Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
Главa №
1
Ѓлефъ. Кaкw сёде є3ди1нъ грaдъ ўмн0женный людьми2: бhсть ћкw вдови1ца, ўмн0женный во kзhцэхъ, владsй странaми бhсть под8 дaнію.
1
Як самотньо сидить місто, колись багатолюдне! воно стало, як удова; великий між народами, князь над областями зробився данником.
2
Бefъ. Плaчz плaкасz въ нощи2, и3 слeзы є3гw2 на лани1тэхъ є3гw2, и3 нёсть ўтэшazй є3го2 t всёхъ лю1бzщихъ є3го2: вси2 дружaщіисz съ ни1мъ tверг0шасz є3гw2, бhша є3мY врази2.
2
Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає у нього утішника з усіх, що любили його; усі друзі його зрадили його, зробилися ворогами його.
3
Гjмель. Пресели1сz їyда рaди смирeніz своегw2 и3 рaди мн0жества раб0ты своеS: сёде во kзhцэхъ, не њбрёте пок0z. Вси2 гонsщіи є3го2 пости1гнуша и5 средЁ стужaющихъ є3мY.
3
Іуда переселився з причини біди і тяжкого рабства, оселився серед язичників, і не знайшов спокою; усі, хто переслідував його, наздогнали його у тісних місцях.
4
Дaлеfъ. ПутіE сіw6ни рыдaютъ, ћкw нёсть ходsщихъ по ни1хъ въ прaздникъ, вс‰ вратA є3гw2 разорє1на, жерцы2 є3гw2 воздыхaютъ, дэви6цы є3гw2 ведHмы, и3 сaмъ њгорчевaемь въ себЁ.
4
Путі Сиону ремствують, тому що немає паломників на свято; усі ворота його запустіли; священики його зітхають, дівчата його сумні, гірко і йому самому.
5
ГE. Бhша стужaющіи є3мY во главY, и3 врази2 є3гw2 ўгобзи1шасz, ћкw гDь смири2 є3го2 за мн0жество нечeстіz є3гw2: младeнцы є3гw2 tид0ша плэнeни пред8 лицeмъ стужaющагw.
5
Вороги його стали на чолі, вороги його благоденствують, тому що Господь наслав на нього горе за безліч беззаконь його; діти його пішли у полон попереду ворога.
6
Вavъ. И# tsсz t дщeре сіHни всS лёпота є3S: бhша кн‰зи є3S ћкw џвни не и3мyщіи пaжити, и3 хождaху не съ крёпостію пред8 лицeмъ гонsщагw.
6
І відійшла від дочки Сиону вся її пишність; князі її — як олені, що не знаходять пасовища; знесилені вони пішли попереду погонича.
7
Зaінъ. ПомzнY їеrли1мъ дни6 смирeніz своегw2 и3 tриновeній свои1хъ, вс‰ вождєлёніz сво‰, ±же и3мёzше t днjй пeрвыхъ, є3гдA пад0ша лю1діе є3гw2 въ рyцэ стужaющагw, и3 не бЁ помагaющагw є3мY: ви1дэвше врази2 є3гw2 посмэsшасz њ преселeніи є3гw2.
7
Згадав Єрусалим, у дні бідування свого і страждань своїх, про всі коштовності свої, які були у нього у минулі дні, тоді як народ його впав від руки ворога, і ніхто не допомагає йому; вороги дивляться на нього і глузують з його субот.
8
И$fъ. Грэх0мъ согрэши2 їеrли1мъ, тогw2 рaди въ мzтeжъ бhсть: вси2 слaвzщіи є3го2 смири1ша и5, ви1дэша бо срaмъ є3гw2: сeй же стенsщь њбрати1сz вспsть.
8
Тяжко згрішив Єрусалим, за те і зробився огидним; усі, хто прославляв його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили наготу його; і сам він зітхає і відвертається назад.
9
Тefъ. НечистотA є3гw2 пред8 ногaма є3гw2, не помzнY послёднихъ свои1хъ и3 низведeсz пречyднw: нёсть ўтэшazй є3го2. Ви1ждь, гDи, смирeніе моE, ћкw возвели1чисz врaгъ.
9
На подолі у нього була нечистота, але він не думав про майбутнє своє, і тому надзвичайно принизився, і немає в нього утішителя. «Зглянься, Господи, на біду мою, бо ворог звеличився!»
10
ЇHдъ. Рyку свою2 прострE стужazй на вс‰ вожделBннаz є3гw2, ви1дэ бо kзhки вшeдшыz во с™hню свою2, и5мже повелёлъ є3си2 не входи1ти во цRковь твою2.
10
Ворог простяг руку свою на все, найдорогоцінніше для нього; він бачить, як язичники входять у святилище його, про яке Ти заповів, щоб вони не вступали у зібрання Твоє.
11
Кaфъ. Вси2 лю1діе є3гw2 воздыхaюще и4щутъ хлёба: дaша вождєлённаz сво‰ за пи1щу, є4же бы њбрати1ти дyшу. Ви1ждь, гDи, и3 при1зри, ћкw бhхъ безчeстенъ.
11
Весь народ його зітхає, шукаючи хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоб підкріпити душу. «Зглянься, Господи, і подивися, як я принижений!»
12
Лaмедъ. Вси2, и5же къ вaмъ проходsщіи путeмъ, њбрати1тесz и3 ви1дите, ѓще є4сть болёзнь, ћкw болёзнь моS, ћже бhсть: гlавый њ мнЁ смири1 мz гDь въ дeнь гнёва ћрости своеS.
12
Нехай не буде цього з вами, усі, хто проходить цим шляхом! погляньте і подивіться, чи є хвороба, як моя хвороба, яка осягла мене, яку наслав на мене Господь у день великого гніву Свого?
13
Мeмъ. Съ высоты2 своеS послA џгнь, въ кHсти мо‰ сведE є3го2: прострE сёть ногaма мои1ма, њбрати1 мz вспsть, дадe мz гDь въ погублeніе, вeсь дeнь болёзнующа.
13
З висоти послав Він вогонь у кістки мої, і він оволодів ними; розкинув сіті для ніг моїх, перекинув мене, зробив мене бідним і сумуючим кожного дня.
14
Нyнъ. Бдsше на нечє1стіz мо‰, въ рукY моє1ю сплет0шасz: взыд0ша на вhю мою2, и3знем0же крёпость моS, ћкw дадE гDь въ рyцэ мои2 бwлёзни, не возмогY стaти.
14
Ярмо беззаконь моїх зв’язано у руці Його; вони сплетені і піднялися на шию мою; Він послабив сили мої. Господь віддав мене до рук, з яких не можу піднятися.
15
Сaмехъ. TS вс‰ крBпкіz мо‰ гDь t среды2 менє2, призвA на мS врeмz, є4же сокруши1ти и3збр†нныz мо‰: точи1ло и3стоптA гDь дэви1цэ, дщeри їyдинэ: њ си1хъ ѓзъ плaчу.
15
Усіх сильних моїх Господь повалив серед мене, скликав проти мене зібрання, щоб знищити юнаків моїх; як у точилі, потоптав Господь діву, дочку Іуди.
16
Ѓінъ. Џчи мои2 и3зліsстэ в0ду, ћкw ўдали1сz t менє2 ўтэшazй мS, возвращazй дyшу мою2: погиб0ша сhнове мои2, ћкw возм0же врaгъ.
16
Про це плачу я; око моє, око моє виливає води, бо далеко від мене утішитель, який оживив би душу мою; діти мої розорені, тому що ворог переміг.
17
Фи2. ВоздЁ руцЁ свои2 сіHнъ, нёсть ўтэшazй є3го2. Заповёда гDь на їaкwва, w4крестъ є3гw2 врази2 є3гw2: бhсть їеrли1мъ ћкw њсквернeна кровоточeніемъ въ ни1хъ.
17
Сион простягає руки свої, але утішителя нема йому. Господь дав повеління про Якова ворогам його оточити його; Єрусалим зробився мерзотою серед них.
18
Цaди. Првdнъ є4сть гDь, ћкw ўстA є3гw2 њгорчи1хъ. Слhшите u5бо, вси2 лю1діе, и3 ви1дите болёзнь мою2: дэви6цы мо‰ и3 ю4нwты tид0ша въ плёнъ.
18
Праведний Господь, бо я непокірливим був слову Його. Послухайте, усі народи, і подивіться на хворість мою: діви мої та юнаки мої пішли у полон.
19
КHфъ. Позвaхъ люби1тєли мо‰, и3 тjи прельсти1ша мS: жерцы2 мои2 и3 стaрцы мои2 во грaдэ њскудёша, ћкw взыскaша пи1щи себЁ, да ўкрэпsтъ дyшы сво‰, и3 не њбрэт0ша.
19
Кличу друзів моїх, але вони обманули мене; священики мої і старці мої гинуть у місті, шукаючи їжі собі, щоб підкріпити душу свою.
20
Рeшъ. Ви1ждь, гDи, ћкw скорблю2, ўтр0ба моS смzтeсz во мнЁ, и3 преврати1сz сeрдце моE, ћкw г0рести и3сп0лнихсz: tвнЁ њбезчaди менE мeчь, ѓки смeрть въ домY.
20
Зглянься, Господи, бо мені прикро, хвилюються у мені нутрощі, серце моє перевернулося у мені за те, що я вперто противився Тобі; ззовні зробив бездітним мене меч, а доми — як смерть.
21
Ши1нъ. Слhшаша ќбw, ћкw воздыхaю ѓзъ, нёсть ўтэшaющагw мS. Вси2 врази2 мои2 слhшаша ѕл†z мо‰ и3 порaдовашасz, ћкw ты2 сотвори1лъ є3си2: привeлъ є3си2 дeнь, призвaлъ є3си2 врeмz, и3 бyдутъ под0бни мнЁ.
21
Почули, що я стогну, а утішителя у мене немає; почули всі вороги мої про біду мою і зраділи, що Ти зробив це: о, якби Ти повелів настати дню, прореченому Тобою, і вони стали б подібними до мене!
22
Favъ. Да пріи1детъ всS ѕл0ба и4хъ пред8 лицE твоE, и3 њтреби2 и5хъ, ћкоже сотвори1ша њтреблeніе њ всёхъ грэсёхъ мои1хъ, ћкw мнHга сyть стєнaніz мо‰, и3 сeрдце моE скорби1тъ.
22
Нехай постане перед лице Твоє вся злоба їх; і вчини з ними так само, як Ти вчинив зі мною за всі гріхи мої, бо тяжкі стогони мої, і серце моє знемагає.
Главa в7
1
Ѓлефъ. Кaкw њмрачи2 во гнёвэ своeмъ гDь дщeрь сіHню: свeрже съ небесE на зeмлю слaву ї}леву, и3 не помzнY подн0жіz ногY своє1ю въ дeнь гнёва и3 ћрости своеS.
1
Як потьмарив Господь у гніві Своєму дочку Сиону! з небес повалив на землю красу Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого.
2
Бefъ. Погрузи2 гDь и3 не пощадЁ: вс‰ кр†снаz ї†кwвлz разори2 ћростію своeю, твердhни дщeре їyдины и3звeрже на зeмлю, њскверни2 царS є3S и3 кн‰зи є3S,
2
Погубив Господь усі оселі Якова, не пощадив, зруйнував у люті Своїй укріплення дочки Іудиної, повалив на землю, відкинув царство і князів його, як нечистих:
3
Гjмель. сокруши2 во гнёвэ ћрости своеS вeсь р0гъ ї}левъ, њбрати2 вспsть десни1цу є3гw2 t лицA врагA, разжжE во їaкwвэ ћкw џгнь плaмы, и3 потреби2 вс‰ w4крестъ,
3
у запалі гніву зломив усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою від ворога і запалав у Якові, як палючий вогонь, що пожирає усе навколо;
4
Дaлеfъ. напрzжE лyкъ св0й ћкw рaтникъ проти1вный, ўтверди2 десни1цу свою2 ћкw супост†тъ и3 и3зби2 вс‰ кр†снаz џчію моє1ю во селeніихъ дщeре сіHни, и3зліS ћкw џгнь ћрость свою2.
4
натягнув лук Свій, як неприятель, спрямував правицю Свою, як ворог, і убив усе, жадане для очей; на скинію дочки Сиону вилив лють Свою, як вогонь.
5
ГE. Бhсть гDь ѓки врaгъ, погрузи2 ї}лz, погрузи2 вс‰ д0мы є3гw2, разсhпа вс‰ стёны є3гw2 и3 ўмн0жи дщeри їyдинэ смирeна и3 смирeну,
5
Господь став як супротивник, знищив Ізраїля, зруйнував усі палаци його, зруйнував укріплення його і розповсюдив у дочки Іудиної нарікання і плач.
6
Вavъ. и3 развeрзе ѓки віногрaдъ селeніе своE, разсhпа прaздники є3гw2: забы2 гDь, ±же сотвори2 въ сіHнэ прaздники и3 суббw6ты, и3 њѕл0би прещeніемъ гнёва своегw2 царS и3 кнsзz и3 жерцA.
6
І зняв огорожу Свою, як у саду; розорив Своє місце зібрань, змусив Господь забути свята і суботи на Сионі; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика.
7
Зaінъ. Tри1ну гDь жeртвенникъ св0й, tтрzсE с™hню свою2, сокруши2 рук0ю врaжіею стёну забрaлwвъ є3гw2: глaсъ дaша въ домY гDни ћкw въ дeнь прaздника.
7
Відкинув Господь жертовник Свій, відвернув серце Своє від святилища Свого, віддав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони шуміли, як у святковий день.
8
И$fъ. Њбрати1сz гDь разсhпати стёну дщeре сіHни: протzжE мёру, не tврати2 руки2 своеS t попрaніz: и3 сётова предгрaдіе, и3 њгрaда вкyпэ и3знем0же.
8
Господь визначив зруйнувати стіну дочки Сиону, простягнув вірьовку, не відхилив руки Своєї від руйнування; знищив зовнішні укріплення, і стіни разом зруйновані.
9
Тefъ. Враст0ша въ зeмлю вратA є3S, погуби2 и3 сокруши2 верєи2 є3S, царS є3S и3 кн‰зи є3S во kзhцэхъ, нёсть зак0на, и3 прор0цы є3S не ви1дэша видёніz t гDа.
9
Ворота її вросли у землю; Він зруйнував і розтрощив засуви їх; цар її і князі її — серед язичників; не стало закону, і пророки її не сподобляються видінь від Господа.
10
ЇHдъ. Сэд0ша на земли2, ўмолк0ша старBйшины дщeре сіHни, посhпаша пeрсть на главы6 сво‰, препоsсашасz во врє1тища, низвед0ша въ зeмлю старёйшинъ дёвъ їеrли1мскихъ.
10
Сидять на землі безмовно старці дочки Сионової, посипали попелом свої голови, оперезались веретищем; опустили до землі голови свої діви єрусалимські.
11
Кaфъ. Њскудёша џчи мои2 въ слезaхъ, смути1сz сeрдце моE, и3зліsсz на зeмлю слaва моS њ сокрушeніи дщeре людjй мои1хъ, внегдA њскудЁ младeнецъ и3 ссyщій на ст0гнахъ грaдскихъ.
11
Виснажилися від сліз очі мої, хвилюються у мені нутрощі мої, виливається на землю печінка моя від загибелі дочки народу мого, коли діти і немовлята умирають від голоду посеред міських вулиць.
12
Лaмедъ. Мaтеремъ свои6мъ рек0ша: гдЁ пшени1ца и3 віно2; внегдA разслaблєнымъ бhти и5мъ, ћкw ћзвєнымъ на ст0гнахъ грaдскихъ, є3гдA и3зливaхусz дyши и4хъ въ л0но мaтерей и4хъ.
12
Матерям своїм говорять вони: «де хліб і вино?», помираючи, подібно до поранених, на вулицях міських, виливаючи душі свої у лоно матерів своїх.
13
Мeмъ. Чт0 ти засвидётелствую; и3ли2 что2 ўпод0блю тебЁ, дщи2 їеrли1млz; кт0 тz спасeтъ и3 кт0 тz ўтёшитъ, дэви1це, дщи2 сіHнz; ћкw возвели1чисz чaша сокрушeніz твоегw2, кт0 тz и3зцэли1тъ;
13
Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, дочко Єрусалима? до чого уподібнити тебе, щоб утішити тебе, діво, дочко Сиону? бо рана твоя велика, як море; хто може зцілити тебе?
14
Нyнъ. Прор0цы твои2 ви1дэша тебЁ сyєтнаz и3 безyміе и3 не tкрhша њ непрaвдэ твоeй, є4же возврати1ти плэнeніе твоE, и3 ви1дэша тебЁ словесA сyєтнаz и3 и3зриновє1ніz.
14
Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і сповіщали тобі одкровення неправдиві, які і привели тебе до вигнання.
15
Сaмехъ. Восплескaша рукaма њ тебЁ вси2 минyющіи путeмъ, позвиздaша и3 покивaша глав0ю своeю њ дщeри їеrли1мли, рекyще: сeй ли грaдъ, вэнeцъ слaвы, весeліе всеS земли2;
15
Руками сплескують про тебе всі, хто проходить шляхом, свистять і хитають головою своєю про дочку Єрусалима, говорячи: «чи це місто, яке називали досконалістю краси, радістю всієї землі?»
16
Ѓінъ. Tверз0ша на тS ўстA сво‰ вси2 врази2 твои2, позвиздaша и3 поскрежетaша зубы2 свои1ми и3 рёша: поглоти1мъ ю5: nбaче сeй дeнь, є3г0же чazхомъ, њбрэт0хомъ є3го2, ви1дэхомъ.
16
Розкрили на тебе пастку свою всі вороги твої, свистять і скрегочуть зубами, говорять: «поглинули ми його, тільки цього дня і чекали ми, дочекалися, побачили!»
17
Фи2. Сотвори2 гDь, ±же помhсли, скончA словесA сво‰, ±же заповёда t днjй пeрвыхъ: разори2 и3 не пощадЁ, и3 возвесели2 њ тебЁ врагA, вознесE р0гъ стужaющагw ти2.
17
Звершив Господь, що визначив, виконав слово Своє, сказане у давні дні, розорив без пощади і дав ворогові порадіти над тобою, підніс ріг ворогів твоїх.
18
Цaди. Возопи2 сeрдце и4хъ ко гDу, стёны дщeре сіHни да и3злію1тъ ћкоже водотeча слeзы дeнь и3 н0щь: не дaждь пок0z себЁ, и3 да не ўм0лкнетъ зёница џчію твоє1ю.
18
Серце їх волає до Господа: стіно дочки Сиону! лий струмком сльози день і ніч, не давай собі спокою, не спускай зіниць очей твоїх.
19
КHфъ. Востaни, поучи1сz въ нощи2 въ начaлэ стражбы2 твоеS, пролjй ћкw в0ду сeрдце твоE пред8 лицeмъ гDнимъ, воздви1гни къ немY рyцэ твои2 њ душaхъ младeнєцъ твои1хъ, разслaбленыхъ глaдомъ въ начaлэ всёхъ и3сх0дwвъ.
19
Вставай, волай уночі, на початку кожної сторо́жі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої за душу дітей твоїх, які гинуть від голоду на перехрестях усіх вулиць.
20
Рeшъ. Ви1ждь, гDи, и3 при1зри, кого2 є3си2 њтреби1лъ си1це; є3дA снэдsтъ жєны2 пл0дъ ўтр0бы своеS; њтреблeніе сотвори2 п0варъ, и3збію1тъ ли младeнцєвъ ссyщихъ сосцы2; ўбіeши ли во с™hни гDни жерцA и3 прор0ка;
20
«Споглянь, Господи, і подивися: кому Ти зробив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, вигодуваних ними? щоб убивали у святилищі Господньому священика і пророка?
21
Ши1нъ. Ўсп0ша на и3сх0дищихъ џтрокъ и3 стaрецъ: дэви6цы мо‰ и3 ю4нwты мои2 tид0ша въ плёнъ, мечeмъ и3 глaдомъ и3зби1лъ є3си2, въ дeнь гнёва твоегw2 свари1лъ є3си2, не пощадёлъ.
21
Діти і старці лежать на землі по вулицях; діви мої та юнаки мої впали від меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, знищував без милосердя.
22
Favъ. Призвaлъ є3си2 ћкw дeнь прaздника пришє1лствіz мо‰ w4крестъ, и3 не бhсть въ дeнь гнёва гDнz ўцэлёвый и3 њстaвыйсz, ћкw сотвори1хъ возмощи2 и3 ўмн0жихъ враги2 мо‰ вс‰.
22
Ти скликав звідусіль, як на свято, жахи мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не уцілів; тих, які були мною вигодувані й вирощені, ворог мій знищив».
Главa G
1
Ѓлефъ. Ѓзъ мyжъ ви1дz нищетY (мою2) въ жезлЁ ћрости є3гw2 на мS:
1
Я чоловік, який зазнав горя від жезла гніву Його.
2
поsтъ мS и3 tведe мz во тмY, ґ не во свётъ.
2
Він повів мене і ввів у темряву, а не у світло.
3
Nбaче на мS њбрати2 рyку свою2 вeсь дeнь,
3
Так, Він повернув на мене і весь день повертає руку Свою;
4
Бefъ. њбетши2 пл0ть мою2 и3 к0жу мою2, кHсти мо‰ сокруши2:
4
виснажив плоть мою і шкіру мою, розтрощив кістки мої;
5
согради2 на мS и3 њб8S главY мою2 и3 ўтруди2,
5
огородив мене і обклав гіркотою і тяготою;
6
въ тeмныхъ посади1 мz, ћкоже мє1ртвыz вёка:
6
посадив мене у темне місце, як давно померлих;
7
Гjмель. согради2 на мS, и3 не и3зhду, њтzготи2 њкHвы мо‰,
7
оточив мене стіною, щоб я не вийшов, обтяжив кайдани мої,
8
и3 є3гдA воскричY и3 возопію2, загради2 моли1тву мою2:
8
і коли я волав і взивав, затримував молитву мою;
9
возгради2 пути6 мо‰, загради2 стєзи2 мо‰, возмzтE.
9
камінням перегородив дороги мої, виправив стежки мої.
10
Дaлеfъ. Бhсть ћкw медвёдь ловsй, (присэдsй ми2) ћкw лeвъ въ сокровeнныхъ,
10
Він став для мене, ніби ведмідь у засідці, ніби лев у потаємному місці;
11
гнA tступи1вшаго, и3 ўпок0и мS, положи1 мz поги1бша:
11
викривив путі мої і розтерзав мене, перетворив мене на ніщо;
12
напрzжE лyкъ свои2, и3 постaви мS ћкw знaменіе на стрэлsніе,
12
натягнув лук Свій і поставив мене ніби ціллю для стріл;
13
ГE. пусти2 въ лsдвіz мо‰ стрёлы тyла своегw2.
13
послав у нирки мої стріли із сагайдака Свого.
14
Бhхъ въ смёхъ всBмъ лю1демъ мои6мъ, пёснь и4хъ вeсь дeнь.
14
Я став посміховищем для всього народу мого, вседенною піснею їх.
15
Насhти мS г0рести, напои1 мz жeлчи
15
Він переситив мене гіркотою, напоїв мене полином.
16
Вavъ. и3 и3з8S кaменемъ зyбы мо‰, напитa мz пeпеломъ
16
Розтрощив камінням зуби мої, покрив мене попелом.
17
и3 tри1ну t ми1ра дyшу мою2. Забhхъ благwты2
17
І відійшов мир від душі моєї; я забув про благоденство,
18
и3 рёхъ: поги1бе побёда моS и3 надeжда моS t гDа.
18
і сказав я: загинула сила моя і надія моя на Господа.
19
Зaінъ. Помzни2 нищетY мою2 и3 гонeніе моE.
19
Помисли про моє страждання і біду мою, про полин і жовч.
20
Г0ресть и3 жeлчь мою2 помzнY, и3 стужи1тъ во мнЁ душA моS.
20
Твердо пам’ятає це душа моя і падає у мені.
21
Сі‰ положY въ сeрдцы моeмъ, сегw2 рaди потерплю2.
21
Ось що я відповідаю серцю моєму і тому уповаю:
22
И$fъ. Млcть гDнz, ћкw не њстaви менE, не скончaшасz бо щедрHты є3гw2: пребывazй во ќтріихъ, поми1луй, гDи, ћкw не погиб0хомъ, не скончaшасz бо щедрHты тво‰.
22
з милости Господа ми не зникли, бо милосердя Його не виснажилося.
23
НHваz во ќтріихъ, мн0га є4сть вёра твоS.
23
Воно оновлюється кожного ранку; велика вірність Твоя!
24
Чaсть моS гDь, речE душA моS: сегw2 рaди пождY є3гw2.
24
Господь частина моя, — говорить душа моя, — отже, буду надіятися на Нього.
25
Тefъ. Бlгъ гDь надёющымсz нaнь:
25
Благий Господь до тих, хто надіється на Нього, до душі, яка шукає Його.
26
души2 и4щущей є3гw2 блaго (є4сть), и3 надёющейсz съ молчaніемъ спcніz б9іz.
26
Благо тому, хто терпляче очікує спасіння від Господа.
27
Блaго є4сть мyжу, є3гдA в0зметъ kрeмъ въ ю4ности своeй:
27
Благо людині, коли вона несе тягар у юності своїй;
28
ЇHдъ. сsдетъ на є3ди1нэ и3 ўм0лкнетъ, ћкw воздви1гну на сS:
28
сидить усамітнено і мовчить, бо Він наклав його на неї;
29
положи1тъ во прaхэ ўстA сво‰, нeгли кaкw бyдетъ надeжда:
29
вважає вуста свої за порох, думаючи: «можливо, є ще надія»;
30
подaстъ лани1ту свою2 бію1щему, насhтитсz ўкори1знъ.
30
підставляє щоку свою тому, хто б’є його, пересичується ганьбою,
31
Кaфъ. Ћкw не во вёкъ tри1нетъ гDь,
31
бо не навік залишає Господь.
32
ћкw смири1вый поми1луетъ по мн0жеству млcти своеS,
32
Але послав горе, і помилує з великої благости Своєї.
33
не tри1ну t с®ца своегw2 и3 смири2 сhны мyжескіz.
33
Бо Він не з волі серця Свого карає і засмучує синів людських.
34
Лaмедъ. Е$же смири1ти под8 н0зэ є3гw2 вс‰ ќзники земны6z,
34
Але, коли топчуть ногами своїми всіх в’язнів землі,
35
є4же ўклони1ти сyдъ мyжа пред8 лицeмъ вhшнzгw,
35
коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього,
36
њсуди1ти человёка, внегдA суди1тисz є3мY, гDь не речE.
36
коли пригноблюють людину в ділі її: хіба не бачить Господь?
37
Мeмъ. Кт0 є3сть т0й, и4же речE, и3 бhти, гDу не повелёвшу;
37
Хто це говорить: «і те буває, чому Господь не повелів бути»?
38
И#з8 ќстъ вhшнzгw не и3зhдетъ ѕло2 и3 добро2.
38
Чи не від уст Всевишнього приходить біда і благополуччя?
39
Что2 возр0пщетъ человёкъ живyщь, мyжъ њ грэсЁ своeмъ;
39
Навіщо ремствує людина, яка живе? кожен ремствуй на гріхи свої.
40
Нyнъ. И#зыскaсz пyть нaшъ и3 и3спытaсz, и3 њбрати1мсz ко гDу.
40
Випробуємо і дослідимо путі свої, і звернімося до Господа.
41
Воздви1гнемъ сердцA н†ша съ рукaми къ бGу выс0кому на нб7си2.
41
Піднесімо серце наше і руки до Бога, сущого на небесах:
42
Мы2 согрэши1хомъ и3 нечeствовахомъ, сегw2 рaди не поми1ловалъ є3си2:
42
ми відпали й були вперті; Ти не пощадив.
43
Сaмехъ. покрhлъ є3си2 ћростію и3 tгнaлъ є3си2 нaсъ, ўби1лъ и3 не пощадёлъ є3си2:
43
Ти покрив Себе гнівом і переслідував нас, умертвляв, не щадив;
44
покрhлсz є3си2 w4блакомъ, да не д0йдетъ къ тебЁ моли1тва,
44
Ти закрив Себе хмарою, щоб не доходила молитва наша;
45
сомжи1ти џчи мои2 и3 tри1нути, положи1лъ є3си2 нaсъ посредЁ людjй.
45
сміттям і мерзотою Ти зробив нас серед народів.
46
Ѓінъ. Tверз0ша на ны2 ўстA сво‰ вси2 врази2 нaши.
46
Розкрили на нас пастку свою всі вороги наші.
47
Стрaхъ и3 ќжасъ бhсть нaмъ, надмeніе и3 сокрушeніе:
47
Жах і яма, спустошення і руйнування — доля наша.
48
и3схHдища вwднaz и3зліeтъ џко моE њ сокрушeніи дщeре людjй мои1хъ.
48
Потоки вод виливає око моє через загибель дочки народу мого.
49
Фи2. Џко моE погрsзну: и3 не ўм0лкну, є4же не бhти њслаблeнію,
49
Око моє виливається і не перестає, бо немає полегшення,
50
д0ндеже приклони1тсz и3 ўви1дитъ гDь съ нб7сE.
50
доки не зглянеться і не побачить Господь з небес.
51
Џко моE закрывaетсz њ души2 моeй, пaче всёхъ дщeрей грaда.
51
Око моє засмучує душу мою заради всіх дочок мого міста.
52
Цaди. Ловsще ўлови1ша мS ћкw врaбіz врази2 мои2 тyне:
52
Всіляко намагалися вловити мене, як пташку, вороги мої, без усякої причини;
53
ўмори1ша въ р0вэ жи1знь мою2 и3 возложи1ша на мS кaмень.
53
скинули життя моє в яму і закидали мене камінням.
54
Возліsсz водA вhше главы2 моеS: рёхъ: tриновeнъ є4смь.
54
Води піднялися до голови моєї; я сказав: «загинув я».
55
КHфъ. Призвaхъ и4мz твоE, гDи, и3з8 р0ва преисп0днzгw:
55
Я заклика́в ім’я Твоє, Господи, з ями глибокої.
56
глaсъ м0й ўслhшалъ є3си2: не покрhй ўшeсъ твои1хъ на мольбY мою2:
56
Ти чув голос мій; не закрий вуха Твого від зітхання мого, від волання мого.
57
на п0мощь мою2 прибли1жилсz є3си2, въ дeнь, въ џньже призвaхъ тS, рeклъ ми2 є3си2: не б0йсz.
57
Ти наближався, коли я взивав до Тебе, і говорив: «не бійся».
58
Рeшъ. Суди1лъ є3си2, гDи, прю2 души2 моеS, и3збaвилъ є3си2 жи1знь мою2:
58
Ти захищав, Господи, діло душі моєї; відкупляв життя моє.
59
ви1дэлъ є3си2, гDи, смzтє1ніz мо‰, разсуди1лъ є3си2 сyдъ м0й:
59
Ти бачиш, Господи, образу мою; розсуди діло моє.
60
вёси всE tмщeніе и4хъ и3 вс‰ помышлє1ніz и4хъ на мS.
60
Ти бачиш усю мстивість їх, усі задуми їх проти мене.
61
Ши1нъ. Слhшалъ є3си2 ўкwри1зны и4хъ, вс‰ совёты и4хъ на мS,
61
Ти чуєш, Господи, наругу їх, усі задуми їх проти мене,
62
ўстнЁ востаю1щихъ на мS и3 поучeніе и4хъ на мS вeсь дeнь,
62
слова тих, хто повстає на мене і їхні хитрощі проти мене кожного дня.
63
сэдёніе и4хъ и3 востaніе и4хъ: при1зри на џчи и4хъ.
63
Поглянь, чи сидять вони, чи встають, я для них — пісня.
64
Favъ. Воздaси и5мъ, гDи, воздаsніе по дэлHмъ рукY и4хъ:
64
Воздай їм, Господи, за ділами рук їх;
65
воздaси и5мъ заступлeніе, сердцA моегw2 трyдъ.
65
пошли їм затьмарення серця і прокляття Твоє на них;
66
Ты2 и5хъ проженeши во гнёвэ и3 потреби1ши и5хъ под8 небесeмъ, гDи.
66
переслідуй їх, Господи, гнівом, і знищ їх з піднебесної.
Главa д7
1
Ѓлефъ. Кaкw потемнЁ злaто, и3змэни1сz сребро2 д0брое: разсhпашасz камhцы с™hни въ начaлэ всёхъ и3сх0дwвъ.
1
Як потемніло золото, змінилося золото найкраще! камені святилища розкидані по всіх перехрестях.
2
Бefъ. Сhнове сіw6ни честнjи, њдёzніи злaтомъ чи1стымъ, кaкw вмэни1шасz въ сосyды гли6нzны, дэлA рyкъ скудeльничихъ.
2
Сини Сиону дорогоцінні, рівноцінні найчистішому золоту, як вони зрівняні з глиняним посудом, виробом рук гончаря!
3
Гjмель. Е#щe же ѕмjеве њбнажи1ша сосцы2, воздои1ша скЂмни и4хъ дщeрей людjй мои1хъ въ неизцэлeніе, ћкоже пти1ца во пустhни.
3
І чудовиська подають соски і годують своїх дитяток, а дочка народу мого стала жорстокою подібно до страусів у пустелі.
4
Дaлеfъ. ПрильпE љзhкъ ссyщагw къ гортaни є3гw2 въ жaжди, младeнцы проси1ша хлёба, и3 нёсть и5мъ разломлsющагw.
4
Язик немовляти прилипає до гортані його від спраги; діти просять хліба, і ніхто не дає їм.
5
ГE. Kдyще слaдwстнаz погиб0ша во и3сх0дэхъ, питaеміи на багрzни1цахъ њдёzшасz въ гн0й.
5
Ті, що їли солодке, гинуть на вулицях; виховані на багряниці тиснуться до гною.
6
Вavъ. И# возвели1чисz беззак0ніе дщeре людjй мои1хъ пaче беззак0ніz сод0мска, превращeнныz во nкомгновeніи, и3 не поболёша њ нeй рукaми.
6
Покарання нечестя дочки народу мого перевищує страту за гріхи Содома: той загинув миттєво, і руки людські не торкалися його.
7
Зaінъ. Њчи1стишасz назwрeє є3S пaче снёга и3 просвэти1шасz пaче млекA, чeрмни бhша, пaче кaмене сапфjра ўсэчeніе и4хъ.
7
Князі її були у ній чистіші за сніг, біліші за молоко; вони були тілом кращі за корал, вигляд їх був, як сапфір;
8
И$fъ. ПотемнЁ пaче сaжи ви1дъ и4хъ, не познaни бhша во и3сх0дэхъ: прильпE к0жа и4хъ костeмъ и4хъ, и3зсх0ша, бhша ћкw дрeво.
8
а тепер темніші за все чорне лиця їхні; не впізнаю́ть їх на вулицях; шкіра їхня прилипла до кісток їхніх, стала суха, як дерево.
9
Тefъ. Лyчше бhша ћзвеніи мечeмъ, нeжели погублeни глaдомъ: сjи бо и3стлёша t непл0дности земли2.
9
Умертвлені мечем щасливіші за померлих від голоду, тому що ці тануть, уражені від нестачі плодів польових.
10
ЇHдъ. Рyцэ жeнъ милосeрдыхъ свари1ша дёти сво‰, бhша въ ћдь и5мъ, въ сокрушeніи дщeре людjй мои1хъ.
10
Руки м’якосердих жінок варили дітей своїх, щоб вони були для них їжею у час загибелі дочки народу мого.
11
Кaфъ. СкончA гDь ћрость свою2, и3зліS ћрость гнёва своегw2 и3 возжжE џгнь въ сіHнэ, и3 поzдE њснов†ніz є3гw2.
11
Звершив Господь гнів Свій, вилив лють гніву Свого і запалив на Сионі вогонь, який пожер основи його.
12
Лaмедъ. Не вёроваша цaріе зeмстіи и3 вси2 живyщіи во вселeннэй, ћкw вни1детъ врaгъ и3 стужazй сквозЁ вратA їеrли6мскаz,
12
Не вірили царі землі і всі, що живуть у вселенній, щоб ворог і супротивник увійшов у врата Єрусалима.
13
Мeмъ. рaди грBхъ прор0кwвъ є3гw2 и3 непрaвдъ жерцє1въ є3гw2, проливaющихъ кр0вь прaведну посредЁ є3гw2.
13
Усе це — за гріхи лжепророків його, за беззаконня священиків його, які серед нього проливали кров праведників;
14
Нyнъ. Поколебaшасz б0дріи є3гw2 на ст0гнахъ, њскверни1шасz въ крови2, внегдA немощи2 и5мъ, прикоснyшасz nдeждъ свои1хъ.
14
бродили, як сліпі, вулицями, осквернилися кров’ю, так що неможливо було доторкнутися до одягу їх.
15
Сaмехъ. Tступи1те t нечи1стыхъ, призови1те и5хъ: tступи1те, tступи1те, не прикасaйтесz, ћкw возжг0шасz и3 восколебaшасz: рцhте во kзhцэхъ: не приложaтъ, є4же њбитaти (съ ни1ми).
15
«Цурайтеся! нечистий!» кричали їм; «цурайтеся, цурайтеся, не доторкайтеся»; і вони йшли засмучені; а між народом говорили: «їх більше не буде!
16
Ѓінъ. ЛицE гDне чaсть и4хъ, не приложи1тъ призрёти на ни1хъ: лицA жрeческа не ўстыдёшасz, стaрыхъ не поми1ловаша.
16
лице Господнє розсіє їх; Він уже не спогляне на них», тому що вони лиця́ священиків не поважають, старців не милують.
17
Фи2. Е#щE сyщымъ нaмъ њскудёша џчи нaши, на п0мощь нaшу всyе смотрsщымъ нaмъ, внегдA надёzхомсz на kзhкъ не спасaющь.
17
Наші очі стомлені у даремному чеканні допомоги; зі сторожової вежі нашої ми очікували народ, який не міг урятувати нас.
18
Цaди. Ўлови1ша мaлыхъ нaшихъ є4же не ходи1ти на ст0гнахъ нaшихъ, прибли1жисz врeмz нaше, и3сп0лнишасz днjе нaши, настои1тъ конeцъ нaшъ.
18
А вони підстерігали кроки наші, щоб ми не могли ходити вулицями нашими; наблизився кінець наш, дні наші сповнилися; прийшов кінець наш.
19
КHфъ. Скорёйшіи бhша гонsщіи ны2 пaче nрлHвъ небeсныхъ, на горaхъ гонsху нaсъ, въ пустhни присэд0ша нaмъ.
19
Ті, що переслідували нас, були швидші за орлів небесних; ганялися за нами по горах, ставили засідку для нас у пустелі.
20
Рeшъ. Дyхъ лицA нaшегw, помaзанный гDь ћтъ бhсть въ растлёніихъ и4хъ, њ нeмже рёхомъ: въ сёни є3гw2 поживeмъ во kзhцэхъ.
20
Дихання життя нашого, помазаник Господній пійманий у ями їх, той, про якого ми говорили: «під тінню його будемо жити серед народів».
21
Ши1нъ. Рaдуйсz и3 весели1сz, дщи2 їдумeйска, живyщаz на земли2, и3 на тебE пріи1детъ чaша гDнz, и3 ўпіeшисz и3 и3зліeши.
21
Радуйся і веселися, дочко Едома, жителько землі Уц! І до тебе дійде чаша; нап’єшся доп’яна й оголишся.
22
Favъ. Скончaсz беззак0ніе твоE, дщи2 сіHнz, не приложи1тъ ктомY пресели1ти тS: посэти1лъ є4сть беззакHніz тво‰, дщи2 є3дHмлz, tкры2 нечє1стіz тво‰.
22
Дочко Сиону! покарання за беззаконня твоє скінчилося; Він не буде більш виганяти тебе; але твоє беззаконня, дочко Едома, Він відвідає і виявить гріхи твої.
Главa є7
1
Мlтва їеремjи прbр0ка. Помzни2, гDи, что2 бhсть нaмъ: при1зри и3 ви1ждь ўкори1зну нaшу:
1
Згадай, Господи, що над нами звершилося; споглянь і подивися на наругу нашу.
2
достоsніе нaше њбрати1сz къ чужди6мъ и3 д0мы нaшz ко и3ноплемeнникwмъ:
2
Спадщина наша перейшла до чужих, доми наші — до іноплемінників;
3
си1ри бhхомъ, нёсть nтцA, мaтєри нaшz ћкw вдwвы2.
3
ми зробилися сиротами, без батька; матері наші — як удови.
4
В0ду нaшу за сребро2 пи1хомъ, дровA н†ша за цёну куповaхомъ:
4
Воду свою п’ємо за срібло, дрова наші дістаються нам за гроші.
5
на вы6z нaшz гони1ми бhхомъ, труди1хомсz, не почи1хомъ.
5
Нас гонять у шию, ми працюємо, і не маємо відпочинку.
6
Е#гЂпетъ дадE рyку, ґссyръ въ насыщeніе и4хъ.
6
Простягаємо руку до єгиптян, до ассиріян, щоб насититися хлібом.
7
Nтцы2 нaши согрэши1ша, и3 нёсть и4хъ, мh же беззакHніz и4хъ под8sхомъ.
7
Батьки наші грішили: їх уже немає, а ми несемо покарання за беззаконня їхні.
8
Раби2 њбладaша нaми, и3збавлsющагw нёсть t рукY и4хъ.
8
Раби господарюють над нами, і нема кому визволити від рук їхніх.
9
Въ душaхъ нaшихъ носи1хомъ хлёбъ нaшъ, t лицA мечA въ пустhни.
9
З небезпекою для життя від меча, у пустелі дістаємо хліб собі.
10
К0жа нaша ѓки пeщь њбгорЁ, разсэд0шасz t лицA бyрей глaда.
10
Шкіра наша почорніла, як піч, від пекучого голоду.
11
Жeнъ въ сіHнэ смири1ша, дэви1цъ во градёхъ їyдиныхъ.
11
Дружин безчестять на Сионі, дівиць — у містах юдейських.
12
Кн‰зи въ рукaхъ и4хъ повёшени бhша, старBйшины не прослaвишасz.
12
Князі повішені руками їхніми, лиця старців не поважаються.
13
И#збрaнніи плaчь под8sша, и3 ю4нwши въ клaдэ и3знемог0ша.
13
Юнаків беруть до жорнів, і діти падають під ношами дров.
14
И# стaрцы t врaтъ њскудёша, и3збрaнніи t пёсней свои1хъ ўмолк0ша.
14
Старці вже не сидять біля воріт; юнаки не співають.
15
Разсhпасz рaдость сердeцъ нaшихъ, њбрати1сz въ плaчь ли1къ нaшъ,
15
Припинилася радість серця нашого; хороводи наші перетворилися на нарікання.
16
спадE вэнeцъ со главы2 нaшеz: г0ре нaмъ, ћкw согрэши1хомъ.
16
Упав вінець з голови нашої; горе нам, що ми згрішили!
17
Њ сeмъ смути1сz сeрдце нaше, њ сeмъ помeркнуша џчи нaши.
17
Від цього й ниє серце наше; від цього затьмарилися очі наші.
18
На горЁ сіHнэ, ћкw поги1бе, лиси6цы ходи1ша.
18
Від того, що запустіла гора Сион, лисиці ходять по ній.
19
Тh же, гDи, во вёки всели1шисz, пrт0лъ тв0й въ р0дъ и3 р0дъ.
19
Ти, Господи, перебуваєш повіки; престіл Твій — у рід і рід.
20
Вскyю во вёки забывaеши нaсъ, њстaвиши ли нaсъ въ продолжeніе днjй;
20
Для чого зовсім забуваєш нас, залишаєш нас на тривалий час?
21
Њбрати1 ны, гDи, къ тебЁ, и3 њбрати1мсz, и3 вознови2 дни6 нaшz ћкоже прeжде.
21
Наверни нас до Тебе, Господи, і ми навернемося; онови дні наші, як у давнину.
22
Ћкw tрэвaz tри1нулъ є3си2 нaсъ, разгнёвалсz є3си2 на ны2 ѕэлw2.
22
Невже Ти зовсім відкинув нас, прогнівався на нас безмірно?