Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
1
По трїе́хъ же лѣ́тѣхъ оу҆вѣ́бда і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ дими́трїй селе́ѵковъ сы́нъ вплывѐ сквозѣ̀ приста́нище, є҆́же при трі́поли, со мно́жествомъ крѣ́пкимъ и҆ кораблѧ́ми,
1
Через три роки дійшла чутка до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з сильним сухопутним і морським військом
2
и҆ ѡ҆держа̀ странꙋ̀ и҆ оу҆бѝ а҆нтїо́ха и҆ є҆гѡ̀ намѣ́стника лѷсі́ю.
2
і, оволодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія.
3
А҆лкі́мъ же нѣ́кто бы́вый пре́жде а҆рхїере́й, во́лею же ѡ҆скверни́выйсѧ во времена̀ смѣше́нїѧ, помы́сливъ, ꙗ҆́кѡ ни кі́имъ ѡ҆́бразомънѣ́бсть є҆мꙋ̀ спасе́нїѧ, нижѐ прихожде́нїѧ ко ст҃о́мꙋ ѻ҆лтарю̀,
3
Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровільно осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника,
4
прїи́де ко царю̀ дими́трїю сто̀ пѧтьдесѧ́тъ пе́рвагѡ лѣ́та, приносѧ̀ є҆мꙋ̀ вѣне́цъ зла́тъ и҆ фі́нїкъ, къ си̑мъ же и҆ цвѣты̀, и҆̀же мнѧ́хꙋсѧ церко́внїи бы́ти: и въ де́нь ѻ҆́ный молча́ше.
4
у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки, які вважалися приналежностями храму, — і в цей день Алким нічого не зробив.
5
Полꙋчи́въ же вре́мѧ безꙋ́мїю своемꙋ̀ содѣ́йствꙋющее, при́званъ бы́сть дими́трїемъ на собо́ръ и҆ вопроше́нъ, въ ко́емъ состоѧ́нїи и҆ совѣ́тѣ стоѧ́тъ і҆ꙋде́є;
5
Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це:
6
Къ си̑мъ речѐ: глаго́лемїи ѿ і҆ꙋдє́й а҆сїде́є, и҆́хже во́ждь і҆ꙋ́да маккаве́й, бра̑ни стро́ѧтъ и҆ ра̑спри воздвиза́ютъ, не допꙋска́юще ца́рствꙋ благостоѧ́нїѧ полꙋчи́ти:
6
так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту.
7
сегѡ̀ ра́ди ѿлꙋче́нъ прароди́телскїѧ сла́вы, си́рѣчь свѧщеннонача́лства, сѣ́мѡ нн҃ѣ прїидо́хъ,
7
Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди,
8
пе́рвое оу҆́бѡ ѡ҆ надлежа́щихъ царю̀ вѣ́рность содержа́щь, второ́е же и҆ ѡ҆ свои́хъ гра́жданѣ́хъ промышлѧ́ѧ: предрѣче́ниыхъ бо безслове́сїемъ весьма̀ ро́дъ на́шъ не ма́лѡ стра́ждетъ:
8
по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш.
9
ка̑ѧждо же си́хъ позна́въ, ты̀, царю̀, ѡ҆ странѣ̀ и҆ ѡ҆ ѡ҆бстоѧ́нїи ро́да на́шегѡ проꙋразꙋмѣ́й по человѣколю́бїю, є҆́же и҆́маши ко всѣ̑мъ благопрекло́нное:
9
Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм:
10
доне́лѣже бо і҆ꙋ́да жи́въ є҆́сть, невозмо́жно ми́ра полꙋчи́ти веще́мъ.
10
доки залишається Іуда, не може бути спокою.
11
Сицєвымъ же рѣчє́ннымъ бы́вшымъ ѿ негѡ̀, а҆́бїе про́чїи дрꙋ́зи, враждꙋ̀ и҆мꙋ́щїи на і҆ꙋ́дꙋ, разжего́ша дими́трїа.
11
Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія.
12
Призва́въ же ско́рѡ никано́ра старѣ́йшинꙋ над̾ слона́ми и҆ воево́дою поста́вивъ і҆ꙋде́ею, посла̀,
12
Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, призначивши його воєначальником у Юдею, послав його,
13
да́въ за́повѣдь, самаго̀ оу҆́бѡ і҆ꙋ́дꙋ оу҆би́ти, сꙋ́щихъ же съ ни́мъ расточи́ти, поста́вити же а҆лкі́ма а҆рхїере́емъ превели́кагѡ хра́ма.
13
давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму.
14
Тогда̀ ꙗ҆зы́цы оу҆бѣ́гшїи и҆з̾ і҆ꙋде́и ѿ і҆ꙋ́ды, стада́ми прихожда́хꙋ къ нїкано́рꙋ, і҆ꙋдє́йскаѧ ѕлополꙋ̑чїѧ и҆ бѣ̑дства себѣ̀ благополꙋ̑чїѧ мнѧ́ще бы́ти.
14
Тоді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством.
15
Слы́шавще же (і҆ꙋде́є) нїкано́рово прише́ствїе и҆ нападе́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ, посы́павшесѧ земле́ю, молѧ́хꙋ поста́вившаго да́же до вѣ́ка лю́ди своѧ̑ и҆ прⷭ҇нѡ съ ꙗ҆вленїемъ защища́ющаго свою̀ ча́сть.
15
Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій.
16
Повелѣ́вшꙋ же воево́дꙋ, ско́рѡ ѿтꙋ́дꙋ дви́гнꙋшасѧ и҆ смѣси́шасѧ съ ни́ми при гра́дцѣ деса́вли.
16
За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау.
17
Сі́мѡнъ же бра́тъ і҆ꙋ́динъ срази́всѧ съ нїкано́ромъ, ма́лѡ же оу҆страши́всѧ внеза́пнагѡ ра́ди нахожде́нїѧ сꙋпоста́тѡвъ.
17
Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику поразку.
18
Ѻ҆ба́че же слы́шавъ нїкано́ръ мꙋ́жесто при і҆ꙋ́дѣ сꙋ́щихъ и҆ благодꙋ́шїе, и҆́мже подвиза́ютсѧ за ѻ҆те́чество, оу҆боѧ́сѧ сꙋ́дъ кро́вїю сотвори́ти:
18
Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся вирішити справу кровопролиттям;
19
сегѡ̀ ра́ди посла̀ посїдѡ́нїа и҆ ѳеодо́та и҆ маттаѳі́ю да́ти и҆ взѧ́ти десни́цꙋ.
19
тому послав Посидонія, Феодота і Маттафію — укласти з юдеями мир.
20
Мно́гꙋ же ѡ҆ се́мъ бы́вшꙋ совѣ́тꙋ и҆ воево́дѣ лю́демъ возвѣсти́вшꙋ и҆ бы́вшꙋ є҆диногла́сномꙋ всѣ́хъ и҆зволе́нїю, соизво́лиша на ми̑рнаѧ
20
Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори
21
и҆ нареко́ша де́нь, въ ѻ҆́ньже ѡ҆со́бнѡ сни́дꙋтсѧ кꙋ́пнѡ. И҆ прїи́де. И҆ поста́виша разли̑чнаѧ сѣда̑лища.
21
і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища.
22
Повелѣ́ же і҆ꙋ́да воѡрꙋжє́ннымъ бы́ти готѡ́вымъ въ мѣ́стѣхъ прили́чныхъ, да не когда̀ ѿ сꙋпоста̑тъ внеза́пꙋ ѕлодѣѧ́нїе бꙋ́детъ, и҆ подоба́ющꙋю бесѣ́дꙋ ѻ҆́бще сотвори́ша.
22
Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства, — і мали вони мирну нараду.
23
Пребыва́ше же нїкано́ръ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ ни ко́егѡже ѕла̀ сотворѝ, стада́ же наро́дѡвъ со́бранныхъ ѿпꙋстѝ.
23
Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ.
24
И҆мѣ́ѧше же і҆ꙋ́дꙋ всегда̀ въ лицы̀, дꙋше́внѡ къ мꙋ́жꙋ преклони́сѧ:
24
Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа;
25
моли́ же є҆го̀ ѡ҆жени́тисѧ и҆ ча̑да сотвори́ти. Ѡ҆жени́сѧ, бла́гѡ поживѐ, ѻ҆бщежи́телствоваше.
25
переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям.
26
А҆лкі́мъ же ви́дѧ междꙋ̀ и҆́ми благопрїѧ́тство и҆ бы̑вшаѧ совѣща̑нїѧ позна́въ, и҆́де къ дими́трїю и҆ глаго́лаше, ꙗ҆́кѡ нїкано́ръ ѡ҆ ве́щехъ чꙋ̑ждаѧ мꙋ́дрствꙋетъ: і҆ꙋ́дꙋ бо, навѣ́тника ца́рствꙋ, прее́мника воспрїѧ̀ себѣ̀.
26
Алким же, бачачи взаємну їх один до одного прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем.
27
Ца́рь же воз̾ѧри́всѧ и҆ прелꙋка́выми ѡ҆клевєта́нїи є҆гѡ̀ разсверѣ́пѣвъ, писа̀ нїкано́рꙋ глаго́лѧ: ѡ҆ совѣща́нїихъ си́хъ тѧ́жко (мѝ є҆́сть) носи́ти: повелѣва́ю тѝ маккаве́а свѧ́зана посла́ти ско́рѡ во а҆нтїохі́ю.
27
Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Маккавея в Антиохію у кайданах.
28
Оу҆вѣ́давъ же ѡ҆ си́хъ нїкано́ръ, смѧте́сѧ и҆ тѧ́жкѡ терпѧ́ше завѣща̑ннаѧ ѿри́нꙋти, ни чи́мже є҆го̀ мꙋ́жꙋ ѡ҆би́дѣвшꙋ.
28
Коли довідався про це Никанор, то знітився, і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого.
29
Но поне́же царю̀ сопроти́витисѧ не бѣ̀ возмо́жно, благовре́менства наблюда́ше хи́тростїю военною сїѐ соверши́ти.
29
Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю.
30
Маккаве́й же ви́дѧ над̾ собо́ю гро́знѣе дѣ́юща нїкано́ра и҆ ѡ҆быкнове́нное срѣ́тенїе свирѣ́пѣе и҆мꙋ́ща, оу҆разꙋмѣ́въ не ѿ бла́га бы́ти сꙋровствꙋ̀ семꙋ̀, собра́въ не ма́лѡ сꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ себє̀, скры́сѧ ѿ нїкано́ра.
30
Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора.
31
Позна́въ же дрꙋгі́й, ꙗ҆́кѡ до́бльственнѡ ѿ мꙋ́жа хи́тростїю предваре́нъ, прише́дъ къ вели́комꙋ и свѧто́мꙋ хра́мꙋ, свѧще́нникѡмъ подоба́ющыѧ жє́ртвы приносѧ́щымъ повелѣ̀ преда́ти мꙋ́жа.
31
Коли останній довідався, що Іуда майстерно випередив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли священики приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа.
32
Си̑мъ же съ клѧ́твою ре́кшымъ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́дѧтъ, гдѣ̀ є҆́сть и҆ско́мый, просте́ръ десни́цꙋ на це́рковь, си́ми клѧ́тсѧ:
32
Коли ж вони з клятвою говорили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає,
33
а҆́ще не предадите́ ми свѧ́зана і҆ꙋ́дꙋ, то̀ бж҃їй хра́мъ ра́венъ со земле́ю сотворю̀, и҆ ѻ҆лта́рь раскопа́ю, и҆ ка́пище дїонѵ́сꙋ сла́вное возста́влю здѣ̀.
33
то він, простягнувши правицю на храм, поклявся, сказавши: якщо ви не видасте мені Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, розкопаю жертовник, і збудую тут славний храм Діонису.
34
И҆ сїѧ̑ ре́къ ѿи́де. Жерцы̀ же воздѣ́юще рꙋ́цѣ на не́бо, прнзыва́хꙋ сꙋ́щаго всегда̀ спобо́рника ꙗ҆зы́кꙋ своемꙋ̀, сїѧ̑ рекꙋ́ще:
34
Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здіймаючи руки до неба, благали постійного Захисника народу нашого і говорили:
35
ты̀, гдⷭ҇и всѣ́хъ, не тре́бꙋѧй ничто́же, благоволи́лъ є҆сѝ хра́мꙋ ѡ҆бита́нїѧ твоегѡ̀ бы́ти въ на́съ:
35
Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьому бути місцем Твого перебування між нами.
36
и҆ нн҃ѣ, ѽⷩ҇̑, ст҃е, всѧ́кагѡ ѡ҆сщ҃е́нїѧ гдⷭ҇и, сохранѝ во вѣ́къ нескве́рненъ се́й хра́мъ неда́внѡ ѡ҆чище́нный, загради́ же всѧ̑ка оу҆ста̀ непра́вєдна.
36
І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні.
37
Разі́й же нѣ́кто ѿ старѣ́йшинъ і҆ерⷭ҇ли́мскихъ ѡ҆клевета́нъ бы́сть нїкано́рꙋ, мꙋ́жъ люби́тель гра́жданъ и҆ ѕѣлѡ̀ до́брѣ словꙋ́щь и҆ по благопрмѧ́тствꙋ ѻ҆те́цъ і҆ꙋде́ѡмъ и҆менꙋ́емый:
37
Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв.
38
бѧ́ше бо внесы́й въ пре́жнихъ временѣ́хъ несмѣше́нїѧ сꙋ́дъ во і҆ꙋде́йствѣ, и҆ тѣ́ло и҆ дꙋ́шꙋ за і҆ꙋде́йство предаѧ́ше со всѧ́кимъ оу҆се́рдїемъ.
38
Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанністю віддавав за юдейство і тіло і душу.
39
Хотѧ́щь же нїкано́ръ ꙗ҆́внꙋ сотвори́ти не́нависть, ю҆́же и҆мѣ̀ на і҆ꙋдє́и, посла̀ во́инѡвъ бо́лѣе пѧтѝ сѡ́тъ ꙗ҆́ти є҆го̀.
39
Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його,
40
Мнѧ́ше бо, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́наго поима́въ, си̑мъ содѣ́лаетъ бѣдꙋ̀.
40
бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя.
41
Мно́жествꙋ же наро́да хотѧ́щꙋ сто́лпъ ѡ҆бдержа́ти и҆ дворѡ́выѧ двє́ри разрꙋша́ющꙋ, и҆ повелѣ́вшꙋ ѻ҆́гнь принестѝ и҆ двє́ри зажещѝ, ѡ҆б̾ѧ́тъ ѿвсю́дꙋ бы́въ, мече́мъ порази́сѧ,
41
Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже наказано було принести вогню, щоб запалити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем,
42
лꙋ́чше добльственнѡ хотѧ́щь оу҆мре́ти, не́жели беззако́нникѡмъ подрꙋ́чникъ бы́ти и҆ своѐ благоро́дство недосто́йнѣ ѡ҆безче́стити.
42
бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство.
43
Ско́рости же ра́ди по́двига несме́ртна ꙗ҆́зва бы́сть, и҆ наро́дѡмъ внꙋ́трь две́рїй врѣ́ѧвшымсѧ, восте́къ де́рзостнѡ на стѣ́нꙋ, све́рже са́мъ себѐ мꙋ́жественнѡ на наро́ды.
43
Але оскільки удар виявився від поспіху неточним, а натовп уже вривався у двері, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу.
44
Ѡ҆нымъ же ско́рѡ разбѣ́гшымсѧ и҆ бы́вшꙋ разстоѧ́нїю, падѐ среди́ною чре́ва посредѣ̀ и҆́хъ:
44
Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт.
45
є҆ще́ же ды́шꙋщь и҆ разжже́нъ дꙋше́ю, воста́въ, кро́ви є҆гѡ̀ пото́комъ текꙋ́щей и҆ тѧжча́йшымъ ра́намъ сꙋ́щымъ, бѣжа́щь сквозѣ̀ наро́ды про́йде,
45
Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяжкі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі.
46
и҆ ста́въ на нѣ́коемъ ка́мени стремни́ннѣмъ, весьма̀ оу҆жѐ без̾ кро́ви бы́въ, и҆сто́ргнꙋвъ внꙋ́трєннѧѧ (своѧ̑) и҆ взе́мъ ѻ҆бѣ́ма рꙋка́ма ве́рже на наро́ды: и҆ призва́въ владѣ́ющаго живото́мъ и҆ дꙋ́хомъ, да сїѧ̑ є҆мꙋ̀ па́ки возда́стъ, и҆ си́мъ ѡ҆́бразомъ живо́тъ сконча̀.
46
Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихання, скінчив таким способом життя.