* У євреїв: «Перша Самуїла».

Глава́ а҃

¹

И҆ бы́сть человѣ́къ ѿ а҆рмаѳе́мъ сїфы̀, ѿ горы̀ є҆фре́мли, и҆ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ є҆лкана̀ сы́нъ і҆еремїи́ль, сы́на и҆лі́ина, сы́на ѳоке́лѧ въ насі́вѣ ѿ а҆рмаѳе́ма ѿ горы̀ є҆фре́мли:

¹

Був один чоловік з Рамафаїм-Цофима, з гори Єфремової, ім’я йому Елкана, син Ієрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, — ефрафянин;

²

и҆ семꙋ̀ двѣ̀ жєны̀ (бы́ша): и҆́мѧ є҆ди́нѣй а҆́нна и҆ и҆́мѧ вторѣ́й фенна́на: и҆ бѧ́хꙋ фенна́нѣ дѣ́ти, а҆́ннѣ же не бѧ́ше ѻ҆троча́те.

²

у нього були дві дружини: ім’я однієї Анна, а ім’я другої Феннана; у Феннани були діти, у Анни ж не було дітей.

³

И҆ восхожда́ше человѣ́къ ѿ днѐ до днѐ и҆з̾ гра́да своегѡ̀ а҆рмаѳе́ма покланѧ́тисѧ и҆ жре́ти гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ саваѡ́ѳꙋ въ силѡ́мъ. И҆ та́мѡ бѣ̀ и҆лі́й и҆ два̀ сы̑на є҆гѡ̀ ѻ҆фні̀ и҆ фїнее́съ, жерцы̀ гдⷭ҇ни.

³

І ходив цей чоловік з міста свого у визначені дні поклонятися і приносити жертву Господу Саваофу в Силом; там були [Ілій і] два сини його, Офні та Финеєс, священиками Господа.

⁴

И҆ бы́сть де́нь, и҆ пожрѐ є҆лкана̀ и҆ дадѐ фенна́нѣ женѣ̀ свое́й и҆ сынѡ́мъ є҆ѧ̀ и҆ дще́рємъ є҆ѧ̀ ча̑сти:

⁴

У той день, коли Елкана приносив жертву, давав Феннані, дружині своїй, і всім синам її і дочкам її частини;

⁵

а҆́ннѣ же дадѐ ча́сть є҆ди́нꙋ, ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ є҆́й ча̑да, ѻ҆ба́че а҆́ннꙋ люблѧ́ше є҆лкана̀ па́че фенна́ны. И҆ гдⷭ҇ь затворѝ ложесна̀ є҆ѧ̀:

⁵

Анні ж давав частину особливу, [тому що в неї не було дітей], бо любив Анну [більше, ніж Феннану], хоча Господь закрив утробу її.

⁶

зане́же не дадѐ є҆́й гдⷭ҇ь ча́да по ско́рби є҆ѧ̀ и҆ по сѣ́тованїю ѡ҆скорбле́нїѧ є҆ѧ̀, и҆ сѣ́товаше сегѡ̀ ра́ди, ꙗ҆́кѡ затворѝ гдⷭ҇ь оу҆тро́бꙋ є҆ѧ̀ не да́ти є҆́й ча́да.

⁶

Суперниця її сильно засмучувала її, спонукуючи її до нарікання на те, що Господь закрив утробу її.

⁷

Та́кѡ творѧ́ше ѿ го́да до го́да, внегда̀ приходи́ти є҆́й въ до́мъ гдⷭ҇ень: (оу҆корѧ́ше є҆ѧ̀ та́кѡ,) и҆ сѣ́товаше, и҆ пла́каше, и҆ не ꙗ҆дѧ́ше.

⁷

Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та засмучувала її, а ця плакала [і нарікала] і не їла.

⁸

И҆ речѐ є҆́й є҆лкана̀ мꙋ́жъ є҆ѧ̀: а҆́нна. И҆ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ, а҆́зъ, го́споди. И҆ речѐ є҆́й: что́ ти є҆́сть, ꙗ҆́кѡ пла́чешисѧ; и҆ почто̀ не ꙗ҆́си; и҆ почто̀ бїе́ши се́рдце твоѐ; нѣ́смь ли а҆́зъ тебѣ̀ добрѣ́е па́че десѧтѝ ча̑дъ;

⁸

І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! [Вона відповіла йому: ось я. І сказав їй:] чого ти плачеш і чому не їси, і від чого сумує серце твоє? чи не краще я для тебе за десять синів?

⁹

И҆ воста́вши а҆́нна по ꙗ҆де́нїи и҆́хъ въ силѡ́мѣ, и҆ ста̀ пред̾ гдⷭ҇емъ. И҆лі́й же жре́цъ сѣдѧ́ше на престо́лѣ, при пра́зѣ две́ри хра́ма гдⷭ҇нѧ.

⁹

І встала Анна після того, як вони їли і пили в Силомі, [і стала перед Господом]. Ілій же священик сидів тоді на сідалищі біля входу в храм Господній.

¹⁰

И҆ та̀ оу҆миле́нна дꙋше́ю, и҆ помоли́сѧ гдⷭ҇ꙋ и҆ пла́чꙋщи пропла́ка,

¹⁰

І була вона в скорботі душі, і молилася Господу, і гірко плакала,

¹¹

и҆ ѡ҆бѣща̀ ѡ҆бѣ́тъ гдⷭ҇ꙋ, глаго́лющи: а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇и є҆лѡі̀ саваѡ́ѳъ, а҆́ще призира́ѧ при́зриши на смире́нїе рабы̀ твоеѧ̀ и҆ помѧне́ши мѧ̀, и҆ да́си рабѣ̀ твое́й сѣ́мѧ мꙋ́жеско, то̀ да́мъ є҆̀ пред̾ тобо́ю въ да́ръ до днѐ сме́рти є҆гѡ̀: и҆ вїна̀ и҆ пїѧ́нственнагѡ не и҆спїе́тъ, и҆ желѣ́зо не взы́детъ на главꙋ̀ є҆гѡ̀.

¹¹

і дала обітницю, говорячи: Господи [Всемогутній Боже] Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Господу [у дар] на всі дні життя його, [і вина і сикера не буде він пити,] і бритва не торкнеться голови його.

¹²

И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆мно́жи молѧ́щисѧ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆лі́й же жре́цъ смотрѧ́ше на оу҆ста̀ є҆ѧ̀.

¹²

Тим часом як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на вуста її;

¹³

И҆ та̀ глаго́лаше въ се́рдцы свое́мъ, то́кмѡ оу҆стнѣ̀ є҆ѧ̀ двиза́стѣсѧ, а҆ гла́съ є҆ѧ̀ не слы́шашесѧ: и҆ мнѧ́ше ю҆̀ и҆лі́й пїѧ́нꙋ сꙋ́щꙋ.

¹³

і оскільки Анна говорила у серці своєму, а вуста її тільки рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій вважав її п’яною.

¹⁴

И҆ речѐ є҆́й и҆лі́й: доко́лѣ пїѧ́на бꙋ́деши; ѿимѝ вїно̀ твоѐ и҆ и҆дѝ ѿ мѣ́ста гдⷭ҇нѧ.

¹⁴

І сказав їй Ілій: доки ти будеш п’яною? витверезься від вина твого [і йди від лиця Господнього].

¹⁵

И҆ ѿвѣща̀ а҆́нна и҆ речѐ: нѝ, го́споди: жена̀ въ же́стокъ де́нь а҆́зъ є҆́смь, вїна̀ и҆ пїѧ́нства не пи́хъ, но и҆злива́ю пред̾ гдⷭ҇емъ дꙋ́шꙋ мою̀:

¹⁵

І відповіла Анна, і сказала: ні, господарю мій; я — дружина, скорботна духом, вина і сикера я не пила, але виливаю душу мою перед Господом;

¹⁶

не да́ждь рабы̀ твоеѧ̀ во дще́рь поги́бели, ꙗ҆́кѡ ѿ мно́жества глꙋмле́нїѧ моегѡ̀ и҆ ѿ мно́жества сѣ́тованїѧ моегѡ̀ и҆ста́ѧхъ да́же досе́лѣ.

¹⁶

не вважай рабу твою негідною жінкою, бо від великої печалі моєї і від скорботи моєї я говорила досі.

¹⁷

И҆ ѿвѣща̀ и҆лі́й и҆ речѐ къ не́й: и҆дѝ съ ми́ромъ, бг҃ъ і҆и҃левъ да да́стъ тѝ всѐ проше́нїе твоѐ, є҆́же проси́ла є҆сѝ ѿ негѡ̀.

¹⁷

І відповів Ілій і сказав: іди з миром, і Бог Ізраїлів виконає прохання твоє, чого ти просила в Нього.

¹⁸

И҆ речѐ а҆́нна: ѡ҆брѣ́те раба̀ твоѧ̀ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма. И҆ и҆́де жена̀ въ пꙋ́ть сво́й, и҆ вни́де во ѻ҆би́тель свою̀, и҆ ꙗ҆дѐ съ мꙋ́жемъ свои́мъ и҆ пѝ, и҆ лицѐ є҆ѧ̀ не и҆спадѐ ктомꙋ̀.

¹⁸

Вона ж сказала: нехай знайде раба твоя милість в очах твоїх! І пішла вона в дорогу свою, і їла, і лице її не було вже сумним, як колись.

¹⁹

И҆ оу҆́треневаша заꙋ́тра, и҆ поклони́шасѧ гдⷭ҇ꙋ, и҆ и҆до́ша пꙋте́мъ свои́мъ. И҆ вни́де є҆лкана̀ въ до́мъ сво́й во а҆рмаѳе́мъ и҆ позна̀ є҆лкана̀ женꙋ̀ свою̀ а҆́ннꙋ: и҆ помѧнѐ ю҆̀ гдⷭ҇ь, и҆ зача́тъ.

¹⁹

І встали вони вранці, і поклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій у Раму. І пізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь.

²⁰

И҆ бы́сть во вре́мѧ дні́й, и҆ родѝ а҆́нна сы́на и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ самꙋи́лъ: и҆ речѐ: ꙗ҆́кѡ ѿ гдⷭ҇а бг҃а саваѡ́ѳа и҆спроси́хъ є҆го̀.

²⁰

Через деякий час зачала Анна і народила сина і дала йому ім’я: Самуїл, бо, [говорила вона], від Господа [Бога Саваофа] я виблагала його.

²¹

И҆ взы́де человѣ́къ є҆лкана̀ и҆ ве́сь до́мъ є҆гѡ̀ въ силѡ́мъ пожре́ти же́ртвꙋ дні́й и҆ ѡ҆бѣ́ты своѧ̑ и҆ всѧ̑ десѧти̑ны землѝ своеѧ̀.

²¹

І пішов чоловік її Елкана і вся родина його [у Силом] принести річну жертву Господу й обітниці свої [і всі десятини від землі своєї].

²²

А҆́нна же не взы́де съ ни́мъ, ꙗ҆́кѡ речѐ мꙋ́жеви своемꙋ̀: до́ндеже взы́детъ ѻ҆троча̀, и҆ а҆́ще ѿдою̀ є҆̀, тогда̀ ꙗ҆ви́тсѧ лицꙋ̀ гдⷭ҇ню и҆ пребꙋ́детъ та́мѡ до вѣ́ка.

²²

Анна ж не пішла [з ним], сказавши чоловіку своєму: коли дитя відняте буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він явиться перед Господом і залишиться там назавжди.

²³

И҆ речѐ є҆́й є҆лкана̀ мꙋ́жъ є҆ѧ̀: творѝ благо́е пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, сѣдѝ до́ндеже ѿдои́ши є҆̀: но да оу҆тверди́тъ гдⷭ҇ь (сло́во твоѐ), и҆зше́дшее и҆з̾ оу҆́стъ твои́хъ. И҆ сѣ́де жена̀, и҆ млеко́мъ пита́ше сы́на своего̀, до́ндеже ѿдоѝ є҆го̀.

²³

І сказав їй Елкана, чоловік її: роби, що тобі вгодно; залишайся, доки не вигодуєш його грудьми; тільки нехай утвердить Господь слово, [що вийшло з вуст твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала грудьми сина свого, доки не вигодувала.

²⁴

И҆ взы́де съ ни́мъ въ силѡ́мъ, є҆гда̀ ѿдоѝ є҆го̀, съ телце́мъ трилѣ́тнымъ и҆ съ хлѣ̑бы и҆ со є҆́фї мꙋкѝ пшени́чны и҆ мѣ́хомъ вїна̀: и҆ внидо́ша въ до́мъ гдⷭ҇ень въ силѡ́мъ, и҆ ѻ҆троча̀ съ ни́ми.

²⁴

Коли ж вигодувала його, пішла з ним у Силом, взявши три тельці [і хліби] і одну ефу борошна і міх вина, і прийшла в дім Господа в Силом, [і хлопчик з нею]; хлопчик же був ще дитя.

²⁵

И҆ приведо́ша є҆̀ пред̾ гдⷭ҇а: и҆ закла̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ же́ртвꙋ, ю҆́же творѧ́ше ѿ дні́й на дни̑ гдⷭ҇еви: и҆ приведо́ша ѻ҆троча̀, и҆ закла̀ телца̀. И҆ приведѐ а҆́нна ма́ти ѻ҆троча̀ ко и҆лі́ю

²⁵

[І привели його перед лице Господа; і приніс батько його жертву, яку приносив Господу у встановлені дні. І привели отрока] і закололи тельця; і привела отрока [Анна мати] до Ілія

²⁶

и҆ речѐ: во мнѣ̀, гдⷭ҇и, да живе́тъ дꙋша̀ твоѧ̀, господи́не мо́й, а҆́зъ жена̀ стоѧ́вшаѧ пред̾ тобо́ю, ѡ҆ се́мъ помоли́тисѧ гдⷭ҇ꙋ:

²⁶

і сказала: о, господарю мій! нехай живе душа твоя, господарю мій! я — та сама жінка, що тут при тобі стояла і молилася Господу;

²⁷

ѡ҆ ѻ҆троча́ти се́мъ моли́хсѧ, и҆ даде́ ми гдⷭ҇ь проше́нїе моѐ, є҆́же проси́хъ оу҆ негѡ̀:

²⁷

про це дитя молилася я, і виконав мені Господь прохання моє, чого я просила в Нього;

²⁸

и҆ а҆́зъ ѿдаю̀ є҆̀ гдⷭ҇еви во всѧ̑ дни̑ живота̀ є҆гѡ̀ на слꙋже́нїе гдⷭ҇еви. И҆ поклони́сѧ та́мѡ гдⷭ҇еви.

²⁸

і я віддаю його Господу на всі дні життя його, служити Господу. І поклонилася там Господу.

Глава́ в҃

¹

И҆ помоли́сѧ а҆́нна и҆ речѐ: оу҆тверди́сѧ се́рдце моѐ въ гдⷭ҇ѣ, вознесе́сѧ ро́гъ мо́й въ бз҃ѣ мое́мъ, разшири́шасѧ оу҆ста̀ моѧ̑ на врагѝ моѧ̑, возвесели́хсѧ ѡ҆ спасе́нїи твое́мъ:

¹

І молилася Анна і говорила: зраділо серце моє в Господі; піднісся ріг мій у Бозі моєму; широко розкрилися вуста мої на ворогів моїх, бо я радію у спасінні Твоєму.

²

ꙗ҆́кѡ нѣ́сть ст҃ъ ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь, и҆ нѣ́сть првⷣнъ ꙗ҆́кѡ бг҃ъ на́шъ, и҆ нѣ́сть ст҃ъ па́че тебє̀:

²

Немає настільки святого, як Господь; бо немає іншого, крім Тебе; і немає твердині, як Бог наш.

³

не хвали́тесѧ и҆ не глаго́лите высѡ́каѧ въ горды́ни, нижѐ да и҆зы́детъ велерѣ́чїе и҆з̾ оу҆́стъ ва́шихъ: ꙗ҆́кѡ бг҃ъ ра́зꙋмѡвъ гдⷭ҇ь, и҆ бг҃ъ оу҆готовлѧ́ѧй начина̑нїѧ своѧ̑:

³

Не примножуйте розмов гордовитих; зухвалі слова нехай не виходять з уст ваших; бо Господь є Бог відання, і діла в Нього зважені.

⁴

лꙋ́къ си́льныхъ и҆знемо́же, и҆ немощствꙋ́ющїи препоѧ́сашасѧ си́лою:

⁴

Лук сильних переломлюється, а немічні перепоясуються силою;

⁵

и҆спо́лненнїи хлѣ́ба лиши́шасѧ, и҆ а҆́лчꙋщїи прише́лствоваша зе́млю: ꙗ҆́кѡ непло́ды родѝ се́дмь, и҆ мно́гаѧ въ ча́дѣхъ и҆знемо́же:

⁵

ситі працюють за хліб, а голодні відпочивають; навіть неплідна народжує сім разів, а багатодітна знемагає.

⁶

гдⷭ҇ь мертви́тъ и҆ живи́тъ, низво́дитъ во а҆́дъ и҆ возво́дитъ,

⁶

Господь умертвляє і оживляє, спускає до пекла і возводить;

⁷

гдⷭ҇ь оу҆бо́житъ и҆ богати́тъ, смирѧ́етъ и҆ вы́ситъ,

⁷

Господь робить убогими і збагачує, принижує і піднімає.

⁸

возставлѧ́етъ ѿ землѝ оу҆бо́га и҆ ѿ гно́ища воздвиза́етъ ни́ща посади́ти є҆го̀ съ могꙋ́щими люді́й, и҆ престо́лъ сла́вы даѧ̀ въ наслѣ́дїе и҆̀мъ:

⁸

З пороху піднімає Він бідного, із бруду піднімає убогого, посаджуючи з вельможами, і престіл слави дає їм у спадщину; бо у Господа основи землі, і Він утвердив на них вселенну.

⁹

даѧ́й моли́твꙋ молѧ́щемꙋсѧ и҆ блгⷭ҇вѝ лѣ̑та првⷣнагѡ, ꙗ҆́кѡ не въ крѣ́пости си́ленъ мꙋ́жъ:

⁹

Стопи святих Своїх Він оберігає, а беззаконні в темряві зникають; тому що не силою міцна людина.

¹⁰

гдⷭ҇ь не́мощна сотворѝ сопоста́та є҆гѡ̀, гдⷭ҇ь ст҃ъ: да не хва́литсѧ премꙋ́дрый премꙋ́дростїю свое́ю, и҆ да не хва́литсѧ си́льный си́лою свое́ю, и҆ да не хва́литсѧ бога́тый бога́тствомъ свои́мъ: но ѡ҆ се́мъ да хва́литсѧ хвалѧ́йсѧ, є҆́же разꙋмѣ́ти и҆ зна́ти гдⷭ҇а, и҆ твори́ти сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ посредѣ̀ землѝ: гдⷭ҇ь взы́де на нб҃са̀ и҆ возгремѣ̀: то́й сꙋ́дитъ концє́мъ землѝ, првⷣнъ сы́й, и҆ да́стъ крѣ́пость царє́мъ на́шымъ и҆ вознесе́тъ ро́гъ хрїста̀ своегѡ̀.

¹⁰

Господь зітре противників Своїх; з небес загримить на них. [Господь святий. Нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, і нехай не хвалиться сильний силою своєю, і нехай не хвалиться багатий багатством своїм, але хто бажає хвалитися, нехай хвалиться тим, що розуміє і знає Господа.] Господь буде судити краї землі, і дасть кріпкість цареві Своєму і піднесе ріг помазаника Свого.

¹¹

И҆ ѡ҆ста́виша є҆го̀ та́мѡ пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ ѿидо́ша во а҆рмаѳе́мъ въ до́мъ сво́й: ѻ҆троча́ же бѣ̀ слꙋжа̀ лицꙋ̀ гдⷭ҇ню пред̾ лице́мъ и҆лі́и жерца̀.

¹¹

[І залишила Самуїла там перед Господом,] і пішов Елкана в Раму в дім свій, а отрок залишився служити Господу при Ілії священику.

¹²

Сы́нове же и҆лі́и жерца̀ (бы́ша) сы́нове поги́белнїи, не вѣ́дꙋще гдⷭ҇а,

¹²

Сини ж Ілія були люди негідні; вони не знали Господа

¹³

ни ѡ҆правда́нїѧ жре́ческа пред̾ людьмѝ всѣ́ми жрꙋ́щими. И҆ прихожда́ше ѻ҆́трокъ жре́ческъ, є҆гда̀ варѧ́тсѧ мѧса̀, и҆ оу҆́дица трезꙋ́бна въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀,

¹³

і обов’язків священиків стосовно до народу. Коли хто приносив жертву, слуга священиків, приходив під час варіння м’яса, з виделкою в руці своїй

¹⁴

и҆ влага́ше ю҆̀ въ коно́бъ вели́кїй, и҆лѝ въ мѣ́дѧный сосꙋ́дъ, и҆лѝ горне́цъ, и҆ всѐ є҆́же вонзе́сѧ на оу҆́дицꙋ, взима́ше є҆̀ себѣ̀ жре́цъ: и҆ та́кѡ творѧ́хꙋ всемꙋ̀ і҆и҃леви приходѧ́щемꙋ пожре́ти гдⷭ҇еви въ силѡ́мѣ.

¹⁴

і опускав її в казан, або в каструлю, або на сковороду, або в горщик, і що вийме виделка, те брав собі священик. Так чинили вони з усіма ізраїльтянами, які приходили туди в Силом.

¹⁵

И҆ пре́жде кажде́нїѧ тꙋ́ка, прихожда́ше ѻ҆́трокъ жре́ческъ и҆ глаго́лаше мꙋ́жеви жрꙋ́щемꙋ: да́ждь мѧ́са и҆спещѝ жерцꙋ̀, и҆ не возмꙋ̀ ѿ тебє̀ мѧ́са варе́нагѡ ѿ коно́ба.

¹⁵

Навіть раніше, ніж спалювали жир, приходив слуга священичий і говорив тому, хто приносив жертву: дай м’яса на печеню священикові; він не візьме в тебе вареного м’яса, а дай сире.

¹⁶

И҆ глаго́лаше мꙋ́жъ жрѧ́й: да покади́тсѧ пе́рвѣе тꙋ́къ, ꙗ҆́коже подоба́етъ, и҆ тогда̀ во́змеши себѣ̀ ѿ всѣ́хъ, є҆́же хо́щетъ дꙋша̀ твоѧ̀. И҆ речѐ: нѝ, нн҃ѣ да́ждь: а҆́ще же не да́си, возмꙋ̀ си́лою.

¹⁶

І якщо хто говорив йому: нехай спалять раніше жир, як має бути, і потім візьми собі, скільки забажає душа твоя, то він говорив: ні, зараз же дай, а якщо ні, то силою візьму.

¹⁷

И҆ бѣ̀ пред̾ гдⷭ҇емъ грѣ́хъ ѻ҆трокѡ́въ ве́лїй ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ ѿмета́хꙋ же́ртвꙋ гдⷭ҇ню.

¹⁷

І гріх цих молодих людей був дуже великий перед Господом, тому що вони відвертали від жертвоприношень Господу.

¹⁸

И҆ самꙋи́лъ бѣ̀ слꙋжа̀ пред̾ гдⷭ҇емъ, ѻ҆́трочищь сы́й ѡ҆поѧ́санъ во є҆фꙋ́дъ льнѧ́нъ.

¹⁸

Отрок же Самуїл служив перед Господом, одягаючи лляний ефод.

¹⁹

И҆ хламѵ́дꙋ ма́лꙋ сотворѝ є҆мꙋ̀ ма́ти є҆гѡ̀, и҆ приноша́ше є҆мꙋ̀ ѿ дні́й во дни̑, є҆гда̀ восхожда́ше съ мꙋ́жемъ свои́мъ пожре́ти же́ртвꙋ дні́й.

¹⁹

Верхній малий одяг робила йому мати його і приносила йому щорічно, коли приходила з чоловіком своїм для приношення належної жертви.

²⁰

И҆ благословѝ и҆лі́й є҆лканꙋ̀ и҆ женꙋ̀ є҆гѡ̀, глаго́лѧ: да возда́стъ тѝ гдⷭ҇ь сѣ́мѧ ѿ жены̀ сеѧ̀ за да́ръ, є҆го́же дарова́лъ є҆сѝ гдⷭ҇еви. И҆ ѿи́де человѣ́къ въ мѣ́сто своѐ.

²⁰

І благословив Ілій Елкану і дружину його і сказав: нехай дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість даного, якого ти віддав Господу! І пішли вони в місце своє.

²¹

И҆ посѣтѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ а҆́ннꙋ, и҆ зача̀, и҆ родѝ є҆щѐ трѝ сы́ны и҆ дщє́ри двѣ̀. И҆ возвели́чисѧ ѻ҆́трокъ самꙋи́лъ пред̾ гдⷭ҇емъ.

²¹

І відвідав Господь Анну, і зачала вона і народила ще трьох синів і двох дочок; а отрок Самуїл зростав у Господа.

²²

И҆лі́й же состарѣ́сѧ ѕѣлѡ̀: и҆ оу҆слы́ша, ꙗ҆̀же творѧ́хꙋ сы́нове є҆гѡ̀ всѣ̑мъ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ, и҆ ꙗ҆́кѡ быва́хꙋ съ жена́ми предстоѧ́щими оу҆ две́рїй ски́нїи свидѣ́нїѧ,

²²

Ілій же був дуже старим і чув усе, як поводяться сини його з усіма ізраїльтянами, і що вони сплять з жінками, які збираються біля входу в скинію зібрання.

²³

и҆ речѐ и҆̀мъ: почто̀ твори́те по глаго́лꙋ семꙋ̀, є҆го́же а҆́зъ слы́шꙋ и҆з̾ оу҆́стъ всѣ́хъ люді́й гдⷭ҇нихъ (ѡ҆ ва́съ);

²³

І сказав їм: для чого ви робите такі справи? бо я чую про недобрі вчинки ваші від усього народу [Господнього].

²⁴

нѝ, ча̑да, нѝ: ꙗ҆́кѡ не бла́гъ слꙋ́хъ, є҆го́же а҆́зъ слы́шꙋ ѡ҆ ва́съ: не твори́те та́кѡ, ꙗ҆́кѡ не добры̀ слꙋ́хи, ꙗ҆̀же а҆́зъ слы́шꙋ, є҆́же не рабо́тати лю́демъ бг҃ꙋ:

²⁴

Ні, діти мої, недобрий поголос, який я чую [про вас, не робіть так, бо недобрий поголос, який я чую]; ви розбещуєте народ Господній;

²⁵

а҆́ще согрѣша́ѧ согрѣши́тъ мꙋ́жъ мꙋ́жеви, помо́лѧтсѧ ѡ҆ не́мъ ко гдⷭ҇ꙋ: а҆́ще же гдⷭ҇еви согрѣши́тъ, кто̀ помо́литсѧ ѡ҆ не́мъ; И҆ не послꙋ́шаста гла́са ѻ҆тца̀ своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ хотѧ́й восхотѣ̀ гдⷭ҇ь погꙋби́ти ѧ҆̀.

²⁵

якщо згрішить людина проти людини, то помоляться за неї Богу; якщо ж людина згрішить проти Господа, то хто буде заступником за неї? Але вони не слухали голосу батька свого, бо Господь вирішив уже віддати їх на смерть.

²⁶

Ѻ҆́трокъ же самꙋи́лъ хожда́ше пред̾ꙋспѣва́ѧ, и҆ бѣ̀ бла̑гъ пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ челѡвѣ́ки.

²⁶

Отрок же Самуїл все більше і більше входив у вік і у благовоління в Господа й у людей.

²⁷

И҆ прїи́де человѣ́къ бж҃їй ко и҆лі́ю и҆ речѐ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: ѿкрыва́ѧсѧ ѿкры́хсѧ въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, сꙋ́щымъ и҆̀мъ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй рабѡ́мъ въ до́мꙋ фараѡ́ни,

²⁷

І прийшов чоловік Божий до Ілія і сказав йому: так говорить Господь: чи не відкрився Я дому батька твого, коли вони були ще в Єгипті, у домі фараона?

²⁸

и҆ и҆збра́хъ до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ ѿ всѣ́хъ домѡ́въ і҆и҃левыхъ мнѣ̀ слꙋжи́ти, є҆́же восходи́ти ко ѻ҆лтарю̀ моемꙋ̀ и҆ кади́ти кади́ломъ и҆ носи́ти є҆фꙋ́дъ, и҆ да́хъ до́мꙋ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ всѧ̑, ꙗ҆̀же ѻ҆гнѧ̀ же́ртвєннаѧ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, въ снѣ́дь:

²⁸

І чи не обрав його з усіх колін Ізраїлевих Собі у священика, щоб він піднімався до жертовника Мого, щоб курив фіміам, щоб носив ефод переді Мною? І чи не дав Я дому батька твого від усіх вогнем спалюваних жертв синів Ізраїлевих?

²⁹

и҆ почто̀ ты̀ воззрѣ́лъ є҆сѝ на ѳѷмїа́мъ мо́й и҆ на же́ртвꙋ мою̀ безстꙋ́днымъ ѻ҆́комъ, и҆ просла́вилъ сы́ны твоѧ̑ па́че менє̀, є҆́же благословлѧ́ти нача́токъ всѧ́кїѧ же́ртвы і҆и҃левы предо мно́ю;

²⁹

Для чого ж ви топчете ногами жертви Мої і хлібні приношення Мої, які заповів Я для оселі Моєї, і для чого ти віддаєш перевагу синам своїм переді мною, наповнюючи себе початками всіх приношень народу Мого — Ізраїля?

³⁰

сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, гл҃ѧ: реко́хъ, до́мъ тво́й и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ пре́йдетъ предо мно́ю до вѣ́ка: а҆ нн҃ѣ гл҃етъ гдⷭ҇ь: ника́коже мнѣ̀, занѐ то́кмѡ прославлѧ́ющыѧ мѧ̀ просла́влю, и҆ оу҆ничижа́ѧй мѧ̀ безче́стенъ бꙋ́детъ:

³⁰

Тому так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я сказав тоді: «дім твій і дім батька твого будуть ходити перед лицем Моїм повік». Але тепер говорить Господь: нехай не буде так, тому що Я прославлю тих, що прославляють Мене, а ті, що знеславлюють Мене, будуть осоромлені.

³¹

сѐ, дні́е и҆́дꙋтъ, и҆ потреблю̀ сѣ́мѧ твоѐ и҆ сѣ́мѧ до́мꙋ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆ не бꙋ́детъ ста́рца въ домꙋ̀ твое́мъ во всѧ̑ дни̑,

³¹

Ось, настають дні, в які Я підсічу силу твою і силу дому батька твого, так що не буде старця в домі твоєму [ніколи];

³²

и҆ оу҆́зриши держа́вꙋ мою̀ во всѣ́хъ, и҆́миже разблажа́етъ і҆и҃лѧ, и҆ не бꙋ́детъ ста́рца въ домꙋ̀ твое́мъ во всѧ̑ дни̑:

³²

і ти будеш бачити біду дому Мого, при всьому тому, що Господь благодіє Ізраїлю, і не буде в домі твоєму старця в усі дні,

³³

и҆ мꙋ́жа не и҆стреблю̀ тебѣ̀ ѿ ѻ҆лтарѧ̀ моегѡ̀, во є҆́же ѡ҆скꙋдѣ́ти ѻ҆чесє́мъ є҆гѡ̀ и҆ и҆ста́ѧти дꙋшѝ є҆гѡ̀: и҆ всѝ про́чїи до́мꙋ твоегѡ̀ падꙋ́тъ ѻ҆рꙋ́жїемъ мꙋ́жескимъ:

³³

Я не відкину усіх твоїх від жертовника Мого, щоб томити очі твої і мучити душу твою; але всі нащадки дому твого будуть помирати в середніх літах.

³⁴

и҆ сїѐ тебѣ̀ зна́менїе, є҆́же прїи́детъ на ѻ҆́ба сы̑на твоѧ̑ сїѧ̑ ѻ҆фні̀ и҆ фїнее́са: въ де́нь є҆ди́нъ оу҆́мрꙋтъ ѻ҆́ба:

³⁴

І ось тобі знамення, що буде з двома синами твоїми, Офні та Финеєсом: обоє вони помруть в один день.

³⁵

и҆ возста́влю себѣ̀ жерца̀ вѣ́рна, и҆́же всѧ̑ ꙗ҆̀же въ се́рдцы мое́мъ и҆ ꙗ҆̀же въ дꙋшѝ мое́й сотвори́тъ, и҆ сози́ждꙋ є҆мꙋ̀ до́мъ вѣ́ренъ, и҆ пред̾и́детъ пред̾ хрїсто́мъ мои́мъ во всѧ̑ дни̑:

³⁵

І поставлю Собі священика вірного; він буде чинити за серцем Моїм і за душою Моєю; і дім його зроблю твердим, і він буде ходити перед помазаником Моїм в усі дні;

³⁶

и҆ бꙋ́детъ всѧ́къ ѡ҆ста́вшїйсѧ въ домꙋ̀ твое́мъ прїи́детъ поклони́тисѧ є҆мꙋ̀ съ ца́тою сребра̀ и҆ хлѣ́бомъ є҆ди́нымъ, глаго́лѧ: прїими́ мѧ къ є҆ди́номꙋ ѿ свѧщеннослꙋже́нїй твои́хъ, є҆́же ꙗ҆́сти хлѣ́бъ.

³⁶

і всякий, хто залишився з дому твого, прийде кланятися йому за геру срібла і шматок хліба і скаже: «зарахуй мене до якої-небудь левитської посади, щоб мати їжу».

Глава́ г҃

¹

И҆ ѻ҆́трочищь самꙋи́лъ бѣ̀ слꙋжа̀ гдⷭ҇еви пред̾ и҆лі́емъ і҆ере́емъ, и҆ гл҃го́лъ гдⷭ҇ень бѣ̀ че́стенъ въ ты̑ѧ дни̑, не бѣ̀ видѣ́нїе посыла́емо.

¹

Отрок Самуїл служив Господу при Ілії; слово Господнє було рідкісним у ті дні, видіння були не часто.

²

И҆ бы́сть въ де́нь ѡ҆́нъ, и҆ и҆лі́й спа́ше на мѣ́стѣ свое́мъ, и҆ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ нача́ста тѧ̑жцѣ бы́ти, и҆ не можа́ше зрѣ́ти:

²

І було в той час, коли Ілій лежав на своєму місці, — очі ж його почали склеплятися, і він не міг бачити, —

³

и҆ пре́жде не́же оу҆гасѐ свѣти́лникъ бж҃їй, и҆ самꙋи́лъ спа́ше въ це́ркви гдⷭ҇ни, и҆дѣ́же кївѡ́тъ бж҃їй,

³

і світильник Божий ще не погас, і Самуїл лежав у храмі Господньому, де ковчег Божий;

⁴

и҆ воззва̀ гдⷭ҇ь: самꙋи́ле, самꙋи́ле. И҆ речѐ: сѐ, а҆́зъ.

⁴

воззвав Господь до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] І відповів він: ось я!

⁵

И҆ течѐ ко и҆лі́ю и҆ речѐ: сѐ, а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ зва́лъ мѧ̀ є҆сѝ. И҆ речѐ (и҆лі́й): не зва́хъ тебѐ, возврати́сѧ и҆ спѝ. И҆ возврати́сѧ и҆ спа̀.

⁵

І побіг до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе; йди назад, лягай. І він пішов і ліг.

⁶

И҆ приложѝ гдⷭ҇ь и҆ воззва̀ є҆щѐ: самꙋи́ле, самꙋи́ле. И҆ воста̀ самꙋи́лъ и҆ и҆́де ко и҆лі́ю втори́цею, и҆ речѐ: сѐ, а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ зва́лъ мѧ̀ є҆сѝ. И҆ речѐ: не зва́хъ тебѐ, ча́до моѐ, возврати́сѧ, спѝ.

⁶

Але Господь удруге воззвав до Самуїла: [Самуїле, Самуїле!] Він встав і прийшов до Ілія вдруге, і сказав: ось я! ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе, сину мій; іди назад, лягай.

⁷

Самꙋи́лъ же въ то̀ вре́мѧ є҆щѐ не познава́ше бг҃а, пре́жде ѿкрове́нїѧ є҆мꙋ̀ гла́са гдⷭ҇нѧ.

⁷

Самуїл ще не знав тоді голосу Господа, і ще не відкривалося йому слово Господнє.

⁸

И҆ приложѝ гдⷭ҇ь призва́ти самꙋи́ла трети́цею: и҆ воста́въ, и҆ и҆́де ко и҆лі́ю и҆ речѐ: сѐ, а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ зва́лъ мѧ̀ є҆сѝ. И҆ разꙋмѣ̀ и҆лі́й, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь призыва́етъ ѻ҆́трочища, и҆ речѐ: возврати́сѧ и҆ спѝ, ча́до:

⁸

І воззвав Господь до Самуїла ще втретє. Він встав і прийшов до Ілія і сказав: ось я! ти кликав мене. Тоді зрозумів Ілій, що Господь кличе отрока.

⁹

и҆ бꙋ́детъ а҆́ще воззове́тъ тѧ̀ зовы́й, и҆ рече́ши: гл҃и, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ слы́шитъ ра́бъ тво́й. И҆ и҆́де самꙋи́лъ, и҆ спа̀ на мѣ́стѣ свое́мъ.

⁹

І сказав Ілій Самуїлу: піди назад і лягай, і коли [Той, Хто кличе] покличе тебе, ти скажи: говори, Господи, бо чує раб Твій. І пішов Самуїл і ліг на місці своєму.

¹⁰

И҆ прїи́де гдⷭ҇ь и҆ ста̀ и҆ воззва̀ є҆го̀ ꙗ҆́коже пе́рвое и҆ второ́е: самꙋи́ле, самꙋи́ле. И҆ речѐ самꙋи́лъ: гл҃и (гдⷭ҇и), ꙗ҆́кѡ слы́шитъ ра́бъ тво́й.

¹⁰

І прийшов Господь, і став, і воззвав, як у той і інший раз: Самуїле, Самуїле! І сказав Самуїл: говори, [Господи,] бо чує раб Твій.

¹¹

И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ самꙋи́лꙋ: сѐ, а҆́зъ творю̀ гл҃го́лы моѧ̑ во і҆и҃ли, ꙗ҆́кѡ всѧ́комꙋ слы́шащемꙋ сїѧ̑ пошꙋми́тъ во ѻ҆бои́хъ оу҆шесѣ́хъ є҆гѡ̀:

¹¹

І сказав Господь Самуїлу: ось, Я зроблю діло в Ізраїлі, про яке хто почує, у того задзвенить в обох вухах;

¹²

въ де́нь то́й воздви́гнꙋ на и҆лі́а всѧ̑, є҆ли̑ка гл҃ахъ на до́мъ є҆гѡ̀: начнꙋ̀ и҆ сконча́ю:

¹²

у той день Я виконаю над Ілієм усе те, що Я говорив про дім його; Я почну і закінчу;

¹³

и҆ возвѣсти́хъ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ ѿмщꙋ̀ а҆́зъ на до́мѣ є҆гѡ̀ до вѣ́ка въ непра́вдахъ сынѡ́въ є҆гѡ̀, ѡ҆ ни́хже вѣ́дѧше, ꙗ҆́кѡ ѕлосло́виста бг҃а сы́нове є҆гѡ̀, и҆ не наказа̀ и҆́хъ:

¹³

Я оголосив йому, що Я покараю дім його навіки за ту провину, що він знав, як сини його нечестять, і не зупиняв їх;

¹⁴

и҆ сегѡ̀ ра́ди клѧ́хсѧ до́мꙋ и҆лі́инꙋ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆чи́ститсѧ непра́вда до́мꙋ и҆лі́ина въ кади́лахъ и҆ же́ртвахъ є҆гѡ̀ до вѣ́ка.

¹⁴

і тому клянуся дому Ілія, що провина дому Ілієвого не загладиться ні жертвами, ні приношеннями хлібними повік.

¹⁵

И҆ спа̀ самꙋи́лъ до оу҆́тра, и҆ оу҆́тренева заꙋ́тра, и҆ ѿве́рзе двє́ри хра́ма гдⷭ҇нѧ. Самꙋи́лъ же оу҆боѧ́сѧ повѣ́дати видѣ́нїѧ и҆лі́ю.

¹⁵

І спав Самуїл до ранку, [і встав рано] і відчинив двері дому Господнього; і боявся Самуїл оголосити видіння це Ілію.

¹⁶

И҆ речѐ и҆лі́й къ самꙋи́лꙋ: самꙋи́ле ча́до. И҆ речѐ: сѐ, а҆́зъ.

¹⁶

Але Ілій покликав Самуїла і сказав: сину мій Самуїле! Той сказав: ось я!

¹⁷

И҆ речѐ (и҆лі́й): что̀ гл҃го́лъ гл҃го́ланный къ тебѣ̀; не скры́й оу҆̀бо ѿ менє̀: сїѧ̑ да сотвори́тъ тебѣ̀ бг҃ъ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, а҆́ще оу҆таи́ши ѿ менє̀ сло́во ѿ всѣ́хъ слове́съ гл҃го́ланныхъ къ тебѣ̀ во оу҆шеса̀ твоѧ̑.

¹⁷

І сказав Ілій: що сказано тобі? не приховуй від мене; те і те зробить з тобою Бог, і ще більше зробить, якщо ти приховаєш від мене що-небудь із усього того, що сказано тобі.

¹⁸

И҆ повѣ́да самꙋи́лъ и҆лі́ю всѧ̑ словеса̀, и҆ не оу҆таѝ ѿ негѡ̀ (ни є҆ди́нагѡ гл҃го́ла). И҆ речѐ и҆лі́й: гдⷭ҇ь са́мъ, є҆́же бла́го пред̾ ни́мъ, да сотвори́тъ.

¹⁸

І оголосив йому Самуїл усе і не приховав від нього нічого. Тоді сказав [Ілій]: Він — Господь; що Йому завгодно, те нехай сотворить.

¹⁹

И҆ возвели́ченъ бы́сть самꙋи́лъ, и҆ гдⷭ҇ь бѣ̀ съ ни́мъ, и҆ не падѐ ѿ всѣ́хъ слове́съ є҆гѡ̀ на землѝ (ни є҆ди́нъ глаго́лъ).

¹⁹

І підріс Самуїл, і Господь був з ним; і не залишилося жодне зі слів його не сповненим.

²⁰

И҆ разꙋмѣ́ша всѝ і҆и҃лтѧне ѿ да́на да́же и҆ до вирсаві́и, ꙗ҆́кѡ вѣ́ренъ самꙋи́лъ гдⷭ҇ꙋ во прⷭ҇ро́цѣхъ.

²⁰

І дізнався весь Ізраїль від Дана до Вирсавії, що Самуїл удостоєний бути пророком Господнім.

²¹

И҆ приложѝ гдⷭ҇ь ꙗ҆ви́тисѧ въ силѡ́мѣ, ꙗ҆ви́ бо сѧ̀ гдⷭ҇ь самꙋи́лꙋ: и҆ оу҆вѣ́рисѧ самꙋи́лъ прⷪ҇ро́къ бы́ти гдⷭ҇еви во все́мъ і҆и҃ли, ѿ конца̀ до конца̀ землѝ. И҆лі́й же состарѣ́сѧ ѕѣлѡ̀, и҆ сы́нове є҆гѡ̀ ходѧ́ще хожда́хꙋ, и҆ лꙋка́въ пꙋ́ть и҆́хъ пред̾ гдⷭ҇емъ.

²¹

І продовжував Господь являтися в Силомі після того, як відкрив Себе Самуїлу в Силомі через слово Господнє. [Й упевнилися в усьому Ізраїлі, від краю до краю землі, що Самуїл є пророк Господній. Ілій же дуже постарів, а сини його продовжували ходити беззаконними путями своїми перед Господом.]

Глава́ д҃

¹

И҆ бы́сть во дни̑ ѡ҆́ны, и҆ собра́шасѧ и҆ноплемє́нницы проти́вꙋ і҆и҃лѧ на бра́нь: и҆ и҆зы́де і҆и҃ль во срѣ́тенїе и҆̀мъ на бра́нь, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ во а҆венезе́рѣ, и҆ и҆ноплемє́нницы ѡ҆полчи́шасѧ во а҆фе́цѣ:

¹

[І зібралися филистимляни воювати з ізраїльтянами.] І було слово Самуїла до всього Ізраїля. І виступили ізраїльтяни проти филистимлян на війну і розташувалися станом при Авен-Езері, а филистимляни розташувалися при Афеку.

²

и҆ срази́шасѧ и҆ноплемє́нницы на бра́ни со і҆и҃лтѧны, и҆ преклони́сѧ бра́нь, и҆ падо́ша мꙋ́жїе і҆и҃лєвы пред̾ и҆ноплемє́нники, и҆ оу҆бїе́ни бы́ша въ бра́ни на селѣ̀ четы́ри ты́сѧщы мꙋже́й.

²

І вишикувалися филистимляни проти ізраїльтян, і відбулася битва, і були вражені ізраїльтяни филистимлянами, які побили на полі битви близько чотирьох тисяч чоловік.

³

И҆ прїидо́ша лю́дїе въ по́лкъ, и҆ рѣ́ша старѣ̑йшины і҆и҃лєвы: почто̀ поразѝ на́съ гдⷭ҇ь дне́сь пред̾ и҆ноплемє́нники; во́змемъ кївѡ́тъ бг҃а на́шегѡ ѿ силѡ́ма, и҆ и҆зы́детъ посредѣ̀ на́съ и҆ сп҃се́тъ ны̀ ѿ рꙋкѝ вра̑гъ на́шихъ.

³

І прийшов народ у стан; і сказали старійшини Ізраїлеві: за що вразив нас Господь сьогодні перед филистимлянами? візьмемо собі з Силома ковчег завіту Господнього, і він піде серед нас і врятує нас від руки ворогів наших.

⁴

И҆ посла́ша лю́дїе въ силѡ́мъ, и҆ взѧ́ша ѿтꙋ́дꙋ кївѡ́тъ гдⷭ҇а сѣдѧ́щагѡ на херꙋві́мѣхъ: и҆ (бы́ша) та́мѡ ѻ҆́ба сы̑на и҆лі̑ина съ кївѡ́томъ бж҃їимъ, ѻ҆фні̀ и҆ фїнее́съ.

⁴

І послав народ у Силом, і принесли звідти ковчег завіту Господа Саваофа, Який сидить на херувимах; а ковчег завіту Божого супроводжували і два сини Ілієві, Офні та Финеєс.

⁵

И҆ бы́сть є҆гда̀ прїи́де кївѡ́тъ гдⷭ҇ень въ по́лкъ, и҆ возопѝ ве́сь і҆и҃ль гла́сомъ вели́кимъ, и҆ возшꙋмѣ̀ землѧ̀.

⁵

І коли прибув ковчег завіту Господнього в стан, весь Ізраїль підняв такий сильний крик, що земля стогнала.

⁶

И҆ оу҆слы́шаша и҆ноплемє́нницы гла́съ во́плѧ и҆ рѣ́ша: что̀ се́й во́пль вели́кїй въ полцѣ̀ є҆вре́йстѣ; И҆ оу҆разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ кївѡ́тъ гдⷭ҇ень прїи́де въ по́лкъ.

⁶

І почули филистимляни шум вигуків і сказали: від чого такі голосні вигуки в стані євреїв? І довідалися, що ковчег Господній прибув у стан.

⁷

И҆ оу҆боѧ́шасѧ и҆ноплемє́нницы и҆ рѣ́ша: сі́и бо́зи прїидо́ша къ ни̑мъ въ по́лкъ: го́ре на́мъ, и҆зми́ ны, го́споди, дне́сь: ꙗ҆́кѡ не бы́сть та́кѡ вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ:

⁷

І злякалися филистимляни, бо сказали: Бог той прийшов до них у стан. І сказали: горе нам! тому що не бувало подібного ні вчора, ні третього дня;

⁸

го́ре на́мъ, кто́ ны и҆́зметъ ѿ рꙋкѝ богѡ́въ крѣ́пкихъ си́хъ; сі́и сꙋ́ть бо́зи, поби́вшїи є҆гѵ́пта всѧ́кими ꙗ҆́звами и҆ въ пꙋсты́ни:

⁸

горе нам! хто визволить нас від руки цього сильного Бога? Це — той Бог, Який уразив єгиптян усякими карами в пустелі;

⁹

оу҆крѣпи́тесѧ и҆ бꙋ́дите въ мꙋ́жы, и҆ноплемє́нницы, ꙗ҆́кѡ да не порабо́таете є҆вре́ѡмъ, ꙗ҆́коже порабо́таша на́мъ, бꙋ́дите оу҆̀бо въ мꙋ́жы и҆ бі́йтесѧ съ ни́ми.

⁹

зміцніться і будьте мужніми, филистимляни, щоб вам не бути в поневоленні у євреїв, як вони у вас у поневоленні; будьте мужніми й воюйте з ними.

¹⁰

И҆ би́шасѧ съ ни́ми: и҆ падо́ша мꙋ́жїе і҆и҃лєвы пред̾ и҆ноплемє́нники, и҆ побѣжѐ кі́йждо въ селе́нїе своѐ, и҆ бы́сть ꙗ҆́зва вели́ка ѕѣлѡ̀: и҆ падѐ ѿ і҆и҃лѧ три́десѧть ты́сѧщъ чинѡ́въ:

¹⁰

І воювали филистимляни, і вражені були ізраїльтяни, і кожен побіг у намет свій, і була поразка дуже велика, і впало з ізраїльтян тридцять тисяч піших.

¹¹

и҆ кївѡ́тъ бж҃їй взѧ́тъ бы́сть, и҆ ѻ҆́ба сы́ны и҆лі̑ины оу҆мро́ша, ѻ҆фні̀ и҆ фїнее́съ.

¹¹

І ковчег Божий був узятий, і два сини Ілієві, Офні та Финеєс, померли.

¹²

И҆ течѐ мꙋ́жъ ѿ бра́ни і҆емїне́й, и҆ прїи́де въ силѡ́мъ въ де́нь ѡ҆́нъ, и҆ ри̑зы своѧ̑ растерза́въ, и҆ пе́рсть бѣ̀ на главѣ̀ є҆гѡ̀.

¹²

І побіг один веніамитянин з місця битви і прийшов у Силом у той самий день; одяг на ньому був розідраний і порох на голові його.

¹³

И҆ прїи́де, и҆ сѐ, и҆лі́й сѣдѧ́ше на престо́лѣ свое́мъ оу҆ две́рїй, смотрѧ̀ на пꙋ́ть, ꙗ҆́кѡ бѣ̀ се́рдце є҆гѡ̀ во оу҆́жасѣ (вели́цѣ) ѡ҆ кївѡ́тѣ бж҃їи. И҆ человѣ́къ вни́де во гра́дъ возвѣща́ѧ: и҆ возопѝ ве́сь гра́дъ гла́сомъ вели́кимъ:

¹³

Коли прийшов він, Ілій сидів на сідалищі при дорозі біля воріт і дивився, тому що серце його тремтіло за ковчег Божий. І коли чоловік той прийшов і оголосив у місті, то голосно застогнало все місто.

¹⁴

и҆ слы́ша и҆лі́й гла́съ во́плѧ и҆ речѐ: что̀ є҆́сть гла́съ во́плѧ сегѡ̀; И҆ человѣ́къ потща́всѧ вни́де и҆ повѣ́да и҆лі́ю.

¹⁴

І почув Ілій звуки крику і сказав: від чого такий шум? І негайно підійшов чоловік той і сповістив Ілію.

¹⁵

И҆ бѣ̀ и҆лі́й девѧти́десѧти ѻ҆смѝ лѣ́тъ, и҆ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ и҆знемого́ста, и҆ не ви́дѧше.

¹⁵

Ілій був тоді дев’яноста восьми років; і очі його померкли, і він не міг бачити.

¹⁶

И҆ речѐ и҆лі́й мꙋжє́мъ предстоѧ́щымъ себѣ̀: что̀ гла́съ во́плѧ сегѡ̀; И҆ мꙋ́жъ потща́всѧ вни́де ко и҆лі́ю и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́зъ є҆́смь прише́дый и҆з̾ полка̀, и҆ а҆́зъ прибѣжа́хъ ѿ бра́ни дне́сь. И҆ речѐ и҆лі́й: что̀ бы́вшїй глаго́лъ, ча́до;

¹⁶

І сказав той чоловік Ілію: я прийшов зі стану, сьогодні ж я прибіг з місця битви. І сказав Ілій: що відбулося, сину мій?

¹⁷

И҆ ѿвѣща̀ ѻ҆́трочищь и҆ речѐ: побѣжа́ша мꙋ́жїе і҆и҃лєвы ѿ лица̀ и҆ноплеме́нникѡвъ, и҆ ꙗ҆́зва ве́лїѧ бы́сть въ лю́дехъ, и҆ ѻ҆́ба сы́ны твоѧ̑ оу҆мро́ша, и҆ кївѡ́тъ бж҃їй взѧ́тъ є҆́сть.

¹⁷

І відповів вісник і сказав: побіг Ізраїль перед филистимлянами, і поразка велика відбулася в народі, і обидва сини твої, Офні та Финеєс, померли, і ковчег Божий взято.

¹⁸

И҆ бы́сть є҆гда̀ помѧнꙋ̀ ѡ҆ кївѡ́тѣ бж҃їи, и҆ падѐ (и҆лі́й) съ престо́ла взна́къ бли́з̾ две́рїй, и҆ сокрꙋши́сѧ хребе́тъ є҆гѡ̀, и҆ оу҆́мре, ꙗ҆́кѡ ста́ръ бѣ̀ человѣ́къ и҆ тѧ́жекъ: и҆ то́й сꙋдѝ і҆и҃леви четы́редесѧть лѣ́тъ.

¹⁸

Коли згадав він про ковчег Божий, Ілій упав із сідалища горілиць біля воріт, зламав собі хребет і помер; бо він був старий і важкий. Був же він суддею Ізраїля сорок років.

¹⁹

И҆ сноха̀ є҆гѡ̀ жена̀ фїнее́сова заче́ншаѧ роди́ти, и҆ слы́ша вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ взѧ́тъ бы́сть кївѡ́тъ бж҃їй и҆ ꙗ҆́кѡ оу҆́мре све́коръ є҆ѧ̀ и҆ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, и҆ воспла́касѧ (го́рькѡ), и҆ родѝ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брати́шасѧ на ню̀ бѡлѣ́зни є҆ѧ̀.

¹⁹

Невістка його, дружина Финеєсова, була вагітна вже перед пологами. І коли почула вона звістку про взяття ковчега Божого і про смерть свекра свого і чоловіка свого, то впала на коліна і народила, тому що приступили до неї болі її.

²⁰

И҆ во вре́мѧ, внегда̀ оу҆мира́ше, рѣ́ша є҆́й жєны̀ предстоѧ́щыѧ є҆́й: не бо́йсѧ, ꙗ҆́кѡ сы́на родила̀ є҆сѝ. И҆ не ѿвѣща̀, и҆ не разꙋмѣ̀ се́рдце є҆ѧ̀.

²⁰

І коли помирала вона, жінки, що стояли при ній, говорили їй: не бійся, ти народила сина. Але вона не відповідала і не звертала уваги.

²¹

И҆ наречѐ ѻ҆́трочища оу҆ехавѡ́ѳъ: и҆ рѣ́ша ѡ҆ кївѡ́тѣ бж҃їи и҆ ѡ҆ све́крѣ є҆ѧ̀ и҆ ѡ҆ мꙋ́жи є҆ѧ̀: пресели́сѧ сла́ва ѿ і҆и҃лѧ, ꙗ҆́кѡ взѧ́тсѧ кївѡ́тъ гдⷭ҇ень, и҆ ꙗ҆́кѡ оу҆́мре све́коръ є҆ѧ̀ и҆ мꙋ́жъ є҆ѧ̀.

²¹

І назвала немовля: Іхавод^*, сказавши: «відійшла слава від Ізраїля» — з узяттям ковчега Божого і [зі смертю] свекра її і чоловіка її.

²²

И҆ речѐ: пресели́сѧ сла́ва і҆и҃лева, ꙗ҆́кѡ взѧ́тъ бы́сть кївѡ́тъ бж҃їй.

²²

Вона сказала: відійшла слава від Ізраїля, бо взято ковчег Божий.

Глава́ є҃

¹

И҆ взѧ́ша и҆ноплемє́нницы кївѡ́тъ бж҃їй и҆ и҆знесо́ша є҆го̀ ѿ а҆венезе́ра во а҆зѡ́тъ:

¹

Филистимляни ж узяли ковчег Божий і принесли його з Авен-Езера в Азот.

²

и҆ взѧ́ша и҆ноплемє́нницы кївѡ́тъ гдⷭ҇ень и҆ внесо́ша є҆го̀ въ хра́мъ дагѡ́новъ, и҆ поста́виша є҆го̀ бли́з̾ дагѡ́на.

²

І взяли филистимляни ковчег Божий, і внесли його в храм Дагона, і поставили його поряд з Дагоном.

³

И҆ ѡ҆бꙋ́треневаша а҆зѡ́тѧне наꙋ́трїе и҆ внидо́ша въ хра́мъ дагѡ́новъ: и҆ оу҆ви́дѣша, и҆ сѐ, дагѡ́нъ падѐ на зе́млю на лицѐ своѐ пред̾ кївѡ́томъ бж҃їимъ. И҆ воздвиго́ша дагѡ́на, и҆ поста́виша є҆го̀ на мѣ́стѣ свое́мъ.

³

І встали азотяни вранці на другий день, і ось, Дагон лежить лицем своїм до землі перед ковчегом Господнім. І взяли вони Дагона і знову поставили його на своє місце.

⁴

И҆ бы́сть є҆гда̀ воста́ша заꙋ́тра, и҆ сѐ, дагѡ́нъ лежа́ше лице́мъ на землѝ пред̾ кївѡ́томъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ: глава́ же дагѡ́нова и҆ ѻ҆́бѣ плеснѣ̑ но́гъ є҆гѡ̀ ѿѧ̑ты на пра́зѣ ѻ҆со́бѡ ка́ѧждо, и҆ ѻ҆́бѣ дла̑ни рꙋ́къ є҆гѡ̀ лежа́щѣ при две́рехъ, то́чїю трꙋ́пъ дагѡ́новъ ѡ҆ста́сѧ.

⁴

І встали вони вранці наступного дня, і ось, Дагон лежить ниць на землі перед ковчегом Господнім; голова Дагона й [обидві ноги його й] обидві руки його [лежали] відсіченими, кожна окремо, на порозі, залишився тільки тулуб Дагона.

⁵

Тогѡ̀ ра́ди не встꙋпа́ютъ жерцы̀ дагѡ́нѡвы и҆ всѝ входѧ́щїи въ хра́мъ дагѡ́новъ на пра́гъ до́мꙋ дагѡ́нова во а҆зѡ́тѣ да́же до днѐ сегѡ̀: ꙗ҆́кѡ престꙋпа́юще престꙋпа́ютъ.

⁵

Тому жерці Дагонові й усі, хто приходить у капище Дагона в Азот, не ступають на поріг Дагонів до цього дня, [а переступають через нього].

⁶

И҆ ѡ҆тѧготѣ̀ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ на а҆зѡ́тѣ, и҆ наведѐ на ни́хъ, и҆ воскипѣ̀ и҆̀мъ на сѣда́лищахъ и҆́хъ, во а҆зѡ́тѣ и҆ въ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, и҆ посредѣ̀ страны̀ є҆гѡ̀ оу҆мно́жишасѧ мы́шы: и҆ бы́сть смꙋще́нїе сме́рти вели́ко во гра́дѣ.

⁶

І тяжіла рука Господня над азотянами, і Він вражав їх і покарав їх болісними наростами, в Азоті й в околицях його, [а всередині країни розмножилися миші, і був у місті великий розпач].

⁷

И҆ ви́дѣша мꙋ́жїе а҆зѡ́тстїи, ꙗ҆́кѡ та́кѡ (бы́сть), и҆ глаго́лаша: ꙗ҆́кѡ не пребꙋ́детъ кївѡ́тъ бг҃а і҆и҃лева съ на́ми, ꙗ҆́кѡ же́стока рꙋка̀ є҆гѡ̀ на ны̀ и҆ на дагѡ́на бо́га на́шего.

⁷

І побачили це азотяни і сказали: нехай не залишиться ковчег Бога Ізраїлевого у нас, бо тяжка рука Його і для нас і для Дагона, бога нашого.

⁸

И҆ посла́вше собра́ша воево́дъ и҆ноплеме́нничихъ къ себѣ̀ и҆ глаго́лаша: что̀ сотвори́мъ кївѡ́тꙋ бг҃а і҆и҃лева; И҆ рѣ́ша геѳе́є: да пре́йдетъ кївѡ́тъ бг҃а і҆и҃лева къ на́мъ въ ге́ѳъ. И҆ пре́йде кївѡ́тъ бг҃а і҆и҃лева въ ге́ѳъ.

⁸

І послали, і зібрали до себе усіх володарів филистимських, і сказали: що нам робити з ковчегом Бога Ізраїлевого? І сказали [гефяни]: нехай ковчег Бога Ізраїлевого перейде [до нас] у Геф. І відправили ковчег Бога Ізраїлевого у Геф.

⁹

И҆ бы́сть по преше́ствїи є҆гѡ̀, и҆ бы́сть рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ на гра́дѣ, мѧте́жъ ве́лїй ѕѣлѡ̀: и҆ поразѝ мꙋ́жы гра́да ѿ ма́ла до вели́ка, и҆ поразѝ и҆̀хъ на сѣда́лищахъ и҆́хъ. И҆ сотвори́ша геѳе́є себѣ̀ сѣда̑лища (зла̑та),

⁹

Після того, як відправили його, була рука Господа на місті — жах дуже великий, і вразив Господь жителів міста від малого до великого, і з’явилися на них нарости.

¹⁰

и҆ ѿпꙋсти́ша кївѡ́тъ бж҃їй во а҆скалѡ́нъ. И҆ бы́сть є҆гда̀ вни́де кївѡ́тъ бг҃а і҆и҃лева во а҆скалѡ́нъ, и҆ возопи́ша а҆скалѡні́тѧне глаго́люще: почто̀ возврати́сте кївѡ́тъ бг҃а і҆и҃лева къ на́мъ, оу҆мори́ти ны̀ и҆ лю́ди на́шѧ;

¹⁰

І відіслали вони ковчег Божий в Аскалон; і коли прийшов ковчег Божий в Аскалон, заволали аскалонитяни, говорячи: принесли до нас ковчег Бога Ізраїлевого, щоб умертвити нас і народ наш.

¹¹

И҆ посла́ша и҆ собра́ша всѧ̑ воевѡ́ды и҆ноплемє́нничи и҆ рѣ́ша: ѿпꙋсти́те кївѡ́тъ бг҃а і҆и҃лева, и҆ да поста́витсѧ на мѣ́стѣ свое́мъ, и҆ да не оу҆мори́тъ на́съ и҆ люді́й на́шихъ. Ꙗ҆́кѡ бы́сть мѧте́жъ сме́рти во все́мъ гра́дѣ тѧ́жекъ ѕѣлѡ̀, є҆гда̀ вни́де кївѡ́тъ бг҃а і҆и҃лева та́мѡ.

¹¹

І послали, і зібрали усіх володарів филистимських, і сказали: відішліть ковчег Бога Ізраїлевого; нехай він повернеться у своє місце, щоб не умертвив він нас і народ наш. Тому що смертельний жах був у всьому місті; дуже тяжіла рука Божа на них, [коли прийшов туди ковчег Бога Ізраїлевого].

¹²

И҆ живꙋ́щїи и҆ не оу҆ме́ршїи оу҆ѧзви́шасѧ на сѣда́лищахъ, и҆ взы́де во́пль гра́да до нб҃сѐ.

¹²

І ті, які не померли, вражені були наростами, так що волання міста піднімалося до небес.

Глава́ ѕ҃

¹

И҆ бѣ̀ кївѡ́тъ гдⷭ҇ень на селѣ̀ и҆ноплеме́нникѡвъ се́дмь мцⷭ҇ъ: и҆ воскипѣ̀ землѧ̀ и҆́хъ мы́шами.

¹

І пробув ковчег Господній в області Филистимській сім місяців, [і наповнилася земля та мишами].

²

И҆ призва́ша и҆ноплемє́нницы жерцє́въ и҆ волхвѡ́въ и҆ ѡ҆баѧ́нникѡвъ свои́хъ, глаго́люще: что̀ сотвори́мъ кївѡ́тꙋ гдⷭ҇ню; скажи́те на́мъ, ка́кѡ по́слемъ є҆го̀ на мѣ́сто є҆гѡ̀;

²

І покликали филистимляни жерців і віщунів [і заклинателів] і сказали: що нам робити з ковчегом Господнім? навчіть нас, як нам повернути його у своє місце.

³

И҆ рѣ́ша: а҆́ще ѿпꙋща́ете вы̀ кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева, да не по́слете є҆гѡ̀ тща̀, но ѿдаю́ще ѿдади́те є҆мꙋ̀ за мꙋ̑ки (да́ры), и҆ тогда̀ и҆сцѣлите́сѧ, и҆ оу҆млⷭ҇тивитсѧ ва́мъ: є҆да́ ли не ѿстꙋ́питъ рꙋка̀ є҆гѡ̀ ѿ ва́съ;

³

Ті сказали: якщо ви хочете повернути ковчег [завіту Господа] Бога Ізраїлевого, то не повертайте його ні з чим, але принесіть Йому жертву за провину; тоді зцілитеся і дізнаєтеся, за що не відступає від вас рука Його.

⁴

И҆ глаго́лаша: что̀ є҆мꙋ̀ за мꙋ̑ки ѿдади́мъ; И҆ рѣ́ша: по числꙋ̀ воево́дъ и҆ и҆ноплеме́нничихъ пѧ́ть сѣда́лищъ златы́хъ и҆ пѧ́ть мы́шей златы́хъ, ꙗ҆́кѡ прегрѣшє́нїѧ въ ва́съ и҆ въ кнѧзе́хъ ва́шихъ и҆ въ лю́дехъ:

⁴

І сказали вони: яку жертву за провину повинні ми принести Йому? Ті сказали: за числом володарів филистимських п’ять наростів золотих і п’ять мишей золотих; бо кара одна на усіх вас і на володарях ваших;

⁵

и҆ сотвори́те подо́бїе сѣда́лищъ ва́шихъ и҆ подо́бїе мы́шей ва́шихъ, растлѣва́ющихъ зе́млю, и҆ воздади́те сла́вꙋ бг҃ꙋ (і҆и҃левꙋ), ꙗ҆́кѡ да ѡ҆блегчи́тъ рꙋ́кꙋ свою̀ ѿ ва́съ и҆ ѿ богѡ́въ ва́шихъ и҆ ѿ землѝ ва́шеѧ:

⁵

отже, зробіть зображення наростів ваших і зображення мишей ваших, які спустошують землю, і віддайте славу Богу Ізраїлевому; можливо, Він полегшить руку Свою над вами і над богами вашими і над землею вашою;

⁶

и҆ почто̀ ѡ҆тѧгоща́ете сердца̀ ва̑ша, ꙗ҆́коже ѡ҆тѧгчѝ є҆гѵ́петъ и҆ фараѡ́нъ се́рдце своѐ; не є҆гда́ ли порꙋга́сѧ и҆̀мъ, ѿпꙋстѝ и҆̀хъ, и҆ ѿидо́ша;

⁶

і для чого вам озлоблювати серце ваше, як озлобили серце своє єгиптяни і фараон? ось, коли Господь показав силу Свою над ними, тоді вони відпустили їх, і ті пішли;

⁷

и҆ нн҃ѣ возми́те и҆ сотвори́те колесни́цꙋ но́вꙋ є҆ди́нꙋ и҆ двѣ̀ кра̑вы первороди́вшыѧ без̾ телѧ́тъ, на ни́хже не бѧ́ше ꙗ҆рмо̀: и҆ впрѧзи́те кра̑вы въ колесни́цꙋ, а҆ телѧ́та и҆́хъ возврати́те вспѧ́ть въ до́мъ:

⁷

отже, візьміть, зробіть одну колісницю нову і візьміть двох корів, що вперше народили, на яких не було ярма, і впряжіть корів у колісницю, а телят їх відведіть від них додому;

⁸

и҆ возми́те кївѡ́тъ гдⷭ҇ень, и҆ возложи́те и҆̀ на колесни́цꙋ, и҆ сосꙋ́ды златы̑ѧ ѿдади́те є҆мꙋ̀ за мꙋ̑ки, и҆ положи́те въ ковче́жцѣ ѿ страны̀ є҆гѡ̀: и҆ ѿпꙋсти́те є҆го̀, да и҆́детъ:

⁸

і візьміть ковчег Господній, і поставте його на колісницю, а золоті речі, які принесете Йому в жертву за провину, покладіть в ящик збоку його; і відпустіть його, і нехай іде;

⁹

и҆ оу҆́зрите, а҆́ще пꙋте́мъ предѣ́лѡвъ свои́хъ по́йдетъ въ веѳсамѵ́съ, то́й сотворѝ на́мъ ѕло̀ вели́кое сїѐ: а҆́ще же нѝ, то̀ оу҆разꙋмѣ́емъ, ꙗ҆́кѡ не рꙋка̀ є҆гѡ̀ прикоснꙋ́сѧ на́съ, но приключе́нїе сїѐ бы́сть на́мъ.

⁹

і дивіться, якщо він піде до країв своїх, до Вефсамиса, то він велике це зло зробив нам; якщо ж ні, то ми будемо знати, що не його рука вразила нас, а зробилося це з нами випадково.

¹⁰

И҆ сотвори́ша и҆ноплемє́нницы та́кѡ, и҆ взѧ́ша двѣ̀ кра̑вы первороди́вшыѧ, и҆ впрѧго́ша ѧ҆̀ въ колесни́цꙋ, телѧ́та же и҆́хъ затвори́ша въ до́мѣ:

¹⁰

І зробили вони так: і взяли двох пе́рвісток корів і впрягли їх у колісницю, а телят їх утримали вдома;

¹¹

и҆ возложи́ша кївѡ́тъ гдⷭ҇ень на колесни́цꙋ, и҆ ковче́жецъ, и҆ мы́шы златы̑ѧ, и҆ подѡ́бїѧ сѣда́лищъ свои́хъ:

¹¹

і поставили ковчег Господа на колісницю і ящик з золотими мишами і зображеннями наростів.

¹²

и҆ оу҆пра́вишасѧ кра̑вы на пꙋтѝ въ пꙋ́ть веѳса́мскїй, на пꙋтѝ и҆́мже и҆дѧ́хꙋ, и҆ трꙋжда́хꙋсѧ, и҆ не совраща́хꙋсѧ на де́сно, нижѐ на шꙋ́е: и҆ воевѡ́ды и҆ноплемє́нничи и҆дѧ́хꙋ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ да́же до предѣ̑лъ веѳса́мскихъ.

¹²

І пішли корови прямо на дорогу до Вефсамиса; однією дорогою йшли, йшли і мукали, але не ухилялися ні праворуч, ні ліворуч; володарі ж филистимські йшли слідом за ними до кордону Вефсамиса.

¹³

И҆ и҆̀же въ веѳсамѵ́сѣ жнѧ́хꙋ жа́твꙋ пшени́цы во ю҆до́ли: и҆ возведо́ша ѻ҆́чи своѝ, и҆ ви́дѣша кївѡ́тъ гдⷭ҇ень, и҆ возвесели́шасѧ во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀.

¹³

Жителі Вефсамиса жали тоді пшеницю в долині, і, глянувши, побачили ковчег Господній, і зраділи, що побачили його.

¹⁴

И҆ колесни́ца вни́де въ село̀ ѡ҆сі́ево сꙋ́щее въ веѳсамѵ́сѣ, (и҆ ста̀ та́мѡ,) и҆ поста́виша та́мѡ при не́мъ ка́мень ве́лїй: и҆ и҆ссѣко́ша древеса̀ колесни̑чнаѧ, и҆ кра̑вы вознесо́ша на всесожже́нїе гдⷭ҇ꙋ.

¹⁴

Колісниця ж прийшла на поле Ісуса вефсамитянина і зупинилася там; і був тут великий камінь, і розкололи колісницю на дрова, а корів принесли у всепалення Господу.

¹⁵

Леѵі́ти же вознесо́ша кївѡ́тъ гдⷭ҇ень, и҆ ковче́жецъ и҆́же съ ни́мъ, и҆ ꙗ҆̀же въ не́мъ сосꙋ́ды зла̑ты, и҆ положи́ша на ка́мени вели́цѣмъ: мꙋ́жїе же веѳса́мстїи вознесо́ша всесожжє́нїѧ и҆ пожро́ша же́ртвꙋ въ то́й де́нь гдⷭ҇ꙋ.

¹⁵

Левити зняли ковчег Господа і ящик, що був при ньому, в якому були золоті речі, і поставили на великому тому камені; жителі ж Вефсамиса принесли в той день всепалення і закололи жертви Господу.

¹⁶

И҆ пѧ́ть воево́дъ и҆ноплемє́нничи зрѧ́хꙋ, и҆ возврати́шасѧ во а҆ккарѡ́нъ въ де́нь то́й.

¹⁶

І п’ять володарів филистимських бачили це і повернулися в той день в Аккарон.

¹⁷

И҆ сїѧ̑ сѣда̑лища злата̑ѧ, ꙗ҆̀же возда́ша и҆ноплемє́нницы за мꙋ́кꙋ гдⷭ҇ꙋ: а҆зѡ́тско є҆ди́но, га́зско є҆ди́но, а҆скалѡ́нско є҆ди́но, ге́ѳско є҆ди́но, а҆ккарѡ́нско є҆ди́но.

¹⁷

Золоті ці нарости, які принесли филистимляни в жертву за провину Господу, були: один за Азот, один за Газу, один за Аскалон, один за Геф, один за Аккарон;

¹⁸

И҆ златы̑ѧ мы́шы по числꙋ̀ всѣ́хъ градѡ́въ и҆ноплеме́нничихъ пѧтѝ воево́дъ, ѿ гра́да оу҆тверже́на и҆ да́же до ве́си ферезе́овы и҆ до ка́мене вели́кагѡ, на не́мже положи́ша кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ, и҆́же є҆́сть да́же до сегѡ̀ днѐ, на селѣ̀ ѡ҆сі́и веѳсамѷсі́тѧнина.

¹⁸

а золоті миші були за числом усіх міст филистимських — п’яти володарів, від міст укріплених і до відкритих сіл, до великого каменя, на якому поставили ковчег Господа і який знаходиться до цього дня на полі Ісуса вефсамитянина.

¹⁹

И҆ не пора́довашасѧ сы́нове і҆ехѡні́ины въ мꙋже́хъ веѳса́мскихъ, ꙗ҆́кѡ ви́дѣша кївѡ́тъ гдⷭ҇ень: и҆ оу҆бѝ въ ни́хъ пѧтьдесѧ́тъ ты́сѧщъ и҆ се́дмьдесѧтъ мꙋже́й. И҆ пла́кашасѧ лю́дїе, ꙗ҆́кѡ поразѝ гдⷭ҇ь люді́й ꙗ҆́звою вели́кою ѕѣлѡ̀.

¹⁹

[Не зраділи сини Ієхонії серед мужів вефсамиських, що бачили ковчег Господа]. І вразив Він жителів Вефсамиса за те, що вони заглядали у ковчег Господа, і вбив з народу п’ятдесят тисяч сімдесят чоловік; і заплакав народ, тому що вразив Господь народ поразкою великою.

²⁰

И҆ рѣ́ша мꙋ́жїе и҆̀же ѿ веѳсамѵ́са: кто̀ возмо́жетъ поитѝ пред̾ гдⷭ҇емъ бг҃омъ ст҃ы́мъ си́мъ; и҆ къ комꙋ̀ взы́детъ кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ ѿ на́съ;

²⁰

І сказали жителі Вефсамиса: хто може стояти перед Господом, цим святим Богом? і до кого Він піде від нас?

²¹

И҆ посла́ша послы̀ къ живꙋ́щымъ въ карїаѳїарі́мѣ, глаго́люще: возврати́ша и҆ноплемє́нницы кївѡ́тъ гдⷭ҇ень, сни́дите и҆ вознеси́те є҆го̀ къ себѣ̀.

²¹

І послали послів до жителів Кириаф-Іарима сказати: филистимляни повернули ковчег Господа; прийдіть, візьміть його до себе.

Глава́ з҃

¹

И҆ прїидо́ша мꙋ́жїе карїаѳїарі́мстїи и҆ взѧ́ша кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ, и҆ внесо́ша є҆го̀ въ до́мъ а҆мїнада́вль и҆́же на холмѣ̀: и҆ є҆леаза́ра сы́на є҆гѡ̀ ѡ҆свѧти́ша сохранѧ́ти кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ.

¹

І прийшли жителі Кириаф-Іарима, і взяли ковчег Господа, і принесли його в дім Аминадава, на пагорб, а Єлеазара, сина його, посвятили, щоб він охороняв ковчег Господа.

²

И҆ бы́сть ѿ негѡ́же днѐ бѣ̀ кївѡ́тъ въ карїаѳїарі́мѣ, оу҆мно́жишасѧ дні́е, и҆ бы́ти два́десѧть лѣ́тъ: и҆ воззрѣ̀ ве́сь до́мъ і҆и҃левъ в̾слѣ́дъ гдⷭ҇а.

²

З того дня, як залишився ковчег у Кириаф-Іаримі, минуло багато часу, років двадцять. І звернувся весь дім Ізраїлів до Господа.

³

И҆ речѐ самꙋи́лъ ко всемꙋ̀ до́мꙋ і҆и҃левꙋ, глаго́лѧ: а҆́ще всѣ́мъ се́рдцемъ ва́шимъ вы̀ ѡ҆браща́етесѧ ко гдⷭ҇ꙋ, ѿими́те бо́ги чꙋжды̑ѧ ѿ среды̀ ва́съ, и҆ дꙋбра̑вы, и҆ оу҆гото́вайте сердца̀ ва̑ша ко гдⷭ҇ꙋ, и҆ порабо́тайте є҆мꙋ̀ є҆ди́номꙋ, и҆ и҆зба́витъ ва́съ ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нничи.

³

І сказав Самуїл усьому дому Ізраїлевому, говорячи: якщо ви всім серцем своїм звертаєтеся до Господа, то вилучіть зі свого середовища богів іноземних і Астарт і спрямуйте серце ваше до Господа, і служіть Йому одному, і Він визволить вас від руки филистимлян.

⁴

И҆ ѿверго́ша сы́нове і҆и҃лєвы ваалі́ма и҆ дꙋбра̑вы а҆старѡ́ѳа, и҆ порабо́таша гдⷭ҇ꙋ є҆ди́номꙋ.

⁴

І вилучили сини Ізраїлеві Ваала й Астарту і стали служити одному Господу.

⁵

И҆ речѐ самꙋи́лъ: собери́те ко мнѣ̀ всего̀ і҆и҃лѧ въ массифа́ѳъ, и҆ помолю́сѧ ѡ҆ ва́съ ко гдⷭ҇ꙋ.

⁵

І сказав Самуїл: зберіть усіх ізраїльтян у Массифу, і я помолюся за вас Господу.

⁶

И҆ собра́шасѧ лю́дїе въ массифа́ѳъ, и҆ почерпа́хꙋ во́дꙋ и҆ пролива́хꙋ пред̾ гдⷭ҇емъ на зе́млю: и҆ пости́шасѧ въ то́й де́нь, и҆ рѣ́ша: согрѣши́хомъ пред̾ гдⷭ҇емъ. И҆ сꙋдѧ́ше самꙋи́лъ сы́ны і҆и҃лєвы въ массифа́ѳѣ.

⁶

І зібралися у Массифу, і черпали воду, і проливали перед Господом, і постились у той день, говорячи: згрішили ми перед Господом. І судив Самуїл синів Ізраїлевих у Массифі.

⁷

И҆ оу҆слы́шаша и҆ноплемє́нницы, ꙗ҆́кѡ собра́шасѧ всѝ сы́нове і҆и҃лєвы въ массифа́ѳъ, и҆ взыдо́ша воевѡ́ды и҆ноплемє́нничи на і҆и҃лѧ. И҆ слы́шаша сы́нове і҆и҃лєвы и҆ оу҆боѧ́шасѧ ѿ лица̀ и҆ноплемє́нникъ:

⁷

Коли ж почули филистимляни, що зібралися сини Ізраїлеві у Массифу, тоді пішли володарі филистимські на Ізраїля. Ізраїльтяни, почувши про те, злякалися филистимлян.

⁸

и҆ рѣ́ша сы́нове і҆и҃лєвы къ самꙋи́лꙋ: не премолчѝ ѡ҆ на́съ вопїѧ̀ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ, да и҆зба́витъ ны̀ ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нничи. И҆ речѐ самꙋи́лъ: не бꙋ́ди мнѣ̀ є҆́же ѿстꙋпи́ти ѿ гдⷭ҇а бг҃а моегѡ̀ и҆ не вопи́ти ѡ҆ ва́съ съ моле́нїемъ.

⁸

І сказали сини Ізраїлеві Самуїлу: не переставай взивати за нас до Господа Бога нашого, щоб Він урятував нас від руки филистимлян. [І сказав Самуїл: нехай не буде цього зі мною, щоб відступити від Господа Бога мого, і не взивати за вас у молитві!]

⁹

И҆ взѧ̀ самꙋи́лъ ꙗ҆гнѧ̀ є҆ди́но ссꙋ́щее, и҆ принесѐ є҆̀ на всесожже́нїе со всѣ́ми людьмѝ гдⷭ҇еви: и҆ возопѝ самꙋи́лъ ко гдⷭ҇ꙋ ѡ҆ і҆и҃ли, и҆ послꙋ́ша є҆гѡ̀ гдⷭ҇ь.

⁹

І взяв Самуїл одне ягня від сосків, і приніс його [із усім народом] у всепалення Господу, і воззвав Самуїл до Господа за Ізраїль, і почув його Господь.

¹⁰

И҆ бѧ́ше самꙋи́лъ возносѧ́й всесожже́нїе, и҆ и҆ноплемє́нницы прибли́жишасѧ на бра́нь на і҆и҃лѧ: и҆ возгремѣ̀ гдⷭ҇ь гла́сомъ ве́лїимъ въ де́нь ѡ҆́нъ на и҆ноплеме́нники, и҆ смѧто́шасѧ и҆ падо́ша пред̾ і҆и҃лемъ:

¹⁰

І коли Самуїл підносив усепалення, филистимляни прийшли воювати з Ізраїлем. Але Господь прогримів у той день сильним громом над филистимлянами і навів на них жах, і вони були вражені перед Ізраїлем.

¹¹

и҆ и҆зыдо́ша мꙋ́жїе і҆и҃лєвы ѿ массифа́ѳа, и҆ погна́ша и҆ноплеме́нникѡвъ, и҆ би́ша и҆̀хъ да́же до подо́лїѧ веѳхо́ръ.

¹¹

І виступили ізраїльтяни з Массифи, і переслідували филистимлян, і вражали їх до місця під Вефхором.

¹²

И҆ взѧ̀ самꙋи́лъ ка́мень є҆ди́нъ и҆ поста́ви є҆го̀ междꙋ̀ массифа́ѳомъ и҆ междꙋ̀ ве́тхимъ: и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ а҆венезе́ръ, си́рѣчь ка́мень по́мощи, и҆ речѐ: до здѣ̀ помо́же на́мъ гдⷭ҇ь.

¹²

І взяв Самуїл один камінь, і поставив між Массифою і між Сеном, і назвав його Авен-Езер^*, сказавши: до цього місця допоміг нам Господь.

¹³

И҆ смирѝ гдⷭ҇ь и҆ноплеме́нники, и҆ не приложи́ша ктомꙋ̀ и҆тѝ въ предѣ́лы і҆и҃лєвы: и҆ бы́сть рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ на и҆ноплеме́нникѡвъ во всѧ̑ дни̑ самꙋи́лѡвы.

¹³

Так упокорені були филистимляни, і не стали більше ходити в межі Ізраїлеві; і була рука Господня на филистимлянах в усі дні Самуїла.

¹⁴

И҆ ѿда́шасѧ гра́ды, и҆̀хже взѧ́ша и҆ноплемє́нницы ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, и҆ ѿда́ша и҆̀хъ і҆и҃лю, ѿ а҆ккарѡ́на да́же до ге́ѳа, и҆ предѣ́лы і҆и҃лѧ свободи́шасѧ ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нничи: и҆ бѣ̀ ми́ръ междꙋ̀ і҆и҃лемъ и҆ междꙋ̀ а҆морре́емъ.

¹⁴

І повернуті були Ізраїлю міста, які узяли филистимляни у Ізраїля, від Аккарона і до Гефи, і межі їхні звільнив Ізраїль від рук филистимлян, і був мир між Ізраїлем і аморреями.

¹⁵

И҆ сꙋдѧ́ше самꙋи́лъ і҆и҃лю во всѧ̑ дни̑ живота̀ своегѡ̀.

¹⁵

І був Самуїл суддею Ізраїля в усі дні життя свого:

¹⁶

И҆ хожда́ше ѿ го́да до го́да, и҆ ѡ҆́крестъ веѳи́лѧ и҆ галга́лы и҆ массифа́ѳа, и҆ сꙋжда́ше і҆и҃лѧ во всѣ́хъ свѧще́нныхъ си́хъ.

¹⁶

щорічно він ходив і обходив Вефиль, і Галгал і Массифу і судив Ізраїля в усіх цих місцях;

¹⁷

Бѧ́ше же є҆мꙋ̀ возвраще́нїе во а҆рмаѳе́мъ, ꙗ҆́кѡ та́мѡ бѧ́ше до́мъ є҆гѡ̀: и҆ сꙋдѧ́ше та́мѡ і҆и҃лѧ, и҆ созда̀ та́мѡ ѻ҆лта́рь гдⷭ҇еви.

¹⁷

потім повертався в Раму; тому що там був дім його, і там судив він Ізраїля, і збудував там жертовник Господу.

Глава́ и҃

¹

И҆ бы́сть є҆гда̀ состарѣ́сѧ самꙋи́лъ, и҆ поста́ви сы́ны своѧ̑ сꙋди́ти і҆и҃леви.

¹

Коли ж постарів Самуїл, то поставив синів своїх суддями над Ізраїлем.

²

И҆ сїѧ̑ и҆мена̀ сынѡ́мъ є҆гѡ̀: пе́рвенецъ і҆ѡи́ль, и҆ и҆́мѧ второ́мꙋ а҆ві́а, сꙋдїи̑ въ вирсаве́и.

²

Ім’я старшому синові його Іоїль, а ім’я другому синові його Авия; вони були суддями у Вирсавії.

³

И҆ не поидо́ша сы́нове є҆гѡ̀ пꙋте́мъ є҆гѡ̀: и҆ оу҆клони́шасѧ в̾слѣ́дъ лихоима́нїѧ, и҆ прїима́хꙋ да́ры, и҆ развраща́хꙋ сꙋды̀.

³

Але сини його не ходили путями його, а ухилилися в користь і брали подарунки, і судили неправдиво.

⁴

И҆ собра́шасѧ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы, и҆ прїидо́ша къ самꙋи́лꙋ во а҆рмаѳе́мъ

⁴

І зібралися усі старійшини Ізраїля, і прийшли до Самуїла в Раму,

⁵

и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: сѐ, ты̀ состарѣ́лсѧ є҆сѝ, сы́нове же твоѝ не хо́дѧтъ по пꙋтѝ твоемꙋ̀: и҆ нн҃ѣ поста́ви над̾ на́ми царѧ̀, да сꙋ́дитъ ны̀, ꙗ҆́коже и҆ про́чїи ꙗ҆зы́ки.

⁵

і сказали йому: ось, ти постарів, а сини твої не ходять путями твоїми; отже, постав над нами царя, щоб він судив нас, як в інших народів.

⁶

И҆ бы́сть лꙋка́въ глаго́лъ пред̾ ѻ҆чи́ма самꙋи́ловыма, ꙗ҆́кѡ рѣ́ша: да́ждь на́мъ царѧ̀, да сꙋ́дитъ ны̀. И҆ помоли́сѧ самꙋи́лъ ко гдⷭ҇ꙋ.

⁶

І не сподобалося слово це Самуїлу, коли вони сказали: дай нам царя, щоб він судив нас. І молився Самуїл Господу.

⁷

И҆ речѐ гдⷭ҇ь самꙋи́лꙋ: послꙋ́шай гла́са люді́й, ꙗ҆́коже глаго́лютъ къ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ не тебѐ оу҆ничижи́ша, но менѐ оу҆ничижи́ша, є҆́же не ца́рствовати мѝ над̾ ни́ми:

⁷

І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу народу в усьому, що вони говорять тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними;

⁸

по всѣ̑мъ дѣлѡ́мъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша мѝ, ѿ негѡ́же днѐ и҆зведо́хъ и҆̀хъ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петски до дне́шнѧгѡ днѐ, и҆ ѡ҆ста́виша мѧ̀, и҆ послꙋжи́ша богѡ́мъ и҆ны̑мъ, та́кѡ ті́и творѧ́тъ и҆ тебѣ̀:

⁸

як вони чинили з того дня, в який Я вивів їх з Єгипту, і до сьогодні, залишали Мене і служили іншим богам, так чинять вони з тобою;

⁹

и҆ нн҃ѣ послꙋ́шай гла́са и҆́хъ: ѻ҆ба́че засвидѣ́телствꙋѧ засвидѣ́телствꙋеши и҆̀мъ и҆ возвѣсти́ши и҆̀мъ пра́вдꙋ царе́вꙋ, и҆́же ца́рствовати бꙋ́детъ над̾ ни́ми.

⁹

отже, послухай голосу їх; тільки представ їм і оголоси їм права царя, який буде царювати над ними.

¹⁰

И҆ речѐ самꙋи́лъ всѧ̑ словеса̀ гдⷭ҇нѧ къ лю́демъ просѧ́щымъ ѿ негѡ̀ царѧ̀,

¹⁰

І переказав Самуїл усі слова Господа народу, який просив у нього царя,

¹¹

и҆ глаго́ла (и҆̀мъ): сїѐ бꙋ́детъ ѡ҆правда́нїе царе́во, и҆́же ца́рствовати и҆́мать над̾ ва́ми: сы́ны ва́шѧ во́зметъ и҆ поста́витъ ѧ҆̀ колесни́чники своѧ̑, и҆ на ко́ни вса́дитъ и҆̀хъ, и҆ предтекꙋ́щихъ пред̾ колесни́цами є҆гѡ̀:

¹¹

і сказав: ось які будуть права царя, який буде царювати над вами: синів ваших він візьме і приставить їх до колісниць своїх і зробить вершниками своїми, і будуть вони бігати перед колісницями його;

¹²

и҆ поста́витъ ѧ҆̀ себѣ̀ со́тники и҆ ты́сѧщники и҆ жа́телми жа́твы своеѧ̀, и҆ ѡ҆б̾и́мꙋтъ ѡ҆б̾има́нїемъ грѡ́здїѧ є҆гѡ̀, и҆ твори́ти ѻ҆рꙋ̑дїѧ вѡ́инскаѧ є҆гѡ̀ и҆ ѻ҆рꙋ̑дїѧ колесни́цъ є҆гѡ̀:

¹²

і поставить їх у себе тисячоначальниками і п’ятдесятниками, і щоб вони обробляли поля його, і жали хліб його, і робили йому військову зброю і колісничне приладдя його;

¹³

и҆ дщє́ри ва́шѧ во́зметъ въ мѷрова̑рницы и҆ въ пова̑рницы и҆ въ хлѣ̑бницы:

¹³

і дочок ваших візьме, щоб вони робили масті, варили страву і пекли хліби;

¹⁴

и҆ се́ла ва̑ша и҆ вїногра́ды ва́шѧ и҆ ма̑сличины ва́шѧ благі̑ѧ во́зметъ и҆ да́стъ рабѡ́мъ свои̑мъ:

¹⁴

і поля ваші і виноградники й оливкові сади ваші кращі візьме, і віддасть слугам своїм;

¹⁵

и҆ сѣ́мена ва̑ша и҆ вїногра́ды ва́шѧ ѡ҆десѧ́тствꙋетъ и҆ да́стъ скопцє́мъ свои̑мъ и҆ рабѡ́мъ свои̑мъ:

¹⁵

і від посівів ваших і з виноградних садів ваших візьме десяту частину і віддасть євнухам своїм і слугам своїм;

¹⁶

и҆ рабы̀ ва́шѧ и҆ рабы̑ни ва́шѧ и҆ стада̀ ва̑ша блага̑ѧ и҆ ѻ҆слы̀ ва́шѧ ѿи́метъ и҆ ѡ҆десѧ́тствꙋетъ на дѣла̀ своѧ̑:

¹⁶

і рабів ваших і рабинь ваших, і юнаків ваших кращих, і ослів ваших візьме й використає на свої справи;

¹⁷

и҆ па́жити ва́шѧ ѡ҆десѧ́тствꙋетъ, и҆ вы̀ бꙋ́дете є҆мꙋ̀ рабѝ:

¹⁷

від дрібної худоби вашої візьме десяту частину, і самі ви будете йому рабами;

¹⁸

и҆ возопїе́те въ де́нь ѡ҆́нъ ѿ лица̀ царѧ̀ ва́шегѡ, є҆го́же и҆збра́сте себѣ̀, и҆ не оу҆слы́шитъ ва́съ гдⷭ҇ь въ де́нь ѡ҆́нъ, ꙗ҆́кѡ вы̀ са́ми и҆збра́сте себѣ̀ царѧ̀.

¹⁸

і застогнете тоді від царя вашого, якого ви обрали собі; і не буде Господь відповідати вам тоді.

¹⁹

И҆ не восхотѣ́ша лю́дїе послꙋ́шати самꙋи́ла и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: нѝ, но ца́рь да бꙋ́детъ над̾ на́ми,

¹⁹

Але народ не погодився послухатися голосу Самуїла, і сказав: ні, нехай цар буде над нами,

²⁰

и҆ бꙋ́демъ и҆ мы̀ ꙗ҆́коже всѝ ꙗ҆зы́цы: и҆ сꙋди́ти и҆́мать на́съ ца́рь на́шъ, и҆ и҆зы́детъ пред̾ на́ми, и҆ побо́ретъ поборе́нїемъ ѡ҆ на́съ.

²⁰

і ми будемо як інші народи: буде судити нас цар наш, і ходити перед нами, і вести війни наші.

²¹

И҆ слы́ша самꙋи́лъ всѧ̑ глаго́лы люді́й и҆ глаго́ла ѧ҆̀ во оу҆́шы гдⷭ҇еви.

²¹

І вислухав Самуїл усі слова народу, і переказав їх голосно Господу.

²²

И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ самꙋи́лꙋ: послꙋ́шай гла́са и҆́хъ, и҆ поста́ви и҆̀мъ царѧ̀. И҆ речѐ самꙋи́лъ къ мꙋжє́мъ і҆и҃лєвымъ: да и҆́детъ кі́йждо ва́съ во сво́й гра́дъ.

²²

І сказав Господь Самуїлу: послухай голосу їх і постав їм царя. І сказав Самуїл ізраїльтянам: підіть кожен у своє місто.

Глава́ ѳ҃

¹

И҆ бѣ̀ мꙋ́жъ ѿ сынѡ́въ венїамі́новыхъ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ кі́съ, сы́нъ а҆вїи́ловъ, сы́на і҆а́редова, сы́на вахі́рова, сы́на а҆фе́кова, сы́на мꙋ́жа і҆емїне́ова, мꙋ́жъ си́ленъ крѣ́постїю.

¹

Був чоловік із синів Веніаміна, ім’я його Кис, син Авиїла, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афія, сина якогось веніамитянина, чоловік поважний.

²

И҆ семꙋ̀ бѣ̀ сы́нъ, и҆́мѧ є҆мꙋ̀ саꙋ́лъ, добровели́ченъ, мꙋ́жъ бла́гъ: и҆ не бѣ̀ въ сынѣ́хъ і҆и҃левыхъ бла́гъ па́че є҆гѡ̀, ѿ ра́менъ и҆ вы́ше высо́къ па́че всѣ́хъ люді́й.

²

У нього був син, ім’я його Саул, молодий і красивий; і не було нікого з ізраїльтян красивішого за нього; він від плечей своїх був вищим за весь народ.

³

И҆ заблꙋди́ша ѻ҆слѧ́та кі́са ѻ҆тца̀ саꙋ́лова. И҆ речѐ кі́съ къ саꙋ́лꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀: возмѝ съ собо́ю є҆ди́наго ѿ ѻ҆́трѡкъ, и҆ воста́вше и҆ди́те и҆ поищи́те ѻ҆слѧ́тъ.

³

І пропали ослиці у Киса, батька Саулового, і сказав Кис Саулу, синові своєму: візьми із собою одного зі слуг і встань, піди, пошукай ослиць.

⁴

И҆ проидо́ша го́рꙋ є҆фре́млю, и҆ проидо́ша зе́млю селха̀, и҆ не ѡ҆брѣто́ша: и҆ проидо́ша зе́млю сегалі́млю, и҆ не бѣ̀: и҆ проидо́ша зе́млю і҆амі́ню, и҆ не ѡ҆брѣто́ша.

⁴

І пройшов він гору Єфремову і пройшов землю Шалиша, але не знайшли; і пройшли землю Шаалим, і там їх нема; і пройшов він землю Веніамінову, і не знайшов.

⁵

И҆ прише́дшымъ и҆̀мъ въ зе́млю сі́фовꙋ, и҆ речѐ саꙋ́лъ ко ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀ и҆́же съ ни́мъ: грѧдѝ и҆ возврати́мсѧ, да не ка́кѡ ѻ҆те́цъ мо́й ѡ҆ста́вѧ ѻ҆слѧ́та, пече́тсѧ ѡ҆ на́съ.

⁵

Коли вони прийшли у землю Цуф, Саул сказав слузі своєму, який був з ним: підемо назад, щоб батько мій, облишивши ослиць, не став хвилюватися за нас.

⁶

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ѻ҆́трокъ: сѐ, здѣ̀ человѣ́къ бж҃їй во гра́дѣ се́мъ, и҆ человѣ́къ сла́венъ: всѐ є҆́же а҆́ще рече́тъ приходѧ́щымъ къ немꙋ̀, бꙋ́детъ и҆̀мъ: и҆ нн҃ѣ по́йдемъ та́мѡ, да возвѣсти́тъ на́мъ пꙋ́ть на́шъ, и҆́мже по́йдемъ.

⁶

Але слуга сказав йому: ось у цьому місті є людина Божа, людина шанована; все, що він скаже, збувається; сходимо тепер туди; можливо, він укаже нам дорогу нашу, якою нам іти.

⁷

И҆ речѐ саꙋ́лъ ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀ и҆́же съ ни́мъ: сѐ, по́йдемъ, и҆ что̀ принесе́мъ къ человѣ́кꙋ бж҃їю; ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы ѡ҆скꙋдѣ́ша ѿ вре́тищъ на́шихъ, и҆ ктомꙋ̀ нѣ́сть оу҆ на́съ, є҆́же внестѝ къ человѣ́кꙋ бж҃їю ѿ и҆мѣ́нїѧ на́шегѡ.

⁷

І сказав Саул слузі своєму: ось ми підемо, а що ми принесемо тій людині? тому що хліба не стало в торбах наших, і подарунка нема, щоб піднести чоловіку Божому; що у нас?

⁸

И҆ приложѝ ѻ҆́трокъ ѿвѣща́ти саꙋ́лꙋ и҆ речѐ: сѐ, ѡ҆брѣта́етсѧ въ рꙋцѣ̀ мое́й четве́ртаѧ ча́сть сі́клѧ сребра̀, и҆ да́си человѣ́кꙋ бж҃їю, и҆ возвѣсти́тъ на́мъ пꙋ́ть на́шъ.

⁸

І знову відповів слуга Саулу і сказав: ось у руці моїй чверть сикля срібла; я віддам чоловіку Божому, і він укаже нам дорогу нашу.

⁹

Пре́жде бо во і҆и҃ли си́це глаго́лаше кі́йждо, є҆гда̀ кто̀ и҆дѧ́ше вопроша́ти бг҃а: грѧдѝ, да и҆́демъ къ прозорли́вцꙋ: ꙗ҆́кѡ проро́ка нарица́хꙋ лю́дїе пре́жде прозорли́вцемъ.

⁹

Раніше в Ізраїля, коли хто-небудь ішов запитувати Бога, говорили так: «підемо до провидця»; бо той, кого називають нині пророком, колись називався провидцем.

¹⁰

И҆ речѐ саꙋ́лъ ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀: до́бръ глаго́лъ тво́й: грѧдѝ, да и҆́демъ. И҆ и҆до́ша во гра́дъ, и҆дѣ́же бѣ̀ человѣ́къ бж҃їй.

¹⁰

І сказав Саул слузі своєму: добре ти говориш; ходімо. І пішли в місто, де чоловік Божий.

¹¹

Восходѧ́щымъ же и҆̀мъ на восхо́дъ гра́да, и҆ сѐ, ѡ҆брѣто́ша дѣви́цъ и҆зше́дшихъ почерпстѝ воды̀, и҆ рѣ́ша и҆̀мъ: є҆́сть ли здѣ̀ прозорли́вецъ;

¹¹

Коли вони піднімалися на гору в місто, то зустріли дівчат, які вийшли черпати воду, і сказали їм: чи є тут провидець?

¹²

И҆ ѿвѣща́ша и҆̀мъ дѣви̑цы, глаго́лющѧ: є҆́сть, сѐ пред̾ лице́мъ ва́шимъ: нн҃ѣ же потщи́тесѧ, ꙗ҆́кѡ днѐ ра́ди грѧде́тъ во гра́дъ, ꙗ҆́кѡ же́ртва дне́сь лю́демъ въ ва́мѣ:

¹²

Ті відповіли їм і сказали: є; ось, він попереду тебе; тільки поспішай, бо він сьогодні прийшов у місто, тому що сьогодні у народу жертвоприношення на висоті;

¹³

и҆ є҆гда̀ вни́дете во гра́дъ, та́кѡ ѡ҆брѧ́щете є҆го̀ во гра́дѣ, пре́жде не́же взы́ти є҆мꙋ̀ въ ва́мꙋ ꙗ҆́сти: ꙗ҆́кѡ не и҆́мꙋтъ ꙗ҆́сти лю́дїе, до́ндеже вни́детъ се́й, ꙗ҆́кѡ то́й благослови́тъ же́ртвꙋ, и҆ по си́хъ ꙗ҆дѧ́тъ стра́ннїи: и҆ нн҃ѣ взы́дите, ꙗ҆́кѡ днѐ ра́ди ѡ҆брѧ́щете є҆го̀.

¹³

коли прийдете в місто, застанете його, поки він ще не пішов на ту висоту, на обід; бо народ не почне їсти, доки він не прийде; тому що він благословить жертву, і після того стануть їсти звані; отже, йдіть, тепер ще застанете його.

¹⁴

И҆ взыдо́ша во гра́дъ. И҆́мже входѧ́щымъ средѝ гра́да, и҆ сѐ, самꙋи́лъ и҆зы́де во срѣ́тенїе и҆̀мъ, є҆́же взы́ти въ ва́мꙋ.

¹⁴

І пішли вони в місто. Коли ж увійшли всередину міста, то ось і Самуїл виходить назустріч їм, щоб іти на висоту.

¹⁵

И҆ гдⷭ҇ь ѿкры̀ во оу҆́хо самꙋи́лꙋ дне́мъ є҆ди́нымъ пре́жде прише́ствїѧ къ немꙋ̀ саꙋ́лѧ, гл҃ѧ:

¹⁵

А Господь відкрив Самуїлу за день до приходу Саула і сказав:

¹⁶

ꙗ҆́коже вре́мѧ сїѐ, оу҆́трѡ послю̀ къ тебѣ̀ мꙋ́жа ѿ пле́мене венїамі́нова, и҆ да пома́жеши є҆го̀ царѧ̀ над̾ людьмѝ мои́ми і҆и҃лемъ, и҆ спасе́тъ лю́ди моѧ̑ ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нничи: ꙗ҆́кѡ призрѣ́хъ на смире́нїе люді́й мои́хъ, ꙗ҆́кѡ взы́де во́пль и҆́хъ ко мнѣ̀.

¹⁶

завтра в цей час Я пришлю до тебе людину із землі Веніамінової, і ти помаж його на правителя народу Моєму — Ізраїлю, і він врятує народ Мій від руки филистимлян; бо Я зглянувся на народ Мій, тому що волання його дійшло до Мене.

¹⁷

И҆ ви́дѣ самꙋи́лъ саꙋ́ла, и҆ гдⷭ҇ь речѐ къ немꙋ̀: сѐ, человѣ́къ, ѡ҆ не́мже реко́хъ тѝ: се́й бꙋ́детъ въ лю́дехъ мои́хъ ца́рствовати.

¹⁷

Коли Самуїл побачив Саула, то Господь сказав йому: ось чоловік, про якого Я говорив тобі; він буде управляти народом Моїм.

¹⁸

И҆ прибли́жисѧ саꙋ́лъ къ самꙋи́лꙋ посредѣ̀ гра́да и҆ речѐ: возвѣсти́ ми, кото́рый до́мъ прозорли́вца.

¹⁸

І підійшов Саул до Самуїла біля воріт і спитав його: скажи мені, де дім провидця?

¹⁹

И҆ ѿвѣща̀ самꙋи́лъ саꙋ́лꙋ и҆ речѐ: а҆́зъ са́мъ є҆́смь: взы́ди предо мно́ю въ ва́мꙋ, и҆ ꙗ҆́ждь со мно́ю дне́сь, и҆ ѿпꙋщꙋ́ тѧ заꙋ́тра, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же въ се́рдцы твое́мъ возвѣщꙋ́ ти:

¹⁹

І відповів Самуїл Саулу, і сказав: я провидець, іди за мною на висоту; і ви будете обідати зі мною сьогодні, і відпущу тебе вранці, і все, що в тебе на серці, скажу тобі;

²⁰

и҆ ѡ҆ ѻ҆слѧ́тѣхъ твои́хъ заблꙋди́вшихъ дне́сь тре́тїй де́нь, не помышлѧ́й въ се́рдцы свое́мъ ѡ҆ ни́хъ, и҆́бо ѡ҆брѣто́шасѧ: и҆ комꙋ̀ кра̑снаѧ і҆и҃лєва; не тебѣ̀ ли и҆ до́мꙋ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀;

²⁰

а про ослиць, які у тебе пропали вже три дні, не турбуйся; вони знайшлися. І кому все жадане в Ізраїлі? Чи не тобі і всьому дому батька твого?

²¹

И҆ ѿвѣща̀ саꙋ́лъ и҆ речѐ: не сы́нъ ли є҆́смь а҆́зъ мꙋ́жа і҆емїне́а, ме́ншагѡ ски́птра пле́мене і҆и҃лева; и҆ пле́мене малѣ́йшагѡ ѿ всегѡ̀ ски́птра венїамі́нова; и҆ ѻ҆те́чество моѐ ме́ншее па́че всѣ́хъ ѻ҆те́чествъ венїамі́новыхъ; и҆ вскꙋ́ю глаго́лалъ є҆сѝ ко мнѣ̀ по глаго́лꙋ семꙋ̀;

²¹

І відповів Саул і сказав: чи не син я Веніаміна, одного з менших колін Ізраїлевих? І плем’я моє чи не найменше між усіма племенами коліна Веніаміна? До чого ж ти говориш мені це?

²²

И҆ поѧ́тъ самꙋи́лъ саꙋ́ла и҆ ѻ҆́трока є҆гѡ̀, и҆ введѐ ѧ҆̀ во ѡ҆бита́лище, и҆ дадѐ и҆̀мъ та́мѡ мѣ́сто въ пе́рвыхъ зва́ныхъ, ꙗ҆́кѡ въ седми́десѧти мꙋже́хъ.

²²

І взяв Самуїл Саула і слугу його, і ввів їх у кімнату, і дав їм перше місце між покликаними, яких було близько тридцяти чоловік.

²³

И҆ речѐ самꙋи́лъ по́варꙋ: да́ждь мѝ ча́сть, ю҆́же да́хъ тѝ, и҆ ѡ҆ не́йже рѣ́хъ тѝ положи́ти ю҆̀ оу҆ себє̀.

²³

І сказав Самуїл кухареві: подай ту частину, яку я дав тобі і про яку я сказав тобі: «відклади її у себе».

²⁴

И҆ взѧ̀ по́варъ плечѐ, и҆ предложѝ є҆̀ саꙋ́лови. И҆ речѐ самꙋи́лъ саꙋ́лꙋ: сѐ, и҆збы́токъ, предложѝ пред̾ сѧ̀ и҆ ꙗ҆́ждь, ꙗ҆́кѡ во свидѣ́телство предложи́сѧ тебѣ̀ па́че и҆ны́хъ, прикосни́сѧ. И҆ ꙗ҆дѐ саꙋ́лъ съ самꙋи́ломъ въ то́й де́нь.

²⁴

І взяв кухар плече і що було при ньому і поклав перед Саулом. І сказав [Самуїл]: ось це залишене, поклади перед собою і їж, бо до цього часу збережене це для тебе, коли я скликав народ. І обідав Саул із Самуїлом у той день.

²⁵

И҆ сни́де ѿ ва́мы во гра́дъ, и҆ постла́ша саꙋ́лови на го́рницѣ, и҆ спа̀.

²⁵

І зійшли вони з висоти в місто, і Самуїл розмовляв із Саулом на покрівлі, [і постелили Саулу на покрівлі, і він спав].

²⁶

И҆ бы́сть є҆гда̀ приближа́шесѧ оу҆́тро, и҆ воззва̀ самꙋи́лъ саꙋ́ла на го́рницѣ, и҆ речѐ: воста́ни, и҆ ѿпꙋщꙋ́ тѧ. И҆ воста̀ саꙋ́лъ, и҆ и҆зы́де са́мъ и҆ самꙋи́лъ во́нъ.

²⁶

Вранці встали вони так: коли зійшла зоря, Самуїл звернувся до Саула на покрівлі і сказав: встань, я проводжу тебе. І встав Саул, і вийшли обоє вони з дому, він і Самуїл.

²⁷

И҆́мже и҆сходѧ́щымъ въ ча́сть гра́да, и҆ речѐ самꙋи́лъ къ саꙋ́лꙋ: рцы̀ ю҆́ноши, да пред̾и́детъ пред̾ на́ми: а҆ ты̀ ста́ни ꙗ҆́коже дне́сь, и҆ слы́шанъ сотворю̀ тебѣ̀ гл҃го́лъ бж҃їй.

²⁷

Коли підходили вони до краю міста, Самуїл сказав Саулу: скажи слузі, щоб він пішов попереду нас, — і він пішов уперед; — а ти зупинися тепер, і я відкрию тобі, що сказав Бог.

Глава́ і҃

¹

И҆ взѧ̀ самꙋи́лъ сосꙋ́дъ съ є҆ле́емъ, и҆ возлїѧ̀ на главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ лобыза̀ є҆го̀, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: не пома́за ли тебѐ гдⷭ҇ь на ца́рство лю́демъ свои̑мъ и҆̀же во і҆и҃ли; и҆ ты̀ ца́рствовати бꙋ́деши въ лю́дехъ гдⷭ҇нихъ, и҆ ты̀ спасе́ши ѧ҆̀ ѿ рꙋкѝ вра̑гъ и҆́хъ ѡ҆́крестъ: и҆ сїѐ тебѣ̀ зна́менїе, ꙗ҆́кѡ пома́за тѧ̀ гдⷭ҇ь над̾ наслѣ́дїемъ свои́мъ въ кнѧ́зѧ:

¹

І взяв Самуїл сосуд з єлеєм і вилив на голову його, і поцілував його і сказав: ось, Господь помазує тебе на правителя спадщини Своєї [в Ізраїлі, і ти будеш царювати над народом Господнім і врятуєш його від руки ворогів його, які оточують його, і ось тобі знамення, що помазав тебе Господь на царя над спадщиною Своєю]:

²

є҆гда̀ ѿи́деши дне́сь ѿ менє̀, ѡ҆брѧ́щеши два̀ мꙋ́жа при гробѣ́хъ рахи́линыхъ въ предѣ́лѣхъ венїамі́нихъ въ силѡ́мѣ, въ вакала́ѳѣ ска́чꙋщихъ ѕѣ́лнѡ, и҆ рекꙋ́тъ тебѣ̀: ѡ҆брѣто́шасѧ ѻ҆слѧ́та, и҆̀хже ходи́сте и҆ска́ти: и҆ сѐ, ѻ҆те́цъ тво́й ѿве́рже глаго́лъ ѡ҆ ѻ҆слѧ́техъ и҆ ѕѣлѡ̀ пече́тсѧ ва́съ ра́ди, глаго́лѧ: что̀ сотворю̀ ѡ҆ сы́нѣ мое́мъ;

²

коли ти тепер підеш від мене, то зустрінеш двох чоловіків біля гробу Рахилі, в наділі Веніаміновому, у Целцаху, і вони скажуть тобі: «знайшлися ослиці, яких ти ходив шукати, і ось батько твій, забувши про ослиць, хвилюється про вас, говорячи: що із сином моїм?»

³

и҆ ѿи́деши ѿтꙋ́дꙋ, и҆ да́лѣе прїи́деши до дꙋбра́вы ѳавѡ́ра, и҆ ѡ҆брѧ́щеши та́мѡ трѝ мꙋ́жы восходѧ́щыѧ къ бг҃ꙋ въ веѳи́ль, є҆ди́наго ведꙋ́ща тро́е козлѧ́тъ, а҆ дрꙋга́го несꙋ́ща трѝ врє́тища хлѣ́бѡвъ, а҆ тре́тїѧгѡ несꙋ́ща мѣ́хъ вїна̀:

³

І підеш звідти далі і прийдеш до діброви Фаворської, і зустрінуть тебе там три чоловіки, які йдуть до Бога у Вефиль: один несе трьох козенят, другий несе три хлібини, а третій несе міх з вином;

⁴

и҆ вопро́сѧтъ тѧ̀ ꙗ҆̀же ѡ҆ ми́рѣ, и҆ дадꙋ́тъ тѝ два̀ нача̑тка хлѣ́бѡвъ, и҆ во́змеши ѿ рꙋ́къ и҆́хъ:

⁴

і будуть вони вітати тебе і дадуть тобі дві хлібини, і ти візьмеш з рук їхніх.

⁵

и҆ по си́хъ да взы́деши на хо́лмъ бж҃їй, и҆дѣ́же є҆́сть собра́нїе и҆ноплемє́нникъ, та́мѡ нача̑лницы и҆ноплемє́нничи: и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ вни́деши та́мѡ во гра́дъ, срѧ́щеши ли́къ проро́кѡвъ и҆сходѧ́щихъ ѿ ва́мы, и҆ пред̾ ни́ми свирѣ̑ли и҆ тѷмпа́ны, и҆ сѡпѣ́ли и҆ гꙋ́сли, и҆ ті́и прорица́ющїи:

⁵

Після того ти прийдеш на пагорб Божий, де охоронний загін филистимський; [там начальники филистимські;] і коли ввійдеш там у місто, зустрінеш зібрання пророків, які сходять з висоти, і перед ними псалтир і тимпан, і сопілка і гуслі, і вони пророкують;

⁶

и҆ сни́детъ на тѧ̀ дх҃ъ гдⷭ҇ень, и҆ воспрⷪ҇ро́чествꙋеши съ ни́ми, и҆ ѡ҆брати́шисѧ въ мꙋ́жа и҆но́го:

⁶

і зійде на тебе Дух Господній, і ти будеш пророкувати з ними і станеш іншою людиною.

⁷

и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ прїи́дꙋтъ знамє́нїѧ сїѧ̑ на тѧ̀, творѝ всѧ̑, є҆ли̑ка ѡ҆брѧ́щетъ рꙋка̀ твоѧ̀, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ съ тобо́ю:

⁷

Коли ці знамення збудуться над тобою, тоді роби, що може рука твоя, тому що з тобою Бог.

⁸

и҆ сни́деши пре́жде менє̀ въ галга́лы, и҆ сѐ, а҆́зъ сни́дꙋ къ тебѣ̀ вознестѝ всесожже́нїе и҆ пожре́ти жє́ртвы ми̑рны: се́дмь дні́й пожде́ши, до́ндеже прїидꙋ̀ къ тебѣ̀, и҆ покажꙋ́ ти, что̀ сотвори́ши.

⁸

І ти піди раніше за мене в Галгал, куди і я прийду до тебе для приношення всепалень і мирних жертв; сім днів чекай, доки я не прийду до тебе, і тоді скажу тобі, що тобі робити.

⁹

И҆ бы́сть внегда̀ ѿврати́ти є҆мꙋ̀ плещы̀ своѧ̑ ѿитѝ ѿ самꙋи́ла, преложѝ є҆мꙋ̀ бг҃ъ се́рдце на и҆́но. И҆ прїидо́ша всѧ̑ знамє́нїѧ сїѧ̑ въ де́нь ѡ҆́нъ.

⁹

Як тільки Саул обернувся, щоб іти від Самуїла, Бог дав йому інше серце, і збулися всі ті знамення в той самий день.

¹⁰

И҆ взы́де ѿтꙋ́дꙋ на хо́лмъ, и҆ сѐ, ли́къ проро́ческїй проти́вꙋ є҆мꙋ̀: и҆ взы́де на́нь дх҃ъ бж҃їй, и҆ прорица́ше средѣ̀ и҆́хъ.

¹⁰

Коли прийшли вони до пагорба, ось зустрічається їм зібрання пророків, і зійшов на нього Дух Божий, і він пророкував серед них.

¹¹

И҆ бы́ша всѝ ви́дѣвшїи є҆го̀ вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ, и҆ ви́дѣша, и҆ сѐ, то́й посредѣ̀ прорѡ́къ прорица́ѧй. И҆ рѣ́ша лю́дїе кі́йждо ко и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀: что̀ сїѐ бы́вшее сы́нꙋ кі́совꙋ; є҆да̀ и҆ саꙋ́лъ во проро́цѣхъ;

¹¹

Усі, хто знав його вчора і третього дня, побачивши, що він з пророками пророкує, говорили в народі одне одному: що це сталося із сином Кисовим? невже і Саул у пророках?

¹²

И҆ ѿвѣща̀ нѣ́кто ѿ ни́хъ и҆ речѐ: и҆ кто̀ ѻ҆те́цъ є҆мꙋ̀; не кі́съ ли; И҆ сегѡ̀ ра́ди бы́сть въ при́тчꙋ: є҆да̀ и҆ саꙋ́лъ во проро́цѣхъ;

¹²

І відповів один з тих, що були там, і сказав: а у тих хто батько? Тому ввійшло в прислів’я: «невже і Саул у пророках?»

¹³

И҆ сконча̀ проро́чествꙋѧ, и҆ прїи́де ѿтꙋ́дꙋ на хо́лмъ.

¹³

І перестав він пророкувати, і пішов на висоту.

¹⁴

И҆ речѐ оу҆́жикъ є҆гѡ̀ къ немꙋ̀ и҆ ко ѻ҆́трочищꙋ є҆гѡ̀: ка́мѡ ходи́сте; И҆ рѣ́ша: ѻ҆слѧ́тъ и҆ска́ти, и҆ ви́дѣхомъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть и҆́хъ, и҆ внидо́хомъ къ самꙋи́лꙋ.

¹⁴

І сказав дядько Саулів йому і слузі його: куди ви ходили? Він сказав: шукати ослиць, але, бачачи, що їх нема, зайшли до Самуїла.

¹⁵

И҆ речѐ оу҆́жикъ къ саꙋ́лꙋ: возвѣсти́ ми нн҃ѣ, что́ ти речѐ самꙋи́лъ;

¹⁵

І сказав дядько Саулів: розкажи мені, що сказав вам Самуїл.

¹⁶

И҆ речѐ саꙋ́лъ оу҆́жикꙋ своемꙋ̀: вѣ́стїю возвѣсти́ ми, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́шасѧ ѻ҆слѧ́та. Словесе́ же ѡ҆ ца́рствѣ не возвѣстѝ є҆мꙋ̀, є҆́же речѐ самꙋи́лъ.

¹⁶

І сказав Саул дядькові своєму: він оголосив нам, що ослиці знайшлися. А того, що сказав йому Самуїл про царство, не відкрив йому.

¹⁷

И҆ заповѣ́да самꙋи́лъ всѣ̑мъ лю́демъ прїитѝ ко гдⷭ҇ꙋ въ массифа́ѳъ.

¹⁷

І скликав Самуїл народ до Господа в Массифу

¹⁸

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ: сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, гл҃ѧ: а҆́зъ и҆зведо́хъ ѻ҆тцы̀ ва́шѧ сы́ны і҆и҃лєвы и҆з̾ є҆гѵ́пта, и҆ и҆з̾ѧ́хъ вы̀ ѿ рꙋкѝ фараѡ́на царѧ̀ є҆гѵ́петскагѡ и҆ ѿ всѣ́хъ ца́рствъ ѡ҆скорблѧ́ющихъ вы̀:

¹⁸

і сказав синам Ізраїлевим: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів Ізраїля з Єгипту і визволив вас від руки єгиптян і від руки всіх царств, що гнітили вас.

¹⁹

и҆ вы̀ дне́сь оу҆ничижи́сте бг҃а ва́шего, и҆́же са́мъ є҆́сть сп҃са́ѧй вы̀ ѿ всѣ́хъ ѕѡ́лъ ва́шихъ и҆ скорбе́й ва́шихъ, и҆ рѣ́сте: нѝ, но царѧ̀ да поста́виши над̾ на́ми: и҆ нн҃ѣ ста́ните пред̾ гдⷭ҇емъ по хорꙋ́гвамъ ва́шымъ и҆ по племенє́мъ ва́шымъ и҆ по ты́сѧщамъ ва́шымъ.

¹⁹

А ви тепер відкинули Бога вашого, Який спасає вас від усіх бід ваших і скорбот ваших, і сказали Йому: «царя постав над нами». Отже, станьте тепер перед Господом за колінами вашими і за племенами вашими.

²⁰

И҆ приведѐ самꙋи́лъ всѧ̑ кѡлѣ́на і҆и҃лєва, и҆ падѐ жре́бїй на хорꙋ́гвь венїамі́ню.

²⁰

І повелів Самуїл підходити всім колінам Ізраїлевим, і вказане коліно Веніамінове.

²¹

И҆ приведѐ хорꙋ́гвь венїамі́ню по племена́мъ, и҆ падѐ жре́бїй на пле́мѧ маттарі́ино: и҆ приведо́ша пле́мѧ маттарі́ино по мꙋжє́мъ, и҆ падѐ жре́бїй на саꙋ́ла сы́на кі́сова: и҆ и҆ска́хꙋ є҆го̀, и҆ не ѡ҆брѣта́шесѧ.

²¹

І повелів підходити коліну Веніаміновому за племенами його, і вказане плем’я Матриєве; і приводять плем’я Матриєве за мужами, і названий Саул, син Кисів; і шукали його, і не знаходили.

²²

И҆ вопросѝ самꙋи́лъ є҆щѐ гдⷭ҇а, глаго́лѧ: а҆́ще прїи́детъ сѣ́мѡ мꙋ́жъ є҆щѐ; И҆ речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, то́й сокры́сѧ въ сосꙋ́дѣхъ.

²²

І запитали ще Господа: чи прийде він ще сюди? І сказав Господь: ось він ховається в обозі.

²³

И҆ течѐ самꙋи́лъ, и҆ взѧ̀ є҆го̀ ѿтꙋ́дꙋ, и҆ поста́ви є҆го̀ посредѣ̀ люді́й: и҆ бы́сть вы́шше всѣ́хъ люді́й, ѿ ра́менъ и҆ вы́шше.

²³

І побігли і взяли його звідти, і він став серед народу і був від плечей своїх вищий за весь народ.

²⁴

И҆ речѐ самꙋи́лъ ко всѣ̑мъ лю́демъ: ви́дѣсте ли, є҆го́же и҆збра̀ себѣ̀ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть подо́бенъ є҆мꙋ̀ во всѣ́хъ ва́съ; И҆ позна́ша всѝ лю́дїе и҆ рѣ́ша: да живе́тъ ца́рь.

²⁴

І сказав Самуїл усьому народові: чи бачите, кого обрав Господь? подібного йому немає у всьому народі. Тоді весь народ викликнув і сказав: нехай живе цар!

²⁵

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ лю́демъ ѡ҆правда̑нїѧ ца́рствїѧ, и҆ написа̀ въ кни́зѣ, и҆ положѝ пред̾ гдⷭ҇емъ.

²⁵

І виклав Самуїл народу права царства, і написав у книзі, і поклав перед Господом. І відпустив весь народ, кожного в дім свій.

²⁶

И҆ ѿпꙋстѝ самꙋи́лъ всѧ̑ лю́ди, и҆ и҆до́ша кі́йждо во своѧ̑ си, и҆ саꙋ́лъ и҆́де въ до́мъ сво́й въ гаваю̀: и҆ и҆до́ша съ ни́мъ сы́нове си́лъ, и҆́хже косне́сѧ гдⷭ҇ь серде́цъ и҆́хъ, съ саꙋ́ломъ.

²⁶

Також і Саул пішов у дім свій, у Гиву; і пішли з ним хоробрі, сердець яких торкнувся Бог.

²⁷

Сы́нове же поги́белнїи рѣ́ша: кто̀ спасе́тъ на́съ, се́й ли; И҆ безче́ствоваша є҆го̀, и҆ не принесо́ша є҆мꙋ̀ дарѡ́въ.

²⁷

А негідні люди говорили: чи йому спасати нас? І знехтували його і не піднесли йому дарів; але він ніби не помічав того.

Глава́ а҃і

¹

И҆ бы́сть а҆́ки по мцⷭ҇ѣ, и҆ взы́де наа́съ а҆мані́тѧнинъ, и҆ ѡ҆полчи́сѧ на і҆аві́съ галаа́дскїй. И҆ рѣ́ша всѝ мꙋ́жїе і҆аві́сстїи къ наа́сꙋ а҆мані́тѧнинꙋ: положѝ на́мъ завѣ́тъ, и҆ порабо́таемъ тѝ.

¹

І [коли минуло близько місяця,] прийшов Наас аммонитянин і обложив Іавис галаадський. І сказали всі жителі Іависа Наасу: уклади з нами союз, і ми будемо служити тобі.

²

И҆ речѐ къ ни̑мъ наа́съ а҆мані́тѧнинъ: се́й завѣ́тъ положꙋ̀ ва́мъ, и҆зверчꙋ̀ комꙋ́ждо ва́съ ѻ҆́ко десно́е, и҆ положꙋ̀ поноше́нїе на і҆и҃лѧ.

²

І сказав їм Наас аммонитянин: я укладу з вами союз, але для того, щоб виколоти в кожного з вас праве око і тим покласти безчестя на весь Ізраїль.

³

И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀ мꙋ́жїе і҆аві́са галаа́дскагѡ: ѡ҆ста́ви на́мъ се́дмь дні́й, да по́слемъ вѣ́стники во всѧ̑ предѣ́лы і҆и҃лєвы: и҆ а҆́ще не бꙋ́детъ спаса́ющагѡ на́съ, и҆зы́демъ къ ва́мъ.

³

І сказали йому старійшини Іависа: дай нам терміну сім днів, щоб послати нам послів у всі краї Ізраїльські, і якщо ніхто не допоможе нам, то ми вийдемо до тебе.

⁴

И҆ прїидо́ша вѣ̑стницы въ гаваю̀ къ саꙋ́лꙋ и҆ повѣ́даша словеса̀ сїѧ̑ во оу҆́шы люді́й: и҆ воздвиго́ша всѝ лю́дїе гла́съ сво́й и҆ пла́кашасѧ.

⁴

І прийшли посли в Гиву Саулову і переказали слова ці народу; і весь народ підняв крик і заплакав.

⁵

И҆ сѐ, саꙋ́лъ прїи́де по заꙋ́трїи ѿ села̀, и҆ речѐ саꙋ́лъ: что̀ ꙗ҆́кѡ пла́чꙋтъ лю́дїе; И҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ глаго́лы мꙋже́й і҆аві́сскихъ.

⁵

І ось, прийшов Саул позаду волів з поля і сказав: що сталося з народом, чого він плаче? І переказали йому слова жителів Іависа.

⁶

И҆ сни́де дх҃ъ гдⷭ҇ень на саꙋ́ла, є҆гда̀ оу҆слы́ша словеса̀ сїѧ̑, и҆ разгнѣ́васѧ на ни́хъ ѕѣлѡ̀:

⁶

І зійшов Дух Божий на Саула, коли він почув слова ці, і сильно запалав гнів його;

⁷

и҆ взѧ̀ двѣ̀ кра̑вы, и҆ раздробѝ ѧ҆̀ на оу҆́ды, и҆ посла̀ во всѧ̑ предѣ́лы і҆и҃лєвы рꙋка́ми вѣ́стникѡвъ, глаго́лѧ: и҆́же не бꙋ́детъ и҆ды́й в̾слѣ́дъ саꙋ́ла и҆ в̾слѣ́дъ самꙋи́ла, по семꙋ̀ сотворѧ́тъ говѧ́дѡмъ є҆гѡ̀. И҆ сни́де оу҆́жасъ гдⷭ҇ень на і҆и҃лтѧнъ, и҆ и҆зыдо́ша ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ мꙋ́жъ.

⁷

узяв він пару волів, і розсік їх на частини, і послав у всі краї Ізраїльські через тих послів, оголошуючи, що так вчинить він з волами того, хто не піде вслід за Саулом і Самуїлом. І напав страх Господній на народ, і виступили всі, як одна людина.

⁸

И҆ сочтѐ и҆̀хъ въ везе́цѣ, въ ва́мѣ, и҆ бы́сть всѣ́хъ мꙋже́й і҆и҃лтескихъ ше́сть сѡ́тъ ты́сѧщъ, и҆ мꙋже́й і҆ꙋ́диныхъ се́дмьдесѧтъ ты́сѧщъ.

⁸

Саул оглянув їх у Везеку, і зібралося синів Ізраїлевих триста тисяч і мужів Іудиних тридцять тисяч.

⁹

И҆ речѐ вѣ́стникѡмъ прише́дшымъ: сїѧ̑ повѣ́дите мꙋжє́мъ і҆аві́са галаа́дскагѡ: заꙋ́тра бꙋ́детъ ва́мъ спасе́нїе восходѧ́щꙋ со́лнцꙋ. И҆ прїидо́ша вѣ̑стницы во гра́дъ и҆ возвѣсти́ша мꙋжє́мъ і҆аві̑сскимъ: и҆ возра́довашасѧ,

⁹

І сказали послам, які прийшли: так скажіть жителям Іависа галаадського: завтра буде у вас допомога, коли обігріє сонце. І прийшли посли й оголосили жителям Іависа, і вони зраділи.

¹⁰

и҆ рѣ́ша мꙋ́жїе і҆аві́сстїи къ наа́сꙋ а҆мані́тѧнинꙋ: оу҆́трѡ и҆зы́демъ къ ва́мъ, и҆ сотвори́те на́мъ, є҆́же бла́го пред̾ ѻ҆чи́ма ва́шима.

¹⁰

І сказали жителі Іависа [Наасу]: завтра вийдемо до вас, і чиніть з нами, як вам завгодно.

¹¹

И҆ бы́сть по заꙋ́трїи, и҆ саꙋ́лъ раздѣлѝ лю́ди на трѝ нача̑ла: и҆ внидо́ша посредѣ̀ полка̀ въ стра́жꙋ оу҆́треннюю, и҆ бїѧ́хꙋ сынѡ́въ а҆ммѡні́тскихъ, до́ндеже разогрѣ́сѧ де́нь: и҆ бы́сть, и҆ ѡ҆ста́вшїисѧ разбѣго́шасѧ, и҆ не ѡ҆ста́шасѧ ни два̀ ѿ ни́хъ вкꙋ́пѣ.

¹¹

Наступного дня Саул розділив народ на три загони, і вони проникли всередину стану під час ранкової сторожі й уразили аммонитян до денної спеки; ті, що залишилися, розсіялися, так що двох з них не залишилося разом.

¹²

И҆ рѣ́ша лю́дїе къ самꙋи́лꙋ: кто̀ є҆́сть рекі́й, ꙗ҆́кѡ да саꙋ́лъ не воцари́тсѧ над̾ на́ми; преда́ждь мꙋже́й, и҆ и҆збїе́мъ и҆̀хъ.

¹²

Тоді сказав народ Самуїлу: хто говорив: «чи Саулу царювати над нами»? дайте цих людей, і ми умертвимо їх.

¹³

И҆ речѐ саꙋ́лъ: да не оу҆́мретъ ни є҆ди́нъ въ дне́шнїй де́нь, ꙗ҆́кѡ дне́сь сотворѝ гдⷭ҇ь спⷭ҇нїе во і҆и҃ли.

¹³

Але Саул сказав: у цей день нікого не слід умертвляти, тому що сьогодні Господь звершив спасіння в Ізраїлі.

¹⁴

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ лю́демъ, глаго́лѧ: прїиди́те да и҆́демъ въ галга́лы и҆ ѡ҆бнови́мъ та́мѡ ца́рство.

¹⁴

І сказав Самуїл народу: ходімо в Галгал, і оновимо там царство.

¹⁵

И҆ и҆до́ша всѝ лю́дїе въ галга́лы, и҆ пома́за та́мѡ самꙋи́лъ саꙋ́ла на ца́рство пред̾ гдⷭ҇емъ въ галга́лѣхъ. И҆ пожро́ша та́мѡ жє́ртвы и҆ ми̑рнаѧ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ возвесели́сѧ та́мѡ саꙋ́лъ и҆ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы ѕѣлѡ̀.

¹⁵

І пішов весь народ у Галгал, і поставили там Саула царем перед Господом у Галгалі, і принесли там мирні жертви перед Господом. І дуже веселилися там Саул і всі ізраїльтяни.

Глава́ в҃і

¹

И҆ речѐ самꙋи́лъ ко всѣ̑мъ мꙋжє́мъ і҆и҃лєвымъ: сѐ, послꙋ́шахъ гла́са ва́шегѡ ѡ҆ всѣ́хъ, є҆ли̑ка мѝ рѣ́сте, и҆ поста́вихъ над̾ ва́ми царѧ̀:

¹

І сказав Самуїл усьому Ізраїлю: ось, я послухався голосу вашого в усьому, що ви говорили мені, і поставив над вами царя,

²

и҆ сѐ, нн҃ѣ ца́рь предхо́дитъ пред̾ ва́ми, а҆́зъ же состарѣ́хсѧ и҆ сѣдѣ́ти бꙋ́дꙋ, и҆ сы́нове моѝ сѐ съ ва́ми: и҆ а҆́зъ сѐ, ходи́хъ пред̾ ва́ми ѿ ю҆́ности моеѧ̀ и҆ да́же до дне́шнѧгѡ днѐ:

²

і ось, цар ходить перед вами; а я постарів і посивів; і сини мої з вами; я ж ходив перед вами від юности моєї і до цього дня;

³

сѐ, а҆́зъ, ѿвѣща́йте на мѧ̀ пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ пред̾ хрїсто́мъ є҆гѡ̀, є҆да̀ оу҆ когѡ̀ телца̀ взѧ́хъ, и҆лѝ ѻ҆слѧ̀, и҆лѝ кого̀ ѿ ва́съ наси́лствовахъ, и҆лѝ кого̀ оу҆тѣсни́хъ, и҆лѝ ѿ рꙋкꙋ̀ нѣ́коегѡ прїѧ́хъ мздꙋ̀, и҆лѝ ѻ҆бꙋ́щꙋ; и҆звѣща́йте на мѧ̀, и҆ возвращꙋ̀ ва́мъ.

³

ось я; свідчіть на мене перед Господом і перед помазаником Його, у кого взяв я вола, у кого взяв осла, кого скривдив і кого пригнобив, у кого взяв дарунок і закрив очі мої у справі його, — і я поверну вам.

⁴

И҆ рѣ́ша къ самꙋи́лꙋ: не ѡ҆би́дѣлъ є҆сѝ на́съ, нижѐ наси́лствовалъ є҆сѝ на́мъ, нижѐ оу҆тѣсни́лъ є҆сѝ на́съ, нижѐ взѧ́лъ є҆сѝ ѿ рꙋкѝ чїеѧ̀ что̀.

⁴

І відповіли: ти не кривдив нас і не утискував нас і ні в кого нічого не взяв.

⁵

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ лю́демъ: свидѣ́тель є҆́сть гдⷭ҇ь въ ва́съ, и҆ свидѣ́тель хрїсто́съ є҆гѡ̀ дне́сь въ се́й де́нь, ꙗ҆́кѡ ничто́же ѡ҆брѣто́сте въ рꙋкꙋ̀ моє́ю. И҆ рѣ́ша лю́дїе: свидѣ́тель.

⁵

І сказав він їм: свідок на вас Господь, і свідок помазаник Його в цей день, що ви не знайшли нічого за мною. І сказали: свідок.

⁶

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ лю́демъ, глаго́лѧ: свидѣ́тель гдⷭ҇ь сотвори́вый мѡѷсе́а и҆ а҆арѡ́на и҆ и҆зведы́й ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ ѻ҆тцы̀ на́шѧ:

⁶

Тоді Самуїл сказав народу: [свідок] Господь, Який поставив Мойсея й Аарона і Який вивів батьків ваших із землі Єгипетської.

⁷

и҆ нн҃ѣ предста́ните, и҆ разсꙋждꙋ́сѧ съ ва́ми пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ возвѣщꙋ̀ ва́мъ всѧ̑ ѡ҆правда̑нїѧ гдⷭ҇нѧ, ꙗ҆̀же сотворѝ ва́мъ и҆ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ:

⁷

Тепер же станьте, і я буду судитися з вами перед Господом за всі благодіяння, що зробив Він вам і батькам вашим.

⁸

є҆гда̀ вни́де і҆а́кѡвъ и҆ сы́нове є҆гѡ̀ во є҆гѵ́петъ, и҆ смири́ша и҆̀хъ є҆гѵ́птѧне: и҆ возопи́ша ѻ҆тцы̀ на́ши ко гдⷭ҇ꙋ, и҆ посла̀ гдⷭ҇ь мѡѷсе́а и҆ а҆арѡ́на, и҆ и҆зведѐ ѻ҆тцы̀ на́шѧ и҆з̾ є҆гѵ́пта и҆ вселѝ и҆̀хъ на мѣ́стѣ се́мъ:

⁸

Коли прийшов Яків у Єгипет, і батьки ваші воззвали до Господа, то Господь послав Мойсея й Аарона, і вони вивели батьків ваших з Єгипту й оселили їх на місці цім.

⁹

и҆ забы́ша гдⷭ҇а бг҃а своего̀, и҆ вдадѐ ѧ҆̀ въ рꙋ́цѣ сїса́рѣ а҆рхїстрати́гꙋ і҆аві́на царѧ̀ а҆сѡ́рска, и҆ въ рꙋ́ки и҆ноплемє́нничи, и҆ въ рꙋ́ки царѧ̀ мѡа́вска, и҆ воева́ша и҆̀хъ:

⁹

Але вони забули Господа Бога свого, і Він віддав їх у руки Сисари, воєначальника асорського, і в руки филистимлян і в руки царя Моавитського, які воювали проти них.

¹⁰

и҆ возопи́ша ко гдⷭ҇ꙋ и҆ рѣ́ша: согрѣши́хомъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́вихомъ гдⷭ҇а и҆ порабо́тахомъ ваалі́мꙋ и҆ дꙋбра́вамъ, и҆ нн҃ѣ и҆змѝ ны̀ ѿ рꙋ́къ вра̑гъ на́шихъ, и҆ порабо́таемъ тебѣ̀:

¹⁰

Але коли вони воззвали до Господа і сказали: «згрішили ми, бо залишили Господа і стали служити Ваалу і Астарті, тепер визволи нас від руки ворогів наших, і ми будемо служити Тобі»,

¹¹

и҆ посла̀ гдⷭ҇ь і҆ероваа́ла и҆ вара́ка и҆ і҆ефѳа́ѧ и҆ самꙋи́ла, и҆ и҆з̾ѧ́тъ вы̀ и҆з̾ рꙋ́къ вра̑гъ ва́шихъ ѡ҆кре́стныхъ, и҆ ѡ҆бита́сте оу҆пова́юще:

¹¹

тоді Господь послав Ієроваала, і Варака, й Ієффая, і Самуїла, і визволив вас від руки ворогів ваших, які оточували вас, і ви жили безпечно.

¹²

и҆ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ наа́съ ца́рь сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ прїи́де на вы̀, и҆ рѣ́сте: нѝ, но ца́рь да ца́рствꙋетъ над̾ на́ми: є҆гда̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ ца́рствова над̾ ва́ми:

¹²

Але, побачивши, що Наас, цар Аммонитський, іде проти вас, ви сказали мені: «ні, нехай цар царює над нами», тоді як Господь Бог ваш — Цар ваш.

¹³

и҆ сѐ, нн҃ѣ ца́рь, є҆го́же и҆збра́сте и҆ є҆го́же проси́сте: и҆ сѐ, дадѐ гдⷭ҇ь над̾ ва́ми царѧ̀:

¹³

Отже, ось цар, якого ви обрали, якого ви вимагали: ось, Господь поставив над вами царя.

¹⁴

а҆́ще оу҆боите́сѧ гдⷭ҇а и҆ порабо́таете є҆мꙋ̀, и҆ послꙋ́шаете гла́са є҆гѡ̀ и҆ не воспроти́витесѧ оу҆стѡ́мъ гдⷭ҇нимъ, и҆ бꙋ́дете и҆ вы̀ и҆ ца́рь ца́рствꙋѧй над̾ ва́ми в̾слѣ́дъ гдⷭ҇а ходѧ́ще: то̀ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ не бꙋ́детъ на ва́съ:

¹⁴

Якщо будете боятися Господа і служити Йому і слухати голосу Його, і не будете противитися повелінням Господа, і будете і ви і цар ваш, який царює над вами, ходити вслід Господа, Бога вашого, [то рука Господа не буде проти вас];

¹⁵

а҆́ще же не послꙋ́шаете гла́са гдⷭ҇нѧ и҆ воспроти́витесѧ оу҆стѡ́мъ гдⷭ҇нимъ, бꙋ́детъ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ на ва́съ и҆ на царѧ̀ ва́шего:

¹⁵

а якщо не будете слухати голосу Господа і будете противитися повелінням Господа, то рука Господа буде проти вас, як була проти батьків ваших.

¹⁶

и҆ нн҃ѣ ста́ните и҆ ви́дите гл҃го́лъ се́й вели́кїй, є҆го́же сотвори́тъ гдⷭ҇ь пред̾ ѻ҆чи́ма ва́шима:

¹⁶

Тепер станьте і подивіться на діло велике, яке Господь вчинить перед очима вашими:

¹⁷

нѣ́сть ли жа́тва пшени́цы дне́сь; призовꙋ̀ гдⷭ҇а, и҆ да́стъ гро́мы и҆ до́ждь, и҆ оу҆разꙋмѣ́ете и҆ оу҆ви́дите, ꙗ҆́кѡ ѕло́ба ва́ша вели́ка, ю҆́же сотвори́сте пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆спроси́вше себѣ̀ царѧ̀.

¹⁷

чи не жнива пшениці нині? Але я помолюся до Господа, і Він пошле грім і дощ, і ви дізнаєтеся і побачите, наскільки великий гріх, який ви вчинили перед очима Господа, просячи собі царя.

¹⁸

И҆ призва̀ самꙋи́лъ гдⷭ҇а, и҆ дадѐ гдⷭ҇ь гро́мъ и҆ до́ждь въ то́й де́нь: и҆ оу҆боѧ́шасѧ всѝ лю́дїе ѕѣлѡ̀ гдⷭ҇а и҆ самꙋи́ла,

¹⁸

І воззвав Самуїл до Господа, і Господь послав грім і дощ у той день; і прийшов весь народ у великий страх від Господа і Самуїла.

¹⁹

и҆ рѣ́ша всѝ лю́дїе къ самꙋи́лꙋ: помоли́сѧ ѡ҆ рабѣ́хъ твои́хъ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ твоемꙋ̀, да не оу҆́мремъ: ꙗ҆́кѡ приложи́хомъ ко всѣ̑мъ грѣхѡ́мъ на́шымъ ѕло́бꙋ, просѧ́ще себѣ̀ царѧ̀.

¹⁹

І сказав весь народ Самуїлу: помолися за рабів твоїх перед Господом Богом твоїм, щоб не померти нам; бо до всіх гріхів наших ми додали ще гріх, коли просили собі царя.

²⁰

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ лю́демъ: не бо́йтесѧ: вы̀ сотвори́сте всю̀ ѕло́бꙋ сїю̀: то́кмѡ не оу҆клони́тесѧ ѿ послѣ́дованїѧ гдⷭ҇нѧ и҆ порабо́тайте гдⷭ҇ꙋ всѣ́мъ се́рдцемъ ва́шимъ,

²⁰

І відповів Самуїл народу: не бійтеся, гріх цей вами вчинений, але ви тільки не відступайте від Господа і служіть Господу всім серцем вашим

²¹

и҆ не престꙋпи́те в̾слѣ́дъ ничто́же сꙋ́щихъ, и҆̀же не посо́бствꙋютъ и҆ не и҆з̾и́мꙋтъ, ꙗ҆́кѡ ничто́же сꙋ́ть:

²¹

і не звертайтеся вслід нікчемним богам, які не принесуть користі і не визволять; тому що вони — ніщо;

²²

поне́же не ѿри́нетъ гдⷭ҇ь люді́й свои́хъ и҆́мене ра́ди своегѡ̀ вели́кагѡ, ꙗ҆́кѡ кро́тцѣ гдⷭ҇ь прїѧ́тъ ва́съ себѣ̀ въ лю́ди:

²²

Господь же не залишить народу Свого заради великого імені Свого, бо Господу вгодно було обрати вас народом Своїм;

²³

и҆ да ника́коже мѝ согрѣши́ти гдⷭ҇ꙋ, ѡ҆ста́вити є҆́же моли́тисѧ ѡ҆ ва́съ ко гдⷭ҇ꙋ, и҆ порабо́таю гдⷭ҇еви и҆ покажꙋ̀ ва́мъ пꙋ́ть бла́гъ и҆ пра́въ,

²³

і я також не допущу собі гріха перед Господом, щоб припинити молитися за вас, і буду наставляти вас на путь добру і пряму;

²⁴

то́кмѡ бо́йтесѧ гдⷭ҇а и҆ рабо́тайте є҆мꙋ̀ во и҆́стинѣ и҆ всѣ́мъ се́рдцемъ ва́шимъ, ꙗ҆́кѡ ви́дите ꙗ҆̀же вели̑каѧ сотворѝ гдⷭ҇ь съ ва́ми:

²⁴

тільки бійтеся Господа і служіть Йому істинно, від усього серця вашого, бо ви бачили, які великі діла Він зробив з вами;

²⁵

и҆ а҆́ще ѕло́бою ѕло̀ сотворитѐ, то̀ вы̀ и҆ ца́рь ва́шъ поги́бнете.

²⁵

якщо ж ви будете робити зло, то і ви і цар ваш загинете.

Глава́ г҃і

¹

Сы́нъ є҆ди́нагѡ лѣ́та саꙋ́лъ, є҆гда̀ нача̀ ца́рствовати, и҆ два̀ лѣ̑та ца́рствова над̾ і҆и҃лемъ.

¹

Минув рік царювання Саула, і другий рік царював він над Ізраїлем, коли вибрав собі Саул три тисячі з ізраїльтян:

²

И҆ и҆збра̀ себѣ̀ саꙋ́лъ трѝ ты́сѧщы мꙋже́й ѿ мꙋже́й і҆и҃левыхъ, и҆ бы́ша съ саꙋ́ломъ двѣ̀ ты́сѧщы въ махма́сѣ и҆ въ горѣ̀ веѳи́ли, и҆ ты́сѧща бѣ́ша со і҆ѡнаѳа́номъ въ гаваѝ венїамі́новѣ: и҆ ѡ҆ста́нокъ люді́й ѿпꙋстѝ коего́ждо во своѧ̑ селє́нїѧ.

²

дві тисячі були із Саулом у Михмасі і на горі Вефильській, тисяча ж була з Іонафаном у Гиві Веніаміновій; а інший народ він відпустив по домах своїх.

³

И҆ поразѝ і҆ѡнаѳа́нъ насі́ва и҆ноплеме́нника и҆́же въ хо́лмѣ. И҆ оу҆слы́шаша и҆ноплемє́нницы, и҆ саꙋ́лъ вострꙋбѝ трꙋбо́ю во всю̀ зе́млю, глаго́лѧ: ѿверго́шасѧ рабѝ.

³

І розбив Іонафан охоронний загін филистимський, який був у Гиві; і почули про це филистимляни, а Саул просурмив трубою по всій країні, виголошуючи: нехай почують євреї!

⁴

И҆ слы́ша ве́сь і҆и҃ль глаго́лющихъ, ꙗ҆́кѡ поразѝ саꙋ́лъ насі́ва и҆ноплеме́нника, и҆ ѡ҆мерзѣ̀ і҆и҃ль во и҆ноплеме́нницѣхъ. И҆ собра́шасѧ лю́дїе в̾слѣ́дъ саꙋ́ла въ галга́лѣхъ.

⁴

Коли весь Ізраїль почув, що розбив Саул охоронний загін филистимський і що Ізраїль зробився ненависним для филистимлян, то народ зібрався до Саула в Галгалі.

⁵

И҆ и҆ноплемє́нницы собра́шасѧ на бра́нь на і҆и҃лѧ: и҆ прїидо́ша на і҆и҃лѧ три́десѧть ты́сѧщъ колесни́цъ и҆ ше́сть ты́сѧщъ кѡ́нникъ и҆ мно́жество люді́й, ꙗ҆́кѡ песо́къ и҆́же при мо́ри: и҆ ше́дше ѡ҆полчи́шасѧ въ махма́сѣ проти́вꙋ веѳѡрѡ́нꙋ на ю҆́гъ.

⁵

І зібралися филистимляни на війну проти Ізраїля: тридцять тисяч колісниць і шість тисяч кінноти, і народу безліч, як пісок на березі моря; і прийшли і розташувалися станом у Михмасі, зі східної сторони Беф-Авена.

⁶

И҆ ви́дѣша мꙋ́жїе і҆и҃лєвы, ꙗ҆́кѡ не мого́ша проти́вꙋ ста́ти, и҆ скры́шасѧ лю́дїе въ верте́пѣхъ и҆ въ ѡ҆гра́дѣхъ и҆ въ ка́менїихъ и҆ въ про́пастехъ и҆ во рва́хъ:

⁶

Ізраїльтяни, бачачи, що вони в небезпеці, тому що народ був стиснутий, ховалися в печерах і в ущелинах, і між скелями, й у вежах, і в ровах;

⁷

и҆ преходѧ́ще преидо́ша і҆ѻрда́нъ въ зе́млю га́довꙋ и҆ галаа́дскꙋ. И҆ саꙋ́лъ бѧ́ше є҆щѐ въ галга́лѣхъ, и҆ всѝ лю́дїе оу҆жасо́шасѧ, и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́мъ.

⁷

а деякі з євреїв переправилися за Йордан у країну Гадову і Галаадську; Саул же перебував ще в Галгалі, і весь народ, який був з ним, був у страху.

⁸

И҆ жда́ше се́дмь дні́й по свидѣ́телствꙋ, ꙗ҆́коже речѐ самꙋи́лъ, и҆ не прїи́де самꙋи́лъ въ галга́лы: и҆ разсѣ́ѧшасѧ лю́дїе є҆гѡ̀ ѿ негѡ̀.

⁸

І чекав він сім днів, до терміну, призначеного Самуїлом, а Самуїл не приходив у Галгал; і став народ розбігатися від нього.

⁹

И҆ речѐ саꙋ́лъ: приведи́те, ꙗ҆́кѡ да сотворю̀ всесожже́нїе и҆ ми̑рнаѧ. И҆ вознесѐ всесожже́нїе.

⁹

І сказав Саул: приведіть до мене, що призначено для жертви всепалення і для жертв мирних. І приніс усепалення.

¹⁰

И҆ бы́сть є҆гда̀ совершѝ возносѧ̀ всесожже́нїе, и҆ сѐ, самꙋи́лъ прїи́де: и҆ саꙋ́лъ и҆зы́де на срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ благослови́тисѧ и҆́мъ.

¹⁰

Але ледь скінчив він приношення всепалення, ось, приходить Самуїл; і вийшов Саул до нього назустріч, щоб вітати його.

¹¹

И҆ речѐ самꙋи́лъ: что̀ сотвори́лъ є҆сѝ; И҆ речѐ саꙋ́лъ: ви́дѣхъ, ꙗ҆́кѡ ѿидо́ша лю́дїе ѿ менє̀, и҆ ты̀ не прише́лъ є҆сѝ, ꙗ҆́коже ѡ҆предѣли́лъ є҆сѝ свидѣ́телствомъ дні́й, и҆ноплемє́нницы же собра́шасѧ въ махма́съ,

¹¹

Але Самуїл сказав: що ти зробив? Саул відповів: я бачив, що народ розбігається від мене, а ти не приходив у призначений час; филистимляни ж зібралися в Михмасі;

¹²

и҆ рѣ́хъ: нн҃ѣ прїи́дꙋтъ и҆ноплемє́нницы ко мнѣ̀ въ галга́лы, и҆ лица̀ гдⷭ҇нѧ не оу҆моли́хъ: и҆ не оу҆держа́хсѧ, и҆ вознесо́хъ всесожже́нїе.

¹²

тоді подумав я: «тепер прийдуть на мене филистимляни в Галгал, а я ще не запитав Господа», і тому зважився принести всепалення.

¹³

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ саꙋ́лꙋ: безꙋ́мїе бы́сть тебѣ̀, поне́же не сохрани́лъ є҆сѝ за́повѣди моеѧ̀, ю҆́же заповѣ́да тѝ гдⷭ҇ь: ꙗ҆́кѡ нн҃ѣ оу҆гото́валъ бы гдⷭ҇ь ца́рство твоѐ во і҆и҃ли до вѣ́ка:

¹³

І сказав Самуїл Саулу: зле вчинив ти, що не виконав повеління Господа Бога твого, яке дано було тобі, тому що нині укріпив би Господь царювання твоє над Ізраїлем назавжди;

¹⁴

и҆ нн҃ѣ ца́рство твоѐ не ста́нетъ тебѣ̀, и҆ и҆зы́щетъ гдⷭ҇ь себѣ̀ человѣ́ка по се́рдцꙋ своемꙋ̀, и҆ повели́тъ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь властели́нꙋ бы́ти над̾ людьмѝ свои́ми, ꙗ҆́кѡ не сохрани́лъ є҆сѝ, є҆ли̑ка заповѣ́да тебѣ̀ гдⷭ҇ь.

¹⁴

але тепер не встояти царюванню твоєму; Господь знайде Собі чоловіка за серцем Своїм, і повелить йому Господь бути вождем народу Свого, тому що ти не виконав того, що було повелено тобі Господом.

¹⁵

И҆ воста̀ самꙋи́лъ и҆ и҆́де ѿ галга́лъ въ пꙋ́ть сво́й: и҆ ѡ҆ста́нокъ люді́й и҆до́ша в̾слѣ́дъ саꙋ́ла на срѣ́тенїе лю́демъ ра̑тнымъ. И҆́мже приходѧ́щымъ ѿ галга́лъ въ гаваю̀ венїамі́новꙋ, и҆ сочтѐ саꙋ́лъ лю́ди ѡ҆брѣ́тшыѧсѧ съ ни́мъ ꙗ҆́кѡ ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й.

¹⁵

І встав Самуїл і пішов з Галгала в Гиву Веніамінову; [люди, які залишилися, пішли за Саулом назустріч ворожому ополченню, яке нападало на них, коли вони йшли з Галгала у Гиву Веніамінову;] а Саул перерахував людей, що були з ним, до шестисот чоловік.

¹⁶

Саꙋ́лъ же и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ є҆гѡ̀ и҆ лю́дїе ѡ҆брѣ́тшїисѧ съ ни́ми сѣдо́ша въ гаваѝ венїамі́новѣ и҆ пла́кашасѧ: и҆ноплемє́нницы же ѡ҆полчи́шасѧ въ махма́сѣ.

¹⁶

Саул із сином своїм Іонафаном і людьми, які були з ними, засіли у Гиві Веніаміновій [і плакали]; филистимляни ж стояли станом біля Михмаси.

¹⁷

И҆ и҆зыдо́ша гꙋбѧ́щїи ѿ села̀ и҆ноплеме́нникѡвъ тремѧ̀ нача́лы: нача́ло є҆ди́но зрѧ́щее пꙋ́ть гофера̀ на зе́млю сѡва́лю:

¹⁷

І вийшли зі стану филистимського три загони для спустошення землі: один вирушив по дорозі до Офре, в округ Суаль,

¹⁸

и҆ нача́ло є҆ди́но зрѧ́щее пꙋ́ть веѳѡрѡ́нь: и҆ нача́ло є҆ди́но зрѧ́щее пꙋ́ть гаваѝ, клонѧ́щїйсѧ къ гаїсаві́мъ пꙋсты́ни.

¹⁸

другий загін попрямував по дорозі Вефоронській, а третій пішов по дорозі до кордону долини Цевоїм, до пустелі.

¹⁹

И҆ кова́чь желѣ́за не ѡ҆брѣта́шесѧ во все́й землѝ і҆и҃левѣ, ꙗ҆́кѡ рѣ́ша и҆ноплемє́нницы, да не сотворѧ́тъ є҆вре́є меча̀ и҆ копїѧ̀.

¹⁹

Ковалів не було по всій землі Ізраїльській; бо филистимляни побоювалися, щоб євреї не зробили меча або списа.

²⁰

И҆ хожда́хꙋ всѝ сы́нове і҆и҃лєвы въ зе́млю и҆ноплеме́нничꙋ кова́ти кі́йждо своѧ̑ кѡ́сы и҆ ѻ҆рꙋ̑дїѧ своѧ̑, и҆ кі́йждо сѣки̑ры своѧ̑ и҆ серпы̀ своѧ̑.

²⁰

І повинні були ходити всі ізраїльтяни до филистимлян гострити свої леміші, і свої заступи, і свої сокири, і свої серпи,

²¹

И҆ притꙋпи́шасѧ всѧ̑ ѻ҆рꙋ̑дїѧ приспѣ́вшей жа́твѣ, сѣки̑ры и҆ серпы̀, поправле́нїѧ же и҆́ма не бы́сть.

²¹

коли зробиться щербина на вістрі лемешів, і заступів, і вил, і сокир, або потрібно рожни поправити.

²²

И҆ бы́сть во дни̑ бра́ни махма́сскїѧ, и҆ не ѡ҆брѣ́тесѧ меча̀ и҆ копїѧ̀ въ рꙋка́хъ всѣ́хъ люді́й, и҆̀же съ саꙋ́ломъ и҆ со і҆ѡнаѳа́номъ: то́чїю оу҆ саꙋ́ла и҆ і҆ѡнаѳа́на сы́на є҆гѡ̀.

²²

Тому під час війни [Михмаської] не було ні меча, ні списа у всього народу, який був із Саулом та Іонафаном, а тільки знайшлися вони в Саула та Іонафана, сина його.

²³

И҆ и҆зыдо́ша ѿ ста́на и҆ноплеме́ннича ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ махма́са.

²³

І вийшов передовий загін филистимський до переправи Михмаської.

Глава́ д҃і

¹

И҆ бы́сть во є҆ди́нъ де́нь, и҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ саꙋ́ловъ ѻ҆́трочищꙋ носѧ́щемꙋ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀: грѧдѝ, и҆ пре́йдемъ въ месса́вꙋ и҆ноплеме́нникѡвъ и҆̀же на ѻ҆́нѣй странѣ̀. И҆ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ не возвѣстѝ сегѡ̀.

¹

Одного дня сказав Іонафан, син Саулів, слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону филистимського, що на тому боці. А батькові своєму не сказав про це.

²

И҆ саꙋ́лъ сѣдѧ́ше на верхꙋ̀ холма̀ под̾ дре́вомъ ꙗ҆́блоннымъ є҆́же въ магдѡ́нѣ, и҆ бѧ́ше съ ни́мъ ꙗ҆́кѡ ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й.

²

Саул же знаходився на околиці Гиви, під гранатовим деревом, що в Мигроні. З ним було близько шестисот чоловік народу

³

И҆ а҆хі́а сы́нъ а҆хі́товъ, бра́та і҆ѡхаве́дова, сы́на фїнее́сова, сы́на и҆лі́и, і҆ере́й бж҃їй въ силѡ́мѣ носѧ̀ є҆фꙋ́дъ: и҆ лю́дїе не вѣ́дѧхꙋ, ꙗ҆́кѡ ѿи́де і҆ѡнаѳа́нъ.

³

і Ахия, син Ахитува, брата Іохаведа, сина Финеєса, сина Ілія, священик Господа в Силомі, який носив ефод. Народ же не знав, що Іонафан пішов.

⁴

Посредѣ́ же прехо́да, и҆дѣ́же хотѧ́ше і҆ѡнаѳа́нъ прейтѝ въ ста́нъ и҆ноплеме́нничь, бы́сть ка́мень ѻ҆́стрый ѿсю́дꙋ и҆ ка́мень ѻ҆́стрый ѿѻнꙋ́дꙋ: и҆́мѧ є҆ди́номꙋ васе́съ и҆ дрꙋго́мꙋ сенна̀:

⁴

Між переходами, якими Іонафан шукав, як пробратися до загону филистимського, була гостра скеля з одного боку і гостра скеля з другого: ім’я однієї Боцец, а ім’я другій Сене;

⁵

ка́мень є҆ди́нъ стоѧ́ше ѿ сѣ́вера проти́вꙋ махма́са, и҆ ка́мень вторы́й ѿ ю҆́га проти́вꙋ гаваѝ.

⁵

одна скеля видавалася з півночі до Михмаса, друга з півдня до Гиви.

⁶

И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ ко ѻ҆́трочищꙋ носѧ́щемꙋ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀: грѧдѝ, пре́йдемъ въ месса́вꙋ неѡбрѣ́занныхъ си́хъ, не́гли что̀ сотвори́тъ на́мъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть гдⷭ҇ꙋ не оу҆до́бно спⷭ҇тѝ во мно́гихъ и҆лѝ въ ма́лыхъ.

⁶

І сказав Іонафан слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону цих необрізаних; можливо, Господь допоможе нам, бо для Господа неважко врятувати через багатьох, або небагатьох.

⁷

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀: творѝ всѐ, на не́же се́рдце твоѐ склонѧ́етсѧ: сѐ, а҆́зъ съ тобо́ю є҆́смь, ꙗ҆́коже се́рдце твоѐ се́рдце моѐ.

⁷

І відповів зброєносець: роби все, що на серці у тебе; йди, ось я з тобою, куди тобі завгодно.

⁸

И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ: сѐ, мы̀ пре́йдемъ къ мꙋжє́мъ и҆ ꙗ҆ви́мсѧ къ ни̑мъ:

⁸

І сказав Іонафан: ось, ми перейдемо до цих людей і станемо на очах у них;

⁹

а҆́ще сїѧ̑ рекꙋ́тъ къ на́мъ: поме́длите та́мѡ, до́ндеже возвѣсти́мъ ва́мъ: то̀ постои́мъ са́ми на мѣ́стѣ свое́мъ и҆ не по́йдемъ къ ни̑мъ:

⁹

якщо вони так скажуть нам: «зупиніться, поки ми підійдемо до вас», то ми зупинимося на своїх місцях і не піднімемося до них;

¹⁰

а҆́ще же къ на́мъ си́це рекꙋ́тъ: взы́дите къ на́мъ: то̀ взы́демъ, ꙗ҆́кѡ предадѐ и҆̀хъ гдⷭ҇ь въ рꙋ́ки на́шѧ: сїѐ на́мъ зна́менїе (да бꙋ́детъ).

¹⁰

а якщо так скажуть: «підніміться до нас», то ми піднімемось, тому що Господь віддав їх у руки наші; і це буде знаком для нас.

¹¹

И҆ внидо́ста ѻ҆́ба въ месса́вꙋ и҆ноплеме́нникѡвъ. И҆ глаго́лаша и҆ноплемє́нницы: сѐ, є҆вре́є и҆схо́дѧтъ и҆з̾ разсѣ́линъ свои́хъ, и҆дѣ́же скры́шасѧ.

¹¹

Коли обидва вони стали на виду у загону филистимського, то филистимляни сказали: ось, євреї виходять з ущелин, в яких сховалися вони.

¹²

И҆ ѿвѣща́ша мꙋ́жїе месса̑вли ко і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ къ носѧ́щемꙋ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀, и҆ рѣ́ша: взы́дите къ на́мъ, и҆ ꙗ҆ви́мъ ва́мъ глаго́лъ. И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ къ носѧ́щемꙋ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀: грѧдѝ по мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ предадѐ и҆̀хъ гдⷭ҇ь въ рꙋ́ки і҆и҃лєвы.

¹²

І закричали люди, які складали загін, до Іонафана і зброєносця його, говорячи: підніміться до нас, і ми вам скажемо щось. Тоді Іонафан сказав зброєносцеві своєму: йди за мною, тому що Господь віддав їх у руки Ізраїля.

¹³

И҆ взы́де і҆ѡнаѳа́нъ (ползꙋ́щь) на рꙋка́хъ и҆ на нога́хъ свои́хъ, и҆ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ за ни́мъ. И҆ оу҆зрѣ́ша и҆ноплемє́нницы лицѐ і҆ѡнаѳа́не, и҆ поразѝ и҆̀хъ: и҆ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ и҆дѧ́ше в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀.

¹³

І почав підніматися Іонафан, чіпляючись руками і ногами, і зброєносець його за ним. І падали филистимляни перед Іонафаном, а зброєносець добивав їх за ним.

¹⁴

И҆ бы́сть ꙗ҆́зва пе́рваѧ, є҆́юже поразѝ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ два́десѧть мꙋже́й копі́йцами и҆ каменоверже́нїемъ и҆ креме́нїемъ полевы́мъ.

¹⁴

І загинуло від цієї першої поразки, яку нанесли Іонафан і зброєносець його, близько двадцяти чоловік, на половині поля, яке обробляли парою волів за день.

¹⁵

И҆ бы́сть оу҆́жасъ въ полцѣ̀ и҆ на селѣ̀: и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же въ месса́вѣ и҆ гꙋбѧ́щїи оу҆жаснꙋ́шасѧ, и҆ ті́и не хотѧ́хꙋ бра́тисѧ: и҆ вострепета̀ землѧ̀, и҆ бы́сть оу҆́жасъ ѿ гдⷭ҇а.

¹⁵

І стався жах у стані і на полі й у всьому народі; передові загони й ті, що спустошували землю, прийшли в тремтіння [і не хотіли воювати]; здригнулася вся земля, і був жах великий від Господа.

¹⁶

И҆ ви́дѣша соглѧда́тає саꙋ́лѡвы въ гаваѝ венїамі́ни, и҆ сѐ, по́лкъ смѧте́сѧ сѣ́мѡ и҆ ѻ҆на́мѡ.

¹⁶

І побачили вартові Саула в Гиві Веніаміновій, що натовп розсіюється і біжить туди і сюди.

¹⁷

И҆ речѐ саꙋ́лъ лю́демъ сꙋ́щымъ съ ни́мъ: разсмотри́те нн҃ѣ и҆ ви́дите, кто̀ ѿи́де ѿ ва́съ. И҆ разсмотри́ша, и҆ сѐ, не ѡ҆брѣ́тесѧ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀.

¹⁷

І сказав Саул людям, які були з ним; перегляньте і дізнайтеся, хто з наших вийшов. І переглянули, і ось немає Іонафана і зброєносця його.

¹⁸

И҆ речѐ саꙋ́лъ ко а҆хі́и: принесѝ є҆фꙋ́дъ, ꙗ҆́кѡ бѣ̀ кївѡ́тъ бж҃їй въ то́й де́нь съ сынмѝ і҆и҃левыми.

¹⁸

І сказав Саул Ахиї: «принеси кивот^* Божий», тому що кивот Божий у той час був із синами Ізраїльськими.

¹⁹

И҆ бы́сть є҆гда̀ глаго́лаше саꙋ́лъ ко і҆ере́ю, и҆ шꙋ́мъ въ полцѣ̀ и҆ноплеме́нничи ходѧ̀ и҆дѧ́ше и҆ мно́жашесѧ. И҆ речѐ саꙋ́лъ ко і҆ере́ю: пригнѝ рꙋ́ки твоѧ̑.

¹⁹

Саул ще говорив до священика, а сум’яття в стані филистимському більше і більше [поширювалося і] збільшувалося. Тоді сказав Саул священикові: склади руки твої.

²⁰

И҆ и҆зы́де саꙋ́лъ и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ, и҆ и҆зыдо́ша до сѣ́чи. И҆ сѐ, бы́сть ѻ҆рꙋ́жїе коегѡ́ждо на бли́жнѧго своего̀, (и҆ бы́сть) мѧте́жъ вели́къ ѕѣлѡ̀.

²⁰

І вигукнув Саул і весь народ, який був з ним, і прийшли до місця битви, і ось, там меч кожного був спрямований проти ближнього свого; сум’яття було дуже велике.

²¹

Но и҆ рабѝ, и҆̀же бы́ша со и҆ноплемє́нники вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ, вше́дшїи въ по́лкъ, ѡ҆брати́шасѧ и҆ ті́и є҆́же бы́ти и҆̀мъ со і҆и҃лтѧны сꙋ́щими съ саꙋ́ломъ и҆ со і҆ѡнаѳа́номъ.

²¹

Тоді і євреї, які вчора і третього дня були у филистимлян і які повсюди ходили з ними в стані, пристали до ізраїльтян, які були із Саулом та Іонафаном;

²²

И҆ всѝ і҆и҃лтѧне скры́вшїисѧ въ горѣ̀ є҆фре́мли оу҆слы́шаша, ꙗ҆́кѡ ѿбѣго́ша и҆ноплемє́нницы: приложи́шасѧ и҆ ті́и в̾слѣ́дъ и҆́хъ на бра́нь.

²²

і всі ізраїльтяни, які ховалися в горі Єфремовій, почувши, що филистимляни побігли, також пристали до своїх у битві.

²³

И҆ сп҃сѐ гдⷭ҇ь въ то́й де́нь і҆и҃лѧ: бра́нь же про́йде да́же до вамѡ́ѳа: и҆ всѝ лю́дїе бѧ́хꙋ съ саꙋ́ломъ, ꙗ҆́кѡ де́сѧть ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ бѣ̀ бра́нь разсы́пана во ве́сь гра́дъ на горѣ̀ є҆фре́мли.

²³

І спас Господь у той день Ізраїля; битва ж простяглася навіть до Беф-Авена. [Усіх людей у Саула було до десяти тисяч, і битва відбувалася в усьому місті на горі Єфремовій.]

²⁴

И҆ саꙋ́лъ сотворѝ безꙋ́мїе ве́лїе въ де́нь то́й, и҆ заклѧ̀ лю́ди, глаго́лѧ: про́клѧтъ человѣ́къ, и҆́же ꙗ҆́сти бꙋ́детъ хлѣ́бъ да́же до ве́чера, до́ндеже ѿмщꙋ̀ врагѡ́мъ мои̑мъ. И҆ не вкꙋси́ша лю́дїе всѝ хлѣ́ба:

²⁴

Люди Ізраїльські були стомлені в той день; а Саул [дуже нерозважливо] закляв народ, сказавши: проклятий, хто спожив хліба до вечора, доки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не вкусив їжі.

²⁵

и҆ всѧ̀ землѧ̀ ѡ҆бѣ́даше: и҆ сѐ, бѧ́ше дꙋбра́ва пче́лнаѧ пред̾ лице́мъ села̀:

²⁵

І пішов весь народ у ліс, і був там на галявині мед.

²⁶

и҆ внидо́ша лю́дїе во пче́лникъ, и҆ сѐ, и҆схожда́хꙋ глаго́люще: (ꙗ҆́кѡ и҆стечѐ ме́дъ,) и҆ не бѣ̀ возвраща́ющагѡ рꙋкѝ своеѧ̀ ко оу҆стѡ́мъ свои̑мъ, ꙗ҆́кѡ оу҆боѧ́шасѧ лю́дїе клѧ́твы гдⷭ҇ни.

²⁶

І ввійшов народ у ліс, говорячи: ось, тече мед. Але ніхто не простягнув руки своєї до рота свого, тому що народ боявся закляття.

²⁷

І҆ѡнаѳа́нъ же не слы́шаше, є҆гда̀ заклина́ше ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ лю́ди: и҆ прострѐ коне́цъ жезла̀ своегѡ̀, и҆́же въ рꙋкꙋ̀ є҆мꙋ̀, и҆ ѡ҆мочѝ є҆го̀ въ со́тѣ ме́двенѣ, и҆ ѡ҆братѝ рꙋ́кꙋ свою̀ во оу҆ста̀ своѧ̑, и҆ прозрѣ́ша ѻ҆́чи є҆гѡ̀.

²⁷

Іонафан же не чув, коли батько його заклинав народ, і, простягнувши кінець палки, що була в руці його, умочив її в стільник медовий і підніс рукою до вуст своїх, і просвітліли очі його.

²⁸

И҆ речѐ є҆ди́нъ ѿ люді́й, глаго́лѧ: клены́й проклѧ̀ ѻ҆те́цъ тво́й лю́ди, глаго́лѧ: про́клѧтъ человѣ́къ, и҆́же ꙗ҆́сти бꙋ́детъ хлѣ́бъ въ де́нь се́й: и҆ и҆знемого́ша лю́дїе.

²⁸

І сказав йому один з народу, говорячи: батько твій закляв народ, сказавши: «проклятий, хто сьогодні споживе їжу»; від цього народ знемагає.

²⁹

И҆ оу҆разꙋмѣ̀ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ речѐ: смꙋтѝ ѻ҆те́цъ мо́й зе́млю: ви́ждь, ꙗ҆́кѡ прозрѣ́ша ѻ҆́чи моѝ, є҆гда̀ вкꙋси́хъ ма́лѡ ѿ ме́да сегѡ̀:

²⁹

І сказав Іонафан: засмутив батько мій землю; дивіться, у мене просвітліли очі, коли я спожив трохи цього меду;

³⁰

ѽ, дабы̀ ꙗ҆́ли ꙗ҆дꙋ́ще дне́сь лю́дїе ѿ коры́стей врагѡ́въ свои́хъ, и҆̀хже ѡ҆брѣто́ша, мно́жайшаѧ бы дне́сь ꙗ҆́зва была̀ во и҆ноплеме́нницѣхъ.

³⁰

якби поїв сьогодні народ із здобичі, яку знайшов у ворогів своїх, то чи не більшою була б поразка филистимлян?

³¹

И҆ порази́ша въ де́нь то́й ѿ и҆ноплеме́нникѡвъ мно́жае не́жели въ махма́сѣ: и҆ оу҆трꙋди́шасѧ лю́дїе ѕѣлѡ̀.

³¹

І нищили филистимлян у той день від Михмаса до Аїалона, і народ дуже втомився.

³²

И҆ оу҆стреми́шасѧ лю́дїе на кѡры́сти, и҆ поѧ́ша лю́дїе стада̀ и҆ бꙋ́йволы и҆ говѧ̑да: и҆ закала́хꙋ на землѝ, и҆ ꙗ҆до́ша лю́дїе съ кро́вїю.

³²

І кинувся народ на здобич, і брали овець, волів і телят, і заколювали на землі, і їв народ із кров’ю.

³³

И҆ возвѣсти́ша саꙋ́лꙋ, глаго́люще: согрѣши́ша лю́дїе ко гдⷭ҇ꙋ, ꙗ҆дꙋ́ще съ кро́вїю. И҆ речѐ саꙋ́лъ: ѿ геѳе́ма привали́те мнѣ̀ сѣ́мѡ ка́мень ве́лїй.

³³

І сповістили Саула, говорячи: ось, народ грішить перед Господом, їсть з кров’ю. І сказав Саул: ви згрішили; приваліть тепер до мене великий камінь.

³⁴

И҆ речѐ саꙋ́лъ: ше́дше къ лю́демъ рцы́те и҆̀мъ: да принесе́тъ кі́йждо сѣ́мѡ телца̀ своего̀ и҆ кі́йждо ѻ҆́вцꙋ свою̀, и҆ да зако́лютъ на ка́мени се́мъ, и҆ ꙗ҆ди́те ѧ҆̀, и҆ не согрѣша́йте гдⷭ҇ꙋ ꙗ҆дꙋ́ще съ кро́вїю. И҆ приведо́ша но́щїю всѝ лю́дїе своѐ кі́йждо, є҆́же и҆мѧ́ше въ рꙋцѣ̀ свое́й, и҆ закала́хꙋ та́мѡ.

³⁴

Потім сказав Саул: пройдіть між народом і скажіть йому: нехай кожен приводить до мене свого вола і кожен свою вівцю, і заколюйте тут і їжте, і не грішіть перед Господом, не їжте з кров’ю. І приводили всі з народу, кожен своєю рукою, вола свого [і свою вівцю] вночі, і заколювали там.

³⁵

И҆ созда̀ саꙋ́лъ та́мѡ ѻ҆лта́рь гдⷭ҇ꙋ: се́й нача̀ саꙋ́лъ созида́ти ѻ҆лта́рь гдⷭ҇ꙋ.

³⁵

І спорудив Саул жертовник Господу: то був перший жертовник, поставлений ним Господу.

³⁶

И҆ речѐ саꙋ́лъ: сни́демъ в̾слѣ́дъ и҆ноплемє́нникъ но́щїю, и҆ расхи́тимъ и҆̀хъ, до́ндеже зарѧ̀ бꙋ́детъ, и҆ не ѡ҆ста́вимъ ѿ ни́хъ мꙋ́жа. И҆ рѣ́ша: всѐ є҆́же бла́го пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, творѝ. И҆ речѐ і҆ере́й: пристꙋ́пимъ сѣ́мѡ къ бг҃ꙋ.

³⁶

І сказав Саул: підемо в погоню за филистимлянами вночі й обберемо їх до світанку і не залишимо в них жодної людини. І сказали: роби все, що добре в очах твоїх. Священик же сказав: приступімо тут до Бога.

³⁷

И҆ вопросѝ саꙋ́лъ бг҃а: сни́дꙋ ли в̾слѣ́дъ и҆ноплеме́нникѡвъ; преда́си ли и҆̀хъ въ рꙋ́ки і҆и҃лтѧнѡмъ; И҆ не ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь въ де́нь то́й.

³⁷

І запитав Саул Бога: чи йти мені в погоню за филистимлянами? чи віддаси їх у руки Ізраїля? Але Він не відповів йому в той день.

³⁸

И҆ речѐ саꙋ́лъ: приведи́те сѣ́мѡ всѧ̑ кѡлѣ́на і҆и҃лєва, и҆ оу҆разꙋмѣ́йте и҆ оу҆вѣ́ждьте, на ко́мъ бы́сть грѣ́хъ се́й дне́сь,

³⁸

Тоді сказав Саул: нехай підійдуть сюди всі начальники народу і розвідають і дізнаються, на кому гріх нині?

³⁹

ꙗ҆́кѡ жи́въ гдⷭ҇ь сп҃сы́й і҆и҃лѧ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще ѿвѣ́тъ бꙋ́детъ на і҆ѡнаѳа́на сы́на моего̀, сме́ртїю да оу҆́мретъ. И҆ не бѣ̀ ѿвѣща́ющагѡ ѿ всѣ́хъ люді́й.

³⁹

тому що, — живий Господь, Який спас Ізраїля, — якщо виявиться і на Іонафані, синові моєму, то і він помре неодмінно. Але ніхто із усього народу не відповів йому.

⁴⁰

И҆ речѐ саꙋ́лъ всемꙋ̀ і҆и҃лю: вы̀ ста́ните на є҆ди́нꙋ странꙋ̀, а҆́зъ же и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ мо́й ста́немъ на дрꙋгꙋ́ю странꙋ̀. И҆ рѣ́ша лю́дїе къ саꙋ́лꙋ: є҆́же бла́го пред̾ тобо́ю, творѝ.

⁴⁰

І сказав Саул усім ізраїльтянам: ви станьте по один бік, а я і син мій Іонафан станемо по інший бік. І відповів народ Саулу: роби, що добре в очах твоїх.

⁴¹

И҆ речѐ саꙋ́лъ: гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, что̀ ꙗ҆́кѡ не ѿвѣща́лъ є҆сѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ дне́сь; и҆лѝ моѧ̀ є҆́сть, и҆лѝ сы́на моегѡ̀ і҆ѡнаѳа́на непра́вда; гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, да́ждь зна́менїе: и҆ а҆́ще рече́ши сїѧ̑, да́ждь нн҃ѣ лю́демъ твои̑мъ і҆и҃лю, да́ждь нн҃ѣ прпⷣбїе. И҆ падѐ жре́бїй на і҆ѡнаѳа́на и҆ саꙋ́ла, и҆ лю́дїе и҆зыдо́ша.

⁴¹

І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іонафан і Саул, а народ вийшов правим.

⁴²

И҆ речѐ саꙋ́лъ: ве́рзите жре́бїй на мѧ̀ и҆ на і҆ѡнаѳа́на сы́на моего̀: є҆го́же ѡ҆б̾ѧви́тъ гдⷭ҇ь, сме́ртїю да оу҆́мретъ. И҆ рѣ́ша лю́дїе къ саꙋ́лꙋ: нѣ́сть се́й глаго́лъ. И҆ премо́же саꙋ́лъ лю́ди, и҆ верго́ша ѡ҆ не́мъ и҆ і҆ѡнаѳа́нѣ сы́нѣ є҆гѡ̀, и҆ падѐ на і҆ѡнаѳа́на жре́бїй.

⁴²

Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана.

⁴³

И҆ речѐ саꙋ́лъ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ: возвѣсти́ ми, что̀ сотвори́лъ є҆сѝ; И҆ возвѣстѝ є҆мꙋ̀ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ речѐ: вкꙋша́ѧ вкꙋси́хъ ма́лѡ ме́дꙋ ѡ҆мочи́въ коне́цъ жезла̀, и҆́же въ рꙋкꙋ̀ моє́ю, и҆ сѐ, а҆́зъ оу҆мира́ю.

⁴³

І сказав Саул Іонафану: розкажи мені, що зробив ти? І розповів йому Іонафан і сказав: я покуштував кінцем палки, що у руці моїй, трохи меду; і ось, я повинен умерти.

⁴⁴

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ саꙋ́лъ: сїѧ̑ да сотвори́тъ мѝ бг҃ъ, и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ мѝ, ꙗ҆́кѡ сме́ртїю оу҆́мреши дне́сь.

⁴⁴

І сказав Саул: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить; ти, Іонафане, повинен сьогодні вмерти!

⁴⁵

И҆ рѣ́ша лю́дїе къ саꙋ́лꙋ: є҆да̀ дне́сь оу҆́мретъ сотвори́вый спасе́нїе сїѐ ве́лїе во і҆и҃ли; не бꙋ́ди то̀, жи́въ гдⷭ҇ь, а҆́ще паде́тъ вла́съ главы̀ є҆гѡ̀ на зе́млю, ꙗ҆́кѡ млⷭ҇ть бж҃їю сотворѝ въ де́нь се́й. И҆ помоли́шасѧ лю́дїе ѡ҆ і҆ѡнаѳа́нѣ въ де́нь то́й, и҆ не оу҆́мре.

⁴⁵

Але народ сказав Саулу: чи Іонафану вмерти, який здобув таке велике спасіння Ізраїлю? Нехай не буде цього! Живий Господь, і волосина не впаде з голови його на землю, тому що він діяв нині з Богом. І звільнив народ Іонафана, і не вмер він.

⁴⁶

И҆ не и҆́де саꙋ́лъ в̾слѣ́дъ и҆ноплеме́нникѡвъ: и҆ноплемє́нницы же ѿидо́ша въ мѣ́сто своѐ.

⁴⁶

І повернувся Саул від переслідування филистимлян; филистимляни ж пішли у своє місце.

⁴⁷

И҆ саꙋ́лъ оу҆крѣпи́сѧ ца́рствовати во і҆и҃ли, и҆ побѣжда́ше ѡ҆́крестъ всѧ̑ врагѝ своѧ̑ въ мѡа́вѣ и҆ въ сынѣ́хъ а҆ммѡ́нихъ и҆ въ сынѣ́хъ є҆дѡ́млихъ и҆ въ веѳѡ́рѣ и҆ въ ца́рствїи сꙋва́ни и҆ во и҆ноплеме́нницѣхъ: и҆ а҆́може а҆́ще ѡ҆браща́шесѧ, спаса́шесѧ.

⁴⁷

І утвердив Саул своє царювання над Ізраїлем, і воював із усіма навколишніми ворогами своїми, з Моавом і з аммонитянами, і з Едомом [і з Вефором] і з царями Сови і з филистимлянами, і скрізь, проти кого виступав, мав успіх.

⁴⁸

И҆ сотворѝ си́лꙋ, и҆ побѣдѝ а҆мали́ка, и҆ и҆зба́ви і҆и҃лѧ и҆з̾ рꙋкѝ попира́ющихъ є҆го̀.

⁴⁸

І зібрав військо, і вразив Амалика, і звільнив Ізраїля від руки грабіжників його.

⁴⁹

И҆ бѣ́ша сы́нове саꙋ́лѡвы і҆ѡнаѳа́нъ и҆ і҆исꙋ́й и҆ мелхїсꙋѐ: и҆мена́ же двою̀ дщє́рїю є҆гѡ̀, и҆́мѧ перворо́днѣй меро́ва и҆ и҆́мѧ вторѣ́й мелхо́ла:

⁴⁹

Сини у Саула були: Іонафан, Ієссуй і Мелхисуа; а імена двох дочок його: ім’я старшої — Мерова, а ім’я молодшої — Мелхола.

⁵⁰

и҆́мѧ же женѣ̀ є҆гѡ̀ а҆хїноо́ма, дще́рь а҆хїмаа́сова: и҆ и҆́мѧ старѣ́йшинѣ вѡ́й є҆гѡ̀ а҆вени́ръ сы́нъ ни́ра сы́на оу҆́жика саꙋ́лова:

⁵⁰

Ім’я ж дружини Саулової — Ахиноам, дочка Ахимааца; а ім’я начальника війська його — Авенир, син Нира, дядька Саулового.

⁵¹

кі́съ же ѻ҆те́цъ саꙋ́ловъ, и҆ ни́ръ ѻ҆те́цъ а҆вени́ровъ сы́нъ і҆амі́на сы́на а҆вїи́лева.

⁵¹

Кис, батько Саулів, і Нир, батько Авенира, були синами Авиїла.

⁵²

И҆ бѣ̀ бра́нь крѣпка̀ на и҆ноплеме́нники во всѧ̑ дни̑ саꙋ́лѡвы: и҆ ви́дѣвъ саꙋ́лъ всѧ́ка мꙋ́жа си́льна и҆ всѧ́ка мꙋ́жа сы́на си́лы, собира́ше и҆̀хъ къ себѣ̀.

⁵²

І була запекла війна проти филистимлян у всі часи Саула. І коли Саул бачив яку-небудь людину сильну і войовничу, брав її до себе.

Глава́ є҃і

¹

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ саꙋ́лꙋ: посла́ мѧ гдⷭ҇ь пома́зати тѧ̀ на ца́рство въ лю́дехъ є҆гѡ̀ во і҆и҃ли: и҆ нн҃ѣ послꙋ́шай гла́са слове́съ гдⷭ҇нихъ:

¹

І сказав Самуїл Саулу: Господь послав мене помазати тебе царем над народом Його, над Ізраїлем; тепер послухай голос Господа.

²

сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ: нн҃ѣ ѿмщꙋ̀, ꙗ҆̀же сотворѝ а҆мали́къ і҆и҃лю, є҆гда̀ срѣ́те є҆го̀ на пꙋтѝ, восходѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ ѿ є҆гѵ́пта:

²

Так говорить Господь Саваоф: згадав Я про те, що зробив Амалик Ізраїлю, як він протипостав йому на шляху, коли він ішов з Єгипту;

³

и҆ нн҃ѣ ты̀ и҆дѝ, и҆ порази́ши а҆мали́ка и҆ і҆ері́ма, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же сꙋ́ть є҆гѡ̀, и҆ не снабди́ши ѿ ни́хъ (ничто́же), и҆ и҆скорени́ши є҆го̀: и҆ проклене́ши є҆го̀ и҆ всѧ̑ сꙋ̑щаѧ є҆гѡ̀, и҆ не пощади́ши є҆гѡ̀: и҆ да оу҆бїе́ши ѿ мꙋ́жеска по́лꙋ и҆ до же́нска и҆ ѿ ю҆́ношъ и҆ до ссꙋ́щихъ млеко̀, и҆ ѿ говѧ́дъ до ѻ҆ве́цъ и҆ ѿ велблю̑дъ до ѻ҆слѧ́тъ.

³

тепер іди і вразь Амалика [й Ієрима] і знищ усе, що в нього; [не бери собі нічого в них, але знищ і віддай закляттю все, що в нього;] і не давай пощади йому, і віддай на смерть від чоловіка до дружини, від отрока до немовляти, від вола до вівці, від верблюда до осла.

⁴

И҆ собра̀ лю́ди саꙋ́лъ и҆ сочтѐ ѧ҆̀ въ галга́лѣхъ двѣ́стѣ ты́сѧщъ пѣ́шихъ и҆ де́сѧть ты́сѧщъ ѿ і҆ꙋ́ды въ полцѣ́хъ:

⁴

І зібрав Саул народ і налічив їх у Телаїмі двісті тисяч ізраїльтян піших і десять тисяч з коліна Іудиного.

⁵

и҆ прїи́де саꙋ́лъ до градѡ́въ а҆мали́ковыхъ и҆ засѧ́де въ пото́цѣ.

⁵

І дійшов Саул до міста Амаликового, і зробив засідку в долині.

⁶

И҆ речѐ саꙋ́лъ ко кїне́ови: и҆дѝ и҆ оу҆клони́сѧ ѿ среды̀ а҆мали́ка, да не погꙋблю̀ тѧ̀ съ ни́мъ, ты́ бо сотвори́лъ є҆сѝ ми́лость съ сынмѝ і҆и҃левыми, є҆гда̀ и҆схожда́хꙋ и҆з̾ є҆гѵ́пта. И҆ оу҆клони́сѧ кїне́й ѿ среды̀ а҆мали́ка.

⁶

І сказав Саул кинеянам: підіть, відокремтеся, вийдіть із середовища Амалика, щоб мені не погубити вас з ним, тому що ви були прихильними до всіх ізраїльтян, коли вони йшли з Єгипту. І відокремилися кинеяни із середовища Амалика.

⁷

И҆ поразѝ саꙋ́лъ а҆мали́ка ѿ є҆ѵїлы̀ да́же до сꙋ́ра, и҆́же пред̾ лице́мъ є҆гѵ́пта:

⁷

І вразив Саул Амалика від Хавили до околиць Сура, що перед Єгиптом;

⁸

и҆ ꙗ҆́тъ а҆га́га царѧ̀ а҆мали́кова жи́ва, и҆ всѧ̑ лю́ди и҆збѝ, и҆ і҆ері́ма оу҆бѝ мече́мъ.

⁸

і Агага, царя Амаликового, захопив живим, а народ весь знищив мечем [і Ієрима умертвив].

⁹

И҆ сохранѝ саꙋ́лъ и҆ всѝ лю́дїе а҆га́га царѧ̀ жи́ва и҆ блага̑ѧ ѿ ста́дъ и҆ бꙋ́йволѡвъ, и҆ снѣ́дей (и҆ ѻ҆де́ждъ), и҆ вїногра́дѡвъ и҆ ѿ всѣ́хъ благи́хъ: и҆ не хотѧ́хꙋ и҆скорени́ти ѧ҆̀, то́чїю хꙋ́ждшее и҆ оу҆ничиже́ное и҆стреби́ша.

⁹

Але Саул і народ пощадили Агага і кращих овець і волів і вгодованих ягнят, і все добре, і не хотіли знищувати, а всі речі маловажливі і погані знищили.

¹⁰

И҆ бы́сть гл҃го́лъ гдⷭ҇ень къ самꙋи́лꙋ, гл҃ѧ:

¹⁰

І було слово Господа до Самуїла таке:

¹¹

раска́ѧхсѧ, ꙗ҆́кѡ пома́захъ саꙋ́ла на ца́рство, поне́же ѿврати́сѧ ѿ менє̀ и҆ слове́съ мои́хъ не соблюдѐ. И҆ ѡ҆печа́лисѧ самꙋи́лъ и҆ вопїѧ́ше ко гдⷭ҇ꙋ всю̀ но́щь.

¹¹

шкодую, що поставив Я Саула царем, бо він відвернувся від Мене і слова Мого не виконав. І засмутився Самуїл і благав Господа цілу ніч.

¹²

И҆ воста̀ ра́нѡ самꙋи́лъ, и҆ и҆дѧ́ше на срѣ́тенїе і҆и҃лтѧнѡмъ ра́нѡ. И҆ возвѣсти́ша самꙋи́лꙋ, глаго́люще: и҆́детъ саꙋ́лъ въ карми́лъ, и҆ сѐ, воздви́же рꙋ́кꙋ себѣ̀, и҆ возвратѝ колесни́цꙋ, и҆ сни́де въ галга́лы. И҆ прїи́де самꙋи́лъ къ саꙋ́лꙋ, и҆ сѐ, то́й возноша́ше всесожже́нїе гдⷭ҇ꙋ, пє́рваѧ ѿ коры́стей, и҆̀хже взѧ̀ ѿ а҆мали́кѡвъ.

¹²

І встав Самуїл рано-вранці і пішов назустріч Саулу. І сповістили Самуїла, що Саул ходив на Кармил і там поставив собі пам’ятник, [але звідти повернув колісницю] і спустився у Галгал.

¹³

И҆ прїи́де самꙋи́лъ къ саꙋ́лꙋ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀ саꙋ́лъ: блгⷭ҇ве́нъ ты̀ гдⷭ҇ꙋ, сотвори́хъ бо всѧ̑, є҆ли̑ка (мѝ) гл҃а гдⷭ҇ь.

¹³

Коли прийшов Самуїл до Саула, то Саул сказав йому: благословенний ти у Господа; я виконав слово Господа.

¹⁴

И҆ речѐ самꙋи́лъ: и҆ кі́й гла́съ ста́дъ си́хъ во оу҆́шїю моє́ю, и҆ гла́съ говѧ́дъ, є҆го́же а҆́зъ слы́шꙋ;

¹⁴

І сказав Самуїл: а що це за бекання овець у вухах моїх і мукання волів, що я чую?

¹⁵

И҆ речѐ саꙋ́лъ: ѿ а҆мали́ка пригна́хъ ѧ҆̀, и҆̀хже сохрани́ша лю́дїе лꙋ̑чшаѧ ѿ ста́дъ и҆ ѿ волѡ́въ, є҆́же пожре́ти ѧ҆̀ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ твоемꙋ̀, прѡ́чаѧ же и҆зби́хъ.

¹⁵

І сказав Саул: привели їх від Амалика, тому що народ пощадив кращих овець і волів для жертвоприношення Господу Богу твоєму; інше ж ми знищили.

¹⁶

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ саꙋ́лꙋ: потерпѝ, и҆ возвѣщꙋ́ ти, ꙗ҆̀же гл҃а гдⷭ҇ь ко мнѣ̀ но́щїю.

¹⁶

І сказав Самуїл Саулу: почекай, я скажу тобі, що сказав мені Господь уночі. І сказав йому Саул: говори.

¹⁷

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ (саꙋ́лъ): глаго́ли. И҆ речѐ самꙋи́лъ къ саꙋ́лꙋ: є҆да̀ не ма́лъ бы́лъ є҆сѝ ты̀ пред̾ ни́мъ, и҆ не властели́на ли тѧ̀ поста́ви хорꙋ́гви колѣ́на і҆и҃лева; и҆ пома́за тѧ̀ гдⷭ҇ь на ца́рство і҆и҃лево:

¹⁷

І сказав Самуїл: чи не малим ти був в очах твоїх, коли став главою колін Ізраїлевих, і Господь помазав тебе царем над Ізраїлем?

¹⁸

и҆ посла́ тѧ гдⷭ҇ь пꙋте́мъ и҆ речѐ тебѣ̀: и҆дѝ и҆ и҆скоренѝ а҆мали́ка, и҆ погꙋбѝ согрѣ́шшихъ предо мно́ю, и҆ вою́й и҆̀хъ, до́ндеже сконча́еши и҆̀хъ:

¹⁸

І послав тебе Господь у путь, сказавши: «йди і віддай закляттю нечестивих амаликитян і воюй проти них, доки не знищиш їх».

¹⁹

и҆ почто̀ не послꙋ́шалъ є҆сѝ гла́са гдⷭ҇нѧ по всемꙋ̀, є҆ли́кѡ гл҃а тебѣ̀, но оу҆стреми́лсѧ є҆сѝ на кѡры́сти и҆ сотвори́лъ є҆сѝ лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ;

¹⁹

Навіщо ж ти не послухав голосу Господа і кинувся на здобич, і зробив зло перед очима Господа?

²⁰

И҆ речѐ саꙋ́лъ къ самꙋи́лꙋ: послꙋ́шахъ гла́са люді́й и҆ и҆до́хъ пꙋте́мъ, и҆́мже посла́ мѧ гдⷭ҇ь, и҆ приведо́хъ а҆га́га царѧ̀ а҆мали́кова, и҆ а҆мали́ки и҆скорени́хъ:

²⁰

І сказав Саул Самуїлу: я послухав голос Господа і пішов у путь, куди послав мене Господь, і привів Агага, царя Амаликитського, а Амалика знищив;

²¹

и҆ взѧ́ша лю́дїе кѡры́сти ѿ ста́дъ и҆ бꙋ́йволы, пє́рваѧ ѿ и҆стреблѧ́емыхъ на пожре́нїе гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ въ галга́лѣхъ.

²¹

народ же зі здобичі, з овець і волів, узяв краще з заклятого, для жертвоприношення Господу Богу твоєму, у Галгалі.

²²

И҆ речѐ самꙋи́лъ: є҆да̀ оу҆гѡ́дны гдⷭ҇ꙋ всесожжє́нїѧ и҆ жє́ртвы, ꙗ҆́коже послꙋ́шати гла́са гдⷭ҇нѧ; сѐ, послꙋша́нїе па́че же́ртвы бла́ги, и҆ покоре́нїе па́че тꙋ́ка ѻ҆́внѧ:

²²

І відповів Самуїл: невже всепалення і жертви настільки ж приємні Господу, як слухняність голосу Господа? Слухняність краще жертви і покірність краще жиру баранів;

²³

ꙗ҆́коже грѣ́хъ є҆́сть чарова́нїе, та́кѡ (грѣ́хъ є҆́сть) противле́нїе, и҆ ꙗ҆́коже грѣ́хъ є҆́сть і҆дѡлопоклоне́нїе, та́кѡ непокоре́нїе: поне́же оу҆ничижи́лъ є҆сѝ гл҃го́лъ гдⷭ҇ень, и҆ оу҆ничижи́тъ тѧ̀ гдⷭ҇ь не бы́ти тебѣ̀ царе́мъ во і҆и҃ли.

²³

тому що непокора є такий самий гріх, як чаклунство, і противлення те саме, що ідолопоклонство; за те, що ти відкинув слово Господа, і Він відкинув тебе, щоб ти не був царем [над Ізраїлем].

²⁴

И҆ речѐ саꙋ́лъ къ самꙋи́лꙋ: согрѣши́хъ, ꙗ҆́кѡ престꙋпи́хъ сло́во гдⷭ҇не и҆ глаго́лъ тво́й, оу҆боѧ́хсѧ бо люді́й и҆ послꙋ́шахъ гла́са и҆́хъ:

²⁴

І сказав Саул Самуїлу: згрішив я, бо переступив повеління Господа і слово твоє; але я боявся народу і послухав голосу їх;

²⁵

и҆ нн҃ѣ возмѝ грѣ́хъ мо́й и҆ возврати́сѧ со мно́ю, да поклоню́сѧ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ твоемꙋ̀.

²⁵

тепер же зніми з мене гріх мій і повернися зі мною, щоб я поклонився Господу [Богу твоєму].

²⁶

И҆ речѐ самꙋи́лъ къ саꙋ́лꙋ: не возвращꙋ́сѧ съ тобо́ю, ꙗ҆́кѡ оу҆ничижи́лъ є҆сѝ гл҃го́лъ гдⷭ҇ень, и҆ оу҆ничижи́тъ тѧ̀ гдⷭ҇ь не бы́ти тебѣ̀ царе́мъ во і҆и҃ли.

²⁶

І відповів Самуїл Саулу: не повернуся я з тобою, тому що ти відкинув слово Господа, і Господь відкинув тебе, щоб ти не був царем над Ізраїлем.

²⁷

И҆ ѿвратѝ самꙋи́лъ лицѐ своѐ є҆́же ѿитѝ: и҆ ꙗ҆́тъ саꙋ́лъ за воскри́лїе ри́зы є҆гѡ̀ и҆ раздра̀ є҆̀.

²⁷

І повернувся Самуїл, щоб іти. Але [Саул] схопився за край одягу його і роздер його.

²⁸

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ самꙋи́лъ: раздра̀ гдⷭ҇ь ца́рство і҆и҃лево ѿ рꙋкꙋ̀ твоє́ю дне́сь, и҆ да́стъ є҆̀ бли́жнемꙋ твоемꙋ̀, лꙋ́чшемꙋ па́че тебє̀,

²⁸

Тоді сказав Самуїл: нині відібрав Господь царство Ізраїльське у тебе і віддав його ближньому твоєму, кращому за тебе;

²⁹

и҆ раздѣли́тсѧ і҆и҃ль на дво́е: и҆ не ѡ҆брати́тсѧ, нижѐ раска́етсѧ ст҃ы́й і҆и҃левъ, зане́же не ꙗ҆́кѡ человѣ́къ є҆́сть, є҆́же раска́ѧтисѧ є҆мꙋ̀, запрети́тъ, и҆ не пребꙋ́детъ.

²⁹

і не скаже неправди і не розкається Вірний Ізраїлів; бо не людина Він, щоб розкаятися Йому.

³⁰

И҆ речѐ саꙋ́лъ: согрѣши́хъ, но просла́ви мѧ̀ нн҃ѣ пред̾ старѣ̑йшины і҆и҃лєвы и҆ пред̾ людьмѝ мои́ми, и҆ возврати́сѧ со мно́ю, и҆ поклоню́сѧ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ твоемꙋ̀.

³⁰

І сказав [Саул]: я згрішив, але вшануй мене нині перед старійшинами народу мого і перед Ізраїлем і повернися зі мною, і я поклонюся Господу Богу твоєму.

³¹

И҆ возврати́сѧ самꙋи́лъ в̾слѣ́дъ саꙋ́ла, и҆ поклони́сѧ саꙋ́лъ гдⷭ҇ꙋ.

³¹

І повернувся Самуїл за Саулом, і поклонився Саул Господу.

³²

И҆ речѐ самꙋи́лъ: приведи́те мѝ а҆га́га царѧ̀ а҆мали́кова. И҆ прїи́де къ немꙋ̀ а҆га́гъ трепе́ща, и҆ речѐ а҆га́гъ: та́кѡ ли горька̀ сме́рть;

³²

Потім сказав Самуїл: приведіть до мене Агага, царя Амаликитського. І підійшов до нього Агаг тремтячий, і сказав Агаг: звичайно, гіркота смерти минула?

³³

И҆ речѐ самꙋи́лъ ко а҆га́гꙋ: ꙗ҆́коже ѡ҆безча́дствова же́нъ ѻ҆рꙋ́жїе твоѐ, та́кѡ ѡ҆безча́дитсѧ въ жена́хъ ма́ти твоѧ̀. И҆ закла̀ самꙋи́лъ а҆га́га пред̾ гдⷭ҇емъ въ галга́лѣхъ.

³³

Але Самуїл сказав: як меч твій жінок позбавляв дітей, так мати твоя між жінками нехай буде позбавлена сина. І розрубав Самуїл Агага перед Господом у Галгалі.

³⁴

И҆ ѿи́де самꙋи́лъ во а҆рмаѳе́мъ: и҆ саꙋ́лъ ѿи́де въ до́мъ сво́й въ гаваю̀.

³⁴

І відійшов Самуїл у Раму, а Саул пішов у дім свій, у Гиву Саулову.

³⁵

И҆ не приложѝ самꙋи́лъ ктомꙋ̀ ви́дѣти саꙋ́ла да́же до днѐ сме́рти своеѧ̀, поне́же пла́каше самꙋи́лъ ѡ҆ саꙋ́лѣ, зане́же раска́ѧсѧ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ поста́ви саꙋ́ла царѧ̀ во і҆и҃ли.

³⁵

І більше не бачився Самуїл із Саулом до дня смерти своєї; але засмучувався Самуїл про Саула, бо Господь розкаявся, що поставив Саула царем над Ізраїлем.

Глава́ ѕ҃і

¹

И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ самꙋи́лꙋ: доко́лѣ ты̀ пла́чеши ѡ҆ саꙋ́лѣ, а҆́зъ же оу҆ничижи́хъ є҆го̀, не ца́рствовати во і҆и҃ли; напо́лни ро́гъ тво́й є҆ле́а и҆ прїидѝ, послю́ тѧ ко і҆ессе́ю до виѳлее́ма, ꙗ҆́кѡ оу҆зрѣ́хъ въ сынѣ́хъ є҆гѡ̀ себѣ̀ царѧ̀.

¹

І сказав Господь Самуїлу: доки будеш ти засмучуватися про Саула, якого Я відкинув, щоб він не був царем над Ізраїлем? Наповни ріг твій єлеєм і піди; Я пошлю тебе до Ієссея вифлеємлянина, тому що між синами його Я побачив Собі царя.

²

И҆ речѐ самꙋи́лъ: ка́кѡ пойдꙋ̀; и҆ оу҆слы́шитъ саꙋ́лъ, и҆ оу҆бїе́тъ мѧ̀. И҆ речѐ гдⷭ҇ь: ю҆́ницꙋ ѿ волѡ́въ возмѝ въ рꙋ́цѣ твоѝ и҆ рече́ши: пожре́ти гдⷭ҇еви и҆дꙋ̀:

²

І сказав Самуїл: як я піду? Саул почує й уб’є мене. Господь сказав: візьми в руку твою телицю зі стада і скажи: «я прийшов для жертвоприношення Господу»;

³

и҆ призове́ши і҆ессе́а и҆ сы́ны є҆гѡ̀ къ же́ртвѣ: и҆ а҆́зъ тѝ покажꙋ̀, ꙗ҆̀же сотвори́ши, и҆ пома́жеши мѝ, є҆го́же тѝ рекꙋ̀.

³

і запроси Ієссея [і синів його] до жертви; Я вкажу тобі, що робити тобі, і ти помажеш Мені того, про кого Я скажу тобі.

⁴

И҆ сотворѝ самꙋи́лъ всѧ̑, є҆ли̑ка речѐ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь: и҆ прїи́де въ виѳлее́мъ, и҆ оу҆жасо́шасѧ старѣ̑йшины гра́да ѡ҆ прише́ствїи є҆гѡ̀ и҆ рѣ́ша: ми́ръ ли вхо́дъ тво́й, ѽ, прозорли́вче;

⁴

І зробив Самуїл так, як сказав йому Господь. Коли прийшов він у Вифлеєм, то старійшини міста з тремтінням вийшли назустріч йому і сказали: чи мирний прихід твій?

⁵

И҆ речѐ: ми́ръ: пожре́ти гдⷭ҇ꙋ прїидо́хъ: ѡ҆свѧти́тесѧ и҆ возвесели́тесѧ дне́сь со мно́ю. И҆ ѡ҆свѧтѝ і҆ессе́а и҆ сы́ны є҆гѡ̀, и҆ призва̀ ѧ҆̀ къ же́ртвѣ.

⁵

І відповів він: мирний, для жертвоприношення Господу прийшов я; освятіться і йдіть зі мною до жертвоприношення. І освятив Ієссея і синів його і запросив їх до жертви.

⁶

И҆ бы́сть внегда̀ вни́ти и҆̀мъ, и҆ ви́дѣ є҆лїа́ва и҆ речѐ: се́й ли пред̾ гдⷭ҇емъ пома́занникъ є҆гѡ̀;

⁶

І коли вони прийшли, він, побачивши Елиава, сказав: мабуть, цей перед Господом помазаник Його!

⁷

И҆ речѐ гдⷭ҇ь самꙋи́лꙋ: не зрѝ на лицѐ є҆гѡ̀, нижѐ на во́зрастъ вели́чества є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆ничижи́хъ є҆го̀: поне́же не та́кѡ зри́тъ человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ зри́тъ бг҃ъ: ꙗ҆́кѡ человѣ́къ зри́тъ на лицѐ, бг҃ъ же зри́тъ на се́рдце.

⁷

Але Господь сказав Самуїлу: не дивися на лице його і на висоту зросту його; Я відкинув його; Я дивлюся не так, як дивиться людина; бо людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце.

⁸

И҆ призва̀ і҆ессе́й а҆мїнада́ва и҆ предста́ви є҆го̀ пред̾ лицѐ самꙋи́ла. И҆ речѐ (самꙋи́лъ): нижѐ сегѡ̀ и҆збра̀ гдⷭ҇ь.

⁸

І покликав Ієссей Аминадава і підвів його до Самуїла, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь.

⁹

И҆ приведѐ і҆ессе́й саммаа̀. И҆ речѐ: и҆ сегѡ̀ не и҆збра̀ гдⷭ҇ь.

⁹

І підвів Ієссей Самму, і сказав Самуїл: і цього не обрав Господь.

¹⁰

И҆ приведѐ і҆ессе́й се́дмь сынѡ́въ свои́хъ пред̾ самꙋи́ла. И҆ речѐ самꙋи́лъ ко і҆ессе́ю: не и҆збра̀ гдⷭ҇ь ѿ си́хъ.

¹⁰

Так підводив Ієссей до Самуїла сім синів своїх, але Самуїл сказав Ієссею: нікого з цих не обрав Господь.

¹¹

И҆ речѐ самꙋи́лъ ко і҆ессе́ю: не доста́ло ли оу҆жѐ дѣте́й; И҆ речѐ і҆ессе́й: є҆щѐ є҆́сть є҆ди́нъ ма́лъ, и҆ се́й пасе́тъ на па́жити. И҆ речѐ самꙋи́лъ ко і҆ессе́ю: послѝ и҆ приведѝ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ не возлѧ́жемъ, до́ндеже прїи́детъ то́й сѣ́мѡ.

¹¹

І сказав Самуїл Ієссею: чи всі діти тут? І відповів Ієссей: є ще менший; він пасе овець. І сказав Самуїл Ієссею: пошли і візьми його, бо ми не сядемо обідати, доки не прийде він сюди.

¹²

И҆ посла̀, и҆ введѐ є҆го̀: и҆ то́й че́рменъ, до́брыма ѻ҆чи́ма, и҆ бла́гъ взо́ромъ гдⷭ҇еви. И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ самꙋи́лꙋ: воста́ни и҆ пома́жи даві́да, ꙗ҆́кѡ се́й бла́гъ є҆́сть.

¹²

І послав Ієссей і привели його. Він був білявий, із красивими очима і приємним лицем. І сказав Господь: встань, помаж його, бо це він.

¹³

И҆ прїѧ̀ самꙋи́лъ ро́гъ со є҆ле́емъ и҆ пома́за є҆го̀ посредѣ̀ бра́тїи є҆гѡ̀. И҆ ноша́шесѧ дх҃ъ гдⷭ҇ень над̾ даві́домъ ѿ тогѡ̀ днѐ и҆ пото́мъ. И҆ воста̀ самꙋи́лъ и҆ ѿи́де во а҆рмаѳе́мъ.

¹³

І взяв Самуїл ріг з єлеєм і помазав його серед братів його, і спочив Дух Господній на Давиді з того дня і після; Самуїл же встав і відійшов у Раму.

¹⁴

И҆ дх҃ъ гдⷭ҇ень ѿстꙋпѝ ѿ саꙋ́ла, и҆ давлѧ́ше є҆го̀ дꙋ́хъ лꙋка́вый ѿ гдⷭ҇а.

¹⁴

А від Саула відступив Дух Господній, і обурював його злий дух від Господа.

¹⁵

И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы саꙋ́лѡвы къ немꙋ̀: сѐ, нн҃ѣ дꙋ́хъ лꙋка́вый ѿ гдⷭ҇а да́витъ тѧ̀:

¹⁵

І сказали слуги Саулові йому: ось, злий дух від Бога обурює тебе;

¹⁶

да рекꙋ́тъ рабѝ твоѝ нн҃ѣ пред̾ тобо́ю, и҆ взы́щꙋтъ господи́нꙋ на́шемꙋ мꙋ́жа зна́юща пѣ́ти въ гꙋ́сли: и҆ внегда̀ бꙋ́детъ дꙋ́хъ лꙋка́вый на тебѣ̀, и҆ тогда̀ да пое́тъ въ гꙋ́сли своѧ̑, и҆ бла́го тѝ бꙋ́детъ, и҆ оу҆поко́итъ тѧ̀.

¹⁶

нехай господар наш накаже слугам своїм, які перед тобою, пошукати людини, майстра гри на гуслях, і коли найде на тебе злий дух від Бога, то він, граючи рукою своєю, буде заспокоювати тебе.

¹⁷

И҆ речѐ саꙋ́лъ ко ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: посмотри́те мѝ мꙋ́жа до́брѣ пою́ща и҆ введи́те є҆го̀ ко мнѣ̀.

¹⁷

І відповів Саул слугам своїм: знайдіть мені людину, що добре грає, і представте її мені.

¹⁸

И҆ ѿвѣща̀ є҆ди́нъ ѿ ѻ҆́трѡкъ є҆гѡ̀ и҆ речѐ: сѐ, ви́дѣхъ сы́на і҆ессе́ова и҆з̾ виѳлее́ма, и҆ то́й вѣ́сть пѣ́нїе, и҆ мꙋ́жъ разꙋ́менъ, и҆ боре́цъ, и҆ мꙋ́дръ въ словесѝ, и҆ мꙋ́жъ бла́гъ ви́домъ, и҆ гдⷭ҇ь съ ни́мъ.

¹⁸

Тоді один із слуг його сказав: ось, я бачив у Ієссея вифлеємлянина сина, який вміє грати, людину хоробру і войовничу, і розумну в словах і видну собою, і Господь з ним.

¹⁹

И҆ посла̀ саꙋ́лъ вѣ́стники ко і҆ессе́ю, глаго́лѧ: ѿпꙋстѝ ко мнѣ̀ даві́да сы́на твоего̀, и҆́же оу҆ ста́да твоегѡ̀.

¹⁹

І послав Саул вісників до Ієссея і сказав: пошли до мене Давида, сина твого, який при отарі.

²⁰

И҆ взѧ̀ і҆ессе́й бре́мѧ хлѣ́бѡвъ и҆ мѣ́хъ вїна̀ и҆ козлѧ̀ ѿ ко́зъ є҆ди́но, и҆ посла̀ къ саꙋ́лꙋ рꙋко́ю даві́да сы́на своегѡ̀.

²⁰

І взяв Ієссей осла з хлібом і міх з вином і одне козеня, і послав з Давидом, сином своїм, до Саула.

²¹

И҆ вни́де даві́дъ къ саꙋ́лꙋ, и҆ предстоѧ́ше пред̾ ни́мъ, и҆ возлюбѝ є҆го̀ ѕѣлѡ̀ саꙋ́лъ, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀.

²¹

І прийшов Давид до Саула і служив перед ним, і дуже сподобався йому і зробився його зброєносцем.

²²

И҆ посла̀ саꙋ́лъ ко і҆ессе́ю, глаго́лѧ: да предстои́тъ даві́дъ предо мно́ю, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣ́те благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма.

²²

І послав Саул сказати Ієссею: нехай Давид служить при мені, бо він здобув благовоління в очах моїх.

²³

И҆ бы́сть внегда̀ бы́ти дꙋ́хꙋ лꙋка́вꙋ на саꙋ́лѣ, и҆ взима́ше даві́дъ гꙋ́сли и҆ и҆гра́ше рꙋко́ю свое́ю, и҆ ѿдыха́ше саꙋ́лъ, и҆ бла́го є҆мꙋ̀ бѧ́ше, и҆ ѿстꙋпа́ше ѿ негѡ̀ дꙋ́хъ лꙋка́вый.

²³

І коли дух від Бога бував на Саулі, то Давид, узявши гуслі, грав, — і втішніше і краще ставало Саулу, і дух злий відступав від нього.

Глава́ з҃і

¹

И҆ собира́ша и҆ноплемє́нницы полкѝ своѧ̑ на бра́нь, и҆ собра́шасѧ въ сокхѡ́ѳѣ і҆ꙋде́йстѣмъ, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ средѣ̀ сокхѡ́ѳа и҆ средѝ а҆зика̀ во а҆фесдоммі́нѣ.

¹

Филистимляни зібрали війська свої для війни і зібралися в Сокхофі, що в Юдеї, і розташувалися станом між Сокхофом і Азеком в Ефес-Даммимі.

²

Саꙋ́лъ же и҆ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы собра́шасѧ и҆ ѡ҆полчи́шасѧ во оу҆до́ли тереві́нѳа и҆ оу҆строѧ́хꙋсѧ на бра́нь проти́вꙋ и҆ноплеме́нникѡмъ.

²

А Саул та ізраїльтяни зібралися і розташувалися станом у долині дуба і приготувалися до війни проти филистимлян.

³

И҆ и҆ноплемє́нницы стоѧ́хꙋ на горѣ̀ ѿсю́дꙋ ѻ҆со́бь, і҆и҃ль же стоѧ́ше на горѣ̀ ѿѻнꙋ́дꙋ, и҆ оу҆до́ль междꙋ̀ и҆́ми бѧ́ше.

³

І стали филистимляни на горі з одного боку, й ізраїльтяни на горі з іншого боку, а між ними була долина.

⁴

И҆ и҆зы́де мꙋ́жъ си́ленъ и҆з̾ полка̀ и҆ноплеме́ннича, и҆́мѧ є҆мꙋ̀ голїа́ѳъ ѿ ге́ѳа, высота̀ є҆гѡ̀ ше́сть лакѡ́тъ и҆ пѧ́дь:

⁴

І виступив зі стану филистимського єдиноборець, на ім’я Голіаф, з Гефа; на зріст він — шести ліктів і п’яді.

⁵

и҆ шле́мъ мѣ́дѧнъ на главѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ въ броню̀ кольча́тꙋ то́й ѡ҆болче́нъ бѧ́ше: и҆ вѣ́съ бронѝ є҆гѡ̀ пѧ́ть ты́сѧщъ сі̑кль мѣ́ди и҆ желѣ́за:

⁵

Мідний шолом на голові його; і одягнений він був у лускату броню, і вага броні його — п’ять тисяч сиклів міді;

⁶

и҆ поно́жы мѣ̑дѧны верхꙋ̀ го́ленїй є҆гѡ̀, и҆ щи́тъ мѣ́дѧнъ на плеща́хъ є҆гѡ̀:

⁶

мідні наколінники на ногах його, і мідний щит за плечима його;

⁷

и҆ ра́товище копїѧ̀ є҆гѡ̀ а҆́ки ѻ҆рꙋ́дїе ткꙋ́щихъ, и҆ копїѐ є҆гѡ̀ ше́сть сѡ́тъ сі̑кль желѣ́за: и҆ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ и҆дѧ́ше пред̾ ни́мъ.

⁷

і древко списа його, як валок у ткачів; а сам спис його в шістсот сиклів заліза, і перед ним ішов зброєносець.

⁸

И҆ ста̀ и҆ возопѝ пред̾ полки̑ і҆и҃левыми и҆ речѐ и҆̀мъ: почто̀ и҆зыдо́сте, ѡ҆полчи́тисѧ ли на бра́нь проти́вꙋ на́мъ; нѣ́смь ли а҆́зъ и҆ноплеме́нникъ, вы́ же є҆вре́є саꙋ́лѡвы; и҆збери́те себѣ̀ мꙋ́жа, и҆ да сни́детъ ко мнѣ̀:

⁸

І став він і кричав до полків ізраїльських, говорячи їм: навіщо вийшли ви воювати? Чи не филистимлянин я, а ви раби Саулові? Виберіть у себе людину, і нехай зійде до мене;

⁹

и҆ а҆́ще возмо́жетъ со мно́ю бра́тисѧ и҆ ѡ҆долѣ́етъ мѝ, бꙋ́демъ ва́мъ рабѝ: а҆́ще же а҆́зъ возмогꙋ̀ ѡ҆долѣ́ти є҆мꙋ̀, бꙋ́дете вы̀ на́мъ рабѝ и҆ порабо́таете на́мъ.

⁹

якщо він може битися зі мною й уб’є мене, то ми будемо вашими рабами; якщо ж я здолаю його й уб’ю його, то ви будете нашими рабами і будете служити нам.

¹⁰

И҆ речѐ и҆ноплеме́нникъ: сѐ, а҆́зъ дне́сь оу҆ничижи́хъ по́лкъ і҆и҃левъ въ се́й де́нь: дади́те мѝ мꙋ́жа, и҆́же побо́ретсѧ со мно́ю є҆ди́нъ.

¹⁰

І сказав филистимлянин: сьогодні я посоромлю полки ізраїльські; дайте мені людину, і ми будемо битися вдвох.

¹¹

И҆ слы́ша саꙋ́лъ и҆ ве́сь і҆и҃ль глаго́лы и҆ноплемє́нничи сїѧ̑ и҆ оу҆жасо́шасѧ и҆ оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀.

¹¹

І почули Саул і всі ізраїльтяни ці слова филистимлянина, і дуже злякалися і жахнулися.

¹²

Даві́дъ же є҆фраѳе́евъ, се́й бѣ̀ ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина, и҆́мѧ же ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀ і҆ессе́й, є҆мꙋ́же бѣ̀ ѻ҆́смь сынѡ́въ. Во дни̑ же саꙋ́лѡвы бѣ̀ мꙋ́жъ то́й состарѣ́сѧ въ мꙋже́хъ.

¹²

Давид же був сином ефрафянина з Вифлеєма Іудиного, на ім’я Ієссей, у якого було вісім синів. Цей чоловік у дні Саула досяг старости і був старшим між мужами.

¹³

И҆ и҆до́ша трѝ сы́ны і҆ессе́євы старѣ́йшїи на бра́нь съ саꙋ́ломъ: и҆мена́ же сынѡ́въ є҆гѡ̀ поше́дшихъ на бра́нь, є҆лїа́въ перворо́дный є҆гѡ̀, и҆ вторы́й а҆мїнада́въ, и҆ тре́тїй самма̀.

¹³

Три старших сини Ієссея пішли із Саулом на війну; імена трьох синів його, які пішли на війну: старший — Елиав, другий за ним — Аминадав, і третій — Самма;

¹⁴

Даві́дъ же бѣ̀ ю҆нѣ́йшїй, и҆ трѝ бо́лшїи є҆гѡ̀ и҆до́ша в̾слѣ́дъ саꙋ́ла.

¹⁴

Давид же був менший. Троє старших пішли із Саулом,

¹⁵

Даві́дъ же возврати́всѧ ѿ саꙋ́ла, ѿи́де пастѝ ѻ҆́вцы ѻ҆тца̀ своегѡ̀ въ виѳлее́мъ.

¹⁵

а Давид повернувся від Саула, щоб пасти овець батька свого у Вифлеємі.

¹⁶

И҆ прихожда́ше и҆ноплеме́нникъ оу҆́трѡ и҆ въ ве́черъ, ꙗ҆влѧ́ѧсѧ пред̾ і҆и҃лемъ четы́редесѧть дні́й.

¹⁶

І виступав филистимлянин той вранці і ввечері і виставляв себе сорок днів.

¹⁷

И҆ речѐ і҆ессе́й даві́дꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀: возмѝ оу҆̀бо бра́тїѧмъ твои̑мъ мѣ́рꙋ є҆́фї мꙋкѝ и҆ де́сѧть хлѣ̑бъ си́хъ, и҆ и҆дѝ въ по́лкъ, и҆ да́ждь бра́тїѧмъ твои̑мъ:

¹⁷

І сказав Ієссей Давиду, синові своєму: візьми для братів своїх ефу сушених зерен і десять цих хлібів і віднеси скоріше в стан до твоїх братів;

¹⁸

и҆ де́сѧть сы́рѡвъ ѿ млека̀ сегѡ̀, и҆ да́ждь ты́сѧщникꙋ: и҆ бра́тїю свою̀ посѣтѝ въ ми́рѣ, и҆ є҆ли́кихъ а҆́ще тре́бꙋютъ, оу҆вѣ́си, сꙋббѡ́тствовати же бꙋ́деши со мно́ю.

¹⁸

а ці десять сирів віднеси тисячоначальнику і дізнайся про здоров’я братів і довідайся про потреби їхні.

¹⁹

Саꙋ́лъ же и҆ всѝ лю́дїе бѧ́хꙋ во оу҆до́ли дꙋ́ба ра́тꙋющесѧ со и҆ноплемє́нники.

¹⁹

Саул і вони і всі ізраїльтяни знаходилися в долині дуба і готувалися до битви з филистимлянами.

²⁰

И҆ воста̀ даві́дъ ра́нѡ, ѻ҆́вцы же ѡ҆ста́ви со стра́жею, и҆ взѧ̀, и҆ ѿи́де, ꙗ҆́коже заповѣ́да є҆мꙋ̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ і҆ессе́й: и҆ прїи́де на мѣ́сто, и҆дѣ́же и҆схожда́хꙋ си́льнїи на бра́нь и҆ вопїѧ́хꙋ въ полцѣ́хъ.

²⁰

І встав Давид рано-вранці, і доручив овець сторожеві, і, взявши ношу, пішов, як наказав йому Ієссей, і прийшов до обозу, коли військо було виведене у стрій і з криком готувалося до битви.

²¹

Зане́же воѡрꙋжа́шесѧ і҆и҃ль проти́вꙋ и҆ноплеме́нникѡмъ, и҆ и҆ноплемє́нницы воѡрꙋжа́хꙋсѧ проти́вꙋ і҆и҃лѧ.

²¹

І розташували ізраїльтяни і филистимляни стрій навпроти строю.

²²

И҆ положѝ даві́дъ бре́мѧ своѐ въ рꙋка́хъ стра́жа, и҆ течѐ въ по́лкъ, и҆ прише́дъ вопросѝ бра́тїю свою̀ въ ми́рѣ.

²²

Давид залишив свою ношу обозному сторожеві і побіг у ряди і, прийшовши, запитав братів своїх про здоров’я.

²³

Глаго́лющꙋ же є҆мꙋ̀ съ ни́ми, и҆ сѐ, мꙋ́жъ месе́йскїй, є҆мꙋ́же и҆́мѧ голїа́ѳъ, фѷлїсті́млѧнинъ ѿ ге́ѳы, и҆зы́де ѿ полкѡ́въ и҆ноплеме́нничихъ и҆ глаго́ла по словесє́мъ си̑мъ, и҆ оу҆слы́ша даві́дъ.

²³

І ось, коли він розмовляв з ними, єдиноборець, на ім’я Голіаф, филистимлянин з Гефа, виступає з рядів филистимських і говорить ті слова, і Давид почув їх.

²⁴

И҆ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы є҆гда̀ оу҆ви́дѣша мꙋ́жа, и҆ бѣжа́ша ѿ лица̀ є҆гѡ̀ и҆ оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀.

²⁴

І всі ізраїльтяни, побачивши цього чоловіка, тікали від нього і дуже боялися.

²⁵

И҆ рѣ́ша мꙋ́жїе і҆и҃лтестїи: ви́дѣсте ли мꙋ́жа сего̀ восходѧ́ща, ꙗ҆́кѡ поноси́ти і҆и҃лѧ прїи́де; и҆ а҆́ще бꙋ́детъ мꙋ́жъ, и҆́же оу҆бїе́тъ є҆го̀, ѡ҆богати́тъ є҆го̀ ца́рь бога́тствомъ ве́лїимъ, и҆ дще́рь свою̀ да́стъ є҆мꙋ̀, и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀ сотвори́тъ свобо́денъ во і҆и҃ли.

²⁵

І говорили ізраїльтяни: бачите цю людину, що виступає? Він виступає, щоб ганьбити Ізраїль. Якби хто убив його, обдарував би того цар великим багатством, і дочку свою видав би за нього, і дім батька його зробив би вільним в Ізраїлі.

²⁶

И҆ речѐ даві́дъ къ мꙋжє́мъ стоѧ́щымъ съ ни́мъ, глаго́лѧ: что̀ сотворитѐ мꙋ́жꙋ, и҆́же оу҆бїе́тъ и҆ноплеме́нника ѻ҆́наго и҆ ѿи́метъ поноше́нїе ѿ і҆и҃лѧ; ꙗ҆́кѡ кто̀ є҆́сть и҆ноплеме́нникъ неѡбрѣ́занный се́й, и҆́же поно́ситъ полкꙋ̀ бг҃а жива́гѡ;

²⁶

І сказав Давид людям, що стояли з ним: що зроблять тому, хто уб’є цього филистимлянина і зніме ганьблення з Ізраїля? бо хто цей необрізаний филистимлянин, що так ганьбить воїнство Бога живого?

²⁷

И҆ реко́ша є҆мꙋ̀ лю́дїе по словесѝ семꙋ̀, глаго́люще: та́кѡ сотвори́тсѧ мꙋ́жꙋ, и҆́же оу҆бїе́тъ є҆го̀.

²⁷

І сказав йому народ ті самі слова, говорячи: ось що зроблено буде тій людині, яка уб’є його.

²⁸

И҆ оу҆слы́ша є҆лїа́въ бра́тъ є҆гѡ̀ бо́лшїй, внегда̀ глаго́лати є҆мꙋ̀ къ мꙋжє́мъ: и҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю є҆лїа́въ на даві́да и҆ речѐ: почто̀ сѣ́мѡ прише́лъ є҆сѝ; и҆ комꙋ̀ ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ ма̑лыѧ ѻ҆́вцы ѡ҆́ны въ пꙋсты́ни; вѣ́мъ а҆́зъ го́рдость твою̀ и҆ ѕло́бꙋ се́рдца твоегѡ̀, ꙗ҆́кѡ видѣ́нїѧ ра́ди бра́ни прише́лъ є҆сѝ.

²⁸

І почув Елиав, старший брат Давида, як говорив він з людьми, і розсердився Елиав на Давида і сказав: навіщо ти сюди прийшов і на кого залишив небагатьох овець тих у пустелі? Я знаю зарозумілість твою і дурне серце твоє, ти прийшов подивитися на битву.

²⁹

И҆ речѐ даві́дъ: что̀ сотвори́хъ нн҃ѣ; нѣ́сть ли рѣ́чь;

²⁹

І сказав Давид: що ж я зробив? чи не слова це?

³⁰

И҆ ѿврати́сѧ ѿ негѡ̀ ко и҆но́мꙋ и҆ речѐ по словесѝ семꙋ̀. И҆ ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ лю́дїе по словесѝ пре́жнемꙋ.

³⁰

І відвернувся від нього до іншого і говорив ті самі слова, і відповідав йому народ як і раніше.

³¹

И҆ слы̑шаны бы́ша глаго́лы, и҆̀хже глаго́ла даві́дъ, и҆ возвѣсти́ша пред̾ саꙋ́ломъ: и҆ поѧ́ша є҆го̀ лю́дїе и҆ приведо́ша є҆го̀ пред̾ саꙋ́ла.

³¹

І почули слова, які говорив Давид, і переказали Саулу, і той покликав його.

³²

И҆ речѐ даві́дъ къ саꙋ́лꙋ: да не оу҆жаса́етсѧ се́рдце господи́нꙋ моемꙋ̀ ѡ҆ се́мъ, ра́бъ тво́й по́йдетъ и҆ побо́ретсѧ со и҆ноплеме́нникомъ си́мъ.

³²

І сказав Давид Саулу: нехай ніхто не падає духом через нього; раб твій піде і битиметься з цим филистимлянином.

³³

И҆ речѐ саꙋ́лъ къ даві́дꙋ: не возмо́жеши пойтѝ ко и҆ноплеме́нникꙋ семꙋ̀ бра́тисѧ съ ни́мъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ дѣ́тищь є҆сѝ, се́й же мꙋ́жъ боре́цъ є҆́сть ѿ ю҆́ности своеѧ̀.

³³

І сказав Саул Давиду: не можеш ти йти проти цього филистимлянина, щоб битися з ним, тому що ти ще юнак, а він воїн від юности своєї.

³⁴

И҆ речѐ даві́дъ къ саꙋ́лꙋ: є҆гда̀ пасѧ́ше ра́бъ тво́й ѻ҆тца̀ своегѡ̀ ста́до, и҆ є҆гда̀ прихожда́ше ле́въ и҆лѝ медвѣ́дица и҆ восхища́ше ѿ ста́да ѻ҆́вцꙋ є҆ди́нꙋ:

³⁴

І сказав Давид Саулу: раб твій пас овець у батька свого, і коли, бувало, приходив лев або ведмідь і ніс вівцю з отари,

³⁵

и҆ а҆́зъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆схожда́хъ и҆ поража́хъ є҆го̀, и҆ и҆сторга́хъ и҆з̾ оу҆́стъ є҆гѡ̀ (взѧ́тое): и҆ а҆́ще воспротивлѧ́шесѧ мѝ, то̀ взе́мъ за горта́нь є҆гѡ̀, поража́хъ и҆ оу҆мерщвлѧ́хъ є҆го̀:

³⁵

то я гнався за ним і нападав на нього і віднімав з пащі його; а якщо він кидався на мене, то я брав його за гриву й уражав його й умертвляв його;

³⁶

и҆ льва̀ и҆ медвѣ́дицꙋ бїѧ́ше ра́бъ тво́й, и҆ бꙋ́детъ и҆ноплеме́нникъ неѡбрѣ́занный се́й ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ си́хъ: не поидꙋ́ ли, и҆ поражꙋ̀ є҆го̀, и҆ ѿимꙋ̀ дне́сь поноше́нїе ѿ і҆и҃лѧ; поне́же кто̀ неѡбрѣ́занный се́й, и҆́же оу҆ничижѝ по́лкъ бг҃а жи́ва;

³⁶

і лева і ведмедя убивав раб твій, і з цим филистимлянином необрізаним буде те саме, що з ними, тому що так ганьбить воїнство Бога живого. [Чи не піти мені й уразити його, щоб зняти ганьблення з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний?]

³⁷

И҆ речѐ даві́дъ: гдⷭ҇ь и҆́же и҆з̾ѧ́тъ мѧ̀ ѿ рꙋкѝ льво́вы и҆ ѿ рꙋкѝ медвѣ́дицы, то́й и҆́зметъ мѧ̀ ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нника сегѡ̀ неѡбрѣ́заннагѡ. И҆ речѐ саꙋ́лъ къ даві́дꙋ: и҆дѝ, и҆ да бꙋ́детъ гдⷭ҇ь съ тобо́ю.

³⁷

І сказав Давид: Господь, Який спасав мене від лева і ведмедя, визволить мене і від руки цього филистимлянина. І сказав Саул Давиду: йди, і нехай буде Господь з тобою.

³⁸

И҆ ѡ҆блечѐ саꙋ́лъ даві́да ѻ҆де́ждею, и҆ шле́мъ мѣ́дѧнъ возложѝ на главꙋ̀ є҆гѡ̀,

³⁸

І вдяг Саул Давида у свій одяг, і поклав на голову його мідний шолом, і надяг на нього броню.

³⁹

и҆ препоѧ́са даві́да ѻ҆рꙋ́жїемъ свои́мъ верхꙋ̀ ѻ҆де́жды є҆гѡ̀. Даві́дъ же походи́въ (во ѻ҆рꙋ́жїи) сѣ́мѡ и҆ ѻ҆ва́мѡ, оу҆трꙋди́сѧ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆бы́че. И҆ речѐ даві́дъ саꙋ́лꙋ: не могꙋ̀ и҆тѝ въ си́хъ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆быко́хъ. И҆ взѧ́ша ѿ негѡ̀ сїѧ̑.

³⁹

І оперезався Давид мечем його поверх одягу і почав ходити, тому що не звик до такого озброєння; потім сказав Давид Саулу: я не можу ходити в цьому, я не звик. І зняв Давид усе це із себе.

⁴⁰

И҆ взѧ̀ па́лицꙋ свою̀ въ рꙋ́кꙋ свою̀, и҆ и҆збра̀ себѣ̀ пѧ́ть ка́менїй гла́дкихъ ѿ пото́ка, и҆ вложѝ ѧ҆̀ въ тобо́лецъ па́стырскїй є҆го́же ноша́ше, и҆ пра́щꙋ свою̀ и҆мы́й въ рꙋцѣ̀ свое́й, и҆ и҆́де къ мꙋ́жꙋ и҆ноплеме́нникꙋ.

⁴⁰

І взяв посох свій у руку свою, і вибрав собі п’ять гладеньких каменів зі струмка, і поклав їх у пастушу сумку, що була з ним; і з сумкою і з пращею в руці своїй виступив проти филистимлянина.

⁴¹

И҆ и҆дѧ́ше и҆ноплеме́нникъ приближа́ѧсѧ къ даві́дꙋ, и҆ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ пред̾ ни́мъ (и҆дѧ́ше).

⁴¹

Виступив і филистимлянин, ідучи і наближаючись до Давида, і зброєносець ішов попереду нього.

⁴²

И҆ ви́дѣ голїа́ѳъ и҆ноплеме́нникъ даві́да и҆ ѡ҆безче́ствова є҆го̀, занѐ то́й дѣ́тищь бѣ̀, и҆ че́рменъ и҆ лѣ́пъ ѻ҆чи́ма.

⁴²

І глянув филистимлянин і, побачивши Давида, із презирством подивився на нього, тому що він був молодий, білявий і красивий лицем.

⁴³

И҆ речѐ и҆ноплеме́нникъ къ даві́дꙋ: є҆да̀ пе́съ а҆́зъ є҆́смь, ꙗ҆́кѡ ты̀ и҆́деши проти́вꙋ менє̀ съ па́лицею и҆ ка́менїемъ; И҆ речѐ даві́дъ: нѝ, но и҆ хꙋ́ждшїй пса̀. И҆ проклѧ̀ и҆ноплеме́нникъ даві́да бѡ́ги свои́ми.

⁴³

І сказав филистимлянин Давиду: що ти йдеш на мене з палкою [і з камінням]? хіба я собака? [І сказав Давид: ні, але гірше собаки.] І прокляв филистимлянин Давида своїми богами.

⁴⁴

И҆ речѐ и҆ноплеме́нникъ къ даві́дꙋ: грѧдѝ ко мнѣ̀, и҆ да́мъ пло́ть твою̀ пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ.

⁴⁴

І сказав филистимлянин Давиду: підійди до мене, і я віддам тіло твоє птахам небесним і звірам польовим.

⁴⁵

И҆ речѐ даві́дъ и҆ноплеме́нникꙋ: ты̀ и҆́деши на мѧ̀ съ мече́мъ и҆ съ копїе́мъ и҆ щито́мъ, а҆́зъ же и҆дꙋ̀ на тѧ̀ во и҆́мѧ гдⷭ҇а бг҃а саваѡ́ѳа, бг҃а ѡ҆полче́нїѧ і҆и҃лева, є҆го́же ты̀ оу҆ничижи́лъ є҆сѝ дне́сь:

⁴⁵

А Давид відповів филистимлянину: ти йдеш проти мене з мечем і списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив;

⁴⁶

и҆ преда́стъ тѧ̀ гдⷭ҇ь дне́сь въ рꙋ́цѣ моѝ, и҆ оу҆бїю̀ тѧ̀, и҆ ѿимꙋ̀ главꙋ̀ твою̀ ѿ тебє̀, и҆ да́мъ тѣ́ло твоѐ и҆ тѣлеса̀ полка̀ и҆ноплеме́ннича въ де́нь се́й пти́цамъ небє́снымъ и҆ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ: и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ всѧ̀ землѧ̀, ꙗ҆́кѡ є҆́сть гдⷭ҇ь бг҃ъ во і҆и҃ли,

⁴⁶

нині віддасть тебе Господь у руки мої, і я уб’ю тебе, і зніму з тебе голову твою, і віддам [труп твій і] трупи війська филистимського птахам небесним і звірам земним, і дізнається вся земля, що є Бог в Ізраїлі;

⁴⁷

и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ ве́сь со́нмъ се́й, ꙗ҆́кѡ не мече́мъ ни копїе́мъ сп҃са́етъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇нѧ бра́нь, и҆ преда́стъ гдⷭ҇ь ва́съ въ рꙋ́ки на́шѧ.

⁴⁷

і дізнається все це зібрання, що не мечем і списом спасає Господь, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у руки наші.

⁴⁸

И҆ воста̀ и҆ноплеме́нникъ и҆ и҆́де во срѣ́тенїе даві́дꙋ. И҆ оу҆скорѝ даві́дъ и҆ течѐ на сраже́нїе во срѣ́тенїе и҆ноплеме́нникꙋ.

⁴⁸

Коли филистимлянин піднявся і став підходити і наближатися назустріч Давиду, Давид поспішно побіг до строю назустріч филистимлянину.

⁴⁹

И҆ прострѐ даві́дъ рꙋ́кꙋ свою̀ въ тобо́лецъ, и҆ и҆з̾ѧ̀ и҆з̾ негѡ̀ ка́мень є҆ди́нъ, (и҆ вложѝ въ пра́щꙋ,) и҆ ве́рже пра́щею, и҆ поразѝ и҆ноплеме́нника въ чело̀ є҆гѡ̀, и҆ оу҆нзѐ ка́мень под̾ шле́момъ є҆гѡ̀ въ чело̀ є҆гѡ̀, и҆ падѐ (голїа́ѳъ) на лицы̀ свое́мъ на зе́млю.

⁴⁹

І опустив Давид руку свою в сумку і взяв звідти камінь, і кинув із пращі і вразив филистимлянина в чоло, так що камінь встромився в чоло його, і він упав лицем на землю.

⁵⁰

И҆ оу҆крѣпи́сѧ даві́дъ над̾ и҆ноплеме́нникомъ пра́щею и҆ ка́менемъ, и҆ поразѝ и҆ноплеме́нника, и҆ оу҆мертвѝ є҆го̀: ѻ҆рꙋ́жїѧ же не бѣ̀ въ рꙋцѣ̀ даві́довѣ.

⁵⁰

Так здолав Давид филистимлянина пращею і каменем, і вразив филистимлянина й убив його; меча ж не було в руках Давида.

⁵¹

И҆ течѐ ско́рѡ даві́дъ, и҆ ста̀ над̾ ни́мъ, и҆ взѧ̀ ме́чь є҆гѡ̀, и҆ и҆звлечѐ є҆го̀ ѿ нѣ́дръ є҆гѡ̀, и҆ оу҆мертвѝ є҆го̀, и҆ ѿсѣчѐ и҆́мъ главꙋ̀ є҆гѡ̀. И҆ ви́дѣша и҆ноплемє́нницы, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре си́льный и҆́хъ, и҆ бѣжа́ша.

⁵¹

Тоді Давид підбіг, наступивши на филистимлянина, узяв меч його і вийняв його з піхов, ударив його і відтяв ним голову його; филистимляни, побачивши, що силач їхній помер, побігли.

⁵²

И҆ воста́ша мꙋ́жїе і҆и҃лєвы и҆ і҆ꙋ̑дины и҆ воскли́кнꙋша, и҆ погна́ша созадѝ и҆́хъ да́же до вхо́да ге́ѳова и҆ до вра́тъ а҆скалѡ́нскихъ: и҆ падо́ша оу҆ѧ́звленни (мно́зи) и҆ноплемє́нницы по пꙋтѝ вра́тъ и҆ да́же до ге́ѳа и҆ а҆ккарѡ́на.

⁵²

І піднялися чоловіки ізраїльські та юдейські, і викликнули і гнали филистимлян до входу в долину і до воріт Аккарона. І падали уражені филистимляни по дорозі Шааримській до Гефа, і до Аккарона.

⁵³

И҆ возврати́шасѧ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы гна́вшїи в̾слѣ́дъ и҆ноплемє́нникъ, и҆ потопта́ша полкѝ и҆́хъ.

⁵³

І повернулися сини Ізраїлеві з погоні за филистимлянами і розграбували стан їх.

⁵⁴

И҆ взѧ̀ даві́дъ главꙋ̀ и҆ноплеме́нника и҆ внесѐ ю҆̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ положѝ во хра́минѣ свое́й.

⁵⁴

І взяв Давид голову филистимлянина і відніс її в Єрусалим, а зброю його поклав у наметі своєму.

⁵⁵

И҆ є҆гда̀ ви́дѣ саꙋ́лъ даві́да и҆сходѧ́ща во срѣ́тенїе и҆ноплеме́нника, речѐ ко а҆вени́рꙋ кнѧ́зю си́лы: чі́й є҆́сть сы́нъ ю҆́ноша се́й, а҆вени́ре; И҆ речѐ а҆вени́ръ: да живе́тъ дꙋша̀ твоѧ̀, царю̀, ꙗ҆́кѡ не вѣ́мъ.

⁵⁵

Коли Саул побачив Давида, який виходив проти филистимлянина, то сказав Авениру, начальникові війська: Авенире, чий син цей юнак? Авенир сказав: нехай живе душа твоя, царю; я не знаю.

⁵⁶

И҆ речѐ ца́рь: вопросѝ оу҆̀бо ты̀, чі́й є҆́сть сы́нъ ю҆́ноша се́й;

⁵⁶

І сказав цар: так запитай, чий син цей юнак?

⁵⁷

Є҆гда́ же возврати́сѧ даві́дъ по оу҆бїе́нїи и҆ноплеме́нника, взѧ̀ є҆го̀ а҆вени́ръ и҆ приведѐ є҆го̀ пред̾ саꙋ́ла: глава́ же и҆ноплеме́ннича бѣ̀ въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀.

⁵⁷

Коли ж Давид повертався після поразки филистимлянина, то Авенир узяв його і привів до Саула, і голова филистимлянина була в руці його.

⁵⁸

И҆ речѐ къ немꙋ̀ саꙋ́лъ: чі́й є҆сѝ сы́нъ, ю҆́ноше; И҆ речѐ даві́дъ: сы́нъ раба̀ твоегѡ̀ і҆ессе́а ѿ виѳлее́ма.

⁵⁸

І запитав його Саул: чий ти син, юначе? І відповідав Давид: син раба твого Ієссея з Вифлеєма.

Глава́ и҃і

¹

И҆ бы́сть є҆гда̀ преста̀ глаго́лати къ саꙋ́лꙋ, и҆ дꙋша̀ і҆ѡнаѳа́на съ дꙋше́ю даві́довою спрѧже́сѧ, и҆ возлюбѝ є҆го̀ і҆ѡнаѳа́нъ ѿ дꙋшѝ своеѧ̀.

¹

Коли скінчив Давид розмову із Саулом, душа Іонафана приліпилася до душі його, і полюбив його Іонафан, як свою душу.

²

И҆ поѧ́тъ є҆го̀ саꙋ́лъ во дни̑ ѡ҆́ны и҆ не дадѐ є҆мꙋ̀ возврати́тисѧ въ до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀.

²

І взяв його Саул у той день і не дозволив йому повернутися в дім батька його.

³

И҆ завѣща̀ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ даві́дъ завѣ́тъ, поне́же возлюбѝ є҆го̀ ѿ дꙋшѝ своеѧ̀:

³

Іонафан же уклав з Давидом союз, тому що полюбив його, як свою душу.

⁴

и҆ совлечѐ і҆ѡнаѳа́нъ ри́зꙋ свою̀ ве́рхнюю и҆ дадѐ ю҆̀ даві́дꙋ, и҆ и҆́ны ѻ҆дє́жды своѧ̑ да́же до меча̀ своегѡ̀ и҆ до лꙋ́ка своегѡ̀ и҆ до по́ѧса своегѡ̀.

⁴

І зняв Іонафан верхній одяг свій, який був на ньому, і віддав його Давиду, також і інший одяг свій, і меч свій, і лук свій, і пояс свій.

⁵

И҆ хожда́ше даві́дъ разꙋ́мнѡ во всѣ́хъ, а҆́може а҆́ще посыла́ше є҆го̀ саꙋ́лъ: поста́ви же є҆го̀ саꙋ́лъ над̾ мꙋ̑жи во́инскими, и҆ оу҆го́денъ бѣ̀ пред̾ ѻ҆чи́ма всѣ́хъ люді́й и҆ пред̾ слꙋга́ми саꙋ́ловыми.

⁵

І Давид діяв розсудливо скрізь, куди посилав його Саул, і зробив його Саул начальником над військовими людьми; і це сподобалося всьому народові і слугам Сауловим.

⁶

И҆ бы́сть, внегда̀ входи́ти и҆̀мъ, є҆гда̀ возврати́сѧ даві́дъ ѿ побѣ́ды над̾ и҆ноплеме́нникомъ: и҆ и҆зыдо́ша (дѣ̑вы) ликовствꙋ́ющыѧ во срѣ́тенїе саꙋ́ла царѧ̀ ѿ всѣ́хъ градѡ́въ і҆и҃левыхъ пою́щѧ и҆ ска́чꙋщѧ въ тѷмпа́нѣхъ съ ра́достїю и҆ съ гꙋ́сльми.

⁶

Коли вони йшли, повертаючись після перемоги Давида над филистимлянином, то жінки з усіх міст ізраїльських виходили назустріч Саулу царю зі співом і танцями, з урочистими тимпанами і з кимвалами.

⁷

И҆ и҆схожда́хꙋ жєны̀ ликꙋ́ющѧ и҆ глаго́лющѧ: побѣдѝ саꙋ́лъ съ ты́сѧщами свои́ми, а҆ даві́дъ со тма́ми свои́ми.

⁷

І викликували жінки, які грали, говорячи: Саул переміг тисячі, а Давид — десятки тисяч!

⁸

И҆ разгнѣ́васѧ саꙋ́лъ ѕѣлѡ̀, и҆ лꙋка̑вы ꙗ҆ви́шасѧ глаго́лы пред̾ ѻ҆чи́ма саꙋ́ловыма ѡ҆ словесѝ се́мъ. И҆ речѐ саꙋ́лъ: даві́дꙋ да́ша тмы̑, мнѣ́ же да́ша ты́сѧщы: и҆ чегѡ̀ є҆мꙋ̀ (нѣ́сть), то́чїю ца́рства;

⁸

І Саул сильно засмутився, і неприємно було йому це слово, і він сказав: Давиду дали десятки тисяч, а мені тисячі; йому бракує тільки царства.

⁹

И҆ бѣ̀ саꙋ́лъ подзира́ѧ даві́да ѿ днѐ ѻ҆́нагѡ и҆ пото́мъ.

⁹

І з того дня і потім підозріливо дивився Саул на Давида.

¹⁰

И҆ бы́сть ѿ оу҆́трешнѧгѡ днѐ, и҆ напада́ше дꙋ́хъ лꙋка́вый ѿ бг҃а на саꙋ́ла, и҆ прорица́ше посредѣ̀ до́мꙋ своегѡ̀: и҆ даві́дъ поѧ́ше рꙋко́ю свое́ю (въ гꙋ́сли), ꙗ҆́коже и҆ по всѧ̑ дни̑: копїе́ же въ рꙋцѣ̀ саꙋ́ли:

¹⁰

І було на другий день: напав злий дух від Бога на Саула, і він біснувався в домі своєму, а Давид грав рукою своєю на струнах, як і в інші дні; в руці у Саула був спис.

¹¹

и҆ взѧ̀ саꙋ́лъ копїѐ и҆ речѐ: поражꙋ̀ даві́да къ стѣнѣ̀. И҆ оу҆клони́сѧ даві́дъ ѿ лица̀ є҆гѡ̀ два́жды.

¹¹

І кинув Саул спис, подумавши: приб’ю Давида до стіни; але Давид двічі ухилився від нього.

¹²

И҆ оу҆боѧ́сѧ саꙋ́лъ ѿ лица̀ даві́дова, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь бѣ̀ съ ни́мъ, а҆ ѿ саꙋ́ла ѿстꙋпѝ:

¹²

І став боятися Саул Давида, тому що Господь був з ним, а від Саула відступив.

¹³

и҆ ѿста́ви є҆го̀ саꙋ́лъ ѿ себє̀, и҆ поста́ви є҆го̀ себѣ̀ тысѧщенача́лника: и҆ и҆схожда́ше и҆ вхожда́ше пред̾ людьмѝ.

¹³

І віддалив його Саул від себе і поставив його у себе тисячоначальником, і він виходив і входив перед народом.

¹⁴

И҆ бѣ̀ даві́дъ во всѣ́хъ пꙋте́хъ свои́хъ смы́слѧ, и҆ гдⷭ҇ь бѣ̀ съ ни́мъ.

¹⁴

І Давид у всіх ділах своїх чинив розсудливо, і Господь був з ним.

¹⁵

И҆ ви́дѣ саꙋ́лъ, ꙗ҆́кѡ то́й смы́слитъ ѕѣлѡ̀, и҆ боѧ́шесѧ ѿ лица̀ є҆гѡ̀.

¹⁵

І Саул бачив, що він дуже розсудливий, і боявся його.

¹⁶

Ве́сь же і҆и҃ль и҆ і҆ꙋ́да люблѧ́хꙋ даві́да, ꙗ҆́кѡ то́й вхожда́ше и҆ и҆схожда́ше пред̾ лице́мъ люді́й.

¹⁶

А весь Ізраїль і Іуда любили Давида, тому що він виходив і входив перед ними.

¹⁷

И҆ речѐ саꙋ́лъ къ даві́дꙋ: сѐ, дщѝ моѧ̀ бо́лшаѧ мерѡ́въ, сїю̀ тебѣ̀ да́мъ въ женꙋ̀, то́кмѡ бꙋ́ди мѝ въ сы́на си́лы и҆ побора́й бра̑ни гдⷭ҇ни. И҆ саꙋ́лъ речѐ: да не бꙋ́детъ рꙋка̀ моѧ̀ на не́мъ, но да бꙋ́детъ рꙋка̀ и҆ноплеме́ннича.

¹⁷

І сказав Саул Давиду: ось старша дочка моя, Мерова; я дам її тобі за дружину, тільки будь у мене хоробрим і веди війни Господні. Тому що Саул думав: нехай не моя рука буде на ньому, але рука филистимлян буде на ньому.

¹⁸

И҆ речѐ даві́дъ къ саꙋ́лꙋ: кто̀ а҆́зъ є҆́смь; и҆ ко́е житїѐ сро́дства ѻ҆тца̀ моегѡ̀ во і҆и҃ли, ꙗ҆́кѡ да бꙋ́дꙋ зѧ́ть ца́рскїй;

¹⁸

Але Давид сказав Саулу: хто я, і що життя моє і рід батька мого в Ізраїлі, щоб мені бути зятем царя?

¹⁹

И҆ бы́сть во вре́мѧ, є҆гда̀ да́нѣй бы́ти подоба́ше мерѡ́вѣ дще́ри саꙋ́ловѣ даві́дꙋ, сїѧ̀ даде́сѧ а҆дрїи́лꙋ молаѳі́тскомꙋ въ женꙋ̀.

¹⁹

А коли настав час віддати Мерову, дочку Саула, Давиду, то вона була видана заміж за Адриела з Мехоли.

²⁰

И҆ возлюбѝ мелхо́ла дще́рь саꙋ́лова даві́да: и҆ возвѣсти́сѧ саꙋ́лꙋ, и҆ оу҆го́дно бы́сть пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀ сло́во.

²⁰

Але Давида полюбила друга дочка Саула, Мелхола; і коли сповістили про це Саула, то це було приємно йому.

²¹

И҆ речѐ саꙋ́лъ: да́мъ є҆мꙋ̀ ю҆̀, и҆ бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ въ собла́знъ. И҆ бѣ̀ на саꙋ́ла рꙋка̀ и҆ноплеме́ннича. И҆ речѐ саꙋ́лъ къ даві́дꙋ: въ си́лахъ бꙋ́деши мѝ зѧ́ть дне́сь.

²¹

Саул думав: віддам її за нього, і вона буде йому сіткою, і рука филистимлян буде на ньому. І сказав Саул Давиду: через іншу ти поріднишся нині зі мною.

²²

И҆ заповѣ́да саꙋ́лъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ, глаго́лѧ: рцы́те вы̀ та́йнѡ даві́дꙋ, глаго́люще: сѐ, благоволи́тъ ѡ҆ тебѣ̀ ца́рь, и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ лю́бѧтъ тѧ̀, и҆ ты̀ бꙋ́ди зѧ́ть царю̀.

²²

І наказав Саул слугам своїм: скажіть Давиду таємно: ось, цар благоволить до тебе, і всі слуги його люблять тебе; отже, будь зятем царя.

²³

И҆ глаго́лаша ѻ҆́троцы саꙋ́лѡвы во оу҆́шы даві́дꙋ глаго́лы сїѧ̑. И҆ речѐ даві́дъ: є҆да̀ легко̀ пред̾ ѻ҆чи́ма ва́шима, є҆́же бы́ти (мѝ) зѧ́темъ царю̀; а҆́зъ бо є҆́смь мꙋ́жъ смире́нъ и҆ не сла́венъ.

²³

І передали слуги Саулові у вуха Давиду всі слова ці. І сказав Давид: хіба здається вам легко бути зятем царя? я — людина бідна і незначна.

²⁴

И҆ возвѣсти́ша ѻ҆́троцы саꙋ́лꙋ сїѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же глаго́ла даві́дъ.

²⁴

І донесли Саулу слуги його і сказали: ось що говорить Давид.

²⁵

И҆ речѐ саꙋ́лъ: та́кѡ рцы́те даві́дꙋ: не хо́щетъ ца́рь съ бога́тствомъ (зѧ́тѧ), но то́кмѡ во стѣ̀ краенеѡбрѣ́занїй и҆ноплеме́нническихъ ѿмсти́ти врагѡ́мъ царє́вымъ. Саꙋ́лъ бо мы́слѧше вда́ти даві́да въ рꙋ́цѣ и҆ноплеме́нникѡмъ.

²⁵

І сказав Саул: так скажіть Давиду: цар не хоче віна, крім ста краєобрізань филистимських, на помсту ворогам царя. Тому що Саул мав на думці погубити Давида руками филистимлян.

²⁶

И҆ возвѣсти́ша ѻ҆́троцы саꙋ́лѡвы глаго́лы сїѧ̑ даві́дꙋ, и҆ оу҆гѡ́дна бы́ша словеса̀ сїѧ̑ пред̾ ѻ҆чи́ма даві́довыма, є҆́же бы́ти въ зѧ́тѧ царю̀.

²⁶

І переказали слуги його Давиду ці слова, і сподобалося Давиду стати зятем царя.

²⁷

И҆ не по мно́зѣхъ дне́хъ, воста̀ даві́дъ и҆ и҆́де са́мъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ съ ни́мъ, и҆ оу҆бѝ ѿ и҆ноплемє́нникъ двѣ́сти мꙋже́й: и҆ принесѐ краенеѡбрѣ̑занїѧ и҆́хъ царю̀ и҆ вдадѐ ѧ҆̀ є҆мꙋ̀, и҆ бы́сть зѧ́ть царю̀, и҆ вдадѐ є҆мꙋ̀ ца́рь мелхо́лꙋ дще́рь свою̀ въ женꙋ̀.

²⁷

Ще не минули призначені дні, як Давид встав і пішов сам і люди його з ним, і убив двісті чоловік филистимлян, і приніс Давид краєобрізання їх, і представив їх у повній кількості царю, щоб стати зятем царя. І видав Саул за нього Мелхолу, дочку свою, заміж.

²⁸

И҆ ви́дѣ саꙋ́лъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆́сть съ даві́домъ, и҆ ве́сь і҆и҃ль лю́битъ є҆го̀:

²⁸

І побачив Саул і дізнався, що Господь з Давидом [і весь Ізраїль любить його,] і що Мелхола, дочка Саула, любила Давида.

²⁹

и҆ приложѝ саꙋ́лъ ѿто́лѣ па́че боѧ́тисѧ даві́да. И҆ бы́сть саꙋ́лъ враждꙋ́ѧ на даві́да во всѧ̑ дни̑.

²⁹

І став Саул ще більше боятися Давида і зробився ворогом його на все життя.

³⁰

И҆ и҆схожда́хꙋ кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи, и҆ бы́сть ѿ нача́ла и҆схожде́нїѧ и҆́хъ, даві́дъ разꙋ́менъ бѣ̀ па́че всѣ́хъ слꙋ́гъ саꙋ́ловыхъ, и҆ почте́сѧ и҆́мѧ є҆гѡ̀ ѕѣлѡ̀.

³⁰

І коли вожді филистимські вийшли на війну, Давид, від самого виходу їх, діяв розсудливіше за всіх слуг Саулових, і дуже прославилося ім’я його.

Глава́ ѳ҃і

¹

И҆ глаго́ла саꙋ́лъ къ і҆ѡнаѳа́нꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀ и҆ ко всѣ̑мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ, да оу҆мертвѧ́тъ даві́да. І҆ѡнаѳа́нъ же сы́нъ саꙋ́ловъ любѧ́ше даві́да ѕѣлѡ̀.

¹

І говорив Саул Іонафану, синові своєму, і всім слугам своїм, щоб умертвити Давида; але Іонафан, син Саула, дуже любив Давида.

²

И҆ возвѣстѝ і҆ѡнаѳа́нъ даві́дꙋ, глаго́лѧ: ѻ҆те́цъ мо́й саꙋ́лъ и҆́щетъ тѧ̀ оу҆би́ти: сохрани́сѧ оу҆̀бо заꙋ́тра ра́нѡ, и҆ скры́йсѧ, и҆ сѧ́ди вта́йнѣ:

²

І сповістив Іонафан Давида, говорячи: батько мій Саул шукає, як умертвити тебе; отже, бережися завтра; сховайся і будь у потайному місці;

³

и҆ а҆́зъ и҆зы́дꙋ, и҆ ста́нꙋ при ѻ҆тцѣ̀ мое́мъ на селѣ̀, и҆дѣ́же є҆сѝ ты̀: и҆ а҆́зъ возглаго́лю ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀ ѡ҆ тебѣ̀, и҆ оу҆зрю̀, что̀ бꙋ́детъ, и҆ возвѣщꙋ̀ тебѣ̀.

³

а я вийду і стану поруч з батьком моїм на полі, де ти будеш, і поговорю про тебе з батьком моїм, і що побачу, розповім тобі.

⁴

И҆ глаго́ла і҆ѡнаѳа́нъ ѡ҆ даві́дѣ блага̑ѧ къ саꙋ́лꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, и҆ речѐ къ немꙋ̀: да не согрѣша́етъ ца́рь на раба̀ своего̀ даві́да, ꙗ҆́кѡ не согрѣшѝ пред̾ тобо́ю, и҆ дѣла̀ є҆гѡ̀ бла̑га сꙋ́ть ѕѣлѡ̀:

⁴

І говорив Іонафан добре про Давида Саулу, батькові своєму, і сказав йому: нехай не грішить цар проти раба свого Давида, тому що він нічим не згрішив проти тебе, і справи його дуже корисні для тебе;

⁵

и҆ положѝ дꙋ́шꙋ свою̀ въ рꙋцѣ̀ свое́й и҆ побѣдѝ и҆ноплеме́нника, и҆ сотворѝ гдⷭ҇ь спⷭ҇нїе вели́ко всемꙋ̀ і҆и҃лю, и҆ всѝ ви́дѣша и҆ возра́довашасѧ: и҆ почто̀ согрѣша́еши въ кро́вь непови́ннꙋ, є҆́же оу҆би́ти даві́да тꙋ́не;

⁵

він наражав на небезпеку душу свою, щоб уразити филистимлянина, і Господь учинив велике спасіння всьому Ізраїлю; ти бачив це і радів; для чого ж ти хочеш згрішити проти невинної крові й умертвити Давида без причини?

⁶

И҆ послꙋ́ша саꙋ́лъ гла́са і҆ѡнаѳа́нѧ: и҆ клѧ́тсѧ саꙋ́лъ, глаго́лѧ: жи́въ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ не оу҆́мретъ (даві́дъ).

⁶

І послухав Саул голосу Іонафана і присягнув Саул: живий Господь, Давид не помре.

⁷

И҆ призва̀ і҆ѡнаѳа́нъ даві́да и҆ возвѣстѝ є҆мꙋ̀ всѧ̑ глаго́лы сїѧ̑, и҆ введѐ і҆ѡнаѳа́нъ даві́да къ саꙋ́лꙋ, и҆ бѣ̀ пред̾ ни́мъ ꙗ҆́кѡ вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ.

⁷

І покликав Іонафан Давида, і переказав йому Іонафан усі слова ці, і привів Іонафан Давида до Саула, і він був при ньому, як вчора і третього дня.

⁸

И҆ приложи́сѧ бра́нь бы́ти на саꙋ́ла, и҆ оу҆крѣпи́сѧ даві́дъ, и҆ побѣдѝ и҆ноплеме́нники, и҆ и҆збѝ ꙗ҆́звою вели́кою ѕѣлѡ̀, и҆ бѣжа́ша ѿ лица̀ є҆гѡ̀.

⁸

Знову почалася війна, і вийшов Давид, і воював з филистимлянами, і наніс їм велику поразку, і вони побігли від нього.

⁹

И҆ бы́сть ѿ бг҃а дꙋ́хъ лꙋка́вый на саꙋ́лѣ, и҆ то́й въ домꙋ̀ свое́мъ сѣдѧ́ше, и҆ копїѐ въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀, даві́дъ же и҆гра́ше рꙋка́ми свои́ми:

⁹

І злий дух від Бога напав на Саула, і він сидів у домі своєму, і спис його був у руці його, а Давид грав рукою своєю на струнах.

¹⁰

и҆ и҆ска́ше саꙋ́лъ копїе́мъ порази́ти даві́да, и҆ ѿстꙋпѝ даві́дъ ѿ лица̀ саꙋ́лѧ, и҆ оу҆да́ри саꙋ́лъ копїе́мъ въ стѣ́нꙋ: даві́дъ же ѿше́дъ спасе́сѧ въ но́щь тꙋ̀.

¹⁰

І хотів Саул прибити Давида списом до стіни, але Давид відскочив від Саула, і спис встромився в стіну; Давид же втік і врятувався в ту ніч.

¹¹

И҆ посла̀ саꙋ́лъ вѣ́стники въ до́мъ даві́довъ стрещѝ є҆го̀, є҆́же оу҆би́ти є҆го̀ ра́нѡ. И҆ возвѣстѝ даві́дꙋ мелхо́ла жена̀ є҆гѡ̀, глаго́лющи: а҆́ще ты̀ не спасе́ши дꙋшѝ твоеѧ̀ въ но́щь сїю̀, заꙋ́тра оу҆́мреши.

¹¹

І послав Саул слуг у дім до Давида, щоб стерегти його й убити його до ранку. І сказала Давиду Мелхола, дружина його: якщо ти не врятуєш душі твоєї в цю ніч, то завтра будеш убитий.

¹²

И҆ свѣ́си мелхо́ла даві́да ѻ҆ко́нцемъ, и҆ ѿи́де, и҆ оу҆бѣжа̀, и҆ спасе́сѧ:

¹²

І спустила Мелхола Давида з вікна, і він пішов, і втік і врятувався.

¹³

и҆ прїѧ́тъ мелхо́ла тщепогреба̑лнаѧ, и҆ положѝ на ѻ҆дрѣ̀, и҆ пе́чень ко́зїю положѝ на возгла́вїи є҆гѡ̀, и҆ покры̀ ѧ҆̀ ри́зами.

¹³

Мелхола ж узяла статую і поклала на постіль, а в узголів’я її поклала козячу шкуру, і покрила одягом.

¹⁴

И҆ посла̀ саꙋ́лъ вѣ́стники, да и҆́мꙋтъ даві́да, и҆ реко́ша, ꙗ҆́кѡ бо́ленъ є҆́сть.

¹⁴

І послав Саул слуг, щоб узяти Давида; але Мелхола сказала: він хворий.

¹⁵

И҆ посла̀ саꙋ́лъ, да ѡ҆глѧ́даютъ даві́да, глаго́лѧ: принеси́те є҆го̀ на ѻ҆дрѣ̀ ко мнѣ̀, є҆́же оу҆мертви́ти є҆го̀.

¹⁵

І послав Саул слуг, щоб оглянути Давида, говорячи: принесіть його до мене на постелі, щоб убити його.

¹⁶

И҆ прїидо́ша слꙋги̑, и҆ сѐ, тщепогреба̑лнаѧ на ѻ҆дрѣ̀ и҆ ко́зїѧ пе́чень при возгла́вїи є҆гѡ̀.

¹⁶

І прийшли слуги, і ось, на постелі статуя, а в її узголів’ї козяча шкура.

¹⁷

И҆ речѐ саꙋ́лъ къ мелхо́лѣ: почто̀ та́кѡ ѡ҆бманꙋ́ла мѧ̀ є҆сѝ, и҆ ѿпꙋсти́ла є҆сѝ врага̀ моего̀, и҆ гонзѐ менѐ; И҆ речѐ мелхо́ла саꙋ́лꙋ: са́мъ мѝ речѐ: ѿпꙋсти́ мѧ: а҆́ще же нѝ, погꙋблю́ тѧ.

¹⁷

Тоді Саул сказав Мелхолі: для чого ти так обдурила мене і відпустила ворога мого, щоб він утік? І сказала Мелхола Саулу: він сказав мені: відпусти мене, інакше я уб’ю тебе.

¹⁸

И҆ даві́дъ оу҆бѣжа̀ и҆ спасе́сѧ, и҆ и҆́де къ самꙋи́лꙋ во а҆рмаѳе́мъ и҆ повѣ́да є҆мꙋ̀ всѧ̑, є҆ли̑ка сотворѝ є҆мꙋ̀ саꙋ́лъ. И҆ и҆до́ста даві́дъ и҆ самꙋи́лъ и҆ сѣдо́ста въ наѵа́ѳѣ въ ра́мѣ.

¹⁸

І втік Давид і врятувався, і прийшов до Самуїла в Раму і розповів йому все, що робив з ним Саул. І пішов він із Самуїлом, і зупинилися вони в Навафі [біля Рами].

¹⁹

И҆ возвѣсти́ша саꙋ́лꙋ, глаго́люще: сѐ, даві́дъ въ наѵа́ѳѣ въ ра́мѣ.

¹⁹

І донесли Саулу, говорячи: ось, Давид у Навафі, біля Рами.

²⁰

И҆ посла̀ слꙋги̑ саꙋ́лъ ꙗ҆́ти даві́да, и҆ ви́дѣша собо́ръ прⷪ҇ро́кѡвъ, и҆ самꙋи́лъ стоѧ́ше настоѧ́тель над̾ ни́ми: и҆ бы́сть дх҃ъ бж҃їй на слꙋга́хъ саꙋ́лихъ, и҆ нача́ша прорица́ти.

²⁰

І послав Саул слуг узяти Давида, і коли побачили вони сонм пророків, що пророкували, і Самуїла, який начальствував над ними, то Дух Божий зійшов на слуг Саула, і вони стали пророкувати.

²¹

И҆ возвѣсти́ша саꙋ́лꙋ, и҆ посла̀ дрꙋгі̑ѧ слꙋги̑, и҆ прорица́ти нача́ша и҆ ті́и. И҆ приложѝ саꙋ́лъ посла́ти слꙋги̑ трє́тїѧ, и҆ нача́ша и҆ ті́и прорица́ти.

²¹

Донесли про це Саулу, і він послав інших слуг, але і ці стали пророкувати. Потім послав Саул третіх слуг, і ці стали пророкувати.

²²

И҆ разгнѣ́васѧ гнѣ́вомъ саꙋ́лъ, и҆ и҆́де и҆ са́мъ во а҆рмаѳе́мъ, и҆ прїи́де да́же до кла́дѧзѧ гꙋмна̀, є҆́же є҆́сть въ се́фѣ, и҆ вопросѝ и҆ речѐ: гдѣ̀ є҆́сть самꙋи́лъ и҆ даві́дъ; И҆ рѣ́ша: сѐ, въ наѵа́ѳѣ въ ра́мѣ.

²²

[Розгнівавшись,] Саул сам пішов у Раму, і дійшов до великого джерела, що в Сефі, і запитав, говорячи: де Самуїл і Давид? І сказали: ось, у Навафі, біля Рами.

²³

И҆ и҆́де ѿтꙋ́дꙋ въ наѵа́ѳъ (и҆́же) въ ра́мѣ: и҆ бы́сть и҆ на не́мъ дх҃ъ бж҃їй, и҆ и҆дѧ́ше и҆ды́й и҆ прорица́ѧ, до́ндеже прїитѝ є҆мꙋ̀ въ наѵа́ѳъ и҆́же въ ра́мѣ.

²³

І пішов він туди в Наваф біля Рами, і на нього зійшов Дух Божий, і він ішов і пророкував, доки не прийшов у Наваф біля Рами.

²⁴

И҆ совлечѐ ри̑зы своѧ̑ и҆ прорица́ше пред̾ ни́ми: и҆ падѐ на́гъ ве́сь де́нь то́й и҆ всю̀ но́щь. Тогѡ̀ ра́ди глаго́лахꙋ: є҆да̀ и҆ саꙋ́лъ во проро́цѣхъ;

²⁴

І зняв і він одяг свій, і пророкував перед Самуїлом, і весь день той і всю ту ніч лежав неодягненим; тому говорять: «невже і Саул у пророках?»

Глава́ к҃

¹

И҆ ѿбѣжѐ даві́дъ ѿ наѵа́ѳа (и҆́же) въ ра́мѣ и҆ прїи́де ко і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ речѐ: что̀ сотвори́хъ; и҆ что̀ непра́вда моѧ̀; и҆ что̀ согрѣши́хъ пред̾ ѻ҆тце́мъ твои́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆́щетъ дꙋшѝ моеѧ̀;

¹

Давид утік з Навафа біля Рами і прийшов і сказав Іонафану: що зробив я, у чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він шукає душі моєї?

²

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆ѡнаѳа́нъ: ника́коже, ты̀ не оу҆́мреши: сѐ, не и҆́мать сотвори́ти ѻ҆те́цъ мо́й глаго́ла вели́ка, и҆лѝ ма́ла, и҆ не ѿкры́етъ оу҆́ха моегѡ̀: и҆ что̀ ꙗ҆́кѡ скры́етъ ѻ҆те́цъ мо́й глаго́лъ се́й ѿ менє̀; не бꙋ́ди сїѐ.

²

І сказав йому [Іонафан]: ні, ти не помреш; ось, батько мій не робить ні великої, ні малої справи, не відкривши вухам моїм; для чого ж би батькові моєму ховати від мене цю справу? цього не буде.

³

И҆ ѿвѣща̀ даві́дъ і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ речѐ: вѣ́даѧ вѣ́даетъ ѻ҆те́цъ тво́й, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, и҆ глаго́летъ: да не позна́етъ сегѡ̀ і҆ѡнаѳа́нъ, не́гли не восхо́щетъ: но жи́въ гдⷭ҇ь и҆ жива̀ дꙋша̀ твоѧ̀, занѐ ꙗ҆́коже реко́хъ, и҆спо́лнисѧ междꙋ̀ мно́ю и҆ междꙋ̀ ѻ҆тце́мъ твои́мъ да́же до сме́рти.

³

Давид клявся і говорив: батько твій добре знає, що я знайшов благовоління в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: «нехай не знає про те Іонафан, щоб не засмутився»; але живий Господь і жива душа твоя! один тільки крок між мною і смертю.

⁴

И҆ речѐ па́ки і҆ѡнаѳа́нъ къ даві́дꙋ: чесогѡ̀ жела́етъ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ что̀ сотворю̀ тебѣ̀;

⁴

І сказав Іонафан Давиду: чого бажає душа твоя, я зроблю для тебе.

⁵

И҆ речѐ даві́дъ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ: сѐ, новомчⷭ҇їе заꙋ́тра, и҆ а҆́зъ сѣдѧ̀ не сѧ́дꙋ съ царе́мъ ꙗ҆́сти, и҆ по́слеши мѧ̀, и҆ скры́юсѧ на по́ли до ве́чера днѐ тре́тїѧгѡ:

⁵

І сказав Давид Іонафану: ось, завтра новомісяччя, і я повинен сидіти з царем за столом; але відпусти мене, і я сховаюся в полі до вечора третього дня.

⁶

и҆ а҆́ще смотрѧ̀ оу҆смо́тритъ мѧ̀ ѻ҆те́цъ тво́й, и҆ рече́ши: просѧ̀ оу҆проси́сѧ ѿ менє̀ даві́дъ ѿитѝ до виѳлее́ма гра́да своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ же́ртва дні́й та́мѡ всемꙋ̀ пле́мени:

⁶

Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: «Давид відпросився в мене сходити у своє місто Вифлеєм; тому що там річне жертвоприношення всього роду його».

⁷

а҆́ще та́кѡ рече́тъ: бла́го: ми́ръ рабꙋ̀ твоемꙋ̀: а҆́ще же же́стокѡ ѿвѣща́етъ тебѣ̀, разꙋмѣ́й, ꙗ҆́кѡ соверши́сѧ ѕло́ба ѿ негѡ̀:

⁷

Якщо на це він скаже: «добре», то мир рабові твоєму; а якщо він розгнівається, то знай, що зла справа вирішена ним.

⁸

и҆ да сотвори́ши ми́лость съ рабо́мъ твои́мъ, ꙗ҆́кѡ вве́лъ є҆сѝ въ завѣ́тъ гдⷭ҇ень раба̀ твоего̀ съ собо́ю: и҆ а҆́ще є҆́сть непра́вда въ рабѣ̀ твое́мъ, оу҆мертви́ мѧ ты̀, а҆ ко ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀ почто̀ та́кѡ и҆́маши мѧ̀ вводи́ти;

⁸

Ти ж зроби милість рабові твоєму, — тому що ти прийняв раба твого в завіт Господній з тобою, — і якщо є яка провина на мені, то умертви ти мене; навіщо тобі вести мене до батька твого?

⁹

И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ: ника́коже (бꙋ́ди) тебѣ̀: є҆гда̀ а҆́ще разꙋмѣва́ѧ оу҆разꙋмѣ́ю, ꙗ҆́кѡ соверши́сѧ ѕло́ба ѻ҆тца̀ моегѡ̀, є҆́же прїитѝ на тебѐ, а҆́ще и҆ не бꙋ́деши во градѣ́хъ твои́хъ, а҆́зъ возвѣщꙋ̀ тебѣ̀.

⁹

І сказав Іонафан: ніяк не буде цього з тобою; тому що, коли я довідаюся напевно, що батько мій вирішив зробити злу справа над тобою, то невже не сповіщу тебе про це?

¹⁰

И҆ речѐ даві́дъ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ: кто̀ возвѣсти́тъ мѝ, а҆́ще ѿвѣща́етъ ѻ҆те́цъ тво́й же́стокѡ;

¹⁰

І сказав Давид Іонафану: хто сповістить мене, якщо батько твій відповість тобі суворо?

¹¹

И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ къ даві́дꙋ: и҆дѝ, и҆ пребꙋ́ди на по́ли. И҆ и҆до́ста ѻ҆́ба на по́ле.

¹¹

І сказав Іонафан Давиду: йди, вийдемо в поле. І вийшли обидва в поле.

¹²

И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ къ даві́дꙋ: гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ и҆скꙋшꙋ̀ ѻ҆тца̀ моего̀ во вре́мѧ (сїѐ) заꙋ́тра, и҆лѝ тре́тїѧгѡ днѐ, и҆ сїѐ, а҆́ще бла́го бꙋ́детъ ѡ҆ даві́дѣ, и҆ не и҆́мамъ посла́ти къ тебѣ̀ на по́ле и҆ возвѣсти́ти сїѧ̑ во оу҆́шы твоѝ:

¹²

І сказав Іонафан Давиду: живий Господь Бог Ізраїлів! я завтра близько цього часу, або післязавтра, випитаю у батька мого; і якщо він прихильний до Давида, і я тоді ж не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми,

¹³

сїѧ̑ да сотвори́тъ бг҃ъ і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, а҆́ще не возвѣщꙋ̀ ѕла̑ѧ на тѧ̀, и҆ ѿкры́ю оу҆́хо твоѐ, и҆ ѿпꙋщꙋ̀ тѧ̀, и҆ ѿи́деши въ ми́рѣ: и҆ бꙋ́детъ гдⷭ҇ь съ тобо́ю, ꙗ҆́коже бѣ̀ со ѻ҆тце́мъ мои́мъ:

¹³

нехай те і те зробить Господь з Іонафаном і ще більше зробить. Якщо ж батько мій замишляє зробити тобі зло, і це відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром: і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм!

¹⁴

и҆ а҆́ще оу҆́бѡ є҆щѐ жи́въ бꙋ́дꙋ а҆́зъ, да сотвори́ши ми́лость со мно́ю:

¹⁴

Але і ти, якщо я буду ще живий, зроби мені милість Господню.

¹⁵

и҆ а҆́ще сме́ртїю оу҆мрꙋ̀, да не ѿи́меши ми́лости твоеѧ̀ ѿ до́мꙋ моегѡ̀ до вѣ́ка:

¹⁵

А якщо я помру, то не відніми милости твоєї від дому мого повіки, навіть і тоді, коли Господь знищить з лиця землі усіх ворогів Давида.

¹⁶

а҆́ще же нѝ, є҆гда̀ и҆скорени́тъ гдⷭ҇ь врагѝ даві́дѡвы, коего́ждо ѿ лица̀ землѝ, да ѡ҆брѧ́щетсѧ и҆́мѧ і҆ѡнаѳа́не въ домꙋ̀ даві́довѣ, и҆ и҆зы́щетъ гдⷭ҇ь врагѝ даві́дѡвы.

¹⁶

Так уклав Іонафан завіт з домом Давида і сказав: нехай стягне Господь з ворогів Давида!

¹⁷

И҆ приложѝ і҆ѡнаѳа́нъ є҆щѐ клѧ́тисѧ даві́дꙋ, ꙗ҆́кѡ возлюбѝ дꙋ́шꙋ лю́бѧщагѡ є҆го̀.

¹⁷

І знову Іонафан клявся Давиду своєю любов’ю до нього, тому що любив його, як свою душу.

¹⁸

И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ къ немꙋ̀: заꙋ́тра новомчⷭ҇їе, и҆ присмо́тренъ бꙋ́деши, ꙗ҆́кѡ пра́здно оу҆смо́трено бꙋ́детъ мѣ́сто твоѐ:

¹⁸

І сказав йому Іонафан: завтра новомісяччя, і про тебе запитають, тому що місце твоє буде не зайняте;

¹⁹

ты́ же преме́длиши трѝ дни̑ и҆ пребꙋ́деши на мѣ́стѣ твое́мъ, и҆дѣ́же скры́ешисѧ въ де́нь дѣ́ланїѧ, и҆ сѧ́деши при є҆рга́вѣ ѻ҆́нѣмъ:

¹⁹

тому на третій день ти спустись і поспіши на те місце, де ховався ти колись, і сядь біля каменя Азель;

²⁰

и҆ а҆́зъ оу҆тро́ю стрѣла́ми стрѣлѧ́ѧ, и҆ стрѣлю̀ верга́ѧ до а҆магга́рїа:

²⁰

а я в той бік пущу три стріли, начебто стріляючи в ціль;

²¹

и҆ сѐ, послю̀ ѻ҆́трока, глаго́лѧ: и҆дѝ и҆ ѡ҆брѧ́щи мѝ стрѣлꙋ̀: и҆ а҆́ще рекꙋ̀ ѻ҆́трокꙋ: здѣ̀ стрѣла̀ ѿ тебє̀, и҆ здѣ̀, возмѝ ю҆̀: и҆ ты̀ грѧдѝ ко мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ ми́ръ тебѣ̀, и҆ нѣ́сть ѡ҆ тебѣ̀ сло́ва, жи́въ гдⷭ҇ь:

²¹

потім пошлю отрока, говорячи: «піди, знайди стріли»; і якщо я скажу отроку: «ось, стріли позаду тебе, візьми їх», то прийди до мене, тому що мир тобі, і, живий Господь, нічого тобі не буде;

²²

а҆́ще же та́кѡ рекꙋ̀ ю҆́ноши: та́мѡ стрѣла̀ ѿ тебє̀ и҆ да́лѣе: и҆дѝ, ꙗ҆́кѡ ѿсла́ тѧ гдⷭ҇ь:

²²

якщо ж так скажу отрокові: «ось, стріли перед тобою», то ти йди, бо відпускає тебе Господь;

²³

и҆ глаго́лъ є҆го́же а҆́зъ и҆ ты̀ глаго́лахомъ, сѐ, гдⷭ҇ь свидѣ́тель междꙋ̀ тобо́ю и҆ мно́ю до вѣ́ка.

²³

а того, про що ми говорили, я і ти, свідок Господь між мною і тобою повіки.

²⁴

И҆ скры́сѧ даві́дъ на по́ли, и҆ прїи́де новомчⷭ҇їе, и҆ прїи́де ца́рь на трапе́зꙋ ꙗ҆́сти,

²⁴

І сховався Давид на полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати.

²⁵

и҆ сѣ́де ца́рь на мѣ́стѣ свое́мъ ꙗ҆́коже и҆ всегда̀ на престо́лѣ при стѣнѣ̀, и҆ предварѝ і҆ѡнаѳа́на, и҆ сѣ́де а҆вени́ръ ѿ страны̀ саꙋ́ловы, и҆ оу҆смо́трено бы́сть (пра́здно) мѣ́сто даві́дово.

²⁵

Цар сів на своєму місці, за звичаєм, на сідалище біля стіни, й Іонафан встав, і Авенир сів поруч із Саулом; місце ж Давида залишилося вільним.

²⁶

И҆ не глаго́ла саꙋ́лъ ничто́же въ то́й де́нь, помы́сли бо, слꙋ́чай ви́дитсѧ, нечи́стꙋ бы́ти, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆чи́стисѧ.

²⁶

І не сказав Саул у той день нічого, тому що подумав, що це випадковість, що Давид нечистий, не очистився.

²⁷

И҆ бы́сть наꙋ́трїе мцⷭ҇а въ де́нь вторы́й, и҆ оу҆смо́трено бы́сть пра́здно мѣ́сто даві́дово, и҆ речѐ саꙋ́лъ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀: что̀ ꙗ҆́кѡ не прїи́де сы́нъ і҆ессе́евъ ни вчера̀, ни дне́сь на трапе́зꙋ;

²⁷

Настав і другий день новомісяччя, а місце Давида залишалося вільним. Тоді сказав Саул синові своєму Іонафану: чому син Ієссеїв не прийшов на обід ні вчора, ні сьогодні?

²⁸

И҆ ѿвѣща̀ і҆ѡнаѳа́нъ къ саꙋ́лꙋ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: оу҆проси́сѧ ѿ менє̀ даві́дъ до виѳлее́ма гра́да своегѡ̀ и҆тѝ,

²⁸

І відповів Іонафан Саулу: Давид відпросився в мене у Вифлеєм;

²⁹

и҆ речѐ: ѿпꙋсти́ мѧ нн҃ѣ (въ виѳлее́мъ), ꙗ҆́кѡ же́ртва колѣ́на на́шегѡ во гра́дѣ, и҆ заповѣ́даша мнѣ̀ бра́тїѧ моѧ̑: и҆ нн҃ѣ а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, да пойдꙋ̀ нн҃ѣ и҆ оу҆зрю̀ бра́тїю мою̀: сегѡ̀ ра́ди не прїи́де на трапе́зꙋ царе́вꙋ.

²⁹

він сказав: «відпусти мене, тому що у нас у місті родинне жертвоприношення, і мій брат запросив мене; отже, якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, сходжу я і побачуся зі своїми братами»; тому він і не прийшов на обід царя.

³⁰

И҆ разгнѣ́васѧ гнѣ́вомъ саꙋ́лъ на і҆ѡнаѳа́на ѕѣлѡ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сы́не дѣ́вѡкъ блꙋдни́цъ, не вѣ́мъ ли, ꙗ҆́кѡ соѡ́бщникъ є҆сѝ ты̀ сы́нꙋ і҆ессе́евꙋ въ срамотꙋ̀ твою̀ и҆ въ срамотꙋ̀ ѿкрове́нїѧ ма́тере твоеѧ̀;

³⁰

Тоді сильно розгнівався Саул на Іонафана і сказав йому: сину негідний і непокірливий! хіба я не знаю, що ти подружився із сином Ієссеєвим на сором собі і на сором матері твоїй?

³¹

ꙗ҆́кѡ во всѧ̑ дни̑, въ нѧ́же сы́нъ і҆ессе́евъ жи́ти и҆́мать на землѝ, не оу҆гото́витсѧ ца́рство твоѐ: нн҃ѣ оу҆̀бо посла́въ, поимѝ ю҆́ношꙋ, ꙗ҆́кѡ сы́нъ сме́рти є҆́сть се́й.

³¹

бо в усі дні, доки син Ієссеїв буде жити на землі, не устоїш ні ти, ні царство твоє; тепер же пошли і приведи його до мене, тому що він приречений на смерть.

³²

И҆ ѿвѣща̀ і҆ѡнаѳа́нъ саꙋ́лꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ речѐ: за что̀ оу҆мира́етъ; что̀ сотворѝ;

³²

І відповів Іонафан Саулу, батькові своєму, і сказав йому: за що умертвляти його? що він зробив?

³³

И҆ ве́рже саꙋ́лъ копїе́мъ на і҆ѡнаѳа́на, є҆́же оу҆мертви́ти є҆го̀. И҆ позна̀ і҆ѡнаѳа́нъ, ꙗ҆́кѡ соверши́сѧ ѕло́ба сїѧ̑ ѿ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, да оу҆мертви́тъ даві́да:

³³

Тоді Саул кинув спис у нього, щоб уразити його. І Іонафан зрозумів, що батько його наважився убити Давида.

³⁴

и҆ вскочѝ і҆ѡнаѳа́нъ ѿ трапе́зы во гнѣ́вѣ ꙗ҆́рости, и҆ не ꙗ҆дѐ хлѣ́ба въ де́нь вторы́й мцⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ сокрꙋши́сѧ ѡ҆ даві́дѣ, занѐ совершѝ (ѕло́бꙋ) на него̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀.

³⁴

І встав Іонафан з-за столу у великому гніві і не обідав на другий день новомісяччя, тому що уболівав за Давида і тому що скривдив його батько його.

³⁵

И҆ бы́сть заꙋ́тра, и҆ и҆зы́де і҆ѡнаѳа́нъ на село̀, ꙗ҆́коже совѣща́сѧ ѡ҆ свидѣ́нїи съ даві́домъ, и҆ ѻ҆́трокъ ма́лъ съ ни́мъ.

³⁵

На другой день уранці вийшов Іонафан у поле, в час, який призначив Давиду, і малий отрок з ним.

³⁶

И҆ речѐ ѻ҆́трокꙋ: тецы̀, и҆ ѡ҆брѧ́щи мѝ стрѣ́лы, и҆́миже а҆́зъ стрѣлѧ́ю. И҆ ѻ҆́трокъ течѐ, и҆ ѻ҆́нъ стрѣлѝ стрѣло́ю за него̀.

³⁶

І сказав він отрокові: біжи, шукай стріли, які я пускаю. Отрок побіг, а він пускав стріли так, що вони летіли далі отрока.

³⁷

И҆ прїи́де ѻ҆́трокъ до мѣ́ста стрѣлы̀, и҆дѣ́же стрѣли́лъ і҆ѡнаѳа́нъ. И҆ возопѝ і҆ѡнаѳа́нъ в̾слѣ́дъ ѻ҆́трока и҆ речѐ: та́мѡ стрѣла̀ ѿ тебє̀ и҆ да́лѣе.

³⁷

І побіг отрок туди, куди Іонафан пускав стріли, і закричав Іонафан услід отрокові і сказав: дивися, стріла перед тобою.

³⁸

И҆ па́ки возопѝ і҆ѡнаѳа́нъ в̾слѣ́дъ ѻ҆́трока своегѡ̀, глаго́лѧ: потщи́сѧ ско́рѡ, и҆ не сто́й. И҆ собра̀ ѻ҆́трокъ і҆ѡнаѳа́нꙋ стрѣ́лы и҆ принесѐ и҆̀хъ къ господи́нꙋ своемꙋ̀.

³⁸

І знову кричав Іонафан вслід отрокові: скоріше біжи, не зупиняйся. І зібрав отрок Іонафанів стріли і прийшов до свого господаря.

³⁹

Ѻ҆́трокъ же не оу҆вѣ́дѣ ничесѡ́же, то́кмѡ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ даві́дъ вѣ́дѣста ве́щь.

³⁹

Отрок же не знав нічого; тільки Іонафан і Давид знали, у чому справа.

⁴⁰

И҆ ѿда̀ і҆ѡнаѳа́нъ ѻ҆рꙋ́жїе своѐ ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀ и҆ речѐ ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀: поидѝ и҆ ѿнесѝ во гра́дъ.

⁴⁰

І віддав Іонафан зброю свою отрокові, який був при ньому, і сказав йому: йди, віднеси в місто.

⁴¹

И҆ є҆гда̀ ѿи́де ѻ҆́трокъ, и҆ даві́дъ воста̀ ѿ є҆рга́ва, и҆ падѐ на лицѐ своѐ, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀ три́жды, и҆ ѡ҆блобыза̀ кі́йждо дрꙋ́гъ дрꙋ́га, и҆ пла́касѧ кі́йждо ѡ҆ дрꙋ́гъ дрꙋ́зѣ до сконча́нїѧ вели́ка.

⁴¹

Отрок пішов, а Давид піднявся з південного боку й упав лицем своїм на землю і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали обоє разом, але Давид плакав сильніше.

⁴²

И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нъ даві́дꙋ: и҆дѝ съ ми́ромъ, и҆ ꙗ҆́коже клѧ́хомсѧ мы̀ ѻ҆́ба и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ, глаго́люще: гдⷭ҇ь да бꙋ́детъ свидѣ́тель междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю и҆ междꙋ̀ сѣ́менемъ мои́мъ и҆ междꙋ̀ сѣ́менемъ твои́мъ до вѣ́ка.

⁴²

І сказав Іонафан Давиду: йди з миром; а в чому клялися ми обоє ім’ям Господа, говорячи: «Господь нехай буде між мною і між тобою, і між сіменем моїм і сіменем твоїм», те нехай буде повік.

⁴³

И҆ воста̀ даві́дъ и҆ ѿи́де. І҆ѡнаѳа́нъ же вни́де во гра́дъ.

⁴³

І встав [Давид] і пішов, а Іонафан повернувся в місто.

Глава́ к҃а

¹

И҆ прїи́де даві́дъ въ номвꙋ̀ ко а҆вїмеле́хꙋ і҆ере́ю: и҆ оу҆жасе́сѧ а҆вїмеле́хъ ѡ҆ прише́ствїи є҆гѡ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: что̀ ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆ди́нъ, и҆ никто́же съ тобо́ю;

¹

І прийшов Давид у Номву до Ахимелеха священика, і засмутився Ахимелех при зустрічі з Давидом і сказав йому: чому ти один, і нікого немає з тобою?

²

И҆ речѐ даві́дъ і҆ере́ю: ца́рь заповѣ́да мѝ глаго́лъ дне́сь и҆ речѐ ко мнѣ̀: никто́же да оу҆разꙋмѣ́етъ глаго́ла, є҆гѡ́же ра́ди а҆́зъ посыла́ю тѧ̀ и҆ ѡ҆ не́мже а҆́зъ заповѣ́даю тѝ: и҆ ѻ҆́троки ѡ҆ста́вихъ на мѣ́стѣ глаго́лемѣмъ є҆ммѡні́мъ:

²

І сказав Давид Ахимелеху священикові: цар доручив мені діло і сказав мені: «нехай ніхто не знає, за чим я послав тебе і що доручив тобі»; тому людей я залишив на відповідному місці;

³

и҆ нн҃ѣ а҆́ще сꙋ́ть оу҆ тебє̀ пѧ́ть хлѣ́бы, да́ждь мѝ є҆ли́кѡ и҆́маши.

³

отже, що є в тебе під рукою, дай мені, хлібів п’ять, або що знайдеться.

⁴

И҆ ѿвѣща̀ і҆ере́й даві́дꙋ и҆ речѐ: не сꙋ́ть хлѣ́бы про́сти оу҆ менє̀, но то́чїю хлѣ́бы оу҆ менє̀ свѧще́ннїи: а҆́ще сохране́ни ѻ҆́троцы сꙋ́ть то́кмѡ ѿ жены̀, снѣдѧ́тъ.

⁴

І відповів священик Давиду, говорячи: немає в мене під рукою простого хліба, а є хліб священний; якщо тільки люди твої втрималися від жінок, [нехай з’їдять].

⁵

И҆ ѿвѣща̀ даві́дъ і҆ере́ю и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆ (мы̀) ѿ же́нъ воздержа́хомсѧ вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ: ѿне́лѣже и҆зыдо́хъ а҆́зъ на пꙋ́ть, бы́ша всѝ ѻ҆́троцы ѡ҆чище́ни, и҆ се́й пꙋ́ть нечи́стъ, но ѡ҆свѧти́тсѧ дне́сь сосꙋ̑дъ ра́ди мои́хъ.

⁵

І відповів Давид священикові і сказав йому: жінок при нас не було ні вчора, ні третього дня, з часу, як я вийшов, і сосуди отроків чисті, а якщо дорога нечиста, то хліб залишиться чистим у сосудах.

⁶

И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ а҆вїмеле́хъ і҆ере́й хлѣ́бы предложе́нїѧ, ꙗ҆́кѡ та́мѡ не бѣ̀ хлѣ́ба, но то́кмѡ хлѣ́бы лица̀, и҆̀же взѧ̑ты ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ, є҆́же предложи́тисѧ хлѣ́бꙋ те́пломꙋ, въ ѻ҆́ньже де́нь взѧ̀ и҆̀хъ.

⁶

І дав йому священик священного хліба; тому що не було в нього хліба, крім хлібів священних, що узяті були від лиця Господа, щоб після зняття їхнього покласти теплі хліби.

⁷

И҆ бѣ̀ та́мѡ є҆ди́нъ ѿ ѻ҆́трѡкъ саꙋ́ловыхъ въ де́нь ѡ҆́нъ оу҆держа́нъ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ дѡи́къ сѵ́ринъ, (старѣ́йшина ѿ па̑стырь саꙋ́ловыхъ,) пасы́й мскѝ саꙋ́лѡвы.

⁷

Там знаходився в той день перед Господом один зі слуг Саулових, на їм’я Доїк, ідумеянин, начальник пастухів Саулових.

⁸

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆вїмеле́хꙋ: ви́ждь, а҆́ще є҆́сть здѣ̀ оу҆ тебє̀ копїѐ и҆лѝ ме́чь, ꙗ҆́кѡ меча̀ моегѡ̀ и҆ ѻ҆рꙋ́жїѧ моегѡ̀ не взѧ́хъ съ собо́ю, ꙗ҆́кѡ царе́во повелѣ́нїе внеза́пꙋ мѝ бы́сть.

⁸

І сказав Давид Ахимелеху: чи немає тут у тебе під рукою списа або меча? тому що я не взяв із собою ні меча, ні іншої зброї, бо доручення царя було спішне.

⁹

И҆ речѐ і҆ере́й: сѐ, ме́чь голїа́ѳа и҆ноплеме́нника, є҆го́же ты̀ оу҆би́лъ є҆сѝ во ю҆до́ли и҆ла̀, и҆ то́й ѡ҆бви́тъ бѧ́ше въ ри́зꙋ за є҆фꙋ́домъ: а҆́ще то́й хо́щеши взѧ́ти, возмѝ себѣ̀, нѣ́сть бо и҆на́гѡ здѣ̀ кромѣ̀ сегѡ̀. И҆ речѐ даві́дъ: сѐ, нѣ́сть ꙗ҆́коже то́й: да́ждь мѝ є҆го̀. И҆ дадѐ є҆го̀ є҆мꙋ̀.

⁹

І сказав священик: ось меч Голіафа филистимлянина, якого ти вразив у долині дуба, загорнений в одяг, за ефодом; якщо хочеш, візьми його; іншого, крім цього, немає тут. І сказав Давид: немає йому подібного, дай мені його. [І дав йому.]

¹⁰

И҆ воста̀ даві́дъ, и҆ оу҆бѣжѐ въ то́й де́нь ѿ лица̀ саꙋ́лова, и҆ прїи́де даві́дъ ко а҆нхꙋ́сꙋ царю̀ ге́ѳскꙋ.

¹⁰

І встав Давид, і втік у той же день від Саула, і прийшов до Анхуса, царя Гефського.

¹¹

И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы а҆нхꙋ́сѡвы къ немꙋ̀: не се́й ли даві́дъ ца́рь землѝ; не семꙋ́ ли и҆зыдо́ша (жєны̀) ликꙋ́ющыѧ, глаго́лющѧ: побѣдѝ саꙋ́лъ съ ты́сѧщами свои́ми, и҆ даві́дъ со тма́ми свои́ми;

¹¹

І сказали Анхусу слуги його: чи це не Давид, цар тієї країни? чи не йому співали в хороводах і говорили: «Саул уразив тисячі, а Давид — десятки тисяч»?

¹²

И҆ положѝ даві́дъ глаго́лы сїѧ̑ въ се́рдцы свое́мъ, и҆ оу҆боѧ́сѧ ѕѣлѡ̀ ѿ лица̀ а҆нхꙋ́са царѧ̀ ге́ѳска.

¹²

Давид поклав слова ці в серці своєму і сильно боявся Анхуса, царя Гефського.

¹³

И҆ и҆змѣнѝ лицѐ своѐ пред̾ ни́мъ, и҆ притвори́сѧ въ де́нь то́й, и҆ бїѧ́ше во врата̀ гра́да, ꙗ҆́кѡ въ тѷмпа́нъ, и҆ па́даше на рꙋ́ки своѧ̑, и҆ падѐ оу҆ вра́тъ гра́да, и҆ сли̑ны своѧ̑ точа́ше по брадѣ̀ свое́й.

¹³

І змінив лице своє перед ними, і прикинувся божевільним у їхніх очах, і креслив на дверях, [кидався на руки свої] і пускав слину по бороді своїй.

¹⁴

И҆ речѐ а҆нхꙋ́съ ко ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: сѐ, ви́дѣсте мꙋ́жа неи́стова, почто̀ є҆го̀ введо́сте ко мнѣ̀;

¹⁴

І сказав Анхус рабам своїм: бачите, він людина божевільна; для чого ви привели його до мене?

¹⁵

є҆да̀ не и҆мѣ́ю а҆́зъ неи́стовыхъ, ꙗ҆́кѡ введо́сте є҆го̀, да бѣснꙋ́етсѧ предо мно́ю; се́й да не вни́детъ въ до́мъ мо́й.

¹⁵

хіба мало в мене божевільних, що ви привели його, щоб він юродствував переді мною? невже він ввійде в дім мій?

Глава́ к҃в

¹

И҆ ѿи́де даві́дъ ѿтꙋ́дꙋ, и҆ спасе́сѧ, и҆ прїи́де въ пеще́рꙋ ѻ҆долла́мскꙋ: и҆ слы́шавше бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, прїидо́ша къ немꙋ̀ та́мѡ.

¹

І вийшов Давид звідти і втік у печеру Одолламську, і почули брати його і весь дім батька його і прийшли до нього туди.

²

И҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ всѧ́къ и҆́же въ нꙋ́ждѣ, и҆ всѧ́къ должни́къ, и҆ всѧ́къ печа́льный дꙋше́ю, и҆ бѣ̀ и҆́ми ѡ҆блада́ѧй, и҆ бѧ́ше съ ни́мъ ꙗ҆́кѡ четы́реста мꙋже́й.

²

І зібралися до нього всі пригноблені і всі боржники і всі засмучені душею, і зробився він начальником над ними; і було з ним близько чотирьохсот чоловік.

³

И҆ ѿи́де даві́дъ ѿтꙋ́дꙋ въ массифа́ѳъ мѡаві́тскїй и҆ речѐ къ царю̀ мѡаві́тскꙋ: да бꙋ́дꙋтъ нн҃ѣ ѻ҆те́цъ мо́й и҆ ма́ти моѧ̀ оу҆ тебє̀, до́ндеже позна́ю, что̀ сотвори́тъ мнѣ̀ бг҃ъ.

³

Звідти пішов Давид у Массифу моавитську і сказав цареві Моавитському: нехай батько мій і мати моя побудуть у вас, доки я не дізнаюся, що зробить зі мною Бог.

⁴

И҆ оу҆молѝ лицѐ царѧ̀ мѡаві́тска, и҆ пребыва́хꙋ оу҆ негѡ̀ по всѧ̑ дни̑, сꙋ́щꙋ даві́дꙋ во ѻ҆́бласти то́й.

⁴

І привів їх до царя Моавитського, і жили вони в нього весь час, доки Давид був у тій схованці.

⁵

И҆ речѐ га́дъ прⷪ҇ро́къ къ даві́дꙋ: не сѣдѝ во ѻ҆́бласти се́й: и҆дѝ, и҆ да вни́деши въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ. И҆ и҆́де даві́дъ и҆ прише́дъ сѣ́де въ гра́дѣ сарі́хъ.

⁵

Але пророк Гад сказав Давиду: не залишайся в цьому притулку, але виходь, іди в землю Іудину. І пішов Давид і прийшов у ліс Херет.

⁶

И҆ слы́ша саꙋ́лъ, ꙗ҆́кѡ позна́нъ бы́сть даві́дъ, и҆ мꙋ́жїе и҆̀же съ ни́мъ: и҆ саꙋ́лъ сѣдѧ́ше на холмѣ̀ под̾ дꙋбра́вою ꙗ҆́же въ ра́мѣ, и҆ копїѐ въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ предстоѧ́хꙋ є҆мꙋ̀.

⁶

І почув Саул, що Давид з’явився і люди, які були з ним. Саул сидів тоді в Гиві під дубом на горі, зі списом у руці, і всі слуги його оточували його.

⁷

И҆ речѐ саꙋ́лъ ко ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ предстоѧ́щымъ є҆мꙋ̀: слы́шите нн҃ѣ, сы́нове венїамі́нѡвы, а҆́ще вои́стиннꙋ всѣ̑мъ ва́мъ да́стъ сы́нъ і҆ессе́евъ се́ла и҆ вїногра́ды и҆ поста́витъ ва́съ всѣ́хъ въ со́тники и҆ ты́сѧщники:

⁷

І сказав Саул слугам своїм, що оточували його: послухайте, сини Веніамінові, невже всім вам дасть син Ієссея поля і виноградники і всіх вас поставить тисячоначальниками і сотниками,

⁸

ꙗ҆́кѡ всѝ согласи́стесѧ на мѧ̀, и҆ нѣ́сть ѿкрыва́ѧй во оу҆́хо моѐ, є҆гда̀ положѝ завѣ́тъ сы́нъ мо́й съ сы́номъ і҆ессе́овымъ, и҆ нѣ́сть ѿ ва́съ ни є҆ди́нъ болѧ́й ѡ҆ мнѣ̀ и҆ возвѣща́ѧй во оу҆́шы моѝ, ꙗ҆́кѡ воздви́же сы́нъ мо́й раба̀ моего̀ на мѧ̀ врага̀, ꙗ҆́коже де́нь се́й;

⁸

що ви усі змовилися проти мене, і ніхто не відкрив мені, коли син мій вступив у дружбу із сином Ієссея, і ніхто з вас не пожалів про мене і не відкрив мені, що син мій підбурив проти мене раба мого чинити проти мене підступи, як це нині видно?

⁹

И҆ ѿвѣща̀ дѡи́къ сѵ́ринъ приста́вленый над̾ мска́ми саꙋ́ловыми и҆ речѐ: ви́дѣхъ сы́на і҆ессе́ева прише́дша въ номвꙋ̀ ко а҆вїмеле́хꙋ сы́нꙋ а҆хі́товꙋ і҆ере́ю:

⁹

І відповів Доїк ідумеянин, який стояв зі слугами Сауловими, і сказав: я бачив, як син Ієссея приходив у Номву до Ахимелеха, сина Ахитува,

¹⁰

и҆ вопроша́ше ѡ҆ не́мъ бг҃а, и҆ бра́шно вдадѐ є҆мꙋ̀, и҆ ме́чь голїа́ѳа и҆ноплеме́нника вдадѐ є҆мꙋ̀.

¹⁰

і той запитав про нього Господа, і дав йому споживу, і меч Голіафа филистимлянина віддав йому.

¹¹

И҆ посла̀ ца́рь призва́ти а҆вїмеле́ха сы́на а҆хі́това, и҆ всѧ̑ сы́ны ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀ і҆ерє́и ѿ номвы̀. И҆ прїидо́ша всѝ къ царю̀.

¹¹

І послав цар покликати Ахимелеха, сина Ахитува, священика, і весь дім батька його, священиків, які в Номві; і прийшли вони усі до царя.

¹²

И҆ речѐ саꙋ́лъ: слы́ши нн҃ѣ, сы́не а҆хі́товъ. И҆ речѐ: сѐ, а҆́зъ, глаго́ли, господи́не.

¹²

І сказав Саул: послухай, сину Ахитува. І той відповів: ось я, господарю мій.

¹³

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ саꙋ́лъ: почто̀ совѣща́лсѧ є҆сѝ на мѧ̀ ты̀ и҆ сы́нъ і҆ессе́евъ, ꙗ҆́кѡ вда́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ хлѣ́бъ и҆ ме́чь, и҆ вопроша́лъ є҆сѝ ѡ҆ не́мъ бг҃а положи́ти є҆го̀ на мѧ̀ во врага̀, ꙗ҆́коже де́нь се́й;

¹³

І сказав йому Саул: для чого ви зговорилися проти мене, ти і син Ієссея, що ти дав йому хліби і меч і запитав про нього Бога, щоб він повстав проти мене і чинив проти мене підступи, як це нині видно?

¹⁴

И҆ ѿвѣща̀ а҆вїмеле́хъ царю̀ и҆ речѐ: и҆ кто̀ во всѣ́хъ рабѣ́хъ твои́хъ вѣ́ренъ ꙗ҆́коже даві́дъ, и҆ зѧ́ть царе́въ, и҆ кнѧ́зь всѣ̑мъ за́повѣдемъ твои̑мъ, и҆ сла́венъ въ до́мꙋ твое́мъ;

¹⁴

І відповів Ахимелех царю і сказав: хто з усіх рабів твоїх вірний як Давид? він і зять царя, і виконавець повелінь твоїх, і шанований у домі твоєму.

¹⁵

є҆да̀ дне́сь нача́хъ вопроша́ти ѡ҆ не́мъ бг҃а; ника́кѡ: да не возложи́ши, царю̀, на раба̀ твоего̀ словесѐ сегѡ̀, и҆ на ве́сь до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ не вѣ́дѧше ра́бъ тво́й во всѣ́хъ си́хъ словесѐ ма́ла, и҆лѝ вели́ка.

¹⁵

Чи тепер я став запитувати про нього Бога? Ні, не звинувачуй у цьому, царю, раба твого і весь дім батька мого, тому що в усій цій справі не знає раб твій ні малого, ні великого.

¹⁶

И҆ речѐ ца́рь саꙋ́лъ: сме́ртїю оу҆́мреши, а҆вїмеле́хъ, ты̀ и҆ ве́сь до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀.

¹⁶

І сказав цар: ти повинен померти, Ахимелеху, ти і весь дім батька твого.

¹⁷

И҆ речѐ ца́рь скорохо́дцємъ предстоѧ́щымъ пред̾ ни́мъ: приведи́те и҆ и҆збі́йте і҆ерє́и гдⷭ҇ни, ꙗ҆́кѡ рꙋка̀ и҆́хъ съ даві́домъ, и҆ поне́же позна́ша, ꙗ҆́кѡ бѣжи́тъ то́й, и҆ не возвѣсти́ша во оу҆́шїю моє́ю. И҆ не хотѧ́хꙋ ѻ҆́троцы царє́вы возложи́ти рꙋ́къ свои́хъ на і҆ерє́и гдⷭ҇ни.

¹⁷

І сказав цар охоронцям, які стояли при ньому: йдіть, умертвіть священиків Господніх, бо і їхня рука з Давидом, і вони знали, що він утік, і не відкрили мені. Але слуги царя не хотіли підняти рук своїх на вбивство священиків Господніх.

¹⁸

И҆ речѐ ца́рь дѡи́кꙋ: ѡ҆брати́сѧ ты̀, и҆ оу҆стреми́сѧ на і҆ерє́и. И҆ ѡ҆брати́сѧ дѡи́къ сѵ́ринъ, и҆ оу҆бѝ і҆ере́євъ гдⷭ҇нихъ въ то́й де́нь, три́ста пѧ́ть мꙋже́й, всѣ́хъ носѧ́щихъ є҆фꙋ́дъ:

¹⁸

І сказав цар Доїку: йди ти й умертви священиків. І пішов Доїк ідумеянин, і напав на священиків, і умертвив у той день вісімдесят п’ять^* чоловіків, які носили лляний ефод;

¹⁹

и҆ номвꙋ̀ гра́дъ і҆ере́йскїй погꙋбѝ ѻ҆́стрїемъ ѻ҆рꙋ́жїѧ ѿ мꙋ́жеска по́лꙋ и҆ до же́нска, ѿ ѻ҆́трока и҆ до ссꙋ́щагѡ, и҆ телца̀ и҆ ѻ҆сла̀ и҆ ѻ҆вча́те.

¹⁹

і Номву, місто священиків, уразив мечем; і чоловіків і жінок, і юнаків і дітей, і волів і ослів і овець уразив мечем.

²⁰

И҆ оу҆гонзѐ є҆ди́нъ сы́нъ а҆вїмеле́ха сы́на а҆хі́това, и҆́мѧ є҆мꙋ̀ а҆вїа́ѳаръ, и҆ бѣжа̀ в̾слѣ́дъ даві́да.

²⁰

Урятувався один тільки син Ахимелеха, сина Ахитуви, на ім’я Авиафар, і втік до Давида.

²¹

И҆ возвѣстѝ а҆вїа́ѳаръ даві́дꙋ, ꙗ҆́кѡ и҆збѝ саꙋ́лъ всѧ̑ і҆ерє́и гдⷭ҇ни.

²¹

І розповів Авиафар Давиду, що Саул умертвив священиків Господніх.

²²

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆вїа́ѳарꙋ: вѣ́дѧхъ въ де́нь то́й, ꙗ҆́кѡ та́мѡ бѣ̀ дѡи́къ сѵ́ринъ, ꙗ҆́кѡ возвѣща́ѧ возвѣсти́тъ саꙋ́лꙋ: а҆́зъ є҆́смь вино́венъ ѡ҆ дꙋша́хъ до́мꙋ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀:

²²

І сказав Давид Авиафару: я знав у той день, коли там був Доїк ідумеянин, що він неодмінно донесе Саулу; я винен у всіх душах дому батька твого;

²³

сѣдѝ со мно́ю, не бо́йсѧ, ꙗ҆́кѡ и҆дѣ́же а҆́ще взыщꙋ̀ дꙋшѝ мое́й мѣ́сто, взыщꙋ̀ и҆ дꙋшѝ твое́й, ꙗ҆́кѡ сохране́нъ бꙋ́деши ты̀ оу҆ менє̀.

²³

залишся в мене, не бійся, тому що, хто буде шукати моєї душі, буде шукати і твоєї душі; ти будеш у мене під охороною.

Глава́ к҃г

¹

И҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ, глаго́люще: сѐ, и҆ноплемє́нницы ѡ҆блего́ша кеі́ль, и҆ расхища́ютъ и҆ попира́ютъ плоды̀.

¹

І сповістили Давида, говорячи: ось, филистимляни напали на Кеїль і грабують токи.

²

И҆ вопросѝ даві́дъ гдⷭ҇а, глаго́лѧ: а҆́ще пойдꙋ̀ и҆ и҆збїю̀ и҆ноплеме́нники сїѧ̑; И҆ речѐ гдⷭ҇ь: и҆дѝ, и҆ побѣди́ши и҆ноплеме́нники сїѧ̑, и҆ спасе́ши кеі́ль.

²

І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені, і чи подолаю я цих филистимлян? І відповів Господь Давиду: йди, ти подолаєш филистимлян і врятуєш Кеїль.

³

И҆ рѣ́ша мꙋ́жїе даві́дѡвы къ немꙋ̀: сѐ, мы̀ здѣ̀ во і҆ꙋде́и бои́мсѧ, и҆ ка́кѡ бꙋ́детъ, а҆́ще и҆́демъ въ кеі́ль, въ плѣ́нъ и҆ноплеме́нникѡвъ вни́демъ;

³

Але ті, що були з Давидом сказали йому: ось, ми боїмося тут в Юдеї, як же нам іти в Кеїль проти ополчень филистимських? [ми потрапимо в полон до филистимлян.]

⁴

И҆ приложѝ є҆щѐ даві́дъ вопроси́ти гдⷭ҇а. И҆ ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь и҆ речѐ є҆мꙋ̀: воста́ни и҆ сни́ди въ кеі́ль, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ предаю̀ и҆ноплеме́нники въ рꙋ́цѣ твоѝ.

⁴

Тоді знову запитав Давид Господа, і відповів йому Господь і сказав: встань і йди в Кеїль, тому що Я віддав филистимлян у руки твої.

⁵

И҆ и҆́де даві́дъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ съ ни́мъ въ кеі́ль, и҆ бра́шасѧ со и҆ноплемє́нники: и҆ бѣжа́ша (и҆ноплемє́нницы) ѿ лица̀ є҆гѡ̀, и҆ взѧ̀ скоты̀ и҆́хъ, и҆ поразѝ и҆̀хъ ꙗ҆́звою вели́кою, и҆ спасѐ даві́дъ живꙋ́щыѧ въ кеі́лѣ.

⁵

І пішов Давид з людьми своїми в Кеїль, і воював з филистимлянами, і забрав худобу їхню, і наніс їм велику поразку, і врятував Давид жителів Кеїля.

⁶

И҆ бы́сть є҆гда̀ бѣжа̀ а҆вїа́ѳаръ сы́нъ а҆вїмеле́ховъ къ даві́дꙋ, и҆ то́й съ даві́домъ въ кеі́ль сни́де, и҆мы́й є҆фꙋ́дъ въ рꙋцѣ̀ свое́й.

⁶

Коли Авиафар, син Ахимелеха, прибіг до Давида [і пішов з ним] у Кеїль, то приніс із собою й ефод.

⁷

И҆ возвѣсти́сѧ саꙋ́лꙋ, ꙗ҆́кѡ прїи́де даві́дъ въ кеі́ль. И҆ речѐ саꙋ́лъ: предадѐ є҆го̀ бг҃ъ въ рꙋ́цѣ моѝ, ꙗ҆́кѡ заключи́сѧ вше́дъ въ гра́дъ (и҆мꙋ́щь) врата̀ и҆ верєѝ.

⁷

І донесли Саулу, що Давид прийшов у Кеїль, і Саул сказав: Бог віддав його в руки мої, бо він замкнув себе, ввійшовши в місто з воротами і запорами.

⁸

И҆ заповѣ́да саꙋ́лъ всѣ̑мъ лю́демъ на бра́нь сни́ти въ кеі́ль, ꙗ҆́ти даві́да и҆ мꙋ́жы є҆гѡ̀.

⁸

І скликав Саул весь народ на війну, щоб іти до Кеїля, обложити Давида і людей його.

⁹

И҆ оу҆вѣ́дѣ даві́дъ, ꙗ҆́кѡ не премолка́етъ ѕло́бы ѡ҆ не́мъ саꙋ́лъ, и҆ речѐ даві́дъ ко а҆вїа́ѳарꙋ жерцꙋ̀: принесѝ є҆фꙋ́дъ гдⷭ҇ень.

⁹

Коли дізнався Давид, що Саул задумав проти нього зле, сказав священикові Авиафару: принеси ефод [Господній].

¹⁰

И҆ речѐ даві́дъ: гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, слы́шавъ оу҆слы́ша ра́бъ тво́й, ꙗ҆́кѡ и҆́щетъ саꙋ́лъ прїитѝ на кеі́ль растли́ти гра́дъ менє̀ ра́ди:

¹⁰

І сказав Давид: Господи Боже Ізраїлів! раб Твій почув, що Саул хоче прийти в Кеїль, зруйнувати місто заради мене.

¹¹

а҆́ще заключи́тсѧ; и҆ нн҃ѣ а҆́ще сни́детъ саꙋ́лъ, ꙗ҆́коже слы́ша ра́бъ тво́й; гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, возвѣстѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀. И҆ речѐ гдⷭ҇ь: заключи́тсѧ.

¹¹

Чи віддадуть мене жителі Кеїля в руки його? І чи прийде сюди Саул, як чув раб Твій? Господи Боже Ізраїлів! відкрий рабові Твоєму. І сказав Господь: прийде.

¹²

И҆ речѐ даві́дъ: а҆́ще предадѧ́тъ мѧ̀ и҆̀же въ кеі́лѣ, и҆ мꙋ́жы моѧ̑ въ рꙋ́ки саꙋ̑ли; И҆ речѐ гдⷭ҇ь: предадѧ́тъ.

¹²

І сказав Давид: чи видадуть жителі Кеїля мене і людей моїх у руки Саула? І сказав Господь: видадуть.

¹³

И҆ воста̀ даві́дъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ съ ни́мъ, ꙗ҆́кѡ четы́реста, и҆ и҆зыдо́ша и҆з̾ кеі́лы, и҆ и҆до́ша, а҆́може хотѧ́хꙋ. И҆ возвѣсти́ша саꙋ́лꙋ, ꙗ҆́кѡ оу҆гонзѐ даві́дъ и҆з̾ кеі́лы: и҆ ѡ҆ста́ви и҆тѝ.

¹³

Тоді піднявся Давид і люди його, близько шестисот чоловік, і вийшли з Кеїля і ходили, де могли. Саулу ж було донесено, що Давид утік з Кеїля, і тоді він відмінив похід.

¹⁴

И҆ сѣ́де даві́дъ въ масере́мѣ въ пꙋсты́ни во оу҆зи́нахъ, и҆ сѣдѧ́ше въ пꙋсты́ни на горѣ̀ зі́фъ, въ землѝ зно́йнѣ: и҆ и҆ска́ше є҆го̀ саꙋ́лъ во всѧ̑ дни̑, и҆ не предадѐ є҆гѡ̀ бг҃ъ въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀.

¹⁴

Давид же перебував у пустелі в неприступних місцях і потім на горі в пустелі Зиф. Саул шукав його кожного дня; але Бог не віддав Давида в руки його.

¹⁵

И҆ ви́дѣ даві́дъ, ꙗ҆́кѡ и҆схо́дитъ саꙋ́лъ и҆ска́ти є҆го̀: и҆ даві́дъ бѧ́ше на горѣ̀ зно́йнѣ, въ дꙋбра́вѣ зі́фъ.

¹⁵

І бачив Давид, що Саул вийшов шукати душу його; Давид же був у пустелі Зиф у лісі.

¹⁶

И҆ воста̀ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ саꙋ́ловъ и҆ и҆́де къ даві́дꙋ въ дꙋбра́вꙋ, и҆ оу҆твердѝ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ во гдⷭ҇ѣ,

¹⁶

І встав Іонафан, син Саула, і прийшов до Давида в ліс, і зміцнив його упованням на Бога,

¹⁷

и҆ речѐ къ немꙋ̀: не бо́йсѧ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мать ѡ҆брѣстѝ тебѐ рꙋка̀ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ саꙋ́ла, и҆ ты̀ и҆́маши ца́рствовати во і҆и҃ли, и҆ а҆́зъ бꙋ́дꙋ по тебѣ̀ дрꙋгі́й, и҆ саꙋ́лъ ѻ҆те́цъ мо́й оу҆вѣ́да та́кѡ.

¹⁷

і сказав йому: не бійся, бо не знайде тебе рука батька мого Саула, і ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду другим після тебе; і Саул, батько мій, знає це.

¹⁸

И҆ положи́ста ѻ҆́ба завѣ́тъ пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ сѣдѧ́ше даві́дъ въ дꙋбра́вѣ, а҆ і҆ѡнаѳа́нъ ѿи́де въ до́мъ сво́й.

¹⁸

І уклали вони між собою завіт перед лицем Господа; і Давид залишився в лісі, а Іонафан пішов у дім свій.

¹⁹

И҆ и҆зыдо́ша зїфе́є ѿ зно́йныѧ землѝ къ саꙋ́лꙋ на хо́лмъ, глаго́люще: не се́ ли даві́дъ скры́сѧ оу҆ на́съ въ месса́рѣ во оу҆зи́нахъ въ дꙋбра́вѣ на холмѣ̀ є҆хела́тстѣ, и҆́же ѡ҆деснꙋ́ю і҆есемо́на;

¹⁹

І прийшли зифеї до Саула в Гиву, говорячи: ось, Давид ховається в нас у неприступних місцях, у лісі, на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона;

²⁰

и҆ нн҃ѣ всѐ є҆́же по дꙋшѝ царе́вѣ ко и҆схожде́нїю, да сни́детъ (оу҆̀бо) къ на́мъ: заключи́ша бо є҆го̀ въ рꙋ́ки царє́вы.

²⁰

отже, за бажанням душі твоєї, царю, йди; а наша справа буде видати його в руки царя.

²¹

И҆ речѐ и҆̀мъ саꙋ́лъ: благослове́ни вы̀ гдⷭ҇еви, ꙗ҆́кѡ поболѣ́сте ѡ҆ мнѣ̀:

²¹

І сказав їм Саул: благословенні ви в Господа за те, що пожаліли про мене;

²²

и҆ди́те нн҃ѣ, и҆ оу҆гото́вите є҆щѐ, и҆ позна́йте мѣ́сто є҆гѡ̀, и҆дѣ́же бꙋ́детъ нога̀ є҆гѡ̀ вско́рѣ, та́мѡ и҆дѣ́же рѣ́сте, да не ка́кѡ прехи́тритъ:

²²

йдіть, упевніться ще, розвідайте і виглядіть місце його, де буде нога його, і хто бачив його там, бо мені говорять, що він дуже хитрий;

²³

и҆ ви́дите и҆ оу҆разꙋмѣ́йте ѡ҆ всѣ́хъ мѣ́стѣхъ, и҆дѣ́же то́й кры́етсѧ, и҆ возврати́тесѧ ко мнѣ̀ на гото́во, и҆ и҆дꙋ̀ съ ва́ми: и҆ бꙋ́детъ, а҆́ще є҆́сть на землѝ, и҆зыска́ти и҆́мамъ є҆го̀ во всѣ́хъ ты́сѧщахъ і҆ꙋ́диныхъ.

²³

і виглядіть, і розвідайте про всі схованки, в яких він ховається, і поверніться до мене з вірною звісткою, і я піду з вами; і якщо він у цій землі, я буду шукати його у всіх тисячах Іудиних.

²⁴

И҆ воста́ша зїфе́є, и҆ и҆до́ша пред̾ саꙋ́ломъ: даві́дъ же и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ бѧ́хꙋ въ пꙋсты́ни маѡ́нъ къ за́падꙋ ѡ҆деснꙋ́ю і҆есемо́на.

²⁴

І встали вони і пішли в Зиф раніше Саула. Давид же і люди його були в пустелі Маон, на рівнині, праворуч від Ієсимона.

²⁵

И҆ и҆́де саꙋ́лъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ и҆ска́ти даві́да. И҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ, и҆ сни́де ко ка́меню и҆́же въ пꙋсты́ни маѡ́нъ. И҆ оу҆слы́ша саꙋ́лъ, и҆ погна̀ в̾слѣ́дъ даві́да въ пꙋсты́ню маѡ́нъ.

²⁵

І пішов Саул з людьми своїми шукати його. Але Давида сповістили про це, і він перейшов до скелі і залишався в пустелі Маон. І почув Саул, і погнався за Давидом у пустелю Маон.

²⁶

И҆ и҆дѧ́ше саꙋ́лъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ ѿ страны̀ горы̀ ѿсю́дꙋ, даві́дъ же бѣ̀ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ ѿ страны̀ горы̀ ѿѻнꙋ́дꙋ: и҆ бѣ̀ даві́дъ оу҆крыва́ѧсѧ и҆тѝ ѿ лица̀ саꙋ́лѧ, а҆ саꙋ́лъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ ѡ҆полчи́шасѧ на даві́да и҆ на мꙋ́жы є҆гѡ̀ ꙗ҆́ти и҆̀хъ.

²⁶

І йшов Саул з одного боку гори, а Давид з людьми своїми був на іншому боці гори. І коли Давид поспішав утекти від Саула, а Саул з людьми своїми йшов в обхід Давида і людей його, щоб захопити їх;

²⁷

И҆ прїи́де вѣ́стникъ къ саꙋ́лꙋ глаго́лѧ: потщи́сѧ и҆ и҆дѝ, ꙗ҆́кѡ нападо́ша и҆ноплемє́нницы на зе́млю твою̀.

²⁷

тоді прийшов до Саула вісник, говорячи: поспішай і приходь, бо филистимляни напали на землю.

²⁸

И҆ возврати́сѧ саꙋ́лъ не гна́ти в̾слѣ́дъ даві́да, и҆ и҆́де проти́вꙋ и҆ноплеме́нникѡмъ: сегѡ̀ ра́ди нарече́сѧ мѣ́сто ѻ҆́но ка́мень раздѣле́нный.

²⁸

І повернувся Саул від переслідування Давида і пішов назустріч филистимлянам; тому і назвали це місце: Села-Гаммахлекоф^*.

Глава́ к҃д

¹

И҆ воста̀ даві́дъ ѿтꙋ́дꙋ и҆ сѣ́де во оу҆зи́нахъ є҆нгадді̀.

¹

І вийшов Давид звідти і жив у безпечних місцях Ен-Гадди.

²

И҆ бы́сть є҆гда̀ возврати́сѧ саꙋ́лъ вспѧ́ть ѿ и҆ноплемє́нникъ, и҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀, глаго́люще: сѐ, даві́дъ въ пꙋсты́ни є҆нга́дстѣй.

²

Коли Саул повернувся від филистимлян, його сповістили, говорячи: ось, Давид у пустелі Ен-Гадди.

³

И҆ взѧ̀ саꙋ́лъ съ собо́ю трѝ ты́сѧщы мꙋже́й и҆збра́нныхъ ѿ всегѡ̀ і҆и҃лѧ и҆ и҆́де и҆ска́ти даві́да и҆ мꙋже́й є҆гѡ̀ прѧ́мѡ лицꙋ̀ садде́емъ:

³

І взяв Саул три тисячі добірних чоловіків з усього Ізраїля і пішов шукати Давида і людей його по горах, де живуть сарни.

⁴

и҆ прїи́де до ста́дъ пасо́мыхъ на пꙋтѝ, и҆ бѣ̀ та́мѡ верте́пъ: и҆ саꙋ́лъ вни́де и҆спраздни́тисѧ, даві́дъ же и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ во внꙋ́треннихъ верте́па сѣдѧ́хꙋ.

⁴

І прийшов до загону овечого, при дорозі; там була печера, і зайшов туди Саул за потребою; Давид же і люди його сиділи в глибині печери.

⁵

И҆ рѣ́ша мꙋ́жїе даві́дѡвы къ немꙋ̀: сѐ, де́нь се́й, ѡ҆ не́мже речѐ гдⷭ҇ь тебѣ̀ преда́ти врага̀ твоего̀ въ рꙋ́цѣ твоѝ, и҆ сотвори́ши є҆мꙋ̀ ꙗ҆́коже оу҆го́дно пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма. И҆ воста̀ даві́дъ, и҆ ѿрѣ́за воскри́лїе ѻ҆де́жды саꙋ́ли ѡ҆́тай.

⁵

І говорили Давиду люди його: ось день, про який говорив тобі Господь: «ось, Я видам ворога твого в руки твої, і зробиш з ним, що тобі завгодно». Давид встав і тихенько відрізав край від верхнього одягу Саула.

⁶

И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ вострепета̀ даві́дꙋ се́рдце є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ ѿрѣ́за воскри́лїе ѻ҆де́жды саꙋ́ли:

⁶

Але після цього боляче стало серцю Давида, що він відрізав край від одягу Саула.

⁷

и҆ речѐ даві́дъ къ мꙋжє́мъ свои̑мъ: ника́коже мѝ ѿ гдⷭ҇а, а҆́ще сотворю̀ глаго́лъ се́й господи́нꙋ моемꙋ̀ хрїстꙋ̀ гдⷭ҇ню, є҆́же нанестѝ рꙋ́кꙋ мою̀ на́нь, ꙗ҆́кѡ хрїсто́съ гдⷭ҇ень є҆́сть се́й.

⁷

І сказав він людям своїм: нехай не попустить мені Господь зробити це господареві моєму, помазанику Господньому, щоб накласти руку мою на нього, бо він помазаник Господній.

⁸

И҆ оу҆вѣща̀ даві́дъ мꙋ́жы своѧ̑ словесы̀ и҆ не дадѐ и҆̀мъ воста́вшымъ оу҆би́ти саꙋ́ла. И҆ воста̀ саꙋ́лъ, и҆ сни́де на пꙋ́ть.

⁸

І утримав Давид людей своїх цими словами і не дав їм повстати на Саула. А Саул встав і вийшов з печери на дорогу.

⁹

И҆ и҆зы́де даві́дъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆з̾ верте́па: и҆ возопѝ даві́дъ в̾слѣ́дъ саꙋ́ла, глаго́лѧ: господи́не царю̀. И҆ ѡ҆зрѣ́сѧ саꙋ́лъ в̾слѣ́дъ себє̀, и҆ преклони́сѧ даві́дъ лице́мъ свои́мъ до землѝ, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀.

⁹

Потім встав і Давид, і вийшов з печери, і закричав услід Саулу, говорячи: господарю мій, царю! Саул оглянувся назад, і Давид упав лицем на землю і поклонився [йому].

¹⁰

И҆ речѐ даві́дъ къ саꙋ́лꙋ: почто̀ слꙋ́шаеши слове́съ люді́й глаго́лющихъ: сѐ, даві́дъ и҆́щетъ дꙋшѝ твоеѧ̀;

¹⁰

І сказав Давид Саулу: навіщо ти слухаєш слова людей, які говорять: «ось, Давид замишляє зло на тебе»?

¹¹

сѐ, дне́сь ви́дѣста ѻ҆́чи твоѝ, ꙗ҆́кѡ предаде́ тѧ гдⷭ҇ь дне́сь въ рꙋ́цѣ моѝ въ верте́пѣ, и҆ не восхотѣ́хъ оу҆би́ти тебѐ, и҆ пощадѣ́хъ тѧ̀, и҆ рѣ́хъ: не нанесꙋ̀ рꙋкѝ моеѧ̀ на го́спода моего̀, ꙗ҆́кѡ пома́занникъ гдⷭ҇ень се́й є҆́сть:

¹¹

Ось, сьогодні бачать очі твої, що Господь віддавав тебе нині в руки мої в печері; і мені говорили, щоб убити тебе; але я пощадив тебе і сказав: «не підніму руки моєї на господаря мого, бо він помазаник Господа».

¹²

и҆ сѐ, воскри́лїе ѻ҆де́жды твоеѧ̀ въ рꙋцѣ̀ мое́й, а҆́зъ ѿѧ́хъ воскри́лїе ѻ҆де́жды твоеѧ̀, и҆ не оу҆би́хъ тебѐ: и҆ оу҆разꙋмѣ́й, и҆ ви́ждь дне́сь, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть ѕло́бы въ рꙋцѣ̀ мое́й, нижѐ нече́стїѧ и҆ презо́рства, нижѐ согрѣши́хъ къ тебѣ̀, а҆ ты̀ и҆́щеши дꙋшѝ моеѧ̀ и҆з̾ѧ́ти ю҆̀:

¹²

Батьку мій! подивися на край одягу твого в руці моїй; я відрізав край одягу твого, а тебе не убив: довідайся і переконайся, що немає в руці моїй зла, ні підступництва, і я не згрішив проти тебе; а ти шукаєш душі моєї, щоб погубити її.

¹³

да сꙋ́дитъ гдⷭ҇ь междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю, и҆ да защи́титъ мѧ̀ гдⷭ҇ь ѿ тебє̀: рꙋка̀ же моѧ̀ не бꙋ́детъ на тѧ̀,

¹³

Нехай розсудить Господь між мною і тобою, і нехай помститься тобі Господь за мене; але рука моя не буде на тобі,

¹⁴

ꙗ҆́коже глаго́летсѧ при́тча дре́внѧѧ: ѿ беззакѡ́нникъ и҆зы́детъ престꙋпле́нїе: рꙋка̀ же моѧ̀ не бꙋ́детъ на тѧ̀:

¹⁴

як говорить давня притча: «від беззаконних виходить беззаконня». А моя рука не буде на тобі.

¹⁵

и҆ нн҃ѣ ты̀, царю̀ і҆и҃левъ, в̾слѣ́дъ когѡ̀ и҆схо́диши; кого̀ ты̀ го́ниши; в̾слѣ́дъ ли пса̀ оу҆ме́рша и҆ в̾слѣ́дъ блохѝ є҆ди́ныѧ;

¹⁵

Проти кого вийшов цар Ізраїльський? За ким ти ганяєшся? За мертвим псом, за однією блохою.

¹⁶

да бꙋ́детъ гдⷭ҇ь сꙋдїѧ̀ и҆ ѿмсти́тель междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю, да ви́дитъ гдⷭ҇ь и҆ сꙋ́дитъ сꙋ́дъ мо́й, и҆ ѡ҆сꙋ́дитъ мѧ̀ ѿ рꙋкѝ твоеѧ̀.

¹⁶

Господь нехай буде суддею і розсудить між мною і тобою. Він розгляне, розбере справу мою, і спасе мене від руки твоєї.

¹⁷

И҆ бы́сть, є҆гда̀ сконча̀ даві́дъ глаго́лы сїѧ̑, глаго́лѧ къ саꙋ́лꙋ, и҆ речѐ саꙋ́лъ: тво́й ли гла́съ се́й, ча́до даві́де; И҆ воздви́же саꙋ́лъ гла́съ сво́й и҆ воспла́касѧ.

¹⁷

Коли скінчив Давид говорити слова ці до Саула, Саул сказав: чи твій це голос, сину мій, Давиде? І підніс Саул голос свій, і плакав,

¹⁸

И҆ речѐ саꙋ́лъ къ даві́дꙋ: пра́веденъ є҆сѝ ты̀ па́че менє̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ возда́лъ мѝ є҆сѝ блага̑ѧ, а҆́зъ же тебѣ̀ возда́хъ ѕла̑ѧ:

¹⁸

і сказав Давиду: ти справедливіший за мене, тому що ти відплатив мені добром, а я відплачував тобі злом;

¹⁹

и҆ ты̀ возвѣсти́лъ мѝ є҆сѝ дне́сь, ꙗ҆̀же сотвори́лъ мѝ блага̑ѧ, ꙗ҆́кѡ заключи́ мѧ гдⷭ҇ь въ рꙋ́ки твоѧ̑ дне́сь, и҆ не оу҆би́лъ мѧ̀ є҆сѝ:

¹⁹

ти показав це сьогодні, вчинивши зі мною милість, коли Господь віддавав мене в руки твої, ти не вбив мене.

²⁰

и҆ ꙗ҆́коже а҆́ще кто̀ ѡ҆брѣ́лъ бы врага̀ своего̀ въ печа́ли, и҆ ѿпꙋсти́лъ бы є҆го̀ въ пꙋ́ть бла́гъ, и҆ гдⷭ҇ь возда́стъ є҆мꙋ̀ блага̑ѧ, ꙗ҆́коже ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ дне́сь:

²⁰

Хто, знайшовши ворога свого, відпустив би його в добру путь? Господь віддасть тобі добром за те, що зробив ти мені сьогодні.

²¹

и҆ нн҃ѣ сѐ, а҆́зъ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ царю́ѧ ца́рствовати и҆́маши, и҆ ста́ти и҆́мать въ рꙋцѣ̀ твое́й ца́рство і҆и҃лево:

²¹

І тепер я знаю, що ти неодмінно будеш царювати, і царство Ізраїлеве буде твердим у руці твоїй.

²²

и҆ нн҃ѣ клени́сѧ мѝ гдⷭ҇емъ, ꙗ҆́кѡ не и҆скорени́ши сѣ́мене моегѡ̀ по мнѣ̀ и҆ не погꙋби́ши и҆́мене моегѡ̀ ѿ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀.

²²

Отже, поклянися мені Господом, що ти не викоріниш потомства мого після мене і не знищиш імені мого в домі батька мого.

²³

И҆ клѧ́тсѧ даві́дъ саꙋ́лꙋ. И҆ ѿи́де саꙋ́лъ на мѣ́сто своѐ, даві́дъ же и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ взыдо́ша въ мессе́рꙋ тѣ́снꙋю.

²³

І поклявся Давид Саулу. І пішов Саул у дім свій, Давид же і люди його зійшли в місце укріплене.

Глава́ к҃є

¹

И҆ оу҆́мре самꙋи́лъ, и҆ собра́шасѧ ве́сь і҆и҃ль, и҆ пла́кашасѧ є҆гѡ̀, и҆ погребо́ша є҆го̀ въ до́мꙋ є҆гѡ̀ во а҆рмаѳе́мѣ. И҆ воста̀ даві́дъ, и҆ сни́де въ пꙋсты́ню маѡ́ню.

¹

І помер Самуїл; і зібралися всі ізраїльтяни, і плакали за ним, і поховали його в домі його, у Рамі. Давид встав і пішов у пустелю Фаран.

²

И҆ бѣ̀ человѣ́къ въ маѡ́нѣ и҆ стада̀ є҆гѡ̀ на карми́лѣ, и҆ человѣ́къ вели́къ ѕѣлѡ̀: и҆ семꙋ̀ ѻ҆ве́цъ трѝ ты́сѧщы и҆ ко́зъ ты́сѧща: и҆ бы́сть є҆гда̀ стрижа́ше стада̀ своѧ̑ на карми́лѣ:

²

Був хтось у Маоні, а маєток його на Кармилі, чоловік дуже багатий; у нього було три тисячі овець і тисяча кіз; і був він на стрижці овець своїх на Кармилі.

³

и҆́мѧ же человѣ́кꙋ нава́лъ и҆ и҆́мѧ женѣ̀ є҆гѡ̀ а҆вїге́а: и҆ жена̀ є҆гѡ̀ блага̀ смы́сломъ и҆ добра̀ взо́ромъ ѕѣлѡ̀, мꙋ́жъ же є҆ѧ̀ человѣ́къ же́стокъ и҆ лꙋка́въ въ начина́нїихъ и҆ человѣ́къ ѕвѣронра́венъ.

³

Ім’я чоловіка того — Навал, а ім’я дружини його — Авигея; ця жінка була дуже розумна і красива лицем, а він — людина жорстока і зла норовом; він був з роду Халева.

⁴

И҆ оу҆слы́ша даві́дъ въ пꙋсты́ни, ꙗ҆́кѡ стриже́тъ нава́лъ на карми́лѣ стада̀ своѧ̑.

⁴

І почув Давид у пустелі, що Навал стриже [на Кармилі] овець своїх.

⁵

И҆ посла̀ даві́дъ де́сѧть ѻ҆трокѡ́въ и҆ речѐ ѻ҆трокѡ́мъ: взы́дите на карми́лъ и҆ и҆ди́те къ нава́лꙋ и҆ вопроси́те є҆го̀ и҆́менемъ мои́мъ съ ми́ромъ,

⁵

І послав Давид десять отроків, і сказав Давид отрокам: підніміться на Кармил і підіть до Навала, і вітайте його від мого імені,

⁶

и҆ рцы́те сїѧ̑: здра́въ ли є҆сѝ ты̀ и҆ до́мъ тво́й, и҆ всѧ̑ твоѧ̑ здра́ва ли сꙋ́ть;

⁶

і скажіть так: «[здрастуй,] мир тобі, мир дому твоєму, мир усьому твоєму;

⁷

и҆ нн҃ѣ сѐ, оу҆слы́шахъ, ꙗ҆́кѡ стригꙋ́тъ тебѣ̀ нн҃ѣ пастꙋсѝ твоѝ, и҆̀же бѣ́ша съ на́ми въ пꙋсты́ни, и҆ не возбрани́хомъ и҆̀мъ, и҆ не повелѣ́хомъ и҆̀мъ ничесѡ́же во всѧ̑ дни̑, є҆гда̀ бѣ́ша на карми́лѣ:

⁷

нині я почув, що в тебе стрижуть овець. Ось, пастухи твої були з нами, і ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за весь час їхнього перебування на Кармилі;

⁸

вопросѝ ѻ҆трокѡ́въ твои́хъ и҆ возвѣстѧ́тъ тѝ: и҆ да ѡ҆брѧ́щꙋтъ ѻ҆́троцы твоѝ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, ꙗ҆́кѡ въ де́нь бла́гъ прїидо́хомъ: да́ждь оу҆̀бо нн҃ѣ є҆́же ѡ҆брѧ́щетъ рꙋка̀ твоѧ̀ ѻ҆трокѡ́мъ твои̑мъ и҆ сы́нꙋ твоемꙋ̀ даві́дꙋ.

⁸

запитай слуг твоїх, і вони скажуть тобі; отже, нехай знайдуть отроки благовоління в очах твоїх, бо в добрий день прийшли ми; дай же рабам твоїм і синові твоєму Давиду, що знайде рука твоя».

⁹

И҆ прїидо́ша ѻ҆́троцы даві́дѡвы и҆ глаго́лаша словеса̀ сїѧ̑ къ нава́лꙋ, по всѣ̑мъ глаго́лѡмъ си̑мъ и҆́менемъ даві́довымъ.

⁹

І пішли люди Давидові, і сказали Навалові від імені Давида всі ці слова, і замовкли.

¹⁰

И҆ возскочѝ нава́лъ и҆ ѿвѣща̀ ѻ҆трокѡ́мъ даві́дѡвымъ и҆ речѐ: кто̀ даві́дъ; и҆ кто̀ сы́нъ і҆ессе́овъ; дне́сь оу҆мно́жени сꙋ́ть рабѝ ѿходѧ́ще кі́йждо ѿ лица̀ господи́на своегѡ̀:

¹⁰

І [підхопився] Навал, [і] відповів слугам Давидовим, і сказав: хто такий Давид, і хто такий син Ієссеїв? нині стало багато рабів, що тікають від господарів своїх;

¹¹

и҆ возмꙋ́ ли хлѣ́бы моѧ̑ и҆ вїно̀ моѐ и҆ закла̑наѧ моѧ̑, ꙗ҆̀же закла́хъ стригꙋ́щымъ моѧ̑ ѻ҆́вцы, и҆ да́мъ ли ѡ҆́наѧ мꙋжє́мъ, и҆́хже не вѣ́мъ ѿкꙋ́дꙋ сꙋ́ть;

¹¹

невже мені взяти хліби мої і воду мою, [і вино моє] і м’ясо, приготоване мною для тих, хто стриже овець моїх, і віддати людям, про яких не знаю, звідки вони?

¹²

И҆ возврати́шасѧ ѻ҆́троцы даві́дѡвы пꙋте́мъ свои́мъ, и҆ возвра́щшесѧ прїидо́ша и҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ по глаго́лѡмъ си̑мъ.

¹²

І пішли назад люди Давида своїм шляхом і повернулися, і прийшли і переказали йому всі слова ці.

¹³

И҆ речѐ даві́дъ мꙋжє́мъ свои̑мъ: препоѧ́шитесѧ кі́йждо ѻ҆рꙋ́жїемъ свои́мъ. И҆ препоѧ́сашасѧ ѻ҆рꙋ́жїемъ свои́мъ, и҆ са́мъ даві́дъ препоѧ́сасѧ мече́мъ свои́мъ, и҆ и҆до́ша в̾слѣ́дъ даві́да, ꙗ҆́кѡ четы́реста мꙋже́й, а҆ двѣ́сти и҆́хъ ѡ҆ста́шасѧ оу҆ сосꙋ́дѡвъ.

¹³

Тоді Давид сказав людям своїм: опережіться кожен мечем своїм. І всі оперезалися мечами своїми, оперезався і сам Давид своїм мечем, і пішли за Давидом близько чотирьохсот чоловік, а двісті залишилися при обозі.

¹⁴

И҆ а҆вїге́и женѣ̀ нава́ловѣ повѣ́да є҆ди́нъ ѻ҆́трокъ, глаго́лѧ: сѐ, присыла̀ даві́дъ послы̀ ѿ пꙋсты́ни благослови́ти господи́на на́шего, ѻ҆́нъ же ѿврати́сѧ ѿ ни́хъ:

¹⁴

Авигею ж, дружину Навала, сповістив один із слуг, сказавши: ось, Давид послав з пустелі послів вітати нашого господаря, але він обійшовся з ними грубо;

¹⁵

мꙋ́жїе же бла́зи (бѣ́ша) на́мъ ѕѣлѡ̀, не возбранѧ́хꙋ на́мъ, нижѐ повелѣва́хꙋ на́мъ что̀ во всѧ̑ дни̑, въ нѧ́же бѣ́хомъ съ ни́ми:

¹⁵

а ці люди дуже добрі до нас, не кривдили нас, і нічого не пропало в нас за весь час, коли ми ходили з ними, будучи у полі;

¹⁶

и҆ сꙋ́щымъ на́мъ на селѣ̀, а҆́ки стѣна̀ бѣ́ша ѡ҆́крестъ на́съ, и҆ въ нощѝ и҆ во днѝ, по всѧ̑ дни̑ въ нѧ́же бѣ́хомъ съ ни́ми пасꙋ́ще стада̀:

¹⁶

вони були для нас огорожею і вдень і вночі весь час, коли ми пасли стада поблизу них;

¹⁷

и҆ нн҃ѣ разꙋмѣ́й и҆ ви́ждь ты̀, что̀ сотвори́ши, ꙗ҆́кѡ соверши́сѧ ѕло́ба на господи́на на́шего и҆ на до́мъ є҆гѡ̀, и҆ се́й сы́нъ гꙋби́тель, и҆ не возмо́жно глаго́лати къ немꙋ̀.

¹⁷

отже, подумай і подивися, що робити; бо неминуче загрожує лихо господареві нашому і всьому дому його, а він — людина зла, не можна говорити з ним.

¹⁸

И҆ потща́сѧ а҆вїге́а, и҆ взѧ̀ двѣ́сти хлѣ́бѡвъ и҆ два̀ сосꙋ̑да вїна̀ и҆ пѧ́ть ѻ҆ве́цъ оу҆стро́еныхъ и҆ пѧ́ть мѣ́ръ мꙋкѝ чи́стыѧ и҆ ко́шницꙋ гро́здїѧ и҆ двѣ́сти вѧ́заницъ смо́квей, и҆ возложѝ на ѻ҆слѧ́та,

¹⁸

Тоді Авигея поспішно взяла двісті хлібів, і два міхи з вином, і п’ять овець приготованих, і п’ять мір сушених зерен, і сто зв’язок ізюму, і двісті зв’язок смокв, і нав’ючила на ослів,

¹⁹

и҆ речѐ ко ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: поиди́те предо мно́ю, и҆ сѐ, а҆́зъ в̾слѣ́дъ ва́съ и҆дꙋ̀. Мꙋ́жꙋ же своемꙋ̀ не возвѣстѝ.

¹⁹

і сказала слугам своїм: ідіть переді мною, ось, я піду за вами. А чоловікові своєму Навалові нічого не сказала.

²⁰

И҆ бы́сть, всѣ́дшей є҆́й на ѻ҆сли́цꙋ и҆ сходѧ́щей въ подго́рїе, и҆ сѐ, даві́дъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ и҆дѧ́хꙋ сопроти́вꙋ є҆ѧ̀, и҆ срѣ́те и҆̀хъ.

²⁰

Коли ж вона, сидячи на ослі, спускалася по звивинах гори, ось, назустріч їй іде Давид і люди його, і вона зустрілася з ними.

²¹

И҆ речѐ даві́дъ: вои́стиннꙋ всꙋ́е всѧ̑ нава́лѡва сохрани́хъ въ пꙋсты́ни, и҆ ничесо́же повелѣ́хъ взѧ́ти ѿ всѣ́хъ ꙗ҆̀же є҆гѡ̀, и҆ воздаде́ ми ѕла̑ѧ за блага̑ѧ:

²¹

І Давид сказав: так, марно я охороняв у пустелі все майно цього чоловіка, і нічого не пропало з того, що належало йому; він платить мені злом за добро;

²²

сїѧ̑ да сотвори́тъ бг҃ъ даві́дꙋ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, а҆́ще до оу҆́тра ѡ҆ста́влю ѿ всѣ́хъ нава́ловыхъ да́же до моча́щагѡсѧ къ стѣнѣ̀.

²²

нехай те і те зробить Бог з ворогами Давида, і ще більше зробить, якщо до світанку з усього, що належить Навалові, я залишу того, хто мочиться до стіни.

²³

И҆ оу҆ви́дѣ а҆вїге́а даві́да, и҆ потща́сѧ и҆ скочѝ со ѻ҆слѧ́те, и҆ падѐ пред̾ даві́домъ на лицѐ своѐ, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀ до землѝ,

²³

Коли Авигея побачила Давида, то поспішила зійти з осла й упала перед Давидом на лице своє і поклонилася до землі;

²⁴

и҆ падѐ на но́ги є҆гѡ̀ и҆ речѐ: во мнѣ̀, господи́не мо́й, непра́вда моѧ̀: да глаго́летъ нн҃ѣ раба̀ твоѧ̀ во оу҆́шы твоѝ, и҆ послꙋ́шай слове́съ рабы̀ твоеѧ̀:

²⁴

й упала до ніг його і сказала: на мені гріх, господарю мій; дозволь рабі твоїй говорити у вуха твої і послухай слів раби твоєї.

²⁵

да не возложи́тъ нн҃ѣ господи́нъ мо́й се́рдца своегѡ̀ на человѣ́ка ги́белнаго сего̀, ꙗ҆́кѡ по и҆́мени своемꙋ̀ то́й є҆́сть: нава́лъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀, и҆ безꙋ́мїе съ ни́мъ: а҆́зъ же раба̀ твоѧ̀ не ви́дѣхъ ѻ҆трокѡ́въ господи́на моегѡ̀, и҆̀хже посла́лъ є҆сѝ:

²⁵

Нехай господар мій не звертає уваги на цю злу людину, на Навала; тому що яке ім’я його, такий і він. Навала — ім’я його, і безумство його з ним^*. А я, раба твоя, не бачила слуг господаря мого, яких ти посилав.

²⁶

и҆ нн҃ѣ, господи́не мо́й, жи́въ гдⷭ҇ь и҆ жива̀ дꙋша̀ твоѧ̀, ꙗ҆́коже возбранѝ тебѣ̀ гдⷭ҇ь є҆́же не прїитѝ на кро́вь непови́ннꙋ и҆ спастѝ тебѣ̀ рꙋ́кꙋ твою̀: и҆ нн҃ѣ да бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́коже нава́лъ вразѝ твоѝ и҆ и҆́щꙋщїи господи́нꙋ моемꙋ̀ ѕла̀:

²⁶

І нині, господарю мій, живий Господь і жива душа твоя, Господь не попустить тобі йти на пролиття крові й утримає руку твою від помсти, і нині нехай будуть, як Навал, вороги твої і зловмисники проти господаря мого.

²⁷

и҆ нн҃ѣ возмѝ благослове́нїе сїѐ, є҆́же принесѐ раба̀ твоѧ̀ господи́нꙋ моемꙋ̀, и҆ да́ждь ѻ҆трокѡ́мъ предстоѧ́щымъ господи́нꙋ моемꙋ̀:

²⁷

Ось ці дари, що принесла раба твоя господареві моєму, щоб дати їх отрокам, які служать господареві моєму.

²⁸

ѿимѝ нн҃ѣ непра́вдꙋ рабы̀ твоеѧ̀, ꙗ҆́кѡ творѧ̀ сотвори́тъ гдⷭ҇ь до́мъ вѣ́ренъ господи́нꙋ моемꙋ̀, ꙗ҆́кѡ на бра́ни господи́на моегѡ̀ гдⷭ҇ь спобо́ретъ, и҆ ѕло́ба не ѡ҆брѧ́щетсѧ въ тебѣ̀ никогда́же:

²⁸

Прости провину раби твоєї; Господь неодмінно влаштує господарю моєму дім міцний, бо війни Господні веде господар мій, і зло не прийде до тебе в усе життя твоє.

²⁹

и҆ а҆́ще воста́нетъ человѣ́къ гонѧ́й тѧ̀ и҆ и҆ща́й дꙋшѝ твоеѧ̀, и҆ бꙋ́детъ дꙋша̀ господи́на моегѡ̀ привѧ́зана соꙋ́зомъ жи́зни оу҆ гдⷭ҇а бг҃а, и҆ дꙋ́шꙋ врагѡ́въ твои́хъ порази́ши пра́щею посредѣ̀ пра́щи:

²⁹

Якщо повстане людина переслідувати тебе і шукати душі твоєї, то душа господаря мого буде зав’язана у вузлі життя Господа Бога твого, а душу ворогів твоїх кине Він немов пращею.

³⁰

и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ сотвори́тъ гдⷭ҇ь господи́нꙋ моемꙋ̀ всѧ̑, є҆ли̑ка гл҃аше блага̑ѧ ѡ҆ тебѣ̀, и҆ повели́тъ тебѣ̀ гдⷭ҇ь (бы́ти) вожде́мъ во і҆и҃ли,

³⁰

І коли зробить Господь господареві моєму все, що говорив про тебе доброго, і поставить тебе вождем над Ізраїлем,

³¹

и҆ не бꙋ́детъ тебѣ̀ сїѐ ме́рзость и҆ собла́знъ се́рдцꙋ господи́на моегѡ̀, є҆́же и҆злїѧ́ти кро́вь непови́ннꙋю тꙋ́не и҆ спастѝ рꙋ́кꙋ свою̀ себѣ̀: и҆ да бла́го сотвори́тъ гдⷭ҇ь господи́нꙋ моемꙋ̀, и҆ воспомѧне́ши рабꙋ̀ твою̀, є҆́же благосотвори́ти є҆́й.

³¹

то не буде це для серця господаря мого засмученням і занепокоєнням, що не пролив марно крові і зберіг себе від помсти. І Господь облагодіє господаря мого, і згадаєш рабу твою [і зробиш милість їй].

³²

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆вїге́и: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, и҆́же посла́ тѧ дне́сь на срѣ́тенїе мѝ,

³²

І сказав Давид Авигеї: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який послав тебе нині назустріч мені,

³³

и҆ благослове́нъ совѣ́тъ тво́й, и҆ благослове́на ты̀ оу҆держа́вшаѧ мѧ̀ въ де́нь се́й и҆тѝ на проли́тїе кро́ве, и҆ спасти́ ми рꙋ́кꙋ мою̀:

³³

і благословенний розум твій, і благословенна ти за те, що ти тепер не допустила мене йти на пролиття крові й помститися за себе.

³⁴

ѻ҆ба́че жи́въ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, и҆́же возбрани́ ми дне́сь ѕло̀ сотвори́ти тебѣ̀: занѐ а҆́ще бы не потща́ласѧ и҆ не пришла̀ є҆сѝ на срѣ́тенїе мнѣ̀, тогда̀ рѣ́хъ: а҆́ще ѡ҆ста́нетсѧ нава́лꙋ до оу҆́треннѧгѡ свѣ́та моча́щїйсѧ къ стѣнѣ̀.

³⁴

Але, — живий Господь Бог Ізраїлів, Який утримав мене від вчинення зла тобі, — якби ти не поспішила і не прийшла назустріч мені, то до світанку я не залишив би Навалу того, хто мочиться до стіни.

³⁵

И҆ прїѧ̀ даві́дъ ѿ рꙋкꙋ̀ є҆ѧ̀ всѧ̑, ꙗ҆̀же принесѐ є҆мꙋ̀, и҆ речѐ є҆́й: и҆дѝ съ ми́ромъ въ до́мъ сво́й: ви́ждь, послꙋ́шахъ гла́са твоегѡ̀ и҆ прїѧ́хъ лицѐ твоѐ.

³⁵

І прийняв Давид з рук її те, що вона принесла йому, і сказав їй: іди з миром у дім твій; ось, я послухався голосу твого й ушанував лице твоє.

³⁶

И҆ прїи́де а҆вїге́а къ нава́лꙋ: и҆ сѐ, оу҆ негѡ̀ пи́ръ въ домꙋ̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ пи́ръ царе́въ: и҆ се́рдце нава́лово ве́село въ не́мъ, и҆ то́й пїѧ́нъ до ѕѣла̀. И҆ не возвѣстѝ а҆вїге́а нава́лꙋ глаго́ла ни вели́ка ни ма́ла до свѣ́та оу҆́треннѧгѡ.

³⁶

І прийшла Авигея до Навала, і ось, у нього бенкет у домі його, як бенкет царський, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний; і не сказала йому ні слова, ні великого, ні малого, до ранку.

³⁷

И҆ бы́сть заꙋ́тра, є҆гда̀ и҆стрезви́сѧ нава́лъ ѿ вїна̀, повѣ́да є҆мꙋ̀ жена̀ є҆гѡ̀ всѧ̑ глаго́лы сїѧ̑, и҆ оу҆́мре се́рдце є҆гѡ̀ въ не́мъ, и҆ то́й бы́сть ꙗ҆́кѡ ка́мень.

³⁷

Вранці ж, коли Навал протверезився, дружина його розповіла йому про це, і завмерло в ньому серце його, і став він, як камінь.

³⁸

И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ де́сѧть дні́й, и҆ поразѝ гдⷭ҇ь нава́ла, и҆ оу҆́мре.

³⁸

Днів через десять уразив Господь Навала, і він помер.

³⁹

И҆ оу҆слы́ша даві́дъ и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь, и҆́же сꙋдѝ сꙋ́дъ поноше́нїѧ моегѡ̀ ѿ рꙋкѝ нава́ли, и҆ раба̀ своего̀ оу҆держа̀ ѿ рꙋкѝ ѕлы́хъ, и҆ ѕло́бꙋ нава́лю ѡ҆братѝ гдⷭ҇ь на главꙋ̀ є҆гѡ̀. И҆ посла̀ даві́дъ и҆ глаго́ла ко а҆вїге́и поѧ́ти ю҆̀ себѣ̀ въ женꙋ̀.

³⁹

І почув Давид, що Навал помер, і сказав: благословенний Господь, що віддав за посоромлення, нанесене мені Навалом, і раба Свого вберіг від зла; Господь повернув злобу Навала на його ж голову. І послав Давид сказати Авигеї, що він бере її собі за дружину.

⁴⁰

И҆ прїидо́ша ѻ҆́троцы даві́дѡвы ко а҆вїге́и въ карми́лъ, и҆ рѣ́ша є҆́й, глаго́люще: даві́дъ посла̀ на́съ къ тебѣ̀, да тѧ̀ по́йметъ себѣ̀ въ женꙋ̀.

⁴⁰

І прийшли слуги Давидові до Авигеї на Кармил і сказали їй так: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за дружину.

⁴¹

И҆ воста̀ и҆ поклони́сѧ до землѝ лице́мъ и҆ речѐ: сѐ, раба̀ твоѧ̀ въ рабы́ню оу҆мыва́ти но́ги ѻ҆трокѡ́мъ твои̑мъ.

⁴¹

Вона встала і вклонилася лицем до землі і сказала: ось, раба твоя готова бути служницею, щоб омивати ноги слуг господаря мого.

⁴²

И҆ воста̀ а҆вїге́а, и҆ всѣ́де на ѻ҆слѧ̀, и҆ пѧ́ть дѣви́цъ и҆дѧ́хꙋ в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀, и҆ по́йде в̾слѣ́дъ ѻ҆трокѡ́въ даві́довыхъ, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀.

⁴²

І зібралася Авигея поспішно і сіла на осла, і п’ять служниць супроводжували її; і пішла вона за послами Давида і стала його дружиною.

⁴³

И҆ а҆хїнаа́мꙋ поѧ́тъ даві́дъ ѿ і҆езрае́лѧ, и҆ бѣ́стѣ є҆мꙋ̀ ѻ҆́бѣ жєны̀.

⁴³

І Ахиноаму з Ізрееля взяв Давид, і обидві вони були його дружинами.

⁴⁴

Саꙋ́лъ же дадѐ мелхо́лꙋ дще́рь свою̀ женꙋ̀ даві́довꙋ фалті́ю сы́нꙋ а҆мі́совꙋ и҆́же ѿ ро́ммы.

⁴⁴

Саул же віддав дочку свою Мелхолу, дружину Давидову, Фалтію, синові Лаїша, що з Галлима.

Глава́ к҃ѕ

¹

И҆ прїидо́ша зїфе́є ѿ зно́йныѧ къ саꙋ́лꙋ на хо́лмъ, глаго́люще: сѐ, даві́дъ скры́сѧ оу҆ на́съ на холмѣ̀ є҆хела́ѳъ, прѧ́мѡ і҆ессемо́нꙋ.

¹

Прийшли зифеї [з півдня] до Саула в Гиву і сказали: ось, Давид ховається у нас на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона.

²

И҆ воста̀ саꙋ́лъ, и҆ сни́де въ пꙋсты́ню зі́фъ, и҆ съ ни́мъ трѝ ты́сѧщы мꙋже́й и҆збра́нныхъ ѿ і҆и҃лѧ, и҆ска́ти даві́да въ пꙋсты́ни зі́фъ.

²

І встав Саул і спустився в пустелю Зиф, і з ним три тисячі добірних мужів ізраїльських, щоб шукати Давида в пустелі Зиф.

³

И҆ ѡ҆полчи́сѧ саꙋ́лъ на холмѣ̀ є҆хела́ѳъ и҆́же прѧ́мѡ і҆ессемо́нꙋ при пꙋтѝ, даві́дъ же сѣдѧ́ше въ пꙋсты́ни. И҆ ви́дѣ даві́дъ, ꙗ҆́кѡ и҆́детъ саꙋ́лъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ въ пꙋсты́ню,

³

І розташувався Саул на пагорбі Гахила, що праворуч від Ієсимона, при дорозі; Давид же знаходився в пустелі і бачив, що Саул іде за ним у пустелю;

⁴

и҆ посла̀ даві́дъ соглѧда̑таи, и҆ разꙋмѣ̀, ꙗ҆́кѡ и҆́детъ саꙋ́лъ гото́въ и҆з̾ кеі́лѧ:

⁴

і послав Давид спостерігачів і довідався, що Саул дійсно прийшов [з Кеїля].

⁵

и҆ воста̀ даві́дъ ѡ҆́тай, и҆ вни́де въ мѣ́сто, и҆дѣ́же почива́ше саꙋ́лъ, и҆ та́мѡ бѧ́ше а҆вени́ръ сы́нъ ни́ровъ, пе́рвый воево́да є҆гѡ̀, и҆ саꙋ́лъ спа́ше въ колесни́цѣ ца́рстѣй, и҆ лю́дїе ѡ҆полчи́вшесѧ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀.

⁵

І встав Давид [таємно] і пішов до місця, на якому Саул розташувався станом, і побачив Давид місце, де спав Саул і Авенир, син Нирів, воєначальник його. Саул же спав у наметі, а народ розташувався довкола нього.

⁶

И҆ ѿвѣща̀ даві́дъ и҆ речѐ ко а҆вїмеле́хꙋ хетте́инꙋ и҆ ко а҆ве́ссѣ сы́нꙋ сарꙋ́инꙋ бра́тꙋ і҆ѡа́влю, глаго́лѧ: кто̀ вни́детъ со мно́ю къ саꙋ́лꙋ въ по́лкъ; И҆ речѐ а҆ве́сса: а҆́зъ вни́дꙋ съ тобо́ю.

⁶

І звернувся Давид і сказав Ахимелеху хеттеянину й Авессі, синові Саруїному, братові Іоава, говорячи: хто піде зі мною до Саула в стан? І відповів Авесса: я піду з тобою.

⁷

И҆ внидо́ста даві́дъ и҆ а҆ве́сса въ лю́ди но́щїю: и҆ сѐ, саꙋ́лъ спѧ́й сно́мъ въ колесни́цѣ ца́рстѣй, и҆ копїѐ є҆гѡ̀ водрꙋже́но въ зе́млю при главѣ̀ є҆гѡ̀, а҆вени́ръ же и҆ во́ини є҆гѡ̀ спа́хꙋ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀.

⁷

І прийшов Давид з Авессою до людей [Саулових] уночі; і ось, Саул лежить, спить у наметі, і спис його встромлений у землю в головах його; Авенир же і народ лежать довкола нього.

⁸

И҆ речѐ а҆ве́сса къ даві́дꙋ: заключѝ гдⷭ҇ь дне́сь врага̀ твоего̀ въ рꙋ́цѣ твоѝ, и҆ нн҃ѣ поражꙋ̀ є҆го̀ копїе́мъ въ зе́млю є҆ди́ножды, и҆ не повторю̀ є҆мꙋ̀.

⁸

Авесса сказав Давиду: віддав Бог нині ворога твого в руки твої; отже, дозволь, я приколю його списом до землі одним ударом і не повторю удару.

⁹

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆ве́ссѣ: не оу҆бива́й є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ кто̀ простре́тъ рꙋ́кꙋ свою̀ на хрїста̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ непови́ненъ бꙋ́детъ;

⁹

Але Давид сказав Авессі: не вбивай його; бо хто, піднявши руку на помазаника Господнього, залишиться непокараним?

¹⁰

И҆ речѐ даві́дъ: жи́въ гдⷭ҇ь, а҆́ще не гдⷭ҇ь порази́тъ є҆го̀, и҆лѝ де́нь є҆гѡ̀ прїи́детъ, и҆ оу҆́мретъ, и҆лѝ на бра́нь сни́детъ и҆ поги́бнетъ:

¹⁰

І сказав Давид: живий Господь! нехай уразить його Господь, або прийде день його, і він помре, або піде на війну і загине; мене ж нехай не попустить Господь підняти руку мою на помазаника Господнього;

¹¹

да не бꙋ́детъ мѝ ѿ гдⷭ҇а нанестѝ рꙋ́кꙋ мою̀ на хрїста̀ гдⷭ҇нѧ: и҆ нн҃ѣ возмѝ копїѐ ѿ возгла́вїѧ є҆гѡ̀ и҆ сосꙋ́дъ водны́й, и҆ ѿи́демъ мы̀ ѡ҆ себѣ̀.

¹¹

а візьми його спис, що у головах його, і посудину з водою, і підемо до себе.

¹²

И҆ взѧ̀ даві́дъ копїѐ и҆ сосꙋ́дъ водны́й ѿ возгла́вїѧ є҆гѡ̀, и҆ ѿидо́ста ѡ҆ себѣ̀: и҆ не бѣ̀ и҆́же бы ви́дѣлъ и҆лѝ разꙋмѣ́лъ, и҆ не бѧ́ше востаю́щагѡ, всѝ бо спа́хꙋ, ꙗ҆́кѡ со́нъ крѣ́покъ ѿ гдⷭ҇а нападѐ на нѧ̀.

¹²

І взяв Давид спис і посудину з водою в головах Саула, і пішли вони до себе; і ніхто не бачив, і ніхто не знав, і ніхто не прокинувся, але усі спали, тому що сон від Господа напав на них.

¹³

И҆ пре́йде даві́дъ на ѡ҆́нъ по́лъ и҆ ста̀ на версѣ̀ горы̀ и҆здале́ча, и҆ мно́гъ бѣ̀ пꙋ́ть междꙋ̀ и҆́ми.

¹³

І перейшов Давид на інший бік і став на вершині гори вдалині; велика відстань була між ними.

¹⁴

И҆ воззва̀ даві́дъ къ лю́демъ, и҆ а҆вени́рꙋ речѐ глаго́лѧ: не ѿвѣща́еши ли, а҆вени́ре; И҆ ѿвѣща̀ а҆вени́ръ и҆ речѐ: кто̀ ты̀ є҆сѝ зовы́й мѧ̀;

¹⁴

І звернувся Давид до народу й Авенира, сина Нирового, говорячи: відповідай, Авенире. І відповів Авенир і сказав: хто ти, що кричиш і турбуєш царя?

¹⁵

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆вени́рꙋ: не мꙋ́жъ ли є҆сѝ ты̀; и҆ кто̀, ꙗ҆́коже ты̀, во і҆и҃ли; и҆ почто̀ не храни́ши господи́на твоегѡ̀ царѧ̀; ꙗ҆́кѡ вни́де є҆ди́нъ ѿ люді́й оу҆би́ти господи́на твоего̀ царѧ̀:

¹⁵

І сказав Давид Авениру: чи не муж ти, і хто рівний тобі в Ізраїлі? Чому ж ти не бережеш господаря твого, царя? тому що приходив хтось з народу, щоб погубити царя, господаря твого.

¹⁶

и҆ не бла́го сїѐ (ѕѣлѡ̀), є҆́же сотвори́лъ є҆сѝ: жи́въ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ сы́нове сме́рти вы̀, не хранѧ́щїи го́спода своего̀ царѧ̀ хрїста̀ гдⷭ҇нѧ: и҆ нн҃ѣ ви́ждь, гдѣ̀ є҆́сть копїѐ царе́во и҆ сосꙋ́дъ водны́й, ꙗ҆̀же бѣ́ша при главѣ̀ є҆гѡ̀;

¹⁶

Недобре ти це робиш; живий Господь! ви гідні смерті за те, що не бережете господаря вашого, помазаника Господнього. Подивися, де спис царя і посудина з водою, що були в головах його?

¹⁷

И҆ позна̀ саꙋ́лъ гла́съ даві́довъ и҆ речѐ: тво́й ли гла́съ се́й, ча́до даві́де; И҆ речѐ даві́дъ: а҆́зъ ра́бъ тво́й, го́споди царю̀.

¹⁷

І узнав Саул голос Давида і сказав: чи твій це голос, сину мій Давиде? І сказав Давид: мій голос, господарю мій, царю.

¹⁸

И҆ речѐ даві́дъ: почто̀ го́ниши раба̀ твоего̀, го́споди царю̀; ꙗ҆́кѡ что̀ (тѝ) согрѣши́хъ; и҆ ка́ѧ ѡ҆брѣ́тесѧ во мнѣ̀ непра́вда;

¹⁸

І сказав ще: за що господар мій переслідує раба свого? що я зробив? яке зло в руці моїй?

¹⁹

и҆ нн҃ѣ да послꙋ́шаетъ госпо́дь мо́й ца́рь глаго́лѡвъ раба̀ своегѡ̀: а҆́ще бг҃ъ поѡщрѧ́етъ тѧ̀ на мѧ̀, да бꙋ́детъ благово́нна же́ртва твоѧ̀: а҆́ще же сы́нове человѣ́честїи, про́клѧти сі́и пред̾ гдⷭ҇емъ, ꙗ҆́кѡ и҆згна́ша мѧ̀ дне́сь не оу҆тверди́тисѧ въ жре́бїи гдⷭ҇ни, глаго́люще: пойдѝ, рабо́тай богѡ́мъ чꙋжди̑мъ:

¹⁹

І нині нехай вислухає господар мій, цар, слова раба свого: якщо Господь розпалив тебе проти мене, то нехай буде це від тебе благозапашною жертвою; якщо ж — сини людські, то прокляті вони перед Господом, тому що вони вигнали мене нині, щоб не належати мені до спадщини Господа, говорячи: «йди, служи богам чужим».

²⁰

и҆ нн҃ѣ да не паде́тъ кро́вь моѧ̀ на зе́млю пред̾ лице́мъ гдⷭ҇нимъ, ꙗ҆́кѡ и҆зы́де ца́рь і҆и҃левъ и҆ска́ти дꙋшѝ моеѧ̀, и҆ го́нитъ ꙗ҆́коже нощны́й вра́нъ по гора́мъ.

²⁰

Нехай же не проллється кров моя на землю перед лицем Господа; бо цар Ізраїлів вийшов шукати одну блоху, як ганяються за куріпкою по горах.

²¹

И҆ речѐ саꙋ́лъ: согрѣши́хъ: возврати́сѧ, ча́до даві́де, ꙗ҆́кѡ ктомꙋ̀ не сотворю́ ти ѕла̀, занѐ честна̀ дꙋша̀ моѧ̀ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма въ де́нь се́й: безꙋ́мнѡ сотвори́хъ, и҆ погрѣши́хъ мно́гѡ ѕѣлѡ̀.

²¹

І сказав Саул: згрішив я; повернися, сину мій Давиде, тому що я не буду більше робити тобі зла, бо душа моя була дорогою нині в очах твоїх; безумно робив я і дуже багато згрішив.

²²

И҆ ѿвѣща̀ даві́дъ и҆ речѐ: сѐ, копїѐ царе́во, да прїи́детъ ѻ҆́трокъ є҆ди́нъ и҆ во́зметъ є҆̀:

²²

І відповів Давид і сказав: ось спис царя; нехай один з отроків прийде і візьме його;

²³

и҆ гдⷭ҇ь да возврати́тъ коемꙋ́ждо по пра́вдѣ є҆гѡ̀ и҆ по вѣ́рѣ є҆гѡ̀: ꙗ҆́коже предаде́ тѧ гдⷭ҇ь дне́сь въ рꙋ́цѣ моѝ, и҆ не восхотѣ́хъ нанестѝ рꙋкѝ моеѧ̀ на хрїста̀ гдⷭ҇нѧ:

²³

і нехай відплатить Господь кожному за правдою його і за істиною Його, бо Господь віддавав тебе в руки мої, але я не захотів підняти руки моєї на помазаника Господнього;

²⁴

и҆ сѐ, ꙗ҆́коже возвели́чисѧ дꙋша̀ твоѧ̀ дне́сь во ѻ҆́чїю моє́ю, та́кѡ да возвели́читсѧ дꙋша̀ моѧ̀ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ да покры́етъ мѧ̀ и҆ и҆́зметъ мѧ̀ ѿ всѧ́кїѧ печа́ли.

²⁴

і нехай, як дорогоцінне було життя твоє нині в очах моїх, так цінується моє життя в очах Господа, [і нехай покриє Він мене] і нехай визволить мене від усякого лиха!

²⁵

И҆ речѐ саꙋ́лъ къ даві́дꙋ: благослове́нъ ты̀, ча́до, и҆ творѧ́й сотвори́ши и҆ могі́й возмо́жеши. И҆ ѿи́де даві́дъ въ пꙋ́ть сво́й, а҆ саꙋ́лъ возврати́сѧ на мѣ́сто своѐ.

²⁵

І сказав Саул Давиду: благословенний ти, сину мій Давиде; і діло зробиш, і перемогти переможеш. І пішов Давид своїм шляхом, а Саул повернувся у своє місце.

Глава́ к҃з

¹

И҆ речѐ даві́дъ въ се́рдцы свое́мъ, глаго́лѧ: нн҃ѣ впадꙋ̀ въ де́нь є҆ди́нъ въ рꙋ́ки саꙋ̑ли, и҆ не бꙋ́детъ мѝ бла́го, а҆́ще не спасꙋ́сѧ въ землѝ и҆ноплеме́нничи, и҆ преста́нетъ саꙋ́лъ и҆ска́ти менѐ во всѧ́комъ предѣ́лѣ і҆и҃левѣ, и҆ спасꙋ́сѧ и҆з̾ рꙋкѝ є҆гѡ̀.

¹

І сказав Давид у серці своєму: коли-небудь потраплю я в руки Саула, і немає для мене нічого кращого, як утекти в землю Филистимську; і відстане від мене Саул і не буде шукати мене більше по всіх краях Ізраїльських, і я спасуся від руки його.

²

И҆ воста̀ даві́дъ и҆ ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й и҆̀же съ ни́мъ, и҆ и҆́де ко а҆гхꙋ́сꙋ сы́нꙋ а҆мма́ховꙋ царю̀ ге́ѳскꙋ.

²

І встав Давид, і вирушив сам і шістсот чоловік, які були з ним, до Анхуса, сина Маоха, царя Гефського.

³

И҆ пребы́сть даві́дъ оу҆ а҆гхꙋ́са въ ге́ѳѣ, са́мъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ всѝ и҆ до́мъ є҆гѡ̀, и҆ даві́дъ и҆ ѻ҆́бѣ жєны̀ є҆гѡ̀, а҆хїнаа́мъ і҆езраилі́тынѧ и҆ а҆вїге́а жена̀ нава́ла карми́лскагѡ.

³

І жив Давид у Анхуса в Гефі, сам і люди його, кожен із родиною своєю, Давид і обидві дружини його — Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка.

⁴

И҆ возвѣсти́ша саꙋ́лꙋ, ꙗ҆́кѡ ѿбѣжѐ даві́дъ въ ге́ѳъ, и҆ не приложѝ ктомꙋ̀ (саꙋ́лъ) и҆ска́ти є҆го̀.

⁴

І донесли Саулу, що Давид утік у Геф, і не став він більше шукати його.

⁵

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆гхꙋ́сꙋ: а҆́ще ѡ҆брѣ́те ра́бъ тво́й благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, да да́си мѝ мѣ́сто во є҆ди́нѣмъ ѿ градѡ́въ и҆̀же на селѣ̀, и҆ сѧ́дꙋ та́мѡ: и҆ вскꙋ́ю сѣди́тъ ра́бъ тво́й во гра́дѣ ца́рственнѣмъ съ тобо́ю;

⁵

І сказав Давид Анхусу: якщо я придбав благовоління в очах твоїх, то нехай дано буде мені місце в одному з малих міст, і я буду жити там; для чого рабові твоєму жити в царському місті разом з тобою?

⁶

И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ а҆гхꙋ́съ въ де́нь то́й секела́гъ: сегѡ̀ ра́ди бы́сть царю̀ і҆ꙋде́йскꙋ секела́гъ до дне́шнѧгѡ днѐ.

⁶

Тоді дав йому Анхус Секелаг, тому Секелаг і залишився за царями юдейськими донині.

⁷

И҆ бы́сть число̀ дні́й, въ нѧ́же сѣдѧ́ше даві́дъ на селѣ̀ и҆ноплеме́нничи, четы́ри мцⷭ҇ы.

⁷

Усього часу, який прожив Давид у країні Филистимській, було рік і чотири місяці.

⁸

И҆ восхожда́ше даві́дъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ и҆ напада́хꙋ на всѧ́каго гессе́ра и҆ на а҆маликі́та, и҆ сѐ, землѧ̀ населѧ́шесѧ ѿ ламсꙋ́ра и҆ до землѝ є҆гѵ́петскїѧ:

⁸

І виходив Давид з людьми своїми і нападав на гессурян і гирзеян і амаликитян, які здавна населяли цю країну до Сура і навіть до землі Єгипетської.

⁹

и҆ поража́ше даві́дъ зе́млю, и҆ не ѡ҆ставлѧ́ше въ живы́хъ мꙋ́жеска по́лꙋ и҆ же́нска: и҆ взима́хꙋ стада̀, и҆ бꙋ́йвѡлицы и҆ ѻ҆слѧ́та, и҆ велблю́ды и҆ ри̑зы, и҆ возвраща́ющесѧ прихожда́хꙋ ко а҆гхꙋ́сꙋ.

⁹

І спустошував Давид ту країну, і не залишав у живих ні чоловіка, ні жінки, і забирав овець, і волів, і ослів, і верблюдів, і одяг; і повертався, і приходив до Анхуса.

¹⁰

И҆ речѐ а҆гхꙋ́съ къ даві́дꙋ: на кого̀ нападо́сте нн҃ѣ; И҆ речѐ даві́дъ ко а҆гхꙋ́сꙋ: къ ю҆́гꙋ і҆ꙋде́и и҆ къ ю҆́гꙋ і҆есмегѝ и҆ къ ю҆́гꙋ кенезі́а:

¹⁰

І сказав Анхус Давиду: на кого нападали нині? Давид сказав: на південну країну Юдеї і на південну країну Ієрахмеїла і на південну країну Кенеї.

¹¹

и҆ мꙋ́жеска по́лꙋ и҆ же́нска не ѡ҆ставлѧ́хъ въ живы́хъ є҆́же вводи́ти въ ге́ѳъ, глаго́лѧ: да не возвѣстѧ́тъ въ ге́ѳѣ на на́съ, глаго́люще: сїѧ̑ твори́тъ даві́дъ. И҆ сїѐ ѡ҆правда́нїе є҆гѡ̀ во всѧ̑ дни̑, въ нѧ́же сѣдѧ́ше даві́дъ на селѣ̀ и҆ноплеме́нничи.

¹¹

І не залишав Давид у живих ні чоловіка, ні жінки, і не приводив у Геф, говорячи: вони можуть донести на нас і сказати: «так вчинив Давид, і такий спосіб дій його в усі часи перебування у країні Филистимській».

¹²

И҆ оу҆вѣ́рисѧ даві́дъ а҆гхꙋ́сꙋ ѕѣлѡ̀, глаго́лѧ: ѡ҆мерзѣ́нїемъ ѡ҆мерзѣ̀ въ лю́дехъ свои́хъ во і҆и҃ли, и҆ бꙋ́детъ мѝ ра́бъ во вѣ́ки.

¹²

І довірився Анхус Давиду, говорячи: він став огидним народу своєму Ізраїлю і буде слугою моїм повік.

Глава́ к҃и

¹

И҆ бы́сть во дни̑ ѡ҆́ны, и҆ собра́шасѧ и҆ноплемє́нницы въ полкѝ своѧ̑ и҆зы́ти бра́тисѧ со і҆и҃лтѧны. И҆ речѐ а҆гхꙋ́съ къ даві́дꙋ: разꙋмѣ́ѧ разꙋмѣ́й, ꙗ҆́кѡ со мно́ю и҆зы́деши на бра́нь ты̀ и҆ мꙋ́жїе твоѝ.

¹

У той час филистимляни зібрали війська свої для війни, щоб воювати з Ізраїлем. І сказав Анхус Давиду: нехай буде тобі відомо, що ти підеш зі мною в ополчення, ти і люди твої.

²

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆гхꙋ́сꙋ: та́кѡ нн҃ѣ оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆̀же сотвори́тъ ра́бъ тво́й. И҆ речѐ а҆гхꙋ́съ къ даві́дꙋ: тѣ́мже нача́лника храни́телей тѣ́лꙋ (моемꙋ̀) поста́влю тѧ̀ во всѧ̑ дни̑.

²

І сказав Давид Анхусу: нині ти дізнаєшся, що зробить раб твій. І сказав Анхус Давиду: за те я зроблю тебе охоронителем голови моєї на весь час.

³

И҆ самꙋи́лъ оу҆́мре, и҆ рыда́ше по не́мъ ве́сь і҆и҃ль, и҆ погребо́ша є҆го̀ во а҆рмаѳе́мѣ во гра́дѣ є҆гѡ̀: и҆ саꙋ́лъ и҆збѝ чревоба́сники и҆ волхвы̀ землѝ своеѧ̀.

³

І помер Самуїл, і оплакували його всі ізраїльтяни і поховали його в Рамі, у місті його. Саул же вигнав чаклунів і ворожбитів із країни.

⁴

И҆ собра́шасѧ и҆ноплемє́нницы и҆ прїидо́ша и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ сѡна́мѣ: и҆ собра̀ саꙋ́лъ всѧ̑ мꙋ́жы і҆и҃лєвы, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ гелвꙋѐ.

⁴

І зібралися филистимляни і пішли і стали станом біля Сонами; зібрав і Саул весь народ ізраїльський, і стали станом на Гелвуї.

⁵

И҆ ви́дѣ саꙋ́лъ полкѝ и҆ноплемє́нничи, и҆ оу҆боѧ́сѧ, и҆ оу҆жасе́сѧ се́рдце є҆гѡ̀ ѕѣлѡ̀.

⁵

І побачив Саул стан филистимський і злякався, і сильно затремтіло серце його.

⁶

И҆ вопросѝ саꙋ́лъ гдⷭ҇а, и҆ не ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь ни во снѣ̀, ни во ꙗ҆вле́нїихъ, ни во проро́цѣхъ.

⁶

І запитав Саул Господа; але Господь не відповів йому ні уві сні, ні через урим, ні через пророків.

⁷

И҆ речѐ саꙋ́лъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: поищи́те мѝ жены̀ волше́бницы, и҆ по́йдꙋ къ не́й, и҆ вопрошꙋ̀ є҆ѧ̀. И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ къ немꙋ̀: сѐ, жена̀ волше́бница во а҆ендѡ́рѣ.

⁷

Тоді Саул сказав слугам своїм: найдіть мені жінку чаклунку, і я піду до неї і запитаю її. І відповіли йому слуги його: тут у Аендорі є жінка чаклунка.

⁸

И҆ прикры́сѧ саꙋ́лъ и҆ ѡ҆блече́сѧ въ ри̑зы и҆́ны, и҆ и҆́де са́мъ и҆ два̀ мꙋ̑жа съ ни́мъ, и҆ прїи́де но́щїю къ женѣ̀ и҆ речѐ є҆́й: поволхвꙋ́й мѝ чревоволше́бствомъ, и҆ возведи́ ми, є҆го́же рекꙋ́ ти.

⁸

І зняв із себе Саул одяг свій і вдягнув інший, і пішов сам і два чоловіка з ним, і прийшли вони до жінки вночі. І сказав їй Саул: прошу тебе, поворожи мені і виведи мені того, про кого я скажу тобі.

⁹

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ жена̀: сѐ, нн҃ѣ ты̀ са́мъ вѣ́си, є҆ли̑ка сотворѝ саꙋ́лъ, ка́кѡ и҆стребѝ чревоба́сники и҆ волхвы̀ ѿ землѝ, и҆ вскꙋ́ю ты̀ ло́виши дꙋ́шꙋ мою̀, є҆́же оу҆мертви́ти ю҆̀;

⁹

Але жінка відповіла йому: ти знаєш, що зробив Саул, як вигнав він із країни чаклунів і ворожбитів; для чого ж ти розставляєш сітку душі моїй на загибель мою?

¹⁰

И҆ клѧ́тсѧ є҆́й саꙋ́лъ, глаго́лѧ: жи́въ гдⷭ҇ь, а҆́ще срѧ́щетъ тѧ̀ непра́вда ѡ҆ словесѝ се́мъ.

¹⁰

І поклявся їй Саул Господом, говорячи: живий Господь! не буде тобі лиха за цю справу.

¹¹

И҆ речѐ жена̀ саꙋ́лꙋ: кого̀ возведꙋ́ ти; И҆ речѐ саꙋ́лъ: самꙋи́ла возведи́ ми.

¹¹

Тоді жінка запитала: кого ж вивести тобі? І відповів він: Самуїла виведи мені.

¹²

И҆ ви́дѣ жена̀ самꙋи́ла, и҆ возгласѝ гла́сомъ ве́лїимъ, и҆ речѐ жена̀ къ саꙋ́лꙋ: почто̀ мѧ̀ прельсти́лъ є҆сѝ; и҆ ты̀ є҆сѝ саꙋ́лъ.

¹²

І побачила жінка Самуїла і голосно скрикнула; і звернулася жінка до Саула, говорячи: навіщо ти обманув мене? ти — Саул.

¹³

И҆ речѐ є҆́й ца́рь: не бо́йсѧ, рцы̀ кого̀ ви́дѣла є҆сѝ; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ жена̀: бо́ги ви́дѣхъ восходѧ́щыѧ ѿ землѝ.

¹³

І сказав їй цар: не бійся; [скажи,] що ти бачиш? І відповіла жінка: бачу начебто бога, що виходить із землі.

¹⁴

И҆ речѐ є҆́й: что̀ позна́ла є҆сѝ; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ (жена̀): (ви́дѣхъ) мꙋ́жа ста́ра восходѧ́ща ѿ землѝ, и҆ се́й ѡ҆болче́нъ ѡ҆дѣѧ́нїемъ до́лгимъ. И҆ оу҆разꙋмѣ̀ саꙋ́лъ, ꙗ҆́кѡ се́й самꙋи́лъ (є҆́сть), и҆ преклонѝ лицѐ своѐ на зе́млю и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀.

¹⁴

Який він на вигляд? — запитав у неї Саул. Вона сказала: виходить із землі чоловік старий, одягнений у довгий одяг. Тоді узнав Саул, що це Самуїл, і упав лицем на землю і поклонився.

¹⁵

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ самꙋи́лъ: почто̀ понꙋ́дилъ є҆сѝ мѧ̀ взы́ти мѝ; И҆ речѐ саꙋ́лъ: скорблю̀ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ и҆ноплемє́нницы вою́ютъ на мѧ̀, и҆ бг҃ъ ѿстꙋпѝ ѿ менє̀, и҆ не оу҆слы́ша менѐ ктомꙋ̀ ни въ рꙋка́хъ проро́ческихъ, ни во снѣ́хъ, ни во ꙗ҆вле́нїихъ: и҆ нн҃ѣ призва́хъ тѧ̀, да ска́жеши мѝ, что̀ сотворю̀.

¹⁵

І сказав Самуїл Саулу: для чого ти тривожиш мене, щоб я вийшов? І відповів Саул: тяжко мені дуже; филистимляни воюють проти мене, а Бог відступив від мене і більше не відповідає мені ні через пророків, ні уві сні, [ні у видінні]; тому я викликав тебе, щоб ти навчив мене, що мені робити.

¹⁶

И҆ речѐ самꙋи́лъ: почто̀ вопроша́еши мѧ̀, а҆ гдⷭ҇ь ѿстꙋпѝ ѿ тебє̀ и҆ бы́сть со бли́жнимъ твои́мъ;

¹⁶

І сказав Самуїл: для чого ж ти запитуєш мене, коли Господь відступив від тебе і зробився ворогом твоїм?

¹⁷

и҆ сотворѝ гдⷭ҇ь тебѣ̀, ꙗ҆́коже гл҃а гдⷭ҇ь рꙋко́ю мое́ю, и҆ и҆сто́ргнетъ гдⷭ҇ь ца́рство твоѐ и҆з̾ рꙋкꙋ̀ твоє́ю и҆ вда́стъ є҆̀ бли́жнемꙋ твоемꙋ̀ даві́дꙋ,

¹⁷

Господь зробить те, що говорив через мене; відніме Господь царство з рук твоїх і віддасть його ближньому твоєму, Давиду.

¹⁸

поне́же не послꙋ́шалъ є҆сѝ гла́са гдⷭ҇нѧ и҆ не и҆спо́лнилъ є҆сѝ гнѣ́ва ꙗ҆́рости є҆гѡ̀ на а҆мали́кѣ, глаго́ла ра́ди тогѡ̀ сотворѝ тебѣ̀ гдⷭ҇ь въ де́нь се́й:

¹⁸

Оскільки ти не послухав голосу Господа і не виконав люті гніву Його на Амалика, то Господь і робить це над тобою нині.

¹⁹

и҆ преда́стъ гдⷭ҇ь і҆и҃лѧ съ тобо́ю въ рꙋ́ки и҆ноплемє́нничи, и҆ заꙋ́тра ты̀ и҆ сы́нове твоѝ падꙋ́тъ съ тобо́ю, и҆ по́лкъ і҆и҃левъ преда́стъ гдⷭ҇ь въ рꙋ́ки и҆ноплемє́нничи.

¹⁹

І віддасть Господь Ізраїля разом з тобою в руки филистимлян: завтра ти і сини твої будете зі мною, і стан ізраїльський віддасть Господь у руки филистимлян.

²⁰

И҆ потща́сѧ саꙋ́лъ, и҆ падѐ стоѧ́щь на зе́млю, и҆ оу҆боѧ́сѧ ѕѣлѡ̀ ѿ слове́съ самꙋи́ловыхъ, и҆ не бы́сть ктомꙋ̀ крѣ́пости въ не́мъ: ꙗ҆́кѡ не ꙗ҆дѐ хлѣ́ба во ве́сь де́нь то́й и҆ во всю̀ но́щь тꙋ̀.

²⁰

Тоді Саул раптом упав усім тілом своїм на землю, тому що сильно злякався слів Самуїла; притому і сили не стало в ньому, бо він не їв хліба весь той день і всю ніч.

²¹

И҆ вни́де жена̀ къ саꙋ́лꙋ, и҆ ви́дѣ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ смѧте́сѧ ѕѣлѡ̀, и҆ речѐ къ немꙋ̀: сѐ, нн҃ѣ послꙋ́ша раба̀ твоѧ̀ гла́са твоегѡ̀, и҆ положи́хъ дꙋ́шꙋ мою̀ въ рꙋ́цѣ моѝ, и҆ послꙋ́шахъ слове́съ, ꙗ҆̀же мѝ глаго́лалъ є҆сѝ:

²¹

І підійшла жінка та до Саула, і побачила, що він дуже злякався, і сказала: ось, раба твоя послухалася голосу твого і піддала життя своє небезпеці і виконала наказ, який ти дав мені;

²²

и҆ нн҃ѣ послꙋ́шай гла́са рабы̀ твоеѧ̀, и҆ положꙋ̀ пред̾ тобо́ю оу҆крꙋ́хъ хлѣ́ба, и҆ ꙗ҆́ждь, и҆ бꙋ́детъ въ тебѣ̀ крѣ́пость, ꙗ҆́кѡ и҆́деши въ пꙋ́ть.

²²

тепер прошу, послухайся і ти голосу раби твоєї: я запропоную тобі шматок хліба, поїж, і буде в тобі сила, коли підеш в дорогу.

²³

И҆ не хотѧ́ше ꙗ҆́сти: и҆ понꙋ́диша є҆го̀ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ и҆ жена̀, и҆ послꙋ́ша гла́са и҆́хъ, и҆ воста̀ ѿ землѝ, и҆ сѣ́де на сѣда́лищи.

²³

Але він відмовився і сказав: не буду їсти. І стали умовляти його слуги його, а також і жінка; і він послухався голосу їхнього, і встав із землі і сів на ліжку.

²⁴

Женѣ́ же бѧ́ше ю҆́ница пито́маѧ въ домꙋ̀: и҆ потща́сѧ, и҆ закла̀ ю҆̀: и҆ взѧ̀ мꙋкꙋ̀ и҆ смѣсѝ, и҆ и҆спечѐ ѡ҆прѣсно́ки,

²⁴

У жінки ж було у домі відгодоване теля, і вона поспішила заколоти його і, взявши борошна, замісила і спекла опрісноки,

²⁵

и҆ принесѐ пред̾ саꙋ́ла и҆ пред̾ ѻ҆́троки є҆гѡ̀: и҆ ꙗ҆до́ша, и҆ воста́ша и҆ ѿидо́ша въ но́щь ѻ҆́нꙋ.

²⁵

і запропонувала Саулу і слугам його, і вони поїли, і встали, і пішли в ту саму ніч.

Глава́ к҃ѳ

¹

И҆ собра́ша и҆ноплемє́нницы всѧ̑ полкѝ своѧ̑ во а҆фе́къ, і҆и҃лтѧне же ѡ҆полчи́шасѧ во а҆ендѡ́рѣ и҆́же во і҆езрае́ли.

¹

І зібрали филистимляни всі ополчення свої в Афеку, а ізраїльтяни розташувалися станом біля джерела, що в Ізреелі.

²

И҆ воевѡ́ды и҆ноплемє́нничи пред̾идѧ́хꙋ со ста́ми и҆ ты́сѧщами, даві́дъ же и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ и҆дѧ́хꙋ въ послѣ́днихъ со а҆гхꙋ́сомъ.

²

Князі филистимські йшли сотнями і тисячами, Давид же і люди його йшли позаду з Анхусом.

³

И҆ рѣ́ша воевѡ́ды и҆ноплемє́нничи кто̀ сꙋ́ть и҆дꙋ́щїи сі́и; И҆ речѐ а҆гхꙋ́съ къ воево́дамъ и҆ноплеме́нничимъ: не се́й ли даві́дъ ра́бъ саꙋ́ла царѧ̀ і҆и҃лева, и҆́же бы́сть съ на́ми дні́й сїѐ второ́е лѣ́то; и҆ не ѡ҆брѣто́хъ въ не́мъ ничто́же, ѿ днѐ въ ѻ҆́ньже прїи́де ко мнѣ̀ да́же до сегѡ̀ днѐ.

³

І говорили князі филистимські: що це за євреї? Анхус відповів князям филистимським: хіба не знаєте, що це Давид, раб Саула, царя Ізраїльського? він при мені вже понад рік, і я не знайшов у ньому нічого недоброго з часу його приходу до сьогодні.

⁴

И҆ приско́рбни бы́ша ѡ҆ не́мъ воевѡ́ды и҆ноплемє́нничи и҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀: возвратѝ мꙋ́жа, и҆ да возврати́тсѧ на мѣ́сто своѐ, и҆дѣ́же поста́вилъ є҆сѝ є҆го̀ та́мѡ, и҆ да не и҆́детъ съ на́ми на бра́нь, и҆ да не бꙋ́детъ навѣ́тникъ въ полцѣ́хъ: и҆ чи́мъ примири́тсѧ се́й господи́нꙋ своемꙋ̀; не глава́ми ли мꙋже́й си́хъ;

⁴

І обурилися на нього князі филистимські, і сказали йому князі филистимські: відпусти ти цього чоловіка, нехай він сидить у своєму місці, яке ти призначив йому, щоб він не йшов з нами на війну і не зробився супротивником нашим на війні. Чим він може умилостивити господаря свого, як не головами цих людей?

⁵

не се́й ли є҆́сть даві́дъ, є҆мꙋ́же и҆зыдо́ша съ ли̑ки, глаго́люще: побѣдѝ саꙋ́лъ съ ты́сѧщами свои́ми, и҆ даві́дъ со тма́ми свои́ми;

⁵

чи не той це Давид, якому співали в хороводах, говорячи: «Саул уразив тисячі, а Давид — десятки тисяч»?

⁶

И҆ призва̀ а҆гхꙋ́съ даві́да и҆ речѐ є҆мꙋ̀: жи́въ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ пра́въ ты̀ и҆ бла́гъ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, и҆ вхо́дъ тво́й и҆ и҆схо́дъ тво́й со мно́ю въ полцѣ̀, и҆ ꙗ҆́кѡ не ѡ҆брѣто́хъ въ тебѣ̀ ѕло́бы, ѿне́лѣже є҆сѝ прише́лъ ко мнѣ̀ до дне́шнѧгѡ днѐ, но пред̾ ѻ҆чи́ма воево́дъ не бла́гъ є҆сѝ ты̀:

⁶

І покликав Анхус Давида і сказав йому: живий Господь! ти чесний, і очам моїм приємно було б, щоб ти виходив і входив зі мною в ополченні; бо я не помітив у тобі недоброго з часу приходу твого до мене до цього дня; але в очах князів ти недобрий.

⁷

и҆ нн҃ѣ возврати́сѧ и҆ и҆дѝ съ ми́ромъ, и҆ да не сотвори́ши ѕла̀ пред̾ ѻ҆чи́ма воево́дъ и҆ноплеме́нничихъ.

⁷

Отже, повернися тепер, і йди з миром і не дратуй князів филистимських.

⁸

И҆ речѐ даві́дъ ко а҆гхꙋ́сꙋ: что̀ сотвори́хъ тѝ; и҆ что̀ ѡ҆брѣ́лъ є҆сѝ въ рабѣ̀ твое́мъ, ѿ негѡ́же днѐ бѣ́хъ пред̾ тобо́ю, и҆ да́же до сегѡ̀ днѐ, да не и҆дꙋ̀ воева́ти врагѡ́въ господи́на моегѡ̀ царѧ̀;

⁸

Але Давид сказав Анхусу: що я зробив, і що ти знайшов у рабі твоєму з того часу, як я перед лицем твоїм, і до цього дня, чому б мені не йти і не воювати з ворогами господаря мого, царя?

⁹

И҆ ѿвѣща̀ а҆гхꙋ́съ даві́дꙋ: вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ бла́гъ ты̀ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃лъ бж҃їй, но воевѡ́ды и҆ноплемє́нничи глаго́лютъ: да не и҆́детъ съ на́ми на бра́нь:

⁹

І відповідав Анхус Давиду: будь упевнений, що в моїх очах ти добрий, як ангел Божий; але князі филистимські сказали: «нехай він не йде з нами на війну».

¹⁰

и҆ нн҃ѣ воста́ни ра́нѡ ты̀ и҆ ѻ҆́троцы господи́на твоегѡ̀ ходѧ́щїи съ тобо́ю и҆ и҆ди́те на мѣ́сто, и҆дѣ́же поста́вихъ ва́съ, и҆ словесѐ па́гꙋбна да не положи́ши на се́рдцы твое́мъ, ꙗ҆́кѡ бла́гъ є҆сѝ ты̀ предо мно́ю: и҆ воста́ните ра́нѡ въ пꙋ́ть, є҆гда̀ разсвѣта́етъ ва́мъ, и҆ и҆ди́те.

¹⁰

Отже, встань ранком, ти і раби господаря твого, які прийшли з тобою, [і йдіть на місце, яке я призначив вам, і не май недоброї думки на серці твоєму, бо ти переді мною добрий]; і встаньте зранку, і коли буде світло, йдіть.

¹¹

И҆ оу҆ра́ни даві́дъ са́мъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ ѿитѝ и҆ стрещѝ землѝ и҆ноплеме́нничи, и҆ и҆ноплемє́нницы взыдо́ша на бра́нь во і҆езрае́ль.

¹¹

І встав Давид, сам і люди його, щоб іти вранці і повернутися в землю Филистимську. А филистимляни пішли [на війну] у Ізреель.

Глава́ л҃

¹

И҆ бы́сть приходѧ́щꙋ даві́дꙋ и҆ мꙋжє́мъ є҆гѡ̀ къ секела́гꙋ въ де́нь тре́тїй, и҆ а҆мали́къ нападѐ на ю҆́жнꙋю странꙋ̀ и҆ на секела́гъ, и҆ поразѝ секела́гъ и҆ сожжѐ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ:

¹

На третій день після того, як Давид і люди його пішли в Секелаг, амаликитяни напали з півдня на Секелаг і взяли Секелаг і спалили його вогнем,

²

же́нъ же и҆ всѣ́хъ сꙋ́щихъ въ не́мъ ѿ ма́ла до вели́ка не оу҆мертви́ша мꙋ́жа ни жены̀, но плѣни́ша, и҆ ѿидо́ша въ пꙋ́ть сво́й.

²

а жінок [і всіх], що були в ньому, від малого до великого, не умертвили, але повели в полон, і пішли своїм шляхом.

³

И҆ прїи́де даві́дъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ во гра́дъ, и҆ сѐ, сожже́нъ бѧ́ше ѻ҆гне́мъ, жєны́ же и҆́хъ и҆ сы́нове и҆́хъ и҆ дщє́ри и҆́хъ плѣне́ни бы́ша.

³

І прийшов Давид і люди його до міста, і ось, воно спалене вогнем, а дружини їхні і сини їхні і дочки їхні узяті в полон.

⁴

И҆ воздви́же даві́дъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ гла́съ сво́й и҆ пла́кашасѧ до́ндеже не бѣ̀ въ ни́хъ си́лы ктомꙋ̀ пла́катисѧ.

⁴

І підняв Давид і народ, що був з ним, крик, і плакали, доки не стало в них сили плакати.

⁵

И҆ жєны̀ ѻ҆́бѣ даві́дѡвы плѣне́ни бы́ша, а҆хїнаа́мъ і҆езраилі́тынѧ, и҆ а҆вїге́а бы́вшаѧ жена̀ нава́ла карми́лскагѡ.

⁵

Взяті були в полон і обидві дружини Давида: Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка.

⁶

И҆ ѡ҆скорбѣ̀ даві́дъ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ совѣща́шасѧ лю́дїе ка́менїемъ поби́ти є҆го̀, ꙗ҆́кѡ скорбна̀ бѧ́ше дꙋша̀ всѣ́хъ люді́й коегѡ́ждо ѡ҆ сынѣ́хъ свои́хъ и҆ ѡ҆ дще́рехъ свои́хъ. И҆ оу҆крѣпи́сѧ даві́дъ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ бз҃ѣ свое́мъ,

⁶

Давид сильно був збентежений, тому що народ хотів побити його камінням; бо весь народ душею уболівав, кожен за синів своїх і дочок своїх.

⁷

и҆ речѐ даві́дъ ко а҆вїа́ѳарꙋ і҆ере́ю сы́нꙋ а҆вїмеле́ховꙋ: принесѝ є҆фꙋ́дъ. И҆ принесѐ а҆вїа́ѳаръ є҆фꙋ́дъ къ даві́дꙋ.

⁷

Але Давид укріпився надією на Господа Бога свого, і сказав Давид Авиафару священикові, синові Ахимелеховому: принеси мені ефод. І приніс Авиафар ефод до Давида.

⁸

И҆ вопросѝ даві́дъ гдⷭ҇а, глаго́лѧ: поженꙋ́ ли в̾слѣ́дъ по́лчища сегѡ̀; и҆ пости́гнꙋ ли и҆̀хъ; И҆ речѐ гдⷭ҇ь: гонѝ, ꙗ҆́кѡ постиза́ѧ пости́гнеши и҆̀хъ и҆ и҆збавлѧ́ѧ и҆зба́виши.

⁸

І запитав Давид Господа, говорячи: чи переслідувати мені це полчище, і чи наздожену їх? І сказано йому: переслідуй, наздоженеш і віднімеш.

⁹

И҆ и҆́де даві́дъ са́мъ и҆ ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й съ ни́мъ, и҆ прїидо́ша да́же до пото́ка восо́рска, про́чїи же ѡ҆ста́шасѧ:

⁹

І пішов Давид сам і шістсот чоловік, які були з ним; і прийшли до потоку Восор і втомлені зупинилися там.

¹⁰

и҆ гна̀ съ четы́рми сты̀ мꙋже́й, двѣ́сти же мꙋже́й ѡ҆ста́шасѧ, и҆̀же сѣдо́ша ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ пото́ка восо́рска.

¹⁰

І переслідував Давид сам і чотириста чоловік; двісті ж чоловік зупинилися, тому що були не в силах перейти потік Восорський.

¹¹

И҆ ѡ҆брѣто́ша мꙋ́жа є҆гѵ́птѧнина на селѣ̀, и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀, и҆ приведо́ша є҆го̀ къ даві́дꙋ, и҆ да́ша є҆мꙋ̀ хлѣ́ба, и҆ ꙗ҆дѐ, и҆ напои́ша є҆го̀ водо́ю:

¹¹

І знайшли єгиптянина в полі, і привели його до Давида, і дали йому хліба, і він їв, і напоїли його водою;

¹²

и҆ да́ша є҆мꙋ̀ ча́сть смо́квей, и҆ ꙗ҆дѐ, и҆ оу҆крѣпи́сѧ дꙋ́хъ є҆гѡ̀ въ не́мъ, ꙗ҆́кѡ не ꙗ҆дѐ хлѣ́ба и҆ не пѝ воды̀ трѝ дни̑ и҆ трѝ но́щы.

¹²

і дали йому частину зв’язки смокв і дві зв’язки ізюму, і він їв і зміцнився, бо він не їв хліба і не пив води три дні і три ночі.

¹³

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: ѿкꙋ́дꙋ є҆сѝ, и҆ чі́й є҆сѝ ты̀; И҆ речѐ ѻ҆́трокъ є҆гѵ́птѧнинъ: а҆́зъ є҆́смь ра́бъ мꙋ́жа а҆маликі́тѧнина, и҆ ѡ҆ста́ви мѧ̀ господи́нъ мо́й, ꙗ҆́кѡ и҆знемого́хъ дне́сь оу҆жѐ тре́тїй де́нь:

¹³

І сказав йому Давид: чий ти і звідки ти? І сказав він: я — отрок єгиптянина, раб одного амаликитянина, і кинув мене господар мій, тому що вже три дні, як я занедужав;

¹⁴

и҆ мы̀ ходи́хомъ на ю҆́гъ до хеле́ѳї и҆ на і҆ꙋдє́йскїѧ страны̑ и҆ на гелвꙋ́й, и҆ секела́гꙋ пожго́хомъ ѻ҆гне́мъ.

¹⁴

ми вдиралися в полуденну частину Керети і в область Іудину й у полуденну частину Халева, а Секелаг спалили вогнем.

¹⁵

И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: доведе́ши ли мѧ̀ до по́лчища сегѡ̀; И҆ речѐ: клени́сѧ мѝ бг҃омъ, ꙗ҆́кѡ не оу҆бїе́ши мѧ̀ и҆ не преда́си мѧ̀ въ рꙋ́цѣ господи́нꙋ моемꙋ̀, и҆ доведꙋ́ тѧ до по́лчища сегѡ̀.

¹⁵

І сказав йому Давид: чи доведеш мене до цього полчища? І сказав він: поклянися мені Богом, що ти не умертвиш мене і не віддаси мене в руки господаря мого, і я доведу тебе до цього полчища.

¹⁶

(И҆ клѧ́тсѧ є҆мꙋ̀ даві́дъ:) и҆ приведѐ є҆го̀ ѻ҆на́мѡ, и҆ сѐ, ті́и разсѣ́ѧни бы́ша по лицꙋ̀ всеѧ̀ землѝ, ꙗ҆дꙋ́ще и҆ пїю́ще и҆ пра́зднꙋюще ѡ҆ всѣ́хъ коры́стехъ вели́кихъ, ꙗ҆̀же взѧ́ша ѿ землѝ и҆ноплеме́нничи и҆ ѿ землѝ і҆ꙋ́дины.

¹⁶

[Давид поклявся йому,] і він повів його; і ось, амаликитяни, розсипавшись по всій тій країні, їдять і п’ють і святкують з причини великої здобичі, яку вони взяли в землі Филистимській і в землі Юдейській.

¹⁷

И҆ прїи́де на ни́хъ даві́дъ, и҆ и҆збѝ и҆̀хъ ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера и҆ наꙋ́трїе: и҆ не спасе́сѧ ѿ ни́хъ мꙋ́жъ, ра́звѣ четы́реста ѻ҆́трѡкъ, и҆̀же всѣдо́ша на велблю́ды и҆ оу҆бѣжа́ша.

¹⁷

[І напав на них] і вражав їх Давид від сутінків до вечора другого дня, і ніхто з них не врятувався, крім чотирьохсот юнаків, які сіли на верблюдів і втекли.

¹⁸

И҆ ѿѧ̀ даві́дъ всѧ̑ є҆ли̑ка взѧ́ша а҆маликі́ты, и҆ ѻ҆́бѣ жєны̀ своѧ̑ ѿѧ̀,

¹⁸

І відібрав Давид усе, що взяли амаликитяни, і обох дружин своїх відібрав Давид.

¹⁹

и҆ не поги́бе и҆̀мъ ѿ ма́ла да́же до вели́ка, и҆ ѿ коры́стей, и҆ да́же до сынѡ́въ и҆ дще́рей и҆ да́же до всѣ́хъ, ꙗ҆̀же взѧ́ша, и҆ всѧ̑ возвратѝ даві́дъ:

¹⁹

І не пропало в них нічого, ні малого, ні великого, ні з синів, ні з дочок, ні зі здобичі, ні з усього, що амаликитяни взяли у них; все повернув Давид,

²⁰

и҆ взѧ̀ даві́дъ всѧ̑ стада̀ и҆ па̑ствины, и҆ погна̀ пред̾ плѣ́номъ: и҆ плѣ́нъ ѻ҆́ный нарица́шесѧ се́й плѣ́нъ даві́довъ.

²⁰

і взяв Давид всю дрібну і велику худобу, і гнали її перед своєю худобою і говорили: це — здобич Давида.

²¹

И҆ прїи́де даві́дъ къ двѣма̀ стѡ́мъ мꙋжє́мъ ѡ҆ста́вшымсѧ и҆тѝ в̾слѣ́дъ даві́да, и҆̀хже посадѝ на пото́цѣ восо́рстѣ, и҆ и҆зыдо́ша на срѣ́тенїе даві́дꙋ и҆ на срѣ́тенїе лю́демъ и҆̀же съ ни́мъ: и҆ прїи́де даві́дъ до люді́й, и҆ вопроси́ша є҆го̀ ѡ҆ ми́рныхъ.

²¹

І прийшов Давид до тих двохсот людей, які не були в силах іти за ним, і яких він залишив біля потоку Восор, і вийшли вони назустріч Давиду і назустріч людям, які були з ним. І підійшов Давид до цих людей і вітав їх.

²²

И҆ ѿвѣща́ша всѝ мꙋ́жїе па́гꙋбнїи и҆ лꙋка́внїи ѿ мꙋже́й ра́тныхъ ходи́вшихъ съ даві́домъ и҆ рѣ́ша: ꙗ҆́кѡ не гони́ша съ на́ми, не дади́мъ и҆̀мъ ѿ плѣ́на, є҆го́же взѧ́хомъ, но то́кмѡ кі́йждо женꙋ̀ свою̀ и҆ ча̑да своѧ̑ да во́змꙋтъ и҆ возвратѧ́тсѧ.

²²

Тоді злі і негідні люди, які ходили з Давидом, стали говорити: за те, що вони не ходили з нами, не дамо їм зі здобичі, яку ми відняли; нехай кожен візьме тільки свою дружину і дітей і йде.

²³

И҆ речѐ даві́дъ: не сотвори́те, бра́тїѧ моѧ̑, та́кѡ, повнегда̀ предадѐ гдⷭ҇ь на́мъ и҆ сохранѝ на́съ, и҆ предадѐ гдⷭ҇ь по́лчище сїѐ наше́дшее на ны̀ въ рꙋ́ки на́шѧ:

²³

Але Давид сказав: не робіть так, брати мої, після того, як Господь дав нам це і зберіг нас і віддав у руки наші полчище, що приходило проти нас.

²⁴

и҆ кто̀ послꙋ́шаетъ ва́шихъ слове́съ си́хъ; ꙗ҆́кѡ не мє́нши на́съ сꙋ́ть: поне́же по ча́сти и҆сходѧ́щагѡ на бра́нь, та́кѡ бꙋ́детъ ча́сть сѣдѧ́щагѡ при сосꙋ́дѣхъ, по томꙋ́жде раздѣлѧ́тсѧ.

²⁴

І хто послухає вас у цій справі? [Вони не гірші за нас.] Яка частина тим, що ходили на війну, така частина повинна бути й тим, що залишилися при обозі: на всіх слід розділити.

²⁵

И҆ бы́сть ѿ днѐ тогѡ̀ и҆ вы́ше, и҆ бы́сть въ повелѣ́нїе и҆ на ѡ҆правда́нїе і҆и҃лю да́же до днѐ сегѡ̀.

²⁵

Так було з цього часу і після; і поставив він це в закон і в правило для Ізраїля до цього дня.

²⁶

И҆ прїи́де даві́дъ въ секела́гъ, и҆ посла̀ старѣ́йшинамъ ѿ коры́стей і҆ꙋ́диныхъ и҆ и҆́скрєннимъ свои̑мъ, глаго́лѧ: сѐ, ва́мъ благослове́нїе ѿ коры́стей врагѡ́въ гдⷭ҇нихъ,

²⁶

І прийшов Давид у Секелаг і послав зі здобичі до старійшин Іудиних, друзям своїм, говорячи: «ось вам подарунок зі здобичі, взятої у ворогів Господніх», —

²⁷

сꙋ́щымъ въ веѳсꙋ́рѣ и҆ въ ра́мѣ ю҆́жнѣй и҆ въ геѳо́рѣ,

²⁷

тим, що у Вефилі, і в Рамофі південному, і в Іаттирі, [і в Гефорі,]

²⁸

и҆ во а҆рои́рѣ и҆ во а҆мма́дѣ, и҆ во сафѣ̀ и҆ во є҆сѳі́фѣ и҆ въ ге́ѳѣ,

²⁸

і в Ароері, [і в Аммаді,] і в Шифмофі, і в Естемоа, [і в Гефі,]

²⁹

и҆ въ кїна́нѣ и҆ въ сафе́цѣ, и҆ въ ѳима́ѳѣ и҆ въ карми́лѣ, и҆ сꙋ́щымъ во градѣ́хъ і҆еремїи́ла и҆ во градѣ́хъ кенезі́ѧ,

²⁹

[у Кинані, у Сафені, у Фимафі,] і в Рахалі, і в містах ієрахмеельських, і в містах кенейських,

³⁰

и҆ сꙋ́щымъ во і҆ерїмꙋ́ѳѣ и҆ во вирсаве́и и҆ въ номвѣ̀,

³⁰

і в Хормі, і в Хорашані, і в Атаху,

³¹

и҆ сꙋ́щымъ въ хеврѡ́нѣ, и҆ во всѧ̑ мѣста̀, ꙗ҆̀же про́йде даві́дъ та́мѡ са́мъ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀.

³¹

і в Хевроні, й у всіх місцях, де ходив Давид сам і люди його.

Глава́ л҃а

¹

И҆ и҆ноплемє́нницы воева́хꙋ на і҆и҃лѧ, и҆ бѣжа́ша мꙋ́жїе і҆и҃лєвы ѿ лица̀ и҆ноплеме́ннича, и҆ па́дахꙋ ꙗ҆́звеннїи на горѣ̀ гелвꙋѐ.

¹

Филистимляни ж воювали з ізраїльтянами, і побігли мужі ізраїльські від филистимлян і упали уражені на горі Гелвуї.

²

И҆ снидо́шасѧ и҆ноплемє́нницы съ саꙋ́ломъ и҆ съ сынмѝ є҆гѡ̀, и҆ оу҆би́ша и҆ноплемє́нницы і҆ѡнаѳа́на и҆ а҆мїнада́ва и҆ мелхїсꙋ́а, сы́ны саꙋ́лѡвы.

²

І наздогнали филистимляни Саула і синів його, й убили филистимляни Іонафана, й Аминадава, і Малхисуа, синів Саула.

³

И҆ ѡ҆тѧготѣ̀ бра́нь на саꙋ́ла, и҆ ѡ҆брѣто́ша є҆го̀ копе́йницы мꙋ́жїе стрѣлцы̀, и҆ оу҆ѧ́звенъ бы́сть (саꙋ́лъ) во оу҆тро́бꙋ.

³

І битва проти Саула зробилася жорстокою, і стрільці з луків уражали його, і він був дуже зранений стрільцями.

⁴

И҆ речѐ саꙋ́лъ къ носѧ́щемꙋ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀: и҆зсꙋ́ни ме́чь тво́й и҆ прободи́ мѧ и҆́мъ, да не прїи́дꙋтъ неѡбрѣ́заннїи сі́и и҆ и҆збодꙋ́тъ мѧ̀, и҆ порꙋга́ютсѧ мнѣ̀. И҆ не хотѧ́ше носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆боѧ́сѧ ѕѣлѡ̀. И҆ взѧ̀ саꙋ́лъ ме́чь сво́й и҆ падѐ на него̀.

⁴

І сказав Саул зброєносцеві своєму: вийми твій меч і заколи мене ним, щоб не прийшли ці необрізані й не убили мене і не знущалися з мене. Але зброєносець не хотів, бо дуже боявся. Тоді Саул узяв меч свій і упав на нього.

⁵

И҆ ви́дѣ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре саꙋ́лъ, и҆ падѐ и҆ то́й на ме́чь сво́й и҆ оу҆́мре съ ни́мъ.

⁵

Зброєносець його, побачивши, що Саул помер, і сам упав на свій меч і помер з ним.

⁶

И҆ оу҆́мре саꙋ́лъ и҆ трїѐ сы́нове є҆гѡ̀, и҆ носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀, и҆ всѝ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ въ де́нь то́й кꙋ́пнѡ.

⁶

Так помер у той день Саул і три сини його, і зброєносець його, а також і всі люди його разом.

⁷

И҆ ви́дѣша мꙋ́жїе і҆и҃лстїи, и҆̀же ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ ю҆до́ли и҆ и҆̀же ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на, ꙗ҆́кѡ бѣжа́ша мꙋ́жїе і҆и҃лстїи, и҆ ꙗ҆́кѡ оу҆́мре саꙋ́лъ и҆ сы́нове є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆ста́виша гра́ды своѧ̑ и҆ бѣжа́ша: и҆ прїидо́ша и҆ноплемє́нницы и҆ всели́шасѧ въ ни́хъ.

⁷

Ізраїльтяни, які жили на боці долини і за Йорданом, бачачи, що люди ізраїльські побігли і що помер Саул і сини його, залишили міста свої і бігли, а филистимляни прийшли і засіли в них.

⁸

И҆ бы́сть на оу҆́трїе, и҆ прїидо́ша и҆ноплемє́нницы ѡ҆бнажи́ти ме́ртвыхъ, и҆ ѡ҆брѣто́ша саꙋ́ла и҆ трѝ сы́ны є҆гѡ̀ па́дшыѧ на горѣ̀ гелвꙋѐ,

⁸

На другий день филистимляни прийшли грабувати убитих, і знайшли Саула і трьох синів його, які упали на горі Гелвуйській.

⁹

и҆ ѡ҆брати́ша є҆го̀, и҆ снѧ́ша ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀, и҆ ѿсѣко́ша главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ посла́ша въ зе́млю и҆ноплеме́нничꙋ ѡ҆́крестъ возвѣща́юще і҆́дѡлѡмъ и҆́хъ и҆ лю́демъ и҆́хъ:

⁹

І [повернули його і] відтяли йому голову, і зняли з нього зброю і послали по всій землі Филистимській, щоб сповістити про це у капищах ідолів своїх і народ;

¹⁰

и҆ положи́ша ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ оу҆ а҆ста́рта, тѣ́ло же є҆гѡ̀ воткнꙋ́ша на стѣнѣ̀ веѳса́мли.

¹⁰

і поклали зброю його в капищі Астарти, а тіло його повісили на стіні Беф-Сана.

¹¹

И҆ оу҆слы́шаша живꙋ́щїи во і҆аві́сѣ галаадїті́йстѣмъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша и҆ноплемє́нницы саꙋ́лꙋ,

¹¹

І почули жителі Іависа Галаадського про те, що зробили филистимляни із Саулом,

¹²

и҆ воста́ша всѝ мꙋ́жїе си́льнїи, и҆ и҆до́ша всю̀ но́щь, и҆ взѧ́ша тѣ́ло саꙋ́лово и҆ тѣ́ло і҆ѡнаѳа́на сы́на є҆гѡ̀ съ стѣны̀ веѳса́мски, и҆ принесо́ша ѧ҆̀ во і҆аві́съ, и҆ сожго́ша ѧ҆̀ та́мѡ:

¹²

і піднялися всі люди сильні, і йшли всю ніч, і взяли тіло Саула і тіла синів його зі стіни Беф-Сана, і прийшли в Іавис, і спалили їх там;

¹³

и҆ взѧ́ша кѡ́сти и҆́хъ, и҆ погребо́ша ѧ҆̀ въ дꙋбра́вѣ ꙗ҆̀же во і҆аві́сѣ, и҆ пости́шасѧ се́дмь дні́й.

¹³

і взяли кістки їхні, і поховали під дубом в Іависі, і постили сім днів.