¹

И҆ нача̀ вторы́й глаго́лати, рекі́й ѡ҆ крѣ́пости ца́рстѣй:

¹

І почав говорити другий, який сказав про силу царя.

²

ѽⷩ҇̑, мꙋ́жїе! не премога́ютъ ли человѣ́цы, зе́млю и҆ мо́ре ѡ҆бдержа́ще, и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же въ ни́хъ;

²

О, мужі! Чи не сильні люди, які володіють землею і морем і всім, що знаходиться в них?

³

ца́рь же премога́етъ и҆ госпо́дствꙋетъ всѣ́ми и҆ влады́чествꙋетъ и҆́ми, и҆ всѐ, є҆́же рече́тъ и҆̀мъ, творѧ́тъ:

³

Але цар перемагає і панує над ними і повеліває ними, і в усьому, що б не сказав їм, вони підкорюються.

⁴

а҆́ще рече́тъ и҆̀мъ твори́ти бра́нь ко дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ, творѧ́тъ: и҆ а҆́ще по́слетъ и҆̀хъ на сꙋпоста́ты, и҆́дꙋтъ и҆ и҆стрыва́ютъ го́ры и҆ стѣ́ны и҆ столпы̀,

⁴

Якщо скаже, щоб вони ополчалися один проти одного, вони виконують; якщо пошле їх проти ворогів, вони йдуть і руйнують гори і стіни і вежі,

⁵

оу҆бива́ютъ и҆ оу҆бива́еми быва́ютъ, и҆ царе́ва словесѐ не престꙋпа́ютъ: а҆́ще же побѣдѧ́тъ, царю̀ прино́сѧтъ всѧ̑, и҆ є҆ли̑ка а҆́ще плѣнѧ́тъ, и҆ и҆́на всѧ̑:

⁵

й убивають і бувають вбитими, але не переступають слова царського; якщо ж переможуть, усе приносять царю, що одержать у здобич, і все інше.

⁶

и҆ є҆ли́цы не вою́ютъ, нижѐ ѡ҆полча́ютсѧ, но дѣ́лаютъ зе́млю, па́ки, є҆гда̀ сѣ́ютъ, зажина́юще прино́сѧтъ царе́ви,

⁶

І ті, які не ходять на війну і не воюють, але обробляють землю, після посіву, зібравши жниво, також приносять цареві

⁷

и҆ є҆ди́нъ дрꙋга́го понꙋжда́юще, прино́сѧтъ да́нь царю̀:

⁷

і, примушуючи один одного, приносять цареві данину.

⁸

и҆ то́й са́мъ є҆ди́нъ є҆́сть: а҆́ще рече́тъ оу҆би́ти, оу҆бива́ютъ: а҆́ще рече́тъ ѿпꙋсти́ти, ѿпꙋска́ютъ: рече́тъ порази́ти, поразѧ́тъ:

⁸

І він один, якщо скаже убити — убивають; якщо скаже відпустити — відпускають; сказав бити — б’ють;

⁹

рече́тъ разори́ти разорѧ́тъ: рече́тъ созида́ти, созида́ютъ: рече́тъ, посѣцы́те, посѣца́ютъ: рече́тъ насади́ти, насажда́ютъ:

⁹

сказав спустошити — спустошують; сказав будувати — будують; сказав зрубати — зрубують; сказав насадити — насаджують;

¹⁰

и҆ всѝ лю́дїе є҆гѡ̀ и҆ си̑лы є҆гѡ̀ слꙋ́шаютъ є҆ди́нагѡ: и҆ къ си̑мъ то́й возлежи́тъ, ꙗ҆́стъ и҆ пїе́тъ и҆ спи́тъ:

¹⁰

і весь народ його і військо його підкорюються йому. Крім того, він лежить, їсть і п’є і спить,

¹¹

ті́и же стрегꙋ́тъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ и҆ не мо́гꙋтъ ѿитѝ, кі́йждо твори́ти дѣ́лъ свои́хъ, нижѐ преслꙋ́шаютъ є҆гѡ̀:

¹¹

а вони стережуть довкола нього і не може ніхто відійти і робити справи свої, і не може не послухатися його.

¹²

ѽⷩ҇̑, мꙋ́жїе! ка́кѡ не превозмога́етъ ца́рь, є҆го́же та́кѡ слꙋ́шаютъ; И҆ оу҆молча̀.

¹²

О, мужі! Чи не сильніший за всіх цар, коли так підкорюються йому? — І замовк.

¹³

Тре́тїй же, и҆́же речѐ ѡ҆ жена́хъ и҆ ѡ҆ и҆́стинѣ, то́й є҆́сть зорова́вель, нача̀ глаго́лати:

¹³

Третій же, який сказав про жінок і про істину, — це був Зоровавель, — почав говорити:

¹⁴

ѽⷩ҇̑, мꙋ́жїе! не вели́къ ли є҆́сть ца́рь и҆ мно́зи человѣ́цы, и҆ вїно̀ не премога́етъ ли; кто́ же є҆́сть вла́ствꙋѧй и҆́ми и҆лѝ кто̀ госпо́дствꙋѧй и҆́ми; не жєны̀ ли;

¹⁴

О, мужі! Чи не великий цар, і багато хто з людей, і чи не сильне вино? Але хто панує над ними і володіє ними? чи не жінки?

¹⁵

жєны̀ роди́ша царе́й и҆ всѣ́хъ люді́й, и҆̀же госпо́дствꙋютъ над̾ мо́ремъ и҆ земле́ю:

¹⁵

Жінки народили царя і весь народ, який володіє морем і землею;

¹⁶

и҆ ѿ тѣ́хъ рожде́ни сꙋ́ть, и҆ ты̑ѧ воздои́ша тѣ́хъ, и҆̀же насади́ша вїногра́ды, ѿ кото́рыхъ вїно̀ твори́тсѧ:

¹⁶

і ними народжені і ними вигодувані ті, які насаджують виноград, з якого робиться вино;

¹⁷

и҆ ты̑ѧ творѧ́тъ ри̑зы (кра̑сны) человѣ́кѡмъ, и҆ ты̑ѧ творѧ́тъ сла́вꙋ человѣ́кѡмъ, и҆ не мо́гꙋтъ человѣ́цы бы́ти без̾ же́нъ:

¹⁷

вони роблять одяг для людей і доставляють прикраси людям, і люди не можуть бути без дружин.

¹⁸

и҆ а҆́ще соберꙋ́тъ зла́то и҆ сребро̀ и҆ всѧ́кꙋ ве́щь кра́снꙋ, и҆ оу҆ви́дѧтъ женꙋ̀ є҆ди́нꙋ добрꙋ̀ зра́комъ и҆ красото́ю,

¹⁸

Якщо зберуть золото і срібло і всякі коштовності, а потім побачать одну жінку, гарну лицем і красиву,

¹⁹

и҆ всѧ̑ сїѧ̑ ѡ҆ста́вльше, на ню̀ вне́млютъ, и҆ ѿве́рстыми оу҆сты̑ зрѧ́тъ ю҆̀, и҆ всѝ ѻ҆́ныѧ жела́ютъ па́че зла́та и҆ сребра̀ и҆ всѧ́кїѧ ве́щи предрагі́ѧ:

¹⁹

залишивши все, спрямовуються до неї і, розкривши рот, дивляться на неї, і всі приліплюються до неї більше, ніж до золота і срібла і до всякої коштовної речі.

²⁰

человѣ́къ ѻ҆тца̀ своего̀ ѡ҆ставлѧ́етъ, и҆́же воспита̀ є҆го̀ и҆ свою̀ странꙋ̀, и҆ ко свое́й женѣ̀ прилѣплѧ́етсѧ,

²⁰

Чоловік залишає свого батька, який виховав, і країну свою і приліпляється до дружини своєї;

²¹

и҆ съ жено́ю ѡ҆ставлѧ́етъ дꙋ́шꙋ, и҆ нижѐ ѻ҆тца̀ па́мѧтꙋетъ, ни ма́тере, нижѐ страны̀:

²¹

і з дружиною залишає душу, і не пам’ятає ні батька, ні матері, ні країни своєї.

²²

и҆ ѿсю́дꙋ подоба́етъ ва́мъ разꙋмѣ́ти ꙗ҆́кѡ жєны̀ вла́ствꙋютъ ва́ми: не болѣ́знꙋете ли, и҆ трꙋжда́етесѧ, и҆ всѧ̑ жена́мъ даетѐ и҆ прино́сите;

²²

І з цього слід вам пізнати, що жінки панують над вами. Чи не піднімаєте ви трудів і чи не напружуєте зусиль, і чи не віддаєте і чи не приносите всього дружинам?

²³

и҆ взе́млетъ человѣ́къ ѻ҆рꙋ́жїе своѐ, и҆ и҆схо́дитъ на пꙋ́ть твори́ти разбо́й, (оу҆бі̑йства,) и҆ татьбꙋ̀ и҆ на мо́ре пла́вати и҆ на рѣ́ки,

²³

Бере чоловік меч свій і вирушає, щоб виходити на дороги і грабувати і красти, і готовий плавати по морю і ріках,

²⁴

и҆ льва̀ ви́дитъ, и҆ во мра́къ вхо́дитъ: и҆ є҆гда̀ оу҆кра́детъ и҆ похи́титъ и҆ коры́сть ѡ҆брѧ́щетъ, ко возлю́бленнѣй свое́й прино́ситъ:

²⁴

лева зустрічає, і в темряві блукає; але як тільки украде, забере й ограбує, відносить те до коханої.

²⁵

и҆ па́че лю́битъ человѣ́къ женꙋ̀ свою̀, не́жели ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь:

²⁵

І більше любить чоловік дружину свою, ніж батька і матір.

²⁶

и҆ мно́зи ѡ҆безꙋ́мишасѧ ѿ ли́цъ же́нскихъ и҆ рабѝ бы́ша ра́ди тѣ́хъ,

²⁶

Багато збожеволіли через жінок і зробилися рабами через них.

²⁷

и҆ мно́зи погибо́ша и҆ прельсти́шасѧ и҆ согрѣши́ша ра́ди же́нъ:

²⁷

Багато загинули і збилися зі шляху і згрішили через жінок.

²⁸

и҆ нн҃ѣ не вѣ́рꙋете ли мнѣ̀; не вели́къ ли є҆́сть ца́рь во вла́сти свое́й; не всѧ̑ ли страны̑ не смѣ́ютъ прикоснꙋ́тисѧ є҆мꙋ̀;

²⁸

Невже тепер не повірите мені? Чи не великий цар владою своєю? Чи не бояться всі країни доторкнутися до нього?

²⁹

ви́дѣхъ є҆го̀ и҆ а҆пами́ню, дще́рь варта́ка ди́внагѡ, нало́жницꙋ царе́вꙋ, сѣдѧ́щꙋю ѡ҆деснꙋ́ю царѧ̀

²⁹

Я бачив його й Апамину, дочку славного Вартака, царську наложницю, яка сидить праворуч царя;

³⁰

и҆ ѿе́млющꙋю дїади́мꙋ со главы̀ царє́вы и҆ возлага́ющꙋ на себѐ, и҆ по лани́тѣ бїѧ́ше царѧ̀ лѣ́вою рꙋко́ю:

³⁰

вона знімала вінець з голови царя і покладала на себе, а лівою рукою вдаряла царя по щоці.

³¹

и҆ кромѣ̀ си́хъ ца́рь ѿве́рстыми оу҆сты̑ зрѧ́ше на ню̀: и҆ а҆́ще посмѣе́тсѧ пред̾ ни́мъ, смѣе́тсѧ и҆ ѻ҆́нъ: а҆́ще же разгнѣ́вана бꙋ́детъ на́нь, ласка́етъ ю҆̀, до́ндеже примири́тсѧ є҆мꙋ̀:

³¹

І, попри все те, цар дивився на неї, розкривши рот: якщо вона усміхнеться йому, усміхається і він; якщо ж вона розсердиться на нього, він пестить її, щоб помирилася з ним.

³²

ѽⷩ҇̑, мꙋ́жїе, не си̑льны ли жєны̀, ꙗ҆́кѡ си́це творѧ́тъ;

³²

О, мужі! Як же не сильні жінки, коли так чинять вони?

³³

И҆ тогда̀ ца́рь и҆ вельмо́жи смотрѧ́хꙋ дрꙋ́гъ на дрꙋ́га. И҆ нача̀ глаго́лати ѡ҆ и҆́стинѣ:

³³

Тоді цар і вельможі глянули один на одного, а він почав говорити про істину.

³⁴

ѽⷩ҇̑, мꙋ́жїе, не си̑льны ли жєны̀; вели́ка землѧ̀, и҆ высо́ко не́бо, и҆ бы́стро тече́нїемъ со́лнце, ꙗ҆́кѡ ѡ҆браща́етсѧ на крꙋ́зѣ небе́снѣмъ и҆ па́ки притека́етъ на мѣ́сто своѐ во є҆ди́нъ де́нь:

³⁴

О, мужі! Чи не сильні жінки? Велика земля і високе небо, і швидке у своєму плині сонце, тому що воно в один день обходить коло неба і знову повертається на своє місце.

³⁵

не вели́къ ли, и҆́же сїѧ̑ твори́тъ; и҆ и҆́стина вели́ка и҆ крѣпча́е па́че всѣ́хъ:

³⁵

Чи не великий Той, Хто звершує це? І істина велика і сильніша за все.

³⁶

всѧ̀ землѧ̀ и҆́стинꙋ призыва́етъ, и҆ не́бо ѻ҆́нꙋю благословлѧ́етъ, и҆ всѧ̑ дѣла̀ трѧсꙋ́тсѧ и҆ трепе́щꙋтъ (є҆ѧ̀), и҆ нѣ́сть съ не́ю ѡ҆би́ды ни є҆ди́ныѧ:

³⁶

Вся земля взиває до істини, і небо благословляє її, і всі діла трясуться і тремтять перед нею. І немає в ній неправди.

³⁷

ѡ҆би́дитъ вїно̀, ѡ҆би́дитъ ца́рь, ѡ҆би́дитъ жєны̀, непра́ведни всѝ сы́нове человѣ́честїи, и҆ непра́ведна всѧ̑ дѣла̀ и҆́хъ сицєва́ѧ, и҆ нѣ́сть въ ни́хъ и҆́стины, и҆ во свое́й непра́вости погиба́ютъ:

³⁷

Неправедне вино, неправедний цар, неправедні жінки, несправедливі всі сини людські і всі діла їхні такі, і немає в них істини, і вони загинуть у неправді своїй;

³⁸

и҆́стина же пребыва́етъ и҆ возмога́етъ во вѣ́къ, и҆ живе́тъ и҆ ѡ҆блада́етъ во вѣ́къ вѣ́ка,

³⁸

а істина перебуває і залишається сильною у віках, і живе і володарює повік віку.

³⁹

и҆ нѣ́сть оу҆ неѧ̀ прїѧ́тїѧ лица̀, нижѐ разли́чїѧ, но пра̑ваѧ твори́тъ и҆ ѿ всѣ́хъ непра́ведныхъ и҆ лꙋка́выхъ ѡ҆греба́етсѧ, и҆ всѝ благоволѧ́тъ въ дѣ́лѣхъ є҆ѧ̀,

³⁹

І немає в ній упереджености і розрізнення, але робить вона справедливе, віддаляючись від усього несправедливого і злого, і всі схвалюють діла її.

⁴⁰

и҆ нѣ́сть въ сꙋдѣ̀ є҆ѧ̀ ничто́же непра́ведно: и҆ сїѧ̀ крѣ́пость и҆ ца́рство, и҆ вла́сть и҆ вели́чество всѣ́хъ вѣкѡ́въ: блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ и҆́стины.

⁴⁰

І немає в суді її нічого неправого; вона є сила і царство і влада і велич усіх віків: благословенний Бог істини!

⁴¹

И҆ преста̀ глаго́лати. И҆ всѝ лю́дїе тогда̀ возопи́ша и҆ реко́ша: вели́ка є҆́сть и҆́стина и҆ премога́етъ.

⁴¹

І перестав він говорити. І всі виголосили тоді і сказали: велика істина і сильніша за все.

⁴²

Тогда̀ ца́рь речѐ є҆мꙋ̀: просѝ є҆́же хо́щеши, мно́жае пи́саныхъ, и҆ да́мъ тебѣ̀, поне́же ѡ҆брѣ́тенъ є҆сѝ мꙋдрѣ́йшїй, и҆ бли́з̾ менє̀ да сѧ́деши, и҆ сро́дникъ мо́й нарече́шисѧ.

⁴²

Тоді цар сказав йому: проси, чого хочеш, більше написаного, і дамо тобі, тому що ти виявився наймудрішим, і будеш сидіти поруч зі мною і будеш називатися родичем моїм.

⁴³

Тогда̀ речѐ царю̀: помѧнѝ ѡ҆бѣща́нїе твоѐ, и҆́мже ѡ҆бѣща́лъ є҆сѝ созда́ти і҆ерⷭ҇ли́мъ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже ца́рство твоѐ прїѧ́лъ є҆сѝ,

⁴³

Тоді сказав він царю: згадай обіцянку, дану тобою в той день, в який ти прийняв царство твоє, що ти побудуєш Єрусалим

⁴⁴

и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды взѧ̑тыѧ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма ѿпꙋсти́ти, и҆̀хже ѿлꙋчѝ кѵ́ръ, є҆гда̀ заклѧ́тсѧ и҆зсѣщѝ вавѷлѡ́нъ, и҆ ѡ҆бѣща̀ посла́ти та́мѡ:

⁴⁴

і повернеш усі сосуди, взяті з Єрусалима, які відібрав Кир, коли дав обітниці зруйнувати Вавилон, і обіцяв вислати їх туди.

⁴⁵

ты́ же ѡ҆бѣща́лъ є҆сѝ созда́ти хра́мъ, є҆го́же сожго́ша і҆дꙋме́є, є҆гда̀ ѡ҆пꙋстоше́на бы́сть і҆ꙋде́а ѿ халде́и:

⁴⁵

А ти обіцяв побудувати храм, який спалили ідумеї, коли Юдея була спустошена халдеями.

⁴⁶

и҆ нн҃ѣ сїѐ є҆́сть, є҆́же прошꙋ̀ ѿ тебє̀, го́споди царю̀ и҆ ѡ҆ то́мъ молю́ тѧ, и҆ сїѐ є҆́сть вели́чество, є҆́же ѿ тебє̀: молю̀ оу҆̀бо, да сотвори́ши ѡ҆бѣща́нїе, є҆́же ѡ҆бѣща́лъ є҆сѝ царю̀ нбⷭ҇номꙋ сотвори́ти и҆з̾ оу҆́стъ твои́хъ.

⁴⁶

І про це саме тепер я прошу тебе, господарю царю, і благаю тебе, і в цьому велич твоя: прошу тебе виконати обіцяне, що ти вустами твоїми обіцяв Цареві Небесному виконати.

⁴⁷

Тогда̀ воста́въ ца́рь да́рїй, ѡ҆блобыза̀ є҆го̀ и҆ написа̀ ѡ҆ не́мъ посла́нїе ко всѣ̑мъ прави́телємъ и҆ воево́дамъ, и҆ намѣ́стникѡмъ и҆ вельмо́жамъ, да прово́дѧтъ є҆го̀ и҆ всѣ́хъ сꙋ́щихъ съ ни́мъ восходѧ́щихъ созида́ти і҆ерⷭ҇ли́мъ:

⁴⁷

Тоді цар Дарій встав і поцілував його, і написав йому лист до всіх правителів і начальників областей і воєначальників і сатрапів, щоб вони пропустили його і з ним усіх, що йдуть будувати Єрусалим.

⁴⁸

и҆ всѣ̑мъ намѣ́стникѡмъ, и҆̀же бѧ́хꙋ въ кїлисѷрі́и и҆ фїнїкі́и и҆ и҆̀же въ лїва́нѣ, написа̀ посла́нїе, да приво́зѧтъ древа̀ ке́дрѡва ѿ лїва́на во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ да созида́ютъ съ ни́мъ гра́дъ:

⁴⁸

Також написав лист до всіх місцевих начальників у Келе-Сирії і Фінікії і тим, що знаходяться на Ливані, щоб привозили з Ливану в Єрусалим кедрові дерева і допомагали йому будувати місто.

⁴⁹

писа́ же и҆ всѣ̑мъ і҆ꙋде́ѡмъ восходѧ́щымъ ѿ ца́рства во і҆ꙋде́ю ѡ҆ свобо́дѣ, да всѧ́къ си́льный и҆ вельмо́жа, и҆ намѣ́стникъ и҆ прави́тель не прихо́дитъ ко вратѡ́мъ и҆́хъ,

⁴⁹

Писав про свободу і для всіх юдеїв, які вирушають із царства в Юдею, щоб ніхто з тих, хто має владу, обласний начальник і сатрап і правитель, не приходив до дверей їхніх,

⁵⁰

и҆ всю̀ странꙋ̀, ю҆́же ѡ҆бдержа́тъ, безда́ннꙋ бы́ти и҆̀мъ: и҆ і҆дꙋме́є да ѡ҆ста́вѧтъ се́ла і҆ꙋдє́йскаѧ, и҆́миже ѡ҆блада́ютъ:

⁵⁰

але щоб уся країна, якою вони володіють, вилучена була від данини, і щоб ідумеї залишили селища юдеїв, якими вони володіють;

⁵¹

и҆ на созида́нїе хра́ма даѧ́ти по всѧ́кое лѣ́то тала̑нтъ два́десѧть, до́ндеже сози́ждетсѧ:

⁵¹

також щоб давали на побудову храму щорічно по двадцять талантів, доки не буде побудований;

⁵²

и҆ на же́ртвенникъ всесожжє́нїѧ приноси́ти на всѧ́къ де́нь, ꙗ҆́коже и҆мѣ́ютъ за́повѣдь, и҆ны́хъ тала̑нтъ седмьна́десѧть, да прино́сѧтъ де́сѧть на ко́еждо лѣ́то:

⁵²

і для приношення на жертовник щоденних всепалень, зверх сімнадцяти приписаних, давали ще по десять талантів на рік;

⁵³

и҆ всѣ̑мъ приходѧ́щымъ ѿ вавѷлѡ́на созида́ти гра́дъ, да бꙋ́детъ свобо́да и҆̀мъ и҆ сынѡ́мъ и҆́хъ, и҆ всѣ̑мъ свѧще́нникѡмъ приходѧ́щымъ.

⁵³

і щоб усім, хто вирушає з Вавилона, була воля будувати місто, як самим, так і нащадкам їхнім і всім священикам, які підуть.

⁵⁴

Напїса́ же и҆ подаѧ́нїе, и҆ свѧще́нническꙋю ри́зꙋ (повелѣ̀ да́ти), въ не́йже слꙋ́жатъ.

⁵⁴

Писав також і про утримання і про священичий одяг, у якому служать.

⁵⁵

И҆ леѵі́тѡмъ писа̀ даѧ́ти ѡ҆бро́къ да́же до днѐ, въ ѻ҆́ньже соверши́тсѧ до́мъ и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ сози́ждетсѧ.

⁵⁵

Написав давати утримання і левитам до того дня, коли завершиться храм і буде побудований Єрусалим;

⁵⁶

И҆ всѣ̑мъ стрегꙋ́щымъ гра́да писа̀, даѧ́ти и҆̀мъ жре́бїи и҆ ѡ҆бро́ки.

⁵⁶

і всім, хто стереже місто, наказав давати платню і продовольство.

⁵⁷

И҆ ѿпꙋстѝ всѧ̑ сосꙋ́ды, ꙗ҆̀же ѿлꙋчѝ кѵ́ръ ѿ вавѷлѡ́на, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка речѐ кѵ́ръ сотвори́ти, и҆ ѻ҆́нъ повелѣ̀ твори́ти и҆ посла́ти во і҆ерⷭ҇ли́мъ.

⁵⁷

Відпустив і всі сосуди, які виділив Кир із Вавилона; і все, що повелів зробити Кир, і він повелів виконати і послати у Єрусалим.

⁵⁸

И҆ є҆гда̀ и҆зы́де ю҆́ноша (се́й), воздви́гъ лицѐ на не́бо прѧ́мѡ і҆ерⷭ҇ли́мꙋ, благословѝ цр҃ѧ̀ нбⷭ҇наго, глаго́лѧ:

⁵⁸

І коли вийшов юнак, то підняв лице своє до неба навпроти Єрусалима, дякуючи Царю Небесному, і сказав:

⁵⁹

ѿ тебє̀ побѣ́да и҆ ѿ тебє̀ премꙋ́дрость, и҆ твоѧ̀ сла́ва, и҆ а҆́зъ ра́бъ тво́й:

⁵⁹

від Тебе перемога і від Тебе мудрість, і Твоя слава, а я Твій раб.

⁶⁰

блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, и҆́же да́лъ є҆сѝ мнѣ̀ премꙋ́дрость, и҆ тебѣ̀ и҆сповѣ́мсѧ, гдⷭ҇и бж҃е ѻ҆тє́цъ на́шихъ.

⁶⁰

Благословенний Ти, що дарував мені мудрість, і дякую Тобі, Господи, Боже батьків наших.

⁶¹

И҆ прїѧ̀ посла̑нїѧ, и҆ и҆зы́де, и҆ прїи́де въ вавѷлѡ́нъ, и҆ возвѣстѝ бра́тїи свое́й всѣ̑мъ.

⁶¹

І, взявши листи, вирушив і прийшов у Вавилон і оголосив усім братам своїм.

⁶²

И҆ благослови́ша бг҃а ѻ҆тє́цъ свои́хъ, ꙗ҆́кѡ дадѐ и҆̀мъ ѡ҆сла́бꙋ и҆ ѿпꙋще́нїе,

⁶²

І вони дякували Богу батьків своїх за те, що дарував їм волю і дозвіл

⁶³

да взы́дꙋтъ и҆ сози́ждꙋтъ і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ хра́мъ, и҆дѣ́же и҆менова́но є҆́сть и҆́мѧ є҆гѡ̀ въ не́мъ. И҆ ра́довахꙋсѧ съ мꙋсїкі́ею и҆ весе́лїемъ дні́й се́дмь.

⁶³

іти і будувати Єрусалим і храм, на якому наречене ім’я Його. І раділи з музикою і веселістю сім днів.