¹

И҆ ца́рь а҆нтїо́хъ прохожда́ше вы̑шнїѧ страны̑ и҆ слы́ша, ꙗ҆́кѡ є҆́сть є҆лѷмаі́съ въ персі́дѣ гра́дъ сла́венъ бога́тствомъ, сребро́мъ и҆ зла́томъ,

¹

Тим часом цар Антиох, проходячи верхні області, почув, що є у Персії місто Елимаїс, який славиться багатством, сріблом і золотом,

²

и҆ хра́мъ въ не́мъ бога́тъ ѕѣлѡ̀, и҆ тꙋ̀ запѡ́ны зла̑ты, и҆ брѡнѧ̀ и҆ ѻ҆рꙋ̑жїѧ, ꙗ҆̀же ѡ҆ста́ви тꙋ̀ а҆леѯа́ндръ сы́нъ фїлі́пповъ, ца́рь македѡ́нскїй, и҆́же ца́рствова пе́рвый во є҆́ллинѣхъ.

²

і в ньому — храм, дуже багатий, і є там золоті покрови, броня і зброя, які залишив там Олександр, син Филипа, цар Македонський, — перший, який став царем над еллінами.

³

И҆ прїи́де и҆ и҆ска́ше взѧ́ти гра́дъ и҆ плѣни́ти є҆го̀, и҆ не возмо́же, ꙗ҆́кѡ позна́сѧ сло́во сꙋ́щымъ во гра́дѣ.

³

І він прийшов і намагався взяти це місто і пограбувати його, але не міг, тому що намір його став відомим жителям міста.

⁴

И҆ воста́ша проти́вꙋ є҆мꙋ̀ на бра́нь, и҆ побѣжѐ ѿтꙋ́дꙋ, и҆ и҆́де со ско́рбїю ве́лїею, и҆ возврати́сѧ въ вавѷлѡ́нъ.

⁴

Вони піднялися проти нього війною, і він кинувся навтіки і пішов звідти з великою скорботою, щоб вирушити у Вавилон.

⁵

И҆ прїи́де возвѣща́ѧй є҆мꙋ̀ нѣ́кто въ персі́дꙋ, ꙗ҆́кѡ ѿбѣго́ша полцы̀ ходи́вшїи во і҆ꙋде́ю.

⁵

Тоді прийшов хтось до нього у Персію зі звісткою, що ополчення, які ходили у землю Іуди, втікають,

⁶

И҆ ходѝ лѷсі́а съ си́лою крѣ́пкою въ пе́рвыхъ, и҆ прогна́нъ бы́сть ѿ лица̀ и҆́хъ, и҆ возмого́ша ѻ҆рꙋ́жїѧми и҆ си́лами и҆ коры́стьми мно́гими, ꙗ҆̀же взѧ́ша ѿ полкѡ́въ, и҆̀хже и҆зби́ша.

⁶

що Лісій ходив із сильним військом попереду всіх, але був уражений юдеями, і вони підсилилися і зброєю, і військом, і багатою здобиччю, яку взяли від уражених ними військ,

⁷

И҆ разори́ша ме́рзость, ю҆́же созда̀ на ѻ҆лтарѝ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ ст҃ы́ню, ꙗ҆́коже пре́жде ѡ҆крꙋжи́ша стѣна́ми высо́кими, и҆ веѳсꙋ́рꙋ гра́дъ є҆гѡ̀.

⁷

і що вони зруйнували мерзоти, які він спорудив над жертовником у Єрусалимі, а святилище, як і раніше, обнесли високими стінами, також і Вефсуру, місто його.

⁸

И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша ца́рь словеса̀ сїѧ̑, оу҆страши́сѧ и҆ смꙋти́сѧ ѕѣлѡ̀: и҆ падѐ на ло́же и҆ впадѐ въ недꙋ́гъ ѿ печа́ли, поне́же не сбы́стсѧ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́коже помышлѧ́ше.

⁸

Коли цар почув слова ці, сильно злякався і стривожився, упав на постіль і занеміг від суму, що не збулося так, як він бажав.

⁹

И҆ бѣ̀ тꙋ̀ дни̑ мнѡ́ги, поне́же ѡ҆бнови́сѧ на не́мъ печа́ль вели́ка, и҆ мнѧ́ше, ꙗ҆́кѡ оу҆́мретъ.

⁹

І багато днів пробув він там, тому що відновлювався у ньому сильний сум; він думав, що помирає.

¹⁰

И҆ созва̀ всѧ̑ дрꙋ́ги своѧ̑ и҆ речѐ и҆̀мъ: ѿи́де со́нъ ѿ ѻ҆́чїю моє́ю, и҆ и҆спадо́хъ се́рдцемъ ѿ печа́ли,

¹⁰

І скликав він усіх друзів своїх і сказав їм: відійшов сон від очей моїх, і я занеміг серцем від суму.

¹¹

и҆ рѣ́хъ въ се́рдцы мое́мъ: до коли́кїѧ ско́рби доидо́хъ и҆ волны̀ ве́лїѧ, въ не́йже нн҃ѣ є҆́смь; ꙗ҆́кѡ бла́гъ и҆ люби́мь бы́хъ во вла́сти мое́й:

¹¹

І сказав я у серці своєму: до якої скорботи дійшов я і до якого великого знічення, в якому знаходжуся тепер! А був я корисним і любленим у володінні моєму.

¹²

нн҃ѣ же помина́ю ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же сотвори́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ взѧ́хъ всѧ̑ сосꙋ́ды зла̑ты и҆ срє́брѧны въ не́мъ, и҆ посла́хъ и҆з̾ѧ́ти ѡ҆бита́ющихъ во і҆ꙋде́и вотщѐ:

¹²

Тепер же я згадую про ті злодіяння, які я звершив у Єрусалимі, і як узяв усі золоті і срібні сосуди, які знаходилися у ньому, і посилав знищувати тих, що живуть в Юдеї, даремно.

¹³

позна́хъ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ си́хъ ра́ди ѡ҆брѣто́ша мѧ̀ ѕла̑ѧ сїѧ̑: и҆ сѐ, ги́бнꙋ ско́рбїю ве́лїею въ землѝ чꙋжде́й.

¹³

Тепер я знаю, що за це спіткали мене ці біди, — і ось, я гину від великого суму у чужій землі.

¹⁴

И҆ призва̀ фїлі́ппа є҆ди́наго ѿ дрꙋгѡ́въ свои́хъ, и҆ поста́ви є҆го̀ над̾ всѣ́мъ ца́рствомъ свои́мъ,

¹⁴

І прикликав він Филипа, одного з друзів своїх, і поставив його правителем над усім царством своїм;

¹⁵

и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ дїади́мꙋ и҆ ри́зꙋ свою̀ и҆ пе́рстень, є҆́же води́ти а҆нтїо́ха сы́на є҆гѡ̀ и҆ воспита́ти є҆го̀ є҆́же ца́рствовати.

¹⁵

і дав йому вінець і царський одяг свій і перстень, щоб він керував Антиохом, сином його, і виховував його для царювання.

¹⁶

И҆ оу҆́мре та́мѡ а҆нтїо́хъ ца́рь въ лѣ́то сто̀ четы́редесѧть девѧ́тое.

¹⁶

І помер цар Антиох у сто сорок дев’ятому році.

¹⁷

И҆ позна̀ лѷсі́а, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ца́рь. и҆ поста́ви ца́рствовати а҆нтїо́ха сы́на є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀, є҆го́же воспита̀ ю҆́ношꙋ, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ є҆ѵпа́тѡръ.

¹⁷

Коли Лісій дізнався, що цар помер, то поставив замість нього на царство сина його, Антиоха, якого виховував у юності його, і назвав його ім’ям Евпатора.

¹⁸

И҆ сꙋ́щїи во краегра́дїи заключи́ша і҆и҃лѧ ѡ҆́крестъ ст҃ы́хъ и҆ и҆ска́хꙋ и҆̀мъ ѕла̑ѧ всегда̀ и҆ оу҆твержде́нїе ꙗ҆зы́кѡмъ.

¹⁸

Тим часом ті, що знаходились у фортеці, тіснили Ізраїля навколо святилища і завжди намагалися чинити йому зло, а язичникам служити опорою;

¹⁹

И҆ оу҆мы́сли і҆ꙋ́да и҆згна́ти и҆̀хъ: и҆ созва̀ всѧ̑ лю́ди, да ѡ҆бстоѧ́тъ и҆̀хъ.

¹⁹

тоді Іуда вирішив вигнати їх і скликав весь народ, щоб обложити їх.

²⁰

И҆ собра́шасѧ вкꙋ́пѣ и҆ ѡ҆бсѣдо́ша и҆̀хъ въ лѣ́то сто̀ пѧтьдесѧ́тое, и҆ сотворѝ на ни́хъ стрѣлостоѧ́тєлницы и҆ миха̑ны.

²⁰

Усі зібралися й обложили їх у сто п’ятдесятому році, і спорудив він проти них стрілометальні знаряддя і машини.

²¹

И҆ и҆зыдо́ша ѿ ни́хъ и҆з̾ заключе́нїѧ, и҆ прилѣпи́шасѧ тѣ̑мъ нѣ́цыи нечести́вїи ѿ і҆и҃лѧ,

²¹

Але деякі з обложених вийшли, і до них пристали деякі з нечестивих ізраїльтян;

²²

и҆ и҆до́ша ко царю̀ и҆ рѣ́ша: доко́лѣ не сотвори́ши сꙋда̀ и҆ ѿмсти́ши бра́тїю на́шꙋ;

²²

і пішли вони до царя і сказали: доки ти не вчиниш суду і не помстишся за братів наших?

²³

мы̀ благоволи́мъ слꙋжи́ти ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀ и҆ ходи́ти въ за́повѣдехъ є҆гѡ̀ и҆ послѣ́довати повелѣ́нїємъ є҆гѡ̀:

²³

Ми погодилися служити батькові твоєму і ходити за заповідями його і додержуватися повелінь його;

²⁴

и҆ ѡ҆блеже́ни сꙋ́ть во краегра́дїи сы́нове люді́й на́шихъ, сегѡ̀ ра́ди и҆ ѿчꙋжда́ютсѧ ѿ на́съ: и҆ є҆ли́цы ѡ҆брѣта́хꙋсѧ ѿ на́съ, погꙋблѧ́хꙋсѧ, и҆ наслѣ̑дїѧ на̑ша расхища́єма бѧ́хꙋ:

²⁴

а сини народу нашого обложили укріплення і за те цураються нас, і кого з нас знаходять, умертвляють і майно наше розграбовують,

²⁵

и҆ не на на́съ то́кмѡ простро́ша рꙋ́кꙋ, но и҆ на всѧ̑ предѣ́лы на́шѧ:

²⁵

і не на нас тільки простягли вони руку, але і на всі наділи наші.

²⁶

и҆ сѐ, ѡ҆полчи́шасѧ дне́сь на краегра́дїе во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, є҆́же взѧ́ти є҆го̀ и҆ ст҃ы́ню, и҆ веѳсꙋ́рꙋ оу҆тверди́ша:

²⁶

І ось, тепер обложили вони укріплення у Єрусалимі, щоб оволодіти ним, а святилище і Вефсуру зміцнили.

²⁷

и҆ а҆́ще не предвари́ши и҆̀хъ скорѣ́е, бѡ́лшаѧ си́хъ сотворѧ́тъ, и҆ не возмо́жеши оу҆держа́ти и҆̀хъ.

²⁷

Якщо ти не поспішиш випередити їх, то вони зроблять більше цього, і тоді ти не в силах будеш утримати їх.

²⁸

И҆ прогнѣ́васѧ ца́рь, є҆гда̀ оу҆слы́ша, и҆ собра̀ всѧ̑ дрꙋ́ги своѧ̑ и҆ нача́лники си́лы своеѧ̀ и҆ и҆̀же над̾ кѡ́нники:

²⁸

Почувши це, цар розгнівався і зібрав усіх друзів своїх і начальників війська свого і начальників кінноти;

²⁹

и҆ ѿ ца́рствъ и҆ны́хъ и҆ ѿ ѻ҆стровѡ́въ морски́хъ прїидо́ша къ немꙋ̀ си̑лы нає́мницы:

²⁹

прийшли до нього і з інших царств і з морських островів війська наймані,

³⁰

и҆ бы́сть число̀ си́лъ є҆гѡ̀ сто̀ ты́сѧщъ пѣшцє́въ и҆ два́десѧть ты́сѧщъ ко́нникѡвъ, и҆ слонѡ́въ три́десѧть два̀ вѣ́дѧщихъ бра́нь.

³⁰

так що кількість військ його була: сто тисяч піших, двадцять тисяч вершників і тридцять два слони, привчених до війни.

³¹

И҆ прїидо́ша сквозѣ̀ і҆дꙋме́ю и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ веѳсꙋ́рѣ, и҆ ра́товахꙋ дни̑ мнѡ́ги и҆ сотвори́ша миха̑ны: и҆ и҆зыдо́ша и҆ пожго́ша и҆̀хъ ѻ҆гне́мъ и҆ би́шасѧ мꙋ́жественнѣ.

³¹

І пройшли вони через Ідумею і розташувалися станом навпроти Вефсури, і воювали багато днів і спорудили машини; але ті зробили вилазку і спалили їх вогнем і билися мужньо.

³²

И҆ ѿи́де і҆ꙋ́да ѿ краегра́дїѧ и҆ ѡ҆полчи́сѧ въ веѳсаха́рїи проти́вꙋ полка̀ царе́ва.

³²

Після цього Іуда відступив від фортеці і розташувався станом у Вефсахарі навпроти стану царського.

³³

И҆ воста̀ ца́рь ѕѣлѡ̀ ра́нѡ и҆ воздви́же ѡ҆полче́нїе во оу҆стремле́нїи є҆гѡ̀ по пꙋтѝ веѳсаха́рїи: и҆ оу҆стро́ишасѧ си̑лы на бра́нь, и҆ вострꙋби́ша трꙋба́ми,

³³

Цар же, вставши рано-вранці, поспішно вирушив з військом своїм по дорозі до Вефсахари, і приготувалися війська до битви і засурмили трубами.

³⁴

и҆ слонѡ́мъ показа́ша кро́вь гро́здовꙋ и҆ ꙗ҆́гѡды, є҆́же поѡстри́ти и҆̀хъ на бра́нь:

³⁴

Слонам показували кров винограду і шовковичних ягід, щоб збудити їх до битви,

³⁵

и҆ разлꙋчи́ша ѕвѣре́й на полкѝ и҆ приста́виша коемꙋ́ждо слонꙋ̀ ты́сѧщꙋ мꙋже́й ѡ҆блече́нныхъ въ брѡнѧ̀ желѣ́зомъ соплетє́ны, и҆ шле́мы мѣ́дѧни на глава́хъ и҆́хъ, и҆ пѧ́ть сѡ́тъ ко́нникѡвъ вчине́ныхъ коемꙋ́ждо ѕвѣ́рю и҆збра́нныхъ.

³⁵

і розділили цих тварин на загони і приставили до кожного слона по тисячі мужів у залізних кольчугах і з мідними шоломами на головах, зверх того по п’ятсот добірних вершників призначено було до кожного слона.

³⁶

Сїѧ̑ бѣ́ша пре́жде вре́мене, и҆дѣ́же а҆́ще бѣ̀ ѕвѣ́рь: и҆ и҆дѣ́же а҆́ще и҆дѧ́ше, и҆дѧ́хꙋ вкꙋ́пѣ и҆ не ѿстꙋпа́хꙋ ѿ негѡ̀.

³⁶

Вони ставали завчасно там, де був слон, і куди він ішов, ішли і вони разом, не відстаючи від нього.

³⁷

И҆ пѵ́рги древѧ́ни на ни́хъ крѣ́пцы защища́ющїи на ко́емждо ѕвѣ́ри, препоѧ́сани на не́мъ миха́нами, и҆ на ко́емждо мꙋже́й си́лы три́десѧть два̀ вою́ющихъ на ни́хъ, и҆ і҆нді́анинъ оу҆прави́тель є҆гѡ̀.

³⁷

Притому на них були міцні дерев’яні вежі, які покривали кожного слона, укріплені на них помочами, і в кожній з них по тридцять два сильних мужа, які воювали на них, і при слоні індієць його.

³⁸

И҆ про́чыѧ ко́нники сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ поста́виша на двѣ̀ ча̑сти полка̀, побꙋжда́юще и҆ загражда́юще въ де́брехъ.

³⁸

Інших же вершників розставили тут і там — на двох боках ополчення, щоб подавати знаки і підкріплювати у тісних місцях.

³⁹

Є҆гда́ же возсїѧ̀ со́лнце на щиты̀ златы̑ѧ и҆ мѣ̑дѧныѧ, ѡ҆бсїѧ́ша го́ры ѿ ни́хъ и҆ ѡ҆блиста́ша ꙗ҆́кѡ лампа̑ды ѻ҆́гнєнныѧ.

³⁹

Коли сонце блиснуло на золотих і мідних щитах, то заблищали від них гори і світилися, як вогненні світильники.

⁴⁰

И҆ ѿлꙋчи́сѧ ча́сть нѣ́каѧ ѿ полка̀ царе́ва на го́ры высѡ́ки, и҆ нѣ́цыи на ни̑жшаѧ, и҆ и҆дѧ́хꙋ крѣ́пцѣ и҆ чи́ннѡ.

⁴⁰

Одна частина царського війська була розтягнута по високих горах, а інші — по низинних місцях; і йшли вони твердо і струнко.

⁴¹

И҆ поколеба́шасѧ всѝ слы́шащїи гла́съ мно́жества и҆́хъ, и҆ пꙋтьше́ствїѧ мно́гихъ, и҆ сраже́нїѧ ѻ҆рꙋ́жїй: бѣ́ бо ѡ҆полче́нїе вели́ко ѕѣлѡ̀ и҆ крѣ́пко.

⁴¹

І знітилися всі, які чули шум безлічі їх і ходу такого полчища і стукіт зброї, бо військо було дуже велике і сильне.

⁴²

И҆ прибли́жисѧ і҆ꙋ́да и҆ по́лкъ є҆гѡ̀ на бра́нь, и҆ падо́ша ѿ полка̀ царе́ва ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й.

⁴²

І вступив Іуда і військо його у битву, — й упали з ополчення царського шістсот мужів.

⁴³

И҆ оу҆ви́дѣ є҆леаза́ръ сы́нъ савара́нь є҆ди́наго ѿ ѕвѣре́й ѡ҆блече́на въ броню̀ ца́рскꙋ, и҆ бѧ́ше вы́ше про́чїихъ ѕвѣре́й, и҆ возмнѣ́сѧ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ на не́мъ є҆́сть ца́рь:

⁴³

Тоді Єлеазар, син Саварана, побачив, що один зі слонів покритий бронею царською і перевершував усіх, і здавалося, що на ньому був цар, —

⁴⁴

и҆ вдаде́сѧ са́мъ є҆́же и҆зба́вити лю́ди своѧ̑ и҆ сотвори́ти себѣ̀ и҆́мѧ вѣ́чное,

⁴⁴

і він віддав себе, щоб врятувати народ свій і придбати собі вічне ім’я;

⁴⁵

и҆ течѐ къ немꙋ̀ съ де́рзостїю въ среди́нꙋ полка̀, и҆ побива́ше ѡ҆деснꙋ́ю и҆ ѡ҆шꙋ́юю, и҆ раздѣлѧ́хꙋсѧ ѿ негѡ̀ сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ:

⁴⁵

і сміливо побіг до нього на середину загону, вражаючи праворуч і ліворуч, і розступалися від нього і в той, і в інший бік;

⁴⁶

и҆ вни́де под̾ слона̀, и҆ подложи́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆бѝ є҆го̀, и҆ падѐ на зе́млю верхꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ оу҆́мре тꙋ̀.

⁴⁶

і підбіг він під того слона, ліг під нього й убив його, й упав на нього слон на землю, і він помер там.

⁴⁷

И҆ ви́дѣша си́лꙋ ца́рства и҆ оу҆стремле́нїе во́євъ, и҆ оу҆клони́шасѧ ѿ ни́хъ.

⁴⁷

Але, побачивши силу царського ополчення і стрімкість військ, юдеї ухилилися від них.

⁴⁸

Сꙋ́щїи же ѿ полка̀ царе́ва взыдо́ша проти́вꙋ и҆́хъ на і҆ерⷭ҇ли́мъ: и҆ ѡ҆полчи́сѧ ца́рь на і҆ꙋде́ю и҆ на го́рꙋ сїѡ́нъ.

⁴⁸

Царські ж війська пішли проти них на Єрусалим: цар направив війська на Юдею і на гору Сион.

⁴⁹

И҆ сотворѝ ми́ръ съ сꙋ́щими въ веѳсꙋ́рѣхъ: и҆ и҆зыдо́ша и҆з̾ гра́да, ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ и҆̀мъ та́мѡ пи́щи, є҆́же затвори́тисѧ въ не́мъ, поне́же сꙋббѡ́та бѧ́ше землѝ.

⁴⁹

І уклав він мир з тими, що були у Вефсурі, які вийшли з міста, бо не було у них продовольства, щоб триматися у ньому в облозі, тому що був суботній рік на землі.

⁵⁰

И҆ взѧ̀ ца́рь веѳсꙋ́рꙋ и҆ поста́ви тꙋ̀ стра́жꙋ храни́ти ю҆̀.

⁵⁰

Й оволодів цар Вефсурою і залишив у ній сторожу, щоб стерегти її.

⁵¹

И҆ ѡ҆полчи́сѧ на мѣ́сто ст҃ы́ни дни̑ мнѡ́ги, и҆ поста́ви тꙋ̀ стрѣлостоѧ́тєлницы и҆ миха̑ны, и҆ ѻ҆гнемє́тницы и҆ каменомє́тницы и҆ скорпїѡ́ны, є҆́же бы мета́ти стрѣ́лы и҆ пра́щы.

⁵¹

Потім багато днів облягав святилище, і поставив там стрілометальні знаряддя і машини, і вогнеметальні, і каменеметальні і списометальні, щоб кидати стріли і каміння.

⁵²

Сотвори́ша же и҆ ті́и миха̑ны проти́вꙋ миха́нъ и҆́хъ, и҆ бра́шасѧ дни̑ мнѡ́ги.

⁵²

Але й юдеї спорудили машини проти їхніх машин і воювали багато днів;

⁵³

Пи́ща же не бѧ́ше во гра́дѣ, зане́же седмо́е лѣ́то бѣ̀, и҆ и҆збѣжа́вшїи во і҆ꙋде́ю ѿ ꙗ҆зы̑къ поѧдо́ша ѡ҆ста́нокъ сокрове́нїѧ.

⁵³

продовольчих же припасів бракувало у сховищах, тому що був сьомий рік, і ті, що шукали в Юдеї безпеки від язичників, спожили залишки запасів;

⁵⁴

И҆ ѡ҆ста́шасѧ во свѧти́лищи мꙋже́й ма́лѡ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆б̾ѧ́тъ и҆̀хъ гла́дъ, и҆ расточе́ни бы́ша кі́йждо въ мѣ́сто своѐ.

⁵⁴

і залишилося при святилищі небагато мужів, бо здолав їх голод, і розійшлися кожен у своє місце.

⁵⁵

И҆ слы́ша лѷсі́а, ꙗ҆́кѡ фїли́ппъ, є҆го́же поста́ви ца́рь а҆нтїо́хъ, є҆щѐ жи́въ сы́й, да воспита́етъ а҆нтїо́ха сы́на є҆гѡ̀, во є҆́же ца́рствовати є҆мꙋ̀,

⁵⁵

Почув Лісій, що Филип, якому цар Антиох ще за життя доручив виховувати сина свого, Антиоха, для царювання,

⁵⁶

возврати́сѧ ѿ персі́ды и҆ миді́и, и҆ вѡ́и ца́рстїи ходи́вшїи съ ни́мъ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆́щетъ прїѧ́ти ве́щы:

⁵⁶

повернувся з Персії і Мідії і з ним — війська, що ходили з царем, і що він домагається прийняти на себе діла царства.

⁵⁷

и҆ потща́сѧ поитѝ ѿ краегра́дїѧ и҆ глаго́лати ко царю̀ и҆ воево́дамъ си́лы и҆ къ мꙋжє́мъ: ѡ҆скꙋдѣва́емъ на всѧ́къ де́нь, и҆ пи́ща на́мъ ма́ла (є҆́сть), и҆ мѣ́сто, є҆́же ѡ҆бстои́мъ, оу҆твержде́но, и҆ надлежи́тъ на́мъ (стро́ити) ꙗ҆̀же ѡ҆ ца́рствѣ:

⁵⁷

Тому поспішно пішов і сказав цареві, начальникам війська і вельможам: ми щодня терпимо нестачу і продовольства у нас мало, а місце, що обложене нами, — міцне, тим часом лежить на нас піклування про царство.

⁵⁸

нн҃ѣ оу҆̀бо дади́мъ десни́цꙋ человѣ́кѡмъ тѣ̑мъ и҆ сотвори́мъ съ ни́ми ми́ръ и҆ со всѣ́ми людьмѝ и҆́хъ,

⁵⁸

Отже, подамо правицю цим людям і укладемо з ними мир і з усім народом їхнім,

⁵⁹

и҆ оу҆ста́вимъ и҆̀мъ, да хо́дѧтъ въ зако́нѣхъ свои́хъ, ꙗ҆́коже пре́жде: ра́ди бо зако́нѡвъ свои́хъ, ꙗ҆̀же разрꙋши́хомъ, прогнѣ́вашасѧ и҆ сотвори́ша всѧ̑ сїѧ̑.

⁵⁹

і дозволимо їм жити за законами їхніми, як колись; бо за свої закони, які ми скасували, вони роздратувалися і зробили все це.

⁶⁰

И҆ оу҆го́дно бы́сть сло́во пред̾ царе́мъ и҆ нача̑лники, и҆ посла̀ къ ни̑мъ ми́ръ сотвори́ти. и҆ прїѧ́ша.

⁶⁰

І угодне було це слово царю і начальникам, — і послав він до них, щоб укласти мир, що вони і прийняли;

⁶¹

И҆ клѧ́тсѧ и҆̀мъ ца́рь и҆ нача̑лницы: ѡ҆ си́хъ и҆зыдо́ша и҆з̾ тверды́ни.

⁶¹

і клявся їм цар і начальники. Після цього вони вийшли з укріплення.

⁶²

И҆ вни́де ца́рь въ го́рꙋ сїѡ́нъ и҆ ви́дѣ тверды́ню мѣ́ста: и҆ ѿве́ржесѧ клѧ́твы, є҆́юже клѧ́тсѧ, и҆ повелѣ̀ разори́ти стѣ́нꙋ ѡ҆́крестъ.

⁶²

І зійшов цар на гору Сион і, оглянувши укріплені місця, зневажив клятву, якою клявся, і повелів зруйнувати стіни навкруги.

⁶³

И҆ ѿи́де тща́телнѡ и҆ возврати́сѧ во а҆нтїохі́ю, и҆ ѡ҆брѣ́те фїлі́ппа госпо́дствꙋюща над̾ гра́домъ, и҆ воева̀ на́нь, и҆ взѧ̀ гра́дъ нꙋ́ждею.

⁶³

Потім поспішно вирушив і, повернувшись в Антиохію, він побачив, що Филип володіє містом, вступив з ним у битву і силою взяв місто.