¹

И҆ жена̀ є҆ди́на ѿ сынѡ́въ проро́чихъ возопѝ ко є҆лїссе́ю, глаго́лющи: ра́бъ тво́й мꙋ́жъ мо́й оу҆́мре, ты́ же вѣ́си, ꙗ҆́кѡ ра́бъ тво́й бѣ̀ боѧ́сѧ гдⷭ҇а: и҆ заимода́вецъ прїи́де взѧ́ти два̀ сы̑на моѧ̑ себѣ̀ въ рабы̑.

¹

Одна з дружин синів пророчих із криком говорила Єлисеєві: раб твій, мій чоловік, помер; а ти знаєш, що раб твій боявся Господа; тепер прийшов позикодавець взяти обох дітей моїх у раби собі.

²

И҆ речѐ є҆лїссе́й: что̀ сотворю́ ти; повѣ́ждь мѝ, что̀ и҆́маши нн҃ѣ въ домꙋ̀; Ѻ҆на́ же речѐ: нѣ́сть оу҆ рабы̀ твоеѧ̀ ничто́же въ домꙋ̀, то́кмѡ ма́лѡ є҆ле́а, и҆́мже пома́жꙋсѧ.

²

І сказав їй Єлисей: що мені зробити тобі? скажи мені, що є у тебе в домі? Вона сказала: немає в раби твоєї нічого в домі, крім посудини з єлеєм.

³

И҆ речѐ къ не́й: и҆дѝ, и҆спросѝ себѣ̀ сосꙋ́ды ѿвнѣ̀ ѿ всѣ́хъ сосѣ̑дъ твои́хъ, сосꙋ́ды пра̑здны, не оу҆ма́ли:

³

І сказав він: піди, попроси собі посудин на стороні, у всіх сусідів твоїх, посудин порожніх; набери чимало,

⁴

и҆ вни́ди, и҆ затворѝ две́рь за собо́ю и҆ за сыно́ма твои́ма, и҆ влїе́ши (ѿ є҆ле́а твоегѡ̀) во всѧ̑ сосꙋ́ды сїѧ̑, и҆ напо́лненное во́змеши.

⁴

і піди, замкни двері за собою і за синами твоїми, і наливай в усі ці посудини; повні відставляй.

⁵

И҆ ѿи́де ѿ негѡ̀ и҆ сотворѝ та́кѡ, и҆ затворѝ две́рь за собо́ю и҆ за сыно́ма свои́ма: та̑ приноша́ста къ не́й, ѻ҆на́ же влива́ше:

⁵

І пішла від нього і замкнула двері за собою і за синами своїми. Вони подавали їй, а вона наливала.

⁶

и҆ бы́сть є҆гда̀ напо́лнишасѧ всѝ сосꙋ́ды, и҆ речѐ сыно́ма свои́ма: прибли́жита мѝ є҆щѐ сосꙋ́дъ. И҆ рѣ́ста є҆́й: нѣ́сть є҆щѐ сосꙋ́да. И҆ ста̀ є҆ле́й.

⁶

Коли були наповнені посудини, вона сказала синові своєму: подай мені ще посудину. Він сказав їй: немає більш посудин. І зупинилася олія.

⁷

И҆ прїи́де и҆ возвѣстѝ человѣ́кꙋ бж҃їю. И҆ речѐ є҆лїссе́й: и҆дѝ и҆ прода́ждь се́й є҆ле́й, и҆ заплатѝ ли́хвꙋ твою̀, и҆ ты̀ и҆ сы̑на твоѧ̑ жи́ти бꙋ́дете ѿ ѡ҆ста́вшагѡ є҆ле́а.

⁷

І прийшла вона, і переказала чоловіку Божому. Він сказав: піди, продай олію і заплати борги твої; а що залишиться, тим будеш жити із синами твоїми.

⁸

И҆ бы́сть во є҆ди́нъ де́нь, и҆ пре́йде є҆лїссе́й въ сѡма́нъ, и҆ тꙋ̀ жена̀ ве́лїѧ и҆ оу҆держа̀ є҆го̀ снѣ́сти хлѣ́ба: и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ входи́ти и҆ и҆сходи́ти мно́жицею, и҆ оу҆клонѧ́шесѧ та́мѡ ꙗ҆́сти хлѣ́ба.

⁸

Одного дня прийшов Єлисей у Сонам. Там одна багата жінка запросила його до себе їсти хліб; і коли б він не проходив, завжди заходив туди їсти хліб.

⁹

И҆ речѐ жена̀ къ мꙋ́жꙋ своемꙋ̀: сѐ, нн҃ѣ разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ человѣ́къ бж҃їй ст҃ъ се́й ми́мѡ хо́дитъ на́съ прⷭ҇нѡ:

⁹

І сказала вона чоловіку своєму: ось, я знаю, що чоловік Божий, який проходить повз нас постійно, святий;

¹⁰

сотвори́мъ оу҆̀бо є҆мꙋ̀ го́рницꙋ, мѣ́сто ма́ло, и҆ поста́вимъ є҆мꙋ̀ та́мѡ ѻ҆́дръ и҆ трапе́зꙋ, и҆ престо́лъ и҆ свѣ́щникъ: и҆ бꙋ́детъ внегда̀ входи́ти є҆мꙋ̀ къ на́мъ, и҆ оу҆клонѧ́етсѧ та́мѡ.

¹⁰

зробимо невелику світлицю над стіною і поставимо йому там постіль, і стіл, і сідалище, і світильник; і коли він буде приходити до нас, нехай заходить туди.

¹¹

И҆ бы́сть во є҆ди́нъ де́нь, и҆ вни́де та́мѡ, и҆ оу҆клони́сѧ въ го́рницꙋ, и҆ спа̀ та́мѡ.

¹¹

В один день він прийшов туди, і зайшов у світлицю, і ліг там,

¹²

И҆ речѐ ко гїезі́ю ѻ҆́трочищꙋ своемꙋ̀: призови́ ми сѡмані́тѧныню сїю̀. И҆ призва̀ ю҆̀, и҆ ста̀ пред̾ ни́мъ.

¹²

і сказав Гиєзію, слузі своєму: поклич цю сонамитянку. І покликав її, і вона стала перед ним.

¹³

И҆ речѐ є҆мꙋ̀: рцы̀ оу҆̀бо є҆́й: сѐ, оу҆диви́ла є҆сѝ на́съ всѣ́мъ попече́нїемъ си́мъ: что̀ подоба́етъ сотвори́ти тебѣ̀; а҆́ще є҆́сть тебѣ̀ сло́во къ царю̀ и҆лѝ ко кнѧ́зю си́лы; Ѻ҆на́ же речѐ: (нѣ́сть,) посредѣ̀ люді́й мои́хъ а҆́зъ є҆́смь живꙋ́щи.

¹³

І сказав йому: скажи їй: «ось, ти так піклуєшся про нас; що зробити б тобі? чи не потрібно поговорити про тебе з царем, або з воєначальником?» Вона сказала: ні, серед свого народу я живу.

¹⁴

И҆ речѐ ко гїезі́ю: что̀ подоба́етъ сотвори́ти є҆́й; И҆ речѐ гїезі́й ѻ҆́трочищь є҆гѡ̀: вои́стиннꙋ сы́на нѣ́сть оу҆ неѧ̀ и҆ мꙋ́жъ є҆ѧ̀ ста́ръ.

¹⁴

І сказав він: що ж зробити їй? І сказав Гиєзій: так ось, сина немає у неї, а чоловік її старий.

¹⁵

И҆ речѐ призовѝ ю҆̀. И҆ призва̀ ю҆̀, и҆ ста̀ при две́рехъ.

¹⁵

І сказав він: поклич її. Він покликав її, і стала вона у дверях.

¹⁶

И҆ речѐ є҆лїссе́й къ не́й: во вре́мѧ сїѐ, ꙗ҆́коже ча́съ се́й живꙋ́щи, ты̀ зачне́ши сы́на. Ѻ҆на́ же речѐ: нѝ, господи́не, не солжѝ рабѣ̀ твое́й.

¹⁶

І сказав він: через рік, у цей самий час ти будеш тримати на руках сина. І сказала вона: ні, господарю мій, чоловіче Божий, не обманюй раби твоєї.

¹⁷

И҆ зача́тъ во чре́вѣ жена̀, и҆ родѝ сы́на во вре́мѧ сїѐ, ꙗ҆́коже ча́съ се́й живꙋ́щи, ꙗ҆́коже глаго́ла къ не́й є҆лїссе́й.

¹⁷

І жінка стала вагітною і народила сина на другий рік, у той самий час, як сказав їй Єлисей.

¹⁸

И҆ возмꙋжа̀ ѻ҆́трочищь. И҆ бы́сть, є҆гда̀ и҆зы́де ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, къ жнꙋ́щымъ,

¹⁸

І підріс хлопчик і в один день пішов до батька свого, до женців.

¹⁹

и҆ речѐ ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: глава̀ моѧ̀, глава̀ моѧ̀ (боли́тъ). И҆ речѐ ко ѻ҆́трокꙋ: несѝ є҆го̀ къ ма́тери є҆гѡ̀.

¹⁹

І сказав батькові своєму: голова моя! голова моя болить! І сказав той слузі своєму: віднеси його до матері його.

²⁰

И҆ несѐ є҆го̀ къ ма́тери є҆гѡ̀, и҆ лежа́ше на кѡлѣ́нꙋ є҆ѧ̀ до полꙋ́дне, и҆ оу҆́мре.

²⁰

І поніс його і приніс його до матері його. І він сидів на колінах у неї до полудня, і помер.

²¹

И҆ вознесѐ є҆го̀, и҆ положѝ є҆го̀ на ѻ҆дрѣ̀ человѣ́ка бж҃їѧ: и҆ затворѝ є҆го̀, и҆ и҆зы́де, и҆ призва̀ мꙋ́жа своего̀, и҆ речѐ є҆мꙋ̀:

²¹

І пішла вона, і поклала його на постелі чоловіка Божого, і замкнула його, і вийшла,

²²

посли́ ми оу҆̀бо є҆ди́наго ѿ ѻ҆́трѡкъ, и҆ є҆ди́но ѿ ѻ҆слѧ́тъ, и҆ текꙋ̀ до человѣ́ка бж҃їѧ, и҆ возвращꙋ́сѧ.

²²

і покликала чоловіка свого і сказала: пришли мені одного зі слуг і одну з ослиць, я поїду до чоловіка Божого і повернуся.

²³

И҆ речѐ: что̀ ꙗ҆́кѡ ты̀ и҆́деши къ немꙋ̀ дне́сь; не но́въ мцⷭ҇ъ, нижѐ сꙋббѡ́та. Ѻ҆на́ же речѐ: ми́ръ.

²³

Він сказав: навіщо тобі їхати до нього? сьогодні не новомісяччя і не субота. Але вона сказала: добре.

²⁴

И҆ ѡ҆сѣдла̀ ѻ҆слѧ̀, и҆ речѐ ко ѻ҆́трочищꙋ своемꙋ̀: ведѝ, и҆ и҆дѝ, да не оу҆держи́ши менѐ, є҆́же всѣ́сти, ꙗ҆́коже рекꙋ̀ тебѣ̀: грѧдѝ, и҆ и҆дѝ, и҆ прїидѝ къ человѣ́кꙋ бж҃їю на го́рꙋ карми́лскꙋю.

²⁴

І осідлала ослицю і сказала слузі своєму: веди і йди; не зупиняйся, доки не скажу тобі.

²⁵

И҆ и҆́де, и҆ прїи́де до человѣ́ка бж҃їѧ въ го́рꙋ карми́лскꙋю. И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ ви́дѣ ю҆̀ є҆лїссе́й грѧдꙋ́щꙋю, и҆ речѐ ко гїезі́ю ѻ҆́трочищꙋ своемꙋ̀: сѐ, оу҆́бѡ сѡмані́тѧнынѧ ѻ҆́наѧ:

²⁵

І вирушила і прибула до чоловіка Божого, до гори Кармил. І коли побачив чоловік Божий її здаля, то сказав слузі своєму Гиєзію: це та сонамитянка.

²⁶

нн҃ѣ тецы̀ во срѣ́тенїе є҆ѧ̀ и҆ рече́ши є҆́й: ми́ръ ли тебѣ̀; И҆ течѐ во срѣ́тенїе є҆́й и҆ речѐ є҆́й: ми́ръ ли тебѣ̀; ми́ръ ли мꙋ́жꙋ твоемꙋ̀, ми́ръ ли ѻ҆́трочищꙋ твоемꙋ̀; Ѻ҆на́ же речѐ: ми́ръ.

²⁶

Побіжи до неї назустріч і скажи їй: «чи здорова ти? чи здоровий чоловік твій? чи здорова дитина?» — Вона сказала: здорові.

²⁷

И҆ прїи́де ко є҆лїссе́ю на го́рꙋ, и҆ ꙗ҆́тсѧ за но́зѣ є҆гѡ̀. И҆ прибли́жнсѧ гїезі́й ѿри́нꙋти ю҆̀. И҆ речѐ є҆лїссе́й: ѡ҆ста́ви ю҆̀, ꙗ҆́кѡ дꙋша̀ є҆ѧ̀ болѣ́зненна въ не́й, и҆ гдⷭ҇ь оу҆кры̀ ѿ менє̀ и҆ не возвѣстѝ мнѣ̀.

²⁷

Коли ж прийшла до чоловіка Божого на гору, схопилася за ноги його. І підійшов Гиєзій, щоб відвести її; але чоловік Божий сказав: залиш її, душа в неї засмучена, а Господь приховав від мене і не оголосив мені.

²⁸

Ѽна́ же речѐ: є҆да̀ проси́хъ сы́на оу҆ господи́на моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ реко́хъ: не прельстѝ менѐ;

²⁸

І сказала вона: чи просила я сина в господаря мого? чи не говорила я: «не обманюй мене»?

²⁹

И҆ речѐ є҆лїссе́й ко гїезі́ю: препоѧ́ши чре́сла твоѧ̑ и҆ возмѝ же́злъ мо́й въ рꙋ́цѣ твоѝ, и҆ и҆дѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще ѡ҆брѧ́щеши мꙋ́жа, да не благослови́ши є҆го̀, и҆ а҆́ще благослови́тъ тѧ̀ мꙋ́жъ, не ѿвѣща́й є҆мꙋ̀: и҆ возложѝ же́злъ мо́й на лицѐ ѻ҆́трочища.

²⁹

І сказав він Гиєзію: підпережи стегна твої і візьми жезл мій у руку твою, і піди; якщо зустрінеш кого, не вітай його, і якщо хто буде тебе вітати, не відповідай йому; і поклади жезл мій на лице дитини.

³⁰

И҆ речѐ ма́ти ѻ҆́трочища: жи́въ гдⷭ҇ь и҆ жива̀ дꙋша̀ твоѧ̀, а҆́ще ѡ҆ста́влю тебѐ. И҆ воста̀ є҆лїссе́й и҆ и҆́де вслѣ́дъ є҆ѧ̀.

³⁰

І сказала мати дитини: живий Господь і жива душа твоя! не відстану від тебе. І він встав і пішов за нею.

³¹

И҆ гїезі́й и҆́де пред̾ не́ю, и҆ возложѝ же́злъ на лицѐ ѻ҆́трочища, и҆ не бѣ̀ гла́са, и҆ не бѣ̀ слы́шанїѧ. И҆ возврати́сѧ во срѣ́тенїе є҆гѡ̀ и҆ повѣ́да є҆мꙋ̀ глаго́лѧ: не воста̀ ѻ҆́трочищь.

³¹

Гиєзій пішов попереду них і поклав жезл на лице дитини. Але не було ні голосу, ні відповіді. І вийшов назустріч йому, і доніс йому, і сказав: не пробуджується дитина.

³²

И҆ вни́де є҆лїссе́й въ хра́минꙋ, и҆ сѐ, ѻ҆́трочищь оу҆ме́рый положе́нъ на ѻ҆дрѣ̀ є҆гѡ̀.

³²

І ввійшов Єлисей у дім, і ось, дитина померла лежить на постелі його.

³³

И҆ вни́де є҆лїссе́й въ до́мъ и҆ затворѝ две́рь за двою̀ собо́ю, и҆ помоли́сѧ гдⷭ҇ꙋ.

³³

І ввійшов, і замкнув двері за собою, і помолився Господу.

³⁴

И҆ взы́де, и҆ лѧ́же на ѻ҆́трочищи, и҆ положѝ оу҆ста̀ своѧ̑ на оу҆стѣ́хъ є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆́чи своѝ на ѻ҆́чи є҆гѡ̀, и҆ рꙋ́цѣ своѝ на рꙋ́цѣ є҆гѡ̀, и҆ плєснѣ̀ своѝ на плєснꙋ̀ є҆гѡ̀: и҆ слѧче́сѧ над̾ ни́мъ, и҆ дꙋ́нꙋ на него̀, и҆ согрѣ́сѧ пло́ть ѻ҆́трочища.

³⁴

І піднявся і ліг над дитям, і приклав свої вуста до його вуст, і свої очі до його очей, і свої долоні до його долонь, і простягся на ньому, і зігрілося тіло хлопчика.

³⁵

И҆ ѡ҆брати́сѧ, и҆ походѝ въ хра́минѣ сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ: и҆ взы́де, и҆ слѧче́сѧ над̾ ѻ҆́трочищемъ седми́жды, и҆ ѿве́рзе ѻ҆́трочищь ѻ҆́чи своѝ.

³⁵

І встав і пройшов по світлиці назад і вперед; потім знову піднявся і простягся на ньому. І пчихнула дитина разів сім, і відкрила дитина очі свої.

³⁶

И҆ возопѝ є҆лїссе́й ко гїезі́ю и҆ речѐ: призови́ ми сомані́тѧныню сїю. И҆ призва̀ ю҆̀, и҆ вни́де къ немꙋ̀. И҆ речѐ є҆лїссе́й: прїимѝ сы́на твоего̀.

³⁶

І покликав він Гиєзія і сказав: поклич цю сонамитянку. І той покликав її. Вона прийшла до нього, і він сказав: візьми сина твого.

³⁷

И҆ вни́де жена̀, и҆ падѐ на ногꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀ до землѝ: и҆ прїѧ́тъ сы́на своего̀, и҆ и҆зы́де.

³⁷

І підійшла, і впала йому в ноги, і поклонилася до землі; і взяла сина свого і пішла.

³⁸

И҆ є҆лїссе́й возврати́сѧ въ галга́лы. И҆ бѣ̀ гла́дъ въ землѝ то́й, и҆ сы́нове прорѡ́чи сѣдѧ́хꙋ пред̾ ни́мъ. И҆ речѐ є҆лїссе́й ѻ҆́трочищꙋ своемꙋ̀: наста́ви коно́бъ ве́лїй и҆ сварѝ варе́нїе сынѡ́мъ прорѡ́чимъ.

³⁸

Єлисей же повернувся в Галгал. І був голод у землі тій, і сини пророків сиділи перед ним. І сказав він слузі своєму: постав великий казан і звари юшку для синів пророчих.

³⁹

И҆ и҆зы́де є҆ди́нъ на село̀ собра́ти ѕє́лїѧ ди̑вїѧ: и҆ ѡ҆брѣ́тъ вїногра́дъ на селѣ̀, и҆ набра̀ въ не́мъ ꙗ҆́блока ди́вїѧгѡ по́лнꙋ ри́зꙋ свою̀, и҆ всы́па въ коте́лъ на сваре́нїе, ꙗ҆́кѡ не разꙋмѣ́ша,

³⁹

І вийшов один з них у поле збирати овочі, і знайшов дику витку рослину, і набрав з неї диких плодів повний одяг свій; і прийшов і накришив їх у казан з юшкою, тому що вони не знали їх .

⁴⁰

и҆ принесѐ мꙋжє́мъ ꙗ҆́сти. И҆ бы́сть ꙗ҆дꙋ́щымъ и҆̀мъ ѿ варе́нїѧ, и҆ сѐ, возопи́ша и҆ рѣ́ша: сме́рть въ коно́бѣ, человѣ́че бж҃їй. И҆ не мого́ша ꙗ҆́сти.

⁴⁰

І налили їм їсти. Але як тільки вони стали їсти юшку, то здійняли крик і говорили: смерть у казані, чоловіче Божий! І не могли їсти.

⁴¹

И҆ речѐ: возми́те мꙋкѝ и҆ всы́плите въ коно́бъ. И҆ речѐ є҆лїссе́й ко гїезі́ю ѻ҆́трочищꙋ своемꙋ̀: и҆знесѝ лю́демъ, да ꙗ҆дѧ́тъ. И҆ не бы́сть ктомꙋ̀ ѕла́гѡ глаго́ла въ коно́бѣ.

⁴¹

І сказав він: подайте борошна. І всипав його в казан і сказав [Гиєзію]: наливай людям, нехай їдять. І не стало нічого шкідливого в казані.

⁴²

И҆ мꙋ́жъ прїи́де ѿ веѳарі́са и҆ принесѐ къ человѣ́кꙋ бж҃їю перворо́дныхъ два́десѧть хлѣ́бѡвъ ꙗ҆чме́нныхъ и҆ смѡ́квы. И҆ речѐ: дади́те лю́демъ, да ꙗ҆дѧ́тъ.

⁴²

Прийшов хтось з Ваал-Шалиші, і приніс чоловіку Божому хлібний початок — двадцять ячмінних хлібців і сирі зерна в лушпинні. І сказав Єлисей: віддай людям, нехай їдять.

⁴³

И҆ речѐ ѻ҆́трокъ є҆гѡ̀: что̀ да́мъ сїѐ стꙋ̀ мꙋжє́мъ; И҆ речѐ: да́ждь лю́демъ ѧ҆̀, да ꙗ҆дѧ́тъ, ꙗ҆́кѡ си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь: бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́сти, и҆ ѡ҆ста́нетъ.

⁴³

І сказав слуга його: що тут я дам сотні людей? І сказав він: віддай людям, нехай їдять, бо так говорить Господь: «наситяться, і залишиться».

⁴⁴

И҆ ꙗ҆до́ша, и҆ ѡ҆ста̀ по гл҃ꙋ гдⷭ҇ню.

⁴⁴

Він подав їм, і вони наситилися, і ще залишилося, за словом Господнім.