¹

И҆ бы́сть є҆гда̀ ѡ҆бита́ше даві́дъ въ домꙋ̀ свое́мъ, и҆ речѐ даві́дъ къ наѳа́нꙋ прⷪ҇ро́кꙋ: сѐ, а҆́зъ живꙋ̀ въ домꙋ̀ ке́дровѣ, кївѡ́тъ же завѣ́та гдⷭ҇нѧ под̾ ко́жами.

¹

Коли Давид жив у домі своєму, то сказав Давид Нафану пророку: ось, я живу в домі кедровому, а ковчег завіту Господнього під наметом.

²

И҆ речѐ наѳа́нъ къ даві́дꙋ: всѐ є҆́же въ се́рдцы твое́мъ творѝ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ съ тобо́ю є҆́сть.

²

І сказав Нафан Давиду: все, що в тебе на серці, роби, тому що з тобою Бог.

³

И҆ бы́сть но́щи тоѧ̀, и҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не къ наѳа́нꙋ, гл҃ѧ:

³

Але в ту ж ніч було слово Боже до Нафана:

⁴

и҆дѝ и҆ рцы̀ даві́дꙋ рабꙋ̀ моемꙋ̀: сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь: не сози́ждеши ты̀ мнѣ̀ до́мꙋ, є҆́же ѡ҆бита́ти мѝ въ не́мъ:

⁴

піди і скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь: не ти побудуєш Мені дім для перебування,

⁵

ꙗ҆́кѡ не ѡ҆бита́хъ въ домꙋ̀ ѿ днѐ, въ ѻ҆́ньже и҆зведо́хъ і҆и҃лѧ (ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ), да́же до днѐ сегѡ̀, но бы́хъ въ ски́нїи и҆ въ шатрѣ̀:

⁵

бо Я не жив у домі з того дня, як вивів синів Ізраїля, і до цього дня, а ходив зі скинії у скинію і з житла в житло.

⁶

во всѣ́хъ а҆́може ходи́хъ со всѣ́мъ і҆и҃лемъ, а҆́ще гл҃ѧ гл҃ахъ ко́емꙋ колѣ́нꙋ і҆и҃левꙋ, и҆̀мже повелѣ́хъ да пасꙋ́тъ лю́ди моѧ̑, гл҃ѧ: чесѡ̀ ра́ди не созда́сте мнѣ̀ до́мꙋ ке́дрова;

⁶

Де не ходив Я з усім Ізраїлем, чи сказав Я хоч слово кому-небудь із суддів ізраїльських, яким Я повелів пасти народ Мій: чому ви не побудуєте Мені дому кедрового?

⁷

и҆ нн҃ѣ та́кѡ рцы̀ рабꙋ̀ моемꙋ̀ даві́дꙋ: сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь вседержи́тель: а҆́зъ и҆з̾ѧ́хъ тѧ̀ ѿ па́ствы, є҆гда̀ послѣ́довалъ є҆сѝ ста́дꙋ, є҆́же бы́ти тебѣ̀ вожде́мъ над̾ людьмѝ мои́ми і҆и҃лемъ,

⁷

І тепер так скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь Саваоф: Я взяв тебе від отари овець, щоб ти був вождем народу Мого Ізраїля;

⁸

и҆ бы́хъ съ тобо́ю во всѣ́хъ, и҆дѣ́же ходи́лъ є҆сѝ, и҆ потреби́хъ всѧ̑ врагѝ твоѧ̑ ѿ лица̀ твоегѡ̀, и҆ сотвори́хъ тебѣ̀ и҆́мѧ ꙗ҆́коже и҆́мѧ вели́кихъ, и҆̀же на землѝ:

⁸

і був з тобою скрізь, куди б ти не ходив, і знищив усіх ворогів твоїх перед лицем твоїм, і зробив ім’я твоє, як ім’я великих на землі;

⁹

и҆ да́хъ мѣ́сто лю́демъ мои̑мъ і҆и҃лю, и҆ насади́хъ ѧ҆̀, и҆ ѡ҆бита́ютъ въ не́мъ, и҆ не возскорбѧ́тъ ктомꙋ̀: ни сы́нове беззако́нїѧ приложа́тъ смири́ти и҆̀хъ ꙗ҆́коже ѿ нача́ла

⁹

і Я влаштував місце для народу Мого Ізраїля, й укорінив його, і буде він спокійно жити на місці своєму, і не буде більше потривожений, і нечестиві не стануть більше тіснити його, як раніше,

¹⁰

и҆ ѿ дні́й, въ нѧ́же да́хъ сꙋдїи̑ лю́демъ мои̑мъ і҆и҃лю, и҆ смири́хъ всѧ̑ врагѝ твоѧ̑, и҆ возращꙋ́ тѧ, и҆ до́мъ сози́ждетъ тѝ гдⷭ҇ь:

¹⁰

у ті дні, коли Я поставив суддів над народом Моїм Ізраїлем, і Я смирив усіх ворогів твоїх, і сповіщаю тобі, що Господь спорудить тобі дім.

¹¹

и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ и҆спо́лнѧтсѧ дні́е твоѝ и҆ почі́еши со ѻ҆тцы̑ твои́ми, и҆ воздви́гнꙋ сѣ́мѧ твоѐ по тебѣ̀, є҆́же бꙋ́детъ ѿ чре́ва твоегѡ̀, и҆ возста́влю ца́рство є҆гѡ̀:

¹¹

Коли виповняться дні твої, і ти відійдеш до батьків твоїх, тоді Я восставлю сíм’я твоє після тебе, яке буде із синів твоїх, і зміцню царство його.

¹²

то́й сози́ждетъ мнѣ̀ до́мъ, и҆ оу҆крѣплю̀ престо́лъ є҆гѡ̀ да́же до вѣ́ка:

¹²

Він побудує Мені дім, і утверджу престіл його повіки.

¹³

а҆́зъ бꙋ́дꙋ є҆мꙋ̀ во ѻ҆тца̀, и҆ то́й бꙋ́детъ мнѣ̀ въ сы́на: и҆ млⷭ҇ть мою̀ не ѿимꙋ̀ ѿ негѡ̀, ꙗ҆́коже ѿѧ́хъ ѿ бы́вшихъ пре́жде тебє̀:

¹³

Я буду йому отцем, і він буде Мені сином, — і милости Моєї не відніму від нього, як Я відняв від того, який був раніше тебе.

¹⁴

и҆ оу҆вѣ́рю є҆го̀ въ домꙋ̀ мое́мъ и҆ во ца́рствїи є҆гѡ̀ да́же до вѣ́ка, и҆ престо́лъ є҆гѡ̀ бꙋ́детъ и҆спра́вленъ до вѣ́ка.

¹⁴

Я поставлю його в домі Моєму й у царстві Моєму повіки, і престіл його буде міцним вічно.

¹⁵

По всѣ̑мъ словесє́мъ си̑мъ и҆ по всемꙋ̀ видѣ́нїю семꙋ̀ та́кѡ глаго́лалъ є҆́сть наѳа́нъ къ даві́дꙋ.

¹⁵

Всі ці слова і все видіння точно переказав Нафан Давиду.

¹⁶

И҆ прїи́де ца́рь даві́дъ, и҆ сѣ́де пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ речѐ: кто̀ є҆́смь а҆́зъ, гдⷭ҇и бж҃е мо́й; и҆ что̀ до́мъ мо́й, ꙗ҆́кѡ возлюби́лъ мѧ̀ є҆сѝ до вѣ́ка;

¹⁶

І прийшов цар Давид, і став перед лицем Господнім, і сказав: хто я, Господи Боже, і що таке дім мій, що Ти так підніс мене?

¹⁷

и҆ сїѧ̑ ма̑ла сꙋ́ть пред̾ тобо́ю, бж҃е, и҆ гл҃алъ є҆сѝ на до́мъ раба̀ твоегѡ̀ (є҆щѐ) и҆здале́ча, и҆ призрѣ́лъ є҆сѝ на мѧ̀ ꙗ҆́кѡ видѣ́нїе человѣ́ка, и҆ возвы́силъ мѧ̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и бж҃е:

¹⁷

Але і цього ще мало здалося в очах Твоїх, Боже; Ти звіщаєш про дім раба Твого у майбутньому, і дивишся на мене, як на людину велику, Господи Боже!

¹⁸

что̀ приложи́тъ є҆щѐ даві́дъ къ тебѣ̀ є҆́же просла́вити; и҆ ты̀ раба̀ твоего̀ вѣ́си:

¹⁸

Що ще може додати перед Тобою Давид для звеличення раба Твого? Ти знаєш раба Твого!

¹⁹

гдⷭ҇и, раба̀ твоегѡ̀ ра́ди сотвори́лъ є҆сѝ всѐ вели́чїе сїѐ и҆ по се́рдцꙋ твоемꙋ̀, є҆́же зна́єма сотвори́ти всѧ̑ вели̑чїѧ твоѧ̑:

¹⁹

Господи! для раба Твого, за серцем Твоїм, Ти робиш усе це велике, щоб явити усяку велич.

²⁰

гдⷭ҇и, нѣ́сть подо́бенъ тебѣ̀, и҆ нѣ́сть бг҃а ра́звѣ тебє̀, по всѣ̑мъ є҆ли̑ка слы́шахомъ оу҆ши́ма на́шима,

²⁰

Господи! Немає подібного до Тебе, і немає Бога, крім Тебе, в усьому, що чули ми своїми вухами.

²¹

и҆ нѣ́сть, ꙗ҆́коже лю́дїе твоѝ і҆и҃ль, ꙗ҆зы́къ є҆щѐ на землѝ, ꙗ҆́кѡ по́йде бг҃ъ и҆зба́вити лю́ди себѣ̀, є҆́же положи́ти и҆́мѧ себѣ̀ ве́лїе и҆ сла́вное, є҆́же и҆згна́ти ѿ лица̀ люді́й твои́хъ, и҆̀хже и҆зба́вилъ є҆сѝ ѿ є҆гѵ́пта, ꙗ҆зы́ки:

²¹

І хто подібний до народу Твого Ізраїля, єдиного народу на землі, до якого приходив Бог, щоб викупити його Собі в народ, зробити Собі ім’я великим і страшним ділом — прогнанням народів від лиця народу Твого, який Ти визволив з Єгипту.

²²

и҆ да́лъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ і҆и҃лѧ тебѣ̀ въ лю́ди да́же до вѣ́ка, и҆ ты̀, гдⷭ҇и, бы́лъ є҆сѝ и҆̀мъ въ бг҃а:

²²

Ти зробив народ Твій Ізраїля Своїм власним народом навік, і Ти, Господи, став Богом його.

²³

и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, сло́во твоѐ, є҆́же гл҃алъ є҆сѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ и҆ на до́мъ є҆гѡ̀, да оу҆вѣ́ритсѧ до вѣ́ка: и҆ сотворѝ ꙗ҆́коже гл҃алъ є҆сѝ,

²³

Отже, тепер, о, Господи, слово, яке Ти сказав про раба Твого і про дім його, утверди навік, і зроби, як Ти сказав.

²⁴

и҆ да оу҆вѣ́ритсѧ и҆ возвели́читсѧ и҆́мѧ твоѐ да́же до вѣ́ка, глаго́лющихъ: гдⷭ҇и, гдⷭ҇и вседержи́телю, бж҃е і҆и҃левъ, и҆ до́мъ даві́да раба̀ твоегѡ̀ да бꙋ́детъ и҆спра́вленъ пред̾ тобо́ю:

²⁴

І нехай перебуває і звеличується ім’я Твоє повіки, щоб говорили: Господь Саваоф, Бог Ізраїлів, є Бог над Ізраїлем, і дім раба Твого Давида нехай буде міцним перед лицем Твоїм.

²⁵

ты́ бо, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, ѿве́рзлъ є҆сѝ оу҆́хо раба̀ твоегѡ̀ созда́ти є҆мꙋ̀ до́мъ, сегѡ̀ ра́ди ѡ҆брѣ́те ра́бъ тво́й (дерзнове́нїе) моли́тисѧ пред̾ лице́мъ твои́мъ:

²⁵

Бо Ти, Боже мій, відкрив рабові Твоєму, що Ти спорудиш йому дім, тому раб Твій і насмілився молитися перед Тобою.

²⁶

и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, ты̀ є҆сѝ са́мъ бг҃ъ, и҆ гл҃алъ є҆сѝ къ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ бл҃га̑ѧ сїѧ̑:

²⁶

І нині, Господи, Ти Бог, і Ти сказав про раба Твого таке благо.

²⁷

и҆ нн҃ѣ начнѝ блгⷭ҇ви́ти до́мъ раба̀ твоегѡ̀, да бꙋ́детъ во вѣ́ки пред̾ тобо́ю: ꙗ҆́кѡ ты̀, гдⷭ҇и, блгⷭ҇ви́лъ є҆сѝ, и҆ блгⷭ҇вѝ во вѣ́ки.

²⁷

Почни ж благословляти дім раба Твого, щоб він був вічно перед лицем Твоїм. Бо якщо Ти, Господи, благословиш, то буде він благословенний повік.