¹

(Заⷱ҇ р҃ѯ҃з҃.) Па́ѵелъ, посла́нникъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́въ во́лею бж҃їею, и҆ тїмоѳе́й бра́тъ, цр҃кви бж҃їей сꙋ́щей въ корі́нѳѣ, со ст҃ы́ми всѣ́ми сꙋ́щими во все́й а҆ха́їи:

¹

Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа, і Тимофій брат, церкві Божій, що в Коринфі, з усіма святими по всій Ахайї:

²

блгⷣть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ, и҆ гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀.

²

благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.

³

(Заⷱ҇.) Блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ и҆ ѻ҆ц҃ъ гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀, ѻ҆ц҃ъ щедро́тъ и҆ бг҃ъ всѧ́кїѧ оу҆тѣ́хи,

³

Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог усякої втіхи,

⁴

оу҆тѣша́ѧй на́съ ѡ҆ всѧ́цѣй ско́рби на́шей, ꙗ҆́кѡ возмощѝ на́мъ оу҆тѣ́шити сꙋ́щыѧ во всѧ́цѣй ско́рби, оу҆тѣше́нїемъ, и҆́мже оу҆тѣша́емсѧ са́ми ѿ бг҃а.

⁴

Який втішає у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати тих‚ хто перебуває у всякій скорботi‚ тією втіхою, якою Бог утішає нас самих.

⁵

Занѐ ꙗ҆́коже и҆збы́точествꙋютъ страда̑нїѧ хрⷭ҇тѡ́ва въ на́съ, та́кѡ хрⷭ҇то́мъ и҆збы́точествꙋетъ и҆ оу҆тѣше́нїе на́ше.

⁵

Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу.

⁶

А҆́ще ли же скорби́мъ, ѡ҆ ва́шемъ оу҆тѣше́нїи и҆ спⷭ҇нїи, дѣ́йствꙋющемсѧ въ терпѣ́нїи тѣ́хже страда́нїй, ꙗ҆̀же и҆ мы̀ стра́ждемъ:

⁶

Чи терпимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втіхи і спасіння, що здійснюється перенесенням тих самих страждань, які й ми терпимо.

⁷

и҆ оу҆пова́нїе на́ше и҆звѣ́стно ѡ҆ ва́съ. А҆́ще ли оу҆тѣша́емсѧ, ѡ҆ ва́шемъ оу҆тѣше́нїи и҆ спⷭ҇нїи, вѣ́дѧще, занѐ ꙗ҆́коже ѡ҆́бщницы є҆стѐ страсте́мъ на́шымъ, та́кожде и҆ оу҆тѣше́нїю.

⁷

І надія наша на вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємося для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утішенні.

⁸

(Заⷱ҇ р҃ѯ҃и҃.) Не бо̀ хо́щемъ ва́съ, бра́тїе, не вѣ́дѣти ѡ҆ ско́рби на́шей бы́вшей на́мъ во а҆сі́и, ꙗ҆́кѡ по премно́гꙋ (и҆) па́че си́лы ѡ҆тѧготи́хомсѧ, ꙗ҆́кѡ не надѣ́ѧтисѧ на́мъ и҆ жи́ти.

⁸

Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і над силу, так що не сподівалися залишитися живими,

⁹

Но са́ми въ себѣ̀ ѡ҆сꙋжде́нїе сме́рти и҆мѣ́хомъ, да не надѣ́ющесѧ бꙋ́демъ на сѧ̀, но на бг҃а возставлѧ́ющаго мє́ртвыѧ,

⁹

але самі в собі мали вирок до смерти для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих,

¹⁰

и҆́же ѿ толи́кїѧ сме́рти и҆зба́вилъ ны̀ є҆́сть и҆ и҆збавлѧ́етъ, на́ньже и҆ оу҆пова́хомъ, ꙗ҆́кѡ и҆ є҆щѐ и҆зба́витъ,

¹⁰

Який і врятував нас від такої близької смерти‚ і визволяє, і на Якого надіємось, що і ще визволить,

¹¹

споспѣшествꙋ́ющымъ и҆ ва́мъ по на́съ моли́твою, да ѿ мно́гихъ ли́цъ, є҆́же въ на́съ дарова́нїе, мно́гими благодари́тсѧ ѡ҆ ва́съ [въ нѣ́кїихъ: ѡ҆ на́съ].

¹¹

при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.

¹²

(Заⷱ҇ р҃ѯ҃ѳ҃.) Похвале́нїе бо на́ше сїѐ є҆́сть, свидѣ́телство со́вѣсти на́шеѧ, ꙗ҆́кѡ въ простотѣ̀ и҆ чтⷭ҇отѣ̀ бж҃їей, (а҆) не въ мꙋ́дрости пло́ти, но блгⷣтїю бж҃їею жи́хомъ въ мі́рѣ, мно́жае же оу҆ ва́съ.

¹²

Бо похвала ця наша — є свідченням совісти нашої, що ми в простоті і боговгодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас.

¹³

Не и҆на̑ѧ бо пи́шемъ ва́мъ, но ꙗ҆̀же чтетѐ и҆ разꙋмѣва́ете: оу҆пова́ю же, ꙗ҆́кѡ и҆ до конца̀ оу҆разꙋмѣ́ете,

¹³

І ми пишемо вам не інше, як те, що ви читаєте або розумієте і що, сподіваюсь, до кінця зрозумієте.

¹⁴

ꙗ҆́коже и҆ разꙋмѣ́сте на́съ ѿ ча́сти, ꙗ҆́кѡ похвале́нїе ва́мъ є҆смы̀, ꙗ҆́коже и҆ вы̀ на́мъ, въ де́нь гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀.

¹⁴

Бо ви частково і зрозуміли вже, що ми будемо вашою похвалою, а рівно й ви нашою, в день Господа нашого Ісуса Христа.

¹⁵

И҆ си́мъ оу҆пова́нїемъ хотѣ́хъ къ ва́мъ прїитѝ пре́жде, да вторꙋ́ю блгⷣть и҆́мате,

¹⁵

І з цією певністю я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви вдруге одержали благодать,

¹⁶

и҆ ва́ми проитѝ въ македо́нїю, и҆ па́ки ѿ македо́нїи прїитѝ къ ва́мъ, и҆ ва́ми проводи́тисѧ во і҆ꙋде́ю.

¹⁶

і через вас пройти до Македонії, з Македонії знову прийти до вас, а ви провели б мене до Юдеї.

¹⁷

Сїе́ же хотѧ̀, є҆да̀ что̀ оу҆́бѡ легкото́ю дѣ́ѧхъ; И҆лѝ ꙗ҆̀же совѣщава́ю, по пло́ти совѣщава́ю, да бꙋ́детъ оу҆ менє̀ є҆́же є҆́й, є҆́й, и҆ є҆́же нѝ, нѝ.

¹⁷

Маючи такий намір, хіба легковажно я вчинив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене і «так, так», і «ні, нi»?

¹⁸

Вѣ́ренъ же бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ сло́во на́ше, є҆́же къ ва́мъ, не бы́сть є҆́й и҆ нѝ.

¹⁸

Вірний Бог, що наше слово до вас не було і «так», і «нi».

¹⁹

И҆́бо бж҃їй сн҃ъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́съ, и҆́же оу҆ ва́съ на́ми проповѣ́данный, мно́ю и҆ сїлꙋа́номъ и҆ тїмоѳе́емъ, не бы́сть є҆́й и҆ нѝ, но въ не́мъ самѣ́мъ є҆́й бы́сть:

¹⁹

Бо Син Божий, Ісус Христос, проповіданий у вас нами, мною та Силуаном і Тимофієм, не був «так» і «нi»; але в Hьому Самому було «так», —

²⁰

є҆ли̑ка бо ѡ҆бѣтѡва́нїѧ бж҃їѧ, въ то́мъ є҆́й и҆ въ то́мъ а҆ми́нь: бг҃ꙋ къ сла́вѣ на́ми.

²⁰

бо всі обітниці в Hьому «так»‚ і в Hьому «амінь» — Богові на славу, через нас.

²¹

(Заⷱ҇ р҃о҃.) И҆звѣствꙋ́ѧй же на́съ съ ва́ми во хрⷭ҇та̀ и҆ пома́завый на́съ, бг҃ъ,

²¹

А Той‚ Хто утверджує нас із вами у Христі і Який помазав нас‚ є Бог,

²²

и҆́же и҆ запечатлѣ̀ на́съ, и҆ дадѐ ѡ҆брꙋче́нїе дх҃а въ сердца̀ на̑ша.

²²

Він і поклав печать на нас‚ і дав запоруку Духа в серця наші.

²³

А҆́зъ же свидѣ́телѧ бг҃а призыва́ю на мою̀ дꙋ́шꙋ, ꙗ҆́кѡ щадѧ̀ ва́съ, ктомꙋ̀ не прїидо́хъ въ корі́нѳъ,

²³

Бога кличу в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Коринфа,

²⁴

не ꙗ҆́кѡ ѡ҆блада́емъ вѣ́рою ва́шею, но (ꙗ҆́кѡ) споспѣ̑шницы є҆смы̀ ва́шей ра́дости: вѣ́рою бо стоитѐ.

²⁴

не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.