Звичайний друк Виконується верстка сторінок…
Папір A4, книжкова орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів, масштаб 100%. Сторінки йдуть підряд. Для двостороннього друку виберіть переворот по довгому краю.
* У євреїв: «Друга Самуїла».
Глава́ а҃
1
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆́мре саꙋ́лъ, и҆ даві́дъ возврати́сѧ побѣди́въ а҆мали́ка, и҆ пребы́сть даві́дъ въ секела́зѣ дни̑ два̀.
1
Після смерти Саула, коли Давид повернувся після поразки амаликитян і пробув у Секелагу два дні,
2
И҆ бы́сть въ тре́тїй де́нь, и҆ сѐ, мꙋ́жъ прїи́де ѿ полка̀ люді́й саꙋ́ловыхъ, ри̑зы же є҆гѡ̀ (бѧ́хꙋ) раздра̑ны, и҆ пе́рсть на главѣ̀ є҆гѡ̀: и҆ бы́сть є҆гда̀ вни́де къ даві́дꙋ (ѻ҆́трокъ), и҆ па́дъ на землѝ поклони́сѧ є҆мꙋ̀.
2
ось, на третій день приходить чоловік зі стану Саулового; одяг на ньому розідраний і порох на голові його. Прийшовши до Давида, він упав на землю і поклонився [йому].
3
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: ѿкꙋ́дꙋ ты̀ прише́лъ є҆сѝ; И҆ речѐ є҆мꙋ̀: ѿ полка̀ і҆и҃лева а҆́зъ и҆збѣго́хъ.
3
І сказав йому Давид: звідки ти прийшов? І сказав той: я втік зі стану ізраїльського.
4
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: что̀ сло́во сїѐ; возвѣсти́ ми. И҆ речѐ: ꙗ҆́кѡ побѣго́ша лю́дїе ѿ бра́ни, и҆ падо́ша мно́зи ѿ люді́й, и҆ и҆змро́ша, и҆ саꙋ́лъ и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ є҆гѡ̀ оу҆́мре.
4
І сказав йому Давид: що відбулося? розкажи мені. І той сказав: народ побіг з битви, і безліч народу впало і померло, і вмерли і Саул і син його Іонафан.
5
И҆ речѐ даві́дъ ѻ҆́трокꙋ возвѣсти́вшемꙋ є҆мꙋ̀: ка́кѡ зна́еши, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре саꙋ́лъ и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ є҆гѡ̀;
5
І сказав Давид отрокові, який розповідав йому: як ти знаєш, що Саул і син його Іонафан померли?
6
И҆ речѐ ѻ҆́трокъ возвѣща́ѧй є҆мꙋ̀: по слꙋ́чаю прїидо́хъ въ го́рꙋ гелвꙋ́йскꙋю, и҆ сѐ, саꙋ́лъ напада́ше на копїѐ своѐ, и҆ сѐ, колєсни́цы и҆ вельмѡ́жи собра́шасѧ на́нь:
6
І сказав отрок, який розповідав йому: я випадково прийшов на гору Гелвуйську, і ось, Саул упав на свій спис, колісниці ж і вершники наздоганяли його.
7
и҆ ѡ҆бозрѣ́сѧ вспѧ́ть (саꙋ́лъ) и҆ ви́дѣ мѧ̀, и҆ призва́ мѧ, и҆ рѣ́хъ: сѐ, а҆́зъ:
7
Тоді він оглянувся назад і, побачивши мене, покликав мене.
8
и҆ рече́ ми: кто̀ ты̀ є҆сѝ; и҆ рѣ́хъ: а҆маликі́тинъ є҆́смь а҆́зъ:
8
І я сказав: ось я. Він сказав мені: хто ти? І я сказав йому: я — амаликитянин.
9
и҆ рече́ ми: прїидѝ оу҆̀бо на мѧ̀ и҆ оу҆бі́й мѧ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆б̾ѧ́тъ мѧ̀ тма̀ лю́таѧ, ꙗ҆́кѡ є҆щѐ дꙋша̀ моѧ̀ во мнѣ̀:
9
Тоді він сказав мені: підійди до мене й убий мене, бо туга смертна охопила мене, душа моя усе ще в мені.
10
и҆ ста́хъ над̾ ни́мъ, и҆ оу҆би́хъ є҆го̀: вѣ́дѣхъ бо, ꙗ҆́кѡ не бꙋ́детъ жи́въ по паде́нїи свое́мъ: и҆ взѧ́въ вѣне́цъ ца́рскїй, и҆́же бѣ̀ на главѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ нара́мницꙋ, ꙗ҆́же бѣ̀ на плєщꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ принесо́хъ сїѧ̑ къ господи́нꙋ моемꙋ̀ сѣ́мѡ.
10
І я підійшов до нього й убив його, бо знав, що він не буде живий після свого падіння; і взяв я [царський] вінець, який був на голові його, і зап’ястя, яке було на руці його, і приніс їх до господаря мого сюди.
11
И҆ є҆́мьсѧ даві́дъ за ри̑зы своѧ̑, и҆ раздра̀ ѧ҆̀, и҆ всѝ мꙋ́жїе и҆́же съ ни́мъ раздра́ша ри̑зы своѧ̑,
11
Тоді схопив Давид одяг свій і роздер його, також і всі люди, які були з ним, [роздерли одяг свій,]
12
и҆ рыда́ша и҆ пла́кашасѧ, и҆ пости́шасѧ до ве́чера ѡ҆ саꙋ́лѣ, и҆ ѡ҆ і҆ѡнаѳа́нѣ сы́нѣ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆ лю́дехъ і҆ꙋ́диныхъ и҆ ѡ҆ до́мѣ і҆и҃левѣ, ꙗ҆́кѡ и҆збїе́ни бы́ша мече́мъ.
12
і ридали і плакали, і постилися до вечора за Саула і за сина його Іонафана, і за народ Господній і за дім Ізраїлів, що впали вони від меча.
13
И҆ речѐ даві́дъ ѻ҆́трокꙋ возвѣсти́вшемꙋ є҆мꙋ̀: ѿкꙋ́дꙋ ты̀ є҆сѝ; И҆ речѐ: сы́нъ мꙋ́жа прише́лца а҆маликі́тина є҆́смь а҆́зъ.
13
І сказав Давид отроку, який розповідав йому: звідки ти? І сказав він: я — син прибульця амаликитянина.
14
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: ка́кѡ не оу҆боѧ́лсѧ є҆сѝ воздви́гнꙋти рꙋ́кꙋ твою̀ погꙋби́ти хрїста̀ гдⷭ҇нѧ;
14
Тоді Давид сказав йому: як не побоявся ти підняти руку, щоб убити помазаника Господнього?
15
И҆ призва̀ даві́дъ є҆ди́наго ѿ ѻ҆́трѡкъ свои́хъ и҆ речѐ: и҆дѝ, оу҆бі́й є҆го̀. И҆ оу҆бѝ є҆го̀, и҆ оу҆́мре.
15
І покликав Давид одного зі слуг і сказав йому: підійди, убий його.
16
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: кро́вь твоѧ̀ на главѣ̀ твое́й, ꙗ҆́кѡ оу҆ста̀ твоѧ̑ на тѧ̀ возвѣща́ша, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ оу҆би́хъ хрїста̀ гдⷭ҇нѧ.
16
І той убив його, і він помер. І сказав до нього Давид: кров твоя на голові твоїй, бо твої вуста свідчили проти тебе, коли ти говорив: я убив помазаника Господнього.
17
И҆ пла́касѧ даві́дъ пла́чемъ си́мъ ѡ҆ саꙋ́лѣ и҆ ѡ҆ і҆ѡнаѳа́нѣ сы́нѣ є҆гѡ̀,
17
І оплакав Давид Саула і сина його Іонафана цією плачевною піснею,
18
и҆ речѐ є҆́же наꙋчи́ти сы́ны і҆ꙋ̑дины стрѣлѧ́нїю. Сѐ напи́сано въ кни́зѣ првⷣнагѡ.
18
і повелів навчити синів Іудиних луку, як написано в книзі Праведного, і сказав:
19
И҆ речѐ: воздви́гни сто́лпъ, і҆и҃лю, над̾ оу҆ме́ршими на высо́кихъ твои́хъ ꙗ҆́звеными: ка́кѡ падо́ша си́льнїи;
19
краса твоя, о Ізраїлю, вражена на висотах твоїх! як упали сильні!
20
не возвѣща́йте въ ге́ѳѣ, нижѐ повѣ́дайте на и҆схо́дищихъ а҆скалѡ́нихъ, да не возвеселѧ́тсѧ дщє́ри и҆ноплемє́нничи, ни да возра́дꙋютсѧ дщє́ри неѡбрѣ́занныхъ.
20
Не розповідайте в Гефі, не сповіщайте на вулицях Аскалона, щоб не раділи дочки филистимлян, щоб не торжествували дочки необрізаних.
21
Го́ры гелвꙋ̑йскїѧ, да не сни́детъ роса̀ нижѐ до́ждь на ва́съ: и҆ се́ла нача́ткѡвъ (жи́тныхъ), ꙗ҆́кѡ та́мѡ пове́рженъ бы́сть щи́тъ си́льныхъ: щи́тъ саꙋ́ловъ не бы́ти пома́занъ є҆ле́емъ:
21
Гори Гелвуйські! нехай [не зійде] ні роса, ні дощ на вас, і нехай не буде на вас полів з плодами, бо там уражений щит сильних, щит Саула, ніби не був він помазаний єлеєм.
22
ѿ кро́ве ꙗ҆́звеныхъ и҆ ѿ тꙋ́ка си́льныхъ лꙋ́къ і҆ѡнаѳа́новъ не возврати́сѧ то́щь вспѧ́ть, и҆ ме́чь саꙋ́ловъ не возврати́сѧ то́щь:
22
Без крови поранених, без жиру сильних лук Іонафана не повертався назад, і меч Саула не повертався марно.
23
саꙋ́лъ и҆ і҆ѡнаѳа́нъ возлю́бленнїи и҆ прекра́снїи неразлꙋ́чни, благолѣ́пни въ животѣ̀ свое́мъ, и҆ въ сме́рти свое́й не разлꙋчи́шасѧ: па́че ѻ҆рлѡ́въ ле́гцы и҆ па́че львѡ́въ крѣ́пцы:
23
Саул та Іонафан, люб’язні і злагідні в житті своєму, не розлучилися й у смерті своїй; швидші за орлів, сильніші за левів вони були.
24
пла́чите по саꙋ́лѣ, дщє́ри і҆и҃лєвы, и҆́же ва́съ ѡ҆блача́ше въ червлєни́цы со оу҆краше́нїемъ ва́шимъ, и҆ возлага́ше оу҆краше́нїе зла́то на ри̑зы ва́шѧ:
24
Дочки ізраїльські! плачте за Саулом, який одягав вас у багряницю з прикрасами і діставав на одяг ваш золоті прикраси.
25
ка́кѡ падо́ша си́льнїи посредѣ̀ бра́ни; і҆ѡнаѳа́не, до сме́рти на высо́кихъ твои́хъ ꙗ҆́звенъ є҆сѝ:
25
Як упали сильні на полі битви! Убитий Іонафан на висотах твоїх.
26
болѣ́знꙋю ѡ҆ тебѣ̀, бра́те мо́й і҆ѡнаѳа́не, кра́сный мѝ ѕѣлѡ̀, оу҆диви́сѧ любо́вь твоѧ̀ ѿ менє̀ па́че любвѐ же́нскїѧ:
26
Тужу за тобою, брате мій Іонафане; ти був дуже дорогим для мене; любов твоя була для мене вище за любов жіночу.
27
ка́кѡ падо́ша си́льнїи, и҆ погибо́ша ѻ҆рꙋ̑жїѧ бра̑ннаѧ;
27
Як упали сильні, загинула зброя військова!
Глава́ в҃
1
И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ вопросѝ даві́дъ гдⷭ҇а, глаго́лѧ: вни́дꙋ ли въ є҆ди́нъ ѿ градѡ́въ і҆ꙋ́диныхъ; И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ немꙋ̀: и҆ вни́ди. И҆ речѐ даві́дъ: ка́мѡ вни́дꙋ; И҆ речѐ: въ хеврѡ́нъ.
1
Після цього Давид запитав Господа, говорячи: чи йти мені в яке-небудь місто Іудине? І сказав йому Господь: іди. І сказав Давид: куди йти? І сказав Він: у Хеврон.
2
И҆ и҆́де та́мѡ даві́дъ въ хеврѡ́нъ, и҆ ѻ҆́бѣ жєны̀ є҆гѡ̀, а҆хїнаа́мъ і҆езраилі́тынѧ и҆ а҆вїге́а (бы́вшаѧ) жена̀ нава́ла карми́лскагѡ,
2
І пішов туди Давид і обидві дружини його, Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка.
3
и҆ мꙋ́жїе и҆̀же съ ни́мъ кі́йждо, и҆ до́мове и҆́хъ, и҆ нача́ша жи́ти во градѣ́хъ хеврѡ́нскихъ.
3
І людей, які були з ним, привів Давид, кожного з родиною його, й оселилися в місті Хевроні.
4
И҆ прїидо́ша мꙋ́жїе ѿ і҆ꙋде́и и҆ пома́заша та́мѡ даві́да, да ца́рствꙋетъ над̾ до́момъ і҆ꙋ́динымъ. И҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ мꙋ́жїе і҆аві́са галаадїті́тскагѡ погребо́ша саꙋ́ла.
4
І прийшли мужі Іудині і помазали там Давида на царство над домом Іудиним. І донесли Давиду, що жителі Іависа галаадського поховали Саула.
5
И҆ посла̀ даві́дъ послы̀ къ старѣ́йшинамъ і҆аві́са галаадїті́тскагѡ и҆ речѐ къ ни̑мъ даві́дъ: блгⷭ҇ве́ни вы̀ гдⷭ҇ꙋ, ꙗ҆́кѡ сотвори́сте ми́лость сїю̀ над̾ господи́номъ ва́шимъ саꙋ́ломъ, хрїсто́мъ гдⷭ҇нимъ, и҆ погребо́сте є҆го̀ и҆ і҆ѡнаѳа́на сы́на є҆гѡ̀:
5
І відправив Давид послів до жителів Іависа галаадського, сказати їм: благословенні ви у Господа за те, що зробили цю милість господареві своєму Саулу, [помазаникові Господньому,] і поховали його [та Іонафана, сина його],
6
и҆ нн҃ѣ да сотвори́тъ гдⷭ҇ь съ ва́ми млⷭ҇ть и҆ и҆́стинꙋ: и҆ а҆́зъ сотворю̀ съ ва́ми сїѐ благо́е, поне́же сотвори́сте глаго́лъ се́й:
6
і нині нехай віддасть вам Господь милістю й істиною; і я зроблю вам благодіяння за те, що ви це зробили;
7
и҆ нн҃ѣ да оу҆крѣпѧ́тсѧ рꙋ́ки ва́шѧ, и҆ да бꙋ́дете сы́нове си́льнїи, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре господи́нъ ва́шъ саꙋ́лъ, мене́ же пома́за до́мъ і҆ꙋ́динъ, да ца́рствꙋю над̾ ни́ми.
7
нині нехай зміцняться руки ваші, і будьте мужні; бо господар ваш Саул помер, а мене помазав дім Іудин царем над собою.
8
И҆ а҆вени́ръ сы́нъ ни́ровъ, нача́лный воево́да саꙋ́ловъ, взѧ̀ і҆евосѳе́а сы́на саꙋ́лѧ, и҆ и҆зведѐ є҆го̀ и҆з̾ полка̀ въ манае́мъ,
8
Але Авенир, син Нирів, начальник війська Саулового, взяв Ієвосфея, сина Саулового, і привів його в Маханаїм,
9
и҆ воцарѝ є҆го̀ над̾ галааді́тїею и҆ над̾ ѳасїрі́ею и҆ над̾ і҆езраи́лемъ и҆ над̾ є҆фре́момъ и҆ над̾ венїамі́номъ и҆ над̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ.
9
і поставив його царем над Галаадом, і Ашуром, і Ізреелем, і Єфремом, і Веніаміном, і над усім Ізраїлем.
10
Четы́редесѧть лѣ́тъ і҆евосѳе́ю бѣ̀ сы́нꙋ саꙋ́ловꙋ, є҆гда̀ нача̀ ца́рствовати над̾ і҆и҃лемъ, и҆ два̀ лѣ̑та ца́рствова, кромѣ̀ до́мꙋ і҆ꙋ́дина, и҆́же бы́сть за даві́домъ.
10
Сорок років було Ієвосфею, синові Сауловому, коли він став царем над Ізраїлем, і царював два роки. Тільки дім Іудин залишився з Давидом.
11
И҆ бы́ша дні́е, въ нѧ́же даві́дъ ца́рствова въ хеврѡ́нѣ над̾ до́момъ і҆ꙋ́динымъ, се́дмь лѣ́тъ и҆ ше́сть мцⷭ҇ъ.
11
Всього часу, в який Давид царював у Хевроні над домом Іудиним, було сім років і шість місяців.
12
И҆ и҆зы́де а҆вени́ръ сы́нъ ни́ровъ и҆ ѻ҆́троцы і҆евосѳе́а сы́на саꙋ́лѧ и҆з̾ манае́ма въ гаваѡ́нъ.
12
І вийшов Авенир, син Нирів, і слуги Ієвосфея, сина Саулового, з Маханаїма в Гаваон.
13
И҆ і҆ѡа́въ сы́нъ сарꙋі́евъ и҆ ѻ҆́троцы даві́дѡвы и҆зыдо́ша ѿ хеврѡ́на и҆ срѣто́шасѧ съ ни́ми оу҆ пото́ка гаваѡ́нѧ кꙋ́пнѡ, и҆ сѣдо́ша сі́и над̾ пото́комъ ѿсю́дꙋ, и҆ ті́и ѿтꙋ́дꙋ.
13
Вийшов і Іоав, син Саруї, зі слугами Давида, і зустрілися біля Гаваонського ставу, і засіли ті на одній стороні ставу, а ці на іншій стороні ставу.
14
И҆ речѐ а҆вени́ръ ко і҆ѡа́вꙋ: да воста́нꙋтъ нн҃ѣ ѻ҆́троцы и҆ да поигра́ютъ пред̾ на́ми. И҆ речѐ і҆ѡа́въ: да воста́нꙋтъ.
14
І сказав Авенир Іоаву: нехай встануть юнаки і пограють перед нами. І сказав Іоав: нехай встануть.
15
И҆ воста́ша и҆ преидо́ша ѿ ѻ҆́трѡкъ венїамі́новыхъ, число́мъ двана́десѧть і҆евосѳе́а сы́на саꙋ́лѧ, и҆ ѿ ѻ҆́трѡкъ даві́довыхъ двана́десѧть:
15
І встали і пішли кількістю дванадцять веніамитян з боку Ієвосфея, сина Саулового, і дванадцять зі слуг Давидових.
16
и҆ взѧ̀ кі́йждо рꙋко́ю за главꙋ̀ и҆́скреннѧгѡ своегѡ̀, и҆ ме́чь є҆гѡ̀ въ ре́бра и҆́скреннѧгѡ є҆гѡ̀, и҆ падо́ша вкꙋ́пѣ: и҆ нарече́сѧ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ ча́сть навѣ́тникѡвъ, ꙗ҆́же є҆́сть въ гаваѡ́нѣ.
16
Вони схопили один одного за голову, встромили меч один одному в бік і упали разом. І було названо це місце Хелкаф-Хаццурим, що в Гаваоні.
17
И҆ бы́сть бра́нь же́стока ѕѣлѡ̀ въ то́й де́нь: и҆ падѐ а҆вени́ръ и҆ мꙋ́жїе і҆и҃лстїи пред̾ ѻ҆́трѡки даві́дѡвы.
17
І відбулася в той день найжорстокіша битва, і Авенир з людьми ізраїльськими був уражений слугами Давида.
18
И҆ бы́ша та́мѡ трѝ сы́нове сарꙋі́євы, і҆ѡа́въ и҆ а҆ве́сса и҆ а҆саи́лъ: а҆саи́лъ же бѣ̀ лего́къ нога́ма свои́ма, ꙗ҆́кѡ є҆ди́на се́рна ѿ сꙋ́щихъ на селѣ̀.
18
І були там три сини Саруї: Іоав, і Авесса, й Асаїл. Асаїл же був легкий на ноги, як сарна в полі.
19
И҆ погна̀ а҆саи́лъ в̾слѣ́дъ а҆вени́ра, и҆ не оу҆клони́сѧ ни на де́сно ни на лѣ́во, но в̾слѣ́дъ а҆вени́ра:
19
І погнався Асаїл за Авениром і переслідував його, не ухиляючись ні праворуч, ні ліворуч від слідів Авенира.
20
и҆ ѡ҆зрѣ́сѧ а҆вени́ръ наза́дъ себє̀ и҆ речѐ: ты́ ли є҆сѝ са́мъ, а҆саи́ле; И҆ речѐ: а҆́зъ є҆́смь.
20
І оглянувся Авенир назад і сказав: чи ти це, Асаїл? Той сказав: я.
21
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆вени́ръ: оу҆клони́сѧ ты̀ на де́сно и҆лѝ на шꙋ́ее, и҆ возмѝ себѣ̀ є҆ди́наго ѿ ѻ҆́трѡкъ, и҆ возмѝ себѣ̀ всѐ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀. И҆ не восхотѣ̀ а҆саи́лъ оу҆клони́тисѧ ѿ негѡ̀.
21
І сказав йому Авенир: ухилися праворуч або ліворуч, і вибери собі одного зі слуг і візьми собі його озброєння. Але Асаїл не захотів відстати від нього.
22
И҆ приложѝ є҆щѐ а҆вени́ръ глаго́лати ко а҆саи́лꙋ: ѿстꙋпѝ ѿ менє̀, да не поражꙋ́ тѧ ѡ҆ зе́млю: и҆ ка́кѡ ꙗ҆влю̀ лицѐ моѐ ко і҆ѡа́вꙋ;
22
І повторив Авенир ще, говорячи Асаїлу: відстань від мене, щоб я не повалив тебе на землю; тоді з яким лицем з’явлюся я до Іоава, брата твого?
23
и҆ гдѣ̀ сꙋ́ть сїѧ̑; возврати́сѧ ко і҆ѡа́вꙋ бра́тꙋ твоемꙋ̀. И҆ не хотѧ́ше ѿстꙋпи́ти. И҆ оу҆да́ри є҆го̀ а҆вени́ръ копїе́мъ созадѝ въ лѧ́двїѧ: и҆ про́йде копїѐ сквозѣ̀ є҆го̀, и҆ падѐ та́мѡ и҆ оу҆́мре пред̾ ни́мъ: и҆ бы́сть всѧ́къ приходѧ́й до мѣ́ста, и҆дѣ́же падѐ а҆саи́лъ и҆ оу҆́мре, и҆ ѡ҆становлѧ́шесѧ.
23
[і де це буває? повернися до брата твого Іоава.] Але той не захотів відстати. Тоді Авенир, повернувши спис, уразив його в живіт; спис пройшов наскрізь його, і він упав там же і помер на місці. Усі, проходячи через те місце, де упав і помер Асаїл, зупинялися.
24
И҆ погна́ша і҆ѡа́въ и҆ а҆ве́сса в̾слѣ́дъ а҆вени́ра, и҆ со́лнце заходѧ́ше: и҆ ті́и прїидо́ша да́же до холма̀ а҆мма̀, и҆́же є҆́сть пред̾ лице́мъ га́и, пꙋ́ть пꙋсты́ни гаваѡ́ни.
24
І переслідували Іоав і Авесса Авенира. Сонце вже зайшло, коли вони прийшли до пагорба Амма, що проти Гиаха, на дорозі до пустелі Гаваонської.
25
И҆ собра́шасѧ сы́нове венїамі́нѡвы за а҆вени́ромъ и҆ бы́ша въ сни́тїи є҆ди́нѣмъ, и҆ ста́ша на версѣ̀ холма̀ є҆ди́нагѡ.
25
І зібралися веніамитяни навколо Авенира і склали одне ополчення, і стали на вершині одного пагорба.
26
И҆ воззва̀ а҆вени́ръ ко і҆ѡа́вꙋ и҆ речѐ: є҆да̀ въ побѣ́дꙋ поѧ́стъ ме́чь; и҆лѝ не вѣ́си, ꙗ҆́кѡ гѡрька̀ бꙋ́дꙋтъ послѣ̑днѧѧ; и҆ доко́лѣ не рече́ши лю́демъ возврати́тисѧ созадѝ бра́тїй на́шихъ;
26
І звернувся Авенир до Іоава, і сказав: чи вічно буде пожирати меч? Чи ти не знаєш, що наслідки будуть сумні? І доки ти не скажеш людям, щоб вони перестали переслідувати братів своїх?
27
И҆ речѐ і҆ѡа́въ: жи́въ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ, а҆́ще бы не ре́клъ є҆сѝ, тогда̀ ѿ оу҆́тра бы лю́дїе моѝ преста́ли гонѧ́ще кі́йждо в̾слѣ́дъ бра́та своегѡ̀.
27
І сказав Іоав: живий Бог! якби ти не говорив інше, то ще ранком перестали б люди переслідувати братів своїх.
28
И҆ вострꙋбѝ і҆ѡа́въ трꙋбо́ю, и҆ ста́ша всѝ лю́дїе, и҆ не погна́ша в̾слѣ́дъ і҆и҃лтѧнъ, и҆ не приложи́ша ктомꙋ̀ ра́товати.
28
І засурмив Іоав трубою, і зупинився весь народ, і не переслідували більше ізраїльтян; битва припинилася.
29
А҆вени́ръ же и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ и҆до́ша на за́падъ всю̀ но́щь ѻ҆́нꙋ, и҆ преидо́ша і҆ѻрда́нъ, и҆ проидо́ша всю̀ странꙋ̀ тꙋ̀, и҆ прїидо́ша въ по́лкъ.
29
Авенир же і люди його йшли рівниною всю ту ніч і перейшли Йордан, і пройшли весь Битрон, і прийшли в Маханаїм.
30
И҆ і҆ѡа́въ возврати́сѧ вспѧ́ть ѿ а҆вени́ра, и҆ собра̀ всѧ̑ лю́ди, и҆ и҆счи́слиша ѻ҆́трѡкъ даві́довыхъ (па́дшихъ) девѧтьна́десѧть мꙋже́й, и҆ а҆саи́ла.
30
І повернувся Іоав від переслідування Авенира і зібрав весь народ, і бракувало зі слуг Давидових дев’ятнадцять чоловік, крім Асаїла.
31
Ѻ҆́троцы же даві́дѡвы оу҆би́ша сынѡ́въ венїамі́нихъ мꙋже́й а҆вени́ровыхъ три́ста и҆ шестьдесѧ́тъ мꙋже́й.
31
Слуги ж Давидові вразили веніамитян і людей Авенирових; упало їх триста шістдесят чоловік.
32
И҆ взѧ́ша а҆саи́ла, и҆ погребо́ша є҆го̀ во гро́бѣ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀ въ виѳлее́мѣ. И҆ и҆́де і҆ѡа́въ и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ съ ни́мъ всю̀ но́щь, и҆ ѡ҆свѣто́ша въ хеврѡ́нѣ.
32
І взяли Асаїла і поховали його в гробі батька його, що у Вифлеємі. Іоав же з людьми своїми йшов усю ніч і на світанку прибув у Хеврон.
Глава́ г҃
1
И҆ бы́сть бра́нь на мно́го междꙋ̀ до́момъ саꙋ́лимъ и҆ междꙋ̀ до́момъ даві́довымъ, и҆ до́мъ даві́довъ возвыша́шесѧ и҆ оу҆крѣплѧ́шесѧ, до́мъ же саꙋ́ль и҆дѧ́ше и҆ и҆знемога́ше.
1
І був довгочасний розбрат між домом Сауловим і домом Давидовим. Давид все більше і більше дужчав, а дім Саулів більше і більше слабшав.
2
И҆ роди́шасѧ даві́дꙋ въ хеврѡ́нѣ сынѡ́въ ше́сть: и҆ бѣ̀ перворо́дный є҆мꙋ̀ а҆мнѡ́нъ ѿ а҆хїнаа́мы і҆езраилі́тыни,
2
І народилися у Давида [шість] синів у Хевроні. Первісток його був Амнон від Ахиноами ізреелитянки,
3
и҆ вторы́й є҆мꙋ̀ сы́нъ далꙋі́а ѿ а҆вїге́и карми́лскїѧ, и҆ тре́тїй а҆вессалѡ́мъ сы́нъ маа́хи дще́ре ѳолмі̀ царѧ̀ гессі́рска,
3
а другий [син] його — Далуя від Авигеї, колишньої дружини Навала, кармилитянки; третій — Авессалом, син Маахи, дочки Фалмая, царя Гессурського;
4
четве́ртый а҆дѡ́нїа сы́нъ а҆ггі́ѳы, и҆ пѧ́тый сафаті́а ѿ а҆вїта́лы,
4
четвертий — Адонія, син Аггифи; п’ятий — Сафатія, син Авитали;
5
и҆ шесты́й і҆еѳераа́мъ ѿ є҆́глы жены̀ даві́довы: сі́и роди́шасѧ даві́дꙋ въ хеврѡ́нѣ.
5
шостий — Ієфераам від Егли, дружини Давидової. Вони народилися у Давида у Хевроні.
6
И҆ бы́сть внегда̀ бы́ти бра́ни междꙋ̀ до́момъ саꙋ́лимъ и҆ междꙋ̀ до́момъ даві́довымъ, и҆ бѧ́ше а҆вени́ръ держа̀ до́мъ саꙋ́ловъ.
6
Коли був розбрат між домом Саула і домом Давида, то Авенир підтримував дім Саула.
7
И҆ саꙋ́лова подло́жница бѣ̀, є҆́йже бѣ̀ и҆́мѧ ресфа̀, дще́рь і҆ѡ́лѧ. И҆ вни́де къ не́й а҆вени́ръ, и҆ речѐ і҆евосѳе́й сы́нъ саꙋ́ль ко а҆вени́рꙋ: что̀ ꙗ҆́кѡ вше́лъ є҆сѝ къ подло́жницѣ ѻ҆тца̀ моегѡ̀;
7
У Саула була наложниця, на ім’я Рицпа, дочка Айя [і ввійшов до неї Авенир]. І сказав [Ієвосфей] Авениру: навіщо ти ввійшов до наложниці батька мого?
8
И҆ разгнѣ́васѧ ѕѣлѡ̀ а҆вени́ръ ѡ҆ словесѝ се́мъ на і҆евосѳе́а и҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆вени́ръ: є҆да̀ пе́сїѧ глава̀ є҆́смь а҆́зъ; сотвори́хъ дне́сь ми́лость до́мꙋ саꙋ́ла ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ и҆ бра́тїи и҆ зна́ємымъ, и҆ не ѿстꙋпи́хъ въ до́мъ даві́довъ, и҆ и҆́щеши на мнѣ̀ ты̀ ѡ҆ непра́вдѣ жены̀ дне́сь;
8
Авенир же сильно розгнівався на слова Ієвосфея і сказав: хіба я — собача голова? Я проти Іуди зробив нині милість дому Саула, батька твого, братам його і друзям його, і не видав тебе в руки Давида, а ти звинувачуєш нині мене у гріху через жінку.
9
сїѧ̑ да сотвори́тъ бг҃ъ а҆вени́рꙋ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ є҆мꙋ̀, занѐ ꙗ҆́коже клѧ́тсѧ гдⷭ҇ь даві́дꙋ, та́кѡ сотворю̀ є҆мꙋ̀ въ се́й де́нь,
9
Те і те нехай зробить Бог Авениру і ще більше зробить йому! Як клявся Господь Давиду, так і зроблю йому [в цей день]:
10
є҆́же ѿѧ́ти ца́рство ѿ до́мꙋ саꙋ́лѧ и҆ воздви́гнꙋти престо́лъ даві́довъ во і҆и҃ли и҆ во і҆ꙋ́дѣ ѿ да́на да́же до вирсаві́и.
10
відніму царство від дома Саулового і поставлю престіл Давида над Ізраїлем і над Іудою, від Дана до Вирсавії.
11
И҆ не возмо́же ктомꙋ̀ і҆евосѳе́й ѿвѣща́ти а҆вени́рꙋ словесѐ ѿ боѧ́зни, ꙗ҆́же къ немꙋ̀.
11
І не міг Ієвосфей заперечити Авениру, бо боявся його.
12
И҆ посла̀ а҆вени́ръ къ даві́дꙋ послы̀ въ ѳела́мъ, и҆дѣ́же бѣ̀, а҆́бїе, глаго́лѧ: положѝ завѣ́тъ тво́й со мно́ю, и҆ сѐ, рꙋка̀ моѧ̀ съ тобо́ю, є҆́же возврати́ти мѝ къ тебѣ̀ ве́сь до́мъ і҆и҃левъ.
12
І послав Авенир від себе послів до Давида [у Хеврон, де він знаходився], сказати: чия ця земля? І ще сказати: уклади союз зі мною, і рука моя буде з тобою, щоб навернути до тебе весь народ ізраїльський.
13
И҆ речѐ даві́дъ: до́брѣ, а҆́зъ положꙋ̀ съ тобо́ю завѣ́тъ, то́кмѡ словесѐ є҆ди́нагѡ прошꙋ̀ оу҆ тебє̀, глаго́лѧ: не и҆́маши ви́дѣти лица̀ моегѡ̀, а҆́ще не приведе́ши мелхо́лы дще́ре саꙋ́ли, приходѧ́щꙋ тѝ ви́дѣти лицѐ моѐ.
13
І сказав [Давид]: добре, я укладу союз з тобою, тільки прошу тебе про одне, а саме — ти не побачиш лиця мого, якщо не приведеш із собою Мелхоли, дочки Саула, коли прийдеш побачитися зі мною.
14
И҆ посла̀ даві́дъ ко і҆евосѳе́ю сы́нꙋ саꙋ́лю вѣ́стники, глаго́лѧ: ѿда́ждь мнѣ̀ женꙋ̀ мою̀ мелхо́лꙋ, ю҆́же взѧ́хъ за сто̀ неѡбрѣ́занїй и҆ноплеме́нничихъ.
14
І відправив Давид послів до Ієвосфея, сина Саулового, сказати: віддай дружину мою Мелхолу, яку я одержав за сто краєобрізань филистимських.
15
И҆ посла̀ і҆евосѳе́й, и҆ взѧ́тъ ю҆̀ ѿ мꙋ́жа є҆ѧ̀ ѿ фалтїи́ла сы́на селли́мова.
15
І послав Ієвосфей і взяв її від чоловіка, від Фалтія, сина Лаїшевого.
16
И҆ и҆дѧ́ше мꙋ́жъ є҆ѧ̀ съ не́ю пла́часѧ да́же до варакі́ма. И҆ речѐ къ немꙋ̀ а҆вени́ръ: и҆дѝ, возврати́сѧ. И҆ возврати́сѧ.
16
Пішов з нею і чоловік її і з плачем проводжав її до Бахурима; але Авенир сказав йому: йди назад. І він повернувся.
17
И҆ речѐ а҆вени́ръ къ старѣ́йшинамъ і҆и҃лєвымъ, глаго́лѧ: вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ и҆ска́сте даві́да, да ца́рствꙋетъ над̾ ва́ми:
17
І звернувся Авенир до старійшин ізраїльських, говорячи: і вчора і третього дня ви бажали, щоб Давид був царем над вами,
18
и҆ нн҃ѣ сотвори́те, ꙗ҆́коже гдⷭ҇ь гл҃а ѡ҆ даві́дѣ, гл҃ѧ: рꙋко́ю раба̀ моегѡ̀ даві́да сп҃сꙋ̀ лю́ди моѧ̑ і҆и҃лѧ ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нничи и҆ ѿ рꙋкѝ всѣ́хъ врагѡ́въ и҆́хъ.
18
тепер зробіть це, бо Господь сказав Давиду: «рукою раба Мого Давида Я спасу народ Мій Ізраїля від руки филистимлян і від руки усіх ворогів його».
19
И҆ глаго́ла а҆вени́ръ во оу҆́шы венїамі́нꙋ: и҆ и҆́де а҆вени́ръ глаго́лати во оу҆́шы даві́дѡвы въ хеврѡ́нъ всѧ̑, є҆ли̑ка оу҆гѡ́дна бѣ́ша пред̾ ѻ҆чи́ма і҆и҃левыма и҆ пред̾ ѻ҆чи́ма всегѡ̀ до́мꙋ венїамі́нѧ.
19
Те саме говорив Авенир і веніамитянам. І пішов Авенир у Хеврон, щоб переказати Давиду все, чого бажав Ізраїль і весь дім Веніамінів.
20
И҆ прїи́де а҆вени́ръ къ даві́дꙋ въ хеврѡ́нъ, и҆ съ ни́мъ два́десѧть мꙋже́й. И҆ сотворѝ даві́дъ пи́ръ а҆вени́рꙋ и҆ мꙋжє́мъ є҆гѡ̀ и҆̀же съ ни́мъ.
20
І прийшов Авенир до Давида в Хеврон і з ним двадцять чоловік, і зробив Давид бенкет для Авенира і людей, які були з ним.
21
И҆ речѐ а҆вени́ръ къ даві́дꙋ: воста́нꙋ нн҃ѣ и҆ пойдꙋ̀ и҆ соберꙋ̀ къ господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀ всего̀ і҆и҃лѧ, и҆ положꙋ̀ съ ни́мъ завѣ́тъ, и҆ ца́рствовати и҆́маши всѣ́ми, и҆́хже жела́етъ дꙋша̀ твоѧ̀. И҆ посла̀ даві́дъ а҆вени́ра, и҆ и҆́де съ ми́ромъ.
21
І сказав Авенир Давиду: я встану і піду і зберу до господаря мого царя весь народ ізраїльський, і вони вступлять у завіт з тобою, і будеш царювати над усіма, як бажає душа твоя. І відпустив Давид Авенира, і він пішов з миром.
22
И҆ сѐ, ѻ҆́троцы даві́дѡвы и҆ і҆ѡа́въ и҆дѧ́хꙋ ѿ и҆схо́да и҆ коры́сть мно́гꙋ несѧ́хꙋ съ собо́ю, и҆ а҆вени́ръ оу҆жѐ не бѣ̀ съ даві́домъ въ хеврѡ́нѣ, ꙗ҆́кѡ ѿсла́нъ бѧ́ше, и҆ ѿи́де съ ми́ромъ.
22
І ось, слуги Давидові з Іоавом прийшли з походу і принесли із собою багато здобичі; але Авенира вже не було з Давидом у Хевроні, бо Давид відпустив його, і він пішов з миром.
23
І҆ѡа́въ же и҆ всѐ во́инство є҆гѡ̀ прїи́де: и҆ возвѣсти́ша і҆ѡа́вꙋ, глаго́люще: прихожда́ше а҆вени́ръ сы́нъ ни́ровъ къ даві́дꙋ, и҆ ѿсла̀ є҆го̀, и҆ ѿи́де съ ми́ромъ.
23
Коли Іоав і усе військо, що ходило з ним, прийшли, то Іоаву розповіли: приходив Авенир, син Нирів, до царя, і той відпустив його, і він пішов з миром.
24
И҆ вни́де і҆ѡа́въ къ царю̀ и҆ речѐ: что̀ сїѐ сотвори́лъ є҆сѝ; сѐ, прихожда́ше а҆вени́ръ къ тебѣ̀, и҆ почто̀ ѿпꙋсти́лъ є҆сѝ є҆го̀, и҆ ѿи́де съ ми́ромъ;
24
І прийшов Іоав до царя і сказав: що ти зробив? Ось, приходив до тебе Авенир; навіщо ти відпустив його, і він пішов?
25
и҆лѝ не вѣ́си ѕло́бы а҆вени́ра сы́на ни́рова, ꙗ҆́кѡ слꙋка́вствовати къ тебѣ̀ прїи́де, и҆ оу҆разꙋмѣ́ти и҆схо́дъ тво́й и҆ вхо́дъ тво́й, и҆ оу҆вѣ́дати всѧ̑ є҆ли̑ка твори́ши ты̀;
25
Ти знаєш Авенира, сина Нирового: він приходив обманути тебе, довідатися про вихід твій і вхід твій і розвідати все, що ти робиш.
26
И҆ возврати́сѧ і҆ѡа́въ ѿ даві́да, и҆ посла̀ послы̀ в̾слѣ́дъ а҆вени́ра, и҆ возврати́ша є҆го̀ ѿ кла́дѧзѧ сеїра́мска: даві́дъ же не вѣ́дѧше.
26
І вийшов Іоав від Давида і послав гінців слідом за Авениром; і повернули вони його від колодязя Сиру, без відома Давида.
27
И҆ возвратѝ а҆вени́ра въ хеврѡ́нъ, и҆ совратѝ є҆го̀ і҆ѡа́въ на странꙋ̀ ѿ вра́тъ глаго́лати къ немꙋ̀ лꙋка́внѡ: и҆ оу҆да́ри є҆го̀ въ лѧ́двїѧ, и҆ оу҆́мре въ кро́ви а҆саи́ла бра́та і҆ѡа́влѧ.
27
Коли Авенир повернувся в Хеврон, то Іоав відвів його усередину воріт, начебто для того, щоб поговорити з ним таємно, і там уразив його в живіт. І помер Авенир за кров Асаїла, брата Іоавового.
28
И҆ оу҆слы́ша даві́дъ по си́хъ и҆ речѐ: чи́стъ є҆́смь а҆́зъ и҆ ца́рство моѐ ѿ гдⷭ҇а и҆ ѿнн҃ѣ и҆ до вѣ́ка ѿ кро́ве а҆вени́ра сы́на ни́рова:
28
І почув опісля Давид про це і сказав: невинний я і царство моє повік перед Господом у крові Авенира, сина Нирового;
29
да сни́детъ на главꙋ̀ і҆ѡа́влю и҆ на ве́сь до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, и҆ да не ѡ҆скꙋдѣ́етъ ѿ до́мꙋ і҆ѡа́влѧ и҆злива́ѧй сѣ́мѧ, и҆ прокаже́нный, и҆ держа́йсѧ жезла̀, и҆ па́даѧй ѻ҆рꙋ́жїемъ, и҆ оу҆ма́ленный хлѣ́бами.
29
нехай упаде вона на голову Іоава і на весь дім батька його; нехай ніколи не залишається дім Іоава без сіменеточивого, або прокаженого, або того, хто спирається на посох, або того, хто падає від меча, або того, хто потребує хліба.
30
І҆ѡа́въ же и҆ а҆ве́сса бра́тъ є҆гѡ̀ наблюда́хꙋ а҆вени́ра, поне́же оу҆бѝ а҆саи́ла бра́та и҆́хъ въ гаваѡ́нѣ на бра́ни.
30
Іоав же і брат його Авесса убили Авенира за те, що він умертвив брата їхнього Асаїла в битві біля Гаваона.
31
И҆ речѐ даві́дъ ко і҆ѡа́вꙋ и҆ ко всѣ̑мъ лю́демъ є҆гѡ̀: раздери́те ри̑зы ва́шѧ и҆ препоѧ́шитесѧ вре́тищы, и҆ рыда́йте ѡ҆ а҆вени́рѣ. Са́мъ же ца́рь даві́дъ и҆дѧ́ше в̾слѣ́дъ ѻ҆дра̀.
31
І сказав Давид Іоаву і всім людям, які були з ним: роздеріть одяг ваш й одягніться у волосяницю і плачте над Авениром. І цар Давид ішов за гробом його.
32
И҆ погребо́ша а҆вени́ра въ хеврѡ́нѣ. И҆ воздви́же ца́рь гла́съ сво́й и҆ пла́касѧ над̾ гро́бомъ є҆гѡ̀, и҆ всѝ лю́дїе пла́каша ѡ҆ а҆вени́рѣ.
32
Коли погребали Авенира в Хевроні, то цар голосно плакав над гробом Авенира; плакав і весь народ.
33
И҆ пла́касѧ ца́рь над̾ а҆вени́ромъ и҆ речѐ: є҆да̀ сме́ртїю нава́ла оу҆́мре а҆вени́ръ;
33
І оплакав цар Авенира, говорячи: чи смертю підлого помирати Авениру?
34
рꙋ́цѣ твоѝ не свѧ̑заны, но́зѣ твоѝ не во ѡ҆ко́вахъ: не пристꙋпи́лъ є҆сѝ ꙗ҆́коже нава́лъ, пред̾ сынмѝ непра́вды па́лъ є҆сѝ. И҆ собра́шасѧ всѝ лю́дїе пла́катисѧ є҆гѡ̀,
34
Руки твої не були зв’язані, і ноги твої не в кайданах, і ти упав, як падають від розбійників. І весь народ став ще більше плакати над ним.
35
и҆ прїидо́ша всѝ лю́дїе предложи́ти даві́дꙋ ꙗ҆́сти хлѣ́бы є҆щѐ сꙋ́щꙋ днѝ. И҆ клѧ́тсѧ даві́дъ, глаго́лѧ: сїѧ̑ да сотвори́тъ мѝ бг҃ъ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще не за́йдетъ со́лнце, не и҆́мамъ вкꙋси́ти хлѣ́ба ни и҆но́гѡ чегѡ̀.
35
І прийшов весь народ запропонувати Давиду хліба, коли ще тривав день; але Давид поклявся, говорячи: те і те нехай зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо я до заходу сонця споживу хліба або чого-небудь.
36
И҆ позна́ша всѝ лю́дїе, и҆ оу҆гѡ́дна бы́ша пред̾ ни́ми всѧ̑, є҆ли̑ка сотворѝ ца́рь пред̾ людьмѝ.
36
І весь народ довідався про це, і сподобалося йому це, як і все, що робив цар, подобалося всьому народові.
37
И҆ разꙋмѣ́ша всѝ лю́дїе и҆ ве́сь і҆и҃ль въ то́й де́нь, ꙗ҆́кѡ не бы́сть ѿ царѧ̀ оу҆бі́йства а҆вени́рꙋ сы́нꙋ ни́ровꙋ.
37
І дізнався весь народ і весь Ізраїль у той день, що не від царя сталося умертвлення Авенира, сина Нирового.
38
И҆ речѐ ца́рь ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: не вѣ́сте ли, ꙗ҆́кѡ властели́нъ вели́къ падѐ въ се́й де́нь во і҆и҃ли;
38
І сказав цар слугам своїм: чи знаєте, що вождь і великий муж упав у цей день в Ізраїлі?
39
и҆ ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь бли́жнїй дне́сь и҆ возста́вленъ въ царѧ̀; мꙋ́жїе же сі́и сы́нове сарꙋ̑ины жесточа́йшїи менє̀ сꙋ́ть: да возда́стъ гдⷭ҇ь творѧ́щемꙋ лꙋка̑внаѧ по ѕло́бѣ є҆гѡ̀.
39
Я тепер ще слабкий, хоча і помазаний на царство, а ці люди, сини Саруї, сильніші за мене; нехай же віддасть Господь тому, хто чинить зле, за злобою його!
Глава́ д҃
1
И҆ слы́ша і҆евосѳе́й сы́нъ саꙋ́ль, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре а҆вени́ръ сы́нъ ни́ровъ въ хеврѡ́нѣ, и҆ ѡ҆слабѣ́ша рꙋ́цѣ є҆гѡ̀, и҆ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы и҆знемого́ша.
1
І почув [Ієвосфей,] син Саулів, що помер Авенир у Хевроні, й опустилися руки його, і весь Ізраїль збентежився.
2
И҆ два̀ мꙋ̑жа старѣ̑йшины полкѡ́въ і҆евосѳе́а сы́на саꙋ́лѧ: и҆́мѧ є҆ди́номꙋ ваана̀ и҆ и҆́мѧ дрꙋго́мꙋ риха́въ, сы́нове реммѡ́на вирѡѳе́йскагѡ ѿ сынѡ́въ венїамі́нихъ: ꙗ҆́кѡ вирѡ́ѳъ вмѣнѧ́шесѧ въ сынѣ́хъ венїамі́нихъ.
2
У [Ієвосфея,] сина Саулового, два було начальники війська; ім’я одного — Баана й ім’я другого — Рихав, сини Реммона беерофянина, з нащадків Веніамінових, бо і Беероф зараховувався до Веніаміна.
3
И҆ ѿбѣго́ша вирѡѳе́є въ геѳе́мъ, и҆ бѣ́ша та́мѡ живꙋ́ще до дне́шнѧгѡ днѐ.
3
І втекли беерофяни в Гиффаїм і залишилися там прибульцями до цього дня.
4
И҆ і҆ѡнаѳа́нꙋ сы́нꙋ саꙋ́лю сы́нъ бѣ̀ хро́мъ нога́ма, сы́нъ пѧтѝ лѣ́тъ: и҆ то́й, є҆гда̀ прїи́де возвѣще́нїе ѡ҆ саꙋ́лѣ и҆ і҆ѡнаѳа́нѣ сы́нѣ є҆гѡ̀ ѿ і҆езрае́лѧ, и҆ взѧ́тъ є҆го̀ пѣ́стꙋнница є҆гѡ̀, и҆ бѣжа̀: и҆ бы́сть тща́щейсѧ є҆́й на ѿше́ствїе, и҆ падѐ, и҆ ѡ҆хромѣ̀, и҆́мѧ же є҆мꙋ̀ мемфївосѳе́й.
4
В Іонафана, сина Саулового, був син кульгавий. П’ять років було йому, коли прийшла звістка про Саула та Іонафана з Ізрееля, і нянька, узявши його, побігла. І коли вона бігла поспішно, то він упав, і зробився кульгавим. Ім’я його Мемфивосфей.
5
И҆ поидо́ста сы́нове реммѡ́на вирѡѳе́йскагѡ, риха́въ и҆ ваана̀, и҆ внидо́ста во вре́мѧ зно́ѧ дневна́гѡ въ до́мъ і҆евосѳе́овъ, и҆ то́й почива́ше на ѻ҆дрѣ̀ въ полꙋ́дне:
5
І пішли сини Реммона беерофянина, Рихав і Баана, і прийшли в саму спеку дня до дому Ієвосфея; а він спав на постілі опівдні.
6
и҆ сѐ, вра́тникъ до́мꙋ ѡ҆чища́ше пшени́цꙋ и҆ воздрема̀ и҆ спа́ше, риха́въ же и҆ ваана̀ бра́тїѧ оу҆таи̑вшасѧ внидо́ста въ до́мъ:
6
[А воротар дому, який очищав пшеницю, задрімав і заснув] і Рихав і Баана, брат його, ввійшли усередину дому, ніби для того, щоб узяти пшениці; і вразили його в живіт і утекли.
7
і҆евосѳе́й же почива́ше на ѻ҆дрѣ̀ свое́мъ въ ло́жницѣ свое́й: и҆ би́ста є҆го̀, и҆ оу҆мертви́ста є҆го̀, и҆ ѿѧ́ста главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ взѧ́ста главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ѿидо́ста пꙋте́мъ и҆́же на за́падъ всю̀ но́щь:
7
Коли вони ввійшли в дім, [Ієвосфей] лежав на постілі своїй, у спальній кімнаті своїй; і вони вразили його, і умертвили його, і відрубали голову його, і взяли голову його із собою, і йшли безлюдною дорогою всю ніч;
8
и҆ принесо́ста главꙋ̀ і҆евосѳе́овꙋ къ даві́дꙋ въ хеврѡ́нъ и҆ рѣ́ста къ царю̀: сѐ, глава̀ і҆евосѳе́а сы́на саꙋ́лова врага̀ твоегѡ̀, и҆́же и҆ска́ше дꙋшѝ твоеѧ̀, и҆ дадѐ гдⷭ҇ь господи́нꙋ на́шемꙋ царю̀ ѿмще́нїе врагѡ́въ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже де́нь се́й, ѿ саꙋ́ла врага̀ твоегѡ̀ и҆ ѿ сѣ́мене є҆гѡ̀.
8
і принесли голову Ієвосфея до Давида в Хеврон і сказали цареві: ось голова Ієвосфея, сина Саула, ворога твого, який шукав душі твоєї; нині Господь помстився за господаря мого царю Саулу, [ворогові твоєму] і нащадкам його.
9
И҆ ѿвѣща̀ даві́дъ риха́вꙋ и҆ ваанѣ̀ бра́тꙋ є҆гѡ̀, сынѡ́мъ реммѡ́на вирѡѳе́йскагѡ, и҆ речѐ и҆́ма: жи́въ гдⷭ҇ь, и҆́же и҆зба́ви дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ всѧ́кїѧ ско́рби:
9
І відповів Давид Рихаву і Баані, братові його, синам Реммона беерофянина, і сказав їм: живий Господь, Який визволив душу мою від усякої скорботи!
10
и҆́бо возвѣсти́вый мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре саꙋ́лъ и҆ і҆ѡнаѳа́нъ, и҆ то́й бѧ́ше а҆́ки благовѣствꙋ́ѧй предо мно́ю, и҆ ꙗ҆́хъ є҆го̀ и҆ оу҆би́хъ є҆го̀ въ секела́зѣ, є҆мꙋ́же до́лженъ бѣ́хъ да́ти да́ръ:
10
якщо того, хто приніс мені звістку, сказавши: «ось, помер Саул, [та Іонафан]», і хто вважав себе радісним вісником, я схопив і убив його в Секелагу, замість того, щоб дати йому нагороду,
11
и҆ нн҃ѣ мꙋ́жїе лꙋка́вїи оу҆би́ша мꙋ́жа пра́ведна въ домꙋ̀ є҆гѡ̀ на ѻ҆дрѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ нн҃ѣ взыщꙋ̀ кро́ве є҆гѡ̀ ѿ рꙋкѝ ва́шеѧ и҆ и҆скореню̀ ва́съ ѿ землѝ.
11
то тепер, коли негідні люди убили людину невинну в її домі на постелі її, невже я не стягну крови його від руки вашої і не знищу вас із землі?
12
И҆ заповѣ́да даві́дъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ, и҆ оу҆би́ша и҆́хъ, и҆ ѿсѣко́ша рꙋ́цѣ и҆́хъ и҆ но́зѣ и҆́хъ, и҆ повѣ́сиша и҆̀хъ над̾ и҆сто́чникомъ въ хеврѡ́нѣ, и҆ главꙋ̀ і҆евосѳе́овꙋ погребо́ша во гро́бѣ а҆вени́ра сы́на ни́рова (въ хеврѡ́нѣ).
12
І наказав Давид слугам, і вбили їх, і відрубали їм руки і ноги, і повісили їх над ставом у Хевроні. А голову Ієвосфея взяли і поховали в гробі Авенира, у Хевроні.
Глава́ є҃
1
И҆ прїидо́ша всѧ̑ племена̀ і҆и҃лєва къ даві́дꙋ въ хеврѡ́нъ и҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀: сѐ, кѡ́сти твоѧ̑ и҆ пло́ть твоѧ̀ мы̀ є҆смы̀:
1
І прийшли всі коліна Ізраїлеві до Давида в Хеврон і сказали: ось, ми — кості твої і плоть твоя;
2
и҆ вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ саꙋ́лꙋ сꙋ́щꙋ царю̀ над̾ на́ми, ты̀ бы́лъ є҆сѝ вводѧ́й и҆ и҆зводѧ́й і҆и҃лѧ, и҆ речѐ гдⷭ҇ь къ тебѣ̀: ты̀ оу҆пасе́ши лю́ди моѧ̑ і҆и҃лѧ и҆ ты̀ бꙋ́деши во́ждь лю́демъ мои̑мъ і҆и҃лю.
2
ще вчора і третього дня, коли Саул царював над нами, ти виводив і вводив Ізраїля; і сказав Господь тобі: «ти будеш пасти народ Мій Ізраїля і ти будеш вождем Ізраїля».
3
И҆ прїидо́ша всѝ старѣ̑йшины і҆и҃лєвы къ царю̀ въ хеврѡ́нъ, и҆ положѝ и҆̀мъ ца́рь даві́дъ завѣ́тъ въ хеврѡ́нѣ пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ пома́заша даві́да на ца́рство над̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ.
3
І прийшли усі старійшини Ізраїля до царя в Хеврон, і уклав з ними цар Давид завіт у Хевроні перед Господом; і помазали Давида на царя над [усім] Ізраїлем.
4
Сы́нъ три́десѧти лѣ́тъ даві́дъ внегда̀ воцари́тисѧ є҆мꙋ̀, и҆ ца́рствова четы́редесѧть лѣ́тъ:
4
Тридцять років було Давиду, коли він став царем; царював сорок років.
5
се́дмь лѣ́тъ и҆ мцⷭ҇ей ше́сть ца́рствова въ хеврѡ́нѣ над̾ і҆ꙋ́дою, и҆ три́десѧть трѝ лѣ̑та ца́рствова над̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ и҆ і҆ꙋ́дою во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.
5
У Хевроні царював над Іудою сім років і шість місяців, і в Єрусалимі царював тридцять три роки над усім Ізраїлем та Іудою.
6
И҆ по́йде даві́дъ и҆ всѝ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ ко і҆евꙋсе́ю, живꙋ́щемꙋ на землѝ то́й. И҆ рѣ́ша даві́дꙋ: не вни́деши сѣ́мѡ, ꙗ҆́кѡ воста́ша хромі́и и҆ слѣпі́и глаго́люще: ꙗ҆́кѡ не вни́детъ даві́дъ сѣ́мѡ.
6
І пішов цар і люди його на Єрусалим проти ієвусеїв, жителів тієї країни; але вони говорили Давиду: «ти не ввійдеш сюди; тебе відженуть сліпі й кульгаві», — це значило: «не ввійде сюди Давид».
7
И҆ взѧ̀ даві́дъ крѣ́пость сїѡ́ню: сїѧ̀ є҆́сть гра́дъ даві́довъ.
7
Але Давид узяв фортецю Сион: це — місто Давидове.
8
И҆ речѐ даві́дъ въ де́нь то́й: всѧ́къ поража́ѧй і҆евꙋсе́а да каса́етсѧ мече́мъ и҆ хромы́хъ и҆ слѣпы́хъ и҆ ненави́дѧщихъ дꙋшѝ даві́довы. Сегѡ̀ ра́ди рекꙋ́тъ: слѣпі́и и҆ хромі́и не вни́дꙋтъ въ до́мъ гдⷭ҇ень.
8
І сказав Давид у той день: усякий, убиваючи ієвусеїв, нехай уражує списом і кульгавих і сліпих, які ненавидять душу Давида. Тому і говориться: сліпий і кульгавий не ввійде в дім [Господній].
9
И҆ сѣ́де даві́дъ въ крѣ́пости, и҆ нарече́сѧ сїѧ̀ гра́дъ даві́довъ: и҆ созда̀ то́й гра́дъ ѡ҆́колѡ ѿ краегра́дїѧ, и҆ до́мъ сво́й.
9
І оселився Давид у фортеці, і назвав її містом Давидовим, і оббудував навкруги від Милло й усередині.
10
И҆ и҆дѧ́ше даві́дъ и҆ды́й и҆ велича́емь, и҆ гдⷭ҇ь вседержи́тель съ ни́мъ.
10
І процвітав Давид і підносився, і Господь Бог Саваоф був з ним.
11
И҆ посла̀ хїра́мъ ца́рь тѵ́рскїй послы̀ къ даві́дꙋ, и҆ дре́ва ке́дрѡва, и҆ древодѣ́лей, и҆ каменодѣ́лателей, и҆ созда́ша до́мъ даві́дꙋ.
11
І прислав Хирам, цар Тирський, послів до Давида і кедрові дерева, і теслярів і каменярів, і вони побудували дім Давиду.
12
И҆ оу҆разꙋмѣ̀ даві́дъ, ꙗ҆́кѡ оу҆гото́ва є҆го̀ гдⷭ҇ь въ царѧ̀ над̾ і҆и҃лемъ, и҆ ꙗ҆́кѡ вознесе́сѧ ца́рство є҆гѡ̀ люді́й є҆гѡ̀ ра́ди і҆и҃лѧ.
12
І зрозумів Давид, що Господь утвердив його царем над Ізраїлем і що підніс царство його заради народу Свого Ізраїля.
13
И҆ поѧ́тъ даві́дъ є҆щѐ жєны̀ и҆ подлѡ́жницы ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма по прише́ствїи свое́мъ ѿ хеврѡ́на: и҆ бы́ша даві́дꙋ є҆щѐ сы́нове и҆ дщє́ри.
13
І взяв Давид ще наложниць і дружин з Єрусалима, після того, як прийшов з Хеврона.
14
И҆ сїѧ̑ и҆мена̀ роди́вшымсѧ є҆мꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: самꙋ́съ и҆ сѡва́въ, и҆ наѳа́нъ и҆ соломѡ́нъ,
14
І народилися ще в Давида сини і дочки. І ось імена народжених у нього в Єрусалимі: Самус, і Совав, і Нафан, і Соломон,
15
и҆ є҆веа́ръ и҆ є҆лїсꙋ́е, и҆ нафе́къ и҆ і҆ефїѐ,
15
і Евеар, і Елисуа, і Нафек, і Іафія,
16
и҆ є҆лїсама̀ и҆ є҆лїдаѐ и҆ є҆лїфала́ѳъ, самаѐ, і҆есїва́ѳъ, наѳа́нъ, галамаа́нъ, і҆еваа́ръ, ѳеисꙋ́съ, є҆лїфала́ѳъ, наге́ѳъ, нафе́къ, і҆анаѳа́нъ и҆ леасамѵ́съ, ваалїма́ѳъ, є҆лїфаа́ѳъ.
16
і Елисама, і Елидає, і Елифалеф, [Самає, Іосиваф, Нафан, Галамаан, Ієваар, Феїсус, Елифалаф, Нагев, Нафек, Іонафан, Леасамис, Ваалимаф і Елифааф].
17
И҆ оу҆слы́шаша и҆ноплемє́нницы, ꙗ҆́кѡ пома́засѧ даві́дъ ца́рь над̾ і҆и҃лемъ, и҆ взыдо́ша всѝ и҆ноплемє́нницы и҆ска́ти даві́да. И҆ оу҆слы́ша даві́дъ, и҆ сни́де въ крѣ́пость.
17
Коли филистимляни почули, що Давида помазали на царство над Ізраїлем, то піднялися усі филистимляни шукати Давида. І почув Давид і пішов у фортецю.
18
И҆ноплемє́нницы же прїидо́ша и҆ соедини́шасѧ во ю҆до́ли тїта́нстѣй.
18
А филистимляни прийшли і розташувалися в долині Рефаїм.
19
И҆ вопросѝ даві́дъ гдⷭ҇а, глаго́лѧ: взы́дꙋ ли ко и҆ноплеме́нникѡмъ; и҆ преда́си ли ѧ҆̀ въ рꙋ́цѣ моѝ; И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ даві́дꙋ: взы́ди, ꙗ҆́кѡ предаѧ̀ преда́мъ и҆ноплеме́нники въ рꙋ́цѣ твоѝ.
19
І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені проти филистимлян? чи віддаси їх у руки мої? І сказав Господь Давиду: йди, бо Я видам филистимлян у руки твої.
20
И҆ прїи́де даві́дъ съ вы́шнихъ сѣ́чей и҆ посѣчѐ и҆ноплеме́нники та́мѡ. И҆ речѐ даві́дъ: и҆зсѣчѐ гдⷭ҇ь врагѝ моѧ̑ и҆ноплеме́нники предо мно́ю, ꙗ҆́коже пресѣка́ютсѧ во́ды. Сегѡ̀ ра́ди нарече́сѧ и҆́мѧ мѣ́ста тогѡ̀ свы́ше сѣ́чей.
20
І пішов Давид у Ваал-Перацим і вразив їх там, і сказав Давид: Господь розніс ворогів моїх переді мною, як розносить вода. Тому і місцю тому дано ім’я Ваал-Перацим.
21
И҆ ѡ҆ста́виша та́мѡ (и҆ноплемє́нницы) бо́ги своѧ̑, и҆ взѧ̀ и҆̀хъ даві́дъ и҆ мꙋ́жїе и҆̀же съ ни́мъ (и҆ речѐ даві́дъ сожещѝ и҆̀хъ во ѻ҆гнѝ).
21
І залишили там [филистимляни] ідолів своїх, а Давид з людьми своїми взяв їх [і повелів спалити їх у вогні].
22
И҆ приложи́ша па́ки прїитѝ и҆ноплемє́нницы и҆ собра́шасѧ на ю҆до́ли тїта́нстѣй.
22
І прийшли знову филистимляни і розташувалися в долині Рефаїм.
23
И҆ вопросѝ даві́дъ гдⷭ҇а: взы́дꙋ ли ко и҆ноплеме́нникѡмъ; и҆ преда́си ли и҆̀хъ въ рꙋ́цѣ моѝ; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь: не и҆сходѝ на срѣ́тенїе и҆̀мъ, но оу҆клони́сѧ ѿ ни́хъ, и҆ пристꙋ́пиши къ ни̑мъ бли́з̾ дꙋбра́вы пла́ча:
23
І запитав Давид Господа, [чи йти мені проти филистимлян, і чи віддаси їх у руки мої?] І Він відповів йому: не виходь назустріч їм, а зайди їм з тилу і йди до них з боку шовковичного гаю;
24
и҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ оу҆слы́шиши гла́съ шꙋ́ма ѿ дꙋбра́вы пла́ча, тогда̀ сни́деши къ ни̑мъ, ꙗ҆́кѡ тогда̀ и҆зы́детъ гдⷭ҇ь пред̾ тобо́ю сѣщѝ на бра́ни и҆ноплеме́нники.
24
і коли почуєш шум, ніби хтось іде по вершинах шовковичних дерев, то рушай, бо тоді пішов Господь перед тобою, щоб уразити військо филистимське.
25
И҆ сотворѝ даві́дъ, ꙗ҆́коже заповѣ́да є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь, и҆ и҆збѝ и҆ноплеме́нники ѿ гаваѡ́на да́же до землѝ гази́ра.
25
І зробив Давид, як повелів йому Господь, і вразив филистимлян від Гаваї до Газера.
Глава́ ѕ҃
1
И҆ собра̀ даві́дъ є҆щѐ всѧ́каго ю҆́ношꙋ ѿ і҆и҃лѧ, ꙗ҆́кѡ се́дмьдесѧтъ ты́сѧщъ.
1
І зібрав знову Давид усіх добірних людей з Ізраїля, тридцять тисяч*.
2
И҆ воста̀ и҆ и҆́де даві́дъ и҆ всѝ лю́дїе, и҆̀же съ ни́мъ, и҆ ѿ кнѧзе́й і҆ꙋ́диныхъ, на восхо́дъ, є҆́же вознестѝ ѿтꙋ́дꙋ кївѡ́тъ бж҃їй, над̾ ни̑мже призва́сѧ и҆́мѧ гдⷭ҇а си́лъ, сѣдѧ́щагѡ на херꙋві́мѣхъ над̾ ни́мъ:
2
І встав і пішов Давид і весь народ, який був з ним з Ваала Іудиного, щоб перенести звідти ковчег Божий, на якому нарікається ім’я Господа Саваофа, Який сидить на херувимах.
3
и҆ возложи́ша кївѡ́тъ гдⷭ҇ень на колесни́цꙋ но́вꙋ, и҆ ѿвезо́ша є҆го̀ и҆з̾ до́мꙋ и҆ а҆мїнада́влѧ и҆́же на хо́лмѣ: ѻ҆за́ же и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ сы́нове а҆мїнада̑вли везѧ́хꙋ колесни́цꙋ съ кївѡ́томъ (гдⷭ҇нимъ):
3
І поставили ковчег Божий на нову колісницю і вивезли його з дому Аминадава, що на пагорбі. Сини ж Аминадава, Оза й Ахио, вели нову колісницю.
4
и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆дѧ́хꙋ пред̾ кївѡ́томъ (бж҃їимъ),
4
І повезли її з ковчегом Божим з дому Аминадава, що на пагорбі; і Ахио йшов перед ковчегом [Господнім].
5
даві́дъ же и҆ сы́нове і҆и҃лєвы (и҆дѧ́хꙋ) пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆гра́юще во ѻ҆рга́ны оу҆стро́єнныѧ въ крѣ́пости, и҆ въ пѣ́нїихъ и҆ въ гꙋ́слехъ, и҆ въ свирѣ́лехъ и҆ въ тѷмпа́нѣхъ, и҆ въ кѷмва́лѣхъ и҆ въ цѣвни́цахъ,
5
А Давид і всі сини Ізраїлеві грали перед Господом на різних музичних інструментах з кипарисового дерева, і на цитрах, і на псалтирях, і на тимпанах, і на систрах, і на кимвалах.
6
и҆ прїидо́ша до гꙋмна̀ нахѡ́рова. И҆ прострѐ ѻ҆за̀ рꙋ́кꙋ свою̀ на кївѡ́тъ бж҃їй придержа́ти є҆го̀, и҆ ꙗ҆́тсѧ за него̀, поне́же превраща́ше є҆го̀ теле́цъ.
6
І коли дійшли до току Нахонового, Оза простяг руку свою до ковчега Божого [щоб притримати його] і взявся за нього, бо воли нахилили його.
7
И҆ разгнѣ́васѧ гнѣ́вомъ гдⷭ҇ь на ѻ҆зꙋ̀ и҆ поразѝ є҆го̀ та́мѡ бг҃ъ, и҆ оу҆́мре та́мѡ оу҆ кївѡ́та гдⷭ҇нѧ пред̾ бг҃омъ.
7
Але Господь прогнівався на Озу, і вразив його Бог там же за завзятість, і помер він там біля ковчега Божого.
8
И҆ ѡ҆печа́лисѧ даві́дъ, поне́же поразѝ гдⷭ҇ь пораже́нїемъ ѻ҆зꙋ̀: и҆ нарече́сѧ мѣ́сто то̀ пораже́нїе ѻ҆зи́но и҆ до сегѡ̀ днѐ.
8
І засмутився Давид, що Господь уразив Озу. Місце це і донині називається: «ураження Ози».
9
И҆ оу҆боѧ́сѧ гдⷭ҇а даві́дъ въ де́нь то́й, глаго́лѧ: ка́кѡ вни́детъ ко мнѣ̀ кївѡ́тъ гдⷭ҇ень;
9
І убоявся Давид у той день Господа і сказав: як увійти до мене ковчегу Господньому?
10
И҆ не хотѧ́ше даві́дъ, да прїи́детъ къ немꙋ̀ кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ во гра́дъ даві́довъ: и҆ оу҆клонѝ є҆го̀ даві́дъ въ до́мъ а҆ведда́ра геѳе́анина.
10
І не захотів Давид везти ковчег Господній до себе, в місто Давидове, а завернув його в дім Аведдара гефянина.
11
И҆ стоѧ́ше кївѡ́тъ гдⷭ҇ень въ домꙋ̀ а҆ведда́ра геѳе́анина мцⷭ҇ы трѝ, и҆ блгⷭ҇вѝ гдⷭ҇ь ве́сь до́мъ а҆ведда́ровъ и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же є҆гѡ̀.
11
І залишався ковчег Господній у домі Аведдара гефянина три місяці, і благословив Господь Аведдара і весь дім його.
12
И҆ возвѣсти́ша царю̀ даві́дꙋ, глаго́люще: блгⷭ҇вѝ гдⷭ҇ь до́мъ а҆ведда́ровъ и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же є҆гѡ̀, кївѡ́та ра́ди бж҃їѧ. И҆ и҆́де даві́дъ, и҆ взѧ̀ кївѡ́тъ бж҃їй и҆з̾ до́мꙋ а҆ведда́рова во гра́дъ даві́довъ въ весе́лїи:
12
Коли донесли царю Давиду, говорячи: «Господь благословив дім Аведдара й усе, що було в нього, заради ковчега Божого», то пішов Давид і урочисто переніс ковчег Божий з дому Аведдара в місто Давидове.
13
и҆ бѣ́ша съ ни́мъ несꙋ́ще кївѡ́тъ гдⷭ҇ень се́дмь ликѡ́въ, и҆ же́ртва теле́цъ и҆ а҆́гнцы:
13
І коли ті, що несли ковчег Господній, проходили по шість кроків, він приносив у жертву тельця й барана.
14
и҆ даві́дъ брѧца́ше во ѻ҆рга́ны оу҆стро́єны пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ ѡ҆болче́нъ бы́сть даві́дъ во ѻ҆де́ждꙋ и҆зѧ́щнꙋ:
14
Давид скакав із усієї сили перед Господом; одягнений же був Давид у лляний ефод.
15
и҆ даві́дъ и҆ ве́сь до́мъ і҆и҃левъ несѧ́хꙋ кївѡ́тъ гдⷭ҇ень съ во́племъ и҆ со гла́сомъ трꙋ́бнымъ.
15
Так Давид і весь дім Ізраїлів несли ковчег Господній з вигуками і трубними звуками.
16
И҆ бы́сть кївѡ́тꙋ приноси́мꙋ ко гра́дꙋ даві́довꙋ, и҆ мелхо́ла дщѝ саꙋ́лова приница́ше ѻ҆ко́нцемъ и҆ ви́дѣ царѧ̀ даві́да ска́чꙋща и҆ и҆гра́юща пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ оу҆ничижѝ є҆го̀ въ се́рдцы свое́мъ.
16
Коли входив ковчег Господній у місто Давидове, Мелхола, дочка Саула, дивилася у вікно і, побачивши царя Давида, що скакає і танцює перед Господом, принизила його в серці своєму.
17
И҆ внесо́ша кївѡ́тъ гдⷭ҇ень, и҆ поста́виша є҆го̀ на мѣ́стѣ є҆гѡ̀ посредѣ̀ ски́нїи, ю҆́же поста́ви є҆мꙋ̀ даві́дъ: и҆ вознесѐ даві́дъ всесожига́ємаѧ пред̾ гдⷭ҇а и҆ ми̑рнаѧ,
17
І принесли ковчег Господній і поставили його на своєму місці посеред скинії, яку спорудив для нього Давид; і приніс Давид всепалення перед Господом і жертви мирні.
18
и҆ совершѝ даві́дъ возносѧ́й всесожжє́нїѧ и҆ ми̑рнаѧ, и҆ благословѝ лю́ди ѡ҆ и҆́мени гдⷭ҇а си́лъ,
18
Коли Давид закінчив приношення всепалень і жертв мирних, то благословив він народ ім’ям Господа Саваофа;
19
и҆ раздѣлѝ всѣ̑мъ лю́демъ на всю̀ си́лꙋ і҆и҃левꙋ ѿ да́на да́же до вирсаві́и, и҆ ѿ мꙋ́жа да́же до жены̀, коемꙋ́ждо по оу҆крꙋ́хꙋ хлѣ́ба, и҆ по ча́сти пече́нагѡ мѧ́са, и҆ по сковрадно́мꙋ млинꙋ̀. И҆ ѿидо́ша всѝ лю́дїе, кі́йждо въ до́мъ сво́й.
19
і роздав усьому народові, усій безлічі ізраїльтян [від Дана навіть до Вирсавії], як чоловікам, так і жінкам, по одному хлібу і по шматку смаженого м’яса і по одному коржу кожному. І пішов весь народ, кожен у дім свій.
20
И҆ возврати́сѧ даві́дъ благослови́ти до́мъ сво́й, и҆ и҆зы́де мелхо́ла дщѝ саꙋ́лова на срѣ́тенїе даві́дꙋ, и҆ благословѝ є҆го̀ и҆ речѐ: ко́ль просла́висѧ дне́сь ца́рь і҆и҃левъ, и҆́же ѿкры́сѧ дне́сь пред̾ ѻ҆чи́ма рабы́нь рабѡ́въ свои́хъ, ꙗ҆́коже ѿкрыва́етсѧ ѿкры́вшїйсѧ є҆ди́нъ ѿ плѧ́шꙋщихъ;
20
Коли Давид повернувся, щоб благословити дім свій, то Мелхола, дочка Саула, вийшла до нього назустріч, [і вітала його] і сказала: як відзначився сьогодні цар Ізраїлів, оголившись сьогодні перед очима рабинь рабів своїх, як оголюється яка-небудь пуста людина!
21
И҆ речѐ даві́дъ къ мелхо́лѣ: пред̾ гдⷭ҇емъ плѧса́ти бꙋ́дꙋ: и҆ блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь, и҆́же и҆збра́ мѧ па́че ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ и҆ па́че всегѡ̀ до́мꙋ є҆гѡ̀, поста́вити мѧ̀ властели́на над̾ людьмѝ свои́ми над̾ і҆и҃лемъ, и҆ бꙋ́дꙋ и҆гра́ти и҆ плѧса́ти пред̾ гдⷭ҇емъ:
21
І сказав Давид Мелхолі: перед Господом [танцювати буду. І благословенний Господь], Який віддав перевагу мені перед батьком твоїм і всім домом його, утвердивши мене вождем народу Господнього, Ізраїля; перед Господом грати і танцювати буду;
22
и҆ ѿкры́юсѧ є҆щѐ та́кожде и҆ бꙋ́дꙋ непотре́бенъ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, и҆ съ рабы́нѧми, ѡ҆ ни́хже рекла̀ є҆сѝ, непросла́вленꙋ бы́ти мѝ.
22
і я ще більше принижусь, і зроблюся ще мізернішим в очах моїх, і перед служницями, про яких ти говориш, я буду славний.
23
И҆ оу҆ мелхо́лы дще́ре саꙋ́ли не бы́сть дѣ́тища до днѐ сме́рти є҆ѧ̀.
23
І у Мелхоли, дочки Саулової, не було дітей до дня смерти її.
Глава́ з҃
1
И҆ бы́сть є҆гда̀ сѧ́де ца́рь въ домꙋ̀ свое́мъ, и҆ гдⷭ҇ь оу҆наслѣ́ди є҆го̀ ѡ҆́крестъ ѿ всѣ́хъ врагѡ́въ є҆гѡ̀ ѡ҆кре́стныхъ,
1
Коли цар жив у домі своєму, і Господь заспокоїв його від усіх навколишніх ворогів його,
2
и҆ речѐ ца́рь къ наѳа́нꙋ прⷪ҇ро́кꙋ: сѐ, нн҃ѣ а҆́зъ живꙋ̀ въ домꙋ̀ ке́дровѣмъ, кївѡ́тъ же бж҃їй стои́тъ посредѣ̀ ски́нїи.
2
тоді сказав цар пророку Нафану: ось, я живу в домі кедровому, а ковчег Божий знаходиться під наметом.
3
И҆ речѐ наѳа́нъ къ царю̀: всѧ̑ є҆ли̑ка сꙋ́ть въ се́рдцы твое́мъ, и҆дѝ и҆ творѝ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь съ тобо́ю.
3
І сказав Нафан царю: усе, що в тебе на серці, йди, роби; бо Господь з тобою.
4
И҆ бы́сть въ нощѝ то́й, и҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не къ наѳа́нꙋ, гл҃ѧ:
4
Але в ту ж ніч було слово Господа до Нафана:
5
и҆дѝ и҆ рцы̀ рабꙋ̀ моемꙋ̀ даві́дꙋ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: не ты̀ сози́ждеши мнѣ̀ до́мъ, є҆́же ѡ҆бита́ти мнѣ̀:
5
йди, скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь: чи ти побудуєш Мені дім для Мого перебування,
6
ꙗ҆́кѡ не ѡ҆бита́хъ въ домꙋ̀, ѿ негѡ́же днѐ и҆зведо́хъ сы́ны і҆и҃лєвы и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ до днѐ сегѡ̀, но бѣ́хъ ходѧ̀ во ѡ҆бита́лищи и҆ въ кꙋ́щи,
6
коли Я не жив у домі з того часу, як вивів синів Ізраїлевих з Єгипту, і до цього дня, але переходив у наметі й у скинії?
7
во всѣ́хъ и҆дѣ́же хожда́хъ во все́мъ і҆и҃ли: а҆́ще гл҃ѧ гл҃ахъ ко є҆ди́номꙋ колѣ́нꙋ і҆и҃левꙋ, є҆мꙋ́же заповѣ́дахъ пастѝ лю́ди моѧ̑ і҆и҃лѧ, гл҃ѧ: почто̀ не созда́сте мѝ до́мꙋ ке́дрова;
7
Де Я не ходив із усіма синами Ізраїля, чи говорив Я хоча слово якому-небудь з колін, якому Я призначив пасти народ Мій Ізраїля: «чому не побудуєте Мені кедрового дому»?
8
и҆ нн҃ѣ сїѧ̑ рече́ши рабꙋ̀ моемꙋ̀ даві́дꙋ: си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель: поѧ́хъ тѧ̀ ѿ па́жити ѻ҆́вчїѧ на властели́нство лю́демъ мои̑мъ і҆и҃лю,
8
І тепер так скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь Саваоф: Я взяв тебе від отари овець, щоб ти був вождем народу Мого, Ізраїля;
9
и҆ бѣ́хъ съ тобо́ю во всѣ́хъ, а҆́може ходи́лъ є҆сѝ, и҆ и҆скорени́хъ всѧ̑ врагѝ твоѧ̑ ѿ лица̀ твоегѡ̀, и҆ сотвори́хъ тѧ̀ и҆мени́та по и҆́мени вели́кихъ и҆̀же на землѝ,
9
і був з тобою скрізь, куди не ходив ти, і знищив усіх ворогів твоїх перед лицем твоїм, і зробив ім’я твоє великим, як ім’я великих на землі.
10
и҆ положꙋ̀ мѣ́сто лю́демъ мои̑мъ і҆и҃лю, и҆ насаждꙋ̀ и҆̀хъ, и҆ вселѧ́тсѧ ѡ҆ себѣ̀ са́ми, и҆ не попекꙋ́тсѧ ктомꙋ̀: и҆ не приложи́тъ сы́нъ непра́вды ѡ҆би́дѣти и҆̀хъ, ꙗ҆́коже и҆спе́рва,
10
І Я влаштую місце для народу Мого, для Ізраїля, й укоріню його, і буде він спокійно жити на місці своєму, і не буде тривожитися більше, і люди нечестиві не стануть більше тіснити його, як колись,
11
и҆ ѿ дні́й въ нѧ́же поста́вихъ сꙋдїи̑ въ лю́дехъ мои́хъ во і҆и҃ли: и҆ оу҆поко́ю тѧ̀ ѿ всѣ́хъ вра̑гъ твои́хъ: и҆ возвѣсти́тъ тѝ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ сози́ждеши до́мъ є҆мꙋ̀:
11
з того часу, як Я поставив суддів над народом Моїм, Ізраїлем; і Я заспокою тебе від усіх ворогів твоїх. І Господь сповіщає тобі, що Він влаштує тобі дім.
12
и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ и҆спо́лнѧтсѧ дні́е твоѝ, и҆ оу҆́снеши со ѻ҆тцы̑ твои́ми, и҆ возста́влю сѣ́мѧ твоѐ по тебѣ̀, и҆́же бꙋ́детъ ѿ чре́ва твоегѡ̀, и҆ оу҆гото́влю ца́рство є҆гѡ̀:
12
Коли ж сповняться дні твої, і ти спочинеш з батьками твоїми, то Я поставлю після тебе сíм’я твоє, яке народиться від стегон твоїх, і зміцню царство його.
13
то́й сози́ждетъ до́мъ и҆́мени моемꙋ̀, и҆ оу҆пра́влю престо́лъ є҆гѡ̀ до вѣ́ка:
13
Він побудує дім імені Моєму, і Я утверджу престіл царства його повіки.
14
а҆́зъ бꙋ́дꙋ є҆мꙋ̀ во ѻ҆тца̀, и҆ то́й бꙋ́детъ мѝ въ сы́на: и҆ а҆́ще прїи́детъ непра́вда є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆бличꙋ̀ є҆го̀ жезло́мъ мꙋже́й и҆ ꙗ҆́звами сынѡ́въ человѣ́ческихъ:
14
Я буду йому батьком, і він буде Мені сином; і якщо він згрішить, Я покараю його жезлом мужів і ударами синів людських;
15
млⷭ҇ти же моеѧ̀ не ѿста́влю ѿ негѡ̀, ꙗ҆́коже ѿста́вихъ ѿ тѣ́хъ, и҆̀хже ѿста́вихъ ѿ лица̀ моегѡ̀:
15
але милости Моєї не відніму від нього, як Я відняв від Саула, якого Я відкинув перед лицем твоїм.
16
и҆ вѣ́ренъ бꙋ́детъ до́мъ є҆гѡ̀ и҆ ца́рство є҆гѡ̀ до вѣ́ка предо мно́ю: и҆ престо́лъ є҆гѡ̀ бꙋ́детъ и҆спра́вленъ во вѣ́къ.
16
І буде непохитний дім твій і царство твоє навіки перед лицем Моїм, і престіл твій устоїть повіки.
17
По всѣ̑мъ словесє́мъ си̑мъ и҆ по всемꙋ̀ видѣ́нїю семꙋ̀, та́кѡ глаго́ла наѳа́нъ ко даві́дꙋ.
17
Усі ці слова і все це видіння Нафан переказав Давиду.
18
И҆ вни́де ца́рь даві́дъ и҆ сѣ́де пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ речѐ: кто́ є҆смь а҆́зъ, гдⷭ҇и мо́й, гдⷭ҇и; и҆ что̀ до́мъ мо́й, ꙗ҆́кѡ возлюби́лъ мѧ̀ є҆сѝ да́же до си́хъ;
18
І пішов цар Давид, і став перед лицем Господа, і сказав: хто я, Господи [мій], Господи, і що таке дім мій, що Ти мене так звеличив!
19
и҆ ма̑ла сїѧ̑ пред̾ тобо́ю сꙋ́ть, гдⷭ҇и мо́й, гдⷭ҇и, и҆ гл҃алъ є҆сѝ ѡ҆ до́мѣ раба̀ твоегѡ̀ вдале́кѡ: се́й же зако́нъ человѣ́ка, гдⷭ҇и мо́й, гдⷭ҇и:
19
І цього ще мало здалося в очах Твоїх, Господи мій, Господи; але Ти звістив ще про дім раба Твого в майбутньому. Це вже по-людськи. Господи мій, Господи!
20
и҆ что̀ приложи́тъ даві́дъ є҆щѐ глаго́лати къ тебѣ̀; и҆ нн҃ѣ ты̀ вѣ́си раба̀ твоего̀, гдⷭ҇и мо́й, гдⷭ҇и,
20
Що ще може сказати Тобі Давид? Ти знаєш раба Твого, Господи мій, Господи!
21
и҆ раба̀ твоегѡ̀ ра́ди сотвори́лъ є҆сѝ и҆ по се́рдцꙋ твоемꙋ̀ сотвори́лъ є҆сѝ всѐ вели́чество сїѐ, сказа́ти рабꙋ̀ твоемꙋ̀,
21
Заради слова Твого і за серцем Твоїм Ти робиш це, відкриваючи все це велике рабові Твоєму.
22
вели́чїѧ ра́ди твоегѡ̀, гдⷭ҇и мо́й, гдⷭ҇и: нѣ́сть бо и҆́нъ ꙗ҆́коже ты̀, и҆ нѣ́сть бг҃а ра́звѣ тебє̀ во всѣ́хъ, ꙗ҆̀же слы́шахомъ оу҆ши́ма на́шима:
22
В усьому великий Ти, Господи мій, Господи! бо немає подібного Тобі і немає Бога, крім Тебе, в усьому, що чули ми своїми вухами.
23
и҆ кто̀ ꙗ҆́коже лю́дїе твоѝ і҆и҃ль ꙗ҆зы́къ и҆́нъ на землѝ; ꙗ҆́кѡ наста́ви и҆́хъ бг҃ъ, є҆́же и҆зба́вити себѣ̀ люді́й, є҆́же положи́ти тебѣ̀ и҆́мѧ, є҆́же сотвори́ти вели́чїе и҆ просвѣще́нїе, є҆́же и҆зри́нꙋти тебѣ̀ ѿ лица̀ люді́й твои́хъ, и҆̀хже и҆зба́вилъ є҆сѝ себѣ̀ ѿ є҆гѵ́пта, ꙗ҆зы́ки и҆ селє́нїѧ,
23
І хто подібний до народу Твого, Ізраїля, єдиного народу на Землі, заради якого приходив Бог, щоб придбати його Собі за народ і прославити Своє ім’я і звершити велике і страшне перед народом Твоїм, який Ти придбав Собі від єгиптян, вигнавши народи і богів їхніх?
24
и҆ оу҆гото́валъ є҆сѝ себѣ̀ лю́ди твоѧ̑ і҆и҃лѧ въ лю́ди до вѣ́ка, и҆ ты̀, гдⷭ҇и, бы́лъ є҆сѝ и҆̀мъ въ бг҃а:
24
І Ти укріпив за Собою народ Твій, Ізраїля, як власний народ, навіки, і Ти, Господи, зробився його Богом.
25
и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и мо́й, гдⷭ҇и, сло́во, є҆́же гл҃алъ є҆сѝ ѡ҆ рабѣ̀ твое́мъ и҆ ѡ҆ до́мѣ є҆гѡ̀, оу҆вѣ́ри до вѣ́ка, ꙗ҆́коже гл҃алъ є҆сѝ, сотворѝ:
25
І нині, Господи Боже, утверди повіки слово, яке промовив Ти про раба Твого і про дім його, і виконай те, що Ти промовив.
26
и҆ нн҃ѣ да возвели́читсѧ и҆́мѧ твоѐ до вѣ́ка, глаго́лѧ: гдⷭ҇ь вседержи́тель бг҃ъ над̾ і҆и҃лемъ, и҆ до́мъ раба̀ твоегѡ̀ даві́да да бꙋ́детъ и҆спра́вленъ пред̾ тобо́ю:
26
І нехай звеличиться ім’я Твоє повіки, щоб говорили: «Господь Саваоф — Бог над Ізраїлем». І дім раба Твого Давида нехай буде міцним перед лицем Твоїм.
27
ꙗ҆́кѡ ты̀ гдⷭ҇ь вседержи́тель бг҃ъ і҆и҃левъ, ѿве́рзлъ є҆сѝ оу҆́хо рабꙋ̀ твоемꙋ̀, гл҃ѧ: до́мъ сози́ждꙋ тебѣ̀: сегѡ̀ ра́ди ѡ҆брѣ́те ра́бъ тво́й се́рдце своѐ є҆́же помоли́тисѧ къ тебѣ̀ моли́твою се́ю:
27
Оскільки ти, Господи Саваофе, Боже Ізраїлів, відкрив рабові Твоєму, говорячи: «влаштую тобі дім», то раб Твій уготував серце своє, щоб молитися Тобі такою молитвою.
28
и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и мо́й, гдⷭ҇и, ты̀ є҆сѝ бг҃ъ, и҆ словеса̀ твоѧ̑ бꙋ́дꙋтъ и҆́стинна, и҆ гл҃алъ є҆сѝ ѡ҆ рабѣ̀ твое́мъ блага̑ѧ сїѧ̑,
28
Отже, Господи мій, Господи! Ти Бог, і слова Твої непорушні, і Ти звістив рабові Твоєму таке благо!
29
и҆ нн҃ѣ начнѝ и҆ блгⷭ҇вѝ до́мъ раба̀ твоегѡ̀, є҆́же бы́ти є҆мꙋ̀ во вѣ́къ пред̾ тобо́ю, ꙗ҆́кѡ ты̀, гдⷭ҇и мо́й, гдⷭ҇и, гл҃алъ є҆сѝ, и҆ ѿ блгⷭ҇ве́нїѧ твоегѡ̀ да блгⷭ҇ви́тсѧ до́мъ раба̀ твоегѡ̀, є҆́же бы́ти во вѣ́къ пред̾ тобо́ю.
29
І нині почни і благослови дім раба Твого, щоб він був вічно перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи мій, Господи, звістив це, і благословенням Твоїм стане дім раба Твого благословенним, [щоб бути йому перед Тобою] повіки.
Глава́ и҃
1
И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ поразѝ даві́дъ и҆ноплеме́нники и҆ побѣдѝ и҆̀хъ, и҆ взѧ̀ даві́дъ ѿлꙋче́нное ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нничи.
1
Після цього Давид уразив филистимлян і упокорив їх, і взяв Давид Мефег-Гаамма з рук филистимлян.
2
И҆ поразѝ даві́дъ мѡа́ва, и҆ размѣ́ри и҆̀хъ оу҆́жами, положи́въ и҆̀хъ на землѝ: и҆ бы́ша два̀ оу҆́жа на оу҆мерщвле́ние, и҆ два̀ оу҆́жа на ѡ҆живле́нїе: и҆ бы́сть мѡа́въ даві́дꙋ въ раба̀ даю́ща да́нь.
2
І вразив моавитян і зміряв їх мотузкою, поклавши їх на землю; і відміряв дві мотузки на умертвлення, а одну мотузку на залишення в живих. І зробилися моавитяни у Давида рабами, які платять данину.
3
И҆ поразѝ даві́дъ а҆драаза́ра сы́на раа́ва царѧ̀ сꙋ́вска, и҆дꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀ поста́вити рꙋ́кꙋ свою̀ на рѣцѣ̀ є҆ѵфра́тѣ:
3
І вразив Давид Адраазара, сина Реховового, царя Сувського, коли той ішов, щоб відновити своє панування при ріці [Євфраті];
4
и҆ предвзѧ̀ даві́дъ ѿ негѡ̀ ты́сѧщꙋ колесни́цъ и҆ се́дмь ты́сѧщъ кѡ́нникъ и҆ два́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й пѣшцє́въ, и҆ разрꙋшѝ даві́дъ всѧ̑ колєсни́цы, и҆ ѡ҆ста́ви себѣ̀ ѿ ни́хъ сто̀ колесни́цъ.
4
і взяв Давид у нього тисячу сімсот вершників* і двадцять тисяч чоловік піших, і підрізав Давид жили у всіх коней колісничних, залишивши [собі] з них для ста колісниць.
5
И҆ прїи́де сѷрі́а дама́скова помощѝ а҆драаза́рꙋ царю̀ сꙋ́вскꙋ, и҆ поразѝ даві́дъ ѿ сѷрі́и два́десѧть двѣ̀ ты́сѧщы мꙋже́й,
5
І прийшли сирійці дамаські на допомогу Адраазару, царю Сувському; але Давид уразив двадцять дві тисячі чоловік сирійців.
6
и҆ поста́ви даві́дъ стра́жꙋ въ сѷрі́и, ꙗ҆́же под̾ дама́скомъ, и҆ бы́сть сѷрі́а даві́дꙋ въ рабы̑ даю́щыѧ да́нь: и҆ сп҃сѐ гдⷭ҇ь даві́да во всѣ́хъ, а҆́може хожда́ше.
6
І поставив Давид охоронні війська в Сирії Дамаській, і стали сирійці у Давида рабами, які платять данину. І зберігав Господь Давида скрізь, куди тільки він ходив.
7
И҆ взѧ̀ даві́дъ гри̑вны златы̑ѧ, ꙗ҆̀же бы́ша на ѻ҆́троцѣхъ а҆драаза́ра царѧ̀ сꙋ́вска, и҆ принесѐ ѧ҆̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ: и҆ взѧ̀ и҆́хъ сꙋсакі́мъ ца́рь є҆гѵ́петскъ, є҆гда̀ взы́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ во дни̑ ровоа́ма сы́на соломѡ́нѧ.
7
І взяв Давид золоті щити, що були у рабів Адраазара, і приніс їх в Єрусалим. [Їх узяв потім Сусаким, цар Єгипетський, під час навали своєї на Єрусалим, у дні Ровоама, сина Соломонового.]
8
И҆ ѿ метева́ка и҆ ѿ и҆збра́нныхъ градѡ́въ а҆драаза́ровыхъ взѧ̀ даві́дъ мѣ́дь мно́гꙋ ѕѣлѡ̀, и҆з̾ неѧ́же сотворѝ соломѡ́нъ мо́ре мѣ́дѧно и҆ столпы̀, и҆ оу҆мыва̑лницы и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды.
8
А в Бефі і Берофі, містах Адраазарових, узяв цар Давид дуже багато міді, [з якої Соломон улаштував мідне море і стовпи, й умивальниці і всі сосуди].
9
И҆ оу҆слы́ша ѳо́а ца́рь и҆ма́ѳскїй, ꙗ҆́кѡ поразѝ даві́дъ всю̀ си́лꙋ а҆драаза́ровꙋ,
9
І почув Фой, цар Імафа, що Давид уразив усе військо Адраазарове,
10
и҆ посла̀ ѳо́а і҆еддꙋра́ма сы́на своего̀ къ царю̀ даві́дꙋ вопроси́ти є҆го̀ ꙗ҆̀же ѡ҆ ми́рѣ, и҆ благослови́ти є҆го̀, поне́же побѣдѝ а҆драаза́ра и҆ оу҆бѝ є҆го̀, занѐ сопротивлѧ́ѧсѧ бѣ̀ а҆драаза́рꙋ: и҆ въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ бы́ша сосꙋ́ды срє́брѧны и҆ сосꙋ́ды зла̑ты и҆ сосꙋ́ды мѣ̑дѧны:
10
і послав Фой Іорама, сина свого, до царя Давида, вітати його і дякувати йому за те, що він воював з Адраазаром і вразив його; тому що Адраазар вів війни з Фоєм. У руках же Іорама були сосуди срібні, золоті й мідні.
11
и҆ сїѧ̑ ѡ҆свѧтѝ ца́рь даві́дъ гдⷭ҇ꙋ со сребро́мъ и҆ зла́томъ, є҆́же ѡ҆свѧтѝ ѿ всѣ́хъ градѡ́въ, и҆́миже воз̾ѡблада̀,
11
Їх також присвятив цар Давид Господу, разом зі сріблом і золотом, яке присвятив із взятого у всіх підкорених ним народів:
12
ѿ і҆дꙋме́и и҆ ѿ мѡа́ва, и҆ ѿ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ и҆ ѿ и҆ноплемє́нникъ, и҆ ѿ а҆мали́ка и҆ ѿ коры́стей а҆драаза́ра сы́на раа́ва, царѧ̀ сꙋ́вска.
12
у сирійців, і моавитян, і аммонитян, і филистимлян, і амаликитян, і з узятого у Адраазара, сина Реховового, царя Сувського.
13
И҆ сотворѝ даві́дъ (себѣ̀) и҆́мѧ: и҆ є҆гда̀ возвраща́шесѧ, поразѝ і҆дꙋме́ю въ гевеле́мѣ, до ѻ҆смина́десѧть ты́сѧщъ:
13
І зробив Давид собі ім’я, повертаючись з ураження вісімнадцяти тисяч сирійців у долині Солоній.
14
и҆ поста́ви во і҆дꙋме́и даві́дъ стра́жꙋ, во все́й і҆дꙋме́и, и҆ бы́ша всѝ і҆дꙋме́ане рабѝ царю̀ даві́дꙋ: и҆ сп҃сѐ гдⷭ҇ь даві́да во всѣ́хъ, а҆́може хожда́ше.
14
І поставив він охоронні війська в Ідумеї; у всій Ідумеї поставив охоронні війська, і всі ідумеяни були рабами Давида. І зберігав Господь Давида скрізь, куди тільки він ходив.
15
И҆ ца́рствова даві́дъ над̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ, и҆ бѣ̀ даві́дъ творѧ́й сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ над̾ всѣ́ми людьмѝ свои́ми.
15
І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив Давид суд і правду над усім народом своїм.
16
И҆ і҆ѡа́въ сы́нъ сарꙋ́инъ над̾ во́инствы (є҆гѡ̀), и҆ і҆ѡсафа́тъ сы́нъ а҆хїлꙋ́довъ над̾ памѧтописа́нми,
16
Іоав же, син Саруї, був начальником війська; й Іосафат, син Ахилуда, — діловодом;
17
и҆ садѡ́къ сы́нъ а҆хі́товъ и҆ а҆хїме́лехъ сы́нъ а҆вїаѳа́рь жерцы̀, и҆ саса̀ кни́жникъ,
17
Садок, син Ахитува, й Ахимелех, син Авиафара, — священиками, Сераія — писарем;
18
и҆ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ совѣ́тникъ, и҆ хелеѳі́й и҆ фелеті́й, и҆ сы́нове даві́дѡвы нача̑лницы двора̀ бы́ша.
18
і Ванея, син Іодая, — начальником над хелефеями і фелефеями, і сини Давида — першими при дворі.
Глава́ ѳ҃
1
И҆ речѐ даві́дъ: є҆́сть ли є҆щѐ ѡ҆ста́вшїйсѧ въ домꙋ̀ саꙋ́ли, и҆ сотворю̀ съ ни́мъ ми́лость і҆ѡнаѳа́на ра́ди;
1
І сказав Давид: чи не залишився ще хто-небудь з дому Саулового? я зробив би йому милість заради Іонафана.
2
И҆ ѿ до́мꙋ саꙋ́лѧ бѣ̀ ѻ҆́трокъ, и҆ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ сїва̀: и҆ призва́ша є҆го̀ къ даві́дꙋ, и҆ речѐ къ немꙋ̀ ца́рь: ты́ ли є҆сѝ сїва̀; И҆ речѐ: а҆́зъ ра́бъ тво́й.
2
В домі Саула був раб, на ім’я Сива; і покликали його до Давида, і сказав йому цар: чи ти Сива? І той сказав: я, раб твій.
3
И҆ речѐ ца́рь: ѡ҆ста́сѧ ли ѿ до́мꙋ саꙋ́лѧ є҆щѐ мꙋ́жъ, и҆ сотворю̀ съ ни́мъ млⷭ҇ть бж҃їю; И҆ речѐ сїва̀ къ царю̀: є҆щѐ є҆́сть сы́нъ і҆ѡнаѳа́новъ, хро́мъ нога́ма.
3
І сказав цар: чи немає ще кого-небудь з дому Саулового? я зробив би йому милість Божу. І сказав Сива цареві: є син Іонафана, кульгавий на ноги.
4
И҆ речѐ ца́рь: гдѣ́ є҆сть; И҆ речѐ сїва̀ къ царю̀: сѐ, въ домꙋ̀ махі́ра сы́на а҆мїи́лѧ ѿ лода́вара.
4
І сказав йому цар: де він? І сказав Сива цареві: ось, він у домі Махира, сина Аммиелового, у Лодеварі.
5
И҆ посла̀ ца́рь даві́дъ, и҆ взѧ̀ є҆го̀ и҆з̾ до́мꙋ махі́ра сы́на а҆мїи́лѧ ѿ лода́вара.
5
І послав цар Давид, і взяли його з дому Махира, сина Аммиелового, з Лодевара.
6
И҆ прїи́де мемфївосѳе́й сы́нъ і҆ѡнаѳа́на сы́на саꙋ́лова къ царю̀ даві́дꙋ, и҆ падѐ на лицы̀ свое́мъ и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: мемфївосѳе́е. И҆ речѐ: сѐ, ра́бъ тво́й.
6
І прийшов Мемфивосфей, син Іонафана, сина Саулового, до Давида, і упав на лице своє, і поклонився [цареві]. І сказав Давид: Мемфивосфею! І сказав той: ось раб твій.
7
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: не бо́йсѧ, ꙗ҆́кѡ творѧ̀ сотворю̀ съ тобо́ю ми́лость і҆ѡнаѳа́на ра́ди ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆ возвращꙋ̀ тебѣ̀ всѧ̑ се́ла саꙋ́ла дѣ́да твоегѡ̀, и҆ ты̀ ꙗ҆́ждь хлѣ́бъ на трапе́зѣ мое́й всегда̀.
7
І сказав йому Давид: не бійся; я зроблю тобі милість заради батька твого Іонафана і поверну тобі всі поля Саула, батька твого, і ти завжди будеш їсти хліб за моїм столом.
8
И҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀ мемфївосѳе́й и҆ речѐ: кто́ є҆смь а҆́зъ ра́бъ тво́й, ꙗ҆́кѡ призрѣ́лъ є҆сѝ на пса̀ оу҆ме́ршаго подо́бнаго мнѣ̀;
8
І поклонився [Мемфивосфей] і сказав: що таке раб твій, що ти зглянувся на такого мертвого пса, як я?
9
И҆ призва̀ ца́рь сївꙋ̀ ѻ҆́трочища саꙋ́лѧ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: всѧ̑ є҆ли̑ка сꙋ́ть саꙋ̑лѧ и҆ ве́сь до́мъ є҆гѡ̀ да́хъ сы́нꙋ господи́на твоегѡ̀:
9
І покликав цар Сиву, слугу Саула, і сказав йому: усе, що належало Саулу і всьому дому його, я віддаю синові господаря твого;
10
и҆ дѣ́лай є҆мꙋ̀ зе́млю ты̀ и҆ сы́нове твоѝ и҆ рабѝ твоѝ, и҆ да прино́сиши сы́нꙋ господи́на твоегѡ̀ хлѣ́бы, да ꙗ҆́стъ: и҆ мемфївосѳе́й сы́нъ господи́на твоегѡ̀ да ꙗ҆́стъ хлѣ́бъ всегда̀ на трапе́зѣ мое́й. Оу҆ сївы́ же бѧ́хꙋ пѧтьна́десѧть сынѡ́въ и҆ два́десѧть рабѡ́въ.
10
отже, обробляй для нього землю ти і сини твої і раби твої, і доставляй плоди її, щоб у сина господаря твого був хліб для їжі; Мемфивосфей же, син господаря твого, завжди буде їсти за моїм столом. У Сиви було п’ятнадцять синів і двадцять рабів.
11
И҆ речѐ сїва̀ къ царю̀: по всѣ̑мъ, є҆ли̑ка заповѣ́да господи́нъ мо́й ца́рь рабꙋ̀ своемꙋ̀, та́кѡ сотвори́тъ ра́бъ тво́й. И҆ мемфївосѳе́й ꙗ҆дѧ́ше на трапе́зѣ даві́довѣ, ꙗ҆́коже є҆ди́нъ ѿ сынѡ́въ царе́выхъ.
11
І сказав Сива цареві: усе, що наказує господар мій цар рабові своєму, виконає раб твій. Мемфивосфей їв за столом [Давида], як один із синів царя.
12
И҆ мемфївосѳе́ю сы́нъ бѣ̀ ма́лъ, и҆ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ мі́ха, и҆ всѐ ѡ҆бита́нїе до́мꙋ сїви́на рабѝ бѧ́хꙋ мемфївосѳе́ѡвы.
12
У Мемфивосфея був малолітній син, на ім’я Миха. Усі, хто жив у домі Сиви, були рабами Мемфивосфея.
13
И҆ мемфївосѳе́й живѧ́ше во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, ꙗ҆́кѡ на трапе́зѣ царе́вѣ ꙗ҆дѧ́ше всегда̀: и҆ то́й бѧ́ше хро́мъ ѻ҆бѣ́ма нога́ма свои́ма.
13
І жив Мемфивосфей в Єрусалимі, тому що він їв завжди за царським столом. Він був кульгавий на обидві ноги.
Глава́ і҃
1
И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ оу҆́мре ца́рь сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ ца́рствова сы́нъ є҆гѡ̀ а҆ннѡ́нъ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.
1
Через деякий час помер цар Аммонитський, і запанував замість нього син його Аннон.
2
И҆ речѐ даві́дъ: сотворю̀ ми́лость со а҆ннѡ́номъ сы́номъ наа́совымъ, и҆́мже ѻ҆́бразомъ сотворѝ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ ми́лость со мно́ю. И҆ посла̀ даві́дъ оу҆тѣ́шити є҆го̀ рꙋко́ю рабѡ́въ свои́хъ ѡ҆ ѻ҆тцѣ̀ є҆гѡ̀. И҆ прїидо́ша ѻ҆́троцы даві́дѡвы въ зе́млю сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ.
2
І сказав Давид: зроблю я милість Аннону, синові Наасовому, за благодіяння, які зробив мені батько його. І послав Давид слуг своїх утішити Аннона за батька його. І прийшли слуги Давидові в землю Аммонитську.
3
И҆ рѣ́ша старѣ̑йшины сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ ко а҆ннѡ́нꙋ господи́нꙋ своемꙋ̀: є҆да̀ прославле́нїѧ ра́ди ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ пред̾ тобо́ю посла̀ къ тебѣ̀ даві́дъ оу҆тѣ́шитєли; не да и҆спыта́ютъ ли гра́дъ, и҆ соглѧ́даютъ є҆го̀, є҆́же разрꙋши́ти є҆го̀, посла̀ даві́дъ рабы̑ своѧ̑ къ тебѣ̀;
3
Але князі аммонитські сказали Аннону, господареві своєму: невже ти думаєш, що Давид з поваги до батька твого надіслав до тебе утішителів? чи не для того, щоб оглянути місто і виглядіти в ньому і потім зруйнувати його, надіслав Давид слуг своїх до тебе?
4
И҆ взѧ̀ а҆ннѡ́нъ ѻ҆́троки даві́дѡвы, и҆ ѡ҆стрижѐ полови́нꙋ бра́дъ и҆́хъ, и҆ ѡ҆брѣ́за ѻ҆дѣѧ̑нїѧ и҆́хъ полови́нꙋ да́же до чре́слъ и҆́хъ, и҆ ѿпꙋстѝ и҆̀хъ.
4
І взяв Аннон слуг Давидових, і поголив кожному з них половину бороди, і обрізав одяг їх наполовину, до стегон, й відпустив їх.
5
И҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ ѡ҆ мꙋже́хъ, и҆ посла̀ въ срѣ́тенїе и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ бѣ́ша мꙋ́жїе ті́и ѡ҆безче́щени ѕѣлѡ̀. И҆ речѐ ца́рь: сѣди́те во і҆ерїхѡ́нѣ, до́ндеже возрастꙋ́тъ брады̑ ва́шѧ, и҆ возвратите́сѧ.
5
Коли донесли про це Давиду, то він послав до них назустріч, бо вони були дуже знечещені. І повелів цар сказати їм: залишайтеся в Єрихоні, поки відростуть бороди ваші, і тодіповернетеся.
6
И҆ ви́дѣша сы́нове а҆ммѡ̑ни, ꙗ҆́кѡ посра́млени бы́ша лю́дїе даві́дѡвы: и҆ посла́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни, и҆ наѧ́ша сѷрі́ю веѳраа́млю, и҆ сѷрі́ю сꙋ́вскꙋ и҆ роѡ́влю два́десѧть ты́сѧщъ пѣшцє́въ, и҆ царѧ̀ а҆мали́ка маа́ха ты́сѧщꙋ мꙋже́й, и҆ і҆стѡ́ва двана́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й.
6
І побачили аммонитяни, що вони зробилися ненависними для Давида; і послали аммонитяни найняти сирійців з Беф-Рехова і сирійців Суви двадцять тисяч піших, у царя [Амаликитського] Маахи тисячу чоловік і з Істова дванадцять тисяч чоловік.
7
И҆ слы́ша даві́дъ, и҆ посла̀ і҆ѡа́ва и҆ всю̀ си́лꙋ си́льныхъ.
7
Коли почув про це Давид, то послав Іоава з усім військом хоробрих.
8
И҆ и҆зыдо́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни, и҆ оу҆стро́иша бра́нь пред̾ враты̀ гра́да: сѷрі́а же сꙋ́вска и҆ роѡ́въ, и҆ і҆стѡ́въ и҆ а҆мали́къ, є҆ди́ни (ста́ша) на селѣ̀.
8
І вийшли аммонитяни і розташувалися до битви біля воріт, а сирійці Суви і Рехова, й Істова, і Маахи, стали окремо в полі.
9
И҆ ви́дѣ і҆ѡа́въ, ꙗ҆́кѡ бы́сть на него̀ проти́вное лицѐ бра́ни сопредѝ и҆ созадѝ, и҆ и҆збра̀ ѿ всѣ́хъ ю҆́ношъ і҆и҃левыхъ, и҆ оу҆стро́и и҆̀хъ проти́вꙋ сѷрі́анъ,
9
І побачив Іоав, що вороже військо було поставлено проти нього і спереду і ззаду, і вибрав воїнів з усіх добірних в Ізраїлі, і вишикував їх проти сирійців;
10
ѡ҆ста́нокъ же люді́й дадѐ въ рꙋ́цѣ бра́тꙋ своемꙋ̀ а҆ве́ссѣ и҆ оу҆стро́и ѧ҆̀ проти́вꙋ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ,
10
іншу ж частину людей доручив Авессі, братові своєму, щоб він вишикував їх проти аммонитян.
11
и҆ речѐ (і҆ѡа́въ ко а҆ве́ссѣ): а҆́ще оу҆крѣпи́тсѧ сѷрі́а па́че менє̀, и҆ бꙋ́дете мнѣ̀ на спасе́нїе: а҆́ще же оу҆крѣпѧ́тсѧ сы́нове а҆ммѡ̑ни па́че тебє̀, и҆ бꙋ́демъ спаса́ти тѧ̀:
11
І сказав Іоав: якщо сирійці будуть долати мене, ти допоможеш мені; а якщо аммонитяни тебе будуть долати, я прийду до тебе на допомогу;
12
мꙋжа́имсѧ и҆ оу҆крѣпи́мсѧ ѡ҆ лю́дехъ на́шихъ и҆ ѡ҆ градѣ́хъ бг҃а на́шегѡ, и҆ гдⷭ҇ь сотвори́тъ бл҃го́е пред̾ ѻ҆чи́ма свои́ма.
12
будь мужній, і будемо стояти твердо за народ наш і за міста Бога нашого, а Господь зробить, що Йому вгодно.
13
И҆ прїи́де і҆ѡа́въ и҆ лю́дїе є҆гѡ̀ съ ни́мъ на бра́нь на сѷрі́ю, и҆ побѣго́ша ѿ лица̀ є҆гѡ̀.
13
І вступив Іоав з народом, який був у нього, у битву із сирійцями, і вони побігли від нього.
14
И҆ ви́дѣша сы́нове а҆ммѡ̑ни, ꙗ҆́кѡ бѣжа́ша сѷрі́ане, и҆ бѣжа́ша ѿ лица̀ а҆ве́ссы и҆ внидо́ша во гра́дъ. И҆ возврати́сѧ і҆ѡа́въ ѿ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ прїи́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
14
Аммонитяни ж, побачивши, що сирійці біжать, побігли від Авесси і ввійшли в місто. І повернувся Іоав від аммонитян і прийшов у Єрусалим.
15
И҆ ви́дѣша сѷрі́ане, ꙗ҆́кѡ падо́ша пред̾ і҆и҃лемъ, и҆ собра́шасѧ вкꙋ́пѣ.
15
Сирійці, бачачи, що вони уражені ізраїльтянами, зібралися разом.
16
И҆ посла̀ а҆драаза́ръ, и҆ собра̀ сѷрі́аны, и҆̀же ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ рѣкѝ халама́ка, и҆ прїидо́ша во є҆ла́мъ: и҆ сѡва́къ старѣ́йшина си́лы а҆драаза́ровы пред̾ ни́ми.
16
І послав Адраазар і покликав сирійців, які за річкою [Халамаком], і прийшли вони до Елама; а Совак, воєначальник Адраазарів, начальствував над ними.
17
И҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ, и҆ собра̀ всего̀ і҆и҃лѧ, и҆ пре́йде і҆ѻрда́нъ, и҆ прїи́де во є҆ла́мъ. И҆ оу҆стро́ишасѧ сѷрі́ане на даві́да, и҆ бра́шасѧ съ ни́мъ,
17
Коли донесли про це Давиду, то він зібрав усіх ізраїльтян, і перейшов Йордан і прийшов до Елама. Сирійці вишикувалися проти Давида й билися з ним.
18
и҆ бѣжа́ша сѷрі́ане ѿ лица̀ і҆и҃лтѧнъ. И҆ ѿѧ̀ даві́дъ ѿ сѷрі́и се́дмь сѡ́тъ колесни́цъ и҆ четы́редесѧть ты́сѧщъ кѡ́нникъ, и҆ сѡвака̀ старѣ́йшинꙋ си́лы є҆гѡ̀ оу҆бѝ, и҆ оу҆́мре та́мѡ.
18
І побігли сирійці від ізраїльтян. Давид знищив у сирійців сімсот колісниць і сорок тисяч вершників; уразив і воєначальника Совака, який там і помер.
19
И҆ ви́дѣша всѝ ца́рїе рабѝ а҆драаза́рѡвы, ꙗ҆́кѡ падо́ша пред̾ і҆и҃лемъ, и҆ пребѣго́ша ко і҆и҃лю и҆ рабо́таша и҆̀мъ: и҆ оу҆боѧ́шасѧ сѷрі́ане спаса́ти ктомꙋ̀ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ.
19
Коли всі царі, покірні Адраазару, побачили, що вони уражені ізраїльтянами, то уклали мир з ізраїльтянами і підкорилися їм. А сирійці боялися надалі допомагати аммонитянам.
Глава́ а҃і
1
И҆ бы́сть по возвраще́нїи лѣ́та, во вре́мѧ и҆схожде́нїѧ царе́й (на бра́нь), и҆ посла̀ даві́дъ і҆ѡа́ва и҆ ѻ҆́троки своѧ̑ съ ни́мъ, и҆ всего̀ і҆и҃лѧ: и҆ расточи́ша сы́ны а҆ммѡ̑ни и҆ ѡ҆бсѣдо́ша ѡ҆́крестъ равва́ѳа, и҆ даві́дъ сѣ́де во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.
1
Через рік, у той час, коли виходять царі в походи, Давид послав Іоава і слуг своїх з ним і всіх ізраїльтян; і вони вразили аммонитян і обложили Равву; Давид же залишався в Єрусалимі.
2
И҆ бы́сть при ве́черѣ, и҆ воста̀ даві́дъ ѿ ло́жа своегѡ̀, и҆ хожда́ше на кро́вѣ до́мꙋ ца́рскагѡ, и҆ оу҆ви́дѣ женꙋ̀ съ кро́ва мы́ющꙋюсѧ: жена́ же взо́ромъ добра̀ велмѝ:
2
Одного разу надвечір Давид, вставши з постелі, прогулювався на покрівлі царського дому і побачив з покрівлі жінку, яка купається; а та жінка була дуже красива.
3
и҆ посла̀ даві́дъ, и҆ взыска̀ женꙋ̀, и҆ речѐ: не сїѧ́ ли вирсаві́а дще́рь є҆лїа́влѧ, жена̀ оу҆рі́и хетте́анина;
3
І послав Давид розвідати, хто ця жінка? І сказали йому: це Вирсавія, дочка Елиама, дружина Урії хеттеянина.
4
И҆ посла̀ даві́дъ слꙋги̑, и҆ взѧ̀ ю҆̀, и҆ вни́де къ не́й, и҆ преспа̀ съ не́ю: и҆ та̀ бѣ̀ ѡ҆чи́стиласѧ ѿ нечистоты̀ своеѧ̀, и҆ возврати́сѧ въ до́мъ сво́й.
4
Давид послав слуг узяти її; і вона прийшла до нього, і він спав з нею. Коли ж вона очистилася від нечистоти своєї, повернулася в дім свій.
5
И҆ зача́тъ жена̀ во чре́вѣ: и҆ посла́вши возвѣстѝ даві́дꙋ и҆ речѐ: сѐ, а҆́зъ є҆́смь во чре́вѣ и҆мꙋ́щаѧ.
5
Жінка ця зробилася вагітною і послала сповістити Давида, говорячи: я вагітна.
6
И҆ посла̀ даві́дъ ко і҆ѡа́вꙋ, глаго́лѧ: послѝ ко мнѣ̀ оу҆рі́ю хетте́анина. И҆ посла̀ і҆ѡа́въ оу҆рі́ю къ даві́дꙋ.
6
І послав Давид сказати Іоаву: пришли до мене Урію хеттеянина. І послав Іоав Урію до Давида.
7
И҆ прїи́де оу҆рі́а и҆ вни́де къ немꙋ̀, и҆ вопросѝ є҆го̀ даві́дъ ѡ҆ ми́рѣ і҆ѡа́ва и҆ ѡ҆ ми́рѣ люді́й и҆ ѡ҆ ми́рѣ бра́ни.
7
І прийшов до нього Урія, і розпитав його Давид про становище Іоава і про становище народу, і про хід війни.
8
И҆ речѐ даві́дъ ко оу҆рі́и: и҆дѝ въ до́мъ тво́й, и҆ оу҆мы́й но́зѣ твоѝ. И҆ и҆зы́де оу҆рі́а и҆з̾ до́мꙋ царе́ва, и҆ и҆́де в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ снѣ́дь царе́ва.
8
І сказав Давид Урії: йди додому й омий ноги свої. І вийшов Урія з дому царського, а слідом за ним понесли і царську страву.
9
И҆ спа̀ оу҆рі́а пред̾ враты̀ до́мꙋ царе́ва съ рабы̑ господи́на своегѡ̀, а҆ не и҆́де въ до́мъ сво́й.
9
Але Урія спав біля воріт царського дому з усіма слугами свого господаря, і не пішов у свій дім.
10
И҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ не ходѝ оу҆рі́а въ до́мъ сво́й. И҆ речѐ даві́дъ ко оу҆рі́и: не съ пꙋти́ ли прише́лъ є҆сѝ; почто̀ не вше́лъ є҆сѝ въ до́мъ тво́й;
10
І донесли Давиду, говорячи: не пішов Урія в дім свій. І сказав Давид Урії: ось, ти прийшов з дороги; чому ж не пішов ти в дім свій?
11
И҆ речѐ оу҆рі́а къ даві́дꙋ: кївѡ́тъ бж҃їй и҆ і҆и҃ль и҆ і҆ꙋ́да пребыва́ютъ въ кꙋ́щахъ, и҆ господи́нъ мо́й і҆ѡа́въ и҆ рабѝ господи́на моегѡ̀ на лицы̀ се́лъ пребыва́ютъ, а҆́зъ же вни́дꙋ ли въ до́мъ мо́й ꙗ҆́сти и҆ пи́ти и҆ спа́ти съ жено́ю мое́ю; ка́кѡ; жива̀ дꙋша̀ твоѧ̀, а҆́ще сотворю̀ глаго́лъ се́й.
11
І сказав Урія Давиду: ковчег [Божий] і Ізраїль й Іуда знаходяться в наметах, і господар мій Іоав і раби господаря мого перебувають у полі, а я ввійшов би в дім свій їсти і пити і спати зі своєю дружиною! Клянуся твоїм життям і життям душі твоєї, цього я не зроблю.
12
И҆ речѐ даві́дъ ко оу҆рі́и: посѣдѝ здѣ̀ и҆ дне́сь, и҆ заꙋ́тра ѿпꙋщꙋ́ тѧ. И҆ пребы́сть оу҆рі́а во і҆ерⷭ҇ли́мѣ въ то́й де́нь и҆ во оу҆́трешнїй.
12
І сказав Давид Урії: залишся тут і на цей день, а завтра я відпущу тебе. І залишився Урія в Єрусалимі на цей день до завтра.
13
И҆ призва̀ є҆го̀ даві́дъ, и҆ ꙗ҆дѐ пред̾ ни́мъ и҆ пїѧ́ше, и҆ оу҆поѝ є҆го̀, и҆ ѿи́де въ ве́черъ спа́ти на ло́же своѐ съ рабы̑ господи́на своегѡ̀, въ до́мъ же сво́й не и҆́де.
13
І запросив його Давид, і їв Урія перед ним і пив, і напоїв його Давид. Але ввечері Урія пішов спати на постіль свою з рабами господаря свого, а у свій дім не пішов.
14
И҆ бы́сть оу҆́тро, и҆ написа̀ даві́дъ писа́нїе ко і҆ѡа́вꙋ, и҆ посла̀ рꙋко́ю оу҆рі́иною.
14
Зранку Давид написав листа до Іоава і послав його з Урією.
15
И҆ написа̀ въ писа́нїи, глаго́лѧ: введѝ оу҆рі́ю проти́вꙋ бра́ни крѣ́пкїѧ и҆ возврати́тесѧ вспѧ́ть ѿ негѡ̀, да ꙗ҆́звенъ бꙋ́детъ и҆ оу҆́мретъ.
15
В листі він написав так: поставте Урію там, де буде найсильніша битва, і відступіть від нього, щоб він був уражений і помер.
16
И҆ бы́сть є҆гда̀ стрежа́ше і҆ѡа́въ оу҆ гра́да, и҆ поста́ви оу҆рі́ю на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же вѣ́дѧше, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жїе си́льни та́мѡ.
16
Тому, коли Іоав облягав місто, то поставив він Урію на такому місці, про яке знав, що там хоробрі люди.
17
И҆ и҆зыдо́ша мꙋ́жїе и҆з̾ гра́да и҆ бїѧ́хꙋсѧ со і҆ѡа́вомъ: и҆ падо́ша ѿ люді́й ѿ рабѡ́въ даві́довыхъ, оу҆́мре же и҆ оу҆рі́а хетте́анинъ.
17
І вийшли люди з міста й билися з Іоавом, і впали деякі з народу, зі слуг Давидових; був убитий також і Урія хеттеянин.
18
И҆ посла̀ і҆ѡа́въ, и҆ возвѣстѝ даві́дꙋ всѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же ѡ҆ бра́ни, глаго́лати къ царю̀.
18
І послав Іоав донести Давиду про весь хід битви.
19
И҆ заповѣ́да (і҆ѡа́въ) послꙋ̀, глаго́лѧ: є҆гда̀ сконча́еши всѧ̑ рѣ̑чи, ꙗ҆̀же ѿ бра́ни, къ царю̀ глаго́лати,
19
І наказав посланому, говорячи: коли ти розповіси цареві про весь хід битви
20
и҆ бꙋ́детъ а҆́ще разгнѣ́ваетсѧ ца́рь и҆ рече́тъ тѝ: почто̀ прибли́жистесѧ ко гра́дꙋ на бра́нь; не вѣ́дасте ли, ꙗ҆́кѡ стрѣлѧ́ти бꙋ́дꙋтъ съ стѣны̀;
20
і побачиш, що цар розгнівався, і скаже тобі: «навіщо ви так близько підходили до міста битися? хіба ви не знали, що зі стіни будуть кидати на вас?
21
кто̀ оу҆бѝ а҆вїмеле́ха сы́на і҆ероваа́лѧ сы́на ни́рова; не жена́ ли ве́рже на́нь оу҆ло́мкомъ же́рнова съ стѣны̀, (и҆ оу҆разѝ є҆го̀,) и҆ оу҆́мре въ ѳама́сѣ; почто̀ пристꙋпа́сте къ стѣнѣ̀; и҆ рече́ши: и҆ ра́бъ тво́й оу҆рі́а хетте́анинъ (оу҆бїе́нъ бы́сть, и҆) оу҆́мре.
21
хто убив Авимелеха, сина Ієроваалового? чи не жінка кинула на нього зі стіни уламок жорна [й уразила його], і він помер у Тевеці? Навіщо ж ви близько підходили до стіни?», тоді ти скажи: і раб твій Урія хеттеянин також [уражений і] помер.
22
И҆ и҆́де посо́лъ і҆ѡа́вль къ царю̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ прїи́де, и҆ возвѣстѝ даві́дꙋ всѧ̑, є҆ли̑ка глаго́ла є҆мꙋ̀ і҆ѡа́въ, всѧ̑ глаго́лы бра́ни. И҆ разгнѣ́васѧ даві́дъ на і҆ѡа́ва и҆ речѐ къ послꙋ̀: почто̀ прибли́жистесѧ ко гра́дꙋ би́тисѧ; не вѣ́дасте ли, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́звени бꙋ́дете со стѣны̀; кто̀ оу҆бѝ а҆вїмеле́ха сы́на і҆ероваа́лѧ; не жена́ ли ве́рже на́нь оу҆ло́мокъ же́рнова со стѣны̀, и҆ оу҆́мре въ ѳама́сѣ; почто̀ прибли́жистесѧ къ стѣнѣ̀;
22
І пішов [посланий від Іоава до царя в Єрусалим], і прийшов, і розповів Давиду про все, для чого послав його Іоав, про весь хід битви. [І розгнівався Давид на Іоава і сказав посланому: навіщо ви близько підходили до міста битися? хіба ви не знали, що вас уражати будуть зі стіни? хто убив Авимелеха, сина Ієроваалового? чи не жінка кинула на нього зі стіни уламок жорна, і він помер у Тевеці? Навіщо ви близько підходили до стіни?]
23
И҆ речѐ посо́лъ къ даві́дꙋ: ꙗ҆́кѡ оу҆крѣпи́шасѧ на ны̀ мꙋ́жїе и҆ и҆зыдо́ша на ны̀ на село̀, и҆ гони́хомъ ѧ҆̀ до вра́тъ гра́да:
23
Тоді посланий сказав Давиду: долали нас ті люди і вийшли до нас у поле, і ми переслідували їх до входу у ворота;
24
и҆ стрѣлѧ́ша стрѣлцы̀ со стѣны̀ на рабы̑ твоѧ̑, и҆ оу҆мро́ша ѿ ѻ҆́трѡкъ ца́рскихъ, и҆ ра́бъ тво́й оу҆рі́а хетте́анинъ оу҆́мре.
24
тоді стріляли стрільці зі стіни на рабів твоїх, і померли деякі з рабів царя; помер також і раб твій Урія хеттеянин.
25
И҆ речѐ даві́дъ къ послꙋ̀: си́це да рече́ши ко і҆ѡа́вꙋ: да не бꙋ́детъ ѕло̀ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма сло́во сїѐ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆вогда̀ оу҆́бѡ си́це, ѻ҆вогда́ же и҆на́кѡ поѧда́етъ ме́чь: оу҆крѣпѝ бра́нь твою̀ на гра́дъ, и҆ раскопа́й и҆̀: и҆ оу҆крѣпѝ є҆го̀.
25
Тоді сказав Давид посланому: так скажи Іоаву: «нехай не бентежить тебе ця справа, тому що меч поїдає іноді того, іноді цього; посиль війну твою проти міста і зруйнуй його». Так підбадьор його.
26
И҆ оу҆слы́ша жена̀ оу҆рі́ина, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре оу҆рі́а мꙋ́жъ є҆ѧ̀, и҆ рыда́ше по мꙋ́жи свое́мъ.
26
І почула дружина Урії, що помер Урія, чоловік її, і плакала за чоловіком своїм.
27
И҆ пре́йде пла́чь, и҆ посла̀ даві́дъ, и҆ введѐ ю҆̀ въ до́мъ сво́й, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ жена̀, и҆ родѝ є҆мꙋ̀ сы́на. И҆ ѕо́лъ ꙗ҆ви́сѧ глаго́лъ, є҆го́же сотворѝ даві́дъ, пред̾ ѻ҆чи́ма гдⷭ҇нима.
27
Коли скінчився час плачу, Давид послав, і взяв її в дім свій, і вона стала його дружиною і народила йому сина. І було це діло, яке вчинив Давид, зле в очах Господа.
Глава́ в҃і
1
И҆ посла̀ гдⷭ҇ь наѳа́на прⷪ҇ро́ка къ даві́дꙋ. И҆ вни́де къ немꙋ̀ (и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ѿвѣща́й мѝ, царю̀, нн҃ѣ сꙋ́дъ се́й:) и҆ речѐ є҆мꙋ̀: два̀ мꙋ̑жа бѣ́ста во є҆ди́нѣмъ гра́дѣ, є҆ди́нъ бога́тъ, а҆ дрꙋгі́й оу҆бо́гъ:
1
І послав Господь Нафана [пророка] до Давида, і той прийшов до нього і сказав йому: в одному місті було два чоловіка, один багатий, а другий бідний;
2
и҆ оу҆ бога́тагѡ стада̀ бѧ́хꙋ и҆ бꙋ́йволи мно́зи ѕѣлѡ̀,
2
у багатого було дуже багато дрібної і великої худоби,
3
оу҆ оу҆бо́гагѡ же ничто́же бѣ̀, но то́кмѡ а҆́гница є҆ди́на ма́ла, ю҆́же стѧжа̀ и҆ снабдѣ̀, и҆ вскормѝ ю҆̀, и҆ возрастѐ съ ни́мъ и҆ съ сына́ми є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ: ѿ хлѣ́ба є҆гѡ̀ ꙗ҆дѧ́ше и҆ ѿ ча́ши є҆гѡ̀ пїѧ́ше, и҆ на ло́нѣ є҆гѡ̀ почива́ше, и҆ бѣ̀ є҆мꙋ̀ ꙗ҆́кѡ дще́рь:
3
а у бідного нічого, крім однієї овечки, яку він купив маленькою і вигодував, і вона виросла в нього разом з дітьми його; від хліба його вона їла, і з його чаші пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як дочка;
4
и҆ прїи́де нѣ́кто съ пꙋтѝ къ мꙋ́жꙋ бога́томꙋ, и҆ не восхотѣ̀ взѧ́ти ѿ ста́дъ свои́хъ и҆ ѿ бꙋ́йволицъ свои́хъ на сотворе́нїе ѡ҆бѣ́да пꙋ́тникꙋ прише́дшꙋ къ немꙋ̀: но взѧ̀ а҆́гницꙋ оу҆бо́гагѡ, и҆ оу҆гото́ва ю҆̀ на ѡ҆бѣ́дъ мꙋ́жꙋ прише́дшꙋ къ немꙋ̀.
4
і прийшов до багатої людини подорожній, і той пошкодував узяти зі своїх овець або волів, щоб приготувати [обід] для подорожнього, який прийшов до нього, а взяв овечку бідняка і приготував її для чоловіка, який прийшов до нього.
5
И҆ разгнѣ́васѧ гнѣ́вомъ ѕѣлѡ̀ даві́дъ на мꙋ́жа (того̀), и҆ речѐ даві́дъ къ наѳа́нꙋ: жи́въ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ сы́нъ сме́рти є҆́сть мꙋ́жъ сотвори́вый сїѐ:
5
Сильно розгнівався Давид на цього чоловіка і сказав Нафану: живий Господь! гідний смерти чоловік, який зробив це;
6
и҆ а҆́гницꙋ возврати́тъ седмери́цею за сїѐ, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ глаго́лъ се́й, и҆ за сїѐ, ꙗ҆́кѡ не пощадѣ̀.
6
і за овечку він повинен заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, і за те, що не мав жалю.
7
И҆ речѐ наѳа́нъ къ даві́дꙋ: ты̀ є҆сѝ мꙋ́жъ сотвори́вый сїѐ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: а҆́зъ є҆́смь пома́завый тѧ̀ въ царѧ̀ над̾ і҆и҃лемъ, и҆ а҆́зъ є҆́смь и҆зба́вивый тѧ̀ ѿ рꙋкѝ саꙋ́ловы:
7
І сказав Нафан Давиду: ти — той чоловік, [який зробив це]. Так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем і Я визволив тебе від руки Саула,
8
и҆ да́хъ тѝ до́мъ господи́на твоегѡ̀ и҆ жєны̀ господи́на твоегѡ̀ на ло́но твоѐ, и҆ да́хъ тѝ до́мъ і҆и҃левъ и҆ і҆ꙋ́динъ: и҆ а҆́ще ма́ло тѝ є҆́сть, приложꙋ̀ тебѣ̀ къ си̑мъ:
8
і дав тобі дім господаря твого і дружин господаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів та Іудин, і, якщо цього [для тебе] мало, додав би тобі ще більше;
9
и҆ что̀ ꙗ҆́кѡ презрѣ́лъ є҆сѝ сло́во гдⷭ҇не, є҆́же сотвори́ти лꙋка́вое пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀; оу҆рі́ю хетте́анина оу҆би́лъ є҆сѝ мече́мъ, и҆ женꙋ̀ є҆гѡ̀ поѧ́лъ є҆сѝ себѣ̀ въ женꙋ̀, и҆ того̀ оу҆би́лъ є҆сѝ мече́мъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ:
9
навіщо ж ти зневажив слово Господа, зробивши зле перед очима Його? Урію хеттеянина ти вразив мечем; дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонитян;
10
и҆ нн҃ѣ не ѿстꙋ́питъ ме́чь ѿ до́мꙋ твоегѡ̀ до вѣ́ка: занѐ оу҆ничижи́лъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ поѧ́лъ є҆сѝ женꙋ̀ оу҆рі́и хетте́анина въ женꙋ̀ себѣ̀:
10
отже, не відступить меч від дому твого повіки, за те, що ти зневажив Мене і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною.
11
сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ воздви́гнꙋ на тѧ̀ ѕла̑ѧ ѿ до́мꙋ твоегѡ̀, и҆ возмꙋ̀ жєны̀ твоѧ̑ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма и҆ да́мъ бли́жнемꙋ твоемꙋ̀, и҆ бꙋ́детъ спа́ти со жена́ми твои́ми пред̾ со́лнцемъ си́мъ:
11
Так говорить Господь: ось, Я пошлю на тебе зло з дому твого, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати з дружинами твоїми перед цим сонцем;
12
ꙗ҆́кѡ ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ вта́йнѣ, а҆́зъ же сотворю̀ гл҃го́лъ се́й пред̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ и҆ пред̾ со́лнцемъ си́мъ.
12
ти зробив таємно, а Я зроблю це перед усім Ізраїлем і перед сонцем.
13
И҆ речѐ даві́дъ къ наѳа́нꙋ: согрѣши́хъ ко гдⷭ҇ꙋ. И҆ речѐ наѳа́нъ къ даві́дꙋ: и҆ гдⷭ҇ь ѿѧ̀ согрѣше́нїе твоѐ, не оу҆́мреши:
13
І сказав Давид Нафану: згрішив я перед Господом. І сказав Нафан Давиду: і Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш;
14
ѻ҆ба́че ꙗ҆́кѡ поѡщрѧ́ѧ и҆з̾ѡстри́лъ є҆сѝ врагѡ́въ гдⷭ҇нихъ глаго́ломъ си́мъ, и҆ сы́нъ тво́й роди́выйсѧ тебѣ̀ сме́ртїю оу҆́мретъ.
14
але оскільки ти цим ділом подав привід ворогам Господа хулити Його, то помре народжений у тебе син.
15
И҆ ѿи́де наѳа́нъ въ до́мъ сво́й. И҆ сокрꙋшѝ гдⷭ҇ь дѣ́тище, є҆́же родѝ жена̀ оу҆рі́ина даві́дꙋ, и҆ разболѣ́сѧ.
15
І пішов Нафан у дім свій. І вразив Господь дитя, яке народила дружина Урії Давиду, і воно занедужало.
16
И҆ взыска̀ даві́дъ бг҃а ѡ҆ дѣ́тищи, и҆ пости́сѧ даві́дъ посто́мъ, и҆ вни́де и҆ водвори́сѧ, и҆ лежа́ше на землѝ:
16
І молився Давид Богу за немовля, і постився Давид, і, усамітнившись, провів ніч, лежачи на землі.
17
и҆ внидо́ша къ немꙋ̀ старѣ̑йшины до́мꙋ є҆гѡ̀ воздви́гнꙋти є҆го̀ ѿ землѝ, и҆ не восхотѣ̀, и҆ не ꙗ҆дѐ съ ни́ми хлѣ́ба.
17
І ввійшли до нього старійшини дому його, щоб підняти його з землі; але він не хотів, і не їв з ними хліба.
18
И҆ бы́сть въ де́нь седмы́й, и҆ оу҆́мре ѻ҆троча̀. И҆ оу҆боѧ́шасѧ рабѝ даві́дѡвы повѣ́дати є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ѻ҆троча̀, рѣ́ша бо: сѐ, є҆гда̀ ѻ҆троча̀ є҆щѐ жи́во бѧ́ше, глаго́лахомъ къ немꙋ̀, и҆ не послꙋ́ша гла́са на́шегѡ: и҆ ка́кѡ рече́мъ къ немꙋ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ѻ҆троча̀, и҆ сотвори́тъ ѕла̑ѧ;
18
На сьомий день дитя померло, і слуги Давидові боялися донести йому, що померло немовля; тому що, говорили вони, коли немовля було ще живе, і ми умовляли його, і він не слухав голосу нашого, як же ми скажемо йому: «померло дитя»? Він зробить що-небудь зле.
19
И҆ разꙋмѣ̀ даві́дъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ ше́пчꙋтъ, и҆ позна̀ даві́дъ, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ѻ҆троча̀. И҆ речѐ даві́дъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: оу҆́мре ли ѻ҆троча̀; и҆ рѣ́ша: оу҆́мре.
19
І побачив Давид, що слуги його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид слуг своїх: померло дитя? І сказали: померло.
20
И҆ воста̀ даві́дъ ѿ землѝ, и҆ оу҆мы́сѧ и҆ пома́засѧ, и҆ и҆змѣнѝ ри̑зы своѧ̑, и҆ вни́де въ до́мъ бж҃їй, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ вни́де въ до́мъ сво́й, и҆ просѝ ꙗ҆́сти хлѣ́ба, и҆ предложи́ша є҆мꙋ̀ хлѣ́бъ, и҆ ꙗ҆дѐ.
20
Тоді Давид встав із землі й умився, і помазався, і перемінив одяг свій, і пішов у дім Господній, і молився. Повернувшись додому, повелів, щоб подали йому хліба, і він їв.
21
И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ къ немꙋ̀: что̀ глаго́лъ се́й, є҆го́же сотвори́лъ є҆сѝ ѻ҆троча́те ра́ди, ꙗ҆́кѡ є҆щѐ сꙋ́щꙋ ѻ҆троча́ти жи́вꙋ, пости́лсѧ є҆сѝ и҆ пла́калъ и҆ бдѣ́лъ є҆сѝ: є҆гда́ же оу҆́мре ѻ҆троча̀, воста́лъ, и҆ ꙗ҆́лъ є҆сѝ хлѣ́бъ, и҆ пи́лъ є҆сѝ;
21
І сказали йому слуги його: що означає, що ти так робиш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав [і не спав]; а коли дитя померло, ти встав і їв хліб [і пив]?
22
И҆ речѐ даві́дъ: є҆гда̀ бѣ̀ ѻ҆троча̀ є҆щѐ жи́во, пости́хсѧ и҆ пла́кахъ, ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: кто̀ вѣ́сть, поми́лꙋетъ ли мѧ̀ гдⷭ҇ь и҆ жи́во бꙋ́детъ ѻ҆троча̀;
22
І сказав Давид: доки дитя було живе, я постився і плакав, бо думав: хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитя залишиться живим?
23
нн҃ѣ же оу҆́мре, почто̀ мнѣ̀ пости́тисѧ; є҆да̀ возмогꙋ̀ возврати́ти є҆̀ ктомꙋ̀; а҆́зъ и҆́мамъ и҆тѝ къ немꙋ̀, то́е же не возврати́тсѧ ко мнѣ̀.
23
А тепер воно померло; навіщо ж мені поститися? Хіба я можу повернути його? Я піду до нього, а воно не повернеться до мене.
24
И҆ оу҆тѣ́ши даві́дъ вирсаві́ю женꙋ̀ свою̀, и҆ вни́де къ не́й и҆ спа̀ съ не́ю, и҆ зача̀ и҆ родѝ сы́на, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ соломѡ́нъ: и҆ гдⷭ҇ь возлюбѝ є҆го̀.
24
І утішив Давид Вирсавію, дружину свою, і ввійшов до неї і спав з нею; і вона [зачала і] народила сина, і нарекла йому ім’я: Соломон. І Господь полюбив його
25
И҆ посла̀ рꙋко́ю наѳа́на прⷪ҇ро́ка, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆еддеді̀ сло́вомъ гдⷭ҇нимъ.
25
і послав пророка Нафана, і він нарік йому ім’я: Ієдидія* за словом Господа.
26
І҆ѡа́въ же воева̀ въ равва́ѳѣ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ и҆ взѧ̀ гра́дъ ца́рства.
26
Іоав воював проти Равви аммонитської і майже взяв цареве місто.
27
И҆ посла̀ і҆ѡа́въ вѣ́стники къ даві́дꙋ и҆ речѐ: воева́хъ на равва́ѳъ и҆ взѧ́хъ гра́дъ во́дъ:
27
І послав Іоав до Давида сказати йому: я напав на Равву й оволодів водою міста;
28
и҆ нн҃ѣ соберѝ ѡ҆ста́нокъ люді́й и҆ ѡ҆полчи́сѧ на гра́дъ, и҆ прїимѝ є҆го̀, да не а҆́зъ возмꙋ̀ гра́дъ, и҆ нарече́тсѧ и҆́мѧ моѐ на не́мъ.
28
тепер збери інших людей і підступи до міста і візьми його; тому що, коли я візьму його, то моє ім’я буде наречене йому.
29
И҆ собра̀ даві́дъ всѧ̑ лю́ди, и҆ по́йде въ равва́ѳъ, и҆ ѡ҆полчи́сѧ на́нь, и҆ взѧ̀ є҆го̀:
29
І зібрав Давид весь народ і пішов до Равви, і воював проти неї і взяв її.
30
и҆ взѧ̀ вѣне́цъ молхо́ма царѧ̀ и҆́хъ съ главы̀ є҆гѡ̀, тала́нтъ зла́та вѣ́съ є҆гѡ̀, и҆ ѿ ка́менїѧ дра́га, и҆ бѣ̀ на главѣ̀ даві́довѣ, и҆ коры́сть и҆знесѐ и҆з̾ гра́да мно́гꙋ ѕѣлѡ̀:
30
І взяв Давид вінець царя їх з голови його, — а в ньому було золота талант і дорогоцінний камінь, — і поклав його Давид на свою голову, і здобичі з міста виніс дуже багато.
31
и҆ лю́ди сꙋ́щыѧ въ не́мъ и҆зведѐ, и҆ положѝ на пилы̑ и҆ на трезꙋ́бы желѣ̑зны и҆ сѣки̑ры жєлѣ́зны, и҆ превожда́ше и҆̀хъ сквозѣ̀ пе́щь плі́нѳѧнꙋ. И҆ та́кѡ сотворѝ всѣ̑мъ градѡ́мъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ. И҆ возврати́сѧ даві́дъ и҆ ве́сь і҆и҃ль во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
31
А людей, які були у ньому, він вивів і поклав їх під пилки, під залізні молотарки, під залізні сокири, і кинув їх у випалювальні печі. Так він учинив з усіма містами аммонитськими. І повернувся після того Давид і весь народ в Єрусалим.
Глава́ г҃і
1
И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ оу҆ а҆вессалѡ́ма сы́на даві́дова бѣ̀ сестра̀ добра̀ взо́ромъ ѕѣлѡ̀, и҆́мѧ же є҆́й ѳама́рь, и҆ возлюбѝ ю҆̀ а҆мнѡ́нъ сы́нъ даві́довъ:
1
І було після того: в Авессалома, сина Давидового, була сестра красива, на ім’я Фамар, і полюбив її Амнон, син Давида.
2
и҆ скорбѧ́ше а҆мнѡ́нъ, ꙗ҆́кѡ и҆ разболѣ́тисѧ (є҆мꙋ̀) сестры̀ своеѧ̀ ра́ди ѳама́ры, занѐ дѣ́ва бѧ́ше сїѧ̀, и҆ не оу҆до́бно бѣ̀ пред̾ ѻ҆чи́ма а҆мнѡ́нима что̀ сотвори́ти є҆́й.
2
Й уболівав Амнон до того, що занедужав через Фамар, сестру свою; тому що вона була дівчина, і Амнону здавалося тяжким що-небудь зробити з нею.
3
И҆ бѣ̀ а҆мнѡ́нꙋ дрꙋ́гъ, и҆́мѧ же є҆мꙋ̀ і҆ѡнада́въ, сы́нъ самаа̀ бра́та даві́дова, и҆ і҆ѡнада́въ мꙋ́жъ мꙋ́дръ ѕѣлѡ̀.
3
Але в Амнона був друг, на ім’я Іонадав, син Самая, брата Давидового; і був Іонадав людиною дуже хитрою.
4
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ (і҆ѡнада́въ): что́ ти, ꙗ҆́кѡ ты̀ та́кѡ боли́ши, сы́не царе́въ, оу҆́трѡ оу҆́трѡ; и҆ не возвѣща́еши мѝ; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆мнѡ́нъ: ѳама́рꙋ сестрꙋ̀ а҆вессалѡ́ма бра́та моегѡ̀ а҆́зъ люблю̀.
4
І він сказав йому: від чого ти так худнеш з кожним днем, сину царя, — чи не відкриєш мені? І сказав йому Амнон: Фамар, сестру Авессалома, брата мого, люблю я.
5
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆ѡнада́въ: лѧ́зи на посте́ли твое́й и҆ разболи́сѧ, и҆ вни́детъ ѻ҆те́цъ тво́й ви́дѣти тѧ̀, и҆ рече́ши къ немꙋ̀: да прїи́детъ нн҃ѣ ѳама́рь сестра̀ моѧ̀, и҆ да мѝ да́стъ ꙗ҆́сти, и҆ да сотвори́тъ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма снѣ́дь, да оу҆ви́ждꙋ и҆ вкꙋшꙋ̀ ѿ рꙋ́къ є҆ѧ̀.
5
І сказав йому Іонадав: лягай у постіль твою, і прикинься хворим; і коли батько твій прийде відвідати тебе, скажи йому: нехай прийде Фамар, сестра моя, і підкріпить мене їжею, приготувавши страву на моїх очах, щоб я бачив, і їв з рук її.
6
И҆ лѧ́же а҆мнѡ́нъ и҆ разболѣ́сѧ: и҆ вни́де ца́рь ви́дѣти є҆го̀. И҆ речѐ а҆мнѡ́нъ къ царю̀: да прїи́детъ нн҃ѣ ѳама́рь сестра̀ моѧ̀ ко мнѣ̀ и҆ да и҆спече́тъ два̀ прѧ̑жма пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, и҆ и҆́мамъ ꙗ҆́сти ѿ рꙋкꙋ̀ є҆ѧ̀.
6
І ліг Амнон і прикинувся хворим, і прийшов цар відвідати його; і сказав Амнон царю: нехай прийде Фамар, сестра моя, і спече на моїх очах корж, або два, і я поїм з рук її.
7
И҆ посла̀ даві́дъ къ ѳама́рѣ въ до́мъ, глаго́лѧ: и҆дѝ нн҃ѣ въ до́мъ а҆мнѡ́на бра́та твоегѡ̀ и҆ сотворѝ є҆мꙋ̀ снѣ́дь.
7
І послав Давид до Фамар в дім сказати: піди в дім Амнона, брата твого, і приготуй йому страву.
8
И҆ и҆́де ѳама́рь въ до́мъ а҆мнѡ́на бра́та своегѡ̀, и҆ то́й лежа́ше. И҆ взѧ̀ тѣ́сто, и҆ смѣсѝ, и҆ оу҆стро́и пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀, и҆ и҆спечѐ прѧ̑жма:
8
І пішла вона в дім брата свого Амнона; а він лежить. І взяла вона борошна і замісила, і приготувала на очах його і спекла коржі,
9
и҆ взѧ̀ сковрадꙋ̀ и҆ и҆зложѝ пред̾ него̀, и҆ не восхотѣ̀ ꙗ҆́сти. И҆ речѐ а҆мнѡ́нъ: и҆зжени́те всѧ̑ мꙋ́жы ѿ менє̀. И҆ и҆згна́ша всѧ̑ мꙋ́жы ѿ негѡ̀.
9
і взяла сковороду і виклала перед ним; але він не хотів їсти. І сказав Амнон: нехай усі вийдуть від мене. І вийшли від нього всі люди,
10
И҆ речѐ а҆мнѡ́нъ къ ѳама́рѣ: внеси́ ми снѣ́дь во внꙋ́треннюю хра́минꙋ, и҆ ꙗ҆́мъ ѿ рꙋкꙋ̀ твоє́ю. И҆ взѧ̀ ѳама́рь прѧ̑жма, ꙗ҆̀же и҆спечѐ, и҆ внесѐ а҆мнѡ́нꙋ бра́тꙋ своемꙋ̀ во внꙋ́треннюю хра́минꙋ,
10
і сказав Амнон Фамар: віднеси страву у внутрішню кімнату, і я поїм з рук твоїх. І взяла Фамар коржі, що приготувала, і віднесла Амнону, братові своєму, у внутрішню кімнату.
11
и҆ предста́ви є҆мꙋ̀ да ꙗ҆́стъ. И҆ ꙗ҆́тъ ю҆̀, и҆ речѐ є҆́й: грѧдѝ, лѧ́зи со мно́ю, сестро̀ моѧ̀.
11
І коли вона поставила перед ним, щоб він їв, то він схопив її, і сказав їй: іди, лягай зі мною, сестро моя.
12
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: нѝ, бра́те мо́й, не ѡ҆брꙋга́й менѐ, поне́же не сотвори́тсѧ та́кѡ во і҆и҃ли, не сотворѝ безꙋ́мїѧ сегѡ̀:
12
Але вона сказала: ні, брате мій, не знечещуй мене, тому що не робиться так в Ізраїлі; не роби цього безумства.
13
и҆ а҆́зъ ка́мѡ скры́ю безче́стїе моѐ; и҆ ты̀ бꙋ́деши ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ безꙋ́мныхъ во і҆и҃ли: и҆ нн҃ѣ глаго́ли къ царю̀, да не ѿлꙋчи́тъ менѐ ѿ тебє̀.
13
І я, куди я піду з моїм нечестям? І ти, ти будеш одним із безумних в Ізраїлі. Ти поговори з царем; він не відмовить віддати мене тобі.
14
И҆ не восхотѣ̀ а҆мнѡ́нъ послꙋ́шати гла́са є҆ѧ̀, и҆ преѡдолѣ̀ є҆́й, и҆ смирѝ ю҆̀, и҆ преспа̀ съ не́ю.
14
Але він не хотів слухати слів її, і переборов її, і зґвалтував її, і лежав з нею.
15
И҆ возненави́дѣ ю҆̀ а҆мнѡ́нъ не́навистїю вели́кою ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ ве́лїимъ ненавидѣ́нїемъ возненави́дѣ ю҆̀ па́че любвѐ, є҆́юже люблѧ́ше ю҆̀, и҆ речѐ є҆́й а҆мнѡ́нъ: воста́ни и҆ ѿидѝ.
15
Потім зненавидів її Амнон величезною ненавистю, так що ненависть, якою він зненавидів її, була сильнішою за любов, яку мав до неї; і сказав Амнон: встань, іди.
16
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ѳама́рь: (нѝ, бра́те,) ꙗ҆́кѡ ѕло́ба бо́лши є҆́сть послѣ́днѧѧ па́че пе́рвыѧ, ю҆́же сотвори́лъ є҆сѝ со мно́ю, є҆́же ѿсла́ти менѐ. И҆ не восхотѣ̀ а҆мнѡ́нъ слы́шати гла́са є҆ѧ̀.
16
І [Фамар] сказала йому: ні, [брате]; прогнати мене — це зло більше за перше, яке ти зробив із мною. Але він не хотів слухати її.
17
И҆ призва̀ ѻ҆́трока своего̀, приста́вника до́мꙋ своегѡ̀, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ѿслѝ нн҃ѣ сїю̀ ѿ менє̀ во́нъ, и҆ заключѝ двє́ри в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀.
17
І покликав слугу свого, який служив йому, і сказав: прожени цю від мене геть і замкни двері за нею.
18
И҆ бѣ̀ ри́за на не́й и҆спещре́на, поне́же та́кѡ ѡ҆блача́хꙋсѧ дщє́ри царє́вы, сꙋ́щыѧ дѣви̑цы, во ѻ҆дє́жды своѧ̑. И҆ и҆зведѐ ю҆̀ во́нъ слꙋга̀ є҆гѡ̀ и҆ затворѝ двє́ри в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀.
18
На ній був різнобарвний одяг, бо такий верхній одяг носили царські дочки-дівчата. І вивів її слуга геть і замкнув за нею двері.
19
И҆ взѧ̀ ѳама́рь пе́пелъ, и҆ насы́па на главꙋ̀ свою̀, и҆ ѻ҆де́ждꙋ и҆спещре́ннꙋю растерза̀ на себѣ̀, и҆ возложѝ рꙋ́цѣ своѝ на главꙋ̀ свою̀, и҆ и҆дꙋ́щи и҆дѧ́ше и҆ вопїѧ́ше.
19
І посипала Фамар попелом голову свою, і роздерла різнобарвний одяг, який мала на собі, і поклала руки свої на голову свою, і так ішла і волала.
20
И҆ речѐ къ не́й а҆вессалѡ́мъ бра́тъ є҆ѧ̀: є҆да̀ а҆мнѡ́нъ бра́тъ тво́й бы́сть съ тобо́ю; и҆ нн҃ѣ, сестро̀ моѧ̀, оу҆молчѝ, ꙗ҆́кѡ бра́тъ тво́й є҆́сть: не полага́й на се́рдцы твое́мъ є҆́же глаго́лати сло́во сїѐ. И҆ сѣ́де ѳама́рь вдо́вствꙋющи въ домꙋ̀ а҆вессалѡ́ма бра́та своегѡ̀.
20
І сказав їй Авессалом, брат її: чи не Амнон, брат твій, був з тобою? — але тепер мовчи, сестро моя; він — брат твій; не тужи серцем твоїм про цю справу. І жила Фамар на самоті в домі Авессалома, брата свого.
21
И҆ слы́ша ца́рь даві́дъ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑, и҆ разгнѣ́васѧ ѕѣлѡ̀, и҆ не ѡ҆печа́ли дꙋ́ха а҆мнѡ́на сы́на своегѡ̀, поне́же люблѧ́ше є҆го̀, ꙗ҆́кѡ пе́рвенецъ бѣ̀ є҆мꙋ̀.
21
І почув цар Давид про все це, і дуже розгнівався, [але не засмутив духу Амнона, сина свого, тому що любив його, бо він був первісток його].
22
И҆ не глаго́ла а҆вессалѡ́мъ со а҆мнѡ́номъ ни ѡ҆ добрѣ̀, ни ѡ҆ ѕлѣ̀, поне́же возненави́дѣ а҆вессалѡ́мъ а҆мнѡ́на тогѡ̀ ра́ди, поне́же ѳама́рꙋ сестрꙋ̀ є҆гѡ̀ ѡ҆брꙋга́лъ.
22
Авессалом же не говорив з Амноном ні поганого, ні доброго; бо зненавидів Авессалом Амнона за те, що він знечестив Фамар, сестру його.
23
И҆ бы́сть по двꙋ́хъ лѣ́тѣхъ дні́й, и҆ бѣ́ша стригꙋ́ще (ѻ҆́вцы) а҆вессалѡ́мѡвы (рабѝ) въ веласѡ́рѣ бли́з̾ є҆фре́ма: и҆ призва̀ а҆вессалѡ́мъ всѧ̑ сы́ны царє́вы.
23
Через два роки було стриження овець в Авессалома у Ваал-Гацорі, що в Єфрема, і покликав Авессалом усіх синів царських.
24
И҆ прїи́де а҆вессалѡ́мъ ко царю̀ и҆ речѐ: сѐ, нн҃ѣ стригꙋ́тъ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, да и҆́детъ оу҆̀бо ца́рь и҆ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ съ рабо́мъ твои́мъ.
24
І прийшов Авессалом до царя і сказав: ось, нині стриження овець у раба твого; нехай піде цар і слуги його з рабом твоїм.
25
И҆ речѐ ца́рь ко а҆вессалѡ́мꙋ: нѝ, сы́не мо́й, да не по́йдемъ всѝ мы̀, и҆ да не ѡ҆тѧготи́мъ тѧ̀. И҆ нꙋжда́ше є҆го̀: и҆ не восхотѣ̀ (ца́рь) и҆тѝ, и҆ благословѝ є҆го̀.
25
Але цар сказав Авессалому: ні, сину мій, ми не підемо всі, щоб не бути тобі за тягар. І сильно просив його Авессалом; але він не захотів іти, і благословив його.
26
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ къ немꙋ̀: а҆́ще же нѝ, понѐ да и҆́детъ съ на́ми а҆мнѡ́нъ бра́тъ мо́й. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: почто̀ и҆́детъ съ тобо́ю а҆мнѡ́нъ;
26
І сказав йому Авессалом: принаймні нехай піде з нами Амнон, брат мій. І сказав йому цар: навіщо йому йти з тобою?
27
И҆ принꙋ́ди є҆го̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ ѿпꙋстѝ съ ни́мъ а҆мнѡ́на и҆ всѧ̑ сы́ны царє́вы. И҆ сотворѝ а҆вессалѡ́мъ пи́ръ, ꙗ҆́коже твори́тъ пи́ръ ца́рь.
27
Але Авессалом ублагав його, і він відпустив з ним Амнона і всіх царських синів; [і зробив Авессалом бенкет, як цар робить бенкет].
28
И҆ заповѣ́да а҆вессалѡ́мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ, глаго́лѧ: ви́дите є҆гда̀ возблажа́етъ се́рдце а҆мнѡ́не ѿ вїна̀, и҆ рекꙋ̀ ва́мъ: порази́те а҆мнѡ́на, и҆ оу҆мертви́те є҆го̀: не оу҆бо́йтесѧ, ꙗ҆́кѡ не а҆́зъ ли є҆́смь повелѣва́ѧй ва́мъ; мꙋжа́йтесѧ и҆ бꙋ́дите въ сы́ны си́лы.
28
Авессалом же наказав слугам своїм, сказавши: дивіться, як тільки розвеселиться серце Амнона від вина, і я скажу вам: «уразьте Амнона», тоді убийте його, не бійтеся; це я наказую вам, будьте сміливі й мужні.
29
И҆ сотвори́ша ѻ҆́троцы а҆вессалѡ́мли а҆мнѡ́нꙋ, ꙗ҆́коже заповѣ́да и҆̀мъ а҆вессалѡ́мъ. И҆ воста́ша всѝ сы́нове царє́вы, и҆ всѣ́де кі́йждо на мска̀ своего̀, и҆ бѣжа́ша.
29
І вчинили слуги Авессалома з Амноном, як наказав Авессалом. Тоді встали всі царські сини, сіли кожен на мула свого й утекли.
30
И҆ бы́сть, сꙋ́щымъ и҆̀мъ на пꙋтѝ, и҆ слꙋ́хъ до́йде до даві́да, глаго́лѧ: и҆збѝ а҆вессалѡ́мъ всѧ̑ сы́ны царє́вы, и҆ не и҆збы́сть ѿ ни́хъ ни є҆ди́нъ.
30
Коли вони були ще в дорозі, дійшла чутка до Давида, що Авессалом умертвив усіх царських синів, і не залишилося жодного з них.
31
И҆ воста̀ ца́рь, и҆ растерза̀ ри̑зы своѧ̑, и҆ лѧ́же на землѝ, и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ предстоѧ́щїи є҆мꙋ̀ растерза́ша ри̑зы своѧ̑.
31
І встав цар, і роздер одяг свій, і простягнувся на землі, і всі слуги його, які стоять перед ним, роздерли одяг свій.
32
И҆ речѐ і҆ѡнада́въ, сы́нъ самаа̀ бра́та даві́дова, и҆ речѐ: да не рече́тъ господи́нъ мо́й ца́рь, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ ѻ҆́троки сы́ны царє́вы оу҆бѝ, но а҆мнѡ́нъ є҆́сть є҆ди́нъ оу҆бїе́нъ, ꙗ҆́кѡ то́й и҆з̾ оу҆́стъ а҆вессалѡ́мꙋ не и҆схожда́ше, ѿне́лѣже ѡ҆брꙋга̀ сестрꙋ̀ є҆гѡ̀ ѳама́рꙋ:
32
Але Іонадав, син Самая, брата Давидового, сказав: нехай не думає господар мій [цар], що всіх отроків, царських синів, умертвили; один тільки Амнон помер, тому що в Авессалома був цей задум з того дня, як Амнон знечестив сестру його;
33
и҆ нн҃ѣ да не полага́етъ господи́нъ мо́й ца́рь словесѐ на се́рдцы свое́мъ, глаго́лѧ: всѝ сы́нове царє́вы оу҆мро́ша: ꙗ҆́кѡ а҆мнѡ́нъ є҆ди́нъ оу҆́мре.
33
отже, нехай господар мій, цар, не тривожиться думкою про те, начебто померли всі царські сини: помер один тільки Амнон.
34
И҆ побѣжѐ а҆вессалѡ́мъ. И҆ воздви́же ѻ҆́трокъ стра́жъ ѻ҆чеса̀ своѧ̑ и҆ ви́дѣ: и҆ сѐ, лю́дїе мно́зи и҆дꙋ́ще пꙋте́мъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ со страны̀ го́ръ въ низхожде́нїе. И҆ прїи́де стра́жъ и҆ возвѣстѝ царю̀ и҆ речѐ: мꙋ́жы ви́дѣхъ ѿ пꙋтѝ ѡ҆ро́нска со страны̀ горы̀.
34
І втік Авессалом. І підняв слуга, який стояв на сторожі, очі свої, і побачив: ось, багато народу йде по дорозі на схилі гори. [І прийшов вартовий, і сповістив царю, і сказав: я бачив людей на дорозі Оронській на схилі гори.]
35
И҆ речѐ і҆ѡнада́въ ко царю̀: сѐ, сы́нове царє́вы прихо́дѧтъ: по словесѝ раба̀ твоегѡ̀, та́кѡ бы́сть.
35
Тоді Іонадав сказав цареві: це йдуть царські сини; як говорив раб твій, так і є.
36
И҆ бы́сть є҆гда̀ сконча̀ глаго́лѧ, и҆ сѐ, сы́нове царє́вы прїидо́ша и҆ воздвиго́ша гла́съ сво́й и҆ пла́каша: и҆ са́мъ ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ пла́каша пла́чемъ вели́кимъ ѕѣлѡ̀.
36
І ледь тільки сказав він це, ось прийшли царські сини, і підняли крик і плакали. І сам цар і всі слуги його плакали дуже великим плачем.
37
И҆ а҆вессалѡ́мъ оу҆бѣжѐ, и҆ прїи́де ко ѳо́лмꙋ сы́нꙋ є҆мїꙋ́да, царю̀ гедсꙋ́рскꙋ, въ зе́млю хамааха́дскꙋ. И҆ пла́каше даві́дъ ца́рь ѡ҆ сы́нѣ свое́мъ всѧ̑ дни̑.
37
Авессалом же утік і пішов до Фалмая, сина Емиуда, царя Гессурського [у землю Хамаахадську]. І плакав [цар] Давид за сином своїм в усі дні.
38
И҆ а҆вессалѡ́мъ оу҆бѣжѐ, и҆ и҆́де въ гедсꙋ́ръ, и҆ бѣ̀ та́мѡ трѝ лѣ̑та.
38
Авессалом утік і прийшов у Гессур і пробув там три роки.
39
И҆ ѡ҆ста́ви ца́рь даві́дъ и҆зы́ти в̾слѣ́дъ а҆вессалѡ́ма, ꙗ҆́кѡ оу҆тѣ́шисѧ ѡ҆ а҆мнѡ́нѣ, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре.
39
І не став цар Давид переслідувати Авессалома; бо втішився після смерти Амнона.
Глава́ д҃і
1
И҆ разꙋмѣ̀ і҆ѡа́въ сы́нъ сарꙋ́инъ, ꙗ҆́кѡ се́рдце царе́во преклони́сѧ ко а҆вессалѡ́мꙋ.
1
І помітив Іоав, син Саруї, що серце царя навернулося до Авессалома.
2
И҆ посла̀ і҆ѡа́въ въ ѳекѡ́ю, и҆ взѧ̀ ѿтꙋ́дꙋ женꙋ̀ мꙋ́дрꙋ и҆ речѐ къ не́й: сѣ́тꙋй нн҃ѣ, и҆ ѡ҆блецы́сѧ въ ри̑зы сѣ́тованїѧ, и҆ не пома́жисѧ є҆ле́емъ, и҆ бꙋ́деши ꙗ҆́кѡ жена̀ сѣ́тꙋющаѧ ѡ҆ оу҆ме́ршемъ дни̑ мнѡ́ги:
2
І послав Іоав у Фекою, і взяв звідти розумну жінку і сказав їй: прикинься, що ти плачеш, і одягни печальний одяг, і не намащуйся єлеєм, і представся жінкою, яка багато днів плакала за померлим;
3
и҆ вни́деши ко царю̀ и҆ рече́ши къ немꙋ̀ по глаго́лꙋ семꙋ̀. И҆ положѝ і҆ѡа́въ словеса̀ своѧ̑ во оу҆ста̀ є҆ѧ̀.
3
і піди до царя і скажи йому так і так. І вклав Іоав у вуста її, що сказати.
4
И҆ вни́де жена̀ ѳекѡі́тѧнынѧ ко царю̀ и҆ падѐ на лицы̀ свое́мъ на зе́млю, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ речѐ: спасѝ, царю̀, спаси́ мѧ.
4
І ввійшла жінка фекоїтянка до царя й упала лицем своїм на землю, і поклонилася і сказала: допоможи, царю, [допоможи]!
5
И҆ речѐ є҆́й ца́рь: что́ ти є҆́сть; Ѻ҆на́ же речѐ: и҆зда́вна вдова̀ жена̀ а҆́зъ є҆́смь, и҆ оу҆́мре мꙋ́жъ мо́й:
5
І сказав їй цар: що тобі? І сказала вона: я [давно] вдова, чоловік мій помер;
6
и҆ рабѣ̀ твое́й два̀ сы̑на, и҆ би́стасѧ ѻ҆́ба на селѣ̀, и҆ не бы́сть кто́ бы и҆̀хъ разлꙋчи́лъ, и҆ нападѐ є҆ди́нъ на бра́та своего̀, и҆ оу҆мертвѝ є҆го̀:
6
і у раби твоєї було два сини; вони посварилися в полі, і не було кому розняти їх, і вразив один другого й умертвив його.
7
и҆ сѐ, воста̀ всѐ ѻ҆те́чество на рабꙋ̀ твою̀ и҆ рѣ́ша: да́й оу҆би́вшаго бра́та своего̀, и҆ оу҆мертви́мъ є҆го̀ вмѣ́стѡ дꙋшѝ бра́та, є҆го́же оу҆бѝ, и҆ погꙋби́мъ и҆ наслѣ́дника ва́шего: и҆ оу҆гасѧ́тъ и҆́скрꙋ мою̀ ѡ҆ста́вшꙋюсѧ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́вити мꙋ́жꙋ моемꙋ̀ ѡ҆ста́нка и҆ и҆́мене на лицы̀ землѝ.
7
І ось, повстали всі родичі на рабу твою, і говорять: «віддай убивцю брата свого; ми вб’ємо його за душу брата його, якого він згубив, і знищимо навіть спадкоємця». І так вони погасять останню іскру мою, щоб не залишити чоловікові моєму імені і потомства на лиці землі.
8
И҆ речѐ ца́рь къ женѣ̀: и҆дѝ здра́ва въ до́мъ сво́й, и҆ а҆́зъ заповѣ́даю ѡ҆ тебѣ̀.
8
І сказав цар жінці: йди спокійно додому, я дам наказ про тебе.
9
И҆ речѐ жена̀ ѳекѡі́тѧнынѧ ко царю̀: на мнѣ̀ беззако́нїе, го́споди мо́й царю̀, и҆ на домꙋ̀ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, ца́рь же и҆ престо́лъ є҆гѡ̀ непови́ненъ.
9
Але жінка фекоїтянка сказала цареві: на мені, господарю мій царю, нехай буде провина і на домі батька мого, цар же і престіл його невинний.
10
И҆ речѐ ца́рь: кто̀ глаго́лѧй къ тебѣ̀, и҆ приведе́ши є҆го̀ ко мнѣ̀, и҆ не приложи́тъ ктомꙋ̀ коснꙋ́тисѧ є҆мꙋ̀;
10
І сказав цар: того, хто буде проти тебе, приведи до мене, і він більше не торкнеться тебе.
11
И҆ речѐ жена̀: да воспомѧ́нетъ нн҃ѣ ца́рь гдⷭ҇а бг҃а своего̀, внегда̀ оу҆мно́жити оу҆́жика кро́ве, є҆́же растли́ти, и҆ не и҆́мꙋтъ погꙋби́ти сы́на моего̀. И҆ речѐ (ца́рь): жи́въ гдⷭ҇ь, а҆́ще и҆ вла́съ паде́тъ сы́нꙋ твоемꙋ̀ съ главы̀ на зе́млю.
11
Вона сказала: пом’яни, царю, Господа Бога твого, щоб не примножилися месники за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: живий Господь! не упаде і волосина сина твого на землю.
12
И҆ речѐ жена̀: да глаго́летъ нн҃ѣ раба̀ твоѧ̀ ко господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀ сло́во. Ѻ҆́нъ же речѐ: глаго́ли.
12
І сказала жінка: дозволь рабі твоїй сказати ще слово господарю моєму царю.
13
И҆ речѐ жена̀: почто̀ помы́слилъ є҆сѝ та́кѡ ѡ҆ лю́дехъ бж҃їихъ; є҆да̀ ѿ оу҆́стъ царе́выхъ сло́во сїѐ а҆́ки престꙋпле́нїе, є҆́же не возврати́ти царю̀ ѿринове́ннагѡ своегѡ̀;
13
Він сказав: говори. І сказала жінка: чому ти так думаєш проти народу Божого? Цар, сказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнанця свого.
14
ꙗ҆́кѡ сме́ртїю оу҆́мремъ, и҆ ꙗ҆́кѡ вода̀ низходѧ́щаѧ на зе́млю, ꙗ҆́же не собере́тсѧ, и҆ прїи́метъ бг҃ъ дꙋ́шꙋ, и҆ помышлѧ́ѧй спастѝ ѿ негѡ̀ ѿринове́ннаго:
14
Ми помремо і будемо, як вода, вилита на землю, яку не можна зібрати; але Бог не бажає погубити душу і помишляє, як би не відкинути від Себе і відкинутого.
15
и҆ нн҃ѣ ꙗ҆́кѡ прїидо́хъ глаго́лати ко царю̀ господи́нꙋ моемꙋ̀ глаго́лъ се́й, ꙗ҆́кѡ оу҆ви́дѧтъ мѧ̀ лю́дїе, и҆ рече́тъ раба̀ твоѧ̀: да глаго́летъ оу҆̀бо ко господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀, не́гли сотвори́тъ ца́рь сло́во рабы̀ своеѧ̀,
15
І тепер я прийшла сказати цареві, господарю моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і раба твоя сказала: поговорю я з царем, чи не зробить він за словом раби своєї;
16
ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шитъ ца́рь: да и҆́зметъ рабꙋ̀ свою̀ и҆з̾ рꙋ́къ мꙋже́й и҆́щꙋщихъ погꙋби́ти мѧ̀ и҆ сы́на моего̀ ѿ оу҆ча́стїѧ бж҃їѧ:
16
цар вислухає і визволить рабу свою від руки людей, які хочуть знищити мене разом із сином моїм із насліддя Божого.
17
и҆ рече́тъ раба̀ твоѧ̀: да бꙋ́детъ нн҃ѣ сло́во го́спода моегѡ̀ царѧ̀ на же́ртвꙋ: ꙗ҆́коже бо а҆́гг҃лъ бж҃їй, та́кѡ госпо́дь мо́й ца́рь, є҆́же слы́шати благо́е и҆ ѕло́е: и҆ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й бꙋ́детъ съ тобо́ю.
17
І сказала раба твоя: нехай буде слово господаря мого царя в утіху мені, тому що господар мій цар, як ангел Божий, і може вислухати і добре і лихе. І Господь Бог твій буде з тобою.
18
И҆ ѿвѣща̀ ца́рь и҆ речѐ къ женѣ̀: ника́коже да оу҆таи́ши ѿ менє̀ глаго́ла, ѡ҆ не́мже а҆́зъ вопрошꙋ́ тѧ. И҆ речѐ жена̀: да глаго́летъ оу҆̀бо госпо́дь мо́й ца́рь.
18
І відповів цар і сказав жінці: не втаї від мене, про що я запитаю тебе. І сказала жінка: говори, господарю мій царю.
19
И҆ речѐ ца́рь: є҆да̀ рꙋка̀ і҆ѡа́влѧ ѡ҆ все́мъ се́мъ съ тобо́ю; И҆ речѐ жена̀ къ царю̀: да живе́тъ дꙋша̀ твоѧ̀, го́споди мо́й царю̀, а҆́ще є҆́сть ѡ҆деснꙋ́ю и҆лѝ ѡ҆шꙋ́юю ѿ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же глаго́ла господи́нъ мо́й ца́рь, ꙗ҆́кѡ ра́бъ тво́й і҆ѡа́въ то́й заповѣ́да мнѣ̀, и҆ то́й вложѝ во оу҆ста̀ рабѣ̀ твое́й всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑:
19
І сказав цар: чи не рука Іоава у всьому цьому з тобою? І відповіла жінка і сказала: нехай живе душа твоя, господарю мій царю; ні праворуч, ні ліворуч не можна ухилитися від того, що сказав господар мій, цар; справді, раб твій Іоав наказав мені, і він вклав у вуста раби твоєї усі ці слова;
20
за є҆́же прїитѝ лицꙋ̀ глаго́ла сегѡ̀, є҆́же сотворѝ ра́бъ тво́й і҆ѡа́въ сло́во сїѐ: господи́нъ же мо́й ца́рь мꙋ́дръ, ꙗ҆́коже мꙋ́дрость а҆́гг҃ла бж҃їѧ, є҆́же разꙋмѣ́ти всѧ̑, ꙗ҆̀же на землѝ.
20
щоб притчею дати ділу такий вигляд, раб твій Іоав навчив мене; але господар мій [цар] мудрий, як мудрий ангел Божий, щоб знати все, що на землі.
21
И҆ речѐ ца́рь ко і҆ѡа́вꙋ: сѐ, нн҃ѣ сотвори́хъ тѝ по словесѝ твоемꙋ̀ семꙋ̀: и҆дѝ, возвратѝ ѻ҆́трока а҆вессалѡ́ма.
21
І сказав цар Іоаву: ось, я зробив [за словом твоїм]; піди ж, поверни отрока Авессалома.
22
И҆ падѐ на лицы̀ свое́мъ і҆ѡа́въ на зе́млю, и҆ поклони́сѧ, и҆ благословѝ царѧ̀. И҆ речѐ і҆ѡа́въ: дне́сь позна̀ ра́бъ тво́й, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, го́споди мо́й царю̀, ꙗ҆́кѡ сотворѝ господи́нъ мо́й ца́рь сло́во раба̀ своегѡ̀.
22
Тоді Іоав упав лицем на землю і поклонився, і благословив царя і сказав: тепер знає раб твій, що знайшов благовоління перед очима твоїми, господарю мій царю, тому що цар зробив за словом раба свого.
23
И҆ воста̀ і҆ѡа́въ и҆ и҆́де въ гедсꙋ́ръ, и҆ приведѐ а҆вессалѡ́ма во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
23
І встав Іоав, і пішов у Гессур, і привів Авессалома в Єрусалим.
24
И҆ речѐ ца́рь: да возврати́тсѧ въ до́мъ сво́й, лица̀ же моегѡ̀ да не ви́дитъ. И҆ возврати́сѧ а҆вессалѡ́мъ въ до́мъ сво́й, лица̀ же царе́ва не ви́дѣ.
24
І сказав цар: нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Авессалом у свій дім, а лиця царевого не бачив.
25
И҆ ꙗ҆́коже а҆вессалѡ́мъ не бѣ̀ мꙋ́жъ во все́мъ і҆и҃ли хва́ленъ ѕѣлѡ̀: ѿ пѧты̀ ногѝ є҆гѡ̀ и҆ до верха̀ є҆гѡ̀ не бѣ̀ въ не́мъ поро́ка:
25
Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки красивого, як Авессалом, і стільки хвалимого, як він; від підошви ніг до верха голови його не було в нього недоліку.
26
и҆ внегда̀ стрищѝ є҆мꙋ̀ главꙋ̀ свою̀, и҆ бы́сть ѿ нача́ла дні́й до дні́й въ нѧ́же стрижа́шесѧ, ꙗ҆́кѡ тѧ́жко бѧ́ше є҆мꙋ̀ ѿ ни́хъ, и҆ стригꙋ́щьсѧ вѣ́сѧше власы̀ главы̀ своеѧ̀ двѣ́сти сі́клей по сі́клю ца́рскомꙋ.
26
Коли він стриг голову свою, — а він стриг її щороку, тому що вона обтяжувала його, — то волосся з голови його важило двісті сиклів за вагою царською.
27
И҆ роди́шасѧ а҆вессалѡ́мꙋ трѝ сы́ны и҆ дще́рь є҆ди́на, и҆ и҆́мѧ є҆́й ѳама́рь: сїѧ̀ бѣ̀ жена̀ добра̀ ѕѣлѡ̀ взо́ромъ, и҆ бы́сть жена̀ ровоа́мꙋ сы́нꙋ соломѡ́ню, и҆ родѝ є҆мꙋ̀ а҆ві́ю.
27
І народилися в Авессалома три сини й одна дочка, на ім’я Фамар; вона була жінка красива [і стала дружиною Ровоама, сина Соломонового, і народила йому Авию].
28
И҆ сѣдѧ́ше а҆вессалѡ́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ два̀ лѣ̑та дні́й, и҆ лица̀ царе́ва не ви́дѣ.
28
І залишався Авессалом в Єрусалимі два роки, а лиця царевого не бачив.
29
И҆ посла̀ а҆вессалѡ́мъ ко і҆ѡа́вꙋ, дабы̀ посла́ти є҆го̀ ко царю̀, и҆ не восхотѣ̀ прїитѝ къ немꙋ̀: и҆ посла̀ второ́е къ немꙋ̀, и҆ не восхотѣ̀ прїитѝ.
29
І послав Авессалом за Іоавом, щоб послати його до царя, але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге; але той не захотів прийти.
30
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ ко ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: ви́дите, ча́сть на селѣ̀ і҆ѡа́вли бли́з̾ менє̀, є҆гѡ̀ та́мѡ ꙗ҆чме́нь, и҆ди́те и҆ запали́те є҆го̀ ѻ҆гне́мъ. И҆ запали́ша рабѝ а҆вессалѡ̑мли ча́сть (і҆ѡа́влю) ѻ҆гне́мъ. И҆ прїидо́ша рабѝ і҆ѡа̑вли къ немꙋ̀ раздра́вше ри̑зы своѧ̑, и҆ рѣ́ша: пожго́ша рабѝ а҆вессалѡ̑мли ча́сть твою̀ ѻ҆гне́мъ.
30
І сказав [Авессалом] слугам своїм: бачите ділянку поля Іоава поряд з моїм, і в нього там ячмінь; підіть, випаліть його вогнем. І випалили слуги Авессалома ту ділянку поля вогнем. [І прийшли слуги Іоава до нього, роздерши одяг свій, і сказали: слуги Авессалома випалили ділянку твою вогнем.]
31
И҆ воста̀ і҆ѡа́въ и҆ прїи́де ко а҆вессалѡ́мꙋ въ до́мъ, и҆ речѐ къ немꙋ̀: почто̀ сожго́ша рабѝ твоѝ ча́сть мою̀ ѻ҆гне́мъ;
31
І встав Іоав, і прийшов до Авессалома в дім, і сказав йому: навіщо слуги твої випалили мою ділянку вогнем?
32
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ ко і҆ѡа́вꙋ: сѐ, посыла́хъ къ тебѣ̀, глаго́лѧ: и҆дѝ сѣ́мѡ, и҆ послю́ тѧ ко царю̀, глаго́лѧ: почто̀ прїидо́хъ и҆з̾ гедсꙋ́ра; лꙋ́чше мѝ бѣ̀ бы́ти є҆щѐ та́мѡ: и҆ нн҃ѣ сѐ, лица̀ царе́ва не ви́дѣхъ: а҆́ще же є҆́сть во мнѣ̀ непра́вда, то̀ оу҆мертви́ мѧ.
32
І сказав Авессалом Іоаву: ось, я посилав за тобою, говорячи: прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: навіщо я прийшов з Гессура? Краще було б мені залишатися там. Я хочу побачити лице царя. Якщо ж я винен, то убий мене.
33
И҆ вни́де і҆ѡа́въ ко царю̀ и҆ возвѣстѝ є҆мꙋ̀. И҆ призва̀ а҆вессалѡ́ма, и҆ прїи́де ко царю̀, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ падѐ лице́мъ свои́мъ на зе́млю пред̾ лице́мъ царе́вымъ, и҆ ѡ҆блобыза̀ ца́рь а҆вессалѡ́ма.
33
І пішов Іоав до царя і переказав йому це. І покликав цар Авессалома; він прийшов до царя, [поклонився йому] й упав лицем своїм на землю перед царем; і поцілував цар Авессалома.
Глава́ є҃і
1
И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ сотворѝ себѣ̀ а҆вессалѡ́мъ колєсни́цы и҆ ко́ни и҆ пѧтьдесѧ́тъ мꙋ̑жъ текꙋ́щихъ пред̾ ни́мъ:
1
Після цього Авессалом завів у себе колісниці і коней і п’ятдесят скороходів.
2
и҆ востава́ше ра́нѡ а҆вессалѡ́мъ, и҆ стоѧ́ше при са́мѣмъ пꙋтѝ вра́тъ: и҆ бы́сть всѧ́къ мꙋ́жъ, є҆мꙋ́же бѧ́ше прѧ̀, прїи́де пред̾ царѧ̀ на сꙋ́дъ, и҆ возопѝ къ немꙋ̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ глаго́лаше є҆мꙋ̀: ѿ ко́егѡ гра́да ты̀ є҆сѝ; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ мꙋ́жъ: ѿ є҆ди́нагѡ колѣ́нъ і҆и҃левыхъ ра́бъ тво́й.
2
І вставав Авессалом рано-вранці, і ставав при дорозі біля воріт, і коли хто-небудь, маючи позов, ішов до царя на суд, то Авессалом підкликав його до себе і запитував: з якого міста ти? І коли той відповідав: з такого-то коліна Ізраїлевого раб твій,
3
И҆ речѐ къ немꙋ̀ а҆вессалѡ́мъ: сѐ, словеса̀ твоѧ̑ бла̑га и҆ оу҆дѡ́бна, но слꙋ́шающагѡ нѣ́сть тѝ ѿ царѧ̀.
3
тоді говорив йому Авессалом: ось, справа твоя добра і справедлива, але у царя нема кому вислухати тебе.
4
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ: кто́ мѧ поста́витъ сꙋдїю̀ на землѝ, и҆ ко мнѣ̀ прїи́детъ всѧ́къ мꙋ́жъ и҆мѣ́ѧй прю̀ и҆ сꙋ́дъ, и҆ ѡ҆правда́ю є҆го̀;
4
І говорив Авессалом: о, якби мене поставили суддею в цій землі! До мене приходив би всякий, хто має суперечку і позов, і я судив би його за правдою.
5
И҆ бы́сть є҆гда̀ приближа́шесѧ мꙋ́жъ поклони́тисѧ є҆мꙋ̀, и҆ простира́ше рꙋ́кꙋ свою̀, и҆ прїима́ше є҆го̀, и҆ цѣлова́ше є҆го̀.
5
І коли підходив хто-небудь поклонитися йому, то він простягав руку свою й обіймав його і цілував його.
6
И҆ сотворѝ а҆вессалѡ́мъ по глаго́лꙋ семꙋ̀ всемꙋ̀ і҆и҃лю приходѧ́щымъ на сꙋ́дъ къ царю̀ и҆ приꙋсво́и а҆вессалѡ́мъ сердца̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.
6
Так робив Авессалом із кожним ізраїльтянином, який приходив на суд до царя, і приваблював Авессалом до себе серця ізраїльтян.
7
И҆ бы́сть ѿ конца̀ четы́редесѧти лѣ́тъ, и҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: пойдꙋ̀ нн҃ѣ и҆ возда́мъ ѡ҆бѣ́ты моѧ̑, ꙗ҆̀же ѡ҆бѣща́хъ гдⷭ҇ꙋ въ хеврѡ́нѣ:
7
Коли минуло сорок років царювання Давида, Авессалом сказав цареві: піду я і виконаю обітницю мою, яку я дав Господу, у Хевроні;
8
занѐ ѡ҆бѣ́тъ ѡ҆бѣща̀ ра́бъ тво́й, є҆гда̀ жи́хъ въ гедсꙋ́рѣ сѷрі́йстѣмъ, глаго́лѧ: а҆́ще возвраща́ѧ возврати́тъ мѧ̀ гдⷭ҇ь во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ послꙋжꙋ̀ гдⷭ҇ꙋ.
8
бо я, раб твій, живучи в Гессурі в Сирії, дав обітницю: якщо Господь поверне мене в Єрусалим, то я принесу жертву Господу.
9
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: и҆дѝ съ ми́ромъ. И҆ воста́въ и҆́де въ хеврѡ́нъ.
9
І сказав йому цар: іди з миром. І встав він і пішов у Хеврон.
10
И҆ посла̀ а҆вессалѡ́мъ соглѧда̑таи во всѧ̑ кѡлѣ́на і҆и҃лєва, глаго́лѧ: є҆гда̀ оу҆слы́шите вы̀ гла́съ трꙋбы̀ ро́жаны, и҆ рцы́те: воцари́сѧ ца́рь а҆вессалѡ́мъ въ хеврѡ́нѣ.
10
І розіслав Авессалом спостерігачів в усі коліна Ізраїлеві, сказавши: коли ви почуєте звук труби, то говоріть: Авессалом став царем у Хевроні.
11
И҆ и҆до́ша со а҆вессалѡ́момъ двѣ́сти мꙋже́й ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма по́звани: и҆ и҆дѧ́хꙋ въ простотѣ̀ свое́й, и҆ не разꙋмѣ́ша всѧ́кагѡ глаго́ла.
11
З Авессаломом пішли з Єрусалима двісті чоловік, які були запрошені ним, і пішли з простоти своєї, не знаючи, в чому справа.
12
И҆ посла̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ призва̀ а҆хїтофе́ла галамоні́йскаго, совѣ́тника даві́дова, ѿ гра́да є҆гѡ̀ гѡла́мы, є҆гда̀ жрѧ́ше жє́ртвы. И҆ бы́сть смѧте́нїе крѣ́пко: и҆ люді́й мно́жество и҆дꙋ́щихъ со а҆вессалѡ́момъ.
12
Під час жертвоприношення Авессалом послав і прикликав Ахитофела гилонянина, радника Давидового, з його міста Гило. І склалася сильна змова, і народ стікався і збільшувався навколо Авессалома.
13
И҆ прїи́де вѣ́стникъ къ даві́дꙋ, глаго́лѧ: бы́сть се́рдце мꙋже́й і҆и҃левыхъ со а҆вессалѡ́момъ.
13
І прийшов вісник до Давида і сказав: серце ізраїльтян схилилося на бік Авессалома.
14
И҆ речѐ даві́дъ всѣ̑мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ сꙋ́щымъ съ ни́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: воста́ните, и҆ бѣжи́мъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть на́мъ спасе́нїѧ ѿ лица̀ а҆вессалѡ́млѧ: оу҆скори́те и҆тѝ, да не оу҆скори́тъ и҆ во́зметъ на́съ, и҆ наведе́тъ на на́съ ѕло́бꙋ, и҆ и҆збїе́тъ гра́дъ ѻ҆́стрїемъ меча̀.
14
І сказав Давид усім слугам своїм, які були при ньому в Єрусалимі: встаньте, втечімо, тому що не буде нам порятунку від Авессалома; поспішайте, щоб нам утекти, щоб він не застиг і не захопив нас, і не навів на нас лиха і не знищив міста мечем.
15
И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы царє́вы къ царю̀: всѧ̑ є҆ли̑ка заповѣ́сть госпо́дь на́шъ ца́рь, сѐ, мы̀ ѻ҆́троцы твоѝ.
15
І сказали слуги царські царю: в усьому, що вгодно господарю нашому царю, ми — раби твої.
16
И҆ и҆зы́де ца́рь и҆ ве́сь до́мъ є҆гѡ̀ нога́ми свои́ми, и҆ ѡ҆ста́ви ца́рь де́сѧть же́нъ подло́жницъ свои́хъ храни́ти до́мъ.
16
І вийшов цар і весь дім його за ним пішки. Залишив же цар десять дружин, наложниць [своїх], для збереження дому.
17
И҆ и҆зы́де ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ пѣ̑ши и҆ ста́ша въ домꙋ̀ сꙋ́щемъ дале́че:
17
І вийшов цар і весь народ пішки, і зупинилися в Беф-Мерхата.
18
и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ ѿ ѻ҆бою̀ странꙋ̑ є҆гѡ̀ и҆дѧ́хꙋ, и҆ всѝ хелеѳе́є и҆ всѝ фелеѳе́є и҆ всѝ геѳе́є, ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й ше́дше пѣ̑ши ѿ ге́ѳа пред̾идѧ́хꙋ пред̾ лице́мъ царе́вымъ.
18
І всі слуги його йшли по боках його, і всі хелефеї, і всі фелефеї, і всі гефяни до шестисот чоловік, які прийшли разом з ним з Гефа, йшли попереду царя.
19
И҆ речѐ ца́рь ко є҆ѳѳе́ю геѳѳе́инꙋ: почто̀ и҆ ты̀ и҆́деши съ на́ми; возврати́сѧ и҆ живѝ съ царе́мъ, ꙗ҆́кѡ чꙋ́ждь є҆сѝ ты̀, и҆ ꙗ҆́кѡ пресели́лсѧ є҆сѝ ты̀ ѿ мѣ́ста твоегѡ̀:
19
І сказав цар Еффею гефянину: навіщо і ти йдеш з нами? Повернися і залишайся з тим царем; тому що ти — чужеземець і прийшов сюди зі свого місця;
20
а҆́ще вчера̀ прише́лъ є҆сѝ, и҆ дне́сь ли подви́гнꙋ тѧ̀ и҆тѝ съ на́ми; и҆ а҆́зъ и҆дꙋ̀, а҆́може пойдꙋ̀: и҆дѝ и҆ возврати́сѧ, и҆ возвратѝ бра́тїю твою̀ съ тобо́ю, и҆ гдⷭ҇ь да сотвори́тъ съ тобо́ю млⷭ҇ть и҆ и҆́стинꙋ.
20
вчора ти прийшов, а сьогодні я змушу тебе йти з нами? Я йду, куди трапиться; повернися і поверни братів своїх із собою, [нехай учинить Господь] милість і істину [з тобою]!
21
И҆ ѿвѣща̀ є҆ѳѳе́й къ царю̀ и҆ речѐ: жи́въ гдⷭ҇ь, и҆ жи́въ господи́нъ мо́й ца́рь, ꙗ҆́кѡ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же бꙋ́детъ господи́нъ мо́й ца́рь, и҆лѝ въ сме́рти, и҆лѝ въ животѣ̀, та́мѡ бꙋ́детъ ра́бъ тво́й.
21
І відповів Еффей царю і сказав: живий Господь, і нехай живе господар мій цар: де б не був господар мій цар, чи в житті, а чи у смерті, там буде і раб твій.
22
И҆ речѐ ца́рь ко є҆ѳѳе́ю: грѧдѝ, и҆ прейдѝ со мно́ю. И҆ пре́йде є҆ѳѳе́й геѳѳе́инъ и҆ ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ и҆ ве́сь наро́дъ и҆́же съ ни́мъ.
22
І сказав Давид Еффею: отже, йди і ходи зі мною. І пішов Еффей гефянин і всі люди його і всі діти, які були з ним.
23
И҆ всѧ̀ землѧ̀ пла́кашесѧ гла́сомъ вели́кимъ. И҆ всѝ лю́дїе прехожда́хꙋ по пото́кꙋ ке́дрскꙋ, и҆ ца́рь пре́йде чрез̾ пото́къ ке́дрскїй, и҆ всѝ лю́дїе и҆ ца́рь и҆дѧ́хꙋ къ лицꙋ̀ пꙋтѝ пꙋсты́ннагѡ.
23
І плакала вся земля голосно. І весь народ переходив, і цар перейшов потік Кедрон; і пішов весь народ [і цар] по дорозі до пустелі.
24
И҆ сѐ, и҆ садѡ́къ і҆ере́й и҆ всѝ леѵі́ти съ ни́мъ, носѧ́ще кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ ѿ веѳа́ры: и҆ поста́виша кївѡ́тъ бж҃їй: и҆ а҆вїа́ѳаръ взы́де, до́ндеже преста́ша всѝ лю́дїе и҆сходи́ти и҆з̾ гра́да.
24
Ось і Садок [священик], і всі левити з ним несли ковчег завіту Божого з Вефари і поставили ковчег Божий; Авиафар же стояв на підвищенні, доки весь народ не вийшов з міста.
25
И҆ речѐ ца́рь къ садѡ́кꙋ: возвратѝ кївѡ́тъ бж҃їй во гра́дъ, и҆ да ста́нетъ на мѣ́стѣ свое́мъ: а҆́ще ѡ҆брѧ́щꙋ блгⷣть пред̾ ѻ҆чи́ма гдⷭ҇нима, и҆ возврати́тъ мѧ̀, и҆ пока́жетъ мѝ є҆го̀ и҆ лѣ́потꙋ є҆гѡ̀:
25
І сказав цар Садокові: поверни ковчег Божий у місто [і нехай він стоїть на своєму місці]. Якщо я знайду милість перед очима Господа, то Він поверне мене і дасть мені бачити його й оселю його.
26
и҆ а҆́ще та́кѡ рече́тъ: не благоволи́хъ въ тебѣ̀: сѐ, а҆́зъ є҆́смь, да сотвори́тъ мѝ по бл҃го́мꙋ пред̾ ѻ҆чи́ма свои́ма.
26
А якщо Він скаже так: «немає Мого благовоління до тебе», то ось я; нехай творить зі мною, що Йому благовгодно.
27
И҆ речѐ ца́рь садѡ́кꙋ і҆ере́ю: ви́дите, ты̀ возвраща́ешисѧ во гра́дъ съ ми́ромъ и҆ а҆хїмаа́съ сы́нъ тво́й и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳаровъ, два̀ сы́ны ва́ши съ ва́ми:
27
І сказав цар Садоку священику: чи бачиш, — повернися в місто з миром, і Ахимаас, син твій, і Іонафан, син Авиафара, обидва сини ваші з вами;
28
ви́дите, а҆́зъ вселѧ́юсѧ во а҆равѡ́ѳъ пꙋсты́нный, до́ндеже прїи́детъ мѝ сло́во ѿ ва́съ, є҆́же возвѣсти́ти мѝ.
28
чи бачите, я затримаюся на рівнині в пустелі, доки не прийде звістка від вас до мене.
29
И҆ возвратѝ садѡ́къ и҆ а҆вїа́ѳаръ кївѡ́тъ бж҃їй во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ сѣ́де та́мѡ.
29
І повернули Садок і Авиафар ковчег Божий в Єрусалим, і залишилися там.
30
И҆ даві́дъ восхожда́ше восхо́домъ на го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋю восходѧ̀ и҆ пла́часѧ, и҆ покры́въ главꙋ̀ свою̀, и҆ са́мъ и҆дѧ́ше босы́ма нога́ма: и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ покры́ша кі́йждо главꙋ̀ свою̀, и҆ восхожда́хꙋ восходѧ́ще и҆ пла́чꙋщесѧ.
30
А Давид пішов на гору Елеонську, йшов і плакав; голова в нього була покрита; він ішов босий, і всі люди, які були з ним, покрили кожен голову свою, йшли і плакали.
31
И҆ возвѣсти́ша даві́дꙋ глаго́люще: и҆ а҆хїтофе́лъ въ мѧте́жницѣхъ со а҆вессалѡ́момъ. И҆ речѐ даві́дъ: разрꙋшѝ совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ, гдⷭ҇и, бж҃е мо́й.
31
Донесли Давиду і сказали: і Ахитофел у числі змовників з Авессаломом. І сказав Давид: Господи [Боже мій!] зруйнуй раду Ахитофела.
32
И҆ бѣ̀ даві́дъ грѧды́й да́же до рѡ́са, и҆дѣ́же поклони́сѧ бг҃ꙋ. И҆ сѐ, на срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ (и҆зы́де) хꙋсі́й пе́рвый дрꙋ́гъ даві́довъ, растерза́въ ри̑зы своѧ̑, и҆ пе́рсть на главѣ̀ є҆гѡ̀.
32
Коли Давид зійшов на вершину гори, де він поклонявся Богу, ось назустріч йому йде Хусій архитянин, друг Давидів; одяг на ньому був розідраний, і порох на голові його.
33
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ даві́дъ: а҆́ще по́йдеши со мно́ю, и҆ бꙋ́деши мѝ въ тѧ́гость:
33
І сказав йому Давид: якщо ти підеш зі мною, то будеш мені за тягар;
34
а҆́ще же возврати́шисѧ во гра́дъ и҆ рече́ши а҆вессалѡ́мꙋ: минꙋ́ша бра́тїѧ твоѧ̑, и҆ ца́рь за мно́ю минꙋ̀ ѻ҆те́цъ тво́й, и҆ нн҃ѣ ра́бъ тво́й є҆́смь, царю̀, пощади́ мѧ жи́ва бы́ти: ра́бъ бѣ́хъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ тогда̀ и҆ досе́лѣ, нн҃ѣ же а҆́зъ тво́й ра́бъ: и҆ разрꙋши́ ми совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ:
34
але якщо повернешся в місто і скажеш Авессалому: «царю, [пройшли мимо брати твої, і цар батько твій пройшов, і нині] я раб твій; [залиш мене в живих;] досі я був рабом батька твого, а тепер я — твій раб»: то ти зруйнуєш для мене раду Ахитофела.
35
и҆ сѐ, съ тобо́ю та́мѡ садѡ́къ и҆ а҆вїа́ѳаръ і҆ере́є: и҆ бꙋ́детъ всѧ́къ глаго́лъ, є҆го́же оу҆слы́шиши и҆з̾ оу҆́стъ ца́рскихъ, и҆ ска́жеши садѡ́кꙋ и҆ а҆вїа́ѳарꙋ і҆ере́ємъ:
35
Ось, там з тобою Садок і Авиафар священики, і всяке слово, яке почуєш з дому царя, переказуй Садоку й Авиафару священикам.
36
сѐ, та́мѡ съ ни́ми два̀ сы̑на и҆́хъ, а҆хїмаа́съ сы́нъ садѡ́ковъ и҆ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳаровъ: и҆ посли́те рꙋко́ю и҆́хъ ко мнѣ̀ всѧ́къ глаго́лъ, є҆го́же а҆́ще оу҆слы́шите.
36
Там з ними і два сини їхні, Ахимаас, син Садока, та Іонафан, син Авиафара; через них посилайте до мене всяку звістку, яку почуєте.
37
И҆ вни́де хꙋсі́й дрꙋ́гъ даві́довъ во гра́дъ, и҆ а҆вессалѡ́мъ тогда̀ вхожда́ше во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
37
І прийшов Хусій, друг Давидів, у місто; Авессалом же вступав тоді в Єрусалим.
Глава́ ѕ҃і
1
И҆ даві́дъ пре́йде ма́ло что̀ ѿ рѡ́са, и҆ сѐ, сїва̀ ѻ҆́трокъ мемфївосѳе́овъ въ срѣ́тенїе є҆мꙋ̀: и҆ сꙋпрꙋ́гъ ѻ҆слѧ́тъ ѡ҆сѣ́дланыхъ, и҆ на ни́хъ двѣ́сти хлѣ́бѡвъ, и҆ сто̀ гро́здїй, и҆ сто̀ фі́нїкѡвъ, и҆ мѣ́хъ вїна̀.
1
Коли Давид трохи зійшов з вершини гори, ось зустрічається йому Сива, слуга Мемфивосфея, з парою нав’ючених ослів, і на них двісті хлібів, сто зв’язок ізюма, сто зв’язок смокв і міх з вином.
2
И҆ речѐ ца́рь къ сївѣ̀: что̀ сїѧ̑ тебѣ̀; И҆ речѐ сїва̀: ѻ҆слѧ́та на ꙗ҆жде́нїе до́мꙋ царе́вꙋ, а҆ хлѣ́бы и҆ фі́нїки на снѣде́нїе ѻ҆трокѡ́мъ, и҆ вїно̀ пи́ти ѡ҆слабѣ́вшымъ въ пꙋсты́ни.
2
І сказав цар Сиві: для чого це в тебе? І відповів Сива: осли для дому царського, для їзди, а хліб і плоди для їжі слугам, а вино для пиття ослаблим у пустелі.
3
И҆ речѐ ца́рь: и҆ гдѣ̀ сы́нъ господи́на твоегѡ̀; И҆ речѐ сїва̀ ко царю̀: сѐ, сѣди́тъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, ꙗ҆́кѡ речѐ: дне́сь возвратѧ́тъ мѝ ве́сь до́мъ і҆и҃левъ ца́рство ѻ҆тца̀ моегѡ̀.
3
І сказав цар: де син господаря твого? І відповів Сива цареві: ось, він залишився в Єрусалимі і говорить: тепер дім Ізраїлів поверне мені царство батька мого.
4
И҆ речѐ ца́рь къ сївѣ̀: сѐ, тебѣ̀ всѧ̑ є҆ли̑ка сꙋ́ть мемфївосѳе́ѡва. И҆ речѐ сїва̀ поклони́всѧ: да ѡ҆брѧ́щꙋ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, го́споди мо́й царю̀.
4
І сказав цар Сиві: ось тобі все, що в Мемфивосфея. І відповів Сива, поклонившись: нехай знайду милість в очах господаря мого царя!
5
И҆ прїи́де даві́дъ ца́рь до ваѳїрі́ма, и҆ сѐ, ѿтꙋ́дꙋ мꙋ́жъ и҆схожда́ше ѿ ро́да до́мꙋ саꙋ́лѧ, и҆́мѧ же є҆мꙋ̀ семе́й сы́нъ гира́нь: и҆зы́де же и҆сходѧ̀ и҆ проклина́ѧ
5
Коли дійшов цар Давид до Бахурима, ось вийшов звідти чоловік з роду дома Саулового, на ім’я Семей, син Гери; він ішов і лихословив,
6
и҆ ка́менїемъ мета́ѧ на даві́да и҆ на всѧ̑ ѻ҆́троки царѧ̀ даві́да: и҆ всѝ лю́дїе и҆ всѝ си́льнїи ѡ҆деснꙋ́ю и҆ ѡ҆шꙋ́юю царѧ̀ бѧ́хꙋ.
6
і кидав каменями на Давида і на всіх рабів царя Давида; всі ж люди і всі хоробрі були праворуч і ліворуч [царя].
7
И҆ та́кѡ речѐ семе́й проклина́ѧ є҆го̀: и҆зы́ди, и҆зы́ди, мꙋ́жꙋ крове́й и҆ мꙋ́жꙋ беззако́нный:
7
Так говорив Семей, лихословлячи його: іди, іди, убивця і беззаконник!
8
возвратѝ на тѧ̀ гдⷭ҇ь всѧ̑ крѡ́ви до́мꙋ саꙋ́лѧ, поне́же воцари́лсѧ є҆сѝ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀: и҆ дадѐ гдⷭ҇ь ца́рство въ рꙋ́цѣ а҆вессалѡ́ма сы́на твоегѡ̀: и҆ сѐ, ты̀ въ ѕло́бѣ твое́й, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ крове́й ты̀.
8
Господь повернув на тебе всю кров дому Саулового, замість якого ти став царем, і віддав Господь царство в руки Авессалома, сина твого; і ось, ти в біді, бо ти — кровожер.
9
И҆ речѐ а҆ве́сса сы́нъ сарꙋ́инъ ко царю̀: почто̀ проклина́етъ пе́съ оу҆ме́ршїй се́й господи́на моего̀ царѧ̀; нн҃ѣ пойдꙋ̀, и҆ ѿимꙋ̀ главꙋ̀ є҆гѡ̀.
9
І сказав Авесса, син Саруїн, царю: навіщо лихословить цей мертвий пес господаря мого царя? піду я і зніму з нього голову.
10
И҆ речѐ ца́рь ко а҆ве́ссѣ: что̀ мнѣ̀ и҆ ва́мъ, сы́нове сарꙋ̑ины; ѡ҆ста́вите є҆го̀, и҆ та́кѡ да проклина́етъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь речѐ є҆мꙋ̀ проклина́ти даві́да: и҆ кто̀ рече́тъ: почто̀ сотвори́лъ є҆сѝ та́кѡ;
10
І сказав цар: що мені і вам, сини Саруїни? [залиште його,] нехай він лихословить, тому що Господь повелів йому лихословити Давида. Хто ж може сказати: навіщо ти так робиш?
11
И҆ речѐ даві́дъ ко а҆ве́ссѣ и҆ ко всѣ̑мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: сѐ, сы́нъ мо́й и҆зше́дый и҆з̾ чре́ва моегѡ̀ и҆́щетъ дꙋшѝ моеѧ̀, а҆ кольмѝ па́че сы́нъ і҆емїні́евъ: ѡ҆ста́вите є҆го̀ проклина́ти мѧ̀, ꙗ҆́кѡ речѐ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь:
11
І сказав Давид Авессі і всім слугам своїм: ось, якщо мій син, який вийшов із стегон моїх, шукає душі моєї, тим більше син веніамитянина; залиште його, нехай лихословить, тому що Господь повелів йому;
12
не́гли при́зритъ гдⷭ҇ь на смире́нїе моѐ, и҆ возврати́тъ мѝ блага̑ѧ вмѣ́стѡ клѧ́твы є҆гѡ̀ во дне́шнїй де́нь.
12
може бути, Господь зглянеться на приниження моє, і воздасть мені Господь благістю за теперішнє його лихослів’я.
13
И҆ и҆дѧ́ше даві́дъ и҆ всѝ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ пꙋте́мъ: а҆ семе́й и҆дѧ́ше со страны̀ горы̀ бли́з̾ є҆гѡ̀ и҆ды́й и҆ проклина́ѧ, и҆ ка́менїемъ меща̀ со страны̀ є҆гѡ̀, и҆ пе́рстїю сы́паѧ.
13
І йшов Давид і люди його своєю дорогою, а Семей ішов по краю гори, з боку його, йшов і лихословив, і кидав каменями в бік його і пилом.
14
И҆ прїи́де ца́рь и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ оу҆трꙋжде́ни, и҆ препочи́ша тꙋ̀.
14
І прийшов цар і весь народ, який був з ним, стомлений, і відпочивав там.
15
А҆вессалѡ́мъ же и҆ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы внидо́ша во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ а҆хїтофе́лъ съ ни́мъ.
15
Авессалом же і весь народ ізраїльський прийшли в Єрусалим, і Ахитофел з ним.
16
И҆ бы́сть є҆гда̀ прїи́де хꙋсі́й пе́рвый дрꙋ́гъ даві́довъ ко а҆вессалѡ́мꙋ: и҆ речѐ хꙋсі́й ко а҆вессалѡ́мꙋ: да живе́тъ ца́рь.
16
Коли Хусій архитянин, друг Давидів, прийшов до Авессалома, то сказав Хусій Авессалому: нехай живе цар, нехай живе цар!
17
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ къ хꙋсі́ю: сїѧ́ ли ми́лость твоѧ̀ со дрꙋ́гомъ твои́мъ; почто̀ не ѿше́лъ є҆сѝ со дрꙋ́гомъ твои́мъ;
17
І сказав Авессалом Хусію: така твоя ревність до твого друга! чому ти не пішов із другом твоїм?
18
И҆ речѐ хꙋсі́й ко а҆вессалѡ́мꙋ: нѝ, но в̾слѣ́дъ (и҆дꙋ̀), є҆го́же и҆збра̀ гдⷭ҇ь и҆ лю́дїе сі́и и҆ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы, тогѡ̀ є҆́смь, и҆ съ тѣ́мъ бꙋ́дꙋ:
18
І сказав Хусій Авессалому: ні, [я піду услід того,] кого обрав Господь і цей народ і весь Ізраїль, з тим і я, і з ним залишусь.
19
и҆ второ́е, комꙋ̀ а҆́зъ порабо́таю; не пред̾ сы́номъ ли є҆гѡ̀; ꙗ҆́коже рабо́тахъ пред̾ ѻ҆тце́мъ твои́мъ, та́кѡ бꙋ́дꙋ и҆ пред̾ тобо́ю.
19
І притому кому я буду служити? Чи не синові його? Як служив я батькові твоєму, так буду служити і тобі.
20
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ ко а҆хїтофе́лꙋ: дади́те себѣ̀ совѣ́тъ, что̀ сотвори́мъ;
20
І сказав Авессалом Ахитофелу: дай пораду, що нам робити.
21
И҆ речѐ а҆хїтофе́лъ ко а҆вессалѡ́мꙋ: вни́ди къ подло́жницамъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, ꙗ҆̀же ѡ҆ста́ви стрещѝ до́мъ сво́й, и҆ оу҆слы́шатъ всѝ і҆и҃лтѧне, ꙗ҆́кѡ посрами́лъ є҆сѝ ѻ҆тца̀ твоего̀, и҆ возмо́гꙋтъ рꙋ́ки всѣ́хъ сꙋ́щихъ съ тобо́ю.
21
І сказав Ахитофел Авессалому: увійди до наложниць батька твого, яких він залишив охороняти дім свій; і почують усі ізраїльтяни, що ти став ненависним для батька твого, і зміцняться руки всіх, хто з тобою.
22
И҆ поста́виша а҆вессалѡ́мꙋ шате́ръ на пала́тѣ, и҆ вни́де а҆вессалѡ́мъ къ подло́жницамъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ пред̾ ѻ҆чи́ма всѣ́хъ і҆и҃лтѧнъ.
22
І поставили для Авессалома намет на покрівлі, і ввійшов Авессалом до наложниць батька свого перед очима всього Ізраїля.
23
И҆ совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ, є҆го́же совѣщава́ше во дни̑ пє́рвыѧ, и҆́мже ѻ҆́бразомъ вопроси́лъ бы кто̀ бг҃а ѡ҆ словесѝ, та́кѡ всѧ́къ совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ, и҆ и҆́же даві́дꙋ, и҆ и҆́же а҆вессалѡ́мꙋ.
23
Поради ж Ахитофела, які він давав, у той час вважалися, наче якби хто запитував наставляння в Бога. Такою була всяка рада Ахитофела як для Давида, так і для Авессалома.
Глава́ з҃і
1
И҆ речѐ а҆хїтофе́лъ ко а҆вессалѡ́мꙋ: и҆зберꙋ̀ нн҃ѣ себѣ̀ двана́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й и҆ воста́нꙋ, и҆ поженꙋ̀ в̾слѣ́дъ даві́да но́щїю,
1
І сказав Ахитофел Авессалому: виберу я дванадцять тисяч чоловік і встану і піду в погоню за Давидом у цю ніч;
2
и҆ найдꙋ̀ на него̀, и҆ то́й оу҆трꙋжде́нъ и҆ ѡ҆сла́бленъ рꙋка́ми, и҆ оу҆страшꙋ̀ є҆го̀, и҆ побѣжа́тъ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ, и҆ оу҆бїю̀ царѧ̀ є҆ди́наго:
2
і нападу на нього, коли він буде стомлений і з опущеними руками, і приведу його в страх; і всі люди, які з ним, розбіжаться; і я уб’ю одного царя
3
и҆ возвращꙋ̀ всѧ̑ лю́ди къ тебѣ̀, и҆́мже ѻ҆́бразомъ ѡ҆браща́етсѧ невѣ́ста къ мꙋ́жеви своемꙋ̀: ты́ бо то́кмѡ дꙋшѝ є҆ди́нагѡ мꙋ́жа и҆́щеши, всѣ̑мъ же лю́демъ бꙋ́детъ ми́ръ.
3
і всіх людей поверну до тебе; і коли не буде одного, душу якого ти шукаєш, тоді весь народ буде в мирі.
4
И҆ оу҆го́дно сло́во бы́сть пред̾ ѻ҆чи́ма а҆вессалѡ́млима и҆ пред̾ ѻ҆чи́ма всѣ́хъ старѣ́йшинъ і҆и҃левыхъ.
4
І сподобалося це слово Авессалому і всім старійшинам Ізраїлевим.
5
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ: призови́те же и҆ хꙋсі́а а҆рахі́ина, и҆ оу҆слы́шимъ что̀ и҆з̾ оу҆́стъ є҆гѡ̀.
5
І сказав Авессалом: покличте Хусія архитянина; послухаємо, що він скаже.
6
И҆ вни́де хꙋсі́й ко а҆вессалѡ́мꙋ, и҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ къ немꙋ̀, глаго́лѧ: по глаго́лꙋ семꙋ̀ глаго́ла а҆хїтофе́лъ: сотвори́мъ ли по словесѝ є҆гѡ̀; а҆́ще же нѝ, ты̀ глаго́ли.
6
І прийшов Хусій до Авессалома, і сказав йому Авессалом, говорячи: ось що говорить Ахитофел; чи зробити за його словами? а якщо ні, то говори ти.
7
И҆ речѐ хꙋсі́й ко а҆вессалѡ́мꙋ: не бла́гъ совѣ́тъ се́й, є҆го́же совѣща̀ а҆хїтофе́лъ є҆ди́ною сїѐ.
7
І сказав Хусій Авессалому: недобра цього разу порада, яку дав Ахитофел.
8
И҆ речѐ хꙋсі́й: ты̀ вѣ́си ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ мꙋже́й є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ си́льни сꙋ́ть ѕѣлѡ̀, и҆ гнѣвли́ви дꙋша́ми свои́ми, ꙗ҆́кѡ медвѣ́дица ча̑дъ лише́наѧ на селѣ̀, и҆ а҆́ки ве́прь свирѣ́пый на по́ли: и҆ ѻ҆те́цъ тво́й мꙋ́жъ боре́цъ, и҆ не да́стъ почи́ти лю́демъ:
8
І продовжував Хусій: ти знаєш твого батька і людей його; вони хоробрі і сильно роздратовані, як ведмедиця в полі, у якої відняли дітей, [і як вепр лютий на полі,] і батько твій — людина войовнича; він не зупиниться ночувати з народом.
9
сѐ бо, то́й нн҃ѣ скры́сѧ на нѣ́которѣмъ хо́лмѣ и҆лѝ на нѣ́которѣмъ мѣ́стѣ: и҆ бꙋ́детъ внегда̀ напа́сти на ни́хъ въ нача́лѣ, и҆ оу҆слы́шитъ слꙋ́шаѧй, и҆ рече́тъ: бы́сть сокрꙋше́нїе въ лю́дехъ и҆̀же за а҆вессалѡ́момъ:
9
Ось, тепер він ховається в якій-небудь печері, або в іншому місці, і якщо хто впаде при першому нападі на них, і почують і скажуть: «була поразка людей, які пішли за Авессаломом»,
10
и҆ то́й сы́нъ си́лы, є҆мꙋ́же се́рдце ꙗ҆́коже се́рдце львꙋ̀ та́ѧщо и҆ста́етъ: поне́же вѣ́сть ве́сь і҆и҃ль, ꙗ҆́кѡ си́ленъ ѻ҆те́цъ тво́й, и҆ сы́нове си́лы всѝ и҆̀же съ ни́мъ:
10
тоді і найхоробріший, у якого серце, як серце левине, впаде духом; тому що всьому Ізраїлю відомо, який хоробрий батько твій і мужні ті, які з ним.
11
та́кѡ совѣ́тꙋѧ а҆́зъ оу҆совѣ́товахъ, и҆ собира́ѧсѧ собере́тсѧ къ тебѣ̀ ве́сь і҆и҃ль ѿ да́на и҆ до вирсаві́и, а҆́ки песо́къ и҆́же при мо́ри во мно́жествѣ, и҆ лицѐ твоѐ и҆дꙋ́щее посредѣ̀ и҆́хъ:
11
Тому я раджу: нехай збереться до тебе весь Ізраїль, від Дана до Вирсавії, у безлічі, як пісок при морі, і ти сам підеш серед нього;
12
и҆ прїи́демъ къ немꙋ̀ на є҆ди́но мѣ́сто, и҆дѣ́же ѡ҆брѧ́щемъ є҆го̀ та́мѡ, и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на него̀, ꙗ҆́коже спа́даетъ роса̀ на зе́млю, и҆ не ѡ҆ста́вимъ въ не́мъ и҆ въ мꙋже́хъ є҆гѡ̀ и҆̀же съ ни́мъ нѝ є҆ди́нагѡ:
12
і тоді ми підемо проти нього, в якому б місці він не знаходився, і нападемо на нього, як падає роса на землю; і не залишиться в нього жодної людини з усіх, хто з ним;
13
и҆ а҆́ще во гра́дъ соберꙋ́тсѧ, и҆ во́зметъ ве́сь і҆и҃ль ко гра́дꙋ томꙋ̀ оу҆́жы, и҆ совлече́мъ є҆го̀ въ пото́къ, до́ндеже не ѡ҆ста́нетсѧ та́мѡ нижѐ ка́мень.
13
а якщо він увійде в яке-небудь місто, то весь Ізраїль принесе до того міста мотузки, і ми стягнемо його в ріку, так що не залишиться жодного камінчика.
14
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ и҆ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лтестїи: бла́гъ совѣ́тъ хꙋсі́а а҆рахі́ина па́че совѣ́та а҆хїтофе́лева. И҆ гдⷭ҇ь заповѣ́да разори́ти совѣ́тъ а҆хїтофе́левъ благі́й, ꙗ҆́кѡ да наведе́тъ гдⷭ҇ь на а҆вессалѡ́ма ѕла̑ѧ всѧ̑.
14
І сказав Авессалом і весь Ізраїль: порада Хусія архитянина краща за пораду Ахитофела. Так Господь судив зруйнувати кращу пораду Ахитофела, щоб навести Господу біду на Авессалома.
15
И҆ речѐ хꙋсі́й а҆рахі́инъ ко садѡ́кꙋ и҆ а҆вїаѳа́рꙋ і҆ере́ємъ: та́кѡ и҆ та́кѡ совѣ́това а҆хїтофе́лъ а҆вессалѡ́мꙋ и҆ старѣ́йшинамъ і҆и҃лєвымъ: и҆ а҆́зъ та́кѡ и҆ та́кѡ совѣ́товахъ:
15
І сказав Хусій Садокові й Авиафарові священикам: так і так радив Ахитофел Авессалому і старійшинам Ізраїлевим, а так і так порадив я.
16
и҆ нн҃ѣ посли́те ско́рѡ и҆ возвѣсти́те даві́дꙋ, глаго́люще: не пребꙋ́ди но́щь сїю̀ во а҆равѡ́ѳѣ пꙋсты́ни, но пойтѝ потщи́сѧ, да не ка́кѡ поже́ртъ бꙋ́детъ ца́рь и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ.
16
І тепер пошліть швидше і скажіть Давиду так: не залишайся в цю ніч на рівнині в пустелі, але швидше перейди, щоб не загинути царю і всім людям, які з ним.
17
И҆ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ а҆хїмаа́съ стоѧ́ста на стꙋденцѣ̀ рѡги́ли, и҆ и҆́де рабы́нѧ и҆ повѣ́да и҆́ма: и҆ ті́и и҆до́ста и҆ возвѣсти́ста даві́дꙋ царю̀, ꙗ҆́кѡ не мого́ста ꙗ҆ви́тисѧ є҆́же вни́ти во гра́дъ.
17
Іонафан і Ахимаас стояли біля джерела Рогель. І пішла служниця і розповіла їм, а вони пішли і сповістили царя Давида; бо вони не могли показатися в місті.
18
И҆ ви́дѣ и҆́хъ ѻ҆́трочищь и҆ повѣ́да а҆вессалѡ́мꙋ. И҆ и҆до́ста ѻ҆́ба ско́рѡ и҆ прїидо́ста въ до́мъ мꙋ́жа въ ваꙋрі́мъ: и҆ томꙋ̀ ро́въ на дворѣ̀, и҆ снидо́ста та́мѡ.
18
І побачив їх слуга і доніс Авессалому; але вони обидва незабаром пішли і прийшли в Бахурим, у дім одного чоловіка, в якого у дворі був колодязь, і спустилися туди.
19
И҆ взѧ̀ жена̀, и҆ положѝ покро́въ на оу҆́стїи ро́ва, и҆ сꙋ́ши на не́мъ а҆рафѡ́ѳъ, и҆ не позна́сѧ глаго́лъ.
19
А жінка взяла і розтягла над отвором колодязя покривало і насипала на нього крупи, так що не було нічого помітно.
20
И҆ прїидо́ша ѻ҆́троцы а҆вессалѡ̑мли къ женѣ̀ въ до́мъ и҆ рѣ́ша: гдѣ̀ а҆хїмаа́съ и҆ і҆ѡнаѳа́нъ; И҆ речѐ и҆̀мъ жена̀: преидо́ста вма́лѣ во́дꙋ. И҆ и҆ска́ша, и҆ не ѡ҆брѣто́ша, и҆ возврати́шасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.
20
І прийшли раби Авессалома до жінки в дім, і сказали: де Ахимаас та Іонафан? І сказала їм жінка: вони перейшли убрід ріку. І шукали вони, і не знайшли, і повернулися в Єрусалим.
21
Бы́сть же по ѿше́ствїи и҆́хъ, и҆ и҆злѣзо́ста и҆з̾ ро́ва, и҆ и҆до́ста, и҆ возвѣсти́ста даві́дꙋ царю̀ и҆ глаго́ласта є҆мꙋ̀: воста́ните, и҆ прейди́те ско́рѡ во́дꙋ, ꙗ҆́кѡ си́це совѣща̀ на вы̀ а҆хїтофе́лъ.
21
Коли вони пішли, ті вийшли з колодязя, пішли і сповістили царя Давида і сказали Давиду: встаньте і швидше перейдіть воду; бо так і так радив про вас Ахитофел.
22
И҆ воста̀ даві́дъ и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ и҆ преидо́ша і҆ѻрда́нъ до свѣ́та заꙋ́тра, и҆ ни є҆ди́нъ не ѡ҆ста̀, и҆́же бы не преше́лъ і҆ѻрда́на.
22
І встав Давид і всі люди, які були з ним, і перейшли Йордан; до світанку не залишилося жодного, який не перейшов би Йордан.
23
И҆ а҆хїтофе́лъ ви́дѣ, ꙗ҆́кѡ не сбы́стсѧ совѣ́тъ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆сѣдла̀ ѻ҆слѧ̀ своѐ, и҆ воста̀, и҆ ѿи́де въ до́мъ сво́й, во гра́дъ сво́й: и҆ заповѣ́да до́мꙋ своемꙋ̀, и҆ оу҆дави́сѧ, и҆ оу҆́мре, и҆ погребе́нъ бы́сть во гро́бѣ ѻ҆тца̀ своегѡ̀.
23
І побачив Ахитофел, що не виконали поради його, і осідлав осла, і зібрався, і пішов у дім свій, у місто своє, і зробив заповіт дому своєму, і повісився, і помер, і був похований у гробі батька свого.
24
И҆ даві́дъ пре́йде въ манаі́мъ, а҆вессалѡ́мъ же пре́йде і҆ѻрда́нъ са́мъ и҆ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лтестїи съ ни́мъ.
24
І прийшов Давид у Маханаїм, а Авессалом перейшов Йордан, сам і весь Ізраїль з ним.
25
И҆ а҆месса́ѧ поста́ви а҆вессалѡ́мъ вмѣ́стѡ і҆ѡа́ва над̾ си́лою: а҆месса́й же сы́нъ мꙋ́жа, є҆мꙋ́же и҆́мѧ і҆еѳе́ръ і҆езраилі́тинъ, се́й вни́де ко а҆вїге́и дще́ри і҆ессе́инѣ, сестрѣ̀ сарꙋі́и ма́тере і҆ѡа́вли.
25
Авессалом поставив Амессая, замість Іоава, над військом. Амессай був сином одного чоловіка, на ім’я Ієфера з Ізрееля, який ввійшов до Авигеї, дочки Нааса, сестри Саруї, матері Іоава.
26
И҆ ѡ҆полчи́сѧ а҆вессалѡ́мъ и҆ ве́сь і҆и҃ль въ землѝ галаа́дстѣй.
26
І Ізраїль з Авессаломом розташувався станом в землі Галаадській.
27
И҆ бы́сть є҆гда̀ вни́де даві́дъ въ манаі́мъ, и҆ оу҆есві́й сы́нъ наа́совъ ѿ равва́ѳа сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ махі́ръ сы́нъ а҆мїи́ль и҆́же и҆з̾ лѡдава́ра, и҆ верзеллі́й галааді́тинъ и҆з̾ рѡгеллі́ма,
27
Коли Давид прийшов у Маханаїм, то Сови, син Нааса, з Равви аммонитської, і Махир, син Аммиїла, з Лодавара, і Верзеллій галаадитянин з Роглима,
28
принесо́ша де́сѧть постє́ль оу҆стро́еныхъ и҆ коно́бѡвъ де́сѧть и҆ сосꙋ́ды скꙋдє́лны и҆ пшени́цꙋ и҆ ꙗ҆чме́нь и҆ мꙋкꙋ̀ и҆ пшено̀ и҆ бо́бъ и҆ сочеви́цꙋ
28
принесли [десять приготованих] постелей, [десять] блюд і глиняних посудин, і пшениці, і ячменю, і борошна, і пшона, і бобів, і сочевиці, і смажених зерен,
29
и҆ ме́дъ и҆ ма́сло и҆ ѻ҆́вцы и҆ сы́ры кра̑вїѧ, и҆ принесо́ша даві́дꙋ и҆ лю́демъ и҆̀же съ ни́мъ ꙗ҆́сти: бы́ша бо лю́дїе гла́дни и҆ оу҆трꙋжде́ни и҆ жа́ждни въ пꙋсты́ни.
29
і меду, й олії, і овець, і сиру коров’ячого, принесли Давиду і людям, які були з ним, у їжу; бо говорили вони: народ голодний і стомлений і терпів спрагу в пустелі.
Глава́ и҃і
1
И҆ соглѧ́да даві́дъ всѣ́хъ люді́й сꙋ́щихъ съ ни́мъ, и҆ поста́ви над̾ ни́ми тысѧщенача́лники и҆ со́тники.
1
І оглянув Давид людей, які були з ним, і поставив над ними тисячоначальників і сотників.
2
И҆ посла̀ даві́дъ тре́тїю ча́сть люді́й под̾ рꙋко́ю і҆ѡа́влею и҆ тре́тїю ча́сть под̾ рꙋко́ю а҆ве́ссы сы́на сарꙋ́ина бра́та і҆ѡа́влѧ, и҆ тре́тїю ча́сть под̾ рꙋко́ю є҆ѳѳе́а геѳѳе́ина, и҆ речѐ даві́дъ къ лю́демъ: ше́дъ и҆зы́дꙋ и҆ а҆́зъ съ ва́ми.
2
І відправив Давид людей — третю частину під проводом Іоава, третю частину під проводом Авесси, сина Саруїного, брата Іоава, третю частину під проводом Еффея гефянина. І сказав цар людям: я сам піду з вами.
3
И҆ рѣ́ша: не и҆зы́ди, ꙗ҆́кѡ а҆́ще бѣ́гствомъ побѣ́гнемъ, не положа́тъ на на́съ се́рдца: и҆ а҆́ще оу҆́мремъ по́лъ на́съ, не положа́тъ на на́съ се́рдца, поне́же ты̀ а҆́ки мы̀ де́сѧть ты́сѧщъ: и҆ нн҃ѣ лꙋ́чше, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́неши во гра́дѣ на по́мощь на́мъ.
3
Але люди відповіли йому: не ходи; бо, якщо ми і побіжимо, то не звернуть уваги на це; якщо і помре половина з нас, також не звернуть уваги; а ти один те саме, що нас десять тисяч; отже, для нас краще, щоб ти допомагав нам з міста.
4
И҆ речѐ и҆̀мъ ца́рь: є҆́же оу҆го́дно пред̾ ѻ҆чи́ма ва́шима, сотворю̀. И҆ ста̀ ца́рь при вратѣ́хъ: и҆ всѝ лю́дїе и҆схожда́хꙋ ста́ми и҆ ты́сѧщами.
4
І сказав їм цар: що угодно в очах ваших, те і зроблю. І став цар біля воріт, і весь народ виходив по сотнях і по тисячах.
5
И҆ заповѣ́да ца́рь і҆ѡа́вꙋ и҆ а҆ве́ссѣ и҆ є҆ѳѳе́еви, глаго́лѧ: пощади́те мѝ ѻ҆́трока а҆вессалѡ́ма. И҆ всѝ лю́дїе слы́шаша заповѣ́дающа царѧ̀ всѣ̑мъ кнѧзє́мъ ѡ҆ а҆вессалѡ́мѣ.
5
І наказав цар Іоаву й Авессі й Еффею, говорячи: збережіть мені отрока Авессалома. І всі люди чули, як наказував цар усім начальникам про Авессалома.
6
И҆ и҆зыдо́ша всѝ лю́дїе въ дꙋбра́вꙋ сопроти́въ і҆и҃лю: и҆ бы́сть бра́нь въ дꙋбра́вѣ є҆фре́мли.
6
І вийшли люди в поле назустріч ізраїльтянам, і була битва у лісі Єфремовому.
7
И҆ падо́ша та́мѡ лю́дїе і҆и҃лєвы пред̾ ѻ҆́трѡки даві́довыми, и҆ бы́сть сокрꙋше́нїе вели́ко въ то́й де́нь, ꙗ҆́кѡ два́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й.
7
І був уражений народ ізраїльський рабами Давида; була там поразка велика в той день, — уражені двадцять тисяч [чоловік].
8
И҆ бы́сть та́мѡ бра́нь разсы́пана по лицꙋ̀ всеѧ̀ землѝ: и҆ оу҆мно́жи дꙋбра́ва поѧда́ти люді́й, па́че не́же и҆̀хъ поѧдѐ ме́чь въ то́й де́нь.
8
Битва поширилася по всьому тому краю, і ліс погубив народу більше, ніж скільки знищив меч, у той день.
9
И҆ набѣжа̀ а҆вессалѡ́мъ на ѻ҆́троки даві́дѡвы: а҆вессалѡ́мъ же бѣ̀ сѣдѧ́й на мскѣ̀ свое́мъ, и҆ вбѣжа̀ (съ ни́мъ) ме́скъ въ ча́щꙋ дꙋ́ба вели́кагѡ, и҆ ѡ҆бви́шасѧ власы̀ главы̀ є҆гѡ̀ на дꙋ́бѣ, и҆ пови́сѣ междꙋ̀ не́бомъ и҆ земле́ю, ме́скъ же под̾ ни́мъ про́йде.
9
І зустрівся Авессалом з рабами Давидовими; він був на мулі. Коли мул вбіг з ним під гілки великого дуба, то Авессалом заплутався волоссям своїм у гілках дуба і повис між небом і землею, а мул, який був під ним, утік.
10
И҆ ви́дѣ мꙋ́жъ є҆ди́нъ и҆ возвѣстѝ і҆ѡа́вꙋ, и҆ речѐ: сѐ, ви́дѣхъ ви́сѧща а҆вессалѡ́ма на дꙋ́бѣ.
10
І побачив це хтось і доніс Іоаву, говорячи: ось, я бачив Авессалома, що висить на дубі.
11
И҆ речѐ і҆ѡа́въ мꙋ́жꙋ возвѣсти́вшемꙋ є҆мꙋ̀: а҆́ще ви́дѣлъ є҆сѝ, почто̀ не оу҆би́лъ є҆сѝ є҆го̀ та́мѡ на зе́млю; и҆ а҆́зъ да́лъ бы́хъ тебѣ̀ пѧтьдесѧ́тъ сі̑кль сребра̀ и҆ по́ѧсъ є҆ди́нъ.
11
І сказав Іоав чоловікові, який доніс про це: ось, ти бачив; чому ж ти не повалив його там на землю? я дав би тобі десять сиклів срібла й один пояс.
12
И҆ речѐ мꙋ́жъ і҆ѡа́вꙋ: а҆́ще ты̀ вложи́ши въ рꙋ́цѣ моѝ и҆ ты́сѧщꙋ сі̑кль сребра̀, то̀ не возложꙋ̀ рꙋкѝ моеѧ̀ на сы́на царе́ва, ꙗ҆́кѡ при оу҆шеса́хъ на́шихъ заповѣ́да ца́рь тебѣ̀ и҆ а҆ве́ссѣ и҆ є҆ѳѳе́еви, глаго́лѧ: соблюди́те мѝ ѻ҆троча̀ а҆вессалѡ́ма,
12
І відповів той Іоаву: якби поклали в руки мої і тисячу сиклів срібла, і тоді я не підняв би руки на царського сина; бо ми чули, як цар наказував тобі й Авессі та Еффею, говорячи: «збережіть мені отрока Авессалома»;
13
не сотвори́ти дꙋшѝ є҆гѡ̀ непра́вды: и҆ всѧ́ко сло́во не оу҆таи́тсѧ пред̾ царе́мъ, ты́ же стои́ши сопроти́внѡ.
13
і якби я зробив інакше з небезпекою для життя мого, то це не утаїлося б від царя, і ти ж повстав би проти мене.
14
И҆ речѐ і҆ѡа́въ: сїѐ а҆́зъ начнꙋ̀, не та́кѡ пребꙋ́дꙋ пред̾ тобо́ю. И҆ взѧ̀ і҆ѡа́въ трѝ стрѣлы̑ въ рꙋ́цѣ своѝ, и҆ вонзѐ ѧ҆̀ въ се́рдце а҆вессалѡ́мꙋ. И҆ є҆щѐ є҆мꙋ̀ жи́вꙋ сꙋ́щꙋ на дꙋ́бѣ,
14
Іоав сказав: нема чого мені баритися з тобою. І взяв у руки три стріли і встромив їх у серце Авессалома, який був ще живий на дубі.
15
и҆ ѡ҆бстꙋпи́ша де́сѧть ѻ҆́трѡкъ носѧ́щїи ѻ҆рꙋ́жїе і҆ѡа́вле, и҆ порази́ша а҆вессалѡ́ма, и҆ оу҆мертви́ша є҆го̀.
15
І оточили Авессалома десять слуг, зброєносців Іоава, й уразили й умертвили його.
16
И҆ вострꙋбѝ і҆ѡа́въ трꙋбо́ю ро́жаною, и҆ возврати́шасѧ лю́дїе не гна́ти в̾слѣ́дъ і҆и҃лѧ, ꙗ҆́кѡ щадѧ́ше і҆ѡа́въ люді́й.
16
І засурмив Іоав трубою, і повернулися люди з погоні за Ізраїлем, бо Іоав щадив народ.
17
И҆ взѧ̀ і҆ѡа́въ а҆вессалѡ́ма, и҆ вве́рже є҆го̀ въ про́пасть вели́кꙋ въ дꙋбра́вѣ, и҆ складѐ над̾ ни́мъ кꙋ́пꙋ ка́менїѧ вели́кꙋ ѕѣлѡ̀. И҆ всѝ і҆и҃лтѧне бѣжа́ша кі́йждо въ селє́нїѧ своѧ̑.
17
І взяли Авессалома, і кинули його в лісі у глибоку яму, і навалили над ним величезну купу каміння. І всі ізраїльтяни розбіглися, кожен у намет свій.
18
А҆вессалѡ́мъ же є҆щѐ жи́въ сы́й, взѧ̀ и҆ поста́ви себѣ̀ сто́лпъ во ю҆до́ли ца́рстѣй, рече́ бо, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть мѝ сы́на на па́мѧть и҆́мене моегѡ̀: и҆ наречѐ сто́лпъ и҆́менемъ свои́мъ и҆ наречѐ є҆го̀ рꙋка̀ а҆вессалѡ́млѧ, да́же до дне́шнѧгѡ днѐ.
18
Авессалом ще за життя свого взяв і поставив собі пам’ятник у царській долині; бо сказав він: немає в мене сина, щоб збереглася пам’ять імені мого. І назвав пам’ятник своїм ім’ям. І називається він «пам’ятник Авессалома» до цього дня.
19
И҆ а҆хїмаа́съ сы́нъ садѡ́ковъ речѐ ко і҆ѡа́вꙋ: потекꙋ̀ нн҃ѣ и҆ возвѣщꙋ̀ царю̀, ꙗ҆́кѡ сꙋдѝ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь ѿ рꙋкѝ врагѡ́въ є҆гѡ̀.
19
Ахимаас, син Садоків, сказав Іоаву: побіжу я, сповіщу царя, що Господь судом Своїм визволив його від рук ворогів його.
20
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆ѡа́въ: нѣ́си мꙋ́жъ ты̀ возвѣща́ѧй бла́го дне́сь, но возвѣсти́ши въ де́нь дрꙋгі́й: въ дне́шнїй же де́нь не добро̀ возвѣще́нїе, поне́же сы́нъ царе́въ оу҆́мре.
20
Але Іоав сказав йому: не будеш ти сьогодні добрим вісником; сповістиш в інший день, а не сьогодні, тому що помер син царя.
21
И҆ речѐ і҆ѡа́въ хꙋсі́ю: ше́дъ повѣ́ждь царю̀ є҆ли̑ка ви́дѣлъ є҆сѝ. И҆ поклони́сѧ хꙋсі́й і҆ѡа́вꙋ и҆ ѿи́де.
21
І сказав Іоав Хусію: піди, донеси цареві, що бачив ти. І поклонився Хусій Іоаву і побіг.
22
И҆ приложѝ є҆щѐ а҆хїмаа́съ сы́нъ садѡ́ковъ и҆ речѐ ко і҆ѡа́вꙋ: что̀ бꙋ́детъ, а҆́ще и҆ а҆́зъ текꙋ̀ в̾слѣ́дъ хꙋсі́а; И҆ речѐ і҆ѡа́въ: почто̀ ты̀ хо́щеши тещѝ, сы́не мо́й; грѧдѝ, нѣ́сть тебѣ̀ возвѣще́нїе въ по́льзꙋ и҆дꙋ́щемꙋ.
22
Але Ахимаас, син Садоків, наполягав і говорив Іоаву: що б не було, але і я побіжу за Хусієм. Іоав же відповів: навіщо бігти тобі, сину мій? не принесеш ти доброї вістки.
23
И҆ речѐ а҆хїмаа́съ: что́ бо а҆́ще потекꙋ̀; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆ѡа́въ: тецы̀. И҆ бѣжа́ше а҆хїмаа́съ пꙋте́мъ ра́внымъ и҆ предварѝ хꙋсі́а.
23
[І сказав Ахимаас:] нехай так, але я побіжу. І сказав йому [Іоав]: біжи. І побіг Ахимаас по прямій дорозі і випередив Хусія.
24
Даві́дъ же сѣдѧ́ще посредѣ̀ двою̀ вра́тъ. И҆ и҆зы́де стра́жъ на кро́въ вра́тъ ко стѣнѣ̀, и҆ воздви́же ѻ҆́чи своѝ, и҆ ви́дѣ, и҆ сѐ, мꙋ́жъ текі́й є҆ди́нъ пред̾ ни́мъ.
24
Давид тоді сидів між двома воротами. І сторож піднявся на покрівлю воріт до стіни і, звівши очі, побачив: ось, біжить одна людина.
25
И҆ возопѝ стра́жъ и҆ сказа̀ царе́ви. И҆ речѐ ца́рь: а҆́ще є҆ди́нъ є҆́сть, бла́го возвѣще́нїе во оу҆стѣ́хъ є҆гѡ̀. И҆ и҆дѧ́ше и҆ды́й и҆ приближа́ѧсѧ.
25
І закричав сторож і сповістив царя. І сказав цар: якщо один, то вістка у вустах його. А той підходив усе ближче і ближче.
26
И҆ ви́дѣ стра́жъ мꙋ́жа дрꙋга́го текꙋ́ща, и҆ возопѝ къ две́ремъ и҆ речѐ: сѐ, мꙋ́жъ и҆ дрꙋгі́й текꙋ́щь є҆ди́нъ. И҆ речѐ ца́рь: и҆ то́й є҆́сть бла́го возвѣща́ѧй.
26
Сторож побачив і іншу людину, яка біжить; і закричав сторож воротареві: ось, ще біжить одна людина. Цар сказав: і це — вісник.
27
И҆ речѐ стра́жъ: а҆́зъ ви́ждꙋ тече́нїе пе́рвагѡ, ꙗ҆́кѡ тече́нїе а҆хїмаа́са сы́на садѡ́кова. И҆ речѐ ца́рь: мꙋ́жъ бла́гъ се́й, и҆ возвѣ́стїе благо́е прїи́детъ.
27
Сторож сказав: я бачу ходу першого, схожу на ходу Ахимааса, сина Садокового. І сказав цар: це людина добра і йде з хорошою вісткою.
28
И҆ возопѝ а҆хїмаа́съ и҆ речѐ ко царю̀: ми́ръ. И҆ поклони́сѧ царю̀ лице́мъ свои́мъ на зе́млю и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, и҆́же затворѝ мꙋже́й воздви́гшихъ рꙋ́ки своѧ̑ на господи́на моего̀ царѧ̀.
28
І викликнув Ахимаас і сказав цареві: мир. І поклонився цареві лицем своїм до землі і сказав: благословенний Господь Бог твій, що видав людей, які підняли руки свої на господаря мого царя!
29
И҆ речѐ ца́рь: ми́ръ ли ѻ҆́трочищꙋ а҆вессалѡ́мꙋ; И҆ речѐ а҆хїмаа́съ: ви́дѣхъ мно́жество вели́ко веселѧ́щеесѧ, є҆гда̀ ѿпꙋща́ше ра́бъ царе́въ і҆ѡа́въ раба̀ твоего̀, и҆ не разꙋмѣ́хъ что̀ та́мѡ.
29
І сказав цар: чи благополучний отрок Авессалом? І сказав Ахимаас: я бачив велике хвилювання, коли раб царя Іоав посилав раба твого; але я не знаю, що [там] було.
30
И҆ речѐ ца́рь: возврати́сѧ, и҆ ста́ни здѣ̀. И҆ ше́дъ ста̀ созадѝ.
30
І сказав цар: відійди, стань тут. Він відійшов і став.
31
И҆ сѐ, хꙋсі́й в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ прїи́де и҆ речѐ царю̀: возвѣща́етсѧ бла́го господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀, ꙗ҆́кѡ сꙋдѝ тебѣ̀ гдⷭ҇ь дне́сь ѿ рꙋкѝ всѣ́хъ востаю́щихъ на тѧ̀.
31
Ось, прийшов і Хусій [слідом за ним]. І сказав Хусій [царю]: добра звістка господарю моєму цареві! Господь явив тобі нині правду у спасінні від руки всіх, хто повстав проти тебе.
32
И҆ речѐ ца́рь къ хꙋсі́ю: ми́ръ ли ѻ҆́трочищꙋ а҆вессалѡ́мꙋ; И҆ речѐ хꙋсі́й: да бꙋ́дꙋтъ, ꙗ҆́коже ѻ҆́трочищь, вразѝ господи́на моегѡ̀ царѧ̀, и҆ всѝ є҆ли́цы воста́ша на́нь ѕло́бою.
32
І сказав цар Хусію: чи благополучний отрок Авессалом? І сказав Хусій: нехай буде з ворогами господаря мого царя і з усіма, хто замишляє лихе проти тебе, те саме, що стало з отроком!
33
И҆ смѧте́сѧ ца́рь, и҆ взы́де на го́рницꙋ ꙗ҆́же на вратѣ́хъ, и҆ пла́касѧ: и҆ та́кѡ глаго́лаше, є҆гда̀ пла́каше: сы́не мо́й, а҆вессалѡ́ме, сы́не мо́й, сы́не мо́й, а҆вессалѡ́ме: кто̀ да́стъ сме́рть мнѣ̀ вмѣ́стѡ тебє̀; а҆́зъ вмѣ́стѡ тебє̀, а҆вессалѡ́ме, сы́не мо́й, сы́не мо́й, сы́не мо́й а҆вессалѡ́ме.
33
І засмутився цар, і пішов у світлицю над воротами, і плакав, і коли йшов, говорив так: сину мій Авессаломе! сину мій, сину мій Авессаломе! о, хто дав би мені померти замість тебе, Авессаломе, сину мій, сину мій!
Глава́ ѳ҃і
1
И҆ повѣ́даша і҆ѡа́вꙋ, глаго́люще: сѐ, ца́рь пла́четъ и҆ рыда́етъ ѡ҆ а҆вессалѡ́мѣ.
1
І сказали Іоаву: ось, цар плаче і ридає за Авессаломом.
2
И҆ бы́сть спасе́нїе въ то́й де́нь въ рыда́нїе всѣ̑мъ лю́демъ, оу҆слы́шаша бо лю́дїе въ то́й де́нь, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ печа́ленъ є҆́сть ца́рь ѡ҆ сы́нѣ свое́мъ.
2
І обернулася перемога того дня на плач для всього народу; бо народ почув у той день і говорив, що цар у скорботі за свого сина.
3
И҆ оу҆крада́хꙋсѧ лю́дїе въ то́й де́нь є҆́же входи́ти во гра́дъ, ꙗ҆́коже оу҆крада́ютсѧ лю́дїе посра́мленнїи, внегда̀ бѣ́гати и҆̀мъ на бра́ни.
3
І входив тоді народ у місто крадькома, як скрадаються люди, які соромляться, що під час битви кинулися навтіки.
4
И҆ ца́рь покры̀ лицѐ своѐ: и҆ возопѝ ца́рь гла́сомъ вели́кимъ, глаго́лѧ: сы́не мо́й, а҆вессалѡ́ме, а҆вессалѡ́ме, сы́не мо́й.
4
А цар закрив лице своє і голосно взивав: сину мій Авессаломе! Авессаломе, сину мій, сину мій!
5
И҆ вни́де і҆ѡа́въ къ царю̀ въ до́мъ и҆ речѐ: посрами́лъ є҆сѝ дне́сь ли́ца ра̑бъ твои́хъ всѣ́хъ и҆з̾е́мшихъ тѧ̀ дне́сь и҆ дꙋ́шꙋ сынѡ́въ твои́хъ и҆ дще́рей твои́хъ и҆ дꙋ́шꙋ же́нъ твои́хъ и҆ подло́жницъ твои́хъ,
5
І прийшов Іоав до царя в дім і сказав: ти в сором привів сьогодні всіх слуг твоїх, які врятували нині життя твоє і життя синів і дочок твоїх, і життя дружин і життя наложниць твоїх;
6
є҆́же люби́ти ненави́дѧщыѧ тебѐ и҆ ненави́дѣти лю́бѧщыѧ тѧ̀: и҆ ꙗ҆ви́лъ є҆сѝ дне́сь, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть тебѣ̀ кнѧ̑зи, нижѐ ѻ҆́троцы: но разꙋмѣ́хъ дне́сь, ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы а҆вессалѡ́мъ жи́въ бы́лъ, мы̀ всѝ дне́сь мє́ртвы бы́хомъ бы́ли, ꙗ҆́кѡ тогда̀ пра́во бы́ло бы пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма:
6
ти любиш ненависників твоїх і ненавидиш тих, що люблять тебе, бо ти показав сьогодні, що ніщо для тебе і вожді і слуги; сьогодні я довідався, що якби Авессалом залишився живий, а ми усі померли, то тобі було б приємніше;
7
и҆ нн҃ѣ воста́въ и҆зы́ди и҆ глаго́ли въ сердца̀ рабѡ́въ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ клѧ́хсѧ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще не и҆зы́деши дне́сь, не ѡ҆ста́нетъ нѝ є҆ди́нъ мꙋ́жъ съ тобо́ю въ но́щь сїю̀: и҆ разꙋмѣ́й въ себѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѕло̀ тѝ є҆́сть сїѐ па́че всѣ́хъ ѕѡ́лъ, ꙗ҆̀же прїидо́ша на тѧ̀ ѿ ю҆́ности твоеѧ̀ до нн҃ѣ.
7
отже, встань, вийди і поговори до серця рабів твоїх, бо клянуся Господом, що, коли ти не вийдеш, у цю ніч не залишиться в тебе жодної людини; і це буде для тебе гірше за всі біди, які находили на тебе від юности твоєї донині.
8
И҆ воста̀ ца́рь и҆ сѣ́де при две́рехъ. И҆ возвѣсти́ша всѣ̑мъ лю́демъ глаго́люще: сѐ, ца́рь сѣди́тъ въ две́рехъ. И҆ внидо́ша всѝ лю́дїе пред̾ лицѐ царе́во пред̾ двє́ри: мꙋ́жїе же і҆и҃лєвы бѣжа́ша во селє́нїѧ своѧ̑.
8
І встав цар і сів біля воріт, а весь народ сповістили, що цар сидить біля воріт. І прийшов весь народ перед лице царя [до воріт]; ізраїльтяни ж розбіглися по своїх наметах.
9
И҆ прѧ́хꙋсѧ всѝ лю́дїе во всѣ́хъ колѣ́нахъ і҆и҃левыхъ, глаго́люще: ца́рь даві́дъ и҆зба́ви ны̀ ѿ всѣ́хъ вра̑гъ на́шихъ, и҆ сѐ, и҆з̾ѧ̀ на́съ ѿ рꙋкѝ и҆ноплеме́нничи, и҆ нн҃ѣ бѣжа̀ ѿ землѝ и҆ ѿ ца́рства своегѡ̀ и҆ ѿ а҆вессалѡ́ма:
9
І весь народ у всіх колінах Ізраїлевих сперечався і говорив: цар [Давид] визволив нас від рук ворогів наших і звільнив нас від рук филистимлян, а тепер сам утікав із землі цієї [з царства свого] від Авессалома.
10
а҆вессалѡ́мъ же, є҆го́же пома́захомъ над̾ на́ми, оу҆́мре на бра́ни: и҆ нн҃ѣ что̀ вы̀ молчи́те, є҆́же возврати́ти царѧ̀; И҆ глаго́лъ всегѡ̀ і҆и҃лѧ прїи́де ко царю̀.
10
Але Авессалом, якого ми помазали на царя над нами, помер на війні; чому ж тепер ви баритеся повернути царя? [І ці слова всього Ізраїля дійшли до царя.]
11
И҆ ца́рь даві́дъ посла̀ ко садѡ́кꙋ и҆ ко а҆вїаѳа́рꙋ і҆ере́ѡмъ, глаго́лѧ: рцы́те старѣ́йшинамъ і҆ꙋ́динымъ, глаго́люще: почто̀ бы́сте послѣ́днїи, є҆́же возврати́ти царѧ̀ въ до́мъ є҆гѡ̀; сло́во же всегѡ̀ і҆и҃лѧ прїи́де къ царю̀ въ до́мъ є҆гѡ̀:
11
І цар Давид послав сказати священикам Садокові й Авиафарові: скажіть старійшинам Іудиним: чому ви хочете бути останніми, щоб повернути царя в дім його, тоді як слова всього Ізраїля дійшли до царя в дім його?
12
бра́тїѧ моѧ̑ вы̀, кѡ́сти моѧ̑ и҆ пло́ть моѧ̀ вы̀ є҆стѐ, то̀ почто̀ бы́сте послѣ́днїи, є҆́же возврати́ти царѧ̀ въ до́мъ є҆гѡ̀;
12
Ви брати мої, кості мої і плоть моя — ви; чому ви хочете бути останніми в поверненні царя в дім його?
13
и҆ а҆месса́ю рцы́те: нѣ́си ли ко́сть моѧ̀ и҆ пло́ть моѧ̀ ты̀; и҆ нн҃ѣ сїѧ̑ мѝ да сотвори́тъ бг҃ъ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, а҆́ще не бꙋ́деши кнѧ́зь си́лы предо мно́ю во всѧ̑ дни̑ вмѣ́стѡ і҆ѡа́ва.
13
І Амессаю скажіть: чи не кость моя і плоть моя — ти? Нехай те і те зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо ти не будеш воєначальником при мені, замість Іоава, назавжди!
14
И҆ преклонѝ сердца̀ всѣ́хъ мꙋже́й і҆ꙋ́диныхъ ꙗ҆́кѡ мꙋ́жа є҆ди́нагѡ. И҆ посла́ша къ царю̀, глаго́люще: возврати́сѧ ты̀ и҆ всѝ рабѝ твоѝ.
14
І прихилив він серце всіх юдеїв, як однієї людини; і послали вони до царя сказати: повернися ти й усі слуги твої.
15
И҆ возврати́сѧ ца́рь и҆ прїи́де до і҆ѻрда́на, и҆ мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины прїидо́ша въ галга́лы є҆́же и҆зы́ти на срѣ́тенїе царю̀, превестѝ царѧ̀ чрез̾ і҆ѻрда́нъ.
15
І повернувся цар, і прийшов до Йордану, а юдеї прийшли в Галгал, щоб зустріти царя і перевезти царя через Йордан.
16
И҆ оу҆скорѝ семе́й сы́нъ гира́нь сы́на і҆емїні́ева, и҆́же ѿ ваꙋрі́ма, и҆ сни́де съ мꙋжмѝ і҆ꙋ́диными во срѣ́тенїе царю̀ даві́дꙋ,
16
І поспішив Семей, син Гери, веніамитянин з Бахурима, і пішов з юдеями назустріч царю Давиду,
17
и҆ ты́сѧща мꙋже́й съ ни́мъ ѿ венїамі́на, и҆ сїва̀ ѻ҆́трокъ до́мꙋ саꙋ́лѧ, и҆ пѧтьна́десѧть сынѡ́въ є҆гѡ̀ съ ни́мъ, и҆ два́десѧть рабѡ́въ є҆гѡ̀ съ ни́мъ: и҆ оу҆пра́виша на і҆ѻрда́нъ пꙋ́ть пред̾ царе́мъ,
17
і тисяча чоловік з веніамитян з ним, і Сива, слуга дому Саулового, з п’ятнадцятьма синами своїми і двадцятьма рабами своїми; і перейшли вони Йордан перед лицем царя [і приготували для царя переправу через Йордан].
18
и҆ послꙋжи́ша слꙋже́нїемъ ѡ҆ преведе́нїи царе́вѣ. И҆ пре́йде прехо́дъ є҆́же превестѝ до́мъ царе́въ и҆ сотвори́ти пра́вое пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀. И҆ семе́й сы́нъ гира́нь падѐ на лицы̀ свое́мъ пред̾ царе́мъ, є҆гда̀ прехожда́ше і҆ѻрда́нъ,
18
Коли переправили судно, щоб перевезти дім царя і послужити йому, тоді Семей, син Гери, упав [на лице своє] перед царем, як тільки він перейшов Йордан,
19
и҆ речѐ ко царю̀: да не вмѣни́тъ господи́нъ мо́й беззако́нїѧ, и҆ не помѧнѝ є҆ли̑ка непра́вдова ра́бъ тво́й въ де́нь ѡ҆́нъ, въ ѻ҆́ньже господи́нъ мо́й ца́рь и҆схожда́ше и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма, є҆́же содержа́ти царю̀ въ се́рдцы свое́мъ:
19
і сказав цареві: не постав мені, господарю мій, за злочин, і не пом’яни того, чим згрішив раб твій у той день, коли господар мій цар виходив з Єрусалима, і не тримай того, царю, на серці своєму;
20
поне́же разꙋмѣ̀ ра́бъ тво́й, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ согрѣши́хъ, и҆ сѐ, а҆́зъ прїидо́хъ дне́сь пе́рвѣе всегѡ̀ і҆и҃лѧ и҆ до́мꙋ і҆ѡ́сифлѧ, є҆́же сни́ти мѝ на срѣ́тенїе господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀.
20
бо знає раб твій, що згрішив, і ось, нині я прийшов перший з усього дому Йосифового, щоб вийти назустріч господареві моєму царю.
21
И҆ ѿвѣща̀ а҆ве́сса сы́нъ сарꙋ́инъ и҆ речѐ: сегѡ̀ ли ра́ди не оу҆мертви́тсѧ семе́й, ꙗ҆́кѡ проклѧ̀ хрїста̀ гдⷭ҇нѧ;
21
І відповів Авесса, син Саруїн, і сказав: невже Семей не помре за те, що лихословив помазаника Господнього?
22
И҆ речѐ даві́дъ: что̀ мнѣ̀ и҆ ва́мъ, сы́нове сарꙋ̑ины, ꙗ҆́кѡ бы́сте мнѣ̀ дне́сь въ навѣ́тъ; дне́сь не оу҆мертви́тсѧ мꙋ́жъ ѿ і҆и҃лѧ, поне́же не вѣ́мъ ли, ꙗ҆́кѡ дне́сь ца́рствꙋю а҆́зъ над̾ і҆и҃лемъ;
22
І сказав Давид: що мені і вам, сини Саруїни, що ви робитеся нині мені наклепниками? Чи нині умертвляти кого-небудь в Ізраїлі? Чи не бачу я, що нині я — цар над Ізраїлем?
23
и҆ речѐ ца́рь и҆ семе́ю: не оу҆́мреши. И҆ клѧ́тсѧ є҆мꙋ̀ ца́рь.
23
І сказав цар Семею: ти не помреш. І поклявся йому цар.
24
И҆ сѐ, мемфївосѳе́й сы́нъ і҆ѡнаѳа́на сы́на саꙋ́лѧ сни́де на срѣ́тенїе царю̀, и҆ не ѡ҆мы̀ но́гъ свои́хъ, и҆ не ѡ҆брѣ́за ногте́й, нижѐ оу҆пра́ви брады̀ своеѧ̀, и҆ ри́зъ свои́хъ не и҆змы̀ ѿ днѐ тогѡ̀, въ ѻ҆́ньже и҆зы́де ца́рь, до днѐ въ ѻ҆́ньже то́й возврати́сѧ съ ми́ромъ.
24
І Мемфивосфей, син [Іонафана, сина] Саулового, вийшов назустріч цареві. Він не омивав ніг своїх, [не обрізував нігтів,] не піклувався про бороду свою і не мив одягу свого з того дня, як вийшов цар, до дня, коли він повернувся з миром.
25
И҆ бы́сть є҆гда̀ вни́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ на срѣ́тенїе царю̀, и҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: что̀ ꙗ҆́кѡ не поше́лъ є҆сѝ со мно́ю, мемфївосѳе́е;
25
Коли він вийшов з Єрусалима назустріч царю, цар сказав йому: чому ти, Мемфивосфею, не пішов зі мною?
26
И҆ речѐ къ немꙋ̀ мемфївосѳе́й: го́споди мо́й царю̀, пренебрежѐ менѐ ра́бъ мо́й, ꙗ҆́кѡ речѐ ра́бъ тво́й є҆мꙋ̀: ѡ҆сѣдла́й мѝ ѻ҆слѧ̀, и҆ всѧ́дꙋ на нѐ, и҆ пойдꙋ̀ съ царе́мъ, ꙗ҆́кѡ хро́мъ ра́бъ тво́й:
26
Той відповів: господарю мій царю! слуга мій обманув мене; бо я, раб твій, говорив: «осідлаю собі осла і сяду на нього і поїду з царем», оскільки раб твій кульгавий.
27
и҆ ѡ҆болга̀ раба̀ твоего̀ ко господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀: и҆ господи́нъ мо́й ца́рь ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃лъ бж҃їй, и҆ сотворѝ благо́е пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма:
27
А він звів наклеп на раба твого перед господарем моїм царем. Але господар мій цар, як ангел Божий; роби, що тобі угодно;
28
ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ ве́сь до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, ра́звѣ мꙋ́жїе (пови́ннїи) сме́рти господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀, и҆ посади́лъ є҆сѝ раба̀ твоего̀ съ ꙗ҆дꙋ́щими на трапе́зѣ твое́й: и҆ ко́е є҆́сть мнѣ̀ є҆щѐ ѡ҆правда́нїе, и҆ возопи́ти мнѣ̀ є҆щѐ къ царю̀;
28
хоча весь дім батька мого був повинен умерти перед господарем моїм царем, але ти посадив раба твого між тими, хто їсть за столом твоїм; яке ж маю я право скаржитися ще перед царем?
29
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: почто̀ глаго́леши є҆щѐ словеса̀ твоѧ̑; рѣ́хъ тебѣ̀ и҆ сївѣ̀: раздѣли́те себѣ̀ се́ла.
29
І сказав йому цар: до чого ти говориш усе це? я сказав, щоб ти і Сива розділили між собою поля.
30
И҆ речѐ мемфївосѳе́й къ царю̀: и҆ всѧ̑ да во́зметъ, повнегда̀ прїитѝ господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀ въ ми́рѣ въ до́мъ сво́й.
30
Але Мемфивосфей відповів цареві: нехай він візьме навіть усе, після того як господар мій цар з миром повернувся в дім свій.
31
И҆ верзеллі́й галааді́тинъ сни́де и҆з̾ рѡгеллі́ма, и҆ пре́йде съ царе́мъ і҆ѻрда́нъ, є҆́же превестѝ є҆го̀ чрез̾ і҆ѻрда́нъ.
31
І Верзеллій галаадитянин прийшов з Роглима і перейшов із царем Йордан, щоб провести його за Йордан.
32
И҆ верзеллі́й мꙋ́жъ ста́ръ ѕѣлѡ̀, сы́нъ ѻ҆сми́десѧти лѣ́тъ, и҆ то́й препита̀ царѧ̀, є҆гда̀ живѧ́ше въ манаі́мѣ, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ бѣ̀ ве́лїй ѕѣлѡ̀.
32
Верзеллій же був дуже старий, років вісімдесяти. Він постачав царя продовольством під час перебування його в Маханаїмі, тому що був людиною багатою.
33
И҆ речѐ ца́рь къ верзеллі́ю: ты̀ пре́йдеши со мно́ю, и҆ препита́ю ста́рость твою̀ со мно́ю во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.
33
І сказав цар Верзеллію: йди зі мною, і я буду годувати тебе в Єрусалимі.
34
И҆ речѐ верзеллі́й къ царю̀: коли́цы дни̑ лѣ́тъ живота̀ моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ да взы́дꙋ съ царе́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ;
34
Але Верзеллій відповів цареві: чи довго мені залишилося жити, щоб іти з царем в Єрусалим?
35
сы́нъ ѻ҆сми́десѧти лѣ́тъ а҆́зъ дне́сь є҆́смь: є҆да̀ оу҆разꙋмѣ́ю посредѣ̀ бла́га и҆ посредѣ̀ лꙋка́ва; и҆лѝ оу҆разꙋмѣ́етъ є҆щѐ ра́бъ тво́й, є҆́же ꙗ҆́мъ, и҆лѝ є҆́же пїю̀; и҆лѝ оу҆слы́шꙋ гла́съ є҆щѐ пою́щихъ и҆ воспѣва́ющихъ; и҆ вскꙋ́ю бꙋ́детъ є҆щѐ ра́бъ тво́й въ тѧ́жесть господи́нꙋ моемꙋ̀ царю̀;
35
Мені тепер вісімдесят років; чи відрізню добре від злого? Чи узнає раб твій смак того, що буду їсти, і того, що буду пити? І чи буду у змозі чути голос співаків і співачок? Навіщо ж рабу твоєму бути за тягар господарю моєму царю?
36
ма́лѡ пре́йдетъ ра́бъ тво́й і҆ѻрда́нъ съ царе́мъ: и҆ почто̀ воздае́тъ мѝ ца́рь воздаѧ́нїе сїѐ;
36
Ще трохи пройде раб твій з царем за Йордан; за що ж царю нагороджувати мене такою милістю?
37
да возврати́тсѧ нн҃ѣ ра́бъ тво́й, и҆ оу҆мрꙋ̀ во гра́дѣ мое́мъ, оу҆ гро́ба ѻ҆тца̀ моегѡ̀ и҆ ма́тере моеѧ̀: и҆ сѐ, ра́бъ тво́й сы́нъ мо́й хамаа́мъ пре́йдетъ съ го́сподемъ мои́мъ царе́мъ, и҆ сотворѝ є҆мꙋ̀ благо́е пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма.
37
Дозволь рабу твоєму повернутися, щоб померти у своєму місті, біля гробу батька мого і матері моєї. Але ось, раб твій [син мій] Кимгам нехай піде з господарем моїм, царем, і роби з ним, як тобі вгодно.
38
И҆ речѐ ца́рь: со мно́ю да пре́йдетъ хамаа́мъ, и҆ а҆́зъ сотворю̀ є҆мꙋ̀ благо́е пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка и҆збере́тъ себѣ̀ оу҆ менє̀, сотворю̀ тебѣ̀.
38
І сказав цар: нехай іде зі мною Кимгам, і я зроблю для нього, що тобі вгодно; і все, чого б не побажав ти від мене, я зроблю для тебе.
39
И҆ преидо́ша всѝ лю́дїе і҆ѻрда́нъ, и҆ ца́рь пре́йде, и҆ цѣлова̀ ца́рь верзеллі́а и҆ благословѝ є҆го̀, и҆ ѿпꙋстѝ є҆го̀ въ до́мъ є҆гѡ̀.
39
І перейшов весь народ Йордан, і цар також. І поцілував цар Верзеллія і благословив його, і він повернувся в місце своє.
40
И҆ пре́йде ца́рь въ галга́лы, и҆ хамаа́мъ пре́йде съ ни́мъ, и҆ всѝ лю́дїе і҆ꙋ̑дины провожда́хꙋ царѧ̀ и҆ по́лъ люді́й і҆и҃левыхъ.
40
І вирушив цар у Галгал, рушив з ним і Кимгам; і весь народ юдейський проводжав царя, і половина народу ізраїльського.
41
И҆ сѐ, всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы прїидо́ша къ царю̀ и҆ рѣ́ша къ царю̀: что̀ ꙗ҆́кѡ оу҆крадо́ша тебѐ бра́тїѧ на́шѧ мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины, и҆ преведо́ша царѧ̀ и҆ до́мъ є҆гѡ̀ чрез̾ і҆ѻрда́нъ, и҆ всѝ мꙋ́жїе даві́дѡвы съ ни́мъ;
41
І ось, усі ізраїльтяни прийшли до царя і сказали цареві: навіщо брати наші, мужі Іудині, викрали тебе і провели царя і дім його і всіх людей Давида з ним через Йордан?
42
И҆ ѿвѣща́ша всѝ мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины къ мꙋжє́мъ і҆и҃лєвымъ и҆ рѣ́ша: занѐ бли́жнїй на́мъ ца́рь: и҆ почто̀ та́кѡ разгнѣ́вастесѧ ѿ словесѝ се́мъ; є҆да̀ ꙗ҆́ди ꙗ҆до́хомъ ѿ царѧ̀; и҆лѝ да́ры дадѐ на́мъ, и҆лѝ да̑ни ѿѧ̀ ѿ на́съ;
42
І відповіли всі мужі Іудині ізраїльтянам: тому, що цар ближній нам; і через що сердитися вам на це? Хіба ми що-небудь з’їли в царя, або одержали від нього подарунки? [Або від податків звільнив він нас?]
43
И҆ ѿвѣща́ша мꙋ́жїе і҆и҃лстїи къ мꙋжє́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ рѣ́ша: де́сѧть рꙋ́къ мы̀ оу҆ царѧ̀, и҆ въ даві́дѣ є҆смы̀ па́че тебє̀, и҆ пе́рвенецъ а҆́зъ, не́жели ты̀: и҆ почто̀ си́це оу҆корѧ́еши мѧ̀; и҆ не вмѣни́сѧ сло́во моѐ пре́жде менѐ і҆ꙋ́дѣ возврати́ти царѧ̀ мнѣ̀; И҆ ѡ҆тѧгча̀ сло́во мꙋже́й і҆ꙋ́диныхъ па́че слове́съ мꙋже́й і҆и҃левыхъ.
43
І відповіли ізраїльтяни мужам Іудиним і сказали: ми десять частин у царя, також і в Давида ми більше, ніж ви; [ми первісток, а не ви;] навіщо ж ви принизили нас? Чи не нам належало перше слово про те, щоб повернути нашого царя? Але слово мужів Іудиних було сильнішим, ніж слово ізраїльтян.
Глава́ к҃
1
И҆ та́мѡ бѧ́ше сы́нъ беззако́нный, и҆́мѧ же є҆мꙋ̀ саве́й, сы́нъ вохо́ровъ, мꙋ́жъ і҆емїні́овъ, и҆ вострꙋбѝ трꙋбо́ю ро́жаною и҆ речѐ: нѣ́сть на́мъ ча́сти въ даві́дѣ, нижѐ наслѣ́дїѧ на́мъ въ сы́нѣ і҆ессе́евѣ: (возврати́тесѧ,) мꙋ́жїе і҆и҃лтестїи, въ селє́нїѧ ва̑ша.
1
Там випадково знаходилася одна негідна людина, на ім’я Савей, син Бихри, веніамитянин; він засурмив трубою і сказав: немає нам частини у Давида, і немає нам частки у сині Ієссеєвому; усі по наметах своїх, ізраїльтяни!
2
И҆ ѿстꙋпи́ша всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы ѿ даві́да в̾слѣ́дъ саве́а сы́на вохо́рова: мꙋ́жїе же і҆ꙋ̑дины прилѣпи́шасѧ къ царю̀ своемꙋ̀ ѿ і҆ѻрда́на да́же и҆ до і҆ерⷭ҇ли́ма.
2
І відокремилися всі ізраїльтяни від Давида і пішли за Савеєм, сином Бихри; юдеї ж залишилися на боці царя свого, від Йордану до Єрусалима.
3
И҆ вни́де даві́дъ въ до́мъ сво́й во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ взѧ̀ ца́рь де́сѧть же́нъ подло́жницъ свои́хъ, ꙗ҆̀же ѡ҆ста́ви стрещѝ до́мъ, и҆ дадѐ и҆̀хъ въ до́мъ стражбы̀: и҆ препита̀ и҆̀хъ, и҆ (ѿто́лѣ) не вни́де къ ни̑мъ: и҆ бѣ́ша храни́ми до днѐ сме́рти своеѧ̀, вдо́вски живꙋ́щѧ.
3
І прийшов Давид у свій дім в Єрусалимі, і взяв цар десять дружин наложниць, яких він залишав стерегти дім, і помістив їх в особливий дім під нагляд, і утримував їх, але не ходив до них. І утримувалися вони там до дня смерти своєї, живучи як вдови.
4
И҆ речѐ ца́рь ко а҆месса́ю: созови́ ми мꙋ́жы і҆ꙋ̑дины въ трѝ дни̑, ты́ же здѣ̀ ста́ни.
4
І сказав Давид Амессаю: склич до мене юдеїв протягом трьох днів і сам з’явися сюди.
5
И҆ по́йде а҆месса́й созва́ти мꙋже́й і҆ꙋ́диныхъ, и҆ оу҆ме́дли ѿ вре́мене, въ не́же повелѣ̀ є҆мꙋ̀ даві́дъ.
5
І пішов Амессай скликати юдеїв, але забарився більше призначеного йому часу.
6
И҆ речѐ даві́дъ ко а҆ве́ссѣ: нн҃ѣ ѕло̀ сотвори́тъ на́мъ саве́й сы́нъ вохо́рь па́че а҆вессалѡ́ма: и҆ нн҃ѣ ты̀ поимѝ съ собо́ю ѻ҆́троки господи́на своегѡ̀, и҆ поженѝ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀, да не ка́кѡ ѡ҆брѧ́щетъ себѣ̀ гра́ды твє́рды и҆ застѣни́тсѧ ѿ ѻ҆че́съ на́шихъ.
6
Тоді Давид сказав Авессі: тепер наробить нам зла Савей, син Бихри, більше, ніж Авессалом; візьми ти слуг господаря твого і переслідуй його, щоб він не знайшов собі укріплених міст і не сховався від очей наших.
7
И҆ и҆зыдо́ша в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ а҆ве́сса и҆ мꙋ́жїе і҆ѡа̑вли, и҆ хереѳѳі̀ и҆ фелеѳѳі̀ и҆ всѝ си́льнїи, и҆ и҆зыдо́ша и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма гна́ти в̾слѣ́дъ саве́а сы́на вохо́рова.
7
І вийшли за ним люди Іоавові, і хелефеї і фелефеї, і всі хоробрі пішли з Єрусалима переслідувати Савея, сина Бихри.
8
И҆ ті́и (бѧ́хꙋ) оу҆ ка́мене вели́кагѡ, и҆́же въ гаваѡ́нѣ, и҆ а҆месса́й вни́де пред̾ ни́ми: і҆ѡа́въ же препоѧ́санъ ри́зами ѡ҆дѣѧ́нїѧ своегѡ̀, и҆ верхꙋ̀ тогѡ̀ препоѧ́санъ мече́мъ припрѧ́женымъ при чре́слѣхъ є҆гѡ̀ въ ножна́хъ є҆гѡ̀, и҆ є҆гда̀ ѿи́де, и҆ ме́чь и҆зсꙋ́нꙋсѧ и҆ падѐ.
8
І коли вони були поблизу великого каменя, біля Гаваона, то зустрівся з ними Амессай. Іоав був одягнений у військовий одяг свій і оперезаний мечем, що висів при стегні в піхвах і який легко виходив з них і входив.
9
И҆ речѐ і҆ѡа́въ а҆месса́ю: здра́въ ли є҆сѝ, бра́те; И҆ взѧ̀ і҆ѡа́въ рꙋко́ю десно́ю за брадꙋ̀ а҆месса́евꙋ лобза́ти є҆го̀:
9
І сказав Іоав Амессаю: чи здоровий ти, брате мій? І взяв Іоав правою рукою Амессая за бороду, щоб поцілувати його.
10
а҆месса́й же не побреже́сѧ меча̀, и҆́же въ рꙋцѣ̀ і҆ѡа́вли: и҆ оу҆да́ри є҆го̀ і҆ѡа́въ мече́мъ въ чре́сла є҆гѡ̀, и҆ и҆злїѧ́сѧ чре́во є҆гѡ̀ на зе́млю, и҆ не повторѝ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆́мре (а҆месса́й). І҆ѡа́въ же и҆ а҆ве́сса бра́тъ є҆гѡ̀ гна́ста в̾слѣ́дъ саве́а сы́на вохо́рѧ.
10
Амессай же не остерігався меча, що був у руці Іоава, і той уразив його ним у живіт, так що випали нутрощі його на землю, і не повторив йому удару, і він помер. Іоав і Авесса, брат його, погналися за Савеєм, сином Бихри.
11
И҆ мꙋ́жъ ста̀ над̾ ни́мъ ѿ ѻ҆́трѡкъ і҆ѡа́влихъ и҆ речѐ: кто̀ хо́щетъ (бы́ти) і҆ѡа́вль, и҆ кто̀ даві́довъ, в̾слѣ́дъ і҆ѡа́ва (да и҆́детъ).
11
Один зі слуг Іоавових стояв над Амессаєм і говорив: той, хто відданий Іоаву і хто за Давида, нехай іде за Іоавом!
12
А҆месса́й же ме́ртвъ валѧ́шесѧ въ кровѝ посредѣ̀ пꙋтѝ. И҆ ви́дѣ мꙋ́жъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆становлѧ́хꙋсѧ над̾ ни́мъ всѝ лю́дїе, и҆ совратѝ а҆месса́ѧ съ пꙋтѝ на село̀, и҆ возложѝ на него̀ ри́зꙋ, поне́же ви́дѧше всѧ́каго приходѧ́ща над̾ ни́мъ стоѧ́вша:
12
Амессай же [мертвий] лежав у крові серед дороги; і той чоловік, побачивши, що весь народ зупиняється над ним, стягнув Амессая з дороги в поле і накинув на нього одяг, оскільки він бачив, що кожен, хто минав, зупинявся над ним.
13
и҆ бы́сть є҆гда̀ принесѐ ѿ пꙋтѝ, преидо́ша всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы в̾слѣ́дъ і҆ѡа́ва, є҆́же гна́ти в̾слѣ́дъ саве́а сы́на вохо́рѧ.
13
Але коли він був стягнутий з дороги, то весь народ ізраїльський пішов слідом за Іоавом переслідувати Савея, сина Бихри.
14
И҆ се́й про́йде всѧ̑ кѡлѣ́на і҆и҃лєва во а҆ве́ль и҆ во веѳма́хꙋ: и҆ всѝ въ ха́ррѣ, и҆ всѝ гра́ды собра́шасѧ, и҆ и҆до́ша в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀,
14
А він пройшов через усі коліна Ізраїльські до Авела-Беф-Мааха і через весь Берим; і [всі жителі міст] збиралися і йшли за ним.
15
и҆ прїидо́ша и҆ ѡ҆полчи́шасѧ на него̀ ѡ҆́крестъ во а҆ве́ли и҆ во веѳма́хѣ: и҆ насы́паша зе́млю ко гра́дꙋ, и҆ ста̀ на предстѣ́нїи: и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же со і҆ѡа́вомъ помышлѧ́хꙋ низложи́ти стѣ́нꙋ (гра́дскꙋю).
15
І прийшли й обложили його в Авелі-Беф-Мааху; і насипали вал перед містом і підступили до стіни, і всі люди, які були з Іоавом, намагалися зруйнувати стіну.
16
И҆ возопѝ жена̀ мꙋ́драѧ со стѣны̀ и҆ речѐ: слы́шите, слы́шите, рцы́те нн҃ѣ і҆ѡа́вꙋ, да прибли́житсѧ до здѣ̀, и҆ возглаго́лю къ немꙋ̀.
16
Тоді одна розумна жінка закричала зі стіни міста: послухайте, послухайте, скажіть Іоаву, щоб він підійшов сюди, і я поговорю з ним.
17
И҆ прибли́жисѧ къ не́й (і҆ѡа́въ), и҆ речѐ жена̀: ты́ ли є҆сѝ і҆ѡа́въ; Ѻ҆́нъ же речѐ: а҆́зъ. И҆ речѐ є҆мꙋ̀: послꙋ́шай слове́съ рабы̀ твоеѧ̀. И҆ речѐ і҆ѡа́въ: послꙋ́шаю, а҆́зъ є҆́смь.
17
І підійшов до неї Іоав, і сказала жінка: чи ти Іоав? І сказав: я. Вона сказала: послухай слів раби твоєї. І сказав він: слухаю.
18
И҆ речѐ глаго́лющи: сло́во глаго́лаша въ пе́рвыхъ, глаго́люще: вопроша́емь вопроше́нъ бы́сть во а҆ве́ли и҆ въ да́нѣ, а҆́ще ѡ҆скꙋдѣ́ша, ꙗ҆̀же положи́ша вѣ́рнїи і҆и҃лєвы: вопроша́юще да вопро́сѧтъ во а҆ве́ли, и҆ та́кѡ речѐ, а҆́ще ѡ҆скꙋдѣ́ша:
18
Вона сказала: колись говорили: «хто хоче запитати, запитай в Авелі»; і так вирішували справу. [Чи залишилися такі, які вирішили бути вірними ізраїльтянами? Нехай запитають в Авелі: чи залишилися?]
19
а҆́зъ є҆́смь ми̑рнаѧ оу҆твержде́нїй і҆и҃левыхъ, ты́ же и҆́щеши оу҆мертви́ти гра́дъ и҆ ма́терь градѡ́въ і҆и҃левыхъ: и҆ почто̀ потоплѧ́еши достоѧ́нїе гдⷭ҇не;
19
Я з мирних, вірних міст Ізраїля; а ти хочеш знищити місто, і притому матір [міст] в Ізраїлі; для чого тобі руйнувати насліддя Господнє?
20
И҆ ѿвѣща̀ і҆ѡа́въ и҆ речѐ: ми́лостивъ мнѣ̀, ми́лостивъ мнѣ̀, а҆́ще потоплю̀ и҆ а҆́ще разрꙋшꙋ̀:
20
І відповів Іоав і сказав: нехай не буде цього від мене, щоб я знищив або зруйнував!
21
не та́кѡ сло́во, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ съ горы̀ є҆фре́мли, саве́й сы́нъ вохо́рь и҆́мѧ є҆мꙋ̀, и҆ воздви́же рꙋ́кꙋ свою̀ на царѧ̀ даві́да: дади́те мѝ того̀ є҆ди́наго, и҆ ѿидꙋ̀ ѿ гра́да. И҆ речѐ жена̀ ко і҆ѡа́вꙋ: сѐ, глава̀ є҆гѡ̀ све́ржетсѧ къ тебѣ̀ со стѣны̀.
21
Це не так; але чоловік з гори Єфремової, на ім’я Савей, син Бихри, підняв руку свою на царя Давида; видайте мені його одного, і я відступлю від міста. І сказала жінка Іоаву: ось, голова його буде тобі кинута зі стіни.
22
И҆ вни́де жена̀ ко всѣ̑мъ лю́демъ и҆ глаго́ла ко всемꙋ̀ гра́дꙋ мꙋ́дростїю свое́ю, ѿѧ́ти главꙋ̀ саве́а сы́на вохо́рѧ. И҆ ѿсѣко́ша главꙋ̀ саве́а сы́на вохо́рѧ, и҆ сверго́ша ю҆̀ ко і҆ѡа́вꙋ. И҆ і҆ѡа́въ вострꙋбѝ въ трꙋбꙋ̀, и҆ разыдо́шасѧ мꙋ́жїе ѿ гра́да всѝ въ селє́нїѧ своѧ̑. І҆ѡа́въ же возврати́сѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ ко царю̀.
22
І пішла жінка до всього народу зі своїм розумним словом [і говорила до всього міста, щоб відтяти голову Савею, синові Бихри]; і відтяли голову Савею, синові Бихри, і кинули Іоаву. Тоді [Іоав] засурмив трубою, і розійшлися від міста всі [люди] по своїх наметах; Іоав же повернувся в Єрусалим до царя.
23
И҆ (бѣ̀) і҆ѡа́въ над̾ все́ю си́лою і҆и҃левою, и҆ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ над̾ хереѳѳі̀ и҆ над̾ фелеѳѳі̀,
23
І був Іоав поставлений над усім військом ізраїльським, а Ванея, син Іодаїв, — над хелефеями і над фелефеями;
24
а҆дѡнїра́мъ же над̾ да́нми, и҆ і҆ѡсафа́тъ сы́нъ а҆хїлꙋ́ѳовъ воспомина́ѧй,
24
Адорам — над збиранням податків; Іосафат, син Ахилуда, — діловодом;
25
и҆ сꙋса̀ книго́чїй, садѡ́къ же и҆ а҆вїаѳа́ръ і҆ере́є,
25
Суса — писарем; Садок і Авиафар — священиками;
26
і҆ра́съ же і҆арі́нь бы́сть жре́цъ даві́довъ.
26
також і Іра іаритянин був священиком у Давида.
Глава́ к҃а
1
И҆ бы́сть гла́дъ на землѝ во дни̑ даві́дѡвы трѝ лѣ̑та, лѣ́то по лѣ́тꙋ. И҆ вопросѝ даві́дъ лица̀ гдⷭ҇нѧ и҆ речѐ гдⷭ҇ь: над̾ саꙋ́ломъ и҆ над̾ до́момъ є҆гѡ̀ ѡ҆би́да въ сме́рти крове́й є҆гѡ̀, поне́же оу҆мертвѝ гаваѡні́ты.
1
Був голод на землі у дні Давида три роки, рік за роком. І запитав Давид Господа. І сказав Господь: це заради Саула і кровожерливого дому його, за те, що він умертвив гаваонитян.
2
И҆ призва̀ ца́рь даві́дъ гаваѡні́ты и҆ речѐ къ ни̑мъ: и҆ гаваѡні́тѧне не сꙋ́ть сы́нове і҆и҃лєвы, но то́кмѡ ѿ ѡ҆ста́ткѡвъ а҆морре́йскихъ, и҆ сы́нове і҆и҃лєвы клѧ́шасѧ и҆̀мъ: саꙋ́лъ же взыска̀ порази́ти ѧ҆̀, внегда̀ поревнова́ти є҆мꙋ̀ по сынѣ́хъ і҆и҃левыхъ и҆ і҆ꙋ́диныхъ.
2
Тоді цар покликав гаваонитян і говорив з ними. Гаваонитяни були не із синів Ізраїлевих, але із залишків аморреїв; ізраїльтяни ж дали їм клятву, але Саул хотів знищити їх через ревність свою за нащадків Ізраїля й Іуди.
3
И҆ речѐ даві́дъ ко гаваѡні́тѧнѡмъ: что̀ сотворю̀ ва́мъ; и҆ чи́мъ оу҆молю̀, да благослови́те достоѧ́нїе гдⷭ҇не;
3
І сказав Давид гаваонитянам: що мені зробити для вас, і чим примирити вас, щоб ви благословили насліддя Господнє?
4
И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀ гаваѡні́тѧне: нѣ́сть на́мъ сребра̀ и҆лѝ зла́та со саꙋ́ломъ и҆ съ до́момъ є҆гѡ̀, и҆ нѣ́сть на́мъ мꙋ́жа оу҆мертви́ти ѿ всегѡ̀ і҆и҃лѧ. И҆ речѐ: что̀ вы̀ глаго́лете, и҆ сотворю̀ ва́мъ;
4
І сказали йому гаваонитяни: не потрібно нам ні срібла, ні золота від Саула, або від дому його, і не потрібно нам, щоб умертвили когось в Ізраїлі. Він сказав: чого ж ви хочете? я зроблю для вас.
5
И҆ рѣ́ша ко царю̀: мꙋ̑жа, и҆́же совершѝ над̾ на́ми и҆ погна́ ны, и҆́же оу҆мы́сли потреби́ти ны̀, потреби́мъ є҆го̀, да не бꙋ́детъ во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ і҆и҃левыхъ:
5
І сказали вони царю: того чоловіка, який губив нас і хотів знищити нас, щоб не було нас у жодному з наділів Ізраїлевих, —
6
дади́те на́мъ се́дмь мꙋже́й ѿ сынѡ́въ є҆гѡ̀, и҆ повѣ́симъ и҆̀хъ на со́лнцѣ гдⷭ҇еви въ гаваѡ́нѣ саꙋ́ли и҆збра́нныхъ гдⷭ҇нихъ. И҆ речѐ ца́рь: а҆́зъ да́мъ.
6
з його нащадків видай нам сім чоловік, і ми повісимо їх [на сонці] перед Господом біля Гиви Саула, обраного Господом. І сказав цар: я видам.
7
И҆ пощадѣ̀ ца́рь мемфївосѳе́а, сы́на і҆ѡнаѳа́нѧ сы́на саꙋ́лѧ, клѧ́твы ра́ди гдⷭ҇ни, ꙗ҆́же посредѣ̀ и҆́хъ и҆ посредѣ̀ даві́да и҆ посредѣ̀ і҆ѡнаѳа́на сы́на саꙋ́лѧ.
7
Але пощадив цар Мемфивосфея, сина Іонафана, сина Саулового, заради клятви ім’ям Господнім, яка була між ними, між Давидом та Іонафаном, сином Сауловим.
8
И҆ взѧ̀ ца́рь два̀ сы̑на ресфы̀ дще́ре а҆і́а, подло́жницы саꙋ́ли, и҆̀хже родѝ саꙋ́лꙋ, є҆рмѡні́а и҆ мемфївосѳе́а, и҆ пѧ́ть сынѡ́въ мелхо́лы дще́ре саꙋ́ли и҆̀хже родѝ є҆сдрїи́лꙋ сы́нꙋ верзеллі́а моꙋлаѳі́ева,
8
І взяв цар двох синів Рицпи, дочки Айя, яка народила Саулу Армона і Мемфивосфея, і п’ять синів Мелхоли, дочки Саулової, яких вона народила Адриелу, синові Верзеллія з Мехоли,
9
и҆ дадѐ и҆̀хъ въ рꙋ́ки гаваѡні́тѡмъ. И҆ повѣ́сиша ѧ҆̀ на со́лнцѣ на горѣ̀ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ падо́ша та́мѡ сі́и се́дмь вкꙋ́пѣ: ті́и же оу҆мро́ша во дне́хъ жа́твы пе́рвыхъ, въ нача́лѣ жа́твы ꙗ҆чме́нѧ.
9
і віддав їх у руки гаваонитян, і вони повісили їх [на сонці] на горі перед Господом. І загинули всі сім разом; вони умертвлені в перші дні жнив, на початку жнив ячменю.
10
И҆ взѧ̀ ресфа̀ дщѝ а҆і́ина вре́тище, и҆ потчѐ є҆̀ себѣ̀ при ка́мени, въ нача́лѣ жа́твы ꙗ҆чме́нѧ до́ндеже снидо́ша на ни́хъ во́ды бж҃їѧ съ небесѐ, и҆ не дадѐ пти́цамъ небє́снымъ дне́мъ почи́ти на ни́хъ, нижѐ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ но́щїю.
10
Тоді Рицпа, дочка Айя, взяла ряднину і розстелила її для себе на тій горі і сиділа від початку жнив до того часу, поки не полилися на них води Божі з неба, і не допускала доторкатися до них птахам небесним вдень і звірам польовим уночі.
11
И҆ повѣ́даша даві́дꙋ всѧ̑ є҆ли̑ка сотворѝ ресфа̀ дще́рь а҆і́а, подло́жница саꙋ́лѧ. И҆ и҆стлѣ́ша, и҆ взѧ̀ ѧ҆̀ да́нъ сы́нъ і҆ѡ́й, и҆́же ѿ и҆сча́дїй и҆споли́новыхъ.
11
І донесли Давиду, що зробила Рицпа, дочка Айя, наложниця Саула. [І зотліли вони; і взяв їх Дан, син Іої, з нащадків велетнів.]
12
И҆ и҆́де даві́дъ, и҆ взѧ̀ кѡ́сти саꙋ̑ли и҆ кѡ́сти і҆ѡнаѳа́на сы́на є҆гѡ̀ ѿ мꙋже́й сынѡ́въ і҆аві́са галаа́дскагѡ, и҆̀же оу҆крадо́ша и҆̀хъ ѿ сто́гны веѳса́ни, занѐ повѣ́сиша и҆̀хъ та́мѡ и҆ноплемє́нницы въ де́нь, въ ѻ҆́ньже порази́ша и҆ноплемє́нницы саꙋ́ла въ гелвꙋ́и.
12
І пішов Давид і взяв кістки Саула і кістки Іонафана, сина його, у жителів Іависа галаадського, які таємно взяли їх із площі Беф-Сана, де вони були повішені филистимлянами, коли убили филистимляни Саула на Гелвуї.
13
И҆ вознесѐ даві́дъ кѡ́сти саꙋ̑ли ѿтꙋ́дꙋ и҆ кѡ́сти і҆ѡнаѳа́на сы́на є҆гѡ̀, и҆ собра̀ кѡ́сти повѣ́шеныхъ на со́лнцѣ:
13
І переніс він звідти кістки Саула і кістки Іонафана, сина його; і зібрали кістки повішених [на сонці].
14
и҆ погребо́ша кѡ́сти саꙋ́ли и҆ кѡ́сти і҆ѡнаѳа́на сы́на є҆гѡ̀, и҆ кѡ́сти повѣ́шеныхъ на со́лнцѣ, въ землѝ венїамі́новѣ, при краѝ во гро́бѣ кі́са ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, и҆ сотвори́ша всѧ̑ є҆ли̑ка заповѣ́да ца́рь. И҆ послꙋ́ша бг҃ъ землѝ по си́хъ.
14
І поховали кістки Саула та Іонафана, сина його, [і кістки повішених на сонці] у землі Веніаміновій, у Цела, у гробі Киса, батька його. І зробили все, що повелів цар, і змилостивився Бог над країною після того.
15
И҆ бы́сть па́ки бра́нь и҆ноплеме́нникѡмъ со і҆и҃лтѧны. И҆ сни́де даві́дъ и҆ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ съ ни́мъ, и҆ би́шасѧ со и҆ноплемє́нники: и҆ оу҆трꙋди́сѧ даві́дъ.
15
І почалася знову війна між филистимлянами й ізраїльтянами. І вийшов Давид і слуги його з ним, і воювали з филистимлянами; і Давид втомився.
16
И҆ і҆есві́й, и҆́же бѣ̀ ѿ внꙋ̑къ рафа́нихъ, (оу҆ негѡ́же) бѣ̀ вѣ́съ копїѧ̀ є҆гѡ̀ три́ста сі̑кль вѣ́са мѣ́дѧна, и҆ то́й бѣ̀ препоѧ́санъ ѻ҆рꙋ́жїемъ, и҆ хотѧ́ше порази́ти даві́да.
16
Тоді Ієсвий, один з нащадків рефаїмів, у якого спис був вагою в триста сиклів міді і який був оперезаний новим мечем, хотів уразити Давида.
17
И҆ помо́же є҆мꙋ̀ а҆ве́сса сы́нъ сарꙋ́инъ, и҆ и҆зба́ви даві́да а҆ве́сса, и҆ поразѝ и҆ноплеме́нника, и҆ оу҆мертвѝ є҆го̀. Тогда̀ клѧ́шасѧ мꙋ́жїе даві́дѡвы, глаго́люще: не и҆зы́деши ктомꙋ̀ съ на́ми на бра́нь, да не оу҆гаси́ши свѣти́лника і҆и҃лева.
17
Але йому допоміг Авесса, син Саруїн, [і врятував Давида Авесса] і вразив филистимлянина й умертвив його. Тоді люди Давидові поклялися, говорячи: не вийдеш ти більше з нами на війну, щоб не погас світильник Ізраїля.
18
И҆ бы́сть по си́хъ є҆щѐ бра́нь въ ге́ѳѣ со и҆ноплемє́нники: тогда̀ поразѝ совохе́й и҆́же ѿ а҆со́ѳы сѡ́бранныѧ внꙋ́ки гїга́нтѡвы.
18
Потім була знову війна з филистимлянами в Гобі; тоді Совохай хушатянин убив Сафута, одного з нащадків рефаїмів.
19
И҆ бы́сть па́ки бра́нь въ ро́мѣ со и҆ноплемє́нники: и҆ поразѝ є҆леана́нъ сы́нъ а҆рїѡргі́ма виѳлее́млѧнинъ голїа́ѳа и҆́же ѿ геѳѳе́а, и҆ дре́во копїѧ̀ є҆гѡ̀ бы́сть а҆́ки наво́й ткꙋ́щихъ.
19
Була й інша битва у Гобі; тоді убив Елханан, син Ягаре-Оргима вифлеємського, Голіафа гефянина, у якого ратище списа було, як навій у ткачів.
20
И҆ бы́сть па́ки бра́нь въ ге́ѳѣ: и҆ бѣ̀ мꙋ́жъ ѿ мадѡ́на, и҆ пе́рсты рꙋ́къ є҆гѡ̀ и҆ пе́рсты но́гъ є҆гѡ̀ по шестѝ, число́мъ два́десѧть четы́ри: и҆ то́й роди́сѧ ѿ рафы̀,
20
Була ще битва біля Гефи; і був там один чоловік високий на зріст, який мав по шість пальців на руках і на ногах, усього двадцять чотири, також з нащадків рефаїмів,
21
и҆ оу҆ничижѝ і҆и҃лѧ: и҆ оу҆бѝ є҆го̀ і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ сафа́ѧ бра́та даві́дова.
21
і він паплюжив ізраїльтян; але його убив Іонафан, син Сафая, брата Давидового.
22
Четы́ри сі́и роди́шасѧ внꙋ́цы гїга́нтѡвы рафѣ̀ въ ге́ѳѣ, и҆ падо́ша ѿ рꙋкꙋ̀ даві́дѡвꙋ и҆ ѿ рꙋкꙋ̀ рабѡ́въ є҆гѡ̀.
22
Ці чотири були з роду рефаїмів у Гефі, і вони загинули від руки Давида і слуг його.
Глава́ к҃в
1
И҆ глаго́ла даві́дъ ко гдⷭ҇ꙋ словеса̀ пѣ́сни сеѧ̀ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зба́ви и҆ гдⷭ҇ь и҆з̾ рꙋкѝ всѣ́хъ вра̑гъ є҆гѡ̀ и҆ и҆з̾ рꙋкѝ саꙋ́ловы,
1
І заспівав Давид пісню Господу в день, коли Господь визволив його від руки усіх ворогів його і від руки Саула, і сказав:
2
и҆ речѐ пѣ́снь: гдⷭ҇и, ка́меню мо́й и҆ оу҆твержде́нїе моѐ, и҆ и҆збавлѧ́ѧй мѧ̀ мнѣ̀:
2
Господь — твердиня моя і кріпкість моя і спаситель мій.
3
бг҃ъ мо́й, храни́тель мо́й бꙋ́детъ мнѣ̀, оу҆пова́ѧ бꙋ́дꙋ на него̀: защи́тникъ мо́й и҆ ро́гъ спасе́нїѧ моегѡ̀, застꙋ́пникъ мо́й и҆ прибѣ́жище моѐ спасе́нїѧ моегѡ̀, ѿ непра́веднагѡ спасе́ши мѧ̀.
3
Бог мій — скеля моя; на Нього я уповаю; щит мій, ріг спасіння мого, огородження моє і притулок мій; Спасителю мій, від лих Ти визволив мене!
4
Хва́льнаго призовꙋ̀ гдⷭ҇а, и҆ ѿ вра̑гъ мои́хъ спасꙋ́сѧ:
4
Закличу Господа всехвального і від ворогів моїх спасуся.
5
ꙗ҆́кѡ ѡ҆держа́ша мѧ̀ бѡлѣ́зни смє́ртныѧ и҆ пото́цы беззако́нїѧ смѧто́ша мѧ̀,
5
Обняли мене хвилі смерти, і потоки беззаконня устрашили мене;
6
бѡлѣ́зни смє́ртныѧ ѡ҆быдо́ша мѧ̀, предвари́ша мѧ̀ жесто́кѡсти смє́ртныѧ.
6
кайдани пекла облягли мене, і сіті смерти обплутали мене.
7
Внегда̀ скорбѣ́ти мѝ призовꙋ̀ гдⷭ҇а, и҆ къ бг҃ꙋ моемꙋ̀ воззовꙋ̀, и҆ оу҆слы́шитъ ѿ хра́ма ст҃а́гѡ своегѡ̀ гла́съ мо́й, и҆ во́пль мо́й вни́детъ во оу҆́шы є҆гѡ̀.
7
Але в тісноті моїй я прикликав Господа і до Бога мого воззвав, і Він почув із [святого] чертога Свого голос мій, і волання моє дійшло до слуху Його.
8
И҆ смѧте́сѧ и҆ тре́петна бы́сть землѧ̀, и҆ ѡ҆снова̑нїѧ небесѐ смѧто́шасѧ и҆ подвиго́шасѧ, ꙗ҆́кѡ прогнѣ́васѧ на нѧ̀ гдⷭ҇ь:
8
Затряслася, захиталася земля, здригнулися і стряслися основи небес, бо розгнівався [на них Господь].
9
взы́де ды́мъ гнѣ́вомъ є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆́гнь и҆з̾ оу҆́стъ є҆гѡ̀ поѧ́стъ: оу҆́глїе возгорѣ́шасѧ ѿ негѡ̀,
9
Піднявся дим від гніву Його і з вуст Його вогонь, що поїдає; розпечені вуглини сипалися від Нього.
10
и҆ преклонѝ небеса̀ и҆ сни́де, и҆ мра́къ под̾ нога́ма є҆гѡ̀,
10
Нахилив Він небеса і зійшов; і морок під ногами Його;
11
и҆ всѣ́де на херꙋві́мы и҆ летѣ̀, и҆ ꙗ҆ви́сѧ на крилꙋ̑ вѣ́трєню,
11
і возсів на херувимах, і полетів, і понісся на крилах вітру;
12
и҆ положѝ тмꙋ̀ закро́въ сво́й: ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ селе́нїе є҆гѡ̀, темнотꙋ̀ во́дъ ѡ҆гꙋстѝ во ѻ҆́блацѣхъ воздꙋ́шныхъ:
12
і мороком покрив Себе, як сінню, згустивши води хмар небесних;
13
ѿ сїѧ́нїѧ пред̾ ни́мъ разгорѣ́шасѧ оу҆́глїе ѻ҆́гненнїи.
13
від блискання перед Ним розпалювалися вуглини вогненні.
14
И҆ возгремѣ̀ съ небесѐ гдⷭ҇ь, и҆ вы́шнїй дадѐ гла́съ сво́й,
14
Загримів з небес Господь, і Всевишній дав глас Свій;
15
и҆ посла̀ стрѣ́лы, и҆ расточѝ и҆̀хъ: и҆ блеснꙋ̀ мо́лнїю, и҆ оу҆страшѝ ѧ҆̀:
15
пустив стріли і розсіяв їх; [блиснув] блискавкою і знищив їх.
16
и҆ ꙗ҆ви́шасѧ и҆сто́чницы морсті́и, и҆ ѿкры́шасѧ ѡ҆снова̑нїѧ вселе́нныѧ ѿ запреще́нїѧ гдⷭ҇нѧ, ѿ дохнове́нїѧ дх҃а гнѣ́ва є҆гѡ̀:
16
І відкрилися джерела моря, оголилися основи всесвіту від грізного гласу Господа, від подуву духу гніву Його.
17
посла̀ съ высоты̀ и҆ прїѧ́тъ мѧ̀, и҆звлече́ мѧ ѿ во́дъ мно́гихъ:
17
Простер Він руку з висоти і взяв мене, і вивів мене з вод великих;
18
и҆зба́ви мѧ̀ ѿ вра̑гъ мои́хъ си́льныхъ и҆ ѿ ненави́дѧщихъ мѧ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆крѣпи́шасѧ па́че менѐ:
18
визволив мене від ворога мого сильного, від ненависників моїх, які були сильніші за мене.
19
предвари́ша мѧ̀ въ де́нь печа́ли моеѧ̀. И҆ бы́сть гдⷭ҇ь оу҆твержде́нїе моѐ,
19
Вони повстали на мене в день біди моєї; але Господь був опорою для мене
20
и҆ и҆зведе́ мѧ на широтꙋ̀, и҆ и҆зба́ви мѧ̀, ꙗ҆́кѡ бл҃говолѝ во мнѣ̀.
20
і вивів мене на просторе місце, визволив мене, бо Він благоволить до мене.
21
И҆ воздаде́ ми гдⷭ҇ь по пра́вдѣ мое́й, и҆ по чистотѣ̀ рꙋкꙋ̀ моє́ю воздаде́ ми,
21
Воздав мені Господь за правдою моєю, за чистотою рук моїх нагородив мене.
22
ꙗ҆́кѡ сохрани́хъ пꙋти̑ гдⷭ҇ни и҆ не нече́ствовахъ ѿ бг҃а моегѡ̀,
22
Бо я зберігав путі Господа і не був нечестивим перед Богом моїм,
23
ꙗ҆́кѡ всѧ̑ сꙋдбы̑ є҆гѡ̀ предо мно́ю, и҆ ѡ҆правда̑нїѧ є҆гѡ̀ не ѿстꙋпи́ша ѿ менѐ,
23
бо всі заповіді Його переді мною, і від уставів Його я не відступав,
24
и҆ бꙋ́дꙋ непоро́ченъ є҆мꙋ̀, и҆ сохраню́сѧ ѿ беззако́нїѧ моегѡ̀.
24
і був непорочним перед Ним, і остерігався, щоб не згрішити мені.
25
И҆ возда́стъ мѝ гдⷭ҇ь по пра́вдѣ мое́й и҆ по чистотѣ̀ рꙋкꙋ̀ моє́ю пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀.
25
І воздав мені Господь за правдою моєю, за чистотою моєю перед очима Його.
26
Съ прпⷣбнымъ прпⷣбенъ бꙋ́деши, и҆ съ мꙋ́жемъ непови́ннымъ непови́ненъ бꙋ́деши:
26
З милостивим Ти чиниш милостиво, з мужем щирим — щиро,
27
и҆ со и҆збра́ннымъ и҆збра́нъ бꙋ́деши, и҆ со стропти́вымъ разврати́шисѧ:
27
з чистим — чисто, а з лукавим — за лукавством його.
28
лю́ди же смирє́нныѧ спасе́ши, и҆ ѻ҆́чи го́рдыхъ смири́ши.
28
Людей пригноблених Ти спасаєш і поглядом Своїм принижуєш гордовитих.
29
Ꙗ҆́кѡ ты̀ просвѣща́еши свѣти́лникъ мо́й, гдⷭ҇и, и҆ гдⷭ҇ь просвѣти́тъ мѝ тмꙋ̀ мою̀:
29
Ти, Господи, світильник мій; Господь просвічує темряву мою.
30
ꙗ҆́кѡ тобо́ю потекꙋ̀ препоѧ́санъ, и҆ ѡ҆ бз҃ѣ мое́мъ прелѣ́зꙋ стѣ́нꙋ.
30
З Тобою я вражаю військо; з Богом моїм піднімаюся на стіну.
31
Крѣ́покъ, непоро́ченъ пꙋ́ть є҆гѡ̀: гл҃го́лъ гдⷭ҇ень держа́венъ, разжже́нъ: защи́тникъ є҆́сть всѣ̑мъ оу҆пова́ющымъ на него̀.
31
Бог! — непорочна путь Його, чисте слово Господа, щит Він для всіх, які надіються на Нього.
32
Ꙗ҆́кѡ кто̀ крѣ́покъ ра́звѣ гдⷭ҇а; и҆ кто̀ творе́цъ ра́звѣ бг҃а на́шегѡ;
32
Бо хто Бог, крім Господа, і хто захист, крім Бога нашого?
33
Крѣ́покъ оу҆крѣплѧ́ѧй мѧ̀ си́лою, и҆ положѝ непоро́ченъ пꙋ́ть мо́й:
33
Бог підперезує мене силою, влаштовує мені вірну путь;
34
положи́вый но́зѣ моѝ ꙗ҆́кѡ є҆лє́ни, и҆ на высо́кихъ поставлѧ́ѧй мѧ̀:
34
робить ноги мої, як оленячі, і на висотах поставляє мене;
35
наꙋча́ѧй рꙋ́цѣ моѝ на бра́нь, и҆ положи́вый лꙋ́къ мѣ́дѧнъ мы̑шца моѧ̑.
35
навчає руки мої для битви і м’язи мої напружує, як мідний лук.
36
И҆ да́лъ мѝ є҆сѝ защище́нїе спасе́нїѧ моегѡ̀, и҆ кро́тость твоѧ̀ оу҆мно́жи мѧ̀.
36
Ти даєш мені щит спасіння Твого, і милість Твоя звеличує мене.
37
Разшири́лъ є҆сѝ стѡпы̀ моѧ̑ подо мно́ю, и҆ не позы́бнꙋстѣсѧ го́лєни моѝ.
37
Ти розширюєш крок мій піді мною, і не хитаються ноги мої.
38
Поженꙋ̀ врагѝ моѧ̑ и҆ потреблю̀ ѧ҆̀, и҆ не возвращꙋ́сѧ до́ндеже сконча́ю и҆̀хъ:
38
Я ганяюся за ворогами моїми і знищую їх, і не повертаюся, доки не знищу їх;
39
и҆ сокрꙋшꙋ̀ и҆̀хъ, и҆ не воста́нꙋтъ, и҆ падꙋ́тъ под̾ нога́ма мои́ма.
39
і знищую їх і вражаю їх, і не встають і падають під ноги мої.
40
И҆ оу҆крѣпи́ши мѧ̀ си́лою на бра́нь, подклони́ши востаю́щыѧ на мѧ̀ под̾ мѧ̀.
40
Ти підперезуєш мене силою для війни і знищуєш переді мною тих, хто повстає проти мене;
41
И҆ врагѝ моѧ̑ да́лъ мѝ є҆сѝ хребе́тъ, ненави́дѧщыѧ мѧ̀, и҆ оу҆мертви́лъ є҆сѝ и҆̀хъ:
41
Ти повертаєш до мене тил ворогів моїх, і я знищую ненависників моїх.
42
возопїю́тъ, и҆ нѣ́сть помо́щника, ко гдⷭ҇ꙋ, и҆ не оу҆слы́ша и҆́хъ:
42
Вони волають, але немає того, хто рятує, — до Господа, але Він не слухає їх.
43
и҆ и҆стни́хъ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ пра́хъ земны́й, ꙗ҆́кѡ бре́нїе пꙋті́й и҆стончи́хъ ѧ҆̀.
43
Я розвіюю їх, як порох земний, як грязь вуличну мну їх і топчу їх.
44
И҆ и҆зба́виши мѧ̀ ѿ прерѣка́нїѧ люді́й мои́хъ, сохрани́ши мѧ̀ въ главꙋ̀ ꙗ҆зы́кѡвъ. И҆ лю́дїе, и҆́хже не вѣ́дѧхъ, рабо́таша мѝ.
44
Ти визволив мене від заколоту народу мого; Ти зберіг мене, щоб бути мені главою над іноплемінниками; народ, якого я не знав, служить мені.
45
Сы́нове чꙋжді́и солга́ша мѝ, въ слꙋ́хъ оу҆́ха оу҆слы́ша мѧ̀:
45
Іноплемінники підлещуються переді мною; за чуткою про мене підкорюються мені.
46
сы́нове чꙋжді́и ѿве́ржени бꙋ́дꙋтъ, и҆ вострепе́щꙋтъ во градѣ́хъ свои́хъ.
46
Іноплемінники бліднуть і тремтять в укріпленнях своїх.
47
Жи́въ гдⷭ҇ь, и҆ блгⷭ҇ве́нъ храни́тель мо́й, и҆ вознесе́тсѧ бг҃ъ мо́й, храни́тель спⷭ҇нїѧ моегѡ̀.
47
Живий Господь і благословенний захисник мій! Нехай буде звеличений Бог, пристановище спасіння мого,
48
Крѣ́пкїй гдⷭ҇ь даѧ́й ѿмщє́нїѧ мнѣ̀ и҆ наказꙋ́ѧй лю́ди под̾ мѧ̀,
48
Бог, Який мститься за мене і підкорює мені народи
49
и҆ и҆зводѧ́й мѧ̀ ѿ вра̑гъ мои́хъ, и҆ ѿ востаю́щихъ на мѧ̀ вознесе́ши мѧ̀, ѿ мꙋ́жа непра́ведна и҆зба́виши мѧ̀.
49
і визволяє мене від ворогів моїх! Над тими, що повстають проти мене, Ти підняв мене; від людини жорстокої Ти визволив мене.
50
Сегѡ̀ ра́ди и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, гдⷭ҇и, во ꙗ҆зы́цѣхъ, и҆ и҆́мени твоемꙋ̀ воспою̀:
50
За те я буду славити Тебе, Господи, між іноплемінниками і буду співати імені Твоєму,
51
велича́ѧй спасє́нїѧ царѧ̀ своегѡ̀, и҆ творѧ́й млⷭ҇ть хрїстꙋ̀ своемꙋ̀ даві́дꙋ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ до вѣ́ка.
51
що велично спасаєш царя Свого і, твориш милість помазаникові Своєму Давиду і потомству його повіки!
Глава́ к҃г
1
И҆ сїѧ̑ словеса̀ даві́дѡва послѣ̑днѧѧ. Вѣ́ренъ даві́дъ сы́нъ і҆ессе́овъ, и҆ вѣ́ренъ мꙋ́жъ, є҆го́же возста́ви гдⷭ҇ь въ хрїста̀ бг҃а і҆а́кѡвлѧ, и҆ благолѣ̑пны ѱалмы̀ і҆и҃лєвы.
1
Ось останні слова Давида, висловлювання Давида, сина Ієссеєвого, висловлювання мужа, поставленого високо, помазаника Бога Якова і солодкого співака Ізраїлевого:
2
И҆ дх҃ъ гдⷭ҇ень гл҃а во мнѣ̀, и҆ сло́во є҆гѡ̀ на ѧ҆зы́цѣ мое́мъ.
2
Дух Господній говорить у мені, і слово Його на язиці моєму.
3
Гл҃етъ бг҃ъ і҆и҃левъ: мнѣ̀ гл҃а храни́тель і҆и҃левъ при́тчꙋ: рѣ́хъ въ человѣ́цѣхъ: ка́кѡ оу҆держитѐ стра́хъ бж҃їй;
3
Сказав Бог Ізраїлів, говорила про мене скеля Ізраїлева: той, хто володарює над людьми, буде праведний, володарюючи в страху Божому.
4
И҆ во свѣ́тѣ бж҃їи оу҆́треннѣмъ, и҆ возсїѧ̀ со́лнце заꙋ́тра, не пре́йде ѿ сїѧ́нїѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ ѿ дождѧ̀ ѕла́чна ѿ землѝ.
4
І як на світанку ранковому, при сході сонця на безхмарному небі, від сяйва після дощу виростає трава з землі,
5
Не та́кѡ бо до́мъ мо́й съ крѣ́пкимъ: завѣ́тъ бо вѣ́ченъ положи́ ми, гото́въ во всѧ́комъ вре́мени сохране́нъ: ꙗ҆́кѡ всѐ спⷭ҇нїе моѐ и҆ всѐ хотѣ́нїе во гдⷭ҇ѣ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мать прозѧ́бнꙋти беззако́нный.
5
чи не так дім мій у Бога? Бо завіт вічний уклав Він зі мною, міцний і непорушний. Чи не так виходить від Нього все спасіння моє і все бажання моє?
6
Ꙗ҆́коже те́рнїе и҆зве́ржено всѝ сі́и, ꙗ҆́кѡ не во́змꙋтсѧ рꙋко́ю,
6
А нечестиві будуть, як викинуте терня, яке не беруть рукою;
7
и҆ мꙋ́жъ не потрꙋди́тсѧ въ ни́хъ: и҆ мно́жество желѣ́за, и҆ дре́во копі́йное, и҆ ѻ҆гне́мъ сожже́тъ, и҆ попалѧ́тсѧ въ срамотꙋ̀ свою̀.
7
але хто торкається його, озброюється залізом або деревом списа, і вогнем спалює його на місці.
8
Сїѧ̑ и҆мена̀ си́льныхъ даві́довыхъ: і҆евосѳе́й ханане́анинъ кнѧ́зь тре́тїѧгѡ є҆́сть: а҆дїнѡ́нъ а҆сѡне́й, се́й ѡ҆бнажѝ ме́чь сво́й на ѻ҆́смь сѡ́тъ во́инѡвъ (и҆ побѣдѝ) є҆ди́ною.
8
Ось імена хоробрих у Давида: Ісбосеф ахаманитянин, головний із трьох; він підняв спис свій на вісімсот чоловік і вразив їх в один раз.
9
И҆ по не́мъ є҆леаза́ръ, сы́нъ ѻ҆тца̀ бра́та є҆гѡ̀, въ трїе́хъ си́льныхъ бра́тїѧхъ, се́й бѣ̀ со даві́домъ (во сирра́нѣ) внегда̀ поноси́ти є҆мꙋ̀ во и҆ноплеме́нницѣхъ: и҆ и҆ноплемє́нницы собра́шасѧ та́мѡ на бра́нь,
9
За ним Єлеазар, син Додо, сина Ахохи, із трьох хоробрих, які були з Давидом, коли вони осудженням викликали филистимлян, які зібралися на війну;
10
и҆ и҆зыдо́ша мꙋ́жїе і҆и҃лєвы проти́вꙋ лица̀ и҆́хъ, и҆ то́й воста̀ и҆ оу҆бива́ше и҆ноплеме́нники, до́ндеже оу҆трꙋди́сѧ рꙋка̀ є҆гѡ̀ и҆ прильпѐ рꙋка̀ є҆гѡ̀ къ мечꙋ̀: и҆ сотворѝ гдⷭ҇ь спⷭ҇нїе вели́ко въ то́й де́нь: и҆ лю́дїе ѡ҆брати́шасѧ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ то́кмѡ совлача́ти.
10
ізраїльтяни вийшли проти них, і він став і вражав филистимлян до того, що рука його стомилася і прилипла до меча. І дарував Господь у той день велику перемогу, і народ пішов за ним тільки для того, щоб оббирати вбитих.
11
И҆ по не́мъ самаі́а сы́нъ а҆́сы, а҆рꙋхе́йскїй: и҆ собра́шасѧ и҆ноплемє́нницы во ѳирі́ю: и҆ бѣ̀ та́мѡ ча́сть села̀ и҆спо́лнь лѧ́щи: и҆ лю́дїе бѣжа́ша ѿ лица̀ и҆ноплеме́ннича:
11
За ним Шамма, син Аги, гараритянин. Коли филистимляни зібралися у Фириї, де було поле, засіяне сочевицею, і народ побіг від филистимлян,
12
и҆ ста̀ а҆́ки сто́лпъ посредѣ̀ ча́сти, и҆ и҆схи́ти ю҆̀, и҆ поразѝ и҆ноплеме́нники: и҆ сотворѝ гдⷭ҇ь спⷭ҇нїе вели́ко.
12
то він став серед поля і зберіг його і вразив филистимлян. І дарував тоді Господь велику перемогу.
13
И҆ снидо́ша трѝ кнѧ̑зи ѿ три́десѧтихъ, и҆ прїидо́ша въ касѡ́нъ къ даві́дꙋ въ верте́пъ ѻ҆долла́мъ: и҆ чи́нове и҆ноплемє́нникъ ѡ҆полчи́шасѧ во ю҆до́ли рафаі́нстѣй.
13
Троє цих головних із тридцяти вождів пішли і ввійшли під час жнив до Давида в печеру Одоллам, коли юрби филистимлян стояли в долині рефаїмів.
14
И҆ даві́дъ тогда̀ бѣ̀ во ѡ҆бдержа́нїи, и҆ ста́нъ и҆ноплеме́нническъ бѣ̀ тогда̀ въ виѳлее́мѣ.
14
Давид був тоді в укріпленому місці, а загін филистимлян — у Вифлеємі.
15
И҆ возжада̀ даві́дъ и҆ речѐ: кто̀ напои́тъ мѧ̀ водо́ю и҆з̾ ро́ва, и҆́же въ виѳлее́мѣ при вратѣ́хъ; ста́нъ же бѣ̀ тогда̀ и҆ноплеме́нничь въ виѳлее́мѣ.
15
І захотів Давид пити, і сказав: хто напоїть мене водою з колодязя Вифлеємського, що біля воріт?
16
И҆ расторго́ша трїѐ си́льнїи ѡ҆полче́нїе и҆ноплеме́нничо, и҆ почерпо́ша воды̀ и҆з̾ ро́ва виѳлее́мскагѡ, и҆́же при вратѣ́хъ: и҆ взѧ́ша, и҆ прїидо́ша ко даві́дꙋ, и҆ не восхотѣ̀ пи́ти є҆ѧ̀: и҆ возлїѧ̀ ю҆̀ гдⷭ҇ꙋ
16
Тоді троє цих хоробрих пробилися крізь стан филистимський і почерпнули води з колодязя Вифлеємського, що біля воріт, і взяли і принесли Давиду. Але він не захотів пити її і вилив її у славу Господа,
17
и҆ речѐ: млⷭ҇тивъ мнѣ̀, гдⷭ҇и, є҆́же сотвори́ти сїѐ, кро́вь ли мꙋже́й поше́дшихъ въ дꙋша́хъ свои́хъ пи́ти и҆́мамъ; И҆ не восхотѣ̀ пи́ти є҆ѧ̀. Сїѧ̑ сотвори́ша трїѐ си́льнїи.
17
і сказав: збережи мене Господи, щоб я зробив це! чи не кров це людей, які ходили з небезпекою для власного життя? І не захотів пити її. Ось що зробили ці троє хоробрих!
18
И҆ а҆ве́сса бра́тъ і҆ѡа́вль сы́нъ сарꙋ́инъ, се́й бѣ̀ кнѧ́зь въ трїе́хъ, и҆ се́й воздви́же копїѐ своѐ на три́ста ꙗ҆́звеныхъ, и҆ томꙋ̀ и҆́мѧ є҆́сть въ трїе́хъ.
18
І Авесса, брат Іоава, син Саруїн, був головним із трьох; він убив списом своїм триста чоловік і був у славі у тих трьох.
19
Ѿ трїе́хъ ѻ҆́ныхъ сла́вный, и҆ бы́сть и҆̀мъ кнѧ́зь, и҆ да́же до трїе́хъ не прїи́де.
19
Із трьох він був найзнатнішим і був начальником, але з тими трьома не рівнявся.
20
И҆ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ, мꙋ́жъ се́й премно́гъ въ дѣ́лѣхъ, ѿ кавасаи́ла, и҆ се́й оу҆бѝ два̀ сы̑на а҆рїи́ла мѡа́вскагѡ: и҆ то́й сни́де, и҆ оу҆бѝ льва̀ посредѣ̀ ро́ва въ де́нь снѣ́женъ:
20
Ванея, син Іодая, чоловіка хороброго, великий за ділами, з Кавцеїла; він уразив двох синів Ариїла моавитського; він же спустився й убив лева у рові в сніжний час;
21
и҆ то́й поразѝ мꙋ́жа є҆гѵ́птѧнина, мꙋ́жа кра́сна, въ рꙋцѣ́ же є҆гѵ́птѧнина копїѐ ꙗ҆́кѡ дре́во лѣ́ствицы кора́бленыѧ: и҆ сни́де къ немꙋ̀ со па́лицею, и҆ и҆сто́рже копїѐ и҆з̾ рꙋкꙋ̀ є҆гѵ́птѧнина, и҆ оу҆бѝ є҆го̀ копїе́мъ є҆гѡ̀:
21
він же убив одного єгиптянина, людину поважну; у руці єгиптянина був спис, а він пішов до нього з палкою і відняв спис з руки єгиптянина, й убив його власним його списом:
22
сїѧ̑ сотворѝ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ, и҆ томꙋ̀ и҆́мѧ въ трїе́хъ си́льныхъ,
22
ось що зробив Ванея, син Іодаїв, і він був у славі у трьох хоробрих;
23
ѿ трїе́хъ сла́вный, и҆ ко трїе́мъ не прїи́де: и҆ поста́ви є҆го̀ даві́дъ над̾ таи̑нники свои́ми.
23
він був знатнішим тридцяти, але з тими трьома не рівнявся. І поставив його Давид найближчим виконавцем своїх наказів.
24
И҆ сїѧ̑ и҆мена̀ си́льныхъ даві́да царѧ̀: а҆саи́лъ бра́тъ і҆ѡа́вль, се́й въ три́десѧтихъ: є҆леана́нъ сы́нъ ѻ҆тца̀ бра́та є҆гѡ̀ ѿ виѳлее́ма:
24
[Ось імена сильних царя Давида:] Асаїл, брат Іова, — у числі тридцяти; Елханан, син Додо, з Вифлеєма,
25
семо́ѳъ а҆родїи́нъ:
25
Шамма хародитянин, Елика хародитянин,
26
хелли́съ келѡѳі́йскїй: і҆ра̀ сы́нъ є҆ккі́са ѳекѡі́тскагѡ:
26
Херец палтитянин, Іра, син Ікеша, фекоїтянин,
27
а҆вїезе́ръ а҆наѳѡѳі́тскїй: савꙋхе́й и҆́же ѿ а҆сѡѳі́ты:
27
Евиезер анафофянин, Мебуннай хушатянин,
28
є҆ллѡ́нъ а҆лѡні́тскїй: мое́й нетѡфаѳі́тѧнинъ:
28
Цалмон ахохитянин, Магарай нетофафянин,
29
є҆лѝ сы́нъ ваа́нь, и҆́же ѿ нетѡфаѳі̑тъ: є҆ѳѳі̀ сы́нъ рїва́нь ѿ гаваѡ́на сынѡ́въ венїамі́нихъ:
29
Хелев, син Баани, нетофафянин, Іттай, син Рибая, з Гиви синів Веніамінових,
30
ване́асъ фараѳѡні́тскїй: оу҆рі́й ѿ наалге́а:
30
Ванея пирафонянин, Іддай з Нахле-Гааша,
31
а҆рїи́лъ сы́нъ а҆равѡѳі́тѧнина: заѡ́ръ варсамі́тскїй:
31
Ави-Албон арбатитянин, Азмавет бархюмитянин,
32
є҆леа́са сы́нъ салавѡні́тскїй: васе́й гони́тскїй:
32
Елияхба шаалбонянин; із синів Яшена — Іонафан,
33
і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ сама́на а҆рѡрі́тскагѡ: а҆хїа́нъ сы́нъ а҆ратѝ а҆раѳꙋ́рскагѡ:
33
Шама гараритянин, Ахиам, син Шарара, араритянин,
34
є҆лїфала́ѳъ сы́нъ маахїа́вль: є҆лїа́въ сы́нъ а҆хїтофе́ла гелѡні́тскагѡ:
34
Елифелет, син Ахасбая, сина Магахати, Елиам, син Ахитофела, гилонянин,
35
а҆сараі̀ карми́лскїй: оу҆ре́мъ сы́нъ а҆свѝ:
35
Хецрай кармилитянин, Паарай арбитянин,
36
и҆ га́ла сы́нъ наѳа́новъ: и҆ ваа́нъ сы́нъ а҆гарі́нъ:
36
Ігал, син Нафана, з Цоби, Бані гадитянин,
37
є҆́лли а҆ммані́тскїй: гелѡре́й вирѡѳі́йскїй, носѧ́й ѻ҆рꙋ́жїе і҆ѡа́ва сы́на сарꙋ́ина:
37
Целек аммонитянин, Нахарай беротянин, зброєносець Іоава, сина Саруї,
38
і҆ра́съ є҆ѳѳі́рскїй: гаре́въ і҆ерѳе́йскїй: и҆ оу҆рі́а геѳе́йскїй.
38
Іра ітритянин, Гареб ітритянин,
39
Всѣ́хъ три́десѧть и҆ се́дмь.
39
Урія хеттеянин. Усіх тридцять сім.
Глава́ к҃д
1
И҆ приложѝ гдⷭ҇ь гнѣ́вꙋ разгорѣ́тисѧ во і҆и҃ли, и҆ подви́же въ ни́хъ даві́да, глаго́лѧ: и҆дѝ и҆ и҆зочтѝ і҆и҃лѧ и҆ і҆ꙋ́дꙋ.
1
Гнів Господній знову запалав на ізраїльтян, і побудив він проти них Давида сказати: піди, порахуй Ізраїля й Іуду.
2
И҆ речѐ ца́рь ко і҆ѡа́вꙋ кнѧ́зю си́лы и҆́же съ ни́мъ: пройдѝ нн҃ѣ всѧ̑ кѡлѣ́на і҆и҃лєва и҆ і҆ꙋ̑дина, ѿ да́на да́же и҆ до вирсаві́и, и҆ сочтѝ лю́ди, и҆ да оу҆вѣ́мъ число̀ лю́демъ.
2
І сказав цар Іоаву воєначальникові, який був при ньому: пройди по всіх колінах Ізраїлевих [і Іудиних] від Дана до Вирсавії, і порахуй народ, щоб знати мені кількість народу.
3
И҆ речѐ і҆ѡа́въ ко царю̀: да приложи́тъ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й къ лю́демъ твои̑мъ, ꙗ҆́коже бы́ти и҆̀мъ стори́цею, и҆ ѻ҆́чи господи́на моегѡ̀ царѧ̀ да оу҆ви́дѧтъ: и҆ господи́нъ мо́й ца́рь почто̀ помышлѧ́етъ ѡ҆ словесѝ се́мъ;
3
І сказав Іоав царю: Господь Бог твій нехай примножить стільки народу, скільки є, і ще у сто разів стільки, а очі господаря мого царя нехай побачать це; але для чого господар мій цар бажає цієї справи?
4
И҆ превозмо́же сло́во царе́во ко і҆ѡа́вꙋ и҆ ко кнѧзє́мъ си́лы. И҆ и҆зы́де і҆ѡа́въ и҆ кнѧ̑зи крѣ́пости пред̾ царе́мъ сочестѝ лю́ди і҆и҃лєвы.
4
Але слово царя до Іоава і воєначальників перемогло; і пішов Іоав з воєначальниками від царя рахувати народ ізраїльський.
5
И҆ преидо́ша і҆ѻрда́нъ, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ во а҆рои́рѣ ѡ҆деснꙋ́ю гра́да и҆́же посредѣ̀ де́бри га́дъ и҆ є҆лїезе́ръ.
5
І перейшли вони Йордан і зупинилися в Ароері, на правому боці міста, що серед долини Гадової, до Іазера;
6
И҆ прїидо́ша въ галаа́дъ и҆ въ зе́млю ѳавасѡ́нъ и҆ і҆стѡ́нъ и҆ въ да́сꙋ, и҆ внидо́ша въ данїда́нъ и҆ ѡ҆быдо́ша сїдѡ́нъ,
6
і прийшли в Галаад і в землю Тахтим-Ходши; і прийшли в Дан-Яан і обійшли Сидон;
7
и҆ прїидо́ша во маѱа́ръ тѵ́рскїй и҆ во всѧ̑ гра́ды є҆ѵє́ины и҆ въ хананє́ины, и҆ и҆до́ша на ю҆́гъ і҆ꙋ́ды въ вирсаві́ю,
7
і прийшли до укріплення Тира і в усі міста хивеян і хананеян і вийшли на південь Юдеї у Вирсавію;
8
и҆ ѡ҆быдо́ша всю̀ зе́млю, и҆ прїидо́ша во і҆ерⷭ҇ли́мъ, сконча́вше де́вѧть мцⷭ҇ъ и҆ два́десѧть дні́й.
8
і обійшли всю землю і прийшли через дев’ять місяців і двадцять днів у Єрусалим.
9
И҆ дадѐ і҆ѡа́въ число̀ сочте́ныхъ люді́й царю̀: и҆ бѣ̀ і҆и҃лѧ число́мъ ѻ҆́смь сѡ́тъ ты́сѧщъ си́льныхъ держа́щихъ ѻ҆рꙋ́жїе, и҆ мꙋже́й і҆ꙋ́диныхъ пѧ́ть сѡ́тъ ты́сѧщъ мꙋже́й борцє́въ.
9
І подав Іоав список народного перепису царю; і виявилося, що ізраїльтян було вісімсот тисяч чоловіків сильних, здатних до війни, а юдеян п’ятсот тисяч.
10
И҆ оу҆боѧ́сѧ се́рдце даві́дово по счисле́нїи люді́й, и҆ речѐ даві́дъ ко гдⷭ҇ꙋ: согрѣши́хъ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ сотвори́хъ глаго́лъ се́й: и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, ѿимѝ беззако́нїе раба̀ твоегѡ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆бꙋѧ́хъ ѕѣлѡ̀.
10
І здригнулося серце Давидове після того, як він порахував народ. І сказав Давид Господу: тяжко згрішив я, вчинивши так; і нині молю Тебе, Господи, прости гріх раба Твого, бо вкрай нерозумно зробив я.
11
И҆ воста̀ даві́дъ заꙋ́тра: и҆ сло́во гдⷭ҇не бы́сть ко га́дꙋ прⷪ҇ро́кꙋ прозорли́вцꙋ, гл҃ѧ:
11
Коли Давид устав на другий день ранком, то було слово Господа до Гада пророка, прозорливця Давида:
12
и҆дѝ и҆ рцы̀ даві́дꙋ, глаго́лѧ: та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: тро́е а҆́зъ наведꙋ̀ на тѧ̀, и҆ и҆зберѝ себѣ̀ є҆ди́но ѿ си́хъ, и҆ сотворю́ ти.
12
піди і скажи Давиду: так говорить Господь: три покарання пропоную Я тобі; вибери собі одне з них, яке звершилося б над тобою.
13
И҆ вни́де га́дъ къ даві́дꙋ, и҆ повѣ́да, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆зберѝ себѣ̀ бы́ти: и҆лѝ прїи́дꙋтъ тебѣ̀ трѝ лѣ̑та гла́да на зе́млю твою̀: и҆лѝ трѝ мцⷭ҇ы бѣ́гати и҆́маши пред̾ враги̑ твои́ми, и҆ бꙋ́дꙋтъ гонѧ́ще тѧ̀: и҆лѝ трѝ дни̑ бы́ти сме́рти въ землѝ твое́й: нн҃ѣ оу҆̀бо разꙋмѣ́й и҆ ви́ждь, что̀ ѿвѣща́ю посла́вшемꙋ мѧ̀.
13
І прийшов Гад до Давида, і сповістив йому, і сказав йому: обирай собі, чи бути голоду в країні твоїй сім років, чи щоб ти три місяці бігав від ворогів твоїх, і вони переслідували тебе, чи щоб упродовж трьох днів була моровиця в країні твоїй? тепер розсуди і виріши, що мені відповісти Тому, Хто послав мене.
14
И҆ речѐ даві́дъ ко га́дꙋ: тѣ̑сна мѝ сꙋ́ть ѿвсю́дꙋ ѕѣлѡ̀ трѝ сїѧ̑: да впадꙋ̀ оу҆̀бо въ рꙋ́цѣ гдⷭ҇ни, ꙗ҆́кѡ мнѡ́ги сꙋ́ть щедрѡ́ты є҆гѡ̀ ѕѣлѡ̀: въ рꙋ́цѣ же человѣ̑чи да не впадꙋ̀. И҆ и҆збра̀ себѣ̀ даві́дъ сме́рть и҆ дни̑ жа́твєнныѧ пшени́цы.
14
І сказав Давид Гадові: тяжко мені дуже; але нехай упаду я в руки Господа, бо велике милосердя Його; тільки б у руки людські не впасти мені. [І обрав собі Давид моровицю під час жнив пшениці.]
15
И҆ дадѐ гдⷭ҇ь сме́рть во і҆и҃ли ѿ оу҆́тра до часа̀ ѡ҆бѣ́днѧгѡ, и҆ нача́сѧ ꙗ҆́зва бы́ти въ лю́дехъ, и҆ оу҆мро́ша ѿ люді́й гдⷭ҇нихъ ѿ да́на и҆ до вирсаві́и се́дмьдесѧтъ ты́сѧщъ мꙋже́й.
15
І послав Господь моровицю на ізраїльтян від ранку до призначеного часу; [і почалася моровиця в народі] і померло з народу, від Дана до Вирсавії, сімдесят тисяч чоловік.
16
И҆ прострѐ а҆́гг҃лъ бж҃їй рꙋ́кꙋ свою̀ на і҆ерⷭ҇ли́мъ погꙋби́ти є҆го̀, и҆ раска́ѧсѧ гдⷭ҇ь ѡ҆ ѕлѣ̀, и҆ речѐ а҆́гг҃лꙋ погꙋблѧ́ющемꙋ лю́ди: дово́лно нн҃ѣ, ѿимѝ рꙋ́кꙋ твою̀. И҆ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇нь бѣ̀ стоѧ̀ пред̾ гꙋмно́мъ ѻ҆́рны і҆евꙋсе́анина.
16
І простяг ангел [Божий] руку свою на Єрусалим, щоб спустошити його; але Господь пожалів про біду і сказав ангелові, який уражав народ: досить, тепер опусти руку твою. Ангел же Господній був тоді біля току Орни ієвусеянина.
17
И҆ речѐ даві́дъ ко гдⷭ҇ꙋ, є҆гда̀ ви́дѣ а҆́гг҃ла бїю́ща лю́ди, и҆ речѐ: сѐ, а҆́зъ є҆́смь согрѣши́вый, а҆́зъ є҆́смь па́стырь ѕло̀ сотвори́вый, а҆ сі́и ѻ҆́вцы что̀ сотвори́ша; да бꙋ́детъ нн҃ѣ рꙋка̀ твоѧ̀ на мнѣ̀ и҆ на домꙋ̀ ѻ҆тца̀ моегѡ̀.
17
І сказав Давид Господу, коли побачив ангела, який уражав народ, говорячи: ось, я згрішив, я [пастир] вчинив беззаконно; а ці вівці, що зробили вони? нехай же рука Твоя обернеться на мене і на дім батька мого.
18
И҆ прїи́де га́дъ къ даві́дꙋ въ де́нь то́й и҆ речѐ є҆мꙋ̀: взы́ди, и҆ поста́ви гдⷭ҇еви ѻ҆лта́рь на гꙋмнѣ̀ ѻ҆́рны і҆евꙋсе́анина.
18
І прийшов у той день Гад до Давида і сказав: іди, постав жертовник Господу на току Орни ієвусеянина.
19
И҆ взы́де даві́дъ по глаго́лꙋ га́да прⷪ҇ро́ка, и҆́мже ѡ҆́бразомъ заповѣ́да є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь.
19
І пішов Давид за словом Гада [пророка], як повелів Господь.
20
И҆ преклони́сѧ ѻ҆́рна, и҆ ви́дѣ царѧ̀ и҆ ѻ҆́троки є҆гѡ̀ восходѧ́щыѧ вы́ше є҆гѡ̀, и҆ и҆зы́де ѻ҆́рна, и҆ поклони́сѧ царю̀ на лицы̀ свое́мъ на землѝ,
20
І глянув Орна і побачив царя і слуг його, які йшли до нього, і вийшов Орна й уклонився цареві лицем своїм до землі.
21
и҆ речѐ ѻ҆́рна: что̀ ꙗ҆́кѡ прїи́де господи́нъ мо́й ца́рь къ рабꙋ̀ своемꙋ̀; И҆ речѐ даві́дъ: кꙋпи́ти оу҆ тебє̀ гꙋмно̀ (прїидо́хъ), на созда́нїе ѻ҆лтарѧ̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ преста́нетъ ꙗ҆́зва ѿ люді́й.
21
І сказав Орна: навіщо прийшов господар мій цар до раба свого? І сказав Давид: купити в тебе тік для спорудження жертовника Господу, щоб припинилось ураження народу.
22
И҆ речѐ ѻ҆́рна къ даві́дꙋ: да прїи́метъ и҆ вознесе́тъ господи́нъ мо́й ца́рь гдⷭ҇ꙋ (бг҃ꙋ) є҆́же бла́го пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀: сѐ, воло́ве во всесожже́нїе, и҆ коле́са и҆ сосꙋ́ди волѡ́въ на дрова̀.
22
І сказав Орна Давиду: нехай візьме і принесе в жертву, господар мій, цар, що йому вгодно. Ось воли для всепалення і вози й упряж волова на дрова.
23
Всѧ̑ дадѐ ѻ҆́рна царю̀. И҆ речѐ ѻ҆́рна къ царю̀: гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й да блгⷭ҇ви́тъ тѧ̀.
23
Все це, царю, Орна віддає цареві. Ще сказав Орна царю: Господь Бог твій нехай буде милостивим до тебе!
24
И҆ речѐ ца́рь ко ѻ҆́рнѣ: нѝ, но то́кмѡ кꙋпꙋ́ѧ кꙋплю̀ ѿ тебє̀ цѣно́ю, и҆ не вознесꙋ̀ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ моемꙋ̀ всесожже́нїѧ тꙋ́не. И҆ кꙋпѝ даві́дъ гꙋмно̀ и҆ волы̀ на пѧти́десѧти сі́клехъ сребра̀.
24
Але цар сказав Орні: ні, я заплачу́ тобі, що коштує, і не принесу Господу Богу моєму жертви, взятої задарма. І купив Давид тік і волів за п’ятдесят сиклів срібла.
25
И҆ созда̀ та́мѡ даві́дъ ѻ҆лта́рь гдⷭ҇еви: и҆ вознесѐ всесожжє́нїѧ и҆ ми̑рнаѧ. И҆ приложѝ соломѡ́нъ ко ѻ҆лтарю̀ послѣдѝ, занѐ ма́лъ бѣ̀ пре́жде. И҆ послꙋ́ша гдⷭ҇ь землѝ, и҆ ѿѧ́тъ ꙗ҆́звꙋ ѿ і҆и҃лѧ.
25
І спорудив там Давид жертовник Господу і приніс всепалення і мирні жертви. [Потім Соломон розширив жертовник, бо він був малий.] І змилостивився Господь над країною, і припинилось ураження ізраїльтян.