор’я,
8
и3 къ сyщымъ во kзhцэхъ карми1ла и3 въ галаaдэ, и3 въ вhшней галілeи и3 на вели1цэмъ п0ли є3сдрилHна,
8
і між народами Кармила і Галаада й у верхній Галилеї і на великій рівнині Ездрилон,
9
и3 ко всBмъ сyщымъ въ самарjи и3 градёхъ є3S, и3 њб8 w4нъ п0лъ їoрдaна дaже до їеrли1ма и3 ветaни, и3 хeлла и3 кaдиса, и3 рэки2 є3гЂпєтскіz и3 тафны2, и3 рамесси2 и3 всеS земли2 гесeмскіz,
9
і до усіх, хто живе у Самарії і містах її, і за Йорданом до Єрусалима, і Ветані і Хела, і Кадиса і ріки Єгипетської, і Тафни і Рамесси й у всій землі Гесемській
10
д0ндеже пріити2 вhше тaниса и3 мeмфиса, и3 ко всBмъ њбитaющымъ во є3гЂптэ, д0ндеже пріити2 на предёлы є3Fі0піи.
10
до входу у верхній Танис і Мемфис, і до всіх, хто живе у Єгипті до входу у межі Ефіопії.
11
И# ни во что2 вмэни1ша вси2 њбитaющіи по всeй земли2 сл0во навуходон0сора царS ґссmрjйска, и3 не снид0шасz къ немY на брaнь, понeже не боsшасz є3гw2, но бhсть пред8 ни1ми ѓки мyжъ є3ди1нъ: и3 возврати1ша послaнникwвъ є3гw2 тщи1хъ со безчeстіемъ t лицA своегw2.
11
Але всі, хто жив у всіх цих землях, знехтували слово Ассирійського царя Навуходоносора і не зібралися до нього на війну, тому що вони не боялися його, але він був для них, як один з них: вони відіслали від себе його послів ні з чим, у нечесті.
12
И# раз8zри1сz навуходон0соръ на всsку зeмлю сію2 ѕэлw2, и3 клsтсz прест0ломъ и3 цaрствомъ свои1мъ всsчески tмсти1ти всBмъ предёлwмъ кілікjи и3 дамaска и3 сmрjи, погуби1ти мечeмъ свои1мъ и3 вс‰ живyщыz въ земли2 мwaвли и3 сhны ґммњни, и3 всю2 їудeю и3 всёхъ сyщихъ во є3гЂптэ, д0идеже пріити2 на предёлы двyхъ м0рь.
12
Навуходоносор дуже розгнівався на всю цю землю і поклявся престолом і царством своїм помститися усім краям Киликії, Дамаска і Сирії, і мечем своїм умертвити всіх, хто живе в землі Моава, і синів Аммона і всю Юдею, і всіх, хто живе у Єгипті до входу в межі двох морів.
13
И# њполчи1сz въ си1лэ своeй на ґрфаxaда царS въ лёто седмоенaдесzть, и3 њдолЁ на брaни своeй, и3 побэди2 всю2 си1лу ґрфаxaдову и3 всю2 к0нницу є3гw2 и3 вс‰ колєсни1цы є3гw2,
13
І в сімнадцятий рік він ополчився зі своїм військом проти царя Арфаксада і подолав його в битві і примусив утікати все військо Арфаксада, усю кінноту його і усі колісниці його,
14
и3 воз8wбладA грaдами є3гw2: и3 пріи1де дaже до є3кватaнъ, и3 њдержA столпы2, и3 плэни2 стHгны є3гw2, и3 красотY є3гw2 положи2 во ўничижeніе є3гw2:
14
й оволодів містами його, дійшов до Екбатан, зайняв укріплення, спустошив вулиці міста і красу його перетворив на ганьбу.
15
и3 взS ґрфаxaда на горaхъ рагaвлихъ, и3 и3збодE є3го2 сyлицами свои1ми, и3 и3стреби2 є3го2 дaже въ дeнь џный:
15
А Арфаксада схопив на горах Рагава і, проколовши його списом своїм, у той же день погубив його.
16
и3 возврати1сz съ ни1ми въ нінеvjю сaмъ и3 всE присовокуплeніе є3гw2, мн0жество мужeй рaтныхъ мн0гое ѕэлw2, и3 бЁ тaмw почивaz и3 пи1ршествуz сaмъ и3 си1ла є3гw2 днjй сто2 двaдесzть.
16
Потім пішов назад зі своїми в Ниневію, — він і всі союзники його — велика безліч ратних людей; там він відпочивав, і бенкетував з військом своїм сто двадцять днів.
Главa в7
1
И# въ лёто nсмоенaдесzть, и3 въ двaдесzть вторhй (дeнь) пeрвагw мцcа, бhсть сл0во въ домY навуходон0сора царS ґссmрjйска, tмсти1ти всsцэй земли2, ћкоже глаг0лаше.
1
У вісімнадцятому році, у двадцять другий день першого місяця, було дано в домі Навуходоносора, царя Ассирійського, повеління — зробити, як він сказав, помсту всій землі.
2
И# созвA вс‰ служи1тєли сво‰ и3 вс‰ вельм0жы сво‰, и3 соwбщи2 съ ни1ми тaйну совёта своегw2, и3 соверши2 всю2 ѕл0бу земли2 t ћстъ свои1хъ:
2
Скликавши всіх служителів і всіх сановників своїх, він відкрив їм таємницю свого наміру і своїми вустами визначив всіляке зло тій землі.
3
и3 тjи суди1ша и3стреби1ти всsку пл0ть, и5же не послёдоваша словеси2 ќстъ є3гw2.
3
І вони вирішили погубити всіх, хто не підкорився слову вуст його.
4
И# бhсть, є3гдA соверши2 совётъ св0й, призвA навуходон0соръ цaрь ґссmрjйскій nлофeрна вождоначaлника си1лы своеS, вторaго сyща по нeмъ, и3 речE къ немY:
4
Після закінчення своєї наради, Навуходоносор, цар Ассирійський, покликав головного вождя війська свого, Олоферна, який був другим після нього, і сказав йому:
5
сі‰ глаг0летъ цaрь вели1кій, господи1нъ всеS земли2: сE, ты2 и3зhдеши t лицA моегw2 и3 в0змеши съ соб0ю мужeй ўповaющихъ въ крёпости своeй, пэшцє1въ до тhсzщей сто2 двaдесzть, и3 мн0жество к0ней со всaдниками тhсzщей дванaдесzть,
5
так говорить великий цар, господар усієї землі: ось, ти підеш від імені мого і візьмеш із собою чоловіків, упевнених у своїй силі, — піших сто двадцять тисяч і безліч коней із дванадцятьма тисячами вершників, —
6
и3 и3зhдеши бо срётеніе всeй земли2 на зaпады, ћкw не повинyшасz глаг0лу ќстъ мои1хъ:
6
і вийдеш проти усієї землі на заході за те, що не підкорилися слову вуст моїх.
7
и3 возвэсти1ши и5мъ ўготовлsти зeмлю и3 в0ду, ћкw и3зhду въ ћрости моeй на ни1хъ, и3 покрhю всE лицE земли2 ногaми си1лы моеS, и3 дaмъ и5хъ въ расхищeніе и5мъ:
7
І оголосиш їм, щоб вони готували землю і воду, тому що я з гнівом вийду на них, покрию все лице землі їхньої ногами війська мого і віддам йому їх на пограбування.
8
и3 ћзвенніи и4хъ и3сп0лнzтъ дє1бри и3 пот0ки и4хъ, и3 рэкA наводнsющаzсz мeртвыми и4хъ нап0лнитсz:
8
Доли і потоки наповняться їхніми пораненими, і ріка, загачена трупами їхніми, переповниться;
9
и3 приведY плёнъ и4хъ до конє1цъ всеS земли2:
9
а полонених їхніх я розсію по краях усієї землі.
10
тh же и3зшeдъ приwдержи1ши мнЁ всsкъ предёлъ и4хъ, и3 tдадyтъ тебЁ сами1хъ себE, и3 соблюдeши ми2 и5хъ на дeнь њбличeніz и4хъ:
10
Ти ж, вирушивши, заволодій для мене всіма межами їх: які самі здадуться тобі, тих ти збережи до дня викриття їх;
11
непокарsющихсz же не пощади1тъ џко твоE, є4же дaти и5хъ на ўбіeніе и3 расхищeніе во всeй земли2 твоeй:
11
а непокірливих нехай не пощадить око твоє: віддавай їх на смерть і на пограбування по усій землі твоїй.
12
ћкw жи1въ ѓзъ, и3 держaва цaрства моегw2: глаг0лахъ и3 сотворю2 сі‰ рук0ю моeю:
12
Бо живий я, — і міцне царство моє: що сказав, те зроблю моєю рукою.
13
тh же да не преступи1ши є3ди1нагw к0егw t глагHлъ господи1на твоегw2, но совершaz да соверши1ши, ћкоже заповёдахъ тебЁ, и3 да не ўкосни1ши сотвори1ти сі‰.
13
Не переступи ж ні в чому слів господаря твого, але неодмінно виконай, як я наказав тобі, і не барися з виконанням.
14
И# и3зhде nлофeрнъ t лицA господи1на своегw2, и3 созвA вс‰ вельм0жы и3 воевHды и3 начaлники си1лы ґссyрскіz,
14
Олоферн, вийшовши від лиця господаря свого, запросив до себе всіх сановників, полководців і начальників війська ассирійського,
15
и3 и3зчи1сли и3збрaнныхъ мужeй на њполчeніе, ћкоже заповёда є3мY господи1нъ є3гw2, до дванaдесzть тeмъ, и3 к0нникwвъ стрэлцє1въ дванaдесzть тhсzщей,
15
відрахував для битви добірних чоловіків, як повелів йому господар його, сто двадцять тисяч, і кінних стрільців дванадцять тисяч,
16
и3 ўстр0и и5хъ, и4мже w4бразомъ брaни мн0жество ўстроевaетсz:
16
і привів їх у такий порядок, яким шикується військо, яке йде на битву.
17
и3 взS велблю1ды и3 nслы2 и3 мски2 припaсwвъ рaди свои1хъ мн0жество мн0го ѕэлw2, и3 џвцы и3 волы2 и3 козлы2 на ўгот0ваніе и4хъ, и5мже не бЁ числA,
17
Він узяв дуже багато верблюдів, ослів і мулів для обозу їх, а овець, волів і кіз для продовольства їх — без числа,
18
и3 пи1щи всsкому мyжу во мн0жествэ, и3 злaта и3 сребрA и3з8 д0му царeва мн0гw ѕэлw2:
18
і багато їжі для усіх, і дуже багато золота і срібла з царського дому.
19
и3 и3зhде сaмъ и3 всS си1ла є3гw2 въ пyть, є4же пред8ити2 царю2 навуходон0сору и3 покрhти всE лицE земли2 къ зaпадwмъ колесни1цами и3 к0нницами и3 пэшцaми и3збрaнными свои1ми:
19
І вирушив у похід з усім військом своїм, щоб випередити царя Навуходоносора і покрити усе лице землі на заході колісницями, кіннотою й добірною піхотою своєю.
20
и3 мн0гое примэшeніе ћкw прyзи и3зыд0ша съ ни1ми и3 ћкw пес0къ земли2, не бо2 бЁ числA t мн0жества и4хъ.
20
І з ним вийшли союзники в такій безлічі, як сарана і як пісок земний, тому що від безлічі не було і рахунку їм.
21
И# и3зыд0ша и3з8 нінеvjи путeмъ тріeхъ днjй на лицE п0лz вектілefъ, и3 њполчи1шисz t вектілefа бли1з8 горы2 сyщіz њшyюю вhшніz кілікjи.
21
Пройшовши шлях трьох днів від Ниневії до переднього краю рівнини Вектелеф, вони повернули від Вектелефа, біля гори, що лежить ліворуч від верхньої Киликії.
22
И# поS всю2 си1лу свою2, пэшцы2 и3 к0нники и3 колєсни1цы сво‰, и3 tи1де tтyду въ г0рнюю,
22
Звідти, взявши все військо своє, піших і кінних і колісниці свої, він вирушив у нагірну країну;
23
и3 и3зсэчE фyда и3 лyда, и3 поплэни2 всёхъ сынHвъ рассjса и3 сынHвъ їсмaилевыхъ сyщихъ по лицY пустhни хеллеHнскіz къ ю4гу.
23
розбив фудян і лудян і пограбував усіх синів Рассиса і синів Ісмаїла, які жили у пустелі на південь до землі Хеллеонської.
24
И# прeйде є3vфрaтъ, и3 пр0йде месопотaмію, и3 раскопA вс‰ грaды высHкіz сyщыz при пот0цэ ґврHнэ, д0ндеже пріити2 къ м0рю:
24
Потім, переправившись через Євфрат, він пройшов Месопотамію і зруйнував усі високі міста біля потоку Аврон до входу в море.
25
и3 њб8sтъ предёлы кілік‡йскіz, и3 посэчE всёхъ противостоsщихъ себЁ: и3 пріи1де дaже до предBлъ їaфеfовыхъ, сyщихъ къ ю4гу на лицы2 ґравjи,
25
Зайнявши межі Киликії, він вибив усіх, хто протистояв йому і, пройшовши до країв Іафета, які лежать на південь на передній стороні Аравії,
26
и3 њбhде всёхъ сынHвъ мадіaмлихъ, и3 пожжE селє1ніz и4хъ и3 плэни2 стадA и4хъ:
26
обійшов навкруги усіх синів Мадіама, спалив житла їхні і пограбував стада їхні.
27
и3 сни1де на п0ле дамaсково во днeхъ жaтвы пшени1цъ, и3 пожжE вс‰ ни6вы и4хъ, ґ w4вчіz и3 волHвыz стадA дадE въ погублeніе, и3 грaды и4хъ поплэни2, и3 полS и4хъ њпустоши2, и3 порази2 вс‰ ю4ношы и4хъ џстріемъ мечA.
27
Потім спустився на рівнину Дамаска, під час жнив пшениці, випалив усі ниви їхні, віддав на знищення стада овець і волів, розграбував міста їхні, спустошив їхні поля і побив усіх юнаків їхніх вістрям меча.
28
И# нападE стрaхъ и3 трeпетъ є3гw2 на всёхъ живyщихъ въ прим0ріи, сyщихъ въ сідHнэ и3 тЂрэ и3 њбитaющихъ въ сyрэ и3 nкjнэ и3 на всёхъ живyщихъ во їемнаaнэ. И# живyщіи во ґзHтэ и3 ґскалHнэ ўбоsшасz є3гw2 ѕэлw2.
28
Страх і жах напав на жителів приморської країни, які жили в Сидоні й Тирі, на жителів Сура й Окини і на всіх жителів Іємнаана, — і всі мешканці Азота й Аскалона дуже злякалися його.
Главa G
1
И# послaша къ немY послaнникwвъ словесы2 ми1рными, глаг0люще:
1
І послали до нього вісників з такою мирною пропозицією:
2
сE, мы2 џтроцы навуходон0сора царS вели1кагw повергaемсz пред8 тоб0ю, ўпотреби2 нaсъ, ћкоже ўг0дно є4сть лицY твоемY:
2
ось ми, раби великого царя Навуходоносора, схиляємося перед тобою: роби з нами, що тобі завгодно.
3
сE, сeла н†ша, и3 всsкое мёсто нaше, и3 всE п0ле пшени1цъ, и3 w4вчіz и3 волHвыz стадA, и3 вс‰ њгр†ды селeній нaшихъ, сyть пред8 лицeмъ твои1мъ, ўпотреби2, ћкоже ўг0дно тебЁ:
3
Ось перед тобою: і селища наші, і всі місця наші, і всі ниви з пшеницею, і стада овець і волів, і всі будівлі наших жител: використовуй їх, як побажаєш.
4
сE, и3 грaди нaши, и3 живyщіи въ ни1хъ раби2 твои2 сyть: шeдъ срёти и5хъ, ћкоже є4сть блaго пред8 nчи1ма твои1ма.
4
Ось і міста наші і ті, що живуть у них, — раби твої: йди і роби з ними, як буде угодно очам твоїм.
5
И# пріид0ша мyжіе ко nлофeрну и3 возвэсти1ша є3мY по словесeмъ си6мъ.
5
І прийшли до Олоферна чоловіки і передали йому ці слова.
6
И# сни1де на пом0ріе сaмъ и3 си1ла є3гw2, и3 ўтверди2 стрaжею грaды высHкіz и3 взS и3з8 ни1хъ на споборeніе мужeй и3збрaнныхъ.
6
Тоді він прийшов у приморську країну з військом своїм, оточив високі міста вартою і взяв із них добірних чоловіків у соратники собі.
7
И# пріsша є3го2 тjи и3 вс‰ њкрє1стнаz и4хъ съ вэнцaми и3 ли6ки и3 тmмп†ны.
7
А вони і вся околиця їх прийняли його з вінками, ликами і тимпанами.
8
И# разори2 вс‰ предёлы и4хъ, и3 дубр†вы и4хъ и3зсэчE. И# бЁ заповёдано є3мY и3стреби1ти всёхъ богHвъ земли2, ћкw да самомY є3ди1ному навуходон0сору послyжатъ вси2 р0ди и3 вси2 kзhцы, и3 вс‰ племенA и4хъ да призывaютъ є3го2 въ б0га.
8
Він же зруйнував усі висоти їхні і вирубав діброви їхні: йому наказано було знищити всіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору, і усі народи і усі племена їх прикликали його, як бога.
9
И# пріи1де на лицE є3сдрилHна бли1з8 дwтeи, ћже є4сть проти1ву вели1кіz пилы2 їудeи,
9
Прийшовши до Ездрилона біля Дотеї, що лежить навпроти великої тіснини Юдейської,
10
и3 њполчи1сz междY гавaемъ и3 скЂfскимъ грaдомъ, и3 бЁ тaмw мцcъ днjй, ко є4же собрaти всsкій припaсъ си1лы своеS.
10
він розташувався між Гаваєм і містом скіфів і залишався там цілий місяць, щоб зібрати весь обоз свого війська.
Главa д7
1
И# ўслhшаша сhнове ї}лєвы живyщіи во їудeи вс‰, є3ли6ка сотвори2 nлофeрнъ kзhкwмъ, вождоначaлникъ навуходон0сора царS ґссmрjйскагw, и3 и4мже w4бразомъ расхи1ти вс‰ свzщє1ннаz и4хъ и3 дадE сі‰ во и3стреблeніе:
1
Сини Ізраїля, які жили в Юдеї, почувши про все, що зробив з народами Олоферн, воєначальник Ассирійського царя Навуходоносора, і як розграбував він усі святилища їх і віддав їх на знищення,
2
и3 ўбоsшасz ѕэлw2 t лицA є3гw2, и3 њ їерли1мэ и3 њ хрaмэ гDа бGа своегw2 смzт0шасz,
2
дуже, дуже злякалися його і тремтіли за Єрусалим і храм Господа Бога свого;
3
понeже недaвнw и3зыд0ша t плэнeніz и3 недaвнw вси2 лю1діе соврaшасz їудeйстіи, и3 сосyди и3 nлтaрь и3 д0мъ t њсквернeніz њсвzщє1на бhша.
3
бо нещодавно повернулися вони з полону, нещодавно увесь народ юдейський зібрався, й освячені від осквернення сосуди, жертовник і дім Господній.
4
И# послaша во всsкій предёлъ самарjи и3 кwнjи, и3 веfwрHна и3 велмeна и3 їеріхHна, и3 въ хwвY и3 є3сHру и3 во ю3д0ль сали1мскую,
4
Вони послали в усі краї Самарії і Конії, і Ветерона і Вельмена, і Єрихона, і в Хову й Есору, і в рівнину Салимську,
5
и3 предпріsша вс‰ верхи2 г0ръ выс0кихъ, и3 њгради1ша стэнaми сyщыz въ ни1хъ сeла, и3 tложи1ша на пи1щу ко приуготовлeнію брaни, ћкw недaвнw бhша полS и4хъ пож†та.
5
зайняли усі вершини високих гір, відгородили стінами селища, що знаходяться на них, і відклали запаси хліба на випадок війни, тому що ниви їхні недавно були зжаті,
6
И# писA їwакjмъ їерeй вели1кій, и4же бЁ во днeхъ џнэхъ во їеrли1мэ, живyщымъ во ветmлyи и3 ветомесfeмэ, и4же є4сть проти1ву є3сдрилHиа, на лицы2 п0лz сyщагw бли1з8 дwfаjма,
6
а великий священик Іоаким, який був у ті дні у Єрусалимі, написав жителям Ветилуї і Ветомесфема, що лежить навпроти Ездрилона, на передній стороні рівнини, близької до Дофаїма,
7
глаг0лz њдержaти восх0ды г0рніz, и4бо и4ми бЁ вх0дъ во їудeю, и3 бЁ ўд0бно возбранsти и5хъ приходsщихъ, тёсну прох0ду сyшу, ћкw всBмъ мужє1мъ по двA (проити2).
7
щоб вони зайняли входи у нагірну країну, тому що через них був вхід у Юдею, і їм легко було перешкодити тим, що приходили, тому що тісним був прохід навіть для двох людей.
8
И# сотвори1ша сhнове ї}лєвы, ћкоже повелЁ и5мъ їwакjмъ їерeй вели1кій и3 старёйшинство всегw2 с0нма ї}лева, и5же сэдsху во їеrли1мэ.
8
Сини Ізраїля зробили так, як повелів їм великий священик Іоаким і старійшини всього народу ізраїльського, що перебували у Єрусалимі.
9
И# возопи1ша всsкій мyжъ ї}левъ къ бGу съ прилэжaніемъ вели1кимъ и3 смири1ша дyшы сво‰ въ прилэжaніи вели1цэмъ:
9
І з великою щирістю взивали до Бога всі мужі Ізраїля і смирили душі свої з великою ревністю:
10
сaми и3 жєны2 и4хъ и3 младeнецы и4хъ, и3 ск0ти и4хъ, и3 всsкій пришлeцъ и3 наeмникъ, и3 сребр0мъ кyпленый и4хъ, возложи1ша врeтища на чрє1сла сво‰.
10
вони і дружини їхні, і діти їхні, і худоба їхня; і всякий прибулець, і найманець, і куплений за срібло наклали веретища на стегна свої.
11
И# всsкій мyжъ ї}левъ и3 женA, и3 дёти, и3 жнвyщіи во ‡еrли1мэ пад0ша пред8 лицeмъ хрaма, и3 посhпаша пeрстію главы6 сво‰, и3 простр0ша врє1тища сво‰ пред8 лицeмъ гDнимъ,
11
І всякий чоловік ізраїльський і всяка дружина, і діти, і жителі Єрусалима упали перед храмом, посипали попелом свої голови, розстелили перед Господом свої веретища,
12
и3 nлтaрь врeтищемъ њдёzша, и3 возопи1ша къ бGу ї}леву є3динодyшнw прилёжнw, є4же не дaти въ расхищeніе младeнцєвъ и4хъ, и3 жeнъ въ плэнeніе, и3 градHвъ наслёдіz и4хъ въ разорeніе, и3 с™†z во њсквернeніе и3 поношeніе, њбрaдованіе kзhкwмъ.
12
вдягли жертовник у веретище і ревно й одностайно взивали до Бога Ізраїлевого, щоб Він, на радість язичникам, не віддав дітей їхніх на розкрадання, дружин їхніх на здобич, міста спадщини їхньої на руйнування, святинь їхніх на осквернення і наругу.
13
И# ўслhша гDь глaсъ и4хъ и3 призрЁ на ск0рбь и4хъ. И# бsху лю1діе постsщесz дни6 мнHги во всeй їудeи и3 їеrли1мэ, пред8 лицeмъ с™hхъ гDа вседержи1телz.
13
І Господь почув голос їхній і зглянувся на скорботу їхню; і в усій Юдеї й Єрусалимі народ багато днів постився перед святилищем Господа Вседержителя.
14
И# їwакjмъ їерeй вели1кій, и3 вси2 предстоsщіи пред8 гDемъ, їерeє и3 служaщіи гDеви, врeтищами преиоsсани њ чрeслэхъ свои1хъ, приношaху всесожжeніе непрестaнное и3 њбёты и3 произвHльнаz да‰ніz людjй:
14
А Іоаким, великий священик, і усі священики, які стояли перед Господом, служителі Його, оперезавши веретищем стегна свої, приносили безперестанні всепалення, обітниці і добровільні дари народу.
15
и3 бЁ пeпелъ на кідaрэхъ и4хъ, и3 вопіsху ко гDу t всеS си1лы, да посэти1тъ во бlго вeсь д0мъ ї}левъ.
15
На кидарах їхніх був попіл, і вони з усієї сили взивали до Господа, щоб Він відвідав милістю весь дім Ізраїля.
Главa є7
1
И# возвэщeио бhсть nлофeрну вождоначaлнику си1лы ґссyрскіz, ћкw сhнове ї}лєвы ўгот0вашасz на брaнь, и3 прох0ды г0рніz заключи1ша, и3 њгради1ша стэнaми всsкій вeрхъ горы2 выс0кіz, и3 положи1ша на полsхъ преткновє1ніz.
1
Тим часом Олоферну, воєначальникові війська ассирійського, дано було знати, що сини Ізраїля приготувалися до війни: заклали входи у нагірну країну і зміцнили стінами кожну вершину високої гори, а на рівнинах влаштували перешкоди.
2
И# разгнёвасz ћростію ѕэлw2, и3 созвA всёхъ начaлникwвъ мwaвлихъ и3 воев0дъ сынHвъ ґммHнихъ и3 всёхъ влaстелей пом0ріz,
2
Він дуже розгнівався і, покликавши всіх начальників Моава і вождів Аммона і всіх правителів приморської країни, сказав їм:
3
и3 речe и5мъ: возвэсти1те u5бо ми2, сhнове хана†ни, кто2 лю1діе сjи живyщіи въ г0рней, и3 каковы2, въ ни1хже живyтъ, грaди, и3 мн0жество си1лы и4хъ, и3 въ чeмъ держaва и4хъ и3 крёпость и4хъ, и3 кто2 постaвленъ над8 ни1ми цaрь в0ждь в0инства и4хъ;
3
скажіть мені, сини Ханаана, що це за народ, який живе в нагірній країні, які міста населені ними, чи багато у них війська, у чому їхня міцність і сила, хто поставлений над ними царем, проводирем війська їхнього,
4
и3 чесw2 рaди сопроти1вишасz, є4же не и3зhти во срётеніе мнЁ, пaче всёхъ живyщихъ на зaпадэхъ;
4
і чому вони більше за усіх, хто живе на заході, уперто не хочуть вийти мені назустріч?
5
И# речE къ немY ґхіHръ в0ждь всёхъ сынHвъ ґммHнихъ: послyшай ўбо, господи1не м0й, сл0ва t ќстъ рабA твоегw2, и3 возвэщY тебЁ и4стину њ лю1дехъ си1хъ, и5же њбитaютъ въ г0рней сeй бли1з8 тебє2 живyще, и3 не и3зhдетъ л0жь и3з8 ќстъ рабA твоегw2:
5
Ахиор, проводир усіх синів Аммона, сказав йому: вислухай, господарю мій, слово з вуст раба твого; я скажу тобі істину про цей народ, який живе біля тебе в цій нагірній країні, і не вийде неправда з вуст раба твого.
6
лю1діе сjи сyть и3сч†діz халдewвъ
6
Цей народ походить від халдеїв.
7
и3 всели1шасz пeрвэе въ месопотaміи, понeже не восхотёша послёдовати богHмъ nтцє1въ свои1хъ, и5же бёша въ земли2 халдeйстэй:
7
Колись вони оселилися в Месопотамії, тому що не хотіли служити богам батьків своїх, які були в землі Халдейській,
8
и3 tврати1шасz t пути2 nтє1цъ свои1хъ и3 поклони1шасz бGу нб7сE, бGу, є3г0же познaша: и3 и3згнaша и5хъ t лицA богHвъ свои1хъ, и3 побэг0ша въ месопотaмію и3 њбитaша тaмw дни6 мнHги:
8
і ухилилися від путі предків своїх і почали поклонятися Богу неба, Богу, Якого вони пізнали; і халдеї вигнали їх від лиця богів своїх, — і вони втекли в Месопотамію і довго там жили.
9
и3 речE бGъ и4хъ, да и3зhдутъ t пришeлствіz своегw2 и3 да и4дутъ въ зeмлю хаиаaню: и3 всели1шасz тaмw, и3 ўмн0жишасz злaтомъ и3 сребр0мъ и3 скwты2 мн0гими ѕэлw2:
9
Але Бог їхній сказав, щоб вони вийшли з місця переселення і йшли в землю Ханаанську; вони оселилися там і дуже збагатилися золотом, сріблом і безліччю худоби.
10
и3 снид0ша во є3гЂпетъ, покрh бо лицE земли2 ханаaни глaдъ, и3 пришeлствоваша тaмw, д0идеже прекорми1шасz, и3 бhша тaмw во мн0жество мн0го, и3 не бЁ числA р0ду и4хъ:
10
Звідси перейшли вони в Єгипет, тому що голод покрив лице землі Ханаанської, і там залишалися, поки знаходили їжу, і розмножилися там до того, що не було і числа роду їхньому.
11
и3 востA на ни1хъ цaрь є3гЂпетскій и3 прехи1три и5хъ, и3 въ трудЁ и3 плjнfэ смири2 и5хъ, и3 положи2 и5хъ въ рабы6:
11
І постав на них цар Єгипетський, ужив проти них хитрість, обтяжуючи їх працею і виробленням цегли, і зробив їх рабами.
12
и3 возопи1ша къ бGу своемY, и3 порази2 всю2 землю є3гЂпетскую ћзвами, въ ни1хже не бЁ и3зцэлeніе, и3 и3згнaша и5хъ є3гЂптzне t лицA своегw2:
12
Тоді вони воззвали до Бога свого, — і Він уразив усю землю Єгипетську невиліковними виразками, — і єгиптяни прогнали їх від себе.
13
и3 и3зсуши2 бGъ чермн0е м0ре пред8 ни1ми,
13
Бог висушив перед ними Червоне море
14
и3 ведE и5хъ на пyть сіны2 и3 кaдисъ-варни2, и3 и3згнaша всёхъ живyщихъ въ пустhни,
14
і вів їх шляхом Сини і Кадис-Варні; вони вигнали усіх, хто жив у цій пустелі;
15
и3 всели1шасz въ земли2 ґморрewвъ, и3 всёхъ є3севwнjтwвъ и3стреби1ша крёпостію своeю, и3 прешeдше їoрдaнъ наслёдиша всю2 г0рнюю:
15
оселилися в землі аморреїв, своєю силою знищили усіх есевонитян, перейшли Йордан, успадкували всю нагірну країну
16
и3 и3згнaша t лицA своегw2 хананeа и3 ферезeа, и3 їевусeа и3 сmхeма и3 всёхъ гергесewвъ, и3 њбитaша въ нeй дни6 мнHги:
16
і, прогнавши від себе Хананея, Ферезея, Ієвусея, Сихема і всіх гергесеян, жили у ній багато днів.
17
и3 д0идеже не согрэши1ша пред8 бGомъ свои1мъ, бёша благ†z съ ни1ми, понeже бGъ ненави1дzй непрaвды съ ни1ми є4сть:
17
І доки не згрішили перед Богом своїм, щастя було з ними, тому що з ними Бог, який ненавидить неправду.
18
є3гдa же tступи1ша t пути2, є3г0же завэщA и5мъ, и3стреби1шасz во мн0зэхъ брaнехъ на мн0го ѕэлw2, и3 плэнeни бhша въ зeмлю не свою2, и3 хрaмъ бGа и4хъ бhсть въ попрaніе, и3 грaди и4хъ њдержaни бhша t супост†тъ:
18
Але коли вони ухилилися від путі, яку Він заповів їм, то у багатьох війнах вони потерпіли дуже сильні поразки, були відведені у полон, у чужу землю, храм Бога їхнього зруйнований, і міста їхні узяті ворогами.
19
и3 нн7э њбрати1вшесz къ бGу своемY, взыд0ша t разсёzніz, и3дёже разсёzни бhша тaмw, и3 њдержaша їеrли1мъ, и3дёже свzти1лище и4хъ, и3 всели1шасz въ г0рней, понeже бЁ пустA:
19
Нині ж, навернувшись до Бога свого, вони повернулися з розсіяння, у якому були, оволоділи Єрусалимом, в якому святилище їхнє, й оселилися у нагірній країні, тому що вона була порожня.
20
и3 н}э, владhко господи1не, ѓще ўбw є4сть безyміе въ лю1дехъ си1хъ, и3 согрэшaютъ къ бGу своемY, и3 разсм0тримъ сіE, ћкw є4сть въ ни1хъ соблaзнъ сeй, и3 взhдемъ и3 повою1емъ и5хъ:
20
І тепер, повелителю-господарю, якщо є омана в цьому народі, і вони грішать перед Богом своїм, і ми помітимо, що у них є це спотикання, то ми підемо і переможемо їх.
21
ѓще же нёсть беззак0ніz въ kзhцэ и4хъ, да прeйдетъ господи1нъ м0й, да не когдA защи1титъ гDь и4хъ и3 бGъ и4хъ по ни1хъ, и3 бyдемъ въ поношeніе пред8 всeю землeю.
21
А якщо немає в цьому народі беззаконня, то нехай відійде господар мій, щоб Господь не захистив їх, і Бог їхній не був за них, — і тоді ми для всієї землі будемо предметом ганьби.
22
И# бhстэ ћкw престA ґхіHръ глаг0лz словесA сі‰, и3 возроптaша вси2 лю1діе њбстоsщіи шатeръ и3 предстоsщіи, и3 рёша вельмHжи nлофeрнwвы и3 вси живyщіи въ прим0ріи и3 въ мwaвэ посэщи2 є3го2:
22
Коли Ахиор закінчив цю розповідь, весь народ, який стояв навколо намету, почав нарікати, а вельможі Олоферна і всі, хто населяв примор’я і землю Моава, заговорили: негайно потрібно вбити його;
23
не бо2 ўбои1мсz t сынHвъ ї}левыхъ: сe бо, лю1діе, въ ни1хже нёсть си1лы, нижE могyтства ко њполчeнію крёпкому:
23
тому що ми не побоїмося синів Ізраїля: це — народ, у якого немає ні війська, ні сили для міцного ополчення.
24
тёмже u5бо взhдимъ, и3 бyдутъ во снёдь всемY в0инству твоемY, владhко nлофeрне.
24
Отже, підемо, повелителю Олоферне, — і вони стануть здобиччю всього війська твого.
Главa ѕ7
1
И# є3гдA ўтиши1сz мzтeжъ мужeй сyщихъ w4крестъ засэдaніz и3 речE nлофeрнъ вождоначaлникъ си1лы ґссyрскіz ко ґхіHру пред8 всёмъ нар0домъ и3ноплемeнникwвъ и3 ко всBмъ сынHмъ мw†влимъ:
1
Коли затих шум навколо зібрання, Олоферн, воєначальник війська ассирійського, сказав Ахиору перед усім народом іноплемінників і всіх синів Моава:
2
и3 кт0 є3си ты2, ґхіHре, и3 нає1мницы є3фрє1мли, ћкw прор0чествовалъ є3си2 въ нaсъ, ћкоже днeсь, и3 рeклъ є3си2 р0дъ ї}левъ не воевaти, ћкw бGъ и4хъ защищaетъ и5хъ; и3 кто2 бGъ, ѓще не навуходон0соръ; сeй п0слетъ держaву свою2 и3 и3стреби1тъ и5хъ t лицA земли2, и3 не и3збaвитъ и4хъ бGъ и4хъ:
2
хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх.
3
но мы2 раби2 є3гw2 порази1мъ и4хъ ћки человёка є3ди1наго, и3 не претерпsтъ крёпости к0ней нaшихъ,
3
Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней.
4
поперeмъ бо и5хъ и4ми, и3 г0ры и4хъ ўпію1тсz въ кр0ви и4хъ, и3 полS и4хъ и3сп0лнzтсz мeртвыми и4хъ, и3 не постои1тъ стопA н0гъ и4хъ проти1ву лицA нaшегw, но погублeніемъ поги1бнутъ, глаг0летъ цaрь навуходон0соръ, господи1нъ всеS земли2, речe бо: не вотщE бyдутъ глаг0лы словeсъ є3гw2:
4
Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами, і не стане стопа ніг їхніх проти нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його.
5
тh же, ґхіHре, наeмниче ґммHнь, и4же глаг0лалъ є3си2 словесA сі‰ въ дeнь непрaвды твоеS, не ќзриши ктомY лицA моегw2 t днE сегw2, д0ндеже не tмшY р0ду сyщихъ и3з8 є3гЂпта,
5
А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту.
6
и3 тогдA пр0йдетъ мeчь в0инства моегw2 и3 нар0да рабHвъ мои1хъ рeбра тво‰, и3 падeши въ ћзвенныхъ и4хъ, є3гдA возвращyсz:
6
Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, — і ти упадеш між пораненими їхніми.
7
и3 tведyтъ тS раби2 мои2 въ г0рнюю, и3 њстaвzтъ тS во є3ди1нэмъ t градHвъ восх0дwвъ,
7
Раби мої відведуть тебе в нагірну країну і залишать в одному з міст на висотах,
8
и3 не поги1бнеши д0ндеже и3стреблeнъ бyдеши съ ни1ми:
8
і ти не помреш там, доки не будеш з ними знищений.
9
и3 ѓще ўповaеши сeрдцемъ твои1мъ, ћкw не в0змутсz да не и3спадaетъ твоE лицE: рёхъ, и3 ничт0же tпадeтъ t глаг0лwвъ мои1хъ.
9
Якщо ж ти сподіваєшся в серці твоєму, що вони не будуть взяті, то нехай не спадає лице твоє. Я сказав, і жодне зі слів моїх не пропаде.
10
И# повелЁ nлофeрнъ рабHмъ свои6мъ, и5же предстоsху въ шатрЁ є3гw2, ћти ґхіHра и3 tвсти2 є3го2 къ ветmлyи и3 предaти въ рyки сынHвъ ї}левых.
10
І наказав Олоферн рабам своїм, які стояли в наметі його, взяти Ахиора, відвести його у Ветилую і віддати в руки синів Ізраїля.
11
И# ћша є3го2 раби2 є3гw2 и3 и3звед0ша є3го2 внЁ полкA на п0ле, и3 воздвиг0шасz t среды2 нап0льныz въ г0рнюю и3 пріид0ша на и3ст0чники, и5же бhша под8 ветЂлyею.
11
Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю.
12
И# ћкw ўби1дэша и5хъ мyжіе грaда на верхY горы2, взsша nр{жіz сво‰ и3 tид0ша внЁ грaда на вeрхъ горы2: и3 бсsкій мyжъ прaщникъ њдержaша восх0дъ св0й и3 метaху кaменіемъ на ни1хъ.
12
Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням.
13
И# подшeдше под8 г0ру, свzзaша ґхіHра и3 њстaвиша повeрженна под8 к0ренемъ горы2, и3 tид0ша ко господи1ну своемY.
13
А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря.
14
Снизошeдше же сhнове ї}лєвы t грaда своегw2 стaша над8 ни1мъ, и3 разрэши1вше є3го2 введ0ша въ ветmлyю и3 постaвиша є3го2 пред8 начaлниками грaда своегw2,
14
Сини ж Ізраїля, які вийшли зі свого міста, зупинилися над ним і, розв’язавши його, привели у Ветилую, і представили його начальникам свого міста,
15
и5же бhша во днeхъ тhхъ, nзjа сhнъ мjхинъ t плeмене сmмеHнz, и3 хаврjй сhнъ гоfоніи1левъ, и3 хармjй сhнъ мелхіи1левъ.
15
якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хаврій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла.
16
И# созвaша всёхъ старёйшинъ грaда: и3 стек0шасz всsкій ю4ноша и4хъ и3 жєны2 въ собрaніе, и3 постaвиша ґхіHра посредЁ всегw2 нар0да своегw2. И# вопроси2 є3го2 nзjа њ случи1вшемсz.
16
Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зібрання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося.
17
И# tвэщaвъ возвэсти2 и5мъ глаг0лы засэдaніz nлофeрнова и3 вс‰ глаг0лы, є3ли6ка глаг0ла посредЁ кнzзeй сынHвъ ґссyрскихъ, и3 є3ли6ка велерёчева nлофeрнъ на д0мъ ї}левъ.
17
Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля.
18
И# пaдше лю1діе поклони1шасz бGу и3 возопи1ша, глаг0люще:
18
Тоді народ упав, поклонився Богу і воззвав:
19
гDи б9е нб7сE, при1зри на горды6ни и4хъ, и3 поми1луй смирeніе р0да нaшегw, и3 при1зри на лицE њсвzщeнныхъ тевЁ въ дeнь сeй.
19
Господи, Боже Небесний! подивися на їхню гординю і помилуй смиренність роду нашого, і зглянься на лице освячених Тобі у цей день.
20
И# ўтёшиша ґхіHра и3 похвали1ша є3го2 ѕэлw2.
20
І втішили Ахиора і похвалили його.
21
И# взS є3го2 nзjа и3з8 собрaніz въ д0мъ св0й и3 сотвори2 пи1ръ старёйшинамъ, и3 призывaху бGа ї}лева на п0мощь всю2 н0щь џну.
21
Потім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, — і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.
Главa з7
1
Во ќтріе же њб8zви2 nлофeрнъ всемY в0инству своемY и3 всBмъ лю1демъ свои6мъ, и5же пріид0ша на споборeніе є3мY, воздви1гнутисz къ ветmлyи и3 восх0ды г0рніz предвоспріsти и3 твори1ти брaнь проти1ву сынHвъ ї}левыхъ.
1
На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих.
2
И# воздви1жесz въ дeнь т0й всsкъ мyжъ си1льный и4хъ: ґ си1ла и4хъ мужeй рaтныхъ, мужeй пёшихъ сто2 сeдмьдесzть тhсzщъ, и3 к0иникwвъ тhсzщей дванaдесzть, кромЁ приуготовлeніz и3 мужeй, и5же бhша пэшцы2 въ ни1хъ, мн0жество мн0го ѕэлw2.
2
І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч.
3
И# њполчи1шасz бо ю3д0ли бли1x ветmлyи при и3ст0чницэ, и3 протzг0шасz въ широтY t дwfаjма дaже до велfeма, и3 въ долготy t ветmлyи дaже до кmамHна, и4же є4сть проти1ву є3сдрилHиа.
3
Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.
4
Сhнове же ї}лєвы, ћкw ўви1дэша и4хъ мн0жество, смути1шасz ѕэлw2, и3 речE кjйждо ко бли1жнему своемY: нн7э поли1жутъ сjи лицE земли2 всеS, и3 нижE г0ры высHкіz, нижE дє1бри, нижE х0лми снесyтъ тsжесть и4хъ.
4
Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.
5
И# взeмше кjйждо nр{діz р†тнаz сво‰ и3 возжeгше nгни6 на бaшнехъ свои1хъ, пребывaша стрегyще всю2 н0щь џну.
5
І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.
6
Во вторhй же дeнь и3зведE nлофeрнъ всю2 к0нницу свою2 проти1ву лицA сынHвъ ї}левыхъ,и5же бhша въ ветmлyи,
6
На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї,
7
и3 ўсмaтриваше восх0дwвъ грaда и4хъ, и3 на и3ст0чники грaда и4хъ нaйде, и3 предвоспріS и5хъ, и3 пристaви къ ни6мъ њполчє1ніz мужeй рaтныхъ, ґ сaмъ возврати1сz къ лю1демъ свои6мъ.
7
оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу.
8
И# пришeдше къ немY вси2 нач†лницы сыиHвъ и3сavлихъ и3 вси2 вождeве людjй мwaвлихъ и3 воевHды прим0ріz рёша:
8
Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали:
9
да послyшаетъ ќбw словесE владhка нaшъ, да не бyдетъ сокрушeніz въ си1лэ твоeй:
9
вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.
10
нар0дъ бо сeй сынHвъ ї}левыхъ не ўповaютъ на к0піz сво‰, но на высоты6 г0ръ свои1хъ, въ ни1хже nни2 живyтъ, не бо2 є4сть ўд0бно пріити2 верхaми г0ръ и4хъ:
10
Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.
11
и3 нн7э, владhко, не рaтуй на ни1хъ, ћкоже бывaетъ рaть њполчeніz, и3 не падeтъ t людjй твои1хъ мyжъ є3ди1нъ:
11
Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого.
12
пребyди въ полцЁ твоeмъ, соблюдazй всsкаго мyжа t си1лы твоеS, и3 да њбдержaтъ џтроцы твои2 и3ст0чникъ воднhй, и4же и3сх0дитъ и3з8 к0рене горы2,
12
Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;
13
занE tтyду напаsютсz вси2 живyщіи въ ветmлyи: и3 погуби1тъ и5хъ жaжда, и3 tдадsтъ грaдъ св0й, ґ мы2 и3 лю1діе нaши взhдемъ на бли6зкіz верхи2 г0ръ и3 њиолчи1мсz на ни1хъ въ пред8wхранeніе, є4же не и3зhти и3з8 грaда мyжу є3ди1ному:
13
тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста.
14
и3 и3стaютъ глaдомъ сaми и3 жены2 и4хъ и3 ч†да и4хъ и3 прeжде нeже пріити2 мечY на ни1хъ, падyтъ на ст0гнахъ њбитaніz своегw2:
14
І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого;
15
и3 воздaси и5мъ воздаsніе лукaвое, понeже бозкрам0лствоваша и3 не срэт0ша лицA твоегw2 въ ми1рэ.
15
і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром.
16
И# ўгHдна бhша словесA и4хъ пред8 nлофeрномъ и3 пред8 всёми слуги6 є3гw2, и3 ўстaвиша сотвори1ти, ћкоже глаг0лаша.
16
Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали.
17
И# воздви1жесz п0лкъ сынHвъ ґммHнихъ, и3 съ ни1ми пsть тhсzщей сынHвъ ґссyрскихъ, и3 њиолчи1шасz во ю3д0ли и3 предвоспріsша в0ды и3 и3ст0чники в0дъ сынHвъ ї}левыхъ.
17
І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля.
18
И# взыд0ша сhиове и3с†vли и3 сhнове ґммw6ни и3 њполчи1шасz въ г0рнэй проти1ву дwfjма, и3 послaша t себє2 къ ю4гу и3 вост0ку проти1ву є3креви1ла, и4же є4сть бли1з8 хyса, и4же є4сть при пот0цэ мохмyръ: ґ пр0чее в0инство ґссmрjwвъ њполчи1шасz на п0ли и3 покрhша всE лицE земли2: и3 шатры2 и3 припaсы и4хъ разстaвишасz въ нар0дэ мн0зэ, и3 бhша во мн0жество мн0го ѕэлw2.
18
А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.
19
Сhнове же ї}левы возопи1ша ко гDу бGу своемY, занE возмалодyшествова дyхъ и4хъ, ћкw њбыд0ша всёхъ врази2 и4хъ, и3 не бЁ возм0жно и3збэжaти и3з8 среды2 и4хъ.
19
Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.
20
И# пребhсть w4крестъ и4хъ всE њполчeніе ґссyрское, пэшцы2 и3 колєсни1цы и3 кHнницы и4хъ, днjй три1десzть четhре: и3 њскудёша всBмъ живyщымъ во ветmлyи вс‰ пріsтєлища и4хъ водн†z,
20
Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісниці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,
21
и3 рвы2 њскудэвaша, и3 не и3мЁzху пи1ти въ сhтость воды2 днE є3ди1нагw, занE мёрою давaху и5мъ пи1ти.
21
спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою.
22
И# смzт0шасz младeнцы и4хъ и3 жєны2 и4хъ и3 ю4нwши, и3знемогaху t жaжды и3 пaдаху на ст0гнахъ грaда и3 въ прох0дэхъ врaтъ, и3 не бЁ крёпости ктомY въ ни1хъ.
22
І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили.
23
И# собрaшасz вси2 лю1діе ко nзjи и3 кнzзє1мъ грaда, ю2нwши и3 жєны2 и3 џтроцы и3 возопи1ша глaсомъ вели1кимъ и3 рёша пред8 всёми старёйшинами:
23
Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, — юнаки, дружини і діти, — і з голосним воланням говорили усім старійшинам:
24
да сyдитъ бGъ междY нaми и3 вaми, ћкw сотвори1сте въ нaсъ непрaвду вeлію, не глаг0люще ми6рнаz съ сынми2 ґссyрскими:
24
нехай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура;
25
и3 нн7э нёсть пом0щника нaмъ, но продадE нaсъ бGъ въ рyцэ и4хъ, є4же низвeржєнымъ бhти пред8 ни1ми жaждею и3 погублeніемъ вели1кимъ:
25
і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю.
26
и3 нн7э призови1те и5хъ и3 tдади1те грaдъ вeсь въ расхищeніе лю1демъ nлофeрнwвымъ и3 всeй си1лэ є3гw2:
26
Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його,
27
лyчше бо нaмъ бhти и5мъ въ расхищeніе, бyдемъ бо въ рабы6, и3 живA бyдетъ душA нaша, и3 не ќзримъ смeрти младeнцєвъ нaшихъ во nчесёхъ нaшихъ, и3 жeнъ и3 ч†дъ нaшихъ и3зчезaщихъ душaми свои1ми:
27
бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.
28
свидётелствуемъ вaмъ нeбомъ и3 землeю и3 бGомъ нaшимъ и3 гDемъ nтє1цъ нaшихъ, и4же tмщaетъ нaмъ по грэхHмъ нaшымъ и3 по грэхHмъ nтє1цъ нaшихъ, да не сотвори1тъ по глаг0лwмъ си6мъ во днeшній дeнь.
28
Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.
29
И# бhсть плaчь вeлій посредЁ собрaніz всёхъ є3динодyшнw, и3 возопи1ша ко гDу бGу глaсомъ вели1кимъ.
29
І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога.
30
И# речE къ ни6мъ nзjа: дерзaйте, брaтіz, претерпи1мъ є3щE пsть днjй, въ ни1хже њбрати1тъ гDь бGъ нaшъ млcть свою2 на нaсъ, не бо2 њстaвитъ нaсъ въ конeцъ:
30
Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця.
31
ѓще же прeйдутъ сjи, и3 не пріи1детъ на нaсъ п0мощь, сотворю2 по словесeмъ вaшымъ.
31
Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами.
32
И# распусти2 людjй ко своемY њполчeнію: и3 на стёны и3 б†шни грaда своегw2 tид0ша, ґ жены2 и3 ч†да въ д0мы и4хъ tслA. И# бhша во смирeніи мн0зэмъ во грaдэ.
32
І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.
Главa }
1
И# ўслhша во днeхъ џнэхъ їудjfъ дщeрь мерарjи, сhна w4xова, сhна їHсифова, сhна nзіи1лева, сhна є3лкjева, сhна ґнанjева, сhна гедеHнова, сhна рафаjнова, сhна ґкіfHнова, сhна и3лjева, сhна є3ліaвова, сhна наfанаи1лева, сhна саламіи1лева, сhна саласадаjева, сhна їеи1лева.
1
У ці дні почула Юдиф, дочка Мерарії, сина Окса, сина Йосифа, сина Озиїла, сина Елкія, сина Ананії, сина Гедеона, сина Рафаїна, сина Акифона, сина Ілія, сина Елиава, сина Нафанаїла, сина Саламиїла, сина Саласадая, сина Ієіля.
2
И# мyжъ є3S манассjа, t плeмене є3S и3 nтeчества є3S, и3 ќмре во днeхъ жaтвы kчмeнz:
2
Чоловік її Манассія, з одного з нею коліна і племені, помер під час жнив ячменю;
3
настоsше бо над8 вsжущими снопы2 на п0ли, и3 зн0й пріи1де на главY є3гw2, и3 падE на џдръ и3 скончaсz во ветmлyи грaдэ своeмъ: и3 погреб0ша є3го2 со nтцы6 є3гw2 на селЁ сyщемъ посредЁ дwfаjма и3 валамHна.
3
тому що, коли він стояв у полі біля тих, що в’язали снопи, спека вдарила його у голову, — і він зліг у постіль і помер у своєму місті Ветилуї; його поховали з батьками його на полі між Дофаїмом і Валамоном.
4
И# бЁ їудjfъ въ домY своeмъ вд0вствующи лBта три2 и3 мцcы четhри.
4
І вдовувала Юдиф у своєму дому три роки і чотири місяці.
5
И# сотвори2 себЁ жили1ще на кр0вэ д0му своегw2 и3 возложи2 на чрeсло своE врeтище, и3 бsху на нeй ри6зы вдовствA є3S:
5
Вона зробила для себе на покрівлі дому свого намет, поклала на стегна свої веретище, і був на ній одяг удівства її.
6
и3 постsшесz вс‰ дни6 вдовствA своегw2 кромЁ предсуббHтій и3 суббHтъ, и3 предновомчcій и3 новомчcій, и3 прaздникwвъ и3 рaдованій д0му ї}лева:
6
Вона постилась усі дні удівства свого, крім днів перед суботами і субот, днів перед новомісяччями і новомісяч, і свят і торжеств дому Ізраїлевого.
7
и3 бЁ добрA ви1домъ и3 краснA вз0ромъ ѕэлw2: и3 њстaви є4й манассjа мyжъ є3S сребро2 и3 злaто, и3 џтроки и3 nтрокwви1цы, и3 скоты2 и3 сeла, и3 пребывaше над8 ни1ми:
7
Вона була красива на вигляд і дуже приваблива поглядом; чоловік її Манассія залишив їй золото і срібло, слуг і служниць, худобу і поля, чим вона і володіла.
8
и3 не бЁ, и4же бы нанeслъ є4й глаг0лъ ѕлhй понeже боsшесz бGа ѕэлw2.
8
І ніхто не докоряв їй злим словом, тому що вона була дуже богобоязка.
9
И# ўслhша глаг0лы людjй ѕлы6z на начaлника, ћкw возмалодyшествоваша њ скyдости в0дъ: и3 слhша вс‰ словесA їудjfъ, ±же глаг0лаше къ ни6мъ nзjа, ћкw клsтсz и5мъ предaти грaдъ по пzти2 днeхъ ґссmрjwмъ:
9
Почула вона про лихі слова народу проти начальника, тому що вони стали слабкодухими через нестачу води, почула Юдиф і про всі слова, які сказав їм Озія, як він поклявся їм через п’ять днів здати місто ассиріянам,
10
и3 послaвши рабhню свою2, пристaвницу всемY и3мёнію є3S, призвA nзjю и3 хаврjиа и3 хармjна, старёйшинъ грaда своегw2.
10
і послала вона служницю свою, яка розпоряджалася всім її майном, запросити Озію, Хаврина і Хармина, старійшин її міста.
11
И# пріид0ша къ нeй, и3 речE къ ни6мъ: послyшайте u5бо менE, нач†лницы живyщихъ во ветmлyи, ћкw непрaво сл0во вaше, є4же глаг0ласте пред8 людьми2 въ дeнь сeй, и3 ўстaвисте клsтву, ю4же глаг0ласте междY бGомъ и3 вaми, и3 рёсте предaти грaдъ врагHмъ нaшымъ, ѓще не въ ты6z њбрати1тсz гDь помощи2 нaмъ:
11
Вони прийшли, — і вона сказала їм: вислухайте мене, начальники жителів Ветилуї! не праве слово ваше, яке ви сьогодні сказали перед народом, і поклали клятву, яку вирекли між Богом і вами, і сказали, що здасте місто нашим ворогам, якщо цими днями Господь не допоможе нам.
12
и3 н}э кто2 є3стE вы2, и5же и3скуси1сте бGа во днeшній дeнь, и3 ўстaвисте кромЁ бGа посредЁ сынHвъ человёческихъ;
12
Хто ж ви, що спокушали сьогодні Бога і стали замість Бога посередині синів людських?
13
и3 нн7э гDа вседержи1телz и3спытyете, и3 ничт0же познaете дaже до вёка,
13
Ось, ви тепер випробовуєте Господа Вседержителя, але ніколи нічого не довідаєтеся;
14
понeже глубины2 сeрдца человёческагw не и3зслёдите и3 словeсъ мhсли є3гw2 не пости1гнете: и3 кaкw бGа, и4же сотвори2 вс‰ сі‰, и3спытaете, и3 ќмъ є3гw2 ўвёдаете, и3 мhсль є3гw2 познaете; никaкоже, брaтіz, не прогнэвлsйте гDа бGа нaшегw:
14
тому що вам не осягнути глибини серця у людині і не зрозуміти слів думки її: як же випробуєте ви Бога, який створив усе це, і пізнаєте розум Його, і зрозумієте думку Його? Ні, брати, не прогнівляйте Господа Бога нашого!
15
ЗанE ѓще не восх0щетъ въ пzти2 днёхъ помощи2 нaмъ, т0и и4мать влaсть въ кjихъ х0щетъ покрhти днeхъ, и3ли2 и3 и3стреби1ти нaсъ пред8 лицeмъ врагHвъ нaшихъ:
15
Тому що коли Він не захоче допомогти нам у ці п’ять днів, то Він має владу захистити нас у які завгодно Йому дні, або вразити нас перед лицем ворогів наших.
16
вh же не њдолжaйте совётами гDа бGа нaшего, занE не ћкw человёку бGу прети1ти, нижE ћкw сhна человёча суди1ти:
16
Не віддавайте ж у заставу рад Господа Бога нашого: Богу не можна погрожувати, як людині, не можна і вказувати Йому, як синові людському.
17
сегw2 рaди њжидaюще t негw2 спcніz, призовeмъ є3го2 на п0мощь нaшу, и3 послyшаетъ глaса нaшегw, ѓще бyдетъ є3мY ўг0дно:
17
Тому, очікуючи від Нього спасіння, будемо закликати Його до себе на допомогу, і Він почує голос наш, якщо це Йому буде угодно.
18
и4бо не востA въ р0дэхъ нaшихъ, нижE є4сть во днeшній дeнь, нижE плeмz, нижE nтeчество, нижE с0нмъ, нижE грaдъ t нaсъ, и5же покланsютсz богHмъ рукотворє1ннымъ, ћкоже бhсть въ пeрвыхъ днeхъ,
18
Бо не було у родах наших, і немає в даний час ні коліна, ні племені, ні народу, ні міста в нас, які кланялися б богам рукотворним, як було в давні дні,
19
и4хже рaди предaни бhша под8 мeчь и3 на расхищeніе nтцы2 нaши и3 пад0ша падeніемъ вели1кимъ пред8 врагaми нaшими:
19
за що батьки наші віддані були мечу і пограбуванню і впали великим падінням перед нашими ворогами.
20
мh же и3нaгw бGа не познaхомъ рaзвэ є3гw2, тёмже ўповaемъ, ћкw не прeзритъ нaсъ, нижE t р0да нaшегw:
20
Але ми не знаємо іншого Бога, крім Нього, а тому і сподіваємося, що Він не знехтує нас і нікого з нашого роду.
21
понeже, внегдA вз‰тымъ бhти нaмъ, тaкw сsдетъ всS їудeа, и3 расхищє1на бyдутъ свzт†z н†ша, и3 взyщетъ њсквернeніz и4хъ t ќстъ нaшихъ,
21
Бо з нашим полоном упаде і вся Юдея, і святині наші будуть розграбовані, і Він стягне осквернення їх від уст наших,
22
и3 ўбіє1ніz брaтіи нaшеz и3 плэнeніе земли2 и3 њпустёніе наслёдіz нaшегw њбрати1тъ на главY нaшу во kзhцэхъ, и3дёже ѓще пораб0таемъ тaмw, и3 бyдемъ въ соблaзнъ и3 въ поношeніе пред8 стzжaвшими нaсъ,
22
і вбивство братів наших і полон землі і спустошення спадщини нашої поверне на нашу голову серед народів, якими ми будемо поневолені, і будемо на спокусу і ганьбу серед тих, які оволодіють нами;
23
и4бо не и3сирaвитсz слyжба нaша въ благодaть, но въ безчeстіе положи1тъ ю5 гDь бGъ нaшъ:
23
тому що рабство не послужить нам на честь, але Господь Бог наш поставить його у нечестя.
24
и3 н}э, брaтіz, покaжемъ брaтіи нaшей, ћкw t нaсъ зави1ситъ душA и4хъ, и3 свzт†z и3 д0мъ и3 nлтaрь ўтверждaетсz на нaсъ:
24
Отже, брати, покажімо братам нашим, що від нас залежить життя їхнє, і на нас утверджуються і святині, і дім Господній, і жертовник.
25
кромЁ си1хъ всёхъ возблагодари1мъ гDеви бGу нaшему, и4же и3скушaетъ нaсъ, ћкоже и3 nтцє1въ нaшихъ:
25
За все це подякуємо Господу Богу нашому, Який випробовує нас, як і батьків наших.
26
помzни1те, є3ли6ка сотвори2 со ґвраaмомъ, и3 є3ли1кими и3скушaше їсаaка, и3 є3ли6ка бhша їaкwву въ месопотaміи сЂрстэй, пасyщу џвцы лавaна брaта мaтере своеS,
26
Згадайте, що́ Він зробив з Авраамом, чим спокушав Ісаака, що́ було з Яковом у Сирській Месопотамії, коли він пас овець Лавана, брата матері своєї:
27
Зане не ћкоже џныхъ и3скуси2 во и3стzзaніи сeрдца и4хъ, и3 нaсъ не њби1дэ, но въ научeніе наказyетъ гдь приближaющихсz є3мY.
27
як їх спокушав Він не для катування серця їх, так і нам не мститься, а тільки для напоумлення карає Господь тих, хто наближається до Нього.
28
И# речE къ нeй nзjа: вс‰, є3ли6ка реклA є3си2, благи1мъ срeдцемъ глаголaла є3си2, и3 нёсть, и4же бы противостaлъ словесeмъ твои6мъ,
28
Озія сказав їй: усе, що ти сказала, сказала від доброго серця, і ніхто не буде противитися словам твоїм,
29
понeже не н}э мyдрость твоS ћвна є4сть, но t начaла днjй твои1хъ вёдаютъ вси2 лю1діе рaзумъ тв0й, кaкw блaго є4сть смышлeніе сeрдца твоегw2:
29
бо не з сьогоднішнього тільки дня відома мудрість твоя, але від початку днів твоїх весь народ знає розум твій і добрі почуття твого серця.
30
но лю1діе жаждaху ѕэлw2 и3 принyдиша сотвори1ти нaсъ, ћкоже глаг0лахомъ и5мъ, и3 навести2 клsтву на нaсъ, є3sже не престyпимъ:
30
Але народ знеміг від спраги і примусив нас зробити так, як ми сказали їм, і зобов’язав нас клятвою, якої ми не порушимо.
31
и3 н}э моли1сz њ нaсъ, и4бо женA благочести1ва є3си2, и3 п0слетъ гDь д0ждь во и3сполнeніе рвHвъ нaшихъ, и3 њскудэвaти не бyдемъ ктомY.
31
Помолись же за нас, бо ти жінка побожна, і Господь пошле дощ для наповнення водосховищ наших, і ми більше не будемо знемагати від спраги.
32
И# речE къ ни6мъ їудjfъ: послyшайте менE, и3 сотворю2 дёло, є4же прострeтсz въ р0ды родHвъ сынHмъ р0да нaшегw:
32
Юдиф сказала їм: послухайте мене, — і я зроблю діло, яке пронесеться синами роду нашого в роди родів.
33
вы2 стaнете при вратёхъ въ н0щь сію2, и3 и3зhду ѓзъ съ рабhнею моeю, и3 во днeхъ, по ни1хже рёсте предaти грaдъ врагHмъ нaшымъ, посэти1тъ гDь ї}лz рук0ю моeю:
33
Станьте в цю ніч біля воріт, — а я вийду з моєю служницею, і протягом днів, після яких ви вирішили віддати місто нашим ворогам, Господь відвідає Ізраїля моєю рукою.
34
вh же не и3сиытyйте дёла моегw2, не бо2 рекY вaмъ, д0ндеже совершaтсz, ±же ѓзъ творю2.
34
Тільки не розпитуйте про мій намір, тому що я не скажу вам, доки не звершиться те, що́ я маю намір зробити.
35
И# речE nзjа и3 нач†лницы къ нeй: и3ди2 съ ми1ромъ, и3 гDь бGъ пред8 тоб0ю на tмщeніе врагHвъ нaшихъ.
35
І сказав їй Озія і начальники: йди з миром, і Господь Бог перед тобою на помсту ворогам нашим!
36
И# возврaщьшесz t жили1ща, и3д0ща ко њполчeніємъ свои6мъ.
36
І вийшли з намету її і пішли до полків своїх.
Главa f7
1
Їудjfъ же падE на лицE, и3 возложи2 пeрсть на главY свою2, и3 сложи2, и4мже њдэвашесz, врeтище. И# бsше недaвнw приноси1мо во їеrли1мэ въ домY гDни кади1ло въ вeчеръ т0й, и3 возопи2 глсомъ вели1кимъ їудjfъ ко гDу и3 речE:
1
А Юдиф упала на лице, посипала голову свою попелом і скинула із себе веретище, в яке була одягнена; і тільки-но воскурили у Єрусалимі, в домі Господньому, вечірній фіміам, Юдиф гучним голосом воззвала до Господа і сказала:
2
гDи, б9е nтцA моегw2 сmмеHна, є3мyже дaлъ є3си2 въ рyку мeчь во tмщeніе и3нор0дныхъ, и5же растли1ша ложеснA дэви6ча во њсквернeніе и3 њбнажи1ша нёдро въ срамотY и3 њскверни1ша ложеснA въ поношeніе,
2
Господи Боже батька мого Симеона, якому Ти дав у руку меч на помсту іноплемінникам, які відкрили утробу діви для образи, оголили стегно для ганьби й осквернили утробу для посоромлення! Ти сказав: нехай не буде цього, а вони зробили.
3
рeклъ бо є3си2: да не бyдетъ тaкw: и3 сотвори1ша, за ±же дaлъ є3си2 кн‰зи и4хъ на ўбіeніе, и3 постeлю и4хъ, ћже вёдzше прельщeніе и4хъ, въ кр0вь, и3 порази1лъ є3си2 рабHвъ њ владhцэхъ и3 владhки на прест0лэхъ и4хъ,
3
І за те Ти віддав князів їхніх на убивання, постіль їхню, яка бачила звабу їхню, обагрив кров’ю і вразив рабів поруч з володарями і володарів на тронах їхніх,
4
и3 дaлъ є3си2 жєны2 и4хъ въ расхищeніе и3 дщє1ри и4хъ въ плэнeніе и3 вс‰ кwрhсти и4хъ въ раздэлeніе сынHмъ возлю1блєннымъ t тебє2, и5же и3 возревновaша рeвностію твоeю и3 мерзи1шасz њсквернeніемъ кр0ве своеS и3 призвaша тS въ пом0щника: б9е, б9е м0й, и3 менe ўслhши вдовY:
4
і віддав дружин їхніх на розкрадання, дочок їхніх у полон і всю здобич на розподіл між синами, улюбленими Тобою, які возревнували Твоєю ревністю, погребували оскверненням крови їх, і закликали Тебе на допомогу. Боже, Боже мій, почуй мене, вдову!
5
тh бо сотвори1лъ є3си2, ±же прeжде џныхъ и3 w4наz, и3 ±же по си1хъ и3 ±же нн7э, и3 грzдyщаz проразумёлъ є3си2, и3 собhшасz, ±же мhслилъ є3си2,
5
Ти створив те, що було раніше цього, і це і наступне за цим, і тримав у розумі теперішнє і грядуще, і, що помислив Ти, те й звершилося;
6
и3 предстaша, ±же ўстaвилъ є3си2, и3 рёша: сE, є3смы2: вси1 бо путіE твои2 гот0ви, и3 сyдъ тв0й во проразумёніи:
6
що визначив, те й з’явилося і сказало: ось я. Бо всі путі Твої готові, і суд Твій Тобою передбачений.
7
сe бо, ґссmрjане ўмн0жишасz въ си1лэ своей, вознес0шасz њ кони2 и3 њ всaдницэ, возвеличaшасz въ мhшцэ пэшє1въ, ўповaша на щи1тъ и3 копіE и3 лyкъ и3 прaщу, и3 не познaша, ћкw ты2 є3си2 гDь сокрушazй бр†ни:
7
Ось, ассиріяни збільшилися в силі своїй, пишаються конем і вершником, марнославляться силою піших, сподіваються і на щит і на спис і на лук і на пращу, а не знають того, що Ти — Господь, Який сокрушає вíйни.
8
гDь и4мz тебЁ, ты2 сокруши2 и4хъ крёпость си1лою твоeю и3 низложи2 держaву и4хъ ћростію твоeю: ўсовётоваша бо њмерзи1ти с™†z тво‰, њскверни1ти селeніе ўпокоeніz и4мене слaвы твоеS и3 њпровeргнути желёзомъ р0гъ oлтарS твоегw2:
8
Господь — ім’я Тобі; сокруши ж їхню могутність силою Твоєю, і знищ їхню силу гнівом Твоїм, бо вони замислили осквернити святилище Твоє, насміятися з мирної оселі імені слави Твоєї і залізом розтрощити ріг Твого жертовника.
9
воззри2 на г0рдость и4хъ, посли2 гнёвъ тв0й на главы6 и4хъ, дaждь въ рyку мою2 вд0вію, ю4же ўмhслихъ, крёпость,
9
Поглянь на звеличування їхнє, пошли гнів Твій на голови їхні, дай удовиній руці моїй міцність на те, що задумала я.
10
порази2 рабa t ўстeнъ хи1трости моеS њ кнsзи и3 кнsзz њ рабЁ є3гw2, сокруши2 гордhню и4хъ рук0ю жeнскою:
10
Вустами хитрощів моїх урази раба перед вождем, і вождя — перед рабом його, і скруши гординю їхню рукою жіночою;
11
не бо2 во мн0жествэ крёпость твоS, нижE могyтство твоE въ си1льныхъ, но смирeнныхъ є3си2 бGъ, малёйшихъ є3си2 пом0щникъ, застyпникъ немощнhхъ, tчazнныхъ покрови1тель, ненадeжныхъ с}си1тель:
11
бо не у численності сила Твоя і не в могутніх могутність Твоя; але Ти — Бог смиренних, Ти — помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних.
12
є4й, є4й, б9е nтцA моегw2 и3 б9е наслeдіz ї}лева, вLко небeсъ и3 земли2, создaтелю в0дъ, цRю2 всеS?\ори твоеS, ты2 ўслhши молeніе моE
12
Так, так, Боже батька мого і Боже спадщини Ізраїля, Владико неба і землі, Творче вод, Царю усякого створіння Твого! Почуй молитву мою,
13
и3 дaждь сл0во моE и3 хи1трость въ ћзву и3 рaну и4хъ и5же проти1ву завёта твоегw2 и3 д0му њсщ7eннагw твоегw2, и3 въ верхA сіHнz и3 д0му њдержaніz сынHвъ твои1хъ ўсовэтовaша жeстwкаz,
13
зроби слово моє і хитрість мою раною і виразкою для тих, які задумали жорстоке проти завіту Твого, святого дому Твого, висоти Сиону і дому спадщини синів Твоїх.
14
и3 сотвори2 во всeмъ kзhцэ твоeмъ и3 во всeмъ плeмени познaніе, є4же вёдати, ћкw ты є3си, б9е бGъ всеS си1лы и3 держaвы, и3 нёсть и3нaгw защи1тника р0да ї}лева кромЁ тебє2.
14
Напоум увесь народ Твій і всяке плем’я, щоб бачили вони, що Ти — Бог, Бог усякої могутности і сили, і немає іншого захисника роду Ізраїлевого, крім Тебе.
Главa ‹
1
И# бyсть ћкw престA вопію1щи ко бGу ї}леву и3 скончA вс‰ глаг0лы сі‰,
1
Коли вона перестала взивати до Бога Ізраїлевого і закінчила всі ці слова,
2
и3 востA t повержeніz и3 призвA рабhню свою2 и3 сни1де въ д0мъ, въ нeмже пребывaше во дни6 суббw6тніz и3 въ прaздники сво‰,
2
то піднялася на ноги, покликала служницю свою і ввійшла в дім, в якому вона проводила суботні дні і свята свої.
3
и3 сложи2 врeтище, и4мже њдэвaшесz, и3 совлечE ри6зы вдовствA своегw2, и3 њбмы2 тёло вод0ю и3 помaзасz мЂромъ богaтымъ, и3 разчесA власы2 главы2 своеS и3 возложи2 ўвsсло на ню2 и3 њблечeсz въ ри6зы весeліz своегw2, и4миже њдэвaшесz во дни6 животA мyжа своегw2 манассjи:
3
Тут вона зняла із себе веретище, яке одягала, зняла й одяг удівства свого, обмила тіло водою і намастилася дорогоцінним миром, зачесала волосся й одягла на голову пов’язку, вдяглася в одяг веселощів своїх, у який вона вбиралася у дні життя чоловіка свого Манассії;
4
и3 взS санд†ліz на н0ги сво‰, и3 њбложи2 мони6ста и3 цBпки, и3 пє1рстни и3 ўсер‰зи и3 всE ўкрашeнме своE, и3 ўкраси1сz ѕэлw2 на прельщeнме nчeсъ мyжескихъ, є3ли1цы ѓще ўви1дzтъ ю5:
4
взула ноги свої в сандалії і наклала на себе ланцюжки, зап’ястя, кільця, серги і все своє вбрання, і прикрасила себе, щоб спокусити очі чоловіків, які побачать її.
5
и3 дадE рабhни своeй њплетeнъ сосyдъ вінA и3 чвaнецъ є3лeа, и3 мэшeцъ нап0лни мук0ю и3 плетени6цы см0квами и3 хлBбы чи1стыми, и3 њбви2 вс‰ сосyды сво‰, и3 возложи2 на ню2.
5
І дала служниці своїй міх вина і сосуд оливи, наповнила мішок борошном і сушеними плодами і чистими хлібами і, обгорнувши всі ці припаси свої, поклала їх на неї.
6
И# и3зыд0стэ ко вратHмъ грaда ветmлyи и3 њбрэт0стэ стоsщихъ при ни1хъ nзjю и3 стaрцєвъ грaда хаврjна и3 хармjна.
6
Вийшовши до воріт міста Ветилуї, вони знайшли Озію і старійшин міста, Хаврина і Хармина, що стояли біля них.
7
Ћкоже ўви1дэша ю5, и3 бЁ и3змэнeно лицE є3S, и3 ри1зу премэнeнну є3S, и3 ўдиви1шасz њ красотЁ є3S попремн0гу ѕэлw2 и3 рёша є4й:
7
Коли вони побачили її і переміну в її обличчі й одязі, дуже дивувалися красі її і сказали їй:
8
бGъ, бGъ nтє1цъ нaшихъ да дaстъ тS въ благодaть и3 соверши1тъ начин†ніz тво‰ въ вели1чіе сынHвъ ї}левыхъ и3 возвышeніе їеrли1ма. И# поклони1сz бGу
8
Бог, Бог батьків наших, нехай дасть тобі благодать і нехай звершить твої наміри на радість синів Ізраїля і на звеличення Єрусалима. Вона поклонилася Богу
9
и3 речE къ ни6мъ: повели1те tвeрсти ми2 вратA грaда, и3 и3зhду ко совершeнію словeсъ, и5хже глаг0ласте со мн0ю. И# повелёша ю4ношамъ tвeрсти є3й, ћкоже глаг0лаше.
9
і сказала їм: звеліть відчинити для мене ворота міста; я вийду для виконання справи, про яку ви говорили зі мною. І звеліли юнакам відчинити для неї, як вона сказала.
10
И# сотвори1ша тaкw. И# и3зhде їудjfъ самA и3 рабhнz є3S съ нeю: назирaху же ю5 мyжіе грaда, д0ндеже сни1де съ горы2, д0ндеже прeйде ю3д0ль, и3 ктомY не ўви1дэша є3S.
10
Вони виконали це. І вийшла Юдиф і служниця її з нею; а чоловіки міські дивилися вслід їй, поки вона сходила з гори, поки проходила долиною і поки не сховалася від їхніх очей.
11
И# и3дsстэ ю3д0лію прsмw. И# срёте ю5 пeрваz стрaжа ґссmрjйскаz,
11
Вони йшли прямо долиною і зустріла Юдиф передова варта ассиріян,
12
и3 взsша ю5 и3 вопроси1ша: t к0ихъ є3си2; и3 tкyду грzдeши; и3 кaмw и4деши; И# речE: дщи2 є4смь є3врewвъ и3 ўбэгaю t лицA и4хъ, ћкw и4мутъ прeдани бhти вaмъ на поглощeніе:
12
і взяли її і запитали: чия ти, звідки йдеш і куди вирушаєш? Вона сказала: я дочка євреїв, і тікаю від них, тому що вони будуть віддані вам на знищення.
13
и3 ѓзъ грzдY пред8 лицE nлофeрна вождоначaлника си1лы вaшеz, є4же возвэсти1ти глаг0лы и4стины, и3 покажY пред8 лицeмъ є3гw2 пyть, по немyже п0йдетъ и3 воз8wбладaетъ всeю г0рнею, и3 не поги1бнетъ t мужeй є3гw2 пл0ть є3ди1на,нижE дyхъ жи1зни.
13
Я йду до Олоферна, вождя вашого війська, сповістити слова істини і показати йому шлях, яким він піде й оволодіє всією нагірною країною, так що не загине з людей його жодна людина і жодна жива душа.
14
Ћкоже ўслhшаша мyжіе глаг0лы є3S и3 ўсмотри1ша лицE є3S, и3 бsше пред8 ни1ми чуднA красот0ю ѕэлw2, и3 рёша къ нeй:
14
Коли ці люди слухали слова її і вдивлялися в обличчя її, — вона здалася їм чудом краси, і вони сказали їй:
15
спаслA є3си2 дyшу твою2, потщaвшисz сни1ти пред8 лицE господи1на нaшегw: и3 нн7э приступи2 ко шатрY є3гw2, и3 t нaсъ пров0дzтъ тS, д0ндеже предадyтъ тS въ рyцэ є3гw2:
15
ти врятувала душу твою, поспішивши прийти до господаря нашого; іди ж до намету його, а наші проводять тебе, поки не передадуть тебе йому на руки.
16
ѓще же стaнеши пред8 ни1мъ, да не ўбои1шисz сeрдцемъ твои1мъ, но возвэсти2 по глаг0лwмъ твои6мъ, и3 блaго тебЁ сотвори1тъ.
16
Коли ти станеш перед ним,– не бійся серцем твоїм, але вислови слова твої, і він тебе облагодіє.
17
И# и3збрaша t себє2 мужeй сто2 и3 присовокупи1ша є4й и3 рабhни є3S, и3 вед0ша | ко шатрY nлофeрнову.
17
І, вибравши зі свого середовища сто чоловік, приставили їх до неї і до служниці її, і вони повели їх до намету Олоферна.
18
И# бhсть стечeніе во всeмъ њполчeніи, разгласи1сz бо по шатрHмъ пришeствіе є3S: и3 пришeдше њкружaху ю5, ћкw стоsше внЁ шатрA nлофeрнова, д0ндеже возвэсти1ша є3мY њ ней.
18
У всьому стані почався рух, тому що звістка про прихід її рознеслася по наметах: ті, що збіглися, оточили її, тому що вона стояла ззовні намету Олоферна, поки не сповістили його про неї;
19
И# чудsхусz њ красотЁ є3S и3 ўдивлsхусz сынHмъ ї}лєвымъ њ нeй, и3 рёша кjйждо ко бли1жнему ссвемY: кто2 прeзритъ людjй си1хъ, и5же и4мутъ ў себє2 жeнъ таковhхъ; ћкw не добро2 є4сть њстaвити и3з8 ни1хъ мyжа є3ди1наго, и5же њстaвлени бhвше возм0гутъ прехи1трити всю2 зeмлю.
19
і дивувалися красі її, а через неї дивувалися і синам Ізраїля, і говорили кожен ближньому своєму: хто знехтує такий народ, який має таких дружин у себе! Нерозсудливо залишити з них хоч одного чоловіка, тому що ті, що залишаться, будуть у змозі перехитрувати усю землю.
20
И# и3зыд0ша спsщіи при nлофeрнэ и3 вси2 служи1теліе є3гw2 и3 введ0ша ю5 въ шатeръ.
20
Тим часом ті, що спали при Олоферні, і всі служителі його вийшли і ввели її в намет.
21
И# бЁ nлофeрнъ њпочивaz на nдрЁ своeмъ под8 завёсою, ћже бЁ t порфЂры и3 злaта и3 смарaгда и3 кaменій многоцённыхъ вткaнныхъ.
21
Олоферн відпочивав на своїй постелі за завісою, прикрашеною пурпуром, золотом, смарагдом і коштовними каменями.
22
И# возвэсти1ша є3мY њ нeй, и3 и3зhде въ предсёніе, и3 ламп†ды срє1брzныz пред8идsху є3мY.
22
Коли йому доповіли про неї, він вийшов у переднє відділення намету, і перед ним несли срібні лампади.
23
Е#гдa же пріи1де пред8 лицE є3гw2 їудjfъ и3 слyгъ є3гw2, диви1шасz вси2 њ красотЁ лицA є3S. И# пaдши на лицE поклони1сz є3мY: и3 воздвиг0ша ю5 раби2 є3гw2.
23
Коли Юдиф представилася йому і служителям його, всі здивувалися красі обличчя її. Вона, впавши на лице, поклонилася йому, і служителі його підняли її.
Главa №i
1
И# речE къ нeй nлофeрнъ: дерзaй, жeно, да не ўстрашaешисz сeрдцемъ твои1мъ, занE ѓзъ не њѕл0бихъ человёка, и4же и3зв0ли служи1ти царю2 навуходон0сору всеS земли2:
1
Олоферн сказав їй: підбадьорся, жінко; не бійся серцем твоїм, тому що я не зробив зла нікому, хто добровільно зважився служити Навуходоносору, царю всієї землі.
2
и3 нн7э лю1діе твои2 живyщіи въ г0рней, ѓще бы не ўничт0жили мS, не воздви1глъ бhхъ копіS моегw2 на ни1хъ, но nни2 сaми себЁ сотвори1ша сі‰:
2
І тепер, якби народ твій, який живе у нагірній країні, не зневажив мене, я не підняв би на них списа мого; але вони самі це зробили для себе.
3
и3 нн7э глаг0ли ми2, чесw2 рaди tшлA є3си2 t ни1хъ и3 пришлA є3си2 къ нaмъ; прих0диши бо ко спасeнію: дерзaй, въ н0щь сію2 живA бyдеши, и3 въ пр0чее:
3
Скажи ж мені: чому ти втекла від них і прийшла до нас? Ти знайдеш собі тут порятунок; не бійся: ти будеш жива у цю ніч і після,
4
нёсть бо, и4же њби1дитъ тS, но блaго тебЁ сотвори1тъ, ћкоже бывaетъ рабHмъ господи1на моегw2 царS навуходон0сора.
4
тому що тебе ніхто не скривдить, навпаки, всякий буде благодіяти тобі, як буває з рабами господаря мого, царя Навуходоносора.
5
И# речE къ немY їудjfъ: пріими2 глаг0лы рабы2 твоеS, и3 да проглаг0летъ рабhнz твоS пред8 лицeмъ твои1мъ, и3 не возвэщY лжи2 госиоди1ну моемY въ н0щь сію2:
5
Юдиф сказала йому: вислухай слова раби твоєї; нехай раба говорить перед лицем твоїм: я не скажу неправди господареві моєму у цю ніч.
6
и3 ѓще и4маши послёдовати словесeмъ рабhни твоеS, совершeнно дёло сотвори1тъ съ тоб0ю бGъ, и3 не tпадeтъ господи1нъ м0и t начинaній свои1хъ:
6
І якщо ти зробиш за словами раби твоєї, то Бог через тебе зробить діло, і господар мій не помилиться у своїх намірах.
7
жівeтъ бо цaрь навуходон0соръ всеS земли2, и3 живeтъ держaва є3гw2, и4же послa тz во и3справлeніе всsкіz души2, ћкw не т0кмw человёцы тебє2 рaди послyжатъ є3мY, но и3 ѕвёріе п0льніи и3 ск0ти и3 пти6цы небє1сныz крёпостію твоeю жи1ви бyдутъ њ навуходон0сорэ и3 всeмъ д0мэ є3гw2:
7
Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, і нехай живе держава його, який послав тебе для очищення всякої душі, тому що не тільки люди через тебе будуть служити йому, але і звірі польові, і худоба, і птахи небесні через твою силу будуть жити під владою Навуходоносора і всього дому його.
8
слhшахомъ бо премyдрость твою2 и3 хи1трwсти души2 твоеS, и3 возвэсти1сz всeй земли2, ћкw ты2 є3ди1нъ блaгъ во всeмъ цaрствэ и3 си1ленъ въ рaзумэ и3 чyденъ во њполчeніихъ брaни:
8
Бо ми чули про твою мудрість і хитрість розуму твого, і всій землі відомо, що ти один добрий у всьому царстві, сильний у знанні і чудовий у військових подвигах.
9
и3 нн7Ё сл0во, є4же и3зречE ґхіHръ въ засэдaніи твоeмъ, слышахомъ глаг0лы є3гw2, ћкw снабдёша є3го2 мyжіе грaда ветmлyи, и3 возвэсти2 и5мъ вс‰, є3ли6ка и3зглаг0ла џнъ ў тебє1:
9
А що говорив Ахиор у зібранні твоєму, ми чули слова його, тому що чоловіки Ветилуї залишили його в живих, і він розповів їм усе, про що говорив тобі.
10
сегw2 рaди, владhко господи1не, да не преступaеши словесE є3гw2, но положи2 є3го2 въ твоeмъ сeрдцы, ћкw и4стинно є4сть: не бо2 tмщaетсz р0дъ нaшъ, не превозмогaетъ мeчь на ни1хъ, ѓще не согрэшaтъ къ бGу своемY:
10
Тому, владико-господарю, не залишай без уваги сло́ва його, але збережи його в серці твоєму, тому що воно істинне: рід наш не карається, меч не має сили над нами, якщо вони не грішать перед Богом своїм.
11
и3 нн7э да не бyдетъ господи1нъ м0й tвeрженъ и3 недэйстви1теленъ, и3 нападeтъ смeрть на лицE и4хъ, и3 пости1гнетъ и5хъ согрэшeніе, и4мже раздражaтъ бGа своего2, когдa либо ѓще сотворsтъ безмёстіе:
11
Отже, щоб господар мій не був відбитим і безуспішним, і щоб до них прийшла смерть, — оволодів ними гріх, яким вони прогнівляють Бога свого, роблячи те, чого не слід;
12
понeже бо њскудёша и5мъ бр†шна, и3 ўмaлисz всS водA, восхотёша ўстреми1тисz на скоты2 сво‰, и3 вс‰, є3ли6ка њпредэли2 и5мъ бGъ въ зак0нэхъ свои1хъ не ћсти, ўмысли1ша ўпотреблsти:
12
тому що в них виявилася нестача їжі, й уся вода вичерпалась, — і ось, вони зважилися кинутися на худобу свою і думають годуватися всім, що Бог суворо заборонив у законі Своєму вживати в їжу.
13
и3 начaтки пшени1цы, и3 десzти6ны віиA и3 є3лeа, ±же соблюдaху њсвzти1вше їереHмъ предстоsщымъ во їеrли1мэ пред8 лицeмъ бGа нaшегw, суди1ша и3ждивaти, и5мже нижE рукaми подобaше прикасaтисz комY t людjй:
13
Навіть початки пшениці і десятини вина й олії, що, після освячення, зберігаються для священиків, які стоять перед лицем Бога нашого у Єрусалимі, вони зважилися вжити, тоді як і руками доторкатися до них не слід було нікому з народу.
14
и3 послaша во їеrли1мъ, ћкw и3 тaмw живyщіи сотвори1ша сі‰, да принесyтъ и5мъ разрэшeніе t старёйшинъ:
14
Вони послали у Єрусалим, оскільки і тамтешні жителі робили це, принести на те дозвіл від зборів старійшин.
15
и3 бyдетъ, є3гдA возвэсти1тсz и5мъ, и3 сотворsтъ, дадYтсz тебЁ въ погублeніе въ дeнь т0й:
15
І як тільки дана буде їм звістка, і вони зроблять це, то в той же день будуть віддані тобі на поразку.
16
тёмже ѓзъ рабA твоS, познaвши сі‰ вс‰, tбэг0хъ t лицA и4хъ: и3 послA мS бGъ твори1ти съ тоб0ю дэлA, њ ни1хже ўжaснетсz всS землS, є3ли6цы ѓще ўслhшатъ сі‰,
16
Ось чому я, раба твоя, дізнавшись про усе це, втекла від них, і Бог послав мене зробити разом з тобою такі справи, якими здивується вся земля, де тільки почують про них,
17
занE рабA твоS благочести1ва є4сть и3 служaщи н0щію и3 днeмъ бGу нб7сE: и3 нн7э пребyду ў тебє2, господи1не м0й, и3 да и3сх0дитъ рабA твоS въ нощи2 въ дeбрь и3 м0литсz къ бGу: и3 возвэсти1тъ ми2, є3гдA сотворsтъ согрэшє1ніz сво‰:
17
бо раба твоя побожна і день і ніч служить Богу Небесному. Тепер, господарю мій, я залишуся в тебе; тільки нехай раба твоя ночами виходить на долину молитися Богу, — і Він відкриє мені, коли вони зроблять свій злочин.
18
и3 пришeдши возвэщY тебЁ, и3 и3зhдеши со всeю си1лою твоeю, и3 нёсть, и4же воспроти1витсz тебЁ t ни1хъ:
18
Я прийду й оголошу тобі, і ти виходь тоді з усім твоїм військом, — і ніхто з них не протистане тобі.
19
и3 поведy тz сквозЁ їудею, д0идеже пріити2 прsмw їеrли1ма, и3 положY сэдaлище твоE посредЁ є3гw2, и3 поженeши и5хъ ѓки џвцы, и5мже нёсть пaстырz, и3 не возск0млетъ пeсъ љзhкомъ свои1мъ проти1ву тебє2: занE мнЁ сі‰ речє1на сyть по предвёдэнію моемY и3 возвэщє1иа ми2, и3 посланA є4смь возвэсти1ти тебЁ.
19
Я поведу тебе через Юдею, доки не дійдемо до Єрусалима; поставлю посеред нього сідалище твоє, і ти поженеш їх, як овець, що не мають пастуха, — і пес не поворухне проти тебе язиком своїм. Це сказано мені в одкровенні й оголошено мені, і я послана сповістити тебе.
20
И# ўгHдна бhша словесA є3S пред8 nлофeрномъ и3 пред8 всёми слуги6 є3гw2, и3 диви1шасz њ премyдрости є3S и3 рёша:
20
Сподобалися слова її Олоферну і всім слугам його. Вони дивувалися мудрості її і говорили:
21
нёсть таковhz жены2 t концA дaже до концA земли2 въ красотЁ лицA и3 въ рaзумэ словeсъ.
21
від краю до краю землі немає такої жінки за красою обличчя і за розумними словами.
22
И# речE къ нeй nлофeрнъ: блaго сотвори2 бGъ послaвый тS пред8 людьми2, є4же бhти въ рукaхъ нaшихъ держaвэ, на ўничижи1вшихъ же господи1на моего2 поги1бели:
22
Олоферн сказав їй: добре Бог зробив, що попереду цього народу послав тебе, щоб у руках наших була сила, а серед тих, хто знехтував господаря мого, — загибель.
23
и3 нн7Ё краснA є3си2 ты2 вз0ромъ твои1мъ и3 благA во словесёхъ твои1хъ: занE ѓще сотвори1ши, ћкоже глаг0лала є3си2, бGъ тв0й бyдетъ м0й бGъ, и3 ты2 въ домY царS навуходон0сора сsдеши и3 бyдеши и3мени1та по всeй земли2.
23
Прекрасна ти лицем і добрі слова твої. Якщо ти зробиш, як сказала, то твій Бог буде моїм Богом; ти будеш жити у домі царя Навуходоносора і будеш іменита в усій землі.
Главa в7i
1
И# повелЁ ввести2 ю5, и3дёже положeни бhша сосyди срeбрzніи є3гw2, и3 повелЁ ўгот0вити є4й t пи1щей ўстроевaемыхъ себЁ и3 t вінA своегw2 пи1ти.
1
І наказав ввести її туди, де зберігалися срібні сосуди його, і звелів їй користуватися їжею від столу його і пити вино його.
2
И# речE їудjfъ: не снёмъ t ни1хъ, да не бyдетъ соблaзнъ, но t принесeнныхъ со мн0ю мнЁ подавaемо да бyдетъ.
2
Але Юдиф сказала: не буду їсти цього, щоб не було спокуси, але нехай подають мені те, що принесене зі мною.
3
И# речE къ ней nлофeрнъ: ѓще же њскудёютъ с{щаz съ тоб0ю, tкyду принесeмъ тебЁ давaти подHбнаz си6мъ; нёсть бо съ нaми t р0да твоегw2.
3
Олоферн сказав їй: а коли вичерпається те, що з тобою, звідки ми візьмемо, щоб подавати тобі подібне до цього? Бо серед нас немає нікого з роду твого.
4
И# речE їудjfъ къ немY: живA є4сть душA твоS, господи1не м0й, ћкw не и3ждивeтъ рабA твоS сyщихъ со мн0ю, д0ндеже сотвори1тъ гDь рук0ю моeю, ±же ўстaви.
4
Юдиф відповіла йому: нехай живе душа твоя, господарю мій; раба твоя не споживе того, що зі мною, раніше, ніж Господь звершить моєю рукою те, що Він визначив.
5
И# вед0ша ю5 џтроцы nлофeрнwвы въ шатeръ, и3 спA дaже до полyнощи: и3 востA њ ќтренней стрaжи
5
І ввели її слуги Олоферна в намет, і спала вона до півночі; а перед ранковою сторожею встала
6
и3 послA ко nлофeрну, глаг0лющи: да повели1тъ u5бо господи1нъ м0й пущaти рабY твою2 на моли1тву и3сходи1ти.
6
і послала сказати Олоферну: нехай дасть господар мій повеління, щоб рабі твоїй дозволили виходити на молитву.
7
И# повелЁ nлофeрнъ тэлохрани1телємъ не возбранsти є4й. И# пребhсть въ полкY дни6 три2: и3 и3схождaше въ нощи2 въ дeбрь ветmлyи и3 ўмывaшесz во њполчeніи во и3ст0чницэ воды2,
7
Олоферн наказав своїм охоронцям не перешкоджати їй. І пробула вона в таборі три дні, а ночами виходила в долину Ветилуї, обмивалася біля джерела води біля табору.
8
и3 ћкw взhде, молsшесz гдbу бGу ї}леву, да ўпрaвитъ пyть є3S ко возставлeнію сынHвъ людjй свои1хъ:
8
І, виходячи, молилася Господу Богу Ізраїлевому, щоб Він направив путь її до спасіння синів Його народу.
9
и3 входsщи чистA пребывaше въ шатрЁ, донeлиже приношaше пи1щу свою2 ко вeчеру.
9
Після повернення вона перебувала у наметі чистою, а надвечір приносили їй їжу.
10
И# бhсть въ дeнь четвeртый, сотвори2 nлофeрнъ пи1ръ рабHмъ свои6мъ є3ди6нымъ, и3 не призвA въ послужeніе ни є3ди1нагw t сyщихъ при слyжбахъ,
10
У четвертий день Олоферн зробив бенкет для одних слуг своїх і не запросив до прислуговування нікого з приставлених до служіння.
11
и3 речE вагHю є3vнyху, и4же бsше пристaвникъ над8 всёми сyщими є3гw2: шeдъ u5бо ўвэщaй женY є3врeиню, ћже є4сть ў тебє2, є4же пріити2 къ нaмъ и3 ћсти и3 пи1ти съ нaми:
11
І сказав євнухові Вагою, який управляв усім, що в нього було: іди і переконай єврейську жінку, яка у тебе, прийти до нас їсти і пити з нами:
12
сe бо, стyдно лицY нaшему, ѓще женY сицевyю њстaвимъ не бесёдовавше съ нeю, занE ѓще сеS не призовeмъ, посмэeтсz нaмъ.
12
соромно нам залишити таку жінку, не поговоривши з нею; вона осміє нас, якщо ми не запросимо її.
13
И# и3зhде вагHа t лицA nлофeрнова и3 вни1де къ нeй и3 речE: да не њблэни1тсz u5бо nтрокови1ца д0браz сіS, пришeдши ко господи1ну моемY, прослaвитисz пред8 лицeмъ є3гw2 и3 пи1ти съ нaми въ весeліе віно2 и3 бhти въ дeнь сей, ћкw дщи2 є3ди1на t сынHвъ ґссyровыхъ, ћже предстоsтъ въ домY навуходон0соровэ.
13
Вагой, вийшовши від Олоферна, прийшов до неї і сказав: не відмовся, прекрасна молода жінко, прийти до господаря мого, щоб прийняти честь перед лицем його і пити з нами вино в радості і бути у цей день як однією з дочок синів Ассура, які предстоять у домі Навуходоносора.
14
И# речE къ немY їудjfъ: и3 кто2 є4смь ѓзъ противоглаг0лющи господи1ну моемY; занE всE, є4же бyдетъ пред8 nчесы2 є3гw2 ўг0дно, потщaвшисz сотворю2, и3 бyдетъ сіE ми2 рaдованіе дaже до днE смeрти моеS.
14
Юдиф сказала йому: хто я, щоб перечити господареві моєму? поспішу виконати усе, що буде завгодно господареві моєму, і це буде служити мені втіхою до дня смерти моєї.
15
И# востaвши ўкраси1сz њдэsніемъ и3 всsкимъ ўкрашeніемъ жeнскимъ: и3 пріи1де рабA є3S и3 постлA є4й пред8 nлофeрномъ д0лу ковры2, и5хже взS t вагHи ко повседнeвному ўпотреблeнію своемY, во є4же ћсти возлeгшей на ни1хъ:
15
Вона встала і вбралася в одяг і в усі жіночі прикраси; а служниця її прийшла і розстелила для неї по землі перед Олоферном килими, які вона одержала від Вагоя для повсякчасного використання, щоб їсти, лежачи на них.
16
и3 вшeдши возлежE їудjfъ. И# и3зступи2 сeрдце nлофeрново њ ней, и3 подви1жесz душA є3гw2: и3 бsше желaтеленъ ѕэлw2, є4же сни1тисz съ нeю, и3 ўсмотревaше врeмеие, є4же њбольсти1ти ю5, t негHже днE ви1дэ ю5:
16
Потім Юдиф прийшла і возлягла. Пробудилося серце Олоферна до неї, і душа його схвилювалася: він сильно бажав зійтися з нею і шукав випадку звабити її з того самого дня, як побачив її.
17
и3 речE къ нeй nлофeрнъ: пjй u5бо и3 бyди съ нaми въ весeліи.
17
І сказав їй Олоферн: пий же і веселися з нами.
18
И# речE їудjfъ: бyду u5бо пи1ти, господи1не, ћкw возвели1чисz жив0тъ м0й во мнЁ днeсь пaче всёхъ днjй рождeніz моегw2.
18
А Юдиф сказала: буду пити, господарю, тому що сьогодні життя моє звеличилося в мені більше, ніж в усі дні від народження мого.
19
И# взeмши kдE и3 пи2 пред8 ни1мъ, ±же ўгот0ва рабA є3S.
19
І вона брала, їла і пила перед ним те, що приготувала служниця її.
20
И# возвесели1сz nлофeрнъ њ нeй и3 пи2 вінA мн0гw ѕэлw2, є3ли1кw не пи2 никогдaже въ дeнь є3ди1нъ, tнeлиже роди1сz.
20
А Олоферн милувався нею і пив вина дуже багато, скільки не пив ніколи, ні в один день від народження.
Главa Gi
1
Е#гдa же п0здэ бhсть, потщaшасz раби2 є3гw2 tити2, и3 вагHа заключи2 шатeръ tвнЁ и3 tпусти2 предстоsщихъ t лицA господи1на своегw2, и3 tид0ша къ л0жамъ свои6мъ, бsху бо вси2 ўтруждeни, занE на мн0зэ пребhсть пи1ръ.
1
Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.
2
Њстaсz же їудjfъ є3ди1на въ шатрЁ, и3 nлофeрнъ повeрженъ на л0жи своeмъ: бsше бо преисп0лненъ він0мъ.
2
У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.
3
И# речE їудjfъ рабЁ своeй, да стои1тъ внЁ л0жницы є3S и3 да см0тритъ и3сх0да є3S ћкоже по всsкъ дeнь: речe бо, ћкw и3зhти и4мать на моли1тву свою2: и3 вагHю глаг0ла по словесeмъ си6мъ.
3
Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.
4
И# tид0ша вси2 t лицA є3S, и3 ни є3ди1нъ њстaсz въ л0жницэ t мaла дaже до вели1ка. И# стaвши їудjfъ при nдрЁ є3гw2, речE въ сeрдцы своeмъ: гDи, б9е всеS си1лы, при1зри въ чaсъ сeй на дэлA рyкъ мои1хъ ко возвышeнію їеrли1ма,
4
Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,
5
ћкw нн7Ё врeмz помоществовaти наслёдію твоемY и3 соверши1ти начинaніе моE ко сокрушeнію врагHвъ, и5же востaша на нaсъ.
5
бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас.
6
И# приступи1вши къ ст0лпнику nдрA, и4же бsше ў главы2 nлофeрновы, снsтъ мeчь є3гw2 съ негw2,
6
Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його
7
и3 прибли1жившисz ко nдрY, взS въ г0рсть власы2 главы2 є3гw2 и3 речE: ўкрэпи1 мz, гDи б9е ї}левъ, въ дeнь сeй.
7
і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день.
8
И# ўдaри въ вhю є3гw2 двaжды си1лою св0ею, и3 tS главY є3гw2 t негw2,
8
І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову
9
и3 tвали2 тёло є3гw2 t постeли, и3 tS завёсу t столпHвъ: и3 по мaлэ и3зhде и3 предадE рабhни своeй главY nлофeрнову:
9
і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна,
10
и3 вложи2 ю5 въ мэшeцъ снёдей свои1хъ. И# и3зыд0стэ џбэ кyпнw по њбhчаю своемY на моли1тву: и3 прошeдшэ п0лкъ, њбыд0стэ дeбрь џную, и3 взыд0стэ на г0ру ветmлyи, и3 пріид0стэ ко вратHмъ є3S.
10
а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.
11
И# речE їудjfъ и3здалeча стрегyщымъ на вратёхъ: tвeрзите нн7э, tвeрзите вратA, съ нaми бGъ, бGъ нaшъ, сотвори1ти є3щE крёпость во ї}ли и3 си1лу на враги2, ћкоже и3 днeсь сотвори2.
11
Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.
12
И# бhсть ћкw ўслhшаша мyжіе грaда тогw2 глaсъ є3S, потщaшасz сни1ти ко вратHмъ грaда своегw2 и3 созвaша стaрцєвъ грaда.
12
Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.
13
И# стек0шасz вси2 t мaла дaже до вели1ка, ћкw пaче чazніz бЁ и5мъ, є4же пріити2 є4й, и3 tверз0ша вратA и3 воспріsша и5хъ: и3 вжeгше џгнь во свэщeніе, њкружи1ша и5хъ.
13
І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.
14
Nнa же речE къ ни6мъ глaсомъ вели1кимъ: хвали1те бGа, хвали1те: хвали1те бGа, и4же не tстaви млcти своеS t д0му ї}лева, но сокруши2 враги2 нaшz рук0ю моeю въ н0щь сію2.
14
Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.
15
И# и3зeмши главY и3з8 мэшцA показA и3 речE и5мъ: сE, главA nлофeрна вождоначaлника си1лы ґссyрскіz, и3 сE, завёса, за нeюже лежaше во піsнствахъ свои1хъ, и3 порази2 є3го2 гDь рук0ю жeнскою:
15
І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.
16
и3 жи1въ є4сть гDь, и4же сохрани1 мz въ пути2 моeмъ, и4мже ходи1хъ, ћкw прельсти2 є3го2 лицE моE въ пaгубу є3гw2, и3 не сотвори2 грэхA со мн0ю во њсквернeніе и3 срамотY.
16
Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.
17
И# ўжас0шасz вси2 лю1діе ѕэлw2, и3 пaдше поклони1шасz бGу, и3 рёша є3динодyшнw: блгcвeнъ є3си2, б9е нaшъ, ўничт0живый въ день сeй враги2 людjй твои1хъ.
17
Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!
18
И# речE є4й nзjа: блгcвeна ты2 є3си2, дщи2, бGомъ вhшнимъ пaче всёхъ жeнъ ±же на земли2, и3 блгcвeнъ гDь бGъ, и4же создA небесA и3 зeмлю, и4же ўпрaви тS на сокрушeніе главы2 кнsзz врагHвъ нaшихъ:
18
А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;
19
ћкw не tстaнетъ надeжда твоS t сeрдца человBкъ, поминaющихъ крёпость б9ію, дaже до вёка:
19
бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.
20
и3 да сотвори1тъ тебЁ сі‰ бGъ въ возношeніе вёчное, є4же посэщaти тS во благи1хъ, за є4же не пощадёла є3си2 души2 твоеS смирeніz рaди р0да нaшегw, но пос0бствовала є3си2 падeнію нaшему, въ правотЁ ходи1вши пред8 бGомъ нaшимъ. И# рЁша вси2 лю1діе: бyди, бyди.
20
Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!
Главa д7i
1
И# речE къ ни6мъ їудjfъ: послyшайте u5бо менE, брaтіz, и3 взeмше главY сію2 повёсите ю5 на забрaлэ стэны2 вaшеz:
1
Юдиф сказала їм: послухайте ж мене, брати, візьміть цю голову і повісьте на зубцях вашої стіни.
2
и3 бyдетъ є3гдA возсіsетъ ўтро, и3 взhдетъ с0лнце на зeмлю, пріимете к0ждо nр{діz бр†ннаz в†ша, и3 и3зhдете всsкъ мyжъ си1льный внЁ грaда, и3 дади1те воев0ду над8 ними, ѓки сходsще на п0ле ко пeрвэй стрaжи сынHвъ ґссyровыхъ, и3 не сни1дете:
2
Коли ж настане ранок і сонце зійде над землею, візьміть кожен бойову свою зброю, йдіть усі сильні за місто і дайте їм вождя, начебто намірюючись зійти на рівнину проти передової сторожі синів Ассура, але не сходьте.
3
и3 взeмше сjи всеoр{жіz сво‰, п0йдутъ ко њполчeнію своемY, и3 возбyдzтъ воевHды си1лы ґссyровы, и3 стекyтсz ко шатрY nлофeрнову, и3 не њкрsщутъ є3гw2, и3 нападeтъ на ни1хъ стрaхъ, и3 побёгнутъ t лицA вaшегw:
3
Тоді вони, взявши усю свою зброю, підуть у свій стан, розбудять вождів війська ассирійського, і збіжаться до намету Олоферна, але не знайдуть його; від того нападе на них страх, і вони побіжать від вас.
4
и3 возслёдовавшіи вaмъ, и3 вси2 живyщіи во всeмъ предёлэ ї}лстэмъ, постилaйте | по путє1мъ и4хъ:
4
А ви і всі, хто живе в усякому краю Ізраїльському, переслідуючи їх, уражайте їх на шляху.
5
прeжде же є4же сотвори1ти сі‰, призови1те мнЁ ґхіHра ґмманjтина, да ви1дэвъ познaетъ ўничтожaющаго д0мъ ї}левъ, и3 сего2 ћкw на смeрть п0сланнаго къ нaмъ.
5
Але перш ніж зробите це, запросіть до мене Ахиора аммонитянина: нехай побачить і впізнає він того, хто принижував дім Ізраїля і прислав його до нас начебто на смерть.
6
И# призвaша ґхіHра и3з8 д0му nзjина. Е#гдa же пріи1де и3 ви1дэ главY nлофeрнову въ руцЁ мyжа є3ди1нагw въ собрaніи людjй, падE на лицE, и3 разслaбисz дyхъ є3гw2.
6
І прикликали Ахиора з дому Озії. Коли він прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка серед зібрання народу, то упав на лице своє й ослаб духом.
7
Е#гдa же под8sша є3го2, припадE къ ногaма їудjfы, и3 поклони1сz лицY є3S, и3 речE: благословeна ты2 во всsцэмъ селeніи їyдинэ и3 во всsцэмъ kзhцэ, и5же ўслhшавше и4мz твоE смzтyтсz:
7
Коли ж підняли його, він припав до ніг Юдифі, поклонився їй і сказав: благословенна ти в усякому селищі Іуди й в усякому народі, які, почувши про ім’я твоє, здивуються.
8
и3 нн7Ё возвэсти1 ми, є3ли6ка сотвори1ла є3си2 во днeхъ си1хъ. И# возвэсти2 є3мY їудjfъ посредЁ людjи вс‰, є3ли6ка сотвори2, t негHже днE и3зhде, д0ндеже глаг0лаше и5мъ.
8
Розкажи ж мені тепер, що ти робила у ці дні? І Юдиф серед народу розповіла йому все, що вона зробила з того дня, як вийшла, до того дня, в який говорила з ними.
9
Е#гдa же престA глаг0лющи, воскли1кнуша лю1діе глaсомъ вели1кимъ и3 дад0ша глaсъ весeлый во грaдэ своeмъ.
9
Коли вона перестала говорити, народ голосно викликнув, і радісний крик його пролунав у місті.
10
Ви1дэвъ же ґхіHръ вс‰, є3ли6ка сотвори2 бGъ ї}левъ, вёрова бGу ѕэлw2, и3 њбрёза пл0ть крaйнюю свою2, и3 приложи1сz къ д0му ї}леву дaже до днE сегw2.
10
Ахиор же, бачачи все, що зробив Бог Ізраїлів, щиро увірував у Бога, обрізав крайню плоть свою і приєднався до дому Ізраїлевого, навіть до цього дня.
11
Е#гдa же денни1ца взhде, свЁсиша главY nлофeрнову со стэны2: и3 воспріsтъ всsкъ мyжъ ї}левъ nр{жіz сво‰, и3 и3зыд0ша полкaми на восх0ды горы2.
11
Коли настав ранок, повісили голову Олоферна на стіну; кожен чоловік узяв свою зброю, і вийшли загонами на схили гори.
12
Сhнове же ґссyрwвы, ћкw ўви1дэша и5хъ, разослaша къ вождє1мъ свои6мъ: nни1 же пріид0ша къ воев0дамъ и3 тhсzщникwмъ и3 ко всsкому киsзю своемY,
12
Сини Ассура, побачивши їх, послали до своїх начальників, а вони пішли до вождів, до тисячоначальників і до всякого проводиря свого.
13
и3 пріид0ша къ шатрY nлофeрнову, и3 рёша сyщему над8 всэми є3гw2: возбуди2 u5бо господи1на нaшего, занE дерзнyша раби2 сходи1ти къ нaмъ на брaнь, да и3стребsтсz въ конeцъ.
13
Прийшовши до намету Олоферна, вони сказали тому, хто управляв усім майном його: розбуди нашого господаря, тому що ці раби насмілилися вийти на битву з нами, щоб бути зовсім знищеними.
14
И# вни1де вагHа и3 толкнY во дворъ шатрA, мнsше бо спaти є3го2 со їудjfою.
14
Вагой увійшов і постукав у двері намету, бо думав, що він спить з Юдиф’ю.
15
Е#гдa же никт0же послyшаше, раствори1въ вни1де въ л0жницу и3 њбрёте є3го2 при прaзэ повeржена мeртва, и3 главA є3гw2 tsта бhсть t негw2:
15
Коли ж ніхто не відгукнувся йому, то, відчинивши, ввійшов у спальню і знайшов, що Олоферн мертвий лежить біля порогу і голова його знята з нього.
16
и3 возопи2 глaсомъ вели1кимъ съ плaчемъ и3 стенaніемъ и3 в0племъ крёпкимъ, и3 раздрA ри6зы сво‰:
16
І він голосно викликнув із плачем, стогоном і сильним воланням, і розірвав свій одяг.
17
и3 вни1де въ шатeръ, и3дёже бЁ їудjfъ њбитaющи, и3 не њбрёте є3S, и3 и3зскочи2 къ лю1демъ и3 возопи2:
17
Потім увійшов у намет, у якому перебувала Юдиф, і не знайшов її. Тоді він вискочив до народу і закричав:
18
tверг0шасz раби2, сотвори2 стyдъ є3ди1на женA є3врeйскаz на д0мъ царS навуходон0сора: занE сE, nлофeрнъ д0лу, и3 главы2 нёсть на нeмъ.
18
раби вчинили віроломно; одна єврейська жінка зганьбила дім царя Навуходоносора, бо ось Олоферн на підлозі, і голови немає на ньому.
19
Е#гдa же ўслhшаша сі‰ глаг0лы кнsзіе си1лы ґссyровы, раздрaша ри6зы сво‰, и3 смzтeсz душA и4хъ ѕэлw2, и3 бы2сть и4хъ кри1къ и3 в0пль ѕэлw2 посредЁ полкA.
19
Коли почули ці слова начальники війська ассирійського, то розірвали одяг свій, і душа їх дуже збентежилася, і пролунав у них крик і дуже велике волання серед стану.
Главa є7i
1
И# є3гдA ўслhшаша въ шатрёхъ сyщіи, ўжас0шасz њ бhвшемъ,
1
Коли ті, що були в наметах, почули про те, що сталося, то збентежилися,
2
и3 нападE на нS стрaхъ и3 трeпетъ, и3 не бЁ человёка пребывaюща пред8 лицeмъ бли1жнzгw ктомY, но и3стeкше є3динодyшнw бэжaху по всsкому пути2 п0лz и3 наг0рныz:
2
і напав на них страх і тремтіння, і жоден з них не залишився на очах ближнього, але усі вони кинулися тікати по усіх дорогах рівнини і нагірної країни.
3
и3 и5же њполчи1вшіисz въ г0рней w4крестъ ветmлyи њбрати1шасz въ бёгство: и3 тогдA сhнове ї}лєвы всsкъ мyжъ рaтникъ t ни1хъ ўстреми1шасz на ни1хъ.
3
І ті, що розташувалися табором у нагірній країні біля Ветилуї, також кинулися тікати. Тоді сини Ізраїля, кожен із них войовничий чоловік, погналися за ними.
4
И# послA nзjа въ ветомасfeмъ и3 виваю2, и3 хwваю2 и3 хwлY, и3 во всsкъ предЁлъ ї}левъ, вёстники њ соверши1вшихсz, и3 да вси2 потекyтъ в8слёдъ врагHвъ на погубленіе и4хъ.
4
Озія послав у Ветомасфем, Виваю, Ховаю і Холу і в усі краї ізраїльські, щоб сповістити про те, що звершилось, і щоб усі погналися за ворогами для знищення їх.
5
Е#гдa же ўслhшаша сhнове ї}лєвы, вси2 є3динодyшнw напад0ша на ни1хъ и3 сэк0ша и5хъ дaже до хwвы2. Тaкожде же и3 и5же и3з8 їеrли1ма пріид0ша и3 и3з8 всеS наг0рныz: возвэсти1ша бо и5мъ бы6вшаz њполчeнію врагHвъ и4хъ: и3 и5же въ галаaдэ и3 въ галілeи бод0ша и5хъ ћзвою вели1кою, д0ндеже минyша дамaскъ и3 предёлы є3гw2.
5
Як тільки почули про це сини Ізраїля, усі дружно напали на них і вражали їх до Хови; також і ті, що прийшли з Єрусалима і з усієї нагірної країни, тому що їм сповіщено було про те, що́ трапилося у стані ворогів їхніх, і з Галаада і Галилеї, з усіх боків наносили їм велику поразку, доки вони не пройшли за Дамаск і за межі його.
6
Пр0чіи же живyщіи во ветmлyи, напад0ша на п0лкъ ґссyровъ и3 плэни1ша и5хъ и3 њбогати1шасz ѕэлw2.
6
Інші жителі Ветилуї напали на стан ассирійський, розграбували його і дуже збагатилися.
7
Сhнове же ї}лєвы возврати1вшесz t сёчи, воз8wбладaша пр0чими, и3 вє1си и3 сeла, ±же въ г0рней и3 нап0льнэй, воз8wбладaша мн0гими корhстьми: бЁ бо мн0жество мн0го ѕэлw2.
7
А сини Ізраїля, які повернулися після ураження, оволоділи рештою; і села і селища в нагірній країні і на рівнині одержали велику здобич, тому що її була дуже велика кількість.
8
Їwакjмъ же їерeй вели1кій и3 старBйшины сынHвъ ї}левыхъ живyщіи во їеrли1мэ пріид0ша є4же зрёти бlг†z, ±же сотвори2 гDь ї}лю, и3 є4же ви1дэти їудjfъ и3 глаг0лати съ нeю ми1ръ.
8
Великий священик Іоаким і старійшини синів Ізраїлевих, які жили у Єрусалимі, прийшли подивитись, яке благо сотворив Господь для Ізраїля, і бачити Юдиф і вітати її.
9
Е#гдa же пріид0ша къ нeй, благослови1ша ю5 вси2 є3динодyшнw и3 рёша къ нeй: ты2 возвышeніе ї}лево! ты2 рaдованіе вели1ко ї}лево! ты2 слaва веліz р0да нaшегw!
9
Як тільки вони ввійшли до неї, то всі одностайно благословили її і сказали їй: ти велич Ізраїля, ти велика радість Ізраїля, ти велика слава нашого роду.
10
сотвори1ла є3си2 вс‰ сі‰ рук0ю твоeю, сотвори1ла є3си2 благ†z со ї}лемъ, и3 да бlговоли1тъ њ ни1хъ бGъ: благословeна бyди ў вседержи1телz гDа въ вёчное врeмz. И# рёша вси2 лю1діе: бyди.
10
Усе це ти зробила твоєю рукою; ти зробила добро Ізраїлю, і нехай благоволить до нього Бог; будь же благословенна від Господа Вседержителя на вічний час. І увесь народ сказав: нехай буде!
11
И# плэнsху вси2 лю1діе п0лкъ чрез8 днjй три1десzть, и3 дaша їудjfэ шатeръ nлофeрновъ и3 вс‰ срє1брzныz сосyды, и3 nдры2 и3 ўмыв†лницы, и3 вс‰ ўстроє1ніz є3гw2. И# пріeмши nнA возложи2 на мскA своего2, и3 впрzжE колєсни1цы, и3 сложи2 | на нS.
11
Народ грабував табір протягом тридцяти днів, і Юдифі віддали намет Олоферна і усі срібні сосуди і постелі і чаші і все начиння його. Вона взяла, поклала на мула свого, запрягла колісниці свої і склала це на них.
12
И# притечE всsкаz женA ї}лска є4же ви1дэти ю5, и3 благослови1ша ю5 и3 сотвори1ша є4й ли1къ t себє2. И# взS к0піz цвэтaми ўкрaшєннаz въ рyцэ свои2 и3 дадE женaмъ сyщымъ съ нeю:
12
І збіглися всі жінки ізраїльські бачити її, і благословляли її і склали із себе для неї хор; а вона взяла у свої руки оповиті виноградним листям жезли і дала жінкам, які були з нею,
13
и3 ўвэнчaсz мaслиною самA и3 ±же съ нeю, и3 и3дsше пред8 всёми людьми2 въ ли1цэ, ведyщи всёхъ жeнъ. И# послёдоваше всsкъ мyжъ ї}левъ воoружeни съ вэнцы6 и3 пЁсньми во ўстaхъ свои1хъ.
13
і поклали на себе оливкові вінки — вона і ті, що були з нею. Вона йшла попереду всього народу в хорі і вела за собою всіх жінок; за нею йшли всі чоловіки ізраїльські, озброєні, з вінками і з урочистими піснями на своїх устах.
14
И# начA їудjfъ и3сповёданіе сіE во всeмъ ї}ли, и3 возглашaху вси2 лю1діе хвалeніе сіE.
14
Юдиф почала перед усім Ізраїлем подячну пісню, і увесь народ підспівував цю пісню.
Главa ѕ7i
1
И# речE їудjfъ: начни1те бGу моемY въ тmмпaнэхъ, пойте гDеви моемY въ кmмвaлэхъ, крaснw восп0йте є3мY пёснь н0ву, возноси1те и3 призывaйте и4мz є3гw2:
1
І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його;
2
ћкw бGъ сокрушazй бр†ни гDь, ћкw во њполченіихъ є3гw2 посредЁ людjй и3з8sтъ мS и3з8 руки2 гонsщихъ мS:
2
тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів.
3
пріи1де ґссyръ и3з8 г0ръ t сёвера, пріи1де во тмaхъ си1лы своеS, и4хже мн0жество загради2 и3ст0чники, и3 к0нница и4хъ покры2 х0лмы:
3
Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і безліч їх загатили воду в джерелах, і кіннота їх покрила пагорби.
4
речE пожещи2 предёлы мо‰, и3 ю4ношы мо‰ ўби1ти мечeмъ, и3 ссyщыz мо‰ положи1ти въ пом0стъ, и3 младeнцы мо‰ дaти въ расхищeніе, и3 дBвы мо‰ плэни1ти:
4
Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить.
5
гDь вседержи1тель њпровeрже и5хъ рук0ю жены2,
5
Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки.
6
не бо2 падE си1льный и4хъ t ю4ношъ, нижE сhнове тітaнwвы порази1ша є3го2, нижE выс0цы и3споли1ни напад0ша на него2, но їудjfъ дщи2 мерaріна доброт0ю лицA своегw2 разслaби є3го2:
6
Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його;
7
совлечeсz бо њдэsніz вдовствA своегw2 на возвышeніе бёдствующихъ во ї}ли, помaза лицE своE ўмащeніемъ
7
тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю,
8
и3 ўвэнчA власы2 сво‰ ўвsсломъ и3 пріsтъ nдeжду льнsну въ прельщeніе є3гw2:
8
прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг.
9
сандaліz є3S похи1ти џко є3гw2, и3 добр0та є3S плэни2 дyшу є3гw2, пр0йде мeчь вhю є3гw2:
9
Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його.
10
ўстраши1шасz пeрсы держaвы є3S, и3 ми1ды дерзновeніемъ є3S разсэд0шасz:
10
Перси жахнулися від відваги її, і ми́дяни розгубилися від сміливости її.
11
тогдA воскли1кнуша смирeнніи мои2 и3 возопи1ша немощнjи мои2, и3 ўстраши1шасz: вознес0ша глaсъ св0й, и3 побэждeни бhша:
11
Тоді вигукнули смиренні мої, — і вони злякалися; немічні мої, — і вони знітилися; піднесли голос свій, — і вони кинулися тікати.
12
сhнове nтрокови1цъ бод0ша и5хъ и3 ћкw рабHвъ бэглецHвъ ўzзвлsху и5хъ, погиб0ша t њполчeніz гDа моегw2:
12
Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наносили їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого.
13
воспою2 гDеви моемY пёснь н0ву: гDи, вeлій є3си2 и3 слaвенъ, ди1венъ въ крёпости, непребори1мый,
13
Заспіваю Господу моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний!
14
тебЁ да раб0таетъ всsка твaрь твоS: ћкw рeклъ є3си2, и3 бhша: послaлъ є3си2 д¦а твоего2, и3 создA: и3 нёсть, и4же противостaнетъ глaсу твоемY:
14
Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму.
15
г0ры бо t њсновaніи съ водaми подви1гнутсz, кaменіе же t лицA твоегw2 ћкw в0скъ ратaетъ: над8 боsщимисz же тебє2 ты2 ўмлcтивлsешисz,
15
Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, розтануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий.
16
ћкw мaлw всsка жeртва въ воню2 благоухaніz, и3 малёйшій всsкъ тyкъ во всесожжeніе тебЁ: боsйсz же гDа вели1къ вhну:
16
Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий.
17
г0ре kзhкwмъ востаю1щымъ на р0дъ м0й: гDь вседержи1тель tмститъ и5мъ въ дeнь сyдный, дaти џгнь и3 чeрвіе на плHти и4хъ, и3 восплaчутсz въ чyвствэ дaже до вёка.
17
Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно.
18
Е#гдa же внид0ша во їеrли1мъ, поклони1шасz бGу: и3 є3гдA њчи1стишасz лю1діе, принес0ша всесожегaємаz сво‰ и3 произвHльнаz сво‰ и3 дaры сво‰.
18
Коли прийшли в Єрусалим, вони поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої.
19
И# возложи2 їудjfъ вс‰ сосyды nлофeрнwвы, є3ли6ки дад0ша лю1діе є4й, и3 завёсу, ю5же взS nиA t л0жницы є3гw2, въ дaръ гDу дадE.
19
Юдиф же принесла всі сосуди Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу.
20
И# бsху лю1діе веселsщесz во їеrли1мэ пред8 лицeмъ с™hхъ мцcы три2, и3 їудjfъ съ ни1ми пребhсть.
20
Народ веселився у Єрусалимі перед святилищем три місяці, і Юдиф перебувала з ними.
21
По днeхъ же си1хъ возврати1сz кjйждо во наслёдіе своE: и3 їудjfъ tи1де во ветvлyю, и3 пребывaше над8 стzжaніемъ свои1мъ, и3 бhсть во врeмz своE слaвна во всeй земли2.
21
Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час славною по всій землі.
22
И# мн0зи желaша є3S, и3 не познA мyжъ є3S вс‰ дни6 животA є3S, t негHже днE ќмре манассjа мyжъ є3S и3 приложи1сz къ лю1демъ свои6мъ.
22
Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Манассія помер і відійшов до народу свого.
23
И# произhде вели1ка ѕёлw2, и3 состарёсz въ домY мyжа своегw2 лётъ стA пzти2, и3 tпусти2 рабhню свою2 своб0дну, и3 ќмре во ветmлyи, и3 погреб0ша ю5 въ пещeрэ мyжа є3S манассjи.
23
Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії.
24
И# плaкасz є3S д0мъ ї}левъ днjй сeдмь. И# раздэли2 и3мBніz сво‰ прeжде смeрти своеS всBмъ бли6жнимъ манассjи мyжа своегw2 и3 бли6жнимъ р0да своегw2.
24
Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого.
25
И# не бsше ктомY ўстрашazй сынHвъ ї}левыхъ во дни6 їудjfы и3 по смeрти є3S дни6 мнHги.
25
І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її.