¹

Что2 ўви1дите ў суламjтіны; приходsщаz ћкw ли1ки полкHвъ, что2 ўкраси1шасz стwпы2 тво‰ во њбyтіихъ твои1хъ, дщи2 надaвлz; чи1ны бедр{ твоє1ю под0бни ўсерsзємь, дёлу рyкъ худ0жника:

¹

«Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, — і ми подивимося на тебе». Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський?

²

пyпъ тв0й чaша и3сточeна, не лишaемаz мстA: чрeво твоE ћкw ст0гъ пшени1цы, њграждeнъ въ крjнахъ:

²

О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника;

³

двA сосц† тво‰, ћкw двA мл†да близнецы2 сeрны:

³

живіт твій — кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя — ворох пшениці, обставлений лілеями;

⁴

вhz твоS ћкw ст0лпъ слон0вый: џчи твои2 ћкw є3зeра во є3севHнэ, во вратaхъ дщeрей мн0гихъ: н0съ тв0й ћкw ст0лпъ лівaнскій, сматрszй лицE дамaска:

⁴

два соски твої — як двоє козенят, двійня сарн;

⁵

главA твоS на тебЁ ћкw карми1лъ (горA), и3 заплетeніе главы2 твоеS ћкw багрzни1ца, цaрь ўвsзанъ въ преристaніих.

⁵

шия твоя — як стовп зі слонової кості; очі твої — озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій — вежа ливанська, повернена до Дамаска;

⁶

Что2 ўкраси1ласz є3си2, и3 что2 ўслади1ласz є3си2, любы2, во слaдостехъ твои1хъ;

⁶

голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями.

⁷

СіE вели1чество твоE: ўпод0биласz є3си2 фjніку, и3 сосц† тво‰ грезнHмъ.

⁷

Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю!

⁸

Рек0хъ: взhду на фjнікъ, ўдержY высотY є3гw2: и3 бyдутъ сосцы2 твои2 ћкw грeзнове віногрaда, и3 вонS ноздрeй твои1хъ ћкw ћблwка:

⁸

Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона.

⁹

и3 гортaнь тв0й ћкw віно2 блaго, ходsщее брaту моемY въ прaвость, дов0лно ўстнaмъ мои6мъ и3 зубHмъ.

⁹

Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук;

¹⁰

Ѓзъ брaту моемY, и3 ко мнЁ њбращeніе є3гw2.

¹⁰

уста твої — як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених.

¹¹

Пріиди2, брaте м0й, и3 взhдемъ на село2, водвори1мсz въ сeлэхъ:

¹¹

Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його.

¹²

ўрaнимъ въ віногрaды, ўви1димъ ѓще процвэтE віногрaдъ, процвэт0ша ли nв0щіе, процвэт0ша ли ћблwка; тaмw дaмъ тебЁ сосц† мо‰.

¹²

Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах;

¹³

Мандраг0ры дaша воню2, и3 при двeрехъ нaшихъ вси2 плоды2 н0віи: до вeтхихъ, брaте м0й, соблюд0хъ ти2.

¹³

зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі